Прискорення євроінтеграційних процесів та їхній вплив на формування польської зовнішньої політики в 1990-1993 рр.
Прискорення євроінтеграційних процесів та їхній вплив на формування польської зовнішньої політики в 1990-1993 рр.
О.З. Клочак
Стаття "Прискорення євроінтеграційних процесів та їхній вплив на формування польської зовнішньої політики в 1990-1993 рр." висвітлює пріоритети у творенні міжнародної політики Республіки Польща.
Ключові слова: Республіка Польща, зовнішня політика, міжнародні відносини, дипломатія, глобалізаційні процеси
Сьогодні в Україні надалі триває процес творення незалежної зовнішньої політики. Ряд проблем міжнародного характеру безумовно притаманний як українцям, так і полякам. Серед них: вибір пріоритетних напрямів зовнішньої політики, формування доктрини національної безпеки, пошук стратегічних партнерів. Отож, безумовно, існує необхідність детального історичного аналізу кращих здобутків польської дипломатії. Хоча подібна тематика і має місце у ряді праць українських та польських науковців, проте, цілісного дослідження у вітчизняній історіографії поки що немає. На основі комплексного обєктивного дослідження, метою статті є історичний аналіз трансформації польської дипломатії в контексті новітніх глобалізаційних викликів.
Для не заангажованого написання статті, нами проаналізовано та залучено низку, різних за змістом, нормами та характером, матеріалів. У підготовці роботи надзвичайно корисними стали наукові праці польських дослідників зовнішньої політики, зокрема таких, як К. Щепанік, Р. Кужняр та ін. [1]. Окремо треба відзначити друге, розширене видання двотомника "Впровадження до аналізу закордонної політики РП", під редакцією Р. Стемпловскі [2], та видану 2010 р. академічну монографію Р. Зємби - "Головні вектори закордонної політики Польщі після холодної війни" [3]. Чимало матеріалу почерпнуто в аналітичних роботах, статтях, офіційних виступах, заявах, інтервю вітчизняних і польських політичних діячів, високопосадовців, аналітиків, які є надзвичайно цінними першоджерелами для аналізу причин реалізації тих чи інших політичних заходів.
Зазвичай, у мирний час держави такої величини, як Польща, формують свою зовнішню політику під збалансованим впливом внутрішніх і міжнародних (зовнішніх) умов. Геополітична позиція Польщі формувалася через демократичні реформи на тлі глибокої трансформації всієї міжнародної, особливо східноєвропейської, системи. Наприкінці 1980-х рр. для Польщі виникла сприятлива ситуація для творення суверенної зовнішньої політики, яка відображала національні прагнення і водночас пришвидшувала зміни у стрімкому та динамічному міжнародному середовищі.
Досліджуючи умови формування новітньої польської зовнішньої політики в контексті міжнародних глобальних подій після 1989 р., безумовно, слід враховувати так зване прискорення європейської інтеграції, що зявилося із закінченням "холодної" війни.
У той час, коли ерозія політичних систем реального соціалізму була вже непоправною і східний блок розпадався, у Західній Європі інтеграційний процес входив у найвищу фазу. Відповідно до ключових тез
Єдиного європейського акту, країни, що входили до Європейського Співтовариства, керуючись Штутгартською декларацією від червня 1983 р., приступили до створення Європейського Союзу (ЄС) і повноцінного спільного ринку. 1 липня 1990 р. вступили в силу деякі положення про створення Економічного і Валютного союзів, а в жовтні того ж року одинадцять держав на позачерговому засіданні Європейської Ради в Римі схвалили їхній проект.
У середині грудня 1990 р. в Римі розпочали роботу дві паралельні міжурядові конференції. Одна присвячена Економічному і Валютному союзу, інша - політичному. Європейська Рада рекомендувала, щоб обидві конференції завершилися до кінця 1992 р., а саме - до моменту ратифікації Договору держав-членів. Основою для переговорів був французько-німецький проект Ф. Міттерана та Г. Коля, заадресований партнерам листом від 6 грудня 1990 р. [4, 169-184].
Результатом міжнародної конференції у справі політичного союзу стало узгодження проекту Договору про Європейський Союз. Було прийнято пропозиції Люксембурга щодо інституцій Союзу. Ці структури можна порівняти з елементами архітектури давньогрецьких споруд: фронтон і три колони. Фронтальна надбудова - це Рада Європи. Першим і найбільш важливим стовпом було Європейське співтовариство, з новою компетенцією (без слова "економічне"), що охоплювала сфери, які регулювалися установчими договорами 1951 і 1957 рр., у тому числі, враховувалися аспекти Економічного і Валютного союзів, а також положення, що стосувалося європейського громадянства. Обсяг голосування більшістю був збільшений, відтак, важливішою стала роль Європейського парламенту. Другий стовп характеризувався запровадженням спільної зовнішньої і політики безпеки, замінивши попереднє Європейське політичне співробітництво. Третій стовп слугував співробітництву у сфері правосуддя і внутрішніх справ. Дві останні колони базувалися на основі існуючих міжурядових процедур. Такі зобовязання розглядалися як тимчасові та мали гарантувати державам-членам широкий спектр атрибутів суверенітету й обмежувати роль таких інституцій, як Європейська комісія та Європарламент [5, 52].
Найбільш спірним моментом конференції у справі політичного союзу було підняття питання, чи зможе запропонована спільна зовнішня політика та політика безпеки Європейського союзу, здійснювати оборону, що могло б на практиці вирішити майбутнє Західноєвропейського союзу (ЗЄС). За пропозицією Великобританії, остаточно було вирішено, що ЗЄС залишиться окремою організацією, що займатиметься вирішенням військових питань, піднятих ЄС.
Європейська рада на засіданні 9-10 грудня 1991р. у голландському Маастрихті досягла згоди у справі проекту Договору про Європейський Союз. Надавши йому юридичну форму, міністри закордонних справ і міністри фінансів дванадцяти країн-союзників підписали цей трактат у тому ж Маастрихті 7 лютого 1991 р. У звязку з труднощами ратифікації, Договір вступив в силу через десять місяців - 1 листопада 1991 р. З цього дня офіційно існує Європейський Союз.
Паралельно, з поглибленням європейської інтеграції, країни-засновники ЄС заявили про відкритість союзу для нових кандидатів з Центральної Європи. Польща та інші нові демократії регіону намагалися використати цей шанс і вступити до елітного клубу високорозвинених та демократичних країн. Це створювало сприятливі перспективи для швидкого подолання внутрішньої економічної кризи, модернізації країн і прискорення цивілізаційного розвитку. Оскільки держави-члени ЄС явно обумовили, що прийом нових членів можливий тільки за умови, коли кандидати відповідатимуть високим політичним і економічним критеріям, резолюції Польщі послідовно здійснювати демократичні та ринкові реформи набирали чим раз більшої актуальності. ЄС підтримував кандидатів на нових членів і партнерів за допомогою таких програм, як PHARE (Poland, Hungary Aid for the Reconstruction of the Economy) та TACIS (Technical Assistance for the Commonwealth of Independent States).
Крім того, ЄС фінансово підгримував своїх експертів і консультантів, які працювали на межі старого поділу Європи та субрегіональних угруповань. Провідні політики Західної Європи, представники Європейської Комісії, а також впливові радники Білого Дому США висловлювали підтримку у розвитку таких новостворених регіональних структур, як Вишеградський трикутник (з 1993 р. Вишеградська група), Центральноєвропейська Ініціатива (раніше Quadragonale, Pentagonale, Hexagonale), Рада держав Балтійського моря та Чорноморське економічне співробітництво [6, 25-44]. Європейська комісія та Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) надавали фінансову підтримку багатьом проектам, що реалізовувалися зазначеними структурами. ЄС також ініціювало та спів - фінансувало різні проекти транскордонної співпраці у формі єврорегіонів.
європейська інтеграція польща
Враховуючи викладене та підсумовуючи, слід зазначити, що однозначно, керуючись національними інтересами, Польща, подібно до інших країн Центральної та Східної Європи, з натхненням розпочала шлях європейської інтеграції, чим і підкреслила безапеляційну прозахідну орієнтацію своєї зовнішньої політики.
Література
1.Polityka zagraniczna RP, 1989-2002/Red. R. Kuzniar, K. Szczepanik. - Warszawa, 2002.
.Zi^ba R. Glowne kierunki polityki zagranicznej Polski po zimnej wojne. - Warszawa, 2010.
.Zi^ba R. Wspolpraca Francji i Niemiec w ksztaltowaniu polityki zagranicznej i bezpieczenstwa Unii Europejskiej // Krakowskie Studia Mi^dzynarodowe. - 2006. - № 4.
.Zi^ba R. Unia Europejska jako aktor stosunkow migdzynarodowych. - Warszawa, 2003.
.Zi^ba R. "Nowy regionalizm" w Europie a Polska // Sprawy Mi^dzynarodowe. - 1992. - № 1-2; Zi^ba R. Instytucjona - lizacja bezpieczenstwa europejskiego: koncepcje - struktury funkcjonowanie. - Warszawa, 2004; Cottey A. Subregional Cooperation in the New Europe: Building Security, Prosperity and Solidarityfrom the Barents to the Black Sea.
.Macmillan; Basingstoke, 1999; Cottey A. East-Central Europe after the Cold War: Poland, the Czech Republic, Slovakia and Hungary in Search of Security. - Macmillan; Basingstoke, 1995.