Особливості соціалізації особистості підлітків у процесі навчання в загальноосвітній школі

Особливості соціалізації особистості підлітків у процесі навчання в загальноосвітній школі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

1.1 Проблема соціалізації особистості в науковій літературі

1.2 Загальна характеристика процесу соціалізації

.3 Особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

2.1    Організація і проведення дослідження

2.2    Аналіз результатів дослідження та висновки

2.3    Психолого-педагогічні рекомендації по оптимізації соціалізації підлітків в умовах загальноосвітньої школи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Підлітковий вік - гостро протікає перехід від дитинства до дорослості, в якому переплітаються суперечливі тенденції. Для цього складного етапу показові як позитивні (зростання самостійності, підвищення змістовності відносин з людьми, розширення сфери діяльності), так і негативні (дизгармонічність в утворенні особистості, згортання перш усталеною системи інтересів, який протестує характер поведінки) прояви. У цей час завершується оформлення тієї схеми поведінки, яка впливатиме на фізичне і психічне здоров'я, на все подальше громадську особисте життя.

Одним з головних моментів є те, що в підлітковий період відбувається вихід людини на якісно нову соціальну позицію, в якій формується і активно розвивається свідомість і самосвідомість особистості. Поступово відбувається відхід від прямого копіювання оцінок дорослих, зростає опора на внутрішні критерії. Поведінка підлітка починає все більше регулюватися його самооцінкою.

Механізм і процес формування особистості підлітка розкривається в психології на основі поняття соціалізації, тобто в процесі засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності.

Особливий вплив на формування системи цінностей підлітка в цей час надає спілкування і взаємини з однолітками. Необхідно підкреслити важливу роль не тільки спілкування та взаємодії в психічному розвитку дитини, а й характеру взаємозв'язку міжособистісних відносин дітей та їх спільної діяльності. Питання про те, що є визначальним у цьому взаємозв'язку - діяльність або відносини і якості особистості, має принципове методологічне значення.

В Україні сьогодні відбуваються серйозні зміни умов формування особистості. На цьому процесі позначається вплив трьох глобальних тенденцій.

По-перше, підсилюється світова тенденція динамізму соціальних процесів, яка сприяє становленню нового типу суспільства, що орієнтується головним чином, на майбутнє.

По-друге, іде болісне подолання тоталітаризму на соціано-політичному й світоглядному рівнях, усвідомлення значимості національних і загальнолюдських цінностей, культури як предметно-змістовного й предметно-діяльнісного контексту формування особистості.

По-третє, дає про себе знати акцентування значимості індивідуально- психологічного у формуванні особистості.

В контексті цих проблем зростає роль психологічних особливостей особистості, які відіграють значну роль в процесі її соціалізації.

Психологія під особистістю розуміє конкретну людину, що є представником певного суспільства, національності, класу, колективу, яка займається будь- яким видом діяльності, усвідомлює своє ставлення до навколишнього і має індивідуально-психологічні властивості.

Людина стає особистістю в процесі соціалізації, тобто в результаті включення індивіда в соціальні відносини.Соціалізація здійснюється шляхом засвоєння індивідом соціального досвіду й відтворення його у своїй діяльності.

Соціалізація- це процес становлення соціального «Я».Вона охоплює всі форми прилучення індивіда до культури,навчання й виховання, за допомогою якого індивід здобуває соціальну природу [2,с. 116].

Соціалізація- це процес, за допомогою якого індивід здобуває знання, цінності, соціальні навички й соціальну чутливість, що дозволяють йому інтегруватися в суспільство й поводитися там адаптивно.

“Під соціалізацією прийнято розуміти процес оволодіння людиною соціальними цінностями й нормами, соціальним досвідом і знаннями, завдяки чому вона стає повноправним членом суспільства”[3,с. 125]. Це шлях від біологічної істоти до суспільної. Цей процес відбувається як у результаті виховання, тобто цілеспрямованого впливу на особистість, так і в результаті самостійного осмислення дійсності підлітком. Тобто, соціалізація має двосторонню спрямованість: сама людина докладає зусиль для оволодіння соціальними навичками, і суспільство за допомогою виховання прилучає її до культури, трансформує її. Особливо важливу роль відіграє соціалізація в підлітковому віці. Практично все, що відбувається в житті підлітка можна розглядати як чинник соціалізації, що обумовлює засвоєння тих або інших норм поведінки.

Враховуючи важливість проблеми, визначається мета дослідження:

виявити роль,особливості соціалізації підлітків, здатності особистості до життєвого самовизначення, формування в неї навичок «соціального самовибудовування», самовиховання.

Об'єкт дослідження - соціалізація особистості підлітка.

Предмет дослідження - особливості соціалізації особистості підлітків у процесі навчання в загальноосвітній школі.

В якості гіпотези висунуте таке припущення:

Особливістю соціалізації школярів є протиріччя між об'єктивно складними суспільними відносинами, все зростаючими вимогами, які пред'являються суспільством до соціалізації і підростаючому поколінню, і недостатньо використовуються соціально-економічними, ідеологічними, політико-виховними засобами впливу на людину.

У відповідності з метою, предметом і гіпотезою, визначено такі завдання дослідження:

) теоретичний аналіз літератури, що висвітлює стан проблеми дослідження;

) встановлення специфічних особливостей соціалізації підлітків;

) вивчення залежності між віком дитини і ступенем його соціалізації;

) порівняння особливостей соціалізації хлопчиків і дівчаток Методологічною основою дослідження є:

системний підхід, що дозволяє розглядати проблему і саму освітнє середовище як розвивається відкриту систему;

особистісний підхід при визначенні позиції суб'єкта освітнього середовища;

комплексний підхід, який розглядає і суб'єкта, і умови, і рушійні сили у взаємозв'язку;

принцип детермінованості змісту та особливостей діяльності людини системою навчально-виховного процесу.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези, використані наступні методи дослідження:

теоретичний аналіз психологічної та педагогічної літератури з проблем особливостей соціалізації;

метод вивчення результатів діяльності школярів;

психодіагностичні методи дослідження міжособистісних відносин школярів;

методи спостереження, бесіди та інші.

Базою дослідження виступила: МОН середня школа № 35

Теоретична значимість дослідження - у виявленні взаємозв'язку між умовами і можливостями успішної соціалізацією особистості підлітків.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані вчителями та педагогами для покращення більш успішної соціалізації особистості підлітків. Також отримані результати можуть використовуватися в процесі психодіагностичної роботи при надані психологічної допомоги.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатку.

У вступі обгрунтовано актуальність, визначено тему, сформульовано мету і завдання дослідження, описано методи, а також практична значущість дослідження, і структура дипломної роботи.

У першому розділі присвячена теоретичному аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми соціалізації сучасних школярів. Також у главу увійшли параграфи про поняття та структуру соціалізації, про особливості становлення і розвитку особистості в підлітковий період, про нестабільність ситуації в сфері освіти.

У другому розділі присвячена особливостям соціалізації сучасних школярів. У ній представлені психодіагностичні методи дослідження процесу розвитку особистості школяра, характеристика випробовуваних, результати дослідження, їх аналіз, а також рекомендації щодо оптимізації соціалізації сучасних школярів.

У висновку підводяться підсумки виконаної роботи, робляться висновки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

1.1 Проблема соціалізації особистості в науковій літературі

Поняттям «соціалізація» позначається взаємодія людини з суспільством. Це поняття має міждисциплінарний статус і широко використовується в психології, соціології, педагогіки, філософії. Процес соціалізації розкривається в роботах Г.М. Андрєєвої, Л.С. Виготського, І.С. Кона, І.І. Луніна та ін. Велика увага педагогічному аспекту соціалізації особистості приділяють педагоги: О.О. Бодальов, В.А. Караковський, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова.

Поняття «соціалізація» характеризує в узагальненому вигляді процес засвоєння індивідам певної системи знань, норм, цінностей, установок, зразків поведінки, які входять в поняття культури, притаманної соціальної групи і суспільству в цілому, і дозволяють функціонувати індивіду в якості активного суб'єкта суспільних відносин.

Його зміст значно варіюється в різних концепціях особистості. Поняття соціалізації вперше було описано в кінці 40-х - початку 50-х рр.. в роботах американських психологів і соціологів (А.Парк, Д.Доллард та ін.) Поняття про соціалізацію як процесі повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого відбувається її пристосування, склалося в американській соціології. У традиціях цієї школи поняття «соціалізація» розкривається через термін «адаптація», який означає пристосування живого організму до умов середовища.

За Піаже, «соціалізація - це процес адаптації до соціального середовища, що складається в тому, що дитина, досягнувши певного рівня розвитку, стає здатним до співпраці з іншими людьми, завдяки поділу і координації своєї точки зору і точок зору інших людей» [29, С .82].

І.С. Кон визначає соціалізацію як «засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого створюється конкретна особистість» [17, С.22].

Г.М. Андрєєва дає більш повне визначення: «Соціалізація - двосторонній процес, що включає в себе з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активної діяльності, активного включення в соціальне середовище »[2, С.338].

Про ці два взаємопов'язаних процесах, що становлять сутність соціалізації, пише Б.Ф. Ломов: «З одного боку, особистість все більше включається в систему суспільних відносин, її зв'язки з людьми та різними сферами життя суспільства розширюються і поглиблюються, і тільки завдяки цьому вона опановує суспільним досвідом, присвоює його, робить своїм надбанням. Ця сторона особистості часто визначається як її соціалізація. З іншого боку, долучаючись до різних сфер життя суспільства, особистість разом з тим набуває і все більшу самостійність, відносну автономність, тобто розвиток у суспільстві включає процес індивідуалізації »[20, С.308].

У концепції виховання учнівської молоді в сучасному суспільстві, розробленої педагогами О.О. Бодалева, Л.І. Новікової, А.В. Мудрик, В.А. Караковским дається визначення соціалізації, яке, на нашу думку, більшою мірою відображає його сутність: «Соціалізація - процес двосторонній. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, у які він входить. А з іншого в процесі соціалізації він активно відтворює систему соціальних зв'язків і соціальний досвід »[10, С.26].

У соціальному плані процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) розглядається як засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

У соціалізації індивіда виділяється 2 фази:

) соціальна адаптація - означає пристосування індивіда до соціально-економічних умов, до рольових функцій, соціальним нормам, що складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп і соціальних організацій, що виступають як середовище його життєдіяльності;

) інтеріоризація (інтеграція) - процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини.

Характер адаптації та інтеріоризації обумовлений структурою кожної конкретної особистості, сформованої попереднім досвідом.

Ці форми найтіснішим чином переплітаються один з одним, одна не може існувати без іншої, розмежування допускається лише для глибшого розуміння процесу і результату, форм прояву соціалізації особистості.

Розглядаючи соціалізацію особистості та її форми як внутрішньоособистісний процес, слід підкреслити, що вона здійснюється в соціальних процесах взаємодії таких типів, як «індивід - індивід», «індивід - група», «індивід - суспільство».

Тому соціалізується індивід для своєї зручності спочатку, скажімо так, "приміряється» до джерела впливу. Соціалізація включає в себе безліч адаптивних, дезадаптивних, змішаних - комплексних дій і процесів, механізмів, завдяки чому особистість виявляється адаптованою в одній групі і дезадаптованою в іншій.

Таким чином, соціалізація - це безперервний процес, що триває протягом усього життя. За допомогою соціалізації суспільство відтворює соціальну систему, зберігає свої соціальні структури, формує соціальні еталони, стереотипи і стандарти (групові, класові, етнічні, професійні та ін), зразки рольової поведінки. Особистість змушена засвоювати соціальний досвід шляхом входження в соціальне середовище, в систему існуючих соціальних зв'язків.

Соціалізація здійснює соціальну типізацію особистості, адаптує і інтегрує людини в суспільство завдяки засвоєнню ним соціального досвіду, цінностей, норм, установок, властивих як суспільству в цілому, так і окремим групам.

Процес соціалізації умовно можна представити як сукупність чотирьох складових:

стихійна соціалізація людини - вона відбувається у взаємодії і під впливом об'єктивних обставин життя суспільства, зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними та соціокультурними реаліями;

відносно спрямована соціалізація - коли держава приймає певні економічні, законодавчі, організаційні заходи для вирішення своїх завдань, які об'єктивно впливають на зміну можливостей і характеру розвитку, на життєвий шлях тих чи інших вікових груп (визначаючи обов'язковий мінімум освіти, вік його початку, строки служби в армії і т.д.);

відносно соціально контрольована соціалізація - планомірно створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку людини (виховання);

більш-менш свідоме самозміна людини, що має просоціальний, асоціальний або антисоціальний вектор (самостворення, самовдосконалення, саморуйнування), у відповідності з індивідуальними ресурсами і відповідно чи всупереч об'єктивним умовам життя.

Умовно можна виділити три групи завдань соціалізації:

. природно-культурні;

. соціально культурні;

. соціально-психологічні.

Вирішення завдань усіх трьох названих груп є об'єктивною необхідністю для розвитку людини. Якщо яка-небудь група завдань або суттєві завдання якої-небудь групи залишаються не вирішеними на тому чи іншому віковому етапі, то це або затримує розвиток людини, або робить його неповним. Можливий і такий випадок, коли та чи інша задача позначається на розвитку людини не відразу, а через певний період часу (іноді досить значний), що призводить до нібито невмотивованих вчинків і рішень.

У цілому треба зауважити, що оскільки людина не пасивна у вирішенні об'єктивних завдань, а є тією чи іншою мірою творцем свого життя, бо сам ставить перед собою завдання і цілі, тому він і може розглядатися як суб'єкт соціалізації.

Особливе значення для педагогічного розуміння сутності соціалізації має вивчення факторів, механізмів і принципів соціалізації. А.В. Мудрик виділяє 4 групи чинників соціалізації:

• мегафактори - космос, планета, світ в цілому;

• макрофактори - країна, етнос, суспільство, держава;

• мезофактори - регіон проживання, тип поселення, засоби масової комунікації, субкультури;

• мікрочинники - родина, сусіди, групи однолітків, релігійні організації, виховні організації, мікросоціум [22, С. 26].

Відомий вчений-педагог С.Т. Шацький у своєму підході до дослідження проблеми соціалізації підростаючого покоління виділяє дитяче середовище з цілісного навколишнього середовища. Середовище дитини і підлітка також багата і різноманітна, як складна вся навколишня його обстановка. Вона надає соціалізуючий вплив не тільки на зростаючу людину, а й на середовище дорослих. Розглядаючи середовище як фактор соціалізації особистості, виділяють наступні її складові: економічний і соціальний побут, сім'я, школа, вулиця, суспільство, держава, психічне середовище, дитяче середовище.

Кожен з перерахованих факторів має своє особливе значення і повинен враховуватися при вирішенні педагогічних завдань соціалізації особистості дитини. Соціальне мікросередовище є, з одного боку, одним з найважливіших факторів, який пришвидшує або стримуючим процес соціалізації особистості, з іншого - необхідною умовою успішного розвитку цього процесу.

Соціалізація в спеціальному сенсі слова є надзвичайно важливим для суспільства в цілому і різних груп соціальним процесом. Він здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують досягнення суспільних і групових цілей. Ці механізми пов'язані в основному з дією соціальних інститутів суспільства (інститутів виховання, сім'ї, різноманітних організацій тощо) та спеціальних засобів групового впливу і контролю. Інституційна та групова соціалізація переслідує цілі, що визначаються загальним типом соціально-економічної формації, ідеологічними та політичними системами суспільства. У відповідності з характером та вимогами цих систем соціалізація задає лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника даної спільності або групи. Якісний аналіз спрямованості цього процесу, ідеологічна і моральна оцінка норм, цінностей, установок, орієнтацій тощо, що виробляються у людини як у представника спільності, дозволяють судити про те, чи є таке перетворення особистості бажаним і необхідним у суспільному плані [15, С . 9].

У будь-якому цивілізованому суспільстві існує безліч сфер соціальних відносин, які можна класифікувати за ознакою задоволення основних потреб людини: економіка, політика, духовна сфера. У кожній з них виділяються ті об'єкти, з якими вступає в контакт дитина. Таких відносин безліч, але головними з них є:

дитина - сім'я;

дитина - школа;

дитина - середовище;

дитина - держава;

дитина - світ.

Конкретні групи, в яких особистість прилучається до систем норм і цінностей, і які виступають своєрідними трансляторами соціального досвіду, отримали назву інститутів соціалізації.

В якості основних інститутів соціалізації функціонує: сім'я, дошкільний дитячий заклад, школа, компанія однолітків, трудовий колектив, соціокультурна спільнота. Первісним і дуже важливим з цих соціальних інститутів є сім'я, що є не тільки первинною групою, що характеризується тісними безпосередніми зв'язками і співробітництвом і містить в собі той особливий тип співпереживання і взаємного ототожнення, для якого «Ми» є природним вираженням, але і природну модель, мікросвіт широкого соціального макросвіту.

Школа є другим найважливішим інститутом соціалізації, бо вона виводить передачу знань, умінь і навичок за межі первісного безпосереднього контакту батьків і дітей, здійснює силами вчителя продуктивне навчання і виховання великої групи учнів, передаючи їм єдині для всіх, але індивідуально засвоювані кожним знання і цінності, норми поведінки, необхідні для самостійної та творчої життєдіяльності особистості в суспільстві.

Соціалізацію не слід зводити до освіти і вихованню, хоча вона і включає ці процеси.

Виховання - частина процесу соціалізації і являє собою цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості на основі її включеності в різні види соціальних відносин.

Хоча соціалізація і має деякі особливості порівняно з вихованням, тим не менш, ні в якому разі не протиставляється йому. Цілеспрямоване виховання в ідеалі передбачає повне управління процесом соціалізації, яке якраз і спрямоване на створення виховної сферу, на виключення «стихійного» елемента впливу середовища, найближчого оточення [8, С. 33].

Виховання - найважливіша функція будь-якого суспільства, процес соціальний, складаючись з цілеспрямованих впливів на поведінку і діяльність людини всіх виховних інститутів суспільства, впливу середовища (як необхідної умови становлення і розвитку особистості) і активності самої особистості як суб'єкта цього процесу.

Виховання зростаючої людини як формування розвинутої особистості складає одну з головних завдань сучасного суспільства. Дитина постійно входить у ті чи інші форми суспільної практики, і якщо відсутній її спеціальна організація, то виховний вплив на дитину надають наявні, традиційно сформовані її форми, результат дії яких може опинитися в суперечності з цілями виховання.

Суть справді гуманістичного ставлення до виховання дитини виражена в тезі його активності як повноправного суб'єкта, а не об'єкта виховання. Власна активність дитини є необхідна умова виховного процесу, але сама ця активність, форми її прояву, і, головне, рівень здійснення, визначає її результативність, повинні бути сформовані, створені у дитини не на основі сліпого їх відтворення, а на основі творчого використання.

У результаті привласнення суспільно вироблених форм і способів діяльності відбувається подальший розвиток - формування орієнтації дітей на певні цінності, самостійності у вирішенні складних моральних проблем.

Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної зростаючої людини як неповторної людської індивідуальності, забезпечення зростання і вдосконалення моральних і творчих сил цієї людини через побудову такої суспільної практики, в умовах якої те, що у дитини знаходиться в ?задаточном? стані або поки тільки становить можливість, перетворюється на дійсність .

Головна мета розвитку особистості - можливо більш повна реалізація людиною самої себе, своїх потреб і можливостей, можливо більш повне самовираження і саморозкриття.

Таким чином, основними психологічними якостями, що лежать в основі розвиненої особистості, є активність, прагнення до реалізації себе і свідоме прийняття ідеалів суспільства, перетворення їх в глибоко особисті для даної людини цінності, переконання, потреби.

Зростання кола потреб, закон підвищення потреб, розвиток необхідно - мотиваційної сфери визначають характер формування конкретних рис і якостей особистості. До таких конкретних рис особистості, які формуються в процесі виховання, відносяться: відповідальність і почуття внутрішньої свободи, почуття власної гідності (самоповага) і повагу до інших; чесність і сумлінність; готовність до соціально необхідної праці і прагненя до неї; критичність і переконливість; наявність твердих, що не підлягають перегляду ідеалів; доброта і строгість; ініціативність і дисциплінованість; бажання (і вміння) розуміти інших людей і вимогливість до себе та інших; здатність міркувати, ?зважувати і воля; готовність діяти, сміливість, готовність йти на певний ризик і обережність, уникнення непотрібного ризику. Виховання, що розглядається в контексті соціалізації, має певні можливості впливати на позитивний характер соціалізації конкретної людини, а саме:

виховання в певній мірі визначає те, що як об'єкт соціалізації людина більш-менш успішно освоює про соціальні норми і цінності, що не асоціальні або антисоціальні нормативно - ціннісні установки та поведінкові сценарії;

виховання має певні можливості створити умови для просоціальної самореалізації себе людиною як суб'єкта соціалізації, для прояву і розвитку його суб'єктності та суб'єктивності в позитивному аспекті;

виховання може створити такі умови розвитку людини, які допоможуть їй досягти балансу між адаптацією в суспільстві і відокремленням в ньому, тобто в тій чи іншій мірі мінімізувати ступінь становлення його жертвою соціалізації;

виховання має деякі можливості запобігти зіткнення людини з тими чи іншими небезпеками стихійної соціалізації, а також мінімізувати і частково коригувати наслідки що трапилися при зіткнені, тобто зменшити ризик перетворення людини в жертву

несприятливих умов соціалізації [23, С. 24].

Соціалізація особистості здійснюється під впливом сукупності багатьох умов - як соціально-контрольованих і направлено організованих, так і стихійних, що виникають спонтанно. Вона є атрибут способу життя особистості, і може розглядатися як її умова і як результат. Неодмінною умовою соціалізації є культурна самоактуалізація особистості, її активна робота над своїм соціальним вдосконаленням. Якими б сприятливими не були умови соціалізації, її результати багато в чому залежать від активності самої особистості.

Дослідники, що працюють в руслі суб'єкт-суб'єктного підходу, виділені характеристики особистості, що забезпечують успішну соціалізацію: здатність до зміни своїх ціннісних орієнтацій; вміння знаходити баланс між своїми цінностями і вимогами ролі; орієнтація не на конкретні вимоги, а на розуміння універсальних моральних людських цінностей.

У рамках концепції соціалізації, запропонованої А.В.Мудрика «соціалізованість - це досягнення людиною певного балансу адаптованості і відособлення у суспільстві» [24, С.170-171].

Про міру адаптації людини в суспільстві свідчить ряд ознак:

• ступінь оволодіння рольовими очікуваннями і приписами, характерними для суспільства в різних сферах життєдіяльності (сімейної, професійної, соціальної, дозвільної та ін), а також знаннями, вміннями та установками, необхідними для їх реалізації;

• наявність і міра оформленості реалістичних у даному суспільстві життєвих цілей і уявлень про соціально-прийнятних шляхи та способи їх досягнення (тобто міра узгодженості самооцінок і домагань людини з його можливостями і реаліями соціального середовища);

• необхідний на даному віковому етапі рівень освіти.

В якості ознак відокремлення людини в суспільстві можна розглядати наступні:

• наявність власних поглядів, здатність змінювати їх і виробляти нові (ціннісна автономія);

• наявність і характер «Я-концепції», рівень самоповаги і самосприйняття, почуття власної гідності (психологічна автономія);

• реалізація вибірковості в емоційних уподобаннях, їх заощадження і змінюваність (емоційна автономія);

• міра готовності і здатності самостійно вирішувати власні проблеми, протистояти тим життєвим ситуаціям, які заважають ?самозміненню, самовизначенню, самореалізації, самоствердження; гнучкість і одночасно стійкість в мінливих ситуаціях, вміння творчо підходити до життя - креативність (поведінкова автономія).

Таким чином, проблема соціалізації багатогранна. Розглядаючи наукові підходи, ми можемо зробити деякі висновки. По-перше, соціалізація являє собою двосторонній процес входження особистості в систему суспільних відносин. По-друге, соціалізація особистості здійснюється під впливом навколишнього середовища і у взаємодії з нею, що зумовлює її включення в цілісний педагогічний процес формування особистості. По-третє, соціалізація характеризується діяльнісним? принципом, творчою активністю особистості як суб'єкта життєдіяльності. По-четверте, соціалізація взаємодіє і інтегрується з процесом виховання, освіти, саморозвитку, самореалізації, одночасно залишаючись автономним процесом. По-п'яте, освітні системи (школа, училище, технікум, ВНЗ) є важливим чинником спрямовується суспільством і державою соціалізації особистості.

.2 Загальна характеристика процесу соціалізації

Соціалізація - будучи міждисциплінарним терміном, відображає досить складне соціальне явище.

Щоб зрозуміти і вивчити проблеми соціалізації особистості дитини потрібно розглянути це поняття з різних точок зору. Більшість словників визначають соціалізацію як:

«... Процес засвоєння подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду» [18].

«... Процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить» [19].

«... Процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі» [25].

Процес соціалізації - найважливіше багатоаспектне явище в житті людства. У ході його проходить формування покоління майбутнього під впливом таких факторів, як сім'я, засоби масової комунікації, спілкування, дитячі громадські організації. [26]

Соціалізація розглядається як складний багатогранний процес по:

Засвоєнню індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить;

Засвоєнню і подальшому розвитку індивідом соціально-культурного досвіду;

Становленню особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі;

Включенню людини в соціальну практику, придбання їм соціальних якостей, засвоєнню суспільного досвіду і реалізації власної сутності допомогою виконання певної ролі в практичній діяльності і т. д [3].

Спільним для всіх підходів є розгляд соціалізації як результату і механізму придбання особистістю соціального досвіду в процесі життєдіяльності.

Автором терміна «соціалізація» є американський соціолог Ф. Г. Гіддінгс, який в 1887 році в книзі «Теорія соціалізації» вжив його в значенні близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

До середини ХХ століття соціалізація виділилася в самостійну міждисциплінарну галузь досліджень. На сучасному етапі наукового знання соціалізація і її окремі аспекти вивчаються філософами, етнографами, соціологами, психологами, кримінології, представниками інших наук.

Багатогранний процес соціалізації включає в себе як біологічні передумови (філогенез), так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище (онтогенез) в результаті активної взаємодії між ним і навколишнім соціальним світом. У процесі цієї взаємодії здійснюється соціальне визнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками практичної діяльності, активну перебудову навколишнього світу [34].

Таким чином, соціалізація - це складний безперервний процес, що протікає на біологічному, психологічному та соціальному рівнях, при якому, з одного боку, потреби окремо взятої особистості адаптуються до потреб суспільним. Адаптація носить не пасивний характер, що приводить до конформізму, а активний, при якому індивід добровільно і творчо вибудовує свою роль у суспільстві, розвиваючи та вдосконалюючи при цьому людську природу на рівні генетичної пам'яті. У свою чергу суспільство формує норми моралі та поведінки, доцільні форми відносин між людьми в соціальному середовищі [5, 6,18]

У ході соціалізації можна виділити окремі етапи. Для кожного з них характерно формування нових потреб, їх усвідомлення і переведення у систему цінностей. Нові потреби відіграють роль ведучих на своєму етапі розвитку. Виділяють сім етапів:

. Першим етапом соціалізації є сприйняття індивідом соціальної інформації на рівні відчуттів, емоцій, знань, умінь і навичок.

. Другим етапом соціалізації є інтуїтивне співвіднесення одержуваної інформації з генетично закладеним кодом, власним соціальним досвідом і формування на цій основі власного до неї відношення. На цьому етапі соціалізації першорядне значення набувають глибинні переживання невідповідності установок, отриманих дитиною в сім'ї і середовищі однолітків соціальним нормам.

. Третім етапом соціалізації є вироблення установки на прийняття або відторгнення отриманої інформації. В якості факторів, що роблять вплив на даному етапі виступають справи, в які включений дитина і які, так чи інакше, поглинають його.

. В якості четвертого етапу виступає формування ціннісних орієнтацій і установка на дію. В якості провідного чинника благоприятствующего позитивному результату цього етапу виступає ідеал.

. Основою п'ятого етапу служать вчинки, логічно вибудувана система поведінки. При цьому слід зазначити, що в одних випадках вчинки йдуть відразу за отриманням інформації немов «вибухова реакція», і, тільки потім опрацьовуються другий - четвертий етапи, в інших вони виникають лише в результаті неодноразового повторення певних впливів ззовні, проходячи через етап узагальнення і закріплення .

. На шостому етапі формуються норми і стереотипи поведінки. Цей процес відбувається у всіх вікових групах з тією лише різницею, що має різне якісний стан.

. Сьомий етап виражається в осмисленні й оцінці своєї соціальної діяльності.

Таким чином, соціалізація як поетапний процес протікає в свідомості і поведінці дітей в безлічі паралелей з приводу кожної соціальної інформації, причому, прийшовши до свого логічного завершення - самооцінці, на певному етапі життя цей процес повторюється знову з того ж приводу, але вже на новому якісному рівні [7, 9]

Соціалізація здійснює основоположні функції розвитку індивіда і суспільства:

Нормативно-регулятивна функція, що формує і регулююча життєдіяльність людини в суспільстві за допомогою впливу на нього спеціальних соціальних інститутів, що визначають спосіб життя даного суспільства в тимчасовому контексті;

Особистісно-перетворювальна функція, індивідуалізують людини за допомогою формування потребностно - мотиваційної сфери, ідеалів і установок людини в системі соціальних відносин;

Ціннісно-орієнтаційна функція, що формує систему цінностей визначальних спосіб життя людини;

Комунікативно-інформаційна, приводить людину у взаємини з іншими людьми, групами людей, системою, що насичує людини інформацією з метою формування його способу життя;

??Прокреативного функція, що породжує готовність діяти певним чином;

Творча функція, в процесі реалізації якої народжується прагнення творити, відшукувати вихід з нестандартних ситуацій, відкривати і перетворювати світ навколо себе;

Компенсуюча функція, восполняющая дефіцит необхідних фізичних, психічних та інтелектуальних властивостей і якостей людини [32]

Функції соціалізації не тільки розкривають, а й визначають процес розвитку індивіда та суспільства. Функції направляють активність індивіда, визначаючи більш-менш перспективні шляхи розвитку особистості. Вони, реалізуючись в комплексі, дають можливість індивіду проявити себе у певній сфері діяльності.

Так само слід розглянути рівні соціалізації. Процес соціалізації індивіда протікає на трьох рівнях:

. Біологічний рівень - це зв'язок організму людини з навколишнім його середовищем. Людина, так само як і будь-яка рослина або тварина є частиною космосу. Людина схильна до впливу погоди, фазами місяця та іншим природним явищам.

. Психологічний рівень - у процесі соціалізації виділяється дві сторони особистості - як суб'єкта, так і об'єкта суспільних відносин. Під суб'єктом розуміється діяльний початок індивіда, процес активного впливу на себе (самореалізація) і на навколишнє середовище (перетворююча діяльність). Таким чином, процес соціалізації людини в істотній мірі виступає як результат двох процесів: перший з них визначається активністю самої людини, а другий - логікою розгортання зовнішніх, по відношенню до нього, проблемних ситуацій.

. Соціально-педагогічний рівень - це зв'язок людини з суспільством в особі соціальних інститутів та окремих груп, коли дитина шукає нові соціальні ролі і вибирає стиль соціальної поведінки, а суспільство дає йому свої соціальні приписи.

Рівні соціалізації демонструють основу людської особистості, вплив соціальних інститутів на її формування, розглядаючи особистість як об'єкт, так і суб'єкт впливу особистості на себе і суспільство, а також громадських інститутів на особистість. Включеність в позначені вище рівні обумовлює просторово-часову безперервність процесу соціалізації протягом усього життя людини [11].

Оскільки соціальне середовище є явище динамічне, результатом соціалізації є все нові і нові якості, купуються в процесі соціального життя, завдяки зав'язування все нових зв'язків, відносин з іншими людьми, спільнотами, системами.

На думку Андрєєнкова стадії соціалізації можна виділити, проаналізувавши вікову періодизацію. Оскільки кожному віковому етапу відповідають певні потреби, потреби, відчуття, особливості, то можна виділити шість стадій соціалізації:

. Біоенергетична (пренатальна). З 3-5 місяців ембріонального розвитку на рівні сенсорної системи (смаку, шкірної чутливості, слуху) відбувається «освоєння» дитиною світу.

. Ідентифікаційна стадія (до 3-х років). Цей період ототожнення себе з усім, що оточує дитину, від меблів, іграшок, до мами, тата, тварин, рослинного світу. Це період становлення і функціонування так званого «сенсомоторного, доречевого, практичного інтелекту» (Ж. Піаже). Уся психічна діяльність дитини складається з сприйнять дійсності і моторних реакцій на нього.

. Кореляційна стадія (3-5 років). Для даної стадії характерно предпонятійное інтуїтивне мислення дитини. Це період зародження цілеспрямованої спільної діяльності дітей, в процесі якої набувається досвід керівництва іншими дітьми, а також досвід підпорядкування.

. Експансивна стадія (6-10 років). Характеризується прагненням дитини розширити свій соціальний кругозір, а впізнаване терміново поширити в усі пори свого існування. Це період конкретних операцій. У дитини формується самооцінка, ставлення до себе і, як результат, вимоги до самого себе.

. Конвективна стадія (11-15 років). Характеризується «вибухонебезпекою».

Підліток шукає вихід з постійно виникаючих конфліктних ситуацій. У пошуках відповіді він постійно звертається до друзів, батькам, іншим дорослим, встановлюється система соціальних взаємовідносин з оточуючими, серед яких найбільшу цінність представляє думку товаришів. Потреба самоствердження настільки сильна в цьому віці, що в ім'я визнання товаришів підліток готовий на багато що: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, вчинити дії, які розходяться з його моральними установками. Разом з тим істотне значення для підлітків має його становище в сім'ї, яке за сприятливого морально-психологічному кліматі може активно на нього впливати.

. Концептуальна стадія (16-20 років). Характеризується виходом у самостійне життя. Перед юнацтвом виникає необхідність самовизначення, вибору життєвого шляху в професійному плані. На кожній стадії вплив на індивіда здійснюється певним чином, направлено або спонтанно. Але найчастіше ці дві форми впливу доповнюють один одного, компенсуючи недоліки попередньої. Виділяють дві форми соціалізації підростаючого покоління: спрямована (цілеспрямована) і ненаправленная (спонтанна) [25, 27].

Спрямована форма соціалізації - це спеціально розроблена певним суспільством система засобів впливу на людину з тим, щоб сформувати його у відповідності з цілями та інтересами цього суспільства.

Ненаправленная, або стихійна форма соціалізації - це автоматичне формування певних соціальних навичок у зв'язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому соціальному оточенні.

Таким чином, можна відзначити, що будь-який соціальний інститут, будь то школа, сім'я чи аматорське об'єднання можуть впливати на дитину як цілеспрямовано, так і спонтанно, все залежить від програми діяльності того чи іншого соціального інституту.

Безпорадність дитини, її залежність від оточення змушують думати, що процес соціалізації проходить за чиєюсь сторонньої допомоги. Так воно і є. Помічники - це люди та установи. Їх називають агентами соціалізації.

Агенти соціалізації - люди та установи, відповідальні за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей. До них відносять:

) агентів первинної соціалізації - батьків, близьких і далеких родичів, друзів сім'ї, однолітків, вчителів, тренерів, лікарів;

) агентів вторинної соціалізації - представників адміністрації школи, університету, підприємства, армії, поліції, церкви, держави, партій, суду, співробітників телебачення, радіо і т.д.

Оскільки соціалізація поділяє на два види - первинну і вторинну, остільки і агенти соціалізації діляться на первинних і вторинних.

Первинна соціалізація стосується безпосереднього оточення людини і включає, перш за все, сім'ю і друзів, а вторинна відноситься до опосередкованого, або формального оточення і складається з впливів установ та інститутів. Роль первинної соціалізації велика на ранніх етапах життя, а вторинної - на пізніх. Первинну соціалізацію здійснюють ті, хто пов'язаний з вами тісним особистими відносинами, а вторинну - ті, хто пов'язаний формально-діловими відносинами. Агенти вторинної соціалізації впливають у вузькому напрямі, вони виконують одну-дві функції, а агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч різних функцій.

Отже, соціалізація буває первинною і вторинною. У ролі агентів соціалізації виступають люди та установи [33, 37].

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, «механізмів». Існують різні підходи до розгляду «механізмів» соціалізації. Так французький соціальний психолог Габріель Тард вважав основним наслідування. Американський вчений Урі Бронфенбренер механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосовуваність) між активним зростаючим людською істотою і мінливими умовами, в яких він живе, а А.В.Петровский закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції в процесі розвитку особистості. Узагальнюючи наявні дані А.В. Мудрик виділяє кілька універсальних механізмів соціалізації, які необхідно враховувати і частково використовувати в процесі виховання людини на різних вікових етапах [25].

До психологічних і соціально-психологічним механізмам можна віднести наступне.

. Імпрінтінг (запечатання) - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей впливають на його життєво важливих об'єктів. Імпрінтінг відбувається переважно в дитячому віці. Однак і на більш пізніх етапах можливо запечатання яких або образів, відчуттів.

. Екзистенційний натиск - оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки, обов'язкових у процесі взаємодії зі значущими особами.

. Наслідування - проходження якому або прикладу, зразком. У даному випадку - один із шляхів довільного і найчастіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.

. Ідентифікація (ототожнення) - процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, образом.

. Рефлексія - внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, суспільства однолітків, значущим особам і т.д. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог кількох видів: між різним «Я» людини, з реальними або вигаданими особами та ін За допомогою рефлексії людина може формуватися і змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій він живе, свого місця в цій реальності і себе самого [1,11].

Розглянемо такі механізми як, традиційний - являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для його родини і найближчого оточення. Це засвоєння відбувається, як правило, на неусвідомленому рівні за допомогою фіксації, некритичного сприйняття панівних стереотипів. Ефективність традиційного механізму дуже рельєфно з'являється тоді, коли людина знає, «як треба», «коли треба», але це його знання суперечить традиціям його оточення.

Інституційний функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створені для його соціалізації, так і реалізують социализирующие функції попутно, паралельно зі своїми основними функціями.

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку або певного професійного чи культурного шару, який в цілому створює певний стиль поведінки і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для нього особами. Значимими для нього можуть бути батьки, будь шановний дорослий, друг-одноліток свого або протилежної статі.

Таким чином, соціалізація людини відбувається за допомогою всіх названих механізмів. Однак у різних статевовікових і соціально-культурних груп, у конкретних людей співвідношення ролі механізмів соціалізації різне, і часом ця відмінність дуже істотно.

1.2 Особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Людина - об'єкт і суб'єкт соціалізації, засвоючи соціальні норми і культурні цінності в єдності з реалізацією своєї активності, саморозвитком і самореалізацією в суспільстві. Людина живе в умовах постійно мінливого соціального оточення, відчуває на собі все нові види діяльності і відносини, змушений виконувати нові для себе соціальні ролі. Кожному віковому етапу відповідає і певний етап соціалізації.

У роботах різних авторів підлітковий вік відповідає різних стадій соціалізації. Так, залежно від ставлення до трудової діяльності, підлітки перебувають у дотрудовій стадії навчання, що включає весь період юності в широкому розумінні цього слова (навчання в школі, училищі, вузі і т.д.) [2, С. 344]. У дотрудовій стадії закладаються основні базисні цінності, формується самосвідомість, ціннісні орієнтації і соціальні установки особистості. У процесі навчання і виховання підлітків у школі змінюється домінанта соціалізуючого процесу - нею стає навчання і пізнання світу, що здійснюється за допомогою вчителів, підручників, активного прилучення до художньої літератури, інших видів культури. Така зміна спрямованості і засобів соціалізації призводить до активного, випереджаючому всі інші психічні процеси, розвитку абстрактного мислення, відтісняє на задній план художню фантазію, продуктивна уява (у більшості учнів) одночасно з ослабленням емоційної чуйності і потреби спілкування. Останнє стає виборчим, але зате і більш стабільним, що знаходить своє втілення, насамперед у дружбі, яка, виникнувши в шкільні роки, зберігається нерідко на все життя.

А.В. Петровський, здійснюючи спробу соціально-психологічного підходу до вікової періодизації соціального розвитку особистості, виділив так звані мікрофази, які визначаються за змістом і характером розвитку особистості, де ??отроцтво відповідає індивідуалізації, що виражається в потребі індивіда в максимальної персоналізації, у потребі бути особистістю; юність же визначається як інтеграція, процес, коли складаються риси і властивості особистості, що відповідають необхідності і потреби групового та власного розвитку [28].

Однією з характерних відмінних рис перехідного періоду є ті серйозні зміни, які відбуваються в цей час у сфері самосвідомості. Коли підлітковий вік називають вирішальним етапом у формуванні особистості, мають на увазі, перш за все той факт, що в цей період закладаються основи самосвідомості, уявлення про себе як про суб'єкта праці, спілкування, пізнання.

Процес формування самосвідомості істотно змінює характер відносин підлітка з оточуючими його людьми, як дорослими, так і однолітками, призводить до помітної перебудові інститутів, механізмів і способів соціалізації.

У підлітка проявляється досить чітко виражене прагнення до самостійності, емансипації, автономності від дорослих, що виражається в загостреній критичності по відношенню до дорослих, батькам, вчителям, в підвищеній конфліктності з дорослими. Це прагнення до автономності від дорослого аж ніяк не випадково. Подібним чином активно формується у підлітка свідомість і самосвідомість «захищається» від навіюваного впливу дорослих, від тих неусвідомлюваних механізмів, які до цих пір грали провідну роль у соціальній адаптації дитини.

Разом з тим, у підлітка з'являється не менше наполегливе прагнення до суспільства однолітків, підвищена увага до їхньої думки, підвищена потреба спілкування, самоствердження. Таким чином, референтна група однолітків, орієнтація на її норми і цінності, відіграє вирішальну роль у соціалізації підлітка, в засвоєнні ним певного соціального досвіду і формуванні внутрішніх поведінкових регуляторів, внутрішнього плану свідомості [8, С. 51-52].

Перед підлітком стоїть завдання пізнання тих компонентів свого «Я», які пов'язані з усвідомленням свого подібності з іншими людьми і відмінності від них, а перед юнаком - тих, від яких залежить соціальний визначення і світогляд.

Самовизначення особистості передбачає знаходження нею своєї власної позиції в різних сферах актуальної життєдіяльності і вироблення майбутніх життєвих планів. Так, у молодшому шкільному віці дитині необхідно знайти індивідуально-прийнятну і схвалювану оточуючими позицію в новій соціальній ситуації - ситуації вступу до школи. Він повинен визначити відносини з однолітками і дорослими, перебудувати вже наявні у нього стосунки. У підлітковому віці особливе значення набуває пошук позицій серед однолітків своєї статі, що доповнюється в ранній юності визначенням своєї позиції у відносинах з однолітками протилежної статі.

Прагнення до самоствердження, потреба у високій престижному статусі серед однолітків органічно притаманні підлітку. Чутливість до думки оточуючих, однолітків, насамперед - характерні особливості підліткового віку, що обумовлюються складними процесами формування самосвідомості в цьому віці.

Самореалізація передбачає задоволення людини проявами активності в значущих для нього сферах життєдіяльності або взаємин. Так, в підлітковому віці особливе значення набуває самореалізація через досягнення автономії від дорослих. У ранній юності самореалізація досягається через певну автономію від однолітків при збереженні зв'язку з ними, а також через зміну характеру зв'язку зі значимими дорослими. Самореалізація особистості може мати різноманітні форми: соціально-цінні, соціально-корисні, соціально прийнятні, а також асоціальні і антисоціальні.

Самоствердження - досягнення людиною суб'єктивної задоволеності результатом і процесом самореалізації.

Реалізація потреби самоствердження сполучена з двома найважливішими умовами: по-перше, з наявністю певної сфери діяльності, що дозволяє людині повною мірою реалізувати себе, по-друге, з наявністю визнання своєї діяльності, виражене оточуючими, і, якщо говорити про підлітків, то наявністю суспільної оцінки, схвалення саме з боку референтної групи однолітків, що грає важливу роль у соціалізації підлітка.

Психоаналітик П. Блос спробував вирішити проблему закінчення періоду підлітковості, виділивши чотири психологічних критерію, що дозволяють провести межу між типовими структурами підліткового та дорослого самосвідомості: 1) вторинний процес індивідуалізації, 2) тимчасова протяжність самосвідомості (усвідомлення реальності часу, необхідність правильного розуміння свого минулого і складання планів на майбутнє); 3) формування статевої приналежності; 4) «Я»-концепція.

Процес формування новоутворень, що відрізняють підлітка від дорослого, розтягнутий у часі і може відбуватися нерівномірно, через що в підлітку одночасно існують і «дитяче», і «доросле». За Л.С. Виготському, в його соціальній ситуації розвитку наявні дві тенденції:

) гальмує розвиток дорослості (зайнятості шкільної навчанням, відсутність інших постійних та соціально значущих обов'язків, матеріальна залежність і батьківська опіка і т.п.);

) овзросляющая (акселерація, деяка самостійність, суб'єктивне відчуття дорослості і т.п.).

Це створює величезну різноманітність індивідуальних варіантів розвитку в підлітковому віці - від школярів, з дитячим виглядом і інтересами, до майже дорослих підлітків, які вже залучилися до деяких сторонам дорослого життя [12, С. 176].

Узагальнено можна виділити такі зони розвитку та основні завдання розвитку в підлітковому віці.

. Пубертатне розвиток (охоплює часовий проміжок від 9-11 до 18 років). Протягом відносно короткого періоду, що займає в середньому 4 роки, тіло дитини зазнає значних змін. Це тягне за собою два основні завдання: 1) необхідність реконструкції тілесного образу «Я» і побудова чоловічої або жіночої «родової» ідентичності, 2) поступовий перехід до дорослого генітальної сексуальності, яка характеризується спільним з партнером еротизмом і з'єднанням двох взаємодоповнюючих потягів.

. Когнітивний розвиток (від 11-12 до 16 років). Розвиток інтелектуальна сфери підлітка характеризується якісними і кількісними змінами, які відрізняють його від дитячого способу пізнання світу. Становлення когнітивних здібностей відмічено 2 основними досягненнями: 1) розвитком здатності до абстрактного мислення і 2) розширенням часової перспективи.

. Перетворення соціалізації (переважно на відрізку від 12-13 до 18-19 років).Юнатство також характеризується важливими змінами в соціальних зв'язках і соціалізації, так як переважний вплив сім'ї поступово замінюється впливом групи однолітків, виступаючим джерелом референтних норм поведінки і отримання певного статусу. Ці зміни протікають у двох напрямках, відповідно до двох завданнь розвитку: 1) звільнення від батьківської опіки, 2) поступове входження в групу однолітків, що стає каналом соціалізації і вимагає встановлення відносин конкуренції і співпраці з партнерами обох статей.

. Становлення ідентичності (виходить за межі ??отроцтва і охоплює час від 13-14 до 20-21 року). Протягом всього підліткового віку поступово формується нова суб'єктивна реальність, перетворююча уявлення індивіда про себе і другом. Становлення психосоціальної ідентичності, що лежить в основі феномену підліткового самосвідомості, включає три основні завдання розвитку: 1) усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», що включає дитяче минуле і визначальною проекцію себе в майбутнє; 2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських образів; 3) здійснення системи виборів, які забезпечують цілісність особистості (в основному мова йде про вибір професії, статевої поляризації та ідеологічних установках). Відкривається підлітковий вік кризою, за яким часто і весь період іменують «критичним», «переломним», хоча у сучасних підлітків він не так гостро, як прийнято вважати.

Е. Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особистості. На його думку, у формуванні особистості важливо те, яка цінність переживається людиною як найвища, визначальна життя.

Ним описано шість типів цінностей і відповідно типів особистості, які помітні вже в підлітковому віці:

) теоретичний тип - особистість, всі прагнення якої спрямовані на об'єктивне пізнання дійсності;

) естетичний тип - особистість, для якої об'єктивне пізнання чуже, вона прагне осягнути одиничний випадок і «вичерпати його без залишку з усіма його індивідуальними особливостями»;

) економічний тип - життям такої людини управляє ідея користі, прагнення з «найменшою витратою сили досягти найбільшого результату»;

) соціальний тип - «сенс життя складають любов, спілкування і життя для інших людей»;

) політичний тип - для такої особистості характерне прагнення до влади, панування і впливу;

) релігійний тип - така особистість співвідносить «всяке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу».

Підлітковий вік, за Е. Штерна, характеризується не лише особливою спрямованістю думок і почуттів, прагнень та ідеалів, але і особливим чином дій. Він називає його «серйозною грою» і описує як проміжний між дитячою грою і серйозною відповідальною діяльністю дорослого. Прикладами таких ігор можуть слугувати ігри любовного характеру, вибір професії та підготовка до неї, заняття спортом і участь в юнацьких організаціях.

Уява підлітка «відходить і сферу фантазії», яка звертається в інтимну сферу, приховану від інших, що є формою мислення виключно для самого себе. Він ховає свої фантазії як сокровенну таємницю.

Л. С. Виготський вказав ще на два новоутворення підліткового віку - розвиток рефлексії і на її основі розвиток самосвідомості [12, С. 180].

У концепції Д. Б. Ельконіна підлітковий вік пов'язаний з новоутвореннями, виникаючими з провідної діяльності попереднього періоду. Навчальна діяльність розгортає підлітка від спрямованості на світ до спрямованості на самого себе, і центральним стає питання «Що я таке?». У зв'язку з цим знову виникають труднощі у відносинах з дорослими (негативізм, упертість, байдужість до оцінки успіхів, ??відхід з школи, так як головне для нього відбувається тепер поза школою); дитина прагне увійти в дитячі компанії (пошуки друга, пошуки того, хто може його зрозуміти); іноді він починає вести щоденник [16, С. 17].

Оскільки ніякого місця в системі відносин з дорослими дитина ще зайняти не може, він знаходить його у своїй спільноті. Для підліткового віку характерне панування дитячого співтовариства над дорослим. Тут-то і складається нова соціальна ситуація розвитку, тут освоюється область моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємини.

Спілкування з однолітками настільки значимо вперіод підлітковості, що Д. Б. Ельконін і Т. В. Драгунова запропонували надати їй статус провідної діяльності цього віку. Положення принципової рівності дітей однолітків робить спілкування з ними особливо привабливим для підлітків, і навіть розвинене спілкування з дорослими не здатна його замінити [16, С. 47].

Відносини з однолітками виділяються в сферу особистого життя, відокремленої від впливу, втручання дорослих. Тут проявляються:

) прагнення до спілкування та спільної діяльності з однолітками, бажання мати близьких друзів і жити з ними спільним життям і одночасно

) бажання бути прийнятим, визнаним, шанованим однолітками завдяки своїм індивідуальним якостям.

В однолітках підліток цінує якості товариша і друга, кмітливість і знання (а не успішність), сміливість, уміння володіти собою. У різні періоди цього віку існує своя ієрархія цих цінностей, але одне завжди стоїть на першому місці - товариські якості.

У дружбі товариш часто стає зразком для підлітка, джерелом виникнення нових інтересів. Дружба в цей час буває міцною, жертовною, і підлітки її цінують. Велике місце в спілкуванні близьких друзів займають розмови, взаємна відвертість, співпереживання. Ідеал такої дружби - рівність, завжди всі разом, все навпіл, спільність життя. З віком все важливішим стає «спорідненість душ» - спільність внутрішнього життя, збіг поглядів, цінностей, прагнень. Спільно вироблена точка зору усвідомлюється як своя власна, особиста, тобто формуються переконання. Відносини піднімаються на ще більш високий рівень, коли з'являються загальні для обох і значущі для кожного цілі і завдання, пов'язані з професійними намірами, самовихованням, самоосвітою. Це найцінніший для особистості тип дружби. Відносини, засновані на якомусь нерівності, підлітки, як правило, не вважають дружбою, і відносини з одним, однолітком є ​​предметом особливих роздумів підлітків, усередині яких коригуються самооцінка, рівень домагань і т.д. Підлітки дуже активні в спілкуванні і в «пошуку одного». На думку Д. Б. Ельконіна, таке спілкування для них - особлива діяльність [16, С. 49].

Єрмакова Т.М. у своїх роботах вважає, що основний зміст підліткового етапу соціалізації визначається ситуацією множинних соціальних виборів. Актуальна ж його особливість полягає в тому, що процес самовизначення протікає в ситуації нестабільності суспільства в цілому і кризи звичних норм і цінностей. Таким чином, потенційна об'єктивна ?заданість труднощів юнацького самовизначення випливає насамперед з самого факту дестабілізації соціального життя, який виражається, можливо, не тільки і не стільки у відсутності норм соціальної поведінки, скільки в тому, що сьогодні вони не утворюють чітко структурованих нормативних моделей. У підсумку сучасний підліток виявляється не тільки на традиційному віковому «перехресті» вибору, а й у ситуації, коли встановлені на ньому громадські «світлофори» дають суперечливу інформацію, а то і не працюють зовсім. Проте динаміка соціальної реальності дана підліткові не безпосередньо, а через ті чи інші зміни у провідних інститутах соціалізації - в сім'ї і в школі [15, С. 10].

Школа виступає для дитини першою і основною моделлю соціального світу. Саме шкільний досвід допомагає освоювати ті закони, за якими живе дорослий світ, способи існування в межах цих законів (різні соціальні ролі, міжособистісні відносини та ін.) Передача відбувається не тільки і не стільки на уроках і класних годинах, через публічні виступи та задушевні розмови вчителів, скільки всієї атмосферою життя школи, нормами, за якими вона живе. Тільки при взаємній відповідності змісту шкільного життя (пов'язаної з тим, як колектив вчителів розуміє цілі освіти взагалі, своєї школи і інш.) Та вибраних організаційних форм можна говорити про усвідомлене підході до школи як до інституту соціалізації. Неузгодженість цих складових може призводити до найрізноманітніших негативних наслідків. Може сприяти формуванню «подвійної моралі», привести до повного заперечення нормативного поведінки взагалі, до соціальної апатії та ін Наприклад, організація учнівського самоврядування за наказом педагогічної ради або реальна можливість учнів впливати на життя в школі (участь у складанні розкладу, визначення, які предмети є обов'язковими, а які факультативними, хто з учителів буде працювати з тим чи іншим класом) дають принципово різний досвід для хлопців. У першому випадку школа як би сприяє формуванню тоталітарної свідомості, коли незважаючи ні на які декларації про самостійність учні нічого не вирішують, а в другому - створюються умови для більш демократичного соціального досвіду, коли хлопці, беручи участь у прийнятті рішень, самі відповідають і за їх наслідки.

Необхідно відокремити дві соціально-психологічні задачі школи як інституту соціалізації. Перша - засвоєння учнями нормативного поведінки, друга - побудова власної позиції, свого ставлення до засвоюваних норм і цінностей. Ці два завдання відображають і дві сторони входження учня в суспільство. Учень повинен вміти включатися в існуючі соціальні зв'язки, підкорятися сформованим нормам і правилам, але в той же час дуже важливою виступає позиція порівняння існуючих нормативних систем і побудову своєї власної життєвої позиції.

Вибір - головний психологічний механізм формування власної самостійної особистісної позиції. Причому вибір не ілюзорний, який, насправді, робиться дорослим, а усвідомлений, реально впливає на життя дитини. Причому мова йде не про екзистенціальні проблеми, а про прості щоденні завдання. Якщо все шкільне життя розписане від А до Я, жорстко регламентована, якщо права першачка та випускника ідентичні (а вірніше, ідентично повна їх відсутність), то навряд чи має сенс говорити про створення умов формування особистісної позиції. Від складання графіка чергування до виборів директора і вирішення фінансових питань - всі ці проблеми більшою чи меншою мірою доступні школярам. Це не означає, що дорослі усуваються від їх вирішення (Єрмакова проблеми соціалізації).

Система освіти у нас до останнього часу це в основному школа творчого «вихолощення». Людина, що пройшла її від початку і до кінця (дитячий садок, школа, ВНЗ) здатний тільки виконувати. Продукт цієї системи, свідома людина, на практиці - просто слухняний виконавець. Потреба підлітка в спілкуванні і самоствердженні повинна бути реалізована в сприятливих умовах, на основі соціально значущої корисної діяльності.

Однак школа як соціальний інститут повинна готувати до життя. А життя - це не тільки академічні знання. Соціалізація не зводиться, звичайно, лише до передачі знань про основи наук. Розвиток людини в школі як особистості і суб'єкта діяльності обов'язково включає в себе:

) розвиток інтелекту;

) розвиток емоційної сфери;

) розвиток стійкості до стресорів;

) розвиток впевненості в собі і прийняття себе;

) розвиток позитивного ставлення до світу і прийняття інших;

) розвиток самостійності, автономності;

) розвиток мотивації самоактуалізації, самовдосконалення.

В останній пункт входить і мотивація навчання як найважливішого елемента мотивації саморозвитку. У сумі всі ці ідеї можна назвати позитивною педагогікою або гуманістичної психологією виховання і навчання [31, С. 245].

Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що в підлітковому віці закладаються самосвідомість, самооцінка, основа, фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль у процесі особистісного самовизначення. Формування самооцінки, самосвідомості відбувається перш за все в спілкуванні, в процесі активної взаємодії з іншими людьми. Потреба підлітка в спілкуванні і самоствердженні повинна бути реалізована в сприятливих умовах, на основі соціально значущої корисної діяльності. Провідною діяльністю в підлітковому віці є навчальна, і реалізується вона в школі - одному з основних інститутів соціалізації особистості. Тільки при взаємній відповідності змісту шкільного життя і обраних організаційних форм можна говорити про усвідомлені підході до школи як до інституту соціалізації підлітка.

. Процес соціалізації особистості - важливий для суспільства в цілому і різних груп соціальний процес, що включає в себе адаптацію і відокремлення. Соціалізація особистості здійснюється під впливом навколишнього середовища і у взаємодії з нею, що зумовлює її включення в цілісний педагогічний процес формування особистості. Він здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують досягнення суспільних і групових цілей. Виховання - найважливіша функція будь-якого суспільства, процес соціальний, складений з цілеспрямованих впливів на поведінку і діяльність людини всіх виховних інститутів суспільства, впливу середовища (як необхідної умови становлення і розвитку особистості) і активності самої особистості як суб'єкта цього процесу.

. Підлітковий вік є найбільш значущим для формування особистості, її самосвідомості. Цей період характеризується важливими змінами в соціальних зв'язках і соціалізації, так як переважаючий вплив сім'ї поступово замінюється впливом групи однолітків, виступаючої джерелом референтних норм поведінки і отримання певного статусу. У підлітковий період шкільне середовище є тією сферою, де підліток може самореалізуватися як у соціально значимі діяльності, так і в спілкуванні з однолітками.

. Соціалізацію і психічний розвиток людини в ході його навчання слід розглядати в контексті «людина - довкілля». Освітнє середовище школи виступає для підлітка першою і основною моделлю соціального світу і є важливим засобом соціалізації особистості учнів. Освітнє середовище визначається як система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні. Середовище може як активізувати соціально значиму діяльність учнів так і, навпаки, пригнічувати її.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ особливості СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

.1 Організація і проведення дослідження

У курсовій роботі з метою дослідження особливостей соціалізації підлітків були застосовані наступні методики:

Опитувальник Басса-Дарки «Емоційна сфера школяра»;

діагностика інтерактивної спрямованості особистості Н.І.Щуркова в модифікації М.П.Фетіскіна;

моторная проба Шварцландера.

Опитувальник Басса - Дарки «Емоційна сфера школяра» (див. Додаток А) являє собою опитувальник, який складається з 75 тверджень [13]. Виявляє мотиваційну агресію у підлітків, рівень деструктивних тенденцій і диференціює прояви агресії і ворожості.

А.Басс [13] визначив агресію як реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей. Створений ним і А.Даркі [13] опитувальник виявляє наступні види реакцій [13, с.113]:

. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

. Непряма агресія - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

. Роздратованість - готовність до прояву негативних реакцій при щонайменшому збудженні (запальність, грубість).

. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від агресивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

. Підозрілість - у діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші планують і приносять шкоду.

. Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

. Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління.

Питання до тесту див. у Додатку А

Інструкція. Прочитуючи або прослухайте твердження, перевірте, наскільки вони відповідають вашому стилю, вашому образу життя, і відповідайте одною із можливих відповідей: «так» або «ні».

Обробка результатів і інтерпретація.

Відповіді оцінюються за вісьма шкалам наступним чином:

. Фізична агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 1, 25, 33, 48, 55, 62, 68;

«ні» = 1, «так» = 0: 9, 17, 41.

. Непряма агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 2, 18, 34, 42, 56, 63;

«ні» = 1, «так» = 0: 10, 26, 49.

. Роздратованість:

«так» = 1, «ні» = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72;

«ні» = 1, «так» = 0: 11, 35, 69.

. Негативізм:

«так» = 1,

«ні» = 0: 4, 12, 20, 23, 36;

. Образа:

«так» = 1, «ні» = 0: 5, 13, 21, 29, 37, 51, 58.

«ні» = 1, «так» = 0: 44.

. Підозрілість:

«так» = 1, «ні» = 0: 6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59;

«ні» = 1, «так» = 0: 65, 70.

. Вербальна агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 7, 15, 28, 31, 46, 53, 60, 71, 73;

«ні» = 1, «так» = 0: 39, 66, 74, 75.

. Почуття провини:

«так» = 1, «ні» = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67

Ворожість = Образа + Підозрілість;

Агресивність = Фізична агресія + Роздратованість + Вербальна агресія.

Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (прямої або мотиваційної) включає в себе шкали 1,3,7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 ± 4, а ворожості - 6,5 - 7 ± 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

Діагностика інтерактивної спрямованості особистості Н.Є. Щуркова [3] в модифікації М.П. Фетіскіна [36] .Дозволяє вивчити інтерактивну спрямованість і особистісну соціалізацію школьников.Методика включає три шкали: орієнтація на особисті інтереси, зв'язується з переважанням мотивів власного благополуччя; Орієнтація на взаємодію та співпрацю з іншими людьми, зв'язується з потребами в підтримці конструктивних відносин з членами малої групи, емпатії та інтересі до спільної діяльності, високий рівень за даною шкалою відповідає оптимальній соціалізації та адаптації; маргінальна орієнтація виражаєтся в схильності підкорятися обставинам і імпульсивності поведінки.

Питання до тесту див. у Додатку Б.

Інструкція. Вам запропоновано опитувальник з готовими відповідями, позначеними літерами «а», «в», «с». Вам потрібно вибрати не ту відповідь, яку вважається бажаною або правильною, а ту, яку в більшій степені відповідає вашому думку і найбільше цінний для вас. Відповідай за можливості скоро, так як важлива перша реакція, а не результат довгого обмірковування. В бланку відповідей спочатку запишіть номер питання, а поруч з ним - свою відповідь в буквеній формі ». Методика включає три шкали: орієнтація на особисті інтереси, пов'язані із переважання мотівів особістого благополуччя; орієнтація на взаємодію, співпрацю з іншімі людьми, зв'язується з потребами в підтримці конструктивних відносин з членами малої групи, емпатії та інтересі до спільної діяльності, високий рівень за даною шкалою відповідає оптимальній соціалізації та адаптації; маргінальна орієнтація виражається в схильності підкорятися обставинам і імпульсивності поведінки.Обробка і інтерпретація даних.

Відповіді, що збігаються з ключем, оцінюються в 1 бал, а неспівпадаючі - 0 балів. У відповідності з цим підраховується загальна кількість балів по кожній з трьох шкал. Про домінуванні тієї чи іншої особистісної спрямованості можна судити по найбільшій кількості балів в одній з трьох шкал. Про рівень сформованості кожного виду спрямованості можна говорити, виходячи з таких показників:

бали і вище - високий рівень

-23 бали - середній рівень

балів і менше - низький рівень

Орієнтація на особисті (егоїстичні) інтереси пов'язане з переважанням мотивів власного добробуту. У взаємодії з іншими людьми переслідуються цілі задоволення особистих потреб і домагань. Інтереси і цінності інших людей, груп найчастіше ігноруються або розглядаються виключно в практичному контексті, що й обумовлює конфліктність і ускладнення в міжособистісної адаптації.

Орієнтація на взаємодію та співпрацю з іншими людьми обумовлена потребами у підтримці конструктивних відносин з членами малої групи, емпатії та інтересі до спільної діяльності. Як правило, високий рівень даної шкали відповідає оптимальній соціалізації та адаптації.

Маргінальна орієнтація виражається в схильності підкорятися обставинам і імпульсивності поведінки. Даній групі людей властиві прояви інфантилізму, неконтрольованості вчинків, наслідування.

Моторна проба Шварцландера [13] являє собою бланк з 4 прямокутними секціями за кількістю проб в експерименті (див. Додаток В).

Дана методика дозволяє виявити відповідність рівня домагань рівню досягнень, тобто наскільки адекватна оцінка індивідом своїх можливостей.

Досліджуваного просять намалювати кількість квадратів, яке він зможе заповнити за 10 сек. (Всього їх 27 в кожному прямокутнику). Свою відповідь досліджуваний записує у верхню велику коміру 1 прямокутника. Після цього за командою експериментатора «Почали» починайте малювати «плюсики» в кожному квадраті табл.1., а за командою «Стоп» - закінчіть малювати. Підрахуйте кількість намальованих вами «плюсиків» і вкажіть в таблиці 1 поряд з РДс (рівень досягнень).

Враховуючи ваш попередній досвід і діапазон ваших можливостей (можете чи ви більше, скоріше намалювати «плюсики»), вкажіть в таблиці 2 і після цього за командою експерта повторіть експеримент. Підрахуйте і запишіть в табл.2 результати.

Така процедура виконується ще три рази (перший не вважається - він пробний) з поступовим зменшенням часу: 1 - 10 сек., 2 - 9 сек., 3 - 8 сек., Про що своєчасно попереджають випробовуваних.

Для інтерпретації зіставляється число графічних елементів передбачуваних до виконання (РДм - рівня домагань) і реально виконаних (РДс - рівня досягнень). Підрахунок цільового відхилення здійснюється за формулою:

ЦВ=

Отримані значення рівня домагань порівняйте зі шкалою.

Психодіагностична шкала (розроблена Шварцландером).

Рівень домагань (РДм) = 5 і вище - нереалістично високий (завищений);

РДм = 4,99 - 3 балли - високий рівень домагань (адекватний);

РДм = 2,99 - 1 балл - помірний рівень домагань (всередині нормальних кордонів);

РДм = 0,99 - (-1,49) баллов - низький рівень домагань (адекватний);

РДм = -1,5 і нижче - нереалістично низкий рівень домагань (занижений).

Рівень домагань характеризується рівнем трудностей тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких представляється людині привабливим і можливим. На рівень домагань впливає динаміка удач і невдач на життєвому шляху, динаміка успіху в конкретній діяльності. Бувають адекватні рівні домагань (людина ставить перед собою ті цілі, які реально може досягти, які відповідають його здібностям і можливостям) і неадекватні: завищені (претендує на те, чого не може досягти) або занижені (вибирають легкі або спрощені цілі, хоча здатний на більша). Чим адекватніше самооцінка особистості, тим адекватніше рівень домагань.

Особи з нереалістично завищеним рівнем домагань, переоцінюючи себе, свої здібності і можливості, беруться за непосильні для них завдання і часто терплять невдачі.

Люди з високим, але реалістичним рівнем домагань постійно прагнуть до поліпшення своїх досягнень, до самовдосконалення, до вирішення все більш і більш складних завдань, до досягнення цілей. Особи з помірним рівнем претензії стабільно, успішно вирішують коло завдань середньої складності, не прагнучи поліпшити свої досягнення і здібності і перейти до більш важким цілям.

Особи з низьким або нереалістично заниженим рівнем домагань вибирають дуже легкі і прості цілі, що може пояснюватися: 1) заниженою самооцінкою, невір'ям у свої сили, «комплексом неповноцінності», або 2) «соціальної хитрістю», коли поряд з високою самооцінкою і самоповагою людина уникає соціальної активності та важких, відповідальних справ і цілей.

Порівняння адекватності за цільовим відхиленню:

ЦВ ³ 5 і ЦВ £ - 1.5 - РДм неадекватний;

Порівняння середніх передбачуваних і досягнутих результатів:

Зпр » Дср - РДм адекватний     Зпр >> Дср - РДм завишений

Зпр << Дср - РДм занижений;

Аналіз за характером реакції на успіх-неуспіх:

Динаміка - оцінюється тенденція випробуваного до вибору більш складних або, навпаки, більш легких завдань (прагнення домогтися успіху або уникнути невдач);

Стійкість - оцінюється тенденція більш-менш різко реагувати на успіх-неуспіх (цифрові дані).

.2 Аналіз результатів дослідження та висновки

Сам процес проведення дослідження згідно даній методиці відображений в таблицях і додається до курсової роботи.

Більш детально методика Басса - Дарки виявляє мотиваційну агресію у підлітків, рівень деструктивних тенденцій і диференціює прояви агресії і ворожості.

Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великим ступенем ймовірності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії.

Агресивність і ворожість мають якісну і кількісну характеристику. Як і всякі властивості, вони мають різну ступінь вираженості, від майже повної відсутності до його граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати весь вигляд особистості, яка може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію і т.д.

Необхідно зазначити, що агресія сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, так як, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю й агресією не є жорсткою, а з іншого - сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні та несхвальні форми. У життєвому свідомості агресивність є синонімом «зловмисної активності». Однак сама по собі деструктивна поведінка «зловмисністю» не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розгортається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Дослідження проводилося на базі МОН середньої школи № 35 м. Львова. У процесі дослідження, метою якого було виявити особливості соціалізації сучасних школярів, взяли участь 23 підлітка, учні 9 «А» класу. Вік випробовуваних 14-16 років.

Дивлячись на кінцеві показники дослідження, одне, що, перш за все, вражає - це великий розкид отриманих результатів.

За результатами першої методика опитувальника Басса-Дарки «Емоційна сфера школяра».

Ступінь агресивності від 5 (Таня Л.) до 26 (Іра С.) при нормі 21 ± 4. З 23 випробовуваних в зазначену норму вклалося 16 осіб, проте 4 їх них вже близькі до порога виходу за норму (Максим М. і Володимир С. - 25 балів; Вероніка Ж. і Даша Н. - 17 балів). Перевищила норму допустимої агресії Іра С. - 26 балів, найнижчий рівень показала Таня Л. - 5 балів. Також невисокі показники ступеня агресивності у Валери Р. (11), Лесі К. (12), Іри Р. і Насті О. (по 15) та Андрія К. (16).

За рівнем ворожості розкид становив від 3 (Максим Ф.) до 16 (Діма П.) при нормі 7 ± 3. За результатами підрахунку балів за цією шкалою в зазначену норму уклалося лише 9 випробовуваних з 23-х, причому 4 з них були на порозі кордону. Троє Діма Р., Даша Б. і Настя О. на порозі нижньої межі (по 4 бали), і Алена С. на порозі верхній (10 балів). Тільки один випробуваний (Максим Ф.) показав результат нижче межі норми (3 бали), решта 13 чоловік перевищили її, причому двоє - значно - Діма Є. (14) і Діма П. (16).

Слід звернути увагу на те, що Даша Б. і Настя О. по обох шкалах виявлялися на нижній межі норми, що говорить про тенденцію до пасивності і байдужості.

Слід звернути особливу увагу на випробовуваних, у яких показники по цих двох шкалах коливаються від «нижче норми» до «вище норми». Це Леся К. і Андрій К. Можна припустити, що хлопці «пішли в себе», затаївши образу на оточуючих. Вони або не здатні, або не хочуть «завойовувати місце під сонцем», боротися за себе і свою думку, звинувачуючи інших у тому, що ті поволі заважають їм.

Слід відзначити і той факт, що більшість випробуваних (57%) не довіряє оточуючим, ставиться до них з підозрою, постійно «насторожі», 39% - цілком адекватні, і лише у 4% «рожеві окуляри». Для більшої наочності відобразимо отримані результати на діаграмі 1.

Діаграма 1. Оцінка рівня ворожості школярів.

У таблиці 4 наведено дані про рівень ворожості хлопців і дівчат.

Таблиця 1.

Рівні ворожості підлітків (в %)

Аналіз отриманих результатів показав, що хлопчики налаштовані більш вороже, ніж дівчатка. Однак і в тому і в іншому випадку відсоток рівня ворожості вище 50%. Серед хлопчиків зустрічаються всі рівні ворожості, від низького до високого, у дівчаток тільки норма і вище.

Відобразимо отримані результати за допомогою діаграми 2.

Діаграма 2. Рівні ворожості підлітків.

Під час математичних розрахунків по даній шкалі отримано такі результати:

мода = 11

середнє = 9,48

медіана = 11

За ступенем агресивності картина дещо інша. Переважає нормальний рівень агресивності - 70%. Високий ступінь агресії показав тільки 1 чоловік, що склало 4%. У 26% випробовуваних низька ступінь агресії. Відобразимо це в вигляді діаграми 3.

Діаграма 3. Оцінка ступеня агресивності школярів

У таблиці 5 відображена у відсотковому відношенні ступінь агресії підлітків в групі в цілому та за статевою ознакою.

Таблица 2.

Степінь агресивності підлітків (в %)

Агресивні прояви можна розділити на два основних типи: 1) мотиваційна агресія, як самоцінність і 2) інструментальна агресія, як засіб.

Виходячи з цього, агресивність дівчаток з цієї позиції можна віднести до способу, звернути на себе увагу, а у хлопчиків до способу самоствердження.

Відобразимо результати на діаграмі 4.

Діаграма 4. Рівень агресивності підлітків.

Під час математичних розрахунків по даній шкалі отримано такі результати:

мода = 21

середнє = 19

медіана = 21

Аналізуючи отримані дані, ми бачимо, що у дівчаток присутні всі рівні агресії, у хлопчиків агресія не виходить за верхні межі норми. У дівчат в порівнянні з хлопцями показник агресивності коливається, хлопці в цьому відношенні більш стабільні.

В Іри С. (26) найвищий показник агресивності з усієї групи. Він підстрибнув через те, що у дівчинки досить високий рівень дратівливості, яку вона вихлюпує у вигляді вербальної агресії. Однак згодом, вона відчуває докори сумління і почуття провини (також високі показники), що призводить до нового ??витка дратівливості і образи. Підліток потребує психокорекції.

Найнижчий показник агресії у Тані Л. (5). У неї показники за всіма шкалами даної методики достатньо низькі, крім шкали «докори сумління, почуття провини». Але якщо в Іри С. це призводить до сплеску негативних емоцій, які вона вербалізує на оточуючих, то Таня Л. навпроти «йде в себе». Такий підліток також потребує психокорекції.

Таблиця 3.

Математичні розрахунки за вісьмома шкалами

Співіднесши дві шкали, а саме: шкалу ворожості і шкалу агресивності отримали кореляцію = 0,34

Різні автори у своїх дослідженнях по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для «захисту займаної території» (Лоренд, Ардрі); як прагнення до панування (Моррісон); реакцію особистості на ворожу людині навколишню дійсність (Хорні, Фромм). Дуже широке поширення одержали теорії, що пов'язують агресію і фрустрацію (Маллер, Дуб, Доллард).

Ймовірно, деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності, так як потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують у людях здатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьому процесу.

Розглянемо результати діагностики інтерактивної спрямованості особистості випробовуваних. (див. Додаток В). Якщо розглядати всю картину в цілому, то можна говорити про низький рівень сформованості кожного виду спрямованості. У більшості піддослідних він не більше 13.

Якщо говорити про кожну спрямованості окремо, то у всіх учнів орієнтація на особисті інтереси знаходиться на дуже низькому рівні. Тільки у двох, Олексія Л. і Дмитра Р., цей показник підходить до кордону з нормою і відповідає 13 балам, в інших він ще нижче, а у Свєти К. і Вікі С. він дорівнює 5 балам.

Під час математичних розрахунків по орієнтація на особисті інтереси отримала такі результати:

мода = 9

середнє = 9

медіана = 9

Показник орієнтації на взаємодію та співпрацю з іншими людьми в середньому вище, ніж попередній. У Вікі С. він дорівнює 21 балу (найвищий), що у взаємодії з низьким показником орієнтації на особисті інтереси говорить про відкритість особистості, здатності в підтримці конструктивних відносин з членами малої групи, емпатії та інтереси до спільної діяльності. Досить високі результати показали: Леся К. (17 балів і 7 балів відповідно), Таня Л. (19 і 6), Даша Б. (17 і 9), Даша Н. (16 і 7), Настя О. (15 і 9). Найнижчий показник орієнтації на взаємодію та співпрацю у Максима І. (5 балів).

Під час математичних розрахунків по орієнтація на особисті інтереси отримала такі результати:

мода = 12

середнє = 11,61

медіана = 11

Що стосується маргінальної орієнтації, то тут 8 чоловік з 23 показали середній рівень сформованості даної спрямованості, решта - низький, тобто у даній групі випробуваних скоріше не властиві прояви інфантилізму, неконтрольованості вчинків, наслідування. Слід звернути увагу на те, що високі показники за цією шкалою належать учням з високими показниками і за шкалою орієнтації на особисті інтереси. Наприклад, Олексія Л. (16 і 13) і Діма Р. (16 і 13).

Під час математичних розрахунків по орієнтація на особисті інтереси отримала такі результати:

мода = 15

середнє = 11,09

медіана = 11

Розглянемо отримані дані в розрізі статевої приналежності. Для наочності відобразимо результати за допомогою діаграм № 5-7.

Діаграма 5. Орієнтація на особисті інтереси

І хлопці, і дівчата показали низький рівень орієнтації на особисті інтереси. соціалізація підліток потреба самоствердження

Під час математичних розрахунків по орієнтації на особисті інтереси у хлопців отримала такі результати:

мода = 10

середнє = 10,5

медіана = 10

Під час математичних розрахунків по орієнтації на особисті інтереси у дівчат отримала такі результати:

мода = 9

середнє = 7,85

медіана = 8

Діаграма 6. Орієнтація на взаємодію та співпрацю

100% хлопчиків і 54% дівчаток показали низький рівень сформованості спрямованості на взаємодію та співпрацю, і 46% дівчаток - середній рівень.

Під час математичних розрахунків по орієнтація на взаємодію та співпрацю у хлопців отримала такі результати:

мода = 7

середнє = 8,7

медіана = 8,5

Під час математичних розрахунків по орієнтація на взаємодію та співпрацю у дівчат отримала такі результати:

мода = 12

середнє = 13,85

медіана = 13

Діаграма 7. Маргінальна орієнтація.

Хлопці даної групи більш схильні підкорятися обставинам і імпульсивності поведінки, ніж дівчата.

Під час математичних розрахунків по маргінальній орієнтації у хлопців отримала такі результати:

мода = 15

середнє = 11,2

медіана = 11

Під час математичних розрахунків по маргінальній орієнтації у дівчат отримала такі результати:

мода = 15

середнє = 11

медіана = 11

Діаграма 8. Інтерактивна спрямованість групи.

Ми бачимо, що у більшості респондентів низький рівень сформованості за всіма трьома напрямками, домінує маргінальна орієнтація. У дівчаток середньо сформована орієнтація на взаємодію та співпрацю з іншими.

Результати проведення моторної проби Шварцландера [13] відображені в ДодаткахВ.

Аналізуючи отримані дані, можна сказати про те, що у більшості підлітків неадекватно занижена оцінка індивідом своїх можливостей. Деякі результати просто вражають, наприклад, у Максима І. та Лесі К. (-3,67), а у Володимира С. (-5,67) - це невиправдано занижені оцінки своїх можливостей.

Під час математичних розрахунків по даній методиці отримала такі результати:

мода = 15

середнє = 11

медіана = 11

Так як ми провили всі три методики дізнавчись всі результати можему піднести кожну методику до кореляції. Співідношу шкали першої методики з шкалами другою і шкалою третьої методики та отримую кореляцію:

Таблиця 4.

Співідношення першої методики з другою методикою:

Таблиця 5.Співідношення першої методики і другою методикою з треьою методикою:

2.3 Психолого-педагогічні рекомендації по оптимізації соціалізації підлітків в умовах загальноосвітньої школи

Дослідження показують, що для значної частини учнів школа, навчальна діяльність спонукається і спрямовується примусом (як з боку батьків, так і з боку викладачів). Природно, що при такому становищі справ і учні і педагоги сприймають навчальну діяльність або виховний процес і все пов'язане з ними як примус. У цьому випадку можна говорити про школярів як про «жертви» соціалізації школи.

На жаль, в даний час, педагогів цікавить тільки успішність. У цих умовах колективна діяльність не може знайти притаманних їй організаційних форм, відносин.

Традиційно організація шкільного життя більш всього відповідала завданню відтворення існуючих соціальних відносин, зразків поведінки, соціальних установок. Відтворення, а не створення, репродукція, а не творчість. У сьогоднішній ситуації вимоги до сучасної школи змінюється. Свобода і саморозвиток як мета освіти досить повно і чітко освоєно світовою педагогічною наукою і практикою. Однак для українських шкіл такі завдання тільки усвідомлюються як актуальні. Вся організація життя у вітчизняній школі все ще спрямована на формування у дітей вкрай жорсткої однозначної соціальної позиції, що пов'язано в першу чергу із традиційними, консервативними установками багатьох шкільних педагогів, міцно тримаються за стару систему цінностей.

Однак, критика сучасної системи середньої освіти, як професіоналами, так і громадськістю сьогодні вже втратила свою гостроту, перетворилася на свого роду соціальну норму. Її основний зміст, сфокусоване на характеристиці школи, як монологічність, закритою, орієнтованою на формування «за зразком», та проходження абстрактним нормам і раніше залишається актуальним.

У результаті зробленого аналізу стан сучасної української школи як чинника соціалізації дітей слід зробити висновок про повну невідповідність його поданням про школу як про відкриту систему соціалізації.

В даний час у вітчизняній системі освіти досі переважає традиційна модель шкільного виховання, що сковує різнобічний розвиток особистості дитини, маніпулятивна, що базується на суб'єкт-об'єктному розумінні взаємодії педагога і дитини.

Ніякі окремі прийоми і техніка, впроваджені вчителем у виховно-освітній процес, не можуть принести стійкого особистісного зростання, якщо вони не включені в педагогічну діяльність, спрямовану на розвиток і саморозвиток особистості учня. Тому необхідно проектувати і проводити систему психолого-педагогічних заходів, яка забезпечувала б особистісний розвиток. При цьому слід залучати самих учнів на всіх етапах такого проектування та реалізації, поєднуючи елементи виховання і самовиховання.

Для вирішення даної проблеми слід залучати не тільки напрацьований педагогічний досвід, набутий у процесі діяльності як українських, так і зарубіжних шкіл, що розробляють даний аспект у вихованні дітей, але досвід, напрацьований всім людством протягом всього процесу розвитку людств. Адже грамотне виховання дітей залежить не тільки і не стільки від школи, але, більшою мірою, від батьків дитини. Тому слід інтегрувати родинне і шкільне виховання в процесі соціалізації особистості дитини. Дуже повчальним у цьому плані видається досвід, накопичений відкритими школами, працюючими за кордоном, зокрема, общинної школи, в якій школа і громада (суспільство) дуже активно взаємодіють.Крім того, доцільним представляється розвиток позашкільних закладів дозвілля організацій, що сприяють соціалізації особистості дитини.

Таким чином, можна зробити висновок, про те, що для повноцінного виховання особистості дитини потрібно інтеграція шкільного, суспільного і батьківського досвіду. Школа сама по собі не в змозі "тягнути цю лямку», так як крім виховних повинна вирішувати ще й освітні проблеми.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки викладу теми, слід зазначити, що процес соціалізації особистості протікає в основному під впливом групового досвіду. При цьому особистість формує свій «Я»-образ на підставі сприйняття того, як про неї думають, як її оцінюють інші. Для того щоб таке сприйняття було успішним, особистість приймає на себе ролі інших і очима цих інших дивиться на свою поведінку і свій внутрішній світ. Формується свій «Я»-образ, особистість соціалізується. Однак не існує жодного однакового процесу соціалізації і ні одної однаковою особистості, так як індивідуальний досвід кожної з них унікальний і неповторний.

Процес соціалізації досягає певного ступеня за-вершення при досягненні особистістю соціальної зрілості, яка характеризується здобуттям особистістю інтегрального соцільного статусу. Однак у процесі соціалізації можливі збої, невдачі. Проявом недоліків соціалізації є відхилення (девіантна) поведінки. Цим терміном в соціології найчастіше позначають різні форми негативної поведінки осіб, сферу моральних пороків, відступу від принципів, норм моралі і права. До основних форм поведінки, що відхиляється прийнято відносити правопорушення, включаючи злочинність, пьянство, наркоманію, проституцію, самогубство.

Численні форми поведінки, що відхиляється свідчать про стан конфлікту між особовими і гроуповими інтересами. Девіантна поведінка - це найчастіше спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих негараздів і проблем, подолати стан невпевненості і напруги через певні компенсаторні форми. Однак девіантна поведінка не завжди носить негативний характер. Воно може бути пов'язане з прагненням особистості до нового, передового, спробою подолати консервативне, що заважає рухатися вперед. До девіантної поведінки можуть бути віднесені різні види наукової, технічної та художньої творчості.Враховуючи кризу підліткового віку, більш загострене сприйняття навколишнього середовища, цей процес набуває великого значення в формуванні особистості підлітка і його поведінки.

Постійне незадоволення потреб підсилює у них вороже, негативне ставлення до навколишнього світу і породжує недовіру до людей.

З проведеного дослідження можна зробити висновки:

. Аналіз отриманих результатів за методикою Басса - Дарки показав, що хлопчики налаштовані більш вороже, ніж дівчатка. Однак і в тому і в іншому випадку відсоток рівня ворожості вище 50%. Серед хлопчиків зустрічаються всі рівні ворожості, від низького до високого, у дівчаток тільки норма і вище. Хоча в цілому група налаштована не агресивно і не вороже по відношенню один до одного і оточуючим.

. Розгляд результатів діагностики інтерактивної спрямованості особистості показав, що практично у всіх випробовуваних низький рівень сформованості за всіма трьома напрямками (орієнтація на особистий інтерес, орієнтація на взаємодію та співробітництво, маргінальна орієнтація), проте, домінує маргінальна орієнтація

. Аналізуючи дані, отримані в результаті проведення моторної проби, можна сказати про те, що у більшості підлітків неадекватно занижена оцінка індивідом своїх можливостей.

Таким чином, проведене експериментальне дослідження показує, що на великі проблеми, виникають в процесі соціалізації сучасних школярів.

Для більш глибоко вивчення висунутої гіпотези потрібні додаткові дослідження з використанням інших методів.

Однак, вже зараз отримані результати можуть сприяти вирішенню важливих практичних завдань у віковій, соціальній та педагогічній психології, так як проблема соціалізації сучасних школярів є однією з найскладніших психологічних проблем. В практичному відношенні це означає можливість визначення реальних психологічних причин конфлікту у підлітків, прогнозування поведінки неповнолітніх в певних ситуаціях і грамотного педагогічного та психокорекційного впливу на підлітків, а також можливість дати рекомендації педагогічному персоналу школи для подолання ситуації, що склалася.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алієва М. А., Гришанович Т. В., Лобанова Л. В., Травникова Н. Г., Трошихин Є. Г. Я сам будую своє життя / Під. ред. Є. Г. Трошихин. - СПб.: Мова, 2001. - 216с.

Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1988. - 512с.

Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. М.: Аспект-Пресс, 2002

Андрєєнкова В.П. Проблеми соціалізації особистості / / Соц.іс. - М.: Наука, 1970. - С.19-21.

Асмолов О.Г. Психологія особистості: Принципи загальпсихологічного аналізу. - М.: «Сенс», ВЦ «Академія», 2002. - 416 с.

Бауман З. Індивідуалізоване суспільство. М., 2002. - 390С

Белінська О.П., Тихомандрицка О.О. Соціальна психологія особистості: Навчальний посібник для вузів. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 301с.

Беличева С.А. Основи превентивної психології. - М.: ред.-вид. центр Консорціуму «соціально здоров'я Росії», 1994. - 221с.

Битянова М.Р. Соціальна психологія: Навчальний посібник. 2 - е вид., Перераб. - Спб.: - (Серія «Навчальний посібник»). - 302с.

Бодальов О.О. Сприйняття і розуміння людини людиною. - М.: Просвещение, 1982. - 486 с.

Волков О.Г. Соціологія сім'ї. М., 1994. - 398с.

Виготський Л.С. Вибрані твори. - СПб. - 2002.

Гришина Н.В. Психологія конфлікту. - СПб.: Пітер, 2004. - 464 с.

Жукова Т.В. Педагогічна підтримка як один із засобів успішної соціалізації особистості. / / Http://gcon.pstu.ru/pedsovet/programm/ced1-8-5.htm

Єрмакова Т. М. Особливості соціалізації учнів середньої школи в період загального реформування системи освіти. - М.: МГАПІ-МІПК, 1998. - 20 с.

Ельконін Д.Б. Вікові особливості молодших підлітків. - М., 1967. - 280 с.

Кон І.С. Соціологія особистості. - М.: Политиздат, 1967. - 384с.

Коноваленко С.В. Комунікативні здібності і соціалізація дітей 5-9 років. Комплекс корекційно-розвиваються знань і психологічних тренінгів. Картинний матеріал. - М.: "Видавництво Гном і Д", 2001.-48с.

Короткий словник по соціології. Під загальною ред. Грішіані Д.М., Лагіна І.І. - М., 1998р.

Ломов Б.Ф. Методологічні та теоретичні проблеми психології. - М.: Наука, 1984. - 444с.

Малькова З.О. Новікова Л.І. Концепція виховання учнівської молоді в сучасному суспільстві. - М., 1991. - 98 с.

Мудрик А.В. Введення в соціальну педагогіку. - М., 1997. - 180 с.

Мудрик А.В. Виховання в контексті соціалізації. - М., 2000. - 160с.

Мудрик А.В. Соціальна педагогіка: Учеб. для студ. Пед. Вузів / За ред. В.А.Сластенина. -5-е вид., Доп. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 200с.

Мудрик А.В. Соціалізація людини: навчальний посібник для студентів вищих навчальних заведеній/А.В.Мудрік-2-е вид., Испр. і доп. - М.: Видавничий центр «Академія», 2006.-304с.

Новікова Л.І. Професійний словничок: компетенція і компетентність - одне і те ж? / / Викладач XXI століття. - 2005. - № 1

Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних закладів / В.А. Сластенін, І.Ф. Анцупова - Ростов Н / Д: Фенікс, 2000. -332с.

Петровський А.В. Проблеми розвитку особистості з позицій соціальної психології / / Питання психології. - 1984. - № 4. - С.15-30.

Піаже Ж. Ізбр. психол. труди. - М., 1969. - 370с.

Радугин О.О., Радугіна О.А. Соціальна психологія. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. - М.: Бібліоніка, 2006. - 496 с.

Реан А. О., Бордовская Н. В., Розум С. І. Психологія і педагогіка. - СПб.: Пітер, 2002. - 432 с.

Розум С.І. Психологія соціалізації та соціальної адаптації людини. - СПб.: Мова., 2007. - 365с.

Сапогова О.Є. Психологія розвитку людини: Навчальний посібник. - М., 2001. - 460С.

Сєдов О.Л. Соціалізація. В кн.: Давидов Ю.А., Ковальов М.С., Филлипов О.Ф. (Укладачі). Сучасна західна соціологія. М.: вид-во політ літ-ри, 1990. - 316с

Столяренко Л.Д. Основи психології. - Ростов н / Д: Фенікс, 2003. - 356с.

Фетіскін Н.П. Соціально-психологічна діагностика розвитку особистості і малих груп. / Н.П.Фетіскін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов - М.: Вид-во Інституту Психотерапії. 2002. - 490 с.

Шведовський А.О. Специфіка позиції батьків при різних типах взаємодії з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку / Психологічна наука і освіта. - № 1, 2006. - 214с.

ДОДАТОК А

Опитувальник Басса-Дарки «Емоційна сфера школяра»

Опросник

Временами не могу справиться с желанием навредить кому-либо.

Иногда могу посплетничать о людях, которых не люблю.

Легко раздражаюсь, но легко и успокаиваюсь.

Если меня не попросить по-хорошему, просьбу не выполню.

Не всегда получаю то, что мне положено.

Знаю, что люди говорять обо мне за моейспиной.

Если не одобряю поступки других людей, даю им это почувствовать.

Если случается обмануть кого-либо, испытываю угрызения совести.

Мне кажется, что я не способен ударить человека.

Никогда не раздражаюсь настолько, чтобы разбрасывать вещи.

Всегда снисходителен к чужим недостаткам.

Когда установленное правило не нравится мне, хочется нарушить его.

Другие почти всегда умент использовать благоприятные обстоятельства.

Меня настораживают люди, которые относятся ко мне более дружелюбно, чем я этого ожидаю.

Часто бываю не согласен с людьми.

Иногда на ум приходять мысли, которых я стыжусь.

Если кто-нибудь ударит меня, я не овечу ему тем же.

В раздражении хлопаю дверьми.

Я болем раздражителен, чем кажется со стороны.

Если кто-то корчит из себя начальника, я поступаю ему наперекор.

Меня немного огорчает моя судьба.

Думаю, что многие люди не любот меня.

Не могу удержаться от спора, если люди не согласны со мной.

Увиливающие от работы должны испытывать чувство вины.

Ктооскорбляетменяили мою семью, напрашивается на драку.

Я не способен на грубые шутки.

Меня охватывает ярость, корда надомной насмехаются.

Когда люди строять из себя начальников, я делаю все чтобы они не зазнавались.

Почти кардую неделю вижу кого-нибудь из тех, кто мне не нравится.

Довольно многие завидуют мне.

Требую, чтобы люди уважали мои права.

Меня огорчает, что я мало делаю для своїх родителей.

Люди, которые постоянно изводят вас, стоят того, чтобы их щелкнули по носу.

От злости иногда буваю мрачным.

Если ко мне относятся хуже, чем я того заслуживаю, я не огорчаюсь.

Если кто-то пытается вывести меня из себя, я не обращаю на неговнимания.

Хотя я и не показываю этого, иногда меня гложет зависть.

Иногда мне кажется, что надо мной смеются.

Даже если злюсь, не прибегаю к сильным выражениям.

Хочется, чтобы мои грехи были прощены.

Редко даю сдачи, даже если кто-нибудь ударит меня.

Обижаюсь, корда иногда получается не по-моему.

Иногда люди раздражают меня своїм присутствием.

Нет людей, которых бы я по-настоящему ненавидел.

Мой принцип: «Никогда не доверять чужакам».

Если кто-то раздражает меня, готов сказать ему все, что о нем думаю.

Делаю много такого, о чем в последствии сожалею.

Если разозлюсь, могу ударить кого-нибудь.

С десяти лет у меня не было вспышек гнева.

Часто чувствую себя, как пороховая бочка, готоваявзорваться.

Еслибы знали, что я чувствую, меня бы считали человеком, с которым нелегко ладить.

Всегда думаю о том, какие тайне причины заставляют людей делать что-нибудь приятное для меня.

Когда кричат на меня, кричу в ответ.

Неудачи огорчают меня.

Дерусь не реже и не чаще других.

Могу вспомнить случаи, корда был настолько зол, что хватал первую попавшуюся под руку вещь и ломалее.

Иногда чувствую, что готов первым начать драку.

Иногда чувствую, что жизнь со мной поступает несправедливо.

Раньше думал, что большинство людей говорит правду, но тепер этому не верю.

Ругаюсь только от злости.

Когда поступаю неправильно, меня мучает совесть.

Если для защитысвоих прав нужно применить физическую силу, я применяюее.

Иногда выражаю свій гнев тем, что стучу по столу.

Бываю грубоват по отношению к людям, которые мне не нравятся.

У меня нет врагов, которые хотіли бы мне навредить.

Не умею поставить человека на место, даже если он этого заслуживает.

Часто думаю, что живу неправильно.

Знаю людей, которые способны довести меня до драки.

Не огортаюсь из-за мелочей.

Мне редко приходит в голову мысль о том, что люди пытаются раз озлить или оскорбить меня.

Часто просто угрожаю людям, не собираясь приводить угрозы в исполнение.

В последнее время я стал занудой.

В споре часто повышаю голос.

Стараюсь скрывать плохое отношение к людям.

Лучше соглашусь с чем-либо, чем стану спорить.

Таблиця А.1

Результати діагностики емоційної сфери школяра

Таблиця А.2

Показники рівня агресивності і ворожості індивідів у групі

Додаток Б

Питання до методики діагностики інтерактивної спрямованості особистості Н.І.Щуркова в модифікації М.П.Фетіскіна

Текст опросника

. На пути стоит человек. Вам надо пройти. Что делаете?) Обойду, не потревожив.) Отодвину и пройду.) Смотря какое будет настроение.

. Вы замечаете среди гостей невзрачную девочку, одиноко сидящую в стороне. Что делаете?) Ничего, какое мое дело?) Не знаю, как сложатся обстоятельства.) Подойду, заговорю непременно.

. Вы опаздываете в школу (на работу). Видите, что кому-то стало плохо. Что делаете?) Тороплюсь в школу (на работу).) Если попросят о помощи, не откажу.) Звоню по телефону 03, останавливаю прохожих.

. Ваши знакомые переезжают на новую квартиру. Они старые. Что делаете?) Предложу свою помощь.) Не вмешиваюсь в чужую жизнь.) Если попросят, я, конечно, помогу.

. Недалеко от дома продают клубнику. Вы покупаете оставшийся килограмм. Сзади слышите голос, сожалеющий о том, что не хватило клубники для внучки. Как реагируете на голос? ) Выражаю сожаление, конечно.) Оборачиваюсь, предлагаю уступить.) Не знаю, посмотрю, как выглядит эта бабушка.

. Узнаете, что несправедливо наказан один из ваших знакомых. Что делаете?) Очень сержусь, ругаю обидчика крепкими словами.) Ничего, жизнь вообще несправедлива.) Вступаюсь за обиженного.

. Вы дежурный. Подметая пол, находите деньги. Что делаете?) Они мои, раз я их нашел. ) Завтра спрошу, кто потерял.) Может быть, возьму себе.

. Сдаете экзамен. На что рассчитываете? ) На шпаргалки, конечно, или на везенье. ) На усталость экзаменатора - авось пропустит. ) На себя самого, свои знания.

. Вам предстоит выбирать профессию. Как будете это делать? ) Найду что-нибудь рядом с домом. ) Поищу высокооплачиваемую работу. ) Выбирать стану творческую работу.

. Вам предлагают три вида путешествия. Что выбираете?) Неизвестные красоты нашей страны.) Экзотические страны.) Богатые страны.

. Группа решила произвести уборку помещения. Вы видите, что все орудия труда разобраны. Что делаете?) Поболтаюсь немного, потом видно будет.) Ухожу домой, конечно.) Присоединюсь к кому-нибудь.

. Волшебник предлагает устроить вашу жизнь обеспеченной, без необходимости трудиться. Что отвечаете?) Соглашаюсь с благодарностью. ) Сначала узнаю, сколько было таких случаев. ) Отказываюсь решительно.

. Вас просят выполнить одно дело. Вам не хочется. Что происходит дальше?) Забываю про него, вспомню, если скажут.) Выполняю, разумеется. ) Ищу причины, чтобы дать отказ.

. Побывали на удивительном вернисаже. Кому-нибудь расскажете?) Да, непременно - всем друзьям и знакомым. ) Не знаю, скажу, если случай подвернется. ) Нет, пусть каждый живет, как хочет.

. Группа решает, кому поручить работу. Вам эта работа нравится. Что делаете?) Прошу поручить мне. ) Жду, когда кто-то назовет мою кандидатуру. ) Ничего не делаю, пусть будет, как будет.

. Собрались ехать на дачу к другу. Вам звонят, просят отложить планы ради дела. Что говорите?) Еду на дачу, как было договорено.) Не еду, конечно. ) Спрошу друга, что скажет.

. Вы решили завести собаку. Что вас устроит? ) Бездомный щенок. ) Взрослый пес с известным нравом. ) Щенок редкой породы с родословной.

. Стрелки часов указывают на конец занятий. Преподаватель просит пять минут. Ваша реакция?) Напоминаю о праве на отдых.) Соглашаюсь. ) Как все, так и я.

. С вами разговаривают оскорбительным тоном. Как реагируете? ) Отвечаю тем же.) Не замечаю, это не имеет значения.) Разрываю связь.

. Вы плохо играете на скрипке, но родители просят сыграть для гостей, хваля вас. Что делаете?) Играю. ) Разумеется, не играю. ) Приятно, что хвалят, но увиливаю.

. Задумали принять гостей. Чем озабочены? ) Угощениями, конечно. ) Программой общения.) Ничем - они же мои друзья.

. Школу закрыли на карантин. Как реагируете? ) Как все, гуляю, наслаждаюсь свободой. ) Создаю программу самостоятельных занятий.) Живу в ожидании новых сообщений.

. Вам подарили красивую авторучку. Два парня требуют отдать им ее. Что делаете?) Отдаю - жизнь дороже.) Постараюсь убежать от них.) Подарков не отдаю.

. При вас хвалят вашего знакомого. Что вы чувствуете?) Мне неудобно, слегка завидую.) Рад, мои достоинства от этого не уменьшаются.) Меня не касается, ничего не чувствую.

. Наступает Новый год. О чем думаете?) О подарках, конечно, и о елке.) О новогодних каникулах.) О новом этапе своей жизни.

. Какова роль музыки в вашей жизни?) Нужна для танцев.) Является фоном жизни.) Возвышает душу.

. Уезжаете надолго из дома. Как себя чувствуете вдали от дома?) Снятся родные места.) Лучше, чем дома.) Не знаю, надолго не уезжал.

. Меняется ли ваше настроение во время информационных телепередач?) Нет, если мои дела идут хорошо/) Да, и постоянно.) Не замечал.

. Проводится благотворительный сбор книг. Вы участвуете?) Отбираю интересные книги, приношу.) У меня нет книг, ненужных мне/) Если увижу, что все сдают, я тоже принесу.

. Можете ли назвать 5 дорогих вам мест на земле, 5 интересных общественно-исторических событий, 5 дорогих вам имен выдающихся людей? ) Безусловно, могу.) Нет, на свете так много интересного.) Не знаю, не считал.

. Слышите сообщение о подвиге человека. О чем думаете?) У этого человека была своя выгода.) Повезло прославиться.) Глубоко удовлетворен, не перестаю удивляться.

Таблиця Б.1

Результати діагностики інтерактивної спрямованості особистості Н.І.Щуркова в модифікації М.П.Фетіскіна

ДОДАТОК В

Рівень домагань методика Шварцландера

Бланк 1

Бланк 2

Бланк 3

Бланк 4

Таблиця В.1

Відповідність рівня домагань до рівня досягнень