Аналіз складської діяльності підприємства МВК ПП 'Енема'

Аналіз складської діяльності підприємства МВК ПП 'Енема'

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛОГІСТИКИ - ІНСТРУМЕНТА РОЗВИНУТОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Поняття логістики та рівні її розвитку

1.2 Логістичний процес на складі

1.3 Логістика складського господарства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СКЛАДСКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА МВК ПП «ЕНЕМА

.1 Коротка характеристика підприємства

2.2 Порядок й особливості організації складської діяльності підприємства

2.3 Проблеми організації складських операцій на МВК ПП «ЕНЕМА»

2.4 Критерії оцінки та розрахунки показників фінансового стану МВК ПП «ЕНЕМА»

2.5 Порівняльний аналіз техніко-економічних показників МВК ПП «ЕНЕМА»

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СКЛАДСЬКОЇ ЛОГІСТИКИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ НА ПІДПРИЄМСТВІ МВК ПП «ЕНЕМА

3.1 Автоматизація процесів управління складським господарством

3.2 Удосконалення облікових технологій в складському господарстві       

3.3 Напрями удосконалення організації роботи і технічного оснащення складського господарства у МВК ПП «ЕНЕМА»

3.4 Розрахунок економічного ефекту від автоматизації складських робіт

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Охорона праці на МВК ПП «ЕНЕМА»

4.2 Охорона навколишнього середовища

РОЗДІЛ 5 БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

5.1 Безпека в надзвичайних ситуаціях

5.2 Оцінка ризиків на підприємстві від надзвичайної ситуації методом аналізу звітних документів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

складський автоматизація обліковий

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Однією з сучасних базових управлінських технологій є логістика. У вузькому сенсі поняття логістика включає організацію, планування і управління транспортними, постачальницькими, складськими операціями і різними комунікаціями компанії. Проте в ширшому сенсі під логістикою розуміється організація взаємодії і спільне планування різнорідних за своєю природою господарських процесів і систем.

Складське господарство є необхідним елементом суспільного виробництва, воно властиво всім галузям народного господарства і має складну структуру. Основні завдання складського господарства полягають в збереженні споживчих якостей продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку, раціональному розміщенні запасів матеріальних ресурсів, виконання всіх необхідних операцій вантажопереробки продукції на різних етапах її просування.

Ринкова стратегія розвитку економіки передбачає збалансований розвиток всіх галузей народного господарства - як галузей матеріального виробництва, так і інфраструктури. До галузей інфраструктури відносять такі галузі, які забезпечують зберігання, доставку продукції, як у сфері виробництва, так і у сфері обслуговування. Це - транспорт, зв’язок, торгівля, матеріально-технічне забезпечення. Матеріально-технічну базу забезпечення виробництва необхідними ресурсами представляє складське господарство. Також варто зазначити, що особливої актуальності логістика складування набуває в сучасних умовах ринкової трансформації економіки України.

З дослідженням даної теми пов’язані імена таких вітчизняних та зарубіжних вчених як: Крикавський Є. В., Гаджинський А.М., Окландер М. А та багато інших. Водночас варто зазначити, що проблема дослідження складської логістики в Україні ще не достатньо розроблена та потребує подальшого опрацювання.

Метою написання дипломної роботи є вивчення теоретичних підходів до проблеми організації складського господарства та методів, які пов’язані з ефективною організацією складського технологічного процесу і обробки інформації.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення в роботі таких основних завдань:

дослідити основні теоретико-методологічні аспекти організації складської логістики;

з’ясувати суть технологічного і логістичного процесів на складі;

проаналізувати організацію складської логістики в сучасних умовах;

проаналізувати ефективні функціонування складу і основних параметрів у МВК ПП «ЕНЕМА»;

розглянути зарубіжний і вітчизняний досвід організації складського господарства;

обґрунтувати пропозиції щодо шляхів удосконалення та перспектив складської логістики.

Об’єктом дослідження є організація складського господарства на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є МВК ПП «ЕНЕМА».

Предметом дослідження є складська логістика.

Методологія дослідження. Під час підготовки дипломної роботи довелося використати метод порівняння, балансовий метод, матричні методи, а також функціонально вартісний аналіз.

Структура роботи. Структурно робота складається з вступу, п‘яти розділів, висновків. Загальний обсяг 148 сторінок, включає 11 рисунків, 13 таблиць, список використаних джерел з 45 пунктів та 5 додатків.

У першому розділі досліджено теоретичні аспекти організації складської логістики на підприємстві. Зокрема проаналізовано роль, місце і функції складу в логістичних системах, структуру і класифікацію складів, розглянуто організацію технологічного і логістичного процесів на складі та оптимізацію товарних втрат при логістичних операціях.

У другому розділі здійснено аналіз організації складської логістики на МВК ПП «ЕНЕМА». Особливу увагу зосереджено на визначенні критеріїв ефективності функціонування складу і його основних параметрів.

У третьому розділі описуються шляхи вдосконалення складської логістики на сучасному етапі. Зокрема удосконалення облікових технологій в складському господарстві та напрями удосконалення організації роботи і технічного оснащення складу у МВК ПП «ЕНЕМА».

Виконано розрахунок системи штучного освітлення приміщення . зроблено аналіз джерел забруднення навколишнього середовища автотранспортом, Пропонуються заходи запобігання забруднення атмосферного повітря, заходи щодо зменшення впливу шкідливих факторів.

Рекомендовані заходи щодо підвищення протипожежної безпеки та обмеження обсягу руйнувань будівель та споруд:на МВК ПП «ЕНЕМА»

У процесі дослідження використовувалися дані навчальних посібників, періодичних видань, матеріали науково-практичних конференцій, ресурси мережі Internet та статистичні матеріали МВК ПП «ЕНЕМА».

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛОГІСТИКИ - ІНСТРУМЕНТА РОЗВИНУТОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Поняття логістики та рівні її розвитку

Слово «логістика» (від грец. logistike - майстерність підраховувати, міркувати) бере свої витоки ще з часів Римської імперії, коли існували спеціальні службовці «логісти» або «логістики», які займалися розподілом продуктів харчування. Наукою ж логістика стала завдяки військовій справі. Так, візантійський імператор Леон VI (825-912 рр. н. е.) дав їй таке визначення: «Завдання логістики - сплачувати платню армії, належним чином озброювати та розподіляти її, постачати зброю і військове спорядження, своєчасно і достатньою мірою піклуватися про її потреби й відповідно готувати кожен акт військового походу, тобто підраховувати простір і час, робити правильний аналіз місцевості з точки зору пересування армії, а також визначати сили опору супротивника і згідно з цими функціями управляти й керувати, тобто розпоряджатися рухом і розподілом власних збройних сил».

Історично вперше управління матеріальними потоками здійснювалося при пересуванні військ, за якими йшли обози з продовольством та військовим спорядженням. Задуми полководців і мінлива військова ситуація вимагали від військ та флоту складних маневрів, змін маршрутів пересування, прибуття до місця призначення у точно визначений час. Тому термін «логістика» (у перекладі означає «прикладна математика») вперше з’явився у військовій справі і став звичним на початку ХІХ століття у період наполеонівських війн.

Незважаючи на первинну військову специфіку, це визначення принципово подібне до сучасних формулювань.

Лише через 1000 років, у період другої світової війни, принципи логістики почали успішно втілюватися у життя, коли в США, СРСР та інших країнах вивчалися властивості операцій, пов’язаних з управлінням матеріальними потоками. У цей період було проведено дослідження, що стосувалося проблем військового постачання та тилового забезпечення фронту, розроблено математичні методи й моделі, які з часом дістали назву «дослідження операцій».

Першим автором праць з логістики вважають французького військового фахівця початку ХХ століття А. Г. Джаміні, який визначив логістику як «практичне мистецтво руху військ». Разом з тим Джаміні стверджував, що логістика стосується не тільки перевезення, але охоплює й широке коло інших питань: планування, управління, постачання, визначення місць дислокації військ, будівництво мостів, шляхів тощо.

В розвинутих країнах внаслідок енергетичної кризи концепція логістики сформувалася наприкінці 70-х років, як розвиток ідей системного підходу до організації управління. Нині ця концепція проголошується деякими фахівцями мало не як «нова філософія управління», «третій шлях раціоналізації». Такі гучні назви не безпідставні, вони підтверджуються і цифрами. Так, у країнах Західної Європи майже 98 % часу виробництва товару припадає на проходження його каналами матеріально-технічного забезпечення (доставка сировини та транспортування готової продукції і головним чином зберігання). Власне виробництво займає лише 2 % сумарного часу, а транспортування - 5 %. Очевидно, що резерви треба шукати серед цих 98 %. Крім того, у західноєвропейських країнах витрати на всі види діяльності, пов’язаної з матеріально-технічним забезпеченням, становлять близько 13 % вартості валового національного продукту. Структура цих витрат така: на транспортування припадає 41 % зазначених витрат, на зберігання товару - 21 %, на матеріальні запаси - 23 %, на адміністративні витрати - 15 %.

Пошук шляхів скорочення витрат відбувається у напрямі вдосконалення управління постачанням, збутом та зберіганням товарів, покращання маркетингової діяльності, поглиблення взаємодії постачальників, споживачів та посередників, удосконалення технології руху матеріальних потоків і т. ін. Концепція інтеграції цих процесів має назву «логістика». Намагання мінімізувати сумарні витрати, підвищити якість не випадкове. У країнах з розвинутою ринковою економікою на сектор розподілу, як правило, припадає близько 1/3 валового національного продукту. При цьому майже половина цього показника припадає на зберігання запасів матеріальних ресурсів. За даними Ради з управління матеріальним розподілом США, надмірне зростання продуктивності праці в логістичній діяльності забезпечує скорочення корпоративних витрат на 10-20 %. Аналогічна ефективність спостерігається й у ряді інших країн.

В основі скорочення витрат полягає відмова від мінімізації витрат окремих напрямів діяльності фірм (зберігання запасів, збут, постачання, транспортування і т. ін.), тому що вона дає лише обмежену економію і сприяє приховуванню неефективних сфер цієї діяльності.

Відомо, що будь-яка зміна витрат в одному з видів діяльності, буде це перевезення, складування чи виробництво, обов’язково впливає на суміжні процеси, але не обов’язково адекватно. Так, дуже часто спроба максимально знизити витрати на перевезення стає задорогою для фірми в цілому, якщо її транспортний підрозділ домагається їх скорочення, приносячи у жертву швидкість і особливо надійність доставки. Однак досягти мінімізації сумарних витрат на виробництво і сферу обігу вдалося не одразу.

Як економічний критерій логістики у 60-70-х роках був прийнятий мінімум сумарних витрат на усі логістичні операції. Такий підхід давав змогу досягти раціонального співвідношення витрат та прибутків шляхом пошуку економічних компромісів між інтересами усіх структурних підрозділів фірм на стратегічному, організаційному та оперативному рівнях.

У стратегічному напрямі вирішуються такі проблеми, як вибір постачальника та видів систем розподілу. Наступний рівень - рішення та способи організації виробництва і ринку, включаючи можливості відправлень та частоту відвантажень.

На оперативному рівні конкретизуються та деталізуються організаційні заходи, наприклад, вибір маршруту та виду транспорту залежно від розміру партій вантажу та виконуються інші аналогічні завдання. На кожному із зазначених рівнів спеціалісти в галузі логістики, займаючи центристську позицію, намагаються збалансувати витрати, запаси матеріальних ресурсів і якість обслуговування. Збільшуючи витрати на одні операції з метою більшого зниження витрат на інші операції, досягалися мінімальні витрати на всю логістичну систему. Характерним прикладом цього є зростання витрат на транспортування та суттєве зниження витрат на управління запасами та складування.

В кінці 70-х років, завершуючи період класичної логістики, відбулися зміни в її концепції. Якщо раніше акцент робився на компромісах між функціями логістики однієї фірми, то надалі почали виділятися компроміси між фірмами.

На початку 80-х років настав новий період розвитку логістики, що називається періодом неологістики, чи логістики другого покоління. Логістика в цей період характеризується розширенням сфери дії за межі традиційних функцій. Необхідність такого розширення обґрунтовувалася тим, що жоден із структурних підрозділів фірми традиційно не мав достатніх можливостей та ресурсів, щоб одноосібно належним чином реагувати на зміни зовнішніх умов та самостійно ефективно працювати. Необхідні були спільні зусилля всієї фірми чи підприємства.

Новий підхід на основі всього підприємства полягав у тому, що логістичні системи мали створюватися та керуватися з максимальною ефективністю діяльності всієї фірми, а не тільки системи логістики. Тому велику увагу почали приділяти міжфункціональним компромісам.

Отже, можна констатувати, що логістика залежно від її сучасного рівня розвитку є комплексним (системним) методом розробки стратегій і механізму оптимізації господарчих зв’язків на основі міжфірмених чи міжфункціональних економічних компромісів.

Як зазначалося раніше, конкурентоспроможність фірм значною мірою залежить від якості логістичного обслуговування. Особливо якщо вони застосовують сучасні методи досягнення виробництва товарів, що звільняють значну частку зворотних коштів, шляхом синхронізації роботи виробничих підрозділів фірм та логістичних структур, надійність постачань, швидкість відвантаження та перевезення, відповідну партіонність відправлень вантажів.

Відмінною рисою логістики є широке застосування засобів інформатики та комунікацій. Вони дають змогу на високому рівні контролювати усі основні та допоміжні процеси сфери розподілу. Автоматична система контролю чітко відслідковує такі показники, як наявність напівфабрикатів та випуск готової продукції, обсяг постачання матеріалів та комплектуючих, ступінь виконання замовлень, просування товарів від виробника до споживача та інші. Важливу роль відіграє і комп’ютеризація операцій, пов’язаних з оформленням замовлень, швидкість та точність яких впливає на частку балансу фірм, що відображає рух готівкових коштів, та як результат відбивається на обігу капіталу.

Під впливом логістики транспортна політика ряду західних країн зазнала ліберальних змін і перш за все стосовно автомобільного та повітряного транспорту, як найбільш пристосованим до перевезення вантажів дрібними партіями, що дає можливість скоротити запаси матеріальних ресурсів і підвищити швидкість їх обертання.

Перехід від жорсткого державного контролю до дерегулювання транспорту проявився у знятті регламентації з тарифів і напрямів капітальних вкладень, усуненні ліміту кількості автотранспортних та авіакомпаній, ліквідації ряду ліцензій, обмежуючих комерційну та експлуатаційну діяльність перевізників.

Одні автори публікацій розглядають логістику насамперед як науку, що допомагає оптимізувати кооперативні зв’язки. Інші вважають основним середовищем застосування логістики внутрішньовиробничі процеси з обов’язковим включенням питань планування завантаження обладнання, визначення розміру партій запуску деталей. Одні автори відокремлюють як основу логістичного підходу транспортне обслуговування, інші ж ставлять у центрі регулювання та планування виробничого процесу складське господарство. Так, французькі фахівці з логістики трактують її як «сукупність різноманітних видів діяльності з метою одержання з найменшими витратами необхідної кількості продукції у встановлений час та у встановленому місці, де існує конкретна потреба у цій продукції». На думку ряду інших західних спеціалістів, логістика - це інтеграція процесу перевезень з виробничою сферою, що включає вантажно-розвантажувальні операції, зберігання та транспортування товарів, а також необхідні інформаційні процеси. Німецький професор Пфоль припускав, що логістика - це «процес планування, реалізації та контролю ефективних й економних з точки зору витрат переміщення та зберігання матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції, а також пов’язаної з ними інформації про постачання товарів від місця виробництва до місця споживання згідно з вимогами клієнтури». Санкт-Петербурзький учений Б. К. Плоткін пропонує стисле, але досить влучне визначення: «Логістика - це наукова дисципліна про управління потоками в системах». Така різноманітність визначень пов’язана з тим, що логістика як наукова дисципліна перебуває у стадії формування, і її базова термінологія ще не уніфікована.

На наш погляд, логістика вирішує питання, що стосуються матеріальних та інформаційних потоків з товароруху (сировини, матеріалів, запасних частин), тобто з поставок. Загальним для всіх фахівців з логістики є системний розгляд виробничих процесів та їх транспортно-складського забезпечення з урахуванням сфери товарообороту.

Таким чином, теоретично логістика відокремилась як самостійна наука.

В багатьох зарубіжних країнах вона є самостійною галуззю досліджень учених, вивчається у вузах. Сподіватимемося, що і в Україні до логістики ставитимуться не тільки як до модного слова, а вона набуде розвитку як ефективний науково-практичний напрям.

.2 Логістичний процес на складі

Логістичний процес на складі досить складний, оскільки вимагає узгодженості функцій постачання запасами, переробки вантажу і розподілу замовлень. Логістика на складі охоплює усі основні функціональні галузі, що розглядаються на мікрорівні. Тому логістичний процес на складі є набагато ширшим, ніж технологічний процес і забезпечує :

постачання запасами;

контроль за поставками;

розвантаження і приймання вантажів;

внутрішньоскладське транспортування та перевалку вантажів;

складування і зберігання вантажів;

комплектацію (комісіонування) замовлень клієнтів та відвантаження;

транспортування та експедирування замовлень;

збирання та доставку порожніх товароносіїв;

контроль за виконанням замовлень;

інформаційне обслуговування складу;

обслуговування клієнтів (надання послуг).

Функціонування усіх складових логістичного процесу має розглядатися у взаємозв’язку та взаємозалежності. Такий підхід не тільки дає змогу чітко координувати діяльність служб складу, він є основою планування і контролю за просуванням вантажу на складі з мінімальними витратами.

Умовно весь процес можна поділити на три частини:

) операції, спрямовані на координацію служби закупівлі;

) операції, безпосередньо пов’язані з переробкою вантажу та його документацією;

) операції, спрямовані на координацію служби продаж.

Рис. 1.1. Схема логістичного процесу на складі

Координація служби закупівлі здійснюється в ході операцій з постачання запасами та завдяки контролю за веденням поставок. Основне завдання постачання запасами полягає у забезпеченні складу товаром (чи матеріалом) відповідно до можливостей його переробки на даний період при повному задоволенні замовлень споживачів. Тому потреби у закупівлі запасів визначаються узгоджено зі службою закупок і потужністю складу.

Облік та контроль за одержанням запасів та відправкою замовлень дає змогу забезпечити ритмічність переробки вантажопотоків, максимальне використання об’єму складу та необхідні умови зберігання, скоротити терміни зберігання запасів і тим самим збільшити оборот складу, як це показано на рис. 1.1.

Розвантаження і приймання вантажів

При здійсненні цих операцій необхідно орієнтуватися на умови постачання, зазначені в укладеній угоді (розділ «Базис поставки»). Відповідно до цього готуються місця розвантаження під указаний транспортний засіб (трейлер, фура, контейнер) та необхідне вантажно-розвантажувальне обладнання. Розвантаження на сучасних складах здійснюється на розвантажувальних автомобільних чи залізничних рампах та контейнерних площадках. Спеціальне оснащення місць розвантаження і правильний вибір вантажно-розвантажувального обладнання дають змогу ефективно здійснювати розвантаження (у стислі строки і з мінімальними втратами вантажу), у зв’язку з чим скорочуються простої транспортних засобів, а отже, знижуються витрати обертання.

Операції, що проводяться на даному етапі, включають:

розвантаження транспортних засобів;

контроль документарної і фізичної відповідності замовлень поставки;

документарне оформлення вантажу, що прибув, через інформаційну систему;

формування складської вантажної одиниці.

Внутрішньоскладське транспортування і перевалка вантажу

Внутрішньоскладське транспортування передбачає переміщення вантажу між різноманітними зонами складу: з розвантажувальної рампи до зони приймання, звідси до зони зберігання, комплектації та на навантажувальну рампу. Ця операція виконується за допомогою піднімально-транспортних машин та механізмів.

Транспортування вантажів на внутрішньоскладському рівні має здійснюватись за умов мінімальної протяжності у часі та просторі за наскрізними «прямоточними» маршрутами. Це дає змогу уникнути неефективного виконання операцій. Кількість перевалок (з одного виду обладнання на інше) має бути мінімальною.

.2.2 Складування та зберігання вантажів

Процес складування полягає у розміщенні та укладанні вантажу на зберігання. Основний принцип раціонального складування - ефективне використання об’єму зони зберігання. Передумовою цього є оптимальний вибір системи складування і, в першу чергу, складського обладнання. Обладнання під зберігання має відповідати специфічним особливостям вантажу та забезпечувати максимальне використання висоти та площі складу. При цьому простір під робочі проходи має бути мінімальним, але з урахуванням нормальних умов роботи піднімально-транспортних машин і механізмів. Для упорядкованого зберігання вантажу і економного його розміщення використовують систему адресного зберігання за принципом твердого (фіксованого) чи вільного (вантаж розміщується на будь-якому вільному місці) вибору місця складування.

Процес складування та зберігання включає:

а) закладання вантажу на зберігання;

б) зберігання вантажу та забезпечення відповідних для цього умов;

в) контроль за наявністю запасів на складі, що здійснюється через інформаційну систему.

Комплектація (комісіонування) замовлень та відвантаження

Процес комплектації означає підготовку товару відповідно до замовлень споживачів.

Комплектація і відвантаження замовлень включають:

а) одержання замовлення клієнта (відбірковий лист);

б) відбір товару кожного найменування за замовленням клієнту;

в) комплектацію відібраного товару для конкретного клієнта згідно з його замовленням;

г) підготовку товару до відправки (укладання в тару, на товароносій);

д) документарне оформлення підготованого замовлення та контроль за підготовкою замовлення;

е) об’єднання замовлень клієнтів у партію відправки та оформлення транспортних накладних;

є) відвантаження вантажів у транспортний засіб.

Замовлення клієнтів комісіонують у зоні комплектації. Підготовка та оформлення документації здійснюються через інформаційну систему. Адресна система зберігання дає змогу вказувати у відбірковому листі місце відібраного товару, що значно скорочує час відбору та допомагає відслідковувати відпуск товару зі складу.

При комплектації відправки інформаційна система полегшує поєднання вантажів у економічну партію відвантаження, що дає можливість максимально використовувати транспортний засіб. При цьому обирається оптимальний маршрут доставки замовлень. Відвантаження здійснюється на навантажувальній рампі (вимоги до відвантаження аналогічні до вимог розвантаження).

Транспортування та експедирування замовлень можуть здійснюватись як складом, так і самим замовником. Останній варіант є ефективним лише у тому разі, коли замовлення виконується партіями, що дорівнюють місткості транспортного засобу, і при цьому запаси споживача не збільшуються. Найбільш поширеною та економічно виправданою є централізована доставка замовлень складом. Тоді завдяки уніфікації вантажів та оптимальним маршрутам доставки значно скорочуються транспортні витрати і з’являється реальна можливість здійснювати поставки дрібними партіями і частіше, що скорочує непотрібні страхові запаси споживача.

Збирання і доставка порожніх товароносіїв займають значну частину у статті витрат. Товароносії (піддони, контейнери, тара-обладнання) за умов внутрішньоміських перевезень частіш за все багатооборотні, а тому вимагають повернення відправнику. Ефективний обмін товароносіїв можливий лише тоді, коли достовірно визначена їх оптимальна кількість і чітко виконується графік обміну ними зі споживачами.

Інформаційне обслуговування складу передбачає управління інформаційними потоками і є стрижнем функціонування усіх служб складу. Залежно від технічної оснащеності управління матеріальними потоками може бути як самостійною системою (на механізованих складах), так і складовою підсистеми загальної автоматизованої системи управління матеріальними та інформаційними потоками (на автоматизованих складах).

Інформаційне обслуговування охоплює:

обробку вхідної документації;

пропозиції по замовленнях постачальників;

оформлення замовлень постачальників;

управління прийманням та відправкою;

контролювання наявності вантажів на складі;

приймання замовлень споживачів;

оформлення документації для відправки;

диспетчерську допомогу, включаючи оптимальний вибір партій відвантаження та маршрути доставки;

обробку рахунків клієнтів;

обмін інформацією з оперативним персоналом та верхнім ієрархічним рівнем;

різноманітну статистичну інформацію.

На забезпечення координації діяльності служби продажу в першу чергу спрямовані операції контролю за виконанням замовлень і надання послуг клієнтам, від яких залежить рівень обслуговування. Успішне логістичне обслуговування покупців може стати найважливішою, до того ж стратегічною ознакою, що вигідно вирізняє дану фірму серед конкурентів.

Виділяють три основні категорії елементів обслуговування: допродажне, на час продажу та післяпродажне. Наданням допродажних послуг займається служба продажу (маркетингова служба).

Склад забезпечує виконання таких продажних послуг:

сортування товарів;

повну перевірку якості товарів, що постачаються;

фасування та пакування;

заміну замовленого товару;

експедиторські послуги зі здійсненням розвантаження;

інформаційні послуги;

підписання договорів з транспортними агентствами;

а також післяпродажних послуг:

встановлення виробів;

гарантійне обслуговування;

забезпечення запчастинами;

тимчасову заміну товарів;

приймання дефектної продукції та її заміну.

Раціональне здійснення логістичного процесу на складі є запорукою його рентабельності. Тому при організації логістичного процесу передбачається досягнення:

) раціонального планування складу при визначенні робочих зон, що сприяє зниженню витрат та удосконаленню процесу переробки вантажу;

) ефективного використання простору при розстановці обладнання, що дає змогу підвищити потужність складу;

) використання універсального обладнання, яке виконує різноманітні складські операції, що призводить до істотного скорочення парку піднімально-транспортних машин;

) мінімізації маршрутів внутрішньоскладського перевезення з метою скорочення експлуатаційних витрат і зростання пропускної спроможності складу;

) здійснення уніфікації партій відвантажень та використання централізованої доставки, що уможливлює істотне скорочення транспортних витрат;

) максимального використання можливостей інформаційної системи, що значним чином скорочує час та витрати, пов’язані з документооборотом та обміном інформації тощо.

Іноді резерви раціональної організації логістичного процесу, навіть і не досить значні, випливають з простих речей: розчистки загороджених проходів, покращання системи освітлення, організації робочого місця. У пошуку резервів ефективності функціонування складу немає дрібниць, все має аналізуватися, а результати аналізу - використовуватись для покращання організації логістичного процесу.

.3 Логістика складського господарства

Склади: визначення, види та функції

Складська діяльність - це планові та систематично реалізовані заходи підприємств щодо зберігання і сортування матеріальних запасів за умови забезпечення встановлених вимог до їхньої якості і кількості.

Основні завдання складської діяльності:

приймання,

зберігання матеріальних запасів;

підготовка до виробничого зберігання;відвантаження готової продукції споживачам;

дотримання норм запасів;

контроль за використанням матеріалів.

Основним елементом складської діяльності є склад.

Склади - це будинки, споруди та різноманітні пристрої, призначені для приймання, розміщення та зберігання товарів, що надійшли на них, підготовки їх до споживання та відправлення споживачеві.

Завдання складу - забезпечення належних умов для приймання,

опрацювання, зберігання та відвантаження товарів за умови дотримання певних вимог до їхньої кількості і якості.

Необхідність у складуванні і зберіганні продукції пов'язана з існуючими коливаннями циклів її виробництва, транспортування та споживання. За таких умов склади різних типів можуть формуватися на початку, у середині та наприкінці товаропотоків або виробничих процесів для тимчасового накопичення вантажів і своєчасного постачання виробництва сировиною і матеріалами у необхідній кількості.

Організація і функціонування складської діяльності відображає логістичну стратегію підприємства, яка вирішує наступні питання:

де необхідно розміщати склади?

скільки складів необхідно побудувати та наскільки вони повинні бути великими?

які зберігаються матеріали, у яких кількостях і умовах?

які роботи повинні виконуватися на складі?

хто має бути власником складів?

яке найкраще планування складів?

яке устаткування необхідно використовувати для складського переміщення матеріалів?

як необхідно вимірювати показники роботи складу?

В.В. Волгін визначає наступні складові процесу організації складського господарства:

вибір місця для будівництва власних складів, оцінка вигідності розміщення складів для оренди;

підготовка технічного завдання на будівництво з врахуванням конструктивних особливостей і техніко-експлуатаційних можливостей складських приміщень при розробці схем використання складського простору, планів розміщення стелажів, технології складських операцій, маршрутних карт і т. д.;

оптимізація використання приміщень;

визначення найбільш вигідного використання площ і ємності приміщень при розміщенні стелажів, устаткування, проїздів і проходів;

вибір методів і способів зберігання, створення необхідних умов;

вибір і визначення використання устаткування і техніки у складських роботах;

постановка завдань по механізації технологічних операцій;

освоєння комп'ютерних систем, навчання відповідних співробітників, призначення адміністратора системи, що контролює її функціонування;

організація контролю наявності і збереження товарів на складі;

розробка технологічних карт, опису послідовності операцій, інструкцій по виконанню операцій, нормативів для бізнес-процесів і т.д.;

розробка положень про служби, що виконують відповідні роботи;

забезпечення підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, що виконують відповідні операції.

Важливим моментом у визначенні спрямованості складської діяльності є її координація із суміжними підрозділами підприємства (рис. 1.2).

Основні функції складу.

. Складування і зберігання.

Дана функція дозволяє вирівнювати тимчасову різницю між випуском продукції і її споживанням, дає можливість здійснювати безперервне виробництво і постачання на базі створюваних товарних запасів.

. Надання послуг.

Відповідно до цієї функції склад може надавати споживачам послуги, які забезпечують підприємству високий рівень обслуговування. У тому числі:

підготовка товарів до продажу (фасування, упакування і т. д.);

перевірка функціонування устаткування, його монтаж;

надання продукції товарного виду, попереднє опрацювання;

транспортно-експедиційні послуги.

.        Перетворення виробничого асортименту у споживчий.

Б.А. Анікін визначає зміст цієї функції як створення необхідного асортименту для виконання замовлень споживачів. Дана функція сприяє ефективному використанню замовлень і виконанню більше частих поставок у тому обсязі, який необхідний споживачеві.

. Консолідація та транспортування.

Більшість споживачів замовляють на складах партії товарів в об'ємах «менше, ніж вагон» або «менше, ніж трейлер» призводить до значного зростання витрат, пов'язаних з доставкою цих вантажів. При цьому склад може здійснювати функцію консолідації невеликих партій вантажів для декількох споживачів до повного завантаження транспортного засобу.

. Вирівнювання матеріальних потоків у часі, асортиментах і споживаних обсягах.

Рис. 1.2. Координація діяльності суміжних служб на складі

Об'єктивна необхідність у спеціально обладнаних місцях для утримування запасів існує на всіх стадіях потоку продуктів, починаючи від первинного джерела сировини і закінчуючи передачею кінцевому споживачеві готової продукції. Цим пояснюється велика кількість різноманітних складів, які відрізняються за виконанням, розмірами та видами продукції, що зберігається.

Основні характеристики складів.

Склади розділяють:

За умовами складської обробки матеріальних запасів.

Розрізняють склади накопичувального, транзитно-перевалочного та розподільного типу.

Склади накопичувального типу (товарні склади). Вони орієнтовані на тривале зберігання матеріальних запасів. Їхнє завдання:

прийомка від постачальника сировини, матеріалів і т. д. з подальшим їхнім зберіганням і складською обробкою;

обслуговування виробництва (зберігання комплектації, виробничих заділів, готової продукції і т. д.).

Склади транзитно-перевалочного типу. Призначені для перевідправлення різними видами транспорту матеріальних запасів з районів виробництва до пунктів їхнього споживання. Ці склади виконують роль перевалочних пунктів. Тут вивантажують запаси, які доставлені одним видом транспорту, здійснюють їхню прийомку за кількістю і якістю, сортують і завантажують на інший вид транспорту (товарно-сортувальні станції, морські вантажні порти і т. д.).

Залежно від широти асортименту продукції, що зберігається, розрізняють:

спеціалізовані склади;

склади зі змішаним або універсальним асортиментом.

Склади розподільного типу (розподільні центри). Вони забезпечують короткотермінове зберігання матеріальних запасів під час їхнього руху від місця виробництва до оптової або роздрібної точки. Вони безпосередньо задіяні у потоковому процесі. За таких умов розподільний центр і його клієнти повинні створювати єдину систему, тобто бути організаційно, економічно, технологічно та технічно інтегрованими.

Розподільний центр фактично є складом накопичувального типу, але із прискореним рухом матеріальних запасів. Такий склад не має зайвих запасів, і клієнти не можуть на ньому повторити. Після відвантаження комплектів матеріальних запасів зусилля розподільного центра зосереджуються на виконанні наступних замовлень. Цикл становить 24-48 годин.

За родом матеріальних запасів, що зберігаються.

Розділяють склади на універсальні та спеціальні.

Універсальні склади призначені для зберігання різних видів матеріалів.

Спеціальні склади - для складування тільки певних видів матеріалів.

Ці склади можуть бути централізованими, прицеховими і цеховими.

За типом конструкції складів.

Склади ділять на наступні види.

Закриті склади.

Опалювальні склади. Приміщення із штучно регульованими умовами зберігання. Температура -25 ± 15° С, вологість 80 % при температурі 25° С.

Неопалювальні склади. Приміщення із природною вентиляцією без штучного регулювання умов зберігання. Коливання температури і вологості істотно менше, ніж на відкритому повітрі. Температура -5 ± 45° С, вологість 98 % при температурі 25° С.

Напівзакриті склади (навіси). Місце, у якому умови зберігання несуттєво відрізняються від коливань температури і вологості на відкритому повітрі. Складовані матеріальні запаси захищені від прямої дії опадів і сонячного випромінювання. Температура 0 ± 50° С, вологість 100 % при температурі 25° С.

Відкритий склад (складський майданчик). Місце, де умови зберігання несуттєво відрізняються від коливань температури і вологості на відкритому повітрі. Температура 0 ± 50° С, вологість 100 % при температурі 25° С.

Спеціальний склад (підземні склади, резервуари). Місце, що за умовами зберігання виробничих запасів відповідає закритим опалювальним складам. Температура -25 ± 15° С, вологість 80 % при температурі 25° С.

За місцем складів у виробничому процесі.

Розрізняють матеріальні, внутрішньовиробничі і збутові склади.

Матеріальні склади призначені для матеріально-технічного забезпечення виробничої діяльності підприємства. На них зберігаються запаси, призначені для підтримки безперервності та безперебійності виробничого процесу.

Внутрішньовиробничі склади забезпечують зберігання незакінченого виробництва і міжцеховий розподіл матеріалів, деталей, вузлів (центральний і інструментальний склади).

На збутових складах зберігається готова продукція, призначена для реалізації споживачам.

У найбільш загальному випадку на складі формуються певні виробничі зони.

На них виконуються наступні основні операції.

У зоні розвантаження вантажів виконується механізоване або ручне розвантаження транспортних засобів.

Прийомочна експедиція зв'язує постачальника і замовника: приймання вантажу, що надійшов, по кількості та його передача на основний склад (у випадку надходження вантажу у неробочий час, він розміщається тимчасово у зоні прийомки вантажів).

У зоні прийомки вантажу проводять прийомку вантажів по кількості і якості з наступною їхньою передачею на основний склад.

Зона зберігання вантажів.

В активній зоні розміщаються вантажі, які охоплені процесами зберігання та внутрішньо складських переміщень (відбір вантажу для відправки споживачеві).

У резервній зоні розміщаються вантажі, призначені для вирівнювання складських товаропотоків у процесі формування замовлення споживачів.

У зоні комплектування вантажів на відправку формуються вантажні одиниці, що містять підібрані відповідно із замовленнями споживачів асортименти товарів.

У зоні завантаження вантажів відбувається механізоване або ручне завантаження транспортних засобів.

Планування складів

Планування складу призначене для створення ефективної системи зберігання запасів, за умови дотримання встановлених показників якості і кількості таким чином, щоб вони були досяжні у будь-який час, уникаючи будь-яких втрат.

Планування складу повинно відповідати таким вимогам:

виключення негативного впливу одних запасів на інші при їхньому зберіганні;

застосування найбільш раціональних способів складського розміщення запасів;

забезпечення можливості найбільш ефективного застосування підйомно-транспортних засобів.

При плануванні складу необхідно дотримуватися таких умов:

оптимальне використання складських приміщень;

максимальна ефективність роботи з матеріальними запасами;

підвищення економічності всіх складських операцій.

Показники, які визначають вибір варіанта планування складу.

Розміщення складу:

закріплення складської площі за певним товаром;

направленість складування товару (горизонтальне чи вертикальне).

Узгодженість операцій комплектації замовлення та поповнення запасів.

Як формується графік роботи складських працівників, які займаються комплектацією замовлень і поповненням запасів (послідовно чи паралельно)?

Зручність виконання вантажних робіт.

Організація процесу складської переробки вантажів.

При виборі варіанта планування складу визначають:

оптимальне співвідношення між робочими об'ємом та площею складу;

чисельністю обслуговуючого персоналу і рівнем механізації складських робіт.

Розрахунок площі складських приміщень

Вихідними даними для визначення прощі складу є номенклатура, властивості та кількість матеріальних цінностей які необхідно зберігати. Розрахунок площі складу включає такі процедури:

визначення корисної площі (площі на якій безпосередньо будуть зберігатися вантажі);

оперативної площі до якої відносять приймально-сортувальні, відпускні, вагові площадки, проходи, проїзди й т.д.;

конструктивної площі на якій розташовуються перегородки, колони, сходові клітки й т.д.

Розрахунок площі складських приміщень може проводитись двома методами: методом навантажень або точним методом.

Метод навантажень застосовується для визначення площі універсальних складів або на першій стадії проектування складських приміщень.

Розрахунок площі складського приміщення за методом навантажень визначається за допомогою наступної формули:

, (1.1)

де - загальна площа складу, м2;

 - максимальна норма <#"816701.files/image005.gif"> - коефіцієнт нерівномірності надходження вантажів на склад;

- середнє розрахункове <#"816701.files/image007.gif"> - коефіцієнт використання площі складу.

Коефіцієнт нерівномірності надходження вантажу на склад визначається за формулою:

, (1.2)

де  - максимальний добовий обсяг вантажу, що надходить на склад, т/добу;

 - середньодобовий обсяг вантажу, що надходить на склад, т/добу.

Максимальна норма зберігання вантажу на складі дорівнює наступному:

, 1.3)

де  - річний обсяг надходження на склад i - го вантажу, т/ рік;

 - максимальна норма запасу і - го вантажу, діб;

- кількість найменувань вантажів, що надходять на склад.

Точний метод використовується при детальному проектуванні складських приміщень. Розрахунок точним методом потребує детальних характеристик матеріалів <#"816701.files/image015.gif">

Рис. 2.1. Карта розміщення вільних міст на складе в відповідності с правилами прийому продукції

Коли проводиться процес комплектації замовлень , комплектовщик в листі отборки відзначає навпроти кожної товарної позиції ступінь наповненості того осередку , з якої здійснюється відбір. Після комплектації всього замовлення ( якщо замовлення складає до 10 - 15 товарних позицій) або його частини комплектовщик відзначає маркером на дошці ( карті) розміщення вільних місць на складі ступінь наповненості кожного осередку , з якої він виробляв відбір. При цьому було визначено перелік квітів, якими проводиться заповнення . Червоний - повністю заповнена осередок , синій - осередок заповнена наполовину , білий / порожній - відсутність товару в комірці. У процесі виконання операцій з розміщення товарів на зберігання виконується аналогічна операція . Таким чином , отримати інформацію про наявність і розташування вільних місць на складі можливо при візуальному огляді даної карти .

Безумовно , даний метод має ряд недоліків і обмежень :

наявність інформації не в режимі on - line ;

трудові та часові витрати складських службовців на процедури позначки в листі комплектації і карті розміщення вільних місць зберігання ;

виникнення ризику «людської помилки» при заповненні карти (особливо на початковому етапі впровадження методу ) ;

практична неможливість створення карти при глибинному зберіганні (технічно «промальовувати» дану карту практично не представляється можливим ) ;

відсутність можливості автоматичної « роздруківки » даних карти і передачі їх безпосереднім виконавцям (можливий тільки візуальний огляд і фіксація «вручну» в іншому документі) .

Однак , незважаючи на описані недоліки , даний метод був успішно реалізований на складах підприємсьва «ЕНЕМА». З плином часу кількість помилок при заповненні картки істотно скорочувався, а економічна привабливість даного методу цілком задовольняє керівництво складів , які не мають належного фінансового забезпечення.

. Перевірка супровідної документації згідно правил приймання продукції . При парафії транспортних засобів на склад одержувача в першу чергу перевіряється наявність супровідних документів (товарно- транспортна накладна , рахунок - фактура , технічний паспорт , сертифікат відповідності ГОСТ , посвідчення про якість тощо) і їх утримання на предмет відповідності умовам (кількість , асортимент , упаковка і т.д.) , зафіксованим у договорі поставки. Якщо основні товарно -супровідні документи відсутні , для приймання продукції складається акт про фактичну наявність продукції , який згодом підписується обома сторонами, що у приймання. Якщо відсутні додаткові документи , робиться відмітка в товарно- транспортній накладній.

. Перевірка збереження зовнішнього вигляду транспортного засобу , тари та упаковки відповідно до правил приймання продукції .

Перевірка на наявність на транспортних засобах або на контейнерах пломб відправника або пункту відправлення , справність пломб , відбитки на них , стан транспортного засобу , справність тари. У разі виявлення зовнішніх або внутрішніх механічних або технологічних пошкоджень транспортних засобів , а також відсутності або несправності пломб , проводитися відмітка в товарно-транспортної накладної , а також складається акт про огляд стану транспортних засобів. Також , явно видимі пошкодження транспортних засобів фотографуються і додаються до актів про огляд транспортних засобів ( панорамна і детальна зйомка).

. Розвантаження транспортних засобів згідно правил приймання продукції . У процесі розвантаження одночасно виробляється і підрахунок кількості товару, що надійшов . Організація розвантаження на підприємстві проводиться поза рампи. На МВК ПП «ЕНЕМА» розвантаження проводиться двома способами:

- зняття першого ряду палет штабеллери або навантажувачем , потім постановка в кузов фури гідравлічного візка і підвезення за допомогою її палет до краю кузова з подальшим зняттям навантажувачем .

- у разі можливості знімання бортів фури процес значно спрощується , тому що розвантаження здійснюється виключно навантажувачем .

. Перевірка кількості надійшов товару , використовуючи правила приймання продукції . У разі необхідності перевірка кількості виробляється в кожному вантажному місці. При виявленні недостачі складається акт про приймання продукції, в якому вказується номер транспортної накладної та рахунок - фактури , кількість товару, якого бракує , його загальна вартість , передбачувані причини недостачі , особи , що у приймання , їх підписи і дата складання акта. Якщо одна зі сторін не згодна зі змістом акта , то надається право додатково зафіксувати в акті свою думку. Також після виявлення недостачі і складання акту необхідно повідомити постачальника про результати приймання .

. Приймання продукції за якістю і комплектності відповідно до правил приймання продукції . Залежно від умов , зафіксованих у договорі поставки і з прийнятими правилами приймання продукції , приймання продукції за якістю проводитися із застосуванням часткової або повної вибірки товарів . При виявленні невідповідності якості продукції, що надійшла і порушенні правил приймання продукції склад зобов'язаний призупинити подальшу прийомку продукції і скласти акт , у якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів невідповідним правилам приймання продукції. Після цього одержувач повинен повідомити постачальника про виявлення при прийманні недолжного якості продукції . Залежно від рішення постачальника подальша приймання може проводитися за участю представника постачальника , з незалежним експертом , або одержувачем в односторонньому порядку , що описано в правилах приймання продукції. Слід зазначити, що як повідомлення постачальника , так і його відповідь компанія оформляє за допомогою телеграми , т.к. це прямий доказ (на відміну від оповіщення по телефону) дотримання обов'язку стороною, яка повинна призвести повідомлення. Так як відправка телеграми пов'язана з великими часовими витратами, у зв'язку з цим на підприємстві прийнято дублювати повідомлення постачальника через електронну пошту , але із застосуванням електронного цифрового підпису. Після складання акта порушення правил приймання продукції виробляється складання претензійного листа (з метою допоставки товару з належною якістю або відшкодування в грошовому еквіваленті в залежності від застосовуваних правил приймання продукції) , яке містить : найменування підприємства, якому претензія адресується , його адресу, вказівку партії товару , кількість бракованого товару , вартість бракованого товару , номер і дата акта про приймання продукції , зміст самого вимоги (допоставити товар замість бракованого , сплатити вартість бракованого товару , ін ) , в додатку до листа надається копія акта про приймання , акт про порушення правил приймання продукції , копія рахунок - фактури, копія товарно-транспортної накладної, копія телеграми (листи) про повідомлення підприємства-постачальника, у заключній частині претензійного листа вказується дата , підпис керівника підприємства , повне найменування підприємства .

Після завершення всіх операцій, пов'язаних безпосередньо з виконанням правил приймання продукції , проводиться оформлення товару на зберігання та занесення всієї необхідної інформації в інформаційну систему ( 1С ). Далі проводяться операції з ідентифікації її і розміщенні продукції на зберігання.

Найважливішою операцією складської діяльності в компанії є підготовка товарів до продажу , яка сприяє звільненню продавців та інших працівників від зайвих витрат часу і праці в процесі обслуговування покупців , швидкому відпустці товарів і збільшення пропускної здатності магазинів , скорочує товарні втрати і підвищує коефіцієнт використання торгового залу.

Операції з підготовки товарів до продажу на підприємстві «ЕНЕМА» діляться на :

. Загальні, до них відносяться

а) розпакування,

б) сортування товарів,

в) перевірка правильності позначення цін,

г) надання виробам товарного вигляду (чищення),

д) укладання на ящики для подачі в торговий зал,

е) розміщення товарів у торговельному залі на спеціальних стендах.

. Спеціальні, включають в себе:

а) комплектація, збірка і монтаж виробів, що надходять у розібраному вигляді,

б) усунення дрібних дефектів, нарізку електропроводу,

в) фасовка окремих товарів господарського призначення.

Всі ці дії виконують співробітники складів МВК ПП «ЕНЕМА».

Крім цього, відпуск товару включає в себе наступні операції:

• отборка товарів з місць зберігання (комплектація);

• підготовка до відпустки (упаковка, окантовка, маркування тощо);

• оформлення відпустки;

• відправлення за призначенням (доставка), або відвантаження.

Операції відпустки починаються з моменту отримання розпорядження та документів на відвантаження (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Технологічна схема відгрузки товару зі складів МВК ПП «ЕНЕМА»

Після отримання на складі оформленого відвантажувального документа проводиться реєстрація документів, робиться запит до БД про наявність та місцезнаходження товарів і роздруковується лист комплектації (маршрутна карта). Потрібно мати на увазі, що товари для комплектації завжди повинні бути вказані в послідовності розташування, а не в послідовності нумерації товарів. Слід також дотримуватися правила, щоб однорідні товари відбиралися разом в одній роздруківці, численні товари - від двох до 5 найменувань - в другу чергу. Третя партія складається з замовлень, що містять більше п'яти найменувань в кожному замовленні.

Працівники складу, отримавши лист комплектації (маршрутну карту), виробляють отборку товарів з місць зберігання. Після закінчення процесу комплектування партії та врегулювання можливих невідповідностей, упаковки, заповнення пакувальних листів, лист комплектації передається для завершення стадії підготовки до відвантаження, маркування відвантажуються вантажних місць і введення відповідної інформації до БД. Після закінчення оформлення документів здійснюється фактичне відвантаження товару зі складу.

Для персоналу складу, повинно бути законом, що ніщо не може покинути приміщення складу, якщо не залишається документації, що підтверджує це і підписаної особою, котрі забирають товар.

Матеріально - відповідальні особи складу по мірі здійснення операцій з товарами роблять записи в картках складського обліку (в паперовому або електронному вигляді) на підставі даних прибуткових і видаткових документів. Кожного запису в картці присвоюють черговий порядковий номер з початку року.

Після кожного запису приходу (витрати) виводять залишок на кінець дня за формулою 2.1.

                                   (2.1)

де Сп - залишок на початок операції;

Р-кількість відвантаженого товару.

Цей залишок повинен відповідати аналогічному показнику залишку на кінець дня останнього запису операції руху товарів. Картки оновлюються в міру руху товарів і зберігаються необхідний час як документи бухгалтерської звітності.

У разі потреби складаються звіти за тиждень, місяць і т.п. Зазначені звіти подаються в установленому порядку керівництву і в бухгалтерію підприємства і зберігаються в архівних файлах БД.

Система складування покликана забезпечити оптимальне розміщення вантажу на складі і раціональне управління ім.

Система складування МВК ПП «ЕНЕМА» ведеться з урахуванням всіх взаємозв'язків і взаємозалежностей між зовнішніми (що входять на склад і виходять з нього) і внутрішніми (складськими) потоками об'єкту і пов'язаних з ними факторів (параметри складу і вантажу, технічні засоби і т.д. ).

Так як у підприємства в наявність 3 склади, кожен площею по 300 м2 доцільно розрахувати показники ефективності використання складської площі та об'єму.

Ці показники дозволяють визначити, наскільки ефективно використовується складське простір при застосуванні конкретних видів складського обладнання.

Коефіцієнт корисно використовуваної площі - формула 2.2.

                                                   (2.2)

де - корисна площа складу, м2;

 - Загальна площа складу, м2.

Цей параметр в залежності від типу складського приміщення, його планування, використовуваного обладнання та інших факторів може мати значення від 0,25 до 0,6. Чим більше ці цифри, тим ефективніше використовуються складські площі.

Розрахуємо даний показник для кожного складу (формули 2.3-2.6):

                                          (2.3)

                                          (2.4)

                                          (2.5)

Як видно з розрахунків даний показник практично по всіх складах має нормативне значення , однак на складі № 2 виявлено незначне перевищення нормативного значення . А це означає , що у працівників на даному складі менш комфортні умови роботи ( тобто більш вузькі проходи , менше зони приймання і розподілу товару і т.п.).

Ефективність використання місткості складу можна визначити шляхом розрахунку коефіцієнта використання корисного обсягу складу . Залежно від способу зберігання товарів і характеру вантажу цей показник може приймати значення від 0,3 до 0,5 і обчислюється як відношення обсягу стелажів і штабелів з товарами до загального складського обсягом ( формула 2.6 ) :

                                            (2.6)

де - частина обсягу складу, займана обладнанням, на якому зберігається продукція, м3;

 - Корисна площа складу, м2;

 - Загальний об'єм складу, м3;

 - Висота складського приміщення, використовувана під зберігання продукції, м;

 - Загальна площа складу, м2;

 - Висота складського приміщення, м.

Розрахуємо даний показник також для кожного складу, результати представлені в таблиці 2.2.

Як видно з таблиці 2.2, даний показник, для всіх складів має нормальне значення.

Таблица 2.2.

Розрахунок коефіцієнту використання обсягу складів компанії

.3 Проблеми організації складських операцій на МВК ПП «ЕНЕМА»

На підприємствах не буває ідеальних систем, це як мінімум пов'язано з людським фактором. В системі складування на підприємстві «ЕНЕМА» також присутні недоліки. Для початку опишемо позитивні сторони системи складування на підприємстві:

) Роздільність асортименту, 3 склади з певними видами товарів, згрупованих за типом;

) Добре продумана схеми приймання і відвантаження товарів.

Однак є й недоліки. До основних проблем організації складських операцій на МВК ПП «ЕНЕМА»відносяться:

• порушення вимог до планування складських приміщень, зокрема на складі № 2 виявлені більш вузькі проходи, менше зони приймання та розподілу товару;

• застаріла система обліку товарів на складах.

Виявлені порушення в плануванні складських приміщень призводить до того, що на складі № 2 співробітники компанії працюють в некомфортних умовах, що призводить до неякісної роботи складу, т.к. це в першу чергу відбивається на працездатності працівників (швидше і більше втомлюються, менш уважні).

Устаревшесть системи обліку відбивається у великій кількості ручної роботи співробітників, що неминуче призводить до помилок, які обумовлені людським факторам. В даний час на всіх сучасних складах підприємств встановлюються комп'ютерні системи обліку товарів на складі, що звичайно ж знижує і терміни обробки, і кількість помилок співробітників і має також велику кількість переваг над ручним урахуванням товарів на складі.

Застаріла система обліку також призводить до неякісної роботи системи складування. У першу чергу це позначається на відображенні кількості товару на складі, тому що людський фактор впливає на якість інформації. В цілому дана ситуація негативно відбивається на прибутковості всього підприємства «ЕНЕМА»

.4 Критерії оцінки та розрахунки показників фінансового стану МВК ПП «ЕНЕМА»

Фінансовий стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансового стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансовий стан підприємства цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансового стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна містити:

оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;

прийняття обґрунтованих управлінських рішень для здійснення інвестиційної політики.

Також необхідно знати групи показників для оцінки фінансового стану підприємства (рис. 2.3).

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Рис. 2.3. Групи розрахункових показників для оцінки фінансового стану підприємства

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (РА) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

,                                                                               (2.7)

де ПЗ(Ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства;

КА - середня сума активів за річним балансом.

Показники рентабельності активів збільшуються протягом року, але в кінці звітного періоду цей показник зменшується за рахунок зменшення чистого прибутку підприємства. Взагалі, ефективність використання всього власного майна підприємства у 2009 році є нормальною.

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності).

Рентабельність власного капіталу (РВК) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

                                                                                    (2.8)

де ПЧ - чистий прибуток підприємства; КВ - власний капітал підприємства.

За рік цей чистий прибуток збільшився на 7,44, тому характеризується середньою ефективністю використання активів, створених за рахунок власних коштів підприємства.

Рентабельність продукції (РП) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:

РП = ,                                                                              (2.9)

де ПРП - прибуток від реалізації продукції за певний період;

СРП - певна собівартість реалізованої продукції.

Розрахуємо цей показник виходячи з даних МВК ПП «ЕНЕМА» на початок і кінець року:

РПпп = ;

РПкп = .

Показники рентабельності продукції «ЕНЕМА» зросли протягом досліджуваного періоду на 0,05,

В цілому ж на підприємстві рентабельність продукції має середній рівень ефективності.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

За цих умов середня тривалість одного обороту (tА) становитиме:

tА = ДК/nА,                                                                                   (2.10)

де Д - кількість календарних днів у періоді

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цього використовуються коефіцієнти автономії та забезпечення боргів. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнт автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (kA) обчислюється як відношення власного капіталу до підсумку балансу підприємства:

KA = ,                                                                                           (2.11)

де КВ - власний капітал підприємства;

КБ - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Якщо kА < 0,5, то зростає ризик не сплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнту автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Як бачимо з отриманих результатів, коефіцієнт автономії МВК ПП «ЕНЕМА» менше 0,5, що говорить про ризик несплати боргів підприємства, а також показує залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, тому треба збільшувати власний капітал.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kЗБ) визначається як співвідношення власного та залученого капіталу:

kЗБ = ,                                                                                 (2.12)

де КЗ - боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).

Нормальною вважають ситуацію, коли kЗБ³1. На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною.

Розрахувавши коефіцієнт забезпечення боргів для МВК ПП «ЕНЕМА» можна побачити, що збільшення частки боргів у сукупному капіталі зводить нанівець фінансову незалежність підприємства. Проте водночас збільшуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

Кредити вигідно брати за певних умов. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (левериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення ) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (левериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності - загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної ліквідності (kЛЗ) - це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів:

kЛЗ = ,                                                                                      (2.13)

де КОА - оборотні активи підприємства;

КЗК - короткострокова заборгованість підприємства.

Якщо kЛЗ <2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kЛЗ >3-4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kЛЗ помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов’язаннями є прийнятими нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (kЛЗ <2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

Для МВК ПП «ЕНЕМА» коефіцієнт загальної ліквідності менше 2, що говорить про низьку платоспроможність підприємства у середньостроковому періоді.

Коефіцієнт термінової ліквідності (kЛТ) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

kЛТ = ,                                                                            (2.14)

де КТЛ - оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Зробивши розрахунки коефіцієнту термінової ліквідності для нашого підприємства, можна побачити, що МВК ПП «ЕНЕМА» характеризується низькою платоспроможністю у короткостроковому періоді.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kЛА) - це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

kЛА = ,                                                                           (2.15)

де КАЛ - абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Нормальною можна вважати ситуацію, коли kЛА ³0,5.

Коефіцієнти абсолютної ліквідності МВК ПП «ЕНЕМА» протягом року зменшується, що говорить про не зовсім нормальний стан цього коефіцієнту і миттєву платоспроможність підприємства.

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв’язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень. Фінансовий стан підприємства тісно пов’язаний із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансового стану «ЕНЕМА» має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення рівня його фінансової стабільності.

Прийняті нормативно-правові акти не врегульовували законодавче поле діяльності малого й середнього підприємництва та не містили реальних і дієвих механізмів його фінансово-кредитної підтримки. Водночас спостерігалися інвестиційна криза; нерозвинутість ринку; фіскальний характер податкової політики з надмірним тиском, з одного боку, і відсутність у держави бюджетної можливості компенсувати це пільговим наданням позикового капіталу для здійснення прибуткового малого бізнесу, з другого.

Однією з найпопулярніших форм підтримки підприємництва за кордоном є гарантія. Проте Кредитно-гарантійній установі, створеній Указом Президента України від 20.05.99 р., реалізувати в цьому аспекті наміри поки що не вдалося через відсутність інституту гарантій і достатніх коштів у державному бюджеті.

Функціонування суб’єктів малого підприємництва свідчить теж про існування низки проблем - нестачу стартового капіталу, власних фінансових ресурсів і заставного майна. Підприємці просто неспроможні витримати вимоги банків щодо забезпечення кредитів або гарантій їх повернення з високими відсотками. Тому банки неохоче працюють із малими і середніми підприємствами і віддають перевагу кредитуванню тих підприємств, де прибуток порівняно з мікрокредитуванням малого бізнесу значно більший. Воднораз, як переконує досвід, переважна більшість суб’єктів малого і середнього бізнесу відчуває гострий «інвестиційний голод», потребу в пільговому кредитуванні для поповнення обігових коштів і капітальних вкладень, у майновій підтримці, участі у реалізації державних і регіональних замовлень та доступі до участі у конкурсах високоефективних інвестиційних проектів, які фінансуються з бюджету.

Із цими факторами безпосередньо пов’язані ти чи інші негаразди й негативні процеси: обмежені можливості для розвитку й удосконалення організації ринкового виробництва та інноваційної сфери; переміщення активності малих підприємств із виробничої у торгівельно-посередницьку сферу; розвиток неврахованого обігу коштів і тіньового ринку; відсутність соціальної інфраструктури. Спостерігається невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу.

Існує нагальна потреба кардинальних змін у підходах до розв’язання накопичених проблем у малому і середньому підприємництві, що потребують пошуку нових шляхів його реформування.

.5 Порівняльний аналіз техніко-економічних показників МВК ПП «ЕНЕМА»

Порівняльний аналіз техніко-економічних показників дозволить оцінити тенденції розвитку підприємства і зробити висновок про загальну ефективність його діяльності і виділити напрямки його вдосконалення. Розглянемо розрахунок динаміки розвитку основних показників результативності діяльності підприємства (таб. 2.3).

Для загальної характеристики тенденції розвитку фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 2006 року по 2008 рік необхідно виділити декілька базових показників, на основі аналізу динаміки яких можна буде зробити висновок про міру продуктивності організації. По-перше, розглянемо зміни об'ємів реалізованої продукції і виконаних робіт. За весь аналізований період тенденція розвитку даного показника була позитивною. Важливо відзначити, що темп зростання об'ємів реалізованої продукції в період 2010-2009 рр. в порівнянні з періодом 2011-2010 рр. збільшився на 9%. Об'єктивною причиною тому могло стати зниження конкуренції у сфері діяльності підприємства або підвищення конкурентоспроможності за рахунок різних чинників, наприклад, якості продукції або нижчих цін на продукцію. За рахунок цього компанія придбала нових клієнтів і сприяла підвищенню рівня попиту на свою продукцію, що змусило організацію підвищити обсяг виробництва з метою отримання додаткового прибутку.

Таблиця 2.3. Динаміка основних економічних показників діяльності МВК ПП «ЕНЕМА» за період з 2010 року по 2012 рік

Важливим показником успішності діяльності компанії є прибуток до оподаткування. У даному випадку найбільш високий темп зростання прибутку спостерігається в період з 2009 року по 2010 рік і складає перевищення в 6,5 рази. Надалі підприємству вдається зберегти тенденцію зростання прибутку до оподаткування, але менш успішно, оскільки темп приросту даного показника в період з 2010 року по 2011 рік складає лише 2,84 рази. Вплинути на такий хід подій могло різке збільшення витрат на виробництво продукції, зв'язане, наприклад, із зростанням цін на вихідний матеріал, послуги постачальників, інфляцією і так далі

Тому наступним етапом даного аналізу стане спостереження динаміки розвитку таких показників, як повна собівартість реалізованої продукції і виконаних робіт і витрати на 1 грн реалізованої продукції і виконаних робіт. Показник собівартості продукції зберігав впродовж всіх трьох років даного періоду чітку спрямованість на зростання, що виправдане при стабільному зростанні обсягів виробництва і реалізації товарів і послуг. Важливо відзначити, що зростання собівартості в даному випадку повинне пропорційно співвідноситься із зростанням обсягів виробництва для збереження рентабельності основної діяльності і витрат на одиницю продукції. У даному випадку в 2010 році в порівнянні з 2009 роком спостерігається абсолютне зростання собівартості на 691,7 тис. грн., а абсолютне зростання об'ємів реалізованої продукції і виконаних робіт рівне 929,2 тис. грн. Таким чином, витрати на 1 грн реалізованої продукції і виконаних робіт збільшуються на 0,01 грн. або 3,12%, що є незначним збільшенням і дозволяє досягти більш високого рівня прибутковості організації при обсязі виробництва, що збільшився. Це говорить про пропорційність зміни взаємозв'язаних показників, що характеризує правильну управлінську політику.

У період з 2010 року по 2011 рік так само відмічена пропорційність рівнів зміни об'ємів реалізації і повній собівартості - зміна здійснюється у бік збільшення витрат на 1 грн. продукції, що реалізовується, і послуг. У 2011 році в порівнянні з 2010 роком абсолютна зміна об'ємів реалізації склала 609,0 тис. грн. у бік збільшення, а абсолютне зростання повної собівартості - 2045,5 тис. грн. В даному випадку сталося підвищення витрат на 1 грн. реалізованої продукції в період з 2010 року по 2011 рік в порівнянні з періодом з 2009 року по 2007 на 0,08 або 12,0%.

Темп зростання середньоспискової чисельності що працюють за період з 2009 року по 2010 рік склав 116%, тобто за даний період кількість ППП була збільшена на 2 працівника. Необхідно додатково розглянути показник виробітку одного працюючого, який допоможе виявити дійсні підстави такого заходу. Середньорічний виробіток одного працюючого за період з 2009 року по 2010 рік збільшилася на 13,42 тис. грн. Таким чином, можна зробити висновок, що збільшення кількості працюючих позитивно вплинуло на результати діяльності підприємства

Стійке зростання заробітної плати підвищує стабільність і імідж підприємства, залучаючи нові більш кваліфіковані кадри і підвищуючи рівень мотивації людей, що вже працюють на даному підприємстві.

Крім того, покращення мотивації є одним із способів підвищення показника фондовіддачі, що характеризує ефективність розвитку організації в цілому. В період з 2009 року по 2010 рік, з'явилося, на мій погляд, одним із сприяючих чинників абсолютного зростання фондовіддачі на 2,1 грн.

Але важливо відзначити стабільне зниження фондоозброєності праці працівника за даний період на 0,8 тис. грн., що складає темп зниження в 0,9 рази. Цьому сприяє як збільшення чисельності працівників, так і стійке зростання середньорічної вартості ОВФ, що склало за період з 2009 року по 2010 рік на 110% а саме 28,9 тис. грн.

Показник рентабельності основної діяльності, що в цілому характеризує ефективність організації виробництва на підприємстві має позитивну спрямованість. За весь даний період сталося збільшення на 2,97%, що говорить про прийняті заходи щодо підвищення ефективності діяльності організації.

На наш погляд, це сталося завдяки вжитим заходам:

по-перше, умови високої конкуренції, що склалися на ринку, поставили перед підприємством задачу підвищення конкурентоспроможності продукції, які полягали у введенні нового рівня контролю якості товарів, що реалізовуються, і послуг, маркетингових дослідженнях, вивченні потреб споживачів з метою вдосконалення продукції і послуг і так далі Все це дозволить підвищити попит на продукцію фірми, сприяючи тим самим підвищенню об'ємів реалізації продукції і виконуваних послуг, що з'явиться одним з чинників зниження витрат на 1 грн продукції, що випускається.

по-друге, будуть виправдані витрати на використання інновацій і модифікацій продукції, і способів вдосконалення технології виробництва, зниження матеріаломісткості і так далі, що є підставою для подальшого зниження повної собівартості продукції, і, як наслідок, підвищення рентабельності продажів і основної діяльності організації.

Узагальнюючи, можна зазначити, що спостерігається позитивна динаміка основних економічних показників діяльності МВК ПП «ЕНЕМА».

РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СКЛАДСЬКОЇ ЛОГІСТИКИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ НА МВК ПП «ЕНЕМА»

.1 Автоматизація процесів управління складським господарством МВК ПП «ЕНЕМА»

Якщо розглянути в сукупності коло проблем, які зачіпає логістика, то загальними для них будуть питання управління різноманітними потоками (людськими, матеріальними, фінансовими інформаційними і т. п.). На об’єкт логістики можна дивитися з різних точок зору: з позицій маркетолога, фінансиста, менеджера по плануванню і управлінню виробництвом, вченого.

Чи будується новий склад, розширюється, реконструюється або реорганізується, для логістика одним із найскладніших питань залишається таке: яка повинна бути система контролю і управління складом, щоб найкраще відповідати нашим нинішнім і майбутнім потребам? На це може дати відповідь огляд останніх західних розробок в області автоматизації процесів управління складським господарством.

Вимоги до систем контролю і управління складом можуть дуже відрізнятися на різних підприємств. Наведемо лише 4 приклади з незліченного числа вимог, з якими стикаються інвестори, виробники та їх представники при вирішенні завдань по управлінню складом [4]:

надання актуальної інформації про запаси підприємства;

управління видаленими територіально і фінансово складами;

зниження складських витрат;

підвищення пропускної спроможності складу при прийомі і відпустці товару.

Звичайно, на ринку є широкий спектр пропозицій з більш менш схожими ознаками по загальних напрямах, але що відрізняються в деталях. Наприклад, такі проблеми, як управління складськими площами, відсутність підтримки для складських місць, відсутність зв’язку з підсистемами (наприклад, з устаткуванням штрихового кодування), відсутність діалогу з клієнтом/довірителем, а також брак програмного забезпечення і комп’ютерного устаткування можуть бути швидко визначені в рамках інвестиційного проекту як базові критерії, оскільки варіанти вирішення проблем конкретним виробником не підходять під розряд індивідуальних вимог.

У числі систем управління підприємством фігурують в основному крупні і дорогі системи, що мають широкі можливості по налаштуваннях інтеграції додаткових модулів, такі як SAP ERP 6, Baan 5.0, Movex. Пропонуються як локальні версії програм, так і мережеві. Програми функціонують на різних платформах - UNIX, WINDOWS NT, Windows Vista, NetWare, Solaris, Taligent, AIX та Mac OS і вимагають відповідного устаткування від IBM, Hewlett-Packard та інших.

Практично у всіх графах обліку заявлено - всі види обліку: постійний, вибірковий, на день платежу і інвентаризація. Слід зазначити, що практично всі розробники заявляють про реалізовані функції: допоміжна техніка, управління навантажувачами, системи штрихового кодування, можливість зберігання даних. Деякі розробники вказують додаткові відомості після протоколів управління, наприклад, TCP/IP, RFC, послідовний і фірмам виробникам систем і устаткування штрихового кодування, - Teklogix, IND і інших.

Розміри складів характеризуються від малого складу до центру розподілу товарів. Одні розробники представляють типовий розмір складу як середні і великі від 1000 до 300000 місць інші розробники вказали на склади від 5000 до 50000 місць або від 500 до 40000 місць. Двічі вказувалися склади більше 5000 м2 і 8 розробників вказали тип складу - будь-який.

Витрати на устаткування і інформаційний супровід складських операцій складають основну частину всіх витрат. Від того наскільки ці дві статті витрат збалансовано залежить успіх вашої діяльності. У статті устаткування велика вартість доводитися на навантажувачі і транспортери, використання ж програмних продуктів (ПП) дозволяє оптимізувати витрати на них [5].

Майже всі західні фахівці підкреслюють, що правильне використання ПП в управлінні складським господарством є найактуальнішим моментом в організації складського господарства і приносити значні вигоди. На думку Девіда Парра, керівника відділом закупівель фірми Fisons Scientific Equipment, придбання ПП Slimstock для управління складським господарством з’явилося найбільш ефективним інвестуванням у порівнянні з останніми витратами на устаткування.

Робота по скороченню витрат на вміст складського господарства починається із збору інформації. І від того, наскільки точно буде проведена ця операція, залежить успіх подальших дій. Причому аналіз витрат простіше зробити вже на функціонуючому складі, ніж на новоствореному. Лише після проведення ретельного аналізу всіх витрат можна приступати до подальшого пошуку доріг їх скорочення.

Витрати під час автоматизації багато в чому визначаються характером операцій, що проводяться на складі. Наприклад, великі складські майданчики, на яких не здійснюються розвантажувальні операції потребують набагато меншої кількості витрат трудової сили, ніж склади де потрібне сортування товарів. Проте, використання в цьому випадку автоматизованих систем доцільне лише в разі великих об’ємів вантажопотоків, що проходять через склад.

З іншого боку, характер, вартість і оборотність так званих одиниць зберігання SKUs (stock keeping units) також значно впливають на сукупні витрати, тому дуже важливо критично проаналізувати характер товару, що приймається на склад. Вважається що витрати на зберігання товарів і вантажів можуть складати 30% вартості самого товару і дорівнювати сумі всіх останніх витрат разом узятих. Тому багато складських операторів упроваджують комп’ютерний облік руху товарів на складі.

Важливість контролю за витратами на вміст товарів на складі важко переоцінити. Складність проблеми полягає ще і у тому, що фінансовий її аналіз не дозволяє побачити промахи в системі управління складським господарством. Особливо ці помилки позначаються у високотехнологічних галузях (виробництво комп’ютерів), коли продукція цих галузей не може довго знаходитися на складі через швидкі зміни кон’юнктури ринку, що в свою чергу веде до значних втрат з боку складських операторів. Така ситуація заставляє менеджерів піклуватися про скорочення до мінімуму термінів зберігання товарів на складах. Звичайній облік не дозволяє побачити описувані втрати, оскільки вони включені в статтю загальних витрат. Лише точніші методики, такі як метод прямих витрат ABC (activity based costing) і метод прямої оцінки прибутковості DPP (direct product profitability) дозволяють оцінити витрати на кожну операцію по переміщенню складської одиниці.

Іншою мало дослідженою областю аналізу витрат є стаття трудових витрат. Витрати по цій статті можуть виявлятися самим різним чином. По оцінках Асоціації складських операторів Великобританії UKWA (United Kingdom Warehouse Association), найбільш ефективним підходом до вирішення цієї проблеми є організація хорошої системи навчання персоналу. Розрахунки показують, що вже в перший рік за рахунок злагодженої роботи персоналу окупається 82% інвестицій. Якщо система навчання дозволяє скоротити плинність кадрів з 50% до 30%, то вже це підвищує ефективність складського господарства на 10%. При цьому система тимчасового найму може виявитися неекономічною. Експерти вважають, що постійний і добре вивчений штат працівників з міцною мотивацією набагато ефективніше за систему тимчасового найму. У зв’язку з цим застосування сучасних управлінських структур разом з підготовленим персоналом веде до значного зростання продуктивності праці. Проте і тут автори застерігають. Так, повністю автоматизований склад із застосуванням робототехніки має високу ступінь ризику в плані його здатності до швидкої перебудови. Найбільш оптимальний рівень автоматизації є - той, який дозволить скоротити загальні витрати на 10%.

Наступною за значимістю статтею витрат є витрати на оренду приміщень. Поганою новиною є те, що з цією статтею мало що можна зробити в плані скорочення, а хорошою, що рівень розцінок має тенденцію до зниження. Тут можна запропонувати різні варіанти перекомпонування складського простору, або довгострокової співоренди. У цілому, можна сказати, що витрати по даній статті треба розглядати в прив’язці до кожного конкретного випадку.

Відносно витрат на устаткування, загальноприйнята цифра 9% може бути хибною особливо в разі використання сучасних інформаційних технологій. Особливу складність викликають оцінки витрат по цій статті в разі розширення складських площ. У випадку облаштування нових складських майданчиків розрахункові витрати на устаткування можуть серйозно вплинути на реалізацію всього проекту. Виходом тут може бути ущільнення наявних площ. Наприклад, один роздрібний продавець одягу скоротив відстань між стелажами і став застосовувати високошвидкісну конвеєрну технологію замість використовуваної раніше техніки в широких проходах. Це дозволило йому збільшити корисну площу на 40% за 1.3 млн. грн., а устаткування еквівалентного нового простору коштувало б 5 млн. грн.

У цілому ж скорочення ширини проходів із стандартного 3.5 м до 2.6 м може вивільнити до 50% складського простору. Звичайно це потребує перевлаштування стелажів, а також і вживаної техніки, причому, вибір нової техніки вимагає обережного підходу оскільки помилки можуть привести до значних втрат.

Витрати на управлінський апарат в середньому складають 10-14% загальних витрат і багато в чому залежать від рівня технічної забезпеченості системи управління. Наприклад, система електронного обміну даними Electronic Data Interchange, яка дозволяє значно скоротити накладні витрати і запобігти можливим помилкам. Тенденція, що відзначається, до прагнення набувати найсучасніших інтегрованих систем не є вірною, на думку багатьох користувачів, дорогі інформаційні комплекси не приносять очікуваних результатів. У першу чергу це пояснюється багатофункціональністю пропонованих систем, яка не відповідає вимогам користувачів, а також складністю освоєння програмних продуктів. На думку користувачів, правильніше йти шляхом покрокової інтеграції, включаючи нові модулі в міру необхідності.

Були часи, коли практично всі операції по управлінню складом, площа якого складала 100000 м2 вироблялися вручну. Але зараз багато західних компаній далеко відійшли від цього.

Сьогодні комплексна програма управління складським господарством WMS (warehouse-management system) повністю контролює рух товару на складі. Але сама по собі одна технологія не вирішує проблеми прискорення товаропотоків на складі. На думку Їда Горта, президента компанії Логистікс Консалтинг Груп (Logistics Consulting Group in Atlanta) інформаційні технології мають бути нерозривно пов’язані з контролем руху вантажопотоків. Немає сенсу вкладати величезні грошові кошти в технологічні комплекси, якщо інші технології, такі як штрих-кодування і внутрішньо-складський радіозв’язок не функціонують належним чином. А основне завдання при цьому полягає в максимальному скороченні термінів знаходження товарів на складі [16].

Основою такого підходу є ідея «піклуватися про те, як відправити товар із складу ще до того як він туди поступив». Максимальне скорочення руху вантажів усередині складу є основним важелем зменшення поточних складських витрат. 60% статей витрат на трудові витрати складає час пошуку необхідного вантажу.

Компанія LDS Corp., пропонує розроблений нею комплекс AccuPlus модульний варіант, якою дозволяє здійснювати управління декількома складами, контролювати взаєморозрахунки з клієнтами, контролювати вантажопотоки, формувати звіти після всіх видів операцій. Також система видає службовцеві квиток з вказівкою місце розташування потрібного товару. Ця система успішно функціонує в компанії Арнольд Логістикс на складі площею 74 000 м2.

Широке застосування нові технології знаходять на продуктових складах, де великий вантажообіг і тому поєднання комплексної системи управління з вживаними на складах технологічними операціями (FIFO) наводять, за словами складських операторів, до значного прискорення вантажообігу.

Проте фахівці попереджають, що перш ніж придбати програмний продукт, слід уважно визначити сфери його майбутнього використання, а також здатність персоналу його освоїти. Менеджер пивного сховища в Мілуоки відзначає значні переваги технології штрих-кодування в умовах

000 м2 складу. Штрих-коди на піддонах, що поступають в сховищі, несуть всю необхідну інформацію, включаючи відомості, звідки поступила продукція, куди прямує, сорт і місцезнаходження на складі. Також штрих-коди нанесені в проходах між стелажами з вказівкою інформації, яка продукція знаходиться в тому або іншому місці і що там повинне розміщуватися. Ці штрих-коди можуть прочитуватися персоналом з відстані в 35 метрів.

Однак впровадження системи ШК тягне за собою серйозні основні та додаткові витрати. До основних витрат відноситься закупівля обладнання (термінали збору даних, сканери, сервер, принтер для друку етикеток), програмного забезпечення, сумісного з системою ШК, оплата послуг та внесків до Асоціації Юніскан / EAN. До додаткових витрат можна віднести навчання персоналу, послуги консультантів з підготовки складу до впровадження ШК та ін.

Також існує радіочастотна ідентифікація (RFID). Ця система з’явилася порівняно недавно і в даний час на українських складах практично не використовується, проте успішний досвід впровадження цієї системи низкою великих компаній у Європі (зокрема, в Італії і Німеччині) дозволяє зробити висновок, що в середньостроковій перспективі широке застосування системи RFID розпочнеться і в Україні. Система RFID складається з трьох елементів - мітка (tag), антена (reader) і комп’ютер. У позначку заносяться необхідні дані про вантажну одиницю, після чого дані позначки можуть передаватися в комп’ютер за допомогою антени.

Переваги RFID:

дані ідентифікаційної позначки можна змінювати і доповнювати;

на позначку можна записати набагато більше даних у порівнянні зі штрих-кодом;

дані на мітці можуть бути засекречені;

радіочастотні мітки довговічніші;

розташування позначки не має значення для зчитування (позначка може знаходитися всередині короба або піддону);

мітка краще захищена від впливу навколишнього середовища;

позначки можуть бути багаторазового використання;

при використанні RFID з’являється можливість контролювати переміщення вантажу.

Недоліки RFID:

відносно висока вартість;

неможливість розміщення під металевими і електропровідні поверхнями;

схильність до перешкод у вигляді електромагнітних полів;

можливість тільки локального використання.

Існує ще один метод, який називається індивідуальне кодування. Це найбільш простий метод ідентифікації, який передбачає мінімальні витрати на його впровадження і використання. Сутність індивідуального кодування полягає в наступному: кожній товарній позиції присвоюється індивідуальний код, який може містити в собі інформацію («змістовний» код), а може не нести ніякої інформації («беззмістовне» кодування). При розробці «змістовного» коду необхідно визначити, яка інформація є важливою і вимагає збереження в коді. Наприклад, створюється дев’ятизначний код, який містить інформацію про постачальника (перші три цифри), інформацію про товарну групу (дві цифри) і товарну позицію (три цифри), про статус даного товару (наприклад, про його цінність, порядок зберігання та ін.).

Абсолютно не обов'язково знати структуру коду оперативним працівникам - вантажниками, комплектувальниками та ін. Важливо, щоб структура коду і значення кожної цифри були зафіксовані в нормативному документі підприємства і керівник складу, його заступники або інші особи при необхідності завжди могли розшифрувати інформацію з конкретної вантажної одиниці. Основною метою даного виду ідентифікації є можливість обліку продукції на складі, її індивідуалізації при комплектації замовлень. Аналогічну функцію носить і «беззмістовне» кодування, коли кожній товарній позиції присвоюється свій номер, що дозволяє індивідуалізувати її серед іншої продукції при однорідному зовнішньому вигляді.

Вартість впровадження і використання цього методу не висока. Як правило, витрати на введення індивідуального кодування включається тільки закупівля паперової стрічки та друк на ній коду товарів, а також закупівля декількох етикет-пістолетів. Етикетку з надрукованим на ній кодом товарної позиції наклеюють за допомогою етикет-пістолета на кожну вантажну одиницю по завершенні операцій приймання продукції та її сортування.

На думку експертів логістичних компаній, технології прямих постачань продукції від виробника споживачеві або моментального відвантаження товару, а також метод FIFO є найбільш перспективними з точки зору майбутнього всієї системи складських послуг. Кінланд Ву, менеджер складу компанії Epson America Inc, відзначає, що на їх складі, площа якого 108000 м2 прагнуть організовувати діяльність так, щоб продукція, що поступає, не заходила на склад, а відразу вирушала споживачеві. Звичайно, це здійснити повністю не удається, але проте вони прагнуть мінімізувати кількість товарних запасів. При цьому на складі також застосовується технологія штрихового кодування і внутрішній радіозв’язок та на даному етапі розглядається можливість вживання технології комплексного управління WMS.

Всі складські оператори прагнуть до такого положення, аби не було перебоїв в роботі транспорту. Для багатьох цей показник є критичним, наприклад, на складах компанії Міллер прагнуть довести показник забезпеченості транспортом до 97%. Тут багато операторів використовують електронну систему обміну даними EDI (Electronic Data Interchange). За допомогою цієї системи менеджер складу управляє роботою шоферів, регулюючи вантажопотоки, також за допомогою системи можна вести електронні розрахунки. Найбільший ефект виходить коли система EDI використовується в замкнутому кільці, тобто в системі оператора - шофер - споживач інформація про товар прямує відповідно до його штрих-коду.

Рис.3.1 Структура RFID-комплексу для автоматизації складу

Важливім питанням у вирішенні проблеми прискорення товарообороту є оптимізація схеми складування. На складі Epson використовують метод АВС: А - товари, які найчастіше потрібні, розміщують в самій близькості від місць відгрузки/розгрузки; В-товари які використовуються не так часто, як товари групи А, розміщуються в центрі складу С - товари, що найменш запитують, розташовують на задніх ділянках. Стратегічно правильно розташовувати складські приміщення в безпосередній близькості від споживача, це до всього іншого підвищує ефект вживання методу АВС. Також корисно година від годині виробляти ревізію компоновки складського господарства. У ув’язненні, експерти рекомендують залучати до оцінки ефективності функціонування всіх ланок складського господарства дослідних консультантів, включаючи і фінансових аналітиків.

Одним з перспективних напрямів підвищення ефективності роботи складського господарства є використання мікростільникових систем зв’язку. Портативні мобільні телефони можуть використовуватися як керівниками відділів, так і керівниками нижчої олениці; персоналом, технічним обслуговуванням, що займається: операторами автонавантажувачів і працівниками, зайнятими безпосередньо в сфері виробництва. Система обслуговує всю територію підприємства - від складських приміщень до вентиляційних боксів, від конвеєра до контор, включаючи і прилеглу територію.

.2 Удосконалення облікових технологій в складському господарстві

Складський облік, як один з чинників підвищення ефективності функціонування складського господарства.

Під управлінським обліком ми розумітимемо систему організації, збору і агрегації облікових даних, направлену на рішення конкретної управлінської задачі. Слід зазначити, що існують різні підходи до визначення поняття управлінський облік. Термін «управлінський облік» відповідає європейському терміну «контролінг» і до його англійському аналогу «managerial accounting». Ці два терміни не є повністю еквівалентними і відображають два підходи в розумінні терміну «управлінський облік». Перший розглядає управлінський облік як систему збору і інтерпретації інформації про витрати, витрати і собівартість продукції, що ближче до терміну «контролінг», при цьому велика увага приділяється нормативному характеру подібної інформації і її значенню для здобуття «зовнішньої звітності» підприємства. До речі термін контролінг не випадково є одно корінним із словом «контроль», що підкреслює зв’язок обліку з управлінням. Спрощено можна вважати, що це розширена система організації обліку для цілей контролю за діяльністю підприємства. Другий підхід витікає з того, що основне завдання будь-якої облікової діяльності - забезпечення управлінського персоналу підприємства своєчасною і повною інформацією для ухвалення управлінських рішень і характеризується системно-залежною обліковою діяльністю, тобто має тісний, точніше нерозривний зв’язок технологій обліку з технологіями управління компанією в цілому і її частинами. Такий підхід відповідає поняттю «managerial accounting», який може бути переведень наступною фразою «організація обліку, виходячи з потреб управління». При такому підході до поняття «управлінський облік» відносяться не лише система збору і аналізу інформації про витрати підприємства, але і система управління бюджетами (тобто планування) і система оцінки діяльності підрозділів, тобто більш управлінські, ніж бухгалтерські технології [26].

Існує також вужче трактування даного поняття, при якому під «managerial accounting» розуміється формування спеціальних звітів з наявних бухгалтерських даних для цілей підтримки ухвалення рішень. У даному випадку необхідно розуміти, що отримати вказані звіти можна лише за наявності відповідної інформації у облікових регістрах. За умовчанням вважається, що використовувана система бухгалтерського обліку (західна) влаштована таким чином, що такі звіти отримати можливо. Нижче ми ще повернемося до питання про те, як вона має бути для цього влаштована.

Слід зазначити, що як в одному, так і у іншому випадку можна констатувати, що в сучасному розвитку західних джерел терміну «управлінський облік» центр тяжіння все більш і більш переноситися на слово «управлінський», що пов’язане з тим, що методика і технологія організації обліку все більш і більш визначаться саме управлінським завданням, що стоїть перед підприємством. При цьому корисно пригадати, що власне облік і аналіз витрат з метою їх зниження і оптимізації є простою і найочевиднішою формою організації управління комерційною структурою. Проте при рішенні даної задачі недостатньо при визначенні форм і методів обліку керуватися лише вимогами фінансової або податкової оптимізації діяльності, а необхідно враховувати і вимоги технології основної діяльності, які як правило, серйозно впливають на кінцевий результат. Зокрема, наприклад, стандартні вимоги не враховують необхідність реєстрації годин виписки документів на відпустку товару.

Разом з тим - часовий аналіз діяльності складу може дозволити істотно понизити витрати за рахунок оптимізації кількості персоналу, або підвищити відвантаження шляхом введення змінності. Або наприклад, оперативний аналіз ліквідності дебіторської і кредиторської заборгованості і управління ними - вельми ефективний засіб підвищення загальних фінансових результатів. Але для проведення подібного аналізу необхідно вести детальні облікові регістри, зокрема мати наскрізну аналітику по кредиторам/дебіторам. Ще один, детальніший приклад подібного зв’язку буде наведений нижче.

Таким чином, в зв’язку з необхідністю зміни облікової інформації для цілей управління на зміну нормативному або податковому обліку цілком природно застосовувати управлінський облік, який насправді існував завжди навіть в нашій комерційній практиці, правда називався раніше досить неапетитно - «чорним». Причому методика його використання точно відповідала методиці використання даних «управлінського обліку»: на базі чорних даних приймалися рішення, прогнозувалися фінансові результати, а потім на підставі цих рішень і результатів формувався «білий облік» [20].

Створення системи управлінського обліку може бути представлене у вигляді трьох етапів, на кожному з яких вирішуються специфічні завдання [17]:

Формування управлінського рішення є наступною послідовністю дій:

визначити управлінське завдання і його вирішення (управлінське);

визначити, які дані потрібні для його вирішення, систему їх збору і правила документообігу;

визначити результати, які планується досягнути;

визначити відповідальних за досягнення вказаних результатів.

В складних випадках, коли відразу неможливо, наприклад, після визначення необхідних облікових даних змінити форми існуючих документів так, щоб забезпечити їх здобуття, приведені вище блоки можуть бути розбиті на окремі кроки. Так наприклад, визначення системи документообігу для підтримки управлінського завдання може бути виділене в окремий етап, тісно пов’язаний з аналізом використовуваних програмних системам, що втім не змінює логіку рішення задачі в цілому. Взагалі ж в світовій практиці вироблена чітка система управлінських даних, направлених на вирішення стандартних управлінських завдань (до яких відносяться управління логістикою, планування і прогнозування діяльності, фінансовий облік і аналіз), яка підтримує їх збір і контроль документації. Але нажаль у вітчизняній практиці в цій області відбувається чергове «відкриття Америки», до того ж досить безсистемне. Важливо, щоб всі прийняті відповідно до вищеописаної схеми рішення булі письмово зафіксовані і затверджені менеджерами відповідної компанії. Якщо у Вас, як Вам здається, вже є готове рішення, то незайвим буде проаналізувати його ще раз і, знову ж таки, письмово зафіксувати. Як показує практика, при формуванні «твердої копії» може виникнути багато несподіваних питань, непомітних спочатку. Треба пам’ятати, що врешті-решт рішення все одно стає письмовим і бажано, щоб всі можливі проблеми, що виникають при цьому булі виявлені якомога раніше, на тихих етапах, коли можна буде ще все легко змінити або виправити.

На іншому етапі необхідно зв’язати прийняті рішення з існуючими управлінськими рішеннями, обліковою політикою і бухгалтерською практикою і, нарешті, вже існуючими обліковими технологіями. Цілком природно погоджувати отримані на першому етапі результати з вимогами бухгалтерського, фінансового і податкового обліку. Важливо пов’язати дані управлінського обліку з нормативним розрахунком собівартості, так, щоб валові результати за період при різних методах обліку якщо і відрізнялися, то прогнозованим чином. Проте при цьому віднесення витрат в цих методах розрахунку може бути істотне різним. Наприклад, витрати на рекламну компанію в цілому по компанії можуть враховуватися «котельним» методом, тоді як реальна рекламна компанія може проводитися на користь лише одного продукту або групи продуктів. В управлінському обліку необхідно відносити дані витрати саме на конкретний продукт, щоб мати коректні фінансово-економічні результати по ньому. До того ж в управлінському обліку встає питання про різні терміни амортизації витрат, оскільки, термін дії рекламної компанії може відрізнятися від податкового звітного періоду, протягом якого дані витрати можуть бути враховані. На жаль, українська квартальна (та і у цілому податкова) система звітності істотно утрудняє справедливе віднесення витрат по фінансових періодах.

Розроблена технологія управлінського обліку може вимагати зберігання специфічних даних або реалізації деяких нових функцій у використовуваному програмному забезпеченні, унаслідок чого при вирішенні завдань даного етапу узгодження, особливо у вітчизняній практиці, сповна можуть виникнути проблеми пов’язані з недостатністю використовуваних програмних продуктів або несумісність з прийнятими положеннями облікової політики. Можливо потрібно буде змінити положення облікової політики або подумати про придбання програмного забезпечення, що підтримує відповідну функціональність. В свою чергу придбання програмного забезпечення, наприклад західних виробників, також може зажадати коректування окремих положень облікової політики.

Останній етап роботи - впровадження облікових технологій. Якщо всі попередні етапи роботи булі проведені досить акуратно, то на даному етапі проблем швидше за все буде небагато. Досить просто всі прийняті рішення перекласти з паперу в життя, можливо довчити персонал. Важливо підтримати процес організаційно-адміністративними заходами (тобто необхідно офіційно покласти відповідальність за збір і аналіз даних на менеджерів, розробити посадові інструкції для виконавців, затвердити форми документів і правила документообігу). На практиці часто зустрічається ситуація, коли перші два етапи не завершуються, зважаючи на очевидність і відразу починаються спроби реалізувати «в металі і камені» рішення з голови. Закінчується це як правило негативно, за виключенням мабуть простих випадків. З іншого боку, помилка, що часто виникає - це відсутність організаційно-адміністративної підтримки прийнятих рішень, внаслідок чого вони «зависають в повітрі».

Можливо, що зважаючи на специфіку конкретного управлінського завдання, потрібно ввести складнішу номенклатуру матеріалів. Необхідно розширити документи оперативного обліку так, щоб було можливо визначити рух матеріалів між цехом і складом: і в тому числі відповідність замовлення цеху фактично виданій номенклатурі [23]. Необхідно мати інформацію про вимір планових постачань і планувати замовлення відповідно до споживання у відрізках певного розміру. Вочевидь, що для вирішення вищеописаного завдання стандартний фактичний облік недостатній. Необхідно змінити облікові регістри, документи оперативного обліку і планування, для того, щоб мати відповідну інформацію. При цьому в регістрах може при необхідності вказуватися як формалізована номенклатура для цілей бухгалтерської звітності, так і фактично необхідна відповідно до номенклатури складу. Проте природнішим було б обчислювати бухгалтерську номенклатуру фактично отриманою. При цьому зберігається важлива вимога єдності інформації у системі.

Наприклад, в деяких системах досить змінити схему складського обліку, при цьому номенклатура складу буде прозора майстрам. В інших системах доведеться ввести різні номенклатурні номери для різних видів товару, в цьому випадку деяку проблему може складати зміни номенклатурного номера при здачі на склад обрізків. Дану проблему можна вирішити організаційно, ввівши виробничий склад, на якому товар буде обліковуватись до перетворення на відходи. При цьому на майстра цеху має бути покладена відповідальність за першочергове використання залишків даного складу у виробництві і контроль за його станом.

Для підтримки процесу необхідно вжити заходи організаційного характеру, а саме, ввести відповідальність замовлення товару в оптимальному асортименті майстрам цеху, а за використання наявних відходів і узгодження можливих змін в асортименті, що відпускається, з боку комірників. Для контролю відповідальності необхідно модифікувати облік так, щоб було можливо встановити правильність і інших дій. Важливим моментом є встановлення правил документообігу, при яких замовлення на відпуск матеріалів представлятиметься своєчасно, правила подачі замовлень на постачання матеріалів по номенклатурі відповідно до виробничого плану і для цілей планування потоків грошових коштів. Може здатися, що все, вказане вище, має відношення лише до організації оперативного і спеціального обліку на підприємстві. Але давайте пригадаємо, що наявність відходів, яких можна уникнути, - прямо позначається на собівартості і фінансових результатах, необхідність збільшення складських запасів для забезпечення виробничого процесу - не говорячи вже про можливі зупинки виробництва через відсутність комплектуючих матеріалів.

Таким чином неможливо адекватно проводити аналіз витрат, не говорячи вже про вартісний аналіз діяльності, не аналізуючи наявні дані з точки зору їх управлінської коректності. Інакше може вийти, як це бувало раніше, що вигідно мати збиткову продукцію і збільшувати витрати, замість їх зниження.

Будь-яка система обліку руху товару в першу чергу передбачає постановку саме складського (товарного) обліку. Усе ж останні операції і процеси, включаючи самі продажі, управління закупівлями і навіть в якійсь мірі бухгалтерський облік є продовженням і доповненням.

Прихід товару на склад або оформлення операції закупівлі товару можливо з прорахунком собівартості, обліком витрат на доставку. Навіть для маленького магазина - це одна з найважливіших операцій. Правильно куплений товар як за асортиментом і кількістю, так і за ціною - половина успіху торгівельного підприємства. Особливо це важливо для магазинів. Як правило, вони не мають в своєму розпорядженні великих оборотних капіталів і просторих складських приміщень, отже, проблема оптимізації товарних запасів повинна вирішуватися в першу чергу.

Основною проблемою облікової політики тут є облік одного і того ж товару, що прийшов за різними цінами. На перший погляд облік за середніми цінами найбільш простий, до того ж існує декілька методик. Вони зручні при ручному веденні обліку руху товару. Проте при детальному розгляді виникають проблеми. Скажімо, як в такому разі правильно оформити повернення товару від покупця? Або скільки було отримано реального прибутку від конкретного постачання товару? І ще багато неясних питань, що особливо стосуються аналізу руху товару [26]. Існує методика обліку товару по партіях. Тобто кожне конкретне постачання товару відстежується окремо по всіх операціях. При такому методі просто вирішуються поставлені вище питання. Він допомагає проаналізувати рух товару: як організувати торгівлю, аби було більше доходів і менше витрат. Проте ручне ведення такого обліку і його аналіз - заняття досить трудомістке. А вивчити для цього комп’ютер істотно простіше. Ось чому цей метод був дозволений фіскальними органами лише відносно недавно. Списання такого товару можна здійснювати окремо по кожній партії, вибраній користувачем, або після закладених методик FIFO (перший прийшов - перший пішов) і LIFO (останній прийшов - перший пішов).

Досить частим є переміщення товару з одного складу на іншій. При цьому зовсім не обов’язково робити дві операції: витрати і приходу. У такому разі в накладній на переміщення товару досить вказати, звідки і куди здійснюється переміщення товару. Буде непогано, якщо при цьому ще вказані і матеріально відповідальні особи. Продаж теж є однією з операцій складського обліку, що дозволяють списувати проданий товар після методик, описаних вище. Існує безліч варіантів, як організувати продаж товару, але в плані обліку вони всі однакові і розрізняються лише в питанні сплати.

Існує ряд внутрішньо-складських операцій, які також важливі для організації обліку.

Інвентаризація. Це операції списання, переоцінки, оприбутковування надлишків. Необхідність в них виникає, як правило, після проведення інвентаризації на складі. За результатами інвентаризації недостача товару списується із складських залишків, а надлишки прибуткують по акту про оприбутковування надлишків. Ці операції дозволяють контролювати реальні залишки і зіставляти їх з електронним веденням обліку, здійснюючи тим самим контроль за роботою співробітників;

Повернення товару від покупця до постачальника. У рамках обліку партій виконання операції повернення від покупця завжди здійснюватиметься правильно, оскільки товар повертається на склад за тією обліковою ціною, по якій він враховувався до продажу, оскільки в цьому випадку за товаром зберігається вся історія операцій. Крім того, ведення цих операцій дозволяє враховувати брак. Аналіз бракованого товару допоможе, наприклад, гнучкіше вирішувати проблеми вибору постачальників.

Такими є основні операції по автоматизації складського обліку. Усі вони дозволяють організувати облік в торгівлі. Як показує практика, постановка автоматизованого обліку на складі вирішує до 90 відсотків всіх проблем, пов’язаних з правильною організацією торгівлі. Немає такої системи, яка думала б за вас і сама б вносила дані. Але існує дуже велика кількість засобів і способів, що дозволяють істотно полегшити і прискорити ці процеси. Постійна оптимізація складських запасів є завданням управління вищої складності - правильно поставлений облік руху товару дає можливість торгівельній компанії оптимально взаємодіяти з виробником - виставляти замовлення потрібного обсягу і бути впевненим в своєчасному постачанні продукції. А при регулярних замовленнях, що враховують розміщення у виробництві, можна отримати значні знижки при оплаті товару. У свою чергу правильна логістика дозволяє мінімізувати складські запаси (при збереженні асортименту), що позитивно відіб’ється і на фінансах, грошові кошти вивільнятимуться, а не заморожуватися на складах.

Складський облік на базі штрихового кодування. Штрих-коди це технологія, що дозволяє мати інформацію про детальний асортимент вхідних потоках, що виходять, в момент її звершення і реагувати на неї в системі, що управляє, в оптимальні терміни.

Ефективний обмін інформацією є своєрідним ключем до успішного ведення бізнесу. Міжнародна асоціація товарної нумерації EAN International розробила міжнародний стандарт ідентифікації продуктів, послуг і місць розташування, що дозволяє різним галузям виробництва обмінюватися інформацією таким чином, що всі учасники процесу комунікації сприймають дану інформацію однозначно, не допускаючи двозначності в її тлумаченні.

У стандартній системі нумерації EAN виробу, чи то продукти харчування або запчастини для автомашин ідентифікуються унікальним і не значимим номером. Унікальність дозволяє торгівельним партнерам по всьому ланцюгу реалізації продукції посилатися на один і той самий ідентифікаційний номер і здійснювати комунікацію найбільш швидким, точним і дешевим способом. Під незначущістю номера розуміється, що інформація, яка відноситься до товару, послуги або місця розташування, міститься і підтримується в базі даних, а не включається власне в номер.

В основі системи EAN лежить концепція стандартної нумерації, вона ж є ключем до всіх інших стандартів EAN. У системі товарної нумерації EAN номери можуть відбиватися символом у вигляді штрихового коду, який дозволяє автоматично фіксувати і обробляти інформацію.

Перші ідеї розробки універсальної системи, що регламентує ідентифікацію товарів шляхом використання спеціальних номерів, з’явилися в кінці 60-х років. Але вперше ідея товарної нумерації була втілена на практиці в США. Система, яка отримала назву UPC (Uniform Product Code) - Єдиний товарний код, прекрасно зарекомендував себе серед користувачів: як виробників, так і підприємств торгівлі.

У 1977 р. була створена Європейська асоціація товарної нумерації EAN. Використовуючи як основу американський стандарт UPC, Асоціація EAN розробила новий європейський стандарт. Так з’явилася система EAN. Саме з кодами EAN нам найчастіше доводитися зустрічатися на нашому ринку. Чиста зовнішня відмінність штрихових кодів цих систем полягає в тому, що в номерах EAN-13 цифр, а в UPC-12. Із вступом до Європейської асоціації EAN неєвропейських держав система отримала міжнародний статус і назву асоціації було змінено на Міжнародну асоціацію EAN. Асоціація автоматичної ідентифікації ЮНІСКАН України є повноправним членом Міжнародної асоціації EAN і представляє інтереси підприємств і організацій Україні і інших країн.

Практично будь-яке підприємство, не лише українське, незалежно від розмірів і форм власності, виробляє або реалізовує під своєю торгівельною маркою продукцію, може стати членом Асоціації і використовувати всі переваги міжнародної системи EAN або отримає коди UPC для експорту товарів в США і Канаду.

Окрім всього іншого штриховий код є прекрасним інструментом, що дозволяє якоюсь мірою захистити товар від підробки, оскільки копіювання його з етикетки або виготовлення кустарним способом неможливе.

ЮНІСКАН веде банк даних української продукції, що має штрих-код.

Номер товару не співвідноситься з будь-яким значенням і не несе інформації про товар. Саме цифри і є першоосновою системи штрихового кодування. Слід мати на увазі, що вони подібно до номера телефону або державного знаку автомобіля відносяться до даного вигляду товару і самі по собі нічого не означають. Такий підхід передбачає, що інформація, яка відноситься до товару, міститься лише в супровідній документації і базі даних комп’ютера.

Найбільш загальні структури товарної нумерації EAN відомі як: EAN-13, EAN-8, DUN-14, EAN/UCC-128. Вживання кожної з них зумовлено конкретними завданнями, які хотів би вирішити користувач і виходячи з цього, кожній з них відповідає свій штриховий код. EAN-13 є стандартним номером і використовується для всіх видів товарів. EAN-8 використовується лише для тих товарів, на які чисто технічно неможливо нанести EAN-13 через малий розмір. DUN-14 і EAN/UCC-128 застосовуються для кодування транспортних упаковок.

Зупинимося детальніше на структурі стандартного номера EAN-13, прийнятому в нашій країні. Після коду країни наступні п’ять цифр привласнюються Асоціацією ЮНІСКАН підприємству, яку реалізує товар під своєю торгівельною маркою або виробляє його. Тому перше, що необхідно зробити перед тим, як приступити до впровадження системи EAN для кодування своєї продукції, - це звернутися в Асоціацію ЮНІСКАН Україна і отримати реєстраційний номер. Подальші п’ять цифр привласнюються безпосередньо самим підприємством товару з врахуванням його споживчих властивостей, розмірів, оформлення, упаковки, кольори і так далі. Можливий також другий варіант, коли всі цифри привласнюються безпосередньо Асоціацією. Остання цифра є контрольною і використовується для перевірки правильності зчитування коду спеціальним скануючим пристроєм/сканером.

Кожному вигляду товару привласнюється окремий унікальний номер EAN і, перш за все, в тому випадку, коли необхідно підкреслити його відмітні особливості. Існує ряд обов’язкових правили, які слід дотримувати при привласненні товару номера.

Окремий унікальний номер необхідний перш за все для [12]:

кожного варіанту споживчого товару в залежності від типу товару, його розмірів, оформлення, кольору і т.д.;

кожної упаковки товару, що відрізняється за розміром;

кожної упаковки товару, що містить в собі декілька товарів різного вигляду або одного вигляду, що мають, в свою чергу, свій номер;

модифікації товару, коли необхідно відрізняти старі надходження від нових, що володіють іншими споживчими властивостями.

При зміні ціни товару новий номер йому не привласнюється лише в тому випадку, якщо це не було викликано зміною його споживчих властивостей.

Використання штрихових кодів дозволяє значно поліпшити і оптимізувати виробничі процеси:

виробникам - контроль, сортування, підрахунок, контроль над запасами, підбір і відвантаження;

оптовикам - отримання товару, контроль над запасами, відвантаження, розрахунок за товари;

транспортним службам - отримання товару, відбір і відвантаження;

роздрібній торгівлі - отримання товарів їх реалізацію, відвантаження із складів і контроль над запасами.

Велика кількість всіляких етикеток різних розмірів і кольорів, що містять цифрову, буквену інформацію, а також штрихові коди, розташовані горизонтально і вертикально, приголомшує уяву звичайного відвідувача, далекого від тонкощів системи контролю за рухом товаропотоку.

Відсутність єдиного підходу, погодженого на міжнародному рівні, викликає колосальні трудовитрати, спричиняє за собою велику кількість помилок, втрату часу і, що трапляється досить часто, самого товару.

Саме це і спонукало Міжнародну асоціацію товарної нумерації EAN розробити глобальний стандарт, який, як і товарний код EAN, дозволивши б модернізувати всю систему контролю за товаром.

Нижня зона етикетки EAN призначена для відображення інформації у вигляді штрихових кодів з використанням символіки UCC/EAN-128. Треба відзначити, що стандарт UCC/EAN-128 дозволяє об’єднати в одному штриховому коді декілька повідомлень. Наприклад, номер товару в системі EAN і інформація, що стосується термінів зберігання, можуть бути об’єднані в одному символі, що значно полегшує процес введення даних за допомогою скануючих пристроїв.

Використання кодів UCC/EAN-128 дозволяє не лише однозначно ідентифікувати вантажні піддони, але і забезпечити ефективне управління і контроль за товаропотоком з використанням систем електронного обміну даними (ЕОД) на основі стандарту EANCOM.

Середня частина етикетки відведена для нанесення даних в звичній для всіх нас формі з використанням цифр і букв і призначена для ручного введення інформації. Тут розміщуються, наприклад, дані про номер партії, дати упаковки, термін зберігання товару, а також його розміри і вагу.

І, нарешті, верхня частина етикетки призначена для інформації вільного формату. Вона використовується вантажовідправником для розміщення логотипу або будь-якої іншої графічної або текстової інформації.

Відповідно до стандарту, номінальний розмір етикетки відповідає формату А5 ІСО (148 мм х 210 мм). В ряді випадків може бути використаний стандарт А7.

Для спрощення роботи з піддонами в складських приміщеннях при їх транспортуванні рекомендується наносити етикетку на всі чотири вертикальні сторони піддону з тим, аби, як мінімум, одна етикетка була завжди в зоні видимості. При цьому слід пам’ятати, що середина основної штрихового коду, має серійний код транспортної упаковки, повинна знаходитися на висоті 450 мм (+/ - 50 мм) від основи, на якій стоїть піддон, а сама етикетка не ближче 50 мм від краю піддону.

Вживання стандартної уніфікованої етикетки EAN дає всім користувачам багато переваг і значно підвищує ефективність всіх без виключення операцій по транспортуванню, обробці і складуванню вантажів. Приведемо лише деякі з переваг:

забезпечується однозначна і проста ідентифікація піддону, багато в чому схожа з ідентифікацією споживчої упаковки кодом EAN-13;

серійний код транспортної упаковки є своєрідним ключем, що забезпечує доступ до інформації, що зберігається в комп’ютері;

етикетка, нанесена постачальником піддону, може використовуватися всіма без виключення учасниками ланцюга «виробник - споживач»;

значно полегшується процес комунікації між партнерами;

сканування штрихових кодів забезпечує швидке і правильне введення інформації;

значно зменшується час обробки вантажів на всіх етапах транспортування.

Міжнародна асоціація EAN спільно з національними організаціями товарної нумерації, а також фірмами-користувачами даного стандарту продовжує роботу по його вдосконаленню.

Що стосується вживання даного стандарту в нашій країні, то вже тепер підприємства-члени Асоціації ЮНІСКАН Україна мають можливість скористатися всіма перевагами уніфікованої етикетки EAN і з успіхом застосувати цей новий глобальний підхід для ідентифікації вироблюваної ними продукції.

При сучасному веденні справ виробникам і підприємцям необхідний точний облік товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), контроль за їх рухом і зберіганням. Вже ні у кого не викликає сумнівів, що для підвищення якості управління фірмою необхідна автоматизація всіх видів обліку і контролю. Одне з вирішень подібних проблем - система штрихового кодування ТМЦ і створення на її основі простіших технологій.

Жорстка конкуренція на ринку вимагає від фірм оперативного і точного обліку товарів після складів, прискорення операцій оприбутковування і відпуску, збільшення швидкості обслуговування клієнтів. Тому складський облік по своїй актуальності порівнянний з бухгалтерським і управлінським обліком. Кожна фірма, на свій розсуд, має право використовувати для свого внутрішнього обліку штрих-коди фірми. При цьому роботу можна вести з тим же самим периферійним устаткуванням, яке використовується для роботи із штрих-кодами після міжнародних стандартів.

Що ж дає система штрихового кодування для складського обліку?

По-перше, прискорення прийому і відвантаження ТМЦ з одночасним відтворенням цих даних в автоматизованій системі обліку. Для цього комірникові необхідно лише відсканувати ТМЦ, що поступають або відвантажуються. При цьому якщо товар не має власного штрих-коду, то для нього відразу роздруковується етикетка, згідно наявному довіднику, а якщо товар вперше поступив на склад, то комірник може привласнити йому власний код згідно з наявним стандартом, міжнародним або внутрішньо-фірмовим. Комп’ютерна інформаційна система може підказувати йому значення структури коду, що рекомендуються. Зібрані комірником за допомогою переносного сканера штрих-код дані автоматичний заносяться в комп’ютер. На підставі занесених даних формується прибуткова або витратна накладна.

По-друге, оперативне здобуття реальних даних відділом збуту ТМЦ, залишків для відділу постачання. Чим швидше відділ збуту отримає реальні дані про наявність товарів на складах, тим швидше за них можна реалізувати. Це зменшує година вимушеного перебування товарів на складах і скорочує витрати на їх зберігання.

По-третє, скорочення помилок при введенні інформації, комірник її не вводить, а скидання зібраних даних йде в автоматичному режимі. Комп’ютерна інформаційна система за допомогою штрих-коду дозволяє:

точно ідентифікувати товар, що поступив;

визначити всі його характеристики;

визначити кількість товару, що поступає або відвантажується, включаючи кількість одиниць товару всередині упаковок декількох рівнів вкладеності;

інші параметри, що входять в штрих-код.

По-четверте, можливість раціональніше розподілити товар усередині складського приміщення, присвоюючи кожній упаковці місце розташування його на складі, що істотно скоротить час пошуку при відвантаженні ТМЦ.

По-п’яте, можливість використання на складі низько кваліфікованого персоналу з нижчою оплатою праці.

По-шосте, прискорення обробки даних за допомогою облікової інформаційної системи з представленням необхідних відомостей в аналітичних звітах. Це дозволяє завжди мати повну картину стану складів, динаміку реалізації, а отже, швидше реагувати на ситуації, що склалися, на ринку.

Треба відзначити, що технологія штрихового кодування ефективна і при продажі товарів. Вона дозволяє організувати замкнутий цикл роботи з ними. Необхідно також сказати, що засоби, вкладені в подібний програмно-апаратний комплекс, окупаються за декілька місяців. Сьогодні на ринку існує досить багато постачальників устаткування штрихового кодування і відповідного програмного забезпечення. Проте доцільніше звертатися до фірм, що пропонують комплексні рішення. Вочевидь, що економічний ефект від використання штрихового кодування буде посилений при комплексній системі автоматизації фірми.

3.3 Напрями удосконалення організації роботи і технічного оснащення складського господарства у МВК ПП «ЕНЕМА»

Відносно оцінки раціональності організації складського господарства у «ЕНЕМА» можна сказати про певні успіхи даної організації. При розгляді теоретичних аспектів організації складського господарства була виділена залежність останнього від декількох чинників, з яких були визначені фізичні і хімічні властивості продукції. На наш погляд, дане підприємство знайшло оптимальний метод організації складського господарства для товарного ряду з такими властивостями і невеликою асортиментною номенклатурою.

МВК ПП «ЕНЕМА» використовує всі можливі способи раціоналізації роботи складського господарства. Відносно ведення обліку без використання сучасного програмного забезпечення і можливостей ПК можна сказати наступне. На мій погляд, в даному випадку складське приміщення і асортимент продукції не настільки великі, щоб витрачати зайві засоби на покупку, освоєння і впровадження різного програмного забезпечення. Управління складом при існуючих об’ємах вантажообігу і асортименту продукції цілком упевнено здійснюється і існуючим методом. Проте, цілком можливо, що рано чи пізно при розширенні виробництва компанії доведеться удосконалити систему організації складського господарства, упровадивши використання різних програмних систем.

Але все сказане не виправдовує відсутність графічної схеми складу, змодельованої в спеціальній програмі. Це є необхідністю для підтримки порядку і раціональності переміщення по складу.

Однією з характеристик раціональної організації робіт на складі є наявність номенклатури-цінника матеріалів, списку посадових осіб, яким надано право вирішувати відпуск матеріалів і зразків їх підписів, графіку відпуску матеріалів, посадових інструкцій і форм облікової документації.

В процесі відвантаження і приймання матеріалів уникається зайве їх накопичення в місцях прийому і не допускається кількісних і якісних втрати. Майданчики для відвантаження і приймання продукції оснащені приладами для визначення фактичної кількості і контролю якості матеріалів, інструментом для відкриття тари і упаковки. До початку відвантаження до місць відвантаження подається устаткування і пристосування, що використовується при вивантаженні: сполучні містки для проїзду навантажувача із складу у вагон, внутрішньо складська тара, вантажозахватні пристосування. Своєчасне оснащення місць відвантаження скоротить час виконання цієї операції.

Крім того, продукція на складі згрупована з врахуванням об’ємно-вагових характеристик і фізико-хімічних властивостей. Ця робота виконується з метою утворення груп продукції приблизно однакових по вказаних параметрах. Для зберігання кожної групи продукції виділяється окрема ділянка в зоні зберігання, оснащена відповідним устаткуванням для складування і зберігання. Це є ще однією ознакою раціональності організації складського господарства на даному підприємстві.

Для раціонального розміщення різних товарів становлять економічно та технологічно обґрунтовані схеми розміщення. Завдання залежить від визначенні оптимальних місць зберігання кожної товарної групи. Застосування методів вирішення даної задачі (наприклад, проведення АБС-анализу) стримується необхідністю наявності на яких складах відповідного програмного забезпечення та обчислювальної техніки, і навіть підготовлений персонал. Ці обмеження може бути подолані у результаті застосування методу Парето (20/80), за яким 20% об’єктів (у разі групи товарів), з якими зазвичай має справу, дають, зазвичай,80%-ний результат.

На складі застосування методу Парето дозволяє мінімізувати кількість пересувань у вигляді поділу всього асортименту на групи, які швидко обертаються і потребують великої числа переміщень, і групи, яких звертаються нечасто.

У схемах розміщення за товарами певних груп, підгруп і найменувань, зазвичай, закріплюються постійні місця зберігання (адресна система зберігання). Кожному місцеві зберігання привласнюють код (індекс, порядковий номер, умовне позначення тощо), використовуючи різні способи кодування. Коди місць зберігання товарів - необхідні елементи автоматизованої системи пошуку, переміщення і укладання вантажів - заносять до бази даних. Вони запроваджуються на час вступу товару і вказуються при роздруківці аркуша комплектації (маршрутної карти).

«Гаряча» лінія

«Холодна» лінія

Рис. 3.2 Розділення потоків на складі за методом Парето

В даному випадку важливо для правильного розташування враховувати динаміку попиту на ту або іншу продукцію, або хоча б проаналізувати зміну темпів зростання різних видів товарної номенклатури з метою виділення груп, що найбільш потрібні, і тих, що рідко реалізуються. На підприємстві, що розглядається нами, цей принцип не враховується, хоча він міг би зробити складське господарство ще менш витратним і раціональніше організованим.

Отже, на майбутнє можна порадити МВК ПП «ЕНЕМА» орієнтацію розвитку на механізацію і автоматизацію складських робіт, як базовий напрям вдосконалення організації робіт, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей і передачею їх у виробництво.

Рис. 3.3 - Розподіл Парето на графіку

Прикладом в даному випадку може стати система організації складського господарства за принципом вертикально-замкнених складів з програмним управлінням, які займають малі площі, але мають чималу ємність за рахунок вертикального розташування і високий рівень автоматизації. У даному обладнанні реалізований принцип «товар до людини». Комплектувальник знаходиться на робочому місці, не переміщаючись по робочій зоні. Вантажі, що підлягають обробці, транспортуються з місця зберігання в робочу зону автоматично за запитом оператора.

Однак цей принцип втілюється в патерностерах та ліфтових стелажах по-різному. У патерностерах вантаж зберігається на багатофункціональних полицях-контейнерах, які рухаються по замкнутій вертикальній кільцевій траєкторії, тобто при запиті якої-небудь полки вона автоматично переміщається до робочого вікна.

У ліфтових стелажах вантаж зберігається на сталевих піддонах, які переміщуються до робочого вікна спеціальним вертикальним ліфтом. При завантаженні, піддон з вантажем забирається з робочого вікна за допомогою захватного механізму-екстрактора, транспортується та встановлюється на зберігання в стелажі. Стелаж представляє собою металоконструкцію з консольними елементами, крок яких звичайно становить 75 мм. Піддони встановлюються на консольні елементи і розташовуються в безпосередній близькості по вертикалі один від одного. Вимірювальні датчики, розташовані в робочому вікні, дозволяють зробити зазори між сусідніми по висоті піддонами мінімальними і вибрати найбільш оптимальні місця зберігання. Піддони не мають фіксованих місць установки: зі зміною висоти розташованих на них вантажів змінюється і їхнє розташування на стелажі. Зазор між рівнями зберігання - 25 мм. Висота конструкції ліфта може бути при цьому практично будь-якою і обмежується тільки висотою самого приміщення.

Організації буде потрібно багато засобів і часу, для того, щоб перелаштуватися на нову систему управління складом, але це окупить себе надалі, понизивши у декілька разів витрати на утримання складського господарства.

.4 Розрахунок економічного ефекту від автоматизації складських робіт

Розвиток нових технологій і ріст застосування обчислювальної техніки привели до широкого застосування ЕОМ для вирішення проблем, пов'язаних з обробкою інформації, її контролем і аналізом.

Сьогодні обчислювальна техніка дозволяє вирішувати найрізноманітніші задачі: від звільнення людини від монотонної ручної праці до розробки складних технічних розрахунків, що не під силу виконати одній людині. Сучасні засоби програмування дозволяють вирішувати задачі, що стояли в недавнім минулому перед цілими колективами наукових співробітників.

Впровадження сучасної обчислювальної техніки в управлінні є засобом підвищення ефективності виробництва, оперативності управління і скорочення, зв'язаних з ним витрат.

Обсяг інформації, яку отримує апарат управління, настільки зріс, що для правильного і своєчасного реагування на зміни у виробництві необхідне широке застосування засобів збору, передачі інформації, її обробки й одержання результатів у такому виді, що був би найбільш зручним для підготовки і прийняття управлінських рішень.

Впровадження системи приведе до значної економії, що виражається в наступних показниках:

підвищення продуктивності праці;

вивільнення робочого часу.

Економія від функціонування визначається з урахуванням витрат на її експлуатацію. Відношення цієї економії до витрат характеризує економічну ефективність капітальних вкладень.

Економічні показники визначаються по діючим на момент розрахунку оптовим цінам, тарифам і ставкам заробітної плати.

Розрахунок витрат на створення і впровадження засобів

Загальні витрати визначаються за формулою:

 (3.1)

де  - витрати на проектування і реалізацію;

 - витрати на придбання, модернізацію обчислювальної техніки, периферійних пристроїв, засобів зв'язку, допоміжного устаткування й іншої оргтехніки (з урахуванням витрат на транспортування, монтаж, налагодження і пуск), виробничо-господарського інвентарю;

 - витрати на придбання та установку ПЗ, необхідного для розробки;

 - витрати на впровадження підсистеми (навчання персоналу і т.п.).

Витрати на проектування і реалізацію розраховуються за формулою:

 (3.2)

де  - заробітна плата розробників;

 - відрахування на соціальні заходи (47,5% від фонду оплати праці);

 - вартість машинного часу, необхідного для розробки і налагодження;

 - накладні витрати у розмірі 50-150% від витрат на оплату праці (охоплюють оплату праці управлінського персоналу з нарахуваннями; оплату службових відряджень; оплату консультаційно-інформаційних послуг; оплату ремонту і техобслуговування основних фондів, крім ПК).

Вартість машинного часу, необхідного для розробки і налагодження, обчислюється за формулою

 (3.3)

де  - тривалість машинного часу, необхідного для розробки, год.;

 - собівартість 1 машино-години роботи ПК.

  (3.4)

де  - річні експлуатаційні витрати при обслуговуванні ПК, що охоплюють:

заробітну плату спеціаліста, що обслуговує машину (з поправкою на коефіцієнт зайнятості робітника обслуговуванням ПК);

нарахування на заробітну плату (37,5%);

витрати на електроенергію, які визначаються як добуток вартості 1 кВт за годину електроенергії на обсяг потужності, що споживається ПК, і на ефективний фонд часу ПК (за рік);

накладні витрати - 50 - 150% витрат на оплату праці;

- ефективний фонд часу роботи ПК за рік, що визначається виходячи з календарного річного фонду часу за винятком вихідних та святкових днів.

Вартість технічного забезпечення для всіх варіантів складається з:

вартість термінала збору даних для складу CipherLab CP50 = 12300 грн.;

вартість 10 клієнтських комп’ютерів 10·2750 = 27500 грн.;

вартість мережного кабелю 700 грн.;

вартість встановлення комп’ютерної мережі 1000 грн.

Загалом витрати на технічне забезпечення складуть 41800 грн.

Витрати на придбання програмного забезпечення враховують:

вартість IQSKLAD® складає = 1890 грн.;

вартість 1С «Торгівля + Склад», редакція 9.2 (7.7) = 7920,00 грн.

вартість MS Windows 2000 Professional складає 1690 = 1690 грн.;

Загалом витрати на програмне забезпечення складуть 11500 грн.

Витрати на впровадження системи складаються з оплати інсталяції ПЗ та навчання персоналу і дорівнюють 4000 грн.

Такім чином загальні витрати (на проектування, реалізацію, впровадження в експлуатацію АСУП) складають:

Витрати на створення й експлуатацію програми  в перший рік експлуатації обчислюється по наступній формулі:

 (3.5)

де  - експлуатаційні витрати на технічне забезпечення за рік:

де  - амортизаційні відрахування на устаткування;

 - витрати на основні і допоміжні матеріали;

 - витрати на електроенергію.

Амортизаційні відрахування на устаткування складають 25% балансової вартості в рік:

У масштабах підприємства річні витрати на основні і допоміжні матеріали (гнучкі диски, папір) визначаються в розмірі 5% вартості основного устаткування.

Річний обсяг робіт ПК у нормо-годинах визначається в такий спосіб:

де  - середнє місячне завантаження устаткування;

 - середня кількість робочих днів у році.

Витрати на електроенергію  при 1013 годинах роботи устаткування в рік складуть:

Експлуатаційні витрати на технічне забезпечення за рік складуть:

Отже, у перший рік витрати на створення й експлуатацію системи складуть:

Розрахунок економічної ефективності

Основним показником економічної ефективності функціонування програмно-апаратних засобів є підвищення ефективності керування у виді приросту прибутку, зниження витрат на керування при одночасному збільшенні швидкості і якості одержання потрібного результату.

До числа основних факторів, що визначають приріст прибутку в зв'язку з упровадженням програми, відносяться:

збільшення швидкості одержання вхідної інформації;

збільшення якості обробки вхідної інформації з одержанням достовірних результатів обробки даних;

одержання необхідної для управлінської роботи інформації, зв'язаної з рішенням поставлених задач;

підвищення продуктивності праці робітників, зниження ймовірності виникнення помилок.

Крім того, не піддається прямій грошовій оцінці підвищення оперативності керування, якості прийнятих рішень, поліпшення організації праці і т.д.

Обов'язковою умовою визначення економічної ефективності програми є порівнянність усіх показників у часі, за цінами й іншими нормами, використовуваним для визначення показників, по змісту і колу елементів витрат.

Визначимо пряму економічну ефективність:

Річна заробітна платня вивільнених працівників складає:

Необхідно розрахувати строк окупності впровадження програмно-апаратних засобів.

де  - строк окупності.

Таким чином, витрати на впровадження окупляться протягом 0,42 року (5 місяців).

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Охорона праці на МВК ПП «ЕНЕМА»

Охорона праці - це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

З питаннями охорони праці нерозривно пов'язане і вирішення питань охорони природи.

Складність задач, які стоять перед охороною праці, вимагає використання досягнень і висновків багатьох наукових дисциплін, прямо або побічно пов'язаних із задачами створення здорових і безпечних умов праці.

Оскільки головним об'єктом охорони праці є людина в процесі праці, то при розробці вимог виробничої санітарії використовуються результати досліджень ряду медичних і біологічних дисциплін.

Успіх у вирішенні проблем охорони праці здебільшого залежить від якості підготовки фахівців у цій області, від їхнього уміння приймати правильні рішення в складних і мінливих умовах сучасного виробництва.

При організації умов праці необхідно враховувати вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які можуть привести до травми або іншого раптового різкого погіршення здоров'я та захворювання або зниження працездатності.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори (ДСТ 12.0.003-74) підрозділяються по природі дії на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні [16].

До небезпечних фізичних факторів відносяться: машини і механізми, що рухаються; різні підйомно-транспортні пристрої і переміщувані вантажі; незахищені рухливі елементи виробничого устаткування (приводні і передавальні механізми, різальні інструменти, пристосування, що обертаються і переміщуються й ін.); частки оброблюваного матеріалу та інструменту, електричний струм, підвищена температура поверхонь устаткування й оброблюваних матеріалів і т.д.

Шкідливими для здоров'я фізичними факторами є: підвищена чи знижена температура повітря робочої зони; висока вологість і швидкість руху повітря; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку і різних випромінювань - теплових, іонізуючих, електромагнітних, інфрачервоних і ін. До шкідливих фізичних факторів відносяться також запиленість і загазованість повітря робочої зони; недостатня освітленість робочих місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла і пульсація світлового потоку.

Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори за характером дії на організм людини підрозділяються на наступні підгрупи: загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі (ті, що викликають алергійні захворювання), канцерогенні (ті, що викликають розвиток пухлин), мутагені (ті, що діють на статеві клітини організму). У цю групу входять численні пари і гази: пари бензолу і толуолу, окис вуглецю, сірчистий ангідрид, окисли азоту, аерозолі свинцю та ін., токсичні пили, що утворюються, наприклад, при обробці різанням берилію, свинцюватих бронз і латуней і деяких пластмас зі шкідливими наповнювачами. До цієї групи відносяться агресивні рідини (кислоти, луги), що можуть заподіяти хімічні опіки шкіряного покриву при зіткненні з ними.

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться мікроорганізми (бактерії, віруси й ін.) та макроорганізми (рослини і тварини), вплив яких на працюючих викликає травми або захворювання.

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні перевантаження (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумові перенапруги, перенапруга аналізаторів слуху, зору та ін.).

Між шкідливими і небезпечними виробничими факторами спостерігається визначений взаємозв'язок. У багатьох випадках наявність шкідливих факторів сприяє прояву травмонебезпечних факторів. Наприклад, надмірна вологість у виробничому приміщенні і наявність струмопровідного пилу (шкідливі фактори) підвищують небезпеку ураження людини електричним струмом (небезпечний фактор).

Розглянемо шкідливі виробничі фактори, які спостерігаються в приміщеннях.

Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення поліпшує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці, благотворно впливає на виробниче середовище, створюючи позитивний психологічний вплив на працюючого, підвищує безпеку праці і знижує травматизм.

Недостатність освітлення приводить до напруги зору, послабляє увагу, приводить до передчасної стомленості. Надмірно яскраве освітлення викликає осліплення, роздратування і різь в очах. Неправильний напрямок світла на робочому місці може створювати різкі тіні, відблиски, дезорієнтувати працюючого. Усі ці причини можуть привести до нещасливого випадку або профзахворювання, тому настільки важливий правильний розрахунок освітленості.

Існує три види освітлення - природне, штучне і сполучене (природне і штучне разом) [16].

Природне освітлення - освітлення приміщень денним світлом, яке проникає через світлові прорізи в зовнішніх конструкціях приміщень. Природне освітлення характеризується тим, що міняється в широких межах в залежності від часу дня, пори року, характеру області і низки інших факторів.

Штучне освітлення застосовується при роботі в темний час доби і вдень, коли не вдається забезпечити нормовані значення коефіцієнта природного освітлення (похмура погода, короткий світловий день). Освітлення, при якому недостатнє по нормах природне освітлення доповнюється штучним, називається сполученим освітленням.

У приміщеннях з обчислювальною технікою, як правило, застосовується бічне природне освітлення. Робочі кімнати і кабінети повинні мати природне освітлення. В інших приміщеннях допускається штучне освітлення.

Освітленість на поверхні столу в зоні розміщення робочого документа повинна бути 300-500 лк, також допускається установка світильників місцевого освітлення для підсвічування документів, але з такою умовою, щоб воно не створювало відблисків на поверхні екрана і не збільшувало освітленість екрана більш ніж на 300 лк [20].

В якості джерела світла при штучному висвітленні повинні застосовуватися переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. При порядкуванні відбитого освітлення в адміністративно-суспільних приміщеннях допускається застосування металогалогених ламп потужністю до 250 Вт. Допускається застосування ламп накалювання у світильниках місцевого освітлення.

Для забезпечення нормованих значень освітленості в приміщеннях варто проводити чищення стекол віконних рам і світильників не рідше двох разів у рік і проводити своєчасну заміну перегорілих ламп.

Параметри мікроклімату можуть мінятися в широких межах, в той час як необхідною умовою життєдіяльності людини є підтримка сталості температури тіла завдяки терморегуляції, тобто здатності організму регулювати віддачу тепла в навколишнє середовище. Принцип нормування мікроклімату - створення оптимальних умов для теплообміну тіла людини з навколишнім середовищем.

Нормалізація мікроклімату приміщення може бути досягнута поліпшенням вентиляції приміщення за рахунок витяжних вентиляторів і нормального функціонування вбудованої вентиляції будинку.

Шумом називають усякий несприятливо діючий на людину звук. З фізичної точки зору звук являє собою механічні коливання пружного середовища [16].

Слуховий орган людини сприймає у вигляді чутного звуку коливання пружного середовища, які мають частоту приблизно від 20 до 20000 Гц, але найбільш важливий для слухового сприйняття інтервал від 45 до 10000 Гц.

Сприйняття людиною звуку залежить не тільки від його частоти, але і від інтенсивності і звукового тиску.

Несприятлива дія шуму на людину залежить не тільки від рівня звукового тиску, але і від частотного діапазону шуму, а також від рівномірності впливу протягом робочого часу.

У результаті несприятливого впливу шуму на працюючу людину відбувається зниження продуктивності праці, збільшується брак у роботі, створюються передумови до виникнення нещасливих випадків. Усе це обумовлює велике оздоровче й економічне значення заходів щодо боротьби із шумом.

У таблиці 4.1. зазначені граничні рівні звуку в залежності від категорії ваги і напруженості праці, які є безпечними у відношенні збереження здоров'я і працездатності.

Більшість учених вважає, що як короткочасний, так і тривалий вплив усіх видів випромінювання від екрана монітора не небезпечний для здоров'я персоналу, що обслуговує комп'ютери. Однак вичерпних даних щодо небезпеки впливу випромінювання від моніторів на працюючих з комп'ютерами не існує і дослідження в цьому напрямку продовжуються .

Зниження шуму, створюваного на робочих місцях внутрішніми джерелами, а також шуму проникаючого ззовні, є дуже важливою задачею.

Зниження шуму в джерелі надходження можна забезпечити застосуванням пружних прокладок між підставою машини, приладу й опорною поверхнею. В якості прокладки використовуються гума, повсть, пробка, різної конструкції амортизатори

Таблиця 4.1.

Граничні рівні звуку, дБ, на робочих місцях.

Під настільні шумливі апарати можна підкладати м'які ковдри із синтетичних матеріалів, а під ніжки столів, на яких вони встановлені, - прокладки з м'якої гуми, повсті, товщиною 6-8 мм. Кріплення прокладок можливе шляхом приклейки їх до опорних частин .

Можливе також застосування звукоізолюючих кожухів, що не заважають технологічному процесу. Не менш важливим для зниження шуму в процесі експлуатації є питання правильного і своєчасного регулювання, змазування і заміни механічних вузлів шумливого устаткування.

Раціональне планування приміщення і розміщення устаткування є важливим чинником, що дозволяє знизити шум при існуючому устаткуванні ЕОМ. Приміщення необхідно розташовувати в далечіні від шумливого і вібруючого устаткування.

Зниження рівня шуму, що проникає у виробниче приміщення ззовні, може бути досягнуте збільшенням звукоізоляції конструкцій, ущільненням по периметру притворів вікон, дверей.

Таким чином для зниження шуму, створюваного на робочих місцях внутрішніми джерелами, а також шуму, що проникає з поза, слід:

послабити шум самих джерел (застосування екранів, звукоізолюючих кожухів);

знизити ефект сумарного впливу відбитих звукових хвиль (звуковбирні поверхні конструкцій);

застосовувати раціональне розташування устаткування;

використовувати архітектурно-планувальні і технологічні рішення ізоляцій джерел шуму.

Головними елементами робочого місця є стіл і крісло. Основним робочим положенням є положення сидячи.

Робоча поза сидячи викликає мінімальне стомлення програміста. Раціональне планування робочого місця передбачає чіткий порядок і сталість розміщення предметів, засобів праці і документації. Те, що потрібно для виконання робіт частіше, розташовується в зоні легкої досяжності робочого простору.

Для комфортної роботи стіл повинний задовольняти наступним умовам:

висота столу повинна бути обрана з урахуванням можливості сидіти вільно, у зручній позі, при необхідності спираючись на підлокітники;

нижня частина столу повинна бути сконструйована так, щоб програміст міг зручно сидіти, не був змушений підгортати ноги;

поверхня столу повинна мати властивості, що виключають появу відблисків у полі зору програміста;

конструкція столу повинна передбачати наявність висувних шухляд (не менше ніж 3 для збереження документації, канцелярських предметів);

висота робочої поверхні рекомендується в межах 680-760 мм. Висота поверхні, на яку встановлюється клавіатура, повинна бути близько 650 мм.

Велике значення надається характеристикам робочого крісла. Так, рекомендована висота сидіння над рівнем підлоги знаходиться в межах 420-550 мм. Поверхня сидіння м'яка, передній край закруглений, а кут нахилу спинки - регульований.

Велике значення також надається правильній робочій позі користувача. При незручній робочій позі можуть з'явитися болі в м'язах, суглобах і сухожиллях. Вимоги до робочої пози користувача наступні:

голова не повинна бути нахилена більш ніж на 20°;

плечі повинні бути розслаблені;

лікті - під кутом 80°…100°;

передпліччя і кисті рук - у горизонтальному положенні.

Причина неправильної пози користувачів обумовлена наступними факторами: немає гарної підставки для документів, клавіатура знаходиться занадто високо, а документи - низько, нікуди покласти руки і кисті, недостатній простір для ніг.

.2 Охорона навколишнього середовища

Навколишнє середовище - рівноважна система, у якій процеси обміну енергії і речовин відбуваються, в основному, у результаті життєдіяльності організмів. До визначеного періоду розвитку антропогенний вплив на навколишнє середовище згладжувалося внутрішніми процесами. В останні десятиліття господарська діяльність людини досягла глобальних масштабів. Тому в усім світі широко здійснюються заходи щодо захисту навколишнього середовища, починаються зусилля для раціонального використання землі, водних ресурсів, для збереження в чистоті атмосферного повітря. Необхідність і важливість проведення цих заходів підкреслена в Конституції - основному Законі нашої держави.

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про добробут людства, а про його виживання. Особливо тривожно те, що деградація природного середовища може виявитися необоротною.

Оскільки не була вирішена вчасно задача охорони природи від негативного впливу людини, тепер все частіше постає задача захисту людини від впливу природного середовища. Обидва ці поняття інтегруються в термін «охорона навколишнього (людини) природного середовища».

Охорона навколишнього природного середовища складається з:

правової охорони, що формулює наукові екологічні принципи у вигляді юридичних законів, обов'язкових для виконання;

матеріального стимулювання природоохоронної діяльності, що прагне зробити її економічно вигідною для підприємств;

інженерної охорони, що розробляє природоохоронну і ресурсозбережну технологію та техніку.

У результаті господарської діяльності людини в атмосфері з'являється велика кількість забруднюючих речовин. Взаємодія атмосферного повітря з водою і ґрунтом приводить до якісних і кількісних змін усієї біосфери в цілому, підсилюючи і прискорюючи небажані зміни складу і структури атмосферного повітря, клімату Землі. Найбільш сильні зміни клімату і якості атмосферного повітря спостерігаються у великих містах. Якщо кисень в атмосферному повітрі буде дуже сильно забруднений усілякими речовинами, то поступово у всього живого на Землі буде скорочуватися термін життя, доки не зменшиться до винищення всіх і всього.

В нашій країні добре усвідомлюється небезпека можливих негативних наслідків впливу людини на природу (хоча ми і не розділяємо думки про неминучість настання екологічної кризи) і приймаються дійові заходи по регулюванню взаємодії людини з навколишнім середовищем. Звичайно, рішення цієї проблеми полягає не в обмеженні розвитку людського суспільства, а в оптимізації його відносин із природою, у розумному перетворенні природи, раціональному використанні її ресурсів в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.

До мобільних джерел забруднення відносяться автомобілі і транспортні механізми, що пересуваються по землі, по воді і по повітрю. У великих містах до числа основних джерел забруднення атмосферного повітря відноситься автотранспорт. Гази двигунів, що відходять, містять складну суміш, їх більш ніж двісті компонентів, серед яких чимало канцерогенів. Наземні транспортні засоби - це механізми, що пересуваються по шосейним і залізничним дорогам, а також будівельне, сільськогосподарське і військове устаткування [20].

Шкідливі речовини при експлуатації рухливих транспортних засобів надходять у повітря з відпрацьованими газами, випарами з паливних систем і при заправленні, а також з картерними газами. На викиди оксиду вуглецю значний вплив має рельєф дороги і режим руху автомашини. Так, наприклад, при прискоренні і гальмуванні у відпрацьованих газах збільшується зміст оксиду вуглецю майже в 8 разів. Мінімальна кількість оксиду вуглецю виділяється при рівномірній швидкості автомобіля 60 км/г.

У таблиці 4.2. наведені значення концентрації основних домішок карбюраторного двигуна при різних режимах його роботи.

Таблиця 4.2.

Концентрація речовин у залежності від режиму роботи карбюраторного двигуна

Викиди оксидів азоту максимальні при відношенні повітря - паливо 16:1. Таким чином, значення викидів шкідливих речовин у відпрацьованих газах автотранспорту залежать від цілого ряду факторів: відношення в суміші повітря і палива, режимів руху автотранспорту, рельєфу і якості доріг, технічного стану автотранспорту й ін. Склад і обсяги викидів залежать також від типу двигуна.

У таблиці 4.3. показані викиди ряду шкідливих речовин карбюраторного і дизельного двигунів .

Таблиця 4.3.

Викиди (% по об’єму) речовин при роботі дизельних і карбюраторних двигунів

Як видно з даних таблиці 4.3., викиди основних забруднюючих речовин значно нижче в дизельних двигунах. Тому прийнято вважати їх більш екологічно чистими. Однак дизельні двигуни відрізняються підвищеними викидами сажі, яка утворюється внаслідок перевантаження палива. Сажа насичена канцерогенними вуглеводнями і мікроелементами; їх викиди в атмосферу неприпустимі.

У зв'язку з тим, що відпрацьовані гази автомобілів надходять у нижній шар атмосфери, а процес їхнього розсіювання значно відрізняється від процесу розсіювання високих стаціонарних джерел, шкідливі речовини знаходяться практично в зоні подиху людини. Тому автомобільний транспорт варто віднести до категорії найбільш небезпечних джерел забруднення атмосферного повітря поблизу автомагістралей.

Відповідно до формули для середнього питомого викиду (коефіцієнта викиду)

  (4.1)

Таблиця 4.4.

Середні питомі викиди (коефіцієнти викидів) автотранспорту

Існують два основних напрямки природоохоронної діяльності підприємств.

Перший - очищення шкідливих викидів.

Цей шлях «у чистому вигляді» малоефективний, тому що з його допомогою далеко не завжди вдається цілком припинити надходження шкідливих речовин у біосферу.

До того ж скорочення рівня забруднення одного компонента навколишнього середовища веде до посилення рівня забруднення іншого.

І, наприклад, установка вологих фільтрів при газоочищуванні дозволяє скоротити забруднення повітря, але веде до ще більшого забруднення води. Уловлені з відхідних газів і зливальних вод речовини часто отруюють значні земельні площі.

Піклуючись про удосконалювання інженерної охорони навколишньої природного середовища, треба пам'ятати, що ніякі очисні спорудження і безвідхідні технології не зможуть відновити стійкість біосфери, якщо будуть перевищені припустимі (граничні) значення скорочення природних, не перетворених людиною природних систем, у чому виявляється чинність закону незамінності біосфери.

Таким порогом може виявитися використання більш 1% енергетики біосфери і глибоке перетворення більш 10% природних територій (правила одного і десяти відсотків). Тому технічні досягнення не знімають необхідності рішення проблем зміни пріоритетів суспільного розвитку, стабілізації народонаселення, створення достатнього числа заповідних територій і інших, розглянутих раніше.

Щоб у корені поліпшити стан, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії. Відповідальна і діюча політика стосовно навколишнього середовища буде можлива лише в тому випадку, якщо ми нагромадимо надійні дані про сучасний стан середовища, обґрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних факторів, якщо розробимо нові методи зменшення і запобігання шкоди, що наноситься природі людиною.

РОЗДІЛ 5. ОЦІНКИ РИЗИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

.1 Безпека в надзвичайних ситуаціях

Аварії і катастрофи, пов'язані з вибухами і пожежами, відносяться до числа найбільш небезпечних і непередбачених. При таких аваріях можуть утворюватися великі вогнища уражень, у межах яких руйнуються будівлі, споруди, гинуть і дістають різні травми люди, наноситься величезний матеріальний збиток об'єктам економіки.

Щорічно в Україні реєструється більш 40000 пожеж на побутовому рівні, у результаті яких гине близько 2000 чоловік. Орієнтований збиток у цілому по країні становить порядку 35000000 гривень.

У господарському комплексі України діє близько 1200 великих вибухо- і пожежнонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено близько 13,6 млн. тонн твердих, рідких і газоподібних вибухо- і пожежнонебезпечних речовин.

У даній роботі проводиться оцінка пожежної обстановки на господарством МВК ПП «ЕНЕМА» тому що пожежа там є найбільш ймовірною катастрофою.

Під пожежною обстановкою (ПО) розуміють масштаби і характер (вид) пожеж на об’єктах господарчої діяльності (ОГД), у населених пунктах або на територіях, що впливають на безпеку життєдіяльності населення, роботу ОГД і дії сил і служб цивільної оборони (ЦО).

Оцінка пожежної обстановки включає:

визначення масштабу і характеру (виду) пожежі;

визначення напрямку і швидкості поширення пожежі;

аналіз впливу пожежі на стійкість ОГД і життєдіяльність населення;

висновки і рекомендації з підвищення пожежної безпеки, вибору найбільш доцільних дій пожежних підрозділів і формувань ЦО.

Оцінка ПО за даними розвідки проводиться для уточнення прогнозованої оцінки і має ціль: визначення обсягу і часу проведення заходів щодо ліквідації пожежі і його наслідків.

Виникнення і характер пожежі залежать від наступних факторів:

наявності джерела теплового впливу;

вогнестійкості будинків і споруджень;

кількості і виду пожежнонебезпечних матеріалів (категорії пожежнонебезпечних виробництв);

щільності забудови території ОГД;

метеорологічних умов.

На території господарством МВК ПП «ЕНЕМА є 3 склади будівлі:

Складське приміщення №1 - має 2 поверхи, несучі стіни виконані з негорючих матеріалів, а перекриття і перегородки (не несучі) - горючі і важкогорючі, розміри 15х10х7 м, одночасно в приміщеннях знаходяться 30 чоловік, пожежнонебезпечних речовин не містить, відстань до інших складських приміщень 5 м;

Складське приміщення №2- має 1 поверх, всі основні конструкції виконані з негорючих матеріалів, розміри 15х15х5 м, одночасно в приміщенні знаходяться 5 чоловік, містить приблизно 500 кг дизельного палива та 100 кг мастил, являє собою найбільш вірогідним місцем займання пожежі;

Складське приміщення №3 - має 1 поверх, всі основні конструкції виконані з негорючих матеріалів, розміри 10х8х4 м, одночасно в приміщенні знаходяться 5 чоловік, пожежнонебезпечних речовин не містить.

Розрахунки будемо вести для складського приміщення №2, тому що воно являє собою найбільш вірогідним місцем займання пожежі і містить пожежнонебезпечні речовини.

) Ступень вогнестійкості складського приміщення визначається за таблицею 1 додатку 1 [16]. Складського приміщення має II ступень вогнестійкості - всі основні конструкції виконані з негорючих матеріалів. Негорючі матеріали - це такі, що під впливом вогню або високої температури не запалюються, не жевріють і не обвуглюються. До них належать: цегла, камінь, метали, які застосовуються в будівництві.

) Визначення межі вогнестійкості будівельних конструкцій здійснюється за таблицею 2 додатку 1. Так як складське приміщення має II ступень вогнестійкості, то її споруди мають наступні межі вогнестійкості:

несучі і власно несучі стіни - 2,5 год.;

заповнення між стінами - 0,25 год.;

сполученні перекриття - 0,25 год.;

міжповерхові і горищні перекриття - 1 год.;

перегородки (ненесучі) - 0,25 год.

Таким чином, межа вогнестійкості складського приміщення складає 0,25 год.

3) Величина пального навантаження () розраховується за формулою:

 (5.1)

де  - маса пальної рідини (ПР) (кг),

 - площа розливу ПР (м2), при вільному розливі може бути визначена по формулі:

 (5.2)

де  - щільність ПР, г/см3 (таблиця 3 додатка 1 [2]),

δ - товщина шару ПР (для рідких нафтопродуктів дорівнює 3 мм).

При покритті що розлилося ПР усієї поверхні підлоги за площу розливу приймається площа приміщення:

 (5.3)

де:  - площа споруди, приміщення (м2).

Дизельне паливо та мастила мають щільність 800 кг/м3.

Розрахуємо площу розливу:

Але площа складського приміщення складає , що є меншою, ніж розрахована, тому вважаємо, що ПР покрила усе приміщення Величина пального навантаження:

 (5.4)

4) Визначення масової швидкості вигоряння матеріалів здійснюється за допомогою таблиці 3 додатку 1. Масова швидкість вигоряння дизельного пального та мастил дорівнює:

 (5.5)

5) Температура полум'я  у залежності від виду ПР приведена в таблиці 3 додатка 1 [2].

6) Визначення часу  з моменту загоряння до повного охоплення вогнем приміщення при розливі ПР по всій площині приміщення:

 (5.6)

де  - довжина приміщення (м),

- швидкість поширення полум'я (м/с).  бензину - 2,5 м/с,  інших горючих рідин - 0,5 м/с.

7) Тривалість пожежі () залежить від часу вигоряння спаленних матеріалів і визначається за формулою:

 ( 5.7)

де  - масова швидкість вигоряння матеріалу  

8) Визначення середньооб’ємної температури  у приміщенні для пальних рідин ведеться за формулою:

 (5.8)

) Визначення температури поверхні стін із внутрішньої сторони складського приміщення  виконується за формулою:

 (5.9)

Для несучих сталевих конструкцій  є критичною й обумовлює руйнування. Тому що отримане значення температури більше критичного, то відбудеться руйнування сталевих конструкцій.

) Визначення послідовності розвитку пожежі. Під час пожежі не відбулися руйнування конструкцій будівлі

При оцінці ПО необхідно враховувати, що пожежі, незалежно від їхнього виду і місця виникнення, розвиваються по одній і тій самій закономірності і включають 3 фази:фаза - розвиток пожежі, триває з моменту загоряння до охоплення полум'ям всього об'єкта горіння. Температура при цьому зростає поступово протягом усієї фази. У цій фазі пожежу можна ліквідувати за короткий час обмеженими засобами. Тривалість фази:

 (5.10)

II фаза - стійке горіння, характеризується настанням найбільш небезпечного періоду, при якому температура досягає максимального значення. Фаза закінчується при вигорянні 80% маси спаленних матеріалів. Тривалість фази:

 (5.11)

фаза - догорання, тут швидкість горіння невелика, а температура полум'я різко знижується:

 (5.12)

11) Визначення можливості виникнення суцільної пожежі. Здійснюється в залежності від щільності забудови території ОГД будівлями та спорудами і ступені їх вогнестійкості.

Загальна площа територія МВК ПП «ЕНЕМА складає Сумарна площа 3 будівель .

Щільність забудови території МВК ПП «ЕНЕМА

будівлями

Так як щільність більше 30 %, то існує можливість виникнення суцільної пожежі.

Виходячи з проведених вище розрахунків на господарством МВК ПП «ЕНЕМА необхідно прийняти наступні заходи щодо підвищення протипожежної безпеки та обмеження обсягу руйнувань будівель та споруд:

зберігання ПР на відокремленій території у підземних сховищах;

обладнання спеціальних заглиблених ємностей для швидкого спуску в них ПР із технологічних систем та установок;

обладнання приміщень пожежною сигналізацією та автоматичними лініями і засобами гасіння пожеж;

проведення заходів щодо захисту виробничого персоналу та протипожежної безпеки (обладнання запасних виходів, розробка плану евакуації, установлення покажчиків маршруту, визначення місць для паління, розробка правил роботи з відкритим вогнем тощо);

проаналізувати і виключити можливі джерела запалення; збільшити межу вогнестійкості будівлі шляхом підвищення межі вогнестійкості несучих перегородок; знизити пальне навантаження, довівши його до потреб технічного процесу однієї зміни.

Таблиця 5.1.

Підсумкова таблиця по оцінці пожежної обстановки

.2 Оцінка ризиків на підприємстві від надзвичайної ситуації методом аналізу звітних документів

У різних мовах (італійській, французькій, англійській) значення слова «ризик» є близькими і, як правило, вказують на можливість несприятливої події.

В економічній діяльності під ризиком прийнято розуміти ймовірність чи загрозу втрати підприємствами частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення додаткових витрат в результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності. Видом ризику є авантюра, що містить значну ймовірність нездійснення мети, сумнівний захід, справа, розпочата без оцінювання реальних сил, умов і можливостей випадкового ризику і в більшості випадків приречена на провал.

Однозначне трактування сутності категорії «ризик» відсутнє, оскільки це складне явище, що має багатоаспектні, а інколи протилежні реальні основи: філологи визначають ризик як можливість чогось небажаного (наприклад, втрата), економісти - як можливість відхилення фактичного результату від запланованого, статистики уточнюють: ймовірність настання визначеної небажаної події. Отже, ризик - це невизначеність щодо можливих втрат, тобто непередбачуваного (ненавмисного) скорочення вартості внаслідок реалізації загрози, що їх спричинила. Ризикованість - умова, яка може створити або збільшити (зменшити) можливість втрат.

Ризику як економічному явищу притаманні такі ознаки:

а)      ризик призводить як до негативних, так і позитивних результатів;

б)      ризик - це категорія імовірнісна. Він може мати місце або ні. Ця характеристика ризику є принциповою. Заздалегідь визначені і кількісно оцінені господарські ситуації не вважаються на певний момент ризикованими;

в)      ризик може мати місце лише в процесі здійснення господарських операцій.

До основних функцій ризику відносять регулятивну і захисну. Аспекти

вияву і різновиди функцій наведено у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Функції ризику

Функції ризику проявляються через дію ризикових факторів на параметри соціально-економічної системи і її окремі складові. Наявність різноманітних аспектів вияву основних функцій ризику (регулятивної і захисної) засвідчує всеохоплюючий вплив ризику на економіку і суспільство.

Особливе місце в аналізі ризику відводиться його кількісній оцінці.

Якщо рівень ризику досить високий і перевищує визначений допустимий, керівництво підприємства матиме можливість вжити заходів щодо попередження виникнення ризикованих ситуацій, оперативно відреагувати на ситуацію ризику, у випадку настання такої, шляхом здійснення наперед запланованих заходів або свідомо відмовитися від здійснення певного виду діяльності, якщо пов'язаний з цією діяльністю ризик важко контролювати, досить проблематично досягти зменшення його ступеня, не доцільно знижувати рівень ризику.

В будь якому випадку, ризик підприємства повинен бути обґрунтованим та контрольованим. Менеджери підприємства мають свободу вибору своїх рішень.

За досить високого ступеня ризику в альтернативних стратегіях у них є можливість прийняти рішення з меншою економічною ефективністю, але з більшими шансами на своєчасну та успішну реалізацію прийнятого варіанта.

Економічний ризик може визначатися як в абсолютних, так і у відносних величинах. Вимірювання ступеня ризику в абсолютних величинах доцільно застосовувати при характеристиці окремих видів втрат, а у відносних- при порівнянні прогнозованого рівня втрат з реальним рівнем, середньогалузевим, середнім по економіці і т.ін. Сукупність методів аналізу ступеня економічних ризиків показано на рисунку 5.1.

Рис. 5.1. Методи аналізу ступеня ризику

Кількісний аналіз ризику є однією з важливих складових процесу ефективного управління. Мало знати, який точно ризик буде впливати на фірму у випадку вибору нею конкретного напрямку (або декількох напрямків) підприємницької діяльності, проблема також полягає і в тому, що необхідно також кількісно оцінити його. Оцінка ступеня ризику важлива і в контексті того, що при цьому фірма отримує можливість вибору конкретного напрямку, виходячи з власних пріоритетів. Наприклад, більш високий ступінь ризику і можливість отримання більшого прибутку, низький ступінь ризику і більш низький прибуток.

Аналіз економічної літератури, присвячений даній темі, показав, що у теперішній час найбільш розповсюдженими методами кількісної оцінки ступеня ризику є: статистичний метод; метод аналізу доцільності витрат; метод експертних оцінок; аналітичний метод; метод використання аналогів

Основне завдання методики оцінки ризику діяльності підприємства - за умов використання фінансово-економічного стану як критерію оцінки ризику, одержати інтегральний показник ризику діяльності підприємства з розподілом його по зонах ризику.

Інтегральна оцінка ризику діяльності підприємства дозволяє об'єднати в одному показнику багато різних за економічним змістом та вагомістю одиниць виміру і факторів. Це спрощує процедуру оцінки ризику конкретного підприємства, а іноді є єдино можливим варіантом її проведення й надання об'єктивних висновків.

Для реалізації даної методики необхідно вирішити наступні питання:

визначити джерела інформації для здійснення оцінки ризику діяльності підприємства;

визначити групи показників фінансово-економічного;

визначити нормативні значення для обраних коефіцієнтів;

порахувати значення інтегрального показника ризику діяльності;

визначити межі зон ризику й сформулювати їх економічний зміст.

На рис. 5.2. представлений алгоритм проведення оцінки ризику на основі інтегрального показника.

Рис. 5.2. Блок-схема алгоритму методики оцінки ризику діяльності підприємств на основі інтегрального показника

За даним алгоритмом проведемо аналіз ризику МВК ПП «ЕНЕМА»:

. Визначення джерел інформації.

Звітність підприємства, за умови ретельного її аналізу, дає широкий діапазон інформації для оцінки, а головними її перевагами є: наявність на всіх підприємствах, однакових процедур розрахунку та відносна відкритість. Ці переваги дозволяють використовувати дані звітності для здійснення процедури оцінки ризику діяльності підприємства в динаміці. Широка доступність цих двох форм звітності для всіх споживачів інформації надає можливість провести не тільки внутрішню, але й зовнішню оцінку ризику діяльності підприємства партнера, що дозволяє ухвалити рішення щодо подальшого співробітництва з цим контрагентом.

. Визначення груп фінансово-економічних показників і переліку конкретних коефіцієнтів, на основі яких буде розраховуватися інтегральний показник ризику діяльності.

Сучасній науці відомо понад 200 відносних фінансово-економічних показників, які можна розрахувати на основі звітності підприємств. Однак аналітикові нема рації намагатися розрахувати всі можливі показники (коефіцієнти). Невелика кількість правильно відібраних коефіцієнтів може відобразити необхідну інформацію.

. Оцінка значень показників з визначеного переліку:

Група коефіцієнтів майнового стану.

Група коефіцієнтів ліквідності.

Група коефіцієнтів фінансової стійкості.

Група коефіцієнтів ділової активності.

Група коефіцієнтів рентабельності.

Визначення нормативних значень обраних коефіцієнтів.

Визначення бальних значень показників.

Метою визначення бальних значень показників є переведення значення номінальних одиниць виміру різних коефіцієнтів до порівняльного вигляду.

Присвоєння бала, отриманому номінальному значенню коефіцієнта виконують виходячи з відповідності (або невідповідності) отриманого значення коефіцієнта нормативному та його змін в динаміці. Для даного дослідження визначаються такі бальні оцінки: 0, 1, 2, 3. їх вибір обумовлюється тим, що кожний бал, що присвоюється, повинен чітко відрізнятися від наступного за логікою параметру, що оцінюється, та мати рівні інтервали, але допустимим є використання й проміжних значень у компромісних випадках, якщо такі є. Логіка присвоєння балів:

         балів - значення коефіцієнта у звітному періоді ненормативне та в порівнянні з попереднім періодом стало ще гірше. Тобто можна сказати, що ситуація на підприємстві стосовно параметра, що оцінюється (коефіцієнта), найгірша - мінімальне значення за шкалою;

         бал - значення коефіцієнта у звітному періоді не є нормативним, але: або є резерв для його поліпшення (значення коефіцієнта в порівнянні з попереднім періодом покращилося); або тенденція на погіршення діяльності підприємства не є закріпленою в динаміці (у попередньому періоді значення коефіцієнта було нормативним);

         бали - значення коефіцієнта у звітному періоді нормативне, але: або є тенденція до його погіршення (значення коефіцієнта знизилося в порівнянні з попереднім періодом, однак залишилося в межах норми); або тенденція на поліпшення діяльності підприємства не є закріпленою в динаміці (у попередньому періоді значення коефіцієнта було ненормативним);

         бали - значення коефіцієнта у звітному періоді нормативне та в порівнянні з попереднім періодом змінилося в кращу сторону. Тобто ситуація на підприємстві стосовно параметра, що оцінюється (коефіцієнта), ідеальна - максимальне значення за шкалою.

Тобто між цими балами є чітка логічна градація, та вони мають однаковий інтервал - кожний наступний бал є наступною за логікою ланкою.

. Розрахунок інтегрального показника ризику.

Визнавши джерела інформації, групи показників фінансово-економічного стану та самі коефіцієнти, їх нормативні значення, маючи бальну шкалу, обчислюють величину інтегрального показника ризику діяльності підприємства.

По-перше необхідно розрахувати середній внутрішньо груповий бал за кожній із груп показників, а для обчислення величини інтегрального показника необхідно здійснити підсумовування отриманих середніх внутрішньо групових бальних значень кожної із груп .

Результати обчислень за даними звітності підприємства представлені в табл. 5.3.

Таблиця 5.3

Обчислення бальних оцінок показників МВК ПП «ЕНЕМА»

Підходи до поділу зон ризику в економічній літературі зустрічаються досить різні.

Зокрема, В.В. Лук’янова виділяє 8 зон ризику, а саме: без ризикову зону, зону мінімального ризику, зону малого ризику, зону середнього ризику, зону допустимого ризику, зону максимального ризику, зону критичного ризику, зону катастрофічного ризику.

Однак найчастіше в економічній літературі пропонується розподіл на: без ризикову зону, зону допустимого, критичного й катастрофічного ризику. Оскільки в розрахунках використовується інтервал оцінювання від 0 до 3 балів, тому градацію зон ризику встановлено шляхом поділу інтервалу на чотири рівні зони: катастрофічна ІПР є (0,00; 0,75]; критична ІПР є (0,75;1,50] допустима ІПР є (1,50;2.25]; без ризикова ІПР є (2,25;3,00]

У відповідності до класифікації ступеня ризику на кінець 2012 року зберігає свою економічну доцільність, має прийнятий рівень рентабельності й ділової активності, основні засоби підприємства мають тенденцію до фізичного й морального розрахунок за своїми зобов'язаннями відбувається з деякими затримками, а контрагенти підприємства у свою чергу так само з деякими затримками погашають свою заборгованість.

Динаміка зміни діяльності підприємства перебуває на відносно стабільному рівні, незначно покращуючись або погіршуючись з періоду до періоду. Інтегральний показник ризику дає нам інформацію, що підприємство «ЕНЕМА» знаходиться у допустимій зоні.

ВИСНОВКИ

У дипломній роботі здійснено науково-теоретичне обґрунтування, проведено оцінку та запропоновано можливі шляхи удосконалення складської логістики в Україні, а зокрема на прикладі МВК ПП «ЕНЕМА».

В узагальненому вигляді за результатами дослідження сформульовано низку висновків, які відображають вирішення завдань роботи відповідно до поставленої мети.

Одним з сучасних засобів досягнення високих результатів на підприємстві служить використання логістичного підходу до управління компанією або фірмою. Логістика - це процес планування, реалізації і контролю технологічно і економічно ефективних операцій накопичення, зберігання, транспортування і передачі сировини, напівфабрикатів, готової продукції і відповідної інформації від місця виробництва до місця вжитку з метою максимального задоволення вимог споживача. предметом логістичного управління є переміщувані матеріальні і інформаційні потоки і управління запасами продукції. Переміщення будь-яких матеріальних потоків неможливе без концентрації в певних місцях необхідних запасів, для зберігання яких призначені об'єкти інфраструктури, що називаються складами.

Сучасний крупний склад - це складна технічна споруда, яка складається з численних взаємозв'язаних елементів, має певну структуру і виконує ряд функцій по перетворенню матеріальних потоків, а також накопиченню, переробці і розподілу вантажів між споживачами. Склади є одним з найважливіших елементів логістичних систем. Об'єктивна необхідність в спеціально улаштованих місцях для вмісту запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного джерела сировини і кінчаючи кінцевим споживачем. Цим пояснюється наявність великої кількості видів складів, що детально розглянуто у роботі.

Основу внутрішньо-складської логістики складає технологічний процес, тобто система операцій по підготовці складу до приймання продукції, розвантаження транспортних засобів, приймання продукції, розміщення її на зберігання, організації зберігання, комплектації замовлень, підготовці до відпустки і відвантаження із складу. Від того, наскільки ефективно будуть виконані ці операції, залежить робота інших відділів компанії, рівень логістичного сервісу, що надається клієнтам, а отже, і рівень конкурентоспроможності компанії на ринку. У зв'язку з цим у роботі проаналізовані усі заходи для максимальної оптимізації технологічного процесу. Також важливими є товарні втрати, які виникають в процесі зберігання товарів на складі, підготовки їх до відвантаження і виконання інших складських операцій.

Аналіз складського господарства був проведений на прикладі МВК ПП «ЕНЕМА». На підприємстві застосовується простий спосіб управління складським господарством за допомогою карток. В даному випадку він є найбільш ефективним. Важливою особливістю даного складського приміщення є те, що у даному випадку спостерігається поєднання ділянок вступу і відпуску продукції, що дозволяє: скоротити розмір площі, необхідної для виконання операції; полегшити контроль операції розвантаження і вантаження; підвищити міру використання устаткування; гнучкіше використовувати персонал складу.

Відносно оцінки раціональності організації складського господарства на МВК ПП «ЕНЕМА»можна сказати про певні успіхи даної організації. При розгляді теоретичних аспектів організації складського господарства була виділена залежність останнього від декількох чинників, з яких були визначені фізичні і хімічні властивості продукції. На наш погляд, дане підприємство знайшло оптимальний метод організації складського господарства для товарного ряду з такими властивостями і невеликою асортиментною номенклатурою. МВК ПП «ЕНЕМА» використовує всі можливі способи раціоналізації роботи складського господарства.

Порівняльний аналіз техніко-економічних показників дозволив оцінити тенденції розвитку МВК ПП «ЕНЕМА» і зробити висновок про загальну ефективність його діяльності, а також виділити напрямки його вдосконалення. Розглянувши розрахунок динаміки розвитку основних показників результативності діяльності підприємства загалом можна сказати про позитивну перспективу розвитку підприємства та ефективність організації складської логістики.

Дослідивши закордонний досвід, варто зазначити, що особливого успіху в організації складської логістики досягнули перш за все ті компанії, що правильно використовували програмні продукти в управлінні складським господарством, адже це є найактуальнішим моментом в організації складського господарства і може приносити значні вигоди. Зокрема, можна виокремити успішність в організації складської логістики компанії Epson America Inc., яка використовує передові технології та методи, що значно підвищують ефективність роботи.

Відносно недоліків організації складування у МВК ПП «ЕНЕМА», то важливо зазначити, що проблемою є відсутність графічної схеми складу, змодельованої в спеціальній програмі. Це є необхідністю для підтримки порядку і раціональності переміщення по складу. Крім того, важливо зробити ще одне зауваження з приводу розміщення продукції на складі. Існує можливість вживання методу Парето, яке дозволяє мінімізувати кількість пересувань за допомогою розділення всього асортименту на групи, які швидко обертаються і вимагають великої кількості переміщень, і групи, які використовують досить рідко. В даному випадку важливо для правильного розташування враховувати динаміку попиту на ту або іншу продукцію, або хоча б проаналізувати зміну темпів зростання різних видів товарної номенклатури з метою виділення груп, що найбільш потрібні, і тих, що рідко реалізуються. На підприємстві, що розглядається нами, цей принцип не враховується, хоча він міг би зробити складське господарство ще менш витратним і раціональніше організованим.

На майбутнє можна порадити МВК ПП «ЕНЕМА» орієнтацію розвитку на механізацію і автоматизацію складських робіт, як базовий напрям вдосконалення організації робіт, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей і передачею їх у виробництво. Прикладом на майбутнє в даному випадку може стати система організації складського господарства за принципом вертикально-замкнених складів з програмним управлінням, які займають малі площі, але мають чималу ємність за рахунок вертикального розташування і високий рівень автоматизації.

В дипломній роботі було запропоновано радіочастотна ідентифікація (RFID), а в якості спеціалізованого програмного забезпечення - IQSKLAD® та 1С «Торгівля + Склад», редакція 9.2 (7.7). Витрати на впровадження окупляться протягом 0,42 року (5 місяців).

Ця система з’явилася порівняно недавно і в даний час на українських складах практично не використовується, проте успішний досвід впровадження цієї системи низкою великих компаній у Європі (зокрема, в Італії і Німеччині) дозволяє зробити висновок, що в середньостроковій перспективі широке застосування системи RFID розпочнеться і в Україні.

Переваги RFID:

дані ідентифікаційної позначки можна змінювати і доповнювати;

на позначку можна записати набагато більше даних у порівнянні зі штрих-кодом;

дані на мітці можуть бути засекречені;

радіочастотні мітки довговічніші;

розташування позначки не має значення для зчитування (позначка може знаходитися всередині короба або піддону);

мітка краще захищена від впливу навколишнього середовища;

позначки можуть бути багаторазового використання;

при використанні RFID з’являється можливість контролювати переміщення вантажу.

Організації буде потрібно багато засобів і часу, для того, щоб перелаштуватися на нову систему управління складом, але це окупить себе надалі, понизивши у декілька разів витрати на утримання складського господарства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Глава 25 Господарський кодекс України прийнятий 01.01.2004р.

Акішина О.В., Іванишин Л.Р., Мадріга Г.М. Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва як об'єкт логістичних рішень// Вісн. НУ "Львівська політехніка". -2004. - №499. - С. 132.

Алесинская T.В. Основы логистики. Общие вопросы логистического управления. Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2005.

Антошкіна Л.І, Амелькін В.І, Шило К.М. Логістика. Курс лекцій: навч. посібник. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. - 203c.

Бержанір А.Л., Рибчак В.І., Слободяник Н.П. Логістика: Навчальний посібник/.: - УВПП, 2009. - 257с.

Безопасность жизнедеятельности. Под редакцией Белова Н.А. - М.: Знание, 2000. - 364 с.

. Борьба с шумом на производстве: Справочник / Юдина Э.Я., Борисова Л.А. под редакцией Юдина Э.Я. - М.: Машиностроение, 1985. - 400 с.

Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. В 2 т./ Ника-Центр- К.: 1999.- Т.2.- 512с.

Бурсаков А.В. Логістика як метод управління в загальному контексті товароруху // Тем. Торгівля і ринок України. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2001. - Вип. 12, - Т. 2. - С.36-41

Волгин В.В. Логистика приемки и отгрузки товаров. - М.: ИТК "Дашков и Ко". - 2006. - С. 460.

Волгин В.В. Склад: организация, управление, логистика. - М.: ИТК "Дашков и Ко". - 2005. - С. 732.

Волгін В.В. Комірник: Пристрій складів. Складські операції. Управління складом. Нормативні документи. - М.: Ось-89, 2003. - 319с

Гаджинский А. М. Логістика: Підручник. - 9-е изд., Перероб. и доп. - М.: Дашков і К, 2004. - 408 с.

Гаджинский А. М. Современный склад. Организация, технологии, управление и логистика. Учебно-практическое пособие. - М.: ТК Велби, Издательство Проспект, 2005. - 176 с.

Голод Е. Эффективность внедрения складских систем// Современный склад. -2006. - №1/ www.ssklad.ru.

Гордон М. Комплексное управление товародвижением / М. Гордон // Материально-техническое снабжение. - 2000. - № 4. - С. 100 - 104.

Давыдов В. Реконструкция склада: сложные задачи - простые решения// Современный склад. -2006. - №1/ www.ssklad.ru <#"816701.files/image138.gif">

ДОДАТОК Б

Ідентифікація товарів на складі

ДОДАТОК В

Система IQSKLAD®

ДОДАТОК Г

Схема роботи RFID

Повний RFID контроль приміщення складу

Термінал доступу SF620 RFID

ДОДАТОК Д

Постачальники МВК ПП «ЕНЕМА» і їх характеристика