Особливості функціонування системи охорона праці

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Безопасность жизнедеятельности
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    37,87 Кб
  • Опубликовано:
    2016-03-10
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Особливості функціонування системи охорона праці

Содержание

1. Міжнародні організації в сфері охорони праці: МОП, МАГАТЕ, ВООЗ, СНД

Міжнародна Організація Праці

Всесвітня організація охорони здоров'я (World Health Organization (WHO)

Співдружність Незалежних Держав - СНД

2. Основні вимоги до побудови і функціонування системи управління охороною праці (СУОП)

Організаційна структура СУОП

Основні функції управління і шляхи їх реалізації

3. Шляхи попередження виробничногог травматизму

4. Механічна система вентиляції виробничних приміщень, ії позитивні якості та недоліки

Механічна вентиляція

5. Протипожежне водопостачання виробнчних об'єктів

6. Обов'язки та права суб'єктів страхування від несчастливих випадків

Список використаної літератури

1. Міжнародні організації в сфері охорони праці: МОП, МАГАТЕ, ВООЗ, СНД

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Статтею 3 Закону "Про охорону праці" передбачається, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна обєднати в чотири групи:

. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;

. Директиви Європейського Союзу;

. Договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;

. двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоровя (ВООЗ), Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших. Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування.

Міжнародна Організація Праці

До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці. Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні форми. Деякі проекти допомогли країнам-членам при розробці нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні інститутів з виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння науковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному співробітництві з країнами-членами ці заходи роблять більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру.

З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з яких повязані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП займає Конвенція № 155 "Про безпеку і гігієну праці та виробничу санітарію, яка закладає міжнародно-правову основу національної політики щодо створення всебічної і послідовної системи профілактики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобовязана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Міжнародна агенція з атомної енергії МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency - IAEA)

Заснована в 1956 р., є автономною організацією в системі ООН. Автономний статус надає МАГАТЕ певної самостійності у вирішенні завдань, що постають перед нею. Головна мета МАГАТЕ визначає її основні завдання та функції:

гарантії недопущення того, щоб допомога МАГАТЕ (у вигляді атомної сировини, матеріалів та інформації) використовувалась у військових цілях;

сприяння розвиткові атомної енергетики в мирних цілях, відповідна матеріальна й технічна допомога країнам, які мають у цьому потребу;

здійснення системи контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї;

надання інформації з усіх аспектів ядерної науки й техніки;

здійснення консультацій з проблем ядерної технології в практичних ситуаціях;

підготовка фахівців по використанню атомної енергії в мирних цілях.

Членами МАГАТЕ є 150 держави, в тому числі й Україна. Керівництво Агенції міститься у Відні. Одна з головних функцій МАГАТЕ полягає в застосуванні системи гарантій для забезпечення того, щоб ядерні матеріали, призначені для мирних цілей, не використалися для озброєння. Система гарантій складається з трьох блоків:

звітність про використання атомних матеріалів;

технічні засоби контролю за контейнерним зберіганням матеріалів;

інспекції.

Прийняття гарантій є добровільною справою. Але якщо держава підписала угоду про гарантії, то вона повинна надавати Агенції всю інформацію про використання атомної енергії й науково-практичні роботи в цій галузі, а також допускати інспекторів МАГАТЕ для перевірки. Гарантії розповсюджуються як на ядерні, так і на неядерні держави, які використовують атомні матеріали в мирних цілях (наприклад, мають атомні електростанції, що працюють на довізній сировині).

Інспектуванню підлягають усі держави-члени МАГАТЕ, за винятком великих держав. Але в добровільному порядку США, Росія, Китай, Франція й Велика Британія також поставили деякі свої ядерні установи під гарантії Агенції. Угоду про гарантії повинні укладати з МАГАТЕ держави, які не мають зброї, але є учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Договору про заборону ядерних випробувань у Латинській Америці (Договір Тлателолко) або Договору про утворення безядерної зони в південній частині Тихого океану (Договір Раротонга).

Технічна допомога - інший важливий напрям діяльності МАГАТЕ. Вона призначена для становлення й розвитку національних систем ядерної енергетики для мирних цілей. Технічна допомога включає:

надання послуг експертів;

підготовку національних кадрів в галузі атомної енергетики;

поставку обладнання для АЕС та наукових лабораторій.

Технічне співробітництво фінансується Фондом технічної допомоги й співробітництва, а також коштами ПРООН (програма розвитку ООН - організація при ООН, створена на підставі резолюції Генеральної Асамблеї від 22 листопада 1965 року шляхом об'єднання Розширеної програми технічної допомоги ООН і Спеціального фонду. Ціллю Програми є надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі їхнього національного розвитку. Починаючи з 1990 року Програма розвитку ООН щорічно видає доповідь про людський розвиток. Група незалежних міжнародних експертів є його авторами, і крім аналітичних розробок використовує також в своїй роботі статистичні дані отримані від різних міжнародних міжурядових організацій та міжнародних агентств.)

Серед функцій МАГАТЕ є також:

·розроблення планів ядерної безпеки;

·знешкодження діяльності атомних установок;

·радіаційний захист;

·використання атомних матеріалів (ізотопів тощо) в медицині, фармацевтиці, сільському господарстві;

·теоретичні дослідження в галузі ядерної фізики, радіобіології та ін.

МАГАТЕ є спонсором Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті (Італія), має Лабораторію морського середовища в Монако. Агенція поширює інформацію про можливості використання атомної енергії в мирних цілях. Зокрема разом з АЯЕ, вона публікує "Червону книгу" з інформацією про ресурси, виробництво урану й попит на нього. МАГАТЕ пропонує також цілу серію програм та послуг по заходам безпеки на АЕС. Ці програми набувають особливого значення після Чорнобильської катастрофи та Фукусіми.

Всесвітня організація охорони здоров'я (World Health Organization (WHO)

World Health Organization (WHO)) - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 194 країни.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав - членів ООН ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я.

Головна мета ВООЗ - сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як "Право на здоров'я". У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є "досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров'я", при цьому сам термін "здоров'я" визначається як "стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів". Статут проголошував, що "здоров'я усіх народів є головним фактором у досягненні миру та безпеки і залежить від повного співробітництва окремих осіб та держав". Цей документ визначає найважливіші функції ВООЗ, регламентує діяльність її головних органів та відносини із державами-членами. Вперше в міжнародній практиці здоров'я було проголошено одним із невід'ємних прав людини незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного становища. ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів. До основних напрямків роботи також належать: просвітницька робота, пов'язана із роз'ясненням суті проблем охорони здоров'я; належне забезпечення продуктами харчування; безпечна для здоров'я вода та санітарія; охорона здоров'я матері та дитини, включаючи планування сім'ї; імунізація населення від основних інфекційних хвороб; профілактика місцевих захворювань та контроль над ними; належне лікування загальнорозповсюджених хвороб та травм; забезпечення основними лікарськими засобами. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою повнішого врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення тіснішого зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором.

Співдружність Незалежних Держав - СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ка-захстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст. 10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними субєктами міжнародного права.

У вересні 1993 року глави держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу, що базується на концепції трансформації економічної взаємодії в рамках СНД з урахуванням тих реалій, що склалися; на розумінні необхідності: формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів, розробки погодженої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньоекономічної політики, зближення методів регулювання господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих звязків.

Взаємодія країн у рамках СНД здійснюється через його координуючі інститути: Раду глав держав - учасниць Співдружності, Раду голів урядів, Міжпарламентську Асамблею, Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого Секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічного союзу та інші структури. Всього в рамках СНД функціонує біля 70 галузевих структур, які координують взаємодію в форматі зацікавлених держав у сферах економіки, військового співробітництва, охорони кордонів і боротьби з організованою злочинністю, транспорту, екології, культури, туризму тощо. Стандарти в сфері охороні праці країн СНД мають багато спільного.

2. Основні вимоги до побудови і функціонування системи управління охороною праці (СУОП)

Організаційна структура СУОП

В Україні функціонує багаторівнева СУОП, функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої і виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств і організацій, трудових колективів.

Залежно від спрямування вирішуваних завдань всі ланки СУОП можна розділити на дві групи:

·ланки, що забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, науково-технічних, соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці;

·ланки, до функціональних обов'язків яких входить забезпечення безпеки праці в умовах конкретних організацій, підприємств.

·Верховна Рада України;

·Кабінет Міністрів України;

·Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України);

·міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

·Фонд соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань;

·місцева державна адміністрація, органи місцевого самоврядування.

Верховна Рада України зі своєї ініціативи у взаємодії з відповідними структурами державної виконавчої влади визначає державну політику в сфері охорони праці, вирішує питання щодо удосконалення і розвитку законодавчої бази охорони праці, соціальні питання, пов'язані зі станом умов і охорони праці.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в сфері охорони праці, виходячи із стану охорони праці в державі, організує розробку загальнодержавних програм відповідно до поліпшення цього стану, затверджує ці програми і контролює їх виконання, визначає функції органів виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці і нагляду за охороною праці.

Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Держгірпромнагляд України здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій сфері, розробляє за участі відповідних органів державної програми в сфері охорони праці, координує роботу державних органів і об'єднань підприємств із питань безпеки праці, розробляє і переглядає разом з компетентними органами систему показників і обліку умов і безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці і нагляд за охороною праці в державі тощо.

Рішення Держгірпромнагляду України, що відноситься до її компетенції, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів і підприємствами.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює профілактику нещасних випадків і профзахворювань, а також координацію всієї страхової діяльності, повязаної з охороною праці.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює також державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць згідно з їх відповідністю нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних документів про охорону праці.

Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади як ланки системи управління охороною праці визначають науково-технічну політику галузі з питань охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, співробітничають з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, організовують у встановленому порядку навчання і перевірку знань правил і норм охорони праці керівниками і фахівцями галузі, створюють, у разі необхідності, професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, здійснюють внутрішній контроль за станом охорони праці.

Для забезпечення виконання перелічених функцій в апаратах міністерств і інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоврядування в межах підвідомчої їм території забезпечують реалізацію державної політики в сфері охорони праці, формують за участі профспілок місцеві програми заходів щодо поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці. Для забезпечення виконання названих функцій при місцевих органах державної виконавчої влади створюються відповідні структурні підрозділи.

Управлінські структури підприємств забезпечують в умовах конкретних виробництв реалізацію вимог законодавчих і нормативних актів про охорону праці з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці, попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, вирішують весь комплекс питань з охорони праці, пов'язаних з даним виробництвом. У своїй діяльності стосовно охорони праці управлінські структури підприємств взаємодіють з комісією з питань охорони праці підприємства (за наявності такої), з профспілками підприємства та уповноваженими трудових колективів.

СУОП в умовах конкретної організації, на конкретному об'єкті завжди є багаторівневою системою управління, у якій верхнім рівнем є державне управління, а нижнім - управління охороною праці на конкретному об'єкті. Як проміжні рівні управління можуть виступати відомче, регіональне управління, а також управління в об'єднанні, тресті тощо.

Слід зазначити, що вихідні параметри СУОП визначаються, виходячи з вимог норм, правил, проектної документації, аналізу фактичного стану виробничої ситуації і ряду факторів виробничого середовища, тому СУОП варто віднести до категорії звичайних, багатоконтурних систем, які піддаються програмуванню. Багатоконтурність систем управління в даному випадку пояснюється складністю об'єкта управління, його великою інерційністю, складністю і інерційністю реалізації управлінських впливів.

Правовою основою СУОП є: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України "Про охорону праці" і "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", накази і розпорядження Президента України, розпорядження і постанови Кабінету Міністрів, Держгірпромнагляд, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці і соціальної політики, а також інших директивних органів України з питань охорони праці (органи Державного управління охороною праці).

До нормативної бази СУОП входять:

·державні міжгалузеві і галузеві норми і правила, а також відомчі нормативні акти з охорони праці, затверджені Держгірпромнагляд;

·система державних міжгалузевих і галузевих стандартів безпеки праці;

·будівельні норми і правила в частині забезпечення вимог охорони праці і пожежної безпеки;

·накази і розпорядження організації вищого рівня;

·розділи "Вимоги безпеки (охорони) праці" у стандартах і технічних умовах на продукцію;

·вимоги безпеки праці в проектній, технічній і організаційно-технологічній документації на будівництво або реконструкцію об'єктів будівництва.

Перелік основних нормативних документів з охорони праці наведений у Державному реєстрі нормативно-правових актів з охорони праці. Організаційна структура системи управління охороною праці на підприємствах та в організаціях базується на існуючій структурі управління підприємством. Вона містить такі основні елементи:

·об'єкт управління;

·інформацію про стан об'єкта управління;

·пам'ять системи;

·орган управління;

·управлінські впливи (рішення).

Прийняте рішення повинно:

·бути своєчасним, що забезпечується застосуванням відповідних методів збору, використанням сучасних засобів обробки інформації;

·узгоджуватися з прийнятими раніше рішеннями, тобто бути погодженими (можуть уточнюватися або скасовуватися окремі положення раніше прийнятих рішень, виходячи з нових виробничих умов);

·бути реальним, таким, яке може бути практично виконаним, мати ясне, чітке і лаконічне формулювання, що виключає довільне тлумачення;

·враховувати рівень компетентності (рівень знань, досвіду, поінформованості) системи, у якій реалізується рішення;

·бути законним і повноважним, тобто не повинно суперечити чинному законодавству, нормам і правилам охорони праці.

охорона праця виробничий травматизм

Керівні впливи - це прийняті рішення, оформлені у вигляді наказів, розпоряджень, вказівок, планів і графіків, профілактичних заходів, цільових програм, які доводяться до відома безпосередніх виконавців. Реалізація рішень забезпечується необхідними ресурсами і дієвим контролем з боку адміністрації і служби охорони праці.

Пам'ять системи - це сукупність нормативної, інструктивної і проектно-технічної документації; планів організаційно-технологічних і профілактичних заходів; інформація про стан охорони праці в бригадах, на дільницях, об'єктах й у цілому по організаціях; матеріалів різних видів перевірок і оперативного контролю; планових і прогнозованих показників з охорони праці; інформації про реалізацію прийнятих раніше рішень і їх ефективності.

Щокварталу в організацію вищого рівня направляється інформація про стан охорони праці в організації.

Структура СУОП різних рівнів управління у принципі однакова, тобто всі основні елементи першого рівня присутні на інших - більш високих рівнях. Таким чином інформація про стан охорони праці в підвідомчих організаціях стає обєктом аналізу та вивчення і враховується при прийнятті рішень на наступному рівні управління.

Результати функціонування СУОП виражаються кількісними показниками, що характеризують динаміку рівня виробничого травматизму, профзахворюваності, поліпшення умов праці, а також коефіцієнтами безпеки праці - , які враховуються при підведенні підсумків виробничої діяльності як одного з основних показників.

Забезпечення безпечних умов праці - обов'язок робітників, службовців, посадових осіб організацій і підприємств, який здійснюється відповідно до їх функціональних обов'язків.

Система управління охороною праці діє за принципом зворотного зв'язку; при цьому управління - замкнене, організаційне.

Основні функції управління і шляхи їх реалізації

Управління охороною праці організаціях забезпечується виконанням комплексу таких взаємозалежних функцій:

·планування робіт, діяльності структурних і виробничих підрозділів, функціональних службі з забезпечення безпеки праці;

·організація виконання планових заходів і робіт із забезпечення безпеки праці і функціонування СУОП;

·контроль за станом охорони праці і функціонуванням СУОП;

·облік, аналіз, оцінка стану безпеки та охорони праці;

·координація діяльності з забезпечення безпеки й охорони праці;

·стимулювання за досягнуті результати.

Планування робіт, діяльності підрозділів і служб з охорони праці проводиться за такими напрямами:

·планування забезпечення безпеки працюючих;

·планування забезпечення безпеки виробничих процесів;

·планування забезпечення безпеки виробничого устаткування;

·планування доведення до нормативного рівня, подальшого поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, виробничого побуту і лікувально-профілактичного обслуговування працюючих.

·Планування заходів і робіт із забезпечення безпеки праці здійснюється на підставі поточних (річних) і оперативних (квартально-місячних) планів.

Поточне планування здійснюється на основі аналізу виробничої програми організації, наявних ресурсів, результатів паспортизації і (або) атестації фактичного стану умов праці, а також планів матеріально-технічного і фінансового забезпечення в період технічної підготовки виробництва. Воно полягає в розробці питань охорони праці в конструкторській, технологічній і організаційній проектній документації.

Щорічні плани здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці є додатками до Колективних угод.

Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій розробляються в конкретних організаціях з використанням "Спільних рекомендацій державних органів і профспілок про зміст розділу "Охорона праці" в Колективному договорі (угоді, трудовому договорі)"*.

Оперативне планування здійснюється на основі поточного - річного планування. При цьому враховують:

·накази й інші розпоряджувальні документи організацій вищого рівня і контролюючих органів;

·заходи, намічені до виконання на планований період за результатами оперативного контролю, аналізу матеріалів про виявлені небезпечні ситуації і виробничий травматизм, а також перевірок експлуатації машин, механізмів, устаткування, електроустановок і мереж;

·рішення виробничих нарад, комісій з питань охорони праці підприємства;

·пропозиції щодо поліпшення умов праці і побуту працюючих, ліквідації причин професійних захворювань;

·інші питання, що вимагають оперативного розгляду і рішення.

Оперативні плани затверджуються першими керівниками організацій і підприємств; їх виконання контролюється службою охорони праці і розглядається при проведенні оперативного контролю відповідного рівня (ступеня).

Плани робіт структурних підрозділів, головних спеціалістів і функціональних служб розробляються відповідно до функцій з охорони праці, що покладені на них.

Організація виконання планових заходів і робіт із забезпечення безпеки праці і функціонування СУОП полягає в чіткій регламентації обов'язків, порядку взаємодії, діяльності в цілому структурних підрозділів, функціональних служб, головних спеціалістів і окремих працівників організацій і підприємств.

Організація виконання робіт проводиться відповідно до функціональних обов'язків робітників та службовців шляхом здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які розробляються на основі результатів аналізу проектної документації, інформації про виробничий травматизм, і виявленні у процесі оперативного й іншого видів контролю стану охорони праці небезпечних ситуацій.

При розгляді і затвердженні проектної документації керівники організацій, служба охорони праці та інші інженерні служби і провідні спеціалісти особливу увагу повинні приділяти прив'язці типових рішень до конкретних умов проведення робіт.

Навчання працюючих безпечним методам праці повинно проходити з урахуванням результатів аналізу виробничого травматизму і відповідно до "Типового положення про порядок проведення навчання із перевірки знань з питань охорони праці". Професійний відбір проводиться під час прийому на роботу за окремими спеціальностями, до яких висуваються підвищені вимоги щодо психофізичної придатності, обумовлені умовами праці. Перелік робіт, де необхідний професійний добір, визначений НПАОП.

Зміцнення трудової, виробничої і технологічної дисципліни досягається проведенням заходів щодо регламентації і підвищення відповідальності працюючих за виконання посадових обов'язків.

Пропаганда охорони праці направлена на виховання свідомого ставлення працюючих до виконання норм і правил охорони праці і є однією з важливих елементів у системі забезпечення безпеки праці, а також на поширення передового досвіду. Для досягнення поставленої мети використовують плакати, кінофільми, діафільми, тематичні лекції, огляди, конкурси.

Одночасно аналізуються можливості організації - її потужність, наявність машин, механізмів, устаткування, мастильних засобів й обладнання, засобів колективного й індивідуального захисту тощо.

Результати такого аналізу дозволяють вчасно виявити дефіцит ресурсів, визначити джерела фінансування й адреси розміщення замовлень на придбання необхідних ресурсів і засобів.

Управління безпекою праці полягає:

·в оперативному виявленні порушень правил і норм на конкретних робочих місцях, визначенні причин виникнення небезпечних і проблемних ситуацій;

·у визначенні потреби в необхідних ресурсах і джерел її покриття;

·в оперативному прийнятті управлінських рішень з профілактики небезпечних ситуацій на конкретному робочому місці;

·в організації і забезпеченні виконання прийнятого рішення.

Контроль за станом охорони праці і функціонуванням СУОП повинен бути спрямований на виявлення відхилень від вимог норм і правил охорони праці, які мали місце на будівельних майданчиках; перевірку виконання (за обсягами і термінами) запланованих профілактичних заходів, а окремими працівниками, функціональними службами - своїх обов'язків із забезпечення безпечного проведення робіт, реалізації прийнятих рішень, рекомендацій з поліпшення умов праці, своєчасного прийняття необхідних заходів щодо усунення виявлених недоліків.

Контролюються: стан і процеси експлуатації застосовуваних машин, механізмів, виробничого устаткування; безпека виконання технологічних процесів; правильність використання засобів індивідуального і колективного захисту; стан санітарно-гігієнічних і виробничих умов як окремих робочих місць, так і в цілому на обєктах, їх відповідність рішенням, прийнятим в організаційно-технологічній документації; стан санітарно побутового обслуговування працюючих; стан будинків і споруд, що експлуатуються, дотримання адміністрацією чинного законодавства, норм і правил охорони праці.

Основними видами контролю є:

·оперативний адміністративно-суспільний (пятиступінчатий) контроль;

·контроль посадових осіб;

·контроль, що здійснюється службою охорони праці;

·відомчий контроль організацій вищого рівня;

·державний контроль, що здійснюється органами нагляду;

·суспільний контроль.

Оперативний адміністративно-суспільний контроль проводиться систематично за пятиступінчатою схемою відповідно до "Положення про проведення оперативного контролю", яке розробляється в кожній організаційній структурі.

Перші три ступеня оперативного контролю проводяться за затвердженою в організації (на підприємстві) схемою; четвертий і пятий ступінь - за цільовими програмами, які розробляє служба охорони праці відповідного рівня управління.

Результати оперативного контролю першого і другого ступенів фіксуються в журналі оперативного контролю, а наступних ступенів - оформляються відповідними протоколами; за необхідності - видаються накази по організаціях (підприємствах).

Контроль посадових осіб полягає в перевірці виконання підлеглими службами, посадовими особами своїх функціональних обов'язків, а також прийнятих рішень, наказів і розпоряджень організацій вищого рівня, постанов директивних органів, розпоряджень органів державного нагляду.

Контроль, який здійснює служба охорони праці, проводиться відповідно до "Типового положення про службу охорони праці", а також функціональних обовязків, які розробляються для всіх категорій працюючих - від робітника до першого керівника.

Перевірки в цьому випадку можуть бути:

·планові - проводяться службою охорони праці з обов'язковою участю головних спеціалістів, керівників функціональних служб за графіками, затвердженими керівником організації (підприємства);

·позачергові - проводяться у випадках, коли відзначене систематичне ігнорування вказівок і розпоряджень контролюючих органів, прийнятих управлінських рішень, а також - зниження показників рівня безпеки, охорони праці, зростання виробничого травматизму і профзахворювань.

Відомчий контроль організацій вищого рівня здійснюється службою охорони праці відповідно до затвердженого у встановленому порядку "Положення про службу охорони праці організації", а також функціональними службами в частині, визначеній відповідними положеннями з управління охороною праці (СУОП).

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, згідно із ст.38 Закону, здійснюють:

·спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

·спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

·спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

·спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:

·трудові колективи - через обраних ними уповноважених, які діють на підставі "Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці";

·професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників, що діють на підставі "Типового положення про представників профспілок з питань охорони праці"; "Типового положення про комісії з питань охорони праці підприємства".

Контроль за станом умов і охорони праці повинен передбачати метрологічне забезпечення, включаючи методи і засоби вимірювання параметрів умов праці, безпеки виробничого устаткування, машин і механізмів, технологічних процесів, якості засобів захисту працюючих.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами.

Обліку й аналізу піддаються матеріали розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, результати оперативного й іншого видів контролю стану безпеки праці, а також дані санітарно-технічних паспортів, матеріалів спеціальних розслідувань і атестації робочих місць, машин, механізмів, виробничого устаткування на відповідність вимогам норм і правил охорони праці.

Основне завдання обліку й аналізу - виявлення тенденцій розвитку виробничого травматизму, закономірностей виникнення небезпечних ситуацій, нещасних випадків і профзахворювань, визначення напрямів профілактичної роботи.

Результати обліку й аналізу зазначених матеріалів служать базою для розробки керівних рішень.

Облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях ведеться згідно з "Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві".

Звітність з питань охорони праці ведеться за встановленою формою (річна) - звіт про травматизм на виробництві і його матеріальні наслідки.

Аналіз стану охорони праці повинен проводитися в організаціях і на підприємствах щомісяця. При цьому враховується і виконання заходів різних видів планів з охорони праці, управлінських рішень адміністрації (наказів, розпоряджень тощо), розпоряджень контролюючих органів, пропозицій комісії з питань охорони праці підприємства (організації).

При вивченні обставин і причин виникнення небезпечних ситуацій, нещасних випадків в організаціях використовуються в основному статистичний, монографічний і топографічний методи аналізу травматизму.

Оцінка стану безпеки й охорони праці відбувається на основі аналізу комплексу інформаційних даних про фактичний стан умов праці на обєктах (матеріалів розслідування випадків травмування і профзахворювань; матеріалів планових і позачергових перевірок; результатів аналізу розпоряджень органів нагляду і контролю), а також результатів діяльності окремих працівників, посадових осіб, функціональних служб і структурних підрозділів із забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Оцінюють:

а) стан безпеки (охорони) праці у виробничих підрозділах;

б) діяльність функціональних служб, структурних підрозділів; посадових осіб, до обов'язків яких входить створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Кількісна оцінка стану охорони праці виробляється за допомогою коефіцієнтів рівня безпеки (або охорони) праці.

Координація робіт із забезпечення безпеки праці полягає в розробці і здійсненні органом управління рішень, спрямованих на узгодження діяльності підрозділів, функціональних служб і їх керівників, на практичну реалізацію прийнятих рішень, оперативну ліквідацію або локалізацію джерел небезпеки і причин їх виникнення. При цьому чітко регламентуються завдання, що стоять перед управлінням охороною праці на відповідному рівні управління виробництвом, визначаються основні відповідальні особи (структурні підрозділи, функціональні служби), а потім - виконавці окремих доручень відповідно до рішень зазначених вище завдань.

Стимулювання діяльності робітників та службовців організацій (підприємств), їх структурних підрозділів і функціональних служб направлене на підвищення відповідальності і зацікавленості всіх категорій працюючих у створенні і підтриманні здорових і безпечних умов праці.

Слід зазначити, що стимулювання може бути як позитивним - у вигляді заохочень, так і негативним - штрафи, відшкодування шкоди, збитків конкретним громадянам, підприємствам, державі.

Якщо види позитивних заохочень визначаються Колективним договором (угодою, трудовим договором), то відшкодування шкоди визначається відповідно до чинного законодавства. Практика застосування зазначених видів стимулювання показала, що ефективність позитивного стимулювання приблизно в три-чотири рази вище ніж негативний.

3. Шляхи попередження виробничногог травматизму

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підвищення існуючого рівня охорони праці, профілактики виробничого травматизму, профзахворювань та аварій. Комплексні заходи є основою для складання розділу "Охорона праці" у колективному договорі, в якому обумовлена сума коштів з фонду охорони праці підприємства на їх виконання.

Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:

·технічні;

·санітарно-виробничі;

·медико-профілактичні;

·організаційні.

До технічних заходів належать:

·раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил;

·створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання (такого, що має наприклад огороджуючи, блокувальні, гальмівні пристрої);

·правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії;

·перепланування розміщення обладнання;

·впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням;

·проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві;

·розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

Санітарно-виробничі заходи включають:

·придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму, вібрації тощо;

·влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;

·реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних тощо.

До медико-профілактичних заходів відносяться:

·придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;

·організація профілактичних медичних оглядів;

·організація лікувально-профілактичного харчування.

До організаційних заходів належать:

·робота з професійного відбору;

·проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки;

·здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці;

·якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю;

·призначення осіб відповідальних за безпечне проведення робіт та здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою;

·організація раціонального режиму праці і відпочинку;

·забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту;

·виконання правил експлуатації обладнання.

Забезпечення безпеки виробничих процесів досягається розробкою і застосуванням безпечних технологій, оснащення і колективних засобів захисту, враховуючи діючі вимоги норм і правил охорони праці, стандартів безпеки праці; приведення у відповідність з ними технологічних процесів, які використовуються на підприємстві. При цьому повинні ліквідовуватися причини виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, а технологічна послідовність виробничих операцій повинна бути такою, щоб попередня операція не була джерелом виробничої небезпеки під час виконання наступних. Якщо небезпеку впливу небезпечних і (або) шкідливих факторів ліквідувати не можна, то варто передбачити ефективні засоби колективного і (або) індивідуального захисту, а також застосувати систему пільг і компенсацій за роботу в небезпечних (шкідливих) умовах.

Забезпечення працюючих ЗІЗ повинно здійснюватися відповідно до Закону, діючих норм і встановленим порядком видачі, чищення, сушіння, ремонту, зберігання і використання.

Безпека будівельних машин, механізмів, виробничого обладнання досягається шляхом приведення їх у відповідність з діючими нормами і правилами; за неможливості цього - заміною новими безпечними машинами, а також забезпеченням їх безпечної експлуатації.

Забезпечення безпеки будівель і споруд, що знаходяться в експлуатації і ремонті, досягається шляхом дотримання відповідних вимог, правил і норм охорони праці.

Забезпечення оптимальних режимів праці і відпочинку повинно передбачатися для всіх категорій працюючих і враховувати специфіку їх праці (важка, напружена, монотонна, можливий вплив небезпечних і шкідливих виробничих факторів). Пільгові режими праці і відпочинку встановлюються відповідно до трудового законодавства, рішеннями, нормативними актами і рекомендаціями Міністерства праці і соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я і Держгірпромнагляду України.

Організація раціональних режимів праці і відпочинку працюючих здійснюється відповідно до діючого законодавства.

Організація лікувально-профілактичного обслуговування працюючих повинна передбачати попередні і періодичні медичні огляди працюючих і проведення лікувально-профілактичних заходів щодо профілактики професійних і загальних захворювань.

Організація і проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працюючих проводиться відповідно до "Положення про медичний огляд працівників певних категорій", затвердженого Міністерством охорони здоровя України.

Лікувально-профілактичне харчування працюючих у випадках, визначених "Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких надає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування в зв'язку з особливо шкідливими умовами праці", "Правилами безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних продуктів робітникам та службовцям, зайнятим у виробництві, цехах і в інших підрозділах із шкідливими умовами праці".

Зміцнення трудової, виробничої і технологічної дисципліни досягається проведенням заходів щодо регламентації і підвищення відповідальності працюючих за виконання посадових обов'язків.

Пропаганда охорони праці направлена на виховання свідомого ставлення працюючих до виконання норм і правил охорони

Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.

Соціальні та особистісні фактори впливу на охорону праці охоплюють широке коло питань, форм і методів роботи. Врахування індивідуальних особистісних відмінностей має велике значення для формування трудових колективів (бригад, змін). Розуміння закономірностей взаємодії людей, ролі особистісних якостей і відмінностей дає можливість створювати трудові колективи з урахуванням здатності кожного працівника розвязувати суперечності та їх загострення, уникати конфліктів, гармонізувати життя і спілкування на роботі, формувати сприятливий психологічний клімат, виробити в колективі єдину установку на додержання заходів безпеки.

Саме у формуванні у працівників правильних праце охоронних стосунків, поглядів, переконань та психологічних установок, у руйнуванні помилкових стереотипів поведінки шляхом впливу на якості особистості закладено резерв зниження рівня травматизму.

4. Механічна система вентиляції виробничних приміщень, ії позитивні якості та недоліки

Вентиляція - процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:

·спосіб організації повітрообміну (природна, механічна, змішана (застосовується і природна, і механічна вентиляція));

·спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);

·призначення (загальнообмінна та місцева).

Механічна вентиляція

Механічна вентиляція - комплекс вентиляторів і повітроводів, що забезпечує постійний повітрообмін у приміщенні незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. У разі необхідності він включає пристрої для обробки повітря, яке надходить у приміщення (підігрівання, охолодження, зволоження чи осушення) та забрудненого повітря (очищення), яке викидається назовні.

При механічній вентиляції організований рух повітря виникає за рахунок різниці тисків (напорів), що створюється вентиляторами. Вона застосовується у вентиляційних системах із значними аеродинамічними опорами, які виникають у випадках складної обробки та розподілу повітря. Механічна вентиляція може бути припливною чи витяжною, а також припливно-витяжною.

Припливна система вентиляції забирає зовнішнє повітря вентилятором через фільтр для очищення від пилу, через калорифер для підігріву повітря чи через кондиціонер, яке потім подається у приміщення, де створюється надлишковий тиск. Забруднене повітря виходить назовні через двері, вікна, ліхтарі та щілини або в інші приміщення неочищеним. Припливні системи застосовуються для вентиляції приміщень, в яких не допускається попадання забрудненого повітря знадвору чи суміжних приміщень. Припливні системи вентиляції також компенсують повітря, що витягується місцевими відсмоктувачами та витрачається на технологічні потреби: вогневі процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін.

Звичайно при промисловому монтажі вентиляційного обладнання пилоочисний фільтр, калорифер, вентилятор та розподільну систему повітроводів розміщують в окремому приміщенні - вентиляційній камері, яка будується із вогнетривких матеріалів (бетон, цегла, метал).

Витяжна система вентиляції через мережу повітроводів видаляє за допомогою вентилятора забруднене повітря, яке перед викидом в атмосферу очищається. При цьому в приміщенні створюється знижений тиск, внаслідок чого повітря підсмоктується знадвору через вікна, двері, нещільності конструкцій або із суміжних приміщень. Витяжні системи доцільно застосовувати:

·у випадках, коли шкідливі виділення даного приміщення не повинні поширюватися на інші;

·для приміщень із короткочасним перебуванням людей та при невеликих кількостях витяжного повітря.

Припливно-витяжна система вентиляції складається з двох окремих систем - припливної та витяжної, які одночасно подають у приміщення чисте повітря та витягують із нього забруднене. Припливно-витяжні системи є найбільш поширеними у промисловості, тому що вони більш повно задовольняють умовам створення нормованих параметрів повітря у робочій зоні виробничих приміщень.

Іноді для зменшення витрат теплоти у холодний період року або холоду при кондиціюванні повітря у теплий період року застосовуються системи із рециркуляцією відпрацьованого повітря (до зовнішнього повітря підмішується частина витяжного повітря). Можливо улаштування також змішаної системи при одночасній дії механічної та природної вентиляції

Механічна система вентиляції має такі переваги: вона є незалежною від погодних умов (вітру та різниці температур в приміщенні та на вулиці), на відміну від систем з дефлекторами наприклад. Вона дозволяє організувати обмін повітря у приміщенні з великою кратністю за проміжок часу, створювати значне розрідження (витяжна система), та за рахунок цього ефективно видаляти забруднене повітря. Позитивними якостями механічної вентиляції є можливість обробки припливного та витяжного повітря (очищення, підігрівання, зволоження тощо); подачі та забирання повітря з будь-якого місця обєму приміщення при регулюванні його витрати (повітрообміну).

Але вона дорожча, вимагає значну електричну потужність, ії необхідно обслуговувати (заміна підшипників, очистка фільтрів і т. ін.), вона є джерелом низькочастотного шуму, часто вимагає окремих приміщень (вентиляційна). Недоліки цієї системи вентиляції - висока енергоємність, металоємність та значні експлуатаційні витрати. Також у місцях з великим скупченням людей, згідно правил пожежної безпеки вона повинна мати автоматичні протипожежні клапани, які перекривають потік повітря та диму через неї у разі пожежі, що ще більше ускладнює систему механічної вентиляції та здорожує її.

Незважаючи на недоліки, у багатьох випадках без механічної системи вентиляції обійтись неможливо.

5. Протипожежне водопостачання виробнчних об'єктів

Протипожежне водопостачання виробничних об'єктів - це комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для забирання і транспортування води, зберігання ії запасів та використання для пожежегасіння. На промислових підприємствах протипожежний водогін як правило поєднується з господарсько - питним чи виробничим водогогном. В окремих випадках дозволяється подавати воду для гасіня пожеж із водоймищ (річок, озер), що знаходяться неподалік за допомогою насосів. При неможливості чи недоцільності використовування води із водогону використовують окремий протипожежний резервуар для води. Об'єм резервуару визначають залежно від об'єму будівлі, ступеня її вогнестійкості та категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Протипожежні водогони залежно від місця прокладання поділяються на зовнішні та внутрішні, а за тиском в них - на водогони високого та низького тиску. На зовнішніх протипожежних водогонах встановлюються гідранти (спеціальні пожежні крани) підземного чи наземного (у південних регіонах) виконання.

Також будівлі, де може знаходиться велика кількість людей (заводоуправління), повинні мати окремий металевий протипожежний водогін з протипожежним насосом, який спрацьовує автоматично, можливе встаноленняя спринклерних та дренчерних систем у деяких приміщеннях. Всередини будівлі на протипожежном водогоні повинні бути встановлени внутрішні пожежні крани у вбудованих чи навісних шафах червоного коліру з написом "ПК" для підключення протипожежних рукавів, які зазвичай розміщені також у цих шафах. Ці рукави повинні периодично переукладатися персоналом. Пожежні крани розміщують на висоті 135см від рівня підлоги на видних та легкодоступних місцях. Їх взаємне розташування повинно бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки захищаємого приміщення. Кількість пожежних кранів у будівлі визначається відповідно до чинних будівельних норм.

6. Обов'язки та права суб'єктів страхування від несчастливих випадків

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з ХІХ століття, хоч згадки про таке страхування були ще в XVII-XVIII століттях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХХ століття.

Обєктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які повязані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків - це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України "Про страхування" чітко визначає види та поняття добровільного і обовязкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

·індивідуальне - у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

·колективне - коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

Відповідно до Закону України "Про страхування" страхування від нещасних випадків може мати обовязкову або добровільну форму.

Обовязкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обовязкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Законодавство про страхування від нещасних випадків складається з Основ Законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування, закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного віпадку на віробніцтві та професійного захворювання, які спрічинілі втрату працездатності", КЗоП, закону України "Про охорону праці" та іншіх державних нормативних актів.

У страховій справі головними суб'єктами є страховик і страхувальник.

Страхувальник - фізична або юридична особа, що є стороною в договорі страхування, яка страхує свій власний інтерес або інтерес третьої сторони, сплачує страхові премії (платежі) і має право за законом чи на основі договору страхування одержати страхове відшкодування (суму) при настанні страхової події.

Страхування від нещасних випадків - це підгалузь особистого страхування, де обєктами страхування є майнові інтереси, повязані з життям, здоровям та працездатністю застрахованої особи. Здійснюється в Україні в добровільній та обовязковій формі. Субєктами страхових відносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, спадкоємець. Страховим випадком є здійснена подія в період дії договору страхування, підтверджена документами, виданими компетентними органами у встановленому законом порядку (медичний заклад, суд і т.д.), із настанням якого виникає обов'язок страховика зробити страхову виплату.

Страховий випадок - це факт настання тимчасової, постійної непрацездатності або смерті застрахованого внаслідок дії таких страхових ризиків (нещасних випадків):

·травм (фізичних ушкоджень);

·отруєнь хімічними речовинами (промисловими, побутовими), ліками;

·укусів тварин, отруйних комах і змій;

·впливу температур (опік, обмороження);

·асфіксії органів дихання (наприклад, при утопленні);

·ураження електричним струмом, блискавкою.

Перелік страхових ризиків може бути доповнено чи змінено в умовах страхування конкретного страховика. При цьому під нещасним випадком в широкому сенсі розуміють непередбачувану і несподівану подію, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження чи внаслідок якої настав розлад здоровя або смерть застрахованої особи. Договори страхування від нещасних випадків можуть бути укладені в добровільній або обовязковій формі. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника. Кожній застрахованій особі видається індивідуальний страховий поліс (сертифікат). Андеррайтинг передбачає розгляд таких факторів впливу на страхові ризики як професія, стан здоровя, вік, місце проживання, маршрути пересування, субєктивні і моральні небезпеки та ін. Страхові платежі розраховуються як добуток страхового тарифу на страхову суму з урахуванням поправочних коефіцієнтів. Розмір страхового платежу складає декілька відсотків від страхової суми. Страховик для укладання договору використовує реальні страхові тарифи, які розраховуються шляхом множення базових страхових тарифів на поправочні коефіцієнти факторів впливу на страховий ризик. До суттєвих факторів відносяться професія, стан здоровя, вік та ін. Чим більше фактор впливає на ймовірність настання нещасного випадку чи на ступінь тілесних ушкоджень застрахованого, тим більше встановлюється поправочний коефіцієнт. Наприклад, коефіцієнт, що враховує вплив професії може знаходитися в межах від 1 (домогосподарки, канцелярські службовці та особи аналогічних професії) до 3 (пожежники, охоронці та ін.) Страхові виплати здійснюються одноразово наступним чином:

·при настанні тимчасової непрацездатності застрахованої особи сплачується фіксована сума, що розраховується як добуток кількості днів непрацездатності на певний відсоток страхової суми (0,2-2%) або на фіксовану суму грошей. Зазвичай встановлюється обмеження по виплаті, наприклад, в розмірі 40% страхової суми;

·при настанні постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи сплачується виплата заздалегідь визначеної частини страхової суми (встановлюється або по таблицям виплат страховика, або в відсотках від страхової суми за рішенням комісії МСЕК про втрату певного відсотку працездатності, або по встановленій 1-3 групі інвалідності (для першої групи - найбільша виплата);

·у разі смерті застрахованої особи виплачується 100% страхової суми.

Сума виплат по договору не може перевищувати страхову суму, а виплати по наслідкам одного випадку складуються і не можуть перевищувати суми, що відповідає найвищій ступені втрати працездатності внаслідок настання цього випадку.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведен ня страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

До видів добровільного страхування від нещасних випадків відносяться:

·страхування дітей від нещасних випадків, страхувальниками по яким є батьки або опікуни. Школи, ліцеї, гімназії, середні спеціальні навчальні заклади, дошкільні дитячі заклади й оздоровчі табори здійснюють страхування на строк перебування дітей на їхній території;

·страхування спортсменів від нещасних випадків здійснюється на період підготовки та проведення спортивних змагань страхувальниками-організаціями, що проводять збори (змагання), керівництвом спортивних команд або самими спортсменами;

·страхування туристів від нещасних випадків здійснюється туристами або туристичними організаціями на термін надання туристичних послуг. Тарифні ставки залежать від виду туристичної послуги (екскурсійна, оздоровча, спортивна), терміну і маршруту подорожі, виду транспортного засобу, що використовується (велосипед, човен, лижі, автомобіль тощо) кількості туристів та супроводжуючих їх осіб тощо.

Обовязкове особове страхування від нещасних випадків поділяється на:

·державне обовязкове особове страхування;

·обовязкове особове страхування.

Такий поділ обовязкового особового страхування від нещасних випадків здійснюється залежно від джерела сплати страхових платежів. Для державного обовязкового особового страхування джерелом сплати є кошти державного бюджету. Для інших видів обовязкового особового страхування джерелом сплати є кошти юридичних та фізичних осіб.

Згідно статті 6 Закону України "Про страхування" визначені такі види державного обовязкового особового страхування від нещасних випадків:

·військовослужбовців та військовозобовязаних, призваних на збори;

·осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ;

·медичних та фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД під час виконання ними службових обовязків;

·працівників митних органів;

·працівників прокуратури;

·народних депутатів;

·службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

·службових осіб державної податкової адміністрації;

·службових осіб органів у справах захисту прав споживачів;

·посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

·спортсменів вищих категорій;

·працівників державної лісової охорони;

·суддів;

·донорів крові та її компонентів.

В Законі України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про страхування" чітко визначені ті види страхування, які здійснюються в обовязковій формі. До обовязкових видів страхування, які набули популярності на вітчизняному страховому ринку, відносяться страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), страхування спортсменів вищих категорій.

Одним з найбільш поширених видів страхування від нещасних випадків, котрий охоплює значну кількість населення країни, є обовязкове особисте страхування на транспорті. Цьому виду страхування підлягають:

·пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного, електротранспорту під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

·працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водії, машиністи та помічники машиністів поїздів, провідники, начальники (бригадири) поїздів, поїздові електромонтери, кондуктори, працівники вагонів-ресторанів, механіки рефрижераторних секцій (поїздів), працівники бригад медичної допомоги.

До обов'язкових видів страхування від нещасних випадків відносяться також:

·особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

·страхування спортсменів вищих категорій;

·страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

·особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

·страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

·страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику, зараження збудниками інфекційних хвороб.

Обовязкове особисте страхування не поширюється на пасажирів:

·морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях;

·внутрішнього водного транспорту внутріміського сполучення і переправ;

·автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб і до моменту завершення поїздки, а водії - тільки на час обслуговування поїздки.

Особливістю цього виду є те, що страхувальниками виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв - юридичні особи і громадяни-субєкти підприємницької діяльності - власники транспортних засобів, які страхують водіїв під час обслуговування поїздок.

З 20 квітня 2007 року страхова сума становить 51 000 гривень для всіх видів наземного транспорту. Страховий платіж з одного пасажира становить до 1,5 відсотків квитка на міжміських та до 3 відсотків - на приміських маршрутах, за водіїв та обслуговуючий персонал на залізничному, автомобільному та електричному транспорті - до 1 відсотка від страхової суми за кожного застрахованого.

Таблиця 1. Страхові випадки і розміри виплат з обовязкового особистого страхування на транспорті

Страхові випадки. Величина виплати до страхової суми

. Загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку - 100 відсотків страхової суми.

. Встановлення інвалідності внаслідок нещасного випадку - перша група - 90, друга - 75, третя - 50 відсотків страхової суми.

. При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку - 0,2 відсотка за кожен день втрати працездатності, але не більше 50 відсотків страхової суми.

Страхування від нещасних випадків може гарантувати усі або деякі з таких виплат:

·разова виплата всієї страхової суми у разі смерті застрахованої особи;

·разова виплата заздалегідь визначеної частини страхової суми у випадку настання постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи;

·виплата встановленої щоденної суми у випадку тимчасової непрацездатності застрахованої особи;

·оплата необхідної або вже наданої медичної допомоги.

Максимальний термін подачі заяви не пізніше 7 днів від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються необхідні документи. Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми. При встановленні інвалідності виплата здійснюється у відсотковому відношенні залежно від групи інвалідності. При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку виплата здійснюється залежно від умов лікування (стаціонарно чи амбулаторно) і терміну перебування на лікуванні з розрахунку від 0,5% до 1% страхової суми за кожний день непрацездатності. При цьому обмежується загальний термін лікування певною кількістю днів. Наприклад, в HACK "Оранта" в разі тимчасової непрацездатності при безперервному амбулаторному лікуванні від 7 до 45 днів страхова виплата становить 0,5 % від страхової суми за кожний день непрацездатності, встановленої лікувальним закладом.

При перебуванні на стаціонарному лікуванні в медичному закладі внаслідок нещасного випадку:

від 1 до 30 днів - 1 % від страхової суми за кожен день перебування в стаціонарі;

Окремі компанії визначають величину виплати на підставі таблиць з твердо фіксованими сумами виплат за певний вид травми: за втрату великого пальця руки - 20%, перелом або вивих одного або кількох фаланг пальця - 2%, перелом 1-2 кісток, ушкодження зв'язок - 10% і т.д. від страхової суми.

Якщо внаслідок нещасного випадку застрахована особа отримає постійну інвалідність, то страховик виплачує загальну або часткову страхову суму, що відповідає умовам договору. Страхування від нещасливих випадків забезпечує страхування ризику і припускає, що визначена особа фізично постраждає від нещасного випадку.

Під нещасним випадком розуміється фізичне ушкодження, слідством якого є тимчасова інвалідність, постійна інвалідність або смерть. Професія. Це важливий критерій добору ризику в страхуванні від нещасних випадків. Існують види фахової діяльності, що не приймаються в страхування на звичайних умовах: підривники, артисти цирку, водолази, верхолази-монтажники.

Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані:

Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва.

Друга група - категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва.

Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку.

Тарифні ставки певної групи ризику встановлюються на підставі актуарних розрахунків. Так, наприклад, при укладанні договору страхування строком до одного місяця застосовується тариф для першої групи ризику 0,1% страхової суми, для другої - 0,2%, для третьої - 0,3%, а при страхуванні на один рік відповідно 1,0%, 1,2% та 1,5 %.

Здоров'я - критерій добору ризику в страхуванні від нещасливих випадків, що включає попереднє медичний огляд у спірних і неясних випадках. Необхідно брати до уваги ті захворювання або фізичні дефекти, що:

) сприяють виникненню нещасливого випадку;

) продовжують період видужання;

) збільшують витрати на лікування;

) утрудняють визначення факту настання страхового випадку (де закінчується хвороба, а де починається нещасливий випадок).

Вік. Ризик нещасного випадку збільшується разом із віком, через утрату рефлексів і рухливості, а при настанні страхового випадку процес відновлення триває досить довго. Більш старшому віку властиві велика обережність і менша схильність ризику, що безсумнівно є позитивним чинником.

Страхові компанії встановлюють норму прийняття ризику, обмежуючі граничний вік страхувальника 65 роками, якщо фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування продовжують до 70-75 років.

Добровільне страхування від нещасливого випадку передбачає обов'язки страховика по виплатах у фіксованій сумі або в розмірі часткової або повної компенсації додаткових витрат застрахованої особи, викликаних настанням страхового випадку. Вік застрахованої особи не може бути менше 15-16 років. Страхувальнику дається право призначити будь-яку особу в якості одержувача страхової суми у випадку смерті застрахованого. Якщо одержувач не призначений, те одержувачем страхової суми стають спадкоємці застрахованого.

Об'єктом страхування є майнові інтереси застрахованого, пов'язані зі зниженням (тимчасовим або постійним) прибутку і додатковими витратами в зв'язку з втратою ним працездатності або смерті внаслідок нещасного випадку.

Страховими подіями є:

·тимчасова втрата застрахованим загальної працездатності;

·постійна втрата застрахованим загальної працездатності - інвалідність (відповідальність страховика починається з 7-го дня лікування, якщо інше не передбачено договором страхування);

·смерть застрахованого, слідство травми, гострого отруєння або інших нещасних випадків;

·подія, що наступила протягом одного року з дня нещасливого випадку й у результаті його.

Постійна інвалідність - це фізичні або функціональні втрати, що завдають застрахованому непоправний збиток. Розрізняють два види постійної інвалідності: загальна і часткова.

Постійна загальна інвалідність - невиліковна розумова неповноцінність, повна сліпота, повний параліч, втрата або неможливість дії обома руками, обома ногами, обома ступнями, будь-яке інше ушкодження, що спричиняє повну або абсолютну непридатність для будь-якого виду робіт. Відшкодування в даному випадку рівняється 100% страхової суми.

Постійна часткова інвалідність - невиліковна фізична і розумова часткова неповноцінність, що призводить до обмеженої придатності для виконання трудових функцій. Страховик у даному випадку виплачує частину страхової суми (відсоток виплати залежить від класу інвалідності), гарантованої на випадок постійної загальної інвалідності.

Тимчасова інвалідність - це будь-які травми, що протягом визначеного періоду перешкоджають застрахованому виконувати його звичні обов'язки у випадку, якщо він не займається яким-небудь визначеним видом діяльності. Період тимчасової інвалідності рахується закінченим відтоді, коли застрахований зможе самостійно покидати свій будинок. Відшкодування, виплачуване страховиком по цій гарантії - це щоденна сума протягом тривалості інвалідності з обмеженим терміном, звичайно до одного року. Страхувальник зобов'язаний визначити цю щоденну суму. Вона повинна відповідати прибуткам, якщо страхувальник перестане одержувати її в зв'язку зі своєю недієздатністю, або тій сумі, що він повинний буде виплатити іншій особі для відшкодування збитку.

Згідно Закону "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від несчастного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", страхування від нещасніх віпадків віконує Фонд соціального страхування від нещастніх віпадків (ФССНВ). Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Суб'єкти страхування від нещасних випадків мають такі права та обов'язки:

. Роботодавець як страхувальник має право на:

) безоплатне отримання в органах Фонду інформації про порядок використання коштів Фонду;

) отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів Фонду;

) судовий захист своїх прав.

. Роботодавець зобовязаний:

) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів;

) під час перевірки правильності використання коштів Фонду та достовірності поданих роботодавцем даних надавати посадовим особам Фонду необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірки;

) подавати в установленому порядку відповідно до законодавства відомості про: розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників; річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; використання коштів Фонду за іншими визначеними цим Законом напрямами в порядку, встановленому правлінням Фонду;

) інформувати про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;

{Пункт 5 частини другої статті 15 в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015}

) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду;

) повідомляти працівникам підприємства про адреси та номери телефонів Фонду, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з Фондом обслуговують підприємство;

) подавати звітність до Фонду у строки, в порядку та за формою, що встановлені правлінням Фонду;

) повернути Фонду суму виплаченого матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг потерпілому на виробництві у разі невиконання своїх зобовязань щодо сплати страхових внесків.

. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється Фондом. У разі подання недостовірних відомостей, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

. Роботодавцеві забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може в подальшому зашкодити цій особі або членам її сімї реалізувати своє право на матеріальне забезпечення та отримання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

. Роботодавець несе відповідальність за:

) порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення;

) несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом;

) подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду;

) шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обовязків, визначених цим Законом.

. У разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів.

Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

. Своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом.

. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають директор виконавчої дирекції Фонду та його заступники, керівники робочих органів Фонду та їх заступники.

Права, обовязки та відповідальність застрахованих осіб

. Застраховані особи мають право на:

) безоплатне отримання інформації про порядок витрачання страхових коштів Фонду та розяснення з питань соціального страхування;

) отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом;

) участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі за участі представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

) послуги медичної реабілітації;

) послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

) відшкодування витрат під час проходження медичної і професійної реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

) послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

) оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг;

) судовий захист своїх прав.

. Застраховані особи зобовязані:

) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;

) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобовязань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

. Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Важливо відзначити, що для страхування Фондом найманого працівника, від останнього не вимагається згоди чи заяви. Він вважається таким що є застрахованим після проведення реєстрації страхувателя (фізичної чи юридичної особи) у Фонді соціального страхування від нещасних випадків та одержання від Фонду страхового свідоцтва. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування у Фонді. Строк страхування починається зо дня наступним за днем прийняття заяви при виконанні умови оплати страхового внеску.

Список використаної літератури

1. Основи охорони праці /Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. - К.: Основа, 2000. - 416с.

. Практикум з охорони праці / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, В.М. Старожук та інші. - Львів: Афіша, 2000. - 352 с.

. Методичні вказівки до оформлення текстової документації та кваліфікаційних робіт з дисциплін, закріплених за факультетом компютерних наук / Укладачі: Ю.А. Батрак, М.В. Донченко, І.М. Журавська, М.Т. Фісун; під заг. ред. М.Т. Фісуна. - Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Вип. 128. - 44 с. (Методична серія).

. Охорона праці/ Кучерявий В.М., Павлюк Ю.С., Кузик А.Д., Кучерявий С.В. - Л.: Оріяна-Нова, 2007. - 368с.

. Основи охорони праці / В.Ц. Жидецький - Л.: Афіша, 2002. - 320с.

. Пособие для должностных лиц и специалистов по курсу "Охрана труда" /Каширин Р.В., Голубев Л.Ю., Соколов М.В., Замчак А.В. - Н.: ООО Региональный учебный центр, 2007. - 90с.

Похожие работы на - Особливості функціонування системи охорона праці

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!