Система живлення карбюраторного двигуна: призначення, ремонт

Система живлення карбюраторного двигуна: призначення, ремонт

Зміст

Вступ

І. Технологічна частина

. Технічна характеристика

. Призначення механізму чи системи

. Будова і робота

. Несправності, їх причини та ознаки. Методи виявлення та усунення

. Експлуатаційні регулювання

. Технічне обслуговування

. Ремонт

ІІ. Техніка безпеки

ІІІ. Захист навколишнього середовища

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Незважаючи на складну економічну ситуацію у країні: падіння рівня виробництва, підвищення цін на енергосистеми, послуги, сировину та ін., автомобільний транспорт залишається одним із основних видів транспорту, який виконує більшу частину вантажних та пасажирських перевезень. Тому зараз, особливо актуальною є задача технічної служби автотранспортних підприємств - підтримувати рухомий склад у технічно справному стані. Це призводить у свою чергу до зниження витрат на експлуатацію автомобілів (автобусів) (витрати на паливо-мастильні матеріали, шини, запасні частини та особливо на технічне обслуговування і ремонт рухомого складу).

Важливе місце в технологічному процесі ТО та ремонту автомобілів займає діагностування, яке дозволяє об'єктивно оцінити технічний стан як автомобіля в цілому, так і окремих його складових частин.

На теперішній час автомобільний парк України поповнюється автотранспортними засобами нової конструкції, що використовують альтернативні види палива, вдосконалюється структура рухомого складу, збільшується швидкість їх руху, збільшується чисельність дизельного парку та кількість транспортних засобів великої вантажопідйомності і пасажиромісткості.

Втрати на ТО та ремонт автомобілів в АТП, СТО і на авторемонтних заводах залишається ще достатньо високими. У зв'язку з цим назріла потреба подальшого вдосконалення системи ТО та ремонту автомобільної техніки. Найдосконалішою і перспективною системою ТО та ремонту автомобілів слід вважати таку, яка найповніше забезпечує взаємодію процесів технічного стану автомобілів (тобто процесів зміни діагностичних параметрів) і процесів їх відновлення. Класичним прикладом такої системи може бути обслуговування та ремонт рухомого складу за технічним станом.

ТО та ремонт автомобілів за технічним станом називається планово-запобіжним. Періодичність і обсяг робіт технічної діагностики при цьому планують. Запобіжний характер їх забезпечується постійним спостереженням за надійністю та технічним станом автомобілів з метою своєчасного виявлення передвідказного стану.

У разі перевищення цього рівня за інших однакових умов для певних елементів рухомого складу останній направляється на обслуговування або ремонт. При цьому, тимчасово визначається міжремонтний ресурс, який розглядається як сигнал про необхідність підвищення надійності цих елементів автомобіля.

Щоб застосовувати цей метод, треба чітко організовувати систему збирання та обробки інформації про відкази та несправності елементів автомобіля на АТП.

Проведення ТО та ремонту автомобілів за технічним станом із контролем параметрів технічного стану їх елементів дозволить значно зменшити витрати на ТО та ремонт рухомого складу в АТП.

Теоретичні основи ремонту автомобілів базуються на положеннях теорій тертя та змащення, зношування і старіння, основоположниками яких є Н.П.Петров, С.А.Чаплигин, Н.Е. Жуковський, И.В.Крагельський, Б.И.Костецький, М.М.Хрущов, Б.В.Дерягин, П.Е.Д'яченко та ін. В основу ремонтного виробництва покладені розробки вітчизняних учених і винахідників Н.Г.Славянова, Н.Н.Банардоса,Б.С.Якоби, Е.О.Патона, Б.Е.Патона, В.П.Вологодина, Б.Р.Лазаренка, Г.П.Клековника та інших по електродуговому зварюванню, електролітичному осадженню металів, автоматизації і механізації зварювально-наплавочних робіт, електричної обробки деталей і т.п. Великий внесок у розвиток системи і науки про ремонт машин внесли вчені В.И.Казарцев, В.С.Крамаров, А.И.Селиванов, И.С.Левитський, Ю.М.Петров, И.Е.Ульман, В.В.Єфремов, С.С.Черепанов, В.М.Михлин, К.Т.Кошкин, В.А.Щадричев та ін.

І. Технологічна частина

. Технічна характеристика

Карбюратор - вузол системи живлення ДВЗ Отто, призначений для створення горючої суміші оптимального складу шляхом змішування (карбюрації, фр. Carburation) рідкого палива з повітрям і регулювання кількості її подачі в циліндри двигуна. Має найширше застосування на різних двигунах, що забезпечують роботу найрізноманітніших пристроїв. На автомобілях з 80-х років ХХ ст. карбюраторні системи подачі палива витісняються інжекторними.

Карбюратори поділяються на барботажні, в дані момент не використовуються, мембранно-голчасті й поплавкові, становлять переважну більшість всіх карбюраторів.

.        Барботажний карбюратор являє собою бензобак, в якому на деякій відстані від поверхні палива мається глуха дошка і два широких патрубка - подає повітря з атмосфери і відбирає суміш в двигун. Повітря проходив під дошкою над поверхнею палива і, насичуючись його парами, утворював горючу суміш. При всій примітивності і « несерйозність » цей карбюратор - єдиний, що забезпечував суміш з повітрям саме парової фракції палива. Дросельна заслінка стояла на двигуні окремо. Барботажний карбюратор робив двигун дуже вимогливим до фракційного складу палива, так як випаровуваність його повинна була займати дуже вузьке температурний діапазон, вся конструкція була вибухонебезпечною, громіздкою, важкою у регулюванні. Паливо-повітряна суміш у довгому тракті частково конденсувалась, цей процес залежав частіше від погоди.

.        Мембранно-голчастий карбюратор вже являє собою окремий закінчений вузол і, як випливає з назви, складається з декількох камер, розділених мембранами, жорстко пов'язаними між собою штоком, який закінчується голкою, замикаючої сідло клапана подачі палива. Камери з'єднуються каналами з різними ділянками змішувальної камери і з паливним каналом. Варіант - зв'язок між мембранами і клапаном неравноплечіе важелями. Характеристики таких карбюраторів визначалися тарованими пружинами, на які спиралися мембрани і / або важелі. Система розрахована так, щоб співвідношення вакууму, тиску палива і швидкості суміші забезпечували належне співвідношення палива і повітря. Неоціненне достоїнство такого карбюратора - поряд з простотою - здатність працювати буквально в будь-якому положенні по відношенню до сили тяжіння. Недоліки - відносна складність регулювання, деяка нестабільність характеристики ( пружини! ), чутливість до ускорення, перпендикулярним мембран, неширокий діапазон кількості суміші на виході, повільні переходи між усталеними режимами. Такі карбюратори використовуються на двигунах, за умовами роботи не мають певного просторового положення (двигуни бензорізів, газонокосарок, поршневих літаків, наприклад, карбюратори АК- 82БП стояли на ЛА -5), або просто на дешевих конструкціях. Саме такий карбюратор коштує як допоміжний на газобалонне автомобілі ЗІЛ -138.

.        Поплавковий карбюратор, неозора багатоликий і різноманітний у своїх численних модифікаціях, складає переважну більшість сучасних карбюраторів і складається з камери поплавця, що забезпечує стабільний приплив палива, змішувальної камери, фактично представляє трубку Вентурі і численних дозуючих систем, що складаються з паливних і повітряних каналів, дозуючих елементів - жиклерів, клапанів і актюаторів. Поплавкові карбюратори за інших рівних умов забезпечують самі стабільні параметри суміші на виході і мають найвищими експлуатаційними якостями. Тому вони і отримали такого широкого поширення.

2. Призначення механізму

Система живлення карбюраторного двигуна призначена для приготування з парів бензину і повітря пальної суміші, подачі її в циліндри двигуна і відведення відпрацьованих газів з циліндрів у атмосферу (рис. 38). Для зберігання запасу пального в автомобілях встановлюють паливний бак. На вантажних автомобілях його розміщують під сидінням у кабіні або під кузовом, на легкових автомобілях - ззаду кузова, під багажником.

Для приготування пальної суміші система живлення має карбюратор, який встановлюється на впускному трубопроводі двигуна. Від бака до карбюратора пальне подається за допомогою паливного насоса, який кріплять на картері двигуна; в дію він приводиться від розподільного вала.

Щоб очистити пальне від механічних домішок і води, між паливним баком і насосом, наприклад на вантажних автомобілях, встановлюють фільтр- відстійник, який закріплюють на рамі. Для очищування повітря використовують повітряний фільтр. Його розміщують на карбюраторі або з’єднують з карбюратором патрубком.

Паливний насос з’єднують з баком і карбюратором паливопро - водами; здебільшого це латунні або стальні трубки з антикорозійним покриттям. Впускний трубопровід з’єднує карбюратор з впускними каналами циліндрів, а випускний -випускні канали з глушником.

Дія карбюратора ґрунтується на принципі пульверизації. Найпростійший карбюратор складається з двох основних частин: поплавкової і змішувальної камер (рис. 39). У поплавковій камері розміщено поплавок з голчастим клапаном. У змішувальній камері знаходяться розпилювач, дифузор і дросельна заслінка. Розпилювач одним кінцем з’єднаний з поплавковою камерою, де розміщено отвір певного перерізу і форми, який називається жиклером, а другим кінцем виходить у дифузор. Поплавкова камера підтримує сталий рівень палива в розпилювачі. Коли двигун не працює, паливо в поплавковій камері і розпилювачі знаходиться на відстані 1,5-2,0 мм, від кінця розпилювача. Це запобігає витіканню палива з розпилювача, коли двигун не працює, і забезпечує висмоктування палива у певній кількості при працюючому двигуні. У міру витрачання палива рівень його в поплавковій камері знижується, поплавок опускається, а разом з ним опускається і голчастий клапан, відкриваючи отвір для надходження палива в поплавкову камеру. Як тільки паливо заповнить поплавкову камеру до нормального рівня, поплавок підніме голчастий клапан, який закриє отвір і припинить надходження палива. Поплавкова камера з’єднується із змішувальною розпилювачем через жиклер, який дозує кількість палива для розпилювання в дифузорі. Форма дифузора забезпечує збільшення швидкості повітря, що надходить у змішувальну камеру. Це необхідно для кращого висмоктування палива з розпилювача. Змішувальна камера має вигляд труби, один кінець якої з’єднаний з атмосферою, а другий - з циліндрами двигуна через впускний трубопровід. Поплавкова камера отвором в кришці з’єднується з атмосферою.

При обертанні колінчастого вала двигуна, що має найпростіший карбюратор, під час такту впуску розрідження з циліндрів через відкритий впускний клапан і впускний трубопровід передаватиметься в змішувальну камеру і викличе рух повітря через дифузор. Швидкість руху повітря також утворить навколо розпилювача розрідження. Внаслідок різниці тиску в поплавковій камері (атмосферного) і на виході з розпилювача (нижче атмосферного) паливо почне витікати з розпилювача і разом з повітрям над - ходитиме в змішувальну камеру, де розпилене паливо остаточно змішується з повітрям і випаровується. Утворена пальна суміш із змішувальної камери через відкриту дросельну заслінку по впускному трубопроводу надходить у циліндри двигуна. Кількість пальної суміші залежатиме від того, наскільки відкрита дросельна заслінка і від обертів колінчастого вала, бо при їх збільшенні підвищується розрідження, а отже - і кількість пальної суміші. Як бачимо, найпростіший карбюратор може приготувати тільки різну кількість пальної суміші і не може забезпечити необхідний склад її залежно від режиму роботи двигуна, тобто він працює лише при сталому положенні дросельної заслінки і певному числі обертів колінчастого вала. Щоб забезпечити нормальну роботу двигуна на всіх режимах, найпростіший карбюратор треба обладнати різними пристроями, до яких належать: пусковий пристрій, система холостого ходу, головна дозуюча система, економайзер і насос-прискорювач.

3. Будова і робота

При пуску холодного двигуна необхідна багата горюча суміш. При цьому повітряну заслінку закривають, витягаючи кнопку на щитку. Дросельні заслінки, через сполучну тягу відкриваються. Під повітряною заслінкою створюється велика розрідження, під дією якого відбувається інтенсивне витікання палива через головну дозирующую систему і систему холостого ходу. Паливо <#"667289.files/image002.gif">

ІІ. Техніка безпеки

Нещасні випадки на виробництві - удари, поранення тощо - називають виробничим травматизмом, що найчастіше відбувається з двох причин: внаслідок недостатнього засвоєння працюючими виробничих навичок і відсутності необхідного досвіду в поводженні з інструментами та обладнанням, через невиконання правил безпечної праці та правил внутрішнього розпорядку. Основними умовами безпечної роботи при виконанні слюсарних операцій є правильна організація робочого місця, користування лише справними інструментами, суворе дотримання виробничої дисципліни та вимог безпеки. Усі частини верстатів і механізмів, що обертаються, а також оброблювані заготовки з частинами, що виступають, мусять мати захисні огородження. Небезпеку становлять внутрішньозаводський автомобільний і безрейковий електротранспорт, ручні вагонетки, візки, а також рух робітників у вузьких проходах чи на шляхах, де працює вантажопідйомний транспорт.

Для транспорту, що рухається, встановлюють різні сигнали - звукові (дзвінки, сирени) і світлові (лампи різних кольорів - червоного, жовтого, зеленого), які треба знати і дотримувати. При безпосередньому дотику до струмоведучих частин (вимикачів, рубильників тощо) чи до металевих предметів, які випадково виявилися під напругою, виникає небезпека ураження електричним струмом. У місцях, де є електричні установки, вивішують попереджувальні написи (наприклад, «Небезпечно!», «Під струмом!») або ставлять умовні знаки. Електроінструменти слід підключати до електричної мережі з допомогою шлангового кабеля, який має. спеціальну жилу, що служить для заземлення і занулення, через штепсельну розетку, одне гніздо якої з'єднано з землею чи з нульовим проводом На штепсельній вилці контакт для з'єднання корпуса з землею роблять більшої довжини, ніж інші струмоведучі контакти. Завдяки такій будові при вмиканні електроінструмента спочатку відбувається заземлення чи занулення, а потім вмикаються струмоведучі контакти. При роботі з електроінструментами слід застосовувати індивідуальні засоби захисту - гумові рукавички, калоші та килимки, ізолюючі підставки тощо.

До початку роботи треба: надягнувши спецодяг, перевірити, щоб у нього не було звисаючих кінців, рукава застебнути чи закатати вище ліктя; перевірити слюсарний верстак - він має бути міцним, стійким і відповідати зросту робітника; слюсарні лещата бути справними і міцно закріпленими на верстаку, ходовий гвинт обертатися в гайці легко; насічка на губках лещат бути якісною; підготувати робоче місце; звільнити потрібну для роботи площу, видаливши всі сторонні предмети; забезпечити достатню освітленість; заготовити і розкласти у відповідному порядку потрібні для роботи інструменти пристрої, матеріали тощо; перевірити справність інструментів, правильність їх заточки і доводки; при перевірці інструмента звернути увагу на те, щоб молотки мали рівну, ледь опуклу поверхню, були добре насаджені на рукоятки і закріплені клином; зубила і крейцмейселі не мали зазубрив на робочій частині та гострих ребер на гранях; на пилки і шабери мають бути міцно насаджені рукоятки; перевірити справність робочого обладнання та його огородження; перед підняттям вантажів перевірити справність підйомних пристроїв (блоків, домкратів тощо), у всіх підйомних механізмів мають бути надійні гальмівні пристрої, а маса вантажу, що піднімається, не перевищувати вантажопідйомність механізму; вантажі слід надійно закріплювати міцними стальними канатами або ланцюгами; не можна залишати вантаж у підвішеному стані після роботи; забороняється стояти і проходити під піднятим вантажем; не можна перевищувати граничні норми маси вантажів, що переносяться вручну.

Під час роботи: міцно затискати в лещатах деталь чи заготовку, а під час встановлення чи зняття її дотримуватися обережності, бо при падінні деталь може нанести травму;ошурки з верстака чи оброблюваної деталі видаляти лише щіткою; при рубанні металу зубилом враховувати, в який бік безпечніше для оточуючих спрямовувати частки, що відлітають, і встановити з цього боку захисну сітку; працювати лише в захисних окулярах; якщо за умовами роботи не можна застосовувати захисні окуляри, рубання виконувати так, щоб відрубувані частки відлітали в той бік, де немає людей; не користуватися випадковими підставками чи несправними пристроями; не допускати забруднення одягу гасом, бензином, мастилом. Під час роботи пневматичним інструментом дотримуватися таких вимог: при приєднанні до інструмента шланг попередньо перевірити і продути стиснутим повітрям; не тримати пневматичний інструмент за шланг чи робочу частину; не роз'єднувати шланги; подавати повітря лише після встановлення інструмента в робоче положення. Після закінчення роботи: ретельно прибрати робоче місце; покласти інструмент, пристрої та матеріали на відповідні місця; для попередження самозаймання промащеного ганчір'я та виникнення пожежі прибрати його в спеціальний металевий ящик з кришкою, що щільно зачиняється.

Основний запобіжний захід проти пожеж - це постійне дотримання в чистоті й порядку робочого місця, обережне поводження з вогнем, нагрівальними приладами і легкозаймистими речовинами. Не можна допускати скупчення біля робочого місця великої кількості легкозаймистої виробничої сировини, напівфабрикатів тощо. Відходи виробництва, особливо горючі, складають у відведеному для них місці.

По завершенні роботи робоче місце слід привести у належний порядок. Промащені обтиральні матеріали прибрати до спеціальних ящиків. Посудина з легкозаймистими рідинами, а також балони з газами перенести у місця їх постійного зберігання. Слід вимкнути всі електроприводи та освітлювальні точки, за винятком чергових ламп. Найпростіші протипожежні засоби та інвентар - ящики з піском та лопатами, мішечки з піском, пожежний кран, насоси, вогнегасники - мусять бути завжди в наявності та справності. При виникненні пожежі слід вимкнути всі електроустановки, негайно телефоном чи спеціальним сигналом викликати пожежну команду і вжити заходів з тушіння пожежі власними силами за допомогою існуючого протипожежного обладнання та інвентарю. Засобами пожежогасіння є також відра і гідропульти для води, різні покривала (азбестові ковдри, кошми, брезенти). Палаючі матеріали і невелику кількість палаючої рідини гасять піском; гас, бензин, лаки, спирти, ацетон - піною; мастильні масла, оліфу, скипидар - розпиленою водою чи піною. Під час пожежі не можна вибивати скло у вікнах, бо це збільшує приплив повітря, яке сприяє посиленню вогню; слід зберігати спокій.

ІІІ. Захист навколишнього середовища

З метою попередження нещасних випадків і збереження навколишнього середовища керівнику дільниці необхідно разом з санепідемстанцією ретельно опрацювати питання нейтралізації і захоронення шкідливих розчинів кислот, мийних засобів, лугів та інших матеріалів, що застосовуються при ремонті автомобілів. На дільниці необхідно передбачити утилізацію використаного обтирального матеріалу, що застосовується при ремонті автомобілів.

Не допускається, щоб стічні води заносили шкідливі речовини на дитячі ігрові майданчики, житлові масиви, поля, водо сховища, річки і т. п. У проектах необхідно передбачити організоване відведення води, використовуваної при митті; її очищення та повторне використання. При необхідності слід планувати розробку пристроїв для видалення осадів та речовин, які спливають, центрифугування, фільтрування та хімічне очищення миючих розчинів з метою одержання замкнутого зворотного циклу миття без зливання їх у каналізацію. При змиванні відпрацьованих розчинів у загальну каналізацію необхідно спроектувати (запропонувати) пристрої для вловлювання нафтопродуктів, нейтралізації викидних розчинів кислот та лугів (наприклад, електролітів). При відсутності каналізації слід передбачити вивезення осадів, відпрацьованих мийних розчинів, електролітів та інших шкідливих речовин автоцистерною у спеціально відведені санітарно-епідеміологічною станцією місця утилізації. На дільницях миття і фарбування машин, ковальсько-зварювальному, полімерно мідницькому, гальванічному, зарядки акумуляторних батарей, обкатки двигунів необхідно розробити примусову витяжку шкідливих, токсичних газоподібних середовищ з достатньою висотою витяжних труб. Слід пам'ятати, що хімічне зараження повітря, питної води, відкритих водоймищ, житлових масивів шкідливими розчинами і газами викликає тяжкі захворювання, згубно впливає на навколишнє середовище. Забруднення навколишнього середовища призводить до виникнення витрат: на попередження впливу забрудненого середовища, сюди відносяться і витрати на установку очисних споруд; викликані впливом забрудненого середовища, на медичне обслуговування хворих внаслідок забруднення середовища, відновлення загиблої рослинності і зруйнованих пам’ятників тощо.

Сума цих витрат визначається як економічний збиток або можливі втрати, негативні зміни природи і живих організмів, які виникають від забруднень навколишнього середовища.

Економічний збиток класифікують на: потенційний збиток, який не потребує витрат на його ліквідацію; можливий, що виникає внаслідок дії забруднень при відсутності природоохоронних заходів; фактичний збиток, тобто втрати або негативний вплив, які вже виникли і можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті; відвертий збиток - це частина фактичного збитку, на яку він зменшився внаслідок природоохоронного заходу. Звідси економічний збиток визначається за формулою:

Ез=Ес+Er+Еп, (10.1)

де Ес - соціальний збиток: соціальні витрати на простій підприємства, плата лікарняних, безкоштовне лікування, оздоровлення;- народногосподарський збиток - прямі господарчі витрати на очищення, прибирання, реставрацію будівель, захист металу від корозії і непрямі витрати - зниження продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур тощо;

Еп - збитки, які наносяться природі - втрати в живій природі за рахунок заміни умов і втрати в неживій природі за рахунок виснаження, невідновних природних ресурсів.

Висновки

На підставі зібраних даних ми розглянули систему живлення карбюраторних двигунів. В даній роботі ми з’ясували: призначення механізму, будову, принцип роботи. Виявили які несправності можуть спідкати нас в повсякденному житті з автомобілем, розібралися як усувати проблеми. Засвоїли як правильно проводити технічне обслуговування агрегату та якими способами можна усувати несправності як правильно це проводити та як не можна і зовсім не потрібно. Засвоїли декілька правил з догляду за механізмом. Детально розглянули план покрокових регулювань та налагоджень карбюратора.

Список використаної літератури

·        Юрген Казердорф. Карбюратори закордонних автомобілів (Vergaser testen undeinstellem). - 2-е, випр. і доп. - М.: За кермом, 2000. - 192 с.

·        Росс Твег. Системи вприскування бензину. - М.: За кермом, 1999. - 144 с.

·        А. С. Хачиян, К. А. Морозов, В. Н. Луканин і співавт. Двигуни внутрішнього згоряння. Підручник для ВНЗ. - 2. - М.: Вища школа, 1985, із змінами. - 311 с.

·        Грибанов В. І., Орлов В. А. Карбюратори двигунів внутрішнього згоряння. - Л (СПб).: Машинобудування, 1967. - 284 с.

·        Тюфяков АС. « Карбюратори сімейства« Солекс ». - M.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2002.

·        Литвиненко ВВ. « Електрообладнання автомобілів ВАЗ». - М.: ЗАТ « Кжи « Закермом », 2003.

·        « Ремонтуємо « Святогор »і« Москвич- 2141 ». - М.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2000.

·        « Ремонтуємо ВАЗ -2108, -2109, -21099 ». - М.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2001.

·        « Ремонтуємо ВАЗ- 21213, -21214 « Нива ». - М.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2002.

·        « Ремонтуємо ВАЗ- 2П5 ». - М.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2003.

·        « Ремонтуємо Іж -2126, -2717 « Ода ». - М.: ЗАТ « Кжи « За кермом », 2003.

·        Дмитрієвський А.В., Тюфяков А.С. «Якщо поворожити над жиклерами ». Журнал «Закермом »№ 4, 1980.

·        Тюфяков А.С. « Карбюратор ДААЗ -2108 ». Журнал «За кермом » № 4, 1988.

·        Тюфяков А.С. « Карбюратор ДААЗ -2108 ». Журнал «За кермом » № 5, 1988.

·        Тюфяков А.С. « Карбюратор ДААЗ -2108 ». Журнал «За кермом » № 6, 1988.

·        Виробничо -практичні конспекти

·        Карбюратори "Солекс" Обслуговування та ремонт ілюстроване керівництво