Глобалізація світової економіки

  • Вид работы:
    Другое
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    261,84 Кб
  • Опубликовано:
    2016-06-04
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Глобалізація світової економіки

Глобалізація світової економіки

Вступ

економіка глобалізація світовий міжнародний

Актуальність теми. В кінці 1990-х рр. до соціологічного, політичного та економічного наукового обігу увійшло поняття «глобалізація», яке стали використовувати не лише вчені, але і політики, економісти, засоби масової інформації. Це слово містить буквально парадигму, що включає розуміння процесів, які відбуваються в світі, епохальних змін свідками яких стає сучасна цивілізація. Поняття глобалізації - це коротке позначення сукупності складних процесів, суть яких в тому, що вони утискають глобальний світ в часі і просторі і роблять умовними територіальні кордони.

Глобалізація - це історичний процес перетворення світу в єдину систему, що володіє єдиним характеристиками. Історично таку систему породжує дія чинників глобалізації: електронні засоби комунікації, здатні зводити до мінімуму час і простір що розділяють людей; технологічні зміни, що дозволяють поширювати по всьому світу продукцію; формування глобальних ідеологій, таких, як екологічний або правозахисний рух.

Світова економічна криза 2007-2010 років засвідчила особливу складність адаптації до глобальних процесів національних економік нових незалежних держав, в тому числі й України. Процес самоідентифікації нашої молодої держави в глобальному просторі ще не завершився, триває й пошук достойного місця і ролі національної економіки України в міжнародній економіці. Українців не може задовольнити можливий статус їх країни як такої, що розвивається. Вони здатні відбудувати розвинуту країну з конкурентоспроможною соціально та екологічно орієнтованою ринковою економікою. Необхідною передумовою адекватних дій в цьому напрямку є опанування багатого доробку вчень, теорій і концепцій економічної глобалізації, міжнародної економіки, регіональних економічних угрупувань, головних міжнародних економічних процесів і явищ та відкритої національної економіки.

Ступінь наукової розробки теми. Проблематика глобалізаційних процесів знайшла свої відображення в працях таких вчених як Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Золотарьова О.В., Лазебник Л.Л., Лебедєва В.К., Летуча О.В., Леонідов І. Л., Магдіч А.С., Мельник Л.Г., Рябцева Н.В., Сабадаш В.В., Тарасевич В.М. та ін.

Мета роботи. Метою даної роботи є виявлення економічної сутності глобалізаційних процесів їх ґенези та наслідків в тому числі і ролі в них України.

Для досягнення поставленої мети необхідним є вирішення таких завдань:

-   визначити сутність та зміст глобалізації світової економіки;

-       розкрити етапи та визначити форми міжнародної глобалізації;

-       проаналізувати наслідки глобалізаційних процесів у світовій економіці;

-       охарактеризувати форми міжнародної економічної глобалізації;

-       проаналізувати сучасний стан глобалізації світової економіки;

-       визначити приоритетні напрямки та тенденції глобалізаційних процесів у світовій економіці;

-       розкрити проблему вибору вектору глобалізації для України;

-       проаналізувати сучасні потреби та подальші тенденції глобалізаційних процесів для України.

Об’єктом дослідження виступають процеси економічної глобалізації.

Предметом дослідження є економічний механізм та економічний зміст глобалізаційних процесів.

1. Теоретичні аспекти глобалізації світової економіки


1.1 Сутність економічної глобалізації


Глобалізація представляє собою процес всесвітньої економічної, політичної й культурної інтеграції та уніфікації. Хоча термін «глобалізація» почав вживатися економістами і соціологами у другій половині XX ст., його поширення пов'язують з ім'ям професора Гарвардської школи бізнесу Теодора Левітта та його працею «Глобалізація ринків» (1983 p.) [26].

Глобалізація є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закладають її матеріальну, інституційну та політичну основу. Інтернаціоналізація міжнародної економіки здобула якісно нових ознак і піднялася на більш високу ступінь розвитку - стадію глобалізації у 80-х рр. ХХ ст., змістом якої є формування та подальший розвиток єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інформаційно-комп’ютерних технологій.

Як процес глобалізація означає складний комплекс трансграничних взаємодій між економічними суб’єктами, що виявляється в інтенсифікації потоків товарів, послуг, технологій і фінансових коштів, у посиленні впливу міжнародних інститутів, у поширенні діяльності транснаціональних і багатонаціональних корпорацій, у зростанні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів тощо.

Як комплексне геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище, глобалізація в цілому характеризується:

-   комплексною інтеграцією світових ринків, регіональних економічних систем, усіх сфер людської діяльності; поступовим перетворенням світового економічного простору в цілісну структуру, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і вдосконалюючи механізми їхньої взаємодії;

-       інтенсифікацією регіональних інтеграційних процесів, що призводить, з одного боку, до виникнення єдиного економічного простору та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого, - до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнених торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань;

-       розширенням сфери діяльності транснаціональних компаній, створенням системи транснаціональної економічної дипломатії;

-       зростаючим значенням інтелектуально-інформаційних та комп’ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку;

-       прискореними темпами фінансової та інвестиційної централізації;

-       поступовим «розмиванням» економічних кордонів країн тощо.

Глобальна економіка може бути визначена як економіка, ключові елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі. Це економіка, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподілу, обміну та споживання валового глобального продукту [2].

Основу глобалізаційних процесів становить соціально-економічна глобалізація - зростаюча всезагальна господарська взаємозалежність суб'єктів міжнародної економіки. Вона веде до формування нової відносно цілісної економічної системи - глобальної економіки, яка диктує нові «правила гри» національним господарствам. В єдиному економічному просторі, де дії одного з суб'єктів міжнародної економіки неминуче впливають на стан всіх інших, набувають глобального характеру, на перший план виходять планетарні пріоритети і проблеми, вирішення яких потребує участі всіх країн, створення відповідної наднаціональної інституційної та соціально-економічної інфраструктури. Соціально-економічна глобалізація стала наслідком двох основних процесів - поглиблення інтернаціоналізації економічного розвитку та прискорення науково-технічного прогресу. Деталізація їх впливу дозволяє виділити декілька груп чинників глобалізації [11].

Створюючи міжнародні наднаціональні органи, які покликані регулювати світовий ринок, держави делегують їм частину своїх повноважень, переслідуючи мету забезпечити стабільність міжнародної економічної системи і захистити слабких від сильних. Слід мати на увазі, що на практиці міжнародні економічні організації відіграють неоднозначну роль. З одного боку, відбувається згладжування конфліктів і стабілізація міжнародної економічної системи, з іншого - міжнародні організації використовуються провідними країнами для чинення тиску на слабших партнерів. З'являється грунт для нових міжнародних конфліктів. Мова не йде про те, щоб такі організації ліквідувати. Цілком очевидно, що передбачається істотна реорганізація регулюючих структур або створення нових, альтернативних органів, відповідних нинішньому рівню глобалізації. Це означає, що національним державам доведеться погодитися на передачу частини своїх регулюючих функцій наднаціональним глобальним інститутам [17, с. 22].

Делегування повноважень, створення нових наддержавних структур дають підставу деяким вченим стверджувати, що відбувається послаблення ролі держави і навіть її відмирання. Однак на сьогоднішній день всією повнотою влади володіють тільки держави. Передача частини суверенітету міжнародним наднаціональним органам нічого суттєво не змінює, бо, як зазначають дослідники, «делеговані повноваження можуть бути відкликані, а об'єднаний суверенітет може бути не слабкішим, а сильнішим за розрізненні національні» [18 с. 14].

Разом з тим, певні зміни відбуваються у функціонуванні державних структур на національному рівні під впливом глобалізації й супутніх їй процесів демократизації суспільного життя. Насамперед ускладнилося виявлення загальнонаціонального інтересу та його захист на міжнародному рівні. При виробленні загальнонаціонального курсу уряду доводиться враховувати інтереси різних груп населення, іноді взаємносуперечливих. Мова йде про суб'єктів різних форм власності та сфер діяльності: про виробників і споживачів, експортераів й імпортерів, державних посадових осіб, чиновників, «бюджетників» тощо.

Інтереси, які відстоює конкретний уряд в певний момент часу, далеко не завжди є загальнонаціональними. Кожен господарюючий суб'єкт може стверджувати, що саме його позиція відображає загальні, загальнонаціональні пріоритети. Насправді ж визначити, інтереси яких груп і якою мірою відповідають інтересам країни, важко. Це має відношення і до державного апарату, представникам якого за службовим обов'язком доводиться виявляти і представляти національні інтереси. Існує також лобіювання інтересів і спроба запропонувати побажання «своїх» груп впливу в якості національних. Такими проголошуються іноді інтереси домінуючих груп, контролюючих державний апарат [36]

Крім того, в умовах посилення взаємозалежності і взаємопроникнення національних відтворювальних процесів розширюється набір факторів, що впливають на вибір основних напрямів зовнішньоекономічної політики. Так, наприклад, з розвитком процесу транснаціоналізації збільшується кількість людей, у тому числі і представників державного апарату, що пов'язують свій добробут із глобальними економічними інтересами. Інакше кажучи, на рівень матеріального добробуту окремих людей, фірм впливає не тільки стан національної економіки, а й економічна ситуація в інших країнах, в світі в цілому. Нерідкі випадки лобіювання інтересів окремих фірм, що працюють за кордоном, що впливає на вибір вектора зовнішньоекономічної політики.

Прискорення процесів глобалізації, поява безлічі проблем і нових тенденцій у взаєминах національних держав та їх ролі у вирішенні глобальних проблем світової економіки змушують по-новому поглянути на протиставлення внутрішніх і зовнішніх економічних інтересів. При різкому зростанні значення зовнішньоекономічної сфери відбулося зближення інтересів внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Зовнішньоекономічний вектор політики набуває все більшого значення, відкриває нові можливості вирішення і внутрішніх економічних завдань [33]

Спеціалісти, які досліджують процеси глобалізації, виділяють шість основних шкіл в межах яких відбувається теоретико-методологічне дослідження цього явища. Перша школа пов'язана із концепцією «Межі зростання», обгрунтованою Римським клубом. При визначенні перспектив розвитку світової економіки представники Римського клубу дійшли висновку про існування глобальних проблем, розв'язання яких можливе лише на шляху об'єднання зусиль усього світового співтовариства. Суть цього підходу полягає у відомому заклику: «Мислити - глобально, діяти - локально».

Друга школа глобалістики представляє концепцію «Сталого розвитку», розроблену Інститутом всесвітніх спостережень, що знаходиться у Вашингтоні. Представники цієї школи вважають за необхідне зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і скорегувати економічне зростання в розвинутих країнах. Розрізняють також школи глобальної екології, мітозу біосфер, світ-системного аналізу та контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиани

Наявність різних шкіл глобалістики свідчить про те, що, з одного боку, формуються загальні засади теорії глобалістики, визначено такі її основні напрями, як економічна, політична, соціальна, екологічна, а з іншого - не досягнуто розуміння процесів глобалізації, повного усвідомлення позитивних та негативних його рис [23].

Неоднозначно трактується поняття глобалізації. Критики вказують на його розпливчастість і невизначеність як індикатора тих бурхливих подій, що відбуваються у сучасному світі. Більшість дослідників вважають, що глобальність будь-якої системи слід розуміти насамперед у якісному, а не кількісному вимірі. Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система вищого таксономічного рівня. Глобальність будь-якої проблеми, за визначенням одного із відомих дослідників глобалізації Н. Ремерса, визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети. Попри багатоманітність глобальних проблем, вони характеризуються деякими спільними ознаками: мають загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів та долі всього людства, або принаймні його більшості. Це проблеми, що загрожують людству серйозним регресом в умовах життєдіяльності і навіть загибеллю цивілізації, а тому потребують швидкого і невідкладного розв'язання. Нарешті, глобальні проблеми взаємопов'язані, а тому для свого розв'язання вимагають спільних дій усього світового співтовариства.

Таким чином, глобалізація - явище багатогранне. Це комплекс, що охоплює різні сфери світового співтовариства. В основі глобалізації лежать процеси у сфері економіки та фінансів, що є фундаментом глобальних процесів в інших сферах. Економічна глобалізація є вихідною ланкою процесів глобалізації. Вона є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та розвитку науково-технічного прогресу. В її основі лежать міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація господарського життя. Як якісно нове явище глобалізація включає різні процеси, механізми дії, сфери і форми прояву та наслідків. Оскільки вони надзвичайно багатоманітні, то щодо суті глобалізації єдності думок серед її дослідників немає. В сучасній глобалістиці переважає думка, що економічна глобалізація є новою фазою прискорення розвитку світогосподарських зв'язків у кількісному та якісному відношенні. При цьому розмежовуються поняття «глобалізація господарського життя» і «глобальна економіка». Перше означає процес, у результаті якого світова економіка здійснює перехід у новий стан глобальної економіки.

1.2 Форми та етапи економічної глобалізації


Характеризуючи сучасну глобалізовану економіку, А. Бузгалін прийшов до наступних висновків: сучасний корпоративний капітал довів до досконалості систему відносин прямого насильства як засобу підпорядкування світу своєї влади; цей капітал фактично контролює політичне життя сучасних розвинених країн, а держави «великої сімки» - світову політику; забезпечуючи свою гегемонію у духовному житті, капітал контролює процес відтворення інтелігенції, постійно вбирає її найкращі сили, підпорядковує решту населення стандартам масової культури. Національно-державні утворення як такі втрачають роль активних агентів життя і світового співтовариства; навпаки, провідники глобалізації - «світові сили» - діють у кожній державі. А. Бузгалін підкреслює, що «єдиний світовий капітал» використовує переваги своєї транснаціональної кооперації та мобільності для формування всесвітнього панування і закріплення диспропорцій між регіонами, країнами, соціальними та національними групами. Так, на думку А. Бузгаліна, складається протиріччя праці і капіталу епохи глобалізації [3].

В. Кувалдін визначає глобалізацію як «процес формування мегасуспільства». Його підготували різні фактори: досвід XX ст., який довів переваги ринкової економіки і демократії в порівнянні з адміністративно-командною, авторитарною і тоталітарною системами; інформаційна революція; зростання глобальних проблем. В. Кувалдін підкреслює, що мегасуспільство не буде дзеркально відображати або відтворювати сформовану в колишню епоху систему координат - «нація - держава», а буде створювати щось нове. На думку В. Кувалдіна, глобалізація - це вкрай нерівномірний процес, де економіка, що формує світовий ринок, зачіпається глобалізацією глибше, ніж політика, соціальні проблеми та культура. Певний перекіс спостерігається і в системі міжнародних відносин: однополюсна система дозволяє США і країнам Західної Європи безперешкодно контролювати 70% світових ресурсів. Від глобалізації в кінцевому підсумку виграє на даний час лише 14,5% тих, хто живуть у західному світі, в той час як практично не зачіпаються такі масиви, як Китай, Індія, Південно-Східна Азія і Латинська Америка. Утворюються також «чорні дири» в пострадянському просторі, в Африці, в Центральній і Південній Азії [7].

Заступник директора ІСЕМВ Н. Симонія звертає увагу на відмінність глобалізації від інтернаціоналізації. На його думку, процес глобалізації протікає нерівномірно в зв'язку з тим, що для багатьох країн світу ще не закінчилася фаза індустріалізації, а на неї накладається нова хвиля - постіндустріалізм, що йде із Заходу. Що стосується спроб Росії долучитися під впливом міжнародних організацій до західної цивілізації, ігноруючи «грунт» і традиції суспільства, то цей досвід не можна визнати вдалим. В результаті проведеного в Росії експерименту народився «бюрократичний капіталізм», а бюрократія стала тут самим вільним класом. Таким чином, досвід Росії показує, як небезпечно настільки бездумно копіювати Захід. Одночасно з цим Н. Симонія не згоден із суто негативістськім трактуванням постіндустріального світу і підкреслює, що глобалізація - це об'єктивний процес. Тому й спроби відкидати його або нехтувати ним позбавлені сенсу. Інша справа - зосередити увагу на негативних аспектах, які супроводжують глобалізацію, з тим, щоб направити цей процес в інше русло.

Головними формами глобалізації світової економіки є:

) Інтенсифікація міжнародної торгівлі товарами та послугами. Світова торгівля це по суті перша та одна з головних форм міжнародних економічних відносин. Друга половина ХХ століття охарактеризувалася суцільною лібералізацією міжнародної торгівлі товарами та послугами під впливом ГАТТ / ВТО. Так, якщо після Другої світової війни середній розмір тарифів у світі складав приблизно 40%, то вже в кінці ХХ століття - 4%. Це в свою чергу сприяло випереджаючим темпам зростання світового зовнішньоторгівельного обороту (ЗТО) порівняно з темпами зростання світового ВВП. Протягом останніх трьох десятиріч темпи зростання світового ЗТО приблизно в два рази випереджали темпи зростання світового ВВП. В результаті цього, за останні 50 років обсяги міжнародної торгівлі зросли більш ніж в 20 разів. Окрім цього, суттєво розширився асортимент товарів і послуг, збільшилася частка внутрішньорегіональної торгівлі, посилилася географічна диверсифікація зовнішньоторгівельних зв’язків. Впровадження інформаційних технологій у сферу торгівлі змінило ринок, характер продуктів та послуг, сприяло виникненню віртуальної торгівлі [35].

) Глобалізація фінансово-кредитної сфери. Однією з форм прояву процесу глобалізації є стрімке зростання міжнародного фінансового ринку та фінансових операцій. Суспільна лібералізація фінансової сфери та впровадження сучасних інформаційних технологій сприяли стрімкому зростанню обсягів фінансових трансакцій та фінансового ринку. Сьогодні за обсягами операцій міжнародні фінансово-кредитні та валютні відносини посідають перше місце серед усіх форм міжнародних економічних відносин. Так щоденний обсяг фінансових трансакцій складає 3-4 трлн. доларів США в той час коли річний зовнішньоторгівельний оборот рівний 25 трлн. доларів США. Однією з визначальних ознак глобалізації є утворення самостійної фінансової сфери, яка функціонує незалежно від міжнародної торгівлі та потоків інвестицій. Масштаби фінансового сегменту світової економіки просто вражають, так на 1 долар США, що працює в реальному секторі економіки припадає приблизно 30 доларів США, що працюють в фінансовій сфері. Фінансовий ринок розвивається за рахунок власних джерел, відособлюючись від реальної економіки. Держави поступово втрачають контроль над рухом фінансового капіталу, який визначає економічну ситуацію в більшості країн світу.

) Домінування в усіх формах міжнародних економічних відносин ТНК та транснаціональних альянсів. Кінець ХХ - початок ХХІ століть охарактеризувались значним посиленням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК стали головним суб’єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі. З огляду на цю тенденцію, багато дослідників стверджують про «настання ери транснаціональної економіки, чи нової цивілізації транснаціонального бізнесу». Саме ТНК перетворювалися на структурний елемент економіки багатьох країн, рушійною силою їх розвитку та підвищення конкурентоспроможності. На початку ХХІ ст. ТНК контролювали до половини світового ВВП, близько 70% міжнародної торгівлі, 80% закордонних інвестицій і понад 90% ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». На сьогоднішній день економічний потенціал окремих ТНК перевищує потенціал не лише окремих країн, але і цілих регіонів [27].

) Регіоналізація світової економіки. Після Другої світової війни у світі посилилися процеси регіоналізації світового господарства, що було обумовлено посиленням інтернаціоналізації господарського життя та поширення принципів ліберальної демократії. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стали своєрідними інтеграційними угрупуваннями, навколо яких об’єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці. Міжнародна економічна інтеграція охопила всі континенти та субконтиненти, призвівши до утворення численних регіональних інтеграційних угрупувань. Всього у світі нараховується понад двадцять міжнародних економічних об’єднань інтеграційного типу, які охопили практично всі країни планети. Причому, темпи зростання внутрішньорегіональної торгівлі випереджають темпи зростання міжрегіональної торгівлі. Поділ світового господарства на інтеграційні угрупування справляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробництва. Утворення міжнародних економічних об’єднань і союзів сприяє розвитку виробничих відносин між країнами, які входять до них. Водночас це створює перешкоди економічним відносинам між країнами, які не належать до цих угрупувань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об’єднань [27].

) Глобальний інвестиційний бум, а саме різке зростання вивозу прямих закордонних інвестицій. Цьому сприяли циклічні фактори, лібералізація інвестиційного клімату у більшості країн світу та активний розвиток мережі ТНК. Інтенсифікація вивозу прямих іноземних інвестицій зумовила створення в межах світового господарства інвестиційних кластерів, тобто угрупувань країн з переважаючими потоками інвестицій з одного із центрів економічної тріади, а саме США, ЄС, та Японії. В результаті виникли три інвестиційні кластери американський, європейський, японський.

) Інтенсифікація міжнародної міграції робочої сили. Одним із вагомих факторів і показників глобалізації виступає рівень міграції. Як і інші виробничі чинники робоча сила завжди переміщувалась по господарському полю планети. Але лише в кінці ХХ - на початку ХХІ століть кількість переміщень, інтенсивність міграційних потоків між країнами, їх динаміки засвідчують справді глобальні масштаби даного процесу. Нині, за даними Міжнародної організації праці більш як 250 млн. чоловік працюють за межами своїх країн, або приблизно 4% населення планети. В окремих регіонах та країнах світу чисельність іммігрантів перевищує кількість місцевого населення. Зокрема така ситуація характерна для регіону Перської затоки, куди, після відкриття тут величезних покладів вуглеводнів, хлинула іноземна робоча сила. В окремих країнах, таких як Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати чисельність іммігрантів сягає 70-80% населення цих країн. Однак, впродовж останніх років попри посилення процесів глобалізації світових ринків, ситуація на світовому ринку праці не відображає загальної тенденції до зростання рівня відкритості та лібералізації. Більшість розвинутих країн світу посилили імміграційне законодавство та почали активно стримувати приплив дешевої іноземної робочої сили. Пояснюється це тим, що чисельність іммігрантів у більшості з цих країн сягнуло критичної позначки і починає створювати для них серйозні фінансові, соціальні, політичні та інші проблеми [30].

На думку В. Хороса, технологічний зліт, інформаційна революція та інші звершення, що сталися в кінці XX ст., стимулювали безпрецедентну глобалізацію господарства та фінансів, засобів масової інформації та міжкультурного спілкування. Ідея «золотого мільярда», відповідно до якої лише шоста частина населення планети в майбутньому буде вести гідний спосіб життя, стає реальністю. Однак новації, пов'язані з постіндустріалізацією і глобалізацією, обернулися серйозними проблемами для самих розвинутих країн: впровадження нових технологій призвело до скорочення робочих місць у промисловості, посилило соціальну напруженість. Негативні наслідки економічної глобалізації проявилися і в тому, що ТНК, які висуваються на перший план, нерідко ігнорують національні інтереси країн розміщення їхніх активів, в результаті чого роль національних держав слабшає і частина їх функцій переходить до різних наддержавних організацій і об'єднань. Болючіше всього наслідки глобалізації відчули на собі менш розвинені країни так званої світової периферії, яка стає швидше об'єктом, ніж суб'єктом постіндустріальних змін. Можливості для багатьох країн Сходу і Півдня здійснювати незалежний і повноцінний розвиток зменшуються. Проте зростає їх технологічне відставання від розвинених країн, а ТНК обмежують їх здатність проводити національно-орієнтовану економічну політику. Зростання зовнішнього боргу, насамперед, міжнародним фінансовим організаціям, також перешкоджає подальшому прогресу. Обмежувачами розвитку стають невирішені глобальні проблеми, - демографічні, екологічні та інші. Розширюється зона так званого глибокого Півдня, що включає в себе відсталі країни, основними характеристиками яких є бідність, відсталість, корупція, етноконфесійні зіткнення.

На думку В. Кузнєцова, «суть глобалізації полягає в тому, що збільшилася кількість суб'єктів міжнародних відносин, в той час, як раніше, в епоху власне міжнародних відносин, чи то вони політичні або культурні, всі зв'язки обов'язково проходили через національну державу. Зараз на міжнародну арену вийшли, крім держав, міжнародні урядові та неурядові організації, транснаціональні компанії, навіть окремі особистості типу Сороса, здатні впливати на загальносвітові процеси» [21].

На нашу думку, процес глобалізації світової економіки можна розбити на три етапи:

. 1944-1976 рр. Перший етап ознаменувався формуванням нової світової валютної системи (Бреттон-Вудської) і створенням наднаціональної організації, наділеної правом стежити за функціонуванням світової валютної системи - МВФ.

. 1976-1991 рр. На зміну Бреттон-Вудської прийшла Ямайська валютна система, вперше вводиться в обіг термін «глобалізація» (1983 р), перестає існувати біполярний світ.

. З 1991 р - по теперішній час. В світі залишається одна «наддержава» - США, зміцнюють свої позиції ТНК і ТНБ, стрімко збільшується міжнародний рух капіталу, на поверхню спливають екологічні проблеми та проблеми глобальної злочинності, зростають антиглобалістські настрої в усьому світі, збільшується міждержавне розшарування за рівнем доходів населення і темпами економічного зростання.

Таким чином, поняття глобалізації та основні етапи становлення цього процесу різними дослідниками трактуються по-різному, проте дане явище об'єктивно й історично закономірне.

1.3 Наслідки економічної глобалізації


Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: примножуються можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.

Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати [28]:

-  глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього витратах);

-       важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до економічного зростання;

-       переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони;

-       глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і розповсюдження їх серед країн. У її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевершують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні ТНК, що безпосередньо діють на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються економічними вигодами від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн в інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах;

-       глобалізація сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Часом стверджується, що глобалізація веде до досконалої конкуренції. Але, мова швидше повинна йти про нові конкурентні сфери і про жорсткіше суперництво на традиційних ринках, яке стає не під силу окремій державі або корпорації. Адже до внутрішніх конкурентів приєднуються необмежені в діях сильні зовнішні. Глобалізаційні процеси в світовій економіці вигідні, перш за все, споживачам, оскільки конкуренція дає їм можливість вибору і знижує ціни;

-       глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі;

-       глобалізація дає країнам можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків

Глобалізація несе з собою не тільки переваги, вона характеризується також і вірогідністю настання негативних наслідків чи потенційних проблем, в яких деякі її критики вбачають велику небезпеку.

Перша загроза в зв'язку з глобалізацією викликана тим, що її переваги, будуть, розподілятися нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують вигоди від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час низка галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зріст відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до нових, не на їхню користь господарських умов. Це означає можливість відтоку капіталів і робочої сили з цих галузей, що є головною причиною для прийняття адаптаційних заходів, пов'язаних з великими витратами. Адаптаційні заходи тягнуть за собою втрату працівниками роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не тільки до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткі терміни. У кінцевому підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку зростуть соціальні витрати. Це відноситься не тільки до галузей, які в Європі були істотно трансформовані в останні тридцять років. Слід визнати, що подібні зміни несуть в собі серйозну загрозу сформованій світогосподарській структури, і уряди багатьох країн повинні взяти на себе важкий тягар соціальних витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій, перепідготовкою, виплатою допомоги з безробіття, наданням підтримки малозабезпеченим сім'ям [41].

Другою загрозою багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях як у Європі, так і в США. Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація - нормальне явище, породжене технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор.

Наступна загроза, яку таїть у собі глобалізація, зв'язується з помітним збільшенням розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також зі зростанням безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов'язково є наслідком інтенсифікації міжнародної торгівлі. Більш важливою є та обставина, що підвищується попит на кваліфіковані кадри в галузях і на підприємствах. Це викликано тим, що конкуренція з боку трудомістких товарів, випущених у країнах з низьким рівнем заробітної плати і невисокою кваліфікацією працівників, тягне за собою зниження цін на аналогічну продукцію фірм з розвинених держав і скорочення їхніх прибутків. У подібних умовах європейські компанії припиняють випуск збиткової продукції і переходять до виробництва товарів, що вимагають використання висококваліфікованого персоналу. В результаті робітники з більш низькою кваліфікацією залишаються незатребуваними, їхні доходи падають.

В якості четвертої загрози відзначають перенесення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей в країни з низькою оплатою праці. Експорт робочих місць може виявитися небажаним для економіки низки держав. Однак подібна загроза не надто небезпечна [7].

П'яту погрозу пов'язують з мобільністю робочої сили. Сьогодні багато говориться про вільний обмін товарами, послугами та капіталом і значно менше - про свободу переміщення робочої сили. У зв'язку з цим піднімається питання про вплив глобалізації на зайнятість. У відсутність адекватних заходів проблема безробіття може стати потенційним джерелом глобальної нестабільності. Безробіття або часткова зайнятість - головна проблема світового співтовариства в цілому, і особливо деяких країн, які витрачали великі кошти на освіту. Високий рівень безробіття сигналізує про наявність великих структурних проблем і політичних помилок в рамках світової економіки. Ці фактори свідчать про необхідність ефективного управління змінами на всіх рівнях, особливо в сферах, які безпосередньо впливають на умови життя людей.

Важливим джерелом напруженості і конфліктів може стати також масова урбанізація, пов'язана з глобальними демографічними, технологічними та структурними змінами. Міста вже стають ключовими елементами суспільства в масштабі країн і світу в цілому, а також основними каналами поширення впливу глобалізації з ряду причин. По-перше, постачання міст продовольством і енергією залежить у багатьох країнах не від місцевих джерел, а від імпортних ресурсів. Далі, міста є основними центрами глобальної стандартизації споживання. У них же транснаціональні компанії діють найбільш активно. Урбанізація, мабуть, посилить процес глобалізації, а кооперація між великими містами в політичному і інституційному плані стане новою сферою міжнародних відносин.

Глобалізація з її глибокими економічними, технологічними та соціальними перетвореннями вплине і на світову екосистему. А це типова проблема загальнолюдської безпеки. Дотепер провину за загальний збиток навколишньому середовищу покладають на розвинені країни, хоча основну шкода вони заподіюють все ж собі.

Можна назвати кілька джерел майбутніх конфліктів, які виникнуть у зв'язку з використанням екосистеми. Боротьба за водні ресурси, ймовірно, виллється в гострі регіональні конфлікти. Майбутнє тропічних лісів і наслідки їх вирубки вже стали предметом глибоких суперечностей між державами через розбіжності в інтересах і політичних цілях.

2. Сучасний стан міжнародних глобалізаційних процесів


2.1 Форми та напрями міжнародної економічної глобалізації


Глобалізаційні процеси та інтеграційні регіональні об’єднання різняться глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості [28, c. 365-366]. Це твердження лише доводить, що теорія Баласса про етапи розвитку інтеграційного об’єднання є вірною. Він розрізняє 5 форм глобалізації [48, c. 170]:

- зона вільної торгівлі, де скасовані тарифи та кількісні обмеження між країнами-учасницями;

-       митний союз, де, окрім того, введений єдиний тариф у торгівлі з третіми країнами;

-       загальний ринок, де усунені не лише торгові обмеження на рух факторів виробництва;

-       економічний союз, де свобода руху товарів і факторів виробництва доповнюється угодою національних політик для усунення дискримінації, що викликає через невідповідність цих політик;

-       повна економічна інтеграція, при якій уніфіковані національні економічні політики засновуються органами національної влади.

Отже, розглянемо більш детально ці етапи, а саме об’єднання, що існують на цих етапах.

Згідно до внесених поправок до теорії Баласса, першою формою наближення країн одна до іншої є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна з іншій режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх. Ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними угодами є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР.

Другою формою глобалізації (інтеграції) є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь з країн-членів.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він представляє собою узгоджену скасовану групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення такого союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньо-інтеграційну торгівлю товарами та послугами, повне свободу пересування їх в середині регіону.

Четвертим, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, в якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху всіх факторів виробництва. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов ЄС, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР).

На п’ятому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об’єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угруповання. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділених правом приймати рішення з важливих питань організації.

На наступному рівні інтеграції - валютному союзі, до вимог економічного союзу додається обов’язкове використання спільної валюти. Типовим прикладом валютного союзу є Європейський валютний союз, а також Західно-африканський валютний союз.

Сьомим рівнем економічної інтеграції є політичний союз, у рамках якого координуються не лише господарська діяльність держав-членів, але й політичні питання. Члени такого об’єднання передають частку свого суверенітету до сфери компетенції наднаціональних інститутів влади. Ця форма має всі шанси успішно здійснитися на практиці у найбільш впливовому інтеграційному угрупованні ЄС [48].

Окрім рівнів глобалізації доцільно виділити і основні напрямки за якими відбувається глобалізація світової економіки:

-  глобалізація товарних ринків;

-       глобальний ринок капіталів і його сегменти;

-       глобалізація ринку робочої сили.

1. Глобалізація товарних ринків. В умовах інформаційної епохи відбуваються якісні зміни в області глобалізації ринків і конкуренції. Перелік галузей, у яких компанії, не здатні до глобальної діяльності й не мають відповідних маркетингових можливостей, вибувають із гри, збільшується. Діяльність міжнародних організацій, таких, як Генеральне угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Світова торговельна організація (СОТ), привела до зниження торговельних бар'єрів між країнами й відкриттю доступу до міжнародних ринків. Уряди багатьох країн усвідомили, що захист внутрішніх виробників і ринків від іноземних конкурентів не дає бажаних результатів, а веде до росту інфляції, уповільненню темпів економічного росту, зниженню ефективності вітчизняних компаній, відсутності в них необхідних для міжнародної конкурентної боротьби підприємницьких навичок. До числа інших стимулів до глобалізації ринків і конкуренції ставляться прискорення й здешевлення транспортних перевезень і безперервне вдосконалювання телекомунікацій, що зробило глобальне спілкування дешевим простим і ефективним. Нарешті, відбулося значне зниження висоти бар'єрів, що перешкоджали участі компаній у всесвітній торгівлі. Сьогодні компанія, що відкрила свій сайт в Інтернеті, одержує можливість продавати товари покупцям з іншого кінця світу з такою ж легкістю, як і споживачам, що живе рядом. У першу чергу використовують можливості глобалізації ринків транснаціональні компанії. Їх ланцюжки поставок рівною мірою глобальні, матеріали й комплектуючі поступають з найбільш дешевих джерел, склади й логістика організовані у найбільш вигідні з погляду витрат регіонах, а дослідження й розробки сконцентровані там, де необхідні для цього знання найбільш доступні [28].

У більшості секторів економіки малі, орієнтовані на внутрішній ринок фірми не здатні скористатися ефектом масштабу, що дозволило б їм домогтися підвищення конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі. У транснаціональних компаніях він полягає не стільки в економії виробничих витрат, скільки в одержанні додаткової інформації й знань. Успіх нових, сфокусованих транснаціональних організацій заснований на тім, що вони можуть дозволити собі направити значні засоби на дослідження й розробку, просування торговельних марок, розвиток інформаційних технологій і маркетингу. Визначивши нові можливості, вони виділяють ресурси, необхідні для завоювання ринків і отримання прибутку.

Фірми в умовах глобалізації не можуть ігнорувати міжнародні ринки. Зростаюча взаємозалежність країн усього світу при виробництві товарів і послуг привела до усвідомлення компаніями потреби більш глобального підходу до свого бізнесу. Глобальні ринки важливі, тому що майбутнє багатьох фірм залежить від можливостей розширення виробництва. Фірми повинні шукати нові можливості на ринках закордонних країн, тому що їхні внутрішні ринки вже насичені. Міжнародна торгівля стає усе більше ліберальної, тому компанії зіштовхуються з жорстокою конкуренцією з боку іноземних виробників на своїх внутрішніх ринках. Вони повинні навчитися відбиватися від конкурентів на своїй споконвічній території або ж використовувати можливості, що відкриваються на зовнішніх ринках.

. Глобалізація ринку капіталів. Глобальний ринок капіталів виник наприкінці ХХ сторіччя. Сьогодні цей ринок об’єднує в собі як значні, так і невеликі сегменти, що раніше були розрізненими. Найзначнішим сегментом є ринок капіталів англомовних країн, що характеризується найбільшими фінансовими інститутами, розгалуженою фінансовою системою, що включає комерційні й інвестиційні банки, відкритою системою звітності, рейтинговими агентствами, що користуються величезним впливом, і дослідно-аналітичними компаніями. На цьому ринку акціонери наділені величезними правами, причому відсутнє централізоване управління ринком.

Другий істотний сегмент світового ринку капіталів - це японський ринок. Він характеризується широкою й інституціональною структурою і розгалуженою фінансовою системою, притримується відносно закритої форми звітності, надає акціонерам досить обмежені права. Японський ринок капіталу зовнішньо виглядає орієнтованим на командно-управлінську модель функціонування. На цьому ринку рейтингові й дослідно-аналітичні компанії відіграють дуже незначну роль [27].

Третій важливий сегмент світового ринку капіталів - європейський континентальний ринок - дуже відрізняється від перших двох. На цьому ринку домінують відособлені універсальні банки. Він характеризується розвинутими інституціональними структурами фондового ринку, які невеликі за розміром і менше дотримуються дисципліни у здійсненні фінансових операцій, ніж на англомовному ринку. Вимоги до процедури звітності вкрай пом'якшені, а рейтингові агентства і дослідно-аналітичні компанії перебувають в стадії становлення. При значно обмежених правах акціонерів спостерігається значна кількість різних форм управління інститутами фондового ринку - від централізованого управління до майже повної його відсутності.

Кожний з розглянутих вище сегментів ринку має свою динаміку, свої особливі принципи інвестування, свої стандарти щодо оформлення документації і навіть свою термінологію.

Проте основним досягненням сучасних глобальних ринків є узгодження форм співробітництва основних світових фінансових центрів, постійне консультування між собою з питань ставки відсотка або монетарної політики. Центральні банки, що управляють цими трьома основними фінансовими ринками, також займаються узгодженням правил поведінки інвесторів, позичальників, емітентів, фінансових посередників і акцептуванням практики їхньої участі на цих ринках [7].

. Глобалізація ринку робочої сили. Розвиток процесів глобалізації, який торкнувся докорінних основ життя суспільства всіх країн світу не оминув і ринок трудових ресурсів, який посідає ключове місце в загальній структурі ринкового господарства і регулюється за допомогою загальних економічних механізмів ринку. Це призвело до набуття світовим ринком праці специфічних рис: гнучкість робочої сили, виникнення стратегії соціальної політики, існування глобальних лідерів.

Однією з головних особливостей варто вважати гнучкість сукупної робочої сили, що в основному і забезпечує кількісні та якісні зміни, що сталися в структурі зайнятості, організації праці, методиках адаптації працівника до трудового процесу. Сучасний ринок праці схильний до швидких змін під впливом багатьох чинників і, передусім, науково-технічного прогресу. Умови господарювання на різних ринках висувають підвищені і значною мірою нові вимоги до робочої сили. Гнучкість сучасного ринку праці забезпечила комплексне поєднання всіх складових ринку, а саме: змін структури оплати праці, організації трудового процесу, форм зайнятості, заходів для підвищення мобільності робочої сили, норматив його регулювання, змін у системі освіти і підготовки кадрів.

Зміни в економічному житті, що нині відбиваються під впливом глобалізації, підводять людство до якісно нових і незвичних умов ринкового господарства з принципово іншим характером економічних зв’язків і виробничих відносин. Постає проблема створення ефективної системи соціальної підтримки населення. Ця система має враховувати ситуацію, що динамічно змінюється в умовах ринку, і містити в собі механізм захисту працівника від таких факторів ризику, як інфляція, безробіття тощо [8].

Глобальна економіка стимулювала зрушення у співвідношенні сил, передання влади на глобальних ринках у руки покупців і надання переваг глобальним лідерам за рахунок обмеження можливостей традиційних претендентів на лідерство на ринках. Надзвичайна мобільність капіталу, людей та ідей сприяла тому, що більше продукції і новинок поставляється і буде поставлятися на глобальні ринки, скорочуючи розрив у технологічному рівні між країнами. Завдяки новим можливостям, які з’явилися у глобальних лідерів, стало легше долати кордони і використовувати нові технології. Нові лідери засвоїли тактику обходу монополістів, що раніше домінували на ринках, а тепер стали неухильно втрачати свої позиції [8].

2.2 Сучасний стан міжнародної економічної глобалізація


Сучасне дослідження глобалізаційних процесів суттєво обтяжене браком методів оцінки рівня та обсягів протікання глобалізації, особливо в економічній сфері. Разом з тим, існують певні узагальнюючи рейтингові оцінки, як наприклад Індекс рівня глобалізації країн світу (КОФ Індекс глобалізації), створений у 2002 році при Швейцарському економічному інституті. Цей Індекс позиціонується як комбінований показник, який дозволяє оцінити масштаб інтеграції тієї чи іншої країни у світовий простір і порівняти різні країни по його компонентів.

Всі країни, досліджувані в рамках Індексу, оцінюються за 24 показниками, об'єднаним в три основні групи глобальної інтеграції:

. Економічна глобалізація - обсяг міжнародної торгівлі, рівень міжнародної ділової активності, торговельні потоки, міжнародні інвестиції, тарифна політика, обмеження і податки на міжнародну торгівлю, і т.д.

. Соціальна глобалізація - рівень культурної інтеграції, відсоток іноземного населення, міжнародний туризм, міжнародні особисті контакти, обсяг телефонного трафіку, поштових відправлень, транскордонних грошових переказів, інформаційні потоки, і т.д.

. Політична глобалізація - членство держав у міжнародних організаціях, участь у міжнародних місіях (включаючи місії ООН), ратифікація міжнародних багатосторонніх договорів, кількість посольств та інших іноземних представництв в країні, і т.д.

Індекс рівня глобалізації обчислюється як сума вказаних складових з ваговими коефіцієнтами 36%, 39% і 25%, відповідно. Для всіх країн, охоплених даним дослідженням, складається рейтинг за Індексом глобалізації, який вказує їх місце серед інших досліджуваних держав (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Рейтинг країн світу за Індексом глобалізації (перша 20-ка) [51]

Рейтинг

Країна

Індекс

Рейтинг

Країна

Індекс

1

Бельгія

92.30

11

Кіпр

86.08

2

Ірландія

91.79

12

Великобританія

85.39

3

Нідерланди

91.33

13

Канада

85.38

4

Австрія

89.48

14

Люксембург

85.15

5

Сінгапур

88.89

15

Чехія

84.86

6

Данія

88.12

16

Фінляндія

84.85

7

Швеція

87.63

17

Іспанія

84.21

8

Португалія

87.07

18

Франція

83.86

9

Угорщина

86.85

19

Словаччина

83.49

10

Швейцарія

86.28

20

Норвегія

81.99


Таким чином, можна побачити, що майже вся перша 10-ка країн, які мають найвищий Індекс глобалізації це країни із стабільно але помірно зростаючими економіками, які намагаються входити в глобальне економічне середовище такими темпами, які корелюються із внутрішнім розвитком промислового сектору та сектору споживання. Натомість в цьому рейтингу відсутні такі країни як США, Німеччина, Франція, КНР, що пояснюється надзвичайно потужним розвитком внутрішнього ринку, а тому відсутністю необхідності пошуку шляхів постійного заміщення падіння попиту всередині держави. Що стосується вартісних показників, то слід зазначити, що зростання світової економіки за 2014 рік склав 3,2%. Сумарний ВВП всіх країн склав на кінець 2014 року - 74699 млрд. дол. При цьому вже з початку 1970-х рр. спостерігається тенденція до уповільнення темпів зростання світового ВВП (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Рейтинг країн за рівнем ВВП (млрд. дол. США) [52]

Місце

Країна

Індекс

Місце

Країна

Індекс


Світ

77,301,958

5

Великобританія

2,945,146


ЕС

18,495,349

6

Франція

2,846,889

1

США

17,418,925

7

Бразилія

2,353,025

2

КНР

10,380,380

8

Італія

2,147,952

3

Японія

4,616,335

9

Індія

2,049,501

4

Німеччина

3,859,547

10

РФ

1,857,461


Що стосується структури, то у 2014 році частка первинного сектора (сільське господарство) світової економіки у ВВП склала 5,9%, частка вторинного сектора (промисловість) склала 30,5%, частка сфери послуг (в основному фінансових) - 63,6% (рис. 2.1, табл. 2.3.).

Рис. 2.1. Структура ВВП світової економіки у ВВП у 2014 році

Таблиця 2.3. Структура ВВП розвинених економік (млрд. дол. США)

Країна

Номінально ВВП

сільське господарство

промисловість

сфера послуг

0

Світ

74699,26

4407,26

22783,27

47508,73

1

США

17418,93

836,63

14267,56

59535,31

2

КНР

10380,38

6797,63

31821,88

36079,74

3

Японія

4616,335

896,39

20542,30

53335,27

4

Німеччина

3859,547

597,59

20990,49

53111,17

5

Великобританія

2945,146

1419,29

13669,96

59610,01

6

Франція

2846,889

522,89

15686,84

58489,52

7

Бразилія

2353,025

4033,76

20467,60

50197,90

9

Італія

2147,952

2913,27

26891,73

44894,25

8

Індія

2049,501

1493,99

18077,22

55128,05

10

РФ

1857,461

12997,67

19272,41

42503,88


Отже, першість у світовій економіці займають Сполучені Штати за показником в номінальному вираженні. Міжнародні аналітики оптимістично оцінюють зростання світової економіки і в 2015 році в порівнянні з поточним роком, але попереджають: Китай, Росія і Бразилія становлять найбільшу загрозу зростанню Світового ВВП; слід також враховувати можливість негативної реакції на початок підвищення відсоткових ставок у Сполучених Штатах. Так, Deutsche Bank змінив свої оцінки за темпами зростання світового ВВП в 2015 році з 3,9% до 3,6% у зв'язку з погіршенням прогнозів для економіки Китаю, Росії та Бразилії. Експерти німецького банку очікують семивідсотковий зростання китайського ВВП в 2015 році, проте передбачають зниження даного показника до 6,7% в 2016 році. Що стосується ВВП Бразилії, темпи зростання економіки на 2015 рік, за прогнозами, складуть 0,7%. Російський ВВП в наступному році скоротиться до 0,9%. Проте становище у світовій економіці дещо покращиться в порівнянні з 2014 роком, за підсумками якого, як очікується, показник зростання складе 3,2% [38]

Важливим аспектом глобалізації є діяльність ТНК, динаміка показників якої надзвичайно наочно демонструє і тенденції і напрямки розвитку глобалізаційних процесів в міжнародній економіці (табл. 2.4, 2.5).

Таблиця 2.4. Динаміка економічних показників 100 найбільших (нефінансових) ТНК

Показник

2005

2010

2015 прогноз

Активи, млрд. дол.

8683

10159,11

11378,2

з них за кордоном

4732

5536,44

6754,457

питома вага закордонних активів в загальному їх обсязі, %

54,3

63,531

67,4

Обсяг продаж, млрд. дол.

6623

7152,84

8726,465

з них за кордоном

3742

4378,14

4728,391

питома вага закордонних активів в загальному їх обсязі, %

56,3

65,871

62,9

Кількість співробітників, тис осіб

15107

18581,61

21183,04

з них за кордоном

8025

9870,75

10217

питома вага співробітників за кордоном в загальній кількості

53,1

62,127

60,4


Таким чином, можна побачити, що протягом майже 10 років зберігається стабільна тенденція до зростання економічної активності ТНК, однак тут слід враховувати і природну інфляцію, і потужну фінансово-економічну кризу 2010-2012 рр. Тому реальні темпи нормального зростання активності ТНК характеризуються як падіннями, так і періодами стрімкого зростання до 10-12% на рік.

Таблиця 2.5. Розподіл 100 найбільших (нефінансових) ТНК за галузями господарювання*

Галузь

Кіл-сть

Загальна частка ТНК галузі в зарубіжних показниках 100 ТНК, %

(ТНК), %



Активи

Продаж

Зайнятість

11

18,3

18,1

12,6

45

Нафтова і газова промисловість

10

16,2

24,9

5,7

63

комунальні послуги

10

9,8

4,7

7,0

50

Телекомунікації

9

13,2

5,8

5,7

46

Електротехнічна та електронна промисловість

9

12,5

13,3

15,9

50

Металургія та гірнича промисловість

9

4,6

4,1

8,6

65

Торгівля

9

5,2

9,6

15,4

39

Фармацевтична промисловість

8

5,6

4,4

5,1

57

Харчова, текстильна і целюлозно-паперова

8

3,9

5,0

7,4

58

Диверсифікована діяльність

5

4,7

3,5

5,7

66

Хімічна промисловість

3

1,6

1,9

1,4

52

ЗМІ

3

2,0

1,3

1,7

82

Інше

6

2,4

3,4

7,8

50

*Згідно актуальних даних Євростату, ЄЦБ, ГД ЄК ЕКОФІН станом на 24 листопада 2014 р. Узагальнено самостійно автором

Можна побачити, що провідне місце в структурі діяльності ТНК займають корпорації що працюють в таких секторах як: автомобілебудування, нафтова і газова промисловість, електротехнічна та електронна промисловість. Ці сфери економіки вважаються класичними, в той час як протягом останнього часу помітне зростання ділової активності та прибутковості ТНК, що працюють в сфері телекомунікаційних технологій та фармацевтичній промисловості.

2.3 Пріоритетні напрямки та тенденції глобалізаційних процесів у світовій економіці


Процес глобалізації позначив необхідність вирішення не тільки економічних проблем, а й соціальних, таких як боротьба з бідністю, забезпечення продовольчої безпеки, старіння населення, а також питань, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, до числа яких, насамперед, відносяться загальне потепління, забруднення навколишнього середовища, брак водних ресурсів.

Також, регулювання найважливіших процесів міжнародної економіки в умовах глобалізації зосередилося в рамках невеликої кількості міжнародних організацій (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Організація Об'єднаних Націй, Всесвітня торгова організація), що стало очевидним в кінці ХХ століття.

Однією з основних тенденцій глобалізації світового господарства є розвиток процесу регіоналізації, який проявляється в інтеграції, посилення взаємозалежності і взаємодії національних економік.

У сучасній світовій економіці структурно оформилися три провідних регіональних торгово-економічних блоку, фактично розділили держави планети на три найбільші зони переміщення капіталів, послуг і робочої сили:

-  Західноєвропейський;

-       Північноамериканський;

-       Азіатсько-Тихоокеанський.

«Ключовими фігурами» цього економічного трикутника є Європейський союз, США і Японія.

Інтеграційні процеси характерні для багатьох регіонів і країн світу. Головною метою інтеграційних союзів є - розширення ринків за рахунок зняття митних, валютних та інших бар'єрів, використання переваги економіки масштабу. Освіта інтеграційних союзів переслідує і зовнішні політичні цілі, основна з яких - створення сприятливої зовнішньоекономічної середовища для економіки союзу.

Глобалізація економіки також значною мірою пов'язана з феноменом ТНК та операціями, здійснюваними між їх філіями. Цей складний і багатоплановий процес Світовий банк характеризує як «новий регіоналізм»: формування макрорегіональних просторів, збільшення соціально-економічних коаліцій і союзів.

В умовах глобалізації діяльність ТНК вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, відбувається реальна зміна географії промислового виробництва. При цьому в тому чи іншому регіоні використовуються сприятливі умови та інвестиційний клімат. ТНК організовують попит і пропозиція. Через ТНК і пов'язані з ними транснаціональні банки проходять товарні та фінансові потоки, що визначають розвиток світового господарства [10].

Перетворивши світове господарство по суті в транснаціональне виробництво, ТНК багато в чому зумовили його прогрес за різними напрямками: від підвищення технічного рівня, якості продукції та ефективності виробництва до вдосконалення форм менеджменту та управління компаніями. Через дочірні компанії та філії в багатьох країнах світу вони діють за єдиною науково-виробничої та фінансової стратегії, cформованої в їхніх материнських компаніях, володіють величезним науково-виробничим і ринковим потенціалом, що забезпечує динамічний розвиток світової економічної системи.

Поетапний аналіз розвитку ТНК дозволяє виявити наступні тенденції транснаціоналізації світової економіки:

-  розвиток надвеликих корпорацій, які стають основними гравцями у світовій економіці (у тому числі за рахунок зростання філіальної мережі ТНК);

-       зниження ступеня «прив'язки» ТНК і виробленої ними продукції до материнських країнам за рахунок розвитку світового фондового ринку та використання механізму стратегічного альянсу;

-       концентрація капіталу, тому в умовах ринкової економіки вона є чинником виживання в конкурентній боротьбі, забезпечуючи зниження витрат виробництва, можливість найкращого здійснення НДДКР, ефективну рекламу, мінімізацію накладних витрат та інших витрат;

-       утворення і зростання ТНК як результат інтернаціоналізації економіки та розвитку світового ринку;

-       транснаціоналізація капіталу стає характерною рисою інституціонального розвитку всієї сучасної економіки.

Слід зазначити, що ТНК являють собою досить складне і постійно розвивається явище в системі світогосподарських зв'язків, що вимагає особливої уваги з боку держави та міжнародного контролю, особливо в умовах світової фінансової кризи [20]

Зауважимо також, що великий вплив на подальший розвиток сучасних міжнародних економічних відносин мають такі фактори:

. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.

. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.

. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом'якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.

. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об'єднань, а з іншого - стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.

. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв'язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.

. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв'язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).

. Політичні фактори: міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.

 


3. Місце України в процесах глобалізації міжнародної економіки


3.1 Проблема вибору вектору глобалізації для України


Аналіз реальних характеристик глобалізаційних процесів підводить до висновку про взаємопов’язаність усіх основних складових глобалізації - глобальної економіки, міжнародної політики, світового інформаційного простору, соціально-економічного й гуманітарного розвитку людства. Унаслідок процесів глобалізації та радикальних змін у міжнародній політичній системі формується новий світоустрій, який визначатиме головні засади міжнародної стабільності загалом і безпеки кожної країни зокрема.

Провідною суперечністю глобалізаційних процесів є суперечності між глобальними потребами світового економічного й політичного розвитку та прагненнями національних держав до збереження власної ідентичності й суверенності. Будь-яка країна, що прагне уникнути маргінального й периферійного стану, має інтенсивно включатися у глобалізаційні та інтеграційні процеси, проте не повинна «розчинитися» у загальному глобалізаційному просторі.

Суперечності економічних і політичних інтересів глобальних корпорацій і держав-націй створює нові лінії напруження у міжнародній системі. Малі й слабкі країни можуть протиставити могутності глобальних корпорацій лише силу їх внутрішньої консолідації і групової регіональної інтеграції. Унаслідок нерівномірності розвитку окремих країн і регіонів дедалі більшого значення набуває формування асиметрії міжнародних відносин як небезпечне явище сучасної світової політичної системи.

Динаміка глобалізації втягує всі держави, ігноруючи їхній суверенітет, типи політичних режимів і рівень політичного розвитку. Нові актори все більше підривають роль держави у сферах безпеки, економіки, комунікацій, нівелюючи її монополію на використання силових засобів. Усе це не може не відбиватися на змісті національного інтересу, основних пріоритетах його реалізації.

Перед серйозними викликами глобалізації Україна має, насамперед, забезпечити внутрішню збалансованість інтересів різних прошарків населення і, усвідомлюючи власні національні інтереси, виступати консолідовано перед зовнішнім світом. В умовах глобалізації Україна, позиціонуючи себе як впливовий суб’єкт міжнародних відносин, має шанс використати її переваги для власного розвитку, тоді як залишаючись об’єктом дії зовнішніх сил, отримає лише її негативні наслідки [2].

Проблему національного розвитку України і визначення її національних інтересів слід розглядати враховуючи реальні перспективи країни в глобалізованій геополітичній структурі світу. Стратегія входження України у світовий простір має спиратися на існуючі ресурсні можливості, її економічний, соціально-політичний та духовно-інтелектуальний потенціал.

Особливістю глобалізаційних загроз і викликів є те, що вони походять зі сфер, що не завжди піддаються контролю з боку держави, а на відміну від загроз геополітичного типу формуються більше позадержавними суб’єктами. Серед основних загроз і викликів глобалізаційного типу можна виокремити конфлікт цінностей, маргіналізацію певних країн і регіонів, розпад політичних утворень і виникнення «держав, що не відбулися», глобалізацію криміналу, тероризму, неконтрольоване розповсюдження зброї масового ураження і звичайних озброєнь, інформаційні технології впливу на безпеку держави, загострення локальних конфліктів, нелегальну міграцію тощо.

Європейська інтеграція є важливою складовою процесу глобалізації сучасного світу й продовженням магістрального шляху модернізації західної цивілізації. Розвиток процесів консолідації Європи вимагає від європейців визначення своїх геополітичних і геоекономічних інтересів на глобальному рівні й практичного формування орієнтованого на Європу геоекономічного простору з відповідним включенням суміжних країн у сферу європейських інтересів. Орієнтуючись на європейську модель розвитку, Україна позиціонує себе як європейську державу, спроможну зробити вагомий внесок у розбудову європейської економічної, політичної та безпекової систем.

Проблему національного розвитку України необхідно розглядати не стільки під кутом зору її історичної долі й національної ідеї, а з урахуванням її реальних перспектив у глобалізованій геополітичній структурі світу. Стратегія посилення позицій України в міжнародні системі має спиратися на існуючі ресурсні можливості, її економічний, соціально-політичний та духовно-інтелектуальний потенціал.

На стратегічний вектор розвитку Української держави в умовах глобалізації впливають вагомі внутрішні чинники, а також зовнішні стимули й тиск з боку світових держав. Включення України у світову економічну й політичну систему, а отже, і в глобалізаційні процеси можливе у трьох основних варіантах - самостійне (в економічному вимірі - самоізоляція і протекціонізм), через євразійську геополітичну модель (повернення під економічний контроль старого центру - Росії) і через європейську інтеграцію (розвиток демократії і ринкової економіки). У цьому контексті європейська інтеграція України має значення як найбільш ефективний засіб її включення у глобалізаційні процеси й систему міжнародної безпеки на максимально сприятливих для її розвитку умовах.

Регіональну політику України в глобалізаційному контексті можна вважати компліментарною до євроінтеграційних прагнень спробою набути переваг у світовому політичному та економічному просторі шляхом створення локальних схем співробітництва, у яких вона займала б лідерські позиції. Але Україна, виходячи на рівень активної регіональної політики, усе ж проводить її недостатньо інтенсивно й послідовно, а коли з боку деяких інших країн виникає потужний супротив її регіональним ініціативам, вона занадто легко піддається зовнішньому тиску і втрачає здобуті позиції. Потенціал регіонального співробітництва на всіх рівнях - від двосторонніх форм взаємодії до багатосторонньої співпраці у рамках міжнародних організацій - за умов його повнішого розкриття надає країні додаткові важелі протидії викликам глобалізації.

Перед серйозними викликами глобалізації країна має забезпечити насамперед внутрішню збалансованість інтересів різних прошарків населення і виступати консолідовано перед зовнішнім світом.

Визначення системи національних інтересів України мусить враховувати як її історичний досвід національного й державного розвитку, так і всі аспекти сучасної геополітичної, історико-культурної, цивілізаційної ситуації, повний спектр питань економічного, політичного, соціального й духовно-інтелектуального життя. З урахуванням цього Україна має виробити власну модель орієнтації у світовому просторі, власний погляд на події, які відбуваються у світі, на близьке й далеке оточення, з яким вона взаємодіє як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. В умовах глобалізації Україна має шанс використати її переваги для власного розвитку, тоді як залишаючись об’єктом дії зовнішніх сил, вона отримає переважно негативні її наслідки [25].

3.2 Сучасні потреби та подальші тенденції глобалізаційних процесів для України


Варіанти еволюції національної економіки в умовах глобалізації:

- рух до лідерів;

-       поповнення геоекономічної периферії;

-       підтримка існуючого статус-кво та рівновіддаленість від головних полюсів сили в умовах формування поліполярної глобальної системи.

Розвиток національної економіки в умовах глобальної економіки може реалізовуватися або в межах регіональних інтеграційних об’єднань або акоординаційно, самотужки, спираючись лише на власні можливості та досягаючи власних цілей.

Позиціювання національної економіки на світових ринках і в глобальному виробничому процесі безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспроможністю. Конкурентоспроможність національної економіки визначається на рівні окремих фірм, що виробляють товари і послуги, й представляють національну економіку на світових ринках, та регіональному рівні галузевих і міжгалузевих кластерів, у межах яких ці фірми функціонують.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки як основної рушійної сили світового економічного розвитку є однією з ключових умов виходу з рецесії країн, які зазнали значних втрат внаслідок світової фінансово-економічної кризи. Дослідження, що проводяться у цій сфері Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) охоплюють широке коло питань: виявлення та аналіз чинників найбільшого впливу на конкурентоспроможність, проведення порівняльного аналізу відповідних показників по більшості країн світу, розробка рекомендацій щодо механізмів покращення конкурентоспроможності окремих країн і регіонів.

Рейтинг конкурентоспроможності Global Competitiveness Report побудований на основі Індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index - GCI), який був розроблений професором К. Сала-і-Мартіном для ВЕФ і вперше представлений на ньому у січні 2005 р.

Для аналізу конкурентоспроможності національних економік використовуються статистичні дані, що враховують стадію економічного розвитку країни - базового розвитку (1), керованої ефективності (2), інноваційного розвитку (3) або перехідний етап (від 1 до 2 та від 2 до 3) (табл. 3.1). На конкурентоспроможність певної групи країн визначальний вплив має відповідна група факторів, для якої розраховується свій субіндекс. Зокрема, за класифікацією ВЕФ, Україна відноситься до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Єгиптом, Венесуелою та ін. Росію віднесено до групи країн керованої ефективності (2), як і Китай, Аргентину, Бразилію, Південну Африку та ін.

Таблиця 3.1. Рейтинг України за Індексом глобальної конкурентоспроможності в 2009-2011 рр.


В 2010-2011 рр. Україна з індексом 3,9 значно втратила у рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ, посівши серед 139 країн світу 89-е місце перед Гондурасом (рис. 21.4) та демонструючи значне відставання від середньосвітового індексу (4,18). В 2009-2010 рр. Україна посідала 82 місце з індексом 4,0 серед 133 країн світу.

Незважаючи на значні видатки, до яких вдавалися уряди для стимулювання попиту, протидіючи рецесії, темпи економічного зростання в розвинутих країнах залишаються загальмованими, спостерігається високий рівень безробіття в сполученні зі слабким внутрішнім попитом. Одночасно країни, що розвиваються, демонструють досить потужне економічне зростання (особливо Індія, Бразилія, Китай).

Саме вони виступають в сучасному світі в ролі «головного двигуна глобальної економіки». Це стає ще одним аргументом на користь нагальної необхідності в умовах глобалізації значного посилення ролі держави в забезпеченні передумов довгострокового економічного зростання, підтримці соціальної стабільності й підвищенні конкурентоспроможності національної економіки. Держава має створювати сприятливі умови для формування, функціонування і розвитку нових високоефективних виробничих інтегрованих сітьових структур [12].

Необхідність державного втручання визначається, зокрема, наступними факторами:

- в умовах стрімкого НТП ринкові форми самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби та забез-печувати швидкі цілеспрямовані зрушення в економічній структурі;

-       глобалізація людського співіснування підвищила взаємозалежність окремих країн від зовнішнього світу на тлі зростання «прозорості» кордонів, що сприяє отриманню виграшів провідними країнами та дискримінує країни, що розвиваються.

Коригування структури недостатньо розвинутої національної економіки лише ринком, без державного втручання призведе до:

- загального структурного спрощення;

-       занепаду високотехнологічних галузей;

-       посилення сировинної спрямованості промислового виробництва;

-       набуття країною ролі споживача кінцевої продукції;

-       перетворення в постачальника дешевої сировини і робочої сили;

-       спеціалізації на використанні екологічно брудних технологій і виробництв.

Пріоритети євроінтеграційної стратегії України - дотримання стратегічного балансу між західноєвропейським вектором (Європейський Союз) та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку (США-ЄС-Російська Федерація, а в майбутньому Китай, Японія).

Проблеми, що перешкоджають набуттю Україною повноправного членства в ЄС: 1) цивілізаційні (українське та західноєвропейське суспільства перебувають на різних стадіях циклів цивілізаційного розвитку); 2) трансформаційні (відсутність корекції в стратегії розвитку ЄС у напрямі орієнтації на загальноєвропейську, а не західноєвропейську модель відносин між країнами); 3) моделювання (стратегія розвитку відносин України з ЄС має враховувати модель майбутнього, а не нинішнього ЄС).

Вплив світової економічної кризи 2007-2010 рр. на цілі і пріоритети стратегії економічного розвитку України проявився в пошуку перехідних цільових орієнтирів (скажімо, набуття асоційованого членства в ЄС на прикладі Норвегії). Проблеми засобів досягнення стратегічних цілей пов’язані з дотриманням умов культурно-етнічної, економічної «сумісності»:

- близькість рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів;

-       наявність високорозвинутих економічних зв’язків між суб’єктами економічної діяльності країн, що інтегруються.

Перешкоди засобів досягнення євроінтеграційних цілей:

Україна значно відстає від середнього рівня ЄС за показниками ВВП на душу населення, рівня експорту на душу населення, прямих іноземних інвестицій на душу населення;

- нездатність багатьох українських підприємств витримати конкурентний тиск єдиного європейського економічного простору;

-       значне розходження за рівнем соціальних стандартів між Україною та ЄС (наприклад, рівень розвитку людського потенціалу);

-       недостатній потенціал виходу України на західноєвропейські ринки високотехнологічних виробів та входження у відповідні системи міжнародної кооперації, що сформовані або формуються в ЄС;

-       недостатня сумісність України з ЄС за інституціональними ознаками, особливо в таких сферах, як: судова система, суспільна інформованість, статистика, соціальний захист, регіональне співробітництво, охорона довкілля, охорона здоров’я, правосуддя, державні закупівлі тощо.

Проблеми способів поєднання засобів досягнення стратегічних цілей пов’язані з формуванням еволюційного, поступового характеру входження України до ЄС. Світова економічна криза 2007-2010 рр. актуалізувала проблеми підвищення внутрішнього попиту та розширення місткості внутрішнього ринку.

Перспективи включення України в економічний простір Європейського Союзу залежать від: завершення процесу закріплення базових ринкових перетворень в Україні і становлення розвинутих ринкових інституцій; відмови від структурної політики підтримки розвитку застарілих базових галузей економіки; істотного розвитку механізмів комерціалізації існуючого в Україні інтелектуального потенціалу.

Основи прискорення євроінтеграції: економічні (розвиток галузей: аерокосмічної, виробництва нових матеріалів, фармацевтичної, електронної, електротехнічної); політичні (пріоритетність науково-технічної, інноваційної, освітньої та інформаційної політики держави); фінансові (механізм цільового фінансування адаптації України до міжнародних стандартів має охоплювати усі рівні бюджетного процесу, позабюджетні фонди, а також залучення коштів вітчизняних підприємств).

Висновки


За результатами проведеного дослідження можна зробити низку висновків.

. Визначено сутність та зміст міжнародної глобалізації як економічного явища. Глобалізація є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закладають її матеріальну, інституційну та політичну основу. Інтернаціоналізація міжнародної економіки здобула якісно нових ознак і піднялася на більш високу ступінь розвитку, змістом якої є формування та подальший розвиток єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інформаційно-комп’ютерних технологій.

. Розкрито етапи та форми міжнародної глобалізації. Так, процес глобалізації світової економіки можна розбити на три етапи: І. 1944-1976 рр. Перший етап ознаменувався формуванням нової світової валютної системи (Бреттон-Вудської) і створенням наднаціональної організації, наділеної правом стежити за функціонуванням світової валютної системи - МВФ; ІІ. 1976-1991 рр. На зміну Бреттон-Вудської прийшла Ямайська валютна система, вперше вводиться в обіг термін «глобалізація» (1983 р), перестає існувати біполярний світ; ІІІ. З 1991 р - по теперішній час. В світі залишається одна «наддержава» - США, зміцнюють свої позиції ТНК і ТНБ, стрімко збільшується міжнародний рух капіталу, на поверхню спливають екологічні проблеми та проблеми глобальної злочинності, зростають антиглобалістські настрої в усьому світі.

Головними формами глобалізації світової економіки є: інтенсифікація міжнародної торгівлі товарами та послугами; глобалізація фінансово-кредитної сфери; домінування в усіх формах міжнародних економічних відносин ТНК та транснаціональних альянсів; регіоналізація світової економіки; глобальний інвестиційний бум, а саме різке зростання вивозу прямих закордонних інвестицій; інтенсифікація міжнародної міграції робочої сили.

. Проведено аналіз наслідків глобалізаційних процесів. Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати: поглиблення спеціалізації і міжнародного поділу праці; економія на масштабах виробництва; вільна торгівля на взаємовигідній основі; підсилення конкуренції, стимулювання розвитку нових технологій; підвищення продуктивності праці; можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів. Серед основних загроз глобалізаційних процесів можна назвати: нерівномірний розподіл переваг глобалізації світової економіки; деіндустріалізація національних економік розвинених країн; збільшення розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників; перенесення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей в країни з низькою оплатою праці; гіпер мобільність робочої сили.

. Виокремлено основні рівні глобалізації, а також виділено основні форми за якими відбувається глобалізація світової економіки: глобалізація товарних ринків; глобальний ринок капіталів і його сегменти; глобалізація ринку робочої сили.

. Проведено наліз сучасного стаун глобалізації світової економіки. Так, що стосується вартісних показників, то слід зазначити, що зростання світової економіки за 2014 рік склав 3,2%. Сумарний ВВП всіх країн склав на кінець 2014 року - 74699 млрд. дол. Що стосується структури, то у 2014 році частка первинного сектора (сільське господарство) світової економіки у ВВП склала 5,9%, частка вторинного сектора (промисловість) склала 30,5%, частка сфери послуг (в основному фінансових) - 63,6%. Важливим аспектом глобалізації є діяльність ТНК, динаміка показників якої надзвичайно наочно демонструє і тенденції і напрямки розвитку глобалізаційних процесів в міжнародній економіці. Визначено, що провідне місце в структурі діяльності ТНК займають корпорації що працюють в таких секторах як: автомобілебудування, нафтова і газова промисловість, електротехнічна та електронна промисловість. Ці сфери економіки вважаються класичними, в той час як протягом останнього часу помітне зростання ділової активності та прибутковості ТНК, що працюють в сфері телекомунікаційних технологій та фармацевтичній промисловості.

. Визначено пріоритетні напрямки та тенденції глобалізаційних процесів у світовій економіці. Так, однією з основних тенденцій глобалізації світового господарства є розвиток процесу регіоналізації, який проявляється в інтеграції, посилення взаємозалежності і взаємодії національних економік. У сучасній світовій економіці структурно оформилися три провідних регіональних торгово-економічних блоку, фактично розділили держави планети на три найбільші зони переміщення капіталів, послуг і робочої сили: Західноєвропейський; Північноамериканський; Азіатсько-Тихоокеанський. Крім того, аналіз розвитку ТНК дозволяє виявити також і тенденції транснаціоналізації світової економіки.

. Розкрито проблему вибору глобалізаційного вектору України. На стратегічний вектор розвитку Української держави в умовах глобалізації впливають вагомі внутрішні чинники, а також зовнішні стимули й тиск з боку світових держав. Включення України у світову економічну й політичну систему, а отже, і в глобалізаційні процеси можливе у трьох основних варіантах - самостійне (в економічному вимірі - самоізоляція і протекціонізм), через євразійську геополітичну модель (повернення під економічний контроль старого центру - Росії) і через європейську інтеграцію (розвиток демократії і ринкової економіки). У цьому контексті європейська інтеграція України має значення як найбільш ефективний засіб її включення у глобалізаційні процеси й систему міжнародної безпеки на максимально сприятливих для її розвитку умовах.

. Проведено аналіз сучасних потреби та подальших тенденції глобалізаційних процесів для України. Так, пріоритетом залишається євроінтеграційна стратегія України, яка розкривається в дотриманні стратегічного балансу між західноєвропейським вектором (Європейський Союз) та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку (США-ЄС-Російська Федерація, а в майбутньому Китай, Японія). Проблеми, що перешкоджають набуттю Україною повноправного членства в ЄС: 1) цивілізаційні (українське та західноєвропейське суспільства перебувають на різних стадіях циклів цивілізаційного розвитку); 2) трансформаційні (відсутність корекції в стратегії розвитку ЄС у напрямі орієнтації на загальноєвропейську, а не західноєвропейську модель відносин між країнами); 3) моделювання (стратегія розвитку відносин України з ЄС має враховувати модель майбутнього, а не нинішнього ЄС).

 


Список використаних джерел


1.   Бей О. Підручник міжнародної політичної економії. Книга І. Теорія. - Мюнхен: Український вільний університет, 1994. - 245 с.

.     Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. А.О. Задої, В.М. Тарасевича - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 416 с

3.      Бузгалин А. Постиндустриальный мир и процессы глобализации // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - №3.

.        Бураківський І., Немиря Г., Павлюк О. Україні і європейська інтеграція // Політика і час. - 2000. - №3-4. - с. 5-14

.        Вебер, А.Б. Глобализация: взгляд в будущее / А.Б. Вебер // Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Вып. 7 (19). М.: Новый век, 2001. С. 4-32.

.        Глобализация мирового хозяйства и национальные интересы России / под ред. В.П. Колесова. - М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002. - с. 114

.        Глобализация мировой экономики: понятие и основные этапы / Л. А Юнусов // Проблемы современной экономики. - №4 (28). - 2008

.        Глобальна економіка: конспект лекцій для студентів V курсу денної форми навчання спеціальності «Міжнародна економіка». /Відп. за випуск О.В. Воронова. - Одеса: ОНЕУ, ротапринт, 2012 р. - 84 с

.        Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: підручник. - К.: Кондор, 2005. - 266 с.

.        Гришняева Ю.Д. Глобализация как основная тенденция развития мировой экономики. Стратегии включения стран в систему мирохозяйственных связей в условиях глобализации. // Современные научные исследования и инновации. 2011. №3 [Электронный ресурс].: http://web.snauka.ru/issues/2011/07/1252

.        Гронтковська Г.Е. Ряба О.І., Венцурик А.М., Красновська О.І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Г.Е. Гронтковської К.: Центр учбової літератури, 2014. - 382 с

.        Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. - 2003. - №5 (498). - с. 19-27

.        Гусинська Н. Міжнародна економічна інтеграція як глобальна передумова світового економічного розвитку // Регіональна економіка. - 2000. - №4, - с. 185-191

.        Делягин, М.Г. Мировой кризис: общая теория глобализации: курс лекций / М.Г. Делягин. М.: ИНФРА-М, 2003, c. 51

.        Економіка Європейського Союзу та порівняльний аналіз соціально-економічних систем країн Європи: Підручник / Батченко Л.В., Дмитриченко Л.І., Ткаченко О.Г., Кулик Є.І. - Донецьк: ДонДУУ, 2012. - 315 с

.        Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - К.: Знання, 2012. - 206 с

.        Клинова, М. «Возвращение» государства: «скорая помощь» в кризисе или устойчивая тенденция? / М. Клинова // Мировая экономика и междунар. отношения. 2010. №5. С. 18-31.

.        Кондратьев, В. Корпоративный сектор и государство в стратегии глобальной конкурентоспособности / В. Кондратьев // Мировая экономика и междунар. отношения. 2010. №3. С. 21-31.

.        Кочетов, Э.Г. Глобалистика. Теория, методология, практика: учеб. для вузов / Э.Г. Кочетов. М.: НОРМА, 2002., c. 26-28

.        Крейдич Т.В. Тенденции транснационализации мировой экономики в условиях глобализации / Т.В. Крейдич // Вестник МГТУ. - №1. - 2010. - С. 209-214

.        Кузнецов В. Актуальные вопросы глобализации // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №5. - С. 51

.        Мариніна С.В. Особливості розвитку інтеграційних угруповань в азійсько-тихоокеанському регіоні/С.В. Мариніна // Економічний часопис-XXI. - №1-2 (2). - 2013

.        Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбалкина. - М.: ЗАО «Бизнес-школа», 1998. - 230 с.

.        Мировая экономика и международные экономические отношения / Под общ. ред. Хасбулатова Р.И. - М.: Гардарики, 2006. - 671 с.

.        Міжнародне безпекове середовище: виклики і загрози національній безпеці України. - К.: НІСД, 2013. - С. 60-64

.        Міжнародна економіка [текст]: навч. посіб. / За ред. Г.Е. Гронтковської. - К.: «Центр учбової літератури», 2010. - 384 с

.        Міжнародна економіка: Навч. посібник. / Ю.Г. Козак, Н.С. Логвинова, В.В. Ковалевський та ін. - К.: ЦУЛ, 2008. - 1118с

.        Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Рум’янцев, Г.Н Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Рум’янцева. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.

.        Міжнародні відносини та світова політика / за ред. В.А. Манжоли. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - 863 с.

.        Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студентів економічних вузів і факультетів / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. - К.: Либідь, 1992. - 255 с.

.        Мокій А.І. Зовнішньоекономічна інтеграція регіонально-галузевих комплексів як напрям системної трансформації системної економіки: Дис… докт. економ. наук: 08.05.01 / Київський національний Університет ім. Т. Шевченка. - К., 2000. - 339 арк.

.        Молчанова Е.Ю. Економічна регіоналізація в Північній Америці // Вчені записки / Ін-т економіки та права «КРОК»; відп. ред. І.Ф. Радіонова. - К., 1997 - Вип. 8. - 2003. - с. 164

.        Нечай А. Глобализация мировой экономики и роль государства / А. Нечай // Журнал международного права и международных отношений - 2010 - №4

.        Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с

.        Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - С. 359 - 367

.        Осадчая, И.М. Глобализация и государство: новое в регулировании экономики развитых стран / И.М. Осадчая // Мировая экономика и междунар. отношения. 20081. С. 3-15

.        Рогач О. І., Дзюба П.В. Міжнародний інвестиційний менеджмент: підручник. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2011. - 495 с.

.        Рост мировой экономики составит 2,5% по итогам 2014 года - Fitch / Международная єкономика. - 2015. - №1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://delo.ua/world/rost-mirovoj-ekonomiki-sostavit-25-po-itogam-2014-goda-fitch-285289/

.        Рубцова М.Ю., Сльозко О.О. Макроекономічна політика у відкритій економіці: Навч. посіб. - К.: Освіта України, 2010. - 568 с.

.        Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 622 с.

.        Світова економіка: навчальний посібник. Ч. 1 / Рогач О.І., Намонюк В.Є., Анісімова О.Ю. - К.: ІМВ, 2012. - 186 с.

.        Світова економіка: навчальний посібник. Ч. 2 / Рогач О.І., Намонюк В.Є., Анісімова О.Ю. - К.: ІМВ, 2012. - 171 с.

.        Сорос, Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности / Дж. Сорос; пер. с англ. С.К. Умрихиной, М.З. Штернгарца. М.: Инфра-М, 2009., c. 124

.        Фолішин С.В., Румянцев А.П., Циганов С.А. та ін. Міжнародна економіка / За ред. С.В. Фолішина. - Львів: Новий світ, 2011. - 446 с.

.        Чугаєв О.А. Валютна інтеграція в Європейському Союзі. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - 192 с.

.        Шишков Ю. Европейский дом глазами федералиста // МэиМО. - 2001. - №12. - с. 63-71

.        Шишков Ю.В. Европа и процессы глобализации экономики // Современная Европа. - 2014. - №1. - с. 32-41

.        Шуканов П.В. Влияние этнополитического фактора на процессы глобализации и регионализации // Регіональні перспективи. Березень 2000 р. №1 (8), с. - 59-64

.        Янченюк Е. Глобализация мировой экономики: объективные тенденции и субъективные факторы / Е. Янченюк // журнал международного права и международных отношений 2014 - №3

.        Beyond EU Enlargement. Volume 1. The Agenda of Direct Neighborhood for Eastern Europe. - Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 2011. - 281 p.

.        The 2013 Index of Globalization. - KOF Swiss Economic Institute [Електронний ресурс] - Режим доступу: globalization.kof.ethz.ch/

.        List by the International Monetary Fund [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://data.worldbank.org/indicator/ NY.GDP.MKTP.CD/countries/EU? display=graph

.        O’Brien R. Global Financial Integration. The End of Ceography. - L., 2012. - P. 5

.        Rajapatirana S. Trade Politics in Latin America and the Caribbean: priorities, progress and prospects. - S.F.: Center for economic growth, 1997. - p. 64.

.        The World Factbook [Electronic resource] // Central Intelligence Agency. Mode of access: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2012.html

.        World Investment Report 2012 / UNCTAD / United Nations, New York and Geneva, 2012.

.        Young Young L. ASEAN Matters. Reflecting on the Association of Southeast Asian nations / Lee Young Young. - Singapore: World Scientific Publishing Co. Ptc. Ltd., 2011. - 372 p.

Похожие работы на - Глобалізація світової економіки

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!