Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

Дипломна робота

Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

Реферат

фінансування прибуток бюджетний установа

Магістерська робота містить 100 сторінки, 14 таблиць, 9 рисунків, список літератури з 43 найменувань.

Предметом дослідження − фінансові відносини, які виникають в процесі фінансування і отримання прибутку бюджетними установами.

Об’єктом дослідження виступають особливості фінансування, розвитку і отримання прибутку бюджетною установою.

Метою дипломної роботи є поглиблення теоретичних засад та здійснення аналізу формування і використання фінансових ресурсів культурною установою, а також на основі цього аналізу розробка практичних рекомендацій щодо напрямків розвитку і шляхів отримання додаткового прибутку.

Завдання роботи:

розглянути теоретичні та методологічні засади щодо особливостей фінансування бюджетних установ;

проаналізувати формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею;

запропонувати нові напрямки розвитку і шляхи отримання прибутку бюджетними установами.

За результатами дослідження сформульовані пропозиції, щодо залучення нових (позабюджетних) джерел фінансування, а саме використання зарубіжної практики фандрейзингу, проведення різних програм для залучення більшої аудиторії відвідувачів (театралізованих експозицій, показ короткометражних історичних фільмів, проведення фотосесій, здача в оренду актового залу, магазин сувенірів).

Одержані результати можуть бути використані Черкаським обласним краєзнавчим музеєм для залучення додаткових фінансових ресурсів спеціального фонду.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні хасади щодо особливостей фінансування бюджетних установ

.1 Економічна суть бюджетних установ та фінансового забезпечення їх функціонування

.2 Фінансові ресурси бюджетних установ та їх кошторис

.3 Нормативно-правове забезпечення фінансування бюджетних установ

.4 Зарубіжний досвід фінансування бюджетних установ в сфері культури

Розділ 2. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї 2009-2011 рр.

.1 Організаційно-економічна характеристика Черкаського обласного краєзнавчого музею

.2 Організація охорони праці в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

.3 Аналіз фінансового стану Черкаського краєзнавчого музею

.4 Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

Розділ 3. Напрями розвитку і шляхів отримання прибутку в  Черкаському обласному краєзнавчому музеї

.1 Пропозиції щодо напрямів розвитку і шляхів отримання прибутку Черкаським обласним краєзнавчим музеєм

.2. Механізм застосування запропонованих пропозицій та ефект від їх впровадження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність обраної теми. У бюджетній сфері діє величезна кількість установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність, тобто таку, яка не має на меті отримання прибутку, до яких й відносяться бюджетні установи. Некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, проте останні використовуються на розвиток самої установи. Існування некомерційних організацій життєво необхідне для суспільства, оскільки сюди відносяться: велика частина установ охорони здоров'я і освіти, культури і мистецтва, фундаментальна наука, охорона природи і т.п. Функціонування цих установ і організацій у принципі не може бути орієнтовано на комерційні критерії. Переважна частина цих установ і організацій має соціально-культурне призначення. Специфіка їхнього функціонування полягає у тому, що, по-перше, завдяки їм здійснюються найважливіші конституційні права громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.), а, по-друге, при споживанні соціальних послуг використовуються як платні, так і безоплатні засади їхнього надання. В результаті при фінансуванні установ соціально-культурного призначення використовуються різні джерела - і бюджетні кошти, і кошти населення (у різній формі), і грошові відрахування різних комерційних структур.

Бюджетна установа - це організація, створена органом державної влади для здійснення управлінських, соціально-культурних, науково-технічних або інших функцій некомерційного характеру, діяльність якої фінансується з державного бюджету або за визначених обставин із позабюджетного фонду на основі кошторису доходів і витрат. До них належать установи соціально-культурного комплексу - установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації, установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю. Основним результатом діяльності таких установ є послуга.

Бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони являються учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов'язками або бюджетними повноваженнями.

В сучасній економічній ситуації, що склалася в нашій країні досить актуальним є вивчення питання формування і правильного використання фінансових ресурсів бюджетних установ в умовах недостатнього фінансування.

До недавніх пір майже усі витрати цих установ фінансувалися з бюджету, а послуги споживачам надавалися в основному безкоштовно. Проте останніми роками у зв'язку з необхідністю підвищення рівня соціально-культурного обслуговування громадян почалося розширення сфери платних послуг, бюджетні установи перейшли на нові умови господарювання, що значно розширило склад джерел їхніх фінансових ресурсів.

Пошук шляхів отримання додаткових власних надходжень бюджетних установ є важливим завданням на шляху до розвитку їх сфер діяльності.

Метою роботи є вивчення особливостей фінансування бюджетних установ.

Досягти поставленої мети можна виконавши наступні завдання:

розглянути теоретичні та методологічні засади щодо особливостей фінансування бюджетних установ;

проаналізувати формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею;

запропонувати нові напрямки розвитку і отримання прибутку бюджетними установами.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають в процесі фінансування і отримання прибутку бюджетними установами.

Об’єктом магістерської дипломної роботи виступають особливості фінансування, розвитку і отримання прибутку Черкаським обласним краєзнавчим музеєм.

Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність Черкаського обласного краєзнавчого музею, періодичні видання і підручники, нормативно-правові акти, що регулюють діяльністю бюджетних установ.

Для досягнення поставленої у роботі мети було використано сукупність наукових методів, що застосовуються у пізнанні соціально-економічних процесів і явищ, а саме: методи наукового узагальнення, порівняння, системного аналізу - використано при обґрунтуванні необхідності поєднання соціальних і економічних заходів із метою ефективної організації державної системи культурного розвитку. Економіко-математичні методи застосовувалися при розробці моделей аналізу кошторисних видатків музею, аналізу використання цільових коштів. Методи технічного, порівняльного, статистичного аналізу використовувалися при розробці пропозицій щодо планування залучення додаткових спеціальних коштів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї та шляхи їх використання.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

Наукова новизна результатів полягає в широкому дослідженні проблематики, вивчення зарубіжного досвіду та на основі цього наведення нових пропозицій щодо залучення позабюджетного фінансування музеями.

Основні результати дослідження викладені в нашій доповіді "Бюджетне фінансування культурної діяльності в Україні" на IX Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, аспіранів і студентів "Актуальні проблеми фінансової системи України", що проводилася кафедрою фінансів Черкасього державного технологічного університету та Департаментом бюджетної політики черкаського міськивоконкому, 6 квітня 2012 року у приміщенні Черкасього державного технологічного університету.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні хасади щодо особливостей фінансування бюджетних установ

.1 Економічна суть бюджетних установ та фінансового забезпечення їх функціонування

Бюджетні установи - державні організації, які здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ. Установа є різновидом організації, яка має статус юридичної особи.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України "Про Державний бюджет".

Згідно з Бюджетним кодексом України (п. 12 ст. 2) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Отже виходячи з вищевизначеного до бюджетних установ відносяться: Верховна Рада; Адміністрація Президента; міністерства і відомства; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради); державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів [5]

Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи:

установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю - установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін.;

установи соціально-культурного комплексу - установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін.;

соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи.

Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на три рівні і мають ієрархічну систему вертикальних зв’язків, які зображені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1. Ієрархічна система прав розпорядників бюджетних коштів

Розпорядники бюджетних коштів є суб’єктами бюджетних правовідносин, перелік яких і повноваження регламентуються Бюджетним кодексом.

Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом. До них слід віднести такі важливі моменти:

·        основним результатом діяльності таких установ є послуга;

·        показник ефективності праці в цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення;

·        у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема "виробництво - розподіл - обмін - споживання" набуває скороченого вигляду, а саме "виробництво - споживання";

·        послуги неможливо робити "про запас", неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності;

·        відсутнє поняття "брак" у традиційному його розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, важко оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат - це теж результат;

·        бюджетні установи існують на засадах державної форми власності, що автоматично вносить корективи в права бюджетних організацій як юридичних осіб - обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття "банкрут" щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою.

Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України "Про підприємництво" [20]

Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Незважаючи на те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових. Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр неприбуткових установ та організацій являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в:

·        органах податкової служби;

·        Пенсійному фонді;

·        органах Фонду соціального страхування;

·        органах Державної служби зайнятості.

Для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду бюджетні установи використовують план формування та використання фінансових ресурсів, який називається бюджетом [5, п. 1 ст. 2]

Бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони являються учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов'язками або бюджетними повноваженнями.

Фінанси бюджетних установ мають деякі особливості:

. Опосередкування процесу надання послуг.

. Опосередкування процесу надання фондів виробничого призначення, їхнього розширення і використання.

. Особистий характер. В специфіці послуг вони не можуть накопичуватися і мають відчужуватися у міру їхнього створення.

. Необхідність використання специфічних елементів фінансового механізму, спрямованих на стимулювання праці.

У бюджетній сфері діє величезна кількість установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність, тобто таку, яка не має на меті отримання прибутку, до яких й відносяться бюджетні установи. Некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, проте останні використовуються на розвиток самої установи. Існування некомерційних організацій життєво необхідне для суспільства, оскільки сюди відносяться: велика частина установ охорони здоров'я і освіти, культури і мистецтва, фундаментальна наука, охорона природи і т.п. Функціонування цих установ і організацій у принципі не може бути орієнтовано на комерційні критерії. Переважна частина цих установ і організацій має соціально-культурне призначення. Специфіка їхнього функціонування полягає у тому, що, по-перше, завдяки їм здійснюються найважливіші конституційні права громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.), а, по-друге, при споживанні соціальних послуг використовуються як платні, так і безоплатні засади їхнього надання. В результаті при фінансуванні установ соціально-культурного призначення використовуються різні джерела - і бюджетні кошти, і кошти населення (у різній формі), і грошові відрахування різних комерційних структур.

До організацій і установ соціально-культурного призначення, які є неприбутковими, відносяться такі види діяльності, як державне управління, охорона громадського порядку, оборона. Їхнє фінансування здійснюється повністю з рахунку бюджетних коштів і передбачається у відповідних планово-фінансових документах - кошторисах витрат. Бюджетні установи надають різноманітні послуги: соціального характеру, управлінські, з охорони громадського порядку, оборони країни тощо.

До недавніх пір майже усі витрати цих установ фінансувалися з бюджету, а послуги споживачам надавалися в основному безкоштовно. Проте останніми роками у зв'язку з необхідністю підвищення рівня соціально-культурного обслуговування громадян почалося розширення сфери платних послуг, бюджетні установи перейшли на нові умови господарювання, що значно розширило склад джерел їхніх фінансових ресурсів

.2 Фінансові ресурси державних установ та їх кошторис

Фінансові ресурси бюджетних установ і організацій - це грошові кошти, виділені з бюджетів різних рівнів, а також мобілізовані установами з різних джерел на здійснення і розширення своєї діяльності. Джерела формування фінансових ресурсів залежать від двох чинників: виду послуг, що надаються, і характеру (платного, безоплатного) їхнього надання. Одні з послуг можуть надаватися споживачам тільки на безоплатних засадах, другі - тільки на платних, а треті - на поєднанні тих і інших (Рис. 1.2)

Деякі види послуг у галузі культури, мистецтва, юриспруденції надаються їхнім споживачам тільки на платних засадах. Це - послуги видовищних підприємств (театрів, кінотеатрів, кіноконцертних залів), робота виставок, нотаріату, адвокатури тощо. Навіть якщо цим організаціям виділяються бюджетні кошти, то надаються вони епізодично та у виді цільових коштів.

Рисунок 1.2. Класифікація послуг бюджетних установ [4, c. 226]

Переважаючу масу послуг у бюджетних установах становлять послуги соціально-культурного характеру. Вони виключно різноманітні і через це надаються споживачам як на платних засадах, так і безоплатних, а отже, мають різні джерела фінансування. Конкретний склад фінансових ресурсів, що скеровуються на задоволення соціально-культурних потреб, залежить перш за все від характеру самих потреб. Тут можна виділити такі три групи:

потреби, що мають велике значення для всього суспільства, а тому їхнє задоволення не повинне залежати від рівня одержуваного кожним громадянином доходу і має гарантуватися Конституцією країни (наприклад, потреба громадян в початковій і середній освіті). Джерелом фінансування цих потреб виступають загальнодержавні фінансові ресурси, що виділяються з бюджетних і позабюджетних (соціального призначення) фондів;

потреби, що мають суспільно важливий характер, але через обмеженість загальнодержавних ресурсів не покриваються ними лише в межах необхідного мінімуму на принципах часткового фінансування з рахунку коштів державного бюджету. Задоволення цих потреб понад встановлений нормативний рівень здійснюється завдяки іншим фінансовим джерелам, у тому числі і коштів населення. Прикладом таких потреб може служити мінімальний рівень медичного обслуговування населення, середній рівень освіти, встановлена норма соціального забезпечення громадян тощо;

індивідуальні потреби громадян, пов'язані з їхнім відпочинком і охороною здоров'я, забезпеченістю житлом тощо. Вони не повинні покриватися завдяки суспільству, а тому фінансовими джерелами їхнього задоволення виступають кошти підприємств, організацій і населення.

Наразі для фінансування установ і організацій, що надають різноманітні послуги соціально-культурного характеру, використовуються такі джерела:

бюджетні кошти, що виділяються установам і організаціям на основі встановлених нормативів. Нормативи бюджетного фінансування виконують роль ціни (тарифу) на ті роботи (послуги), які надаються державою споживачу. Нормативи мають бути орієнтовані на кінцеві результати діяльності соціально-культурних установ відповідного профілю, хоча сьогодні цього повністю реалізувати не вдалося: по школах - на утримання на одного учня, по лікарнях - на лікування одного хворого, по дитячих дошкільних установах - на утримання однієї дитини тощо;

Бюджетне фінансування - це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету, яке забезпечує процес розширеного відтворення, утримання соціальної сфери, обороноздатності та апарату управління держави.

Основна сутність бюджетного фінансування в тому, що при допомозі цього механізму здійснюються грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, а з іншого - підприємствами, організаціями державної форми власності, з приводу спрямування грошових коштів на підвищення рівня життя, задоволення суспільних проблем, забезпечення інших державних заходів.

Принципи бюджетного фінансування:

·        плановість бюджетного фінансування - всі державні витрати закріплені у відповідних планово-фінансових актах;

·        цільове спрямування коштів - кошти плануються, відпускаються і використовуються на суворо визначені цілі ( бюджетні асигнування мають використовувався виключно за призначенням; для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів);

·        безповоротність та безвідплатність фінансування державних витрат, ефективне використання бюджетних коштів - має на меті одержання суспільно-необхідних результатів при мінімальних витратах фінансових ресурсів (за користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких відсотків);

·        фінансування в міру виконання планів - базується на забезпеченні асигнувань фактичних витрат і на конкретні цілі;

·        поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів під час визначення обсягу фінансування. Як держава, так і вищестоящі організації враховують наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити затрати із вказаних джерел вирішується питання про виділення бюджетного фінансування (для підприємств виробничої сфери);

·        дотримання режиму економії;

·        здійснення постійного контролю за витрачанням бюджетних коштів;

·        отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

грошові кошти державних, приватних та громадських організацій, громадян, отриманих від виконання робіт (послуг), проведення заходів на платних засадах згідно з укладанням з юридичними особами договорів та замовленнями населення. Сюди відносяться, наприклад, надходження грошових коштів за надання наднормативних послуг в галузі медичного обслуговування громадян, за додаткові послуги у сфері освіти (особливо щодо підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їхньої кваліфікації тощо). У договорах, що укладаються, визначаються обсяг, структура і якість послуг, порядок забезпечення установи матеріа­льними і фінансовими ресурсами, форми фінансування із коштів замовника тощо. При виконанні установою додаткових робіт (послуг) сума виділених йому згідно з нормативом бюджетних асигнувань не зменшується, а одержані за договором або замовленням кошти збільшують фінансові ресурси установи;

надходження від надання платних послуг населенню й іншим споживачам (від проведення різних оглядів, конкурсів, фестивалів, продажу квитків на видовища тощо) і продажу виробів власного виробництва (наприклад, лікарських засобів, медичних препаратів, продукції навчально-виробничих майстерень тощо). Платні послуги надаються споживачам відповідно до діючих прейскурантних та договірних цін (тарифів); при цьому надання платних послуг (робіт) не може здійснюватися замість діяльності, що фінансується з бюджету;

виручка від здачі в оренду приміщень, споруд, устаткування;

добровільні внески і безоплатно передані установам і організаціям матеріальні цінності, що надходять від державних підприємств та громадських організацій, добродійних та інших суспільних фондів, окремих громадян (включаючи кошти опікунів);

інші грошові надходження.

Кошти, які надійшли з усіх джерел, утворюють фонд фінансових ресурсів (дохід) установи; що використовуються на виплату заробітної платні, відшкодування матеріальних і прирівняних до них витрат, розрахунків з іншими організаціями і банками, створення фондів економічного стимулювання. Залишки невикористаних за рік надходжень залишаються у розпорядженні установи (організації) і до бюджету не вилучаються; вони не повинні впливати і на зниження нормативу бюджетного фінансування витрат наступного року.

Кошти, які бюджетні установи отримують від усіх джерел фінансування, крім бюджетного, називаються власними надходженнями [4]

Рисунок 1.3. Класифікація доходів бюджетної установи [4, c. 104]

З Рисунка 1.3 ми бачимо, що власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи.

Перша група поділяється на такі підгрупи:

) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їхніми функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ (виконав чий збір, стягнутий державною виконавчою службою);

) надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень тощо (квартирна плата, плата за гуртожиток; від праце використання спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, комунально-побутові та інші надані йому послуги, речове майно тощо).

У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їхні доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи, тому не включаються до спеціального фонду бюджету;

) плата за оренду майна бюджетних установ. Бюджетні установи отримують у повному обсязі плату за оренду майна, що їм належить, якщо інше не передбачено чинним законодавством;

) надходження бюджетних установ від реалізації майна. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації нерухомого майна, необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, зданих як брухт, відходів чорних, кольорових, дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння у розмірах, залишених в розпорядженні установи, передбачених законодавством, а також кошти, отримані Національною академією наук та бюджетними установами, що належать до її відання.

Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затверджені Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надхо­джень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг. Відповідальними за складання переліків визначаються центральними органами виконавчої влади, які є провідними у відповідній галузі.

Друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ. Цю групу створюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти не постійні і плануються лише у випадках, попередньо визначеними рішеннями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо.

Друга група поділяється на такі підгрупи:

) благодійні внески, гранти та дарунки. До цієї підгрупи відносяться всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги, що передбачає передачу будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти та дарунки, у тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються безповоротно та скеровуються на реалізацію цілей, визначених програмою їхнього надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо;

) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ. До цієї підгрупи відносяться також інвестиції, які, згідно із законодавством, надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків.

Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами:

) перша група:

• підгрупа 1 - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та на данням зазначених у підгрупі послуг;

• підгрупа 2 - на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

• підгрупа 3 - на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

• підгрупа 4 - на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ;

) підгрупа 2 другої групи - за спеціально визначеними напрямам и у разі надходження таких коштів.

Всі бюджетні установи, якщо у них є самостійний баланс і розрахунковий рахунок, мають право користуватися банківським кредитом, що є джерелом залучених коштів для здійснення діяльності. При цьому короткострокові позики видаються їм на витрати, пов'язані із здійсненням поточної діяльності, а довгострокові - для цілей виробничого і соціального розвитку з подальшим погашенням з рахунку коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Мобілізація і використання фінансових ресурсів бюджетних установ й організацій здійснюється залежно від методів господарювання, тобто кошторисного фінансування й повної самоокупності та самофінансування.

Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів із 1997 р. було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису [39, с. 527]

Установи та організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, ведуть облік виконання бюджету й кошторисів видатків, який прийнято називати бюджетним обліком.

Предметом бюджетного обліку є процес виконання бюджету.

Об’єктом бюджетного обліку є:

§  доходи і видатки бюджету;

§  фонди і резерви, які створюються в бюджеті в процесі його виконання;

§  витрати на утримання бюджетних установ;

§  матеріальні цінності бюджетних організацій;

§  грошові кошти в касі та на рахунках.

Сутність бюджетного обліку найбільш повно проявляється в його функціях:

-       функція нагляду використовується в процесі створення і використання грошових коштів держави - бюджету як за доходами, так і видатками;

-       функція відображення базується на тому, що всі операції, які виконуються за рахунок бюджетних коштів, відображаються у відповідних документах, на рахунках та ін.;

-       функція узагальнення проводиться при здійсненні всіх операцій за розрахунками, результатом яких є баланс доходів і видатків як бухгалтерський звіт;

-       функція контролю виявляє себе при проведенні бюджетного обліку надходжень доходів за їх видами та обліком виконання видаткової частини бюджету у відповідних галузях, установах і організаціях, які фінансуються з бюджету;

-       функція управління і керівництва процесом виконання бюджету і забезпечення планування бюджету;

-       функція забезпечення збереження коштів бюджету як державної власності.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування, воно здійснюється за такими принципами:

§  плановість;

§  цільовий характер виділення коштів;

§  виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

§  підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється у межах установленого плану. Плановим документом виступає кошторис.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається з трьох розділів:

) бюджетних асигнувань,

) інших коштів,

) видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Кожен з цих розділів ділиться на дохідну і видаткову частини. Дохідна частина: планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших доходних джерел. Формування доходної частини бюджету здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків, а також платежів і відрахувань до бюджету.

Видаткова частина: загальна сума витрат з розподілом за категоріями видатків економічної класифікації, а також встановлення витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та за рахунокпозабюджетних надходжень .

У видатковій частині кошторису виділяються окремо видатки за рахунок бюджетних асигнувань та витрати за рахунок інших надходжень. Бюджетні асигнування повинні забезпечувати 100% фінансування витрат установи. Перевищення суми видатків над обсягом коштів, що виділяються з бюджету, можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, який залишається в розпорядженні установи.

Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом, це дає змогу фінансуючий організації здійснювати контроль за раціональним і ефективним використанням виділених коштів. В окремих випадках може надаватись право певного перерозподілу коштів між окремими статтями.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників, які характеризують обсяги діяльності установи, (кількість ліжко-днів, кількість класів, кількість студентів і ін.) Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасне кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих навчальних закладах освіти навчання студентів здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

На основах самоокупності і самофінансування функціонують ті установи, витрати яких повністю відшкодовуються з виручки від реалізації нематеріальних благ та послуг.

До них відносяться:

·        культурно-освітні установи;

·        медичні установи;

·        видовищні організації;

·        установи мистецтва;

·        тощо.

Формування і використання їхніх фінансових ресурсів відображається у фінансовому плані за відповідними статтями доходів і витрат.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно [39, с. 527]

Кошторис видатків регулює розміщення власних засобів і ефективність їх використання за видами ресурсів і за місцем витрачання.

Виконання кошторису бюджетної установи починається з відкриття бюджетних кредитів або перерахування бюджетних коштів установі та витрачання їх на потреби установи за прийнятими в кошторисі нормами витрат. Тому показниками виконання кошторису є суми, затверджені в кошторисі, суми відкритих кредитів або перерахованих коштів, касові та фактичні видатки. При цьому видатки групуються згідно з системою бюджетного обліку за однорідними ознаками за розділами, параграфами та статями. Виконання кошторису передбачає дотримання норм витрат ресурсів бюджетною установою.

Видатки бюджетних установ, які здійснюються в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підриємств та організацій. Під видатками розуміють державні платежі, що не підлягають поверненю, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові послуги. Видатки - один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів [4, с. 68]

Видатки здійснюються за рахунок загального фонду бюджету та спеціального. Обидва види видатків суворо плануються в кошторися. Видатки на утримання бюджетних установ є одним з основних напрямів видатків бюджету.

Зауважимо, що видатки бюджету на утримання бюджетних установ не завжди збігаються з видатками самих установ, оскільки розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи - це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках - матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ їх поділяють на касові та фактичні.

Касовими видатками вважаються всі виплати, здійснені з поточних або реєстраційних рахунків готівкою та шляхом безготівкових перерахувань. Повернення грошових коштів на рахунки відновлює, тобото зменшує, касові видатки. Фактичні видатки - це дійсні, кінцеві видатки установи, оформлені відповідними документами, разом із видатками за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями [4, с. 69]

Ці видатки відображають фактичне використання норм, затверджених кошторисом. Вони є показником кінцевого виконання кошторису установи, а тому в разі виконання планового обсягу робіт мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом. Видатки бюджетних установ мають певну класифікацію, яка зображена на Рисунку 1.4.

Рисунок 1.4. Класифікація видатків бюджетних установ [4]

Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо частина грошових коштів на рахунках у банку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, перебуває в розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення раніше виниклої кредиторської заборгованості, то фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, бо витрата матеріалів не спричиняє зменшення грошових коштів на рахунках [4, с. 69-70]

Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису (наприклад, видатки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги), то фактичні видатки збігаються з касовими. Такі видатки називаються прямими [4, с. 70]

Взаємозв’язок касових і фактичних видатків унаочнює рис. 1.5.

Рис. 1.5. Взаємоз’вязок касових і фактичних видатків [4]

Касові та фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів і об’єктами економічного аналізу. У бюджетних установах касові та фактичні видатки планують і обліковують за єдиною номенклатурою видатків. Бюджетну класифікацію видатків покладено в основу планування видатків, їх синтетичного та аналітичного обліку. Ця класифікація істотно впливає на всю організацію економічного аналізу бюджетних установ.

Бюджетна класифікація видатків застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державних влади, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів; проведення необхідного аналізу за організаційними, функціональними та економічними категоріями видатків; забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників. Видатки бюджету згідно з бюджетною класифікацією розробленою й затвердженою Міністерством фінансів України, класифікуються за такими ознаками:

)        функції, з виконання яких пов’язані видатки, - функціональна класифікація видатків;

)        ознака головного розпорядника бюджетних коштів - відомча класифікація видатків;

)        економічна характеристика операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки, - економічна класифікація видатків;

)        програмно-цільовий спосіб формування бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, установлених Бюджетним кодексом. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися [39, с. 527-528]

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

·        наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

·        відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

·        наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.

Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконаної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий період. Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку.

Отже, фінансовими ресурсами бюджетних установ є кошти, що виділяються з державного або місцевого бюджетів. Але крім цього, установи можуть також здійснювати некомерційну діяльність, яка може приносити певні власні надходження. Проте ці доходи використовуються виключно на розвиток самої установи.

.3 Нормативно-правове забезпечення фінансування бюджетних установ

Нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність бюджетних установ в Україні є:

)        Конституція України від 28.06.1996 року [24]

)        Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року [5]

)        Інші закони та нормативні-правові акти, що регулюють бюджетні правовідносини;

)        Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

)        Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади;

)        Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Основним нормативним документом, який регулює діяльність бюджетних установ являється Бюджетний Кодекс України від 08.07.2010 року. Він визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства [5]

Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2000 року №17 затверджено Положення про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний розподіл коштів установи [46] Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівником відповідної вищестоящої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати з доплат і надбавок та фондом на преміювання. Зазначені зміни можуть вноситися лише за наявності відповідних підстав згідно із законодавством з питань оплати праці. У разі внесення таких змін обґрунтування пояснювальною запискою подаються установою до квартальних та річних звітів про виконання кошторису доходів і видатків.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-ХІV [18]

З метою запровадження ефективного контролю за витрачанням бюджетних коштів установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, розроблений даний Порядок казначейського обслуговування бюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Казначейське обслуговування бюджетних коштів бюджетних установ здійснюється на підставі вимог такого документа: Постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.99 №180 "Про деякі питання діяльності державного казначейства України" [47]

Особливості бухгалтерського обліку в бюджетних установах визначаються Бюджетним кодексом України, Законами України "Про Державний бюджет України", Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вiд 16.07.1999 №996-XIV., Планом рахунків бухгалтерського обліку та бюджетних установ і організацій і Порядком його застосування, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України, Інструкцією про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затвердженою наказом Державного казначейства України, та іншими нормативними документами, що містять вказівки з обліку та відображення у звітності операцій бюджетних установ [5, 14]

У бюджетних установах касові та фактичні видатки планують і обліковують за єдиною економічною класифікацією видатків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" [32]

Кошти спеціального фонду бюджетних установ можуть бути тимчасово залучені для здійснення видатків загального фонду у разі нестачі коштів останнього. Листом ДКУ №07-06/803-5690 від 02.08.2000 р. "Про спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету на бюджетні видатки і їх відшкодування" визначено порядок спрямування коштів спеціального фонду на видатки загального фонду та їх подальше відшкодування [28]

.4 Зарубіжний досвід фінансування бюджетних установ в сфері культури

Світовий досвід фінансування, підтримки та розвитку бюджетних установ сфери культури показав, що існує три основних типи економіки культури в залежності від механізму її фінансування:

·        "Романський" тип (наприклад, в Італії, Іспанії, у Франції), коли культура фінансується переважно централізовано, за рахунок державних коштів. Так, в Італії фінансування культурних акцій і мистецтва можуть здійснювати тільки урядові організації або приватні особи, що користуються довірою держави.

·        "Німецький" тип, характерний для ФРН та країн Скандинавії. У цьому випадку центральною владою виявляється тільки патерналістичний підтримка, а державне фінансування здійснюється переважно з місцевих бюджетів і через незалежні структури і фонди.

·        "Англо-американський" тип: держава виступає лише натхненником і патроном певних напрямків, а фінансування здійснюється за рахунок залучення приватного капіталу, в тому числі за рахунок податкових пільг.

Скорочення бюджетних видатків на культуру та запровадження механізмів залучення позабюджетних коштів на розвиток культури стало характерною тенденцією останніх десятиліть у більшості європейських країн. Зокрема, у Великобританії державні витрати на культуру почали скорочуватись ще у 1979 р. з приходом до влади уряду Маргарет Тетчер; у Польщі бюджетне фінансування культури різко скоротилось у 1989 р.; в Австрії ця тенденція набула свого поширення з 2002 р. Світовий досвід показує, що частка проектного фінансування культурної діяльності на сьогодні складає лише 25-30% бюджетних коштів [42].

У країнах Європейського Союзу існує розгалужена система залучення додаткових джерел фінансування культурної сфери. За умов ринкової економіки сфера культури не може розраховувати лише на державне фінансування. Аналіз тенденцій розвитку менеджменту культури доводить, що в країнах ЄС, США держава дотримується стратегії підтримки культури, яка спрямована не тільки на бюджетне фінансування, але, насамперед, на створення сприятливих умов для залучення позабюджетних коштів.

У європейських країнах відомі наступні моделі стимулювання позабюджетного фінансування культури:

налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг),

установлення "специфічних" податків (парафіскальні джерела).

На сьогодні досить поширеною є модель стимулювання позабюджетного фінансування культури шляхом налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг). Як механізм фінансування культури, фандрейзинг передбачає розвиток потужного механізму зв’язків закладів культури та бізнесу, вироблення різних форм їх взаємовигідної співпраці, а також формування громадської думки на користь підтримки культури. Інвестування ресурсів у культурні проекти стало одним з інструментів маркетингу комерційних організацій [21]. У розвинених країнах основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

-        рекламні можливості (промоція бренду чи продукції компанії) в рамках культурного проекту;

-        створення позитивного іміджу компанії, демонстрація політики соціальної відповідальності;

         доступ до цільової аудиторії в рамках проведення мистецького заходу з метою промоції власної продукції/послуг.

Практика фандрейзингу вперше була застосована в США через обмеженість фінансової підтримки культурної сфери з боку держави. Її впровадження надало можливість урядам країн (США, Франція, Австрія, РФ), які до цього орієнтувалися на 100% державну підтримку культури, значно скоротити бюджетні видатки на культуру та адаптувати організації культури до роботи в ринкових умовах. Внаслідок проведення фандрейзингових реформ в Австрії сформувалися усталені практики співпраці організацій культури з бізнесом. Зокрема, 73% австрійських організацій культури розробляють власні культурні проекти з урахуванням комерційних інтересів партнерів-донорів. [21].

У США, Франції, Великобританії та Німеччині створюються незалежні організації, які здійснюють посередництво між державою, культурою та бізнесом. Серед них: Initiativen Wirtschaft fur Kunst, Kulturkontakt в Австрії; Art and Business у Великобританії; Admical у Франції. Значною мірою ці організації сприяли формуванню нового світогляду щодо ролі культури в суспільному житті, а також нової моделі фінансування культури в європейських країнах. У 1983 р. Art and Business визначила наступні аргументи для взаємодії в трикутнику "культура - уряд - бізнес":

-       для культури - "ми активізуємо підтримку з комерційного сектора, що доповнить державне фінансування";

-       для держави - "ми залучимо позабюджетні кошти, якщо держава здійснить зустрічне фінансування культурного проекту (програми)";

-       для бізнесу - "ми сприятимемо вашим комерційним інтересам, якщо ви вкладете кошти в культуру".

В європейських країнах держава фінансує не тільки державний, але й недержавний (громадський та приватний) сектор культури. Розподіл бюджетних асигнувань здійснюється переважно на конкурсній основі під патронатом недержавних інституцій (фонди, творчі асоціації, громадські інститути культури). Культурні та мистецькі проекти отримують державні гранти в конкурентному змаганні. При цьому держава здійснює суворий контроль за якістю реалізації проекту (програми) та цільовим використанням коштів. Наприклад, у Великобританії фінансування культури здійснюється через Раду по культурі (Arts Council), яка є самостійною, незалежною організацією (третину складають діячі мистецтва).

У США модель фінансування відповідних проектів реалізується у співвідношенні 1:3 (одна частка - державні кошти, три частки - кошти з комерційного сектору). Аналогічне співвідношення фінансування культурних програм існує у Великобританії, проте, наприклад, у Франції передбачена значно більша участь держави в системі зустрічного фінансування - 5:1 [21]

Потрібно зауважити, що фандрейзинг - це залучення не лише фінансових, але й інших ресурсів потенційних контрибуторів: матеріальних, інтелектуальних, часових, та інших, необхідних для вирішення соціально-значущих завдань. В Україні джерелами фандрейзингу можуть бути державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, некомерційні організації, а також приватні особи. Кожне з цих джерел може виступати в якості фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора, мецената, донора.

Значного поширення в зарубіжних країнах набуло благодійництво. Благодійництво - це надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги від фізичних та юридичних осіб. Специфічними формами благодійництва в культурі є меценатство (некомерційна підтримка організацій культури, мистецьких проектів і водночас механізм покращення іміджу компанії) та спонсорство (підтримка культури з метою досягнення організацією-донором певних бізнес-цілей) [42]

Стимулювання розвитку благодійництва (спонсорства і меценатства) здійснюється державою через:

. Податкові пільги - держава розробляє систему податкових пільг, яка заохочує надходження від комерційного сектора на розвиток культури.

У Бельгії та Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються.

Система податкових пільг суттєво різниться по країнам. Розміри вкладів комерційних організацій на потреби культури, що не обкладаються податком, вимірюються у процентному відношенні до їх сукупного річного прибутку. За експертними оцінками цей показник у Франції складає 0,2-0,3%, Португалії - 0,2%, Австрії - 10%, Нідерландах - 6%, Бельгії - меньше 5% [21]

. "Відсоткову філантропію" (меценатство) - інноваційна правова норма кран, що приєднались до ЄС у 2004 та 2007 рр. Суть її полягає в можливості переадресувати певний відсоток сплаченого податку на суспільні/культурні потреби.

"Відсоткова філантропія" була запроваджена Угорщиною в 1996 р. Згодом до ініціативи приєднались Словаччина, Польща, Литва і Румунія. На шляху до законодавчого закріплення ця норма знаходиться у Чехії.

"Відсоткова філантропія" у сфері культури є не стільки джерелом позабюджетного фінансування культури, скільки ефективним механізмом залучення широких верств суспільства до підтримки її розвитку та формування громадської відповідальності за культуру.

. Створення іміджу престижності - політика популяризації соціальної відповідальності за культуру, позиціонування державою благодійництва як методу формування позитивного іміджу компанії.

У США економічні стимули (пільгове оподаткування) сприяють залученню лише 10% спонсорських коштів. Основним стимулюючим механізмом залучення благодійних коштів на розвиток культури є формування у громадської думки іміджу престижності статусу "мецената" у сфері культури [21]

У Франції одним з таких стимулюючих механізмів є щорічна спонсорська премія "Les Oscars", заснована у 1980 році незалежною організацією Admical. Премія має національний статус, а її основною ідеєю є заохочення розвитку благодійництва у сфері культури.

Комерційний сектор в європейських країнах проявляє дедалі більшу зацікавленість у підтримці культурних проектів. Унаслідок публічності та соціальної значущості, сфера культури містить потужні можливості формування та просування позитивного іміджу представників бізнесу, позитивно впливає на репутацію комерційних організацій. Представники бізнесу дедалі більше надають перевагу цьому напряму промоції перед традиційною рекламою.

. Взаємовигідне співробітництво залишається одним з основних принципів налагодження зв’язків між культурою та бізнесом. У Франції значного поширення набуло "корпоративне меценатство" - механізм покращення іміджу компанії шляхом некомерційної підтримки в культурній сфері. Проте ця форма підтримки передбачає надання донорам певних привілеїв та послуг у ході реалізації культурних програм.

У Російській Федерації та деяких країнах Європи поширеною формою подібного взаємовигідного співробітництва є надання меценатам безкоштовних квитків або запрошень на мистецькі заходи, можливість використання приміщення для корпоративних цілей компанії-донора тощо.

Деякими країнами також використовується механізм бюджетного субсидування з парафіскальних джерел тих галузей культурного розвитку, що перебувають під патронатом держави, або ж відносяться до пріоритетів державної політики. Він здійснюється шляхом установлення спеціальних видів податків на певні види продукції (послуг) з метою цільового спрямування цих надходжень на розвиток певних сфер культури.

Так, механізм залучення коштів на розвиток культури з парафіскальних джерел в Австрії отримав назву "культуршилінг" - надбавка до ліцензованої плати за радіо- і телетрансляцію, що в подальшому спрямовується державою на фінансування дотаційних галузей культури та покриває 25% видатків держави на культуру.

У Франції та інших країнах Європи існує розвинений механізм фінансування культури з парафіскальних джерел через запровадження розгалуженої системи специфічних податків:

         податок від торгівлі книжками спрямовується на підтримку літературної діяльності;

         податок з прибутку нових телевізійних каналів, у тому числі кабельного й супутникового телебачення, спрямовується на підтримку виробництва кіно, аудіо -, відеопродукції;

         податок від театрально-концертної діяльності спрямовується на розвиток театрального мистецтва.

Значним додатковим ресурсом фінансування культури у Великобританії є надходження від Національної лотереї. На так звані "good causes" - соціально важливі проекти - йде 27% надходжень, з них на сферу культури - 16,6%, 40% - на реконструкцію культурних об’єктів, 60% - на підтримку діяльності організацій культури [21]. Такі підходи до залучення позабюджетних коштів мають чималий позитивний потенціал, адже зазначені джерела фінансування розвитку культури нині надто слабо використовуються в Україні порівняно з розвиненими країнами Європи.

Отже, бюджетні установи є державними неприбутковими організаціями, що здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ. Не дивлячись на те, що Бюджетним кодексом передбачено, що ці установи мають повністю утримуватися за рахунок відповідного державного чи місцевого бюджетів, в умовах ринкової економіки цього фінансування не є достатньо. Тому необхідний пошук шляхів отримання додаткових фінансових ресурсів для належного розвитку і зростання конкурентоспроможності держави.

Розділ 2. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї 2009-2011 рр.

.1 Організаційно-економічна характеристика Черкаського обласного краєзнавчого музею

Комунальний заклад "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради (далі - Музей) є культурно-освітнім закладом, призначеним для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної, світової і історико-культурної спадщини.

Музей створений в 1918 році при товаристві "Просвіта". З 1919 року набуває статус державного і підпорядковується Черкаському повітовому відділу народної освіти. У 1954 році місто стало обласним центром відповідно і Музей набув статусу обласного краєзнавчого музею.

Повна назва Музею: комунальний заклад "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради. Скорочена назва: КЗ "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради.

Юридичний адрес та місцезнаходження Музею: 18000, м. Черкаси, вул. Слави, 1.

Музей заснований на обласній комунальній власності, є юридичною особою з моменту державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий та інші реєстраційні рахунки в Головному управлінні Державного казначейства України в області, власну печатку, кутовий штамп, бланки та інші реквізити юридичної особи, веде самостійний бухгалтерський облік.

Музей в своїй діяльності керується Конституцією України, Основами законодавства України про культуру, Законом України "Про Музей та музейну справу", актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства культури і туризму України, рішеннями обласної ради та розпорядженнями голови обласної ради і облдержадміністрації, наказами управління культури і туризму облдержадміністрації та Статутом музею.

Функції з галузевого управління Музеєм здійснює управління культури і туризму облдержадміністрації.

Музей несе свої зобов’язання в межах коштів, що перебувають в її розпорядженні, згідно з чинним законодавством України. Цивільна правоздатність Музею виникає з моменту реєстрації Статуту і складається з прав і обов’язків.

Музей має право:

–       Розробляти структуру Музею, формувати штатний розпис, визначати розмір оплати праці працівників згідно з чинним законодавством України;

–       Самостійно визначати зміст, напрями ат форми своєї діяльності;

–       Користуватися комерційними та банківськими позиками;

–       Від свого імені укладати угоди, договори, контракти з резидентами та нерезидентами на різні форми співробітництва;

–       Набувати майнові та немайнові права;

–       Брати в довгострокову оренду майно, обладнання для здійснення господарської діяльності;

–       Надавати платні послуги відповідно до постанови КМУ від 05.06.97 №534 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтва, заснованими на державній та комунальній формі власності", самостійно встановлюючи їхній перелік та вартість;

–       Отримувати гранти, спонсорську допомогу та іншу благодійну допомогу від фізичних і юридичних осіб України та зарубіжних країн;

–       Відкривати в порядку, визначеному чинним законодавством України, рахунку в Управлінні державного казначейства у Черкаській області;

–       Здавати в оренду іншим підприємствам, організаціям, установам чи суб’єктам підприємницької діяльності тимчасово вільні площі, інше окреме, індивідуально визначене майно за погодженням і з власником майна;

–       Здійснення зовнішньоекономічної діяльності у порядку, передбаченому чинним на території України законодавством;

–       Створювати виробничі підрозділи (художні, реставраційні майстерні);

–       Здійснювати діяльність з музейними предметами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, а саме: придбавати, зберігати та експонувати;

–       Створювати філії, представництва, відділи, інші відособлені підрозділи;

–       Здійснювати іншу діяльність спрямовану на виконання статутних завдань, яка не суперечить чинному законодавству України.

Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2800 мІ. Вона має розділи: природи краю, археології, етнографії, історії краю XIV - початку XX століття, історії краю від 1917 року і сучасність та велика зала вшанування пам'яті пророка України Т.Г. Шевченка, низка окремих зал, присвячених видатним землякам, вихідцям з Черкащини або відомим особам, чия діяльність пов'язана з "Шевченковим краєм" (поет Василь Симоненко, ботанік і селекціонер Володимир Симиренко, політик В'ячеслав Чорновіл.

Музей є науково-методичним центром для музейних закладів Черкаської області. Основними напрямами діяльності Музею є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейного зібрання, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам’ятко-охоронна робота, а також діяльність пов’язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України.

Науково-дослідна робота є основою практично всієї діяльності музею і проводиться в широкому діапазоні, що зумовлено специфікою музейного закладу. Це - і наукове комплектування фондів, наукова організація обліку, збереження, консервації і реставрації колекцій. Завершальним етапом такої багатогранної роботи є ретельне дослідження пам’яток, що зберігаються у фондах, атрибуція, класифікація, систематизація, що дає можливість створювати каталоги, бібліографічні довідники тощо. Окрім цього напрямку, головними завданнями наукової роботи музею є вивчення історії краю та актуальних проблем сучасності, музеєзнавства і теорії музейної справи, дослідження та наукова обробка музейних реліквій та колекцій, опрацювання тем та матеріалів, пов’язаних з експозиційною роботою, розробкою концепцій та концептуальних рішень. Також підготовчі етапи наукових експедицій по збиранню матеріалів, наукова робота, пов’язана з визначенням музейних предметів, виявлення середовища, в якому вони побутували, є невід’ємною частиною діяльності музею.

Суто музейними видами наукової роботи є питання створення експозиції, збір музейних матеріалів та вивчення фондових колекцій. Основними видами діяльності в цьому напрямку є написання концепцій, тематико-експозиційних планів, вивчення окремих тем та підготовка до проведення експедицій, а також атрибуція, класифікація і систематизація музейних матеріалів багатотисячної колекції, що сприяє розширенню джерельної бази і самої історичної науки. Завдяки дослідженням музейних працівників у науковий обіг вводяться нові джерела з різної тематики історії рідного краю.

Також важливими є дослідження в галузі профілюючих наукових дисциплін: археології, етнографії, краєзнавства, нумізматики, вексилології, геральдики, генеалогії, сфрагістики, валеології, епіграфіки та інших допоміжних історичних дисциплін. Головна цінність і одночасно складність введення в науковий обіг музейних колекцій полягає в тому, що музейні предмети здебільшого той тип джерел, в яких інформація кодується інакше ніж у звичних для історика писемних джерелах. Тому в результаті широкого використання музейних колекцій у наукових дослідженнях буде не тільки отримана нова інформація, а й збільшиться арсенал методів джерелознавчого аналізу.

Майно Музею складають основні засоби (будівлі,споруди, обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, тощо), інші необоротні матеріальні активи (музейний фонд), а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Музею, власником якого є Черкаська обласна рада. Всі музейні предмети входять до Державної частини музейного фонду України.

Майно Музею є комунальною власністю Черкаської обласної ради і належить закладу на правах оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Музей володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту Музею.

Джерелами формування майна Музею є:

.        Бюджетні асигнування;

.        Майно, передане власником, іншими юридичними чи фізичними особами;

.        Безоплатні благодійні внески та дари юридичних і фізичних осіб;

.        Надходження від збереження коштів у банківських установах;

.        Надходження від надання платних послуг;

.        Інші джерела, незаборонені чинним законодавством України.

Страхування майна Музею здійснюється згідно з чинним законодавством України. Збитки, завдані Музею в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами або державними органами, відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Історико-культурні цінності, що зберігаються в Музеї не підлягають роздержавленню та приватизації.

Музей має свою структуру та штатний розпис, які затверджується управлінням культури і туризму облдержадміністрації. Керівництво діяльністю Музею здійснює її директор, який призначається на посаду та звільняється з посади сесією Черкаської обласної ради за поданням управління культури і туризму облдержадміністрації. Директор самостійно вирішує питання діяльності Музею за винятком тих, які належать до компетенції управління, що здійснює функції з галузевого управління, Власника майна та трудового колективу.

Директор Музею:

–       Здійснює керівництво колективом, забезпечує раціональний добір, розстановку кадрів, створює належні умови для підвищення фахового рівня працівників;

–       Несе особисту відповідальність за стан діяльності Музею та виконання планових завдань;

–       Самостійно визначає організаційну структуру Музею;

–       Затверджує посадові інструкції працівників Музею;

–       У межах своєї компетенції видає накази, дає вказівки, обов’язкові для виконання всіма працівниками Музею;

–       Затверджує внутрімузейні положення, інструкції, плани-звітну документацію;

–       Подає на затвердження загальних зборів трудового колективу Правила внутрішнього трудового розпорядку та Колективний договір і після затвердження підписує їх;

–       Розпоряджається коштами, майном та іншими цінностями Музею відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту;

–       Укладає господарські та інші угоди, видає довіреності, відкриває реєстраційні та інші рахунки в управлінні Держказначейства; має право першого підпису на фінансових документах;

–       Здійснює контроль за якістю роботи музейних та інших працівників; забезпечує дотримання ними чинного законодавства та трудової дисципліни; вживає до них заходів з дисциплінарного стягнення ат заохочення;

–       Встановлює надбавки та доплати до посадових окладів працівників згідно з діючими нормативними актами та Колективним договором в межах економії фонду заробітної плати;

–       Надає матеріальну допомогу, в т.ч. на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, в межах коштів, затверджених кошторисом;

–       Несе відповідальність за збереження матеріально-технічної бази Музею, раціональне використання її фінансових та інших ресурсів; звітує з цих питань перед управління культури і туризму облдержадміністрації;

–       Несе відповідальність за належне використання печатки;

–       Діє без довіреності від імені Музею, представляє його інтереси в усіх закладах, установах та організаціях, в т.ч. міжнародних та іноземних.

При дирекції Музею на правах дорадчого органу діє науково-методична рада, яка вирішує питання науково-дослідної, фондової, науково-освітньої діяльності Музею. Директор Музею очолює науково-методичну раду і затверджує її склад.

Музей є неприбутковим закладом та утримується за рахунок коштів обласного бюджету по галузі "культура". Головним розпорядником коштів є управління культури і туризму облдержадміністрації. Фінансові ресурси Музею формуються за рахунок бюджетних коштів, дарів, тимчасово запозичених коштів (кредитів, позичок) в банківських установах та інших фінансових надходжень, не заборонених законодавством України.

Додаткове фінансування Музею здійснюється за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності, надання платних послуг та інших джерел, не заборонених чинним законодавством України.

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності Музею здійснюються повноваження в межах своєї компетенції, яка встановлюється законодавчими актами України.

Музей розробляє кошторис на утримання закладу, штатний розпис, структуру та подає їх на затвердження головному розпоряднику коштів - управлінню культури і туризму облдержадміністрації. Музей витрачає бюджетні кошти у відповідності до кошторису та річного плану асигнувань, затверджених згідно з чинним законодавством України. Невикористані у поточному році позабюджетні кошти вилученню не підлягають, не враховуються при визначенні обсягів бюджетного фінансування на наступний рік і використовуються в наступному році виключно на здійснення статутної діяльності Музею. Грошові кошти Музею зберігаються на поточному та інших рахунках у банківських установах в національній валюті.

Відносини Музею з іншими установами, підприємствами, організаціями, а також громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів. При цьому Музей самостійно обирає предмет договору, визначає зобов’язання та інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству України.

Трудовий колектив Музею складається з громадян, які своєю працею беруть участь в його діяльності на підставі трудових договорів (угод) та інших форм, які регулюють трудові відносини працівників з Музеєм.

В музеї, відповідно до штатного розпису, зайнято 116,5 штатних посад Серед них: директор установи, заступник директора з наукової роботи, заступник директора з адміністративної-господарської роботи, заступник директора з науково-просвітницької роботи, учений секретар та головний бухгалтер, також функціонує 13 внутрішніх відділів та 5 філій музею (Рис. 2.1 та 2.2)

Рисунок 2.1 Філії Черкаського обласного краєзнавчого музею

Рисунок 2.2 Відділи Черкаського обласного краєзнавчого музею

Припинення діяльності музею відбувається шляхом його реорганізації або в результаті ліквідації за рішенням Черкаської обласної ради згідно з порядком, передбаченим законодавчими актами України або за рішенням суду.

.2 Організація охорони праці в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

В Черкаському обласному краєзнавчому музеї працюють представники досить різноманітних професій: директор, бухгалтер, інженери, слюсарі-сантехніки, техніки, екскурсоводи, художники, реставратори, архівісти, наглядачі музею. Відповідно до чинного законодавства, а саме: Закону України "Про охорону праці", "Положення про розробку інструкцій з охорони праці", "Про затвердження типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці" [18, 45, 48] та державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, в державній установі повинні бути інструкції з охорони праці. Черкаський обласний краєзнавчий музей володіє необхідними інструкціями з охорони праці, які повністю відповідають положенням чинного законодавства.

Забезпечення прав громадян на безпечні та здорові умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Для забезпечення функціонування системи управління охороною праці в музеї його керівник створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій відповідно до закону України "Про охорону праці". В Черкаському обласному краєзнавчому музеї функціонує відділ охорони праці, який займається питаннями, що стосуються охорони праці в музеї. Призначено спеціаліста з охорони праці, який очолює цей відділ і керується Інструкцією спеціаліста з охорони праці. Спеціаліст з охорони праці веде журнал реєстрації інструкцій з охорони праці, а також Журнал обліку видачі інструкцій з охорони праці.

Головний спеціаліст з охорони праці зобов’язаний:

-       Здійснювати контроль за виконанням відділами, службами, лабораторіями, майстернями, а також окремими співробітниками музею діючих норм і правил з техніки безпеки та виробничої санітарії, приписів технічних інспекцій профспілки, санітарно-епідеміологічної станції і вказівок вищих господарських і профспілкових організацій шляхом повсякденного і детального обстеження експозиційних залів, фондосховищ, виробничих цехів, майстерень, складів тощо;

-       Давати висновки щодо проектів будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівлі музею та інших споруд у частині відповідності їх вимогам техніки безпеки та виробничої санітарії;

-       Здійснювати нагляд у ході реконструкції та капітального ремонту за дотриманням всіх встановлених технічних норм і вимог техніки безпеки та виробничої санітарії;

-       Брати участь у роботі приймальної комісії при здачі об'єктів в експлуатацію;

-       Брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві, складати звіти про виробничий травматизм, про освоєння коштів, асигнованих на охорону праці і пояснювальні записки до них і представляти їх у вищестоящим організації в установленому порядку;

-       Вести реєстрацію та облік нещасних випадків на виробництві, аналіз їх причин та розробку конкретних заходів щодо усунення останніх;

-       Проводити вступний інструктаж з техніки безпеки при вступі на роботу, контролювати проведення всіх видів інструктажів на робочих місцях (первинні, повторні і позапланові);

-       Контролювати своєчасне і правильне використання коштів, відпущених на заходи з техніки безпеки та виробничої санітарії;

-       Організувати навчання робітників, наукового і технічного персоналу в галузі техніки безпеки та виробничої санітарії;

-       Забезпечити працівників музею навчальними посібниками, плакатами, попереджувальними написами, правилами та інструкціями з техніки безпеки та виробничої санітарії;

-       Організувати систематичну пропаганду техніки безпеки і виробничої санітарії шляхом проведення лекцій, доповідей, бесід тощо;

Голови відділів, служб, секторів, майстерень в музеї є відповідальними особами за виконання правил з охорони праці і техніки безпеки у підрозділах, які вони очолюють. Вони зобов’язані:

         Здійснювати заходи, що направлені на покращення умов праці і попередження виробничого травматизму і захворювань;

         Забезпечити нагляд за правильною експлуатацією обладнання, машин, приборів, інвентарю і захисних пристроїв;

         Слідкувати за дотриманням графіків профілактичних оглядів і ремонту основного і допоміжного обладнання;

         Забезпечити правильну організацію робіт і робочих місць, чистоту і порядок;

         Забезпечити робітників необхідним по нормам спецодягом, спецвзуттям, захисними пристроями, спец милом, питною водою, а також своєчасним пранням і ремонтом спецодягу і спецвзуття;

         Забезпечити нагляд за дотриманням підлеглими робітниками правил, норм, інструкцій, наказів з питань техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки;

Без відповідного інструктажу з техніки безпеки і виробничої санітарії жоден робітник музею не може бути допущений до роботи. Відповідно до Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з охорони праці, ведеться Журнал реєстрації інструктажів з охорони праці. В Черкаському обласному краєзнавчому музеї складений графік проведення навчання працівників, який передбачає навчання кожні пів року, а для робітників, що працюють на роботах з підвищеною небезпекою - раз на квартал. Навчання робітників проводить спеціаліст відповідно до тематичного плану та програми навчання з охорони праці для посадових осіб та робітників, які працюють на роботах з підвищеною небезпекою. Вивчення Інструкції з охорони праці є обов’язковим.

Відповідно до Наказу директора створена постійно-діюча комісія з перевірки знань з охорони праці. Комісія складає перелік питань для перевірки знань з охорони праці посадових осіб та робітників, які входять до атестаційних білетів. В кінці комісія має скласти Протокол перевірки знань з охорони праці робітника.

Відповідно до правил техніки безпеки в Музеї, існує певний порядок проведення інструктажу і навчання працівників безпечним прийомам та методам роботи в Музеї [18]:

. Інструктаж співробітників музею з техніки безпеки та виробничої санітарії повинен проводитися окремо по кожній професії в кожному відділі, лабораторії, майстерні, секторі і т.д. Особливу увагу слід звертати на проведення інструктажу працівників в реставраційних майстернях, фотолабораторіях та інших відділах, робота яких пов'язана з шкідливими і отруйними речовинами. Підвищені вимоги слід надавати при інструктажі працівників, що виконують роботи на висоті, електротехнічні, покрівельні, сантехнічні, вантажно-розвантажувальні, малярські, а також з перевезення та переміщення музейних експонатів.

. Інструктаж з правил техніки безпеки та виробничої санітарії повинен проводитися з усіма співробітниками музею незалежно від стажу роботи за даною професією чи посадою. Він передбачає:

         вступний інструктаж;

         первинний інструктаж безпосередньо на робочому місці;

         повторний інструктаж;

         позаплановий інструктаж.

. Вступний інструктаж зобов'язані проходити всі особи, що вступають на роботу. Він проводиться як з групою працівників, так і з одним працівником і передбачає висвітлення таких питань, як правила внутрішнього трудового розпорядку, правила електробезпеки, надання першої медичної допомоги при ураженнях електричним струмом, правила пожежної безпеки, правила поведінки працюючих при аваріях і нещасних випадках і порядок складання Акта про нещасний випадок на виробництві. Його повинен проводити інженер з техніки безпеки або особа, що його заміщає за програмою затвердженою директором музею.

. Інструктування працівників, які підлягають попередньому медичному огляду при вступі на роботу, може мати місце тільки після проходження ними останнього. Не дозволяється допуск до роботи осіб, які не пройшли інструктажу.

. Про проведення вступного інструктажу з техніки безпеки робиться запис у спеціальному журналі і картці інструктажу, де кожен, хто пройшов інструктаж, розписується.

. Первинний інструктаж з техніки безпеки на робочому місці проводиться керівником, в підпорядкування якого направлений працівник.

. У програму первинного інструктажу входить ознайомлення працівника з пристроєм устаткування, безпечною організацією робочого місця, безпечними прийомами і методами праці та ін..

. Інструктаж повинен закінчуватися практичним виконанням працівником безпечних методів праці безпосередньо на робочому місці.

. Інструктаж з техніки безпеки на робочому місці фіксується в спеціальному журналі і картці інструктажу, де пройшовши його працівник ставить свій підпис. Журнали вступного та первинного інструктажів зберігаються в осіб, які проводили їх, а картка інструктажу в особовій справі працюючого.

. Повторний інструктаж з усіма співробітниками проводиться один раз на рік, а при перекладі на іншу роботу - відразу ж на новому місці.

. Зі співробітниками, що працюють на ділянках з небезпечними і шкідливими умовами праці, повторний інструктаж проводиться щокварталу. Перелік таких професій встановлюється адміністрацією музею за погодженням з місцевим комітетом профспілки.

. Позаплановий інструктаж проводиться в наступних випадках:

При зміні режиму та особливостей роботи;

При нещасних випадках, що показують недостатнє знання працівниками правил техніки безпеки;

При порушенні правил техніки безпеки.

.Позаплановий і повторний інструктажі оформляються в журналі обліку інструктажу з техніки безпеки на робочому місці.

. Навчання безпечним методам праці співробітників музеї, до роботи яких висуваються підвищені вимоги з техніки безпеки, організовуються адміністрацією за спеціальною програмою, незалежно від проходження ними вступного інструктажу та на робочому місці.

. Навчання працівників має бути проведено не пізніше 3 місяців з дня надходження їх на роботу.

. До вивчення правил та інструкцій з техніки безпеки та здачі іспитів, адміністрація не має права давати новому працівникові завдання на виконання робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці.

. Результати перевірки знань правил техніки безпеки оформляються протоколом кваліфікаційної комісії під керівництвом головного інженера, заступника директора або відповідального співробітника, призначеного наказів адміністрації.

. До складу екзаменаційної комісії повинен входити представник місцевого комітету профспілки.

. Усім працівникам, які склали іспити, видається посвідчення за встановленою формою.

. То, хто не склав іспит здасть його повторно, але не пізніше, ніж через 3 місяці після першого іспиту. У разі повторного не складання іспиту працівник має бути відсторонений від посади.

Відповідно до правил техніки безпеки в Музеї, існують також певні вимоги техніки безпеки в експозиційних залах, фондосховищах і допоміжних приміщеннях музею [18]. Ось деякі з них:

. Всі експозиційне обладнання залів (вітрини, підставки, щити, кронштейни й шнури для підвіски картин), а також обладнання сховищ (стелажі, шафи, скрині, комоди), має бути виконано спеціалізованими організаціями відповідно до технічних розрахунками та задовольняти вимогам техніки безпеки.

. В експозиції всі електрифіковані і діючі експонати (механічні верстати і машини) повинні мати металеві, жорсткої конструкції, огорожі відкритих небезпечних частин і передач, ізоляційні гумові килимки, а також огорожі шнуром або бар'єром.

. Всі рами вітрин обладнуються кріпленнями щоб уникнути самостійного захлопування рам, а також перекосу і падіння вітрин.

. У великих музеях для транспортування і встановлення великих дзеркальних стекол і рам у вітринах повинні бути спеціальні візки на гумовому ходу зі стійками для установки рам і стекол у вертикальному положенні.

. Для переміщення важких експонатів - масивних скульптур, підставок, важких меблів і т.п. повинні застосовуватися низькі візки та санчата.

. Адміністрація музею зобов'язана перед вантажно-розвантажувальними роботами забезпечити робітників необхідними інструментами і пристосуваннями і ознайомити їх з безпечними прийомами роботи.

. Підлітки до 18 років до вантажно-розвантажувальних робіт не допускаються.

. Робоче місце кожного наукового співробітника повинне бути обладнане письмовим столом, встановленим таким чином, щоб світло з вікон падало на нього з лівого боку.

. У фондосховищах робочі кімнати повинні бути ізольовані від сховищ і виділено приміщення для роботи відвідувачів з каталогами та матеріалами фондів музею.

. Екскурсоводам слід надати кімнату для відпочинку і занять; крім того, в експозиційних залах необхідно встановити столики для чергових екскурсоводів і консультантів.

. Лабораторії музею повинні мати спеціальне обладнання в залежності від характеру виконуваної в них роботи - витяжні шафи в реставраційних майстерень до препараторських, сушильні шафи для ботанічних колекцій і т.д.

. Майстерні при музеях художньо-оформлювальні, макетно-модельні, муляжні, палітурні, столярні, слюсарні та інші, а також друкарню слід розміщувати поза головної будівлі музею і постачати всім необхідним обладнанням з огорожами небезпечних щодо травматизму частин.

. Для внутрішньої охорони при вході в музей виділяється чергове приміщення.

. Для доглядачів (музейних служителів) в кожному експозиційному залі повинні бути стільці. При експозиційних залах слід обладнати невелику комору інвентарю, необхідного для прибирання приміщень.

Відповідальні за охорону праці в музеї обов’язково мають дотримуватися вимог пожежної безпеки що передбачені в музеї. Відповідальність за протипожежний стан музею покладається на директора.

Директор музею своїм наказом призначає:

Особу, відповідальну за загальний протипожежний стан музею з числа своїх заступників;

Осіб, відповідальних за справний стан автоматичних засобів виявлення і гасіння пожеж, водопровідних мереж та іншого протипожежного обладнання;

Осіб, відповідальних за стан пожежної безпеки окремих будівель, приміщень, відділів, служб, майстерень і т.д.

Директор музею зобов'язаний вживати своєчасних заходів впливу до осіб, які порушують правила пожежної безпеки. У музеї повинен бути розроблений план евакуації людей та музейних цінностей, а також інструкція, яка визначає дії персоналу у разі виникнення пожежі. План евакуації та інструкція повинні бути вивішені на видному місці. У кожному відділі, майстерні, сховище, лабораторії і т.д. повинні бути вивішені таблички із зазначенням прізвищ осіб, відповідальних за протипожежний стан даної ділянки і номер телефону місцевої та міської пожежної частини.

Музей повинен обладнуватися автоматичними засобами сповіщення про пожежу і пожежогасіння (пожежною сигналізацією, установками пожежогасіння). Кожен музей в обов'язковому порядку забезпечується телефонним зв'язком з міською (селищною) та місцевої пожежної частиною.

Музеї з великими площами і особливо цінними колекціями повинні бути забезпечені телефонним зв'язком на всіх основних постах охорони, а також в основних приміщеннях (фондосховищах, експозиційних залах, відділах і т.д.).

Всі вступники на роботу особи повинні пройти протипожежний інструктаж, без якого вони не можуть бути допущені до роботи. З усіма співробітниками музею не рідше одного разу на рік слід проводити повторний інструктаж з пожежної безпеки, на який необхідно відводити не менше двох годин.

Для залучення робітників, службовців та інженерно-технічних працівників до участі в проведенні протипожежних профілактичних заходів у музеях створюються пожежно-технічні комісії.     Комісії призначаються наказом директора у складі: замісник директора або головного інженера (голова), начальника пожежної охорони, енергетики, інженера з техніки безпеки, фахівця з водопостачання, представників громадських організацій та інших осіб на розсуд керівника музею [19]

Основними завданнями пожежно-технічних комісій є:

Розробка заходів по забезпеченню пожежної безпеки музею, що попереджають виникнення і поширення пожеж;

Організація раціоналізаторської і винахідницької робіт з питань пожежної безпеки;

Залучення активу робітників і службовців, членів добровільної пожежної дружини, первинних організацій добровільного пожежного товариства до проведення пожежно-профілактичної роботи, встановлення протипожежного режиму в музеї, і до масової роз'яснювальної роботи серед робітників, службовців та інженерно-технічних працівників з питань дотримання протипожежних правил.

Для здійснення поставлених завдань пожежно-технічні комісії повинні:

Щоквартально проводити обстеження всіх експозиційних залів, фондосховищ, майстерень, лабораторій та інших приміщень, намічати заходи по усуненню виявлених недоліків і визначати терміни їх виконання;

Здійснювати контроль за виконанням протипожежних заходів, запропонованих Державним пожежним наглядом;

Сприяти впровадженню в життя удосконалень, спрямованих до забезпечення пожежної безпеки;

Приймати участь у розробці інструкцій, правил пожежної безпеки для відділів, фондосховищ, лабораторій і здійснювати контроль за їх дотриманням;

Організовувати і проводити з робітниками, службовцями, інженерно-технічними працівниками бесіди та лекції на протипожежні теми;

Організовувати і проводити пожежно-технічні наради в музеях за участю працівників пожежної охорони, інженерно-технічного персоналу, активу робітників і службовців з питань пожежної безпеки музею, а також змагання і огляди добровільних пожежних дружин, огляди протипожежного стану фондосховищ, складів, лабораторій та інших приміщень.

Як висновок, слід зазначити, що рівень нещасних випадків в музеї є досить низьким, що свідчить про дотримання як керуючими органами, так і безпосередньо працівниками музею, діючого порядку з охорони праці, що існує в установі.

.3 Аналіз фінансового стану Черкаського обласного краєзнавчого музею

Одним з важливих напрямків роботи бюджетних установ в умовах товарно-грошових відносин - є їх фінансова діяльність. Вона полягає в отриманні, організації руху та використанні фінансових ресурсів. Її результат характеризує фінансовий стан установи чи організації.

Основними показниками фінансового стану бюджетних установ та науково-дослідних організацій є:

–       забезпеченість грошовими коштами;

–       збереження фінансової дисципліни.

А тому змістом аналізу фінансового стану установ є вивчення їх забезпеченості грошовими ресурсами, їх розміщення та використання, стану розрахунків з іншими організаціями. Важливість цих питань та прийняття рішень по них визначається тісним взаємозв’язком фінансової та виробничої діяльності установ.

Позитивні результати фінансової діяльності установ, що визначають фінансовий стан, сприяють і покращенню їх роботи. В свою чергу виконання завдань по виробничих показниках забезпечує розширення фінансових можливостей установ для покращення виробничої бази.

Основними завданнями аналізу фінансової діяльності та фінансового стану установ є:

.        Оцінка забезпеченості установ фінансовими ресурсами та використання їх по цільовому призначенню;

.        Характеристика стану розрахунків та запасів товарно-матеріальних цінностей;

.        Виявлення причин фінансових порушень та труднощів;

.        Вивчення організації фінансування та її вплив на роботу установи;

.        Виявлення резервів покращення фінансового стану установи та розроблення заходів по їх реалізації.

В якості джерел аналізу фінансового стану бюджетних установ та організацій використовують:

         баланс виконання кошторису видатків (Форма №1) - по бюджетних установах;

         звіт про виконання кошторису видатків установи (Форма №2) - по бюджетних установах;

         звіт про результати фінансової діяльності (Форма №9м);

         звіт про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами (Форма №4-1м).

Розпочинають аналіз фінансового стану установи з аналізу її фінансування.

Фінансування бюджетних установ полягає в наданні їм коштів державного чи місцевих бюджетів на поточне утримання. Черкаський обласний краєзнавчий музей фінансується з місцевого бюджету та за рахунок власних коштів.

Основними завданнями аналізу фінансування бюджетних установ є наступні: характеристика забезпеченості установ бюджетними коштами, повноти їх використання, а також його організації, яка включає своєчасність затвердження кошторису видатків, дотримання в ньому вимог режиму економії, надання установам бюджетних коштів своєчасно в міру потреби в них. Їх - це необхідна умова нормальної діяльності установ. Для аналізу фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею скористаємось даними Звіту про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами (Форма №4-1), а також Звітом про результати фінансової діяльності (Форма №9)

Таблиця 2.1

Аналіз фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею в 2009-2011 рр.

З Таблиці 2.1 ми бачимо, що за 2009 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 2955731,60 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 2826057,35 грн., або 95,61% від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 129674,25 грн. (4,39%): з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 64655,00 грн. (49,86%), а також кошти за оренду майна бюджетної установи - 65019,25 грн. (50,14%).

За 2010 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 3678045,97 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 3554930,97 грн., або 96,65% від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 123115 грн. (3,34%), що є меншим на 1,04% ніж в попередньому році: з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 82668 грн. (67,15%), кошти за оренду майна бюджетної установи - 40447 грн. (32,85%), а надходження від реалізації майна в цьому році також відсутні.

За 2011 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 3580819,43 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 3462970,13 грн., або 96,71% від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 117849,30 грн. (3,29%): з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 89342,00 грн. (75,81%), кошти за оренду майна бюджетної установи - 27503,30 грн. (23,34%), а також надходження від реалізації майна - 1004 грн. (0,85%).

Отже, за даними ми бачимо, що Черкаський обласний краєзнавчий музей в середньому на 96% фінансується з місцевого бюджету і на 4% за рахунок власних надходжень. З 2009 - 2011 рр. можна простежити скорочення частки власних надходжень в загальній сумі коштів. В 2011 році надходження коштів за оренду майна бюджетної установи порівняно з 2009 роком скоротилися на 26,8% порівняно з попереднім роком, що свідчить по те, що Черкаський обласний краєзнавчий музей вже не надає в оренду свої приміщення в таких обсягах, в яких надавав попередні роки.

Однією із задач аналізу фінансового стану бюджетної установи є оцінка ефективності використання асигнувань з бюджету. Її вирішення пов’язане з розглядом динаміки матеріально-технічної бази та господарських взаємовідносин з іншими організаціями. Їх характеристика міститься в балансі про виконання кошторису видатків, вивчення якого дозволяє всесторонньо проаналізувати розміщення коштів бюджету та розрахункової дисципліни.

Баланс виконання кошторису видатків характеризує стан всіх засобів бюджетної установи та джерел їх формування на певну дату та їх зміну за звітний період в грошовому виразі. Він складається по визначеній формі та містить дві частини: актив і пасив.

В активі балансу відображається розміщення та напрями використання коштів в процесі виконання кошторису видатків та господарської діяльності. Тут також відображаються матеріальні цінності у вигляді основних фондів та матеріальних запасів, заборгованості по окремих особах та організаціях, залишки невикористаних коштів в касі та на рахунках в установах банку, затрати на капітальне будівництво.

А в пасиві балансу показуються джерела утворення коштів бюджетної установи, за рахунок яких були здійснені видатки та придбані матеріальні цінності. Крім того тут також відображаються фонди в основних засобах та малоцінних і швидкозношуваних предметах, тимчасові джерела у вигляді кредиторської заборгованості, фінансуванню капітального будівництва, доходи та прибуток. Аналіз балансу виконання кошторису видатків розпочинається з ознайомлення з його показниками, характеристикою їх значень та змінами за звітній період. Кількість та значення показників залежать від структури господарської діяльності установи та її результатів. В балансі це знаходить відображення в наявності чи відсутності окремих рахунків чи статтей. Основним напрямком аналізу балансу виконання кошторису видатків є виявлення змін всіх показників та вивчення факторів, що вплинули на них. З цією метою засоби та їх джерела бюджетних та наукових установ і організацій групуються по розділах та статтях балансу виконання кошторису видатків. Аналіз балансу виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею проведемо за допомогою даних звітності Форма №1.

Таблиця 2.2

Аналіз балансу виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею за 2009 рік

Аналіз балансу виконання кошторису видатків музею показав, що валюта балансу в порівнянні з минулим роком зменшилася на 289626 грн., тобто на 8,55%, і становить у звітному році 3099281 грн. Також зменшення відбулося в пасивах, а саме в фонді у необоротніх активах на 281594 грн. (8,01%), і по результатах виконання кошторису за загальним фондом на 6136,42 грн. (13,14%)

Зокрема відбулось збільшення по таких статтях:

АКТИВ: інші необоротні матеріальні активи - на 8032 грн. (6,4%), матеріали і продукти харчування - на 19577,34 грн. (32,58%), інші кошти - на 555,64 грн.(134,61%), розрахунки в казанчействі спеціального фонду, як плата за послуги - на 13774,2 грн. (43,97%). В цьому році виникла дебіторська заборгованість на 2254,51 грн.

ПАСИВИ: результат виконання кошторису за спеціальним фондом - на 17951,75 грн. (39,77%). Також виникла кредиторська заборгованість на суму 24346,36 грн.

Взагалом за 2009 рік по балансу відбулося зменшення по активам і пасивам на 245432,31грн. (6,81%)

Таблиця 2.3

Аналіз балансу виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею за 2010 рік

Аналіз балансу виконання кошторису видатків музею показав, що валюта балансу в порівнянні з минулим роком збільшилася на 186997 грн., тобто на 6,03%, і становить у звітному році 3286278 грн.

Зокрема відбулось збільшення по таких статтях:

АКТИВ: матеріали і продукти харчування - на 9675,56 грн. (12,15%).

ПАСИВИ: фонд у необоротних активах - на 127077,89 грн. (3,93%), результат виконання кошторису за спеціальним фондом - на 22229,86 грн. (54,82%). Також виникла кредиторська заборгованість на суму 24346,36 грн.

Відбулось зменшення по таких статтях:

АКТИВ: інші необоротні матеріальні активи - на 59919,11 грн. (44,85%), інші кошти - на 460,83 грн.(47,59%), розрахунки в казанчействі спеціального фонду, як плата за послуги - на 44528,84 грн. (98,74%). В цьому році зникла дебіторська заборгованість, що виникала в попередньому році на суму 2254,51 грн.

ПАСИВИ: результат виконання кошторису за спеціальним фондом - на 35452,12 грн. (56,2%). Також зникла кредиторська заборгованість, що виникала в попередньому році на суму 24346,36 грн.

Взагалом за 2010 рік по балансу відбулося збільшення по активам і пасивам на 89509,27 грн. (2,66%)

Таблиця 2.4

Аналіз балансу виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею за 2011 рік

Аналіз балансу виконання кошторису видатків музею показав, що валюта балансу в порівнянні з минулим роком зменшилася на 121188 грн., тобто на 3,69%, і становить у звітному році 3165090 грн.

Зокрема відбулось зменшення по таких статтях:

АКТИВ: основні засоби - на 121188 грн.(3,69%), матеріали і продукти харчування - на 5521,71 грн. (6,18%), інші кошти - на 273,61 грн.(53,9%),

ПАСИВИ: фонд у необоротних активах - на 118442,00 грн. (3,53%), результат виконання кошторису за загальним фондом - на 8789,79 грн. (14%).

Зокрема відбулось збільшення по таких статтях:

АКТИВ: інші необоротні матеріальні активи - на 2746 грн. (3,73%), рахунки в казначействі спеціального фонду, як плата за послуги - на 5662,75 грн. (996,35%). В цьому році виникла дебіторська заборгованість - на 1335,59 грн. (100%), а також інші рахунки в казначействі - на 771,89 грн. (100%).

ПАСИВИ: результат виконання кошторису за спеціальним фондом - на 4382,81 грн. (15,86%). Також виникла кредиторська заборгованість на суму 6381,89 грн.

Взагалом за 2011 рік по балансу відбулося зменшення по активам і пасивам на 116467,09грн. (3,38%)

Таблиця 2.5

Показники фінансово-господарської діяльності КЗ "Черкаський обласний краєзнавчий музей" ЧОР за 2010-2011 роки

Як ми бачимо з Табл. 2.5, середньоспискова чисельність працівників за рік не змінилася, середньомісячна заробітна плата зросла на 279 грн., середньорічна вартість майна зменшилася на 116467 грн. Надходження бюджетних асигнувань в 2011 році порівняно з попереднім роком скоротилися на 9196 грн.

Отже, аналіз фінансовго стану Черкасього обласного краєзнавчого музею показує, що він є задовільним. За останні роки спостерігається скорочення бюджетних надходжень до музею, що суттєво впливає на його фінансовий стан. Але не дивлячись на це музей має невелику дебіторську та кредиторську заборгованість. Повна залежність від бюджетних асигнувань є ризикованим для музею, адже незначні погіршення в фінансово-економічній ситуації в країні матиме негативний вплив і скорочення фінансування культури.

.4 Аналіз формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею

Фінансові ресурси Черкаського обласного краєзнавчого музею формуються за рахунок асигнувань з міського бюджету (на 96%) та за рахунок спеціальних коштів (4%), як це було проаналізовано в попередньому підрозділі (див. Табл. 2.1 та Рис. 2.3).

Рисунок 2.3 Фінансування КЗ "Черкаський обласний краєзнавчий музей" ЧОР за рахунок власних та бюджетних надходжень

З Таблиці 2.6 ми бачмо, що в 2011 році тут має місце недофінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею на суму 19976,87 грн. Сума коштів, що була затверджена кошторисом на 2011 рік не профінансувалася в повному обсязі місцевим бюджетом.

Таблиця 2.6

Аналіз фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею в 2011 році за рахунок місцевого бюджету

Потрібно відмітити, що ще до 2009 року фактичне надходження бюджетних коштів перевищувало передбачену в кошторисі суму, але з 2010 року мало місце недофінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею: в 2010 році на 55870 грн, а в 2011 році - 19976,87 грн. (див. Рис. 2.4) Це свідчить про те, що Музей не може виконати в повній мірі заплановані проекти і має шукати шляхи скорочення витрат.

Рисунок 2.4 Фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею за рахунок бюджету в 2008-2011 роки.

До спеціальних коштів відносяться доходи, що отримані в результаті фінансово-господарської діяльності бюджетних установ чи в результаті експлуатації будівель, споруд, обладнання та інвентарю установи, що не включаються в бюджет та витрачаються на визначені заходи поза бюджетом. Слід зазначити, що під час формування спеціальних коштів бюджетних установ проявляються елементи самофінансування.

Таблиця 2.7

Аналіз формування коштів спеціального фонду

З Таблиці 2.7 ми бачимо, що Черкаський обласний краєзнавчий музей має власні надходженні, які в основному формуються за рахунок коштів, що отримані за послуги надані музеєм згідно його функціональних повноважень (продаж квитків, надання послуг) і за рахунок коштів від оренди деяких приміщень що належать музею. Як ми бачимо в наведеній вище таблиці, що дохід від оренди майна кожного року стрімко зменшується, а в 2011 році порівняно з попереднім зменшився на 12943,7 грн.

Натомість дохід від надання послуг зріс на 6674 грн. порівняно з 2010 роком.

Проведемо аналіз виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею по загальним показникам.

Всі видатки групуються по кодах економічної класифікації видатків. Для проведення даного аналізу скористаємося даними Звіту надходження та використання коштів загального фонду

Таблиця 2.8

Аналіз виконання кошторису видатків Краєзнавчого музею за 2009 рік

Аналізовані дані в Таблиці 2.8 показали, що основну частину видатків Краєзнавчого музею в 2009 році теж займають видатки на оплату праці працівників, котрі йдуть по 1110 коду економічної класифікації видатків. Так у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 48,3%, тобто 1470206 грн., а фактично 51,9%, хоча сума майже не зменшилася і складає 1470204,34 грн. Звідси випливає, що фактична сума виплаченої зарплати робітникам Краєзнавчого музею відповідає сумі, що запланована по кошторису.

Зменшення фактичних видатків від тих, що заплановані в кошторисі відбувалося по 1120, 1130, 1140 та по 1160 кодах. Найбільше зменшення було по 1130 коду. Так у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 23,4%, тобто 712000 грн., а фактично 17,8%, або ж 502838,39 грн. Тобто було витрачено на 209162 грн. менше, або на 5,6%. Капітальні видатки взагалі відсутні.

Незаплановані в кошторисі видатки відбулися по 1170 коду на суму 275 грн., що склала по кошторису лише 0,01%.

Всього по кошторису спостерігалось перевищення кошторисних видатків над фактичними на суму 212001 грн.

Таблиця 2.9

Аналіз виконання кошторису видатків Краєзнавчого музею за 2010 рік

Аналізовані дані в Таблиці 2.9 показали, що основну частину видатків Краєзнавчого музею займають видатки на оплату праці працівників, котрі йдуть по 1110 коду економічної класифікації видатків. Так у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 54,8%, тобто 18844100 грн., а фактично 55,3%, хоча сума є меншою і складає 1826902,79 грн. Звідси випливає, що фактична сума виплаченої зарплати робітникам Краєзнавчого музею є меншою від тої, котра запланована по кошторису на 17197,2 грн.

Зменшення фактичних видатків від тих, що заплановані в кошторисі відбувалося по 1120, 1130, 1140 та по 1160 кодах. Найбільше зменшення було по 1130 коду. Так у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 11,2%, тобто 376826 грн., а фактично 10,7%, або ж 353987,93 грн. Тобто було витрачено на 22838,1 грн. менше, або на 0,5 %.

Незаплановані в кошторисі видатки відбулися по 1170 коду на суму 605 грн., що склала по кошторису 0,02%.

Капітальні видатки складають 6,3-6,5% усіх видатків.

Всього по кошторису спостерігалось перевищення кошторисних видатків над фактичними на суму 60816,9 грн.

Таблиця 2.10

Аналіз виконання кошторису видатків Краєзнавчого музею за 2011 рік

Аналізовані дані в Таблиці 2.10 показали, що основну частину видатків Краєзнавчого музею займають видатки на оплату праці працівників, котрі йдуть по 1110 коду економічної класифікації видатків. Так у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 58,9%, тобто 2051500 грн., а фактично 59,0%, хоча сума є меншою і складає 2048025,64 грн. Звідси випливає, що фактична сума виплаченої зарплати робітникам Краєзнавчого музею є меншою від тієї, котра запланована по кошторису на 3474,36 грн.

Зменшення фактичних видатків від тих, що заплановані в кошторисі відбувалося також по 1120, 1140, та по 1160 кодах. Найбільше зменшення було по 1120 коду. Так, у відсотковому відношенні вони склали по кошторису 21,2%, тобто 738500 грн., а фактично 20,8%, або ж 721326,15 грн. Тобто було витрачено на 17173,9грн. менше, або на 0,43%.

Капітальні видатки в 2011 році були взагалі відсутні як по кошторису, так і по фактичним видаткам.

Всього по кошторису спостерігалось перевищення кошторисних видатків над фактичними на суму 11187,1 грн. Потрібно зауважити, що порівняно з попереднім роком недофінансування запланованих кошторисом витрат скоротилося на 49629,8 грн.

Отже, можна зробити висновок, що така важлива стаття для розвитку музею за 1170 кодом (Дослідження і розробка, видатки державного (регіонального) значення) не передбачається в кошторисі, але по ньому виникають невеликі фактичні видатки (в 2009 році - 275 грн, в 2010 році - 605 грн., в 2011 році - відсутні). Основна частина видатків припадає на оплату заробітної плати працівників, комунальних платежів, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг. Така тенденція не сприяє розвитку музейної справи, причиною чого є недостатнє фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею необхідне для забезпечення науково-дослідницької діяльності, проведення культурно-мистецьких акцій, інформаційно-просвітницьких заходів (виставки, конференції).

Однією з складових аналізу кошторису видатків установи є аналіз касового виконання кошторису видатків. Під час проведення даного аналізу касові видатки співставляються із сумою перерахованих коштів, тобто із сумою бюджетних асигнувань.

Розглянемо, яка ж ситуація склалась по нашій аналізованій установі, тобто по Черкаському обласному краєзнавчому музею (Таблиця 2.11)

Таблиця 2.11

Аналіз касового виконання кошторису видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею за 2011 рік

З вище наведених даних ми бачимо, що Черкаський обласний краєзнавчий музей за звітній період недопустив жодної копійки перерозходу бюджетних коштів, що є позитивним показником її діяльності. Крім того, також всі надані бюджетні асигнування були повністю витрачені по всім кодам економічної класифікації видатків.

Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ їх поділяють на касові і фактичні. Фактичні видатки, як правило не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису, то фактичні видатки збігаються з касовими. Розглянемо і проаналізуємо співвідношення касових і фактичних видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею (Табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Співвідношення касових і фактичних видатків Черкаського обласного краєзнавчого музею

Як бачимо з наведеної вище таблиці, що касові і фактичні видатки не збігаються. В 2010 році касові видатки перевищують фактичні на 22229,86 грн. А в 2009 та 2011 роках фактичні видатки перевищують касові: в 2009 році - на 6136,42 грн, а в 2011 році - на 8789,79 грн. Якщо фактичні видатки перевищують касові, це свідчить про погашення дебіторської заборгованості, що значиться на початок звітного періоду, або про створення через отримання товарів, робіт, послуг без попередньої оплати кредиторської заборгованості на кінець звітного періоду.

Як видно з наведених даних, зростання касових видатків в 2010 році на 25,79% і фактичних видатків на 24,73% збільшило коефіцієнт співвідношення касових і фактичних витрат на 0,062%. У 2011 році касові видатки скоротилися на 2,59%, а фактичні - на 1,73%. В результаті таких змін коефіцієнт зменшився на 0,009%.

Отже, з проведеного аналізу формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї ми можемо зробити висновок, що воно фінансується на 96% з місцевого бюджету і на 4% за власні кошти, які отримуються з оплати квитків, надання різноманітних послуг і оренди приміщень. За останні три роки спостерігається недофінансування музею. За 2011 рік зменшилися надходження спеціального фонду через скорочення надання музеєм приміщень в оренду. Практично всі асигнування місцевого бюджету витрачаються на заробітну плату працівників, оплату комунальних послуг та придбання предметів постачання та матеріалів. Витрати на дослідження і розробку, на окремі заходи розвитку в кошторисі відсутні, хоча й виникають незначні фактичні витрати по ним. Така тенденція не сприяє розвитку музейної справи, причиною чого є недостатнє фінансування для забезпечення науково-дослідницької діяльності, проведення культурно-мистецьких акцій, інформаційно-просвітницьких заходів (виставки, конференції).

Розділ 3. Напрями розвитку і шляхів отримання прибутку в  Черкаському обласному краєзнавчому музеї

.1 Пропозиції щодо напрямів розвитку і шляхів отримання прибутку Черкаським обласним краєзнавчим музеєм

Фінансові ресурси Черкаського обласного краєзнавчого музею формуються за рахунок двох джерел: асигнувань місцевого бюджету, а також за рахунок власних надходжень. Ці кошти використовуються на утримання музею, а саме: на заробітну плату працівників музею, сплата нарахувань на заробітну плату, придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, оплата транспортних послуг, оренда, поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель, технічне обслуговування обладнання, послуги зв’язку, послуг, видатки на відрядження та оплату комунальних послуг.

Фінансування по 1170 коду видатків бюджетної установи (Дослідження і розробки, видатки державного (регіонального) значення) не відбувається. Видатки на дослідження і розробки поділяється на два види: код 1171 - "Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм" та код 1172 - "Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку". Код 1171 включає видатки, які забезпечують розвиток у певній галузі, а саме науково-дослідні програми. Код 1172 включає видатки, які не забезпечують розвиток, а саме видатки на проведення культурно-мистецьких акцій, інформаційно-просвітницьких заходів (виставки, конференції). Отже, фінансування цих програм на жаль не є передбаченими кошторисом музею.

Черкаський обласний краєзнавчий музей - вважається одним із провідних науково-дослідницьких закладів та важливий науково-методичний центр у галузі розвитку музейної справи в області. Тут працюють наукові співробітники, що мають значний досвід роботи і цікаві доробки як у науково-фондовій, науково-експозиційній, так і у науково-дослідній роботі. Науково-дослідна робота є основою практично всієї діяльності музею. Але, для ведення цієї діяльності музеєм не надходить достатньо коштів з місцевого бюджету.

На нашу думку необхідно виділити кошти на фінансування науково-дослідної роботи, проведення більше культурно-мистецьких акцій, інформаційно-просвітницьких заходів (виставок, конференцій). Це можна зробити за рахунок спеціального фонду. Деякі види послуг у галузі культури, мистецтва можуть надаються їхнім споживачам тільки на платних засадах. Це - послуги видовищних підприємств (театрів, кінотеатрів, кіноконцертних залів, музеїв), робота виставок, тощо.

У бюджетній сфері діє величезна кількість установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність, тобто таку, яка не має на меті отримання прибутку, до яких й відносяться бюджетні установи, а отже й Черкаський обласний краєзнавчий музей. Некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, проте останні використовуються на розвиток самої установи чи на самофінансування. Існування некомерційних організацій життєво необхідне для суспільства, оскільки сюди відносяться: велика частина установ охорони здоров'я і освіти, культури і мистецтва, фундаментальна наука, охорона природи і т.п. Функціонування цих установ і організацій у принципі не може бути орієнтовано на комерційні критерії. Переважна частина цих установ і організацій має соціально-культурне призначення. Специфіка їхнього функціонування полягає у тому, що, по-перше, завдяки їм здійснюються найважливіші конституційні права громадян (на освіту, культурний розвиток, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.), а, по-друге, при споживанні соціальних послуг використовуються як платні, так і безоплатні засади їхнього надання. В результаті при фінансуванні установ соціально-культурного призначення використовуються різні джерела - і бюджетні кошти, і кошти населення (у різній формі), і грошові відрахування різних комерційних структур.

Стратегія розвитку українських музеїв історичного профілю та музейної справи в цілому, повинна, зокрема, передбачати:

• вирішення питань фінансування музеїв історичного профілю й музейної галузі в цілому. Сприяння залученню благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів шляхом надання податкових пільг через розробку та ухвалення законопроекту "Про меценатство";

• розробка комплексної програми обмінів виставками та стажування фахівців між музеями історичного профілю різних регіонів.

• створення механізмів виділення адресного фінансування керівництву обласних історичних музеїв з Міністерства культури і туризму для формування виставок щодо відзначення найбільш важливих для українського народу історичних подій чи ювілеїв видатних постатей української історії;

• розробка національного плану оцифровування музейної спадщини, довгострокового збереження цифрового контенту та забезпечення широкого доступу до нього;

• створення нових музейних часописів, які б популяризували роботу музеїв, висвітлювали історичну тематику. Створення Української музейної енциклопедії;

• створення Програми стимулювання молоді для роботи в музейній сфері, яка б передбачала певні пільги для молодих науковців, по можливості надання пільгових кредитів для будівництва житла;

• подання пропозицій щодо заснування Президентських премій для музейних працівників за їх вклад у розвиток музейної справи, для журналістів за найбільш активне висвітлення діяльності музеїв у ЗМІ щодо відродження історичної пам’яті;

• розвиток музейної педагогіки. Створення дитячих музейних програм, які б у ігровій, творчій формі розвивали у молоді інтерес до історії.

Музеї історичного профілю мають ряд об’єктивних причин, що заважають їм повноцінно здійснювати виконання власних функцій, оновлювати та модернізувати експозицію, організовувати виставкові заходи, спрямовані на деконструкцію імперсько-радянського погляду на історичне минуле Українського народу. Це насамперед недосконалість законодавчої бази, недостатнє фінансове забезпечення, недостатність експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання музейних фондів, неналежний рівень охорони музейних експонатів, недостатній рівень кадрового та інформаційного забезпечення, інше.

Зарубіжний досвід залучення позабюджетних коштів привернула нашу увагу. На нашу думку, він може бути перейнятий і застосований в українській музейній практиці, спираючись на його успішність закордоном.

Скорочення бюджетних видатків на культуру та запровадження механізмів залучення позабюджетних коштів на розвиток культури стало характерною тенденцією останніх десятиліть у більшості європейських країн. На сьогодні досить поширеною є модель стимулювання позабюджетного фінансування культури шляхом налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг). Як механізм фінансування культури, фандрейзинг передбачає розвиток потужного механізму зв’язків закладів культури та бізнесу, вироблення різних форм їх взаємовигідної співпраці, а також формування громадської думки на користь підтримки культури. Інвестування ресурсів у культурні проекти стало одним з інструментів маркетингу комерційних організацій. У розвинених країнах основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

-        рекламні можливості (промоція бренду чи продукції компанії) в рамках культурного проекту;

-        створення позитивного іміджу компанії, демонстрація політики соціальної відповідальності;

         доступ до цільової аудиторії в рамках проведення мистецького заходу з метою промоції власної продукції/послуг.

Потрібно зауважити, що фандрейзинг - це залучення не лише фінансових, але й інших ресурсів потенційних контрибуторів: матеріальних, інтелектуальних, часових, та інших, необхідних для вирішення соціально-значущих завдань. В Україні джерелами фандрейзингу можуть бути державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, некомерційні організації, а також приватні особи. Кожне з цих джерел може виступати в якості фінансового спонсора, спонсору на умовах бартеру, інвестора, мецената, донора.

Варто зазначити, що сьогодні потужним засобом представлення музейної експозиції, модернізації музеїв, популяризації та залучення спонсорів є Інтернет. Проте, в Інтернеті українські музеї представлені недостатньо. З 437 музеїв тільки 97 мають власні сайти (23 - київські музеї, 74-регіональні музеї). Більшість сайтів музеїв мають українську та російську версії. Переважаюча більшість сайтів українських музеїв не мають англійськомовної версії. В еру інформаційних технологій комунікаційні здібності музею обумовлюють його позиції в "боротьбі" за відвідувача. Наявність власного сайту в Інтернеті, присутність в соціальних мережах можуть в значній мірі допомогти музею отримати свого відданого глядача. Сьогодні питання полягає не в тому, аби "затягнути" людину в музей, але зробити так, щоби в музей постійно поверталися в пошуках нових вражень і нових знань.

Такий підхід до залучення позабюджетних коштів може мати чималий позитивний потенціал для Черкаського обласного краєзнавчого музею, адже зазначені джерела фінансування розвитку культури нині надто слабо використовуються в Україні порівняно з розвиненими країнами Європи.

Потрібно зазначити, що важливою умовою існування цікавих, динамічних музеїв, здатних ефективно реалізувати свою місію, є перегляд та оновлення підходів до музейної справи, в тому числі й роботи з відвідувачами. Інколи глядач стикається із застарілими експозиціями й методами роботи музею, котрі не відповідають світовідчуттю сучасної людини, а сама комунікація відбувається вже архаїчною мовою. Таку ситуацію варто змінювати, оскільки музей нині ризикує програти битву за уми не лише з індустрією розваг, але й з іншими інститутами культури (від осередків сучасних художніх практик до соціальних мереж), а програвши цю конкуренцію, зникнути з культурної мапи разом з усім гігантським культурним багажем, який він зберігає.

Тому варто здійснювати проекти, що будуть спрямовані на розвиток українськими музеями власних ресурсів відповідно до міжнародних музейних стандартів та реалізацію проектів, котрі можуть мати експериментальний характер або базуватися на позитивному досвіді вітчизняних і зарубіжних музеїв. Це можуть бути нові форми просвітницької роботи, нові принципи формування та презентації музейних колекцій, нові способи адміністративної роботи (наприклад, запровадження маркетингових та фандрейзингових складових роботи) тощо. Це мусять бути дії, котрі наблизять музей до своєї аудиторії, перетворять його на жвавий осередок культурного обміну, а також сприятимуть стабільному розвитку музейних програм надалі.

Перед керівництвом сучасного Музею стають питання значно більш розширені ніж просто збереження та передача знання. Компетенція керівництва розширюється до таких питань як стратегія розвитку, фінансування, логістика, контроль управління, маркетинг, планування, постійне підвищення кваліфікації працівників у відповідності до постійно-змінюючогося інформаційного та технологічного простору, тарифікація, формування лідерських позицій музею, промоції музею в середині країни та назовні. Керівництво має пильно стежити за такими напрямами діяльності як збільшення кількості відвідувачів, соціо-економічний імпакт, туристична привабливість, культурне засвоєння прилеглої території та локальний розвиток.

В 2012 році розглядаються наступні механізми модернізації музейної справи, які розробляє Міністерство культури у партнерстві з Національним Інститутом стратегічних досліджень при Президентові України :

·        Розробка нових правових норм, що регулюють музейну справу у відповідності до вимог ери глобалізації та інформаційного суспільства;

·        Приведення правової бази галузі до міжнародних норм згідно до міжнародних Конвенцій підписаних Україною;

·        Підвищення кваліфікації кадрів шляхом спеціальних навчальних програм та стажувань в провідних музеях світу;

·        Складання єдиного національного електронного реєстру музейного фонду України;

·        Розвиток нових форм державно-приватного партнерства.

На нашу думку, дуже важливо втілити ці механізми модернізацію в життя музеїв, але разом з цим не загубити т унікальні, особливі здобутки, що мають музеї.

З кінця XX ст. універсальною моделлю музею в закордонних країнах вважається "відкритий музей", тобто культурно-освітній комплекс музейного типу, який, окрім функції музею (збирання фондів, їх збереження, експонування), виконує освітні, виховні та розважальні функції. Донедавна в закордонних музеях культивувались традиційні форми експонування (скляні вітрини, одноманітні відомості про автора та його витвори), детальнішу ж інформацію можна було отримати на екскурсії. Культурно-просвітницька діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в освітніх програмах, культурно-мистецьких акціях, співпраці з навчальними закладами; розважальна функція - в активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створених на території музеїв комерційних структурах: ресторанах, барах, торговельних ятках. Поступово музеї стають складовою індустрії дозвілля.

Зарубіжні музеї намагаються організувати свою роботу так, щоб відвідувач міг ознайомитися з будь-якою експозицією самостійно, не очікуючи екскурсій. Способи надання інформації: етикетаж, путівники та брошури з конкретних експозицій, магнітофонні записи, відеоматеріали, комп'ютерні програми. Друковані матеріали, записи та відеодокументи, використання копій, муляжів, віртуальних ефектів на етнографічних і природознавчих виставках дають змогу відвідувачам музею стати активними учасниками процесу.

Неабияку роль у музейних установах почали відігравати музейні наглядачі, які не просто стежать за порядком, а можуть кваліфіковано відповідати на запитання про виставку, експозицію, окремий музейний експонат, є посередниками між відвідувачами та науковими працівниками.

Інтеграція музеїв у сферу дозвілля виявляється у таких формах:

проникнення "індустрії дозвілля" в музеї - відкриття магазинів, сувенірних яток, кав'ярень, оренда музейних приміщень для проведення рекреаційних і розважальних заходів;

використання в музейній діяльності таких форм роботи, як гуртки, хобі-групи, театральні, музичні, літературні студії, організація свят, тематичних вечорів, конкурсів, фестивалів, творчих лабораторій.

Методами активізації участі населення в культурно-дозвільних заходах є:

організація днів культури, мистецьких фестивалів, міських свят;

організація виставок живопису, історії, архітектури;

створення "мистецтвотек";

систематичні трансляції мистецьких радіо- і телепередач;

удосконалення маркетингової діяльності музеїв;

активізація участі молоді через освітні, культурно-мистецькі, дозвільні проекти;

реалізація освітніх і культурних програм для дорослих;

створення умов для доступу до музейних цінностей інвалідів;

надання системи пільг для волонтерів.

Така музейна політика є сьогодні органічною в контексті загальної світової тенденції і спрямована на розширення кола відвідувачів. Реалізується вона через спеціальні програми для різних соціально-демографічних груп, освітні акції, роботу інформаційних кімнат, "сімейних" центрів, заходів дозвілля.

Черкаський обласний краєзнавчий музей також має власні надходження, до яких відносяться кошти отримані за послуги, що надаються музеєм (продаж квитків), від надання приміщень в оренду. (Таблиця 3.1) У музеї орендується приміщення видавництвом ПП "Брама-Україна", а також здається в оренду головний зал, плата за який становить 200 грн/год.

В 2008 і 2009 рр. музей здавав в оренду зал, надаючи орендарям абонемент на 65 годин в місяць за плату 13000 грн. В 2010 - 2011 роках музей перестав здавати зал в оренду надаючи певний абонемент. Саме тому в цих роках доходи від оренди майна бюджетної установи значно скоротилися. Отже, доречним буде використовувати повноцінно зал у власних інтересах, або ж здавати його знову в оренду.

Таблиця 3.1

Надходження коштів Черкаського обласного краєзнавчого музею, отриманих, як плата за послуги

На нашу думку, повноцінне використання приміщення актового залу може бути хорошим шляхом для залучення додаткових власних коштів для музею. Зал можна здавати в оренду для проведення всеукраїнських та міжнародних конференцій вищих навчальних закладів в частині загальної програми та екскурсій для учасників з інших міст і країн, для ознайомлення з історичними та культурними пам’ятками Черкаського краю. Лише Черкаським національним університетом на 2012 рік заплановано провести 9 міжнародних та 13 всеукраїнських конференцій. Проведення цих конференцій в приміщенні Черкаського обласного краєзнавчого музею стало б чимось новим і цікавим для гостей нашого міста.

Ще одним з шляхів використання актового залу є показ короткометражних, повнометражних історичних фільмів для відвідувачів музею, що є досить популярним в практиці закордонних музеїв. На сьогодні, в міських кінотеатрах досить малий відсоток показується історичних чи документальних фільмів. Тому, досить цікавим і корисним для відвідувачів музею буде перегляд короткометражних фільмів під час екскурсій в музеї, що може стати ще однією первагою та заохоченням для відвідування музею.

Залучення додаткових власних коштів можливо також за рахунок проведення фотосесій в музеї. Популярність якісного і професійного фото в сучасному світі зростає з кожним днем. Фотосесії в музеї можуть бути як для відвідувачів музею, так і для просто бажаючих сфотографуватися, для молоді, для щойно одружених пар. Весілля - це те, що завжди було і буде, а весільна фотосесія є невід’ємною частиною цього свята. Тому Черкаський обласний краєзнавчий музей може бути одним з місць для фотосесії. Для цього можна використовувати як музейні, так і звичайні декорації.

В світовій практиці для залучення додаткових коштів для музеїв досить часто використовують сувенірні магазини, що функціонують при музеях. Кожен турист чи просто відвідувач музею завжди має бажання придбати сувенір на згадку про місце яке він відвідав. В Черкаському обласному краєзнавчому музеї досить часто відбуваються виставки сучасних талановитих майстрів, художників, скульпторів, гончарів, різьбярів. Деякі роботи вони залишають на продаж. В сувенірному магазині, могли б також продаватися їхні роботи, а музей отримував би також визначену частину виторгу.

Також, в Черкаському обласному краєзнавчому музеї, можна запровадити театралізовані екскурсії. Така практика вже давно започаткована в музеях Європи, а останнім часом успішно застосовується в Національному музеї історії України у Києві. На театралізованих екскурсіях глядачі мають можливість здійснити незвичайну цікаву подорож залами музею, почути змістовну розповідь екскурсовода про історію України від первісної людини до періоду Княжої Русі. В ході екскурсії-вистави з’являються персонажі минулих часів у відповідних до свого часу костюмах: первісна людина, трипільська жінка, скіф’янка, купець, князь, козаки, звичайна сільська сім’я давніх часів, воїн Великої вітчизняної війни, український поет чи письменник та інші. Кожний персонаж виконує свою роль з високим акторським вмінням, що дає можливість глядачу на деякий час поринути у той таємничий загадковий світ далекого минулого, зрозуміти, що їли, як вдягалися, чим займалися наші предки. Екскурсія супроводжується спеціальною музикою та освітленням. Після завершення екскурсії бажаючі можуть сфотографуватися з історичними персонажами.

Такий варіант проведення екскурсій має зацікавити і залучити більше відвідувачів музею, адже однією справою є просто переглянути експонати, виставки, а іншою - мати можливість поринути в атмосферу тих подій, що відбувалися в історії нашого краю, адже це є кращим для людського сприйняття.

.2 Механізм застосування запропонованих пропозицій та ефект від їх впровадження

На нашу думку, першою з наведених вище пропозицій можна втілити в життя у Черкаському обласному краєзнавчому музеї театралізовані екскурсії для школярів, які були б екскурсом в історію українського життя. Декораціями до постановок можуть бути музейні експозиції. Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2800 мІ. Вона має розділи: природи краю, археології, етнографії, історії краю XIV - початку XX століття, історії краю від 1917 року і сучасність та велика зала вшанування пам'яті пророка України Т.Г. Шевченка, низка окремих зал, присвячених видатним землякам, вихідцям з Черкащини або відомим особам, чия діяльність пов'язана з "Шевченковим краєм".

Для економії коштів музей може запросити студентські театральні гуртки історичних факультетів навчальних закладів нашого міста. Така програма могла б зацікавити керівництво шкіл нашого міста в плані соціально-культурного розвитку школярів. Отримання коштів від цих театральних постановок могло б збільшити власні надходжень, які можна спрямувати на проводити інтенсивної науково-дослідницьку діяльність музею, а також запровадження інших програм, які б приносили прибуток музею, а також збільшували зацікавленість населення до історичних і культурних пам’яток.

У Черкасах в 2012 році заклади середньої освіти в Черкасах представлені як загальноосвітніми (21 загальноосвітня школи та єдина міська вечірня школа), так і спеціалізованими та закладами нового типу (загалом 14), до яких, зокрема, належать ліцеї (2), гімназії (3), спеціалізовані школи (8), колегіум - Перша міська гімназія, Асоційована школа ЮНЕСКО, Міська гімназія №9 імені О.М. Луценка, Міська гімназія №31, Черкаський фізико-математичний ліцей, Черкаський гуманітарно-правовий ліцей, Черкаський колегіум "Берегиня", спеціалізовані школи №3, №13, №17, №18, №20, №27, №28 та №33. В них навчається приблизно 25 тисяч школярів [35] Визначимо ціну квитка в розмірі 2 грн. Припустимо, що на початковому етапі запровадження цих театральних постановок музей відвідає 25% школярів, або ж 6250 чоловік ((25000Ч25%)/100 = 6250). Тоді сума, яку отримає музей від запровадження такої програми буде дорівнювати:

Ч 2 грн = 12500 грн.

Другим шляхом залучення додаткових коштів музеєм може бути здача в оренду актового залу для проведення всеукраїнських та міжнародних конференцій ВНЗ в частині загальної програми та екскурсій для учасників з інших міст і країн. Лише Черкаським національним університетом на 2012 рік заплановано провести 22 конференції (9 міжнародних та 13 всеукраїнських).

Нехай, тариф за одну годину оренди залу в музеї становить 150 грн. Кожна конференція в середньому проходить 4 годин. Тому, якщо за рік в Черкаському обласному краєзнавчому музеї орендують актовий зал для 15 конференцій, то виручка буде становити 9000 грн. (150 грн/год Ч 4 год Ч 15)

При здачі в оренду залу для проведення конференцій вищих навчальних закладів є дуже важливим правильна і високоякісна організація прийому її учасників та гостей. Можливість ознайомитися з історією Черкаського краю, перегляд музейних експозицій має стати однією з преваг і стимулів організаторів конференції проводити їх саме в Краєзнавчому музеї. Музей знаходиться на дуже вигідному місці в центральній частині міста біля пагорба Слави на узбережжі річки Дніпро. Поблизу розміщена Православна церква, Музичне училище, кінотеатр, бібліотеки та багато інших цікавих місць, що можуть привернути увагу приїжджих гостей конференцій.

Таблиця 3.2

Економічний ефект від впровадження пропозиції

Отже, з Таблиці 3.2 ми бачимо, що ефектом від впровадження театралізованих екскурсій для школярів будуть кошти на суму 12500 грн. Тепер надходження спеціального фонду збільшилися до 135615 грн, або ж на 10,15%. При здачі в оренду залу для проведення різних конференцій вищим навчальним закладам дохід складе 9000 грн, що є на 32,72% більше ніж в попередньому році. Отримані додаткові власні кошти можна використати для фінансування науково-дослідної роботи музею, яка не достатньо фінансується з місцевого бюджету.

Висновки

Отже, формування і використання фінансових ресурсів бюджетних установ здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями. Основним результатом діяльності таких установ є послуга.

Бюджетні установи здійснюють некомерційну діяльність, як не виключає можливості отримання установою певних доходів. Проте ці доходи використовуються на розвиток самої установи.

Нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність бюджетних установ в Україні є: Конституція України, Бюджетний кодекс України, інші закони та нормативні-правові акти, що регулюють бюджетні правовідносини, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Зарубіжний досвід фінансування бюджетних установ в сфері культури показує, що скорочення бюджетних видатків на культуру (фінансування всього на 25-30% від потреби) спонукало до пошуку нових (позабюджетних) джерел фінансування. В країнах Європи набула великого поширення модель стимулювання позабюджетного фінансування культури шляхом налагодження зв’язків між органами культури та бізнесу (фандрейзинг), що має певні умови, що спонукають представників бізнесу спрямовувати свої кошти на культурний розвиток.

Нами було проаналізовано таку бюджетну установу, як КЗ "Чекраський обласний краєзнавчий музей" ЧОР. Музей є культурним закладом, що заснований ще в 1918 році. Заклад є одним з найбільших з числа подібних у державі. Щороку музей відвідує до 150 тисяч осіб, причому значна їх частина - діти та молодь.

Рівень нещасних випадків в музеї є досить низьким, що свідчить про дотримання як керуючими органами, так і безпосередньо працівниками музею, діючого порядку з охорони праці, що діє в установі.

Фінансові ресурси Черкаського обласного краєзнавчого музею формуються за рахунок асигнувань з міського бюджету (на 96%) та за рахунок спеціальних коштів (4%), які музей отримує за рахунок надання послуг, що передбачені його функціональними повноваженнями, оренди та реалізації майна.

Аналіз фінансовго стану Черкасього обласного краєзнавчого музею показує, що він є задовільним. За останні роки спостерігається скорочення бюджетних надходжень до музею, що суттєво впливає на його фінансовий стан. Але не дивлячись на це музей має невелику дебіторську та кредиторську заборгованість. Повна залежність від бюджетних асигнувань є ризикованим для музею, адже незначні погіршення в фінансово-економічній ситуації в країні матиме негативний вплив і скорочення фінансування культури.

Кошти, що надаються з бюджету використовуються на оплату праці працівників музею, сплата нарахувань на заробітну плату, придбання товарів і послуг, відрядження та оплата комунальних послуг та енергоносіїв.

Недостатнім є виділення коштів на дослідження і розробки, окремі заходи розвитку, які передбачають проведення науково-дослідної роботи, культурно-мистецьких акцій, інформаційно-просвітницьких заходів (виставки, конференції).

На нашу думку, для покращення формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею необхідний пошук нових (позабюджетних) коштів. Для цього нами було запропоновані наступні пропозиції:

·        Проведення театралізованих екскурсій;

·        Здача в оренду приміщення актового залу для проведення всеукраїнських та міжнародних конференцій ВНЗ в частині загальної програми та екскурсій для учасників з інших міст і країн;

·        Показ короткометражних історичних фільмів;

·        Магазин сувенірів;

·        Проведення фотосесій для молоді і щойно одружених пар.

Також потрібно було запропоновано звернути увагу на закордонний досвід залучення позабюджетного фінансування, а саме використання фандрейзингу. В Україні джерелами фандрейзингу можуть бути державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, некомерційні організації, а також приватні особи. Кожне з цих джерел може виступати в якості фінансового спонсора, спонсора на умовах братеру, інвестора, мецената, донора.

В еру інформаційних технологій комунікаційні здібності музею обумовлюють його позиції в "боротьбі" за відвідувача. Наявність власного сайту в Інтернеті, присутність в соціальних мережах можуть в значній мірі допомогти музею отримати свого відданого глядача, пошуку спонсорів, інвесторів.

Інтеграція музею в сферу дозвілля має також велике значення для популяризації музеїв та залучення широкої аудиторії відвідувачів. Політика проникнення "індустрії дозвілля" в музей - відкриття магазинів, сувенірних яток, кав’ярень, оренда приміщень для проведення рекреаційних і розважальних заходів, використання в музейній діяльності таких форму роботи, як гуртки, хобі-групи, театральні, музичні, літературні студії, організація свят, тематичних вечорів, конкурсів, фестивалів, творчих лабораторій є сьогодні органічною в контексті загальної світової тенденції спрямованої на розширення кола відвідувачів. Реалізується вона через спеціальні програми для різних соціально-демографічних груп, освітні акції, роботу інформаційних кімнат, "сімейних" центрів, заходів дозвілля.

Нами було обраховано ефект від впровадження в музеї програми театралізованих екскурсій та здача в оренду залу. Ефектом від впровадження театралізованих екскурсій для школярів будуть кошти на суму 12500 грн. Надходження спеціального фонду збільшилися до 135615 грн, або ж на 10,15%. При здачі в оренду залу для проведення різних конференцій вищим навчальним закладам дохід складе 9000 грн, що є на 32,72% більше ніж в попередньому році.

Отримання коштів від цих театральних постановок могло б збільшити власні надходжень, які можна спрямувати на проводити інтенсивної науково-дослідної діяльність музею, а також запровадження інших програм, які б приносили прибуток музею, а також збільшували зацікавленість населення до історичних і культурних пам’яток.

Список використаної літератури

1.      Атамас П.Й. Основи обліку в бюджетних установах. - К.: Центр навчальної літератури, 2010 р. - 288 с.

.        Бакальчук В. Зарубіжний досвід залучення позабюджетних коштів на розвиток сфери культури [Аналітична записка] / В. Бакальчук, О. Кузьмук [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу :http://old.niss.gov.ua/Monitor/ February/2.htm

.        Білик М.Д. Фінансові результати підприємств державного сектору економіки в умовах планування //Фінанси України. - 2006. - №9. - с. 128-143.

.        Болюх М.А., Заросило А.П. Аналіз фінансово-господарської діяльності бюджетних установ: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 344 с.

.        Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - №50-51 - ст. 572

.        Василик О.Д. Бюджетна система України / О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 544 с.

.        Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник.-К.: Атака, 2002. - 368 с.

.        Головінов О.М. Загальнотеоретичні засади функціонування державного сектора // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №1. - с. 5-18.

.        Гриценко О.А. Розробка пропозицій щодо вдосконалення методики бюджетних витрат на культуру та мистецтво на програмно-цільових засадах використання нормативів бюджетної забезпеченості [Аналітична записка] / О.А. Гриценко, В.В. Солодовник [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу : http://www.culturalstudies.in.ua/zv_2003_1.php

.        Гуцалюк Л. Про аналіз кошторису бюджетних установ // Фінансовий контроль. - 2008. - №6. - с. 51-53.

.        Дем’янишин В. Бюджетне фінансування та його особливості в сучасних умовах / В. Дем’янишин // Світ фінансів. - 2010. - Випуск 2 (11). - С. 34-48.

.        Денека О.В. Взаємозвязок масштабів та ефективності функціонування державного сектору економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №9. - с. 58-65.

.        Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 250 с.

.        Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-ХІV// Відомості Верховної Ради України, - 1999. - №40

.        Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 №107-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - №5-6, №7-8

.        Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 №835-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - №20-22

.        Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 №2154-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - №22-25

.        Закон України "Про музеї та музейну справу" від 29.06.1995 №249/95-ВР Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №25

.        Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №49

.        Закон України "Про підприємництво" вiд 23.12.1997 №762/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №17

.        Зарубіжний досвід залучення позабюджетних коштів на розвиток культури [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/February/2.htm

.        Канцуров О.О., Білоусова О.С. Удосконалення методології оцінки ефективності управління підприємствами бержавного сектору економіки. // Фінанси України. - 2011. - №9. - С. 143-151.

.        Карпишин Н. Сутнісно-теоретичні аспекти кошторисного фінансування (бюджетних установ) // Вісник Тернопільського академічного господарства. - 2005. - Вип.1. - с. 62-70.

.        Конституція України // ВВР України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

.        Костирко Л.А., Білоусова Л.І., Мельник Г.Г. та інші. Фінансова діяльність бюджетних установ: Навчальний посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. - 240 с.

.        Кошториси бюджетних установ: (Сутність кошторисів бюджетних установ. Касове виконання бюджетів) // Пасічник Ю.В. Бюджетна система України. - К., 2006. - с. 489-496.

.        Крижанівська Н. Проблемні питання казначейського обслуговування при реалізації та ліквідації бюджетних установ // Казна України. - 2009. - №1. - с. 17-19.

.        Лист ДКУ "Про спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету на бюджетні видатки і їх відшкодування" №07-06/803-5690 від 02.08.2000 р.

.        Лістрова С. Реалізація основних засобів у бюджетників, як джерело додаткових надходжень // Все про бухоблік. - 2009. - 22 квітня (37). - с. 41-44.

.        Матвєєва В. Як економити бюджетні кошти // Податки та бухоблік. - 2008. - 27 листопада (95). - с. 38-42.

.        Назарова К.О., Кумченко Т.А. Аналіз діяльності бюджетних установ: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Г.О. Кравченко (заг. ред.). - К. : КНТЕУ, 2006. - 208 с.

.        Наказ Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" від 27.12.2001 р. №604 (із змінами та доповненнями)

.        Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

.        Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу : http://www.ukrstat.gov.ua/

.        Офіційний сайт Міністерства фінансвів України. [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу: www.minfin.gov.ua/

.        Офіційний сайт Міністерства освіти України. [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу: www.mon.gov.ua

.        Офіційний сайт Законів України. [Електронний ресурс]. - Доступ до ресурсу: www.zakon.rada.gov.ua

.        Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навчальний посібник - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 670 с. - (Вища освіта XXI століття).

.        Переверзєва О. Облік платних послуг державних установ // Все про бухоблік. - 2009. - 23 березня (27). - с. 41-46.

.        Петришина Н.В. Державний сектор в економіці України: теоретичні та організаційні засади // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №6. - с. 103-114.

.        Петрова І.В. Проектування в соціально-культурній сфері: [навч. посіб.] / І. Петрова - К., 2007. − 372 с.

.        Погрібатіко Л. Шляхи використання коштів спеціального фонду кошторису бюджетних установ // Податки та бухоблік. - 2009. - №73. - с. 48-52.

.        Податковий кодекс України: чинне законодавство станом на 10 грудня 2010 р.: - К.: Алеута; Центр учбової літератури, 2011. - 584

.        Положення про розробку інструкцій з охорони праці. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 29.01.1998 №9.- http://zakon.rada.gov.ua.

.        Постанова Кабінету Міністрів України "Про Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій" від 9 січня 2000 року №17.

.        Постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання діяльності державного казначейства України" від 17.02.99 №180.

.        Про затвердження Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 12.05. 1994 р. за №95/304- http://zakon.nau.ua.

.        Рудюк Л.В. Фінанси: Навч. посіб. для дистанційного навчання/ за наук. ред. Л.Ф. Романенко. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Університет "Україна", 2007. - 270 с.

.        Чабан В.М. Класифікація доходів та видатків бюджетних установ // Облік, контроль та аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. - Черкаси: ЧДТУ, 2009. - с.95-98.

.        Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні :монографія / С.Д. Чернадчук. - Суми: Університетська книга, 2008. - 456 c.

.        Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навч. посібник. - К.: НІОС, 2011. - 400 с.