язку з утвердженням нашої держави як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової, обумовили внесення докорінних змін у законодавство та спонукають до пошуку оптимальних шляхів функціонування державної влади. Конституція України 1996 р. визначає, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Здійснення державою судової влади відображено у розділі VІІІ «Правосуддя» Конституції України.
Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Вона віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Систему судів загальної юрисдикції складають:
) місцеві суди;
) апеляційні суди;
) вищі спеціалізовані суди;
) Верховний Суд України.
У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.
Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Вони мають особливу компетенцію, специфіку розгляду і вирішення окремих категорій справ.
У звязку з цим виникає потреба в пошуку нових методологічних підходів, застосування яких дало б змогу проаналізувати теоретичні і практичні проблеми правового статусу вищих спеціалізованих судів та їх правового регулювання з метою реалізації забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Обєкт дослідження - державно-правові відносини у сфері організації діяльності судової гілки влади в Україні.
Предмет курсової роботи - проблеми реалізації судової влади в сучасній Україні
Для написання роботи використовувалися наступні методи наукового дослідження: спостереження і порівняння, аналіз та синтез, узагальнення, конкретно-історичний та порівняльно-правовий методи.
Мета роботи - на підставі комплексного аналізу конституційного права України теоретично обґрунтувати статус, а також особливості діяльності вищих спеціалізованих судів.
Відповідно до зазначеної мети окреслимо завдання роботи:
1)розкрити зміст принципів спеціалізації судових органів відповідно до Конституції України;
2)охарактеризувати правовий статус вищих судових органів в Україні
)дослідити розвиток нормативно-правової бази про вищі спеціалізовані судові органи України;
)охарактеризувати систему вищих спеціалізованих судових органів в Україні
)розкрити повноваження Вищого адміністративного та Вищого господарського судів.
Науково-теоретичною основою написання роботи стали роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судоустрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також праці з теорії та історії держави і права України таких як В. Аверянов, М. Біденко, В. Борденюк, В. Бринцев, Т. Варфоломеєва, Вл. Гончаренко, В. Городовенко, В. Долежан, М. Козюбра, В. Комаров, О. Копиленко, М. Косюта, М. Костицький, Л. Кривенко, В. Кульчицький, С. Лисенков, В. Маляренко, І. Марочкін, О. Мироненко, М. Мичко, О. Мурашин, П. Недбайло, В. Нор, А. Осетинський, М. Орзіх, В. Погорілко, Д. Притика, М. Руденко, А. Селіванов, Н. Сібільова, О. Скакун, В. Смородинський, В. Стефанюк, Д. Сусло, С. Фурса, Ю. Шемшученко, М. Штефан, О. Ющик та інших
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
1. Система судової влади в Україні
.1 Конституція України про принципи спеціалізації судових органів
суддя адміністративний правовий конституція
Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів) [1].
Науковці виокремлюють наступні принципи:
принцип територіальності;
принцип спеціалізації;
принцип єдності судової системи;
принцип ступінчастості;
принцип доступності правосуддя.
Принцип територіальності. В Конституції України знайшов нормативне і термінологічне закріплення принцип, який і раніше визначав побудову судової системи України. Вперше цей принцип був впроваджений у Судових статутах 1864 р., коли від станових та пересувних судів був здійснений перехід до загальних судових місць. Їхня побудова базувалася на двох головних принципах:
началі двох інстанцій на чолі з верховним касаційним судом;
началі осідлості судових місць (зі збереженням по певних категоріях кримінальних справ виїзної діяльності). Першу інстанцію утворювали окружні суди, другу - судові палати. Ці судові установи утворювалися в різних регіонах держави, причому підґрунтям їх розташування була не адміністративно-територіальна одиниця, а одиниця зовсім самостійна - судовий округ.
Принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю. Закріпивши термінологічно принцип територіальності, Конституція не розкрила ані його зміст, ані критерії формування судових округів, не визначена в ній і завершена система судів загальної юрисдикції. У Конституції щодо судової системи закріплені норми лише принципового значення, про що йшлося вище. Отже, розкрити зміст територіальності шляхом визначення усієї системи судів загальної юрисдикції (а отже, й визначення судових округів) мав законодавець у спеціальному законі, яким став Закон України «Про судоустрій України» [2, c. 12].
Виходячи з закріпленої в законі системи судів, зміст принципу територіальності розуміється як розбудова системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, визначеної в Конституції України, оскільки він обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення. [3, Ст. 133]
Вимога принципу територіальності за законом полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Таким чином, Закон України «Про судоустрій України» визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Слід також зазначити особливість дії принципу територіальності в організації військових судів. Територіальна побудова військових судів першого та другого рівня обумовлена територіальною організацією військового управління (військові гарнізони та військові регіони), а також специфікою певних військових утворень (Військово-Морські Сили України). Отже, в основу організації військових судів покладений не адміністративно-територіальний, а, умовно кажучи, військово-територіальний устрій держави. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись з принципом спеціалізації.
Принцип спеціалізації у побудові судової системи є одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога повязана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд - це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.
Конституція України стосовно спеціалізації теж визначилася лише принципово. Змістовне наповнення мали здійснити відповідні закони і перш за все Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року. Він закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і «зовнішньої», і «внутрішньої» спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України було враховано й попередній десятирічний досвід існування відокремленої гілки арбітражних (нині господарських) судів, хоча між природою матеріально-правових відносин і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріально-правовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Між тим тільки господарські, а також адміністративні суди, що лише утворюються, побудовані за ознакою «зовнішньої» спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. Для загальних судів діє «внутрішня» спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обовязків по розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних судах. Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (у т. ч. спеціалізованих) може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.
Принцип єдності судової системи проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Конституція України не розкриває змісту поняття «найвищий». Це зробив Закон України «Про судоустрій України», визначивши у ст. 47 компетенцію Верховного Суду України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Він дає судам розяснення з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не чинним розяснення Пленуму вищого спеціалізованого суду.
Вказані ознаки єдності судової системи не вичерпують усього змісту принципу єдності. Він включає у себе і такі елементи як:
- єдині засади організації та діяльності судів;
єдиний статус суддів;
обовязковість для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
У Конституції України стосовно судової системи поняття «єдність» ніде не застосовується, але зі змісту норм, що регламентують організацію судової влади, такий принцип, безумовно, випливає. Це дало підставу закріпити його назву й основні елементи в нормах Закону України «Про судоустрій України».
В основу побудови судової системи України покладені як принципи, що текстуально закріплені в Конституції, так і принципи, що випливають із її змісту [4, c. 16-20].
До таких належать наступні принципи:
·інстанційності;
·ступінчастості;
·ієрархічност;
·доступності.
Вони притаманні більшості судових систем сучасних держав, оскільки є результатом їх історичного розвитку, які, незважаючи на природні відмінності, характеризуються і загальними рисами.
Інстанційність - це поняття процесуальне, воно означає обсяг процесуальних повноважень суду по вирішенню судової справи. Судові інстанції зявилися лише тоді, коли:
а) учасники процесу набули права на скаргу, і ця скарга стала спонукою руху справи по вертикалі судових установ;
б) обсяг повноважень судів по розгляду і перегляду однієї і тієї самої справи почав відрізнятися, і ця відмінність чітко визначена законом.
У сучасний період розвитку судових систем перегляд здійснюється на вимогу зацікавлених сторін, а за своїм змістом розрізняється на перегляд вирішення окремих питань, які зустрічаються у справі (окремі оскарження), перегляд рішення за суттю (апеляційне провадження) і перегляд його з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи суттєвого порушення норм процесуального права, тобто з метою вирішення завдання однакового розуміння правових норм у правозастосовній практиці судів (касаційне провадження). Причому для кожної справи встановлюється не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції. Суди, що вирішують справи по суті, мають назву «суди першої інстанції». Другу, або апеляційну, інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку апеляційного провадження. Вони також вирішують і окремі скарги на суди першої інстанції. Касаційну інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку касаційного провадження.
Наявність трьох інстанцій і заборона розгляду в одній судовій установі однієї й тієї самої справи за двома інстанціями обумовлюють трьохрівневу побудову судової системи. Саме такий підхід і був реалізований у побудові вітчизняної підсистеми загальних судів. Якщо ж національні особливості, традиції чи інші чинники суспільного буття виявляються в розподілі певних категорій справ для розгляду їх по першій інстанції між судами різних рівнів, тоді виникає проблема забезпечення апеляційного оскарження рішень зі справ, розглянутих апеляційними судами по першій інстанції.
Ця проблема вирішується у різні способи: або утворюється додатковий рівень у судовій системі, або суд, уповноважений бути судом касаційної інстанції, виконує щодо вказаних справ функції суду апеляційної інстанції. Першій спосіб є вельми витратним (організаційно, кадрово, фінансово, матеріально-технічно тощо). Другий - збільшує навантаження на суд касаційної інстанції.
Оскільки на конституційному рівні визначено, що, по-перше, в Україні діють місцеві та апеляційні суди, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищі суди, а, по-друге, основними засадами судочинства - є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень, законодавець в Законі «Про судоустрій України» наділив кожен з трьох рівнів системи спеціалізованих судів повноваженнями відповідної інстанції: місцеві - першої, апеляційні суди - апеляційної, вищий суд - касаційної. Але є ще найвищий судовий орган - Верховний Суд України. Визначаючи зміст судових повноважень Верховного Суду України стосовно рішень вищих спеціалізованих судів, законодавець під час прийняття закону застосував термін «повторна касація», але згодом відмовився від нього, замінивши на «перегляд справ у звязку з винятковими обставинами». Зміст виняткових обставин розкритий у нових процесуальних кодексах: Цивільному процесуальному кодексі та Кодексі адміністративного судочинства.
Принцип ступінчастості у побудові судової системи означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по щаблях судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергового щаблю судової системи. Оскільки носіями інстанційних повноважень є судові установи відповідного рівня, для визначення їх місця використовується поняття вищих та нижчих судів. Місцеві суди завжди є нижчими судами. Апеляційні суди є вищими стосовно місцевих та нижчими стосовно Верховного Суду України в підсистемі загальних судів або Вищого спеціалізованого, якщо це спеціалізований апеляційний суд. Вищі спеціалізовані суди є вищими стосовно спеціалізованих апеляційних судів і нижчими стосовно Верховного Суду України.
З началом ступінчастості щільно повязане начало ієрархічності. Судова ієрархічність полягає у праві вищого суду переглядати рішення, постановлені нижчим судом [5, c. 7-10]. З принципу ієрархічності випливають декілька важливих правил:
вищий суд наділений правом оцінювати законність і обґрунтованість рішення нижчого суду;
нижчий суд зобовязаний виконувати рішення вищого суду;
юрисдикція вищого суду має переваги перед юрисдикцією нижчого суду в усіх сумнівах щодо застосування закону.
Так, при скасуванні або зміні рішення нижчого суду вищий суд має вказати, які статті закону порушено, та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість рішення. Повертаючи справу у нижчий суд для нового розгляду, вищий суд повинен зазначити в ухвалі обставини, які належить зясувати. Але, скасовуючи рішення, вищий суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обставин, про достовірність або недостовірність доказів, переваги одного доказу над іншим.
Важливу роль у побудові судової системи відіграє принцип доступності правосуддя. Закріплене в Конституції, міжнародних правових актах і процесуальному законодавстві право кожного на судовий захист само по собі є недостатнім, щоб вважати проблему судового захисту вирішеною [6, c. 89-101].
устрій судової системи;
розподіл повноважень між судами цієї системи (визначення їх компетенції);
процедури розгляду справ в судах;
процедури оскарження судових рішень;
виконання судових рішень.
Отже, наскільки оптимально відповідно до завдань правосуддя побудована судова система і визначена компетенція судів у цій системі, настільки і забезпечена реальна, а не декларативна доступність правосуддя у його судоустрійному аспекті. Це забезпечується системою принципів, закріплених як в Основному законі України, так і в інших нормативно-правових актах, що регулюють порядок створення та діяльності судів в Україні.
1.2 Правовий статус вищих судових органів в Україні
Вищими судовими органами в Україні вважаються - Конституційний суд та Верховний суд.
Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце [7, c. 43-49].
Це обґрунтовується наступним:
незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі VIII Основного Закону України, він не є складовою, ані загальних, ані спеціалізованих апеляційних судів;
саме тому його правовий статус визначено в розділі XII Конституції України «Конституційний Суд України»;
система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від Конституційного Суду України тим, що: останній не має власної системи; порядок призначення суддів загальної і спеціальної юрисдикції докорінним чином відрізняється від порядку формування Конституційного Суду. Вимоги, які пред'являються до суддів Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо судців загальної і спеціальної юрисдикції; основні принципи судочинства останніх докорінно відрізняються від засад Конституційного Суду.
На діяльність Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів України: Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому, процедуру розгляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише Конституційному Суду України акти, які він приймає. До суддів цього Суду пред'являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні. Акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню. На відміну від строків повноважень суддів загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду призначаються на суворо визначений строк, судді Конституційного Суду не входять до складу Вищої ради юстиції.
Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом XII Конституції. Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції.
Призначення цього органу:
вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України;
давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та порядок його формування.
Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України (ч. 22 ст. 106), Верховна Рада України (ч. 26 ст. 86) та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148) [8, c. 24].
У Конституції України визначаються вимоги до судців Конституційного Суду України.
Відповідно до Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою [1, c. 148].
При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.
Вище зазначалося, що основні положення норм розділу VIII Конституції України «Правосуддя» на суддів Конституційного Суду не поширюються. Проте є й вийнятки. Так, згідно Конституції України на суддів Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126, та вимоги щодо несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції [10, c. 149].
Суддя Конституційного Суду вважається таким, що вступив на посаду, з часу складання ним присяги, а повноваження закінчуються в останній день місяця, в якому строк його перебування на посаді судді закінчується або в якому йому виповнюється шістдесят п'ять років.
Конституційному Суду України надано досить широкі повноваження, які стосуються захисту загальних засад конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії норм Конституції України на всій території країни.
До повноважень Конституційного Суду України належить дві основні групи питань:
1) вирішення про відповідність Конституції України (конституційність):
законів та інших правових актів Верховної Ради України;
актів Президента України;
актів Кабінету Міністрів України;
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
) офіційне тлумачення Конституції та законів України [11, c. 150].
До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на посаду; статус судді.
Окремо визначаються повноваження Голови Конституційного Суду України, двох його заступників, які обираються на три роки.
Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також дострокового звільнення з посади Голови та заступника Конституційного Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог, передбачених законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції [12, c. 18-20]. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду - найвищою судовою інстанцією держави.
Найвищість означає, по-перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; по-друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по-третє що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя, причому зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі.
До його повноважень входить:
а) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;
б) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні [16, c. 33]. Конституція надає Верховному Суду України право на звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України).
Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на підставі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України - єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.
Верховний Суд України є також суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Одночасно з Верховним Судом України суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі «Про Конституційний Суд України») є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним, строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.
Реалізуючи ці повноваження, Верховний Суд України звертався з конституційними поданнями до Конституційного Суду з таких, наприклад, питань: щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийняте рішення; щодо відповідності Конституції (конституційної) положень деяких пунктів і частин статей 1, 8, 18,25, 30, 31, 32,33, 37, 38, 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції», з приводу чого Конституційним Судом України також було прийняте рішення. Рішення про звернення Верховного Суду до Конституційного приймається Пленумом ВСУ.
Третій вид повноважень Верховного Суду України, що має певне політичне забарвлення, сформульовано в Законі таким чином: Верховний Суд України надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я.
Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина задля того, щоб він міг реалізовувати своє призначення, його конституційно-правовий статус складається як з норм, що гарантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і з норм, що передбачають можливу відповідальність глави держави [13, c. 38].
До перших належать, зокрема, норми, закріплені у Конституції України, серед яких є користування правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.
До других належать норми, закріплені Конституції, які передбачають можливість дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту.
Реальна влада глави держави залежить не стільки від обсягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а дуже часто і від особистих властивостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади - Президент і законодавчий орган - у значній мірі відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного обранця, можуть більш-менш самостійно функціонувати протягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Не виключена можливість дострокового усунення Президента з посади, до того ж підстави для цього можуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому у ланцюгу послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров'я центральна ланка належить Верховному Суду України.
Незалежний, неупереджений, неполітизований, а отже, й об'єктивний колегіальний орган, який складається з найдосвідченіших професіоналів, здатний дати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також чи дійсно неможливе виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, чи це просто безпідставне використання одного із засобів політичної боротьби.
2. Розвиток нормативно-правової бази про вищі спеціалізовані судові органи
.1 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та система вищих спеціалізованих судових органів в Україні
Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обовязків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках, передбачених законом, присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні [14, c. 320].
Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють [10].
Єдність статусу суддів забезпечується:
·єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді;
·порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обовязків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність;
·незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
·засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів;
·недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом.
Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів) [17, c. 406].
Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад, вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.
Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобовязані:
)при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і обєктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;
)дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду [15, c. 114].
Кандидат на посаду судді військового суду крім того повинен перебувати на військовій службі, входити в штатну чисельність Збройних сил України і мати військове звання офіцерського складу. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.
Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, визнані судом обмежено дієздатними чи недієздатними; ті, що мають хронічні психічні або інші захворювання, які перешкоджають виконанню обовязків судді; у відношенні яких провадиться дізнання, досудове слідство, судовий розгляд кримінальної справи або які мають непогашену судимість [10].
Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх обєктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів.
Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ. Непроцесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим. Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на пять років здійснює Президент України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів і за поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України на підставі рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду. Кримінальна справа щодо судді будь-якого суду може розглядатися по І інстанції апеляційним судом, а підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. Незмінюваність судді означає, що він перебуває на посаді і здійснює свої повноваження по розгляду і вирішенню справ до виповнення 65 років (якщо обраний безстроково) або протягом 5 років (якщо призначений вперше) Для дострокового звільнення є передбачені законом підстави [18, c. 78].
Суддя не може бути переведений на іншу роботу або в інший суд без його згоди, а звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді.
Вищими судовими органами в системі спеціалізованих судів є:
·Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
·Вищий господарський суд України;
·Вищий адміністративний суд України.
Вони мають особливу компетенцію, специфіку розгляду і вирішення окремих категорій справ.
Вищий господарський суд України, що здійснює судочинство в господарських справах, віднесених до його підсудності Господарським процесуальним кодексом, у встановленому законом порядку, та Вищий адміністративний суд України, що буде розглядати спори в сфері публічних правовідносин. Закон «Про судоустрій України» (ст. 38) передбачає утворення й інших вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому цим Законом.
Для забезпечення належного функціонування судової влади у загальній структурі державної влади щодо здійснення вищими спеціалізованими судами функції правосуддя необхідною умовою є наявність і чітка визначеність конституційних основ правосуддя, які забезпечують досягнення мети правосуддя, що полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина в суспільстві. Основною формою виконання вищим спеціалізованим судом функції правосуддя є розгляд справ відповідної юрисдикції в касаційному порядку та розгляд справ за іншими видами проваджень, які або здійснюються вищим спеціалізованим судом за правилами касаційного провадження, або в іншому порядку, встановленому процесуальним законодавством.
Разом з тим законодавець допускає випадки, коли Вищий спеціалізований суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції у порядку, встановленому процесуальним законом. Такі випадки передбачені нормами КАС України. Статтею 171-1 встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширені на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої Ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої Ради юстиції; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Розгляд зазначених категорій справ здійснюється Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції, рішення якого не підлягають оскарженню. Ще одним повноваженням вищого спеціалізованого суду в аспекті здійснення функції правосудця є можливість перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Такий вид перегляду прямо не визначено ст. 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»» від 7 липня 2010 року [10]. Водночас п. 5 цієї статті передбачає здійснення вищим спеціалізованим судом інших повноважень, визначених законом. Зважаючи на те, що зазначена норма не конкретизує яким саме законом ці повноваження можуть передбачатися (матеріальним чи процесуальним), встановлення досліджуваного повноваження у нормах процесуального законодавства вбачається таким, що кореспондується із наведеними приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зважаючи на викладене, необхідно зробити кілька висновків. По-перше, у демократичній державі судова влада виконує винятково притаманну їй функцію - правосуддя, що повною мірою стосується і судової діяльності вищих спеціалізованих судів. По-друге, вищими спеціалізованими судами судова функція здійснюється лише в особливій, встановленій законом процесуальній формі, тобто під час судового процесу з неухильним дотриманням спеціальної визначеної законом процедури. Ці форми і процедури регламентуються відповідними нормами процесуального законодавства. По-третє, здійснення правосуддя - це головна й основна, але не єдина функція, що виконується вищими спеціалізованими судами, оскільки в її межах проводиться судовий контроль, даються рекомендаційні розяснення правових норм тощо. Водночас перелічені функції, безумовно, є менш важливими в діяльності вищих спеціалізованих судів.
2.2 Повноваження Вищого адміністративного та Вищого господарського судів
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Закон допускає можливість утворення й інших вищих спеціалізованих судів у загальному порядку, передбаченому у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України».
Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України складаються з голів, перших заступників голів, заступників голів та суддів і діють у складі колегій суддів. У Вищому господарському суді України та Вищому адміністративному суді України утворюються президії, пленуми, науково-консультативні ради.
До повноважень Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України відносяться такі:
а) перегляд у касаційному порядку рішень апеляційних і місцевих господарських судів;
б) вивчення і узагальнення практики застосування законодавства, забезпечення однаковості практики, аналіз статистики вирішення господарських та адміністративних спорів;
в) надання роз'яснень господарським чи адміністративним судам із питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській та адміністративній сфері та порядок вирішення господарських і адміністративних спорів;
г) ведення роботи, спрямованої на попередження правопорушень у сфері господарських та адміністративних відносин;
ґ) здійснення організаційного керівництва апеляційними господарськими та адміністративними судами, а також місцевими господарськими судами Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, місцевими адміністративними судами, відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевірка і поширення позитивного досвіду роботи господарських і адміністративних судів;
д) забезпечення підбору і підготовки кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських і адміністративних судів, організація роботи з матеріально-технічного забезпечення господарських і адміністративних судів і створення належних умов для їх діяльності, нормативного забезпечення, ведення статистичного обліку;
е) забезпечення діяльності кваліфікаційної комісії суддів господарських і адміністративних судів [20, c. 7-10].
Як і Вищий господарський, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Інші судові повноваження Вищого адміністративного суду тісно пов'язані з судовим захистом виборчих прав громадян та прав на проведення всеукраїнських референдумів. Предметом оскарження з таких питань є рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, місцезнаходженням якої є м. Київ. Усі рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (за винятком нижчезазначених) або члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.
Апеляційний перегляд вказаних справ здійснює не апеляційний адміністративний суд, а Вищий адміністративний суд. Тобто по таких справах він набуває повноважень суду апеляційної інстанції [21, c. 267].
Окрім того, безпосередньо до Вищого адміністративного суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму, тому Вищому адміністративному суду як суду першої інстанції підсудні справи:
щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;
щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.
Поряд з судовими повноваженнями, тобто здійсненням правосуддя вищий спеціалізований суд веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику як власне вищого суду, так і нижчих спеціалізованих судів. Ці аналітичні повноваження виконує судова палата по справах, віднесених до її компетенції, у зв'язку з чим голова судової палати має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення по яких набули законної сили.
Методичні повноваження вищого спеціалізованого суду полягають у наданні методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці. Зміст методичної допомоги кожен раз визначається на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Формами методичної допомоги можуть бути відповіді на запити суддів нижчих судів, інформаційні листи, семінари, рекомендації тощо. Вказані повноваження можуть здійснювати як судові палати, так і суд в цілому [22, c. 239-247]. Правороз'яснювальні повноваження вищого спеціалізованого суду полягають у наданні спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Вказаним повноваженням наділений виключно Пленум вищого спеціалізованого суду.
Отже, Вищий господарський суд України та Вищій адміністративний суд України є вищими спеціалізованими судами в Україні і очолюють систему відповідних місцевих і апеляційних господарських та адміністративних спеціалізованих судів і організують контроль за їх діяльністю.
Висновки
Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.
Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності.
Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.
Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів).
Виокремлюють наступні принципи судової системи України:
·територіальность;
·спеціалізація;
·єдності судової системи;
·інстанційность;
·ступінчастость;
·ієрархічность;
·доступность.
Вищими судовими органами в Україні вважаються - Конституційний суд та Верховний суд. Було розкрито призначення цих судів, їх повноваження та порядок призначення суддів до зазначених судових органів.
Для забезпечення належного функціонування судової влади у загальній структурі державної влади щодо здійснення вищими спеціалізованими судами функції правосуддя необхідною умовою є наявність і чітка визначеність конституційних основ правосуддя, які забезпечують досягнення мети правосуддя, що полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина в суспільстві. Основною формою виконання вищим спеціалізованим судом функції правосуддя є розгляд справ відповідної юрисдикції в касаційному порядку та розгляд справ за іншими видами проваджень, які або здійснюються вищим спеціалізованим судом за правилами касаційного провадження, або в іншому порядку, встановленому процесуальним законодавством. Було розкрито систему вищих спеціалізованих судів в Україні та їх повноваження.
Вищий господарський суд України та Вищій адміністративний суд України є вищими спеціалізованими судами в Україні і очолюють систему відповідних місцевих і апеляційних господарських та адміністративних спеціалізованих судів і організують контроль за їх діяльністю.
Список використаних джерел
1.Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної ради. - 1996 р. - №30. - Ст. 141.
2.Бойко В. Гарантії незалежності та недоторканності суддів / В. Бойко // Нова Конституція і судова влада. - 2011. - №1. - С. 149.
.Бойко В. Нова Конституція і судова влада / В. Бойко // Право України. -2006. - №1. - С. 16-20.
.Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. Правовий статус суддів, їх обов`язки // Право України. 1999. - №3. - С. 114.
.Бойко В. Конституція України // Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. // Право України, №3, 1999, С. 127.
.Овчаренко О.М. Гарантії доступності як принципу організації й діяльності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. - Вип. 1. - С. 89-101
.Закон України «Про Конституційний Суд України» - повноваження Конституційного Суду Україні від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради. - 2007. - №45. - C. 150.
.Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради. - 2008. - №49. - C. 43-49.
.Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради. -2002. - №27-28. - Ст. 12.
.Закон Украни «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року // Голос України. - 2010. - №142
.Законодавство України, єдність статусу суддів України. - К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 2009. - 406 с.
.Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів України. - К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996. - 320 с.
.Конституція України. Матеріали до вивчення // «Про склад Конституційного суду України». - К., Либідь, 1997. - С. 24.
.Шевчук Л.Т. Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / Л.Т. Шевчук. - Львів, 2011. -254 с
.Ебергард Шмідт-Ассман, Загальне адміністративне право як ідея врегулювання; відп.ред. О. Сироїд. - [2-ге вид., перероблене та доповнене]. - К.: «К.І.С.», 2009. - 552 с.
.Коліушко І.Б. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимошук. - К.: Факт, 2003. - 496 с.
.Задорожня Г.В. Конституційне право України: навч. посіб. / Г.В. Задорожня. - К.: НАУ-друк, 2009. - 128 с.
.Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року Про Незалежність суддів - найважливіша засада правосуддя // Голос України. - 1996. - №234. - с. 78.
.Про cуддю Конституційного суду // Голос України. - 1996. - №124. - С. 148.
.Про систему адміністративно-територіального устрою // Голос України. - 1996 р. - №128. - С. 133.
22.Овчаренко О.М. Роль суду в забезпеченні верховенства права // Укр. право. - 2006. - №1 (19). - С. 239-247.
23.Овчаренко О.М. Доступність правосуддя як механізм забезпечення діалогу влади і суспільства // Соціально-правові протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб. наук. тез (за матер. ХІ Харків. політолог. читань). - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - С. 182-184.
24.Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Принцип верховенства права діяльності судів. - 1998 - №1. - С. 33.
25.О.М. Пасенюк, Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді/. - К.: Істина, 2007. - 608 с.
.Футей Б. Конституція України: Президент України - глава держави / Б. Футей - 2009. - №19. - С. 38.
.Сердюк В. Колегіальність та одноособовість розгляду справ у судах: окремі питання теорії / В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - №7. - С. 101 - 103.
.Сердюк В.В. Судова влада та її місце в теорії поділу влади / В.В. Сердюк // Вісник Академії адвокатури України. - 2006. - №1. - Випуск 5. - С. 38 - 46.
.Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // ВВР. - 2005. - №35-36, №37. - ст. 446.