Особливості здійснення комерційних операцій на світовому ринку
1. Особливості здійснення комерційних операцій на світовому ринку
1.1 Поняття та види комерційних операцій
Будь-який вид зовнішньоекономічної діяльності супроводжується здійсненням комерційної операції.
Під зовнішньоекономічною комерційною операцією слід розуміти комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладення і виконання торгової, науково-виробничої, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.
Об'єктами комерційних операцій є товари, послуги, науково-технічні знання і досвід, технології тощо.
Міжнародні комерційні операції поділяються на основні, які здійснюються між безпосередніми учасниками операції, та забезпечувальні (допоміжні), пов'язані з переміщенням товару до покупця. Великий інтерес становлять основні комерційні операції, кількість яких значно зростає з поглибленням ринкових реформ в Україні.
До зовнішньоторгових операцій належать експортно-імпортні операції, реекспортні та реімпортні операції, операції зустрічної торгівлі.
Експортні операції передбачають продаж і вивезення товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.
Імпортні операції - це закупівля і ввезення іноземних товарів для реалізації їх на внутрішньому ринку країни-імпортера або виробничого споживання підприємством-імпортером.
Експортно-імпортні операції здійснюються прямо між контрагентами (прямий експорт та імпорт) або через посередника.
Під реекспортною операцією слід розуміти продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні жодній обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких попереднє завезення товарів з-за кордону не обов'язкове, а вони відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Реекспортні товари, як правило, призначені для торгівлі на міжнародних аукціонах і товарних біржах. Здійснюють реекспортні операції торгові фірми для отримання прибутку завдяки різниці цін на той самий товар на різних ринках. Реекспортні операції передбачають укладення двох зовнішньоторгових угод реекспортером. За першою угодою він купує товар, а за другою - продає його.
Перевезення товарів через країну транзитом не розглядається як реекспорт.
Реімпортна операція - це придбання і завезення з-за кордону раніше експортованого товару, який не зазнав там ніякої переробки чи доробки. До таких операцій належить повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів, не реалізованих на аукціонах та через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є дворазовий перетин товарами кордонів своєї країни - при вивезенні і при ввезенні. Повернення з-за кордону вітчизняних товарів з виставок та ярмарок до реімпорту не належить.
Операції зустрічної торгівлі - це операції, при яких закупівля продукції супроводжується зворотними поставками товарів з метою досягнення експортно-імпортного балансу. До таких операцій належать: операції натурального обміну; операції, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем; операції в рамках промислового співробітництва.
Операції натурального обміну відомі під назвою бартерних. Для їх здійснення між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності оформляється єдиний договір, який передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом грошових коштів у готівковій або безготівковій формі. У бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, які експортуються та імпортуються, наведена в іноземній валюті з обов'язковим вираженням її в доларах США. На кількість товарів, які обмінюються, не впливає зміна цін на світовому ринку. Регулювання бартерних операцій регламентується Указом Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» №85/95 від 27.01.1995 р.
Комерційна компенсація передбачає взаємну поставку товарів за однакову вартість. При такій операції кожний партнер (країна) одночасно виступає як продавець і покупець і виставляє рахунок за свої поставки у грошовій формі. Умови початкової і зустрічних поставок містяться в одному контракті. В ньому ж може бути передбачено взаємне задоволення інтересів партнерів в будь-якій іншій формі, наприклад, чаткова оплата початкової поставки чи інше.
При підготовці до здійснення компенсаційної операції експортно-імпортна фірма країни А направляє своєму контрагенту в країні Б список товарів, що вона хотіла б закупити, їх кількість і ціну та список товарів, які вона пропонує для компенсації. Після погоджень формуються два остаточні списки товарів, які є невід'ємною частиною компенсаційної угоди. Компенсаційні угоди часто укладають при будівництві великих об'єктів. В цьому випадку країна отримує від іноземних банків довготермінові кредити, які в майбутньому погашаються за рахунок експорту частини продукції, виготовленої на споруджених об'єктах.
Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є зустрічні закупки. Вони означають зобов'язання експортера закупити чи забезпечити закупівлю третьою стороною товарів на певну суму в країні імпортера. Імпортер виставляє закупівлю експортером товару в його країні обов'язковою умовою контракту. При цьому товари можуть і не належати до предмета угоди, і дуже часто під час переговорів експортер не знає, які товари може запропонувати йому імпортер. При такій операції імпортер частину валюти залишає у своїй країні, що йому вигідно.
Обсяг зустрічних закупок від загальної суми фіксується в контракті. В контракті записується, що експортер протягом певного періоду з дати підписання контракту підпише контракти з контрагентами з країни-імпортера на закупівлю товарів, не вказуючи яких, на обумовлену суму.
При авансованих закупках сторона, зацікавлена в продажу своїх товарів партнеру, спочатку закуповує у нього якісь товари, після чого поставляє на цю суму свої товари. Набір товарів може бути довільним. Суть угоди типу «оффсет» полягає в тому, що експортуюча країна погоджується закупити від країни-імпортера товари в залік експортної поставки. Такі угоди укладаються між країнами при купівлі-продажу дорогих товарів (військової техніки і т.д.) з «джентльменськими угодами» і не вимагають юридичного оформлення.
Змістом угоди типу «світч» є передача експортером своїх зобов'язань із зустрічної торгівлі третій стороні, як правило, спеціалізованій торговій фірмі. Такі операції застосовуються в поєднанні з іншими операціями зустрічної торгівлі (крім бартерної), оскільки вони не є самостійною формою торгівлі.
Угоди про співробітництво на компенсаційній основі передбачають поставку іноземним партнерам на умовах кредиту комплектного обладнання та інжинірингових послуг з наступним його погашенням за рахунок виторгу від зустрічної поставки виробленої на цьому обладнанні продукції.
Недоліком такої угоди для експортера є довготривалий термін вилучення з обігу коштів, що обумовлене великою тривалістю здійснення проекту.
Найтриваліші стійкі зв'язки між торговими партнерами, при яких торгівля виступає частиною промислового співробітництва, забезпечує виробниче кооперування. Найпоширенішими його видами є: підрядне кооперування, договірна спеціалізація, спільне виробництво.
При підрядному кооперуванні одна із сторін (замовник) доручає іншій (виконавцю) виконання певної роботи відповідно до обумовлених вимог (обсяг, термін, ціна тощо). За необхідності замовник може передавати підряднику технологію, креслення і специфікації, обладнання і матеріали.
Договірна спеціалізація передбачає розмежування виконання окремих частин і етапів виробничих програм, здійснення, за необхідності, перерозподілу капітальних вкладень.
1.2 Імпортні операції
Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв'язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.
Імпорт - це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах.
Під імпортом розуміють та статистично обраховують:
) ввезення до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивезення з країни;
) ввезення товарів з вільних економічних зон та приписних складів;
) ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;
) ввезення товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді. Наприклад, ввезення рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. В цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.
Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до яких входить і надання інформації для статистичного обліку.
В міжнародній практиці під експортом та імпортом розуміють винятково операції комерційного характеру. Поставки у вигляді допомоги, подарунків, що здійснюються на неповоротній основі, до вартості експорту та імпорту не включаються, а враховується окремо.
У рамках міжнародного права були укладені такі міжнародно-правові акти, які б полегшили проведення зовнішньоторгівельних операцій:
1.Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, укладена у Нью-Йорку 14 червня 1974;
2.конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладена у Відні у 1980 р.;
.Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, укладена у Гаазі у 1985 р.
Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.
Учасниками Віденської конвенції являються більше 30 країн. До них відносяться Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 року.
Віденська конвенція складається з чотирьох частин, (а саме: сфера застосування і загальні положення; укладення договору; купівля-продаж товарів; заключні положення) і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (частина ІІ) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.
Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.
Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть в договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.
Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т.д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.). В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї й звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.
1.3 Законодавчо-нормативне забезпечення імпортних операцій з сільськогосподарською продукцією в Україні
Законодавство України містить спеціальний нормативний акт, який стосується регулювання імпорту сільгосппродукції. Це Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. (з відповідними змінами).
Цей Закон встановлює порядок тарифного і нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки для створення рівних умов конкуренції між продукцією вітчизняного виробництва та продукцією нерезидентів, а також деякі методи цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників України.
В ст. 4 цього закону обумовлено, що сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі ввезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду - товарів першої - п'ятої, сьомої, десятої, дванадцятої, чотирнадцятої - шістнадцятої, дев'ятнадцятої, двадцять першої, двадцять третьої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) - ветеринарному контролю. При цьому іноземні сертифікати беруться до уваги виключно у випадках, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних договорів. Порядок ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів здійснюється в порядку, визначеному законом.
Продукти, призначені для продажу населенню, що підпадають під визначення другої - двадцять першої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України з країн, вільних від карантину, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а по віднесених до підакцизних товарів - відомості зазначаються згідно із законами України. Зазначені відомості мають бути виконані українською мовою, за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, що можуть виконуватися іноземними мовами.
Продукти, які продаються населенню із порушенням вимог, встановлених цією статтею, вважаються такими, що були ввезені в Україну із порушенням митних правил.
Кабінет Міністрів України визначає та оприлюднює перелік харчових добавок (консервантів), продукти із вмістом яких не можуть бути ввезені на територію України.
Статтею 6 встановлюється, що ставки ввізного мита на товари першої - двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності визначаються Митним тарифом України.
Повні ставки ввізного (імпортного) мита на товари першої та другої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (крім підакцизних) встановлюються у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита, визначених у статті 6 цього Закону.
Сезонні ввізні (імпортні) мита запроваджуються щорічно у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита на сільськогосподарську продукцію груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, визначених у частині п'ятій цієї статті, протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної продукції українського виробництва.
2. Організація імпортної операції (імпорт консерви з печінки тріски)
2.1 Дослідження кон'юнктури зовнішнього ринку продукції
Доповідачами ФАО ООН було представлено оновлені дані щодо стану рибної галузі та аквакультури, про попит та рівень споживання риби та рибопродуктів, у світі. Так, вилов риби за 2006-2009 рр. знизився на 1%, в той час як виробництво продукції аквакультури зросло на 4%, в середньому виробництво риби збільшилось на 0,7%.
Значну роль у зростанні виробництва риби та рибопродуктів відіграє Китай. Обсяги виробництва продуктів аквакультури (з врахуванням водоростей) у Китаї становлять 75% від світового виробництва. Середній рівень споживання риби та рибопродуктів у світі становить 16,3 кг на людину в рік.
Разом з тим, помітна світова тенденція щодо зростання обсягів риби, що використовується на виробництво харчових продуктів та зменшення обсягів на виробництво комбікормів і використання сировини у технічних цілях.
Динаміка торгівлі рибою більш потужна у країнах, що розвиваються, у порівнянні з розвиненими країнами. Так, за 6 місяців 2008 року ріст експорту риби та рибопродуктів у порівнянні з попереднім роком з країн, що розвиваються, зріс на 8%. Загалом 50% обсягів світового експорту риби та рибопродуктів припадає на країни, що розвиваються.
Найбільші обсяги експорту здійснює Китай, Вєтнам та ЄС, що складає 71% світового експорту, найбільші імпортери - Японія, США, ЄС. Японія також є лідером у споживанні риби та рибопродуктів. Рівень споживання складає 65 кг на людину в рік, в той час як в США - 24 кг, ЄС - 20 кг. Основні обсяги експорту риби та рибопродуктів до цих країн надходять з Китаю та Вєтнаму. Вєтнам у 2009 році знаходиться на 8 місці серед країн-експортерів.
Споживання риби та рибопродуктів у світі зростає, в основному це відбувається через збільшення чисельності населення, незначна частка - через зростання споживання на душу населення.
З урахуванням світової економічної кризи рівень значно зріс. Його приріст у 2008-2009 склав 15%. Збільшення прибутків виробників можливе через розвиток технологій.
У світі за період 2005-2008 рр. ріст споживання збільшився на 2 млн. тон, ріст імпорту на 3 млн. тон. Країни, які виловлюють найбільші обсяги риби - Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Німеччина та Португалія.
Найбільші імпортери - Польща, Литва, Румунія, Чехія. Частка експорту риби та рибопродуктів розподілилась наступним чином: Польща - 34%, Естонія - 23%, Литва - 20%.
Щодо переваг споживання за видами, було зазначено, що у Росії, наприклад, найбільше споживається риби, що має біле мясо (тріскоподібні), у Туреччині - морського окуня, Хорватії - анчоусів та тріски, Казахстані - прісноводних риб, країнах ЄС - в основному риби, що має біле мясо, та деякі види прісноводних риб.
Найбільшим імпортером з країн СНД є Росія, Україна та Білорусь, а експортером - Росія.
В умовах світової економічної кризи спостерігається збільшення споживання рибних консерв через їх популярність та доступність у порівнянні з іншими видами продуктів тваринного походження, збільшення споживання делікатесних рибопродуктів та збільшення популярності промислових риб малих розмірів через їх низьку вартість.
В Болгарії розвинена аквакультура. Вилов складає 20 тис. тон риби в рік. На території Болгарії є 250 тис. штучних резервуарів, що належать державі. Вирощуються, в основному, прісноводні види риб та мідії на узбережжі Чорного моря, в горах високогірна форель (більшість у садках). Зі вступом до ЄС у рибному господарстві Болгарії зявились значні проблеми з фінансуванням розвитку аквакультури.
Середній рівень споживання риби в Болгарії, через її непопулярність, що обумовлено культурними традиціями, і складає 4 кг на одну людину в рік. Тому, є необхідність проводити популяризацію риби та рибопродуктів серед населення Болгарії.
У Хорватії 73% складає вилов морської риби, 18% - це продукція аквакультури. Промисловий вилов, в основному: хек, сардини, тунець. Цікаво, що в 2008 році вилов риби склав 45 тис. тонн та було видано 73 тис. комерційних ліценцій. Із вступом до ЄС, у розвитку аквакультури спостерігається занепад цього сектору.
У Грузії 90% риби - це морський промисел, в основному, анчоус, який у вигляді кормового борошна експортують до Туреччини.
Грузія експортує продукцію з анчоусу з 1997 року, обсяги експорту постійно зростають. Крім Туреччини, Грузія експортує рибу та рибопродукти до Канади, США, Норвегії, Росії, України. Попит у Грузії перевищує пропозиції, тому Грузія потребує імпорту.
Доповідач з Естонії, розповів, що їх рибалки здійснюють промисел в Балтійському морі та у зоні НАФО, в основному це шпрот, оселедець та тріска. Продукція аквакультури складає 700 тон в рік. У ставках вирощують коропів, раків та вугрів. Естонія має 91 переробне підприємство, 75% продукції яких йде на експорт до країн ЄС, України, Росії. Загалом експорт Естонії складає 120 тис. тон, а 54 тис. тон - імпорт. Зі вступом до ЄС обсяги експорту знизились з 44,4% до 20%, кількість рибопереробних підприємств зменшилось - з 135 до 91.
Аналогічна ситуація склалася в Латвії, де кількість переробних підприємств зі вступом до ЄС зменшилась з 112 до 24. Досить потужні підприємства рибної галузі, які виявились не конкурентоздатними, було ліквідовано. Четверту частку продукції, що виробляють існуючі переробні підприємства, складають консерви, з них 70% - це шпроти, 43% експорту йде до країн СНД (без Російської Федерації) та 31% до Російської Федерації.
У Туреччині експорт перевищує імпорт. Експорт - це свіжа риба, імпорт - заморожена. Розвинена аквакультура, вирощують тунця, форель, осетрів.
Україна веде океанічний і морський промисел, має промисловий флот, проте він дещо застарілий і його чисельність незначна. Так, якщо у 1991 було 309 суден, то у 2008 - 69, щодня рибалять біля 17 суден. У складі українського океанічного та морського флоту лише 11 суден молодше 10 років.
Через зношеність суден знижується вилов риби. Так, у 1990 році було добуто 1066 тис. тон, у 2004 році - 226 тис. тон, у 2007 році - 207 тис. тон. В 2008 році спостерігалось деяке підвищення вилову, що становило 214 тис. тон.
Виробництво риби в аквакультурі складає близько 20 тис. тон, на 80% це короп та рослиноїдні види риб.
Україна має більше 1600 компаній у рибогосподарській галузі, де працюють більше 40 тисяч осіб.
Споживання риби та рибопродуктів однією людиною в рік складає більше 14 кг. Обсяги імпортованої продукції склали за 2008 рік більше 582 тис. тон. Основні види риб, що споживає населення України - це оселедці, скумбрія та лосось.
Рибоконсервне виробництво в Україні переживало глибоку кризу двічі. Перший раз - на початку 90-х років минулого століття, коли за п'ять років річний обсяг випуску продукції зменшився в чотири рази. Другий раз - у 1998-1999 роках після фінансової кризи. Однак друге падіння виявилося не таким глибоким - 27,6%.
Сьогодні загальна тенденція розвитку галузі цілком відповідає моделі стійкого розвитку. Приріст обсягів виробництва в 2007 році в порівнянні з 2006 роком склав 43,1%. На тлі скорочення вилову риби з однієї сторони і ростом переробки з іншого, питома вага рибної консервації у виробництві усіх видів рибної продукції в 2004 р. становила на рівні 35-40%. Для рибоконсервної галузі минулий рік був відносно успішним, темпи росту в порівнянні з. склали більше 50%
Серед рибних консервів розрізняють наступні види:
консерви натуральні - виробляють безпосередньо з риби з додаванням солі, перцю і лаврового листа, можуть використовуватися для приготування інших блюд;
консерви в томатному соусі - виробляють з різних видів риби, попередньо обробленої і обсмаженої в рослинній олії, рідше - з риби бланшированої гострою парою чи підсушеної гарячим повітрям;
консерви в олії - технологія та ж, що і для попередньої групи, тільки після попередньої обробки рибу заливають олією;
рибо-овочеві консерви виробляють найчастіше з дрібної риби з додаванням суміші овочів;
рибні пресерви - не стерилізовані рибні консерви. Фактично це риба, попередньо просолена чи обсмажена в олії, покладена в банки, залита спеціальним соусом-заливкою. Пресерви не псуються в основному за рахунок спецій і розсолу. Термін збереження в них значно коротший, ніж у класичних консервів - до двох місяців, але смак більш натуральний;
сурімі - рибна паста.
Суб'єкти рибопереробної промисловості підрозділяються на чотири великі групи:
малі виробництва, у тому числі нелегальні, напівлегальні, кустарні.
У радянські часи рибне господарство розвивалося як єдиний комплекс, куди входили рибоконсервні підприємства, флот, порти і т. п. На початку 90-х ця єдність розпалась і виживання рибопереробних підприємств стало їх суто особистою проблемою.
Найбільш відомими вітчизняними виробниками консервованої рибної продукції є заводи в АР Крим, Одеській, Черкаській і Київській областях, що виробляють близько 85% усієї рибної консервації. Це пояснюється близькістю до водної акваторії і наявністю великих рибопереробних потужностей у цих регіонах.
Поступово в галузі формується ядро - група лідерів. Тому є причини. По-перше, рибна сировина - дуже специфічна, що потребує чіткого дотримання технологічного режиму. Будь-яке відхилення може привести до погіршення якості готової продукції навіть до того, що споживати її буде небезпечно.
По-друге, рибоконсервне виробництво - матеріалоємке (витрати на сировину, матеріали, тару, електроенергію складають до 90% загальної суми витрат), і, відповідно, забезпечити прийнятну собівартість легше при великих обсягах.
Найбільш популярними у рибній консервній промисловості вважаються банки: №6 (83x57) на 270 гр., №38 (83x46) на 210 гр., №3 (99x40) на 250 гр., №2 (99x27) на 175 гр.
Рибогосподарський сектор України потребує значних інвестицій, що в середньому складає більше 900 млн. євро.
Можна зробити наступні висновки, щодо необхідності розвитку експортно-імпортних операцій рибної продукції:
в умовах світової економічної кризи буде збільшуватись споживання риби через її популярність та доступність у порівнянні з іншими видами продуктів тваринного походження;
прогнозується збільшення споживання делікатесних рибопродуктів;
прогнозується збільшення популярності промислових риб малих розмірів через їх низьку вартість.
2.2 Структура та зміст імпортного контракту
Контракт купівлі-продажу являє собою документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується передати зазначений в контракті товар (або інший предмет угоди) у власність іншій стороні (покупцю), що, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і сплатити за нього встановлену ціну.
Контракт купівлі-продажу вважається укладеним, якщо він належним чином підписаний сторонами, юридичні адреси яких в ньому вказані. Кожен контракт повинен мати індивідуальний номер, а також відомості про дату і місце його укладення. Відсутність якогось з цих елементів може вести до визнання контракту недійсним.
Вибір зарубіжного партнера залежить від сукупності чинників, які відповідають меті виходу підприємства на зовнішні ринки. При здійсненні ЗЕД вибір партнера, насамперед, визначається:
-видом майбутньої зовнішньоекономічної угоди (експортна, імпортна, ліцензійна, компенсаційна, страхування, кредитування тощо);
-предметом угоди (купівля-продаж товару чи надання послуг);
-фінансово-економічними умовами угоди (наявність авансового платежу, купівля в кредит тощо).
При виборі партнера в першу чергу необхідно вивчити:
-технічний рівень продукції підприємства, рівень технологічної бази і виробничі можливості;
-організацію НДДКР і витрати на них;
-організацію управління підприємством, враховуючи ЗЕД;
-фінансовий стан підприємства;
-норми і правила, що діють у цій країні і регулюють співробітництво з потенційним партнером.
Сторони зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу самостійно обирають той чи інший зміст статей, керуючись ситуацією на ринку, торговими звичаями або необхідністю. Крім того, деякі умови контракту можуть визначатися міжнародними та іншими угодами, загальними умовами торгівлі, на які в тексті контракту наводиться зноска.
Структура та зміст контракту багато в чому мають індивідуальний характер і визначаються як специфікою обєкта міжнародної комерційної операції (МКО), так і ступенем довіри партнерів.
У цілому зовнішньоторговельний контракт (ЗК) звичайно складається з окремих частин, які поєднують відповідні умови контракту і розміщені у певній логічній послідовності:
1. Преамбула
. Предмет контракту та його характеристика
. Права та обовязки сторін
. Додаткові умови контракту
. Інші умови контракту
. Юридичні адреси сторін
. Додатки
В даній курсовій роботі розглядається контракт (Додаток 1) №0148/23 від 20 березня 2009 року, був укладений між ТОВ «Колдфин ТКД», Росія, далі «Продавець» та МП КВП «Фірма АБМ», Україна, в особі Мазур Анатолій Борисович, з іншої сторони, далі «Покупець».
Предметом контракту є Рибна консерви «Печінка тріски по-мурманськи», кожна партія якої визначається специфікацією на кожну партію товару.
Базисом поставки Товару є СРТ Конотоп, згідно «Інтеркомс 2000». Термін «фрахт / перевезення сплачені до» означає, що продавець доставить товар названому ним перевізникові. Крім цього, продавець зобов'язаний сплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати або пошкодження товару, як й інші витрати після передачі товару перевізникові.
Оплата товару за контрактом здійснюється при 100% передоплаті товару, шляхом переказу суми визначеної даним договором на банківський рахунок продавця, протягом 5 робочих банківських днів за умови:
-Отримання проформи-інвойса, що оформляється Продавцем на кожне замовлення Покупця;
-Відвантаження товару;
Сума контракту складає-500000.00 (пятсот тисяч) гривень.
У випадку затримки платежу, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення, але не більше 5% від вартості товару, поставленого за даним контрактом.
У випадку відмовлення від отримання товару за замовленням, покупець сплачує штраф у розмірі 5% від вартості неотриманого товару по контракту.
Щодо арбітражу, то будь-який спори, що виникає щодо даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промислові палаті України, м. Київ, із застосуванням Регламенту даного суду. З питань, неврегульованих умовами контракту, застосовується матеріальне право України.
Даний контракт набирає чинності з дати підписання його сторонами і дійсний до 25 липня 2009 року і повного виконання сторонами прийнятих на себе забовязань по даному Контракту.
Даний контракт складений трьома мовами - російською, англійською та українською і мають однакову юридичну силу. Будь-які доповнення і зміни до Контракту повинні бути оформлені письмово, підписані уповноваженими представниками Сторін і завірені печатками Сторін і є його невід'ємною частиною.
2.3 Базисна умова контракту
Для уніфікації розуміння прав і обов'язків сторін контракту і були розроблені базисні умови поставки, що визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товару, встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару з продавця на покупця.
Базисними ці умови називаються тому, що вони встановлюють базис (основу) ціни в залежності від того, включаються витрати по доставці в ціну товару або ні.
Велику роботу по опрацюванню загального підходу до тлумачення комерційних термінів провела Міжнародна торговельна палата, що вперше в I936 р. видала Міжнародні правила тлумачення термінів (Інкотермс). В подальшому кількість термінів збільшувалося в нових редакціях Інкотермсу, що виходили в 1967, 1976, 1980, 1990 і 2000 рр. Включення в Інкотермс нових термінів було зумовлене прагненням врахувати особливості, пов'язані з появою нових видів транспортування, наприклад контейнерних перевезень, перевезень із застосуванням трейлерів та паромних суден з горизонтальним способом завантаження-розвантаження. Названі базисні умови (а в останній редакції Інкотермсу 2000 р. міститься 13 умов-термінів) можуть застосовуватися при транспортуванні будь-яким видом транспорту, в тому числі при змішаних перевезеннях.
Умови-терміни Інкотермс застосовуються в тих випадках, коли в контракті є посилання на них. Оскільки вони носять факультативний характер, їхнє застосування в повному обсязі або якоїсь їхньої частини визначається договірними сторонами. При неспівпаданні умов контракту і положень Інкотермсу пріоритет мають умови контракту. Інкотермс не містить положень, що визначають момент переходу права власності. Це положення необхідно спеціально обумовлювати в контракті, інакше - питання буде вирішуватися на основі права, яке застосовується до даного контракту.
Національні підприємства при укладенні контракту з іноземними компаніями активно використають Інкотермс. Тому знання зазначених термінів надто важливе для всіх учасників зовнішньоторговельної діяльності.
Базисні умови торговельних угод встановлюють основні обов'язки продавця і покупця. Досить важливим вихідним моментом у виконанні базових умов Інкотермс є чіткість у визначенні моменту поставки товару.
Базисною умовою даного контракту є СРТ-САRRIAGE PAID TO Фрахт/перевезення сплачені до (..назва місця призначення).
Термін «фрахт / перевезення сплачені до» означає, що продавець доставить товар названому ним перевізникові. Крім цього, продавець зобов'язаний сплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати або пошкодження товару, як й інші витрати після передачі товару перевізникові.
Під словом «перевізник» необхідно розуміти будь-яку особу, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити самому або організувати перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією з цих видів транспорту.
2.4 Аналіз та розрахунок ціни на імпорт
Ціни і цінова політика - найважливіші елементи зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Саме від рівня цін на товари залежать комерційні результати діяльності підприємства, а обрана ним цінова політика справляє тривалий і вирішальний вплив на ефективність його роботи на світовому ринку. Ціна є вирішальним чинником в експортній діяльності підприємства, оскільки вона визначає її економічну доцільність. Підприємство повинне не тільки виробити, але й збути товар з вигодою для себе, відшкодувати витрати й отримати прибуток. Це можливо лише при правильному виборі цінової політики та стратегії ціноутворення.
Формування цінових рішень на зовнішніх ринках пов'язане зі значними труднощами, які полягають насамперед у визначенні ступеня свободи при формуванні власної ціни продажу товару (що має спектр від адміністративної фіксації до повної свободи). У кожній країні існують свої критерії оптимальної ціни, на яку впливають витрати, купівельна спроможність, соціальна цінність товару, співвідношення «ціна - якість», походження товару (імідж) тощо.
Цінова політика - це визначення рівня цін і можливих варіантів їх зміни залежно від цілей та завдань, що стоять перед підприємством в короткотерміновому плані та в перспективі. Глобальна мета діяльності будь-якого підприємства - отримання максимального прибутку.
До найбільш відповідальних елементів підготовки зовнішньоторговельної угоди відносять аналіз поточних цін світового ринку і визначення рівня контрактних цін. Ця робота включає в себе збір інформації про поточні ціни світового ринку, її систематизацію і аналіз, визначення тенденцій зміни ринкових цін і приведення їх до умов майбутньої конкретної угоди.
Дослідження цін на світових товарних ринках вимагає чіткого уявлення про існуючі види цін в ринковому господарстві.
. В залежності від наявності проміжних ланок на шляху від виробника до споживача розрізняють:
ціни виробників;
оптові ціни;
роздрібні ціни.
Ціни виробників відображають всі грошові витрати підприємств (фірми) на виробництво і реалізацію продукції.
При переході від цін виробників до оптових і далі до роздрібних - ціни зростають за рахунок торгової надбавки, яка повинна покрити витрати оптової і роздрібної ланок і забезпечити їм відповідний прибуток. Чим більше посередницьких ланок, тим більше і різних надбавок до ціни. По окремих товарах витрати в збутових ланка (включаючи рекламу) можуть перевищувати 100%.
. В залежності від того, продається товар на внутрішньому або зовнішньому ринку, розрізняють:
внутрішні ціни;
експортні ціни.
При аналізі динаміки цін і визначення їхнього рівня використовують наступні показники:
контрактні ціни,
біржові котирування,
ціни аукціонів,
довідкові ціни,
прейскуранти,
ціни пропозицій,
індекси цін й ін.
При підготовці угод, для визначення рівня поточної ціни необхідно проаналізувати ціни, що в даний момент склались на ринку цього товару. Для аналізу цін використовуються порівняльний і розрахунковий методи.
Порівняльний метод пропонує наступні операції:
аналіз біржових котирувань;
аналіз аукціонних цін;
аналіз довідкових і прейскурантних цін.
Розрахунковий метод включає два напрямки аналізу:
метод питомої вартості;
метод наближеної калькуляції.
Використання порівняльного метода можливе за наявності достатньої цінової інформації, яка систематизується і приводиться до стану, що дозволяє зробити обґрунтований висновок про рівень цін на момент укладення і виконання угоди.
Розрахунковий метод, як правило, використовується при недостатній або відсутній інформації про ціни, та полягає в розрахунку за спеціальними формулами можливого рівня цін на аналогічні вироби, витрат на виробництво й інших показників.
Експортер або імпортер повинен визначити для себе оптимальний рівень ціни для конкретної угоди. Основний метод, прийнятий в міжнародній торгівлі, - вивчення цін конкурентів на аналогічні товари з внесенням необхідних поправок на зміни технічних характеристик, а також із врахуванням різниці в комерційних умовах угод і тенденцій в цінових змінах в часі. Така робота називається приведенням цін.
Необхідно врахувати, що ціни, розраховані на основі врахування витрат виробництва і запланованого прибутку, не можуть вважатись зовнішньоторговельними цінами, так як відображають індивідуальні, а не суспільно необхідні витрати праці, що визначають реальну вартість товарів на зовнішньому ринку. В контрактах не використовуються внутрішні оптові ціни або відпускні ціни, тим більше договірні ціни, які мають в основному витратний характер і значно відхиляються від вартості. Їхнє використання в зовнішньоторговельних операціях неминуче призведе або до не конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку, або до серйозних валютних втрат.
При визначенні цін на імпортні товари оптимальними прийнято вважати найнижчі з приведених цін конкурентів.
2.5 Умова платежу та розрахунку за умовою контракту
Міжнародні розрахунки - це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.
Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені на практиці і закріплені міжнародними документами та звичаями, а з іншого - щоденну практичну діяльність банків щодо їх здійснення. Більшість розрахунків проводиться безготівково, через записи на банківські рахунки.
Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Останні виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів. Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані брати до уваги.
У сучасній міжнародній економіці діє розгалужена система способів, форм і засобів платежів, що формують цілісний, гнучкий і ефективний механізм розрахунків. Спосіб платежу залежить від механізму оплати товару з огляду на момент його фактичної доставки. В міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні).
Правильно вибрані умови і форми розрахунків в контрактах багато в чому визначають швидкість обігу коштів в кожній зовнішньоторговельній операції, а також її ефективність.
При виборі умов платежу враховують:
·характер товару (сировина, продовольство, обладнання послуги, ноу-хау);
·конюнктуру ринку відповідного товару;
·торгові звичаї;
·наявність міжурядових платіжних угод;
·норми національного валютного контролю країн-контрагентів;
·правила по застосуванню різних форм розрахунків, які склались в банківській практиці.
Умови платежу встановлюють, на якій стадії руху товару відбувається його оплата і чи буде вона здійснюватись одночасно або декількома внесками.
Існує декілька способів платежу, які використовуються в практиці міжнародної торгівлі: платіж готівкою, платіж в кредит, а також їх поєднання.
Платіж готівкою включає всі види розрахунків, за яких товар оплачується повністю в період від його готовності для експорту до (або в момент) переходу товару або товарних документів в розпорядження покупця. Формами розрахунку готівкою є чек, переказ, акредитив, інкасо, розрахунок за відкритим рахунком.
Чек це письмове розпорядження покупців або замовників своїм банкам виплатити вказані в них суми предявникам (конкретним особам, організаціям) або за їх наказом іншим особам (ордерні чеки).
Банківський переказ передбачає, що експортери направляють імпортерам рахунки й інші документи за поставлені товари, виконані роботи, по претензіях й інших взаємних розрахунках. На основі цих документів платники відсилають в свої банки платіжні доручення на переказ грошей на рахунки експортерів або кредиторів.
Список джерел
комерційний імпортний кон'юнктура консерви
1.Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. (з відповідними змінами).
2.Закон України «Про стандартизацію».
3.Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 року №2406-ІІІ
4.Закон України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17 травня 2001 року №2407-ІІІ.
5.Закон України «Про підтвердження відповідності»
7.Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 р. №28.
8.Наказ Про затвердження порядку обліку суб'єктів господарювання, які здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та інших водних живих ресурсів від 12.07.2007 №137
9.Постанова Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. №376.
10.Постанова Верховної Ради Про концепцію розвитку рибного господарства України
11.Указ Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» №85/95 від 27.01.1995 р.
12.Григорьев Ю.А. Практика внешнеэкономической деятельности.-М., Паимс, 1998.
13.Солошенко Л. Внешнеэкономическая деятельность. - Х-ков: «Фактор», 2001
14.Управління зовнішньоекономічною діяльність / Під ред. А.І. Кредісова - К: ВІРА-Р, 2002
15.Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб пос./ Под ред. А.И. Кредисова. - К, 2001.
16.Цветков Р.А., Карпухин С.В. Практика проведения расчетов во внешней торговле. - М., 1993.