єкт дослідження - педагогічні основи в хореографічному мистецтві.
Предмет дослідження - особливості виховання дітей мистецтвом хореографії.
Мета: вивчення особливостей виховання дітей мистецтвом хореографії.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань: - Визначити роль хореографічного мистецтва у вихованні культури дітей; - Розглянути хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей; - Визначити форми і методи виховної роботи у творчому колективі; - Вивчити вікові та індивідуальні особливості навчання дітей мистецтву хореографії. - Проаналізувати методи виховної роботи в хореографічному колективі і їх вплив на підвищення активності дітей.
Структура та обсяг роботи
Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 12 найменувань, а також додатків.
Розділ 1. Основні аспекти вікових та індивідуальних особливостей дітей
.1 Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці
Педагог-хореограф постійно займається естетичним вихованням дітей, щоб вони були всебічно підготовлені до художнього сприйняття і творення дійсності. В основі цього виховання лежить формування любові до своєї національної культури, народної творчості, інтересу і розуміння краси навколишнього світу, спілкування. Досягнення фізичної досконалості має стати важливою частиною виховання на уроках хореографії.
Усі ці завдання виховання невіддільні від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Віковими особливостями прийнято називати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості характеру певного вікового періоду.
У тісному зв'язку з віковими особливостями знаходяться індивідуальні - стійкі властивості особистості, характеру, інтересів, розумової діяльності, притаманні тій чи іншій дитині і які відрізняють її від інших.
Прийнято вважати:
від народження до року - дитячий вік,
від року до 3-х років - перед дошкільний вік,
від 3-х до 6-ти років - дошкільний вік,
від 6-ти до 12-ти років - молодший шкільний вік,
від 12-ти до 15-ти років - середній шкільний вік (підлітковий),
від 15-ти до 17-ти років - старший шкільний вік (юнацький).
Формування здоров'я дітей, повноцінний розвиток їх організму - одна з основних проблем у сучасному суспільстві. Медики, батьки і педагоги повсюдно констатують відставання, затримки, порушення, відхилення, невідповідність нормам у розвитку дітей, неповноцінність їх здоров'я.
Це стосується в першу чергу нервової системи, її опорно-рухового апарату. Зусилля медиків в основному направлені на лікування захворювань, діяльність педагогів рідко включає розвиваючі методи роботи з дітьми. Практично не розроблені підходи навчання з позицією розвиваючої предметно-рухової середовища дитини.
Кожен жанр хореографічного мистецтва надає свої можливості пізнання навколишнього світу, людини і людських взаємин. Основою основ вивчення хореографічного мистецтва є народний танець з його століттями вивіреної методикою і культурою народу. Народний танець виховує навики правильної постави, гармонійно розвиваючи все тіло. Включення тренажу в урок сприяє вихованню опорно-рухового апарату, врівноважуючи право- і лівосторонній розвиток всіх м'язів корпусу і кінцівок, розвитку складної координації рухів, розширення рухового діапазону, тренуванні дихальної та серцево-судинної системи, підвищуючи тим самим життєву активність організму дитини.
Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтерес до всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що його дитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому віці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, що дозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичай уповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.
Дуже часто при наявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять у недостатньому емоційному впливові в ранньому віці. Для періоду раннього дитинства є характерною потребою в постійній соціалізації. На другому, особливо на третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однак без участі дорослих таку взаємодію налагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншими дітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитина соціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.
.2 Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці
Дошкільний вік охоплює період від трьох до шести років, який характеризується як період ігор. У такому віці все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною і засвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стає значущим для дитини і надовго здатне утримувати увагу. Гра для дитини-дошкільника є невичерпним джерелом радості і задоволення. Цим і зумовлюється притягальна сила гри. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправлення і відновлення деяких відхилень поведінки дітей, а також розвитку необхідних здібностей.
Краще починає діяти рухова ділянка кори головного мозку - рухи дитини дошкільного віку більш координовані, складні та різноманітні порівняно з рухами дитини раннього віку. Дошкільник здатний оволодіти такими засобами пересування, як ходіння на лижах, катання на ковзанах. Він може виконувати дії, що вимагають точної координації рухів: тримати олівець і ручку при письмі та малюванні, зав'язувати вузлик, застібати ґудзик. Продовжується вдосконалення рухових умінь: дитина полюбляє майструвати, конструювати, ліпити, танцювати, розвиваючись у творчій діяльності.
Ознакою нормального психічного розвитку дошкільника є здатність орієнтуватись у часі і просторі. Поступово в дитини формуються поняття „швидко", „негайно", „поступово", „повільно", виникає відчуття часу і необхідність його економії.
1.3 Становлення особистості в молодшому шкільному віці
Танцювальна діяльність у молодшому шкільному віці робить істотний вплив на темп і якість фізичного розвитку. Відомо, що танець завдяки постійним фізичним вправам, розвиває м'язи, надає гнучкість і еластичність корпусу, тобто є потужним чинником, що впливає на становлення дитячого організму
Молодший шкільний вік охоплює період від 6 до 10 років. Провідною діяльністю виступає систематичне навчання у школі.
Даний вік характеризується біологічною перебудовою організму дитини, зміною її режиму, життєвих цінностей і відносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжується збільшенням рухової, пізнавальної та емоційної активності дитини. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або в школі, вони шукають їх на стороні. Надмірна рухливість має бути задоволена у ході ігор, занять у спортивних секціях, де фізичне виховання поєднується з формуванням волі, витримки, вмінням протистояти труднощам.
М'язи у дітей цього віку ще слабкі, особливо м'язи спини, і вони не здатні тривалий час підтримувати тіло у правильному положенні. Це може призвести до формування неправильної постави. Кістки скелета, особливо хребта, також відзначаються слабкістю і податливістю щодо зовнішніх впливів, через що у молодших школярів часом спостерігається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить до затримки розвитку грудної клітки, стійких порушень роботи серця та легенів. Молодші школярі ще не пристосовані до статичного положення на заняттях у школі, тому їм необхідні систематичні повсякденні фізичні вправи, динамічні паузи серед уроку.
Молодший школяр виявляє бажання здобувати авторитет серед товаришів і вчителів, тому він із задоволенням включається у заходи, що мають характер змагання, зіставляючи отримані результати з успіхами однолітків. Це вимагає від учителя чуйного ставлення до дитячої ініціативи, прагнення виконати завдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути різноманітними, але їх використання має бути розумним і виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогу дитині, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.
Діти молодшого шкільного віку болісно сприймають свої невдачі, тому дорослі не повинні посилювати ці переживання різкою інтонацією або грубим ставленням до дитини. У цьому віці діти зазвичай дуже комунікабельні і чутливі, проте негативний приклад батьків може стати причиною формування байдужості до норм поведінки, неуважного ставлення до старших, нечесності та грубощів.
На розвиткові психоемоційної сфери молодшого школяра значною мірою позначається тип вищої нервової діяльності, чим пояснюються індивідуальні особливості характеру дітей, що, у свою чергу, вимагає від педагогів індивідуалізації виховної діяльності.
Таким чином, рухова активність є найважливішим компонентом способу життя і поведінки школярів, які займаються танцем, вона визначається як соціально-економічними умовами та рівнем культури суспільства, так і організацією фізичного виховання, тренування, а також і індивідуально-типологічними особливостями вищої нервової діяльності, особливостями статури і функціональними особливостями і можливостями школярів.
Рівень добової рухової активності, що сприяє нормальному росту, фізичного розвитку і збереженню і зміцненню здоров'я, вважається нормою і застосовується в якості основного критерію для оптимізації організації танцювальної діяльності школярів різних вікових і статевих груп.
Особливу увагу необхідно приділяти до дотримання гігієнічним факторів організації занять танцем. До найважливіших гігієнічним факторів, що формує звичну рухову активність школярів, які займаються танцем, відносяться:
Сприятливі гігієнічні фактори (раціональний добовий режим; правильне чергування праці та відпочинку, фізичної і розумової роботи; різноманітність використовуваних засобів і форм фізичного виховання; нормальні гігієнічні умови навколишнього середовища; наявність достатніх гігієнічних навичок; правильний спосіб життя сім'ї, рання діагностика та своєчасна корекція різних порушень фізичного розвитку та здоров'я);
Несприятливі гігієнічні фактори (навчальне перевантаження в школі, в студії і вдома; порушення режиму дня; відсутність умов для правильної організації фізичного виховання; наявність шкідливих звичок; несприятливий психологічний клімат у родині та класі, відсутність належного медичного контролю за станом здоров'я займаються танцем дітей).
Поєднання несприятливих соціальних, біологічних та гігієнічних факторів, що формують звичну рухову активність школярів, призводить до формування у них дуже низького її рівня і, як наслідок, до збільшення ризику різних порушень морфологічного та функціонального розвитку, виникнення різних хронічних захворювань.
.4 Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка
Таким чином, в організації навантажень для формування здоров'я слід виходити з підбору середніх за значеннями навантажень, які дають реакцію активації. А формування пакету навантажень та їх характеристик має відповідати як мінімум двом умовам:
. Відображати загальне, сумарний вплив всіх факторів навантаження, впливають в даний період часу на організм (рух, психічний, біологічне, термічне, соціальне тощо) і особливості викликаний ними наслідки;
. Враховувати поточний стан організму людини і відповідати йому. При цьому в міру зростання функціональних можливостей організму, зовнішні навантаження повинні послідовно зростатиме.
Способи і засоби відновлення юного танцівника після тренувальних навантажень обумовлені головним чином щільністю, періодом і завданням тренування, їх характером і тривалістю, віком і рівнем підготовленості дитини що тренується.
Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини. Підлітковий вік характеризується гострим перебігом формування особистості і характеру.
У цей період розвиток скелета здійснюється нерівномірно. Пропорції тіла порівняно з попереднім періодом змінюються: у той час, як кістки хребта і кінцівок ростуть швидко, ріст грудної клітки відстає, вона залишається вузькою, і за своїм загальним виглядом підліток виглядає худорлявим, видовженим. Така диспропорція у розвиткові опорно-рухового апарату пояснюється тим, що м'язи не встигають за ростом скелета і лише витягуються внаслідок своєї еластичності.
Це призводить до погіршення координації рухів, які у підлітків стають незграбними (часто вони не знають, „куди подіти руки"). Разом із тим, збільшується м'язова сила, хоча витривалість для неї ще не характерна <#"justify">Розділ 2. Роль хореографічного мистецтва у вихованні культури дітей
.1 Виховна робота на уроках хореографії
Провідною ланкою будь-якої діяльності є: мета, поставлені цілі, тощо. Танцювальне мистецтво як вид естетичного виховання має велику силу. Заняття танцями долучають дитину до прекрасного, виховують художній смак. На уроці танцю дитина розвивається фізично, зміцнює здоровя, набуває творчої фантазії, вчиться образно мислити.
Процес навчання на уроці - це сукупність цілей, направлених дій педагога та учня для отримання системи знань, умінь, навичок та розвитку творчих здібностей хореографічного мистецтва.
Навчально-виховний процес на уроці базується за такими принципами як:
сувора послідовність в оволодінні танцювальної лексики та технічних прийомів танцю;
систематичність та регулярні заняття;
доступність та оволодіння технічними засобами;
індивідуальний підхід до кожної дитини;
Така організація навчального процесу дає можливість не тільки оволодіти основами хореографії, але й поглибити знання в цій сфері.
На мою думку педагог мусить як заохочувати, так і карати. Яка б не була дисципліна, вона буде доволі часто порушуватися тому, що характер, темперамент, виховання у дітей різний. При будь-якому навчанні у педагога існує два правила: заохочення та покарання. Будь-який не належний вчинок на уроці - це є порушенням «закону класу», елемент розбещення або протесту проти вимог педагога. В будь-якому випадку, така поведінка направлена проти намірів педагога, а в кінцевому випадку проти самого учня, котрий, дозволяє собі робити не те, що потрібно, він віддаляється від заданої програми, яку виконує весь клас.
Міра покарання може бути різною, але головне в цих діях не образити учня, та не дати йому відстати від програми, і від загального процесу навчання. Якщо, наприклад педагог застосував крайню міру покарання - видалення учня з класу, то тим він поставив в залежність від свого вчинку увесь клас, караючи і себе тому, що на наступному уроці необхідно буде повертатися, повторюючи те, що вже було вивчено іншими. Але в той же час потрібно памятати, що будь-яка безкарність - розбещує.
Виникає питання «Як правильно та грамотно побудувати урок?». Від того наскільки правильно педагог це зробить, залежить те, як учні будуть сприймати матеріал. Зняття для молодших і старших класів будуються по-різному, із врахуванням фізичних та психологічних можливостей дітей.
З самого першого заняття важливо привчити дитину до самостійної роботи. Потрібно виділяти час перед початком уроку для відпрацювання вивченого матеріалу, та дати можливість дітям самим згадати, що вони вивчили на минулому занятті. Якщо педагогу це вдається, то на виступах не буде проблем з розігрівом, розводками на сцені. Учні будуть робити це самі. І вже в дорослому житті скоріш за все зявиться така якість, як відповідальність.
Педагогічне спілкування на уроці танців багатообразне. Воно включає в себе і безпозпосередньо відношення педагога до учня, і учнями між собою: їх співпереживання і взаєморозуміння, обмін інформацією та взаємодія один з одним. В одних випадках спілкування педагога з учнями встановлюється в процесі занять і репетицій, а в інших в процесі обговорення конкурсів. Іноді педагог встановлює спілкування з одним учнем, а іноді - з усім колективом.
В співвідношенні з визначенням задач педагог осмислює конкретну ситуацію навчання та виховання, будує свої дії, супроводжуючи поясненнями, жестами, показує учням танець чи комбінацію в цілому. Щоб учні могли засвоїти матеріал, вони повинні його зрозуміти і на цій основі повторити за педагогом танцювальні рухи, пояснити своє розуміння цих рухів.
Можна виділити декілька рівнів педагогічного спілкування.
Спілкування, яке ми відносимо до першого рівня складається на початковій стадії навчання, коли педагог ще не достатньо добре знає, вивчив своїх учнів, а учні погано знають один одного. Цей рівень носить поверхневий характер.
Другий рівень характеризується тим, що в процесі навчально-виховної роботи формується взаєморозуміння педагога і більшою частиною активних учнів. В колективі поступово формується атмосфера загальної зацікавленості.
Третій рівень спілкування проявляється в тому, що не тільки у педагога з учнем, але й і більшості учнів встановлюється взаємне відношення, засновані на правильному розумінні навчально-виховних задач. Ці задачі висуває перед класом, або колективом педагог. Для цього рівня характерне встановлення відносин товариства, співпраці та взаємовідносин.
Четвертий рівень спілкування характеризується найбільш глибоким відношенням між учнями. Під керівництвом педагога в процесі спільної співпраці усвідомлюють взаємну відповідальність та залежність. Розуміючи свою роль та місце в колективі чи класі, учні представляють собою високі вимоги не тільки до інших, а й до себе.
Отже, аспект керівника - педагога характеризується варіативністю, гнучкістю, залежить від конкретних вимог, того, з ким він має справу, - з молодшим чи старшим класом їх індивідуальними здібностями, яким є характер діяльності.
.2 Хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей
У формуванні естетичної та художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом естетичного виховання.
Хореографія - це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Діти прагнуть побачити це на балетних виставах, в художніх альбомах, відеофільмах. Подальші їх самостійні думку і судження деколи заслуговують поваги.
Заняття хореографічним мистецтвом сприяють фізичному розвиткові дітей та збагачують їх духовно. Це гармонійне заняття приваблює і дітей, і батьків. Дитина, що володіє балетною поставою, захоплює оточуючих. Але її формування-процес тривалий, вимагає багатьох якостей від дітей.
Дисциплінованість, працьовитість і терпіння - ті властивості характеру, які необхідні не тільки в хореографічному класі, але і в побуті. Ці якості роками виховуються педагогами-хореографами і визначають успіх у багатьох справах.
Акуратність в хореографічному виконавстві, охайність форми в хореографічному класі переноситься і на зовнішній вигляд дітей у школі. Вони виділяються не тільки своєю поставою, але й зачіскою, чистотою і елегантністю носіння самого звичайного одягу. Приємно бачити, що діти з хореографічного класу ніколи не пройдуть попереду старшого, хлопчики подадуть руку при виході з автобуса, сумки та портфелі дівчаток - в руках у хлопчиків. Увага і турбота про інших - необхідну якість в характері дітей, і заняття хореографією вирішують ці завдання.
Хореографічне мистецтво у дитини є доповненням і продовженням його в реальному житті, збагачуючи його. Заняття цим мистецтвом приносять йому такі відчуття і переживання, яких він не міг би отримати з будь-яких інших джерел.
Творча особистість - найважливіша мета як всього процесу навчання, так і естетичного виховання. Цілком очевидно, що кожен педагог за допомогою естетичного виховання готує дітей до перетворювальної діяльності.
2.3 Вплив хореографічного мистецтва на розвиток дитини
Хореографічне мистецтво завжди привертало до себе увагу дітей. Воно набуло широкого поширення в дошкільних установах, загальноосвітніх школах. Хореографічні відділення в школах мистецтв та хореографічні школи показали себе на практиці як перспективна форма естетичного виховання дітей і підлітків, в основі якої лежить залучення їх до хореографічного мистецтва. Воно забезпечує більш повний розвиток індивідуальних здібностей дітей, і тому навчання в хореографічних колективах має бути доступне значно більшому колу дітей та підлітків. Вони люблять мистецтво танцю і відвідують заняття протягом досить тривалого часу, проявляють наполегливість і старанність у придбанні танцювальних знань і умінь. Використовуючи специфічні засоби мистецтва танцю, зацікавленість дітей, вчителі хореографії мають можливість проводити велику виховну роботу.
Ще в Стародавній Греції вважали, що в процесі навчання дітей такі дисципліни, як музика і танці, не менш важливі, ніж точні науки. Вчителі того часу були твердо переконані, що для формування творчої, гармонійно розвиненої особистості необхідна всебічна освіта. На початку XX століття швейцарський композитор і педагог Еміль Жак Далькроз розробив систему музично-ритмічного виховання дітей, яка до цих пір є однією з найбільш відомих і популярних методик музичної освіти у світі. Далькроз справедливо вважав, що за допомогою спілкування з музикою і танцями діти вчаться пізнавати світ і самих себе, а заняття танцями не тільки розвивають музикальність, а й допомагають виховати увагу, волю і комунікабельність.
.4 Народний танець як засіб формування творчої особистості
Сучасний стан суспільного розвитку, динамічні зміни в усіх сферах людської діяльності зумовлюють зростання потреби суспільства у формуванні творчої особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, творчих можливостей, здатної до створення та засвоєння інновацій в будь-якій галузі. Концепція позашкільної освіти та виховання у ХХІ ст. визначають одним із пріоритетних напрямків розвиток творчих здібностей молоді, обдарувань, збагачення їх духовного потенціалу, соціального досвіду, здобуття ними практичних навичок, знань, формування сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури. У цих документах зазначено, що одним з основних завдань освіти є пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів. Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства. Сучасний світ - це світ креативних особистостей, адже вершин у ньому досягають лише ті, хто мислить не ординарно, творчо, хто нестандартно підходить до розвязання будь-яких проблем. Практика свідчить, що становлення дитини як особистості, причетної до творчості, виявляється у спілкуванні з мистецтвом танцю. Нині хореографічне мистецтво в нашій країні набуває все більшої популярності, стає одним із найвагоміших факторів формування гармонійно розвиненої, духовно багатої особистості. Заняття хореографією формує художній смак, активізує потребу в самостійному та неординарному мисленні, збагачує внутрішній світ, розвиває творчу уяву. А для людини творча уява - це ключик, який відмикає двері у нове, досі незнане життя, це одна з неодмінних умов формування креативності. Проблемами розвитку творчих здібностей молоді засобами хореографічного мистецтва опікувалися видатні українські хореографи В. Авраменко, К. Василенко, В. Верховинець; мистецтвознавці О. Конорова, В. Красовська, О. Ліманська наголошують на актуальності використання виховного впливу народного хореографічного мистецтва у процесі формування творчої особистості дитини. Виховати творчу особистість прагне кожен педагог-хореограф.
Задатки творчості є у кожної людини. Необхідно лише їх розкрити. Творчість - це норма дитячого розвитку, притаманна дитині з раннього віку, це сфера її свободи і розкутості як індивідуальності. Тому привабливість вільного творення кожна дитина має неодмінно відчути й пережити у своєму житті якомога раніше. Саме за допомогою відповідних рухів, міміки, жестів, поз та музики дитина здатна передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний музично-руховий образ. Все це допомагає розвивати танцювальну творчість, під якою слід розуміти здатність дитини до створення нових рухів, варіантів комбінування та ускладнення знайомих елементів, а також вміння самостійно імпровізувати в процесі музично-рухової діяльності, у відповідності до особливостей музичного твору на основі доступних танцювальних та образних рухів.
Творчість дітей проявляється там, де їм зрозуміло, цікаво, де є нагода отримати несподіваний, яскравий результат. Широким полем для творчості дітей виступають заняття народною хореографією. Народний танець формує художній смак, активізує потребу в самостійному та неординарному мисленні, збагачує внутрішній світ, розвиває творчу уяву. Важливе місце при цьому повинно відводитись вивченню джерел народної хореографії, ігор та обрядів. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Саме ігрова діяльність є дієвим засобом формування творчих здібностей дітей. Потенційні можливості гри надзвичайно великі, особливо яскраво проявляється дитяча творчість у сюжетно-рольовій грі, де діти водночас діють як актори, режисери, декоратори, а не просто копіюють життєві образи та ситуації. Головним в грі є те, що дитина вирішує творче завдання, демонструючи творчі здібності, оригінальність, неповторність, індивідуальність. Рухливі музичні ігри є унікальним синтезом народної традиції, творчої імпровізації, художньої образності та ігрової доступності.
Творчий процес сприяє розвитку пізнавального інтересу. Важливо вміло підібрати такі ігри, танці, за допомогою яких можна успішно формувати у дітей відношення до навколишнього світу, поглиблювати їх враження і уявлення про життя, працю, природу. Цим самим виконуються програмні вимоги: стимулювати прояви активності і самостійності дітей в передачі характеру танцю і свого відношення до музичного твору через рух. Найдоступнішим видом творчості для дітей є імпровізація. Навчальні завдання на танцювальну імпровізацію мають враховувати вікові особливості дитини і сприяти розвиткові творчої памяті дитини (запамятовування комбінацій, музичної фрази). Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення «орієнтирів»- усвідомлення дитиною компонентів імпровізації (змістовності, емоційної виразності рухів, логічності, танцювальності, музичної виразності). Багата кількість компонентів імпровізаційного образу є критерієм якості танцювального образу і сприяє поступальному формуванню продуктивної діяльності дитини: творче удосконалення руху, його зміна шляхом варіювання елементів.
В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія. Можна рекомендувати створювати образні скульптурні композиції, зокрема, на заняттях народною хореографією імпровізувати на сюжети казок народів світу, фантазувати в умовах вільного діяння. Творча активність може починатися з наслідування. Наслідування - це не копіювання, а орієнтація на зразок. Воно не перешкоджає вияву своєрідності та індивідуальності дитини. У навчальній діяльності засобами народно-сценічної хореографії бажано використовувати вправи на наслідування.
Адже і перші танцювальні рухи розвивалися також внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше - жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Неабиякі можливості для впровадження в уроки хореографії містить у собі український народний фольклор. Чимало календарно-обрядових пісень, як відомо, супроводжували трудову діяльність людей. Вийде своєрідний танок, якщо імітувати відповідні дії - «сіяти просо», «збирати врожай» тощо. Пройшовши необхідний етап наслідування, накопичивши враження, набувши відповідних навичок, дитина має перейти до етапу творчості, самостійного пошуку рішень. Мудрість творчості і полягає саме в тому, що поступово накопичуючи і зіставляючи свої враження, музично-хореографічні уяви, дитина несподівано розкривається в своїх творчих проявах. Завдання педагога-хореографа полягає у тому, щоб підштовхнути дошкільників до проявів ініціативи, винахідливості, вигадки, фантазії. Оволодіння мистецтвом народного танцю сприяє вихованню пластичної культури виконавців та виявленню їх творчої індивідуальності. Вивчення народно-сценічних танців, з різними за характером ритмами і манерою виконання збагачує творчу фантазію, розвиває музикальність і відчуття ритму, дає можливість проявити свій акторський темперамент. Вивчаючи танці різних народів, їхній стиль та манеру виконання, танцюрист набуває знань, необхідних для творчого сприйняття і емоційного відтворення художніх образів. Отже, найкращим періодом для розвитку творчої особистості є дитинство. Від того, наскільки повно були використані його можливості, багато у чому залежатиме креативний потенціал дорослої людини. Вивчення кращих зразків хореографічної культури, а саме різноманітних жанрів народно-сценічної хореографії, забезпечує творчі, комунікативні компетенції і сприяє оволодінню досвідом творчої діяльності як невідємної частки життя особистості.
.5 Специфіка роботи балеймейстра з дітьми під час навчання бальним танцям
Бальний танець - це одне з найбагатших джерел естетичного впливу на дитину. Мистецтво танцю покликане сприяти творчому розвитку дитини, де особливе місце належить розумінню і створенню прекрасного, розвитку образного мислення і фантазії, духовної гармонії і пластичної досконалості. Велике значення в досягненні позитивних результатів має методика викладання бальної хореографії. Завдяки чіткій методиці навчально-виховного процесу в дітей розвивається уява, творча активність, мислення, почуття музичного ритму. Специфіка роботи балетмейстера дитячого хореографічного колективу полягає в поєднанні постановочних завдань, навчально-виховних, та толерантного підходу до індивідуальних особливостей дитини.
Хореографічне мистецтво - одна з дієвих форм виховання підростаючого покоління, що має великі можливості розкриття таланту дітей, їх духовного і фізичного розвитку. Адже від того як виховується дитина залежить і її майбутнє. Заняття хореографією впливають на розвиток краси рухів, їх легкості та граційності, підкреслюють красу тіла та його здоровя. Мистецтво танцю покликане сприяти творчому розвитку дитини, де особливе місце належить розумінню і створенню прекрасного, розвитку образного мислення і фантазії, духовної гармонії і пластичної досконалості. Танець - це одне з найбагатших джерел естетичного впливу на дитину. Перш за все, він формує художнє ,,Я дитини, впливає на правильну поставу, знайомить з основами акторської майстерності, етикету, манери поведінки. Завдяки ритмічності рухів розвивається уява дітей, їх творча активність. Танець послідовно зєднує рухи рук, ніг, голови та всього корпусу. Під різні ритми, які фіксуються в танцювальних позах, жестах, міміці створюється пластичний малюнок за допомогою музики, пісні, пантоміми, драматургії. Але головним завданням танцю є - формування фізичного та духовного розвитку дитини. Серед жанрового різноманіття в хореографічному мистецтві - бальний танець набуває сьогодні інтенсивного розвитку. Він активно поширюється в багатьох школах мистецтв, хореографічних колективах. Широкому його розповсюдженню та підвищеній зацікавленості сприяють також масові заходи, що проводяться в Україні: регіональні конкурси -,,Україна має талант; телевізійне шоу ,,Танцюю для тебе; ,,Танці з зірками та ін. Велике значення в досягненні позитивних результатів має методика викладання бальної хореографії. Завдяки чіткій методиці навчально-виховного процесу в дітей розвивається уява, творча активність, мислення, почуття музичного ритму.
Кожний педагогічний напрямок у системі хореографічного виховання має свою відповідну методику. У середині кожної методики існують приватні методи. Працюючи з дітьми різного віку, педагог створює свою, лише йому притаманну методику, розроблену на конкретних завданнях таких як вплив хореографії на здоровя, гармонійний фізичний розвиток дитини, формування знань, емоційну чуйність, мелодійність слуху, почуття ритму. У своїй статті ми намагаємося поєднати основні тези та заповіді провідних наук педагогіки, психології з вивченням хореографічного мистецтва. На цю проблему звертали увагу В. Смирнов, Н. Базарова, В. Мей та ін. Питання історії та теорії бальної хореографії знайшли своє відображення в наукових працях К. Васильєвої, М. Іванівського, В. Стриганової, В. Уральської, Г. Шульгіної та ін. Практичні методики характеризували видатні танцівники та тренери з бальних танців А. Мур, Д. Хайєт, А. Шульгіна. Отже, методика навчання бальній хореографії має свої певні здобутки та напрацювання, але конкретної систематизації ще не отримала, особливо щодо навчального процесу початкового періоду, тобто з дітьми, зокрема в школах мистецтв. Робота педагога-балетмейстера - творця і постановника балетних спектаклів, окремих танців чи сюїт - складна й відповідальна.
Відповідно до цього, роботу педагога-балетмейстера у формуванні творчо-естетичних якостей дітей під час навчання бальним танцям ми поділяємо на декілька етапів:
Перший етап - інформаційний, який допомагає зрозуміти творчий потенціал та світогляд учнів, можливості виховного впливу.
Другий етап - активізація емоційно-оцінювального ставлення дітей до даного художнього матеріалу, втілення його в творчий процес.
Третій етап - презентація, показ танцювальних рухів, розкриття їх художньо-естетичних особливостей.
Четвертий - обговорення та аналіз вражень від виступу. Це також своєрідна школа сприймання, аналізу і вербального відтворення художніх смаків, уподобань, розвиненість мислення й уявлень (потреби, смак, оцінка, аналіз), що сприяє формуванню художньо-естетичної культури.
З цього приводу реформатор балету Ж.-Ж. Новерр писав: ,,Немає більш утомливої у фізичних і розумових відносинах професії, ніж професія балетмейстера. Особливо складною є робота балетмейстера в дитячому хореографічному колективі, де разом із постановочними завданнями найважливішого значення набувають навчально-виховні. Балетмейстер у дитячому колективі - це перш за все розумний, знаючий педагог, чуйний і справедливий вихователь. Він повинен бути душею колективу і в той же час його совістю. Той керівник, котрий ставить на чільне місце тільки творчу роботу і нехтує в ім'я досягнення зовнішнього ефекту виховними і суспільними завданнями, дуже швидко втрачає авторитет у колективі, а за цим і колектив утрачає свою працездатність. Перш за все балетмейстер повинен постійно мати на увазі, що вся його діяльність повинна бути підпорядкована допомозі школі, нерозривно пов'язана з нею, з її вимогами і запитами. Балетмейстер дитячого колективу зобов'язаний знати, як ідуть справи з навчанням і дисципліною в школі у всіх учасників даного колективу. Це знання не повинне обмежуватися простою перевіркою (хоча це також слід робити).
Необхідно, щоб діти бачили й розуміли, що тільки за умови успішного навчання вони отримуватимуть цікаві ролі, будуть зайняті в цікавих постановках. В окремих випадках слід, проявляючи при цьому дуже велику чуйність, тимчасово усувати від участі в постановочній роботі ту дитину, яка стала погано вчитися. Такий педагогічний прийом зазвичай приносить добрі результати.
Найважливішим завданням роботи педагога-балетмейстера з дітьми є створення дружного цілеспрямованого колективу. Справжній дитячий колектив, як і будь-який інший, народжується в процесі сумісної праці, появи в окремих його учасників загальних інтересів. Дуже благодатна в цьому відношенні постановочна робота. Діти люблять її, відносяться до неї з великим інтересом, навіть поводяться на репетиціях краще, ніж на уроці, стають активними, невимушено фантазують, словом, працюють з величезним захопленням і віддачею. Одночасно балетмейстер має можливість практично довести дітям, що постановка є результат тривалої навчальної роботи. Важливою умовою творчого процесу в роботі балетмейстера з дітьми є його уміння: збудити в дітях справжній інтерес до занять. Запалити в них вогник творчого змагання й ініціативи можна лише поставивши перед ними ясні перспективні цілі. Ось що писав про це видатний педагог А. С. Макаренко: ,,Дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку потрібно організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, потрібно наполегливо втілювати простіші види радості в більш складніші і значущі. Тут проходить цікава лінія: від простого, примітивного задоволення до якнайглибшого відчуття обовязку... Невдачі багатьох дитячих колективів залежать від слабкості і неясності перспективи. Навіть добре обладнані дитячі установи, якщо вони цього не організовують, не доб'ються хорошої роботи.
Таким чином, балетмейстер бальних танців, працюючи з дітьми, повинен проводити свої заняття на великому творчому підйомі. Діти не терплять нудьги і сухості. Упродовж усього уроку балетмейстер повинен знаходитися в стані тієї зібраності і творчої активності, якої він хоче добитися від виконавців. Потрібно в повному розумінні слова перевтілюватися. Це перш за все відноситься до показу танцю. Діти-виконавці не зрозуміють найцікавіших за композицією постановок, показаних професійно грамотно, але без внутрішнього вогника. З іншого боку, вони з величезною цікавістю сприймуть нехитрий рух, показаний їм із захопленням, творчим натхненням. Ті педагоги-балетмейстери, які кожне заняття проводять з творчим натхненням, яскраво і переконливо, добиваються в своїй роботі позитивних результатів. Їх учні відрізняються тією безпосередністю і артистизмом, яких даремно добиваються професійно-грамотні, але позбавлені творчого натхнення педагоги-балетмейстери.
Наступна обовязкова умова - чуйний підхід до індивідуальних особливостей дитини. Адже в кожному колективі діти сильно відрізняються один від одного. Не всі вони володіють хорошими даними. Та і мета роботи в самодіяльності - не виховання професіоналів. Тому слід уважно вивчити як фізичні, так і духовні індивідуальні якості всіх учасників колективу бального танцю і прагнути максимально використовувати їх в роботі, а іноді, навпаки, сприяти виправленню недоліків і негативних рис вдачі. А отже, балетмейстер з бальних танців у своїй роботі повинен керуватися вимогливим, але справедливим відношенням до дітей, мати однаковий підхід до будь-якого члена дитячого колективу, рівномірно розподіляти ролі серед виконавців. Не менш важливо, щоб балетмейстер, котрий працює з дітьми, був сам завжди готовий до репетиції. Це не означає неможливість творчості в процесі заняття, але в роботі з дітьми необхідно діяти рішуче і наперед уявляти результат, до якого потрібно прийти. Зацікавити дітей своєю роботою, підпорядкувати колектив своїй волі, не нав'язуючи її, а захоплюючи цікавими творчими завданнями - ось до чого потрібно прагнути. Разом із тим, педагог-балетмейстер повинен цілком довіряти дітям. Чим більше балетмейстер у своїй творчій роботі довірятиме виконавцям, тим скоріше він виховає в них відчуття самостійності і відповідальності, тим кращими будуть результати, тим цікавіше буде працювати дітям. Наразі, велике значення в роботі з дітьми мають спадкоємність і розвиток відчуття колективізму. Балетмейстер колективу бального танцю повинен прагнути такого стану, щоб кожна дитина знала, що вона може будь-якої хвилини замінити товариша, щоб кожен член колективу звик поступатися своїм особистим я для загальної справи. З іншого боку, молодші обов'язково повинні тягнутися за старшими, прагнути скоріше досягти рівня їх майстерності, а старші - допомагати в цьому молодшим.
Діти завжди люблять проявляти самостійність і, якщо в міру їх заохочувати, вони здійснюють чудеса. Відчувши відповідальність за доручену справу і довіру до себе, вони самі встановлюють дисципліну, швидше засвоюють показане, проявляють корисну ініціативу. Балетмейстер ніколи не доб'ється справжнього успіху, адже без нього діти не зможуть самостійно діяти. Пошана до дитини, виховання в неї свідомості, особистої відповідальності, як за свою роль, так і за всю постановку в цілому, - ось ті завдання, які стоять перед педагогом-балетмейстером у колективі бального танцю. Із цього ми можемо зробити такі висновки:
. У процесі своєї роботи педагог-балетмейстер повинен добиватися від учасників точного розуміння своїх дій - як сценічних, так і танцювальних.
. Дитина, що отримала від балетмейстера точні вказівки і засвоїла їх, майже завжди (за наявності здібностей) добре виконує завдання.
. Ставлячи перед виконавцем-дитиною те чи інше сценічне завдання, потрібно прагнути збудити її фантазію, добиваючись шляхом захоплюючої розповіді, яскравого показу, етюдної роботи, - свідомої сценічної поведінки в дитини і її активного відношення до своєї творчості.
Це ще раз підкреслює: робота педагога-балетмейстера дитячого хореографічного колективу бального танцю досить відповідальна і їй притаманна своя специфіка.
.6 Виховна робота в хореографічному колективі
Виховна робота в хореографічному колективі - процес складний, багатогранний. Він пов'язаний з реалізацією великої програми організаційно - педагогічних та художньо-виконавських заходів. Кожен напрямок у практиці педагога-керівника має свою внутрішню логіку, свої закономірності і принципи реалізації. Без їх пізнання, критичного аналізу неможлива ефективна організація не тільки художньо-творчої, навчальної, освітньо-репетиційної діяльності, а й забезпечення педагогічного процесу в цілому.
Специфіка виховної роботи в хореографічному колективі обумовлена органічним поєднанням художньо - виконавських, загально педагогічних і соціальних моментів у її проведенні та забезпеченні. Зусилля педагога спрямовані на формування в дітей світогляду, на виховання високої моральної культури, на художній та естетичний розвиток. Ці завдання вирішуються через залучення дітей у художньо-виконавську діяльність, організацією навчально-творчої роботи. Тому перший рівень виховання дитини в хореографічному колективі - це освіта і навчання його як виконавця. Другий рівень виховання - це формування дитини як особистості, розвитку в ньому морально-естетичних якостей, загальної культури.
Батьки віддають дітей в хореографічні колективи для занять танцями, що зміцнюють здоров'я, збільшують загальний культурний і художній кругозір, що є формою задоволення духовних потреб, засобом розвитку естетичного смаку. Тому ставлення дітей до занять носить індивідуальний і суворо вибірковий характер. Дитина сприймає, запам'ятовує і виконує те, що її цікавить, приваблює.
Виховна робота повинна проводитися систематично, тільки тоді вона призведе до позитивних результатів. Складність виховної роботи визначається тим, що в колективі зустрічаються діти різного рівня культури і виховання. Зосередити їх інтереси інколи нелегко. При цьому педагогу-хореографу доводиться проявляти такт, чуйність, застосовувати індивідуальний підхід до дітей. Він повинен зацікавити дітей, використовувати в роботі можливості кожної дитини, її перспективи. У поводженні з дітьми необхідно прояв симпатії, шанобливого інтересу до їхніх успіхів та невдач, до їхніх труднощів у житті. Тому педагогу необхідно розуміти стосунки дітей, їх внутрішній світ. Дитина, вступаючи в світ знань з хореографії, повинна знати, що кожне заняття є обов'язковим. Пропуски без поважних причин не можливі в силу специфіки хореографічного мистецтва. Діти просто не зможуть виконувати ті завдання, з якими вони стикаються. Справа навіть не в досягненні результатів, а в понятті обовязку, його виробленні та розвитку. Те, чим почав займатися, має бути виконане сумлінно і доведене до кінця. Схильність дітей кидати розпочату справу на півдорозі в майбутньому перетворюється на незібраність вже дорослої людини, тому всю виховну роботу в колективі педагог повинен будувати за принципом інтересу, він є основним і визначальним. Він підтримується постійним вивченням нового хореографічного матеріалу (рух, танцювальна комбінація, танцювальний етюд, номер, підготовка або проведення якогось заходу і т.д.). Все це викликає позитивні емоції у дітей, впливає на моральний настрій і розвиток їхньої естетичної культури.
Спеціалісти вважають, що переваг занять танцями перед деякими видами спорту просто не перелічити. В танці працює все тіло, від пальців рук і ніг до хребта, а окремі види спорту тренують лише певні групи мязів. Коли дитина займається танцями, поліпшується координація, удосконалюються пропорції тіла, формується гарна постава та гнучкість. Не варто забувати і про позитивний вплив танців на психологічне здоров'я дитини. Сором'язливість, незграбність, похмурість зникають у дітей вже після кількох занять, таких дітей не турбуватимуть комплекси щодо своєї зовнішності, не буде скутості у спілкуванні з протилежною статтю.
Науковці виявили, що діти, які займаються танцями, активніше розвиваються, ніж їхні однолітки, які танцями не займаються. Учені та лікарі зійшлися на думці, що танці - це саме та форма фізичних вправ, які потрібні дітям для правильного фізичного розвитку. Такий висновок стосується і дітей раннього віку (від пяти років), адже саме у цьому віці дітям ще не рекомендується займатися фізичними вправами, призначеними для росту мязів, за рахунок зростання і розвитку тіла, а танці - саме те, що потрібно дитині для набуття гарної фізичної форми, отримання заряду бадьорості і здоровя.
Отже, заняття дітей в хореографічному колективі є прекрасним засобом виховання, оскільки:
організовують дітей, розширюють у них художньо-естетичний кругозір, привчають до акуратності, зібраності, підтягнутості;
привчають дітей чітко розподіляти свій вільний час, допомагають більш організовано продумувати свої дії;
допомагають виявити найбільш обдарованих дітей, які пов'язують свою долю з професійним мистецтвом;
визначають педагогічні та організаторські здібності дітей.
Виховання в хореографічному колективі повинно відбуватися так, щоб дитина відчувала себе шукачем і відкривачем знань. Тільки за цієї умови одноманітна, втомлива, напружена робота забарвлюється радісними почуттями.
Хореографічний колектив у певному сенсі і в певних умовах сприяє вирішенню виникаючих проблем у дітей: знімає негативні фактори; виховує відповідальність; береже дитину від нездорового суперництва, що є важливим завданням в вихованні дітей. Вчитель повинен навчити дітей здатності співпереживати чужій біді, вмінню захищати, можливо, всупереч всьому колективу. Висловити свою точку зору, відстояти її дитина вчиться в колективі. Педагог активно виховує в них порядність, честь в людських відносинах, незалежно від змін їх суджень і позицій.
Кожен добросовісний педагог спрямовує всі свої сили на виховання дітей в колективі. Помічає всі особливості, спостерігає за їх творчим зростанням. Для них він докладає всі старання, не шкодуючи ні часу, ні засобів для всебічного їх розвитку. Досвідчений педагог, який любить своїх вихованців, завжди знайде можливість надати сприяння талановитій дитині в його подальшому творчому зростанні. Кожне заняття, кожен крок в оволодінні дітей виконавською майстерністю розглядається як ланка єдиного ланцюга виховання. Це полегшує працю педагога в класі, робить його змістовним, осмисленим і радісним. В.Л. Сухомлинський писав: «Впливати на колектив вихованців - значить надихати його прагненнями, бажаннями. Колективне прагнення - благородність, ідейна і моральна єдність. Там, де є колективне прагнення до чогось високому і шляхетному, виникає та велика, непереможна сила виховного впливу колективу на особистість, про яку мріє вдумливий вихователь».
До одного з основних факторів, що забезпечують активність дітей на заняттях, відносяться строгі морально-етичні норми, які мають великий виховний вплив. Відкриті відносини між дітьми, педагогом і учнями, наявність здорової думки в колективі та активного творчого процесу спонукає дітей співвідносити інтереси особисті з груповими, колективними. У них виховується почуття відповідальності за інших, дисциплінованість, якщо у кожного є певна обов'язок і вони знають, що її ніхто не виконає. Це приносить дітям велике задоволення і, природно, їхня активна позиція в колективі стає виразнішим.
У колективі виникають неформальні об'єднання дітей. В силу певних обставин вони можуть розділитися на групи.
Якщо це сталося, не треба намагатися роз'єднувати ці групи, протиставляти їх один одному. Потрібно вміло використовувати ці неформальні об'єднання для поліпшення художнього, морально-естетичного виховання. Через групу можна впливати на кожну дитину, формуючи його інтерес, смак, поведінку. Кожна група - це частина колективу, і від того, наскільки правильно складаються стосунки, залежить загальна моральна атмосфера.
Виховний процес і активність дітей збагачуються присутністю традицій в колективі - посвячення в хореографи, святкування дня народження, проведення вихідних днів, оформлення стінгазет, проведення вечорів 8 березня і 23 лютого, новорічних ранків та вечорів, випускного вечора старших учнів або випуску балетного спектаклю, проведення урочистих концертів на честь колективу, урочистого переходу з молодшої групи в старшу, передачі кращих номерів програми наступному поколінню. Ці традиції роблять перспективу у житті колективу, допомагають згуртувати дітей. У кожної дитини з'являється почуття причетності до важливої діяльності, яка заохочується оточуючими. Організація, розвиток та здійснення традицій - справа педагога-керівника, всіх дітей і активу в колективі. Якщо вони підтримуються і передаються з покоління в покоління, проводяться систематично - Це дозволяє оцінити соціальну значимість діяльності колективу, важливість тієї ролі, яку він відіграє в місті, районі чи області.
Для додання стабільності, загальної значущості колективу необхідно його включення в більш широке коло спілкування з іншими колективами, звернення до інших жанрів і напрямками в мистецтві. Це допоможе дітям у творчому і людському спілкуванні. У них зміцнюється свідомість суспільної ролі своєї творчості, свого авторитету.
У кожного викладача свій стиль роботи, своя методика і система вимог. Від їх характеру, послідовності і змісту залежить розвиток колективу, його моральних основ. Практика показує, що чим вище і обгрунтованіша вимоги викладача, тим вище організація його роботи, моральний настрій дітей. І, навпаки, чим нижче рівень вимог, тим нижче показники в колективі. Але в будь-якому випадку, якщо педагог правильно формує свої вимоги і вони відповідають певним умовам, він повинен пам'ятати, що вони повинні бути: послідовні, зрозумілі, виправдані, посильні для виконання.
Одним з перших вимог викладача є дотримання дисципліни. Дисципліна - це фактор якості організації мистецького та навчально-виховного процесу. Наскільки вміло керівник використовує весь комплекс своїх професійних і педагогічних знань, настільки залежить організація всієї виховної роботи з дітьми, їх активність на заняттях і інших заходах. У колективі має бути порядок, якому підпорядковуються всі діти. Відсутність дисципліни, що порушує розвиток колективу, - завжди перешкода для творчості. «... Існує один засіб - залізна дисципліна. Вона необхідна при всякому колективній творчості» - писав К.С. Станіславський. Там, де навчання поставлено на професійну основу, дисципліна приносить велику користь в моральному вихованні. Педагогу необхідно проявити граничну строгість до самого себе, до своєї дисциплінованості, до своєї зовнішності, до свого душевного стану перед зустріччю з дітьми в класі.
Для хорошої організації занять педагог веде журнал відвідуваності. Це інша сторона виховання, яка дисциплінує і дуже добре впливає на дітей психологічно. При можливих непорозуміннях з батьками, до речі, відповіддю буде журнал відвідуваності та успішності дітей.
Журнал допоможе педагогу нічого не забути і вирішити конфліктні ситуації, що виникають із-за пропусків занять і оцінок учнів. Існують індивідуальні карти дітей, у яких щорічно оцінюється успішність, дається характеристика професійних успіхів дитини, розвиток її психофізичних можливостей. Це трудомістка робота викладача, але її результати надалі становлять інтерес. При аналізі записів можна простежити успіхи і недоліки дітей на заняттях. Може виявитися, що лінощі й інертність учня при початковому етапі навчання переростає в професійний інтерес. Ретельний аналіз цих записів допоможе вчителеві удосконалювати методи своєї роботи, надати цілеспрямованість і певну перспективу педагогічному виховному процесу в колективі.
.7 Форми і методи виховної роботи у хореографічному колективі
Форми і методи виховної роботи можуть бути різними і залежати від характеру і спрямованості творчої діяльності колективу.
. Педагог, приступаючи до постановочної роботи, розповідає дітям про історію, на основі якої робиться постановка, про побут, традиції, про образи і характерах, про мотиви їх дій і т.д. Все це необхідно підготувати для дітей на доступному для них рівні мовою, можливо з показом барвистих ілюстрацій, піднести матеріал емоційно, виразно.
. Перегляд спеціальних фільмів, прослуховування музики. Колективний перегляд зближує дітей і педагога. З'являється загальна тема для розмови, в якому педагог розумно і тактовно направляє дітей в русло правильних міркувань.
. Виховують і традиції, яких у колективі може бути безліч: це і посвята в хореографи, і перехід з молодшої групи в старшу, і т.д.
. Виховання дисципліни прищеплює навички організованості в процесі праці, виховує активне ставлення до нього. Педагог на заняттях пробуджує повагу до загального праці, виховує здатність підпорядкувати особисте громадському. Свідома дисципліна - це дисципліна внутрішньої організованості і цілеспрямованості. Зовнішня дисципліна створює передумови до внутрішньої самодисципліни. Діти стають зібраними, увагу на заняттях загострюється, вони швидше і чіткіше виконують поставлені завдання.
. Постановки номерів на сучасні теми підштовхують на зустрічі з цікавими людьми, до читання сучасної літератури, відвідування музеїв і т.д.
. Корисний спільний перегляд і спільне обговорення концертних програм, вистав як професійних, так і аматорських колективів.
. Проведення аналізу концертних виступів самого колективу. Педагог-керівник зобов'язаний зупинитися як на позитивних, так і на негативних моментах програми. Важливо приділити увагу кожній дитині, враховуючи його індивідуальні особливості характеру. Вчасно сказане добре слово, вияв підтримки, схвалення під чому допоможуть розкритися здібностям дітей.
. Велику виховну роботу грають творчі звіти, обмін досвідом між колективами і творча допомогу один одному.
. Зустрічі з талановитими творчими людьми. Їх розповідь про свою професію і творчості мають сильний емоційний вплив на дітей.
. Проведеніе вечорів відпочинку за участю дітей і батьків (Новий рік, 8 Березня, 23 лютого і т.д.).
. Воспітательним моментом в колективі є повна занятість дітей в репертуарі колективу. Це є стимулом для занять, так як діти знають, що ніхто з них не залишиться осторонь.
. Велику користь у художньому вихованні дітей принесе вивчення танців інших народів.
. Постановка хореографічних творів, що увійшли до «золотого» фонд хореографії, надає великий естетичний вплив на дітей. В даному випадку необхідно пам'ятати про можливості виконавців. Неприпустимо перекручування задуму номери, спрощення танцювальної лексики. І якщо, все-таки, номер поставлений, педагогу потрібно пам'ятати, що він зобов'язаний вказати, хто є автором постановки і хто підготував номер в даному колективі.
Підготовка великої форми хореографічного твору або ж великий підбір загальної програми є одним з хороших методів виховання дітей.
Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:
.Показ. Він полягає в тому, що приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпусу, педагог супроводжує його точним показом, який обовязково повинен мати зміст і образ. При такому показі рух набуває певної естетичної форми. У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей. Цей метод можна назвати методом розчленування руху. Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху. Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі органи чуттів і, насамперед на розумову діяльність. З початком руху у дітей одночасно починається розвиток образного мислення, уявлення про час і простір. І. Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу він розцінював як регулятор поведінки. Саме тому завдання педагога при показі полягає в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином, дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його розвитком. Необхідно, домогтися, щоб вивчаючи рух, діти творчо висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його потрібно виконувати. Це веде до чіткішого уявлення образу руху, що в свою чергу, впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій духовний світ. Якщо ж вона не розуміє форми руху і педагогові не вдається добитися цього розуміння, то дитина не зможе правильної виконати, що в подальшому призведе до зниження якості виконання і змісту танцю, тобто танець втратить своє виховне значення. При неувазі до змісту, образу танцю творчість дітей стає беззмістовною і формальною. Починаючи з перших занять, дітей треба вчити спочатку основного - серйозного сприйняття та точного відтворення.
. Зразок - це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частина хороводу, танцю, етюду, гри. При показі зразка застосовується метод цілісної вправи. У своєму виконанні педагог образно розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини зявилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність дитини буде творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи повязані між собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання. Після аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям самим виконати його по памяті. Перші зразки повинні бути короткими і простими, але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від віку, вони ускладнюються і стають довшими.
. Словесний метод-це уміння користуватися словом.
Методичні прийоми показ і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок. Психологічна сила впливу слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і до речі сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії, спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, зміцнюють упевненість дитини в своїх діях. Слово може бути великим стимулятором, але ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити її віру в себе. Саме тому користуватися словом і інтонацією педагог повинен обережно і артистично, щоб не прин6изити, не образити дитину, яка в дошкільному віці дуже вразлива і надовго може замкнутися в собі. Давати дітям завдання або робити зауваження слід доброзичливо, в голосі педагога повинно звучати бажання допомогти дитині поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості.
. Музичний супровід.
Музика є одним з найсильніших засобів виховання. Коли дитина слухає її у неї, незалежно від бажання і свідомості, виникають певні думки, почуття, образи; збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає формувати осанку, розвиває координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збудження і гальмування. Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії, не можна досягти без відповідного щодо якості музичного матеріалу. Добирати його рекомендується з класичних і сучасних творів, зарубіжної музики, а також народної у професійній обробці. За своїм змістом ці твори повинні відповідати внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і розвиткові образів. Виховати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний смак - одне з важливих завдань педагога, і починається це виховання з музичного оформлення уроку. Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку до уроку з урахуванням вікових особливостей дітей - головне, чим треба керуватися у доборі музичних творів. Завдання це складне, вимагає перспективного річного планування, виходячи з якого педагог складає поурочні плани, що витікають одне з одного.
. Ігровий метод змагання.
Суть його полягає в тому, що педагог підбирає для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою на краще виконання того чи іншого завдання. Гру можуть придумати і самі діти.
. Метод виховання підсвідомої діяльності.
Повноцінна творча діяльність не може протікати без участі підсвідомості. Чим багатша підсвідомість, тим яскравіше, несподіваніше у момент творчого процесу вона підкаже рішення, яке не підкаже свідомість. Виховання підсвідомої діяльності починається з дошкільного віку, і відбувається воно шляхом накопичення вражень - зорових, слухових, чуттєвих. Велику роль у цьому процесі відіграють прогулянки, під час яких діти вивчають рідну природу, вчаться бачити і відчувати її красу; читання казок, дитячих оповідань, втілення на заняттях казкових образів, знайомство з книжковими ілюстраціями, альбомами репродукцій живопису для дітей тощо.
2.8 Поділ на вікові групи в хореографічному колективі
У дитячих хореографічних колективах можуть займатися діти віком від 5-6 до 16 років. І в роботі колективу це потребує диференційованого підходу.
З учнями першого класу вправи біля станка починаються лише з другого півріччя навчального року. Під час занять керівник повинен вимагати від дітей чіткого і виразного виконання рухів, як під час виконання тренувальних вправ, так і в танцювальних поставах. Після закінчення занять діти кланяються педагогу і концертмейстеру, а потім маршем виходять із класу. Заняття в дитячих танцювальних колективах проводяться двічі на тиждень. Тривалість уроку у 1-2 класі - одна година. З учнями 3-7 класів - півтори, дві години. Кожен урок складається з трьох частин, органічно повязаних між собою. Поділ занять танцями відбувається за двома ознаками: віковому і статевому. В танцювальних колективах хлопці та дівчата поділені на чотири вікові групи: підготовчу (хлопці і дівчата разом, вік - 5-7 років), молодшу (хлопці та дівчата разом, вік - 7-10 років), середню (хлопці та дівчата окремо, вік - 10-12 років), старшу (хлопці ті дівчата окремо, вік - старше 12 років). Поділ пояснюється фізіологічними особливостями розвитку дітей, специфікою вправ для тих та інших. Крім того, з середньої і старшої груп формується основний склад ансамблю. Хлопці і дівчата, окремо в своїх групах, вивчають репертуар, а потім, зустрічаючись на зведених репетиціях, відпрацьовують танці для концертів. Але в цілому, не зважаючи на поділ за віком та статтю, кожен колектив має єдину педагогічну програму на весь період занять в колективі, на декілька років і на кожен рік окремо. Крім того, на кожну групу окремо. Такий підхід до роботи в дитячому хореографічному колективі буде сприяти розвитку кращих людських якостей, таких як дружба, повага до старших, уважне ставлення до старших, до молодших, хлопців до дівчат, буде формувати свідому дисципліну та культуру поведінки, сприяти фізичному росту та артистизму.
Не кожна дитина може займатися хореографією. Тут вирішальну роль відіграють фізичні дані. Перед тим як прийняти дитину, ми проводимо вступні іспити, під час яких оцінюються фізичні можливості дитини. Передусім звертаємо увагу на пропорції тіла, загальний зовнішній вигляд. Дивимося, чи не має дитина зайвої ваги, щоб не було яскраво вираженої сутулості. Звичайно, професійний відбір, скажімо, до балетного училища більш вимогливий, ніж у гурток, але без низки певних фізичних даних дітей ми брати не можемо, бо вони просто не зможуть займатися хореографією. Це так само, як, скажімо, як дитина без музичного слуху не зможе співати чи грати на музичному інструменті. Якщо дитина дуже хоче танцювати, але даних для занять з хореографії у неї недостатньо, тоді ми пропонуємо їй займатися у спеціальній підготовчій групі.
хореографічний мистецтво танець балетмейстер
Висновки
Підводячи підсумки про проведене дослідження особливостей виховання дітей мистецтвом хореографії, відповідно до вікових та індивідуальними особливостями навчання дітей слід зробити наступні висновки:
Починаючи заняття з дітьми, педагог-хореограф, перш за все, прагнути зацікавити дітей, навчити їх любити і розуміти мистецтво танцю, яке розширює сферу їх інтересів, збагачує їх новими враженнями. Придбання правильних і точних танцювальних навичок, участь у виконанні танців, творче ставлення до створення в них образу, бесіди педагога з дітьми - все це розвиває естетичне сприйняття, виховує емоційне ставлення до творів мистецтва, вчить правильним судженням в області хореографії.
У результаті активного емоційного знайомства з хореографією формується художній смак дітей, вони починають помічати і сприймати прекрасне не тільки в мистецтві, але і в житті.
Так само можна прийти до висновку, що заняття по хореографії мають велике значення для фізичного розвитку дітей. Вони набувають струнку поставу, починають легко, вільно і граціозно рухатися, позбуваються від таких фізичних недоліків, як сутулість, «клишоногість», зайва вага і т.д. У них поліпшується координація рухів. На заняттях по хореографії корисні навички здобуваються природно. Діти починають відчувати естетику поведінки в побуті; підтягнутість і ввічливість стають нормою поведінки. Вони стежать за своєю зовнішністю, за чистотою, акуратністю, витонченістю свого костюма та зачіски.
Важливо зауважити, що успіх дітей в хореографічному колективі залежить від викладача, який або володіє професійними знаннями і вміло застосовує їх у навчально-тренувальній роботі, або допускає помилки, які негативно впливають на дітей. Викладачам хореографії важливо знати особливості методики роботи з дітьми різних вікових груп, розбиратися в причинах найбільш поширених помилок, що зустрічаються в практиці.
Класична хореографія для дітей - це необхідний початок у вивченні будь-якого танцювального напрямку, який вибере Ваша дитина в майбутньому. Але навіть якщо танець не стане улюбленим захопленням чи професією дитини, то нові вміння, які вона отримає під час занять хореографією, завжди їй знадобляться. Адже хореографія для дітей - це правильна постава, граціозність, відмінна координація рухів, артистичність, вміння концентруватися і, як результат, міцне здоров'я та гармонійний розвиток.
Хореографія для дітей зміцнює серцево-судинну систему, формування м'язів і кісткового скелета дитини відбувається більш рівномірно, збільшується еластичність зв'язок, зміцнюються м'язи. Хореографія для дітей позитивно впливає на нервову систему і психіку дитини. Заняття класичною хореографією вчать малюка бути більш дисциплінованим і зібраним, формують у нього музичний слух.
Отже, для успішної роботи педагог-хореограф повинен добре знати психофізіологічні особливості дітей кожного віку і враховувати їх при формуванні репертуару та складанні плану виховної роботи, вміло розподіляючи фізичне навантаження.
Список використаних джерел
1. Бондаренко Л. Методика хореографической работы в школе / Л. Бондаренко. - К., 1998. - 342с.
. Боярчиков Н. Н. Основи хореографічної роботи з дітьми.- С.-П.: Нева, 1999. - 130 с.
. Годовський В.М., Арабська В.І. Теорія і методика роботи з дитячим хореографічним колективом: Методичні рекомендації, лекції, навчальна програма. - Рівне: РДГУ, 2000. - 76 с.
. Голдрич О.С. Методика викладання хореографії: Навчальний посібник. - Львів: «Сполом», 2006. - 84 с.
. Голдрич О.С. Методика роботи з хореографічним колективом: Посібник для студентів-хореографів мистецьких навчальних закладів України І-ІІ рівня акредитації. Вид. 2-е - Львів: «Сполом», 2007. - 72 с.
. Громов Ю. І. Виховання танцем. / Юрій Іванович Громов. - С.-П.: Гуманітарний університет, 2004. - 210 с.
.Зайцев Є.В., Колесніченко Ю.В. -видання третє.- Вінниця: Нова книга, 2007. - 416с.
.Колногузенко Б.М. Хореографічне мистецтво / Колногузенко Б.М. -Х.: ХДАК, 2008. - 224с.
.Концепція позашкільної освіти та виховання // Освіта. - 5 бер. - 1997.
. Тарасова Н. Б. Методика викладання танців. / Наталія Борисівна Тарасова. - М.: ПРІСТ, 2000. - 160 с.
.Фріз П.І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми: навчально-методичний посібник для студентів спеціальності «Хореографія». - Дрогобич: ДДПУ, 2006. - 198с.
. Шевчук А. Дитяча хореографія / Антоніна Шевчук.- К.: Шкільний світ 2008. - 126с.