ясувати особливості різних видів роботи для учнів середніх класів загальноосвітньої школи в контексті психологічних характеристик (типів темпераменту) дітей.
Методи дослідження: методи теоретичного аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури; синтезу емпіричного матеріалу, його класифікації; моделювання й конкретизації теоретичного знання, узагальнення педагогічного досвіду у царині шкільної початкової освіти; бесіди, опитування; пряме й опосередковане спостереження, самоспостереження; незалежні експертні оцінки, вивчення творчих праць, метод вивчення наукової літератури, метод вивчення нормативних та інструктивних методичних документів, аналіз, синтез, узагальнення.
Апробація дослідження в процесі навчальної діяльності на базі Правдівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені П.Т. Лохвицького.
1. Зміст та специфіка типів темпераменту людини
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінності між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності. Тим не менш, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота[1, с. 139].
Темперамент впливає на характер людини, на його поведінку, а також на загальну працездатність. Особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях, і в трудовій діяльності. Саме тому вивчення типів темпераменту, їх впливу на діяльність, виявляється не тільки корисним, але й необхідним, особливо для працівників управлінської сфери.
Темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів[3, с.3-14]. Темперамент - якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту:
сангвінік;
холерик;
флегматик;
меланхолік.
Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру.
Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які, однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту. [5,с.253] Cпецифіка властивостей темпераменту: 1)Характеризують динаміку психічної діяльності. Динаміка - характер перебігу в часі (швидке - повільне, сильне - швидке, бурхливе - спокійне, поверхневе-глибоке). 2)утворюють специфічні співвідношення, що характеризують типи темпераменту. Так, емоційність характеризує і сангвініка, і меланхоліка, але виявляється це по-різному, оскільки емоційність посідає різне місце в системі властивостей темпераменту різних типів. У сангвініка емоційність виявляється як швидка, бурхлива реакція на подразник. У меланхоліка - емоціональна реакція на один подразник робить неможливим відчуття іншого. 3) Прояви темпераменту незалежать від змісту і ситуації діяльності. Ця ознака дозволяє відрізняти властивості темпераменту від впливу мотивів на динаміку психічної діяльності. Людина може працювати швидше, прискорити роботу, збільшити зусилля, якщо їй цікаво або важливо досягти результату. Тут виявляється вплив мотивації на динаміку діяльності, яка змінюється при різному змісті в різних ситуаціях. Якщо динаміка діяльності залежить від темпераменту, то в різних ситуаціях і при різному змісті діяльності вона зберігається. Вплив темпераменту на динаміку діяльності максимально виявляється в екстремальних ситуаціях, коли дія мотивів мінімальна. [9, c. 192]
Мотиви дозволяють пристосуватись до ситуації, а властивості темпераменту вимагають змінити саму ситуацію, сам тип темпераменту за життя не змінюється. Таким чином, під властивостями темпераменту розуміють такі стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип темпераменту.
Властивості темпераменту найбільш залежні від фізіологічних властивостей, ніж всі інші психічні явища. Гіппократ вважав що темперамент - це різний перебіг однакових захворювань, Фулльє (1896) вважав, що фізіологічною основою темпераменту є колір шкіри, волосся, очей. Кречмер, Шелдон, вважали що фізіологічною основою є конституція тіла (будова тіла).
Конституція дійсно впливає на тип нервової системи та на темперамент, але при однаковому типі конституції можливі різні типи нервової системи та темпераменту. Головну роль у походженні темпераменту відіграє не конституція, а тип нервової системи (І.Павлов). [23, c. 119]
Але тип нервової системи нееквівалентний темпераменту. Від однакової властивості нервової системи залежить одночасно багато властивостей темпераменту. Так, від сили збудження залежить енергійність, бадьорість, швидкість рухів, тощо. Водночас кожна риса темпераменту залежить не від однієї, а від багатьох характеристик нервової системи.
Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І. Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.
До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість і рухливість. І. Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.
Сила порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.
Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і диференціювання. [18, c.98]
Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.
Рухливість - нервових процесів - виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.
Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого. [12, c.15-30]
Виділені I. Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів. [14,c.22-26]
Виділені I. Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту: 1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік; 2.сильний, урівноважений, інертний - флегматик; 3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик; 4. слабкий тип - меланхолік.
І. Павлов розумів тип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку вченого, властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.
Темперамент - це не проста сукупність властивостей, а їх взаємозвязок, утворює стійку структуру. Темперамент в перекладі з латинської мови означає співвідношення, пропорція. Гіппократ вважав, що в організмі людини є чотири рідини, одна з яких переважає. Кров - у сангвініка, слиз - у флегматика, жовч - у холерика, чорна жовч - у меланхоліка. Ці поняття на сучасному етапі набули іншого значення [29, c.5-11].
Але немає сумніву, що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних відмінностей.
Лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті "De temperamentum". Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю: сангвініка (від лат. Sanguis - "кров"), флегматика (від грец. - Phlegma - "флегма"), холерика (від грец. Chole - "жовч"), і меланхоліка (від грец. melas chole - "чорна жовч"). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч [15,c.175].
Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у своїй взаємної зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поведінки, неначе пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови, тощо.
В даний час наука має у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункій програмі. Однак для складання психологічних характеристик традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту:
Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.
Реактивність характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон - навіть звук).
Активність свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).
Співвідношення реактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені заздрості діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань.
Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність) чи наскільки інертна його поведінка. Екстраверсія, інтроверсія визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають у цей момент (екстраверт), або від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт) [6,c.23-28].
Враховуючи всі перераховані властивості, можна дати наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту:
Сангвінік. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього врівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. За його особі легко угадати його настрій, ставлення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно береться за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередитись, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє, екстраверт. У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість, з якою у сангвініка утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості. [20,c.220]
ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт. Люди цього темпераменту швидкі, надмірно рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, поривчастої, запальності, дратівливості холерика. Звідси і виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, зазвичай яскраво виявляються, швидко виникають; настрій іноді різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво зв'язується і в його діяльності: він із збільшенням і навіть пристрастю береться за справу, показуючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з підйомом, долаючи труднощі. Але у людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може швидко виснажитися в процесі роботи і тоді може наступити різкий спад діяльності: підйом і натхнення зникають, настрій різко падає. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому ґрунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Надмірна прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей. [10,c.51-55].
Флегматик має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт. Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості [31,c.244].
Меланхолік. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай вона невпевнена у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік не енергійний, не наполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому притаманна здатність легко відволікатись і нестійка увага, уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.
Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мірі не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.
Хоча темперамент не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливості, певним чином створених на трудової та громадської діяльності індивіда. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини, а органічно входить у його структуру. Життєві враження, виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту - типі вищої нервової діяльності-поступово тчуть візерунки.
Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.
Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому сенсі є взаємообумовлених процесів.
. Характеристика вікових особливостей учнів середніх класів
У складному процесі музичного розвитку учнів особливе місце посідає період навчання у 5 - 8-х класах. Саме в цей час закладаються основи світогляду, формуються морально-естетичні переконання, принципи та ідеали, художні смаки, складається система ціннісних ставлень, визначається загальна спрямованість соціальних установок. Це стає можливим завдяки значній перебудові вже складених психологічних структур, виникнення якісно нових психічних утворень, які в подальшому розвитку стають стійкими рисами особистості. Цей процес поступовий, залежить від багатьох чинників і розвивається нерівномірно у різних дітей.
Психологи встановили, що кожному періоду дитинства відповідає свій провідний тип діяльності, розвиток якої зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості школяра на певній стадії його розвитку. Провідною діяльністю підлітка є діяльність спілкування, яка полягає у побудові стосунків з товаришами на основі певних моральних норм, що опосередковують вчинки підлітків [11,c.82].
Особливості підліткового періоду у розвитку дитини відбиті в його назвах:
-перехідний;
-переломний;
-важкий;
-критичний.
У цих назвах зафіксовано складність і важливість перемін, які відбуваються у процесі розвитку особистості. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст цього періоду.
Зріст ідеалів підлітків визначається їх інтересом до героїчних особистостей - людей незвичайної долі, мужніх, рішучих, вольових, що активно прагнуть до мети, долаючи труднощі та перешкоди.
Зрозуміло, що не існує «середньостатистичного» підлітка. Молодший підліток істотно відрізняється від старшого, підліток-дівчинка - від підлітка-хлопчика. Виявляються індивідуальні варіанти розвитку, які залежать від умов виховання, особливостей психіки, навколишнього середовища тощо [2,c.302].
Проблема вивчення вікових особливостей школярів <#"justify">-презентація музичного твору;
-слухання музичного твору;
-інтерпретація інтонаційно-образного змісту твору;
-повторне слухання та обговорення на новому, вищому рівні.
Серед сучасних інтерактивних музично-педагогічних технологій найбільш доступною й поширеною в музично-освітньому середовищі вважається вокально-хорова робота, під час якої відбувається сприймання, відтворення й засвоєння творів музичного мистецтва. У процесі поєднання музики і поезії виховується у дітей інтерес до музики й художньо-виконавської діяльності, формується вокально-хорової вміння і навички, розвиваються музично-творчі здібності, відбувається самовиявлення і самореалізація особистості.
Вокально-хорова робота передбачає оволодіння як вокальними,так і хоровими навичками. Слушно зазначити, що формування вокально-хорових навичок відбувається в комплексі. Це зумовлено тим, що в процесі співу бере участь увесь організм дитини й насамперед центральна нервова система та голосоутворювальні органи.
Вокально-хорова робота в класі являє собою унікальну форму взаємодії вчителя з учнями та учнів між собою. У процесі творчої взаємодії відбувається оволодіння учнями співацькими навичками, які забезпечують рівень хорового виконання й рівень вокально-хорової культури. До співацьких навичок належить: співацька постава, дихання, звукоутворення, звуковедення та дикція [21,c.3-8].
Наступним методом - метод музично-теоретичної підготовки. У науково-методичній літературі ми знаходимо різні підходи щодо музично-теоретичної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Над цими питаннями працювали такі вчені як: О. Апраксина, Д. Кабалевський,
Е. Абдуллін, Л. Дмитрієв, О. Ростовський та інші.
Музично-теоретична підготовка учнів займає цільне місце і в програмі з «Музичного мистецтва», де наголошується на тому, що учні порівнюють «музичні твори різних національних та індивідуальних композиторських стилів стосовно відображення в них навколишнього світу, використовуючи відповідну термінологію». Це допоможе охарактеризувати інтонаційно-образну мову музичних творів, обґрунтувати власне емоційне ставлення до музичних образів.
Як доводить практика, відсутність належної музично-теоретичної підготовки учнів спричиняє певні труднощі в процесі вокально-хорової роботи, і сприймання музики, гри на музичних інструментах тощо. Так, під час роботи над шкільним пісенним репертуаром діти відтворюють музичний текст пісні, не тільки повторюючи за вчителем музичні фрази і речення, тобто за допомогою співу з голосу або на слух, а також вивчають пісню за нотним текстом. Така ж ситуація і в процесі сприймання й інтерпретація творів музичного мистецтва. Знання і практичні навички учні повинні набувати в процесі спілкування з музикою.
Тож цілком закономірно, що музично-теоретична підготовка учнів вважається необхідною умовою спільної музично-творчої діяльності на уроці. Вони сприяють, усвідомлюють та інтерпретують твори музичного мистецтва, послуговуючись музично-теоретичними знаннями, використовуючи музичну термінологію та розроблені й запропоновані музично-образні визначення музики. За такої ситуації музично-теоретичні знання збагачують подальшу музично-творчу діяльність, роблять процес навчання конструктивним і цілеспрямованим.
У музичній педагогіці імпровізація вважається однією з інтерактивних музично-педагогічних технологій, засобом розвитку індивідуально-творчих здібностей учнів. В імпровізації перевага надається інтуїції та натхненню. В основу музичної імпровізації покладені стереотипи музичного мислення, набуті під час сприймання, співу, гри на музичних інструментах. Імпровізація відбувається в процесі вільного варіювання з постійним оновленням та збагаченням музики. Для формування навичок імпровізації суттєве значення має рівень розвитку гармонічного слуху особистості. Для того, щоб навчити дітей імпровізувати, необхідно долучити їх до активної музично-творчої діяльності й створення композиційних моделей.
Вчитель повинен підтримувати творче самовиявлення кожної дитини, навіть якщо перші спроби не дали очікуваних результатів. Надзвичайно важливо дати учням відчути впевненість у власних здібностях, допомогти усвідомити технологію творчості, дати можливість відчувати увагу й повагу вчителя до індивідуального самовиявлення.
Таким чином, ритмічна імпровізація на уроках музичного мистецтва відіграє важливу роль. Вона сприяє залученню дітей до колективних форм музикування, розвиває почуття ритму, стимулює творчу фантазію, дає змогу повірити у власні можливості й творчі здібності, створює передумови для самореалізації особистості.
Гра на музичних інструментах - це музично-педагогічна технологія або вид діяльності, який використовується на уроках музики, сприяє формуванню виконавських навичок, пробуджує інтерес до інструментального музикування, виховує відповідальність та колективізм, розвиває почуття ритму, звуковисотний, мелодичний, ладовий, тембровий, динамічний, гармонічний та поліфонічний слух. Гра на музичних інструментах сприяє оволодінню учнями виконавськими засобами виразності, засвоєнню музично-теоретичних знань.
Можна із упевненістю стверджувати, що введення до структури уроку гри на музичних інструментах стимулює учнів до подальшої музичної діяльності, спонукає жвавий інтерес до музики загалом, й уроку зокрема. Це також розвиває навички інструментальної імпровізації, сприяє формуванню навичок колективного музикування, розвитку загальних та музичних здібностей молоді[30,c.188].
Музично-пластична діяльність - це художньо-образне відтворення змісту музичного твору за допомогою пластичних засобів виразності. В основу музично-пластичної діяльності покладено імпровізацію.
Слушно зазначити, що в практиці музично-естетичного виховання і науково-методичній літературі ХХ століття широко застосовувалися музино-ритмічні рухи як вид діяльності на уроках музики. Пізніше, цей вид діяльності стали називати музично-пластичною діяльністю, а це зумовлено тим, що все більше підлітків залучалося до пластичного відтворення музичних образів у процесі емоційного самовиявлення.
Створення музично-пластичних композицій за допомого музично-ритмічних рухів на основі запропонованого музичного матеріалу може відбуватися у двох напрямах: перший - за конкретними установками, тобто за допомогою вчителя; другий - з ініціативи самих учнів. Як у першому, так і в другому випадках учитель повинен володіти методикою організації та проведення значного виду діяльності, а також методикою створення ситуації творчого успіху та стимулювати учнів до відтворення емоційно-образного змісту музичного твору.
Музично-пластична діяльність є важливим компонентом сучасного уроку музичного мистецтва, однією з музично-педагогічних технологій, за допомогою якої відбувається емоційне самовиявлення особистості, спостерігається формування естетичної культури, активно розвиваються пізнавальні інтереси, що в кінцевому результаті впливає на художньо-естетичне виховання молоді.
Урок музичного мистецтва - це урок мистецтва, в якому найважливішими є почуття, емоційна сфера. Пізнання, що відбувається в процесі навчання музиці, специфічно, воно не може бути діяльністю тільки думки, а обовязково повинно являти собою єдність емоцій та розуму, свідомості та почуттів.
Музика впливає на людину комплексно, на його психіку, моторику, фізіологічні процеси. Особистість не тільки відчуває різні почуття, стани радості, суму, бадьорості, не тільки думає, усвідомлює виникаючі почуття, але під впливом музики в організмі людини можуть виникати фізіологічні зміни /пульс, тиск.../
На уроках музики учні знайомляться з кращими зразками української народної музики, фольклору, творами композиторів-класиків, масовими піснями. Основою виховання музичної культури учнів є засвоєння саме класичної спадщини. Важливим завданням музичного виховання в школі є формування, як уже згадувалося, музичної культури учнів в процесі спілкування з музикою, внаслідок чого формуються їхні інтереси, погляди, смаки тощо [17].
Урок музики - основна форма організації музично-виховної роботи в школі, хоч поглиблюються ще знання з музики і в позаурочний час. Урок включає в себе різні види музичної діяльності учнів:
спів,
музично-ритмічні рухи,
гра на ДМІ,
слухання музики,
музична грамота.
Для уроків музики характерною є особлива емоціональна атмосфера - це цілком природно, адже музика - мова почуттів: вона хвилює, викликає в дітей певні настрої і переживання. Одержані враження посилюються під впливом учителя, який передає свої почуття не тільки у виразному виконання твору, але і в слові, міміці, жестах. Таким чином, концентруючи увагу учнів на звучанні музики і розвиваючи їхню увагу вчитель допомагає дітям увійти у світ музики, музичних образів і яскраво відчути їх виразність.
Кожен урок має багато спільних рис, але і має свою своєрідність і неповторність. В уроці все повинно бути добре продумано: мета і завдання, зміст і структура, засоби і методи, прийоми роботи, бо без цього не можна досягнути добрих результатів.
Підготовка до уроку залежить від педагогічних вмінь, майстерності вчителя, тобто як він зуміє організувати і реалізувати виховні, освітні і розвиваючі можливості музичного матеріалу. Для успішного розвязання цих завдань, вчитель мусить глибоко вивчити твори і добирати їх у відповідності вікових особливостей учнів, їх музичній підготовці [29,c.224].
У зміст уроку входять твори різні за характером, настроєм, тому для досягнення його цілісності важливо добре визначити його структуру: послідовність різних видів музичної діяльності.
Продумуючи емоціональний рисунок уроку, перехід від одного твору до другого, вчитель прагне підтримувати необхідний емоційний настрій, знайти прийоми переключення уваги учнів. При побудові уроку важливо враховувати ступінь фізичного, розумового та емоціонального навантаження учнів. Наприклад, робота з молодшими школярами (нестійка увага, швидка втома, не сформованість голосового апарату...) або складну пісню краще розучувати протягом декількох уроків, а не за рахунок збільшення навантаження і часу на одному чи двох уроках; після розучування важких музично-ритмічних рухів не бажано починати спів, який вимагає спокійного, врівноваженого дихання і зосередженості, а також слід враховувати місце уроку в розкладі - чи він є першим, третім чи шостим.
На уроках музики в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах активно впроваджуються інтерактивні методи навчання. Термін «інтерактивний» прийшов до нас із англійської мови і має значення взаємодії, діалогу. Інтерактивні методи музичного навчання передбачають взаємодію вчителя та учнів у процесі художньо-естетичного спілкування на уроках музики [7].
Грунтовний аналіз наукової літератури засвідчує, що методи музичного навчання класифікуються за такими ознаками:
джерелом отримання інформації, спрямованої на формування музичної культури:
логікою організації художньо-естетичної та художньо-пізнавальної діяльності учнів;
рівнем емоційного впливу на свідомість школяра.
Сутність запропонованої класифікації інтерактивних методів музичного виховання полягає втому, щоб навчально-виховний процес на уроках музики скоригувати за умов активної та постійної взаємодії вчителя та учнів під час розвязання актуальних питань, спрямованих на художньо-естетичне виховання молоді.
Отже, щоб структура уроку була гнучкою, потрібний творчий підхід вчителя до його побудови. Урок повинен проходити по заздалегідь наміченому плану, однак неможливо передбачити деякі несподівані ситуації та й, взагалі, не можна дати поради по кожному конкретному випадку. Інколи, із-за непередбачених обставин приходиться перебудовувати урок на ходу. Професійний досвід вчителя дозволяє йому не розгубитися і в кожному конкретному випадку прийняти відповідне рішення.
Якість сучасного уроку в значній мірі визначається активністю учнів.
Проблема активності вирішується не тільки завдяки цікавій побудові уроку; багато буде залежати і від індивідуального підходу вчителя до кожного учня. Адже вчитель повинен знати добре своїх учнів, памятати про їх сильні і слабкі сторони, інтереси, нахили, - оптимістично оцінити можливості конкретного учня.
На уроці необхідно прагнути до безпосереднього спілкування, використовуючи такі прийоми, як навідні запитання, підказки впівголоса, запитальний або здивований погляд, одобрюючий кивок, жести, міміка вчителя тощо.
Наведемо приклад структури уроку музики:
Мета:
навчити;
розвивати;
виховувати.
Хід уроку:
.Організація класу:
музичне вітання;
перевірка присутніх;
оголошення теми уроку.
вправа на вироблення звуку, нотний приклад;
робота над двоголосним співом, нотний приклад.
.Подача нового матеріалу:
розучування пісні;
вивчення інтервалу (музична гра, вікторина тощо);
слухання музики;
гра на ДМІ;
творчі завдання.
. Закріплення теми, матеріалу. Окремо закріплюється вправа, інтервал, пісня. Фрагмент слухання.
. Оцінювання праці учнів.
. Домашнє завдання (скласти, намалювати, створити, доспівати, придумати тощо) [30,c.213].
темперамент музичний урок меланхолік
Загальні висновки
Результати дослідження підтверджують теоретичну і практичну його значимість і дають підстави зробити висновки, що мета дослідження досягнута, поставлені завдання вирішені.
Визначенно, що темперамент - це якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік; холерик; флегматик, меланхолік.
Проаналізовано, що у властивості темпераменту входять психічні відмінності між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності.
Зясовано, що серед особливостей дітей середнього шкільного віку є:
-спроможність займатися навчальною діяльністю, зокрема систематичне;
-оволодіння основами наук;
активність, усвідомленість;
схильні до виконання самостійних завдань і практичних робіт на уроках;
звернення до інтелектуальні ігри;
прагнення до самостійності у розумовій діяльності;
велика пристрасність, невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість у поведінці;
-характерний <#"justify">Доведено, що динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах - вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментами - це відмінності за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.
Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.
Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.
Флегматика треба залучити в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу.
У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і волю. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко пом'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип, з ним треба бути гранично м'яким.
Завдання музичного виховання визначають зміст і форму занять. Уроки різних типів включають загальні педагогічні елементи: пояснення, бесіду, демонстрацію, виконання завдань окремими учнями, фронтальну діяльність учнів тощо. Але уроки розрізняють за їх основним змістом: пояснення, закріплення, робота з підручником та літературою, виконання письмових та усних завдань. Структура уроку повинна бути стандартною, вона залежить від мети, конкретних задач та специфіки самого предмету, а також від особливостей типів темпераментів дітей які присутні на цьому році. Учителю музики не потрібно будувати урок за прикладом іншого уроку або без якихось правил. Педагогічні впливи повинні спрямовуватись на удосконалення індивідуальної діяльності учня.
Список використаної літератури
1.Абрамова Г.С. Вікова психологія <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F>: Навчальний посібник для вузів / Г.С. Абрамова. - М.: Академічний проект, 2000. - 380с.
.Баттерворт Дж. Принципи психологічного розвитку / Пер. з англ. - М.: Кошта-Центр, 2000. - 406с.
3.Брайнин В.Б., Нойманн Р. Музыкально-педагогическое образование в современной Германии и Болонский процес // Музыка в школе. - 2007. - № 7. - С.3-14
.Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини / Н.О. Ветлугіна.- К.: Музична Україна, 1978. - 264с.
.Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6-ти томах. Наукова спадщина / Под ред. М.Г. Ярошевського. -Т.6. - М.: Педагогіка <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%BA%D0%B0>, 1984. - 300с.
6.Волинець Л. Загальна мистецька освіта в середній школі // Мистецтво та освіта. - 2005. - №2.- С.23-28
.Головін С.Ю. Словник <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA> практичного психолога <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3>
.Державний стандарт початкової загальної освіти. Галузь «Мистецтво» // Початкова школа. - 2001.-№1. - С.164
.Кабалевський Д.Б. Воспитание ума и сердца: Кн. для учителя / Д.Б. Кабалєвський. - М.:«Просвещение», 1984. - 280с.
.Клокар Н.І., Чубарук О.В., Вітюк О.П., Концепція діяльності наукової лабораторії інформаційних технологій навчання КОІПОПК // Організація діяльності наукових лабораторій інституту: Науково-методичний посібник / За ред. Н.І. Клокар, О.В. Чубарук. - Біла Церква, 2005 - С.51-55.
.Ковальов Н.Є., Матюхіна М.В., Патріна К. Т. Введення в педагогіку / Н.Є. Ковальов, М.В. Матюхіна, К.Т.Патріна. - М.: Просвещение, 1975. - 160с.
.Концепція національного виховання // Рідна школа. - 1995. - №6. -С.15-30
.Корягіна О.П. Проблема підліткового віку / / Класний керівник. - 2003.- № 1. - С.5-9
.Макрушин О.П. Взаємодія шкільного педагога-психолога з підлітками та старшокласниками / / Питання психології. - 2005.- № 12. - С.22-26
.Маслов Л., Очаковська Ю., Беземчук Л., Наземнова Т. Вивчення музики в 1-4 класах. Частина перша / Л.Масол, Ю.Очаковська, Л.Беземчук, Т.Наземнова. - Х.: Основа, 2003. - 204с.
.Музика 1 - 8 кл. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Шкільний світ, 2001.- 86с.
.Нагаєва Т.А., Ільїних А.А., Закірова Л. М. Особливості стану здоров'я сучасних школярів
.Назайкинский Е.В. Звуковой мир музыки / Е.В. Назайкинский. - М.: Музыка, 1988. - 284с.
.Науменко С.І. Психологія музичності та її формування у молодших школярів: Навчальний посібник / СС.І.Нуменко. - К.: КДПІ, 1993. - 160с.
.Обухова Л.Ф. Дитяча психологія: теорії, факти, проблеми / Л.Ф.Обухова. - М.: Тривола, 1995. - 406с.
.Овчаров О.О. Опис дитячих характерів <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80>: 16 типів характеру // Соціоніка <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0>, ментология і психологія особистості. - 2005. - № 2. - С.3-8
.Падалка Г.М. Учитель, музика, діти / Г. М. Падалка. - К.: Музична Україна, 1982. - 180с.
.Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах. Навчальний посібник / Е.П. Печерська. - К.: Либідь, 2001 - 280с.
.Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі / О.Я. Ростовський. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 164с.
25.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання / О.Я.Ростовський. - К.:ІЗМН, 1997. - 304с.
.Ростовський О.Я. Теорія і методика музичної освіти: Навч.-методичний посібник / Олександр Якович Ростовський. - Тернопіль:Навчальна книга - Богдан, 2011. - 640с.
.Соловйова О.В. Закономірності розвитку пізнавальних здібностей школярів: Вікова та педагогічна психологія <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> / / Питання психології. - 2004. - № 3. - С.16-22
.Столяренко Л.Д. Основи психології. Видання третє, перероблене і доповнене / Л.Д.Столяренко. - Ростов-на-Дону <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2-%D0%BD%D0%B0-%D0%94%D0%BE%D0%BD%D1%83>: «Фенікс», 1999. - 248с.
.Толстих Т.І. Становлення соціальної зрілості школярів на різних етапах розвитку / / Психологія і школа <http://ua-referat.com/%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0>. - 2004 - № 4. -С.5-11
.Цукерман Г. Перехід з початкової школи в середню, як психологічна проблема: Вікова та педагогічна психологія <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> / / Питання психології. - 2002.-№3.-С.110-125
.Черкасов В.Ф. Теорія і методика музичної освіти: [підручник] / Володимир Федорович Черкасов.- Кіровоград: РВВ ККДПУ ім. В. Винниченка, 2014. - 528с.