Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Таможенное право
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    92,15 Кб
  • Опубликовано:
    2014-10-22
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОСАДОВІ ОСОБИ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

.1 Правові засади про державну службу в Україні

.2 Порядок прийняття на службу до митних органів України

.3 Особливості проходження служби в митних органах України; спеціальні звання посадових осіб митних органів України

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

.1 Права та обов’язки посадових осіб митних органів України

.2 Правовий захист посадових осіб митних органів України

.3 Соціальний захист посадових осіб митних органів України

РОЗДІЛ 3. ФОРМЕНИЙ ОДЯГ ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

.1 Порядок видачі форменого одягу посадовим особам митних органів, його види

.2 Правила носіння, строки видачі

.3 Порядок зберігання форменого одягу

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Митна служба України, яка є єдиною загальнодержавною системою, що складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій, виконує широке коло завдань у сфері митної справи. Від належного виконання працівниками митних органів своїх функцій значною мірою залежить захист економічних інтересів України. За таких умов особливо гостро постають питання визначення правових засад про державну службу та правового статусу їх посадових осіб, які наділені зовнішніми або внутрішніми державно-владними повноваженнями, несуть підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків. Чітке визначення та юридичне закріплення правового статусу посадових осіб митних органів має важливе науково-практичне значення, оскільки неналежна регламентація його складових (прав, обов’язків, обмежень, гарантій та відповідальності) веде до порушення законності, знеособлення керівництва і зниження відповідальності за прийняті рішення.

Сьогодні має місце невідповідність деяких положень Митного кодексу України Закону України „Про державну службу ” в частині, що стосується порядку і умов проходження служби працівниками митних органів, відсутнє чітке визначення поняття посадової особи митних органів, нормативно не розмежовано посадових та службових осіб митних органів, залишається не врегульованою система повноважень та обов’язків посадових осіб митної служби, ґрунтовного теоретичного осмислення вимагають питання, пов’язані з обмеженнями посадових осіб митних органів під час їх професійної діяльності, забезпеченням правових і соціальних гарантій працівників цієї правоохоронної структури та їх юридичною відповідальністю.

Таким чином, викладені вище обставини, а також відсутність належного предметного дослідження даної проблеми в науці адміністративного права обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов’язаних із особливостями проходження служби в митних органах України посадовими особами, а також їх правовим статусом.

Об’єкт дослідження. Законодавчі та нормативно - правові акти, що регулюють порядок проходження служби посадовими особами в митних органах України.

Предмет дослідження. Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України.

Мета роботи. На основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначити особливості проходження служби в митних органах України.

Завдання роботи. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити такі основні завдання:

з’ясувати правові засади про державну службу в Україні;

- з’ясувати сутність посади як організаційно-правової форми службової діяльності;

встановити порядок прийняття на службу до митних органів України;

з’ясувати сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України;

проаналізувати проблемні питання проходження служби посадовими особами митних органів України;

охарактеризувати права та обов’язки посадових осіб митної служби;

на підставі виконання цих завдань виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення теоретико-правових засад проходження служби в митних органах України та сформулювати їх у висновку.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта дослідження, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження аналітичних матеріалів, точок зору авторів з окремих питань, які є предметом дослідження. Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження окремих видів посадових осіб митної служби України, особливостей проходження служби посадовими особами митних органів України. За допомогою системно-структурного методу було здійснено класифікацію посадових осіб митної служби, з’ясовано сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України, охарактеризовано їх права та обов’язки.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОСАДОВІ ОСОБИ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

.1 Правові засади про державну службу в Україні

Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада - це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату - державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід зазначити, що державну службу, в свою чергу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах і органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов’язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави - законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

Державний апарат організовує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, розв’язання найважливіших справ державного й громадського життя [19, с.98]. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [2, ст.1].

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 p., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби. У ст. 4 цього Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту й професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не говориться про можливість і порядок перебування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовують у різних галузях управління.

Принципи державної служби - це такі основоположні ідеї, настанови, положення, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації цілей, завдань і функцій держави, органів усіх гілок влади, прокуратури, повноважень та обов’язків державних службовців [28, с.119].








Рис 1.1 Принципи державної служби

- рівний доступ громадян до державної служби визначений у ст.38 Конституції України і свідчить про потенційну можливість для кожного громадянина України бути державним службовцем;

політична і релігійна нейтральність; вони указують на неприпустимість керуватися міркуваннями партійного характеру у виконанні обов’язків державної служби, а також про те, що жодна релігія не може визнаватись як державна чи обов’язкова. Слід підкреслити, що на сьогодні державний службовець не позбавлений права бути членом політичної партії (у спеціалізованому законодавстві подібні обмеження торкаються працівників прокуратури, органів внутрішніх справ (ОВС), співробітників Служби безпеки України (СБУ), військовослужбовців). Водночас йдеться про те, що «державному службовцю, дійсно, слід уникати дій, які можуть викликати уявлення щодо його упередженості у вирішенні службових справ»;

єдність системи державної служби характеризується впровадженням у життя єдиної державної політики у зазначеній сфері незалежно від конкретного державного органу, який втілює в життя завдання і функції держави та в якому працюють державні службовці;

відкритість і прозорість свідчать про можливість здійснення громадського контролю за діями державних органів (посадових осіб) а також об’єктивне інформування громадськості відносно підготування і втілення в життя державно-управлінських рішень [32, с. 138-139].

Види державної служби. Доцільно розрізняти два основні види державної служби:

. Загально функціональна державна служба (типовий варіант державної служби, яка має місце в Секретаріаті Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, в апаратах органів виконавчої влади та інших державних органів). Вказаний вид державної служби регулюється положеннями Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу».

. Спеціалізована державна служба (служба в ОВС, військова, дипломатична, митна, податкова, прикордонна служби, служба в органах прокуратури, юстиції, судових органах тощо). Особливостями зазначених варіантів спеціалізованої державної служби є те, що вони регулюються положеннями спеціальних законів (наприклад, закони України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про службу безпеки України») [32, с.140].

Правове регулювання державної служби. Державна служба являє собою комплексне утворення, з функціонування якого виникає велика кількість суспільних відносин, які регулюються нормами багатьох галузей права (законодавства). Адміністративне право в цьому аспекті займає провідне місце, оскільки його норми упорядковують найважливіші елементи державної служби. Місце та роль адміністративного та інших галузей права в регулюванні суспільних відносин, що виникають в процесі державної служби, зазначені на рис. 1.2:

Рис 1.2 Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державну політику в сфері державної служби визначає Верховна Рада України. Її основними напрямами є вивчення цілей, завдань і принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики і функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України. Указом Президента України від 24 липня 1995 р. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрами».

На Головне управління державної служби покладено прогнозування й планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері державної служби в державних органах та їх апараті, розробку та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробку, координацію й контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та розв’язання інших питань організації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регулюють спеціальні закони України, вирішують ці органи, то є важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Положення про Координаційну раду з питань державної служби затверджує Кабінет Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України [19, с.100-101].

У Законі «Про державну службу» відсутні положення, що стосуються регулювання правового статусу керівників, їх заступників, керівників структурних підрозділів та інших посадових осіб державних підприємств і установ. Водночас слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 p. посади працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств віднесені до четвертої категорії посад державних службовців.

Управління державною службою. У рамках висвітлення організаційно-правових засад державної служби необхідно зупинитися на питаннях управління державною службою. Система управління на рівні держави функціонує з метою координації діяльності державних органів і посадових осіб, здійснення позавідомчого контролю за діяльністю державних службовців, організації підготовки кваліфікованих кадрів для державної служби. Органи, що здійснюють управління державною службою, зазначені на рис. 1.3.










Рис. 1.3. Органи, що здійснюють управління державною службою

Головне управління державної служби України (Головдержслужба) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.

Необхідно зазначити, що правовий статус Головдержслужби змінювався. Від 1994 p., коли її створили, служба була підзвітна і підконтрольна Кабінетові Міністрів України, а від 2000 p., як наслідок проведення реформи державної служби, цей орган виконавчої влади є підзвітним і підконтрольним Президентові України. З метою підвищення ефективності державної служби, її реформування згідно з вимогами Концепції адміністративної реформи було створено Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України.

До складу ради входять: керівник Секретаріату Президента України - голова ради; Міністр Кабінету Міністрів України - заступник голови ради; начальник Головного управління державної служби України - заступник голови ради; Міністр юстиції України; Міністр економіки України; Міністр праці та соціальної політики України; Міністр освіти і науки України; керівник Апарату Верховної Ради України; перший заступник Міністра фінансів України; президент Національної академії державного управління при Президентові України; голова Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України; керівник Головної служби регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента України; голова Національного банку України; директор Департаменту кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також по одному представнику Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, науковці [32, с.141-143].

«Категорія посади» є одним із найважливіших понять державної служби. Вчені розуміють посаду як найпростіший елемент як основну клітину управлінської структури. Системи державної служби використовують високо конструктурований процес для визначення посад організаційної структури.

Державно-службова посада - це визначена структурою та штатним розкладом первинна структурна одиниця органу державної влади (організації) та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами (посадові інструкції) коло службових функції та повноважень [26, с.453].

Процес проходження державної служби в сфері виконавчої влади багато в чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень і обов’язків окремих службовців. За цими ознаками всіх службовців органів державного управління поділяють на види. В теорії адміністративного права та практиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах - положеннях, статутах, рішеннях тощо.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представників адміністративної влади [19, с.103].

Діяльність допоміжного персоналу пов’язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та інші [19, с.103].

Спеціалісти - державні службовці, які за рахунок наявності необхідної професійної освіти і знань сприяють виконанню завдань і функцій державних органів у межах своїх службових повноважень. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти тощо. Їх посади не пов’язано з керівною діяльністю й не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок тощо[32, с.150].

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них - і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення [19, с.104].

За положенням чинного законодавства, Закон України «Про державну службу» визначає сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п’ятнадцять рангів.

Перша категорія - посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України тощо.

Друга категорія - посади заступників глави Секретаріату Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Четверта категорія - посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

П’ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади [2, ст..25].

Що стосується рангів державних службовців, то із зайняттям посади, віднесеної до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг і т. д.

Отже, державна служба, будучи завжди органічно пов’язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави - законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

1.2 Порядок прийняття на службу до митних органів України

Згідно статті 412 МКУ на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я виконувати завдання, покладені на митну службу України.

Законодавство про службу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначає декілька критеріїв для відбору кандидатів. По-перше, ці критерії стосуються власне самої особи претендента на службу в митні органи. Зокрема, проходити службу в митних органах можуть виключно громадяни України, незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та місця проживання. Митне законодавство встановлює досить жорсткі критерії, що стосуються судимості особи [27, с.65].

Так, відповідно до ч. 2 ст. 412 МКУ не можуть бути прийняті на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій. Посадові особи митної служби України, визнані за вироком суду, що набрав законної сили, винними у вчиненні злочину, звільняються із служби в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях.

Законодавством встановлюються й інші обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації. Зокрема не приймаються на службу в митні органи особи: визнані у встановленому порядку недієздатними; займатимуть посади, перебування на яких передбачає прийняття рішень з питань діяльності підприємств, а також службові зносини з такими підприємствами, якщо у штаті цих підприємств перебувають близькі родичі зазначених посадових осіб; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі своїм близьким родичам чи своякам та ін.. Також ці критерії стосуються професійної підготовки претендента на службу в митні органи. В основному такі критерії містяться у Кваліфікаційному довіднику посад митної служби України. Проте, можна навести й примірний перелік загальних критеріїв оцінки претендентів на посади в митні органи. Професійну компетентність претендента визначають: професійні знання, професійні вміння й навички, уміння формулювати точку зору, готовність до дій, оперативність мислення, працездатність і витривалість, самостійність, відповідальність, творчість у вирішенні поставлених завдань. Критерії, що характеризують морально-ділові якості особи такі: рівень загальної культури, стиль спілкування з людьми,схильність до співробітництва з колегами та керівництвом, дисциплінованість та ін. [27, с.65-66].

Прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації на посади державних службовців здійснюється, як правило, на основі конкурсного відбору. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169 [27, с.70].

Особи для прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації подають документи і відомості, передбачені законодавством України. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу в митні органи відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України [1, ст.15].

Відповідно до ч. 1 ст. 412 МКУ, з прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців з метою перевірки відповідності особи роботі, яка їй доручається. Конкретний термін випробування встановлюється залежно від професійного рівня особи і посади, на яку вона прийнята. Як правило за результатами випробування приймається рішення про первинну атестацію працівника та присвоєння спеціального звання. Випробування не встановлюється для осіб, які вступають на службу в митні органи на конкурсній основі, випускників митних закладів освіти та інших вищих закладів освіти, в яких здійснюється підготовка фахівців для митної служби України, а також інших категорій осіб, визначених чинним законодавством [27, с.66].

Громадяни, які приймаються до митних органів, підписують зобов’язання про дотримання обмежень, пов’язаних з проходженням митної служби.

Посадові особи митної служби при виконанні службових обов’язків діють в межах визначених повноважень та керуються при цьому тільки Конституцією України, Митним кодексом та законодавством України, і підпорядковуються тільки своїм безпосереднім та прямим керівникам. Ніхто інший не має права втручатися в законну діяльність посадових осіб митної служби України.

Ст. 413 МКУ встановлює два різновиди морально-правових зобов’язань, що приймають посадові особи митної служби України: Присяга та урочисте зобов’язання. Особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається в особовій справі працівника. Про прийняття Присяги робиться відповідний запис у трудовій книжці.

Отже, прийняття на службу до митних органів України регулюється статтею 412 Митного Кодексу України, згідно якої на службу до митних органів, спеціальних митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку на основі конкурсного відбору.

.3 Особливості проходження служби в митних органах України; спеціальні звання посадових осіб митних органів України

Зазвичай, під проходженням служби в митних органах розуміється сукупність юридичних фактів, які характеризують правовий стан працівників митних органів і відображають його динаміку. До елементів проходження служби відносяться: прийняття на службу в митні органи; присвоєння спеціального звання; проходження службової атестації; переміщення по службі; звільнення [25, с.42].

Організаційною формою проходження державної служби є система державних органів. Їх диференціація за завданнями та функціями вимагає встановлення особливостей проходження служби у відповідних органах, що безпосередньо стосується і проходження служби посадовими особами митних органів. Питання проходження державної служби службовцями митних органів, зокрема і їх посадовими особами регулюються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу» (з тих аспектів проходження служби, які неврегульовані Митним кодексом України), Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» та цілою низкою підзаконних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Головного управління державної служби України, Державної митної служби України.

На мою думку, проходження служби посадовими особами митних органів об’єднує правові норми, які регулюють такі питання:

) прийняття на державну службу (призначення на посаду); 2) прийняття присяги та урочистого зобов’язання посадових осіб митної служби; 3) порядок присвоєння спеціальних звань; 4) стажування; 5) встановлення умов проходження державної служби, зокрема визначення посадових повноважень та відповідальності, режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток), грошового та матеріального забезпечення та ін.; 6) забезпечення безпеки під час виконання службових обов’язків; 7) соціально-правовий захист службовців; 8) організацію професійної підготовки службовців; 9) сумісництво; 10) заохочення; 11) оцінювання професійної діяльності; 12) просування (переміщення) по службі; 13) припинення державної служби.

Проходження державної служби посадовими особами органів митної служби є свого роду певним процесом, який складається з послідовних етапів, зокрема:

) прийняття на службу;

) безпосереднє проходження служби;

) звільнення зі служби.

Аналіз приведених вище аспектів проходження служби посадовими особами митних органів надав змогу звести їх у дві групи:

) перша - ті, які регулюються адміністративно-правовими нормами, зокрема: прийняття на державну службу (призначення на посаду); прийняття присяги та урочистого зобов’язання; стажування; організація професійної підготовки службовців; сумісництво; порядок присвоєння спеціальних звань; заохочення і притягнення посадових осіб до відповідальності; атестацію; просування (переміщення) по службі; забезпечення безпеки під час виконання службових обов’язків;

) друга - ті, які регулюються нормами трудового права, зокрема: встановлення робочого часу для посадових осіб митної служби; грошове та матеріальне забезпечення (преміювання, встановлення надбавок); надання відпусток; соціально-правовий захист службовців.

Однак деякі аспекти проходження служби регулюються як адміністративно-правовими нормами, так і нормами трудового права, наприклад: профорієнтаційна робота; стажування; організація професійної підготовки службовців; сумісництво; заохочення; притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності; підстави і способи припинення державної служби.

Перший елемент (аспект) проходження служби посадовими особами митних органів - прийняття на державну службу, описаний в підрозділі 1.2. даного розділу.

Одним із аспектів проходження служби в органах митної служби є присвоєння спеціальних звань. Так, відповідно до ст.410 МКУ, спеціальні звання присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи. Спеціальне звання дійсного державного радника митної служби присвоюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Спеціальні звання державного радника митної служби 1, 2, 3 рангів присвоюються Президентом України за поданням керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Спеціальні звання радника митної служби 1, 2, 3 рангів, інспекторів митної служби 1, 2, 3, 4 рангів, інспекторів митної служби та молодших інспекторів митної служби присвоюються керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Спеціальне звання курсанта присвоюється керівниками відповідних закладів освіти, що віднесені до сфери управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Порядок присвоєння спеціальних звань визначається Положенням про спеціальні звання посадових осіб митної служби України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця в митних органах, проводитися їх стажування терміном до двох місяців, умови та порядок проведення якого регулюється Положенням про порядок стажування у державних органах, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.1994 р. № 804. Стажування проходять як особи, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду в органах митної служби. Зарахування на стажування, терміни та процедура його проходження оформлюються наказом керівника того митного органу, де проводиться стажування. Під час проходження стажування працівник повинен додержуватись правил внутрішнього трудового розпорядку державного органу, де він проходить стажування.

Одним із необхідних елементів проходження служби є встановлення умов її проходження, зокрема: 1) визначення посадових повноважень (прав та обов’язків); 2) відповідальності; 3) режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток); 4) грошового та матеріального забезпечення (преміювання, встановлення надбавок); 5) передбачення інших гарантій та компенсацій.

Що стосується режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток) посадових осіб митних органів, то у ст.411 МКУ говориться тільки про робочий час, зокрема, у цій статті зазначається, що тривалість робочого часу посадових осіб митної служби України встановлюється відповідно до законодавства України про працю. Однак для виконання невідкладних заходів з митного контролю, митного оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил та інших службових завдань посадові особи митних органів України за розпорядженням керівника митного органу або його заступника можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Оплата праці посадових осіб митних органів України у надурочний, нічний час, а також у святкові і неробочі дні провадиться відповідно до чинного законодавства.

Важливе значення під час проходження служби має грошове та матеріальне забезпечення (преміювання, встановлення надбавок, забезпечення форменим одягом, приміщеннями, комп’ютерною та оргтехнікою тощо), які є певними умовами проходження державної служби посадовими особами митних органів. Так, відповідно до ст.428 МКУ держава гарантує оплату праці посадових осіб митної служби України з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов’язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат. Так згідно Постанови Кабінету Міністрів від 14.04.2004 р. № 497 вказано виплачувати: посадовим особам митної служби, служба яких має роз’їзний характер, надбавку у розмірах згідно із законодавством; посадовим особам регіональних митниць, спеціалізованих митних установ доплату за роботу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; посадовим особам митної служби (крім посадових осіб, які займають штатні посади в митних навчальних закладах і займаються педагогічною або науковою діяльністю), які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності, доплату у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу.

Під матеріальним забезпеченням в науковій літературі розуміється: організований державою та її органами процес обігу матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання) та найбільш раціональне їх перепровадження від виробників до споживачів. На мою думку, матеріальне забезпечення митних органів - це їх забезпечення матеріально-технічними ресурсами, необхідними для своєчасного й безперебійного виконання митних завдань. Питання матеріально-технічного забезпечення митних органів віднесені до компетенції Департаменту ресурсного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації об’єктів митної інфраструктури Державної митної служби України та керівників митних органів різного рівня.

Важливим елементом проходження служби посадовими особами митних органів є система їх професійної підготовки. Однак у ст.417 МКУ мова йде тільки про деякі види системи професійної підготовки, зокрема про підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби, яка відповідно до цієї статті забезпечує:

) підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів; 2) підготовку фахівців митної справи з вищою освітою; 3) перепідготовку працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; 4) підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; 5) стажування молодих спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву; 6) самостійне навчання посадових осіб митної служби України.

До складових цієї підготовки крім тих, які вказані в МКУ також відносять: наставництво; практику; службову підготовку; навчання під час проведення постійно діючих галузевих та міжгалузевих семінарів, науково-практичних конференцій, круглих столів; навчання в наукових школах, які також повинні дістати нормативне закріплення.

До елементів проходження державної служби посадовими особами в митних органах відноситься сумісництво, яке в п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій визначено як виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом [4, п.1].

Відповідно до ст.415 МКУ, посадові особи митної служби України не мають права:

) займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності та медичної практики); 2) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю; 3) бути повіреним третіх осіб у митних справах. Відповідно до Роз’яснення Головного управління державної служби «Про роботу державних службовців за сумісництвом», державний службовець не має права виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики) [18].

Однак державні службовці можуть займатися творчою діяльністю, яка не входить до їх функціональних обов’язків (в тому числі і на умовах сумісництва) у вільний від своєї основної роботи час.

Важливим стимулюючим фактором і одним із елементів проходження служби є застосування заохочень. Відповідно до п.12 Закону України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», заохочення є важливим засобом впливу на посадових осіб митної служби і зміцнення службової дисципліни, що реалізується у формі заходів матеріального та морального стимулювання, які застосовуються до посадових осіб митної служби за сумлінне ставлення до своїх службових обов’язків.

Посадові особи митної служби заохочуються за зразкове виконання покладених на них службових обов’язків, бездоганну службу, активність та ініціативність, виявлені під час виконання своїх службових обов’язків.

За значні трудові досягнення та виявлення самовідданості, мужності, героїзму і відваги посадові особи митної служби можуть бути представлені до присвоєння почесних звань та нагородження державними нагородами.

Заохочення застосовуються на підставі сукупної оцінки професійних якостей, результатів роботи, ступеня активності, ініціативності та дисциплінованості посадової особи митної служби.

Важливим аспектом проходження служби в митних органах є оцінювання персоналу.

Однак слід відмітити два важливих моменти:

) на даний час в органах митної служби відсутня загальноприйнята, і як слід нормативно закріплена система оцінки професійних і ділових якостей державного службовця;

) існуючі системи оцінки ефективності професійної діяльності спеціалістів митних органів не враховують специфіки державної служби. Це зумовлює різні вимоги та різні підходи до визначення критеріїв оцінки діяльності посадових осіб митних органів та не сприяє об’єктивності такої оцінки і виробленню єдиної стратегії щодо підвищення професіоналізму та компетентності державної служби в органах митної служби.

Доцільно виділити дві основні форми оцінювання професійної діяльності державних службовців митних органів: 1) атестація; 2) щорічна оцінка виконання службовцями митних органів покладених на них обов’язків і завдань.

Так, під атестацією розуміють перевірку (визначення) відповідності ділової кваліфікації, рівня знань і навичок посадової особи митного органу, інших його суспільно значущих якостей посаді, яку він займає. Як зазначено в Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р. № 1984 атестація посадових осіб митної служби проводиться з метою підвищення ефективності їх діяльності та відповідальності за доручену справу [14, п.1].

Просування (переміщення) по службі посадових осіб митних органів провадиться: а)на вищі посади - в порядку просування по службі; б) на рівнозначні посади - у разі необхідності укомплектування інших посад або для доцільнішого їх використання з урахуванням ділових і особистих якостей, стану здоров’я, віку та підготовки за новою спеціальністю; в) у зв’язку з початком навчання у митних закладах освіти; г) на нижчі посади.

Рішення про переведення по службі приймається керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи.

Так, переведення по службі на вищу посаду здійснюється з урахуванням ділових і моральних якостей працівника, його організаторських здібностей, результатів роботи і атестації, авторитету в колективі. Вищі посади можуть заміщатися на конкурсних засадах. Проведення конкурсу регулюється Положенням про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 782. Так, відповідно до цього Положення, рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу, в якому оголошується конкурс. Його наказом утворюється конкурсна комісія, яку очолює, як правило, заступник керівника. Інформація про конкурс на заміщення вакантних посад та умови конкурсу публікуються в пресі та поширюються через інші засоби масової інформації не пізніш як за місяць до проведення конкурсу і доводяться до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс[15, п.6].

Останнім процедурним аспектом проходження служби є припинення державної служби. Так, згідно з п.44 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України, посадові особи митних органів, які виявили бажання звільнитися зі служби, письмово попереджають про це керівника митного органу не пізніш як за два тижні до дня звільнення. Посадові особи митних органів звільняються зі служби: за віком - у разі досягнення віку, встановленого для них пунктом 10 цього Положення; через хворобу - у разі визнання їх непридатними до служби в митних органах за рішенням медичної комісії; через службову невідповідність; за порушення дисципліни, правил митного контролю, за інші вчинки, що дискредитують службову особу, відповідно до Дисциплінарного статуту працівників митних органів України; за власним бажанням; через скорочення штатів - у разі відсутності можливості використання по службі; у зв’язку з переведенням у встановленому порядку на іншу роботу.

Службові особи, засуджені за вчинення злочину, підлягають звільненню зі служби в митних органах після набуття законної сили вироку суду. Звільнення з роботи службових осіб митних органів провадиться керівниками органів, які мають право прийняття на роботу.

Отже, до елементів проходження служби відносяться: прийняття на службу в митні органи; присвоєння спеціального звання; проходження службової атестації; переміщення по службі; звільнення. Питання проходження державної служби службовцями митних органів, зокрема і їх посадовими особами регулюються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу» (з тих аспектів проходження служби, які неврегульовані Митним кодексом України), Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» та цілою низкою підзаконних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Головного управління державної служби України, Державної митної служби України.

митний служба посадовий формений

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

.1 Права та обов’язки посадових осіб митних органів України

Права посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов’язків з метою забезпечення публічних інтересів. У зв’язку з цим вони повинні бути політично нейтральними, неупередженими державними службовцями, які діють виважено і результативно, дотримуються етичних вимог, підвищують авторитет державної служби, зміцнюють репутацію державного службовця митної служби.

Однак слід зазначити, що недоліком МКУ є те, що у ньому права та обов’язки посадових осіб подаються у не систематизованому порядку, що як слід ускладнює їх розуміння та реалізацію. Крім цього, у посадових інструкціях не завжди проводиться чітке розмежування службових обов’язків і прав посадових осіб митних органів. Така ситуація має негативні наслідки, оскільки трапляються випадки, коли службовий обов’язок розцінюється як право посадової особи на вчинення відповідних дій, що може привести до бездіяльності і як слід до безвідповідальності посадової особи стосовно вирішення тих чи інших питань службової діяльності. У ст.408 МКУ лише зазначено, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов’язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України „Про державну службу”.

О.Ю.Оболенський права державного службовця поділяє на три групи: 1) права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист (ознайомлення з документами, які визначають його права та обов’язки на державній посаді державної служби; ознайомлення з усіма матеріалами своєї особової справи; проведення на його вимогу службового розслідування для спростування відомостей, які плямують його честь і гідність; право на звертання державного службовця до відповідних органів державної влади або до суду для вирішення спорів, що пов’язані з державною службою та ін.); 2) права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків (одержання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків; відвідування в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації та ін.); 3) права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця (участь за своєю ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади; просування по службі, збільшення заробітної плати з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації; пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби; об’єднання в професійні спілки; право на заробітну плату; право на щорічну оплачувану відпустку та ін.) [28, с.191-193]. Ю.П.Битяк, права службовців поділяє на: 1) загальні, які надані всім державним службовцям, і 2) спеціальні (конкретні), які визначаються для кожного службовця залежно від посади, яку він займає [20, с.92].

На мою думку, права посадових осіб митних органів доцільно поділити на дві групи: 1) загальні, тобто ті, які мають усі посадові особи незалежно від місця служби чи займаної посади; 2) спеціальні (спеціалізовані), які залежать від органу в якому проходить службу посадова особа та від посади яку вона займає.

Так, до загальних прав посадових осіб митних органів можна віднести такі: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень управлінських рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; розпоряджається фінансовими та матеріальними ресурсами; представляти інтереси митного органу; укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до їх компетенції; контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни; здійснювати добір і розстановку кадрів; здійснювати професійну підготовку підлеглих; давати підлеглим працівникам доручення та контролювати їх виконання; підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади; застосовувати заохочення та дисциплінарні стягнення; здійснювати перерозподіл штатної чисельності підпорядкованих підрозділів; здійснювати заходи щодо виявлення, попередження та припинення корупції, інших протиправних дій з боку підлеглих працівників; розглядати звернення фізичних чи юридичних осіб; на оплату праці залежно від займаної посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження державної служби; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захист своїх законних прав та інтересів у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Спеціальні права посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів у межах закону та їх компетенції. Так, наприклад, аналіз Примірного Положення про митницю, надав змогу зробити висновок про те, що начальник митниці має такі спеціальні права: розпоряджається фінансовими та матеріальними ресурсами митниці; представляє інтереси митниці в інших органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, в установах і організаціях; укладає господарські та інші угоди з питань, що належать до його компетенції; контролює дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни, організацію бухгалтерського обліку в митниці; здійснює добір і розстановку кадрів; проводить виховну роботу з кадрами; здійснює професійну підготовку особового складу митниці; видає накази та розпорядження, приймає інші управлінські рішення; віддає працівникам митниці доручення та контролює їх виконання, а також якість і своєчасність виконання ними доручень; підписує фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; затверджує наказами положення про митні пости, інші структурні підрозділи митниці, а також затверджує посадові інструкції працівників митниці; вносить подання та порушує клопотання щодо призначення на посади, звільнення з посад працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; направляє працівників митниці до закладів освіти для їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; організовує навчання працівників без відриву від служби; працевлаштовує випускників вищих навчальних закладів, що навчалися за направленнями митних органів за державним замовленням, а також проходження студентами виробничої практики на робочих місцях; застосовує заохочення, дисциплінарні стягнення та заходи дисциплінарного впливу до працівників митниці згідно з номенклатурою посад, а також порушує клопотання про застосування заохочень, дисциплінарних стягнень та заходів дисциплінарного впливу до працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; приймає рішення про проведення в митниці службових розслідувань у порядку, установленому законодавством України; організовує проведення атестації посадових осіб митниці згідно з номенклатурою посад; здійснює перерозподіл штатної чисельності підрозділів митниці; контролює дотримання особовим складом правил носіння форменого одягу, правил зберігання й застосування посадовими особами митниці вогнепальної зброї, боєприпасів, спеціальних засобів; організує проведення розслідування випадків їх неправомірного застосування або втрати; здійснює заходи щодо виявлення, попередження та припинення корупції, інших протиправних дій з боку працівників митниці; розглядає скарги, заяви та клопотання юридичних і фізичних осіб, вживає заходи щодо усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності й громадян; проводить особистий прийом громадян [6, п.4.1.-4.6.].

Беручи до уваги те, що у п.4 Примірного Положення про митницю права керівника митниці подаються у несистематизованому порядку, у зв’язку з чим не ясно, що слід розуміти під правом, а що під обов’язком за невиконання якого посадова особа може бути притягнена до відповідальності.

Спеціальні права інших посадових осіб, як керівників так і представників влади визначаються у типових кваліфікаційних характеристиках і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Під професійно-кваліфікаційною характеристикою посади державного службовця розуміється нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов’язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи. Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийняття на державну службу, просуванні по ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов’язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців [7].

Крім того, весь комплекс прав посадових осіб митних органів можна поділити на: 1) загальногромадянські; 2) загально-службові; 3) спеціально-службові; 3) особистісні. Так, до загальногромадянських прав посадових осіб митних органів можна віднести, з одного боку, реалізацію ними конституційного права громадян України в управлінні державними справами (ст.38 Конституції України), з другого - посадові особи користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України. Загально-службові права посадових осіб, як державних службовців визначені у ст.11 Закону України „Про державну службу”. Спеціально-службові права визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Частина із загально-службових прав посадових осіб, як державних службовців, які визначені у ст.11 Закону України „Про державну службу” є так званими особистісними правами, зокрема це право: на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Загалом, особистісні права посадових осіб митних органів можна звести у такі групи: 1) ті, що пов’язані із кар’єрою, зокрема: участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей сумлінного виконання своїх службових обов’язків; перепідготовку (перекваліфікацію) і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету; 2) ті, що пов’язані із матеріальним забезпеченням, відпочинком та соціальним захистом, зокрема: на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, особливих умов державної служби, якості, досвіду та стажу роботи; грошове утримання та інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами; щорічну оплачувану відпустку терміном не менш як 30 календарних днів, додаткову відпустку за наявністю відповідного стажу державної служби; здорові, безпечні для високопродуктивної роботи умови праці; медичне обслуговування; пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу; обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або непрацездатності в період проходження державної служби; 3) ті, які пов’язані із захистом його прав і свобод, зокрема право: вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; захист своїх законних прав і інтересів у вищестоящих державних організаціях та у судовому порядку; об’єднання у професійні спілки (асоціації) для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів.

У той же час, окрім прав, працівники митних органів є носіями юридичних обов’язків, встановлених нормами права і обов’язкових до виконання посадових функцій. Працівник митних органів, як і інший державний посадовець, виконує покладені на нього обов’язки у відповідності з чинним законодавством, діє в його рамках у межах своєї компетенції і виконує розпорядження тільки свого безпосереднього начальника. При здійсненні своїх обов’язків працівник митного органу захищається державою. Це означає, що ніхто не може втручатися в його діяльність, і від такого втручання працівник митного органу захищений у встановленому законом порядку[34, с.313].

У юридичні літературі службові обов’язки визначають як: 1) „організаційно-регламентуючий документ, який визначає сукупність трудових прийомів виконавця”; 2) визначену законом міру належного, яка виражає обов’язок певної поведінки, що вимагається уповноваженою особою від іншого суб’єкта з метою задоволення її власного інтересу [22, с.10; 33, с.46].

Ю.М.Старилов наголошує, що саме обов’язки службовця визначають сутність його службової діяльності [31, с.324].

І.М.Пахомов вказує, що обов’язки службовця спираються на принципи служби [30, с.32-34].

Як права, так і обов’язки працівника митних органів можна поділити на загальні і спеціальні. Вони ще визначаються як загально-посадові і спеціальні. Перші зумовлені обов’язками державних службовців та митним законодавством. До них відносяться такі обов’язки: 1)забезпечувати при здійсненні своєї діяльності дотримання вимог Конституції України та інших законів. Така вимога випливає із принципу законності будь якої правозастосовної діяльності; 2) дотримуватися і захищати права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, сприяти їм при їх здійсненні. Така вимога випливає із конституційного положення про те, що зміст діяльності державних органів визначається їх здатністю слугувати людині, вчасно і ефективно захищати її законні права та інтереси; 3) виконувати накази, розпорядження і вказівки вищестоящих в порядку підпорядкування органів та їх керівників. Втім ніхто не зобов’язаний виконувати протизаконні вказівки і розпорядження. Виконанню підлягають лише правомірні розпорядження і ті, що стосуються безпосередньо посадової діяльності; 4) своєчасно розглядати звернення та заяви фізичних і юридичних осіб, що забезпечує оперативність їх розгляду і прийняття рішень, є гарантом запобігання виникненню збитків; 5) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, що є запорукою чіткої і ефективної роботи митних органів, усунення тяганини і швидкого митного оформлення; 6) підтримувати рівень кваліфікації і постійно її підвищувати випливає із необхідності високого професіоналізму працівників митних органів при здійсненні своєї діяльності. ДМСУ здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби України за окремими напрямками діяльності також у вищих закладах освіти за державним замовленням. Обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації встановлюються, виходячи з потреб митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій та вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників і узгоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади; 7) зберігати державну та іншу таємницю, що стала відомою у зв’язку з виконанням посадових обов’язків. Це стосується і відомостей про фізичних осіб, які перетинають митний кордон чи мають відношення до митниці. При прийнятті на посаду, яка вимагає доступу до відомостей, які є державною таємницею, працівник митного органу має пройти відповідну процедуру допуску. Він повинен досконало вивчити чинне законодавство і порядок ознайомлення з такою інформацією[34, с.313]. Так само як і спеціальні права, спеціальні обов’язки посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів. Так, наприклад, відповідно до п.3 Типового положення про митний пост, керівник митного посту виконує такі обов’язки: 1) відповідає за: якісне, повне та своєчасне виконання покладених на митний пост завдань; повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обов’язкових платежів) у зоні діяльності митного поста; дотримання посадовими особами митного поста вимог законодавства України; організацію роботи з виявлення й припинення контрабанди та порушень митних правил; організацію роботи з охорони праці, створення безпечних умов праці, забезпечення дотримання вимог пожежної безпеки; 2) контролює виконання посадовими особами митного поста службових обов’язків; 3) організує професійну підготовку особового складу митного поста й бере участь у цій підготовці; 4) організує та веде виховну й профілактичну роботу серед особового складу митного поста; 5) забезпечує захист державної таємниці під час проведення всіх видів секретних робіт з документами та виробами, що містять державну таємницю; контролює виконання посадовими особами митного поста законодавства з питань охорони державної таємниці; 6) вживає заходів до усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності й громадян [6, п.4.5.].

Обов’язки інших посадових осіб, крім керівників визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Так, наприклад, відповідно до п.2 Типової посадової інструкції інструктора-кінолога митної служби, останній зобов’язаний: проводити організацію діяльності кінологічної служби у ввіреній йому зоні та контролювати роботу кінологічних підрозділів митниць в цій зоні; розробляти перспективні та поточні плани підготовки кінологів і службових собак; організовувати практичне навчання кінологів та підготовку службових собак, особисто проводити тренування собак у митницях та в навчальному центрі цієї зони; проводити теоретичні заняття для оперативного складу митниць з питань застосування службових собак при пошуку наркотиків; постійно вивчати оперативну обстановку, динаміку, канали та способи переміщення контрабанди наркотиків в зоні та в залежності від особливостей їх зміни проводити практичну підготовку кінологів та собак та ін. [9, п.2].

Як вірно, на мою думку, зазначає О.Ю.Оболенський, „державний службовець органічно пов’язаний з державою, й уже через це до нього висуваються специфічні вимоги: не чинити дій, які приводять до підриву авторитету державної служби, не брати участі в страйках, а також інших діях, що порушують функціонування державних органів” [28, с.194].

Посадові особи митних органів мають утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній службі або завдати збитків державному митному органові чи справити враження, що службовці митних органів не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам. Посадові особи митних органів не мають права використовувати свої службові обов’язки, авторитет державної служби і знання документів для того, щоб критикувати діяльність органів державної влади та їхніх посадових осіб. Нормативно-правовими актами визначаються конкретні функції та повноваження посадових осіб митних органів, які вони зобов’язані чітко виконувати. Невиконання або неналежне виконання службових повноважень розглядається як посадовий проступок. Посадові особи митних органів зобов’язані визнавати права та свободи громадян, забезпечувати й захищати їхні законні інтереси. Виконуючи ці обов’язки, посадові особи митних органів забезпечують стабільність та законність суспільних відносин у сфері митної справи. Посадові особи митних органів зобов’язані дотримуватись норм службової етики.

Беручи до уваги вище приведене, доцільним є до ознак загальних та спеціальних обов’язків посадових осіб митних органів віднести такі: 1) за їх допомогою визначається необхідна службова поведінка; 2) визначається сутність службової діяльності посадової особи; 3) конкретизують покладені на посадову особу службові завдання; 3) визначають певні межі поведінки посадових осіб при здійсненні завдань та функцій, визначених конкретними посадами; 4) обов’язки посадових осіб охоплюють встановлені для них заборони та обмеження.

Отже, права та обов’язки посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов’язків з метою забезпечення публічних інтересів.

.2 Правовий захист посадових осіб митних органів України

Для забезпечення нормального функціонування та підтримання свого авторитету держава захищає у правовому, матеріальному і моральному відношенні своїх службовців[23, с. 61].

Глава 65 МКУ встановлює гарантії правового захисту працівників митної служби України. Під правовим захистом державного службовця слід розуміти систему правових гарантій їх правового статусу, що закріплена в законодавчих та підзаконних актах, а також діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо їх реалізації, спрямовану на забезпечення недоторканості державного службовця, можливості здійснення ним своїх прав, виконання обов’язків і ліквідації наслідків їх порушень шляхом застосування правового примусу.

Ст.422 МКУ визначає правові гарантії захисту життя, здоров’я і майна посадових осіб митної служби України. Посадові особи митної служби України перебувають під захистом закону. Захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна цих посадових осіб та членів їхніх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій здійснюється відповідно до Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та забезпечується мірами відповідальності, передбаченими Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення[24, с.297].

Заходи правового захисту посадових осіб митної служби можна підрозділити на два різновиди. Заходи правового захисту працівників, що здійснюються підрозділами митних органів або громадськими організаціями працівників (внутрішні заходи). Спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників митних органів, що здійснюються спеціально уповноваженими державними органами (зовнішні заходи)[27, с.69].

До першої групи заходів слід віднести заходи, що здійснюються юридичними підрозділами та підрозділами внутрішньої безпеки митних органів.

Відповідно до Положення про юридичну службу митного органу, спеціалізованого митного управління, організації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30 грудня 1999 р. № 871, на ці підрозділи покладається обов’язок надавати працівникам митних органів юридичні консультації, у тому числі, й з питань забезпечення безпеки, захисту життя, здоров’я, честі, гідності, майна цих осіб та членів їхніх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій. Систему заходів, які проводять підрозділи внутрішньої безпеки митних органів у взаємодії з правоохоронними органами, що спрямовані на захист посадових осіб митної служби і членів їх сімей передбачено наказом Державної митної служби України № 511 від 10 червня 2005 р. „Про затвердження Положення про Департамент внутрішньої безпеки Державної митної служби України та підрозділи внутрішньої безпеки митної служби України”. Пункт 2.1.8. зазначеного наказу визначає, що одним із основних завдань сектору внутрішньої безпеки митного органу є участь у розробці та реалізації системи заходів, які проводяться у взаємодії з правоохоронними органами, спрямованих на захист посадових осіб митного органу і членів їх сімей від злочинних посягань на життя та здоров’я у зв’язку з їх службовою діяльністю.

Крім зазначених вище підрозділів митних органів захисні функції стосовно працівників митних органів здійснюють і професійні спілки, які на законних підставах створюються в цих державних органах. Відповідно до ст. 19 Закону раїни 15 вересня 1999 р. „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ” , профспілки, їх об’єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також іншими об’єднаннями громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” працівники митних органів підлягають державному захисту від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на їх життя, здоров’я, житло і майно та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю.

Ст. 15 цього закону визначає державний орган, який здійснює заходи забезпечення безпеки щодо працівників митної служби та їх близьких родичів -це органи внутрішніх справ. Для забезпечення безпеки працівників митних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи: особиста охорона, охорона житла і майна; видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; встановлення телефону за місцем проживання; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту; переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зовнішності, переселення на інше місце проживання.

Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки визначені у ст. 13 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю або майну. Відповідно до абз. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 р. № 10 „Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку виходячи з конкретних обставин з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози, даних, що характеризують особу, яка її висловлює, стосунків останньої з особою якій погрожують.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників митних органів та їх близьких родичів може бути: заява працівника або його близького родича; звернення керівника відповідного державного органу; отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Одним із різновидів правового захисту передбаченого митним законодавством є самозахист працівників митних органів, тобто застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї у разі злочинних посягань та інших протиправних дій щодо них[27, с.71].

Відповідно до ст. 423 МКУ фізична сила, спеціальні засоби та зброя застосовуються посадовими особами митної служби України лише у випадках, передбачених цим Кодексом. За законодавством України з метою забезпечення виконання вимог, розпоряджень, що добровільно не виконуються, для власної безпеки і припинення противоправних дій правопорушників, посадові особи митних органів під час виконання службових обов’язків мають право крім спеціальних засобів і вогнепальної зброї можуть застосовувати фізичний вплив, що передбачено в ст. 424 МКУ. Посадові особи митної служби України мають право застосовувати наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, обладнання для відкриття приміщень, засоби для примусової зупинки транспортних засобів та інші спеціальні засоби під час виконання службових обов’язків. Ст. 425 МКУ визначає випадки застосування спеціальних засобів, що зменшує для посадових осіб митних органів вірогідність заподіяння їм тілесних ушкоджень або іншої шкоди для здоров’я. Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахування обстановки, що складається, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Відповідно до ст. 426 МКУ, під час виконання службових обов’язків окремим категоріям посадових осіб митної служби України, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, надається право зберігати, носити вогнепальну зброю. Порядок застосування вогнепальної зброї посадовими особами митної служби України регулюється положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік спеціальних засобів, вогнепальної зброї та набоїв до неї, що надаються для використання посадовими особами митної служби України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1953.

Посадові особи митних органів як крайній захід мають право застосовувати зброю для відбиття групового чи збройного нападу на них або окремих громадян, якщо їхньому життю та здоров’ю загрожує небезпека. Застосування вогнепальної зброї є крайньою мірою. Посадові особи застосовують вогнепальну зброю коли правопорушник вчиняє збройний опір або іншим чином ставить під загрозу життя та здоров’я працівників митних органів та оточуючих людей. За неправомірне застосування спеціальних засобів і зброї посадові особи митних органів несуть відповідальність згідно з чинним законодавством[27, с. 71].

Юридична відповідальність за посягання на життя, здоров’я, честь, гідність та майно працівників митних органів не передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відсутність адміністративно-правових санкцій за протиправні посягання на життя, здоров’я, честь, гідність та майно працівників митних органів суттєво впливає на рівень правового захисту цієї категорії громадян. У деякій мірі ці проблеми вирішує Кримінальний кодекс України, який встановлює кримінальну відповідальність за вказані вище діяння у ст. 345 „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”, ст. 347 „Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”, ст. 348 „Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця”, ст. 349 „Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника”. Захист честі, гідності та ділової репутації працівників митних органів здійснюється відповідно до цивільного законодавства[3, ст.345,347,348,349].

Отже, для забезпечення нормального функціонування та підтримання свого авторитету держава захищає у правовому, матеріальному і моральному відношенні своїх службовців. Працівники митних органів підлягають державному захисту від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на їх життя, здоров’я, житло і майно та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю.

.3 Соціальний захист посадових осіб митних органів України

Соціальний захист державних службовців - це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав. Об’єктом соціального захисту державного службовця є майнова сфера, тобто матеріальні блага та послуги, які надаються державою з метою забезпечення для даної соціально-професійної групи всієї повноти прав громадян держави та компенсації обмежень та заборон, що витікає з умов проходження державної служби [24, с.255].

Соціальному захисту працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій присвячено главу 67 МКУ. Відповідно до ч. 1 ст. 427 МКУ держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення. Матеріально-побутового забезпечення посадових осіб митної служби включає: оплату праці працівників митних органів та їх житлове забезпечення.

Ст. 428 МКУ встановлює гарантії оплати праці посадових осіб митної служби України. Держава гарантує оплату праці посадових осіб митної служби України з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов’язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат. На виконання положень Митного кодексу України щодо гарантій оплати праці працівників митної служби прийнято постанову “Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби”, у якій визначено конкретні різновиди та розміри грошового забезпечення посадових осіб та оплати праці працівників митної служби[10, п.4].

Для реалізації положень закону та зазначеної постанови наказом Державної митної служби України від 22 червня 2006 р. № 523 затверджено “Порядок установлення надбавок посадовим особам та працівникам митної служби”. Преміювання працівників митних органів здійснюється відповідно до “Положення про преміювання посадових осіб та працівників митної служби”, затвердженого наказом Державної митної служби України від 22 червня 2006 р. № 525. Зазначена постанова, крім того, передбачає виплату посадовим особам митної служби матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в розмірах, що не перевищують середньомісячної заробітної плати посадової особи [27, с. 73]. Порядок житлового забезпечення посадових осіб митної служби України визначено у ст. 429 МКУ. Посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове одержання житла. Таке право зберігається за посадовими особами митної служби України після виходу на пенсію за наявності у них стажу служби в митній службі України 20 і більше років. Митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть мати відомчий житловий фонд, що формується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадові особи митної служби України мають право на одержання за місцем проживання або роботи безпроцентної позики на індивідуальне або кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів.

Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в митних органах України, затверджено наказом Державної митної служби України від 8 січня 2000 р. № 60. Цим положенням передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення мають знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації митного органу у віданні якого ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради, на території якої знаходиться відповідний орган. Працівники, які проживають у службових жилих приміщеннях і потребують поліпшення житлових умов, за їх бажанням, можуть забезпечуватися іншими службовими жилими приміщеннями. Працівники, що припинили трудові відносини з установою за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку[27, с. 74].

Нормативною основою гарантій у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, старості та інших обставин є : Конституція України, Митний кодекс України, Закон України від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення”, Закон України від 22 жовтня 1993 р. „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу”, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Закон України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, Закон України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 678 “Про затвердження Порядку здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов’язаної з виконанням ними службових обов’язків” [27, с.74].

Право працівників митних органів на пенсійне забезпечення закріплено уст. 430 МКУ та інших нормативно-правових актах. Пенсійне з законодавство передбачає такі різновиди пенсій працівників митних органів: пенсії за віком працівників митних органів; пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою); пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України „Про державну службу”. Пенсія державним службовцям, в тому числі, посадовим особам митних органів виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, чоловіки - 60 років, жінки - 50 років, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом України „Про державну службу”, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок. Такі умови одержання пенсії встановлені для осіб, що виходять на пенсію з посади державного службовця. Інші категорії громадян, що претендують на отримання пенсії державного службовця повинні мати загальний стаж державної служби не менше 20 років.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Посадова особа митного органу, звільнена з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах і відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Важливою гарантією соціального захисту працівників митних органів є забезпечення їх медичним обслуговуванням, оздоровленням та реабілітацією. Перш за все слід зазначити, що Державна митна служба України немає власної системи закладів охорони здоров’я працівників митних органів. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування від 14 січня 1998 р., передбачають різновиди соціальних послуг та матеріального забезпечення, що надаються працівникам митних органів як громадянам України[27, с.75].

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 240-р „Про розроблення проектів нормативно-правових актів з питань підвищення престижу державної служби та забезпечення соціального захисту державних службовців, яких звільнено за станом здоров’я” розроблено Положення про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців, що затверджено спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Головного управління державної служби України та Державного управління справами від 18 лютого 2003 р. № 75/24/1. Це Положення встановлює єдиний порядок організації та проведення щорічних профілактичних медичних оглядів державних службовців у визначених закладах охорони здоров’я. Метою проведення медичного огляду є визначення стану здоров’я державних службовців та проведення профілактичних і лікувальних заходів.

Щорічне реабілітаційне та санаторно-курортне лікування працівників митних органів повинно забезпечувати послідовність попереднього лікування у госпіталях, лікарнях, поліклініках і амбулаторіях. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 2000 р. № 245-р було підтримано пропозицію Державної митної служби України про передачу в оренду терміном на 49 років цілісного майнового комплексу медичного реабілітаційного центру „Перлина” (м.Ялта) професійній спілці працівників митних органів України. Таким чином, професійна спілка може всебічно та повно надавати можливість працівникам митних органів проходити медико-психологічну та санаторно-курортну реабілітацію у МРЦ „Перлина”[27, с.76].

Державне соціальне страхування працівників митних органів у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є важливою гарантією соціального захисту цієї категорії працівників. Ст. 34 Закону України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” встановлює такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); забезпечення оздоровчих заходів щодо працівників митних органів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування працівників та членам їх сімей, оплата путівок до дитячих оздоровчих закладів та ін.). Ст. 35 зазначеного Закону визначає страхові випадки надання допомоги по тимчасовій непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім’ї; догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби; тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу; протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; санаторно-курортного лікування.

Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов’язаної з виконанням ними службових обов’язків, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 678. Цей Порядок визначає механізм, умови і розміри здійснення за рахунок Державного бюджету України компенсації шкоди в разі загибелі, інвалідності або іншого ушкодження здоров’я працівника митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації, що сталися внаслідок нещасного випадку або були заподіяні йому умисно під час виконання чи були пов’язані з виконанням таким працівником службових обов’язків. Розмір компенсації шкоди потерпілому працівнику митного органу залежить від характеру цієї шкоди.

У разі каліцтва, заподіяного працівнику митних органів під час виконання службових обов’язків, та інвалідності у період проходження служби або не пізніше 3-х місяців після звільнення зі служби чи захворювання, нещасного випадку в період служби йому виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі 3-5-річного грошового утримання за останньою посадою та призначається пенсія по інвалідності: 1-ша група - п’ятирічного, 2-га - чотирирічного, 3-тя - трирічного грошового утримання[23, с.63].

У разі загибелі працівника його спадкоємцям виплачується різниця між 10-річною сумою середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) постраждалого за останньою посадою на день нещасного випадку та сумою, виплаченою Фондом соціального страхування від нещасних випадків за цим нещасним випадком.

У разі іншого ушкодження здоров’я працівника внаслідок нещасного випадку - як різниця між середньомісячним заробітком (грошовим забезпеченням) постраждалого на останній робочий день перед установленням втрати ним професійної працездатності за кожний відсоток втрати професійної працездатності та сумою, виплаченою Фондом соціального страхування від нещасних випадків за цим нещасним випадком. Повторна виплата компенсації шкоди за тим же нещасним випадком проводиться з вирахуванням суми коштів, сплачених раніше[27, с.77]. Відповідно до ст. 21 Закону України від 23 вересня 1999 р. „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові митних органів внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; страхові виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); одноразову допомогу в разі стійкої втрати працездатності або смерті потерпілого (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого); пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; допомогу дитині яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхові виплати на медичну та соціальну допомогу.

Законодавство України гарантує й соціальний захист членів сім’ї працівника митних органів. Відповідно до ст. 432 МКУ у разі загибелі працівника митного органу, спеціалізованої митної установи, організації під час виконання службових обов’язків непрацездатним членам сім’ї загиблого, які перебували на його утриманні, органами соціального захисту щомісячно виплачується компенсація в розмірі між частиною грошового забезпечення загиблого, що припадала на їх частку, і призначеною пенсією у зв’язку з втратою годувальника без урахування одноразової допомоги. Крім того, Закон України від 23 вересня 1999 р. „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” гарантує виплату пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та страхові виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 21 зазначеного Закону зобов’язує Фонд соціального страхування від нещасних випадків організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Ч. 3 ст.429 МКУ встановлює гарантії житлового забезпечення сімей загиблих працівників митних органів. У разі загибелі посадової особи митної служби України у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків за сім’єю загиблого зберігається право на отримання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі цієї посадової особи. Важливим напрямком соціального захисту є соціальна робота з сім’ями працівників митних органів. Вона полягає перш за все у матеріальній та моральній підтримці сімей загиблих працівників митних органів. Інший аспект цієї діяльності полягає у роботі соціально-психологічних служб митних органів із забезпечення нормального морально-психологічного клімату в сім’ях працівників, якщо ці проблеми безпосередньо пов’язані з професійною сферою. Отже, соціальний захист державних службовців - це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав. Об’єктом соціального захисту державного службовця є майнова сфера, тобто матеріальні блага та послуги, які надаються державою з метою забезпечення для даної соціально-професійної групи всієї повноти прав громадян держави та компенсації обмежень та заборон, що витікає з умов проходження державної служби

РОЗДІЛ 3. ФОРМЕНИЙ ОДЯГ ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

.1 Порядок видачі форменого одягу посадовим особам митних органів, його види

Однією з особливостей проходження служби в митних органах є обов’язковість носіння форменого одягу з відповідними знаками розрізнення. Крім Митного кодексу, це питання регулюється Наказом «Про затвердження правил носіння форменого одягу посадових осіб митної служби України, курсантами митних закладів освіти».

Згідно даного положення формений одяг встановлюється: парадний та повсякденний.

Парадна форма - при отриманні нагород, у святкові дні, на урочистих засіданнях, інших офіційних заходах за вказівкою начальників митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій та митних закладів освіти.

Повсякденна форма - при виконанні службових обов'язків у митних органах, спеціалізованих митних установах, організаціях та митних закладах освіти, при несенні служби на митному кордоні України (черговими під час чергування, курсантами під час навчання) [16].

До повсякденної форми належить формений одяг, який видається додатково посадовим особам митної служби, які здійснюють митний огляд товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, а також особовому складу підрозділів власної безпеки, організаційно-контрольних підрозділів, чергових служб, підрозділів охорони праці, господарсько-експлуатаційних відділів митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, що безпосередньо займаються питаннями матеріально-технічного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації митних об'єктів, водіям усіх категорій, а також формений одяг, що видається додатково особовому складу митної варти при виконанні спеціальних заходів, пов'язаних з виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою контрабанди та порушень митних правил, запобіганням таким порушенням[8, п.1.3.].

Кожна з цих форм одягу в свою чергу ділиться на літню і зимову. Перехід на літню або зимову форму одягу проводиться згідно наказу начальників митниць, митних установ та організацій.

В положенні чітко вказані зразки форменого одягу, враховуючи стать посадової особи, для:

дійсного державного радника і державних радників митної служби;

радників та інспекторів митної служби;

курсантів митних закладів освіти.

Кількість предметів на одну посадову особу та термін їх експлуатації вказані в нормах забезпечення форменим одягом посадових осіб митної служби і терміни його експлуатації.

Видача нового форменого, спеціального одягу, взуття та знаків розрізнення за нормами здійснюється тільки після закінчення терміну носіння раніше виданих аналогічних предметів.

При несвоєчасній видачі форменого одягу та його предметів, взуття, знаків розрізнення з об'єктивних причин терміни носіння вираховуються з моменту настання права на його отримання.

Повернення предметів щойно отриманого форменого, спеціального одягу і взуття на склад митної установи дозволяється (в окремих випадках) для обміну на необхідний розмір, якщо отриманий предмет не відповідає дійсному розміру службової особи та не був у використанні.

У виняткових випадках дозволяється видача спеціального утепленого одягу або польового костюма взамін форменого одягу чи плаща за заявою службової особи і письмовим дозволом керівництва митної установи з відшкодуванням різниці вартості готівкою, яка вноситься в касу митної установи.

У разі звільнення службової особи при її остаточному розрахунку заборгованість за отриманий формений одяг, взуття та знаки розрізнення визначається, виходячи з термінів, установлених нормами видачі. Прострочування видачі одягу з вини митної установи при цьому не враховується[29, с.247].

Погони, нашивки нарукавні з символікою митної служби України, нашивки нарукавні з написом "Митна служба України", емблеми, кокарди, ґудзики великі та малі видаються разом з предметами форменого одягу, для якого вони призначені, на термін їх експлуатації.

Отже, обов’язкове носіння форменого одягу з відповідними знаками розрізнення є однією з особливостей проходження служби в митних органах України.

3.2 Правила носіння, строки видачі

Згідно з Правилами носіння форменого одягу працівниками митних органів України, носіння при виконанні службових обов'язків форменого одягу працівниками митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, яким присвоєно персональні звання, а також службових посвідчень та особистого митного забезпечення є обов'язковим.

Формений одяг повинен носитися в суворій відповідності до цих правил. Усі предмети форменого одягу повинні відповідати зразкам та їх опису, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.02 N 1988 <http://zakon.nau.ua/doc/?code=1988-2002-%D0%BF> "Про затвердження зразків форменого одягу посадових осіб митної служби України, їх опису, норм забезпечення і термінів експлуатації" і перебувати в бездоганному стані.

Посадовим особам митних органів забороняється носіння предметів форменого одягу, взуття, знаків розрізнення та фурнітури не встановлених чинним законодавством зразків, а також поєднання предметів форменого одягу з цивільним одягом.

Перевірка наявності форменого одягу та дотримання правил його носіння покладені на начальника Управління по роботі з особовим складом Держмитслужби України, начальників відділів по роботі з особовим складом митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій.

До посадових осіб які порушують правила носіння форменого одягу застосовуються дисциплінарні стягнення згідно з чинним законодавством.

Носіння орденів, медалей і нагрудних знаків України посадовими особами митної служби України на форменому одязі повинно визначатися відповідними положеннями про ці нагороди.

Забороняється носіння нагрудних знаків, не передбачених законодавчими та нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України.

Отже, є встановлені правила носіння форменого одягу, яких посадові особи митних органів повинні суворо дотримуватися.

3.3 Порядок зберігання форменого одягу

Предмети форменого, спеціального одягу, взуття, знаки розрізнення та тканини мають зберігатися на стелажах у сухих з електричним освітленням приміщеннях, які за необхідності можуть бути обладнані засобами малої механізації: візками, підйомниками тощо. Обов'язкова вимога щодо обладнання складських приміщень - це передбачення установки охоронної та протипожежної сигналізації. У кожному приміщенні також необхідно мати такі первинні засоби гасіння пожежі, як вогнегасники, ємності з піском, водою та ін.

Наказом начальника митної установи призначається службова особа (завідувач складом), відповідальна за протипожежний стан приміщень.

Предмети речового майна та тканини розміщуються у складі на стелажах за групами предметів, зростом, розмірами. Стелажі обладнані ярликами (бірками), де вказана назва предмета, а за необхідності, інші дані, що характеризують виріб.

Отже, законодавство передбачає встановлений порядок зберігання форменого одягу, встановлюючи лише вимоги до приміщення, в якому зберігається форма до її видачі посадовій особі.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши законодавчі та нормативно - правові акти, що регулюють порядок проходження служби в митних органах України, можна зробити такі висновки:

. Державну службу в митних органах України визначено як спеціалізовану професійну діяльність осіб, що займають посади в державних митних органах та їх апараті, з метою реалізації митної політики в державі та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

. Особливість державної служби в митних органах полягає в тому, що їй характерні ознаки, як цивільної, так і мілітаризованої служби, однак останні переважають, що, насамперед, обумовлено наявністю: 1)Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України; 2)Дисциплінарного статуту митної служби України; 3)спеціальних звань; 4)форменого одягу; 5)права зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї.

. Державного службовця органів митної служби визначено як громадянина України, який обіймає у встановленому законом порядку посаду у структурі митних органів склав присягу або прийняв урочисте зобов’язання і здійснює від імені держави надані йому функції і повноваження в сфері митної справи на професійній основі за плату та за рахунок державного бюджету.

4. Згідно статті 412 МКУ на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я виконувати завдання, покладені на митну службу України.

5. Проходження служби посадовими особами митних органів визначено як сукупність організаційно-правових норм (правил і процедур), які породжують, змінюють або припиняють службово-трудові відносини. До елементів проходження служби відносяться: прийняття на службу в митні органи; присвоєння спеціального звання; проходження службової атестації; переміщення по службі; звільнення.

. Правовий статус посадових осіб органів митної служби визначено як передбачену в нормативно-правових актах систему обов’язків, прав, обмежень, гарантій та відповідальності особливої категорії службовців на яких законодавчими актами покладено здійснення митної справи.

. Права посадових осіб митних органів зведено у дві групи: 1) загальні, тобто ті, які мають усі посадові особи незалежно від місця служби чи займаної посади; 2) спеціальні (спеціалізовані), які залежать від органу в якому проходить службу посадова особа та від посади яку вона займає.

. Усі обмеження, які пов’язані із службою в органах митної служби зведено у дві групи: 1) обмеження, які пов’язані з прийняттям на державну службу; 2) обмеження, які пов’язані з проходженням державної служби посадовими особами митних органів.

. Гарантії посадових осіб митних органів визначено як систему нормативно-закріплених умов (засобів, способів), які забезпечують реалізацію, охорону і захист їх прав, свобод, інтересів та здійснення посадових обов’язків.

. Юридичну відповідальність посадових осіб митних органів визначено як застосування до правопорушника, який вчинив протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дію чи бездіяльність) передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, які виражаються у формі певних обмежень.

. Соціальний захист державних службовців - це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав.

. Однією з особливостей проходження служби в митних органах є обов’язковість носіння форменого одягу з відповідними знаками розрізнення.

Зважаючи на те, що в п.12 ст.92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються основи державної служби, до яких, без всякого сумніву можна віднести й інститут проходження служби та те, що на даний час різні його аспекти регулюються численними підзаконними актами я вважаю доцільним Верховній Раді України передбачити в Митному кодексі України окремий Розділ під назвою: «Проходження державної служби в органах митної служби» в якому, у загальному вигляді були б врегульовані такі питання як: 1) прийняття на державну службу (призначення на посаду); 2) прийняття присяги та урочистого зобов’язання посадових осіб митної служби;3) порядок присвоєння спеціальних звань; 4) стажування; 5) встановлення умов проходження державної служби, зокрема визначення посадових повноважень та відповідальності, режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток), грошового та матеріального забезпечення та ін.; 6) забезпечення безпеки під час виконання службових обов’язків; 7)соціально-правовий захист службовців; 8) організацію професійної підготовки службовців; 9) сумісництво; 10) заохочення; 11) оцінювання професійної діяльності; 12) просування (переміщення) по службі; 13) припинення державної служби.

Також вважаю доцільним Верховній Раді України у Розділі ІІІ Закону України „Про державну службу” помістити окремі статті, які передбачали б соціально-правові гарантії для державних службовців та їх відповідальність за порушення законодавства про державну службу (на даний час це ст.36-38, які містяться в інших розділах цього Закону). Крім того, одну із статей Розділу ІІІ Закону України „Про державну службу” доцільно присвятити обмеженням для службовців, які пов’язані як з прийняттям їх на державну службу, так і з її проходженням, яка б носила назву: „Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу та її проходженням” (на даний час ці статті містяться в різних розділах Закону).

Також слід в МКУ передбачити окрему статтю під назвою: „Відпустки державних службовців митних органів”, в якій визначити, що службовцям органів митної служби надається щорічна відпустка тривалістю не менше 30 календарних днів, якщо підзаконними актами не передбачено більш тривалої відпустки, із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати та з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу на умовах і в порядку передбачених КЗпП України.

У п.35 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України Кабінету Міністрів України необхідно передбачити і такі види відпусток як: через хворобу та у зв’язку із закінчення навчання. У цьому ж Положенні доцільно закріпити норму такого змісту: „Обчислення тривалості відпусток - по добове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються. При визначенні тривалості відпусток не враховується також час, необхідний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у тому числі при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Митний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 38-39. - Ст.288.

2.      Закон України «Про державну службу»// Відомості Верховної Ради України. - 2010.- N 3723-XII. -Ст.490.

.        Кримінальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України.-2001.- N 2341-III. - Ст.131.

.        Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» : від 28.06.1993 р., № 43.

.        Наказ Держмитслужби України «Про затвердження Положення про Департамент ресурсного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації об’єктів митної інфраструктури Державної митної служби України» : від 06.05.2005 р., № 372.

6.      Про затвердження примірних положень: Наказ Державної митної служби України від 25 липня 2003 р. № 500.

.        Про внесення змін до Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців: Наказ Головдержслужби України від 1 вересня 1999 р. № 65.

8.      Наказ Держмитслужби України «Про затвердження правил носіння форменого одягу посадовими особами митної служби України, курсантами митних закладів освіти»: від 10.09.2003р.,

.        Наказ Державної митної служби України 10.09.03 N 602 Про типові посадові інструкції співробітників кінологічних підрозділів митниць: Наказ Державної митної служби України від 1 жовтня 1992 р. № 183.

10.    Постанова Кабінету Міністрів України “Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби” від 31 травня 2006 р. № 767

11.    Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби» : від 16.06.2003 р., № 900 // Урядовий кур’єр. - 18.06.2003.

.        Положення про порядок стажування у державних органах / затв. Постановою Кабінету Міністрів України : від 01.12.1994 р., № 804 // Урядовий кур’єр. - 06.12.1994.

.        Постанова Кабінету Міністрів «Про умови грошового забезпечення посадових осіб та оплати праці працівників митної служби» : від 14.04.2004 р., № 4972 // Урядовий кур’єр. - 18.04.2004.

.        Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби» : від 25.12.2002 р., № 1984 // Урядовий кур’єр. - 27.12.2002.

.        Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» : від 15.02.2002 р., № 169 // Урядовий кур’єр. - 21.02.2002.

.        Постанова від 26 грудня 2002 р. N 1988 «Про затвердження зразків форменого одягу посадових осіб митної служби України, їх опису,норм забезпечення і термінів експлуатації»

17.    Норми забезпечення форменим одягом посадових осіб митної служби і терміни його експлуатації. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1988

18.    Роз’яснення Головного управління державної служби «Про роботу державних службовців за сумісництвом» : від 03.06.1998 р., № 10/2631.

.        Адміністративне право України: підручник / Ю.П. Битяка, В. М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 544 с.

20.    Битяк Ю. Державна служба в Україні, її види // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 3 (22). - С.65-68.

.        Бедний О.І. Організаційно-правові основи служби в органах місцевого самоврядування в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. - Одеса: Одеська національна юридична академія, 2012. - 175 с.

.        Гербер Р., Юнг Г. Кадры в системе социального управления. -М.: Изд-во „Прогресс”, 2010. - 208 с.

23.    Жорін Ф. Л. Правові основи митної справи в Україні (конспект курсу лекцій з програмних тем): Навч. посібник. - К.: кнеу, 2001. - 248 с.

.        Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: Монографія. - Харків: Вид-во Нац.ун-ту внутр. справ, 2004. - С. 291

.        Калетнік І. Х. Поняття та особливості статусу посадової особи митної служби за новим митним кодексом України / І. Х. Калетнік // Митна справа. - 2009. - № 1 (31). - С. 42-45.

.        Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. -Луцьк: Ред.-вид. відд. "Вежа " Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. -558 с.

.        митне право України: навчальний посібник За заг. ред. проф. В. В. Ченцова. Київ. 2007 р. 283с.

.        Оболенський О. Ю. Державна служба: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003

29.    Основи митної справи: Навч. посіб. / За ред. П.В. Пашка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2008. - 318 с.

30.    Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби. - К.: Вид-во Київ-го ун-ту. - 2010. - 128 с.

.        Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура. // Государство и право. - 2007. - №6. - С.14-24.

.        Стеценко С. Г. / Адміністративне право України Навчальний посібник-К Атіка, 2009. - 624 с

34.    Шишка Р.Б. Митне право України: Підручник. Київ:, 2011. 320 с.

Похожие работы на - Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!