Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Английский
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    64,71 Кб
  • Опубликовано:
    2015-01-05
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

Вступ

Сучасна антропологічна спрямованість лінгвістики створює необхідність студіювати емоції, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. У звязку з цим підвищується зацікавленість до дослідження категорії емотивності, розширюється спектр вивчення цієї проблеми. Але, незважаючи на те, що проблема емотивності привертає пильну увагу лінгвістів і в кожному з фундаментальних досліджень тексту існує вказівка на важливість студіювання його емотивного аспекту, емотивність залишається одним з найневизначеніших чинників тексту художнього твору. Складність і багатоаспектність феномену текстової емотивності зумовлює існування різноманітних підходів до його вивчення на рівні висловлювання [Піотровська Л.А., 1993], на рівні тексту [Болотнов В.І., 1981; Гладьо С.В., 2000], дослідження реалізації категорії емотивності в різних типах тексту [Філімонова О.Є., 2001] та на комунікативному рівні [Верба Г.Г., 1984; Змієва Т.Є., 1988; Маслова В.А., 1991; Іонова С.В., 1998; Шаховський В.І., 1998]. У межах кожного з підходів відтворюються особисті концепції текстової емотивності, використовується певна термінологія й особливі методи дослідження.

Існування в науці різних підходів, досить часто навіть несумісних поглядів на передмет аналізу свідчить про його недостатнє вивчення. Але загальновизнаним у сучасному мовознавстві є той факт, що дослідження цієї проблеми не може обмежуватися традиційним підходом до вивчення одиниць мови. Сучасна тенденція в лінгвістиці до збільшення одиниць дослідження й розширення предмету студіювання за рахунок залучення значної кількості екстралінгвістичних чинників робить необхідним вивчати емотивні явища у контексті одиниць вищого рівня. Сучасна лінгвістична прагматика, яку розглядають як відношення мовних знаків до їх інтерпретаторів, є інтерактивною, бо прагматичне значення висловлювань залишається незрозумілим поза їхнім семантичним змістом, який залежить від синтаксичної структури. Лінгвістична прагматика - це одна з галузей філології, яка вивчає функціонування і вживання мовних знаків мовленнєвій комунікації у взаємозвязку з інтерактивністю субєктів спілкування, їхніми особливостями, реакцією та ситуацією, що склалася [Шаховський, 1995]. Предметом вивчення лінгвістичної прагматики є аналіз таких аспектів комунікації: за яких обставин, з якою метою, в яких комунікативних ситуаціях здійснюється мовленнєве спілкування; чи досягається при цьому взаєморозуміння, чи ні. У нашій роботі предметом дослідження стали особливості вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів у прагматичному аспекті. Під прагматичними особливостями емотивності в текстах художніх творів ми розуміємо вивчення умов актуалізації мовних властивостей, притаманних емотивності; дослідження можливостей вживання її адресантом і адресатом; характерні культурно-національні риси. Саме ці особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона Тінь вітру становлять обєкт нашого дослідження.

Нашу увагу привертає різноманітність засобів вираження емотивності в іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона використаних з метою реалізації прагматичної настановки й підсилення прагматичного впливу на адресата. Для дослідження обрано іспанськомовний текст художнього твору саме цього автора, тому що, на нашу думку, він видрізняється унікальним, особливим, прихованим емоційно-психічним, оцінним впливом на адресата в поєднанні з національно-культурною специфікою зображуваних реалій, завдяки чому погоджується адресат з оцінкою референтної ситуації, поданої автором.

У нашій роботі здійснюється прагматичний аналіз іспанськомовного тексту художнього творуза допомогою актуалізації емотивності, що, на нашу думку, дозволяє: 1. встановити відношення між адресатом і текстом; 2. дослідити яким чином здійснюється трансформування тексту у людській свідомості і навпаки. Проблема людського розуміння художнього тексту знаходиться в центрі наукових інтересів багатьох українських та іноземних лінгвістів [В.П.Белянін, 1999; О.М.Вольф, 1989; С.В.Гладьо, 2000; В.І.Шаховський, 1995]. Іспанськомовний текст художнього твору, який концентрує в собі множинність відношень, які можна спостерігати як всередині нього, так і за його межами, став невичерпним джерелом досліджень завдяки своїм культурно-психологічним особливостям. Водночас різноманіття підходів, зумовлених специфікою окремих наук, часто призводять до того, що практичне розвязання проблеми не тільки не просувається вперед, але й, навпаки, значно уповільнюється через неузгодженість дій учених. У звязку з цим фактом необхідність обєднати різних спеціалістів гуманітарного напрямку стає актуальною. Про це свідчать, з одного боку, пріоритетність поліпарадигмального характеру лінгвістичних досліджень, на відміну від монопарадигмального підходу [Е.С.Кубрякова, 1994], з іншого боку, значна актуальність наративної семіотики - напрямку, який відобразив притаманні сучасній науці тенденції до інтеграції суміжних наук.

Підвищення інтересу до емоційної сфери героїв художніх творів з боку філологів, психологів і філософів також цілком виправдано: оскільки ця сфера є в усіх виявах існування людини, вона повинна залишити слід і в мовленні. Людина та її емоції становлять частину обєктивної дійсності, яка повязана з формуванням мовної картини світу: людина як обєктивний субєкт, мова як засіб відображення. Стан своєї свідомості, відчуття, емоції істота розумна відтворює в мові й тексті. Якщо в процесі безпосередньої комунікації емоції виражаються також позамовними чинниками, містики, зокрема мімікою, жестами, то в тексті художньої літератури ці фактори кодуються за допомогою мови.

Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Емоції - невідємний складник людської свідомості. Світ емоцій, почуттів концептуалізується в мові й визначає особливості семантичного мовного простору. Специфіка концептів, за якими стоять різноманітні вияви емоційного життя людини привертають увагу дослідників [К.І.Ізард, 1982; А.А.Сілін, 1998; А.Ортоні, 1995]. Зацікавленість учених, які працюють у галузі цілої низки наук, таких як: філософія, фізіологія, психологія та лінгвістика, повністю обґрунтована, оскільки емоції певною мірою виявляються в усіх сферах діяльності людини, у тому числі й у мові. Традиційно емоційний бік мови студіювали в лінгвістиці в межах лексикології та стилістики. Ці дослідження проводилися у трьох основних напрямках: вивчалися слова, які називають емоції, так звана емоційно-експресивна лексика, слова, що виражають емоції, а також стилістичні характеристики слів і словосполучень.

Існування в лінгвістичній літературі численних термінологічних і метафоричних визначень емотивних явищ, а саме: емотивного плану, емотивного забарвлення, чуттєвого фону та емотивного ореолу - робить важким диференціювання досліджуваного феномена і необхідним виявлення уніфікованих характеристик текстової емотивності. Звернення до вивчення не розвязаних в лінгвістиці питань сутності емоцій у текстах художніх творів зумовлює актуальність цього дослідження. Художній твір починає своє самостійне життя в часі, набуває нових сенсу і змісту від адресата й тому отримує нові можливості для лінгвістичних студій. Комунікативно-прагматичний підхід, реалізований у дослідженні, дозволяє вивчити лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності у творчості Карлоса Руіса Сафона, дає можливості виявити роль різноманітних авторських прийомів у підсиленні прагматичного потенціалу вихідних одиниць. У роботі ми намагаємося розглядати емотивність іспанськомовного тексту художнього твору як один із самостійних аспектів мови.

Мета дослідження - вивчити лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту. Для цього є необхідним вирішити такі завдання:

уточнити зміст поняття емотивність, обґрунтувати належність її до прагматично значущої мовної категорії та виявити прагматичну специфіку;

розкрити лінгвопрагматичну природу вираження емотивності в тексті художнього твору Карлоса Руіса Сафона;

виявити особливості актуалізації емотивності як специфічної ознаки тексту художнього твору Карлоса Руіса Сафона, зумовлену характером емоціогенного знання, опредметненого в них;

дослідити мовні засоби: лексичні, морфологічні, синтаксичні, вживані автором з погляду відображення в них імпліцитної авторської оцінки для створення емотивного ракурсу відповідних текстів художніх творів;

описати індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у підвищенні прагматичного впливу на адресата;

виявити прагматичний аспект емотивності в межах змістовно-концептуальної інформації з огляду на адресатність художнього твору.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській іспаністиці розглянуто диференціацію понять емотивного фону, емотивної тональності, емотивного забарвлення; та визначено лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору кризь комплекс названих понять; виявлено функціонально-стильові особливості емотивності; встановлено функції емотивних елементів досліджуваних текстів; досліджено роль авторських прийомів у посиленні й досягненні прагматичного ефекту художньої комунікації, що є найоптимальнішим засобом у збільшенні прагматичного потенціалу емотивно навантажених одиниць для реалізації прагматичного спрямування адресанта. Виявлення функціонально-специфічних рис емотивності дозволяє суттєво доповнити теоретичні набутки про особливості функціонування названої категорії в художньому тексті. Новим в дослідженні є встановлення функцій емотивності тексту з врахуванням специфіки авторської мови К.Р.Сафона і його філософських поглядів.

Досить дискусійним у сучасній лінгвістиці залишається питання про співвідношення раціональної й емоційної інформації в тексті. Думки з цього приводу полярні: від визнання факультативності емоцій у мовленні до твердження про відсутність емоційно нейтральних висловлювань взагалі, оскільки не існує нейтральних станів у людини.

Теоретичне значення цього дослідження повязане з певним внеском у поглиблення теорії мови в галузі лінгвістики емоцій, яка включає в себе аспекти співвідношення вербальних засобів вираження емоцій, а також з подальшою розробкою загальних проблем лінгвістичної прагматики, зокрема вивчення лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів. Поглиблення лінгвістичної теорії тексту зумовлено: 1) розкриттям емотивних сигналів тексту, що реалізують його прагматичну функцію; 2) експлікацією техніки розпредметнювального розуміння й виходу на змістовно-підтекстову та змістовно-концептуальну інформацію, що торкається емотивного аспекту тексту; 3) вказівкою місця емотивності з огляду її впливу на процес текстотворення.

Практичне значення дослідження зумовлене тим, що його результати можуть використовуватися в науково-дослідній роботі, а також у процесі викладання курсів стилістики, теорії та практики перекладу, а також спецкурсів з лінгвістики тексту.

Матеріалом дослідження було обрано текст художнього стилю іспанською мовою К.РСафона Тінь вітру.

У роботі застосовано комунікативно-діяльнісний підхід, що полягає у вивченні художнього тексту на трьох рівнях: гносеологічному, психологічному та лінгвістичному [О.Г.Баранов, 1993], які співвідносяться з трьома аспектами мови в повній семіотичній парадигмі її аналізу і дозволяють провести комплексне дослідження такого мовного явища як емотивність іспанськомовного художнього тексту. Обєктом дослідження зумовлена необхідність використання текстових методів: для встановлення емотивних тем і емотивної структури текстів уживаються методи цілісно-текстового та контекстуального аналізів; необхідність розгляду лінгвопрагматичних особливостей емотивності художніх творів потребує застосування методу лінгвопрагматичного аналізу; підчас розгляду емотивних мовних засобів та їх сполучень у художньому тексті використовувався метод дистрибутивний аналіз та описовий метод.

На захист виносяться такі положення:

. Категорія емотивності як лінгвістичний корелят психологічної категорії емоційності є інтегральним підґрунтям тексту художнього твору К.Р.Сафона. Специфіка її вираження зумовлена культурологічними особливостями письмової мови автора, комунікативними правилами і особливостями менталітету латиноамериканського соціуму та його схильністю до наповнення творів елементами фантастичного.

. Емотивність у досліджуваних текстах художніх творів виявляється через комплекс понять, які відображають її зміст і форму: емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення. Лінгвопрагматичні особливості емотивного фону й емотивної тональності визначають специфіку емотивного змісту художнього тексту й у сукупності створюють характер емотивного забарвлення.

. Вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона знаходиться в безпосередньому звязку з однією з центральних категорій прагматики - авторською інтенцією. Використання назви твору як одного з провідних емотивних сигналів першоджерела, забезпечує вихід на його змістову множинність, складає загальний емотивний фон художнього тексту й дає можливість автору передати особисте ставлення до інформації, що викладається в художньому тексті.

. Емотивність у тексті художнього твору К.Р.Сафона має специфічні комунікативні функції: оцінну, афективну та прагматичну, які реалізуються завдяки емоційно-психічному, оцінювальному впливу на адресата з метою переконати його, спонукати до дії, змусити погодитись з авторською оцінкою референтної ситуації.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Вступ містить обґрунтування теми дослідження: у ньому визначається актуальність, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, встановлюються мета й завдання, обєкт і предмет дослідження. Також подано інформацію про матеріал і методи дослідження, про структуру наукової праці.

У розділі І представлено погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на проблеми цієї лінгвістичної галузі, висвітлено проблеми прагматичної лінгвістики розкрито проблеми комунікативно-прагматичного підходу в дослідженні іспанськомовного тексту художнього твору як обєкту інтерпретації, подано визначення категорії емотивності, змістовно-підтекстової інформації, внутрішньої форми мови, співвіднесеної з поняттям емоційно-безпосереднього особистісного змісту. У процесі текстового аналізу встановлено роль емотивності як засобу інтерпретації змісту тексту художнього твору.Також проаналізовано питання реалізації прагматичного потенціалу емотивності тексту художнього твору К.Р.Сафона.

У розділі ІІ досліджено лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності художнього твору на прикладі іспанськомовного художнього твору К.Р.Сафона в лінгвопрагматичному аспекті. Розглянуто прагматичні особливості емотивного фону, емотивної тональності, емотивного забарвлення названих творів, проаналізовано закономірності функціонування категорії емотивності в текстах художніх творів. Особливу увагу приділено специфіці індивідуально-авторського збільшення емотивного напруження з метою підсилення прагматичного ефекту.

У загальних висновках до роботи узагальнено результати проведеного дослідження, уміщено теоретичні і практичні здобутки, що ґрунтуються на аналізі фактичного матеріалу, розгортаються перспективи дослідження.

Розділ І. Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення емотивності у текстах художніх творів

.1 Поняття емотивності в сучасній лінгвістиці

Емоції людини є особливою, своєрідною формою пізнання і відображення реальності. Емоційна людина виступає одночасно об'єктом і суб'єктом пізнання, тобто емоції пов'язані з потребами людини, що є основою мотивів її діяльності. Емоції людини і механізми їх лінгвістичного забезпечення завжди були предметом наукових досліджень. Багато наук вивчають цей психологічний феномен: психологія, фізіологія, соціологія, філософія, етика, медицина, біохімія, лінгвістика, літературознавство тощо.

Протягом останніх років науковці досягли значних результатів у дослідженні механізмів мовного вираження емоцій людини, що говорить, і мовної номінації, інтерпретації емоцій як об'єктивної сутності того, хто говорить і слухає.

Наукові студії довели існування не окремих почуттів, а емоційної системи, у якій певні елементи не тільки взаємоповязані динамічними й відносно стабільними відношеннями, але й знаходяться в різних ракурсах авторського бачення світу. Результати соціальних досліджень свідчать, що певні емоції є універсальним, загальнолюдським феноменом. Кодування та декодування низки експресивно забарвлених виразів однакові для людей усього світу, незалежно від їхньої культури, мови або освітнього рівня, проте соціокультурні чинники відіграють важливу роль у визначенні конкретних емоцій. Тому, можна доводити твердження про вплив національного, соціального, культурного середовища на характер експресії почуттів, адже у певному колі є свої стереотипи їх вираження, які властиві відповідним культурно-соціальним групам і добре ними усвідомлюються.

Зацікавлення емоційною сферою людини передусім зумовлене увагою до антропоцентричного напрямку в сучасній науці, що дозволяє вивчати особу як цілісну систему. Емоції - складний феномен із нейрофізіологічним та феноменологічним аспектами. Вони можуть по-різному впливати на людей. Це виявляється, зокрема, в тому, що ті ж самі обєкти можуть викликати різні почуття не лише в різних людей, а навіть у тієї ж самої людини в різні моменти життя. Емоції належать до ідеальних обєктів, тому в мові їх передають через знаки, виражають широким спектром мовних засобів всіх рівнів мовної системи. Емоційність можна передавати лексичними значеннями слів, які називають емоційними, оскільки виражають власне почуття. Емоційно-прагматичний зміст складає особливу частину значення слова - емоціонал семантики. Емотивність актуалізується через емотивно навантажені текстові компоненти, що втілюють емоційні інтенції автора й моделюють імовірні емоції адресата, пов'язані зі сприйняттям та інтерпретацією текстової дійсності [24]. В нашому дослідженні відштовхуючись від того, що письмовий художній твір відтворює всі вияви почуттєвих станів людини, як один із всюдипроникних аспектів людського досвіду. Емоції торкаються і форми, і змісту твору, виражаються в мові його персонажів, у власній позиції автора, у виборі теми твору й у формах його структурної будови [38, с. 316].

Здатність тексту хвилювати, впливати, спонукати до переживання змісту завжди визнавалися як його іманентна властивість. У мові категорія емоційності трансформується в категорію емотивності, яка відображає систему емоційних характеристик мовної особистості (її емоційні стани й ставлення до оточення та довкілля) і робить можливим існування емоційної комунікації. Емотивність часто ототожнюють з оцінкою, розглядають у складі одного з планів тексту. Під емотивністю в цій роботі розуміємо підкатегорію інформативності, яка виявляється в емоційному зарядженні модулів дискурсу та компонентів тексту [47].

Для розмежування цих понять у нашій роботі оцінка визначена як мікрокомпонент конотації, що несе інформацію, обєктивно-субєктивну чи субєктивно-обєктивну, про ставлення людини до обєкта [32, с.165]. Субєктивність оцінки виражена в позитивному чи негативному ставленні субєкта оцінки до обєкта, а обєктивність орієнтована на притаманні обєкту властивості, на підставі яких його оцінюють. Якщо оцінка ґрунтується на опозиції добре/погано, то емотивність на опозиції - схвалення/засудження [1, с. 26]. Але емоційний та оцінний компоненти в структурі конототивного значення тісно поєднані, як емоція та оцінка на позамовному рівні. Включення емотивності до складів інших планів тексту, на наш погляд, невиправдано розширює або звужує емотивність узагалі.

Як мовний феномен категорія емотивності обовязково відтворює властивості мови як частини цілісної концептуальної системи, тобто вона є одночасно полем безперервних і перервних точок. Такими перервними точками категорії, що досліджується, виступають актуальні емотиви - емотивне значення й емотивна конотація. Емотивний потенціал належить до безперервного поля. Його цінність зумовлена тим, що саме емотивний потенціал слова забезпечує можливість виходу на внутрішню форму мови, стимулює акт самосвідомості особистості. На відміну від актуальних емотивів, які мають характер готового знання, оскільки експліцитно демонструють емотивну оцінку й впізнаються без попередньої переробки у концептуальній системі мовної особистості, віртуальні емотиви (емотивний потенціал) беруть участь в конструюванні нових елементів концептуальної системи й формують готовність субєкта інтерпретації до опанування колективного характеру свого Я.

Процес комунікації передбачає наявність відправника інформації та її отримувача. Будь-який комунікативний процес складається з декількох окремих фаз:

комунікативний адресант - повідомлення - кодування - образ - адресат - сприйняття - образ - декодування - інтерпретація - усвідомлення - зворотний звязок.

У системі адресант - адресат, окрім двох основних компонентів, існує також певна кількість елементів, які є похідними від них. Таким чином, зявляється поняття квазісубєкт, одним з типів якого є художній образ. Необхідно підкреслити його специфічні риси, зокрема чуттєвий характер, емоційну виразність. Специфіка художнього образу як субєкта комунікації полягає в тому, що він є результатом свідомої творчої діяльності уяви автора тексту художнього твору. В основі комунікативної системи знаходиться художній образ, тобто художня комунікація. До комунікативної ситуації належать автор твору і адресат, з наборами близьких за структурою кодів або естетичних моделей, які існують у їхній свідомості, текст художнього твору й оточення, а саме культурні цінності, світ природи тощо, до того ж роль адресата не зводиться до механічного декодування, а сприйняття ним твору викликає загальну реакцію. Загальне оточення впливає на адресанта й адресата, зумовлює спільність їхніх естетичних моделей, змісту, потрібності в комунікації.

На наш погляд, необхідно виділити особливу рису художньої комунікації - індивідуальне сприйняття адресатом тексту художнього твору. Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття до дійсності - естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття до дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто, художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів [40, с. 98] і являють собою результат трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість.

Дослідники ж, аналізуючи зміст художнього тексту, завжди говорять про особу автора, про умови створення твору та його сприйняття адресатом. У цьому аспекті зауваження М.М.Бахтіна про те, що цілий твір є вираженням автора, цілком справедливе [10].

Текст художнього твору, окрім естетично узагальненої і відтвореної дійсності, репрезентує особистість автора: його пристрасть у виборі предмета відображення, його субєктивні оцінки, життєві принципи, тобто живі почуття й емоції автора та їхню спрямованість на адресата. Основною прагматичною метою автора є намагання проектувати свідомість адресата через мовленнєвий простір твору. Тому художній текст відтворює авторське ставлення до реальних подій обєктивної дійсності, яке він передає через експресивність, емотивність та оцінку, закладену в семантичну структуру слова [23, с. 42]. Для автора зміст тексту є одночасно і обєктом зображення, і обєктом співчуття. Таким чином, емотивність художнього тексту являє собою складне переплетіння зображених і реальних емоцій.

Художній текст будується відповідно до законів асоціативно-образного мислення, життєвий матеріал у ньому перетворюється в своєрідний маленький всесвіт, який побачив певний автор. Тому в художньому тексті, крім зображених картин, завжди буде присутній підтекстовий, інтерпретаційний функціональний план.

Характери, створені автором, є елементами особливого типу квазіповідомлення, партнером якого виступає сам адресант, з яким адресат вступає в уявний діалог. Художня комунікація - вільне і активне міркування адресата, завдяки своїй особливій функції впливу вона спрямовується адресантом в необхідний для нього напрям. У структурі комунікації є два невідємних елемента - адресант і адресат. Важливим елементом також є форма тексту художнього твору, яка визначає структуру комунікативної системи. Отже, комунікативну систему тексту художнього твору можна представити таким чином: форма тексту художнього твору: художній образ-код - адресант, його сприйняття, задумка - реалізація задуму, його кодування - тест художнього твору-код; адресат: текст художнього твору, код - сприйняття - усвідомлення, співчуття, декодування - художній образ.

Зі схеми, наведеної вище, можна побачити, що у центрі комунікативного кола знаходиться текст художнього твору, а художній образ - відправна й кінцева точка відліку. Таким чином, художня комунікація є замкненою і в той же час безкінцевою. Її специфіка полягає в тому, що, на відміну від міжособистісної, художню комунікацію не можливо визначити як успішну або невдалу, бо інтерпретації адресата можуть не збігатися з трактуванням тексту художнього твору самим адресантом, але цінність художнього твору від цього не змінюється. Одна з важливих функцій художнього твору - функція емоційної розрядки. Естетичні хвилювання: радість, сум, співчуття, які відчуває адресат під час читання твору, сприяє емоційному піднесенню і має в собі певний емоційний заряд. Тому вивчення тексту художнього твору з боку його емотивності, на нашу думку, - значний внесок в розробку проблеми комунікації емоцій.

У співвідношенні з фактуальною, підтекстовою та концептуальною сторонами інформації актуальні емотиви представлені місткістю змістовно-фактуальної інформації (ЗФІ), яка являє собою чуттєвий досвід обєкта творчості, а віртуальні - змістовно-підтекстовою інформацією (ЗПІ) [21, с. 29]. Оскільки актуалізація обох типів інформації здійснюється в концептуальній системі субєкта інтерпретації, концептуальна інформація виступає в єдності понять, представлених у тексті художнього твору й чуттєвого досвіду субєкта інтерпретації. Таким чином, емотивність дозволяє вербально опредметнювати почуття субєкта творчості, внаслідок чого іспанськомовний художній текст стає джерелом появи емоційних переживань субєкта інтерпретації.

Емотивність тексту вивчають у двох аспектах: семасіологічному, (коли вона трактується як мовна категорія), і комунікативно-прагматичному, завдяки чому стає можливим перенесення уваги дослідника з проблеми мовного визначення емоцій на особливості діяльнісного вияву мовної системи й аналіз цілого тексту, що дозволяє надати емотивності статусу текстової категорії. У нашій роботі ми будемо спиратися на другий напрям, тобто комунікативно-прагматичний.

Студіювання текстової емотивності повязане передусім з вивченням засобів її вираження, згідно з яким категорія емотивності в художньому тексті повинна розглядатися як єдність лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників.

Аналізуючи проблему текстової емотивності, дослідники, зазвичай, акцентують увагу на одному з її численних аспектів. Вона розглядається як стилістична категорія [36], як різновид модальності тексту [4], як один з аспектів семантики тексту [45]. Сучасна текстолінгвістика, таку розширює сферу дослідження тексту й включає його до більш просторого комунікативно-діяльнісного контектсту, комплексно вивчає мовні явища в поєднанні з різними аспектами.

Комунікативно-діяльнісний підхід, який ми використовуємо у нашому дослідженні, було запропановано професором О.Г.Барановим. Його розуміють як методологічний принцип розгляду мовних явищ на трьох взаємодоповнювальних абстрактних рівнях: гносеологічному, психологічному та лінгвістичному [7, с. 6-7]. Перші два рівні повязані зі змістовою стороною тексту, а лінгвістичний характеризує його план вираження. Це співвідношення є цілком закономірним у мовознавстві. За словами У.Л.Чейфа, те, що обєднується в понятті змісту, завжди розкривається при детальнішому розгляді як дещо різноманітне, а вираз, навпаки, являє собою процес лінеаризації, за допомогою якого багатомірні семантичні структури перетворюються в одномірні [48, с. 40-41].

Можливість виділення різних рівнів або планів змісту тексту повязана з уявленням тексту як багатомірного змістового простору й визнається практично всіма дослідниками. Наприклад, А.М. Шахнарович пише про існування щонайменше двох рівнів тексту - когнітивного і комунікативного [46, с. 65]. Т.А.Ван Дейк у прагмалінгвістичних дослідженнях виділяє прагматичний і семантичний рівні [25].

Треба враховувати, що емоції можуть виявитися на двох змістових рівнях (як обєкт і як засіб відображення) і знаходити своє вираження за допомогою мовних засобів, використаних у тексті художнього твору. Якщо дотримуватися цього принципу, то в процесі вивчення емотивності ми повинні дослідити всі вияви емоційного у творі, зокрема емоційний обєкт відображення, емоційне відображення, засіб вираження емоцій. В цій роботі для розмежування видів емотивності ми пропонуємо вживати такі терміни: емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення тексту художнього твору [9]. Перші два поняття визначають емотивні явища, які властиві плану змісту тексту, а емотивне забарвлення характеризує план його вираження. Під емотивним фоном ми розуміємо емотивність когнітивного (гносеологічного) рівня тексту, яка складається із однієї або декількох емотивних тем (емотем). В дослідженні емотивний фон представлений набором емотем, які складають емотеми, які будуються на: знанні прецедентних емоційних ситуацій; на експлікації емоційних станів; на категорії не норми [12, с. 18]. Під емотивною тональністю в цьому дослідженні розуміється емотивність комунікативного рівню тексту, яка розглядається з точки зору домінування одного з прагматичних завдань: емоційного самовираження, емоційної оцінки або емоційного впливу. Особливості емотивного змісту певного тексту, на нашу думку, визначаються специфікою співвідношення емотивного фону і емотивної тональності (тобто, емотем різних статусів, які представлені у тексті).

Під емотивним забарвленням тексту в дослідженні розуміється набор мовних і текстових засобів, які вживає автор для кодування емоційного змісту. Емотивне забарвлення визначає формальну сторону емотивності тексту. Його особливістю є необхідність демонстрування багатошарового емотивного змісту у вигляді послідовності мовних одиниць, які являють собою дискретні фрагменти цього змісту.

Дослідження цих питань в першу чергу потребує звернення до поняття тексту художнього твору і особливостей його інтерпретації автором і адресатом. Розглянемо детальніше.

Текст художнього твору як обєкт інтерпретації.

Художній твір створює художню модель певного явища. Завдяки художній мові автор (митець) моделює світ, який є формою існування певних явищ і речей, у найбільш загальних категоріях Таким чином, вивчення художньої мови творів мистецтва не лише дає нам певну норму естетичного спілкування, а й відтворює модель світу.

Оскільки художні твори є елементами особливої комунікативної діяльності, якою виступає мистецтво, в процесі їх сприйняття й когніції відбувається часткове або повне переосмислення таких творів із віднесенням структурних елементів до розряду знакових (семантичних). На відміну від художньої літератури, яка є теж надбудовою над мовою первинною завдяки своїй особливій знаковій сутності й естетико-художній функції, переосмислення в якій відбувається на основі природної мови та її елементів, елементи мови мистецтва складаються не зі слів та речень, а з іконічних образів та знаків.

Сучасна лінгвістична наука сприяє збільшенню впливу прагматики, яка враховує дані багатьох наук, зокрема психології, когнітології, філософії та інших, що значно допомагає у вивченні феномену емотивності текстів художніх творів. Прагматичне дослідження художніх творів ґрунтується на аналізі їх інтерпретації [43, с. 274]. Більшість сучасних лінгвістів відносять питання мовленнєвого впливу на адресата широко обговорюють у сучасній прагматиці [2; 28; 29; 33; 65; 69; 30]. Реалізуються впливові потенції мови лише в процесі її функціонування як висловлення [39], послідовність висловлень [60] або як текст.

Художня мова - особливий тип висловлювання. Вона, навіть якщо механічно відкинута від мовної особистості, зберігає в собі риси, притаманні цілісній концептуальній системі. Це відбувається через те, що в художньому тексті, акті комунікації, кодується не якийсь один і той самий для всіх комунікантів зміст, а концепт, повязаний із концептуальною системою субєкта творчого процесу, народжений і визначений нею.

Серед таких основних рис є фундаментальний принцип інтерпретації, що так само, як і в утворенні концептуальної системи субєкта творчості, потребує в процесі створення тексту художнього твору послідовності й безперервності введення та конструювання інформації, запропонованої в ньому. Оскільки цей принцип діє тільки завдяки збереженню релевантної несумісності як ступеня змістової близькості позамовних і мовних концептів системи, цілком зрозуміла є неможливість встановлення критерію сприйняття тексту без реального підключення до нього концептуальної системи субєкта інтерпретації як інформаційного фонду, який містить у собі мовне і позамовне знання.

Власне передача інформації за допомогою тексту може розглядатися у випадку, коли в одному кінці передачі знаходяться концепти, які належать до концептуальної системи субєкта творчості й кодуються текстом, а в іншому - цей текст кодується у певних системах субєктів інтерпретації. Текст - найважливіша комунікативна одиниця, що охоплює різні вияви функціонування суспільства. Він виступає одиницею комунікації, бо не розглядається поза нею, і може бути визначений як одна з форм фіксації мовлення.

Художній текст - це особливий різновид тексту, у якому паралельно зі змістовно-актуальною інформацією виражено авторську позицію, модальність і концепцію. До характеристики текстів художніх творів включений також екстралінгвістичний чинник. Врахування взаємодії та функціонування, синтез різних за своїм характером компонентів тексту, їхнього семантично й естетично спрямованого використання дуже важливі в дослідженні мови художнього полотна. Художній текст - це значна мовна подія, яка стала твором, де є детермінована авторська позиція. Він позначений творчою оригінальністю автора.

Мета художнього тексту визначається як прагматична настанова: матеріалізований у тексті конкретний намір автора вплинути на читача, розкрити внутрішній світ людини, її емоції і хвилювання, глибинні риси характеру [37, с.108]. Художній текст виникає зі специфічного (егоцентричного) внутрішнього стану автора як чуттєво-понятійне розуміння світу. Враховуючи синтез когнітивних і емоційних сфер взагалі, можемо припустити, що змістове й емоційне сприйняття тексту - це єдність, що зумовлює опанування адресатом семантики всіх компонентів тексту [22]. У художньому творі завжди присутній інтерпретаційний, підтекстовий план: образно-емоційна оцінка завжди субєктивна, сутність фактів слугує для вираження іншого прихованого змісту.

Художній текст прагне не лише передати інформацію, а й зорієнтований на досягнення певної мети: крім інформації в творі також реалізується компонент, що створює прагматичний аспект. Оскільки текст - продукт людської діяльності, то він є прагматичним, бо автор, який його створює не може не продемонструвати в більшій або меншій мірі своє ставлення до описаних подій. Головним чинником прагматичного підходу до тексту художнього твору варто вважати його практично спрямовану сутність, яку можна охарактеризувати, як передачу через текст художнього твору предметної, емоційної, естетичної інформації в єдиному складному цілому. Текст художнього твору характеризується неоднозначністю своєї семантики й численністю інтерпретацій, які дозволяють адресатові реконструювати художній образ текстової дійсності за допомогою отриманих емоцій, адже змістове сприйняття тексту потребує розуміння адресата.

Текст художнього твору характеризується певними специфічними властивостями, а саме має попередню підготовленість, розгорнутість, обробку, звязність, закінченість, які дозволяють розглядати його змістовну і формальну структуру як реалізацію авторського задуму. За такого підходу можливе проникнення до глибин масової та індивідуальної свідомості, що є великою цінністю для дослідників. Текст - це цілісність, позначена авторською субєктивністю, що, зі свого боку, так чи інакше співвідноситься з емоційністю. Художній текст, на думку Ю.М.Лотмана, завжди непередбачений, бо не є послідовним і прямолінійним розгортанням якоїсь однієї структури, а являє собою сплетіння та взаємне перекодування декількох текстових структур із різним ступенем взаємного неперекладення [35, с.165]. На думку вченого, звязок адресанта й адресата, який здійснюється через текст, передбачає наявність у обох спільної памяті. Відсутність цієї умови робить текст недешифрованим.

Для процесу читання художнього тексту пропонують на кожному рівні різні моделі його сприйняття адресатом. Це сприйняття, загалом, проходить на трьох рівнях: на першому реалізується розуміння контекстуальних логічних значень і речень, на другому - розуміння перенесених і символічних змістів, на третьому - розуміння характерів і настроїв персонажів, авторського ставлення до них, і авторського світосприйняття.

Текст художнього твору у процесі його прочитання перетворює адресата під час читання твору на людину того ступеня знайомства з адресантом, якого останній бажає досягти. Автор змінює обєм памяті, оскільки, отримуючи текст твору, аудиторія, завдяки структурі і властивості людської памяті, може згадати невідоме [35, с. 174]. У межах художнього тексту протиставлені адресат-критик і адресат-емпатик, відмінність яких полягає в здатності й готовності емоційно сприймати світ автора, бути лише спостерігачем. Художній текст передбачає вплив на емоційну сферу адресата, у ньому поєднано актуальний і віртуальний плани буття, які визначають основні засади художньої комунікації, які й зумовлюють шляхи творення естетичної дійсності [11, с. 6-9].

Аналізуючи тексти художніх творів, визначають важливими різні параметри. Одним із найбільш суттєвих параметрів виступає епоха, у яку був написаний твір. Інший параметр - національно-культурна належність тексту, а точніше, автора, бо саме вона визначає мову й систему образних засобів.

Також важливою характеристикою художнього тексту є і його жанр як історично побудований тип літературного твору, бо включає в себе естетичну спрямованість, обсяг, структуру. Крім того, важливим параметром художнього тексту виступає його стиль, який виникає на перехресті ідіолекту автора та жанрових, текстових, національних особливостей вираження, а мовна форма тексту безпосередньо надана в авторському сприйнятті і є засобом реалізації авторської думки. Кожний із наведених вище параметрів тексту - це важлива підвалина як для самостійних, так і для взаємодоповнювальних класифікацій текстів художніх творів. І кожна з них робить свій внесок у розбудову наукової картини світу. У нашому дослідженніми спираємось на іспанськомовні тексти художніх творів К.Р.Сафона.

Автор не може залишатися осторонь від написаного ним тексту, тому всі авторські емоції, його ставлення до створених ним же героїв наповнюють полотно твору; він виражає в більшій чи меншій мірі своє ставлення до вчинків персонажів. Виходячи з цих фактів, можемо виділити первинний і вторинний комунікативні плани [58, с. 34]. І якщо учасниками первинного комунікативнго плану є автор і адресат, як уже ми зясували вище, то учасниками вторинного комунікативного плану можна визначити саме героїв художнього твору.

Системоутворювальною ознакою тексту як продукту спілкування є інтерпретованість. Інтерпретація тексту знаходиться на стику стилістики та лінгвістики тексту, її можна визначити як опанування ідейно-естетичної, змістової та емоційної інформації тексту художнього твору, яке здійснюється шляхом відтворення авторського задуму й пізнання дійсності. Інтерпретування тексту художнього твору залежить від компетенції адресата, проте існують стандартні ситуації та стереотипні настанови, на тлі яких виділяються відхилення від запропонованого тексту.

Різні підходи до розвязання питання сутності інтерпретації зазвичай є настільки важливими, що характер розбіжностей потребує певних вимог до дослідження, у якому фігурує ця проблема. Ураховуючи важливість порушенного питання, сучасні лінгвісти роблять спроби вирішити його через дослідження емотивності як засобу інтерпретації тексту.

У контексті нашого дослідження під інтерпретацією будемо розуміти обробку тексту твору багатьма творчими засобами, а іспанськомовні тексти художніх творів розглядати як предмет, що передбачає нескінченну кількість інтерпретацій. Ураховуючи динамічну сутність тексту, у роботі спираємося на розуміння іспанськомовних текстів художніх творів як конкретний вияв цієї сутності, як продукт текстової діяльності - письмовий твір, у якому зафіксовані у знаковій формі й оброблені відповідно до стилістичних норм динамічна інформація про фрагмент світу, лінгвокультурні особливості іспанськомовного простору й авторські інтенції.

Важливими з погляду особливостей інтерпретації тексту можна вважати наукові праці, що розглядають відображення емоцій людини у мові. Афекти породжують тексти з різними системами знаків, які в свою чергу мають здатність називати, виражати, описувати й викликати емоції мовної особистості.

Комунікативна діяльність - це двобічний процес: створення тексту автором, з одного боку, і його сприйняття адресатом, з іншого, це діалогічна діяльність, що виявляється в прагматичній настановці тексту художнього твору і відтворює сприйняття адресата в заданому автором напрямкі. Але, якщо, текст є двобічним процесом, то, у такому разі адресат також впливає на адресанта, внаслідок чого відбувається спільна взаємодія [75]. Тому можемо зауважити, що текст виступає як складне висловлювання й розрахований на розуміння та відповідь адресата [10, с. 257]. Автор завжди має на меті досягнути виникнення в адресата таких самих почуттів, які переживає він сам у момент створення художнього твору. Таким чином, текст - це продукт комунікативної діяльності автора й адресата, у якому відтворюється їх мовна діяльність.

Поділяючи текст на дві смуги, зокрема, на систему мови і момент авторства, М.М.Бахтін підкреслює, що другий полюс створений чистим контекстом [10, с. 300]. Коли текст включений до процесу інтерпретації, виникає проблема іншого контексту, утвореного субєктом інтерпретації. Авторський контекст і контекст субєкту інтерпретації завжди персоналізовані й складаються з цілого комплексу позатекстових елементів, включаючи зображену в інших текстах дійсність, людські почуття, накопичені знання, досвід. Усе це дає цілісне звучання контексту і сприяє так званій зустрічі авторського контексту й контексту субєкта інтерпретації. На необхідності врахування позатекстової реальності у сприйнятті художнього тексту наголошував Ю.М.Лотман. Учений повязує позатекстову реальність із дійсністю, літературними нормами, традиціями, уявленнями, і в той же час спростовує її належність до художнього твору як історико-культурної реальності. При цьому текст бачить як складову частину художнього твору. Вивчати текст, прирівнюючи його до твору і не враховуючи складності позатекстових звязків, - це те ж саме, що, розглядаючи акт комунікації, ігнорувати проблеми сприйняття, зводити його до однобічного акту мовлення [34, с. 213].

Порівнюючи це положення з думкою Р.Барта, ми можемо зауважити, що французький дослідник, навпаки, наполягає на тому, що саме текст належить культурі, транслювання її книгою, освітою і, у більш широкому аспекті, усіма видами суспільних звязків [8, с. 456]. Сам же художній твір - це тільки шлейф уявного, що тягнеться за текстом. Якщо до художнього твору ми можемо ставитися як до речі, готової до споживання, то текст відчувається лише в процесі роботи, він не може нерухомо застигнути, він за своєю природою повинен через щось рухатись, наприклад, скрізь твір, через низку творів [8, с. 415]. Незважаючи на протилежні позиції дослідників щодо до тексту і твору, погляди Ю.М.Лотмана і Р.Барта на твір як на обєкт інтерпретації мають спільність. І обидва дослідники, як М.М.Бахтін, рзглядають діалектику частини й цілого, за зразком, поданим в концепції Ф.Шлейєрмахера [49].

Відрізняючи в мові предметно-змістовний (фактор мови) і індивідуально-особистісний (факт мислення) рівні, Ф.Шлейєрмахер розглядає їх діалектику у двох площинах: на першому рівні частина представлена як уривок твору, а ціле - як сам твір. На другому рівні розкрито взаємодію між сукупністю умов зовнішнього та внутрішнього життя автора як цілим і його твором як частиною [49].

Різні підходи до художнього тексту зумовлені діалектичною двоплановістю самого тексту, з яким працює субєкт інтерпретації. Підтвердження цьому можна знайти в роботах В.В.Виноградова [16, с. 24-25] і сучасних учених, які вказують на необхідність розглядання проблеми тексту у двох аспектах: з боку запрограмованого повідомлення і з боку можливих тлумачень інформації, закладеної в повідомленні [20, с. 23].

.2 Особливі риси тексту художнього твору Тінь вітру К.Р.Сафона.

Читаючи художній твір образ автора є особливо важливим. Образ автора визначається як особистість автора, організована й об'єктивована засобами мистецтва і за законами мистецтва (з більшою чи меншою участю свідомості з боку автора).

Образ автора мислився перш за все в його стильовій індивідуалізації, у його художньо-мовленнєвому вираженні, у відборі і представленні в тексті лексичних і синтаксичних одиниць, в загальному композиційному втіленні. Образ автора - це центр художньо-мовленнєвого світу, в якому відображається естетичне ставлення автора до власного тексту.

Автор у своєму тексті повинен перебувати на межі створюваного ним світу як активний творець, бо вторгнення його в цей світ руйнує його естетичну стійкість. При цьому вагома роль відводиться мові автора як будівельному матеріалу, використовуючи яку автор, згідно зі своїм внутрішнім завданням, створює дещо новий зміст.

Образ автора - специфічна смислова величина, яку, з одного боку, потрібно відрізняти від біографічної авторської постаті, автора - як людини, а не як особливої творчої особистості; з іншого боку, від образу художньо конструйованої особи оповідача або розповідача твору, уявлюваної реальним творцем у функції автора, тобто умовного, а не фактичного автора-творця.

Читаючи художній твір К.Р. Сафона, в усьому зображуваному респондент відчуває присутність думки автора, його почуттів, уподобань, бачить його намагання переборювати перешкоди на обраному ним шляху розповіді разом зацікавленим, вдумливим і допитливим читачем. Отже, образ автора в художньому творі проявляється лише в його світосприйманні загалом, не лише в підсумках, він в усьому: в сюжеті, композиції, пейзажі, портреті, деталі, у способах поєднання цих компонентів.

Визначення образу автора і його присутності в тексті не є однозначним. Дослідники вказують, що образ автора - це багатоскладова динамічна структура, яка тісно пов'язана з усім публіцистичним процесом, відзначається глибокою діалектичністю і постає у творі як складова його ідейного та естетичного багатства. Якщо на початковому етапі становлення практичної журналістики автор виступав як сторонній оповідач, то в сучасному медіатексті образ автора співвідноситься з особливостями індивідуального стилю журналіста. Зараз з'явилася тенденція до відкритого вираження автором власних суджень, оцінок, позиції. Автор вільно виражає особливості самосвідомості, творчої індивідуальності. Саме із взаємодії таких авторських виявів і виникає образ автора.

У центрі уваги К.Р. Сафонапсихологічні процеси, що відбуваються у внутрішньому світі людини. З одного боку в його творі можна побачити детальний аналіз емоцій і почуттів героїв, а з іншого цей аналіз зазвичай змінює лаконічнє дослідження, яке підняте на вершину ширших філософських узагальнень. Індивідуальність К.Р. Сафона як майстра опису людських почуттів полягає в тому, що поряд з демонстрацією внутрішніх гострих хвилювань героїв, автор часто вдається до зображення боротьби протилежних почуттів. Також однією з особливостей текстів художніх творів автора, в першу чергу, є введення до реального світу, у якому існують його герої, елементів фантастичного. Образ тіні складає частину книги і постійно випливає в різних аспектах життя головного героя:

Sombras se esparcían a su alrededor y pronto estrecharían el cerco. (p 262)

Julián, que seguía persiguiendo la sombra de sus propias palabras, no tardó en oír el rumor. (p 470)nieve, indiferente, se llevó mi llanto cobarde y me alejé lentamente en el alba de polvo, una sombra más abriendo surcos en la caspa de Dios.(p 479)

Специфічними рисами художного твору Тінь вітру, на наш погляд, є не чітко окреслена фабула, велика кількість персонажів, несподіваність розгортання сюжету, прихована емотивність, реалізація категорій антропоцентричності та художнього часу.

Загальновідомо, що особливу роль у створенні художнього тексту відіграє авторський стиль як стійка спільність образної системи та засобів вираження, який характеризує своєрідність манери письма автора. У свою чергу, авторський стиль також є виявом більш загальних раціональних і емоційних переваг письменника як особистості, вираженням авторської домінанти. При цьому сюжетне та вербальне розгортання задумки здійснюється відповідно до певних правил, які співвідносяться з психічною домінантою автора, втіленою в тексті.

Дослідник К.І. Ізард включає до мотиваційної системи людини 10 фундаментальних емоцій: зацікавленість, радість, любов, горе, гнів, відразу, зневагу, страх, сором, провину [27, с. 55].Наведену вище класифікацію К.І.Ізарда ми застосували до досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів К.Р.Сафона, і виокремили серед них головні: позтивні (кохання, радість), негативні (горе, гнів, страх, огида).

Наприклад:

Aprovechando estos raros y beligerantes momentos de intimidad, Sophie intentaba congraciarse con él susurrando palabras de amor, dedicando caricias expertas. (p 117)

No deseo nada más en el mundo que seas feliz, Julián, que todo a lo que aspiras se haga realidad y que, aunque me olvides con el tiempo, algún día llegues a comprender lo mucho que te quise.(p 131)

-Julián no quiere a esa mujer, Nuria -me dijo, creyendo que aquélla era la causa de mi aflicción.(p 428)ás tarde, caída la noche, nuestros labios se encontraron y al amparo de aquella oscuridad urgente nos desprendimos de aquellas ropas que olían a miedo y a muerte. (p 443)

Таким чином, на перший план у досліджуваних іспанськомовних текстах художніх творів висунуто емотивні теми з яскравим негативним забарвленням, які стають одними з рушійних сил сюжету, що, у свою чергу, емоційно впливає на адресата. Емотивність тексту художнього твору втілює одну із сторін вписаної в художній текст програми його інтерпретації.

Висновки до першого розділу

Отже, досліджуваному тексту художнього твору К.Р.Сафона притаманні риси, що й для інших сучасних художніх творів, а саме, переважання розповіді над іншими композіцийно-мовленнєвими формами, динамічне розгортання сюжету, стислість, виключність ситуації. Для твору Тінь вітру властиві й особливі риси, а саме, містицизм, наявністю в сюжетній схемі елементів тіні, драматична спрямованість, не чітко окреслена фабула, велика кількість персонажів, що дозволяє визначити специфічність їхніх лінгвостилістичних характеристик у реалізації текстових категорій таких як художній хронотоп і антропоцентричність.

Здатність тексту хвилювати, впливати, спонукати до переживання змісту завжди визнавалися як його іманентна властивість. У мові категорія емоційності трансформується в категорію емотивності, яка відображає систему емоційних характеристик мовної особистості (її емоційні стани й ставлення до оточення та довкілля) і робить можливим існування емоційної комунікації. Емотивність часто ототожнюють з оцінкою, розглядають у складі одного з планів тексту. Під емотивністю в цій роботі розуміємо підкатегорію інформативності, яка виявляється в емоційному зарядженні модулів дискурсу та компонентів тексту.

На наш погляд, необхідно виділити особливу рису художньої комунікації - індивідуальне сприйняття адресатом тексту художнього твору. Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття до дійсності - естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття до дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто, художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів і являють собою результат трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість.

Оскільки художні твори є елементами особливої комунікативної діяльності, якою виступає мистецтво, в процесі їх сприйняття й когніції відбувається часткове або повне переосмислення таких творів із віднесенням структурних елементів до розряду знакових (семантичних). На відміну від художньої літератури, яка є теж надбудовою над мовою первинною завдяки своїй особливій знаковій сутності й естетико-художній функції, переосмислення в якій відбувається на основі природної мови та її елементів, елементи мови мистецтва складаються не зі слів та речень, а з іконічних образів та знаків.

Характерними рисами хронотопу досліджуваного художнього твору є включення реального з його обєктивним описом дійсності і художнього з вплітанням у сюжет сюрреального світу, що додає більшої емотивності всьому тексту взагалі. Слід мати на увазі, що в аналізі лінгвопрагматичного аспекту категорії емотивності іспанськомовних текстів художніх творів необхідно враховувати той факт, що опис подій і вчинків героїв творів подано крізь авторську призму, яка, у свою чергу, несе в собі національні, культурні, соціальні, авторські особливості. Базуючись на гіпотетико-дедуктивному методі, що використовують у дослідженні проблеми розуміння в контексті лінгвістики тексту та лінгвістики емоцій, нам вдалося зясувати ряд важливих моментів.

Автор не може залишатися осторонь від написаного ним тексту, тому всі авторські емоції, його ставлення до створених ним же героїв наповнюють полотно твору; він виражає в більшій чи меншій мірі своє ставлення до вчинків персонажів. Виходячи з цих фактів, можемо виділити первинний і вторинний комунікативні плани. І якщо учасниками первинного комунікативнго плану є автор і адресат, як уже ми зясували вище, то учасниками вторинного комунікативного плану можна визначити саме героїв художнього твору.

Системоутворювальною ознакою тексту як продукту спілкування є інтерпретованість. Інтерпретація тексту знаходиться на стику стилістики та лінгвістики тексту, її можна визначити як опанування ідейно-естетичної, змістової та емоційної інформації тексту художнього твору, яке здійснюється шляхом відтворення авторського задуму й пізнання дійсності. Інтерпретування тексту художнього твору залежить від компетенції адресата, проте існують стандартні ситуації та стереотипні настанови, на тлі яких виділяються відхилення від запропонованого тексту.

У контексті нашого дослідження під інтерпретацією ми розуміємо обробку тексту твору багатьма творчими засобами, а іспанськомовні тексти художніх творів розглядати як предмет, що передбачає нескінченну кількість інтерпретацій. Ураховуючи динамічну сутність тексту, у роботі спираємося на розуміння іспанськомовних текстів художніх творів як конкретний вияв цієї сутності, як продукт текстової діяльності - письмовий твір, у якому зафіксовані у знаковій формі й оброблені відповідно до стилістичних норм динамічна інформація про фрагмент світу, лінгвокультурні особливості іспанськомовного простору й авторські інтенції.

Інтерпретація текстів художніх творів творчий процес передачі художнього змісту різноманітними засобами або сигналами тексту. У якості сигналів виступають емотивне значення, емотивна конотація і емотивний потенціал слова. Їхня роль зумовлена наявністю в тексті категорії емотивності, за допомогою якої емоційні хвилювання субєкта творчості обєктивуються в іспанськомовному художньому тексті й викликають певні емоційні хвилювання з боку субєкта інтерпретації. Розпредметнювальна діяльність забезпечує виникнення емоційних переживань субєкта інтерпретації.

Зміст досліджуваних текстів художніх творів повинен бути обовязково співвіднесений із життєвим досвідом адресата, який реагує на них і інтелектуально, і емоційно, таким чином інтерпретуючи текст.

Сполучення змістовно-фактуальної та змістовно-підтекстової інформації відтворює комунікативні наміри автора й виступає як складова частина формування емоційного ставлення адресата до персонажа і до тексту художнього твору взагалі. Як свідчить текстовий матеріал, К.Р.Сафон ніколи прямо не виражає свого ставлення до своїх героїв і зображуваних подій, для досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів характерним є сполучення змістовно-фактуальної і змістовно-підтекстової інформації.

Розділ ІІ. Особливості засобів мовної репрезентації емотивності в текстах художніх творів К.Р. Сафона

.1 Емотивність як прагматична складова тексту художнього твору К.Р. Сафона

Прагматична спрямованість текстів художніх творів, що має на меті викликати перлокутивний ефект у адресата, підсилюється завдяки вживанню емотивно маркованої лексики. Згідно з нашим дослідженням, текст художнього твору К.Р.Сафона вирізняється високим рівнем насиченості емотивними елементами, які несуть додаткове психологічне навантаження, авторськими описами. Все це дозволяє підвищити прагматичний вплив на адресата, сприяє повнішому розкриттю прагматичного змісту тексту художнього твору.

Унікальність емоцій, представлених в студійованих творах, виявляється передусім у різноманітті мовних засобів вираження їх, зокрема у відповідній лексиці, інтонації, фразеологізованих синтакичних конструкціях, порядку слів. У рамках розробленої теорії емоційно-прагматичної домінанти В.П.Белянін розрізняє тексти художніх творів за їхнім впливом на адресата: веселі (тобто емоція радості), сумні (емоція суму), світлі (спокій), активні (радість боротьби), темні (емоція жаху), красиві (емоція здивування) [11, с. 34]. Кожному з цих видів текстів відповідає свій психологічний тип особистості. Більше того, за словами вченого, зміст такого типу емоцій диктує структуру тексту на всіх рівнях його будови - сюжетному, фабульному, подійному. Цей зміст визначає диспозиції персонажів та їхні функції, синтаксис висловлювань і, безумовно, метафоричність [11]. Ми вважаємо, що студійовані тексти належать до сумних текстів (з емоціями суму). Як свідчить матеріал, емотивна лексика так званого світлого типу не є високочастотною в аналізованих творах. Представлені в текстах концепти amor, felicidad, tranquilidad, на наш погляд, свідчать скоріше на користь умовності жанру, бо лексика з негативною денотацієютрапляється частіше.

La historia de aquella búsqueda se transformaba en una odisea fantasmagórica en la que el protagonista luchaba por recuperar una infancia y una juventud perdidas, y en la que, lentamente, descubríamos la sombra de un amor maldito cuya memoria le habría de perseguir hasta el fin de sus días. (p 6)

У цьому фрагменті опис любові в книзі збігається з подальшою історією кохання головного героя:

uella tarde de brumas y llovizna, Clara Barceló me robó el corazón, la respiración y el sueño. Al amparo de la luz embrujada del Ateneo, sus manos escribieron en mi piel una maldición que habría de perseguirme durante años. (р 19)

Лексика з негативним забарвленням представлена і в наступному уривку:

Él, ciego de rabia, se volvió y la abofeteó. «Una puta, como las demás», escupió al echarla a patadas al rellano de la escalera tras desollarla a correazos. (p 15)

У цьому фрагменті К.Р.Сафон демонструє той відчай, що панує в душі героя. За допомогою ненормативної лексеми з яскраво вираженою негативною оцінкою puta автор підсилює прагматичний вплив герою й досягає запраграмованої реакції співчуття адресата.

Часто трапляються лексичні одиниці, які реалізують такі концепти як miedo, oscuridad:

Me devolvió una sonrisa rota, de miedo y de soledad. (p 237)tres siluetas oscuras de los policías se perdían escaleras abajo y el repiqueteo furioso de sus pasos se batía en retirada como marea envenenada, dejando un rastro de miedo y negrura. (p 371)

Más tarde, caída la noche, nuestros labios se encontraron y al amparo de aquella oscuridad urgente nos desprendimos de aquellas ropas que olían a miedo y a muerte.(p 443)

Un minuto antes del desenlace, Julián se levantó y se alejó al amparo de las sombras. (p 470)

У цілому, темна (епілоптоїдна) емоційно-змістовна домінанта досліджуваних текстів художніх творів автора дозволяє говорити про негативні життєві настанови героїв, про схильність до пошуку ворогів, про агресивне ставлення навколишнього світу. Зазвичай, когнітивна модель темних текстів будується на жорсткій опозиції добра і зла але в текстs К.Р.Сафона, на нашу думку, ця чітка грань між добром і злом розмивається.

Усі дії героїв не можуть отримати однозначних оцінок адресата. Окрім первинної темної домінанти, уаналізованих текстах, присутній завдяки елементам демонстративного характеру вторинний емоційно-змістовний акцент.

Уведення в опис емотивних маркерів el aire використовувається з певною прагматичною метою: підвисити емоційну напругу фрагменту:

El aire parecía envenenado de miedo y de odio. (p 432)

El aire olía a maleza muerta y a tierra mojada. (p 445)

Al abrirse la puerta del piso, una franja de claridad azul me cegó momentáneamente y un soplo de aire cálido me acarició la piel. (p 50)

Вважають, однією з особливостей красивого тексту є введення до сюжету тварин [11]. Але, на нашу думку, автор тут навпаки використовує їх з метою надання більшого драматизму:

Le despedí con un saludo militar y le vi partir gallardo como un gallo rumbo al gallinero. (p 124)

Aquella tarde había habido un tiroteo a apenas una manzana de allí y los charcos de sangre todavía estaban frescos en la ronda de San Antonio, donde el cadáver de un caballo seguía abatido en el empedrado a merced de los perros callejeros que empezaban a abrirle el buche acribillado a dentelladas mientras algunos niños miraban de cerca y les tiraban piedras. (p 432)

Таким чином, використання образів тварин в текстах художніх творів К.Р.Сафона має велике прагматичне навантаження й підвищує емоційний вплив на адресата.

Як свідчить матеріал, численні згадування тварин, на наш погляд, не роблять художній твір К.Р. Сафона життєстверджувальним, тому, на нашу думку, ми асоціюємо їх з сумними. Цьому світосприйняттю притаманний дуальний розподіл світу на своїх і ворогів, певна екзальтація почуттів, що цілком відповідає вимогам, поставлених до текстів драматичних творів.

Оскільки автор виступає одночасно і субєктом інтерпретації, який працює з вербальним першоджерелом, і субєктом творчості, який будує на його матеріалі нове художнє ціле, досліджувані художні тексти можна вважати результатом творчого процесу сприйняття художнього твору (прози К.Р.Сафона) з позиції особистісного змісту субєкта інтерпретації. Іншими словами, текст художнього твору являє собою єдність пізнавального (ЗФІ) і етичного (ЗПІ) моментів змісту вербального першоджерела, де пізнавальний (раціональний) момент представлений текстом художнього твору як результатом декодування актуальної інформації, а етичний (емоційний) момент представлений емоційними хвилюваннями автора.

Емотивний потенціал вербальної мови являє собою не ідеальне, а реальне буття, безкінечна змістова множинність якого обмежується контекстом всього тексту художнього твору. Оскільки вербальна художня мова є експлікатором емотивних потенціалів вербального першоджерела, то твір оцінюється з позиції голосу автора. Тобто, інтеграція, як було зазначено вище, пізнавального (ЗФІ) і етичного (ЗПІ) моментів забезпечує вихід на ЗКІ. Остання актуалізується особистісним змістом субєкта творчості (адресанта), який отримує додатковий розвиток у мовній свідомості субєкта інтерпретації (адресата).

Оскільки вербальне підґрунтя тексту художнього твору є результатом декодування фактуальної інформації першоджерела, доцільним буде розпочати з демонстрації процесу декодування, який можна зіставити з діяльністю розпредметненого типу розуміння, контекстологічним і інтертекстуальним аналізами, виходом на змістовно-підтекстову інформацію, а також з методикою аналізу емотивної валентності мовних одиниць і контекстуальних прирощень змісту останніх.

.2 Мовні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів К.Р. Сафона

Для вираження різного виду емоційного змісту мова відпрацювала спеціальний код: систему емотивних знаків, які роблять можливою комунікацію на рівні почуттів [17, с. 16]. Мовні знаки, в тексті виступають у ролі індикаторів, структура яких допомагає встановити рівень загальної емоційності. Раніше в лінгвістиці панувала думка, що емоційні елементи мови не можуть бути описаними певною кількістю абсолютних категорій, їх треба розглядати як змінні явища [56, с. 197]. Нині встановлено, що в кожній мові існує набір системних засобів: слів, словосполучень, граматичних форм емоційної оцінки [5, 208] та ін. Наявність їх на всіх мовних рівнях дозволяє розглядати емотивність як загальномовну категорію.Згідно з даними нашого дослідження, звукосполучення в текстах художніх творів має велике значення, воно повязане з вираженням почуттів і емоцій, а також і формує основу тексту художнього твору [41, с. 163 - 229].

Емоції у мові обовязково супроводжуються падінням або підйомом інтонації, уповільненням темпу, а також виникненням пауз перед вживанням емотивного елемента [50, с. 152-153]. У тексті художнього твору К.Р.Сфона емоційний характер мови зазвичай досягається відповідними словами-характеристиками та виразами. Але інтонація виступає в багатьох випадках єдиною диференційною ознакою в розмежуванні емоцій. Інтонаційне підкреслення (наголос і емфатична інтонація) К.Р. Сафон вживає для актуалізації інтенсивності вербально вираженої емоції:

-¡Rediós! ¿Otro pantano? -le oí exclamar-. Esta gente del fascio acabará por convertirnos a todos en una raza de beatas y batracios. (р 70)

-¡Alabados sean los ojos! ¿Qué se cuenta usted, amigo mío? Me aceptará un traguito de tinto, ¿verdad? (з 71)

¡Qué tontería! Ya tiene un padre y una madre para eso; yo sólo soy un amigo. (р 208)

На основі лінгвістичного аналізу різних художніх творів помічено випадки небайдужого ставлення деяких авторів до відповідних пунктуаційних знаків, що може розглядатися як характеристика мовної особистості письменника. К.Р. Сафон, на нашу думку, часто вживає знак питання в діалогічній мові своїх персонажів як додатковий засіб передачі імпліцитної інформації.

Ahora sólo nos tienen a nosotros, Daniel. ¿Crees que vas a poder guardar este secreto? (р 17)

-¿A qué se dedicaba usted?(р 53)

Отже, у досліджуваних текстах названі емотиви є маркерами емоційних станів автора і його емоційно-оцінного ставлення до будь-чого.

Якщо брати до уваги весь арсенал мовних засобів, які вживає К.Р. Сафон з метою передати почуття своїх героїв, то, на нашу думку, слід звернути увагу на доволі часте сполучення в одному контексті двох або трьох засобів мовної репрезентації емоційних концептів. Виходячи з цього, у досліджуваних текстах художніх творів для передачі певних емоцій і почуттів ми можемо виділити наступні типи актуалізації різних мовних засобів:

номінативно-описовий;

описово-виразний;

номінативно-виразний;

Номінативно-описовий тип полягає в тому, що в контексті, який характеризує появу, прояв або переживання певного почуття, з одного боку, використано лексеми, що номінують почуття, а з іншого, автор уживає мовні одиниці, які описують жести та міміку, що супроводжують такий душевний стан героя. Це дозволяє адресатові однозначно визначити почуття і уявити особливості його прояву:

-Hay cosas que sólo pueden verse entre tinieblas -insinuó mi padre blandiendo una sonrisa enigmática que probablemente había tomado prestada de algún tomo de Alejandro Dumas. (р 27)

У наведених прикладах виділені лексеми una sonrisa enigmática, які номінують емоції, а дієслово руху blandiendoтим, які описують почуття персонажа.

Описово-виразний тип мовної репрезентації емоційних концептів являє собою актуалізацію (словесну представленість) в контексті одиниць, що характеризують прояв почуттів і лексем, які виражають певний стан Крім того, у цьому випадку ми враховуємо також і інші засоби емотивності, такі як інтонація, емотивні моделі будування речень як свідчить матеріал, слова, що номінують емоції та почуття, в контексті відсутні:

-Su tío dice que es usted una experta en Julián Carax - improvisé, con la boca seca.(р 65)

Мовні одиниці, які описують прояв почуттів героя (зацікавлення), а саме підкреслює інтенсивність процесу. У реалізації описово-виразного типу в досліджуваних текстах адресат сам вирішує, які почуття та емоції персонажів передаються відповідним контекстом.

Третій тип мовної репрезентації емоційних концептів це виразно-номінативний, суть якого у вживанні лексики на позначення почуттів, разом з мовними одиницями, які виражають ці емоції або почуття:

Me limité a negar, incapaz de quitar la mirada de aquella criatura con tez de muñeca de porcelana y ojos blancos, los ojos más tristes que he visto jamás. (р 30)

Варто зазначити, що значно частіше К.Р. Сафон уживає ті типи мовної репрезентації емоційних концептів, у яких представлена лексика, що номінує емоції та почуття. Це дозволяє зробити висновок про те, що мовленнєва актуалізація емоційних концептів за допомогою слів на означення емоцій і почуттів, є найбільш характерною для досліджуваних текстів художніх творів.

2.2.1 Морфологічні та лексичні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів

На морфологічному рівні емотивність повязана з виділенням словотворчих компонентів, що дають можливість передати емоційне ставлення мовця до предмета мови.

Матеріал свідчить, що автор копіює різні типи вимови:

Oí el eco perderse en el interior del piso y suspiré de alivio. (128)

Creí oír un susurro, un aliento entrecortado que provenía del interior. (p 385)

Cerré los ojos y sentí las manos de Bea sobre mi rostro y el soplo de su voz suplicándole a Dios que no me llevase, susurrándome que me quería y que no me dejaría ir, que no me dejaría ir. (490)

В першому та другому фрагментах завдяки емційно забарвленим дієсловам поведінки suspirar, susurrar сцена отримує більшого драматизму, тим самим підвищуючи прагматичний вплив на адресата.

А.Вежбицька у своїх роботах описала повний інвентар експресивних суфіксів, визначила величезну різноманітність засобів для вираження ласкавого, зневажливого, жартівливого та інших видів емоційного ставлення до особи [46]. У творі К.Р. Сафона також багато слів з подібними словотворчими форматами, які здебільшого сприяють позитивному забарвленню тексту.

-¿Qué edad tiene el mozalbete? -inquirió Barceló, mirándome de reojo.(р 28)

O sea, diez. No te pongas años de más, sabandijilla, que ya te los pondrá la vida.(р 28)

У цьому фрагменті завдяки демінутивному суфіксові -ete- та -illa- автор демонструє емоційне ставлення дядька(Барсело) до головного героя(Даніеля).

Як свідчить матеріал, морфологічні засоби мови дають більше можливостей авторові передати свої почуття і своє емоційне ставлення до героїв і подій, які розгортаються в творі.

Лексичні засоби посідають важливе і, можна навіть сказати, центральне місце в системі емотивних мовних засобів досліджуваних текстів художніх творів. Лінгвістика емоцій у лексичній системі мови розрізняє два види слів, що відображають емоційну сферу людини, емотивну лексику і лексику емоцій [5]. Це, по-перше, слова, які виражають емоції і, по-друге, слова, які про них інформують [19],. Б.Волєк розглядає ці групи слів як різні емотивні знаки, значення яких може конституюватися або за допомогою понять, або прямих емоційних хвилювань [18, с. 16]. Принципову різницю між такими словами дослідники вбачають у наявності або відсутності емотивного компоненту в їхній семантиці.

В.І. Шаховський розробив теоретичну модель семантики слова, у якій відповідно до ролі емосеми в структурі лексичного значення розрізняють статуси емотивної семантики слова:

. Емотивне значення, у якому реакцією (з погляду адресанта) або стимулом (з погляду адресата) є певна гама емоцій, що виникли [45, с.141]. Як свідчить досліджуваний матеріал, таке значення притаманне словам-афективам, що виражають емоційний стан мовця (вигуки, лайка), лексичним одиницям з презирливим і зневажливим значенням, які містять у собі оцінний компонент значення. Вигуки можна вважати спеціалізованими емотивами, одним, на нашу думку, з основних засобів вираження емоцій в досліджуваних текстах, тому що головне і традиційне функціональне навантаження передавати емоції. Контекст дозволяє не лише встановити обєкт емоційного спрямування, але й достатньо точно визначити назву емоції, яка знаходиться після вигуку. Як свідчить матеріал, у текстах К.Р. Сафона вигуки виражають різноманітні почуття: захоплення, обурення, насолоду, відчай.

Кількість вигуків, що виражають позитивну оцінку, у досліджуваних текстах є замалою. Цікавою особливістю є той факт, що вигуки, які трапляються в мовленні героїв досліджуваних текстів художніх творів, містять в більшості випадків позитивні емоційні семи:

-¡Ay, qué grande está usted! -dijo desde el umbral-. ¡Si no se le conoce casi... ya es usted un hombre! (p 88)

. Досліджуваним текстам притаманна емотивна коннотація, яка супроводжує логіко-предметну номінацію й передає емоційне ставлення автора до обєкта назви в цілому або до його ознак. Під конотацією нами розуміємо емотивний аспект прагматики лексичного значення слова, тобто його акцент, функцією якого є вираження неспрямованої або спрямованої емоції мовця [55, с. 41]:

Yo creo que la madre se lo llevó para librarlo al pobrecillo (p 100)

La única amiga que tenía esa pobre mujer era una chica joven, la Vicenteta, que vivía en el cuarto segunda. (p 102)

Las madres de algunos de los pobres inocentes, al ser informadas del latrocinio, presentaron denuncia por escándalo público y atentado a la moral más elemental. (p 140)puedo decirles que, tras derribar al pobre don Federico del escenario de un botellazo certero, los dos agentes lo condujeron a la comisaría de Vía Layetana. (p 142)

У цих фрагментах автор за допомогою особистої оцінки персонажів намагається реалізувати свою прагматичну мету, зокрема викликати співчуття адресата до своїх героїв. Особиста оцінка персонажа несе в собі велике навантаження й виконує емоційну, оцінну й експресивну функції, які, у свою чергу, щільно повязані з реалізацією прагматичного ефекту.

Сукупність слів з емотивною семантикою складає фонд лексичних емотивних засобів мови й має назву емотивна лексика, тобто слова, що безпосередньо не виражають емоції, а називають їх (amor, miedo) зараховують до лексики емоцій [5, с. 4]. Поняття емотивні засоби повязане з категорією емотивності, тобто з вираженням емоцій, з якими спілкування героїв зберігає свою природність. Демонстрація різноманітних емоцій мовними засобами є фактично комунікативною функцією цих засобів. Дифузність емоцій, або взаємопроникнення спільного та відмінного, впливає на поліфункціональність емотивних мовних засобів і стврює труднощі для розуміння та вживання цих засобів у комунікації.

Питання про включення слів, які визначають емоції до складу емотивних мовних засобів, є одним із дискусійних у лінгвістиці. Більшість дослідників, зокрема В.І.Шаховський, Е.А.Вайгла та ін. дотримуються погляду, згідно з яким слова, що визначають емоції, не можуть бути включені до складу емоційної лексики. За словами В.І.Шаховського, найменування емоцій в мові вже є метаемоціями, а не самими емоціями, а якщо слово лише означає емоцію, але не виражає її, то воно не може бути емотивним [51, с. 94].

Однак в умовах тексту така лексика набуває іншої інтерпретації. Існує думка дослідника М.А.Красавського, що назви емоцій мають у своєму складі емотивні мікроелементи, завдяки яким вони більше ніж інші неемотиви мають здатність заряджатися емосемами під впливом контексту [31, с. 148].

У семантичній моделі В.І.Шаховського виділено два види контекстуальної семантики лексем: експлікація прихованих, віртуальних емосем і наведення емосем із контексту, коли слово не має своєї емосеми, але в деяких контекстах у його семантиці зявляється ситуативна емотивна сема. Слова, що називають емоції, є носіями емотивної семантики першого типу. У деяких типах текстів вони реалізують свій емотивний потенціал, у той час як емотивність інших слів-неемотивів ситуативна й зявляється в результаті впливу контексту емотивної семантики. Назву емоції в тексті художнього твору К.Р. Сафона можна розглядати як ключовий елемент, повязаний зі складниками емотивного змісту в просторі висловлювання та цілого тексту [51, с. 147]:

Clara pronunciaba estas palabras con una dureza que parecía forjada en años de secreto y sombra (19).

No me extraña que al final lo dejara la mujer, porque era un malasombra (102)hablé de cómo hasta aquel momento no había comprendido que aquélla era una historia de gente sola, de ausencias y de pérdida, y que por esa razón me había refugiado en ella hasta confundirla con mi propia vida, como quien escapa a través de las páginas de una novela porque aquellos a quien necesita amar son sólo sombras que viven en el alma de un extraño. (169)

Ми бачимо, що образ тіні часто присутній у книзі, що підкріплює назву твору.

Оскільки мова відображає світ лише опосередковано, а безпосередньо вона відображає нашу концепцію світу [13], то як емотивний засіб тексту можна розглядати лексику, яка називає емотивні концепти. Відомо, що в структурі концепту представлено не лише понятійне ядро, яке відображає обєктивні, фактичні ознаки емоційного хвилювання, але й елементи повсякденного уявлення про нього, індивідуальні асоціації, оцінки, історію, символи та ін., тому концепти, на відміну від понять, не лише усвідомлюються, але й переживаються [44, с. 68]. Перевага емоційно забарвлених елементів у структурі концепту дозволяє говорити про нього як про емотивний концепт. Лексику, що відображає емоції, розглядають як засіб скороченого уявлення емоційних ситуацій [13, с. 337].

Вважають, що сама думка про емоційний концепт є емоційно маркованою. Ю.Д.Апресян стверджує, що існує певний сценарій емоцій, який включає в себе пять так званих фаз, що характеризують емоцію - першопричина емоції, безпосередня причина емоції, сама емоція, зумовлена емоцією дія, зовнішній вияв емоції. Адаптуючи цю ідею для роботи з текстом, можемо уявити, що кожна з фаз такого сценарію здатна існувати автономно, а актуалізація навіть однієї з них у творі може розглядатися в ролі маркера емоції [13, с. 368-369]. Варто зазначити, що найскладнішим є визначення саме емоцій у тексті. Таким чином, як емотивний засіб у досліджуваних текстах виступає лексика, яка передає ідею про емоції:

-¡Hombre! Le garantizo a usted que éstos van a cantar como la Escolanía de Montserrat. (180)

Емоційне висловлювання має прагматичний характер, тому що він по-своєму тлумачить життєві факти й навколишню дійсність, своєрідно осмислює їх. Уживання метафоричного порівняння cantar como la Escolanía de Montserrat підсилює емотивність висловлювання й збільшує його прагматичну спрямованість на адресата.

У якості індикаторів емоцій у досліджуваних текстах художніх творів виступають лексичні одиниці, які безпосередньо не називають і не виражають емоцію, але подають її шляхом опису. Як свідчить матеріал, до такої лексики належать слова, що вказують на причину, результат, опосередковану ознаку емоції, а також слова, які визначають засоби невербального вираження почуттів: reir, estremecerse, gritar та ін.:

Al vernos cubiertos de sangre y mugre, la Bernarda se echó a gritar en un lance de pánico. (280).

Yo temblaba, quería gritar o echar a correr y no volver a aquella oficina, pero necesitaba el empleo y el mísero sueldo que me proporcionaba. (467).

У наведених прикладах емоційна назва предмета або особи з яскраво вираженою негативною спрямованістю співвідноситься адресатом не з предметом, що називається, а з емоціями мовця, які виникають в цей момент до обєкта висловлювання. Назва при цьому виражає його загальний емоційний стан.

Одним з засобів представлення емоцій в досліджуваних текстах є фразеологізми, метафорична природа яких повязана з емотивністю. Цей звязок визначається як причиновоо-наслідковий: емотивність породжується метафоричною образністю фразеологічних одиниць [13, с. 337].

Як свідчить матеріал, метафоричний засіб демонстрації емоцій - найбільш розповсюджений. Він полягає у трактуванні емоцій крізь поняття конкретної сфери (речей, орієнтирів, предметів): щастя - верх, сум - низ.

Roquefort, temiendo que su contrato fuese rescindido al descubrir la madre de Clara que sus labores docentes estaban formando dos analfabetas con la cabeza llena de pájaros, optó por pasarles la novela de Carax con el pretexto de que era una historia de amor de las que hacían llorar a moco tendido, lo cual era una verdad a medias. (22).

У цій комунікативній ситуації автор удається до метафоричного порівняння сумного емоційного стану, за допомогою чого відбувається більш інтенсивний вплив на емоційну сферу адресата.

Отже, розмаїття лексичних засобів відображення емоцій в досліджуваних творах дозволяє говорити про той факт, що емоційні явища можуть виражатися не лише одним словом, але й декількома лексемами. А за допомогою введення емотивно маркованої лексики автор досягає збільшення прагматичного впливу на адресата.

2.2.2 Синтаксичні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів

Емоційний стан автора передається емоційним синтаксисом окличними та питальними реченнями, скороченими конструкціями, та ін. Як зазначав Ш.Баллі, емоційне вираження завжди тяжіє до вигуку [6, 351].Тексти досліджуваних творів демонструють емоційне сприйняття дійсності, у них відсутній аналіз, автор зображує цілісну картину, яка створюється завдяки почуттям, які її викликають.

На синтаксичному рівні розглядаються дистрибутивні відношення емотивних одиниць. Дистрибуція емотивних одиниць у словосполученнях і реченнях полягає у виявленні регулярності їхнього узгодження.

У досліджуваному матеріалі близькі за характером емотиви створюють комплекси й дублюють себе в складі речення: Sophie Carax se le antojó frágil, bella, joven, dócil y fértil. (115).

Деякі емоції тяжіють до визначених комунікативних типів висловлювання. Емоції здивування, радості частіше знаходять своє виражєння в питальних та окличних реченнях, а емоції суму - в розповідних. У Комунікативній граматиці англійської мови Дж.Ліч і Дж. Свартвік виділили цілу низку синтаксичних конструкцій, за допомогою яких висловлюють емоції задоволення, болю, хвилювання та ін. [75, с. 108-133].

У синтаксичній структурі багатьох мов існують спеціалізовані безособові конструкції зі значенням фізичного й емоційного станів. Як демонструє у своєму дослідженні Г.Вежбицька, в англійській мові для позначення подібних станів існує досить обмежене коло неперехідних дієслів, а конструкції з деякими з них мають архаїчний, стилістичний або іронічний характер [14, с. 41].

Як свідчить матеріал, типові для досліджуваних текстів художніх творів К.Р.Сафона емотивні конструкції створюють моделі, що втрачають своє безпосереднє значення, але їхня експресивна форма дозволяє вживати моделювання емотивних засобів, що визнається основною закономірністю емотивного синтаксису тексту як сигнали певної емоційної авторської інтенції [49, с. 149-150]. У нашому матеріалі емотивні синтаксичні конструкції створюють моделі como, que, más та ін.: más + дієслово, que (+ esto) + прийменник. No sé lo que le hizo, pero le valdría más comprar uno nuevo que arreglarlo. (129).

Іншою важливою закономірністю вживання емотивних засобів К.Р.Сафоном на синтаксичному рівні є їхнє препозитивне положення щодо неемотивних елементів. Ця особливість зумовлена екстралінгвістичними чинниками мобілізуючою функцією емоцій. Вона повязана з перевагою емоційної оцінки у висловлюваннях героїв досліджуваних текстів над раціональною.

Ознакою емотивного синтаксису тексту художнього твору К.Р.Сафона є конструкції, наближені за своєю будовою до зворотів розмовної мови, до якої так тяжіє автор, а саме різноманітні темпи повторів що своїм стрибкоподібним ритмом виражають емоційний стан мовця та вказують на інтенсивність емоції. Повтор - один з найбільш яскравих проявів посилення емоцій в мові художнього твору К.Р.Сафона.

Mentiría si dijese que pensaba en Clara. Pensaba sólo en su cuerpo, temblando bajo las embestidas del profesor de música, reluciente de sudor y de placer. Se me cayó la mirada de la pantalla y sólo entonces reparé en el espectador que acababa de entrar. (80).

Автор вдається до прийомів повтору одного і того ж слова для створення емоційної напруги сцени.

Узагальнюючи вищесказане, можемо зробити висновок про те, що синтаксичні засоби, які використовує у своєму творі К.Р.Сафон, є важливою частиною авторських емотивних засобів. Вони характеризуються великим різноманіттям і дають великі можливості автору тексту і для передачі особистістих емоцій, і для створення емоцій героїв художніх творів.

.2 Прагматичні особливості авторських описів у текстах художніх творів К.Р.Сафона

Авторські описи в художньому тексті це знаковий комплекс, який являє собою єдність форми та функції. У якості знакового комплексу вони слугують сигналом появи автора на сторінках свого твору в одній з літературних масок, яка задає загальний тон. Як свідчить матеріал, авторові не властива традиційна поява в позасюжетних елементах тексту коментаріях, авторських зауваженнях, ліричних відступах. К.Р.Сафон демонструє свою оцінку за допомогою описів, через які він поступово розкриває емоційні стани своїх персонажів, подає події, що їх оточують. Це емоційна бесіда автора з адресатом, яка створює образ автора-мовця. Дослідження такого емоційного спілкування демонструє, що його основне функціональне навантаження повязане не з композицією тексту, а з її внеском у процес змістоутворення, в організації якого структура, семантика і прагматика виконують важливу роль. Спостерігаємо незначну перевагу прагматики над іншими аспектами, тому що завдяки їй уточнюється роль семантичного та структурного компонентів в організації тексту. Авторські описи несуть значне функціональне навантаження, оскільки зявляються в особливо важливих місцях тексту. Вони показові для характеристики індивідуального стилю К.Р.Сафона, особливої експресії авторського слова, яка створюється усіма стилістичними ресурсами мови.

У досліджуваному тексті комунікація персонажів здійснюється в реальному часі. Ситуація спілкування тут має першочерговість і враховує психологічні, соціальні та інші фактори (вік, статус, стать, взаємини героїв), а також час і місце діалогу. В усному спілкуванні ситуація складається з інтонації та жестів, а сам автор обмежений в засобах вираження себе, його мова зводиться до тлумачень, які можуть містити короткий опис місця та часу події, певної ситуації, характеристики дійових осіб. Все це допомагає адресатові перейнятися долею героїв твору [42, с. 23-32]. Зазвичай авторське тлумачення виконує такі функції:

) залучає учасників діалогічного спілкування, місце і час подій;

) дає характеристику персонажам твору;

) описує події, які мають стосунок до предмету мовлення, тобто підкреслює ті елементи ситуації спілкування, які необхідні для розуміння змісту мови героя твору.

Прагматичну специфіку авторських описів героїв та їхніх дій в тексті художнього твору розглядаємо, спираючись на категорії емотивності та експресивності. Дослідження категорії емотивності в прагматичному аспекті показує, що відхилення від норм мовленнєвого спілкування сприяє реалізації її в тексті художнього твору, бо виникає вона на лексичному рівні шляхом авторського вибору емотивної образної лексики, що також впливає на інтерпретацію тексту адресатом.

Спираючись на проведені дослідження іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона, можемо виділити характерні для автора групи описів:

Персоніфікатори, за допомогою яких можна визначити характер героя художнього твору через його поведінку в будь-якій ситуації. Вони дають пряму або приховану характеристику поведінки (коливання, рішучість, дратівливість та ін.). Для досліджуваного тексту художнього твору характерний стриманий прояв емоцій, при якому К.Р.Сафон послідовно розкриває характер персонажа й дає опис не стільки його зовнішності, скільки його дій і характеру. Таку тактику автор використовує для налаштування адресата: вона задає тон подальшому руху подій і сприйняттю. Вживання персоніфікаторів веде до створення емоційного контакту автора з адресатом, що зближує їхні субєктивні позиції та споріднює з героями можливого світу:

Yo estaba allí. Don Ricardo saltó de la butaca y le propinó una bofetada a la señora que la derribó al suelo. Luego, gritando como un loco, le dijo que repitiese lo que había dicho. (275).

Тут завдяки дієслову руху saltar автор демонструє збуджений душевний стан. Подібна особливість притаманна всім творам письменника: внутрішній світ його героїв розкривається через їхні вчинки, а завдяки цій прагматичній інформації адресат інтерпретує подальші дії персонажа шляхом зіставлення їх з репліками та поведінками. К.Р.Сафон звертає увагу адресата, передусім, не на зовнішність героїв, а на їхні вчинки. Можна стверджувати, що автор характеризує героїв не шляхом опису зовнішності, а через відтворення їхніх вчинків. Завдяки цьому прийому, К.Р.Сафон детермінує вибір адресата з метою успішного сприйняття опису героя, але в той же час автор не позбавляє читача права на своє особисте ставлення. Цю стратегію широко використовує автор: у детальному описі дій персонажів цілком відстутні елементи аналізу й оцінки.

Другий тип авторських описів К.Р.Сафона - це кінетичні характеристики паралінгвістичних засобів, тобто тих, які передають міміку, жести та рухи персонажів твору і завдяки яким здійснюється реалізація багатозначних слів.

Паралінгвістичні реалії можуть бути представлені як поля паралінгвістиячних засобів, що визначають зовнішню організацію тексту. Значна частина їх взаємодіє з вербальними засобами і вносить додаткові експресивні відтінки в зміст тексту, бере участь як у плані змісту, так і в плані вираження.

Паралінгвістичні засоби, супроводжуючи мову персонажів, доповнюють емоційний бік комунікації і демонструють емоційний стан, у якому в певний момент перебуває герой твору. Як свідчить матеріал, в досліджуваних текстах художніх творів вони зазвичай спрямовані на те, щоб уявити комунікативний акт у конкретному мовленнєвому оточенні, створити образ героя твору.

Cuando salió al jardín se dejó guiar por Jorge hasta las cocheras y las pistas de tenis que se extendían más allá. Sólo entonces volvió la vista atrás y la vio, en su ventana del segundo piso. (202)

лінгвопрагматичний емотивність іспанськомовний текст

Автор дотримується динамічного опису емоцій шляхом демонстрації кінетики персонажа, яка передається за допомогою двох дієслів руху salir і volver - посередніх репрезентантів почуттів. Якщо перше дієсліво ми можемо умовно визначити наступальною напруженою позицією, то друге характеризує пасивне і байдуже ставлення персонажа твору до життя.

Третій тип авторських описів - це емотивні описи, які демонструють емоційному стані, у якому здійснюється певний процес комунікації. Це реагування персонажа на хвилювання, радість, страх, сильне почуття, які можуть впливати на сприйняття та оцінку висловлювання персонажа адресатом, визначити правдивість чи помилковість висловлювання, а також натякати на приховані дії, які можна визначити за поведінкою героя. Названі душевні стани можуть існувати і в чистому вигляді, і в як емоційний компонент у складі кінетичних ремарок. Лексика, що передає емоції персонажа, передбачає опис героїв, їхніх поз, міміки, жестів. При цьому дієслова, дієслівні словосполучення, прислівники репрезентують лексику, що номінує емоції. Згідно з проведеним дослідженням, такі описи, зазвичай, складаються з одного слова:

Ella vino a verme hace unas semanas, preocupada porque tu padre está planeando enviarte al ejército el próximo año. (268)

У цьому фрагменті дієсловом емоції preocupar, який розуміє активну роль субєкта, виражені хвилювання героя. Емоції своїх персонажів автор передає також і через складні описи:

Ya nadie recordaba a Cabestany y se practicaba una política de perdón, de olvidar aprisa y corriendo viejas rivalidades y rencores. (52).

Pasamos corriendo frente a la Casa de la Misericordia y la Casa de la Piedad, desoyendo miradas y susurros que silbaban desde portales oscuros que olían a estiércol y carbón. (75)

Тут бачимо, спостерігається сполучення кінетики corriendo й емоційного компонента, вираженогодієсловом desoyendo.

Перелічені типи описів у досліджуваних текстах можуть перетинатися та створювати суміжні групи, наприклад, емоційно-кінетичні, емоційні персоніфікатори та інші.

Як свідчить матеріал, однією зі специфічних ознак вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона, на нашу думку, є ефект сприйняття адресатом описів зовнішніх і внутрішніх ознак емоцій персонажів.

-Pero ¿qué tiene este pobre hombre, por Dios? ¿Qué tiene? - gemía doña Encarna desde la puerta, agitando la cabeza. (77).

Досліджуваний текст художнього твору мають справу з формами узагальненої поведінки людини, зі створенням образу персонажа. Цей який доповнює художню дійсність з позицій певного естетичного ідеалу в конкретній емоційно насиченій формі і має властиву йому емоційно-естетичну оцінку митця [26, с. 45]. Кожний автор пропонує свою модель. Вирішальне значення для цієї диференціації етичних оцінок має передусім зображення ззовні та зсередини. Традиційно виділяють епічний і сценічний засоби оповіді. У сценічному образ людини будується не описово, а герой сам розкриває себе своїми діями, тобто словами персонаж зображають ззовні., що К.Р.Сафон, на нашу думку, більш схиляється до сценічної оповіді, ніж до епічної, якій притаманне пояснення автором таємних думок своїх героїв, прихованих мотивів їхніх дій.

К.Р.Сафон за допомогою опису дій своїх персонажів розкриває їхні стани, але не дає остаточну оцінку наслідкам і подіям навіть тоді, коли оповідь твору веде він сам, бо це належить зробити вже адресату. Тому усі його образи не є однозначнми.

Питання про ступень щирості й особливості вираження почуттів автора в тексті є досить складним: воно щільно повязане з визначенням естетичної авторської концепції, його стилю і методів. У цій роботі ми лімітуємось лише констататуємо існування різноманітних засобів презентування емоцій у художніх текстах.

Висновки до другого розділу

Як свідчить матеріал, автор будує тематичну структуру своїх творів, базуючись на емотивних темах, які є численними варіаціями відображення універсальних емоційних ситуацій, що притаманні людині.

Емотивна тональність у роботі розглядається в аспекті домінування одного з її типів, який висуває на перший план емоційність адресата, емоційну оцінку будь-яких сторін комунікації та апеляцію до почуттів адресата, сприяє кращому сприйняттю текстової інформації. За допомогою цього автор скорочує психологічну відстань до адресата. Згідно з досліджуваним матеріалом, емотивна тональність егоцентричного типу не притаманна К,Р.Сафону на відміну від емотивної тональності обєктивного типу. Емотивне забарвлення досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів визначається відбором емотивних мовних засобів, які вживаються для передачі емоційного змісту, особливостями їхнього розміщення у текстовому просторі і характеризується поняттям щільності емотивної тканини тексту. Емотивний тон, емотивна тональність і емотивне забарвлення - всі ці прояви емотивності сприяють підсиленню прагматичного ефекту, надаючи більшої яскравості тексту художнього твору. За допомогою емотивно маркованої лексики в текстах художніх творів адресат емоційно сприймає відображені у творах К.Р.Сафона події, вчинки героїв, їхні почуття, що сприяє реалізації авторських прагматичних намірів. Наповнення твору емоціями сприяє розкриттю прагматичного змісту висловлювань і тексту художнього твору в цілому і дає змогу прагматично вплинути на адресата. Характерною рисою текстів художніх творів К.Р.Сафона є їхній політематизм. Ця особливість зумовлена можливістю комбінації раціональних і емотивних тем, а також можливістю використовувати в одному творі зібрання емотем різного статусу та змісту.

Оскільки мова відображає світ лише опосередковано, а безпосередньо вона відображає нашу концепцію світу, то як емотивний засіб тексту можна розглядати лексику, яка називає емотивні концепти. Відомо, що в структурі концепту представлено не лише понятійне ядро, яке відображає обєктивні, фактичні ознаки емоційного хвилювання, але й елементи повсякденного уявлення про нього, індивідуальні асоціації, оцінки, історію, символи та ін., тому концепти, на відміну від понять, не лише усвідомлюються, але й переживаються. Перевага емоційно забарвлених елементів у структурі концепту дозволяє говорити про нього як про емотивний концепт. Лексику, що відображає емоції, розглядають як засіб скороченого уявлення емоційних ситуацій.

У досліджуваному тексті комунікація персонажів здійснюється в реальному часі. Ситуація спілкування тут має першочерговість і враховує психологічні, соціальні та інші фактори (вік, статус, стать, взаємини героїв), а також час і місце діалогу. В усному спілкуванні ситуація складається з інтонації та жестів, а сам автор обмежений в засобах вираження себе, його мова зводиться до тлумачень, які можуть містити короткий опис місця та часу події, певної ситуації, характеристики дійових осіб. Все це допомагає адресатові перейнятися долею героїв твору. Зазвичай авторське тлумачення виконує такі функції:

) залучає учасників діалогічного спілкування, місце і час подій;

) дає характеристику персонажам твору;

) описує події, які мають стосунок до предмету мовлення, тобто підкреслює ті елементи ситуації спілкування, які необхідні для розуміння змісту мови героя твору.

Прагматичну специфіку авторських описів героїв та їхніх дій в тексті художнього твору розглядаємо, спираючись на категорії емотивності та експресивності. Дослідження категорії емотивності в прагматичному аспекті показує, що відхилення від норм мовленнєвого спілкування сприяє реалізації її в тексті художнього твору, бо виникає вона на лексичному рівні шляхом авторського вибору емотивної образної лексики, що також впливає на інтерпретацію тексту адресатом.

Все зазначене вище дозволяє дійти висновку, що досліджувальний матеріал є зручним обєктом для вивчення лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності текстів художніх творів взагалі.

Загальні висновки

Метою проведеного дослідження був аналіз особливостей лінгво-прагматичного вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона, а також визначення тієї ролі, яку відіграє емотивність у підвищенні інформативної насиченості висловлення, у використанні прагматичної авторської настанови і у вираженні прагматичної спрямованості висловлення. Для вивчення цієї проблеми був взятий текст цього стилю, тому що ця властивість у найвищому ступені притаманна іспанськомовним текстам художніх творів К.Р.Сафона, що повністю відповідають зазначеним критеріям. Матеріал засвідчив, що авторські прийоми використання емотивності визначаються комунікативним завданням автора - інформативною та прагматичною метою.

Художній текст розглянуто в дослідженні як складне висловлення, що, як і репліка діалогу, спрямований на відповідь адресата, на його розуміння. У досліджуваних текстах художніх творів події, характери та вчинки персонажів, їх погляди та емоції подано крізь призму авторського світосприйняття, пропущено через я субєкта мовлення. Специфіка цих текстів визначається в дослідженні через характер співвідношення емотивності фонового та тонального рівнів змісту текстів і через особливості їхнього емотивного забарвлення. Регулятором при цьому виступають функціонально-стильові норми, які зумовлюють можливість виділення функціонально специфічних критеріїв емотивного типу текстів. Емотивність, яка обєднує в собі змістовний (етичний момент змісту) і стилістичний (авторська мова тексту художнього твору), моменти є основним засобом інтерпретації змісту проаналізованих художніх текстів.

Результати нашого дослідження продемонстрували, що авторські прийоми використання емотивно маркованої лексики визначаються прагматичною і комунікативною метою. К.Р.Сафон у своєму творі подає вчинки, почуття та хвилювання своїх персонажів через власне світоуявлення. Як свідчить матеріал, у іспанськомовних текстах художніх творів превалюють негативні емоції, на підставі чого ми можемо говорити про драматизм у зображенні письменником життєвих колізій.

У процесі дослідження виявилось, що емотивність у тексті художнього твору К.Р.Сафона щільно повязана з інтенцією автора. Враховуючи особливості емоційного впливу на адресата, автор свідомо використовує її для досягнення своєї комунікативної мети. Уживання емотивно маркованих елементів у висловлюваннях персонажів творів дозволяє адресанту впливати на адресата й спонукати його до певних освідомлень і дій. У тексті художнього твору К.Р.Сафона функціонування емотивності має певну специфіку, оскільки вона зорієнтована на виконання модально-оцінної характеристики позначуваного обєкта. Внаслідок цього емотивність відіграє активну роль у реалізації категорії субєктивної модальності та своєрідної субєктивної оцінки, яку вносить автор у загальний зміст висловлення. Оцінне ставлення автора в досліджуваних текстах художніх творів має прояв у субєктивно-модальному плані (реальність/гіпотетичність), в емоційно-змістовому (позитив-на/негативна оцінка) і в функціонально-орієнтованому (фактуально/концептуально-змістовна інформація). Формуванню значення субєктивної модальності досліджуваного художнього тексту сприяє унікальна авторська інтонація для акцентування іронії, протесту, сумніву, упевненості героїв.

Емотивність тексту художнього твору К.Р.Сафона - це особливий аспект тексту, який відображає почуття людини емотивними одиницями різного статусу: на рівні прагматики - наявність емотивних завдань різного ступеня важливості, на рівні референції - наявність емотивних тем або мікротем, на рівні форми - наявність мовних і мовленнєвих маркерів емоцій.

Домінантним емотивним сигналом першоджерела, що забезпечує вихід на його змістову множинність є назва твору, яка надає загального емотивного фону тексту. Незалежно від емотивного статусу назви художнього твору, текст завжди виконує відносно останнього головну функцію експлікації емотивної семи. Це зумовлено тим фактом, що художній текст як результат роботи цілісної концептуальної системи субєкту творчості відображає її таким чином, що назва виступає дискретною частиною (кодом) безперервно конструйованого цілого.

Одним із найвиразніших прийомів творчо реалізованих у художньому тексті, ужитих К.Р.Сафоном для створення прагматичної настанови та її успішного здійснення, є наповнення своїх творів елементами фантастичного. Використання фантастичних і сюрреальних елементів в текстах підсилює їх емоційний вплив на адресата й розкриває нові можливості для подальшого дослідження.

Основний емоційний тон досліджуваних текстів створюється не окремими навіть частовживаними лексемами, а найбільш розвинутими й багатокомпонентними семантичними групами слів. У досліджуваних текстах такими групами виявились семантичні обєднання, які виражають емоції сум/страждання та радість/кохання. Встановлення ролі та місця вказаних вище семантичних груп у творчості К.Р.Сафона дозволяє лінгвістично пояснити інтуїтивні враження про досліджувані тексти художніх творів, які декларують почуття автора і невідємно поєднують любов і насолоду життям із сумом і відчаєм.

У більшості текстів автор уживає лексемні номінації емоцій у останніх розділах: на початку твору адресат лише інтуїтивно сприймає почуття, які передаються, а в кінці автор їх подає вербально. Наше дослідження продемонструвало, що в тексті художнього твору К.Р.Сафона назви емоцій ужиті в складі різних тропів: порівнянь, метафор, алегорій, або ж у складі експресивних синтаксичних конструкцій. Номінації почуттів (felicidad, amor, tristeza, desesperaciόn та ін.) у низці творів виступають у ролі ключових слів і є ядром для вираження емоційного стану.

Серед лексемних засобів вираження емоцій особливе місце автор надає питанням, у яких емоційно-оцінна сема є єдиним компонентом значення. Багатозначність питань як емотивних лексичних одиниць забезпечує зняття полісемії в контексті. Уживання питань в художньому тексті - це традиційний засіб вираження емоцій. Контекст дозволяє не лише встановити обєкт емоційного ставлення, але й достатньо точно визначити назву емоції, яка стоїть за питанням. У тексті художнього твору К.Р.Сафона питання виражають імпліцитну інформацію.

Емоційна достовірність тексту художнього твору як проекції почуттів визначається майстерністю автора, його вмінням використовувати мовний матеріал. Твору К.Р.Сафона властиве часте вживання діалогічної мови, він не надає перевагу внутрішній потенційній діалогічності, за допомогою якої створюється прагматичний ефект впливу на адресата. Ця діалогічність виявляється у перенесенні обєкта дослідження із галузі лінгвістики тексту до теорії комунікації.

Художня символіка дає можливість імпліцитно передавати емоції та почуття героїв художніх текстів К.Р.Сафона. Більшість символів, які зустрічаються в досліджуваних текстах, слугують для втілення суму, відчаю або явищ, що викликають такі емоції. Символи, які слугують для вираження позитивних емоційно-оцінних сем, уживаються автором рідко.

Аналіз лінгвопрагматичних особливостей твору К.Р.Сафона дозволяє внести суттєві доповнення до висновків про лінгвопрагматичні властивості текстової емотивності, зроблені на основі досліджень іспанськомовних текстів художніх творів. З погляду рішення прагматичних завдань емотивність уживається в тексті з такою метою:

вираження емоційного стану автора;

передача емоційного ставлення автора до адресата;

здійснення прагматичного впливу на адресата.

Щодо співвідношення раціонального та емоційного змісту в досліджувальних текстах художніх творів емотивні елементи виконують такі функції:

дублювальну (дублювання емотемами раціональної інформації);

компенсаційну (поповнення емотемами недостатність раціональної інформації);

замінну (емотема складає основний зміст тексту).

Визначення різноманітних функцій емотивності текстів художніх творів дає можливість зясувати існування певних факторів, які впливають на збільшення щільності емотивної тканини текстів. Це фактори:

прагматичний, який повязаний із необхідністю подолання емоційного барєру адресата у його сприйнятті емоційного змісту тексту, зі зміни його емоційного стану або ставлення до події, що зумовлює актуалізацію психологічної закономірності і появу нових емоцій, яким необхідне мовне втілення;

текстовий, який повязаний з накладанням емотивів фонового та тонального рівнів тексту.

Помітною рисою стилю К.Р.Сафона у вираженні емоцій є імпліцитний засіб їхнього представлення. У більшості проаналізованих текстів немає назв емоцій, що не перешкоджає авторові образно, обємно, точно передати почуття, які відчувають герої іспанськомовних текстів художніх творів.

Текст художнього твору К.Р.Сафона відрізняється прагненням до нестандартного розвитку руху сюжету, до підсилення прагматичної сили висловлення і нетиповості. Автор вдається до прийому протиставлення емоційності раціональному руху думок. У творі К.Р.Сафона, на нашу думку, немає надмірної емоційної виразності та експресивності, які можуть привести до зниження субєктивності тексту. У результаті емоція залишається пригніченою мовним матеріалом, а текст позбавляється цілісності та тієї єдиної інтонації, яка визначає характер художнього твору. Ця унікальна інтонація притаманна творам автора в повній мірі, і тому вважаємо несправедливою існуючу думку про так звану телеграфічність творчості видатного письменника сучасності.

Ми не торкаємось деяких інших, також важливих проблем, необхідних для побудови цілісної концепції емотивності будь-якого художнього тексту, зокрема проблеми розуміння емотивності змісту тексту художнього твору, питання про інтертекстовий характер емотивності, про емотивні звязки текстів у загальнотекстовому просторі, про динаміку емотивності в історії культури. Окрім того, більш детального розгляду та опису потребують мовні (текстові) маркери емоцій, особливості емотивної структури іспанськомовних текстів художніх творів. Вивчення цих проблем складає перспективу наших досліджень.

Отже, у центрі уваги К.Р. Сафона психологічні процеси, що відбуваються у внутрішньому світі людини. З одного боку в його творі можна побачити детальний аналіз емоцій і почуттів героїв, а з іншого цей аналіз зазвичай змінює лаконічнє дослідження, яке підняте на вершину ширших філософських узагальнень. Індивідуальність К.Р. Сафона як майстра опису людських почуттів полягає в тому, що поряд з демонстрацією внутрішніх гострих хвилювань героїв, автор часто вдається до зображення боротьби протилежних почуттів. Також однією з особливостей текстів художніх творів автора, в першу чергу, є введення до реального світу, у якому існують його герої, елементів фантастичного. Образ тіні складає частину книги і постійно випливає в різних аспектах життя головного героя.

Якщо брати до уваги весь арсенал мовних засобів, які вживає К.Р. Сафон з метою передати почуття своїх героїв, то, на нашу думку, слід звернути увагу на доволі часте сполучення в одному контексті двох або трьох засобів мовної репрезентації емоційних концептів. Виходячи з цього, у досліджуваних текстах художніх творів для передачі певних емоцій і почуттів ми можемо виділити наступні типи актуалізації різних мовних засобів:

номінативно-описовий;

описово-виразний;

номінативно-виразний;

У цілому, проведене дослідження показало, що не зважаючи на уявлення, яке існувало довгий час у мовознавстві, про емоційні елементи мови як про змінні явища, які не можуть бути описаними та представленими в лінгвопрагматичних категоріях, на сьогоднішній день уже можна говорити про виділення конкретних характеристик емотивності художніх творів.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо у більш детальному розгляді лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів з врахуванням їхніх національно-культурних особливостей.

Оскільки не завжди можна чітко встановити взаємозвязок між вживанням емотивно маркованої лексики в творі та авторською інтенцією, то емотивність можна розглядати як мовний феномен з нечіткими межами варіативності, що може стати матеріалом для подальших лінгвістичних студій.

Список використаної літератури

1. Алєксєєва І.О. Емотивність як одна із частиномовних властивостей часток / Ірина Олексіївна Алєксєєва // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Сер. Іноземна філологія. - К., 2000. - Вип. 29. - С. 24-26.

. Андрійченко Ю.В. Вираження емотивності художнього тексту (семантико-когнітивний аспект) / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - Випуск 13. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 3-5.

. Андрійченко Ю.В. Емотивні змісти у семній структурі слова / Юлія Валеріївна Андрійченко // Матеріали Міждународ. Науково-практич. Конф. Мовні і концептуальні картини світу. - Філологічні науки. - Вип. 16. - Т. І. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005.- С. 18-21.

. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт / Нина Давидовна Арутюнова. - М.: Прогресс, 1988. - 344 с.

. Арутюнова Н.Д. Истоки, проблемы и категории прагматики / Н. Д. Арутюнова, Е.В. Падучева Е. В. // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 16: лингвистическая прагматика. - М.: Прогресс, 1985. - С. 3-42.

. Баранов А. Г. Функционально-прагматическая концепция текста / Анатолий Григорьевич Баранов. - Ростов-на-Дону, 1993. - 182 с.

. Баранов А. Г. Когниотипичность текста (К проблеме уровней абстракции текстовой деятельности) / Анатолий Григорьевич Баранов // Жанры речи. - Саратов: Изд-во ГосУНЦ: Колледж, 1997. - С. 4-12.

. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Ролан Барт // Французская семиотика: от структурализма к постструктурализму / Под ред. Г.К.Косикова. - Москва: Прогресс, 2000. - С. 196-238.

. Бахтин М. М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках / Михаил Михайлович Бахтин // Эстетика словесного творчества. - М.: Прогресс, 1986. - С. 297-325.

. Бахтин М. М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве / Михаил Михайлович Бахтин // Работы 1920-х годов. - К.: Брама, 1994. - С.257-321.

. Бєлова А. Д. Лексична семантика і міфжкультурні стереотипи / Алла Дмитрівна Бєлова // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. - № 5. - К.:КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2001. - С. 15-22.

. Брудный А. А. Понимание и текст / Арон Абрамович Брудный //Загадка человеческого понимания. - М.: Прогресс, 1991. - С.114-128.

. Васильев С. А. Синтез смысла при создании и понимании текста / Сергей Александрович Васильев. - Киев: Наукова думка, 1988. - 240 с.

. Вежбицкая А. Речевые акты / Анна Вежбицкая // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. XVI: Лингвистическая прагматика. - М.: прогресс, 1985. -С. 251-275.

. Вежбицкая А. Язык. Культура. Понимание. / Анна Вежбицкая. - М.: Русские словари, 1996. - 416 с.

. Виноградов В. В. О языке художественной литературы / Виктор Владимирович Виноградов. - М.: Наука, 1980. - 652 с.

. Волек Б. Типология эмотивных знаков / Борис Волек // Язык и эмоции: Сб. науч. трудов. - Волгоград: Перемена, 1995. - С. 15-24.

. Вольф Е. М. Эмоциональные состояния и их представление в языке / Елена Михайловна Вольф // Логический анализ языка: проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. - М.: Наука, 1989. - 228 с.

. Гак В. Г. О модально-эмоциональной рамке предложения / Владимир Григорьевич // Новые явления и тенденции во французском языке. Межвузовский сборник научных трудов. - М.: Изд-во МГПИИЯ им. В. И. Ленина, 1984. - С. 169-175.

. Гальперин И. Р. Проблемы лингвостилистики / Илья Романович Гальперин // НЗЛ. - Вып. IX: Лингвостилистика. - М.: Прогресс, 1980. - С. 5-34.

. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / Илья Романович Гальперин. - М.: Комкнига, 2007. - 144 с.

. Гладьо С. В. Емотивність художнього тексту: семантико-когнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної прози): автореферат дис. на здобуття канд. філол. наук: 10.02.04/Київ. держав. лінгв. ун-т. - К., 2000. - 19 с.

. Городникова М. Д. Эмотивные явления в речевой коммуникации (текст лекций) / Марина Дормидонтовна Городникова. - М.: Изд-во МГПИИЯ им. М. Тореза, 1985. - 70 с.

. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Вильгельм фон Гумбольт. - М.: Прогресс, 1984. - 390 с.

. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация / Тён Андрианус ван Дейк. - М., 1989. - 312 с.

. Иванова Л.П. Отражение языковой личности автора в тропеической системе художественного произведения (на материале романа А. С. Пушкина Евгений Онегин) / Людмила павловна Иванова // Мова і культура. Наукове видання. Серія Філологія. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2000. - Вип. 2. - Т. ІІІ: Мова і художня творчість. - С. 133-141.

. Изард К. Е. Эмоции человека / Кэррол Изард. - М.: Прогресс, 1982. - 427 с.

. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): [монографія] / Ольга Миколаївна Кагановська. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. - 292 с.

. Кассирер Э. Сила метафоры / Эрнст Кассирер // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - С. 33-43.

. Кобозева И. М. Немец, англичанин, француз и русский: выявление стереотипов национальных характеров через анализ коннотаций этнонимов / Ирина Михайловна Кобозева // Вестник МГУ, 1995. - № 3. - С. 102-108.

. Кубрякова Е. С. Парадигмы научного знания / Елена Самуиловна Кубрякова. - Сер. Лит. и яз. - Т. 53. - № 2. - 1994. - Т. 53. - № 2. - С. 3-15.

. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского язика / Александр Владимирович Кунин. - М.: Высшая школа, 1986. - 336 с.

. Купина Н. А. Смысл художественного текста и аспекты лингвосмыслового анализа / Наталья Александровна Купина. - Красноярск, 1993. - 160 с.

. Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии / Юрий Михайлович Лотман. - М.: Просвещение, 1996. - 457 с.

. Макаров М.Л. Коммуникативная структура текста / Михаил Львович Макаров. - Тверь, 1990. - 52 с.

. Мурзин Л. Н. Текст и его восприятие / Л. Н. Мурзин, А. С. Штерн. - Свердловск, 1991. - 132 с.

. Носенко Э. Л. Эмотивность как интегральное качество текста / Элеонора Львовна Носенко // Прагматика и типология коммуникативных единиц языка: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 1989. - С.55-59.

. Пироженко Л. А. Роль прагматического аспекта в реализации и передаче субъективной модальности текста / Леонид Андреевич Пироженко // Прагматические аспекты изучения предложения и текста. Сб. науч. тр. - К.: КГПИИЯ. - 1983. - С. 145-150.

. Пятигорский А. М. Некоторые общие замечания относительно рассмотрения текста как разновидности сигнала / Александр Моисеевич Пятигорский // Структурно-типологические исследования. - М.: Наука, 1962. - 256 с.

. Радзиевская Т. В. Текстовая коммуникация. Текстообразование / Татьяна Вячеславовна Радзиевская // Человеческий фактор в языке: коммуникация, модальность, дейкис. - М.: Наука, 1992. - С. 80-100.

. Сакиева Р. С. К вопросу об эмоциональном фонде грамматики немецкого языка / Раиса Сергеевна Сакиевна // Язык и эмоции: Сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 1995. - С. 37-50.

. Сандомирская И. И. Эмотивный компонент в значении глагола (на материале глаголов, обозначающих поведение) / Ирина Ильинична Сандомирская // Человеческий фактор в языке: языковые механизмы экспрессивности. - М.: Наука, 1991. - С.114-136.

. Смущинська І. В. Субєктивна модальність французької прози / Ірина Вікторівна Смущинська. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет, 2001. - 255 с.

. Томашева И. В. Эмотивная лакунарность художественной прозы (на материале переводов испаноязычных писателей). - Дисс.... канд. филол. наук. - Волгоград, 1995. - 217 с.

. Хомская Е. Д. Мозг и эмоции / Е. Д.Хомская, Н. Я.Батова. - М.: Изд-во МГУ, 1992. - 268 с.

. Шахнарович А. М. Психолингвистический анализ семантики и грамматики язика / А. М. Шахнарович, Н. М. Юрьева. - М., 1990. - 165 с.

. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе язика / Виктор Иванович Шаховский. - Воронеж, 1987. - 192 с.

. Шаховский В. И. Эмотиология в свете когнитивной парадигмы языкознания / Виктор Иванович Шаховский // К Юбилею ученого. Сборник трудов, посвященный юбилею доктора филол. наук Е. С. Кубряковой. - М.: Изд-во МГПУ, 1997. - С. 130-135.

. Шлейермахер Ф. О разных методах перевода / Фридрих Шлейермахер // Вестник Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. - - № 2. - 2000.- С. 127-145.

. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики / Іван Борисович Штерн. - К.: АртЕк, 1998. - 336 с.

. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика / Роман Якобсон // Структурализм: «за» и «против». - М.: Прогресс, 1975. - С. 193-230.

. Alston W. P. Emotive meaning / Williame Payne Alston // P. Edwards (ed). The Encyclopedia of Philosophy. - New York, London, 1987. - v. 2. - P. 486-493.

. Caffi C. Toward a Pragmatics of Emotive Communication / C. Caffi, R. Janney // Journal of Pragmatics. - v. 22. - 1994. - P. 325-373.

. Callois C. Group Membership, Social-Psychological Perspective on Emotional Communication / С. Callois // Journal of Pragmatics. - V. 22. - 1994. - P. 301-307

. Carneado More, Z. V. Consideraciones sobre la fraseologia/ Zoila V. Carneado Moré // Estudios de fraseologia. - La Habana: Academia de Ciencias de Cuba, 1985. - P. 39-46.

. Corpas Pastor G. Manual de fraseología española / Pastor G.Corpas. - Madrid: Gredos, S. A. - 1996. - 337 p.

. Danes F. Involvement with Language and in Language / F.Danes // Journal of Pragmatics. - v. 22. - 1994. - P. 251-264.

. Dijkstra K. Character and Reader Emotions in Literary Texts / K. Dijkstra, B. Zwaan, A. Graesser, J. Magliano // Poetics. - V. 23. - 1994. - P. 139-157.

. Grzib G. Bases cognitivas de la emotividad / G.Grzib. - Madrid: Editorial Universitaria Ramón Areces, 2002. - 462 p.

61. Heaney S. De la emoción a las palabras / Seamus Heaney // Ensayos Literarios. - Madrid: Editorial Anagrama, 1996. - 307 p.

. Kneepkens E. W. Emotions and Literary Text Comprehension / E.W. Kneepkens, R.A. Zwaan // Poetics. - V. 23. 1994-1995. - P. 125-138.

. Kovecsces Z. Emotion Concepts / Zoltan Kovecsces. - New York: SpringerVerlag, 1990. - 230 p.

. Lazarus R. S. Cognitive and Coping Processes in Emotion / Richard S. Lazarus // Cognitive Views of Human Motivation. - New York, 1984.

. Leech J. Communicative Grammar of English / J.Leech, J.A.Svartvik. - Moscow: Prosvesheniye, 1983. - 304 p.

. Lozano Peña Marin. Analisis del discurso. Hacia una semiotica de la interaccion textua / Marin Peña Lozano. - Madrid: Catedra. - 1989. - 243 p.

. Meutsch D. On the Role of Conventions in Understanding Literary Texts / D. Meutsch, S. Schmid // Poetics. International Review for the Theory of Literature. - Amsterdam: North-Holland, 1985. - V. 14. - P. 551-574.

. Moeschler J. Diccionario enciclopédico de pragmática / Jacques Moeschler, Anne Reboul. - Madrid: Arrecife Producciones, S.L. - 1999. - 634 p.

. Ortony A. The Cognitive Structure of Emotions / A.Ortony, G.Clore, A.Collins. - Cambridge: CUP, 1988. - 125 p.

. Sachovskij V. I. The Parameters of Emotive Texts / V.I.Sachovskij // Wissenschaftliche Zeitsschrift. - Padagogische Hochschule Zwickau, 1991. - p. 82-86.

. Schmidt S. Towards a Pragmatic Interpretation of Fictionality / S. Schmidt // Pragmatics of Language and Literature. - Amsterdam: North-Holland publ.

. Searle J.R. What is a Speech Act ? / J.R.Searle // Philosophy in America. - London: Ed. by M. Black. 1965. - P. 221 - 239.

. Solomon R. C. Emotions and Choice / Robert C. Solomon // Colhoun Ch., Solomon R. C. (ed.) What is an Emotion? - New York: Oxford, 1984. - 368 p.

. Trista Perez A. La metáfora, sus grados de revelación en las unidades fraseologicas / Alejandro Perez Trista // Estudios de fraseologia. - La Habana: Academia de Ciencias de Cuba, 1985. - P. 47-65.

. Volek B. Emotive Signs in language and Semantic Functioning of Derived Nouns in Russian / Billy Volek. - Amsterdam- Filadelfia, 1987. - 270 p.

. Zuluaga A. Introducción al estudio de las expresiones fijas / A.Zuluaga // Studia Romanica et Linguistica. - Francfort-Berna-Cirencester: Verlag, 1980. - P. 225-248.


El objetivo de nuestro estudio fue analizar las características de las expresiones lingüísticas y pragmáticas de emotividad en la obra de C.R.Safón e identificar el papel desempeñado por la emotividad de aumentar la riqueza informativa de expresión, de utilizar la guía y dirección pragmática del autor en cuanto a la expresión pragmática. Para el estudio de este hemos eligido este estilo, porque esta peculiaridad se encuentra en la característica más alta de los textos españoles de C.R.Safón que cumplen plenamente los criterios ya mencionados. El material mostró que los autores utilizan las técnicas de emotividad que se determinan por una función comunicativa, informativa y pragmática del autor.texto artístico se estudia como una expresión compleja. En el texto estudiado los personajes y las acciones de los personajes, sus actitudes y emociones que se presentan a través del prisma de la visión del mundo del autor, pasan por el objeto de la lengua. La especificidad del texto se define en el estudio debido a la naturaleza y los niveles de tono y fondo de emotividad. La emotividad que combina los puntos significativos (punto ético de contenido) y de estilo (el lenguaje del autor) es el medio principal de interpretar el contenido de los textos literarios analizados.

Nuestros resultados demuestran que los autores utilizan técnicas de vocabulario emotivo definido por una marcada finalidad pragmática y comunicativa. C.R.Safón en su obra demuestra acciones, sentimientos y emociones de sus personajes a través de su punto de vista. De acurdo con material en los textos españoles las emociones negativas prevalecen y sobre su base se puede hablar de el drama de la imagen escritor, de conflictos de la vida.

La emotividad en la obra de C.R.Safoón está estrechamente relacionada con las intenciones del autor. La emotividad es un aspecto especial del texto que muestra un sentido del estado emocional de los humanos de distintas unidades: a nivel de la pragmática - la presencia de problemas emocionales de los diferentes grados de importancia, a nivel de referencia - la presencia delos problemas emocionales o de microtomo, a nivel de la forma - la presencia de la lengua y los marcadores de expresar la emoción.de los métodos más expresivos en la ficción creativa tomada por C.R.Safón para crear directrices pragmáticas y su aplicación exitosa es el uso de los elementos fantásticos. El uso de los elementos fantásticos en el texto aumenta su impacto emocional al receptor y abre nuevas posibilidades para la investigación futura.tono emocional básico del texto estudiado se crea por el grupo semántico más avanzado de las palabras. En el texto estudiado estos grupos aparecen expresando la emociones de tristeza/sufrimiento y la alegría/el amor. Las nominaciones de sentimientos (felicidad, amor, tristeza, desesperaciόn etc.) actúan como palabras claves en el núcleo de la expresión del estado emocional.las expresión emocionales el autor prefiere el uso de las preguntas. El el texto de la obra del autor las preguntas expresan la información implícita.análisis de las características pragmáticas de la obra de C.R.Safón hace possible añadir algo significativo. En cuanto a la resolución pragmática las tareas de emotividad se utilizan en el texto a tal efecto:

expresar el estado emocional del autor;

transferir la actitud emocional hacia el destinatario;

- proporcionar el impacto pragmático al receptor.que toca al contenido racional y al contenido emocional en el texto, los elementos emotivos realizan siguientes funciones:

- duplicación (duplicación de información racional);

compensación (reposición de falta de información racional);

sustitución (el emotema es el contenido principal del texto).

La determinación de las diferentes funciones de emotividad en el texto hace possible constatar la existencia de ciertos factores que afectan al aumento de la densidad del texto emotivo. Estos factores son:

pragmático, que identifica la necesidad de superar la barrera emocional en su percepción del contenido emocional del texto, para cambiar su estado de ánimo o la actitud de los acontecimientos;

lingüístico, que se asocia con signos lingüísticos;

- de texto, que se asocia con la superposición de los niveles de fondo y el tono del texto.característica notable del autor es expresar emociones por el medio implícito de su introducción. lo tanto, el foco de C.R Safón están los procesos psicológicos que ocurren en el mundo interior del hombre. Por un lado, en su obra se puede ver un análisis detallado de las emociones y los sentimientos de los personajes, y por otro - esto generalmente cambia el análisis conciso del estudio. También, una de las peculairidades del autor es la introducción al mundo real en el que existen los personajes, los elementos de ficción. lo tanto, en el texto estudiado para la transferencia de ciertas emociones y sentimientospodemos identificar los siguientes tipos de actualización lingüística:

1) nominativo-descriptivo;

) descriptivo y expresivo;

) nominativo-marcado;

En general, los estudios han demostrado que a pesar de la idea de que hubo un largo tiempo en la lingüística, los elementos emocionales del lenguaje como un fenómeno variable que no pueden ser descrito y representado en las categorías pragmaticas, pero hoy ya es posible hablar de la asignación de lascaracterísticas específicas de emotividad.

Las perspectivas de las investigaciones futuras pueden consistir en el studio de las funciones de expresión de la emotividad en los textos españoles.

Похожие работы на - Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!