Аналіз виконання місцевого бюджету

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЯК СКЛАДОВОЇ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

.1 Сутнісний зміст та структурне наповнення системи виконання місцевих бюджетів

.2 Інформаційне та програмне забезпечення дослідження процесу виконання місцевих бюджетів

.3 Критична оцінка наукових публікацій з проблематики виконання місцевих бюджетів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ (НА ПРИКЛАДІ БЮДЖЕТУ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ С. МАЛЮТЯНКА КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

.1 Організація виконання бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

.2 Аналіз виконання дохідної частини місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

.3 Аналіз виконання видаткової частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

.1 Основні проблеми формування системи доходів місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення

.2 Основні проблеми та шляхи вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Успішне розв’язання проблеми реформування економіки України значною мірою залежить від достатнього фінансового забезпечення. Успіх фінансової стабілізації досягається чітким збалансуванням централізованих ресурсів для зосередження їх на пріоритетних ділянках економічного і соціального розвитку національної економіки та задоволення суспільних потреб населення.

Актуальність теми для національної економіки сьогодні обумовлена глобальними тенденціями в розвитку місцевих фінансів, що посилюються дією взаємопов’язаних між собою фінансових явищ, у зв’язку з чим соціально-економічні процеси формування багатоукладної української економіки зумовили нові суспільні потреби, які через низький рівень отримання доходів населення потребують додаткового фінансового забезпечення.

Предметом нашого дослідження є не тільки формування і виконання місцевих бюджетів, а й пошук нових джерел дохідної частини місцевих бюджетів, що суттєво впливає на розв’язання проблем при виконанні органами державної влади своїх функцій, зокрема соціальної. На сьогодні вітчизняна практика формування і виконання місцевих бюджетів підлягає вдосконаленню і в перспективі повинна зайняти одне із чільних місць в національній бюджетній системі.

На даний час подальшого вдосконалення потребують такі питання функціонування місцевих бюджетів як наявність низького рівня економічних можливостей адміністративно-територіальної одиниці та високого рівня показників фінансового вирівнювання.

Крім того, існування впродовж тривалого періоду централізації різних гілок державної влади привело до послаблення функцій місцевих органів влади щодо формування і виконання місцевих бюджетів. На сучасному етапі на місцях недостатньо науково обґрунтована фінансова політика в сфері дохідної частини місцевих бюджетів та цільового використання бюджетних коштів. Отже, низький економічний рівень окремих адміністративно-територіальних одиниць не забезпечує створення умов для виходу національної економіки на траєкторію економічного зростання.

У сучасних умовах проблема місцевих бюджетів винесена на рівень вищих національних державних пріоритетів. Обрана тема дослідження у сфері місцевих бюджетів є актуальною як з теоретичних, так і практичних позицій.

Фундаментальну роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики місцевих фінансів відіграють праці вчених економістів зарубіжної та вітчизняної науки.

Багато українських і зарубіжних вчених досліджували проблеми місцевих бюджетів. Вагомий вклад у фінансову науку з питань взаємозв’язку фінансових ресурсів і бюджету внесли зарубіжні вчені: І.Х. Озеров, С.Ю. Вітте, М.І. Боголєпов, Д. Боголєпов, Ф.О. Мєшков, М.І. Фрідман та інші.

Значний внесок у розробку бюджетної проблематики також зробили українські вчені. Серед них необхідно відзначити праці М.І. Туган-Барановського, І.І. Янжула, М.П. Яснопольського, М.Х. Бунге, М.М. Олексієнко, І. Мирнікова, Х. Лебедя-Юрчика.

У працях вказаних вище вчених місцеві бюджети розглядались з погляду того часу, в якому досліджувалась дана проблема.

Реалії дійсності вимагають удосконаленого підходу до визначення сутності та ролі місцевих бюджетів в економічному та соціальному розвитку регіонів.

Бюджетну проблематику сьогодення розглядають такі відомі вчені, як В.Л. Андрущенко, Й.М. Бескид, С.А. Буковинський, С.О. Булгакова, О.Д. Василик, З.М. Васильченко, В.Г. Дем’янишин, А.О. Єпіфанов, О.П. Кириленко, В.І. Кравченко, М.І.Кульчицький, І.О. Луніна, С.Я. Огороднік, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, Ю.В. Пасічник, І.В. Сало, Л.Д. Сафонова, В.М. Суторміна, В.М. Федосов, О.П. Чернявський, М.Г. Чумаченко, С.І. Юрій та багато інших.

Необхідно зазначити, що у вітчизняній фінансово-економічній літературі більшість праць висвітлює лише окремі аспекти місцевих фінансів.

Метою дипломної роботи є наукове обґрунтування системи виконання місцевих бюджетів та визначення шляхів її удосконалення.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями дослідження є:

розкрити сутнісний зміст та структурне наповнення системи виконання місцевих бюджетів;

визначити інформаційне та програмне забезпечення дослідження процесу виконання місцевих бюджетів;

здійснити критичну оцінку наукових публікацій з проблематики виконання місцевих бюджетів;

розкрити порядок організації виконання бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

здійснити аналіз виконання дохідної частини місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

провести аналіз виконання видаткової частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

визначити основні проблеми формування системи доходів місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення;

розкрити основні проблеми та шляхи вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів.

Об’єктом дипломної роботи є місцеві бюджети, їхні доходи і видатки.

Предметом дослідження є економічні відносини, пов’язані з порядком виконання місцевих бюджетів в Україні.

Методи дослідження. Виходячи із специфіки теми, у роботі використовувалися методи діалектичного і системного підходів, а також концептуальний аналіз і метод порівнянь (перший розділ); статистичний метод дослідження фактів і реальностей існуючої практики функціонування місцевих бюджетів (другий розділ); нормативно-оцінний метод постановки цілей і рекомендацій щодо їх досягнення (третій розділ).

Методологічно-теоретичну та інформаційну базу роботи складають Конституція і Закони України, та інші нормативні акти; теоретичні положення економічної та фінансової науки; праці вітчизняних та зарубіжних вчених, річні звіти про виконання місцевих бюджетів, дані Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, матеріали Державного комітету статистики України.

Структура дипломної роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЯК СКЛАДОВОЇ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Сутнісний зміст та структурне наповнення системи виконання місцевих бюджетів

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її територій, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування [11, с. 61].

Для досягнення даної мети необхідно збільшити обсяг валової доданої вартості, як важливого фактору соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, що позитивно впливатиме на наповнення місцевих бюджетів, а також удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, вироблення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів. Багатогранність бюджету і вплив на нього різних факторів породжують проблеми формування та виконання бюджету, особливо в регіонах з обмеженими фінансовими ресурсами.

Основним призначенням місцевих бюджетів є фінансове забезпечення розвитку регіонів, вирішення соціально-економічних завдань органів місцевого самоврядування. Проте механізм перерозподілу бюджетних коштів виступає об’єктом централізованого державного регулювання і багато в чому визначається системою оподаткування, монетарною політикою і макроекономічними факторами. Тому необхідність його постійного вдосконалення об’єктивна. Це вимагає визначення такого перерозподілу, який зумовлений потребою підтримання певного життєвого рівня в окремих регіонах країни, а також забезпечення умов діяльності підприємств державної й недержавної форм господарювання. Виходячи з цього, що існують значні відмінності між численними інтересами державної влади і управління, з одного боку, та підприємницькими структурами і фізичними особами - з іншого, проблема використання завжди обмежених централізованих фінансових ресурсів має велику актуальність [12, с. 37].

Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території [11, c. 89].

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Так, Скворцова С.Я. в своїх працях вказує, що “місцевий бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією” [48, с. 126].

Результатом первинного розподілу вартості ВВП є сформовані фінансові ресурси суб’єктів господарювання у середовищі, де формується новостворена вартість. Водночас, враховуючи той факт, що обсяг ВВП в усіх регіонах держави не створюється пропорційно: в одних регіонах його частка в загальному обсязі ВВП є досить великою, а в інших - невеликою, що залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів розвитку регіонів, можна стверджувати про те, що саме вартість ВВП територіальної одиниці породжує обмеженість фінансових ресурсів на загальнодержавному рівні для задоволення суспільних потреб. Ця обмеженість є об’єктивною, оскільки ресурси - це продукт діяльності і їх, як правило, менше, ніж необхідно для задоволення всіх потреб на даному рівні економічного розвитку.

Бюджет широко використовується для міжгалузевого й територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням вимог найраціональнішого розміщення виробничих сил, економічного зростання в усіх регіонах та в державі в цілому [48, с. 127].

Об’єктом розподілу і перерозподілу, що здійснюється за допомогою бюджету, є валовий внутрішній продукт, а серед суб’єктів цього процесу завжди три контрагенти: держава, підприємці і населення.

Узагальнюючи наукові праці вчених-економістів, можна зазначити, що місцеві бюджети - це:

економічна категорія, оскільки бюджет є економічним атрибутом адміністративно-територіальної одиниці;

фінансова категорія;

правовий акт, згідно з яким органи місцевого самоврядування отримують право розпоряджатися фінансовими ресурсами;

фінансовий план, тобто кошторис доходів і видатків відповідних органів влади.

“Бюджет як економічна категорія виражає систему імперативних грошових відносин між державою і іншими суб’єктами відтворення з приводу перерозподілу частини вартості суспільного продукту (головним чином, національного доходу) в процесі утворення основного суспільного фонду грошових коштів і його використання для задоволення найбільш важливих на даному етапі розвитку потреб суспільного відтворення” [42, с. 26].

До місцевих бюджетів С.І. Юрій відносить бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, міст Києва та Севастополя [54, с. 86].

“Склад місцевих бюджетів, - відзначає В.М. Опарін, - відображає територіальний поділ країни: в Україні - області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяються на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міських районів)” [32, с. 86].

Кириленко О.П. звертає увагу на те, що “система місцевих бюджетів відображає сукупність місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного” [24, с. 28].

Отже, з погляду теоретичних міркувань українських вчених можна стверджувати, що місцеві бюджети виражають економічні відносини щодо формування, розподілу та використання фонду фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначені для соціально-економічного розвитку регіону, в якому сформоване сприятливе середовище для створення валового внутрішнього продукту.

Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє порядок здійснення та склад видатків. У місцевих органів влади мають бути, що вже наголошувалося, визначені функції і завдання. У рамках цих функцій у сфері власних повноважень необхідною є свобода рішень місцевих органів влади у здійсненні видатків із місцевих бюджетів.

Головною передумовою розподілу доходів бюджету слугує єдність його дохідної бази, яка дозволяє регулювати бюджетні ресурси таким чином, щоб у необхідних випадках надавалась допомога бюджетам, котрі її потребують, і разом з цим здійснювались заходи загальнодержавного значення.

Вивчення літературних джерел свідчить, що питання класифікаційних аспектів доходів та видатків місцевих бюджетів є достатньо дискусійним, адже кожен з науковців розглядає й розрізняє види класифікацій доходів та видатків з різних позицій. Саме тому не має однієї універсальної класифікації доходів та видатків місцевого бюджету. Класифікаційний аналіз доходів та видатків місцевих бюджетів на сьогодні вельми актуальний. Основною специфікою такого аналізу є те, що він дає системне уявлення про наявність існуючих категорій видатків та допомагає визначитися щодо використання певного виду доходу, стосовно потреб учасників бюджетного процесу на рівні місцевих органів влади. Але представлені різновиди доходів та видатків місцевих бюджетів свідчать про неповноту охоплення багатогранної проблеми джерел формування доходів місцевих бюджетів та функціональних напрямків їх використання, що значно обмежує уявлення про них (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація доходів місцевих бюджетів

Критерії	Характеристика
1	2
За повнотою зарахування доходів до бюджету	Закріплені доходи - це кошти, які за постійно чинними нормативними актами віднесені до місцевих бюджетів відповідних рівнів на невизначений час, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі. Закріплені доходи утворюють основу дохідної бази кожного місцевого бюджету
	Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких у місцеві бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України та які передбачені в законі про державний бюджет на поточний рік і перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи
За розділами відповідно до Бюджетної класифікації	Податкові надходження (податки, збори та обов'язкові платежі)
	Неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, надходження від штрафів та ін.)
	Доходи від операцій з капіталом (надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів)
	Офіційні трансферти (субвенції, дотації, субсидії)
За умовами повернення	Зворотні доходи - розміщення місцевих позик
	Незворотні доходи - платежі та відрахування юридичних і фізичних осіб
За рівнем централізації	Децентралізовані - доходи, що використовуються за місцем утворення
	Централізовані - доходи, що концентруються у державному бюджеті та інших цільових централізованих фондах грошових коштів
За надходженнями від форми власності	Доходи від державної форми власності
	Доходи від інших форм власності
За методом залучення	Податки
	Збори
	Обов'язкові платежі
	Інші надходження
За частотою появи	Звичайні - регулярно включаються в доходи
	Надзвичайні - включаються в доходи за виняткових, але обґрунтованих обставин
За способом зарахування	Загальний фонд
	Спеціальний фонд

Класифікацію видатків місцевого бюджету можна навести у вигляді табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація видатків місцевих бюджетів

Критерії	Характеристика
1	2
За складовими	Видатки спеціального фонду, що фінансуються за рахунок цільових фондів, які виділені під конкретну мету
	Видатки загального фонду, що фінансуються за рахунок доходів загального фонду місцевого бюджету та не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування
За економічною характеристикою	Поточні - це видатки місцевого бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування соціального захисту населення
За економічною характеристикою	Капітальні - це видатки місцевого бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме капітальні вкладення, включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення та ін.
За направленістю використання	Видатки на розвиток матеріального виробництва - фінансування виробничих галузей народного господарства
	Видатки на розвиток нематеріального виробництва - фінансування соціальної сфери
За суспільним призначенням	Видатки на економічний розвиток
	Видатки на соціально-культурні заходи
	Видатки на науку та освіту
	Видатки на обороноздатність країни
	Видатки на правоохоронну діяльність
	Видатки на управління
	Видатки на зовнішньоекономічну діяльність
	Видатки на обслуговування державного боргу
За цільовим призначенням	Видатки на заробітну плату
	Видатки на нарахування на заробітну плату
	Господарські витрати
	Видатки на поточний на капітальний ремонт
	Дотації тощо
За розділами відповідно до бюджетної класифікації	Видатки за функціональною класифікацією
	Видатки за економічною класифікацією
	Видатки за відомчою класифікацією
За повнотою надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів
	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України
	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України
За функціональними повноваження між окремими рівнями влади	Видатки на здійснення власних повноважень
	Видатки на здійснення неделегованих повноважень
	Видатки на здійснення делегованих повноважень
За структурою	Ураховуються при визначенні обсягу трансфертів
	Не враховуються при визначенні обсягу трансфертів

Отже, запропонована багатокритеріальна класифікація доходів і видатків місцевого бюджету не лише узагальнює та уточнює вже існуючі класифікації, а й виділяє більш ширший спектр критеріїв.

Таким чином, можна назвати такі основні ознаки місцевих бюджетів, які виділяють їх із загальної системи економічних відносин:

наповнення дохідної частини місцевих бюджетів об’єктивно залежить від економічного потенціалу адміністративно-територіальної одиниці та суб’єктивно залежить від побудови системи міжбюджетних відносин;

сфера дії місцевих бюджетів регламентована не тільки Бюджетним кодексом, але й іншими нормативно-правовими актами;

учасниками бюджетних відносин є, з одного боку, місцеві органи влади, а з іншого - підприємства, установи та населення;

забезпечується рух фінансових потоків від платника податків до бюджету і здійснюється бюджетне фінансування установ і організацій, які знаходяться на бюджетному утриманні;

місцеві бюджети, концентруючи фінансові ресурси на необхідних ділянках і напрямках, дозволяють здійснювати державне регулювання регіональною економікою і забезпечують проведення соціальної політики;

структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України: кожна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

кількості населення та споживачів соціальних послуг;

соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з ст. 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, місцеві бюджети є формою утворення і використання бюджетних ресурсів, інструментом фінансового забезпечення і регулювання соціально-економічного розвитку регіону [1].

В умовах ринкової економіки роль місцевих бюджетів зростає, але змінюються форми і методи їх впливу на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальної одиниці.

При визначенні поняття “місцевий бюджет” найбільш поширене їх трактування як основного елемента системи “територіальних”, “муніципальних” чи “місцевих” фінансів. В пункті 26 статті 2 Бюджетного кодексу України приведено наступне їх визначення: “місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування”; пунктом 2 цієї ж статті до останніх віднесено “бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань” [3].

Тим самим підкреслюється статус місцевих бюджетів, як бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, і їх відмінність від державного бюджету як “центрального” чи “централізованого”.

На даний час до складу місцевих відносяться 12213 бюджетів:

–       бюджет Автономної Республіки Крим;

–       бюджети міст Києва і Севастополя, що мають статус міст державного значення;

–       24 бюджети органів влади обласного рівня;

–       453 міських бюджетів, в тому числі 174 бюджети міст обласного значення;

–       488 бюджетів органів влади районного рівня;

–       83 районних у містах бюджетів;

–       887 селищних бюджети;

–       10275 бюджетів сільських рад.

Необхідно звернути увагу на ту обставину, що критерієм віднесення бюджету до категорії місцевих є не власне адміністративно-територіальна належність, а належність до відповідної громади, тобто форми самоорганізації громадян. Тому, не дивлячись на наявність, згідно експрес-інформації Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2014 р., 28612 сільських населених пунктів, бюджетів сільських рад на цю дату в Україні було лише 10275, оскільки практикується об’єднання ряду з цих населених пунктів в одну територіальну громаду.

Безумовно, адміністративно-територіальна приналежність відповідної громади є важливою характеристикою місцевих бюджетів, визначаючи сферу їх дії. Однак цим не вичерпується специфіка даної категорії бюджетів - їм притаманні суттєві особливості зі сторони економічного змісту, форми прояву та матеріального змісту.

Як вважає Несторенко А.С. місцеві бюджети - “це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом”, з чим не можна не погодитись [29, с. 41].

За економічним змістом місцевий бюджет, як невід’ємний елемент бюджету країни, опосередковує економічні відносини між територіальною громадою, суб’єктами господарювання та фізичними особами, що формуються з метою створення фонду грошових коштів шляхом централізації частини валового внутрішнього продукту для фінансування державних та громадських потреб.

Суттєва особливість цих відносин пов’язана з розмежуванням повноважень між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між окремими видами місцевих бюджетів. Ці розмежування в значній мірі визначається системою державного устрою країни: як унітарної держави, федерації чи конфедерації. Оскільки Україна є унітарною державою, то її адміністративно-територіальні підрозділи не мають власного суверенітету і не є суб’єктами міжнародного права. Тим самим забезпечення міжнародних відносин, національного суверенітету та безпеки держави відноситься до виключної компетенції державного бюджету України і не може виконуватись місцевими бюджетами. Забезпечення належного функціонування цієї сфери відносин - виключне повноваження державного бюджету. В підпункті 1 статті 82 Бюджетного кодексу України в цьому зв’язку зазначено: “видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства ... не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню”. Тим самим зазначені повноваження визначаються як неделеговані.

Унітарність обумовлює єдність бюджетної системи України - принцип її побудови, згідно якого бюджети усіх рівнів ”забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності”.

Принциповою особливістю місцевих бюджетів виступає наявність у них власної доходної бази та власних видаткових повноважень. Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування. Так, в пункті 6 статті 16 цього Закону зазначено, що “місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів”. А пунктом 3 цієї ж статті встановлено, що “матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад” [3].

Однак місцеві бюджети в Україні не тільки акумулюють власні доходи та забезпечують виконання власних повноважень. Керуючись принципом субсидіарності, що полягає у максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача, ряд повноважень державного бюджету, які визначаються функціями держави, передаються до виконання місцевим бюджетам і, тим самим, отримують статус делегованих. При цьому делегування розмежовується між різними рівнями місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом України від 08.07.2010 р. № 2456-VІ, бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням та контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Бюджетний кодекс України визначає чотири стадії бюджетного процесу (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Стадії бюджетного процесу в Україні

Перелік стадій, конкретних учасників, проходження інформації та терміни стадій подамо у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Стадії бюджетного процесу на місцевому рівні

Стадія	Складові стадії	Виконавці	Контрольні терміни
І. Складання проекту бюджету	1. Отримання інформації від Міністерства фінансів України про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів та її опрацювання 2. Надання необхідної інформації: Міністерству фінансів для проведення розрахунків по міжбюджетним трансфертам; Верховній Раді України - для перевірки достовірності цих розрахунків 3. Розробка і доведення до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції 3 підготовки бюджетних запитів 4. Подання бюджетних запитів місцевим фінансовим органам 5. Подання пропозицій щодо показників проектів бюджетів міським фінансовим органам 6. Отримання від Кабінету Міністрів положень та показників міжбюджетних відносин після другого читання проекту Закону про Державний бюджет та їх опрацювання 7. Підготовка проекту рішення про місцевий бюджет	Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад Місцеві фінансові органи Головні розпорядники бюджетних коштів Виконавчі органи рад райдержадміністрації в м. Києві Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад	Визначаються місцевими фінансовими органами у тижневий термін після другого читання проекту закону
II. Розгляд та прийняття рішення	1. Схвалення проекту рішення про місцевий бюджет 2. Розгляд проекту рішення про місцевий бюджет 3. Затвердження місцевих бюджетів	Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад Відповідні ради Відповідні ради	Не пізніше, ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону
ІІІ. Виконання бюджету	1. Затвердження розпису місцевого бюджету 2. Виконання місцевого бюджету 3. Загальна організація та управління виконанням відповідного місцевого бюджету 4. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів 5. Здійснення видатків 6. Внесення змін до рішення про місцевий бюджет	Керівник місцевого фінансового органу Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи рад Місцеві фінансові органи Територіальні органи Державного казначейства Розпорядники бюджетних коштів Місцеві фінансові органи, місцеві ради	Протягом року Так само Протягом року У разі необхідності
IV. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету	1. Отримання інформації про визначення періодичності, структури та термінів подання звітності про виконання місцевих бюджетів від Державного казначейства 2. Складання та подання відповідним місцевим фінансовим органам балансів, звітів про виконання місцевих бюджетів 3. Подання зведених звітів про виконання місцевих бюджетів та подання їх Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам місцевих адміністрацій, виконавчим органам відповідних рад 4. Подання річного звіту про виконання місцевого бюджету до Верховної Ради АРК, відповідних місцевих рад 5. Перевірка звіту 6. Затвердження звіту про виконання місцевого бюджету або прийняття іншого рішення	Територіальні органи Державного казначейства Територіальні органи Державного казначейства Територіальні органи Державного казначейства Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад Відповідні ради Комісія з питань бюджету відповідної ради, відповідні місцеві ради	У двомісячний термін після завершення бюджетного періоду (до 1 березня)

Бюджетний процес на місцевому рівні починається зі складання проекту бюджету політиками регіону. Закінчується складанням звіту про виконання місцевого бюджету.

Таким чином, для місцевих бюджетів характерна складна система відносин, що забезпечують виконання як власних, так і делегованих державою повноважень.

1.2 Інформаційне та програмне забезпечення дослідження процесу виконання місцевих бюджетів

Бюджетна система функціонує на відповідній законодавчій та нормативній базі. Законодавством передбачені інформаційні процеси усередині бюджетної системи та у її зв'язках із зовнішнім середовищем.

Законодавство України регламентує як отримання відповідної інформації, так і її передання. За затримку певної інформації, перекручування її передбачена відповідальність організацій, їхніх керівників, включаючи карну.

Розглянемо найважливіші законодавчі акти, що стосуються інформаційних процесів.

Бюджетний кодекс України. Ст. 28 передбачає доступність інформації про бюджет.

Інформація про бюджет має бути оприлюднена. Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

проекту Закону про Державний бюджет;

Закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є його невід'ємною частиною;

інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року;

інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Проект Закону про Державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше, ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, у тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднене не пізніше десяти днів із дня його прийняття.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну статистику" (2000 p.).

Цей закон регулює правові відносини в галузі державної статистики, визначає права і функції органів державної статистики, забезпечення конфіденційності статистичної інформації, регламентує порядок її надання органам влади, юридичним і фізичним особам. Так, у ст. 14 "Основні обов'язки органів державної статистики" передбачено:

надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами й у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів;

забезпечувати гласність статистичної інформації, видавати статистичні збірники, бюлетені, огляди, прес-випуски тощо;

забезпечувати рівний доступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб.

У ст. 24 передбачено, що безкоштовне надання інформації органам державної влади та органам місцевого самоврядування здійснюється органами державної статистики у межах коштів, виділених на зазначені цілі з Державного бюджету України. Ця інформація надається із дотриманням вимог конфіденційності.

Додаткова інформація може бути надана юридичним або фізичним особам на договірній основі.

Таблиця 1.4

Нормативно-правові акти, які стосуються виконання видаткової частини місцевих бюджетів

Назва, дата прийняття та номер	Короткий зміст документа у частині, що стосується виконання видаткової частини місцевих бюджетів
Бюджетний кодекс України від 8.07.2010 № 2456-VI, зі змінами від 05.02.2012	У ст. 78 йдеться про виконання місцевих бюджетів, ст. 46-51 присвячено виконанню місцевих бюджетів за видатками, прописано стадії виконання бюджету за видатками, встановлення бюджетних асигнувань,затвердження кошторисів та паспортів бюджетних програм (див. Наказ Мінфіна № 679), взяття бюджетних зобов’язань, здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов’язань) та детально охарактеризовано кожну з них;
Рішення про відповідний місцевий бюджет міста	Наприклад, у рішенні про місцевий бюджет міста Києва у ст. 2 затверджено обсяг витрат бюджету міста Києва на 2011 рік у сумі 16391129,6 тис. грн. Згідно з ст. 29.1 Головне фін. управління виконавчого органу Київської міської ради проводить фінансування головних розпорядників коштів бюджету міста Києва відповідно до затверджених у встановленому порядку помісячних розписів доходів і видатків з урахуванням бюджетних зобов'язань, зареєстрованих в ГУДКСУ у місті Києві. Вказано, що ГУДКСУ у м. Києві здійснює контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень та проведенні платежів за всіма кодами бюджетної класифікації;
Закони України «Про державний бюджет на відповідний рік»	У ст. 14.1 Закону на 2011 рік прописано, що кошти зі спеціального фонду ДБУ спрямовуються у тому числі на субвенції місцевим бюджетам (на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності тощо). Територіальні органи ДКС перераховують субвенцію на рахунки, відкриті замовниками робіт у зазначених органах, для здійснення передбачених у відповідних бюджетах видатків на підставі розподілів відкритих бюджетних асигнувань, здійснюють видатки за рахунок субвенції на підставі платіжних доручень замовників робіт і документів про цільове спрямування субвенції, які подаються у межах зареєстрованих у зазначених органах зобов'язань, згідно з планом спрямування бюджетних коштів і з урахуванням їх залишків на рахунках замовників робіт;
Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ № 228 від 28.02.2002	У ст. 1, 6, 7 визначено поняття розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, основних первинних документів: кошторису бюджетної установи та лімітної довідки про бюджетне асигнування, прописано вимоги щодо виконання кошторисів (ст. 42-52);

Оцінка ефективності місцевих бюджетів виявляється складною задачею тому що не має стандартів та державних критеріїв, які характеризують поняття «ефективність бюджету». На нашу думку, кінцевої оцінкою має бути добробут населення території, для якої така оцінка здійснюється. Але поняття добробуту теж є складним, і тільки грошова його оцінка буде дуже спрощеним показником. Якщо існує така проблема, то для її рішення мають місце численні підходи [28].

На сьогоднішній день для оцінки ефективності використовуються такі методи:

порівняльний аналіз результатів, досягнутих у попередній період з визначеними цілями;

порівняльний аналіз альтернативних шляхів вирішення тих чи інших завдань;

факторний аналіз впливу змін факторів на результат.

На основі нашого дослідження для оцінки ефективності бюджету ми пропонуємо робити оцінку планових обґрунтувань видатків, показників фінансової продуктивності та соціальної та економічної ефективності місцевих бюджетів.

Для оцінки економічної ефективності бюджетного процесу будемо використовувати наступні показники: рівень точності поточних планових обґрунтувань зроблених видатків; показник фінансової продуктивності бюджету; коефіцієнти економічної та соціальної ефективності бюджету і збалансованості місцевого бюджету. Ці показники та коефіцієнти ілюструють як ефективність місцевих бюджетів, так і динаміку бюджетного процесу.

Для розрахунків показників ефективності бюджету пропонується використати наступні формули (табл. 1.5).

Розвиток казначейської системи, її зростаючі вимоги та фінансові можливості породжують як кількісні зміни інформаційного середовища - збільшення обсягу оброблюваної інформації, виконуваних функцій, так і якісні - розширення функціонального спектру розв’язувальних задач, зміни їх характеру тощо.

Таблиця 1.5

Система показників для аналізу виконання видаткової частини місцевого бюджету

№ п/п	Назва показника	Формула	Одиниці виміру	Економічна інтерпретація
Абсолютні показники
1.	Обсяг планових видатків місцевого бюджету	Вид.план.	млн. грн.	Характеризує запланований обсяг видатків місцевого бюджету на рік
2.	Обсяг фактичних видатків місцевого бюджету (в т.ч. в розрізі загального та спеціального фондів)	Вид.факт.	млн. грн.	Характеризує здійснений обсяг видатків місцевого бюджету за рік
Відносні показники
1.	Відсоток виконання плану по місцевим видаткам	%Характеризує відхилення виконання фактичних показників від планових
2.	Частка видатків і-го виду у загальній сумі видатків місцевого бюджету	%Відображає вагу певного виду видатків у загальній їх сумі

Різноманітність та складність виконуваних органами казначейства задач визначили його орієнтацію на використання у своїй діяльності сучасних автоматизованих інформаційних технологій.

Використання автоматизованих систем забезпечує створення єдиного інформаційного простору, що охоплює всі ділянки та всіх учасників бюджетної сфери. Ядром побудови єдиного інформаційного простору бюджетної сфери є повна автоматизація процесу касового виконання бюджету, що забезпечує оптимізацію комплексного бюджетного обліку, фінансового контролю і ефективне управління державними фінансовими ресурсами.

Основним призначенням автоматизованої інформаційної системи (АІС) казначейства є узгодження та забезпечення взаємодії казначейських органів усіх рівнів між собою та з іншими учасниками бюджетного процесу, їх оперативне інформаційне забезпечення, автоматизація основних процесів, організація систем зв’язку та передачі даних.

Структура інформаційно-обчислювальної системи органів Державного казначейства залежить від низки факторів:

- характеру виконуваних функцій та завдань, що вирішуються;

- нормативно-інструктивної бази;

- внутрішньої організаційної структури тощо.

Кожен з цих факторів суттєвим чином впливає на організацію інформаційно-обчислювальної мережі казначейської системи.

Певною мірою на організацію АІС Державного казначейства та його територіальних органів, а також на технологію обробки даних спричиняє структура казначейської системи, яка включає три ієрархічні рівні:

- перший рівень представлений центральним апаратом Державного казначейства;

- на другому рівні розміщені Головні управління Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві та Севастополі;

- на третьому рівні знаходяться управління (відділення) Державного казначейства у містах та районах.

Відповідно, АІС казначейства має ієрархічну організацію, за якої централізована обробка інформації та єдине управління ресурсами системи на верхньому рівні поєднується з відповідною обробкою даних на нижніх ланках. Таку організацію АІС називають централізованою мережею.

Організація та функціонування інформаційних систем казначейства суттєвою мірою залежить від завдань і функцій, які виконують органи казначейства. Основна діяльність органів казначейства пов’язана із забезпеченням касового виконання державного та місцевих бюджетів, обслуговування державних цільових фондів і боргу, ефективним управлінням фінансовими ресурсами держави. А тому, об’єкт управління, або “основне виробництво” органів казначейства, пов’язане з формуванням та обробкою інформації про рух грошових потоків.

Якщо на промислових підприємствах автоматизація основного виробництва являє собою автоматизацію матеріальних потоків, то створення АІС в органах казначейства означає автоматизацію інформаційних потоків. Це пояснюється тим, що основою діяльності органів казначейства є робота з інформацією про наявність і рух фінансових ресурсів держави. До того ж, понад 90% від загальної суми грошового обігу операцій з бюджетними коштами і коштами позабюджетних цільових фондів здійснюється у безготівковій формі. А, відтак, у наявності є лише записи про грошові кошти і операції з ними на відповідних носіях, тобто є інформація яка за певних умов може матеріалізуватися. Отже, в органах казначейства автоматизація “основного виробництва” зводиться до автоматизації обробки інформації, яка по суті є предметом і продуктом праці не лише відповідних інформаційних систем, а й органу в цілому.

У процесі касового виконання бюджетів усіх рівнів в АІС органів казначейства відображаються реальні грошові потоки про надходження доходів і здійснення видатків. Інформація про рух грошових коштів подається до відповідних органів казначейства, а також до інших учасників бюджетного процесу.

Разом з тим, формується інформація про, так звані, не грошові потоки, такі як: доведення планових показників, взяття зобов’язань, формування та подання звітів про стан виконання бюджетів, які існують тільки у вигляді відповідних звітних даних і відповідної нормативно-довідкової інформації.

Тому, в автоматизованих інформаційних системах казначейства окремо формується інформація, пов’язана з рухом грошових і не грошових потоків. Відображення в інформаційній системі казначейства зазначених інформаційних потоків, їх автоматизована обробка є вирішальним фактором підвищення оперативності, аналітичності та достовірності інформації про стан і рух бюджетних коштів.

Нинішній стан охоплення казначейськими функціями, враховуючи інформаційну насиченість системи, її багаторівневу ієрархічну структуру, функціональну складність та необхідність роботи практично в реальному режимі часу синхронно з банківською системою, стало можливим завдяки проведеній значній роботі з автоматизації обчислювальних процесів. Практика переконує, що від надійної роботи інформаційної системи великою мірою залежить успішність виконання органами державного казначейства своїх функціональних повноважень.

Автоматизовані інформаційні системи, що використовуються у системі казначейства, постійно модернізуються, що пов’язано з появою досконаліших апаратних і програмних засобів. Це дозволяє адекватно реагувати на вплив змінного внутрішнього і зовнішнього середовища, забезпечувати ефективне управління фінансовими ресурсами держави.

1.3 Критична оцінка наукових публікацій з проблематики виконання місцевих бюджетів

Кондусова Л. Ф., Нескородєва І. І., Алексєєнко І. І., Жихор О. Б., Плехатий А. О. в монографії «Управління фінансовими ресурсами місцевого бюджету: монографія» розглядають проблеми формування місцевих бюджетів та їх роль у соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Автори визначають проблеми та переваги програмно-цільового методу у бюджетному процесі та обґрунтовують необхідність проведення аналізу системи управління фінансовим потенціалом регіону.

На думку авторів, фундаментальними засадами, на яких будуються ефективні системи управління фінансовими потоками на місцевому рівні, є нормативні положення, закріплені у законодавчих актах нашої країни. До них належать: Конституція України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про місцеві державні адміністрації», Бюджетний кодекс України, щорічні закони України про державний бюджет України, Податковий кодекс України та ін.

Проте, суттєвою перешкодою на шляху становлення ефективної системи місцевих фінансів є відсутність ефективної законодавчо-нормативної бази.

Таким чином, погодимось з авторами, що багато питань з управління місцевими фінансами потребують удосконалення, у тому числі й ті питання, які зачіпають між владні взаємини. У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення регулювання правового поля розвитку адміністративно-територіальних одиниць не тільки шляхом внесення пропозицій до вже існуючих нормативно-правових актів, а й розроблення та прийняття нових законопроектів.

Кириленко О.П. в підручнику «Місцеві фінанси» розглядає виникнення та порядок функціонування місцевих бюджетів в Україні. Автор зазначає, що характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. Закон України "Про місцеве самоврядування в країні" визначає, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та законодавчо закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів.

Можна погодитись з автором, що за допомогою місцевих бюджетів реалізуються загальнодержавні програми, пов'язані з розвитком галузей народного господарства, здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються заходи з підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, з реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги незаконно депортованим особам, біженцям, реабілітованим. За кошти місцевих бюджетів проводяться превентивні, оздоровчі, спортивні та культурні заходи.

Якубовська О.О., Вітренко М.С. в статті «Проблеми формування місцевих бюджетів в Україні» зазначають, що в Україні триває процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об'єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов'язано з радикальною зміною концепції державної влади.

На думку авторів, формування місцевих фінансів, як і всієї фінансової системи України, відбувається в жорстких умовах. Це гальмує процес становлення основ фінансової автономії місцевих органів влади. В даний час регіональні фінанси знаходяться в незадовільному стані. Комплекс проблем можна умовно поділити на дві частини: проблеми, які неможливо розв'язати при чинному законодавстві і проблеми, які можна розв'язати, але у віддаленій перспективі.

До найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, а також їхніх відносин із державним бюджетом України, у першу чергу, автори відносять використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з державного бюджету.

Можемо погодитись з авторами, що успішний розвиток процесу становлення місцевих фінансів в Україні можливий лише за умови проведення в державі широкомасштабної адміністративної реформи, результатом якої має стати формування нової, сучасної організації як державної влади, так і місцевого самоврядування, перебудова неефективних фінансово-бюджетної та податкової систем країни.

Т. М. Дерун в статті «Актуальні питання бюджетного забезпечення місцевого самоврядування на 2013 та 2014 роки: загрози та перспективи» розглядає актуальні питання бюджетного забезпечення місцевого самоврядування.

Автор зазначає, що на сьогодні в Україні існує низка проблем в фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування, зокрема пов’язаних із: невідповідністю між завданнями органів місцевого самоврядування і ресурсами, необхідними для їх виконання; невизначеністю критеріїв фінансового вирівнювання та розподілу місцевих субвенцій; необґрунтованим обмеженням використання позикових капіталів; суттєвим домінуванням трансфертів над власними фінансовими ресурсами; обмеженою часткою надходжень від місцевого оподаткування.

Можна погодитись з автором, що сьогодні існує гостра необхідність зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування, для чого необхідно: упорядкувати перелік видатків місцевих бюджетів на виконання делегованих та власних повноважень; переглянути систему фінансування делегованих повноважень шляхом розробки державних соціальних стандартів та нормативів по кожному із повноважень, оновлення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості по кожній галузі бюджетної сфери з урахуванням соціально-економічної ситуації та існуючої мережі бюджетних установ; підвищити фінансову спроможність місцевого самоврядування шляхом внесення змін до бюджетного та податкового законодавства в частині закріплення за місцевими бюджетами додаткових дохідних джерел та підвищення ефективності місцевих податків та зборів; забезпечити повне фінансування з Державного бюджету державних цільових програм місцевого розвитку, в першу чергу щодо розвитку малих міст; забезпечити своєчасність фінансових компенсацій місцевим бюджетам в частині гарантованих державою пільг соціального та податкового характеру; посилити адресність допомог та здійснити монетизацію пільг соціального характеру; спростити механізми залучення та використання органами місцевого самоврядування додаткових фінансових ресурсів (коротко- та середньострокові позики, місцеві запозичення, депозити); спростити процедури казначейського обслуговування органів місцевого самоврядування та порядку реєстрації фінансових зобов’язань в органах Державної казначейської служби.

Солдатенко О. В. в статті «Місцеві бюджети в Україні: проблеми та напрями їх вирішення» наголошує, що на величину доходів від місцевих податків та зборів впливає податковий потенціал, кількісна оцінка якого повною мірою до цього часу не здійснена, а значить і не визначено гранично допустимий рівень податкового навантаження для окремого регіону з урахуванням збалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин.

На думку автора, на сьогодні в Україні фактично відсутній формалізований метод оцінки ризиків і подальшого коригування перерозподілу бюджетних коштів у випадку невиконання бюджетних показників у регіонах у зв’язку з певними економічними подіями, які можуть статися.

З метою мотивації органів місцевого самоврядування до розвитку економічного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць автор пропонує розраховувати субвенції місцевим бюджетам частково відповідно до кількості населення, а частково - відповідно до обсягів надходжень таких бюджетоутворюючих податків, як ПДВ та податок на прибуток, від конкретної адміністративно-територіальної одиниці, причому видатки на утримання органів місцевого самоврядування повинні прямо пропорційно залежати виключно від зазначених надходжень. Таким чином, органи місцевого самоврядування будуть зацікавлені у розвитку економіки на місцях, а при формуванні місцевих бюджетів поєднуватимуться принципи субсидіарності, обґрунтованості, справедливості і неупередженості, закріплені у Бюджетному кодексі України.

Бабій В.В., Мазуренко Т.Ю. в статті «Вдосконалення контролю за виконанням місцевих бюджетів» зазначають, що з року в рік місцеві бюджети набувають все більшої ваги як за обсягом фінансових ресурсів держави, так і у розв’язані соціально-економічних проблем регіонів, де проживає переважна більшість населення України.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів.

На думку авторів, особливістю здійснення державного фінансового контролю місцевих бюджетів в Україні є те, що суб'єктом такого контролю є держава, яка здійснює його за централізованою організаційною побудовою. Це обумовлюється унітарним державним устроєм України.

Найголовнішою проблемою органів фінансового контролю є та, коли вони фіксують допущені порушення, тоді як їх потрібно передбачати і запобігати їм. Якщо Рахункова палата займатиметься лише статистичною звітністю, то уподібниться органам внутрішнього фінансового контролю, але ж у них інша мета діяльності. Мета незалежного контрольного органу спеціальної конституційної компетенції - Рахункової палати України - не в контролі за діяльністю конкретних бюджетоотримувачів, а в контролі бюджету. В цьому принципова різниця, яка проявляється у методах і формах роботи.

Отже, погоджуючись з авторами, основними напрямками вдосконалення системи контролю за виконанням місцевих бюджетів є: складання експертних висновків на всі проекти, які виконавча влада збирається здійснити; поєднання двох форм контролю - аудиту та інспектування; чітке окреслення суб’єктів бюджетного процесу на місцевому рівні; перехід до фахового аналізу специфіки об’єктів контролю, тощо.

Валентирова О.М. в статті «Актуальні проблеми виконання місцевих бюджетів в сучасних умовах» зазначає, що удосконалення використання коштів місцевих бюджетів безпосередньо залежить від поглибленого аналізу актуальних проблем функціонування бюджетів місцевого самоврядування.

На думку автора, болючою проблемою місцевого самоврядування є дисбаланс між потребою у фінансуванні повноважень та доходами бюджету, що спрямовуються на їх виконання. Це пов’язано в певній мірі із недостатньою фінансовою самостійністю місцевих органів самоврядування.

Автор зазначає, що взаємозв’язок видатків і доходів місцевих бюджетів потребує більшої уваги саме у механізмі здійснення процесу формування дохідної частини, а також цільового та раціонального здійснення витрат місцевих бюджетів, що потребує як комплексного вирішення, так і вивчення окремих його частин. Питомої ваги набуває значення фінансового контролю в сфері здійснення витрат місцевих бюджетів.

Значна кількість місцевих бюджетів в Україні, а також тенденції зростання обсягів та зміни структури місцевих фінансів вимагають перегляду підходів до організації державного фінансового контролю за їх виконанням.

Таким чином, можна погодитись з автором, що існує нагальна потреба в удосконаленні організації та здійснення контролю за законним і раціональним використанням бюджетних коштів, що є впливовим інструментом регулювання ефективного здійснення видатків місцевих бюджетів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ (НА ПРИКЛАДІ БЮДЖЕТУ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ С. МАЛЮТЯНКА КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

 

2.1 Організація виконання бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

Малютянська сільська рада - орган місцевого самоврядування у Києво-Святошинському районі Київської області з адміністративним центром у с. Малютянка.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом зокрема, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Безпосередню участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також громадяни, які в обов'язковому порядку виконують свої зобов'язання перед бюджетом. Чинним законодавством передбачено, що податки, збори та інші обов'язкові платежі зараховуються до бюджетів повністю, незалежно від їхнього цільового призначення.

Усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкованості, а також громадяни, які сплачують податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджету, можуть фінансуватися з бюджету та одержувати за рахунок коштів бюджетів виплати відповідно до програм економічного та соціального розвитку.

Бюджетні установи фінансуються згідно з кошторисами доходів і видатків. Керівники цих установ зобов'язані використовувати бюджетні кошти раціонально, економне, ефективно, не допускати перевитрат коштів, забезпечувати їхнє цільове використання.

Виконання місцевих бюджетів в Україні регулюється статтею 78 Бюджетного кодексу України (далі - БКУ) «Виконання місцевих бюджетів», відповідно до якої виконання бюджету села забезпечують місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад або сільські голови. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України відповідно до статті 48 БКУ.

Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису місцевого бюджету керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис місцевого бюджету на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган за участю органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки і збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету..

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів місцевих бюджетів відповідно до законодавства.

Виконання місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням здійснюється відповідно до статті 51 БКУ.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути ухвалені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою з урахуванням положень статті 52 БКУ, в разі необхідності перерозподілу бюджетних призначень між головними розпорядниками бюджетних коштів (за наявності відповідного обґрунтування) та в інших випадках, передбачених БКУ.

Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюються з урахуванням положень статей 56 і 57 БКУ.

Після набрання чинності законом про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених державою для забезпечення цих витрат.

Система виконання місцевих бюджетів передбачає використання прийомів та методів оперативного управління і контролю за формуванням дохідної частини бюджету, її цільовим використанням згідно з доходами та видатками затвердженого бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюють територіальні органи Державного казначейства в межах функцій, визначених ст. 43 БКУ. Функціонування казначейської системи зумовлено необхідністю ефективного функціонування управлінської структури органів виконавчої влади (Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад або сільських голів, якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом), місцевих фінансових органів та необхідності забезпечення безперервного фінансування усіх учасників бюджетних відносин на підставі чітко визначених обсягів їх фінансових потреб та оптимізації бюджетних потоків, що зумовлює ефективність процесу виконання місцевих бюджетів.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 04.11.2002 р. №205 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» казначейська форма обслуговування місцевого бюджету передбачає здійснення органами Державного казначейства України операцій з коштами загального та спеціального місцевих бюджетів, забезпечує касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, проводить реєстрацію повноважень та платежів, веде бухгалтерський облік, складає звітність про виконання місцевого бюджету.

Казначейське обслуговування місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області здійснюється територіальними органами Державного казначейства України і передбачає здійснення:

) операцій з коштами місцевого бюджету;

) розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання місцевого бюджету.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання відповідного бюджету;

) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання (недоотримання) доходної частини загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками трьох кварталів при перевищенні (недоотриманні) доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15%.

Після прийняття рішення про місцевий бюджет сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області розпорядникам коштів забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

Недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту в разі недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету, які враховані в розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15%. Цей факт є підставою, але не обов’язковою вимогою для внесення змін до місцевого бюджету щодо раніше прийнятого рішення відповідної місцевої ради.

Зі змісту ч. 8 ст. 78 випливає, що за умови наявності відповідного обґрунтування, рішення про внесення змін до рішень про місцевий бюджет можуть прийматися також з урахуванням ст. 52 БКУ (наприклад, відхилення оцінки прогнозу надходжень від затвердженого прогнозу рішення місцевої ради) та в разі необхідності перерозподілу бюджетних призначень між головними розпорядниками бюджетних коштів.

Державне казначейство України здійснює облік усіх операцій щодо виконання місцевих бюджетів (п. 9 ст. 78 БКУ). Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду здійснюється на підставі спеціальних актів з урахуванням положень ст. 56 та 57 БКУ.

Відповідно, взаємовідносини Державного казначейства України з розпорядниками, одержувачами коштів бюджетів та іншими клієнтами органів Державного казначейства щодо ведення бухгалтерського обліку та закриття рахунків регламентуються наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 «Про затвердження інструктивної бази», Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 04.11.2002 №205, Порядком відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства, затвердженим наказом Державного казначейства України від 2 грудня 2002 р. №221 (у редакції наказу Державного казначейства України від 8 травня 2008 р. №152). Рахунки відкриваються відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій із виконання бюджетів у системі Державного казначейства, затверджених наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 №119, а також Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 р. №122, та ін.

Частина 10 ст. 78 БКУ забороняє органам державної та місцевої влади, їх посадовим особам приймати рішення, які призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених для забезпечення цих витрат.

Місцевий бюджет сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області зараховуються безпосередньо на рахунки відповідного бюджету, відкриті в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

2.2 Аналіз виконання дохідної частини місцевого бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

Місцеві бюджети сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області - це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на даній території.

Розглянемо динаміку доходів сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області за 2011-2013 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка доходів сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області за 2011-2013 рр.

№	Показник	Період			Відхилення
		2011	2012	2013	2012/2011		2013/2012
					+/-	%	+/-	%
1	Доходи	20302622	20266109	17051992	-36513	-0,18	-3214117	-15,86

Як бачимо з табл. 2.1, загальна сума доходів сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області за 2011-2013 рр. мала тенденцію до зменшення, так, в 2012 р., порівняно з 2011 р., сума доходів зменшилась на 36513 грн. (0,18%), а в 2013 р., порівняно з 2012 р. - на 3214117 грн. (15,86%).

В табл. 2.2 розглянемо порядок виконання дохідної частини бюджету.

Таблиця 2.2

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	20 302 622	16 779 638	82,6%	-3 522 984
2012	20 266 109	12 562 550	62,0%	-7 703 558
2013	17 051 992	12 662 222	74,3%	-4 389 770
2011-2013	57 620 723	42 004 410	72,9%	-15 616 313

Примітка: складено автором на основі даних …

Як бачимо з табл. 2.2, невиконання дохідної частини міського бюджету селища упродовж трьох останніх років продемонструвало невміння міської влади реалістично спланувати параметри бюджету і наповнити дохідну його частину. Загалом протягом 2011-2013 років міський бюджет отримав на 15,6 тис. грн. менше від запланованих показників.

Таблиця 2.3

Виконання бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (загалом і в розрізі бюджетоутворюючих податків)

	Виконання планових показників			Відхилення від запланованих показників, млрд. грн.
	2011	2012	2013	2011	2012	2013	2011-2013
Доходи	-2,7%	-16,0%	-3,8%	-8,4	-51,9	-12,3	-72,6
ПДФО	-3,8%	-3,5%	-2,4%	-1,8	-1,6	-1,2	-4,7
ППП	12,0%	-23,1%	-0,5%	5,1	-9,9	-0,2	-5,0
ПДВ	-7,3%	-13,4%	-4,8%	-7,2	-13,0	-4,4	-24,6

Дані табл. 2.3 ілюструють, що протягом 2011-2013 років основними джерелами надходжень до бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області були доходи від податку на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

Основним джерелом наповнення дохідної частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області є надходження від сплати податку з доходів фізичних осіб (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура надходжень до бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.), %

У 2013 році питома вага доходів міського бюджету від сплати ПДФО становила 61,3% загального обсягу доходів (66,4% у 2012 році). Загалом від сплати цього податку до бюджету ради 2013 року надійшло на 592 тис. грн. менше, ніж попереднього року, що пояснюється незадовільним станом функціонування економіки селища, де майже половина підприємств є збитковими, стагнацією будівельної діяльності - генератора економічного зростання 2011-2013 років, значними обсягами незареєстрованої економічної діяльності (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Податок з доходів фізичних осіб», грн.

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	10 142 778,7	8 708 248,9	85,9%	-1 434 529,8
2012	9 671 449,4	8 347 716,3	86,3%	-1 323 733,1
2013	8 446 415,1	7 754 957,8	91,8%	-691 457,3
2011-2013	28 260 643,2	24 810 923,0	87,8%	-3 449 720,2

До Головного управління Державного казначейства України у сільську раду с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області надходять субвенції на виконання державних програм, а також дотації (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Доходи і видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Статті «Субвенції» та «Кошти, що передаються до Державного бюджету», грн.

Роки	Субвенції (С)		Кошти, що передаються до Державного бюджету (КДБ)		(КДБ)-(С)
	тис. грн.	Частка у доходах бюджету селища, %	тис. грн.	Частка у видатках бюджету селища, %	тис. грн.
2011	2 458 640	15,3%	5 500 894	31,5%	- 3 042 254
2012	1 569168	12,5%	6 302 221	42,9%	- 4 733 053
2013	2 286 744	18,1%	5 721 321	43,4%	- 3 434 577
2011-2013	6 314 552	14,3%	17 524 436	38,6%	- 11 209 884

Отже, як видно з табл. 2.5, за умов ефективнішого прогнозування доходів і видатків у бюджетній системі України можна було б мінімізувати обсяги перехресних платежів між міським бюджетом селища і Державним бюджетом України, а також часові і людські витрати на обслуговування вищезгаданих грошових потоків.

Стаття «Плата за землю» є другим найважливішим джерелом наповнення бюджету (третім, якщо враховувати офіційні трансферти з Державного бюджету). Однак прогнозування доходів за цією статтею надходжень вкрай незадовільне (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.) Стаття «Плата за землю», грн.

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	1 021 070,2	897 240,9	87,9%	- 123 829,3
2012	1 334 491,0	952 789,5	71,4%	- 381 701,5
2013	1 790 131,6	1 108 089,4	61,9%	- 682 042,2
2011-2013	4 145 692,8	2 958 119,8	71,4%	- 1 187 573,0

Так, порівняно з першою редакцією бюджету міська влада збільшила заплановані обсяги надходжень від плати за землю на 25,1% (360 тис. грн.).

У 2013 році міська влада надала комунальним і державним підприємствам, організаціям та їхнім структурним підрозділам пільг зі сплати земельного податку на загальну суму 593 тис. грн.

У докризовий період керівництво міської влади доволі активно проводило політику продажу земельних ресурсів і 2011 року обсяг коштів, які надійшли до міського бюджету від продажу землі, перевищив обсяг від плати за землю (табл. 2.7). Не дивно, що з 2012 року ситуація змінилася на протилежну (обсяги надходжень від плати за землю почали перевищувати обсяги надходжень від продажу землі), адже не було вже такої великої кількості земельних ділянок для продажу.

Таблиця 2.7

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Статті «Плата за землю» і «Надходження від продажу землі», грн.

Роки	Плата за землю		Надходження від продажу землі
	Факт, грн.	Частка у загальному обсязі доходів, %	Факт, грн.	Частка у загальному обсязі доходів, %
2011	897 241	5,3%	942 639	5,6%
2012	952 790	6,5%	468 865	3,7%
2013	1 108 089	8,8%	421 339	3,3%
2011-2013	2958120	6,7%	1 832 843	4,2%

Загальна сума коштів від продажу землі у 2011-2013 роках, які надійшли до бюджету міста, оцінюється в 4 млн. грн., проте, її реальна вартість становила понад 70 млн. грн. Отже, більш як 1211,62 га землі віддано в оренду (підставним особам і фірмам-одноденкам) і продано 280 га землі (без конкурсу, за заниженою вартістю під час проведення зрежисованих інсайдерських аукціонів).

Слід зазначити, що а ні у 2011 році, а ні, тим паче, у 2012 році надходження за статтею доходів «Інші надходження» зовсім не виконувались (табл. 2.8).

Іншою проблемою аналітиків міської влади стало недооцінювання обсягів власних надходжень бюджетних установ (табл. 2.9).

Таблиця 2.8

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Інші надходження», грн.

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	40 713	15 146	37,2%	- 25 566
2012	2 934 519	6 390	0,2%	-2 928 129
2013	2 099 618	6 435	0,3%	-2 093 160
2011-2013	5 074 850	27 994	0,6%	-5 046 855

Таблиця 2.9

Доходи бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Власні надходження бюджетних установ», грн.

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	143 463	224 461	156,5%	80 999
2012	78 791	288 561	366,2%	209 771
2013	196 405	353 746	180,1%	157 341
2011-2013	418 658	866 768	207,0%	448 110

Звичайно, обсяг надходжень за цією статтею незначний, проте упродовж 2011-2013 років спостерігається висхідна тенденція - питома вага «Власних надходжень бюджетних установ» у доходах міського бюджету зросла з 1,3% у 2011 році до 2,8% у 2013 році. За підсумками 2013 року стаття «Власні надходження бюджетних установ» є п'ятим за обсягами найвагомішим джерелом наповнення бюджету селища.

Значне збільшення обсягів виплачених дивідендів можна пояснити тим, що цей фінансовий інструмент виведено з оподаткування і, таким чином, міський бюджет непрямо отримує додаткові надходження, проте обсяг цих коштів становить лише 0,1% усіх доходів бюджету селища в 2013 році.

Хоча спалах економічної кризи негативно відбився на функціонуванні економіки селища, чимало прорахунків пояснюється нецільовим і неефективним використанням бюджетних коштів, розпродажем землі і комунальної власності за заниженими цінами без належних відрахувань до міського бюджету, відсутністю антикризової програми і невчасним реагуванням на зміни в економічній ситуації.

Отже, характерні риси виконання дохідної частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області 2013 року:

невдале початкове прогнозування обсягів надходжень до бюджету міста;

необґрунтоване збільшення дохідної частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області протягом бюджетного року;

зменшення доходів від плати податку з доходів фізичних осіб;

певна раціоналізація перехресних грошових потоків між Державним бюджетом і бюджетом сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

збільшення доходів від плати за землю;

зменшення надходжень від продажу землі;

хронічна переоцінка обсягів доходів за статтею «Інші надходження»;

стабільна недооцінка обсягів доходів за статтею «Власні надходження бюджетних установ»;

невиконання основних статей доходів бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області за 2013 рік.

невдале початкове прогнозування обсягів надходжень до бюджету міста

Частково провину за такий стан справ варто покласти на центральні структури Міністерства фінансів України, які згідно з Бюджетним кодексом України зобов'язані надавати місцевим органам орієнтовні параметри міжбюджетних трансфертів і узгоджувати обсяги видатків на основні види соціальних програм.

2.3 Аналіз виконання видаткової частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області

Підсумовуючи виконання видаткової частини бюджету протягом останніх трьох років, слід зазначити про відірваність запланованих і фактичних показників, що свідчить про авральність і несистемність у підготовці головних фінансових документів (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	22 100 573	17 476 350	79,1%	-4 624 223
2012	20 215 338	13 572 957	67,1%	-6 642 381
2013	17 353 461	13 178 081	75,9%	-4 175 380
2011-2013	59 664 737	44 222 312	74,1%	-15 442 425

Отже, можна констатувати, що протягом трьох років селище не одержало 15,4 тис. грн. запланованих видатків, що перевищує обсяги дохідної частини одного повноцінного річного бюджету.

У 2011-2013 роках рівень дефіциту міського бюджету не набрав критичних обрисів (табл. 2.11). Сільському керівництву вдавалося утримувати дефіцит бюджету на рівні, трохи вищому за 4%.

Однак платою за утримування дефіциту на не надто високому рівні є невиконання низки соціальних зобов'язань, затримка з введенням об'єктів інфраструктури і житлово-комунального господарства та збільшення небезпеки сповзання селища у фінансово-боргову пастку.

Таблиця 2.11

Дефіцит бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Роки	Фактичні доходи, (Д)	Фактичні видатки, (В)	Відхилення, (Д) - (В)
2011	16 779 638	17 476 350	-4,2%	-696 712
2012	12 562 550	13 572 957	-8,0%	-1 010 407
2013	12 662 222	13 178 081	-4,1%	-515 860
2011-2013	42 004 410	44 227 389	-5,3%	-2 222 979

Формально показники виконання бюджету в 2013 році є дещо вищими, ніж у попередньому кризовому році, проте за номінальними обсягами переважно поступаються показникам 2011 року (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Виконання видаткової частини бюджету с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області у 2013 році, грн.

Стаття бюджету	План на 2013 р.	Факт виконання	Відхилення (+/-)
Кошти, що передаються до Державного бюджету	5 721 321	6 400 675	-679 354
Охорона здоров’я	2 205 535	2 221 502	-15 967
Соціальний захист та соціальне забезпечення	1 411 594	1 533 500	-121 906
Обслуговування внутрішнього боргу	706 960	737 080	-30 121
Транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика	554 455	612 677	-58 222
Цільові фонди	495179	621 450	-126 271
Будівництво	484 633	1 063 527	-578 894
Освіта	376162	390 755	-14 593
Державне управління	257 024	277 835	-20 812
Житлово-комунальне господарство	240 842	2 448 227	-2 207 385
Культура і мистецтво	216 522	223 392	-6 870
Субвенції, дотації	169 421	357 267	-187 846
Внески органів місцевого самоврядування у статутні фонди	144 330	241 056	-96 725
Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю	98 731	120 921	-22 190
Фізична культура і спорт	55 271	62 774	-7 503
Засоби масової інформації	30 022	30 733	-711
Запобігання та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха	7 040	7 050	-10
Сільське і лісове господарство, рибне господарство	3 040	3 040	0
РАЗОМ	13 178 081	17 353 461	-4 175 380

Зрозуміло, що такі операції істотно збільшують дефіцит міського бюджету.

Стаття «Охорона здоров'я» є найбільшою за обсягами (табл. 2.13) статтею видатків міського бюджету (другою, якщо враховувати кошти, які передаються з бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області до Державного бюджету (рис. 2.2)).

Таблиця 2.13

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Охорона здоров'я», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	1 903 892	1 621 619	85,2%	- 282 273
2012	2 066 253	1 836 928	88,9%	-229 325
2013	2 221 502	2 205 535	99,3%	-15 967
2011-2013	6 191 646	5 664 082	91,5%	-527 564

У 2013 році середня заробітна плата в медичній галузі становила приблизно 1500 грн., тобто була у півтора разу нижчою від середнього рівня заробітної плати в Україні.

Рис. 2.2. Структура видатків бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2013 рік) Основні статті, %

Серед основних нарікань на функціонування галузі охорони здоров'я можна назвати:

відсутність належного забезпечення диспансеру (пацієнти змушені самостійно дбати про одяг і харчування, оплачувати деякі послуги персоналу, купувати частину медикаментів тощо);

складність потрапляння на прийом до лікарів;

висока вартість медикаментів.

У 2013 році галузь охорони здоров'я майже повністю було профінансовано - фактичні номінальні видатки на медичне обслуговування порівняно з 2012 роком зросли на 20%, проте загалом протягом 2011-2013 років сфера охорони здоров'я селища одержала на 527 тис. грн. менше від запланованих обсягів. У диспансері, крім звичайних ліків, пропонуються препарати іноземного виробництва вартістю від 1000 грн. Через хронічну наявність непрозорих схем у системі державних закупівель вартість закордонних медикаментів може на порядок і більше перевищувати відпускну ціну іноземних фармацевтичних компаній.

У 2013 році можна відзначити збільшення фінансування галузі соціального захисту і соціального забезпечення на 42% порівняно з 2012 роком. Хоча номінальні обсяги видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення зросли на 42%, проте таке збільшення є суттєвим лише на тлі 2012 року. Так, минулого року в цій галузі не вдалося досягнути рівня фінансування розміру 2011 року. Доречно згадати, що в 2013 році селищна влада скоротила обсяги коштів, призначених для галузі соціального захисту і соціального забезпечення на 283,1 тис. грн. (табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Соціальний захист і соціальне забезпечення», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	1 919 555	1 504 191	78,4%	-415 364
2012	1 812 564	993 859	54,8%	-818 706
2013	1 533 500	1 411 594	92,1%	-121 906
2011-2013	5 265 619	3 909 643	74,2%	-1 355 976

Чиновники вимагають особистої присутності громадян з особливими потребами для отримання багатьох довідок, спонукаючи їх до додаткових витрат грошей і часу на послуги нотаріуса для оформлення нотаріальних доручень або змушуючи громадян відмовлятися від певних видів допомоги.

Крім того, на підготовку елементарної довідки (наприклад, про відсутність статусу підприємця або джерела доходів) державні службовці відводять собі час від десяти до чотирнадцяти календарних днів, хоча документи подібного роду повинні надаватися негайно. Кількість прийомних днів в органах соцзабезпечення є обмеженою, що ускладнює отримання громадянами потрібних соціальних послуг.

У 2013 році заклади освіти в с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області було фінансовано переважно з районних бюджетів, і ці кошти переважно спрямовувалися на забезпечення функціонування шкіл та дитсадків).

Таблиця 2.15

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Освіта», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	307 841	257 909	83,8%	-49 933
2012	359 848	315 561	87,7%	-44 287
2013	390 755	376 162	96,3%	-14 593
2011-2013	1 058 444	949 631	89,7%	-108 813

Збільшення обсягів фінансування статті «Фізична культура і спорт» на 83% (табл. 2.16), яке не є надто обтяжливим для міського бюджету, можна розглядати як визнання владою потреби надання більшої уваги розвиткові фізкультури і спорту.

Фактичний обсяг видатків на культуру і мистецтво у 2013 році становив лише 79% від запланованих у Комплексній програмі обсягів (табл. 2.17).

Таблиця 2.16

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Фізична культура і спорт», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	47 932	37 340	77,9%	-10 593
2012	50 796	30 173	59,4%	-20 623
2013	62 774	55 271	88,0%	-7 503
2011-2013	161 502	122 784	76,0%	-38 718

Таблиця 2.17

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Культура і мистецтво», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	189 415	162 978	86,0%	-26 437
2012	212 954	196 921	92,5%	-16 033
2013	223 392	216 522	96,9%	-6 870
2011-2013	625 761	576 421	92,1%	-49 340

Можна констатувати, що навіть порівняно з 2012 роком реального збільшення видатків на галузь культури і мистецтва не відбулося.

Протягом 2013 року не було вирішено питання стосовно виділення постійного приміщення для Музею історії с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, хоча мешканці села неодноразово пропонували завершити добудову.

року комунальні засоби масової інформації були майже повністю профінансовані з бюджету (табл. 2.18).

Таблиця 2.18

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Засоби масової інформації», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	39 891	32 594	81,7%	-7 297
2012	28 923	27 437	94,9%	-1 486
2013	30 733	30 022	97,7%	-711
2011-2013	99 547	90 053	90,5%	-9 494

У 2013 році видатки на фінансування органів держуправління зросли помірно, проте залишається чимало способів для непрямого фінансування зазвичай з використанням статей «Будівництво» і «Капітальний ремонт» або за допомогою завуальованих назв «Інші видатки», «Інші витрати» тощо (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Державне управління», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	274 322	242 170	88,3%	-32 152
2012	272 923	247 388	90,6%	-25 534
2013	277 835	257 024	92,5%	-20 812
2011-2013	825 081	746 582	90,5%	-78 499

Збільшення фінансування галузі транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики на 49,5% порівняно з 2012 роком.

Відбулося збільшення на половину фінансування робіт у галузі інфраструктури с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області - номінальні обсяги фінансування цієї галузі перевищили рівень 2011 року (табл. 2.20).

Проте стан дорожнього господарства через поганий стан доріг викликає чимало нарікань мешканців селища, 56,3% з яких вважають, що ремонт доріг виконується недостатньо ефективно, а 16,6% незадоволені якістю транспортного обслуговування. У 2013 році для латання асфальту в дворах і проїздах планувалося використати майже 72 тис. грн., проте освоєно лише 3,5 тис. грн.

Таблиця 2.20

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика», грн.

Роки	Заплановані видатки, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні видатки, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	597 382	508 876	85,2%	-88 505
2012	526156	370 974	70,5%	-155 182
2013	612 677	554 455	90,5%	-58 222
2011-2013	1 736 215	1 434 305	82,6%

Упродовж 2013 року фактичні видатки на галузь ЖКГ було зменшено майже втричі навіть порівняно з 2012 роком (табл. 2.21).

На відміну від 672,6 тис. грн., отриманих у 2012 році, в 2013 р. житлово-комунальне господарство селища одержало лише 240,8 тис. грн.

Таблиця 2.21

Видатки бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області (2011-2013 рр.)

Стаття «Житлово-комунальне господарство», грн.

Роки	Заплановані доходи, редакція на 31.12 відповідного року (З)	Фактичні доходи, (Ф)	Виконання, %	Відхилення, (Ф) - (З)
2011	1 060 371	603 987	57,0%	-456 385
2012	2 345 722	672 573	28,7%	-1 673 149
2013	2 448 227	240 842	9,8%	-2 207 385
2011-2013	5 854 321	1 517 402	25,9%	-4 336 919

Отже, видаткову частину бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області 2013 року було виконано на 75,9%. Усі основні статті видатків, крім малопомітної статті «Сільське і лісове господарство, рибне господарство», було недовиконано. Порівняно з кризовим 2013 роком спостерігалось зростання номінальних обсягів фінансування деяких статей, а в деяких випадках навіть було перевищено рівень 2011 року.

Відзначимо деякі характерні риси виконання видаткової частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області 2013 року:

збільшення видаткової частини бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області протягом 2013 бюджетного року;

збільшення витрат на обслуговування боргу на 11,7% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування галузі охорони здоров'я на 20% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування галузі соціального захисту і соціального забезпечення на 42% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування галузі освіти на 19,2% порівняно з 2012 роком;

дворазове збільшення внесків органів місцевого самоврядування до статутних фондів комунальних підприємств порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування галузі фізичної культури і спорту на 83,2% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування галузі культури і мистецтва на 10% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування засобів масової інформації на 9,9% порівняно з 2012 роком;

збільшення фінансування органів державного управління на 3,2% порівняно з 2012 роком;

зменшення фінансування галузі будівництва на 46,5% порівняно з 2012 роком;

зменшення фінансування галузі транспорту, дорожнього господарства зв'язку, телекомунікацій та інформатики на 50,5% порівняно з 2012 роком;

невиконання основних статей доходів бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області за 2013 рік.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

 

3.1 Основні проблеми формування системи доходів місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов’язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Прийняті Верховною Радою України Закони “Про місцеве самоврядування в Україні” і “Про бюджетну систему України” визначають, що “місцеві ради народних депутатів у межах свої компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних територій”. Здавалося б, що все логічно, але “межі своєї компетенції” так замикаються на рівні Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, що ось уже протягом ряду років і держава в цілому, і регіони “звично” затверджують бюджети зі значними запізненнями, а в деяких випадках - і наступного року. Немає необхідності говорити про те, як негативно це впливає на розвиток економіки.

Але такого стану на регіональному і місцевому рівнях могло б і не бути, якби кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу [43, с. 285].

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:

висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;

практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;

відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;

відсутність єдиних правил ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обґрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів [43, с. 286].

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків.

Розглянемо в цьому зв’язку три найбільших джерела доходів - ПДВ, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.

Частка ПДВ у доходах бюджету становила у 2013 р. 26,09%. Таким чином, закріплення ПДВ за державним бюджетом не могло негативно не позначатися на формуванні доходної частини місцевих бюджетів. Очевидно, що ПДВ (як і акцизний податок) не можна “прив’язувати” до конкретної території за принципом: де стягується більше податку в розрахунку на 1 жителя, там населення має право і на більші бюджетні витрати. Відомо, що ПДВ виплачується підприємствами, хоча його тягар, врешті-решт, несуть громадяни, які є “замикаючими” споживачами продукції та послуг. В тому і полягає специфіка діяння ПДВ, розрахованого за прийнятим у Європі кредитним методом (шляхом вирахування з податку на продажі податку на купівлі), що, мобілізуючи до бюджету відповідні суми коштів, він розподіляється по ланцюгу платників пропорційно вартості, доданій ними до кінцевого продукту. Тому, щоб визначити величину податкового тиску даного обов’язкового платежу на доходи жителів даної території, необхідно провести спеціальні розрахунки, вірогідність яких забезпечити досить складно. Так, наприклад, у Німеччині надходження від ПДВ розподіляється не за принципом джерела (тобто не за місцем виплати податку), а в основному (на 75%) залежно від чисельності жителів (тобто в розрахунку на душу населення).

Дещо інша ситуація спостерігається за податком з на прибуток. Слід зазначити, що зв’язок між сумами, сплачуваними платниками прибуткового податку, і доходами, закріплюваними за відповідними територіальними бюджетами, можна визнати досить очевидним. Дійсно: чим більше сплачують громадяни, що проживають на даній території, з власних доходів на користь держави, тим більш суми благ у вигляді державного фінансування систем соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту, інфраструктуру тощо вони як жителі мають право одержати. Тут також діє позитивний психологічний ефект, який полягає в тому, що населення знає, що внесений ним податок спрямовується на задоволення його ж потреб. Тому, прибутковий податок має все ж таки стовідсотково зараховуватись до всіх місцевих бюджетів [43, с. 287].

Нарешті, проміжне положення займає податок на прибуток підприємств. Його зв’язок з доходами відповідних територіальних бюджетів не можна визнати, з одного боку, таким самим тісним, як у випадку з прибутковим податком громадян, і з другого - таким віддаленим, як у випадку з ПДВ. Справа в тому, що розподіл підприємств - платників податку то території держави визначається особливими факторами (наприклад, політикою розміщення продуктивних сил, близькістю джерел сировини та енергії, наявністю комунікацій тощо). Тому, якщо на даній території одержують більше прибутку і податку на прибуток у розрахунку на душу населення, то це ще не означає, що такі високі доходи є виключно його заслугою, яка повинна винагороджуватися відповідною підтримкою у вигляді державного фінансування. Проте, оскільки при міжтериторіальному розподілі податку на прибуток неможливо врахувати вплив факторів, які визначають особливості регіонального розподілу бізнесу, то на практиці можна застосовувати підхід, який ґрунтується на принципі територіальної структури новоствореної вартості (що ще простіше) структури заробітної плати.

Окремої уваги заслуговують місцеві податки і збори. Як показали результати досліджень, місцеві платежі не відіграють будь-якого суттєвого значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.

Незважаючи на велике різноманіття місцевих податків у розвинутих країнах вирішальне фіскальне значення (насамперед, на муніципальному рівні) мають тільки деякі з них, і в першу чергу - помайнові. У це не дивно, оскільки оподаткування майна гарантує стабільне надходження доходів до бюджету. Крім того, податок на майно, використовуючись для фінансування державних послуг у конкретному регіоні, врешті-решт сприяє підвищенню ринкової вартості цього майна. Тим самим він забезпечує взаємозв’язок між сплаченими податками і одержаними благами, що є важливим принципом організації ефективної системи оподаткування. Нарешті, до позитивних рис даного податку слід віднести те, що нерухомість не може бути переміщена, а тому, як правило, можливі міжрегіональні відмінності в його ставках не викликають небажаних наслідків. Разом з тим організувати ефективне майнове оподаткування непросто. При цьому неминуче виникають технічно складні проблеми повного охоплення об’єктів оподаткування, точної оцінки їх вартості та дійового механізму стягнення податків. Крім того, слід враховувати, що за свідченням американських вчених, податок майно не користується популярністю, оскільки ним оподатковується така форма матеріальних цінностей, яку можна приховати [32, с. 187].

В Україні ситуація ускладнюється слабкою розвиненістю ринку нерухомості, відсутністю, необхідних інформаційно-довідкових систем, які б характеризували оподатковуване майно, відсутністю досвіду оцінки і переоцінки вартості об’єктів, високими темпами інфляції та іншими факторами. Все ж таки майно є найперспективнішим об’єктом для розвитку місцевого оподаткування.

Податок на майно стягується, виходячи з економічного стану власності, а не з величини одержуваного доходу. Податок на майно сплачується у грошовій формі, тому можуть виникнути ускладнення у тих платників, які володіють значним майном, але не мають достатніх поточних доходів. До цих платників належать пенсіонери та інші особи з фіксованими доходами. Тому повинні бути передбачені податкові привілеї для окремих соціальних груп із метою їх захисту від податкового перевантаження. Система податкових привілеїв звичайно називається системою запобіжників. Суть одного з них полягає в “пороговому підході”, при якому податковий тягар визначається у вигляді фіксованого відсотка від доходу сім’ї. При цьому будь-який податок, що перевищує вказану частку доходу, вважається “надлишковим” і служить основою для надання пільг. Та частка доходу, яка вважається прийнятним податковим тягарем, і є пороговим рівнем.

Викладені вище принципи вирахування і стягнення податку на нерухоме майно необхідно враховувати при впроваджені цього податку в Україні.

Крім того, за прикладом розвинутих країн, податку на нерухоме майно доцільно надати статусу місцевого, який би надходив тільки до регіональних і місцевих бюджетів.

З метою вивільнення коштів із місцевого бюджету на дотації житлово-комунальному господарству, можливим було б застосування місцевими органами влади концесій - контрактів про надання суспільних послуг з умовами про інвестування капіталу. При цьому місцевим органам влади можна передати право встановлювати і збирати плату за користування або мито, оплачені за послуги. Оскільки договори про концесію охоплюють дуже тривалі періоди (що найбільше 35 років), потрібне чітке регулювання щодо якості надання послуг і договір про закінчення двох контрактів.

Найкращі приклади концесій - це підприємства інфраструктури (зокрема готелі) та комунікаційні споруди. Коли уряд має право і повноваження забезпечити послугами, але йому часто бракує фінансових ресурсів для капіталовкладень та надання послуг, як-от у секторі водопостачання або утилізації відходів, тоді підписують договори про концесію. Таким способом переваги ефективних прибуткових організацій вдається поєднати з державною відповідальністю за надання послуг.

Для стимулювання місцевих органів влади стосовно поновлення частин своїх бюджетів та проведення активної інвестиційної діяльності на місцях вже сьогодні повинні бути переглянуті відповідні статті законів, що регламентують правила формування та виконання місцевих бюджетів, деякі з них не відповідають принципам самостійності та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування [32, с. 188].

Торкаючись теми недосконалого законодавства, слід зазначити, що, наприклад, статтею 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Це зрозуміло, забезпечення вище мінімального рівня - справа самих органів місцевого самоврядування. Проте далі читаємо: “У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет “. Справедливо, якщо сказане стосувалося б дотацій, до отримання яких регіони не докладають надмірних зусиль. А в даному разі будь-яка ініціатива регіонів щодо збільшення податкових надходжень, а значить, і забезпечення населення суспільними благами вище мінімального рівня каратиметься відповідними вилученням фінансових коштів. Тоді постає запитання: за рахунок чого здійснювати розвиток? Звичайно ж не за рахунок місцевих податків і зборів, що забезпечують лише мізерну частину потреби.

Також необхідно звернути увагу на інфляційні процеси. Доходи до місцевого бюджету надходять з урахуванням інфляційного фактору, а видатки здійснюються згідно із запланованими обсягами. Зважаючи на це, необхідно коригувати обсяги видатків з поправкою на інфляцію. Через те, що це не завжди робиться, у розпорядників бюджетних коштів можуть утворюватись так звані надлишки коштів, які можуть ними використовуватись не за призначенням. А це створює можливості для зловживань з боку апарату управління на місцевому рівні.

Важливо зазначити, що реформування системи формування місцевих бюджетів повинно ґрунтуватись лише на тих заходах, які б заохотили місцеві органи влади до пропорційного виконання як державного, так і місцевих бюджетів. Тільки такі заходи дадуть ефект. Одним із таких методів могло б бути запровадження порядку здійснення видатків державного бюджету шляхом використання поточних надходжень у регіонах для здійснення поточних видатків державного бюджету. Інакше кажучи, для виконання функцій органів влади України слід залишати у регіонах певну частку коштів державного бюджету без їх спрямування до центру та у зворотному напрямі. Реалізація запропонованого методу дасть змогу вдосконалити діючу систему здійснення видатків державного бюджету, підвищити оперативність і ефективність управління наявними фінансовими ресурсами держави та зацікавити місцевих керівників у збільшенні надходжень до державного бюджету. Особливе значення цей підхід матиме для фінансування соціальних потреб, оскільки буде усунуто різницю у відповідальності місцевого керівництва за виконання фінансового плану органів управління держави та місцевих органів. Стосовно відповідальності органів влади перед громадянами акцент буде зміщено у регіони, що відповідає елементарній логіці.

Формування бюджету села на основі зазначеного принципу тісніше пов’яже його з результатами економічного розвитку регіону, дозволить вже на етапі бюджетного планування співставляти розмір територіальних доходів із доходами регіонального бюджету, планувати видатки бюджету, визначати напрямки виявлення резервів в регіональній економіці. Підвищаться зацікавленість і відповідальність місцевих органів влади за кінцеві результати економічного розвитку території [32, с. 189].

У ході перебудови механізму формування бюджету Києва повинна бути вирішена низка питань, в тому числі і такі: яка частка бюджетних доходів повинна спрямовуватись до державного бюджету, яка залишатись на місцях; у зв’язку з цим - яким повинен бути норматив відрахувань від територіальних бюджетних доходів (що знайде своє відображення у нормах відрахувань від загальнодержавних податків і зборів). З цього приводу можливі наступні варіанти.

Норматив відрахувань у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів встановлюється для регіонального бюджету, а частина коштів, що залишилась, спрямовується до вищестоящих бюджетів.

За встановленими нормативами у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів кошти спрямовуються до вищестоящих бюджетів, а частина коштів, що залишилась - до місцевих бюджетів.

Для вищестоящих бюджетів встановлюється фіксований норматив (у грошових одиницях) коштів, що перераховується до цих бюджетів, всі інші кошти спрямовуються до місцевих бюджетів.

Взагалі, для підвищення відповідальності і зацікавленості нижчестоящих регіонів у кінцевих результатах їхньої діяльності більш прийнятні другий та третій варіанти, коли регіональні бюджети будуть формуватись на основі залишкового принципу територіальних бюджетних доходів після внесення у вищестоящі бюджети сум у вигляді своєрідного податку з території.

Третій варіант цікавий не тільки для нижчестоящих регіонів, яким він дає максимальні можливості для виявлення внутрішньо регіональних резервів, але й для вищестоящих, так як фіксований норматив забезпечує гарантованими обсягами коштів їх бюджети. Можливі і модифікації цих варіантів.

Необхідно також визначити, єдиний чи диференційовані нормативи слід застосовувати. Якщо встановити єдиний для всіх регіонів норматив формування бюджетів, то в зв’язку з річними рівнями економічного і соціального розвитку в деяких регіонах бюджет, сформованих по зазначеному нормативу, буде менше досягнутого, а в деяких - більше. Для усунення цих протиріч є декілька шляхів.

Можливе виділення із вищестоящих бюджетів дотацій і субвенцій тим регіонам, в бюджеті яких буде недостатньо коштів для фінансового забезпечення нормативів забезпеченості.

Для регулювання місцевих бюджетів повинен бути створений фонд міжтериторіального фінансового вирівнювання.

Поточний бюджет може мати таку структуру (рис. 3.1).

Цей розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечити лише наявність відносно стабільних джерел доходів. До таких джерел можна віднести ресурсні платежі, податок на доходи фізичних осіб, податки на власність, неподаткові надходження, субсидії, субвенції, дотації.

Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення усіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись в залежності від того, як виконується поточний бюджет.

Доходи

Податок на доход фізичних осіб

Податок на власність

Неподаткові надходження

Місцеві податки і збори

Ресурсні платежі

Субсидії, субвенції, дотації

Витрати

Соціальний захист та соціальне забезпечення

Видатки на фінансування пасажирського транспорту

Соціально-культурна сфера

Охорона здоров’я

Фізична культура і спорт

Видатки на житлове господарство

Видатки на утримання органів влади

Рис. 3.1. Структура поточного бюджету

Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв’язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і залежатиме від досягнутого рівня економічного і соціального розвитку регіону і перспектив на майбутнє.

Для фінансування капітальних витрат, тобто бюджету розвитку, можна в свою чергу, використовувати менш стабільні джерела доходів (рис. 3.2) .

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел поточного бюджету місцеві органи влади могли фінансувати 60-80% своїх потреб. В цьому разі їхня залежність від рішень вищестоящих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною [27, с. 247].

Доходи

Податок на прибуток підприємств

Адміністративні збори та платежі

Надходження від штрафів та фінансових санкцій

Інші неподаткові надходження

Частина планових перевищень доходів над видатками поточного бюджету

Надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств

Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Видатки

Капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери

Витрати на капітальний ремонт

Рис. 3.2 Структура бюджету розвитку

Що ж стосується бюджету розвитку, то, наповнення його дохідної частини має відбуватись в значній мірі за рахунок активної державної підтримки у вигляді дотацій на інвестиційні цілі. У цьому випадку природно постає запитання: де держава візьме кошти на відповідні цілі?

Вихід із даної ситуації можливий лише при активному втручанні держави в економіку, що базується на активній бюджетній політиці.

Активна державна підтримка інвестиційної діяльності місцевих органів влади, здійснювана шляхом надання відповідних дотацій місцевим бюджетам (зокрема, бюджетам розвитку), фінансованих за рахунок створення державного дефіциту є одним із головних засобів радикального зростання виробництва в Україні. А це в свою чергу створить передумови для вирішення проблеми наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що потягне за собою вирішення багатьох соціальних проблем нашого суспільства в цілому.

Варто зазначити, що до найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з державного бюджету.

Важливим напрямом розв'язання проблем фінансового забезпечення місцевих бюджетів є посилення зв'язку між соціально-економічним і бюджетним плануванням адміністративно-територіальних одиниць. На розрахунок доходів місцевих бюджетів практично не впливає соціально-економічна ситуація на території місцевого самоврядування та виконання програм розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Важливим є той факт, що в Україні понад 90 % усіх бюджетів дотаційні й лише 8 % - це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. Тобто, застосовувана в Україні система формування доходів місцевих бюджетів є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на органи місцевого самоврядування, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації. Також застосовується необґрунтована система надмірного вилучення доходів із місцевих бюджетів з їх наступним частковим поверненням у вигляді міжбюджетних трансфертів. Змінивши розподіл доходів між бюджетами можна змінити рівень їх фінансової забезпеченості. Таким чином, кількість дотаційних бюджетів можна звести до мінімуму [27, с. 248].

Таким чином, для забезпечення збільшення доходів бюджету від податку з доходів фізичних осіб потрібно збільшити рівень заробітної плати, ліквідувати заборгованості із заробітної плати, зменшити або ліквідувати тінізацію доходів, що потребує дій від центральних органів виконавчої влади. Щодо доходів від земельного податку, то їх збільшення залежить від діяльності органів місцевої влади з переоцінювання (індексації) грошової вартості земель. Індексацію грошової оцінки земель потрібно здійснювати регулярно. Брак наповнення місцевих бюджетів земельним податком зумовлений заниженою грошовою оцінкою вартості земель. Адже саме податок на доходи фізичних осіб та плата за землю є найбільш реалістичними джерелами збільшення доходної бази місцевих бюджетів в Україні [27, с. 249].

Також для збільшення в місцевих бюджетах частки власних доходів, зменшення залежності від фінансової допомоги, досягнення збалансованості бюджетів, підвищення ефективності управління місцевими фінансами необхідно:

чітке законодавче закріплення бюджетних повноважень і відповідальності влади різних рівнів при формуванні доходів;

формування дохідної частини місцевих бюджетів на основі об'єктивної оцінки їхнього податкового потенціалу й визначення видаткових зобов'язань регіональної влади;

посилення контролю за повнотою надходження доходів до місцевих бюджетів.

Оскільки в Україні основними джерелами наповнення доходної бази місцевих бюджетів є закріплені доходи та офіційні трансферти, то місцевим органам влади необхідно впливати на розвиток бази надходжень закріплених доходів і збільшення частки власних доходів.

Виходячи із цього, основними напрямами зміцнення доходної бази місцевих бюджетів є:

підтримка підприємств, що створюють нові робочі місця й збільшують фонд оплати праці;

збільшення можливості впливу органів місцевого самоврядування на наповнюваність місцевих бюджетів;

застосування режиму жорсткої економії бюджетних коштів;

сприяння розвитку малого й середнього бізнесу;

збільшення доходів від місцевого господарства, забезпечення прибутковості комунальних підприємств.

Отже, формування доходної частини місцевих бюджетів відбувається у достатньо складних умовах. Незабезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування, а саме нестача фінансових ресурсів та нестабільність у них доходних джерел, стали актуальною та гострою проблемою. У процесі побудови бюджетної системи в країні недостатньо використовується зарубіжний досвід, а при визначенні доходних баз місцевих бюджетів майже не застосовуються ефективні економіко-математичні моделі. З урахуванням цього в Україні необхідно запроваджувати найсучасніші підходи до формування доходів місцевих бюджетів та способи зміцнення їх доходної частини, адже успіх економічного розвитку значною мірою залежить від створення оптимального розміру місцевих бюджетів та форм бюджетних взаємовідносин.

3.2 Основні проблеми та шляхи вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів

Протягом майже століття в науковій літературі, і насамперед у літературі, присвяченій фінансовій науці, часто досліджувалися проблеми фінансової незалежності місцевого самоврядування. Основні висновки вчених зводились до того, що фінансова незалежність місцевих органів влади повинна бути обов'язковим атрибутом демократичного розвитку держави.

Це положення знайшло своє втілення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була прийнята у жовтні 1985 р. Звичайно, Хартія це не закон, але країни, що приєдналися до неї, повинні були в своєму законодавстві відобразити її положення.

В Європейській Хартії про місцеве самоврядування питанням фінансів присвячена 9 стаття, яка називається "Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування". Її основні положення зводяться до того, що місцеве самоврядування повинно наділятися фінансовими ресурсами відповідно до їхньої концепції, передбачених конституцією та законом; цих ресурсів повинно бути достатньо і в межах загальної економічної політики ними можна вільно розпоряджатися; частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів, ставки яких визначаються місцевим самоврядуванням у межах закону [17, с. 540].

Хартія не встановлює частку фінансових ресурсів, що формуються за рахунок місцевих податків і зборів. Це повинно вирішуватися кожною країною окремо з огляду на її економічні і фінансові умови. Проте вказується, що при цьому завжди повинна бути відповідність між сплаченими податками та одержаними послугами платником податків від держави;

джерела фінансових ресурсів повинні бути різними й гнучкими для уникнення впливу інфляції; обов'язковим елементом фінансового забезпечення місцевого самоврядування повинно бути фінансове вирівнювання, тобто перерозподіл фінансових ресурсів на користь економічно слабших органів самоврядування. Так, вирівнювання повинно здійснюватися урядом без обмеження свободи дій органів місцевого самоврядування;

надання субсидій місцевому самоврядуванню не повинно бути пов'язане з фінансуванням певних витрат Одержання субсидій не повинно обмежувати свободу дій місцевого самоврядування у сфері їхньої компетенції; доступ до ринку позичкового капіталу - обов'язкова умова фінансового забезпечення місцевого самоврядування і надто для здійснення інвестиційної діяльності.

В Європейській Хартії окреслено правові й організаційні принципи місцевих фінансів. Це стало важливим етапом у становленні місцевих фінансів і насамперед в опрацюванні міжнародних стандартів їх функціонування. Прийняття Європейської Хартії сприятливо вплинуло на розвиток місцевих фінансів Більшість країн прийняла законодавчі акти про місцеве самоврядування, де обов'язковими були розділи про фінансову основу місцевого самоврядування.

У вересні 1985 р. Всесвітньою Асоціацією місцевого самоврядування разом з Інтернаціональною спілкою місцевих влад була прийнята Всесвітня Декларація місцевого самоврядування. У ній також відображено принципи фінансового забезпечення-місцевого самоврядування, які в основному збігаються з принципами Європейської Хартії Щоправда, у Всесвітній Декларації нічого не сказано про участь місцевих органів самоврядування в мобілізації коштів на ринку позичкового капіталу.

З огляду на це не можна не згадати ще один документ, який тією чи іншою мірою пов'язаний з питаннями місцевих фінансів. Це Європейська Хартія міст, яка була ухвалена у березні 1992 р. У декларації передусім досить ґрунтовно перераховано права громадян міст - це право на безпеку, роботу, житло, свободу пересування, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, сприятливе навколишнє середовище, право на участь в управлінні містом тощо. Для здійснення вказаних функцій громадяни міст повинні мати відповідні можливості, що дає змогу органам самоврядування мобілізувати необхідні фінансові ресурси [17, с. 541].

У всіх документах, що наведено вище, так чи інакше наголошується, що місцеві органи влади повинні співпрацювати з приватним сектором, насамперед на ниві професійної підготовки, освіти, працевлаштування та в інших сферах.

Загалом можна дійти висновку, що сучасна правова держава може успішно розвиватися та здійснювати функції інституту організації суспільного життя лише за умови розвинутого самоврядування на місцевому рівні. При цьому місцеві фінанси є об'єктивно необхідним елементом її економічної системи.

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Останнє потребує реформування міжбюджетних відносин, що пов'язано з реформуванням системи державного управління, адміністративною реформою, реформою системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, податкової системи і власне бюджетної системи України.

Слід зазначити, що без вирішення питань, пов'язаних із міжбюджетними відносинами, не можна досягти макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищення ефективності та якості державних послуг і забезпечення економічного зростання на засадах соціальної справедливості. Досі неодноразово робилися спроби поліпшити фінансове становище на місцевому рівні, проте вони були здебільшого непослідовними й спрямованими на вирішення часткових питань. Заходи, які вживалися, усе ще не змогли забезпечити реальної передачі органам влади нижчих рівнів відповідальності та прав прийняття рішень.

Слід зазначити, що економічний розвиток більшості країн світу супроводжувався, зокрема, зростанням ролі фінансів місцевих органів влади у розв'язанні численних завдань повсякденного життя. Ця проблема є однією з ключових і в процесі державного будівництва в Україні, адже очевидно, що без стабільних і достатніх фінансових ресурсів не може існувати дієздатна й ефективна місцева влада, а без неї - демократична держава.

Як відомо, основою фінансової бази органів місцевого самоврядування є місцеві бюджети. Свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому є зростання частки місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету України.

Правове підґрунтя формування місцевих бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Законами "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування" та деякими законодавчими актами щодо зарахування дохідних джерел.

Проте певні суперечності, які є в положеннях названих законодавчих актів, не дають змоги застосувати їх у повному обсязі. Тому стає очевидним, що потрібні нові кроки у цьому напрямку, які б ґрунтувалися на глибокому науковому аналізі нинішнього рівня фінансової забезпеченості місцевого самоврядування, і на цій основі здійснювався пошук відповідних важелів щодо його вдосконалення [17, с. 542].

Одним із таких важелів може слугувати законодавче закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів, тобто якнайшвидше розв'язання проблеми фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних розмірів місцевих бюджетів.

Проте й досі ще не має науково обґрунтованого чи підтвердженого розрахунками єдиного визначення рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України, який відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" має бути основою для розрахунку мінімального бюджету адміністративно-територіальної одиниці, а також методики розрахунку нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя. Без такого визначення спроба запровадження нової системи фінансового вирівнювання у повній відповідності з чинними законодавством майже неможлива.

Однак система визначення обсягів бюджетного фінансування з місцевих бюджетів на соціально-культурні програми та інші заходи, передбачені законодавством, лише шляхом прямого розрахунку за кожним типом установ на основі мережі, штатів і контингентів отримувачів бюджетних коштів не задовольняє нагальну потреби у реформуванні бюджетних повноважень, оскільки є непрозорою, непередбачуваною і не стимулює місцеві органи влади до збільшення доходів та економії видатків.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати:

створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам розвитку місцевого самоврядування;

удосконалення системи мережі й штатів бюджетних установ;

розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг,

розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів;

запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

Із цією метою необхідно:

вирішити впродовж 2000 року питання розмежування функцій і повноважень між рівнями влади з відповідною оптимізацією мережі бюджетних установ і штатів та посилення відповідальності за їхнім виконанням;

запровадити прозору систему розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка ґрунтуватиметься на об'єктивних показниках і критеріях;

підвищити роль місцевих органів влад/й щодо визначення ставок оподаткування окремих місцевих податків і зборів;

здійснити законодавче розмежування та закріплення між рівнями влади комунального майна як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування;

визначити повноваження щодо здійснення місцевими органами влади запозичень, їхніх обсягів і форм з метою фінансування місцевих бюджетів, запровадити спеціальні процедури державного фінансового контролю за борговими та іншими фінансовими зобов'язаннями органів місцевого самоврядування;

створити у складі державного бюджету України та обласних бюджетів фонди фінансового вирівнювання;

місцеві податки і збори, дивіденди, доходи від операцій із капіталом уповні спрямовувати на виконання власних повноважень місцевих органів влади, тобто на житлово-комунальне господарство, капітальний ремонт житлового фонду, благоустрій, будівництво тощо;

прибутковий податок із громадян і плату за землю повною мірою зараховувати до місцевих бюджетів усіх рівнів, а податок на додану вартість та акцизний збір з вітчизняних товарів - до державного бюджету України, створити за рахунок цих доходів фонд дотацій місцевим бюджетам;

продовжити чинність положень законодавства щодо використання плати за землю та податку з власників транспортних засобів як джерела фінансування так званих делегованих повноважень місцевих органів влади;

здійснити децентралізацію видатків обласних бюджетів за рахунок передачі на утримання із бюджетів міст і районів установ і заходів за деякими напрямками [30, с. 52].

Для забезпечення конституційного права громадян отримувати відповідний рівень послуг незалежно від місця проживання та з метою об'єктивності й прозорості формування місцевих бюджетів пропонується застосувати однаковий підхід до обрахунку обсягів мінімальних видатків місцевих бюджетів на основі агрегованих показників, що відображають специфіку кожної галузі або є спільними для всіх на відміну від традиційного способу їх визначення прямими розрахунками, тобто на основі мережі, штатів та контингентів.

Зокрема, видатки на охорону здоров'я слід розраховувати на душу населення, видатки на освіту - на 1 учня з урахуванням питомої ваги сільського населення та кількості учнів у загальній їх чисельності, оскільки цей показник є найузагальненішим для визначення потреби на послуги освіти.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення треба також визначати з розрахунку на душу населення. З метою повного забезпечення потреб у коштах на виплату допомог сім'ям із дітьми видатки місцевих бюджетів на ці потреби повинні розраховуватися з огляду на контингенти отримувачів та розміри виплат.

Таким чином, видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення визначатимуться окремо, а всі інші будуть враховані у комплексному показнику на душу населення.

Загальні обсяги видатків кожного регіону доцільно розраховувати виходячи із обсягів відповідних прогнозних видатків у цілому в державі та коефіцієнта податкоспроможності бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Для розрахунку податкоспроможності адміністративно-територіальні одиниці розподіляються на дві групи - з низькими рівнями податкоспроможності (менше середнього показника по Україні) та з високими рівнями податкоспроможності.

З урахуванням зазначеного, трансферти слід визначати як різницю між нормативними обсягами видатків та обсягами доходів, обрахованими із застосуванням коефіцієнта податкоспроможності регіонів, і надавати з єдиного фонду.

Доцільно було б усунути можливість затвердження місцевих бюджетів із дефіцитом коштів на фінансування делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень. Планування дефіциту місцевих бюджетів для виконання власних повноважень можна здійснювати на основі чіткого визначення джерел його фінансування.

Стосовно бюджетного планування, що орієнтоване на результат, має дотримуватись істотна вимога - наступність показників планів по конкретних роках у рамках глобального плану, що складається щорічно на трирічний строк. Якщо, наприклад, конкретний рік (припустимо, 2012 р.) був третім роком у трирічному плані, складеному в 2009 р., і став другим роком у плані, складеному у 2010 р., то між показниками послідовних щорічних планів для 2012 р. має дотримуватися чітка наступність і зв'язок. Іншими словами, план на 2012 р. повинен складатися не наново в 2011 р., а базуватися на тих показниках, що були для нього передбачені в попередньому плані від 2009 р. Це потребує досить високої точності планів і відповідної кваліфікації персоналу. Однак зважаючи на те, що запровадження середньострокового планування в Україні знаходиться на початковому етапі, логічним буде розрахунок укрупнених показників, які конкретизуватимуться в міру наближення визначеного бюджетного року [30, с. 53].

Логіка процесу середньострокового бюджетного планування дозволяє виділити в ньому сім етапів:

оцінка наявних ресурсів з урахуванням макроекономічних тенденцій, на основі якої здійснюється розробка різних варіантів середньострокового прогнозування доходів та вибір найкращого сценарію;

- аналіз бюджетної політики минулого періоду;

- визначення цілей та здійснення стратегічного планування на наступний бюджетний період;

- визначення потреби у фінансових ресурсах та оцінка наявних ресурсів, тобто надходжень до бюджету з усіх передбачених законодавством джерел;

- виконання бюджету відповідно до затверджених планових показників;

- здійснення постійного моніторингу виконання бюджету та контролю за відповідністю фактичних показників плановим;

проведення оцінки та аудиту ефективності.

Чітке дотримання цієї послідовності забезпечує ефективність процесу планування. Доцільність використання середньострокового планування у бюджетному процесі обґрунтовується його очевидними перевагами, однак слід зважати й на існуючі недоліки (рис. 3.3).

Важливою ланкою підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів є моніторинг результативності видатків, який проводиться з метою забезпечення оперативного управління фінансовими ресурсами, підвищення достовірності основних показників, які характеризують поточний фінансовий стан, недопущення фактів неефективного використання грошових коштів, забезпечення своєчасного фінансування видатків, виконання взаємних зобов'язань. Якщо створити взаємопов'язану загальнодержавну систему моніторингу результативності бюджетних видатків на регіональному рівні, то оцінити загальну ситуацію з бюджетним плануванням в країні можливо завдяки об'єднанню даних моніторингу територіальних органів влади [30, с. 54].

Рис. 3.3. Переваги та недоліки середньострокового бюджетного планування

Під моніторингом видатків місцевого бюджету слід розуміти підсистему соціально-економічного управління на регіональному рівні - спеціалізований проблемно-орієнтований систематичний комплекс спостереження, організації, первинної обробки й накопичення даних, аналізу, моделювання і прогнозування фінансового стану регіону, виявлення тенденцій, закономірних змін, можливостей виникнення несприятливих і ризикових ситуацій, а також вироблення механізмів їх попередження з метою інформаційно-аналітичного забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень щодо визначення механізмів забезпечення стійкого, пропорційного і збалансованого фінансового стану регіону. Методологічно сутністю моніторингу є процес збору звітної інформації та формування за запитами користувачів інформаційно-аналітичних звітів для проведення порівняльного аналізу за певний період часу планових і фактичних показників доходів і видатків місцевих бюджетів з метою аналізу оцінки прийнятих рішень і результатів їх виконання, а також обґрунтування прогнозних рішень щодо доходів і видатків на наступний бюджетний період. Таким чином, призначенням системи моніторингу доходів і видатків (СМДВ) місцевих бюджетів є забезпечення успішної реалізації фінансової політики держави, процесу формування бюджетів та ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи.

Найчастіше метою моніторингу, у тому числі фінансового стану регіонів, є інформаційно-аналітичне забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень (рис. 3.4).

Рис 3.4. Головні складові моніторингу видатків місцевого бюджету як системи

Система моніторингу видатків місцевих бюджетів забезпечує:

оперативну інформацію й підготовку інформаційно-довідкових матеріалів у режимі реального часу щодо видатків місцевих бюджетів;

збереження даних в інтегрованій базі даних видатків відповідно до бюджетної класифікації України;

надання дружнього інтерфейсу користувачам системи для формування запитів до інтегрованої бази даних у процесі підготовки інформаційно-довідкових звітів;

доступ користувачів до системи через глобальну й локальні мережі (Internet).

Показники витрат за певний період часу в системі моніторингу в довідкових звітах може бути сформовано:

за фондами (загальний або спеціальний);

за регіонами України (Автономна Республіка Крим, області, м. Київ та м. Севастополь).

Використання моніторингу фінансового стану регіонів сприятиме визначенню проблем функціонування й розвитку регіонів і допоможе розробці необхідних заходів як на державному, так і регіональному рівнях для їх усунення.

Отже, основною із головних завдань щодо вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який полягає в тому, що на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Пріоритетним завданням бюджетної регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки, підвищення його ефективності, зниження матеріало- й енергоємності. Необхідною передумовою розв'язання таких завдань є перехід до системи середньострокового бюджетного планування та відповідного включення щорічних бюджетів у систему середньострокових пріоритетів держави. Це дасть змогу оцінювати середньострокові економічні й фінансові наслідки законопроектів соціальної спрямованості й поточних бюджетних рішень, а отже, створить умови для збільшення передбачуваності бюджетної політики і зменшення впливу політичних факторів на зростання державних витрат, підвищення ефективності бюджетних інвестицій, зміцнення довгострокової стабільності державних і місцевих фінансів.

ВИСНОВКИ

Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

В умовах ринкової економіки роль місцевих бюджетів зростає, але змінюються форми і методи їх впливу на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальної одиниці.

При визначенні поняття “місцевий бюджет” найбільш поширене їх трактування як основного елемента системи “територіальних”, “муніципальних” чи “місцевих” фінансів. У пункті 26 статті 2 Бюджетного кодексу України приведено наступне їх визначення: “місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування”; пунктом 2 цієї ж статті до останніх віднесено “бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань”

Формування та виконання місцевих бюджетів - це важливі складові бюджетного процесу, які впливають на фінансове забезпечення місцевих органів влади і визначають економічний, соціальний і фінансовий розвиток регіону.

При складанні місцевих бюджетів необхідно враховувати регіональні інтереси, можливості і потреби розвитку територій, а також зацікавлювати виконавчі органи в повному і ефективному використанні всіх наявних ресурсів, виходячи з пріоритетів економічного і соціального розвитку регіонів.

З прийняттям Бюджетного кодексу розпочався новий етап у розвитку української держави, яка від часу проголошення своєї незалежності стала на шлях докорінного реформування усіх сфер людської діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини, гідних умов її життя, піднесення української економіки та загального добробуту населення. Це надійна правова база для подальшого розвитку реформ у бюджетній сфері.

Формування “місцевих бюджетів дає можливість регіонам певною мірою проявити фінансово-господарську самостійність у витрачанні коштів на соціально-економічний розвиток регіону, забезпечити планомірний розвиток загальноосвітніх установ, медичних закладів, закладів культури, муніципального житлового фонду і комунікацій місцевого значення”.

Місцеві органи влади, управляючи ресурсами місцевих бюджетів, мають реальну можливість сприяти ефективному використанню матеріальних і трудових ресурсів регіону, а також розширенню місцевого виробництва, створюючи при цьому нові робочі місця і знижуючи, відповідно, рівень безробіття в регіоні.

Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевому бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області ухвалюється Київською обласною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету.

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Останнє потребує реформування міжбюджетних відносин, що пов'язано з реформуванням системи державного управління, адміністративною реформою, реформою системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, податкової системи і власне бюджетної системи України.

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов’язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Для стимулювання місцевих органів влади стосовно поновлення частин своїх бюджетів та проведення активної інвестиційної діяльності на місцях вже сьогодні повинні бути переглянуті відповідні статті законів, що регламентують правила формування та виконання місцевих бюджетів, деякі з них не відповідають принципам самостійності та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

місцевий бюджет сільський

1.  Бюджетний кодекс України: За станом на 24 липня 2006 р. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 96 с.

2.      Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 р. № 2755-VI.

.        Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні": За станом на 23 лютого 2007 р. / Верховна Рада України. - К.: Парламентське вид-во, 2007. - 80с.

.        Азаров М. Я., Ярошенко Ф. О., Бодров В. Г., Вакуленко В. М., Гасанов С. С. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: Т. 5: Реформування міжбюджетних відносин і зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування.- К.: НДФІ, 2010. - 400 с.

5.  Алєксєєв І. В., Ярошевич Н. Б., Кондрат І. Ю. Бюджетна система. - Л.: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2010. - 161 с.

6.      Артус М. М. Фінанси. - К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2009. - 197с.

.        Бех Г. В., Бондаренко И. Н., Воронова Л. К., Головашевич А. А., Дмитрик О. А. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины. - Х.: Одиссей, 2012. - 416 с.

.        Близнюк О. П., Лачкова Л. І., Оспіщев В. І., Бубенко І. В., Кривошей В. В. Фінанси. - К. : Знання, 2006. - 415 с.

.        Булгакова С. О. Бюджетна система України. - К.: КНТЕУ, 2010. - 287 с.

.        Булгакова С. О. Формування і функціонування бюджетної системи України. - К.: КНИГА, 2010. - 343 с.

.        Булгакова С. О., Василенко Л. І., Єрмошенко Л. В., Александров В. Т., Недбвєва С. М. Державні фінанси: Т. 1: Фінанси. Бюджетна система України. - К.: АВТ, 2010.- 389 с.

12.    Внукова Н. М., Успаленко В. І. Фінанси. - Х.: Бурун і К, 2012. - 352 с.

13.    Гапонюк М. А., Яцюта В. П., Буряченко А. Є., Славкова А. А. Місцеві фінанси. - К.: КНЕУ, 2009. - 183 с.

14.    Гейдор І.І. Проблеми розвитку фінансової системи України: Наук.-теор. конф., Київ, 22-23 квітня 2009 р. / І.І. Гейдор та ін.; Науково-дослідний фінансовий інститут при Мінфіні України - К.: НДФІ, 2010. - 364 с.

.    Даневич О. Оптимізація процесу управління бюджетними коштами // Казна. - 2009. - № 7-8. - С. 10-12.

16.    Дерев'янко І. М., Самчук М. М., Баранцев П. П. Бюджетна система України - К., 2009. - 160 с

.        Державні фінанси України / Василик О.Д., Павлюк К.В. - К.: НІОС. - 2010. - 608 с.

.        Дудко В. П. Державний фінансовий контроль. - Чернівці: Прут, 2012. - 483 с.

.        Загорський В. С.. Бюджетно-податкова система України: теорія і практика. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006. - 304 с.

.        Кабанець А. Г. Державні фінанси. - Х.: Видавництво ХНЕУ, 2012. - 59 с.

21.    Кабанець А. Г. Місцеві фінанси. - Х.: Видавництво ХНЕУ, 2006. - 56 с.

22.    Калашніков О. М., Калашнікова Т. В., Жабіна Н. А. Фінанси. - Х., 2010. - 108 с.

23.    Карпінський Б. А. Збалансованість фінансової системи: методологія, оцінка, порівняння. - Л.: Логос, 2012. - 496 с.

24.    Кириленко О. П. Місцеві фінанси. - Т.: Астон, 2010. - 192 с.

25.    Лук'яненко І. Г. Системне моделювання показників бюджетної системи України: принципи та інструменти. - К.: ВД "Києво-Могилянська академія", 2010. - 542 с.

26.    Ляшенко Ю. І. Фінанси. - Ірпінь, 2010. - 368 с.

27.    Музика О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством. - К.: Атіка, 2010. - 344 с.

28.    Нестеренко А. С. Місцеві фінанси в Україні. - О.: Юридична література, 2006. - 106 с.

.        Нестеренко А. С. Правові засади формування та використання місцевих фінансових ресурсів в Україні. - О.: Юридична література, 2006. - 208 с.

30.    Огонь Ц.Г. <http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=200&SearchStr=Огонь%20Ц.Г.&RefType=AvtList&RefValue=20678&BaseType=StaCards> Дієвість державного контролю в процесі виконання доходної частини бюджету України // Актуальні проблеми економіки.- 2012.- № 12.- C.48-57.

.        Омелянович Л. О. Бюджетна система. - Х.: ВД "Інжек", 2009. - 253 с.

.        Опарін В. М. Фінансова система України: Теоретико-методологічні аспекти. - К.: КНЕУ, 2012. - 239 с.

33.    Осипчук Л.Л. Концептуальные основы формирования бюджета и бюджетной политики // Вісник законодавства України. - 2000. - № 39. - С. 22-24.

34.    Осипчук Л.Л. Моделі виконання бюджетів та можливості їх застосування в умовах сучасної України // Науковий вісник Академії державної податкової служби України. - 2010. - № 3. - С. 70-73.

.        Осипчук Л.Л. Формування реального бюджету як інструмент забезпечення ринкових реформ в Україні // Матеріали наук.-практ. конф. “Шляхи реформування економіки України на сучасному етапі”. - К.: МАУП, 2000. - С. 108-110.

36.    П’ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини бюджету // Фінанси України. - 2010. - № 5. - С. 75-81.

37.    Пасько Т.О. <http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=200&SearchStr=Пасько%20Т.О.&RefType=AvtList&RefValue=12891&BaseType=StaCards> Сучасні особливості формування бюджетної політики України у сфері доходів // Вісник Української академії банківської справи.- 2006.- № 1.- C.117-120.

38.    Петленко Ю. В., Рожко О. Д. Місцеві фінанси. - К.: Кондор, 2011. - 282 с.

39.    Петрашко П.Г. Прозорість бюджетного процесу та контроль за цільовим спрямуванням коштів // Казна. - 2010. - № 4. - С. 4-9.

.        Позняковська Н. М. Облік та контроль доходів і видатків місцевих бюджетів України. - Рівне: УДУВГП, 2009. - 229 с.

.        Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів. - К.: НДФІ, 2011. - 412 с.

42.    Редіна Н. І., Гордєєва Л. П., Чубак А. Ю. Бюджетна система. - Д.: ДДФЕІ, 2009. - 130 с.

43.    Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С., Славкова А. А. Фінанси. - К.: КНЕУ, 2010. - 387 с.

44.    Рубан Н.І. <http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=200&SearchStr=Рубан%20Н.І.&RefType=AvtList&RefValue=20292&BaseType=StaCards> Концептуальні засади контролю за виконанням бюджетної програми // Фінанси України- 2006.- № 8.- C.7-13.

45.    Сазонець І. Л., Гринько Т. В., Придатко Г. Ю. Управління місцевими фінансами. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 261 с.

46.    Сивульський М.І. Основні пріоритети бюджетного процесу // Фінанси України, 2006, №10, С. 13 - 17.

47.    Симоненко В. К., Барановський О. І., Петренко П. С. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні (макроекономічний аспект). - К.: Знання України, 2006. - 279 с.

48.    Скворцова С.Я. <http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=200&SearchStr=Скворцова%20С.Я.&RefType=AvtList&RefValue=23331&BaseType=StaCards> Тенденції та фактори зміни рівня державних видатків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- № 4.- C.126-130.

49.    Сухорева Л.О. Еволюція функції контролю // Фінанси України. - 2000. - № 8. - С. 19.

.    Тігова Т.М., Осипчук Л.Л. До питання удосконалення бюджетних взаємовідносин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 9. - С. 109-110.

.    Чечуліна О.О. Шляхи удосконалення управління видатками // Казна. - 2010. - № 6. - С. 9-12.

52.    Чугунов І. Я. Теоретичні основи системи бюджетного регулювання. - К.: НДФІ, 2012. - 260 с.

.        Шутов М. І., Бабенко В. А., Стоянова Н. М. Державний фінансовий контроль в Україні. - О.: Юридична література, 2010. - 131 с.

.        Юрій С.І., Бескид Й.Н. Бюджетна система України. - К.: НІОС, 2010. - 400 с.