Аналіз діяльності бюджетної установи

Аналіз діяльності бюджетної установи

ВСТУП

У період економічних перетворень значно зростає роль фінансового аналізу як однієї з важливих функцій управління. За даними бухгалтерського обліку і фінансового аналізу в бюджетних установах розкриваються факти безгосподарності і марнотратства у використанні бюджетних коштів.

Інтерес до економіки охорони здоров'я пов'язаний, перш за все, зі зростанням рівня витрат на утримання служб галузі та зі скороченням ресурсів охорони здоров'я у співвідношенні зі швидко зростаючими потребами суспільства в медичному забезпеченні.

Ефективність та якість роботи медичних установ підвищується в результаті систематичного й глибокого аналізу використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів установ. Особливість фінансового аналізу полягає в тому, що він притаманний усім іншим управлінським функціям медичних установ (організації, плануванню, обліку, аудиту). Застосування методів аналітичних досліджень сприяє удосконаленню й підвищенню рівня управління медичними установами, поліпшенню їх економіки, підвищенню фінансової стійкості і взагалі рентабельній життєдіяльності.

Бухгалтерський баланс є одним із засобів узагальнення, з одного боку, складу і розміщення господарських засобів, а з іншої - джерел їх освіти у вартісному вираженні, а так само визначення найважливіших показників, що відображають результат господарської діяльності підприємства, його фінансового положення і розрахункових взаємин з партнерами.

Аналіз активів і пасивів балансу є частиною аналізу майнового стану при розгляді фінансово-господарського стану підприємства. При аналізі активів і пасивів балансу просліджується структура і динаміка стану активів підприємства в аналізованому періоді. Актуальність теми. Соціальна медицина й організація охорони здоров'я передбачає розробку та наукове обґрунтування органічного поєднання соціальних, медичних і економічних заходів щодо забезпечення оптимального рівня здоров'я населення.

Дослідження в даній роботі було проведене на прикладі Комунального закладу «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня», яке є самостійним господарським суб’єктом, юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки, печатку зі своїм найменуванням. Основним предметом діяльності КЗ «КОПЛ» є надання послуг с сфері медицини а саме психіатрія, організація і управління охороною здоров’я, бактеріологія, клінічна лабораторна діагностика, клінічна біохімія, наркологія, неврологія, психіатрія, дитяча психіатрія, медична психологія і т.д.

Обсяг курсової роботи містить вступну частину, 3 розділи, висновки, список літератури. У першому розділі описуються теоретичні засади діяльності бюджетних установ. У другому розділі проводиться аналіз фінансового стану КЗ «КОПЛ». При написанні третього розділу розробляються шляхи покращення фінансування охорони здоров’я. Список літератури складається з нормативно-правових актів, підручників, періодичних видань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

.1 Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності.

Бюджетні організації - це організації, які створені органами місцевого самоврядування, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи:

установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю - установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін.;

установи соціально-культурного комплексу - установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін.;

соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи.

Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. З огляду ж на сформовану на сьогоднішній день систему бюджетних відносин, а саме ієрархічну систему вертикальних зв’язків, бюджетні установи поділяють на:

головних розпорядників коштів;

розпорядників коштів другого рівня;

розпорядників коштів третього рівня.

Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом.

До них слід віднести такі важливі моменти:

основним результатом діяльності таких установ є послуга;

показник ефективності праці в цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення;

у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема “виробництво - розподіл - обмін - споживання” набуває скороченого вигляду, а саме “виробництво - споживання”;

послуги неможливо робити “про запас”, неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності;

відсутнє поняття “брак” у традиційному його розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, важко оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат - це теж результат;

бюджетні установи існують на засадах державної форми власності, що автоматично вносить корективи в права бюджетних організацій як юридичних осіб - обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття “банкрут” щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-ХІV.

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою.

Організації, заклади та установи, для яких одержання прибутку не є основною метою їх діяльності, належать до групи організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю. Основою для них є діяльність з надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та здійснення інших цілей, передбачених статутними документами.

Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про підприємництво”.

Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Незважаючи на те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових.

Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр неприбуткових установ та організацій являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в:

органах податкової служби;

Пенсійному фонді;

органах Фонду соціального страхування;

органах Державної служби зайнятості.

1.2 Поняття про кошторис. Види кошторисів

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Бюджетне призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Асигнування - це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Існують наступні види кошторисів:

індивідуальні кошториси - це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

ведені кошториси - це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

кошториси на централізовані заходи - це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України.

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.[10]

Відповідно до п. 3 ст. 13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 p. N 2456-VI (далі - БКУ) складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);4) фінансування спеціального фонду бюджету. Основними документами, що визначають порядок надходження та використання власних надходжень бюджетних установ є: БКУ, закони про державні бюджети на відповідні роки та Порядок N 228.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи - це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів. Ці дані формуються виходячи з планових доходів державного і місцевих бюджетів на наступний рік.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов’язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік здійснюють такі заходи:

встановлюють для підвідомчих установ граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету;

забезпечують підвідомчі установи вказівками щодо складання проектів кошторисів;

проводять наради з керівниками підвідомчих установ з питань складання проектів кошторисів, додержання вимог чинного законодавства, а також суворого режиму економії грошових коштів і матеріальних цінностей;

розробляють і повідомляють підвідомчим установам відповідні показники, яких вони повинні дотримуватися при складанні проектів кошторисів і які необхідні для правильного визначення видатків;

забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками;

встановлюють для підвідомчих установ терміни складання і подання проектів кошторисів.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня з точки зору законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства. На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками з таким розрахунком, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені в бюджетні запити. Відповідно до Порядку N 228 спеціальний фонд кошторису містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій. Проекти кошторисів складаються всіма установами на наступний бюджетний рік. Якщо установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки бюджетних коштів за спеціальним фондом не плануються. Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники, як обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень, вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства. На підставі зазначених показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди. У процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Слід відмітити, що відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилася. До кошторисів можуть уключатися тільки видатки, передбачені законодавством та необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату за рахунок коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю. Відповідно до п. 22 Порядку N 228 показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Нагадаємо, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності:

за встановленими напрямами використання;

на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису;

на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому відповідно до вимог п. 23 Порядку N 228 розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства. Видатки спеціального фонду провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням унесених до них змін. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться в межах надходжень, запланованих на цю мету в даному фонді. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом не плануються. У видатковій частині проекту кошторису доходів і видатків установи визначається загальна сума витрат установи в розрізі кодів економічної класифікації, а також з розподілом витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань, і витрат, що планується здійснити за рахунок спеціального фонду. Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установи (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. При визначенні видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності цієї установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками щодо кожного коду економічної класифікації.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення відповідно до законодавства, установа повинна передбачити спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень із спеціального фонду, вони передбачаються в кошторисі за спеціальним фондом.

Розподіл витрат за загальним фондом провадиться виходячи з планових надходжень бюджетних асигнувань, зазначених у доходній частині проекту кошторису. При цьому розрахунок сум витрат за кошторисом на запланований рік здійснюється виходячи з обсягу діяльності установи, визначеного планом розвитку установи, та його фактичного виконання за попередні періоди.

Формування видаткової частини за спеціальним фондом кошторису провадиться в межах надходжень, запланованих на ці цілі за даним фондом у проекті кошторису.

Одночасно з проектом кошторису подається штатний розпис бюджетної установи.

Складені проекти кошторисів доходів і видатків і планів асигнувань бюджетні установи подають для розгляду та затвердження головним розпорядникам у встановлені строки.

Після затвердження відповідних бюджетів проекти зведених кошторисів приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів.

1.3 Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ

Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів.

Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.

Фінансування - це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.

Фінансування - це надання грошових коштів бюджету або права на їх витрачання в межах затверджених асигнувань на передбачені бюджетом заходи.[8]

Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.

З Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.

Що стосується коштів, одержуваних з місцевих бюджетів, то вони використовуються тільки на цілі та в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів.

Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.

Бюджетні організації під час здійснення своєї діяльності можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду), і до них відносяться кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:

безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;

зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;

фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигнувань, затверджених кошторисом.

Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;

цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.

Це означає, що бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.

Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;

контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему виконання бюджету.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ НА ПРИКЛАДІ КЗ «КОПЛ»

.1 Загальна характеристика підприємства

Комунальний заклад «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» (далі - КЗ «КОПЛ»), належить до об’єктів комунальної власності і користується майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст та перебуває в управлінні Кіровоградської обласної ради.

Управління охорони здоров’я Кіровоградської обласної державної адміністрації забезпечує галузеву політику та розвиток лікарні.

У своїй діяльності даний заклад керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, рішеннями обласної ради, нормативними актами, наказами управління охорони здоров’я Кіровоградської обласної державної адміністрації, Статутом, здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України.

Основною метою створення і діяльності КЗ «КОПЛ» є здійснення єдиної державної і регіональної політики в галузі охорони здоров’я в Кіровоградській області та підвищення ефективності використання майна.

Основним видом господарської діяльності КЗ «КОПЛ» є медична практика: психіатрія, організація і управління охороною здоров’я, бактеріологія, клінічна лабораторна діагностика, клінічна біохімія, наркологія, неврологія, психіатрія, дитяча психіатрія, медична психологія і т.д.

Основними напрямками діяльності є : забезпечення на належному рівні охорони здоров’я населення області за рахунок залучення інтелектуальних, фінансових, матеріальних ресурсів.

КЗ «КОПЛ» є юридичною особою, права і обов’язки якої набуваються з дня її державної реєстрації. Також має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства, гербову печатку, кутовим та іншим штампами зі своїм найменуванням. Здійснює оперативний і бухгалтерський облік діяльності закладу, веде статистичну звітність, що встановлено законодавством України.

Підприємство несе за своїми зобов’язаннями відповідальність у межах належного їй майна, згідно з чинним законодавством України, нормативними актами обласної ради. Підстави і умови матеріальної та дисциплінарної відповідальності працівників КЗ « КОПЛ» визначаються згідно з діючими правовими нормами трудового законодавства (крім випадків, щодо яких на загальних засадах визначається кримінальна відповідальність).

Управління діяльністю КЗ «КОПЛ » здійснює головний лікар відповідно до законодавства України, нормативних актів обласної ради. Утримується підприємство за рахунок коштів обласного бюджету та надходжень, які надходять до спеціального фонду.

Майно КЗ складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

2.2 Аналіз майна установи та джерел його формування

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

В балансі відображаються ресурси і вимоги на ці ресурси або ж частка участі в них, він служить також індикатором фінансового здоров’я підприємства. Відповідно до загальноприйнятих стандартів обліку, баланс розкриває зміст понять активу і пасиву. Активи підприємства відображені в балансі як вартість майна і боргових прав, якими розпоряджається і які контролює підприємство на звітну дату. Пасиви - це зобов’язання підприємства за позиками і кредиторською заборгованістю або джерела утворення господарських засобів, а також власний капітал. Перевищення вартості активів над пасивами становить вартість власних активів підприємства, в тому числі його прибуток.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

При аналізі балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності. Горизонтальний аналіз полягає у співставленні фінансових даних підприємства за 3 періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Горизонтальний аналіз балансу підприємства (тис. грн.)

Наведені дані в таблиці дають змогу зробити такі висновки:1. Загальна сума активів з кожним роком помітно змінювалась, з 2008 року до 2009 вона збільшилась на суму 3027,35 тис. грн., що складає 13,4% а з 2009 по 2010 сума зросла на 12072,1 тис. грн., що складає 47,0%. Це збільшення відбулось за рахунок основних засобів які збільшились в 2009 порівняно з 2008 роком на 3543,47 (13,9%) та на 11986,35 в 2010 порівняно з 2009, що у % складає 49,6.2. Що стосується структури оборотних активів, то можна зазначити, що вона змінювалась як в позитивний так и в негативний бік. Значно зменшились матеріали та продукти харчування в 2009 році, на 31,6, що у % складає 5,9 але в 2010 році ситуація змінилась в кращу сторону, вони збільшились на 65,04 тис. грн.(12,9 %).

Зменшувалась на протязі трьох років і дебіторська заборгованість, особливо в 2009 році, вона знизилась на 26,87 тис. грн., що складає 81,9% і це є позитивною тенденцію. 3. При аналізі пасивів слід зазначити, що зобов’язання даного підприємства збільшились, у тому числі кредиторська заборгованість 2009 році в абсолютному значенні збільшилась на 32,58 тис. грн.(або 70,7 %), а 2010 році на 59,46 тис. грн. (або 75,6%). Це показує, що підприємство не вчасно розрахувалося з постачальниками та підрядчиками за виконані роботи та послуги. В цілому пасиви зросли в 2009 році на 3027,35 тис. грн., що становить 13,4% а в 2010 році на 12072,1, що становить 47%.4. Дане підприємство є бюджетною установою і фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, тому не може збільшити свої доходи і покращити своє фінансове становище, все залежить від того в якому обсязі і як вчасно перераховуються кошти, а дане підприємство може лише в певній мірі економити кошти і правильно їх розподіляти.

Вертикальний аналіз балансу дозволяє зробити висновок про структуру балансу в поточному стані, а також проаналізувати динаміку цієї структури. Технологія вертикального аналізу полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100% і кожну статтю фінансової звітності представляють у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.

Проведемо вертикальний аналіз на підставі даних балансу підприємства.

Таблиця 2.2 - Вертикальний аналіз балансу підприємства

Аналізуючи дані вертикального аналізу балансу підприємства, можна зробити такі висновки:

. Значну частку активів займають основні засоби, в 2008 році вона склала 91,06 %, та протягом аналізованого періоду зростала і в 2010 році вже складала 95,78% від загальної суми балансу. Це явище свідчить про політику підприємства щодо розширення матеріально-технічної бази підприємства. Та з іншого боку це говорить про те, що відбулось вилучення коштів з оборотних активів.2. Частка оборотних активів у балансі підприємства є не значною: в 2008 році вона складала біля 3%.

Та протягом аналізованого періоду відбувалося незначне скорочення цієї частки. Зрозуміло, що скорочення частки оборотних активів позначається негативно, тому що свідчить про зменшення запасів, готівки для придбання матеріально-речових факторів.3. Власний капітал підприємства знаходиться на рівні 99.7 % - на початок звітного періоду і 99,6 % - на кінець звітного періоду від загальної суми пасивів, що говорить про високу платоспроможність і фінансову стійкість.4. Довгострокових зобов’язань підприємство не має. Проте негативним явищем є наявність, хоч і невеликої частки короткострокових заборгованостей, які у структурі пасивів займають за звітний період 0,296-0,397%.

Отже, основними висновками, зробленими при вертикальному аналізі балансу підприємства можуть бути такі:- структура статей балансу демонструє тенденцію до зростання частки основних засобів і незначного зменшення частки оборотних активів;- також відбувалось зменшення частки дебіторської заборгованості, що є позитивною тенденцією.

Підприємству слід вдатися до аналізу структури видатків, налагодити більш стабільні зв’язки з постачальниками, а також посилити контроль за витратами, запобігаючи нецільового витрачання ресурсів.

Таким чином, аналіз балансу підприємства у горизонтальному і вертикальному розрізі показав, що підприємству бракує оборотних активів. Зокрема, спостерігається значна частка оборотних активів і подальше збільшення частки грошей у сумі балансу.

Одним з показником, що характеризує технічний стан засобів, є коефіцієнт їх зношення, який визначають шляхом відношення величини зношення до початкової вартості всіх основних засобів та їх складових. Цей коефіцієнт відображає, якою мірою основні засоби, що перебувають в експлуатації, зношені.(таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 - Характеристика зміни технічного стану основних засобів за 2008р-2010 роки

Зменшення зношення основних засобів позитивно характеризує діяльність даної установи, щодо вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва.

2.3 Аналіз формування та використання коштів загального фонду

Однією з особливостей бюджетних установ є те, що вони функціонують завдяки державі і її підтримці. Установа, що підлягає аналізу в даній курсовій є комунальним закладом і фінансується з місцевого бюджету. В якому обсязі надходять ці кошти і куди спрямовуються на протязі трьох років відображено в Таблицях 2.4,2.5,та 2.6.

Таблиця 2.4 - Аналіз формування та використання коштів за 2008 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:

. Всього коштів надійшло 23577,85 тис. грн.., що на 0,3 тис. грн. менше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 23766,34 тис. грн., що на 188,49 тис. грн. (0,8%) більше ніж коштів надійшло з бюджету.2.Найбільше коштів витрачено на оплату праці - 12179,02 тис. грн., а найменше коштів було витрачено на статтю Дослідження і розробки, видатки державного значення всього 5,54 тис. грн., що показує низький рівень розробок та досліджень.

Таблиця 2.5 - Аналіз формування та використання коштів за 2009 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:

.Всього коштів надійшло 24852,78 тис. грн., що на 0,02 тис. грн. менше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 24924,43 тис. грн.., що на 71,65 тис. грн.. (0,3%) більше ніж коштів надійшло з бюджету.2.Найбільше коштів знову ж витрачено на оплату праці - 13008,8тис. грн., а найменше коштів було витрачено на статтю видатки на відрядження - 22,35 тис. грн., та зовсім не виділялось коштів на Дослідження і розробки, видатки державного значення та на капітальні видатки.

Таблиця 2.6 - Аналіз формування та використання коштів за 2010 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:1.Всього коштів надійшло 29632,37 тис. грн., що на 66,37 тис. грн. менше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 29606,67 тис. грн., що на 25,7 тис. грн.. (0,1%) менше ніж коштів надійшло з бюджету. 2.Найбільше коштів знову ж витрачено на оплату праці - тис. грн., а 15646,0 найменше коштів було витрачено на статтю видатки на відрядження - 21,44 тис. грн., та зовсім не виділялось коштів на Дослідження і розробки, видатки державного значення та на капітальні видатки.

Рисунок 2.1 - Структура доходів і видатків за 2008-2010 роки

Загалом можна зробити такі висновки, що коштів які виділяються з місцевого бюджету є недостатньо, тому що як ми бачимо по вище наведених даних, що їх виділяється менше ніж заплановано, а витрачається ще більше ніж заплановано окрім 2010 року, в якому виділили коштів більше на 25,7 тис. грн. ніж було фактично витрачено. Коштів з кожним роком виділяється все більше, та й витрати зростають пропорційно до збільшення надходжень. Як ми бачимо найбільшу частку витрат складають витрати на оплату праці та на Придбання матеріалів,оплату послуг. Дуже мало коштів виділили в 2008 році на капітальні видатки та Дослідження і розробки, видатки державного значення, а 2009 та 2010 році коштів на ці статті зовсім не виділяли і це свідчить про те що особливо ніякі розробки і вдосконалення не ведуться, і не придбаваються нові прилади та обладнання яке є вже застарілим.

.4 Аналіз формування та використання коштів спеціального фонду

Оскільки кошти котрі надходять із бюджету не покривають фактичні витрати даного закладу, то використовуються кошти спеціального фонду, котрі формуються за рахунок отримання коштів як плату за оренду та завдяки благодійним внескам. Аналіз надходження та використання коштів спеціального фонду за три роки можна побачити Таблиці 2.7,2.8 та 2.9.

Таблиця 2.7 - Аналіз формування та використання коштів за 2008 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:1.Всього коштів надійшло 588,038 тис. грн.., що на 25,089 тис. грн. менше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 576,183 тис. грн., що на 36,944 тис. грн.. (6%) менше ніж заплановано кошторисом. 2.Найбільше коштів з спеціального фонду в 2008 році витрачено на придбання товарів та послуг - 440,315 тис. грн., а найменше коштів було витрачено на дослідження та розробки - 0,880 тис. грн.

Таблиця 2.8 - Аналіз формування та використання коштів за 2009 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:1.Всього коштів надійшло за 2009 рік 924,709 тис. грн., що на 8,282 тис. грн. (0,9%) більше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 907,036 тис. грн., що на 9.391 тис. грн.. (1,%) менше ніж заплановано кошторисом. 2.Найбільше коштів з спеціального фонду в 2009 році витрачено на придбання товарів та послуг - 737,455 тис. грн., а найменше коштів було витрачено знову ж таки на дослідження та розробки - 3,622 тис. грн. та на субсидії та поточні трансферти - 0,599 тис. грн.

Таблиця 2.9 - Аналіз формування та використання коштів за 2010 рік (тис. грн.)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити такі висновки:1.Всього коштів надійшло 985,562 тис. грн., що на 3,121 тис. грн. більше ніж було затверджено кошторисом, а витрачено всього 937,789 тис. грн., що на 44.7 тис. грн. (4,5%) менше ніж заплановано кошторисом. 2.Найбільше коштів з спеціального фонду в 2010 році витрачено на придбання товарів та послуг - 845,527 тис. грн., а найменше коштів було витрачено знову ж таки на дослідження та розробки - 12,55 тис. грн.

Рисунок 2.2 - Структура доходів і видатків за 2008-2010 роки

Проаналізувавши дані за три роки можна зробити висновки, що завдяки коштам які надходили до спеціального фонду покривалися витрати даного підприємства. Коштів в 2009 і в 2010 роках надходило більше ніж планувалося, що є позитивним результатом. Та якби до загального фонду надходило фінансів в достатній кількості, то кошти спеціального фонду не витрачалися б на покриття витрат а спрямовувалися на розвиток лікарні, на ремонт та придбання нового обладнання.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

бюджетний установа кошти фонд

Збереження й розвиток здоров'я населення як вирішального чинника забезпечення економічного й соціального розвитку країни є однією з найважливіших соціальних функцій держави. Саме на цьому ще в І ст. до н. є. наголошував видатний римський громадський діяч Гай Юлій Цезар, наголосивши, що здоров'я народу - головна турбота держави. Реалізація зазначеної функції відбувається через діяльність галузі охорони здоров'я.

Всесвітня організація охорони здоров'я, зважаючи на його індивідуальну й суспільну значимість, вплив на стан національної безпеки країни, розглядає його охорону як "сукупність взаємозалежних заходів, що сприяють зміцненню здоров'я та проводяться вдома, в навчальних закладах, на робочих місцях, у громадських місцях, у громадах, у фізичному і психосоціальному оточенні, а також у секторі охорони здоров'я та пов'язаних із ним секторах". Саме тому в усі часи влада приділяла увагу проблемам ефективної організації й фінансування зазначеної галузі. Дня України формування оптимальної моделі фінансового забезпечення охорони здоров'я є особливо актуальним, оскільки попри численні пропозиції щодо реформування національної системи охорони здоров'я та прийняті для їх реалізації нормативно-правові акти ситуація з наданням медичних послуг населенню істотно не поліпшилася.

Залежно від соціально-економічної політики та з урахуванням ролі й функцій держави формується модель фінансового забезпечення охорони здоров'я. У сучасному світі основними джерелами фінансування даної галузі є бюджетні кошти, внески на обов'язкове й добровільне медичне страхування, власні кошти юридичних і фізичних осіб, що надходять у вигляді благодійних внесків, плати за надані послуги тощо.

Бюджетне фінансування характеризується високою надійністю. Втім, бюджет будь-якого рівня має безліч напрямів витрачання коштів, тому фінансове благополуччя галузі охорони здоров'я залежить від рівня економічного розвитку і пріоритетів фінансової політики держави.

Страхові платежі є цільовими, що забезпечує гарантоване спрямування зібраних коштів на фінансування охорони здоров'я. Проте за рахунок страхових внесків акумулюється набагато менший обсяг коштів, ніж за рахунок бюджетів. Окрім того, зменшення розміру податкових надходжень можна певною мірою компенсувати шляхом збільшення інших видів доходів бюджету, а в системі страхування такої можливості немає.

Приватні кошти як джерело фінансування безпосередньо пов'язані з національними традиціями, рівнем економічного розвитку держави та платоспроможністю фізичних і юридичних осіб.

Переважання одного із джерел фінансових ресурсів визначає модель фінансового забезпечення галузі. Аналізуючи світовий і вітчизняний досвід організації та фінансування охорони здоров'я, можна виділити три основні моделі фінансового забезпечення зазначеної галузі: страхову, бюджетну і приватну.

На сьогодні жодна з розглянутих моделей не функціонує самостійно, що свідчить про відсутність у них яскраво виражених переваг. Усі перелічені джерела фінансових ресурсів поєднуються, й можна говорити тільки про переважаючий тип фінансового забезпечення та поглиблювати класифікацію моделей організації охорони здоров'я.

У цьому контексті заслуговує на увагу підхід О.В. Баєвої, котра пропонує таку класифікацію моделей організації охорони здоров'я:

. Ринкова модель - приватне фінансування галузі:

приватні страхові фонди,

приватні джерела,

прямі виплати виробникові медичних послуг,

комбіноване приватне фінансування;

. Соціальна модель - фінансування із суспільних фондів:

система Беверіджа,

система Бісмарка,

. Суспільно-приватна модель - фінансування із суспільних і приватних фондів:

суспільні фонди + приватні страхові фонди,

приватні страхові фонди + суспільні фонди для надання медичної допомоги специфічним групам населення,

суспільні + приватні страхові фонди.[11]

Вважається, що національна система охорони здоров'я фінансується переважно за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів. Підставою для цього є положення ст. 49 Конституції України, в якій закріплене право кожної людини на охорону здоров'я, медичну допомогу й медичне страхування, що забезпечується державним фінансуванням: "Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу надають безоплатно".

Незважаючи на збільшення бюджетних видатків на охорону здоров'я в Україні у відсотках до ВВП цей показник залишається у 2-3 рази нижчим, ніж у інших європейських країнах: у Європейському регіоні відповідні видатки становлять близько 7,7 %, у країнах-членах ЄС - 8,7 % (за рекомендаціями ВООЗ для забезпечення ефективної і кваліфікованої медичної допомоги державні витрати на охорону здоров'я повинні становити 7-10% ВВП). До того ж на задоволення потреб у охороні здоров'я мешканця України витрачається у 5,5 рази менше коштів, ніж у країнах Європейського регіону, та у 3,9 рази менше, ніж у країнах - членах ЄС.

Також велике значення для організації й розвитку охорони здоров'я має приватне фінансування даної галузі (за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, а саме внесків у лікарняні каси, на придбання полісів добровільного медичного страхування, оплати населення за надані медичні послуги, придбання лікарських засобів і виробів медичного призначення).

Багато сучасних дослідників засад організації й фінансування охорони здоров'я, а також практиків вважають медичне страхування панацеєю від усіх економічних проблем даної галузі. Безперечною перевагою і причиною запровадження медичного страхування в багатьох країнах світу є те, що воно передбачає цільові внески, які використовуються лише для оплати медобслуговування, та дає змогу залучити в сектор охорони здоров'я додаткові кошти. Крім того, медичне страхування сприяє підвищенню ефективності діяльності закладів охорони здоров'я завдяки дієвому механізму фінансового контролю результативності витрачання ресурсів.

Доцільність запровадження медичного страхування в Україні та вибір його моделі широко дискутується в урядових колах, серед представників медичної громадськості, науковців, економістів, страховиків та інших категорій населення. За роки незалежності здійснено не одну спробу ухвалити закон про обов'язкове медичне страхування, напрацьовано велику кількість законопроектів (щоправда, жоден із них не затверджений Верховною Радою), які передбачають два альтернативних варіанти організації медичного страхування:

концепція соціального медичного страхування (лежить у основі моделі Бісмарка), яке ґрунтується на принципі солідарної оплати медичної допомоги, передбачає створення одного національного страхового фонду, характеризується доступністю медичної допомоги для всього населення країни, пристосоване до ринкових умов господарювання. Недоліки - великі адміністративні витрати, обмежені можливості проведення профілактичних заходів, складність розрахунків із медичними закладами, проблеми з відшкодуванням витрат за надання медичної допомоги малозабезпеченим верствам населення тощо;

концепція цивільно-правового (комерційного) обов'язкового медичного страхування, яка передбачає формування конкурентного ринку такого страхування з участю багатьох комерційних страхових компаній. Недоліки - регресивність фінансування (бідні платять більше, ніж багаті), складний механізм управління тощо.

Основними причинами неприйняття в парламенті закону про медичне страхування є такі:

відсутність консенсусу серед осіб, котрі впливають на прийняття політичних рішень, щодо вибору моделі медичного страхування;

підвищення податкового тиску на юридичні й фізичні особи у зв'язку зі сплатою ними страхових внесків, унаслідок чого може знизитися конкурентоспроможність продукції та посилитися тінізація економіки;

недостатньо високий рівень економічної активності суб'єктів господарювання, поширення практики видачі заробітної плати "в конвертах", високий рівень безробіття, що перешкоджатиме акумуляції в достатньому розмірі коштів на медичне страхування;

запровадження обов'язкового медичного страхування суперечить конституційному праву людини на вільний вибір системи медичного страхування;

відсутність взаємозв'язку обсягу та якості наданої медичної допомоги, оплати праці медперсоналу, фінансування закладів охорони здоров'я, які забезпечували би прозорість і ефективність функціонування системи медичного страхування;

у законопроектах не передбачено вигоди від запровадження медичного страхування для медпрацівників.

З огляду на політичні, економічні, соціальні проблеми в Україні вважаємо, що вона ще не готова до страхової медицини. Така думка ґрунтується на результатах дослідження зарубіжного досвіду організації медичного страхування, згідно з якими країна не отримає очікуваного ефекту від його запровадження за наявності таких обставин, як недофінансування й неможливість збільшення витрат на охорону здоров'я через недостатній рівень економічного розвитку; невисокий рейтинг галузі в переліку національних пріоритетів; відсутність належної законодавчої бази й адміністративних механізмів для реалізації медичного страхування; високий рівень безробіття та значний відсоток відрахувань від доходу; переважання неформального сектору економіки над формальним і великі масштаби неофіційних розрахунків за медичні послуги; неготовність інфраструктури системи охорони здоров'я надавати мед. послуги застрахованим особам на якісно новому рівні, не обмежуючи при цьому доступу до невідкладної медичної допомоги населенню, не охопленому страхуванням.

На сьогодні держава фінансує систему охорони здоров'я виходячи з реальних економічних можливостей, отож сподіватися на істотне збільшення видатків на цю галузь марно. Однією із причин ситуації, що склалася, є дефіцит бюджетних коштів та недофінансування державних програм, зокрема в галузі охорони здоров'я, внаслідок існування надзвичайно потужного неофіційного сектору економіки, який за оцінками експертів становить близько 50-60 % ВВП'.

На мою думку, це не сприяє запровадженню соціального медичного страхування й відсутність менеджерів, здатних ефективно забезпечувати управління фінансовими ресурсами закладів охорони здоров'я. Зокрема, через низький рівень управлінської й фінансової автономії керівники медичних закладів не можуть самостійно приймати рішення щодо формування й використання фінансових ресурсів, а внаслідок недосконалого володіння методами фінансового менеджменту - повністю адаптуватися до ринкових умов господарювання. За даними соціологічних досліджень лише 50 % керівників закладів охорони здоров'я готові до роботи в нових економічних умовах діяльності. До того ж їх готовність зменшується зі збільшенням віку і стажу роботи, а також зростанням потужності медичного закладу.

Варто зауважити, що за страхової медицини внески на медичне страхування формуватимуться з відрахувань від доходу працівників та нарахувань на фонд заробітної плати для роботодавців, розмір яких і так досить високий (наразі нарахування на фонд оплати праці становлять майже 40 % фонду оплати праці. Результатом запровадження додаткових нарахувань може бути незацікавленість працедавців в утриманні персоналу з наступним зростанням рівня безробіття або ж поширення практики видачі зарплати "в конверті". Вже сьогодні (на 01.01.2010) офіційно безробітними є 531,6 тис. громадян а документально засвідчений розмір заробітної плати працівників комерційного сектору в більшості випадків занижений і не відповідає дійсності. Тож, обіцяючи певний пакет послуг за умови сплати податків із заробітної плати, держава буде не в змозі його забезпечити: за підрахунками експертів реально вона зможе зібрати лише 20 % коштів, потрібних для того, щоб усі, кому буде гарантовано послуги в рамках програми, їх отримували.[12]

З огляду на зазначене можна дійти висновку, що система медичного страхування в Україні виявиться нежиттєздатною та не знайде підтримки в населення.

Оскільки найважливішим правилом проведення реформ є їх послідовне й детально сплановане впровадження, доцільно звернути увагу на схожу із системою Семашка модель Беверіджа. Вона передбачає фінансування охорони здоров'я за рахунок бюджетних коштів згідно із принципом "гроші прямують за пацієнтом", характеризується високим рівнем державних гарантій медзабезпечення, доступністю медичної допомоги для всього населення країни. За такої моделі заклади охорони здоров'я перебувають переважно в державній і комунальній власності. Медичні послуги надаються й фінансуються відповідно до укладених контрактів між провайдерами цих послуг (медичними закладами, лікарями, що практикують самостійно) та платником (державні органи управління охороною здоров'я). Оплата окремих медичних послуг здійснюється фізичними особами за власний рахунок. Пріоритет у фінансуванні надається ланці первинної медико-санітарної допомоги: сімейні лікарі отримують фіксовану суму коштів на одну зареєстровану в них особу для забезпечення надання їй узгодженого переліку послуг. Вони мають виняткове право направляти пацієнта на госпіталізацію до лікарняних закладів та зацікавлені самі надати якомога більше медичних послуг, дозволених в умовах амбулаторії, з використанням найменш затратних технологій, контролюючи таким чином витрати на охорону здоров'я. Оплата праці медперсоналу залежить від обсягу виконаної роботи (кількості наданих медичних послуг), кваліфікації.

Звичайно, модель Беверіджа також має недоліки: відсутність ринкових стимулів економічної ефективності, слабка мотивація підвищення якості надання медичних послуг, необхідність спрямування значних фінансових ресурсів із державного бюджету на розвиток галузі охорони здоров'я". Намагаючись усунути перелічені недоліки, уряди країн, де запроваджена ця модель, коригують засади організації й фінансування даної галузі на власний манір. Саме тому системи охорони здоров'я Великобританії, Канади, країн Скандинавії, Південної Європи, що ґрунтуються на тих самих принципах Беверіджа, дещо відрізняються одна від одної.

Отже, на мою думку, в умовах соціально-економічних трансформацій в Україні оптимальним варіантом є побудова національної системи охорони здоров'я на засадах моделі Беверіджа. Вона довела свою ефективність у багатьох країнах, схожа з діючим у нашій державі різновидом бюджетної моделі організації охорони здоров'я, а тому її запровадження не потребує таких кардинальних змін, як, наприклад, системи медичного страхування.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження в даній курсовій роботі дозволяє зробити наступні висновки, аналіз фінансового стану навіть найблагополучнішого підприємства є постійною необхідністю, бо не можна вести господарство без аналізу його доходів і витрат. Це було важливо завжди, а тим більше - нині, коли на зміну безгосподарності й безвідповідальності приходить підприємництво, сувора дисципліна й ощадливість. Закони ринкової економіки потребують відповідного способу мислення й поведінки всіх її учасників. Щоб забезпечити це, необхідно постійно аналізувати фінансовий стан, проводити обґрунтоване наукове дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

З метою поліпшення медичного обслуговування, необхідно шукати резерви для широкої підтримки різних секторів системи охорони здоров'я. Як показали дослідження цієї мети можливо досягнути лише при ефективному використанні коштів, які спрямовують у ці сектори, при вдосконаленні організації та управління всією економічною системою країни.

Зростання витрат на охорону здоров’я майже в усіх країнах світу пов’язано перш за все зі збільшенням потреб у медичному обслуговуванні та підвищенням вимог до неї, тому проблеми забезпеченості медичних установ виробничими ресурсами та ефективності їх витрачання потребують глибокого аналітичного дослідження.

При аналізі пасивів слід зазначити, що зобов’язання даного підприємства збільшились, у тому числі кредиторська заборгованість 2009 році в абсолютному значенні збільшилась на 32,58 тис. грн.(або 70,7 %), а 2010 році на 59,46 тис. грн. (або 75,6%). Це показує, що підприємство не вчасно розрахувалося з постачальниками та підрядчиками за виконані роботи та послуги. В цілому пасиви зросли в 2009 році на 3027,35 тис. грн., що становить 13,4% а в 2010 році на 12072,1, що становить 47%. Дане підприємство є бюджетною установою і фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, тому не може збільшити свої доходи і покращити своє фінансове становище, все залежить від того в якому обсязі і як вчасно перераховуються кошти, а дане підприємство може лише в певній мірі економити кошти і правильно їх розподіляти.

Загалом можна зробити такі висновки, що коштів які виділяються з місцевого бюджету є недостатньо, тому що як ми бачимо по вище наведених даних, що їх виділяється менше ніж заплановано, а витрачається ще більше ніж заплановано окрім 2010 року, в якому виділили коштів більше на 25,7 тис. грн. ніж було фактично витрачено. Коштів з кожним роком виділяється все більше, та й витрати зростають пропорційно до збільшення надходжень. Як ми бачимо найбільшу частку витрат складають витрати на оплату праці та на Придбання матеріалів,оплату послуг. Дуже мало коштів виділили в 2008 році на капітальні видатки та Дослідження і розробки, видатки державного значення, а 2009 та 2010 році коштів на ці статті зовсім не виділяли і це свідчить про те що особливо ніякі розробки і вдосконалення не ведуться, і не придбаваються нові прилади та обладнання яке є вже застарілим.

Проаналізувавши дані за три роки можна зробити висновки, що завдяки коштам які надходили до спеціального фонду покривалися витрати даного підприємства. Коштів в 2009 і в 2010 роках надходило більше ніж планувалося, що є позитивним результатом. Та якби до загального фонду надходило фінансів в достатній кількості, то кошти спеціального фонду не витрачалися б на покриття витрат а спрямовувалися на розвиток лікарні, на ремонт та придбання нового обладнання.

Однак слід зазначити, що відчувається значний дефіцит спеціальних досліджень, які стосуються безпосередньо економіки сфери охорони здоров’я. Бракує конкретних методичних розробок щодо аналізу кошторисних видатків медичних установ.

У державній системі охорони здоров'я за останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних закладів здійснюється в обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога поступово стає платною. Це призводить до нерегульованого та неконтрольованого зростання цін на медичні послуги та появи неофіційного ринку надання медичної допомоги. У результаті загострюються проблеми медичного обслуговування населення, які можуть перетворитися на джерело значного соціального напруження і потребують глибокої уваги з боку держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас; М-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 283 с.

.        Про запровадження нової бюджетної класифікації України: Наказ МФУ від 03.12.97 № 265 (зі змінами та доповненнями від 25.12.2000 № 348).

.        Зміни до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 19.07.2001 № 122.

.        Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 250 с.

.        Конєва Т.В. Опорний конспект з курсу “Бухгалтерський облік у бюджетних установах”. - К.: КНТЕУ, 2009.

.        Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение. - Х.: Фактор, 2001. - 566 с.

.        Облік у бюджетних установах: Навч. посібник / За ред. О.А. Заїнчковського, Т.М. Сторожук. - Ірпінь, 2002. - 535 с.

.        Свірко С.В. Бухгалтерський облік та прийняття рішень в бюджетних організаціях. - К.: КНЕУ, 2010. - 185 с.

.        Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій. - К.: КНЕУ, 2000. - 216 с.15.

.        Про соціально-економічне становище України за 2009 рік - http:/www.ukrstat/gov.ua

.        Карамишев Д., Радиш Я.Соціальне страхування в системі охорони здоровья//Збірник наукових праць Національної академії державного управліня при Президеньові України.-2007.-Вип.1 - с. 95-105.