Аналіз виробництва в аграрних підприємствах Красноградського району

Вступ

Для успішного вирішення економічних і соціальних задач нашої держави одним з шляхів є зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Важливого значення ці положення набувають в сільському господарстві, де приріст продукції значно залежить від підвищення продуктивності праці.

Високоефективний аграрний сектор - основа матеріального та соціального благополуччя суспільства, без котрого неможливо його стабільний розвиток, це свого роду гарант забезпечення и збереження національної безпеки країни. Не випадково сільське господарство є пріоритетною галуззю в всіх розвинених країнах світу. У ці галузі дуже рідко експериментують, його оберігають та розвивають, використовують нові досягнення науково-технічного прогресу. І потому сільське господарство находиться під державним контролем США, Франції, Германії, Великобританії, Японії, Італії, Швеції та інших країнах світу, у котрих внутрішній національний продукт дорівнює приблизно від 15 до 60%.

Проблемами, які стосуються підвищення продуктивності праці в сільському господарстві, займається багато учених, серед яких Шиян В.Й., Горкавий В.К., Богуцький О.А., Вітвіцький В.В., Дієсперов В.С. та інші.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності продуктивності праці в рослинництві та шляхів її поліпшення на прикладі підприємств Красноградського району Харківської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних проблем продуктивності праці в рослинництві в аграрних підприємств, аналіз їх структури та ефективності використання на підприємствах.

Об’єктом дослідження являються теоретичні і практичні аспекти економічного розвитку аграрних підприємств Кигичівського району Харківської області.

В рамках поставленої мети були поставлені такі завдання:

) З’ясувати економічну сутність продуктивності праці в рослинництві;

) Знайти шляхи вдосконалення продуктивності праці в рослинництві;

) Розглянути резерви підвищення продуктивності праці.

Для вирішення поставлених завдань в роботі використовувалися загальні методи наукового пізнання. Зокрема: економічного аналізу, синтезу, порівняння; наукової абстракції - при виділенні найбільш важливих показників використання трудових ресурсів серед наявної в літературних та нормативних джерелах значної їх кількості; групування, узагальнення - в процесі розробки остаточних висновків на основі отриманих результатів аналітичних досліджень.

1. Теоретичні основи підвищення продуктивності праці

1.1 Поняття продуктивності праці, значення її підвищення

Трудові ресурси в сільському господарстві обмежені, потенціал зростання продуктивності праці в галузі - необмежений. Праця є найважливішим фактором виробництва, а ефективність його використання (продуктивність праці) становить основу прогресу суспільства.

Продуктивність праці - це плодотворність, ефективність суспільної праці в процесі виробництва. Вона заключається у здатності конкретної праці виробляти певну кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу [1, с. 99]. Продуктивність праці є важливим якісним показником, який характеризує рівень організації сільськогосподарського виробництва і праці, розвиток економіки аграрних підприємств.

В сільському господарстві, як і в інших галузях матеріального виробництва, цей показник вимірюється кількістю або вартістю продукції, що вироблена за рік, день, зміну, годину. Цей показник обчислюють в основному в кінці року, оскільки специфічні особливості сільськогосподарського виробництва, обумовлені грунтово-кліматичними та організаційно-економічними відмінностями в даній галузі, впливають на вимірювання рівня продуктивності праці: робочий період не співпадає з періодом виробництва, окремі види продукції галузі рослинництва надходять практично раз на рік або нерівномірно в тваринництві.

Для характеристики рівня продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему показників [2, с. 200]: розмір валової продукції сільського господарства у вартісному виразі за спів ставними цінами в розрахунку на середньорічного працівника, зайнятого в сільському господарстві та в розрахунку на одну людино-годину, відпрацьовану в сільському господарстві; розмір валової продукції галузей сільського господарства (рослинництва, тваринництва) в грошовій оцінці за спів ставними цінами на 1 люд.-год., витрачену в даній галузі; прямі витрати праці, виражені в людино-годинах, на виробництво 1 ц конкретного виду продукції сільського господарства.

До системи показників продуктивності праці в досліджуваній галузі входять показники продуктивності живої праці, показники продуктивності живої та уречевленої праці. Показник продуктивності праці входить до системи результативних виробничо-економічних показників підприємства, які характеризують рівень ефективності суспільного виробництва в цілому по господарству [3, с. 14].

Однією з основних умов розширеного відтворення, зниження собівартості та росту нагромаджень є перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання заробітної плати. Ступінь випередження темпами зростання продуктивності праці темпів зростання середньої зарплати показує коефіцієнт випередження, який розраховується шляхом ділення індексу продуктивності праці на індекс середньої зарплати. Економію або перевитрату по фонду зарплати (Езп) у зв’язку з відмінністю у темпах зростання визначають за формулою [4, с. 380-381]:

, (1)

де Фзп - фонд зарплати працівників відповідного періоду, тис. грн.;

Кзп - коефіцієнт відносного рівня витрат по зарплаті на виробництво одиниці продукції.

Оскільки заробітна плата є одним з важливіших складових статей витрат собівартості продукції, зміна витрат зарплати на одиницю продукції відповідно змінює її собівартість. Співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати прямо впливає на собівартість продукції: при зростанні досягнутого перевищення темпів продуктивності праці собівартість знижується та навпаки. Розмір зміни собівартості (Пс) залежно від вище наведеного співвідношення виражають формулою [4, с. 381]:

, (2)

де Узп - питома вага зарплати працівників у загальних витратах на виробництво продукції у базовому періоді, %.

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої праці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої й уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки витрати праці робітників підприємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому - враховується також минула праця, затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва й уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах виробництва, спожитих в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

Продуктивність праці характеризує економічну ефективність сукупних витрат праці, що виникали на всіх стадіях виробництва, обчислюється в цілому по народному господарству як відношення національного доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матеріального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показники продукції, з іншого - показники витрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, пов’язана з різними методами вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання витрат робочого часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють однойменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т.д.). Інколи виробляють однойменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками - видами, марками (електромотори - за потужністю, мило - за жирністю). У таких випадках виробіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. Натуральний і його різновид - умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці - застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видобувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих дільницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, тому їм слід надавати переваги, де це можливо.

Однак на більшості підприємств виробляється різнойменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі. Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосовують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується на вимірюванні продукції в трудових одиницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в основному на машинобудівних підприємствах, - на окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність полягає в тому, що різнойменні вироби, а також елементи продукції, що перебувають на різних стадіях готовності, можуть з’єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників продуктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) продукції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продуктивності праці є вибір одиниці виміру витрат праці, пов’язаних з виробництвом продукції. Витрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квартальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір одиниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за годину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припадають на одного робітника.

1.2 Основні показники продуктивності праці

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 1. наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах [5].

Рис. 1. Система показників продуктивності праці

Існує два показника продуктивності праці, які використовується в практиці господарювання. Перший з них - виробіток, який являє собою обсяг продукції створеної одним робітником за певний період часу. Він розраховується:

,

де W - виробіток продукції;

Ч - чисельність працівників- обсяг виробленої продукції.

І другий показник продуктивності праці - трудомісткість, вона визначається, як співвідношення витрат часу до обсягу виготовленої продукції і характеризує скільки часу витрачається на одиницю продукції та розраховується:

,

де t - трудомісткість виробництва продукції;

Ч - чисельність працівників- обсяг виробленої продукції.

Методика обчислення виробітку натурального - це коли обсяг виробництва вимірюється у натуральних показниках.

Трудовий - продукція вимірюється у витратах часу на її виробництво.

Вартісний - обсяг виробництва визначається за показниками валової, товарної, чистої або реалізованої продукції.

Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це - обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами.

Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники - погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = Чп • Іп,

де Рп - річна продуктивність праці; Чп - погодинна (денна) продуктивність праці; Іп - інтенсивність праці - кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період - місяць, квартал, рік.

2. Стан сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Красноградського району

2.1 Розміри сільськогосподарських підприємств і їх спеціалізація

Розмір сільськогосподарських підприємств є одним з найважливіших факторів, що впливають на ефективність його господарювання. Тому підприємство повинно мати раціональні розміри, що в сучасних ринкових умовах сприяє підвищенню ефективності виробництва.

На сучасному етапі існує світова тенденція, яка показує, що в розвитку сільськогосподарських підприємств переважає концентрація виробництва. ЇЇ основою є техніко-економічні переваги які має велике виробництва порівняно з дрібним, а саме: більш високий рівень продуктивності праці; менші витрати на одиницю продукції; більші можливості для раціональної організації процесу виробництва, використання техніки, досягнень науки і прогресивної практики; більші можливості для зберігання та реалізації готової продукції. Проте, збільшення розмірів підприємств та їх підрозділів не може бути безмежним адже на певному етапі росту виникає ряд проблем які суттєво впливають на їх діяльність[6].

Для ефективного обґрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств його можна поділити на 3 етапи. На першому етапі вивчається доцільність фактичних розмірів підприємств та їх структурних підрозділів. Підприємства певного виробничого типу, що знаходяться в окремому регіоні групують за певними ознаками, наприклад, розмірами сільськогосподарських угідь чи ріллі, основних виробничих фондів, поголів'ям худоби в результаті чого виявляють залежність між розмірами підприємств та результатами виробничої діяльності у різних за розмірами групах господарств.

Таблиця 2.1. Розміри аграрних підприємств Красноградського району та їх ресурсозабезпеченість (з розрахунку на одне господарство)

Порівнюючи показники 2010 і 2012 рр. прийшли до висновку, що вартість валової продукції у 2012 р. зменшилась на 12,4%; у рослинництві цей показник становив - 126,2% від рівня 2009 р.; а у тваринництві -58,3%. Обсяг товарної продукції сільського господарства зріс на 27,7%, витрати на виробництво с/г продукції знизились на 6,9%. Прибуток зріс у 13 разів (на 1208,7%) порівняно з 2010 р.

На наступному етапі науковці вивчають розміри кращих сільськогосподарських об’єктів та показники ефективності їх виробництва. Ці господарства відбирають з як найкращі за показниками ефективності виробництва. Розміри підприємств допомагає вивчити дослідження ефективності їх виробництва шляхом аналізу фінансової звітності за ряд останніх років. Вивчаючи краще господарство, звертають увагу також на застосовувані техніку, технологію, організацію виробництва як у цілому по господарству, так і по його господарських підрозділах. Показники кращого підприємства використовують у наступних розрахунках, пов'язаних з визначенням раціональних розмірів господарства на перспективу. При цьому встановлюють раціональні розміри виробничих бригад і ферм для того, щоб за кількома варіантами розміру виробничої бригади чи ферми відшукують той, за яким витрати виробництва, які залежать від виробничого підрозділу, виявляються мінімальними. [7].

На завершальному етапі розрахунків з визначення раціонального розміру сільськогосподарського підприємства на прикладі кращого підприємства певного виробничого типу уточнюють розміри виробничих підрозділів, виробничу та організаційну структуру підприємства з урахуванням спеціалізації, організації земельної території господарства на перспективу

Беручи до уваги всі вищезазначені етапи новостворені сільськогосподарські формування можуть зробити відповідні висновки і створити ту раціональну структуру підприємства яка б допомагала йому не тільки ефективно функціонувати та отримувати прибутки, а і задовольняти потреби місцевості в якій воно знаходиться.

Таблиця 2.2. Об’єм та структура товарної продукції Красноградськогорайону

Досліджувані нами підприємства району у 2011 р. мали зерново-соняшниковий напрям та середній рівень спеціалізації (0,268). Порівнюючи з даними 2010 р. можна зробити такі висновки: рівень виробництва зернових знизився з 45,8 до 40,1%; соняшника - зріс з 25,6 до 33,5%.

Слід зазначити, що для ефективного розвитку аграрного господарства є важливим визначення розміру виробничих підрозділів: у рослинництві - виробничих бригад, у тваринництві - ферм. Наприклад, розмір тракторно-рільничої бригади за земельною площею у рослинництві має забезпечити високопродуктивне використання техніки, зручність управління бригадою, раціональну організацію сівозмінної посівної площі.

Також слід відзначити, що на розміри сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів впливає багато факторів. Одні з цих факторів сприяють збільшенню розмірів підприємств, інші, навпаки, обмежують їх ріст. Найбільший вплив на розміри сучасних сільськогосподарських підприємств спричиняють такі фактори як:

· природні умови тобто рельєф території на якій розміщене господарство, конфігурація земельних ділянок регіону, водозабезпеченість та транспортні шляхи;

· спеціалізація сільськогосподарських підприємств по випуску певного виду продукції. Наприклад, підприємства плодово-ягідного напрямку ведуть виробництво на менших площах землі, ніж господарства інших напрямів таких як скотарського, буряківницького чи свинарського;

· підвищення рівня механізації виробництва, зокрема, запровадження сучасної комплексної механізації господарства. Пояснюється це тим, що на великих земельних масивах значно ефективнішим є використовується сучасної сільськогосподарської техніка адже в результаті роботи на ній скорочуються строки її окупності;

· транспортні витрати, які виникають в ході діяльності організації та обмежують збільшення розміру підприємства зростаючи разом з ним;

· витрати на амортизацію устаткування, організацію і управління процесом виробництва у організації;

· управління підприємством, тобто зі збільшенням розмірів підприємства та його структурних підрозділів ускладнюється процес управління, що доволі негативно позначається на його виробничо-господарській діяльності.

2.2 Обсяги виробництва продукції рослинництва і тваринництва

Задоволення потреб суспільства в товарах сільськогосподарського походження залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств.

Кінцеві результати господарської діяльності - це форма реалізації мети способу виробництва і засобів її досягнення.

Характер та соціальний зміст кінцевих результатів господарської діяльності зумовлені системою виробничих відносин, насамперед формами власності на засоби виробництва та відповідними економічними інтересами. Вони відображають рух суспільного виробництва, характеризують рівень задоволення суспільних потреб у його продукції та ефективність і раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Залежно від економічного змісту і цільового призначення економічних результатів розрізняють такі їх види: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція - це статистичний показник, який характеризує в грошовому вираженні загальний обсяг виробництва продукції окремими підприємствами, галузями, сферами і регіонами, а також народним господарством загалом за певний період часу.

Валова продукція відображає обсяг витрат як живої, так і уречевленої у засобах виробництва праці.

Валова продукція сільського господарства - це частина валового суспільного продукту, створена в сільському господарстві, тобто, обсяг продукції землеробства і тваринництва, який вироблений за певний часовий проміжок (як правило за рік) і вираженої у вартісній формі. Валова продукція складається із вартості спожитих засобів виробництв і новоствореної вартості - чистої продукції сільського господарства.

Таблиця 2.3. Динаміка виробництва продукції рослинництва (з розрахунку на одне господарство)

Проаналізувавши показники таблиці, можна сказати, що валовий збір зерна збільшився на 21,9% (в тому числі, ячменю - зменшився на 37,1%, кукурудзи на зерно - зріс на 210,9%), соняшника - збільшився на 50,4%. Також збільшився валовий збір ріпака - 164,4% від валового збору 2010 р., найбільш істотно знизився валовий збір цукрових буряків - на 67,7%.

Валову продукцію сільського господарства обчислюють як суму вартостей продукції землеробства і продукції тваринництва, вироблених за певний період. Валова продукція землеробства складається: з вартості валового збору усіх сільськогосподарських культур (зерно, овочі тощо); вартості садивного матеріалу; продукції квітникарства і декоративних культур, багаторічних насаджень (крім лісу); різниці між вартістю залишків незавершеного виробництва на кінець і на початок року. Незавершене виробництво у землеробстві визначається витратами на підготовку ґрунту і сівбу озимих культур, а також витратами під посів ярих культур, зроблених у поточному році під урожай майбутнього року. До продукції землеробства відносять продукти, одержані внаслідок вирощування сільськогосподарських культур: зернових, технічних, овочево-баштанних, картоплі тощо, а також вирощування плодово-ягідних, технічних та інших багаторічних сільськогосподарських насаджень, крім культури лісових порід (лісівництва).

Валова продукція тваринництва складається з: вартості продуктів тваринництва (молоко, яйця, вовна, мед тощо), в тому числі й побічної продукції (гній, вовна від линяння та ін.); вирощування тварин (приплід, приріст живої маси тварин); кролівництва; бджільництва; звірівництва; шовківництва; ставкового рибництва та інших галузей тваринництва; змін незавершеного виробництва.

До валової продукції сільського господарства не відноситься продукція промислового рибництва і мисливства, зібрані дикі плоди, ягоди тощо. Вартість забою худоби та інші продукти первинно-промислової обробки сільськогосподарської сировини (м’ясо, сало, шкіра тощо) відносять до продукції промисловості.

До складу продукції сільського господарства входить продукція, яка вироблена державними і колективними підприємствами, підсобними господарствами несільськогосподарських підприємств, селянськими (фермерськими) господарствами, а також особистими підсобними господарствами селян, робітників і службовців.

Валову продукцію сільського господарства варто відрізняти від валової продукції аграрних підприємств. Остання - поняття більш широке і включає продукцію сільського і лісового господарств, рибництва, звірівництва, підсобних господарств, а також різні доходи за роботи і послуги, виконані на стороні.

Розрахунок обсягу валової продукції аграрних підприємств у натуральних показниках здійснюють для:

ü  визначення потреби в транспортних засобах, складських приміщеннях для перевезення і зберігання продукції;

ü  визначення потреби аграрних підприємств у власній продукції виробничого спрямування (корми, насіння і т. п.);

ü  визначення окремих натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (собівартість продукції, трудо- і енергомісткість).

Оцінка валової продукції сільського господарства у вартісній формі (у порівнянних цінах) здійснюють з метою:

·        визначення обсягу виробництва валової продукції на мікро- і макрорівні;

·        аналізу стану, рівня й ефективності сільськогосподарського виробництва.

Одним із найважливіших таких показників є показник валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на душу населення. Також розраховують низку інших показників економічної ефективності аграрного виробництва - продуктивність праці, фондовіддачу основних і оборотних засобів, фондомісткість виробництва продукції тощо; визначення темпів зростання валового виробництва продукції як в окремому господарстві так і в цілому по сільському господарству країни.

Таблиця 2.4. Динаміка виробництва продукції тваринництва (з розрахунку на одне господарство)

Порівняно з 2010 р. показники в 2012 р. змінилися так: за обсягом виробництва молоко зросло на 21,8% (за рахунок збільшення продуктивності і кількості голів). Приріст ВРХ - зменшився на 9,0%, овець - на 52,6% (за рахунок зменшення продуктивності на 0,051 кг), приріст свиней - збільшився на 12,2% (за рахунок збільшення продуктивності на 0,112 кг).

Рівень розвитку сільського господарства в цілому по країні певною мірою характеризує такий показник як структура валової продукції. Вона показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва. Частка окремої галузі залежить від спеціалізації окремого підприємства.

Валова продукція сільського господарства також характеризується тим, що вона включає в себе повторний розрахунок. За економічний змістом він являє собою валовий оборот аграрного підприємства. Розмір повторного розрахунку прямо залежить від обсягу продукції власного виробництва (садивний матеріал, насіння, корми, органічні добрива тощо), яка виробниче спожита у відтворювальному циклі.

Загальний обсяг валової продукції сільського господарства визначається як в поточних (фактичних) так і в порівняльних (постійних) цінах. Розрахунок у цінах поточного року необхідний для обчислення валового суспільного продукту, валового внутрішнього продукту і національного доходу. Визначення товарної і нетоварної частин продукції за цінами поточного року здійснюється окремо. Товарна продукція сільського господарства - це частина валової продукції, яка реалізована або призначена для реалізації. Нетоварна - це продукція, що залишається у господарстві на виробниче споживання (насіння, корми, тощо). Товарну частину продукції оцінюють за фактичними цінами реалізації, а нетоварну (в аграрному секторі) - за собівартістю.

Для забезпечення порівняльної вартості продукції в динаміці оцінку сільськогосподарської продукції дають у порівняльних, або незмінних, цінах. Порівняльними цінами при визначенні продукції сільського господарства були ціни 1926-28, 1951, 1956, 1958, 1965, 1973, 1983, 1996. Нині за прийнято користуватися постійними цінами 2011 року.

Основними джерелами для визначення валової продукції сільського господарства є статистичні звіти, річні звіти сільськогосподарських підприємств, а також матеріали одноразових і бюджетних обстежень, які містять дані про продукцію сільського господарства населення.

Показник валової продукції тривалий час був одним із головних показників оцінки роботи підприємства. На його основі діленням загального обсягу валової продукції на середньорічну кількість працюючих розраховують показник продуктивності праці. Якщо зважити на те, що до вартості валової продукції зараховують витрати предметів і засобів праці, то стає зрозумілим - їх нарощування створювало ілюзію зростання продуктивності праці. Це призвело до нарощування сільськогосподарськими господарствами витрат, зростання фондо- і матеріаломісткості продукції, гальмування впровадження досягнень науково-технічного прогресу тощо.

2.3 Витрати виробництва і ціни реалізації продукції

Формування інформації про витрати підприємства всіх форм власності та їх розкриття у фінансовій звітності регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Теоретично складові витрат, що відображають собівартість продукції, а саме - витрати уречевленої (знос основних засобів, використання оборотних) і живої праці (оплата праці), на практиці виділяють дещо в інші групи витрат. Відповідно до завдання, що постає, їх групують за двома ознаками: елементами витрат і статтями калькуляції.

Елемент витрат - це економічно однорідний вид витрат незалежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони використані. Він відповідає на запитання, що саме витрачено. За економічним змістом витрати групують за такими елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

інші операційні витрати.

Таблиця 2.5. Виробнича собівартість основних видів с/г продукції, грн/ц

Проаналізувавши дану таблицю, можна зробити висновок, що в 2012 р. порівняно з 2010 р. виробнича собівартість суттєво зросла у таких видів продукції: молоко, приріст свиней, ВРХ, сої і соняшника.

У США в калькуляції собівартості виділяють три елементи: основні матеріали, праця виробничих працівників, виробничі накладні витрати. Принципова відмінність від методики, прийнятої в Україні, полягає у відкиненні елемента «амортизація основних засобів».

До складу матеріальних витрат вводять сировину та матеріали промислового й сільськогосподарського походження, що аграрні підприємства використовують у процесі виробництва. Зокрема, витрати на насіння, корми, закупівельні напівфабрикати і комплектувальні вироби, паливно-мастильні матеріали, енергію, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, тару і пакувальні матеріали, допоміжні й інші матеріали.

До матеріальних витрат належать також витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконують сторонні підприємства й організації. Типовими видами таких послуг є ремонт техніки, внесення добрив і отрутохімікатів, культуртехнічні роботи, транспортні послуги з перевезення вантажу, виконання окремих технологічних операцій і под.

Матеріальні ресурси, які відображають у межах елемента «матеріальні витрати», вводяться в собівартість продукції:

власного виробництва минулих років - за вартістю, що є на балансі на початок року, а поточного року - за фактичною собівартістю;

покупні - за цінами придбання, у тому числі з націнкою і витратами на послуги постачальницьких організацій, бірж, митниці, брокерські послуги, транспортування, зберігання і доставку, що здійснюють сторонні організації [9].

До складу елемента витрати на оплату праці вводять основну та додаткову заробітну плату за окладами і тарифами, премії й заохочення, компенсаційні витрати, оплату відпусток, іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці основного виробничого персоналу, а також витрати на оплату праці інших працівників, зайнятих в основній діяльності підприємства, які не перебувають у його штаті. Сюди також відносять витрати на підготовку і перепідготовку кадрів. Проте оплату працівників соціально-культурних закладів, що перебувають на балансі підприємства, не вводять у собівартість продукції, а покривають за рахунок прибутку підприємства.

До складу елемента відрахування на соціальні заходи вводять відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства й інші соціальні заходи, а до складу елемента амортизація основних засобів - суму нарахованої амортизації на повне відновлення, реконструкцію та модернізацію основних виробничих фондів, що належать підприємству, в тому числі тих, які перебувають у його користуванні на умовах оренди. Сюди ж відносять і амортизацію нематеріальних та інших необігових матеріальних активів.

До складу елемента інші операційні витрати належать інші витрати операційної діяльності. Зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, виплату матеріальної допомоги, сплату відсотків за фінансові кредити, отримані для поповнення власних обігових коштів, а також для придбання основних виробничих засобів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності, платежі від обов'язкового страхування майна підприємства, витрати, пов'язані з оплатою послуг банку, розрахунково-касовим обслуговуванням та ін.

Таблиця 2.6. Структура виробничої собівартості по окремих видах сільськогосподарської продукції у 2012 р.

Розглянувши дані таблиці, можна сказати, що по всіх видах продукції як рослинництва, так і тваринництва найбільшу частку у складі виробничої собівартості займають прямі матеріальні витрати 71,4% - 84,0%, а найменшу: відрахування на соціальні заходи в рослинництві 1,7% - 3,6%, а в тваринництві 3,9% - 6,8%.

Групування за економічними елементами використовується для планування витрат виробництва, виявлення резервів їх зниження, нормування обігових коштів і контролю за їх оборотністю, а також для розрахунку таких економічних показників, як матеріаломісткість, оплатомісткість, які характеризують ефективність діяльності підприємства.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.
Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

Таблиця 2.7. Динаміка повної собівартості основних видів с/г продукції, грн/ц

Аналізуючи динаміку повної собівартості ми бачимо, що собівартість мала неоднорідну структуру. Так, собівартість зросла по приросту ВРХ - на 1003,52 грн/ц, молока - на 86,45 грн/ц, соняшнику - на 63,17 грн/ц; знизилась по ріпаку - на 381,87 грн/ц, приросту овець - на 961,26 грн/ц.

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

Таблиця 2.8. Ціни реалізації с/г продукції, грн/ц

Аналізуючи дану таблицю можна зробити такі висновки, що ціна реалізації зернових зросла в 2012 році порівняно з 2010 роком на 60,03 грн./ц (на 86,2%), також значно зросла ціна реалізації ріпаку - на 271,13 грн./ц. Знизилась ціна реалізації овець - на 502,68 грн/ц.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.
Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між \ виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується
конкретної партії товару. Вільні ціни - це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

2.4 Фінансові результати та ефективність господарювання

сільськогосподарський фінансовий аграрний господарювання

Доход є виручкою підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору.

Отримання доходів свідчить про те, що продукція підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями; створює основу для самофінансування підприємства за умови, що їх розмір достатній для покриття витрат підприємства з виробництва і реалізації товарів та інших видів діяльності, виконання зобов’язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку.

Валовий доход - це загальна сума доходу, що отримує підприємство за певний проміжок часу від усіх видів діяльності у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Чистий доход є різницею між доходами від реалізації продукції та обов’язковими платежами, що входять до ціни товару.

Необхідний доход - доход, який дозволяє підприємству фінансувати всі заплановані поточні витрати, обов’язкові платежі та отримати цільовий прибуток.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.

Прибуток підприємства - це основне фінансове джерело розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази та продукції; усіх форм інвестування.

Прибуток підприємства - основний результативний показник діяльності підприємства.

Прибуток підприємства - економічний показник, який об’єднує інтереси держави, підприємства, господарюючих суб’єктів, працівника та власника.

Фактори, які впливають на прибуток підприємства:

. Зовнішні - фактори, які не залежать від розвитку підприємства:

інфляційні процеси;

законодавство;

політика;

науково-технічний та соціальний розвиток регіону;

політика оподаткування та ін.

. Внутрішні - фактори, які залежать від діяльності окремого

підприємства.

.1. Фактори безпосереднього впливу:

обсяг продукції, що випускається;

собівартість виробництва;

ціна продукції, що реалізується;

найменування (асортимент) продукції, що випускається;

інші.

.2. Фактори опосередкованого впливу:

післяпродажний сервіс;

збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів;

–   реклами;

–       співвідношення власного й залученого капіталу та ін.

Економічна ефективність як категорія відображає доцільність і ступінь використання елементів виробництва у процесі створення матеріальних благ. Конкретне, кількісне відображення вона дістає у знятті продукції (робіт, послуг) із кожної одиниці витрачених ресурсів виробництва.

Таблиця 2.9. Ефективність використання виробничих ресурсів

Протягом досліджуваного періоду в господарстві відбулись значні зміни у використанні виробничих ресурсів. Збільшилася прибутковість господарств району з -4,12 тис. грн. у 2010 р до 62,84 тис. грн. у 2012 році. Зросло виробництво на 100 га ріллі соняшника у 1,7 рази. При цьому вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, чистої продукції у 3 р. більше в 2012 році в порівнянні з 2010 роком, а прибутку - у 14,5 разів.

За цього зв’язку з різним відображенням ефекту слід розрізнювати економічну ефективність виробництва та господарювання у цілому. Економічним ефектом виробництва є вироблена продукція послуги, а господарювання - реалізована продукція (послуги) чи прибуток (збиток).

Таблиця 2.10. Рівень рентабельності (збитковості) виробництва

В порівнянні 2012 р. до 2010 р. рівень рентабельності найбільш яскраво виражено зріс по такому виду продукції, як ріпак (на 121,6%) і знизився по виробництву яєць, приросту свиней і сої.

Визначення ефективності зводиться з однієї сторони до вимірювання отриманого ефекту, з другої - до встановлення обсягу використаних і спожитих ресурсів і витрат. Суть проблеми підвищення ефективності господарювання в тому, щоб на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва чи доходу. Отже, єдиним народногосподарським критерієм ефективності господарювання можна вважати зростання продуктивності праці.

Аналіз прибутку та збитку усієї діяльності сільськогосподарських підприємств Красноградського району можна побачити в (таблиці 2.11.).

Таблиця 2.11. Кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємств

В цілому по Красноградському району кількість прибуткових підприємств у 2012 році збільшилася 81,8% в порівняні з 2010 роком і кількість збиткових підприємств у 2012 - зменшилась на 28,6%. Кількість одержаного прибутку на одне господарство в порівнянні 2012 року до 200 року збільшилось у 2 р. або на 1772,86 тис. грн. Необхідно відзначити, що рівень рентабельності господарської діяльності в 2012 році склав 19,3%, а в 2010 році він складав -1,5%.

У загальному вигляді критерій ефективності господарювання відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу національного доходу (ВНП, ВВП) або продукції підприємства. Слід зазначити, що результати діяльності як найважливіший компонент для визначення ефективності не можна розглядати однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Він може бути як економічним, так і соціальним.

Економічний результат (ефект) - це, по суті, співвідношення між результатами та витратами. Економічний ефект відображає результати господарювання як на макро-, так і на мікрорівні. До його показників, як уже зазначалося, належить приріст національного доходу, продуктивності суспільної праці, економія чисельності працівників, для підприємства - приріст продукції, величина прибутку, економія тих чи інших ресурсів або загальна економія за рахунок зниження собівартості продукції.

3. Шляхи підвищення продуктивності праці

3.1 Підвищення родючості землі і врожайності сільськогосподарських культур

Ріст урожайності сільськогосподарських культур залежить від ряду факторів. Важливу роль тут відіграє і захист рослин від шкідників, хвороб та бур'янів. Серед агротехнічних, хімічних та інших методів боротьби з останніми особливе значення надається біологічному та інтегрованим методів боротьби.

Забезпечити повсюдно зростання врожайності сільськогосподарських культур шляхом підвищення родючості грунтів, впровадження передової технології виробництва, раціонального використання мінеральних і органічних добрив, широкої меліорації земель, проведення протиерозійних заходів, поліпшення насінництва, впровадження у виробництво найбільш урожайних сортів і гібридів, здійснення системи заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів, усунення втрат врожаю, вдосконалення структури посівних площ, освоєння правильних сівозмін. Дбайливо ставитися до земельних ресурсів, не допускати надмірностей при відведенні земель для несільськогосподарських потреб.

Головний резерв - це раціональне використання землі та підвищення врожайності вирощуваних культур. Будь-яка людина, хто хоч щось тямить у сільському господарстві, скаже, що потрібно чергувати культури. Земля, як і людина, може «померти» через виснаження. Від правильного планування та прогнозування рівня врожайності прямо залежить собівартість, продуктивність праці, рентабельність та ін.

Природна родючість ґрунтів у поєднанні з сучасними технологіями вирощування дозволяє отримувати високі врожаї. Це довели своїм багаторічним досвідом підприємства агропромислового холдингу KSG Agro SA Наприклад, в Дніпропетровському регіоні озима пшениця може давати урожай 5т / га, озимий ячмінь - 4 т / га, ярий ячмінь - 3 т / га, озимий ріпак - 2,8 т / га, соняшник - 2,5 т / га, кукурудза -7т / га, а соя-3 т / га. І це при тому, що сільськогосподарські сезони 2011-2012 років характеризувалися тривалою посухою, яка негативно відбилося на показниках врожайності.

У листопаді 2012 року сходи озимих змушували нервувати сільгоспвиробників. Боялися, що більшу частину посіяного пізньої осені доведеться пересівати навесні через несприятливі погодні умови, а це ще витрати в наш непростий час. Існували ризики пересіву на рівні 60%. Якби ми працювали за старою технологією і попередньо готували землю і висушуються її для посівів, то все б ці ризики отримали. Але ми використовували прямий посів за допомогою високоефективної техніки, не висушує землю, що й дало можливість отримати хороший результат сходів. Зараз наші сходи в хорошому стані, і розвиваються під сніговим покривом. Планування врожаю сільськогосподарських культур включає в себе широкий спектр арифметичних розрахунків і практичних дій, спрямованих у кінцевому підсумку на отримання запланованих результатів.
Що необхідно робити для отримання високого кінцевого результату:

- Проводити регулярний моніторинг агрохімічного стану ґрунтів, що дозволяє найбільш точно визначати потребу ґрунту в основних макроелементів з подальшим внесенням необхідних доз міндобрив під запланований урожай. Економічна ефективність застосування мінеральних добрив і хімічних засобів проявляється в підвищенні врожайності с/г культур, у поліпшенні якості продукції та зниження її собівартості.

Посівний матеріал підбирати строго з урахуванням районуванні культур, стійких до несприятливих погодних умов.

Для підвищення врожайності і збільшення якості зерна у схемі догляду за посівами передбачена дворазова фунгіцидна обробка вегетуючих рослин препаратами провідних мультинаціональних виробників, що дозволяє повністю виключити згубний вплив різних грибково-патогенних утворень на врожайність культур.

Застосування сучасних композицій інсектицидних препаратів дозволяє ефективно боротися з усіма шкідниками зернових культур, що в свою чергу позитивно позначається на кількості і якості отриманого зерна.

Активно застосовувати у вигляді позакореневих підживлень органо-мінеральні добрива, які виробляються на основі екологічно чистої сировини - низинного торфу. Вони підвищують водоутримуючі властивості ґрунтів, стимулюють діяльність різних груп мікроорганізмів, мобілізуючих поживні речовини ґрунту, поліпшують водно-фізичні властивості грунтів, їх тепловий режим і таким чином збільшують стійкість рослин до несприятливих погодних умов (посух, заморозків тощо) та істотно знижують їх негативний вплив на кінцевий урожай

У той же час весь комплекс агротехнічних заходів не здатний гарантувати хороший урожай, якщо землю обробляти по-старому: сохою і кіньми. Такі методи - це вже давня історія. Сьогодні не обійтися без коней загнаних під капот сільгосптехніки. На відповідній енергоозброєності с / г підприємств неодноразово заявляло і керівництво країни, і профільний міністр.

У період загальних для кожної зони оптимальних термінів посіву і хімічних обробок у кожної рослини є свої обмежені, найбільш ефективні терміни посіву і обробок, що дозволяють найбільш повно використовувати природний потенціал вологи і механізми управління рослинами через позакореневі обробки. Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо - і енергоозброєності праці дозволяють в першу чергу заощаджувати живу працю, знижувати його витрати. На практиці це виражається в зростанні оброблюваних площ на одного працівника, у зниженні витрат праці на одиницю земельної площі. Підвищення рівня технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва сприяє не тільки скороченню потреби в праці, але й зростанню врожайності с/г культур.

Для того щоб найбільш точно вкластися в оптимальні строки посіву, проводити хімобробки в стислі терміни в певні фази розвитку рослин, господарства агрохолдингу зробили ставку на придбання функціональної, широкозахватної високопродуктивної техніки виробництва компанії John Deere.

Особливості пневматичних посівних комплексів John Deere 1890 - якісний посів без обробки ґрунту. Ця машина поміщає насіння і стартове добриво в одну борозну. Це дозволяє істотно зменшити втрати продуктивної ґрунтової вологи і отримати своєчасні сходи, а збереження пожнивних залишків попередньої культури дозволяє мінімізувати негативний вплив повітряної ерозії ґрунтів. Помилково вважати, що якщо модель 1890 була розроблена для роботи у великій кількості пожнивних залишків, то її можна використовувати лише таким чином. Леміш може вільно ходити на висоту 13 см, що дозволяє копіювати рельєф ґрунту без надмірного притиску. Як би це пафосно не звучало, але покупка пневматичних посівних комплексів John Deere 1890 - це серйозний крок на шляху збільшення врожайності с/г культур.

Також на озброєнні агрохолдингу є широкозахватні самохідні обприскувачі John Deere 4720. Вони можуть виконати необхідну кількість хімобробок та позакореневих підживлень при мінімальній кількості проходів, що значно зменшує травмування рослин. Цього ніяк не могли гарантувати ще радянські причіпні комплекси. До речі, техніка комфортна не тільки для рослин, але і для людини… Самохідний обприскувач може розвивати швидкість до 47 км / год, а в кабіні машиніста є кондиціонер і аудіосистема.

Ще якихось 10-20 років тому селяни мріяли, щоб у їхньому розпорядженні була техніка, яка дозволяла б посіяти швидко і захопити якомога більше поля. Сівалка DB 55 - це здійснила. Висока продуктивність цього апарата забезпечується за рахунок великої ширини захвату, яка досягає 24 метра. Більше того конструкція рами дозволяє не звертати увагу на нерівності поля. За допомогою 24-рядних просапних сівалок буде проведений якісний своєчасний посів різних за термінами вегетації гібридів соняшнику і кукурудзи, що дозволить найбільш повно використовувати їх високий генетичний потенціал.

Ми плануємо, що використання новітньої с / г техніки, елементів передових прогресивних агротехнологій в поєднанні зі сприятливими погодними умовами дозволить агрохолдингу вже в 2012 році вийти на рівень стабільної врожайності озимої пшениці в 4,5 т / га, а до 2015 підвищити цей показник до 5 т / га [9].

Сільське господарство є найважливішою галуззю народного господарства. Для розвитку його прискореними темпами велику роль повинна зіграти не лише механізація виробничих процесів, але і механізація обліково-обчислювальних робіт. Виділення значи - тільних фінансових і матеріальних ресурсів на розвиток сільського господарства вимагає підвищення ефективності роботи сільськогосподарських підприємств, забезпечення контролю за раціональним раз - щень та використанням цих коштів. При цьому повинна бути значно поліпшена економічна робота, яка є важливим елементом управління сільськогосподарським виробництвом. Виконання поставлених завдань вимагає систематичного виявлення в кожному сільськогосподарському підприємстві резервів зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва, підвищення продуктивності праці.

3.2 Впровадження досягнень науково-технічного прогресу

Основою економічного зростання аграрного виробництва є науково-технічний прогрес, складовими якого є: інтеграція науки та виробництва, новітні технології, високий рівень кадрового потенціалу. Багатоукладність економіки та розвиток способів господарювання на засадах приватної власності викликає необхідність удосконалення системи науково-технічного прогресу у сфері АПК.

Без впровадження досягнень науково-технічного прогресу неможливо підвищити конкурентоспроможність виробництва продукції та здійснити ринкові перетворення.

Рівень науково-технічного прогресу в АПК оцінюється за наступними показниками:

ступінь механізації та автоматизації технологічних процесів;

продуктивність та надійність тракторів, сільськогосподарських машин та знарядь;

продуктивність та стійкість до умов зовнішнього середовища сортів сільськогосподарських культур та порід тварин;

якість мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин, біопрепаратів, стимуляторів росту;

комплексність та ефективність технологій вирощування сільськогосподарських культур;

приріст обсягів та якість сільськогосподарської сировини та продуктів харчування;

раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

поліпшення умов праці;

безпечність та зручність в експлуатації;

забезпечення охорони навколишнього середовища, створення сприятливих умов для людей і тварин.

Агропромисловий комплекс України має значний науковий потенціал.

У його склад входять науково-дослідні заклади, проектні, конструкторські та інші організації, більше 20 вищих навчальних закладів.

Українська академія аграрних наук разом з міністерствами та відомствами визначає основні напрями науково-технічного прогресу, розробляє державні програми розвитку аграрного виробництва, здійснює науково-технічне співробітництво із зарубіжними державами, організовує підготовку та підвищення кваліфікації наукових кадрів. На вирішення цільових завдань по виведенню високопродуктивних сортів сільськогосподарських рослин та порід тварин спрямовані зусилля селекційних центрів. Розробкою інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур займаються технологічні центри.

За останні роки науково-дослідний селекційний центр Полтавської державної аграрної академії вивів і передав у виробництво високопродуктивні сорти сільськогосподарських культур. Серед них сорти озимої пшениці Коломак 3, Коломак 5, Українка полтавська, Левада, Манжелія та Диканька з потенційною продуктивністю 70-120 ц/га. З’явились принципово нові високоврожайні короткостеблові стійкі проти вилягання сорти гороху Норд, Полтавець 2, Олеко та Зіньківський. Ці сорти при дотриманні оптимальної технології в умовах Лісостепу України забезпечують врожай зерна 40-60 ц/га. Для умов Лісостепу та Полісся створені сорти проса Полтавське золотисте та Золушка з потенційною врожайністю 25-30 ц/га [10].

Необхідність підвищення ефективності аграрної науки викликана ще і тим, що в аграрному секторі відбуваються радикальні перетворення виробничих відносин на основі рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання. Створюються об’єктивні умови для відродження селянина, вибору ним найбільш раціональних способів ведення виробництва на основі приватної власності на землю та майно, що сприяє самостійності та зацікавленості. На це спрямовані прийняті закони по землі, власності, оренді.

На сучасному етапі розвитку агропромислового комплексу науково-технічний прогрес має бути спрямований на здійснення комплексу заходів по розвитку фундаментальних та прикладних наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, які б сприяли підвищенню родючості ґрунтів, інтенсифікації землеробства, тваринництва та харчової промисловості, виведенню високопродуктивних сортів рослин та порід тварин, вдосконаленню технологій та форм організації праці.

Один з важливих напрямів підвищення технічного рівня сільського господарства та харчових галузей - перехід до маловідходних та безвідходних технологій, ресурсо - та вологозберігаючих, ґрунтозахисних технологій.

Слід зауважити, що у підприємствах їх засновники та власники, не маючи основи їх діяльності - прогресивної науково-обґрунтованої техніко-технологічної бази виробництва будь-якого виду сільськогосподарської продукції, недооцінюють функціональне значення головних спеціалістів і використовують їх як керівників виробничих підрозділів, в обов’язки яких не входить система вивчення, узагальнення і освоєння новітностей науково-технічного прогресу, а також інтеграція їх у системне освоєння. По суті, усунута системна спрямованість освоєння новітностей підприємствами. Більше того, традиційна система оплати головних спеціалістів не стимулює їх для досягнення економічного ефекту від впровадження новітностей.

Аграрними підприємствами мають бути створені на кооперативних засадах служби освоєння досягнень науково-технічного прогресу, що співпадає із сучасною тенденцією розвитку обслуговуючих кооперативів в Україні та набутим світовим досвідом (США, Канади, Німеччини, Швеції та ін.).

Надходження від економічного ефекту освоєння новітностей НТП стануть фінансовою основою функціонування відділу НТП і адресної зарплати його працівників. Зарплата кожного працівника залежатиме від економічної ефективності його роботи, а її абсолютна величина не обмежена. При цьому, у разі незабезпечення економічного ефекту за договором, відділ науково-технічного прогресу відшкодовує підприємству різницю між договірною і фактичною сумою ефекту. Запропоновані підходи базуються на дійсно ринкових засадах, що забезпечуватимуть чітко визначену спрямованість аграрного підприємства на забезпечення власної конкурентоспроможності [11].

Як приклад, можна навести створення моделі господарства по впровадженню ґрунтозахисної системи землеробства з розширеним відтворенням родючості ґрунту та поступовим переходом на ґрунтозахисне, маловитратне, енергозберігаюче землеробство по нульовій технології обробітку ґрунту з основами біологічного землеробства - «No-Till» на основі досвіду корпорації «Агро-Союз» Синельниківського регіону Дніпропетровської області.

У нових умовах господарювання багато залежить від компетентності кадрів. Тому необхідна ефективна система підготовки та перепідготовки керівників, спеціалістів, усіх працівників агропромислового виробництва.

В основі науково-технічної політики агропромислового комплексу на сучасному етапі повинна бути стратегія випередження, яка включає вибір та оцінку напрямів науково-технічного прогресу та стимулювання їх виконання, програмно-цільові методи управління, пріоритетний розвиток фундаментальних та прикладних досліджень, вдосконалення системи неперервної освіти, використання ефективних форм інтеграції науки з виробництвом [12].

Реалізація такої політики вимагає розробки та використання ефективного економічного механізму управління науково-технічним прогресом. Лише завдяки органічному взаємопроникненню науково-технічного прогресу та економічної реформи, широкому включенню науки в усі сфери виробництва, життя селян стане вирішальним фактором підвищення ефективності агропромислового комплексу держави.

сільськогосподарський фінансовий аграрний господарювання

3.3 Впровадження індустріальних методів праці (сучасних технологій, автоматизація виробництва та інші)

На сучасному етапі науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

В сучасних умовах пріоритетними напрямками розвитку науково-технічного процесу є: комплексна механізація і автоматизація виробництв, широке застосування промислових роботів, систем автоматизованого проектування, комп’ютеризація та електронізація, які забезпечують розробку і широке застосування в економіці, науці, промисловості, освіті, побуті, інформаційно-обчислювальній і мікропроцесорній техніці; розвиток енергетики, в першу чергу, атомної, а також пошук і використання нових джерел енергії; створення нових засобів транспорту і зв’язку, створення безлюдних виробництв. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила [13, с. 61].

Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» - повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з'являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.

Науково-технічний прогрес у кожній історичній фазі виводить на провідні місця ті чи інші галузі економіки. Наприклад, до середини XIX століття провідними були сільське господарство і текстильна промисловість, згодом - металургія і транспортне машинобудування, зараз - енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, електроніка [14, с. 48].

Важливе значення для сільськогосподарського виробництва має підвищення інтенсивності праці, що дозволяє заощадити не тільки живий і суспільну працю, але й час.

З ростом інтенсивності зростає цінність сільськогосподарської хвилини. Втрата її в гарячу пору приводить до більших втрат, які не надолужиш і годиною. Тому важливо домагатися, щоб жодна хвилина трудового часу не пропала, давала додаткову продукцію.

До числа факторів росту продуктивності праці ставиться суворе дотримання трудової дисципліни. Кожний працівник зобов'язаний дотримувати технології виробництва, виконувати плани, установлені норми виробітку, дбайливо ставитися до техніки, устаткуванню й матеріальним цінностям - кормам, насінням, паливу, виконувати розпорядження керівників, строго дотримуватися правил охорони праці, дотримувати техніки безпеки.

Суворе дотримання вимог дисципліни праці особливо важливо в умовах великих спеціалізованих підприємств, що функціонують в умовах кооперації, коли порушення ритму в одній ланці здатна розбудувати всю систему, обернутися величезними втратами. Надання самостійності передбачає підвищення відповідальності робітників та службовців за запізнення, прогули й інші порушення дисципліни, за брак у роботі, попиту з посадових осіб за організацію виробництва, умов праці й побуту людей.

Обов'язкова умова раціонального використання робочого часу протягом дня - науково обґрунтоване його нормування. Воно стимулює поліпшення використання трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, є важливим чинником зміцнення дисципліни. Без норм не можна правильно вирішити питання розподілу й кооперування, розміщення робочої сили й оплати праці.

Наукова організація праці передбачає застосування найбільш сучасних прийомів і методів виконання операцій, сучасних форм кооперації й поділи праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Одними з перспективних форм є впровадження групових методів роботи, використання різних форм підряду на орендних умовах і т.д.

Оренда виражає економічні відносини, при яких орендар одержує за плату в користування на певний строк в орендодавця землю, засоби виробництва й інше майно.

У колективах, що працюють на орендному підряді, вдало сполучаються особисті інтереси працівників із загальними завданнями господарства. При цьому усувається знеосібка у використанні землі, техніки, матеріальних ресурсів. Робітники, колгоспники залучаються до керування справами, беруть участь в обговоренні виробничих питань, визначають порядок оплати праці у своєму підрозділі. У таких колективах, як правило, високі трудова дисципліна, взаємна вимогливість і відповідальність за доручену справу. У них розвивається творчий характер праці, формується хазяйське відношення до народного добра.

Орендний підряд являє собою не тільки форму організації й оплати праці, але й нову демократичну систему господарювання, засновану на самоврядуванні й господарському розрахунку. Мілко групові форми підряду забезпечують ефективне використання ресурсів і госпрозрахункового доходу. Це не заміна великого виробництва дрібним, а форма зміцнення суспільного виробництва, створення на землі турботливого хазяїна, засіб проти зрівнялівки й знеосібки. Орендні відносини відкривають широкий простір для творчої діяльності працівників, створюють умови для швидкого росту продуктивності

Виняткове значення в справі підвищення продуктивності праці має матеріальна зацікавленість у результатах праці. На сільськогосподарських підприємствах оплата праці й матеріальне стимулювання повинні будуватися залежно від кількості і якості виробленої продукції, скорочення витрат на її одиницю.

Оплата праці повинна зацікавлювати працівників у кінцевих результатах виробництва.

Все більше значення для підвищення продуктивності праці поряд з матеріальним має моральне стимулювання. За трудові успіхи в розвитку сільського господарства передовики нагороджуються орденами, медалями, дипломами, відзначаються іншими формами заохочення.

В умовах безперервного зміцнення й удосконалювання матеріально-технічної бази сільського господарства важливе значення мають кваліфіковані кадри, здатні забезпечити високоефективне використання складних машин і впровадження інших досягнень науково-технічного прогресу. Підвищення кваліфікації, наприклад, механізатора з III до I класу збільшує продуктивність праці на 25-30%.

Більшу роль у відтворенні й раціональному використанні кваліфікованої робочої сили грає поліпшення культурно-побутових умов у сільській місцевості. Закріплення людей у селі, збереження багатьох сіл пов'язані із забезпеченням їх стабільного, повнокровного розвитку, рішенням багатьох взаємозалежних питань. Невідкладною практичною справою є наближення умов життя в селі до міських, поліпшення соціальної інфраструктури. Рішення житлової проблеми повинне орієнтуватися на будівництво індивідуальних будинків з урахуванням місцевих умов, традицій, соціальних і демографічних особливостей. Дуже важливе значення має розвиток доріг і транспортних зв'язків, покликаних розширити можливості використання сільським населенням соціально-культурного потенціалу суміжних міських поселень. Поліпшення умов життя й побуту на селі вимагає чималих засобів, але вони швидко окупаються й служать забезпеченню господарств робочою силою, підвищенню зацікавленості працівників у більше продуктивному використанні ресурсів.

Зростання суспільного виробництва, підвищення ефективності й використання виробничих фондів нерозривно пов'язані з полегшенням умов праці, збереженням здоров'я й працездатності трудящих, зі зниженням виробничого травматизму й професійної захворюваності. У заходах щодо охорони праці передбачаються раціоналізація робочих місць, зниження ваги й трудомісткості робіт, устаткування й оснащення санітарно-побутових приміщень, забезпечення працівників спецодягом і спецвзуттям, благоустрій території й робочих зон. З погляду економіки служба охорони праці впливає на виробничі показники, і, насамперед на рівень продуктивності праці. Чим вище культура виробництва й благоприємні умови праці, тим вище рівень його продуктивності.

Висновки і пропозиції

Ефективна праця досягається насамперед резервами людського фактору і водночас сама забезпечує прогресивне його відтворення.

Вирішальною умовою активізації людського фактору є мотивація праці.

Продуктивність праці визначає її оплату, в свою чергу рівень оплати вказує на рівень ефективності менеджменту персоналу як фактор оцінки особливості здійснення матеріального стимулювання працівників. Вона є інструментом порівняння для менеджерів підприємства і водночас за її допомогою можна виміряти рівень ефективності його менеджменту.

Рівень продуктивності праці визначає потенціал перетворень на підприємстві. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві є головною проблемою, вирішення якої сприятиме розширеному відтворенню в галузі, посиленню мотивації трудової діяльності через збільшення реальних доходів персоналу аграрних підприємств, підвищенню доходності діяльності підприємницьких структур та матеріального добробуту сільських жителів.

В ході написання роботи було зроблено такі висновки:

1)      Вартість валової продукції у 2012 р. зменшилась на 12,4%; у рослинництві цей показник становив - 126,2% від рівня 2010 р.; а у тваринництві -58,3%. Обсяг товарної продукції сільського господарства зріс на 27,7%, витрати на виробництво с/г продукції знизились на 6,9%. Прибуток зріс у 13 разів (на 1208,7%) порівняно з 2010 р.

2)      Досліджувані нами підприємства району у 2012 р. мали зерново-соняшниковий напрям та середній рівень спеціалізації (0,268). Порівнюючи з даними 2010 р. можна зробити такі висновки: рівень виробництва зернових знизився з 45,8 до 40,1%; соняшника - зріс з 25,6 до 33,5%.

)        Валовий збір зерна збільшився на 21,9% (в тому числі, ячменю - зменшився на 37,1%, кукурудзи на зерно - зріс на 210,9%), соняшника - збільшився на 50,4%. Також збільшився валовий збір ріпака - 164,4% від валового збору 2010 р., найбільш істотно знизився валовий збір цукрових буряків - на 67,7%.

)        За обсягом виробництва молоко зросло на 21,8% (за рахунок збільшення продуктивності і кількості голів). Приріст ВРХ - зменшився на 9,0%, овець - на 52,6% (за рахунок зменшення продуктивності на 0,051 кг), приріст свиней - збільшився на 12,2% (за рахунок збільшення продуктивності на 0,112 кг).

)        Аналізуючи динаміку повної собівартості ми бачимо, що собівартість мала неоднорідну структуру. Так, собівартість зросла по приросту ВРХ - на 1003,52 грн/ц, молока - на 86,45 грн/ц, соняшнику - на 63,17 грн/ц; знизилась по ріпаку - на 381,87 грн/ц, приросту овець - на 961,26 грн/ц. Ціна реалізації зернових зросла в 2012 році порівняно з 2009 роком на 60,03 грн./ц (на 86,2%), також значно зросла ціна реалізації ріпаку - на 271,13 грн./ц. Знизилась ціна реалізації овець - на 502,68 грн/ц.

)        Збільшилася прибутковість господарств району з -4,12 тис. грн. у 2010 р до 62,84 тис. грн. у 2012 році. Зросло виробництво на 100 га ріллі соняшника у 1,7 рази. При цьому вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, чистої продукції у 3 р. більше в 2012 році в порівнянні з 2010 роком, а прибутку - у 14,5 разів.

7)      По Красноградському району кількість прибуткових підприємств у 2011 році збільшилася 81,8% в порівняні з 2010 роком і кількість збиткових підприємств у 2012 - зменшилась на 28,6%. Кількість одержаного прибутку на одне господарство в порівнянні 2012 року до 2010 року збільшилось у 2 р. або на 1772,86 тис. грн. Необхідно відзначити, що рівень рентабельності господарської діяльності в 2012 році склав 19,3%, а в 2010 році він складав -1,5%.

Список використаних джерел

1.   Иванух Р.А. Справочник экономических показателей сельского хозяйства / Р.А. Иванух, М.М. Пантелейчук и др. - К.: Урожай, 1988. - 216 с.

2.      Статистика сельского хозяйства: Учебник / О.П. Замосковный, Л.И. Ващуков и др. - М.: Финансы и статистика, 1990. - 344 с.

.        Методичні рекомендації по ефективному функціонуванню аграрно-промислових підприємств і фірм в умовах ринкових відносин / За ред. В.І. Бойко, М.Ю. Коденська. - К.: ІАЕ, 1995. - 42 с

.        Справочник по планированию и экономике сельскохозяйственного производства. Часть 2 / Г.В. Кулик, Н.А. Окунь, Ю.М. Пехтерев. - М.: Россельхозиздат, 1983. - 464 с

5.   Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге, доп. І перероблене. /В.Г. Андрійчук // К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

6.      Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. /С.Ф. Покропивний, В.М. Колот // К.: КНЕУ, 2008.

.        Володькіна М.В. Економіка підприємства. Навч. посібник. /М.В. Володькіна // К.: Центр навчальної літератури, 2007. - с. 100 - 196

8.   Горбонос Ф.В. Економіка підприємств: підручник / Ф.В. Горбонос [и др.]. - К.: Знання, 2010. - 463 с.

9.   Складові підвищення врожайності. Електронний ресурс. Режим доступу: [http://agronews.ua/node/3327]

10.    Сорти сільськогосподарських культур селекції Полтавської державної аграрної академії (методичні рекомендації) / В.М. Тищенко, М.М. Чекалін, Л.Г. Білявська. - Полтава, 2010. - 60 с.

.        Основні шляхи досягнення конкурентоспроможності реформованих аграрних підприємств (наукові та практичні рекомендації) / Є.Ф. Томін, С.І. Мельник, В.Г. Данченко та ін. / За ред. В.М. Писаренка. - Полтава: «Тегга», 2001. - 138 с.

.        Гуков Я.С. Проблеми технічного забезпечення аграрного сектора економіки України / Я.С. Гуков, М. І. Грицишин // Стенограма п’ятих річних зборів Конгресу вчених економістів-аграрників 28-29 січня 2003 р. - УААН, Академія економічних наук України, ННЦ ІАЕ. - К., 2003. - С. 59-64

.        Гава Ю. Роль сучасних технологій в економіці // Економіст - 2006. - №6. - с. 61-63.

.        Тимановська Н. Аналіз умов і фактор впливу на розвиток науково-технічного потенціалу промисловості // Економіст. - 2006. - №6. - с. 48-53