Типологія держави
Типологія держави
Зміст
Вступ
1. Багатоаспектність розуміння держави
2. Поняття та ознаки держави
3. Цивілізаційний підхід то типології держави
4. Формаційний підхід то типології держави
5. Типологічна характеристику сучасної української держави
Висновки
Використані джерела
Вступ
Держава є головною ланкою політичної системи. Ця роль і місце держави в політичній системі визначається поряд особливостей держави. Держава виступає як єдина організація, яка об'єднує всіх без виключення громадян, воно офіційний представник суспільства в цілому. Воно володіє монопольним правом видання законів і встановлення загальнообов'язкових для виконання актів (правил поведінки). Держава інтегрує суспільство в єдине ціле, незалежно від відмінності інтересів і потреб окремих груп і верств населення і діє перш за все у сфері інтересів всього суспільства.
Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.
Глибоке і всебічне вивчення держави передбачає використання диференційного підходу до цієї матерії. Це означає, перш за все, необхідність розгляду її не тільки у якості явища, що історично існувало і існує як таке, у виявленні його особливих родових рис, але і важливість вивчення його у більш конкретному і в більш наближеному до реальної історичної дійсності плані. З теоретичної і практичної точок зору досить важким уявляється не тільки повне і точне визначення того, що таке держава "взагалі", якими специфічними ознаками і рисами вона володіє і чим вона як соціальний інститут відрізняється від інших. Не менш важливим є встановлення того, якою була держава на різних етапах розвитку суспільства і що вона являє собою на сучасному етапі.
Відповідь на ці та багато інших питань логічно підводять нас до необхідності виділення із сукупності всіх держав, які коли-небудь існували, існують сьогодні і тих, які з'являться у майбутньому певних типів держав, до необхідності їх типології (''типізації''') чи класифікації.
Метою даної курсової роботи є аналіз поняття держави та дослідження її типів. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання курсової роботи:
·проаналізувати багатоаспектність розуміння держави;
·визначити поняття та ознаки держави;
·дослідити цивілізаційний підхід то типології держави;
·проаналізувати формаційний підхід то типології держави;
·надати типологічну характеристику сучасної української держави.
Обєктом - курсової роботи є держава у багатоаспектному її розумінні. Предметом - формальні ознаки, притаманні державі незалежно від часу чи території існування, а також унікальність змісту, що зумовлює як наявність різноманітних підходів до її тлумачення, так і необхідність поділу держав.
Джерелами наукових поглядів та позицій є праці таких вчених, як О.Ф. Скакун, О.В. Петрішин, В.О. Котюк, Т.Г. Андрусяк, В.Д. Ткаченко та інші.
Методологічну основу роботи складають закони матеріалістичної діалектики, обєктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозвязку; історико-правового висвітлення процесів становлення законодавства про кримінальну відповідальність.
Структура роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, пяти розділів, висновків, списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.
1. Багатоаспектність розуміння держави
Держава - це засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, адже розв'язуються вони, як правило, з позицій того соціального суб'єкта, представники якого володіють державною владою.
Держава - дуже складне і багатоаспектне соціальне утворення. Воно може бути розглянута і як географічне, і як соціальне явище. У географічному сенсі держава є країною, що займає певну територію, і населену її громадянами. У соціальному сенсі держава виступає в якості організації, створюваної людьми і здійснює певну діяльність у сфері суспільних відносин. Як соціальна організація держава може бути розглянуто у трьох аспектах:
) як породження всього суспільства і його органічна частина;
) як знаряддя певного класу, верстви населення чи клану (сім'ї);
) як самостійна організація, наділена певними правами і обов'язками.
Перш ніж аналізувати поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.
Сутність держави, як зазначає О.Ф. Скакун, це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання ("спільні справи"), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це - засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.
Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:
·класовий аспект - захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;
·загальносоціальний аспект - захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством
Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціалістичних державах, у тому числі в Україні.
Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.
Зміст діяльності держави набув нових якостей:
держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;
держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;
держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;
на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами.
Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах - рабовласницьких, феодальних, буржуазних.
Держава є одним з найважливіших суспільних явищ. Протягом століть вчені-юристи, філософи, політики прагнули дати визначення поняття держави та розкрити його сутність. Дати універсальне правове визначення держави для всіх епох і всіх країн важко. В сутності держави залежно від історичних умов на перший план можуть виходити або класовий початок, підґрунтя, або загальносоціальний (діяльність в загальнонаціональних інтересах). Проте, узагальнюючи спільні ознаки держав, різних за класовою сутністю, формою управління і функціями, можна зробити висновок, що держава - це певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи.
Отже, держава - це особлива політико-територіальна організація влади, що має суверенітет, володіє спеціальним апаратом управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили і здійснювати керівництво суспільством
У спеціальній літературі розробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбивають такі його аспекти:
держава як організація політичної влади;
держава як апарат влади;
держава як політична організація всього суспільства.
Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави як організації політичної влади підкреслює, що серед інших суб'єктів політичної системи вона виділяється особливими якостями, є офіційною формою організації влади, причому одноособовою організацією політичної влади, яка управляє усім суспільством. Водночас політична влада - одна із ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняття держави.
Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів - також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших.
Перебуваючи у сфері політичних відносин, держава виступає від імені всього суспільства і має діяти в його інтересах. Спочатку, як уже зазначалося вище, держава є організацією панівного класу, шару, клану, і його політика відповідала їхнім інтересам. Політичні права і інтереси інших верств і класів суспільства багато в чому обмежувалися. У деяких державах така політична спрямованість в діяльності держави збереглася і до теперішнього часу.
Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава - це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.
2. Поняття та ознаки держави
Держава - це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру, здійснює керівництво і управління загальносуспільними справами і виступає як суб'єкт міжнародних відносин.
Коментуючи запропоноване визначення (так само, як і інші дефініції, воно не може претендувати на вичерпне висвітлення всіх аспектів того явища, що відображається поняттям держави), слід уяснити сутність деяких важливих його моментів.
По-перше, виникнення та існування держави зумовлене, на наш погляд, будь-яким соціальним (не біологічним) розшаруванням суспільства, його розподілом на ті чи інші частини, які поряд зі спільними загальносоціальними та загальнолюдськими мають також і свої особливі, а нерідко й протилежні потреби, інтереси. Певний період у юридичній науці країн колишнього соціалістичного табору панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства. Розподіл суспільства тільки на класи (у соціально-економічному, традиційно-марксистському розумінні цього поняття) - хоча й найбільш суттєва причина виникнення держави, проте не єдино можлива. Вона може сполучатися, "переплітатися" з поділом суспільства, скажімо, на етнічні групи та інші соціальні "підрозділи" (які, проте, як і "чисті" класи) посідають здебільшого неоднакове становище у системі суспільного виробництва. Отже, будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює виникнення держави.
Такий підхід аж ніяк не заперечує, не виключає класового пояснення держави, однак і не зводиться тільки до нього.
типологія держава українська
По-друге, хоча поняття "більшості населення" визначити практично неможливо, кожному зрозуміло, що йдеться про найвпливовішу соціальну групу, вплив якої може знаходити вияв у різних сферах суспільних відносин і здійснюватись у різних формах.
По-третє, запропонована дефініція чітко фіксує, що саме держава покликана вирішувати загальносуспільні питання, організовувати задоволення загальносоціальних потреб.
Окрім неї, здійснити це неспроможна жодна інша організація.
Сьогодні однією з таких найперших потреб є забезпечення повної єдності суспільства як цілісного соціального організму. Остання обставина і зумовлює узгоджувальну, "консенсусну" місію держави, під час виконання якої вона може виступати виразником інтересів нетільки більшості населення, але й усього суспільства.
Проте, якщо ми будемо обмежуватись тільки цією суттєвою властивістю, класифікацію держав за їх соціальною сутністю здійснити не вдасться.
Держава характеризується низкою ознак, що, по-перше, відрізняють її від суспільної влади у додержавний період і, по-друге, підтверджують її особливість як основного знаряддя здійснення політичної влади.
До найсуттєвіших із ознак держави можна віднести наступні.
Територія. Якщо у первісному суспільстві влада поширювалася на людей залежно від належності їх до того чи іншого роду, племені, то з появою держави вона діє на людей залежно від території проживання.
Поширення державної влади лише на виокремленій кордонами частині земної кулі зумовлює адміністративно-територіальний поділ: уся територія держави розбивається на адміністративно-територіальні одиниці.
Суверенітет. Сутність якого більш детально розглядається в наступному питанні.
Наявність публічної політичної влади, що виявляється в існуванні груп людей, які не приймають участі у виробництві матеріальних благ, а здійснюють владні управлінські функції і здатні впливати на суспільні відносини шляхом застосування примусу.
Механізм держави - система державних організацій, які здійснюють функції та завдання держави (державні підприємства, установи і органи) .
Наявність загальнообов'язкових правил поведінки - правових норм. Держава видає закони та інші акти, норми яких є загальнообов'язковими на всій території держави.
Система податків. Це збір коштів, які держава в певній пропорції збирає з населення, підприємств, організацій для утримання державного апарату, здійснення загальнокорисних цілей - фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, природоохоронних заходів тощо.
Держава є універсальною політичною формою організації суспільства, центральним елементом політичної системи, тому що:
) у кожній країні може бути багато політичних організацій, а держава існує лише одна;
) лише держава може вирішувати будь-які загальносуспільні справи, а решта організацій вирішують, як правило, справи, що стосуються лише частини суспільства;
) лише держава має право виступати від імені всього населення країни;
) лише веління держави, втілені у правові норми, є загальнообов'язковими.
Термін "держава" може вживатись і в інших значеннях. Так, інколи поняття "держава" ототожнюють з поняттям "країна", тобто з певною територією, що становить єдність населення, історії, природних умов тощо.
3. Цивілізаційний підхід то типології держави
Категорія "тип держави" посідає самостійне місце в теорії держави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення й еволюції, можливість побачити в цілому історичний прогрес державно організованого суспільства.
Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, систему їх найважливіших властивостей і сторін, які породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками.
Перші спроби типізації держав були зроблені ще Аристотелем, який вважав, що основними критеріями розмотування держав є, по-перше, кількість осіб, пануючих у державі і, по-друге, мета, яку здійснює держава. Він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості, а держави поділяв на правильні (де досягається загальне благо) і неправильні (де переслідується приватна мета) .
Г. Кельзен вважав, що в основу типізації сучасних держав покладена ідея політичної свободи, тому виділяють два типи державності: демократія та автократія. Американський професор Р. Макайвер також поділяє всі держави на два типи: династичні (антидемократичні) і демократичні. Різниця між ними полягає у ступені відображення державною владою волі суспільства. Німецький політолог Р. Дарендорф, поділяючи всі держави на антидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можливим цивілізоване суспільне буття.
На особливу увагу заслуговує цивілізаційний підхід, засадами якого є ідея співвідношення держави і соціально-економічного устрою із врахуванням духовно-культурних факторів суспільного розвитку.
У власне загальному вигляді поняття "цивілізація" можна трактувати як соціокультурну систему, яка охоплює як соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства, так і етнічні, релігійні його основи, ступінь гармонізації людини і природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особистості. Цивілізація, її цінності впливають не тільки на соціальну, але і на державну організацію суспільства.
За умови цивілізованого підходу тип держави визначається не стільки обєктивно матеріальними, скільки ідеально духовними, культурними факторами. Професор А. Дж. Тойнбі пише, що культурний елемент становить душу, кров, лімфу, сутність цивілізації: у порівнянні з ним економічні і тим більше політичні плани видаються штучними, буденними створіннями природи і рушійних сил цивілізації.
Поняття цивілізації він сформулював, як відносно замкнутий і локальний стан суспільства, який вирізняється характером релігійних, психологічних, культурних, географічних та інших ознак, дві з яких лишаються незмінними: релігія і форми її організації, а також ступенем віддаленості від того місця, де це суспільство виникло. 21 цивілізації, вважає А. Дж. Тойнбі, збереглися лише ті, які змогли послідовно засвоїти життєве середовище і розвинути духовний початок в усіх видах людської діяльності (єгипетська, китайська, іранська, сірійська, мексиканська, арабська, західна, далекосхідна, православна тощо). Кожна цивілізація надає стійку загальність усім державам, які існують у її рамках.
4. Формаційний підхід то типології держави
До останнього часу в теорії держави і права питання типології держав розглядалися, як правило, з позиції формаційного підходу. Його сутність полягає у тому, що в основу типізації держав покладена категорія суспільно-економічної формації, яка ґрунтується на тому чи іншому способі виробництва і відображає співвідношення базису та надбудови, мети, завдань і функцій держави з позиції її соціального призначення.
Відома "тріада" К. Маркса поділяє світову історію на три макроформації: первинну (архаїчну), вторинну (економічну) і третинну (комуністичну), які отримали назву суспільних. Основними критеріями такої класифікації є, по-перше, наявність або відсутність приватної власності; по-друге, наявність або відсутність протилежних класів; по-третє, наявність або відсутність виробництва. Отже, державно організоване суспільство - елемент економічної суспільної формації, в рамках якої виділяються відповідні способи виробництва: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний. У цьому випадку в основу поділу історії соціального розвитку покладена ідея природно-історичного процесу зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, але кожна наступна логічно й історично виходить із попередньої, в надрах якої зароджуються всі економічні, соціальні і політичні елементи нової, більш високо організованої формації.
Першою суспільною формацією вважається первіснообщинна, яка не знала ні приватної власності, ні класів, ні товарного виробництва. її спосіб виробництва, як ми вже відзначали, ґрунтується на загальній (общинній, колективній) формі власності, а влада - на авторитеті; вона виражає інтереси всього суспільства в цілому.
Перехід до державно організованого суспільства пов'язаний зі змінами в базисі первісного суспільства, з невідповідністю характеру виробничих відносин рівню розвитку виробничих сил, що передбачає епоху соціальної революції. Зміни у способі виробництва, який базувався на приватній власності, поява класів і різних соціальних груп із протилежними економічними і соціальними інтересами, вимагали їх політичного оформлення у вигляді держави.
Кожна нова суспільно-економічна формація на першому етапі становлення забезпечує прогрес у розвитку виробничих сил у силу того, що виробничі відносини за своїм характером випереджають їх рівень. Другий етап характеризується відповідністю розвитку виробничих відносин рівню виробничих сил суспільства, що забезпечує його розквіт. Однак діючий закон постійного розвитку виробничих сил суспільства призводить до того, що на третьому етапі рівень їх розвитку не відповідає "старим" виробничим відносинам. Це викликає формування "нових" виробничих відносин, які складаються поступово. Кількісне їх накопичення призводить до якісних змін, виникнення нових форм власності, що пов'язане з появою нових класів і соціальних груп із протилежними інтересами, а це у свою чергу вимагає їх державного оформлення. Відбувається політична революція, зароджується політична організація, інша за своєю сутністю, метою, завданнями і функціями; виникає інша держава.
Необхідно враховувати, що кожна держава розвивається у конкретному суспільстві, у конкретний час і в конкретних історичних, географічних, зовнішніх умовах. Категорія "тип держави" абстрагується від них і бере до уваги найбільш загальні риси їх виникнення та розвитку.
Нині робляться спроби розглядати у якості самостійних формацій ще дві: "азіатський спосіб виробництва" і "прафеодалізм". Так, професор А. Захаров характеризує азіатський спосіб виробництва як співвідношення виробничої активності селянських общин і економічного втручання держави, яка одночасно і управляє, і експлуатує селянські общини.А. Захаров вважає, що розклад первіснообщинного ладу ніколи не призводив до феодалізму, тобто до утвердження великої приватної власності на землю і закріпачення селянства. Це був довготривалий період, що охоплював багато століть, упродовж якого знать виділилась в особливу групу, забезпечивши собі привілеї щодо користування землею, проте селяни зберегли як свободу, так і власність на землю. Цей період він називає прафеодалізмом. І тільки внаслідок відживання відносин такого роду зароджується феодалізм.
Спірним є питання про те, чи складає перехідна держава самостійний тип. Вважається, що державу перехідного стану можна віднести до самостійного типу з наступних підстав:
По-перше, перехідний стан часто-густо займає довгий періоді навіть може скласти цілу епоху.
По-друге, перехідний стан передбачає не тільки зміну влади, форми держави. різних державно-правових інститутів, але й зміну цінностей суспільства, якісного його стану, громадських структур, зв'язків і відносин.
По-третє, перехідна держава є явищем конкретно-історичним, яке володіє національно-культурною орієнтацією і відображає накопичені конкретним народом духовні та інші цінності.
Питання про типи є питанням про методологічно правомірне осмислення явищ, незмінно плинних і мінливих, як сталих, так і тривалих. У науці про державу ми мусимо вдаватися до такого способу мислення, бо маємо тут справу з явищем, яке не тільки розвивається, а й зазнає деяких перетворень і перевтілень. Так, скажімо, абсолютно-монархічна держава, без сумніву, виросла з феодальної, а держава конституційна - з абсолютію-монархічної. Але попри те, що цей перехід нерідко відбувався дуже повільно, і розвиток після цього переходу не припинився, так що кожна державна форма у свою чергу відбивала різні стадії розвитку, все ж держава з переходом від однієї форми до іншої перевтілювалася, і ми повинні уявляти собі кожну з цих форм у її найтиповіших рисах.
5. Типологічна характеристику сучасної української держави
Найчастіше визначаються такі історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний, сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.
Рабовласницький тип держави і права характеризується наступними ознаками:
)поділ суспільства на вільних і рабів;
2)відсутність у рабів елементарних людських прав (розмовляючі знаряддя);
)панівна роль великих землевласників та військової верхівки;
)зневажання фізичної праці, що визнавалася таланом рабів;
)переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.
Феодальному типу держави і права притаманні такі риси:
)власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яка складає основу суспільства;
2)закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;
)правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;
)набуття багатими містами права на самоврядування;
)створення станових представницьких органів (парламентів, земських соборів);
)закріплення ієрархії взаємовідносин сюзерен - васал у середовищі дворянства;
)вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;
)найпоширеніша форма правління - монархія.
Характерними рисами держави буржуазного типу є:
)правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;
2)проголошення принципу законності;
)визнання особистих і політичних прав людини;
)проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;
)зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;
)скасування дворянських та інших станових привілеїв;
)процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;
)множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.).
Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:
)проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;
2)заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;
)закріплення марксистсько-ленінської ідеології як панівної і єдиної в країні;
)правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;
)заборона приватної власності та підприємництва;
)монополія державної власності в господарстві країни;
)проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;
)юридичне закріплення обов'язку громадян працювати;
)акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.
У XX ст., а особливо в другій його половині, у буржуазних державах і буржуазному праві відбуваються зміни: зростає чисельність державного апарату і збільшується його вплив на життя країни; посилюється роль партій і громадських організацій, зростає роль держави у перерозподілі прибутків на користь соціально незахищених верств населення: за громадянами визнаються не лише політичні, але й соціально-економічні права. До держав, де відбуваються такі зміни, нерідко застосовуються поняття демократичні сучасні держави.
Україна переживає один із найважливіших етапів розвитку своєї державності, правовий каркас якої окреслений у прийнятій у 1996 році Конституції. Цей етап почався перехідним періодом здійснення корінних політичних, соціально-економічних і духовних перетворень, формування заснованого на ринковій економіці громаданського суспільства і демократичної, соціальної правової держави, у якій людина, її права і свободи є вищою цінністю. Із виконанням цих завдань безпосередньо пов'язана зміна і розвиток функцій Української держави в порівнянні з періодом до припинення існування СРСР.
Ринкова реформа помітно обмежила межі і видозмінила механізм впливу держави на економічні відносини, створила умови для розвитку приватної власності і вільного підприємництва, призвела до роздержавлення економіки. Демонтаж адміністративно-командної системи усунув монополію державного керівництва економікою, властиву господарсько-організаторській функції соціалістичної держави, розчистив шлях ринковим відносинам. У обстановці економічної незалежності система зрівняльного розподілу матеріальних благ перестала відповідати новим економічним відносинам, перетворилася на стримуючий фактор їх розвитку. У зв'язку з цим відпала необхідність у функції державного контролю за мірою праці і мірою споживання. У нових умовах істотно змінився і водночас ускладнився зміст господарсько-організаторської, культурно-виховної та інших внутрішніх функцій, що раніше здійснювалися Радянською державою; в одну з головних перетворилася функція збору податків.
Усе це знаходить відображення у законодавстві ряду цивілізованих держав Заходу, а також і в Конституції України.
Зміст діяльності Української держави сьогодні набув нової якості, зокрема це:
а) інтенсивний суспільний пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів та універсальних об'єднавчих цінностей, здатних консолідувати і зміцнити державу, забезпечити її вихід на цивілізований рівень сучасності та чітку історичну перспективу;
б) перехідний етап державного самовизначення - пройдено. Його найважливішим наслідком стало прийняття Конституції, яка уособлює те, до чого прагне світ, - повну визначеність і передбачуваність внутрішнього і зовнішнього курсу держави;
в) у непростій ситуації нашій державі вдалося почати втілення в життя європейської моделі державного та суспільного життя. В її основі - толерантність і компроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода совісті, слова та інформації, багатоманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату, цензурі та монополії однієї партії;
г) українська держава змінила акценти своєї політики, визначивши таку їх послідовність: людина, сім'я, суспільство, держава;
ґ) курс на інтеграцію України у європейські структури та поглиблення трансатлантичного співробітництва зумовлюється не лише міркуваннями національної безпеки, а й глибокими економічними інтересами.
Власне, така держава в сучасних наукових теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всього суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії.
Висновки
Таким чином, держава - це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру, здійснює керівництво і управління загальносуспільними справами і виступає як суб'єкт міжнародних відносин
Категорія "тип держави" посідає самостійне місце в теорії держави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення й еволюції, можливість побачити в цілому історичний прогрес державно організованого суспільства.
Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, систему їх найважливіших властивостей і сторін, які породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками.
У процесі написання курсової роботи було досліджено цивілізаційний та формаційний підходи до типології держави. Який же з двох підходів до типології держав можна прийняти? Кожен із них має свої переваги, недоліки і право на існування. Історично закономірним є виникнення і функціонування формаційного підходу в середині XIX - на початку XX ст. І сьогодні не можна цілком відкидати класифікацію держав на історичні типи (рабовласницька, феодальна, буржуазна), але важливо враховувати, що критерій такого поділу обмежений певними рисами - базисними, класово-економічними: поза увагою залишається багато історичних явищ, які складають глибинну сутність суспільства та його політичної організації. На мою думку, найбільш привабливий вигляд має цивілізаційний підхід особливо до типології сучасних держав.
Використані джерела
1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2.Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. М., 2003. - 458 с.
3.Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура / И.Н. Гомеров. - М.: ООО "Изд-во ЮКЭА", 2002. - 830 с.
.Джураева Е.А. К вопросу о типологии современного государства / Е.А. Джураева // Митна справа. - 2009. - № 3. - С.74-77.
5.Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф.В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999. - 237 с.
.Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.
.Історія вчень про державу і право: Підручник / за ред. проф.Г. Демиденка, проф. О.В. Петришина. - X.: Право, 2009. - 256 с.
.Каращук В.В. Суверенітет у системі основних ознак держави / В.В. Каращук // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.29: 36. наук, пр. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005. - С.108-111.
9.Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура / М. Кастельс; Пер. с англ. под науч. ред.О.И. Шкаратана. М.: ТУ ВШЭ, 2000. - 608 с.
10.Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 609 с.
11.Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2001. - 316 с.
12.Маркс К. До критики політичної економії / Маркс К., Енгельс Ф. - Твори: Пер. з 2-го рос. вид. - К.: Держполітвидав УРСР, 1963. - Т.13. - С.1 - 65.
.Мима I.В. Деякі аспекти визначення типу держави залежно від місця релігійних норм у правовій системі країни /І.В. Мима // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.44: 36. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2009. - С. 19-25
.Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. - М.: НОРМА - ИНФРА, 1999. - 372 с.
15.Общая теория государства и права: Академический курс. В 2-х тт. Т2: Теория права. /Отв. ред. М.Н. Марченко. - М., 1998. - 609 с.
16.Общая теория права и государства: Учебник. - изд.2-е, перераб. и дополн. /ред.В. В. Лазарев. - М.: Юристъ, 1996. - 472 с.
.Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г. Гончаренка. - К.: Український інформаційно-правовий центр. - 2002. - 402с.
.Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. М., 2001. - 421 с.
.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2004. - 754 с.
20.Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под. Ред. Профессора В.Г. Стрекозова. - М. - 1995. - 384 с.