Особливості сучасного грошового виміру вартості товару та роль грошей у розвитку економіки

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку форм вартості

1.1 Еволюція форм вартості товару

1.2 Характеристика виникнення грошей як передумова формування грошової форми вартості товару

Розділ 2. Механізм грошового виміру вартості товару

2.1 Дослідження цінності грошей з точки зору економіки, психології та філософії

2.2 Характеристика реалізації основної функції грошей - міри вартості

Розділ 3. Особливості сучасного грошового виміру вартості товару та роль грошей у розвитку економіки

3.1 Реалізація виміру вартості товару через сучасні види грошей

3.2 Роль грошей в розвитку економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Гроші - це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язане з 7-8 тис. до н. е., коли у древніх племен з’явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У. Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші "впроваджуються" державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з'ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.

Отже, визначимо головну мету, задачі, предмет та об’єкт дослідження курсової роботи:

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні особливостей грошового виміру вартості товарів.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

·        розглянути еволюцію форм вартості товару;

·        дослідити виникнення грошей як передумова формування грошової форми вартості товару;

·        проаналізувати механізм грошового виміру вартості товару;

·        дослідити особливості сучасного грошового виміру вартості товару та роль грошей у розвитку економіки.

Об'єктом дослідження є гроші як засіб вираження вартості товарів.

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу грошового виміру вартості товарів в сучасній економіці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність, дійовість.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку форм вартості

1.1 Еволюція форм вартості товару

Вартість товарів (як суспільно необхідна праця, затрачена на їх виробництво) є внутрішньою субстанцією, яку не можна виміряти безпосередньо. Своє остаточне суспільне визначення (частково воно здійснюється при безпосередньому виробництві у процесі суспільного поділу праці) товари отримують лише на ринку під час купівлі-продажу, де зовнішнім виявом вартості є мінова вартість.

Форми вартості - форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.

Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової (найрозвинутішої і найскладнішої). Епізодичний обмін продуктами відбувався ще в первісному суспільстві.

Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок добутої іншою общиною риби. Такий обмін можна виразити формулою:

туша тварини = 200 одиниць риби

Ця формула не лише найпростіша, а й випадкова, оскільки обмін не мав регулярного характеру, довільно обирались продукти і пропорції обміну.

У формулі вартість туші тварини виражена у рибі, тобто другий товар є засобом вираження вартості дичини. Останній товар відігравав активну роль, тобто виражав свою вартість певною кількістю споживчої вартості риби і перебував у відносній формі вартості, бо його вартість співвідносилась з вартістю іншого товару. Товар у формі риби відігравав пасивну роль, оскільки був лише засобом для вираження вартості дичини. Тому він перебував в еквівалентній формі вартості, тобто протистояв першому товару у вигляді рівної вартості (еквівалента). Якщо цей обмін розглядати з погляду общини, яка здобула надлишок риби, то еквівалентом стане туша тварини (дичини) [5, c. 202].

У товарі-еквіваленті споживча вартість подвоюється: з одного боку, як продукт праці він має споживчу вартість (у розглянутому прикладі риба є предметом харчування), з іншого - у його споживчій вартості виражається вартість іншого товару. Отже, вже у простій формі вартості зароджувалося розмежування товару на два полюси: на одному - товар, що перебуває у відносній формі вартості, виступає як вартість, на другому - товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості, виступає як споживча вартість.

У результаті потреб обміну стихійно появляється один товар, у якому починають вимірювати свою вартість усі інші товари. Повна або розгорнута форма вартості поступається місцем загальній (еквівалентній) формі. Вартості (Рис.

.1):

Товари                         Товар

=Б

Відносна форма          Еквівалентна форма

Рис. 1.1 Форми вартості товару

Внутрішні суперечності товару (між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею) виявляються у зовнішніх формах суперечності між двома товарами. Товар у відносній формі вартості - це споживча вартість, продукт конкретної приватної праці, а товар в еквівалентній формі вартості - вартість абстрактна, продукт суспільної праці. Уже у простій формі вартості в зародку існували гроші, грошові відносини. При цьому суперечність між споживчою вартістю і вартістю (між конкретною і абстрактною працею) перебувала у фазі єдності, оскільки відсутньою була сама вартість (вона була також у зародковій формі), еквівалентність [5, c. 203].

Слід відзначити, що еквівалентна форма вартості має три особливості.

Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність - вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу - гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї - метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність - абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю - безпосередньо суспільною працею. В цьому випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиває свою протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару. В самому факті порівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність [5, c. 205].

З розвитком виробництва суспільний поділ праці поглиблювався, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та виникненням додаткового продукту. Першим поділом праці було відокремлення тваринництва від землеробства. Надлишки продуктів тваринництва (худоба, м'ясо, шерсть і т.д.) уже не випадково, а регулярно почали обмінювати на надлишки продуктів землеробства. За цих умов тварини, систематично обмінювані на інші товари, набували переважно відносної форми вартості, а інші товари (хліб, овочі та ін.) - еквівалентної. Кожен з них став не випадковим, а особливим еквівалентом, до якого прирівнюють тварин. Так проста форма вартості перетворилася на повну, або розгорнуту (зустрічалася в окремих регіонах Африки навіть у XIX ст.), яка виражається формулою:

туша тварини = 1 сокира

Паралельно розвиваються і відносини економічної власності. У сфері виробництва та обміну товаровиробниками стають окремі індивіди, приватні власники.

Унаслідок регулярного обміну мінові пропорції стійкішали, наближалися до затрат праці. Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, обмін між общинами (колективний обмін) з розпадом первісного ладу замінив індивідуальний. Так, власник шкури міг придбати зерно лише тоді, якщо вона не була йому потрібна, що інколи унеможливлювало обмін. Вартість окремого товару не мала остаточного, загальноприйнятого вираження. Безпосередній товарообмін ускладнювали внутрішні суперечності товару та товарного виробництва між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею, які із фази єдності (тотожності) переходять у фазу відмінності та частково у фазу суперечності. Потрібний був товар, який мав би однакову споживчу вартість для всього суспільства.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, збільшення асортименту обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші. Поступово всі вироблені товари починають виражати свою вартість в єдиному товарі - загальному еквіваленті, який має властивість загальної обмінюваності. Закономірність його появи була зумовлена перетворенням обміну на постійну миттєву потребу. Розгорнута форма вартості перетворилася у загальну:

мішки зерна = 1 сокира = 1 туші тварини = 5 м полотна

Товарам у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у споживчій вартості якого відображають вартість інші товари. Абстрактна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в одному і тому самому виді конкретної приватної праці. Внаслідок цього споживча вартість товару-еквівалента роздвоюється - задовольняє потреби людини і виконує функції загальної обмінюваності, а суперечність між споживчою вартістю і відповідними видами праці досягає фази конфлікту [5, c. 205].

На етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регулярним явищем і визначає умови життя певної частини виробників, розширення масштабів товарного виробництва загострює внутрішні суперечності обміну товару, які вирішує лише поява грошей. До їх появи роль загального еквівалента на різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і місцевостях виконували найрізноманітніші товари - переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці, наприклад, у Давній Греції - худоба, хутро і шкіра - у скандинавських народів, сіль - у Судані, Абісінії.

У Київській Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконували хутра родини куниць (куни). Іноді загальним еквівалентом слугував один із привозних важливих товарів, або той, що був одним з основних предметів ринкового обміну, наприклад раби або полонені, що ставали рабами. З часом еквіваленти змінювалися (худобу витіснили сіль, хутро). Поступово гроші набували таких властивостей: однорідність, міцність, збереження, компактність, висока вартість в одиниці ваги, порівняно постійна вартість. Це стало матеріальною основою для зростання ролі загального еквівалента як суспільної форми (відносин економічної власності) [5, c. 206].

Отже, розвиток виробництва і обміну (який поширюється за межі місцевого ринку) зумовлює поступове закріплення ролі загального еквівалента за одним товаром, тобто перетворення загальної форми вартості у грошову.

1.2 Характеристика виникнення грошей як передумова формування грошової форми вартості товару

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до 18 ст. в теорії грошей була широко розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції.

Гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не співпадали.

Наприклад, власник шків овець хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має найбільшу споживну вартість [18].

Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку - сокиру, а за неї - зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості - властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами - прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх - кусочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім - благородних - срібло, золото.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару, як його здатності задовольняти певну потребу людини, і його специфічної споживної вартості як грошей - здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. В цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через демонетизацію золота [18].

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей - це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення суті грошей (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Сутнісна характеристика грошей

Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім питання про роль раціонального фактора в творенні грошей, перш за все про роль держави.

Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують в тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не констатуюча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквіваленту визначається перш за все їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром.

Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари [18].

Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, одержало подвійне існування - як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини, золото набуло загальної споживної вартості - здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну.

Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність - якщо воно застосовується у першій своїй якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

В міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку.

Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, - у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошами-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. на вартість же золота, як грошей, впливають, крім того, ще й такі фактори, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Таким чином, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон’юнктури ринку зокрема.

Доречно нагадати, що К. Маркс, хоч і був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їх мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. така можливість згодом одержала широке визначення, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який одержав назву функціональної теорії вартості грошей [18].

грошовий вимір вартість товар

Розділ 2. Механізм грошового виміру вартості товару

2.1 Дослідження цінності грошей з точки зору економіки, психології та філософії

Виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші - для військової справи, а решта - для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів, ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке здатне говорити.

Отже, поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу суспільства. Філософи й воїни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, у них все має бути спільним. Щоб ці стани могли якнайліпше керувати державою і захищати її, вони мають бути цілковито вільними від виробничої праці й матеріальних клопотів. Засоби існування для вищих станів мусять постачати члени третього стану, а також раби.

Із тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями, випливала необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін продуктами. Унаслідок цього з'являються ринок, торгівля і гроші [12, c.134].

Визнаючи необхідність торгівлі, Платон, проте, ставився до неї як до справи, не гідної афінського громадянина. Відтак торгівлю треба залишити тільки варварам-іноземцям. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзви­чайно важливу (і не тільки для своєї доби) думку про те, що в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, незважаючи на те, що вони є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія вартості в його теорії відсутня. Гроші, на думку мислителя, потрібні для обміну, а тому мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. До функції грошей як скарбу, засобу нагромадження Платон ставився вкрай негативно, був противником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство. Такий погляд Платона на торгівлю і гроші зумовлений його прихильністю до натурального господарства і розумінням того, що розвиток торговельного та лихварського капіталу сприяв би поширенню товарно-грошових відносин і розкладу натурального господарства.

Аристотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Відповідно до цього Аристотель розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала й обмін (дрібну торгівлю) у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Аристотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші. Це діяльність винятково у сфері обігу, спрямована на накопичення багатства у формі грошей (велика торгівля і лихварство), яка є, на думку Аристотеля, неприродною. Засуджуючи хрематистику, він, проте, розумів, що економіка неминуче переходить у хрематистику [12, c.135].

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Аристотеля до розуміння подвійного значення блага. Кожне благо, писав він, може бути використане за призначенням чи, навпаки, не належним чином. Так, сандалію можна взути або скористатися нею для обміну. І те, і те, за Аристотелем, є споживними вартостями сандалії. Проте використання сандалії для обміну є неприродним способом її уживання, бо природним Аристотель уважав лише безпосереднє споживання, "притаманне речі" як такій (саме як споживній вартості). Водночас споживною вартістю блага для його власника буде і здатність блага обмінюватися на інше благо, тобто його мінова вартість. Отже, Аристотель, власне, відкрив дві сторони товару.

Уважаючи природними лише ті економічні відносини, котрі відповідають натуральному господарству, і розглядаючи товарно-грошові відносини як неприродні, давньогрецький мислитель, однак, значно глибше, ніж його попередники, дослідив ці останні. Він зазначив, що потреби пов'язують людей в єдине ціле і зумовлюють обмін і що "як без обміну не було б. взаємовідносин, так без прирівнювання - обміну, а без порівнянності - прирівнювання". Висловивши надзвичайно важливу думку про прирівнювання й порівнянність обмінюваних речей, Аристотель, проте, не визначив, що саме робить їх такими. Він гадав, що різні речі є в принципі непорівнянними, але стають такими за допомогою грошей, оскільки це диктується практичною потребою [12, c.135].

Безперечною заслугою Аристотеля є аналіз зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Вихідним пунктом, за Аристотелем, була мінова торгівля, тобто безпосередній обмін продукту на продукт, коли мінові відносини спочатку виникли між родовими сім'ями (общинами), а потім стали розвиватися всередині них. Поширення мінової торгівлі поступово привело до появи грошей, і мінова торгівля перетворилася на товарну (товарний обіг), яка є, власне, обміном за допомогою грошей. На думку Аристотеля, виникнення грошей - необхідність, зумовлена розвитком торгівлі. Гроші існують для зручності обміну. "Неначе заміна потреби, за спільною домовленістю з'явилася монета, - писав він. - . Монета, немовби міра, роблячи речі порівнянними, прирівнює". Природними функціями грошей Аристотель вважав функції засобу обігу й міри вартості. У міру нагромадження грошей товарна торгівля, у свою чергу, перетворюється на велику торгівлю, яка належить до хрематистики. Таким чином, у своєму дослідженні етапів розвитку торгівлі Аристотель показав перехід від форми Т-Т до форми Т-Г-Т, а від неї до Г-Т-Г. Останню форму торгівлі, де гроші функціонують як капітал, він гостро засуджував, як і лихварство.

Розмірковуючи про походження грошей, відомий середньовічний вчений Фома Аквінський дотримувався думки, що вони виникли внаслідок домовленості між людьми. Їх призначення - полегшити справедливий обмін. При цьому поняття грошей та монети він не розрізняв. Визнаючи необхідність грошей як засобу обігу, він розглядав їх і як міру вартості. "Монета, - писав Аквінат, - найповніша міра для матеріального життя в торгівлі та обороті", а водночас і "мірило в роботі". Фома Аквінський виділяв "внутрішню цінність" та "номінальну цінність" грошей (монети). Він уважав, що останню може визначати держава і припускав можливість її незначного відхилення від "внутрішньої цінності", виступаючи проти псування монети.

Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягувати проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справедливості. Оскільки гроші винайдено для обміну, "перший і головний результат користування грошима полягає в їх уживанні або витраті". Через це несправедливо, крім повернення самих грошей, отримувати ще й плату за користування ними. Водночас Аквінат погоджувався з тим, що процент можна розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позичкодавець міг би мати, використавши позичені комусь гроші у власних інтересах. Тим самим Фома Аквінський займав компромісну позицію не тільки з питання торгового прибутку, а й процента [12, c.136].

Проблемі грошей було присвячено "Трактат про походження, природу, юридичну підставу та зміну грошей", написаний французьким ученим Школою Оремом (Оресмом) (бл. 1323-1382). У ньому висловлено думку, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям. Спочатку вони були звичайними товарами і лише поступово набули ролі грошових металів. Нікола Орем був противником псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портретом. Він зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку торгівлі та кредиту, знецінює різні грошові доходи. Отже, заслугою Орема є спроба розкрити походження і суть грошей, закономірності грошового обігу.

З сучасників досить глибоко досліджував економічну цінність грошей Рікардо. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 p. обміну банкнот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу. Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість "регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею". Пізніше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей [12, c.137].

2.2 Характеристика реалізації основної функції грошей - міри вартості

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях.

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з’являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природно, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміси цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов’язано з категорією - "ціна", що є грошовим вираженням вартості товару [7, c.11].

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об’єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості - економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін - суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях.

Грошова одиниця - встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою вартості є грошова одиниця - долар, в Німеччині - марка, в Мексиці - песо, в Україні - гривня [7, c.11].

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і були відносно стійкими.

Відміна офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей, як міри вартості, повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як "одиниця розрахунків" - за нею оцінюють мінову вартість товарів. Однак власна вартість грошей формується на іншій основі. Паперові гроші, переставши бути представником монетарного товару, уособлюють в собі представницьку вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою грошей. Вартість грошей вже не ґрунтується на чітко визначеній кількості дорогоцінного металу (як це було при золотому стандарті), а визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати на ринку за гроші. Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами кількісної теорії грошей.

Купівельна спроможність або реальна вартість грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю [7, c.12].

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного "жовтого" металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, "шукають" собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін - бажання продати і готовність купити - визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб’єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс "вартості життя") зростає, - купівельна спроможність грошей обов’язково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця концепція включає в себе необхідні засоби для підтримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості [7, c.13].

Отже, сучасні грошові знаки є грошима для "рахунку", які представляють вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікроб і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства [7, c.14].

Розділ 3. Особливості сучасного грошового виміру вартості товару та роль грошей у розвитку економіки

3.1 Реалізація виміру вартості товару через сучасні види грошей

Сучасна ринкова економіка діє на основі різних форм грошей, виникнення яких пов’язане з тривалим розвитком функцій грошей і суспільного обміну.

Рис. 3.1 Види грошей класифікують на основі різних підходів та критеріїв.

Новим етапом еволюції грошей стала поява "електронних грошей". Це абсолютно нова система грошового обігу, яка за допомогою новітніх комп’ютерних та систем зв’язку дозволяє легко переводити кошти з одного рахунку на інший. Фактично, це абстрактні кредитні гроші, що обертаються не у формі паперових носіїв, а через впровадження до сфери розрахунків комп’ютерної техніки і сучасних систем зв’язку [19].

Електронні гроші є найбільш економним і зручним носієм грошової функції, значно прискорюють безготівкові розрахунки. Основними компонентами функціонування системи електронних грошей є банківські автомати-касири, кредитові й дебетові картки, електронні системи розрахунків у торгівельній мережі, електронна система обслуговування вдома тощо. При цьому всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, але не замінюють їх. На основі електронних грошей виникли кредитні картки.

До електронних платіжних засобів відносяться кредитні та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає в тому, що не доводиться носити великі суми готівки зі собою, а крім того у разі втрати карточки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає тільки її власник.

Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (вони можуть бути стандартними і золотими) та корпоративні (бізнес-картки). "Золоті" картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні пільги для користувачів.

Кожна картка видається з встановленням ліміту кредитування, переважно безкоштовно чи за невелику плату. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з комісії при оплаті рахунків за відпущені товари, щорічної плати клієнтів за кредитні картки, якщо вона є, і відсотків за кредит, що надається власникові картки в межах ліміту кредитування.

Дебетні поділяються на картки об’єднаних і регіональних систем.

Водночас в Україні застосування дебетових карток ускладнене нерозвиненістю мережі касових терміналів, відсутністю розвиненої телекомунікаційної інфраструктури. Недоліком також можна вважати значну вартість виготовлення цих карток.

В місцях розміщення банкоматів депозитні гроші зручно використовуються картками для банкоматів. Зокрема, у фінансово-кредитних установах, супермаркетах, магазинах, аеропортах і офісах за допомогою цих карток можна отримати готівку, переказати кошти за вказаними рахунками, авансувати готівку, оплачувати рахунки тощо. За допомогою картки можна здійснити оперативний запит про фінансове становище і стан фінансового балансу будь-якого партнера ділових угод. Використання депозитних грошей суттєво полегшується на основі електронної форми грошей [19].

У світі є багато платіжних систем з використанням кредитних та дебетних карток. Найпоширенішою із них є VISA, пластикові картки якої приймаються до оплати у 220 країнах світу, більш ніж у 13 мільйонах підприємств торгівлі і сервісу, готівку можна отримати у 257 тис. банкоматів та 320 тис. відділень банків.

Крім систем VISA, у світі широко поширені такі міжнародні платіжні системи як EUROCARD/MASTERCARD, DINERS CLUB, JGB, AMERICAN EXPRESS.

У 1995 р. у світі налічувалось понад 400 мільйонів утримувачів карток VISA, 280 млн. - EUROCARD/MASTERCARD, 80 млн. - DINERS CLUB.

Банківська кредитна картка є матеріальним символом економічних і юридичних відносин, які виникають між суб’єктами, що укладають карткову угоду.

Банк видає кредитну картку клієнтові тільки після ретельної перевірки його фінансового стану і оцінки кредитоспроможності; відкриває власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі операції з карткою; регулярно надсилає клієнту виписку із зазначенням сум платежі розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов’язується сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з використанням карток, за вирахуванням комісійного збору (дисконту).

В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ "Укркарт", під керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних платіжних карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій скорочуються видатки на емісію готівки [19].

3.2 Роль грошей в розвитку економіки

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного суб'єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на споживача.

Як виробник, або працівник, кожний з них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що приносить жива праця [9, c.6].

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі "клітини" суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро - та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні.

Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо [9, c.7].

Висновки

Вартість товарів (як суспільно необхідна праця, затрачена на їх виробництво) є внутрішньою субстанцією, яку не можна виміряти безпосередньо. Своє остаточне суспільне визначення (частково воно здійснюється при безпосередньому виробництві у процесі суспільного поділу праці) товари отримують лише на ринку під час купівлі-продажу, де зовнішнім виявом вартості є мінова вартість.

Форми вартості - форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.

Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової (найрозвинутішої і найскладнішої).

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші ¾ це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквіваленту визначається перш за все їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природно, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.

Отже, сучасні грошові знаки є грошима для "рахунку", які представляють вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікроб і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни.

Глибоке проникнення грошової форми в усі "клітини" суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2008 с.

. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки: монографія. - К.: Поліграфкнига, 2008. - 512 с.

. Дзюблюк О.В., Адамик Б.П., Галапуп Н.Д., Івасів Б.С. Грошово-кредитна система України в умовах ринкових перетворень в економіці: монографія / За ред. д. е. н., проф. О.В. Дзюблюка. - Тернопіль: "Карт-Бланш", 2007. - 308 с.

. Забчук Г.М. Кредитний ризик в сучасних умовах // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - 2009. - С.331-336.

. Климко Г.Н. Основи економічної теорії: Політ економічний аспект: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2007. - 615 с.

. Крупок С.І. Гроші та кредит: Курс лекцій. - К.: Дія, 2009. - 131 с.

. Кушнір О.Д. Грошова форма вартості товару // Фінанси України. 2008. - № 5. - С.11-14

. Медведєва М.Б. Розвиток грошового ринку України // Фінанси та кредит - 2008 р.

. Навой А. Грошовий ринок України // Ринок цінних паперів - 2010. - №7. - C.7-10

. Петрик О. Розвиток сучасних видів грошей // Вісник НБУ. - 2009. - № 2. - С.4-7;

. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2005. - 602 с.

. Скоморович І.Г. Історія грошей і банківництва: Підручник. - К.: Атака, 2008. - 340 с.

. Скринник З.Е. Гроші у вимірах комунікативних практик: соціокультурний аспект: Монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2008. - 335 с.

. Чайковський Я. Сучасний стан та перспективи розвитку кредиту // Банківська справа. - 2009. - №2. - С.36 - 47

15. www.bank.gov.ua <http://www.bank.gov.ua>

. <http://megabuy.com.ua/in/poxodzhennya-groshej>

. skeptik. dp.ua/t/kredytni-groshi

. megabuy.com.ua/in/poxodzhennya-groshej

. ubooks.com.ua/books/000175/inx12. php