Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля ЛФ АТ 'Імексбанк' відповідно до вимог Національного Банку України

Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля ЛФ АТ 'Імексбанк' відповідно до вимог Національного Банку України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ

1.1 Дослідження теоретичних засад кредитного портфелю банку

.2 Методи управління кредитним портфелем банку

.3 Проблемні зони управління кредитним портфелем банку

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЛФ АТ «ІМЕКСБАНК»

.1 Загальна характеристика банку ЛФ АТ «Імексбанк»

2.2 Методики оцінки стану управління кредитним портфелем банку ЛФ АТ «Імексбанк»

.3 Оцінювання стану управління кредитним портфелем банку ЛФ АТ «Імексбанк»

РОЗДІЛ 3. СПОСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

.1 Порівняльний аналіз наявних способів удосконалення управління кредитним портфелем банку (вітчизняний та зарубіжний досвід)

.2 Конкретні пропозиції щодо удосконалення управління кредитним портфелем банку

.3 Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ефективність проведеної комерційними банками кредитної політики залежить від якості сформованого кредитного портфеля. Саме кредитна політика визначає подальшу діяльність банку в частині кредитування. Не секрет, що низька якість кредитного портфеля - основна причина банкрутства багатьох банків.

У сучасних умовах розвитку банківської системи якість кредитного портфеля стає визначальною для виживання й успіху банку як комерційного банку. Зі світової практики банківської справи відомо, що якщо частка поганих активів в активах перевищує 7%, то майбутнє банку проблематично. Тому банки повинні шляхом впровадження комплексу організаційних і технологічних заходів досягати адекватного рівня якості кредитного портфеля.

Активи, в основному кредити, повинні бути досить ліквідними для того, щоб покрити будь-який відтік коштів, витрати й збитки, при цьому забезпечити прийнятний для акціонерів розмір прибутку. Досягнення цих цілей лежить в основі політики банку по прийняттю ризиків і управлінню ними.

Аналіз та оцінка якості кредитного портфеля є найбільш актуальними в умовах росту обсягів кредитування і розширення банками своїх кредитних портфелів.

Актуальність теми підтверджується також тим, що в умовах кризи багато банків збанкрутіли, а інші знаходяться на межі “виживання”, так як на сьогодні зріс ризик неповернення кредитів. Тому питання вдосконалення управління кредитного портфеля залишаються дискусійними і недостатньо опрацьованими. Отже, прийняття ризиків - це основа банківської справи. Банки мають успіх тільки тоді, коли прийняті ризики розумні, контрольовані й перебувають у межах їх фінансових можливостей і компетенції.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості кредитної заборгованості багато в чому пояснює нестабільний стан багатьох українських банків.

Об’єктом курсової роботи є кредитна діяльність Луганської філії (ЛФ) Акціонерного Товариства (АТ) «Імексбанк».

Предметом дослідження є теоретичний і методичний інструментарій аналізу й оцінки якості кредитного портфеля.

Основною метою курсової роботи є аналіз і оцінка якості кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» відповідно до вимог Національного Банку України, фінансових коефіцієнтів і розробка заходів, спрямованих на покращення якості кредитного портфеля, збільшення його дохідності і зниження сукупного кредитного ризику.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

виявити особливості формування кредитного портфеля й управління ним;

проаналізувати діючі методики аналізу й оцінки якості кредитного портфеля;

провести аналіз діяльності ЛФ АТ «Імексбанк»;

провести структурний і коєфіцієнтний аналіз кредитного портфеля;

розробити рекомендації з покращення якості кредитного портфеля, збільшення його дохідності й зниженню сукупного кредитного ризику.

1. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ

Здійснення ефективної кредитної діяльності комерційних банків певною мірою залежить від здатності економічного аналізу оцінити цю діяльність у всій її повноті і різноманітті.

Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямки кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення відносно доцільності надання займу клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності. Результати аналізу дають змогу прийняти рішення відносно зміни напрямків і методів кредитування.

Тому в цій главі будуть розглянуті перш за все теоретичні засади, а також основні методи та проблемні зони аналізу кредитного портфеля банку.

1.1    Дослідження теоретичних засад кредитного портфелю банку

Ефективне управління будь-яким економічним об’єктом грунтується на об’єктивному та комплексному розумінні сутності самого об’єкта управління. Тому в першу чергу доцільно визначитися із сутністю понять «кредитний портфель» та «кредитна політика».

В економичні літературі визначення «кредитний портфель» має багато варіацій, але найбільш загальним є тлумачення Примостки Л.О., вона визначила, що кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів.

Основним завданням управління кредитним портфелем банка є досягнення балансу його складових. Тому досягненя врівноваженого стану кредитного портфеля банку можливе лише за умов здійснення ефективної кредитної політики.

В науковій літературі кредитна політика банку трактується як стратегія або тактика банку щодо організації кредитного процесу. Однак такий підхід є суперечливим з позиції тотожності базових понять «політика», «тактика» та «стратегія». Тому з метою чіткого визнеачення дефініції «кредитна політика» та її розмежування із суміжними поняттями доцільно дослідити сутність корінного терміну «політика».

Ряд відомих вчених, як А. Шелленбер, У. Кінг, М.Х. Мескон, І. Ансофф. стверджують, що політика встановлює загальні принципи, яких необхідно дотримуватися для забезпечення успіху підприємства. Так, російський дослідник Л.І. Абалкін розглядає політику як образ дій, спрямований на досягнення конкретних цілей. А. О. Волков розглядає політику як форми і методи відстежування і підтримання пріоритетів для досягнення основних цілей підприємства. Досить цікава позиція харківських науковців, які розробили комплексну дефініцію поняття „політика” в розрізі чотирьох „О”:

·        орієнтири функціонування підприємства;

·        образ дій;

·        основа для прийняття управлінських рішень, щодо досягнення поставлених цілей (поведінка);

·        оточення, всередині якого розробляються і приймаються управлінські рішення [26, с. 23-30].

Таким чином політика є результатом управлінського процесу на вищому рівні управління підприємством, має часову незалежність і належить до класу адміністративних проблем.

З позиції автора найбільш повно розкриває зміст поняття «політика» визначення В. Мюллера та Х.Ульріха - „політика підприємства являє собою систему чітко сформульованих, незалежних від часу принципів, під впливом яких рішення і повсякденна діяльність підприємства набувають того чи іншого напрямку” [28, с. 30-32].

Ґрунтуючись на проведеному дослідженні, пропонується визначати кредитну політику банка як набір правил, що застосовуються до всієї кредитної діяльності і спрямованих на досягнення оперативних та стратегічних цілей банку.

Таким чином, кредитна політика банку характеризується:

по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів;

по-друге, нормами - правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці;

по-третє, можливістю управляти ризиком, який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики. Відповідно до цього, основними цілями кредитної політики комерційного банку є:

·        забезпечення умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку;

·        отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями.

В науковій представлено широкий спектр функціональних характеристик кредитної політики, що дозволило авторам здійснити їх систематизацію та сформувати базові принципи кредитної політики, реалізація яких забезпечить досягнення її основної мети:

·        оптимальності - кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку;

·        граничності - кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність;

·        відповідності - кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності;

·        регламентованості - кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена;

·        інформативності - кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.

·        надійності - кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк.

·        гарантованості - кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе позабалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручительства.

Необхідно визначити роль інформаційного забезпечення аналізу банківської діяльності.

Інформація, за визначенням, це отримане або придбане знання про конкретний факт або подію. Таким чином, інформація не є простим набором фактів, цифр або діаграм. Інформація - це знання, отримане з метою його використання надалі. Факти, цифри і графіки не є інформацією, якщо вони не використовуватимуться в майбутньому.

Інформаційне забезпечення є базою, на якій будується управлінська діяльність. Інформацію в цьому аспекті слід розглядати як якусь сукупність різних повідомлень, відомостей, даних про відповідні предмети, явищах, процесах, відносинах [15, с. 77]. Ці відомості, зібрані, систематизовані і перетворені певним чином грають в аналізі банківської діяльності, а в цьому випадку, в аналізі якості кредитного портфелю, важливу роль.

Керівник банку постійно знаходиться в дуже різнорідному інформаційному просторі. Інформаційний простір банку організовується так, щоб керівник міг задовольнити свої потреби в діловій інформації про положення банку на ринку і про його внутрішній стан.

Роль інформаційного забезпечення визначається важливістю рішень, що приймаються на базі цієї інформації. Важливість управлінських рішень, у свою чергу, залежить від ієрархії цілей в певний момент часу, для досягнення яких ухвалюються рішення.

Якість кредитного портфелю банку вимагає вивчення впливу процесів формування при здійсненні банківської діяльності, визначенні тенденції його розвитку та закономірностей, кількісної оцінки факторів, що обумовлюють обсяг та рівень.

Інформаційною основою проведення аналізу кредитного портфелю банку є матеріали фінансової та статистичної звітності, оперативного та управлінського обліку [22, с. 255].

Мета інформаційного забезпечення полягає в тому, щоб дістати можливість ефективного управління, контролю і комплексного планування процесів, пов’язаних із формуванням кредитного портфелю банківської установи.

В зв'язку з цим інформаційне забезпечення аналізу якості кредитного портфелю повинне відповідати наступним основним вимогам: системності обслуговування з урахуванням характеру діяльності клієнтів, надійності обслуговування, що припускає забезпечення інформацією менеджерів в найбільш зручному для них вигляді; повнота інформаційного обслуговування процесів (операцій) і доведення необхідної інформації до конкретного клієнта; диференційованого підходу, що полягає в тому, що кожен клієнт індивідуально забезпечується інформацією, яка сприяє рішенню поставлених задач.

Таким чином, інформаційне забезпечення аналізу кредитних операцій складається з:

·        правовій інформації, яка розміщується в законах України, які регулюють економічну діяльність банків;

·        директивна інформація, яка поміщається в ухвалах Кабінету Міністрів України, постановах Національного банку України, наказах Міністерства фінансів і інших міністерств і відомств;

·        нормативно-довідкова інформація, яка знаходиться в збірках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах і т.п.;

·        інформація бізнес-планів і прогнозів;

·        обліковий-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації [6, с. 34].

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу кредитних операцій банку є його баланс. Баланс служить основою для балансового звіту комерційного банку. До балансового звіту додаються примітки, які розшифровують окремі статті балансу (додаток 1, додаток 2, додаток 3, додаток 4).

1.2 Методи управління кредитним портфелем банку

Аналіз кредитних операцій банку залежно від ступеня ризику, забезпеченості і дохідності лежить в основі аналізу якості активів, які в свою чергу, є важливим напрямком рейтингової оцінки діяльності банку. Але в той же час кредитні операції - це найбільш ризикований вид операцій банку. Кредитні операції формують кредитний портфель банку. Кредитні вкладення, або кредитний портфель комерційного банку, - сукупність всіх займів, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може надавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, чи викупати займ або частину займу, що був наданий іншим кредитором, через укладання договору з позичальником.

Кредитний портфель банку включає агрегатну балансову вартість кредитів, в тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних до повернення. Поряд з тим до нього не входять: відсотки нараховані, але не сплачені; зобов’язання видати кредит; кредитні лінії, які ще не використані; гарантії і акредитиви; оперативний лізинг. Від структури і якості кредитного портфеля банка в значній мірі залежить його стабільність, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики. Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямки кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення відносно доцільності надання позик клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямків і методів кредитування. Аналіз кредитної діяльності банка передбачає вирішення таких задач:

ü  визначення ступеня й типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідність зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичного і потенційного збитку;

ü  оцінювання адекватності кредитного ризику сумі передбачуваного прибутку;

ü  визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;

ü  визначення ефективності кредитних операцій, яка дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів;

ü  зниження ризику неповернення позики [19, с. 157].

Аналіз кредитних операцій доцільно проводити за такими напрямками (Рис. 1.1).

Рис.1.1. Основні напрямки аналізу кредитної діяльності

кредитний портфель ризик банк

Оскільки формування та розміщення кредитних ресурсів є основним видом діяльності комерційного банку, аналізу портфеля має бути приділено найбільшу увагу [16, с. 185-192].

Кредитний портфель банку можна аналізувати, використовуючи наступні методи аналізу: горизонтальний, вертикальний, балансовий і коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний і вертикальний аналіз кредитного портфеля банку представляє собою:

·        процентні співвідношення окремих показників з агрегатними показниками;

·        абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базовими);

·        темпи зростання чи приросту показників в аналізуємому періоді.

Вертикальний (структурний) аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т.п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля [27, с. 2-6].

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динамці.

Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів в певний сегмент,у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет й керівництво вищого рівня.

За строком використання позики поділяються на:

0 строкові;

1 безстрокові (до запитання).

Строкові - це позики надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), довгострокові (терміном понад один рік).

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у випадку тимчасових фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва і обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

·        до 1 місяця;

·        від 1 до 3 місяців;

·        від 3 до 6 місяців;

·        від 6 місяців до 1 року.

Довгострокові кредити надаються на період понад одного року. Мета їх надання - для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Кредити до запитання (безстрокові) - це кредити, які видаються на невизначений строк й які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит повертається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

·        стандартні;

·        під контролем;

·        субстандартні;

·        сумнівні;

·        безнадійні.

Стандартні - це кредити, за якими відсотки та сума основного боргу сплачуються своєчасно, без прострочення платежу.

Прострочені кредити - це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна розділити на такі групи:

-  кредити юридичним особам державної форми власності;

-       кредити юридичним особам змішаної форми власності;

-       юридичним особам з недержавною формою власності, в тому числі:

· акціонерним товариствам;

· приватним підприємствам;

·        кооперативним підприємствам;

· спільним підприємствам;

-  фізичним особам;

-       міжбанківські кредити.

У процесі аналізу кредитного портфеля треба визначити питому вагу міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання цього коефіцієнта вважається позитивним явищем з погляду зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

За наявністю та характером забезпечення виділяють:

0 забезпечені (ломбардні) позики;

1 незабезпечені (бланкові) позики [20, с. 329-336].

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямку, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик в загальних позиках.

Результати вертикального (структурного) аналізу використовуються в процесі оцінки якості складу активів і їх оптимізації. Вони, як правило, оформлюються у вигляді таблиць та графіків в формі секторних чи столбчикових діаграм.

Горизонтальний, чи трендовий, аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому й окремих їх видів в часі, визначити загальні тенденції їх зміни чи тренду.

Результати цього аналізу оформлюються у вигляді графіків у формі столбчикових діаграм й лінійних графіків,які полегшують визначення лінії тренду.

Вертикальний і горизонтальний аналіз під час загального вивчення активів, як правило, здійснюється одночасно [17, с. 146-152].

Балансовий метод, або метод балансового рівняння, використовується при аналізі руху кредитів.

В основу аналізу руху кредитів покладено балансову модель, яка визначає залежність між показниками:

 (1.1), де

Зпоч., Зкін. - залишки кредитних вкладень відповідно на початок і кінець балансового періоду, грн.;

Н - сума наданих за період кредитів, грн..;

П - сума погашених за період кредитів, грн.

Згідно з цією моделлю будь - який показник можна визначити за допомогою інших. Найчастіше аналітика цікавлять причини залишків кредитних вкладень, напрямки руху грошових потоків, що призвели до відповідних змін залишків кредитів. Щоб відповісти на це питання, балансову модель необхідно перетворити таким чином:

 (1.2)

З наведеного рівняння видно, що залишки кредитів на кінець періоду перебувають під прямим впливом залишків на початок періоду та суми надання кредитів і під зворотним впливом суми погашення.

На підставі кредитного балансу можна обчислити:

● рівень надання ( видачі ) кредитів;

● рівень погашення ( повернення ) кредитів;

● співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів;

● оборотність кредитних вкладень [9].

Рівень надання кредитів ( Р надання ) характеризує питому вагу наданих кредитів у сумі залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом періоду кредитів і обчислюється за формулою:

 (1.3)

Рівень погашення кредитів (Р погаш.) визначається відношенням суми погашених кредитів до суми залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом року кредитів:

 (1.4)

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів ( е ) обчислюється за формулою:

 (1.5)

Оборотність кредитних вкладень ( h ) у кількості оборотів обчислюється як відношення кредитів до залишків на кінець періоду ( або до середніх залишків кредитних вкладень за період ):

, або  (1.6)

Коефіцієнтний аналіз кредитного портфеля є основою узагальнюючої комплексної оцінки. З його допомогою, як правило, розраховуються показники ефективності кредитної діяльності.

Аналіз будь - яких операцій повинен завершуватись оцінкою їх ефективності, тобто аналізом їх дохідності та рентабельності. Це можна зробити за допомогою наступних показників:

● рентабельність кредитних операцій;

● дохідність кредитних операцій;

● прибутковість кредитних операцій;

● питома вага доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів.

Рентабельність кредитних операцій ( Р ) розраховується діленням доходу від наданих кредитів ( Д кр) на витрати на залучення ресурсів ( суми, виплачені за вкладами клієнтів) ( З ):

 (1.7)

Зростання цього показника свідчить про правильність застосованої банком політики встановлення відсоткових ставок на кредити та вклади.

Дохідність кредитних операцій на 1 гривню активу ( К дох. кр. а.) розраховується як відношення доходу від наданих кредитів ( Д кр) до середніх активів ( А ):

 ( 1.8)

Дохідність кредитних операцій (К дох. кр.) розраховується відношенням доходів від кредитних операцій ( Д кр ) до середніх кредитних вкладень (Кс. вк.):

 (1.9)

За ідеального стану кредитного портфеля, коли всі кредити будуть повертатись повністю, а відсотки сплачуватись згідно з договором, цей коефіцієнт дорівнюватиме відсотковій ставці за кредитами.

Прибутковість кредитних операцій ( К приб. кр )розраховується діленням прибутку від кредитних операцій ( П кр ) на середні активи (А):

 (1.10)

Ці коефіцієнти свідчать про те, скільки отримано доходу ( прибутку) від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в активи. Зростання показника прибутковості швидкими темпами порівняно з показником дохідності свідчить про зростання ефективності кредитних вкладень.

Частка доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів ( Ч кред ) розраховується діленням доходу від надання кредитів ( Дкр) на загальну суму доходів банку (Дзаг):

 (1.11)

Цей коефіцієнт показує питому вагу доходів, отриманих банком від надання кредитів порівняно з доходами від інших операцій. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

1.3 Проблемні зони управління кредитним портфелем банку

Як відомо, ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками. На думку багатьох дослідників, фінансове управління банком базується саме на спроможності управляти балансовими та позабалансовими портфельними ризиками, тобто проблемними зонами банку.

Якість кредитного портфеля банку суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду. Установленні обмеження та норми, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення кредитів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховується у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля [5].

Портфелю позичок комерційного банку загрожують різноманітні ризики - кредитний, валютний, форс - мажорний тощо. Та все ж основний із них - кредитний. У контексті управління портфелем розглядають сукупний кредитний ризик. Основні його складові - індивідуальний та портфельний кредитні ризики, їх частка в сукупному показнику неоднакова. А визначається співвідношення між індивідуальним та портфельним ризиками переважно зовнішніми факторами. Так, в умовах стабільної економіки, сталої законодавчої бази в центрі уваги опиняється кредитний ризик за індивідуальними позиками; портфельний же в зазначених умовах зазвичай виникає не часто. Та варто змінитися зовнішній економічній ситуації, і прорахунки, допущені в ході оцінки портфельного ризику, можуть обернутися для банку значними збитками, навіть банкрутством.

Основні чинники сукупного кредитного ризику банківського портфеля позичок відображено на рисунку 1.2.

Рис. 1.2. Основні чинники кредитного ризику

Індивідуальний кредитний ризик обумовлюється впливом наступних чинників:

·   притаманних клієнтові належать кредитоспроможність позичальника та характер кредитної угоди;

·        притаманних банкові - рівень організації кредитного процесу (тобто досконалість інструктивних і методологічних документів, які регулюють кредитні операції банку), наявність чіткої процедури розгляду і прийняття рішення про надання позички, особливості ведення кредитної документації, створення ефективної системи контролю та кредитного моніторингу, рівень професіоналізму персоналу [12].

Портфельний кредитний ризик обумовлюється впливом наступних чинників:

·   зовнішні - загальна економічна нестабільність, недосконалість законодавчої бази, яка постійно змінюється, негативні явища перехідного періоду, зокрема дефіцит досвідчених (із точки зору ведення бізнесу) клієнтів-позичальників. За даними Світового банку, зовнішні (відносно банку) чинники спричиняють 33% втрат за позичками.

·        внутрішні - якісний рівень кредитної політики банку, стандарти формування портфеля позичок, кредитний моніторинг і контроль за його якістю, рівень професійної майстерності банківського персоналу тощо.

Управління кредитним ризиком ґрунтується на виявленні причин неможливості або небажання виконувати зобов'язання й визначенні методів зниження ризиків.

Якісна оцінка кредитного портфеля націлена насамперед на те, щоб максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може призвести його до банкрутства [6; с. 31 - 33].

Для оцінки якості кредитно портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:

► коефіцієнт покриття класифікованих позик;

► питома вага зважених класифікованих позик;

► коефіцієнт проблемних позик;

► коефіцієнт збитковості позик.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносять до таких категорій (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Категорії кредитів за ступенем ризику

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом й відсотків за нею погашення є:

•  добрим - якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в установлені строки й за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

• слабким -якщо термін прострочення заборгованості за кредитом і відсотками за ним становить не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

•   недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотки за ним складають понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів і відсотки не сплачуються [21, с. 77].

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

 (1.12)

де Р - розрахункова сума резерву на покриття кредитного ризику, грн.;

Зі - залишки кредитів і - го ступеня ризику на визначений момент часу, грн..;

РКі - кредитний ризик і - ої групи кредитів десяткового дробу;

і - порядковий номер групи кредитів за ступенем ризику;- кількість груп кредитів за ступенем ризику.

2.     
ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЛФ АТ «ІМЕКСБАНК»

Управління кредитною діяльністю - одна з найважливіших складових банківського менеджменту. Конкретних прикладів поліпшення діяльності фінансової установи в результаті кваліфікованого керівництва банком у цілому та управління процесом кредитування зокрема чимало. Для свого аналізу оберемо ЛФ АТ «Імексбанк». Дослідження проведемо в декілька етапів: проаналізуємо ефективність кредитної діяльності установи, стан позичкових ресурсів, кредитні ризики та якість кредитного портфеля.

2.1 Загальна характеристика банку ЛФ АТ «Імексбанк»

АТ «Імексбанк» розпочало свою діяльність 29 березня 1994 року, отримавши свідоцтво № 241 Національного банку України. У 1998 році банк уперше вийшов за межі Одещини, відкривши філіал у Києві.

З 2000 року «Імексбанк» головну увагу приділяє довгостроковій співпраці з національними виробниками - промисловими та сільськогосподарськими підприємствами.

Після набуття членства в Національній системі масових електронних платежів у 2001 році АТ «Імексбанк» проводить емісію платіжних карт НСМЕП. Того ж року було підписано договір з Пенсійним фондом України про виплату пенсій через поточні рахунки пенсіонерам в Одеській області. У 2002 році банк отримав ліцензію міжнародної платіжної системи MasterCard International, відкрив філіали в Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві та Рівному, розширив мережу представництв у місті Києві.

У 2003 році «Імексбанк» вступив до міжнародної міжбанківської платіжної системи SWIFT, що дозволило вийти на вищий рівень проведення банківських операцій, міжбанківських платежів і платежів клієнтів. Наприкінці 2003 року банк обслуговував 5 тисяч юридичних та понад 150 тисяч фізичних осіб, було відкрито філіали в Тернополі, Вінниці та Кіровограді.

Станом на 2004 рік АТ «Імексбанк» банк мав 12 філіалів і понад 200 відділень по Україні, станом на 2005 рік капітал банку становив 140 млн гривень.

У 2006 році відкрито перші іноземні представництва - в Австрії та ПАР, а наступного року - в Румунії. Банк розвиває операції з банківськими металами та розширює асортимент монет з дорогоцінних металів.

Станом на 2010 рік капітал банку становив 990 мільйонів гривень. На 2012 заплановано збільшення статутного капіталу до 1,14 млрд гривень.

Станом на 1 вересня 2013 банк об'єднує більше 500 філій та відділень по всій території України. Станом на 1 вересня 2013 сума активів банку перевищила 9 млрд грн, регулятивний капітал склав 1,448 млрд. грн. База корпоративних клієнтів банку - понад 28000 юридичних осіб. Фінансовий результат станом на 1 серпня 2013 складає 8,690 млн. грн. На 1 липня 2013 депозитний портфель «Імексбанк» становить 3,5 млрд. грн.

Власники та керівництво АТ «Імексбанк»:

·        Клімов Леонід Михайлович (Почесний Президент)

·        Граматик Юрій Іванович (Голова правління)

Віце-президенти банку:

·        Качанов Сергій Георгійович

·        Івушкіна Юрій Іванович

·        Якименко Ольга Володимирівна

«Імексбанк»:- генеральний спонсор футбольного клубу «Чорноморець» (Одеса), а почесний президент банку Леонід Клімов є президентом «Чорноморця». Банк також надає допомогу дитячо-юнацькому футболу Одещини, регбійному клубу «Кредо-63», Одеській федерації фехтування і спортивному клубу «Чемпион». Банк був спонсором промоутерської компанії «К2 East Promotions».

Серед партнерів банку: Одеський банківський союз, SmartPay, Перший національний відкритий пенсійний фонд, страхова компанія «Примор'я», Конгрес Болгарів України, телеканал «Медіа-Інформ», газета «Деловая Одесса», українські авіалінії «АероСвіт» та інші.

Починаючи аналіз кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» перш за все розглянемо динаміку загального обсягу наданих банком кредитів та їх частку у сумі активів (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Аналіз наданих кредитів та їх частка в активах ЛФ АТ «Імексбанк»

Упродовж 2012 року загальний обсяг наданих кредитів збільшився на 4553422,00 тис. грн. або на 96,75 % і за станом на початок 2013 року склав 9259833,00 тис. грн., що говорить про активну кредитну політику банку. Більш наглядно це можна продемонструвати за допомогою діаграми (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Приріст загальної суми наданих кредитів

У цілому збільшилася й частка наданих кредитів у загальній сумі активів: на початок 2012 року вони склали 45,63 % від загальної суми активів і на початок 2013 року - 62,55 %. Таке зростання є, з однієї сторони, вагомим здобутком банку, тим більше, якщо врахувати нинішнє загострення конкурентної боротьби за клієнтів, посилене нестачею в країні фінансово стабільних та успішних потенційних позичальників. Але з іншого боку, це явище є негативним через можливість неповернення позик в умовах економічної кризи. Далі розглянемо динаміку кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» за видами позик (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Структура і динаміка кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» за видами позичок

Якісні зміни намітилися на початку 2013 року: зменшилося співвідношення між часткою кредитів фізичних і юридичних осіб (сума коштів, наданих першим, збільшилася до 48,1 %, другим - зменшилася до 51,9 %); певною мірою вирівнялися обсяги кредитів за їх цільовим призначенням. Цю диспропорцію в основному спричинили несприятливі умови для приватного підприємництва в країні, недосконалість законодавчого забезпечення іпотечного кредитування, нестабільність ринку праці та відносно низький рівень доходів громадян.

Упродовж 2012 року в кредитному портфелі філії зменшилась кількість позичок, наданих в іноземній валюті. На початок 2013 року частка кредитів, наданих в національній валюті (39,2 %) переважила питому вагу кредитів, наданих в іноземній (60,8 %). Про значущість цього фактора свідчить майже дворазове перевищення середніх ставок за кредитами в національній валюті порівняно зі ставками за валютними позичками.

Рис. 2.2 Динаміка кредитного портфеля за суб’єктами

Протягом 2012 року структура кредитів помітно врівноважилася, значно поліпшилася їх диверсифікація, що свідчить про якісні зміни в управлінні кредитною діяльністю банку.

ЛФ АТ «Імексбанк», як будь - яка банківська установа, прагне зменшувати кредитний ризик, застосовуючи із цією метою різні методи. Один із них - оптимальний розподіл позичок за економічними галузями (таблиця 2.3).

Отже, на початку 2012 року основна частина обсягу позичок (76,6 %) зосереджувалася в промисловості та виробничих галузях; питома вага кредитів в торгівлю і громадське харчування та споживчі кредити була незначною ( відповідно 8,7 і 9,7 % від усієї суми наданих кредитів).

На початку 2013 року ситуація у кредитному портфелі ЛФ АТ «Імексбанк» змінилася наступним чином: основна частина обсягу позичок

(48,1 %) склали споживчі кредити, вкладення в промисловість знизилися 26,28 % і склали 28,7 % від загальної суми наданих кредитів. Цю динаміку можна простежити на рисунку 2.3.

Таблиця 2.3

Структура кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» за галузями економіки

За даними таблиці і рисунку можна зробити висновок, що структура кредитних вкладень у 2012 році була нераціональною, адже більша частина кредитних ресурсів була спрямована на споживче кредитування, пов’язане ризиком неповернення кредитів. Також цей напрямки не є пріоритетними у розвитку економіки країни. Тільки у 2010 році простежується збільшення вкладень у промисловість і виробництво, що є позитивним моментом у кредитній діяльності цього року.

Рис. 2.3 Динаміка і структура кредитного портфеля за галузями економіки

Кредитна політика ЛФ АТ «Імексбанк», виходячи з даних аналізу галузевої структури наданих кредитів, має забезпечити більш рівномірний розподіл кредитних вкладень між галузями національної економіки, що призведе до підвищення диверсифікації кредитів та зниження кредитного ризику. Особливу увагу треба приділити головній зоні кредитного ризику, що поширюється на торгівлю та неосновні галузі національної економіки.

2.2 Методики оцінки стану управління кредитним портфелем банку ЛФ АТ «Імексбанк»

Для оцінки ефективності кредитної діяльності банківської установи застосовується певна система показників (коефіцієнтів), які дають змогу визначити якість управління цією діяльністю та міру її впливу на загальний результат господарювання.

Розглянемо порядок розрахунку основних показників, які використовуються у ЛФ АТ «Імексбанк» для визначення ефективності кредитної діяльності.

На підставі кредитного балансу розрахуємо рівень надання і погашення кредитів, співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів і оборотність кредитних вкладень. Доцільним буде аналіз руху кредитного портфеля банку за 2010 - 2012 роки. (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Рух кредитів, наданих ЛФ АТ «Імексбанк»

Використавши формулу кредитного балансу, легко визначити вплив його елементів на зміну залишків кредитних вкладень у 2013 році:

(2.1)

тобто 4 553 422,00 = 2 644 998,00 + 1 543 819,00 - ( - 64 001,00)

Це означає, що збільшення кредитних вкладень на 4553422,00 тис. грн. (або на 96,75 %) відбулося внаслідок підвищення залишків кредитів на початок періоду на 2 644 998,00 тис. грн. (128,31 %) порівняно з попереднім періодом та збільшення суми наданих у 2013 році кредитів на 1 543 819,00 тис. грн. (або на 53,99 % ). Зниження суми погашення кредитів на 64 001,00 тис. грн. (чи на 29,86 %) призвело до збільшення залишків на цю суму. Наглядно це можна побачити на рисунку 2.4.

Рис. 2.4. Рух кредитів, наданих ЛФ АТ «Імексбанк»

Рівень надання кредитів у 2012 році склав 65,18 % і випереджав рівень їх погашення, який склав 20,51 %. У 2013 році простежується аналогічна ситуація, рівень надання кредитів (48,34 %) майже у 3 рази випереджає рівень їх погашення, що пов’язано з фінансово - економічною кризою і зниженням платоспроможності клієнтів банку.

Зниження рівня надання кредитів (на 16,85 %) пояснюється випереджаючим зростанням залишків кредитних ресурсів на відповідних рахунках, де обліковуються кредитні вкладення банку.

Співвідношення оборотів з надання і погашення кредитів у 2013 році порівняно з 2012 роком знизилось на 64,96 %, що свідчить про незбалансованість між наданими і погашеними кредитами. Це явище негативно впливає на кредитну діяльність банку.

Більш високі темпи приросту залишків кредитних вкладень при зниженні співвідношення оборотів з надання і погашення кредитів погіршили показник оборотності кредитів, який знизився з 0,82 до 0,48 % ( рисунок 2.5).

Рис. 2.5 Аналіз руху кредитів ЛФ АТ «Імексбанк»

Крім аналізу руху кредитів, робітники кредитного відділу ЛФ АТ «Імексбанк» проводять також аналіз ефективності кредитної діяльності банку, тобто аналіз її дохідності і рентабельності. Для цього розраховуються наступні показники ( табл. 2.5).

З показників таблиці 2.5 можна зробити висновок, що дохід від наданих ЛФ АТ «Імексбанк» кредитів у 2013 році порівняно з 2012 роком збільшився на 80,38 %.          Внаслідок цього збільшилась і загальна сума доходів банку на 113,62 %. У 2013 році вона склала 1129272 тис грн., у 2012 році цей показник складав 528635 тис грн. Ці дані також можна продемонструвати за допомогою діаграми на рисунку 2.6.

Таблиця 2.5

Аналіз ефективності кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк»

Значення показників у другій частині таблиці 2.6 мають негативну динаміку. Так, внаслідок збільшення витрат на залучення ресурсів рентабельність кредитних операцій у 2013 році порівняно з 2012 роком знизилась 28,46 %. Зниження цього показника свідчить про застосування банком неправильної кредитної політики, а саме відсотків на кредити та вклади.

Рис. 2.6. Структура кредитних доходів в загальній сумі доходів банку

Дохідність кредитних операцій на 1 гривню активу у 2012 році складала 0,025 гривень. У 2013 році цей показник збільшився на 25,85 % і склав 0,03 гривні. Графік 2.7 демонструє ці зміни.

Рис. 2.7 Динаміка ефективності кредитної діяльності банку

З графіка видно також негативну динаміку частки доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів банку - простежується зниження цього показника у 2013 році на 16,38 % порівняно з 2012 роком.

2.3 Оцінювання стану управління кредитним портфелем банку

Аналіз та оцінка якості кредитного портфеля банку ґрунтується на розподілі кредитів не тільки за їх класифікаційними видами, але й за ступенями ризику. Умови віднесення кредитів до відповідних груп та рівні кредитних ризиків для кожної групи встановлюються НБУ і змінюються ним залежно від ситуації, яка склалася на фінансовому ринку.

Оцінку якості кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» та визначення динаміки кредитів в залежності від ступеня їх ризику наведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Структура кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» за ризиковими класами

Як видно з таблиці 2.6 якість кредитного портфеля була найвищою у 2012 році. Так, розглядаючи кредити класу 1, питома вага строкових кредитів у загальній сумі виданих кредитів у цьому році складала 4009862,17 тис. грн. або 85,2 %, у 2013 році цей показник знизився на 10,45 % і склав 7065252,58 тис. грн. або 76,3 % у загальній сумі наданих кредитів. Що стосується прострочених та сумнівних кредитів, то найвищими ці показники виявились у 2012 році: питома вага прострочених кредитів на 01.01.2013 року склала 8.8 % ( що на 51.72 % більше, ніж у попередньому році), сумнівних - 4,7 % (збільшилась на 186,59 % порівняно з попереднім роком).

Якщо розглянути кредити класу 2, то можна прослідити схожу тенденцію. Питома вага стандартних кредитів була найвищою у 2012 році і складала 3101524,85 тис. грн. або 65,9 % від загальної суми наданих кредитів. На 01.01.2013 року цей показник знизився на 22,15 % і склав 1648769,48 тис. грн. або 51,3 %. Кредити під контролем на 01.01.2012 року склали 14,4 %, на 01.01.2013 року - показник зріс на 22,22 %, тобто становив 17.6 %. Питома вага субстандартних кредитів була найнижчою на 01.01.2012 року і склала 10,2 % порівняно з 12,5 % на 01.01.2013 року. Показник сумнівних кредитів на 01.01.2012 року склав 3,7 % у структурі кредитного портфеля, на 01.01.2013 року він збільшився на 86,49 % і становив 6,9 %. Кредити, віднесені до безнадійних протягом періоду, що аналізується, складали значну частку у структурі кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк». Динаміка їх наступна: найнижчий показник був на 01.01.2012 року - 5,8 % , на 01.01.2013 році він збільшився на 146,9 % і склав 14,32 %.

Таким чином, на початок 2013 року у ЛФ АТ «Імексбанк» просліджується зниження частки стандартних кредитів при одночасному підвищенні прострочених, сумнівних кредитів та кредитів під контролем. Але не зважаючи на це, з даних таблиці 2.6 видно, що кредитний портфель банку на 01.01.2013 року на 81,4% (51,3+17,6+12,5) був сформований за рахунок якісних кредитів, тобто цей кредитний портфель можна вважати якісним.

На підставі групування у таблиці 2.6 визначимо суму резерву на покриття кредитного ризику. Розрахунок наведений у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Визначення суми резерву на покриття кредитного ризику

Виходячи з визначеної суми розрахункового резерву, неважко визначити ризик кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк». Розрахунок за два останні роки наведений у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Динаміка ризику кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк»

Як видно з таблиці на 01.01.2013 року розрахункова сума резерву на покриття кредитного ризику у ЛФ АТ «Імексбанк» збільшилась на 439949,65 тис. грн.( або на 175,29 % ), що свідчить про проведення недостатньо якісної кредитної політики банку. У зв’язку з цим та зі збільшенням проблемних позик у кредитному портфелю банку на 01.01.2013 року кредитний ризик збільшився на 39,92 %.

Наглядно динаміку ризику кредитного портфеля можна продемонструвати за допомогою діаграми на рисунку 2.8.

Рис. 2.8 Динаміка ризику кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк»

Аналіз кредитних операцій повинен проводитися і в напрямку оцінки рівня захищеності від можливих втрат. Мета аналізу - визначити можливість компенсації боржником збитків, що може мати банк внаслідок неповернення кредитів та займів. Аналіз забезпеченості базується на визначенні співвідношення суми забезпечення і суми кредитної заборгованості клієнтів банку.

Результати такого аналізу кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» наведені у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Аналіз забезпеченості позик кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк»

Наведені в таблиці дані показують, що на початок 2013 року порівняно з початком 2012 року намітилась тенденція збільшення рівня забезпечення займів:

0 питома вага забезпечених кредитів зросла на 28,41 %;

1 у структурі забезпечених кредитів відбулись зміни, що призвели до збільшення забезпечення кредитів. Так, збільшилась питома вага кредитів, виданих під залог майна ( на 33,22 % ), обладнання ( на 44,28 % ), земельних ділянок ( на 89,57 % ),акцій ( на 57,2 % ), дебіторською заборгованістю ( на 59,48 %), а також іншими активами ( на 56,93 % ).Це говорить про те, що захищеність банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як застава майна, гарантій, поручительств збільшилась;

2 але в той же час відбулись негативні зміни у структурі кредитів, виданих без забезпечення, в абсолютному значенні їх сума збільшилась на 109798,00 тис грн. або на 23,88 % і зменшилась сума кредитів, наданих під забезпечення грошовими коштами та гарантіями на 7,42 %.

Рівень забезпеченості позик на 01.01.2013 року порівняно з попереднім роком знизився 45,72 %, що говорить про те, що загальний ризик кредитного портфеля банку є дуже високим.

Таким чином, проаналізувавши кредитний портфель ЛФ АТ «Імексбанк» за різними напрямками, можна зробити висновок, що до 2012 року більшість показників кредитного портфеля мали тенденцію до зростання.

3. СПОСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

Необхідною умовою оптимального формування портфеля його кредитних вкладень є визначення комплексу заходів щодо мінімізації кредитного ризику за всією сукупністю здійснюваних банком позичкових операцій, тобто за кредитним портфелем. Домінуючу роль у вітчизняній банківській практиці управління ризиком кредитного портфеля відіграє лімітування, яке полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик.

Завдяки встановленню лімітів кредитування банки можуть уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику. Комерційні банки, розробляючи власну кредитну політику і стратегію управління кредитним портфелем, можуть встановлювати свої ліміти, що виражаються як в абсолютних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках: коефіцієнтів, індексів, нормативних співвідношень.

У цьому розділі будуть розглянуті перш за все способи та конкретні пропозиції щодо удосконалення управління кредитним портфелем банку, вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення.

3.1 Порівняльний аналіз наявних способів удосконалення управління кредитним портфелем банку (вітчизняний та зарубіжний досвід)

Банківська система України динамічно нарощує обсяги кредитування - середньорічні темпи зростання номінальних обсягів банківських кредитів упродовж останніх років перевищують 50%, що значно перевищує темпи зростання ВВП. З одного боку, можна стверджувати, що вітчизняний кредитний ринок має значний потенціал зростання і швидке нарощування обсягів кредитування - закономірне його відродження після звуження цього ринку внаслідок фінансової нестабільності 1990-х років, а з іншого, - враховуючи, що високі темпи збільшення обсягів кредитування є чинниками посилення системного ризику в економіці, особливої актуальності набуває питання: які темпи є оптимальними в нинішніх умовах і як вони позначаються на макроекономічних параметрах.

Свого часу дуже швидке нарощування банківського кредитування в Україні викликало критичні застереження фахівців МВФ, які вказували на можливість накопичення проблемних кредитів у разі сповільнення темпів економічного зростання та пропонували запровадити структурні заходи щодо посилення пруденційного регулювання та банківського нагляду, підвищення капіталізації банків і вдосконалення систем адекватності оцінки якості їх кредитного портфеля [23, с. 7].

Швидке збільшення кредитування є складовою так званого фінансового поглиблення, довгострокового тренду зі зростанням співвідношення між активами банківського сектору і ВВП, тоді як кредитний бум визначають як "надмірне і нестабільне циклічне зрушення" [27, с. 2-6]. При цьому для оцінки потенціалу зростання банківського кредиту застосовуються різні підходи. Найпростіший - порівняння рівня розвитку банківського сектору країни (відношення активів до ВВП) з аналогічним рівнем економічно розвинутих країн. Підставою для таких висновків є теза про неминучість конвергенції кредитних ринків менш розвинутих країн із розвинутими ринками "старої" Європи. Ці порівняльні підходи базуються на припущенні, що потенціал розвитку кредитних ринків у посттрансформаційних економіках визначається лише в абсолютному обсязі на основі очікувань їх потенційно вищої відносної частки щодо ВВП. Водночас не визначається оптимальний темп приросту внутрішнього кредиту, а встановлюються лише бажані орієнтири.

Серед об’єктивних причин стрімкого зростання банківського кредиту в трансформаційних економіках ми виділяємо [11]:

. Ефект відновлення після фінансових потрясінь на початкових етапах ринкових реформ.

. Ефект конвергенції фінансових ринків старих членів ЄС і нових.

. Підвищення довіри бізнесу і домогосподарств до політики уряду, зумовлене макроекономічною стабілізацією та економічним зростанням.

. Інституційний чинник зміцнення інституту захисту прав кредиторів.

. Зростання рівня доходів населення.

Збільшення обсягів кредитування не є безумовно позитивним явищем з точки зору стабільності макроекономічних індикаторів. Лиш у певних межах і за певних обставин цей процес може позитивно впливати на економічне зростання і довгострокову макроекономічну стабільність. Відомо, що численні банківські кризи в історії виникали внаслідок кредитного буму і зумовлювали загальноекономічні кризи. Така проциклічність кредитної експансії є загальновизнаною. Кредитна експансія дає позитивний ефект, коли вона в результаті дає приріст обсягів випуску товарів і послуг національними виробниками, за умови що номінальний приріст випуску у вартісному вимірі не цілком поглинається зростанням цін. Ризики макроекономічної нестабільності збільшуються, якщо через розширення кредитування скорочується чистий експорт за рахунок сприяння попиту на імпортні товари або посилюються інфляційні процеси внаслідок зростання внутрішнього попиту. Це якісні оцінки. Є й кількісні критерії оптимально припустимого збільшення обсягів кредитування. Один із них - кількісна характеристика їх надмірного зростання, яким вважається щорічний приріст відношення обсягів кредиту до ВВП на рівні 5-10% [4, с. 7].

Отже, швидкий приріст внутрішнього кредиту не завжди можна вважати виключно позитивною тенденцією. Аналіз аналогічних процесів у Східній Європі дав підстави для висновку про ймовірність перетворення трансформаційного відродження кредитного ринку в слабо контрольований кредитний бум. Таким, скажімо, є надмірне зростання обсягів кредитування у Болгарії та Румунії, що закладає потенціал макроекономічної нестабільності у середньостроковій перспективі: збільшення дефіциту поточного балансу та підвищення загального рівня цін, які є альтернативами з позицій економічної теорії [1]. Можливим ризиком, зумовленим кредитним бумом, є зростання вірогідності виникнення банківської кризи, спричинене потенційним зниженням якості кредитних активів. Ейфорія, пов’язана з підвищенням доступності кредитів в умовах кредитного буму, зумовлює послаблення контролю за довгостроковою ліквідністю і необґрунтовані сподівання на збереження такої доступності протягом невизначено тривалого періоду.

Серед основних макроекономічних ризиків, зумовлених кредитним бумом, виділяють: погіршення сальдо поточних операцій, прискорення зростання загального рівня цін, зниження норми чистих приватних заощаджень. Прояв тих чи інших негативних наслідків залежить від ступеня відкритості економіки, рівня її інтеграції у світові фінансові ринки.

Погіршення сальдо поточних операцій. Якщо у відкритій для імпорту економіці кредитна експансія розгортається переважно у сегменті споживчого кредитування, це призводить не до зростання цін, а до формування негативного сальдо поточного рахунку. Цей процес посилюється у разі значної імпортної залежності щодо споживчих товарів. Макроекономічна стабільність за таких умов починає суттєво залежати від припливу іноземних інвестицій, зростає вірогідність виникнення дефіциту платіжного балансу (припустимим вважається дефіцит поточного балансу в розмірі 5% від ВВП).

Зростання загального рівня цін. Додатковий попит, зумовлений зростанням обсягів кредитування, у відносно закритій економіці, захищеній протекціоністськими бар’єрами, може сформувати негативну тенденцію до підвищення загального рівня споживчих цін. Такі наслідки можна очікувати у разі:

цілковитого завантаження виробничих потужностей у секторах, орієнтованих на споживача (фізичної неможливості нарощувати пропозицію на ринку);

монополізації внутрішнього ринку та відсутності реальної конкуренції.

Зниження норми чистих приватних заощаджень. Доступність зовнішніх джерел фінансових ресурсів (запозичень на міжнародних фінансових ринках) дає змогу розширити внутрішній кредит не за рахунок внутрішніх заощаджень, а за рахунок іноземного позичкового капіталу. Зарубіжний досвід свідчить, що таке збільшення доступності кредитів може зумовити зміщення у пропорції розподілу доходу на споживання та заощадження на користь першого. Загрозливим для перспектив економічного зростання вважається падіння норми чистих приватних заощаджень до рівня нижче 5% від ВВП [14, с. 179-187].

Аби з’ясувати реальні наслідки розширення обсягів кредитування в Україні, спробуємо оцінити вплив зростання кредиту на рівень цін, сальдо поточного балансу та норму чистих приватних заощаджень. Деякі дослідники вважають, що, на відміну від інших країн, де кредитний бум створює загрози для макроекономічної стабільності, в Україні актуальною є проблема стабільності власне банківської системи, якості кредитів [21, с. 301]. Вважаємо, що не варто недооцінювати також і макроекономічні ризики, пов’язані з розширенням обсягів кредитування - їх урахування дасть змогу розробити і запровадити необхідні упереджувальні заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на забезпечення довгострокової макроекономічної стабільності.

Щорічний приріст відношення обсягів кредиту до ВВП в Україні перевищував межу, яку прийнято вважати критичною і такою, що свідчить про наявність кредитного буму (5%): у 2006 році приріст становив 7%, у 2008 році - 8%. При цьому спостерігалося прискорення темпів інфляції за індексом споживчих цін: у 2006 р. - (+9%), у 2007 р. - (+4%). Кредитна експансія 2008 р. загалом не позначилася на зростанні споживчих цін і більшою мірою вплинула на погіршення сальдо поточного балансу, про що йдеться далі. Крім того, на стабілізацію цін у 2008-2010 років певний вплив могло мати також помітне сповільнення приросту обсягів кредитування у 2007 році.

Протягом 2004-2007 років тенденції щодо розширення внутрішнього банківського кредиту супроводжувалися зростанням позитивного сальдо поточного рахунку. Останнє зумовлювалось як сприятливою зовнішньоекономічною кон’юнктурою, так і значним рівнем закритості економіки України (немонетарними чинниками). Із 2008 року стає помітною різновекторність змін сальдо проточного рахунку і відносних обсягів кредитування. Можна стверджувати про зростання макроекономічних ризиків, зумовлене підвищенням кредитної активності протягом 2008-2009 років. Вплив розширення обсягів кредитування на стан поточного рахунку посилюється в умовах високого рівня доларизації кредитного ринку [3].

Особливістю кредитної експансії в Україні (як і в інших посттрансформаційних економіках) є формування значної частини приросту за рахунок зростання обсягів кредитування в іноземній валюті. У період із 2003 року по 2010 рік обсяги кредитування у національній валюті зросли в 19,5 рази, в іноземній - у 16,3 рази. Разом із тим, починаючи з 2007 р., спостерігається тенденція до випереджаючого збільшення валютних кредитів. Значне підвищення попиту на позички в іноземній валюті пояснюється нижчою порівняно з кредитами у національній валюті їх вартістю та фактичною прив’язкою гривні до долара США [7]. Із 2008 р. розширення валютного кредитування супроводжується погіршенням сальдо поточного рахунку. Для з’ясування причини цих процесів було проаналізовано динаміку структури імпорту стосовно споживчих товарів.

Поки що не можна певно стверджувати про значне погіршення структури імпорту в Україну (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Споживчі товари і автотранспорт у структурі імпорту України

Частка споживчих товарів харчової і легкої промисловості протягом 2007-2012 років суттєво не змінилася і становила близько 7 та 5 процентів відповідно. За підсумками 2012 року в товарній структурі імпорту помітно зросла питома вага наземного (зокрема автомобільного) транспорту: з 4,0% у 2007 р. до 9,2%. Враховуючи високий попит на імпортні авто, стимулювання цієї тенденції за рахунок кредитного чинника не викликає сумнівів. Відтак спостерігається пригнічення темпів економічного зростання, оскільки імпорт за вищезазначеними товарними групами - невиробничого призначення і безпосередньо впливає на зменшення чистого експорту як складової ВВП.

Потенційно негативним наслідком надмірної кредитної активності може бути також падіння норми чистих приватних заощаджень. Такий наслідок кредитної експансії спостерігався у деяких країнах Східної Європи, зокрема у країнах Балтії норма чистих приватних заощаджень знизилася до нуля [10].

Загалом довгострокова тенденція до зростання кредитного ринку як наслідок підвищення монетизації економіки України, посилення довіри до банківської системи повинні зберігатися. Хоча слід зважати, що збільшення відкритості вітчизняної економіки, зниження торговельних і митних перешкод для імпорту в контексті руху України до СОТ може негативно вплинути на макроекономічну стабільність у перспективі. Фактично в 2008- 2009 роках в нашій країні намітилася тенденція до посилення імпульсів негативного впливу кредитної активності банків на сальдо поточного рахунку, яка, зокрема, мала місце у Східній Європі. За таких умов збереження високих темпів зростання обсягів кредитування (5 і більше процентів від ВВП за рік) створює потенційну загрозу для довгострокової макроекономічної стабільності.

Збалансувати потенційні диспропорції у середньостроковій перспективі можуть іноземні інвестиції, які перекриватимуть негативне сальдо поточного рахунку, проте в умовах політичної невизначеності навряд чи варто очікувати гарантовано високого припливу таких інвестицій. Швидке зростання банківського кредитування потребує проведення адекватної макроекономічної політики (в тому числі фіскальної, монетарної та курсової) і відповідного банківського нагляду. Адміністративні заходи (кредитні ліміти, обмеження на рух капіталу) слід застосовувати в останню чергу, коли можливості макроекономічної політики вичерпано. Потрібні додаткові заходи щодо контролю динаміки внутрішнього кредиту, зокрема його структури. Тому на часі впровадження дієвих важелів економічної політики, спрямованих на активізацію кредитування інвестиційної діяльності (особливо стосовно модернізації виробництва, обладнання і технологій). Вирішення цих проблем неможливе без комплексного застосування як інструментів грошово-кредитного регулювання, так і податкових стимулів, упровадження низки інституційних змін, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в країні [24, с. 31-33].

3.2 Конкретні пропозиції щодо удосконалення управління кредитним портфелем банку

Однією із пропозицій щодо удосконалення кредитного портфеля банку є заключний і найбільш важливий етап супроводу позичкових коштів, - це настання терміну їхнього погашення і плати за користування їм. На даному етапі виявляються всі недоробки кредитних підрозділів банку, допущені при підборі позичальника і виборі виду його кредитного обслуговування, недоліки банківських служб безпеки і контрольних підрозділів страхових компаній у процесі обробки даних, наданих позичальником та їх вивчення на етапах контрольного супроводу використання позичкових коштів. Даний етап кредитної угоди потребує більш інтенсивної і цілеспрямованої роботи відповідних служб банку, страхової компанії або іншого гаранта, що забезпечує повернення кредиту, оскільки всі перераховані вище упущення можуть обертатися реальними збитками від непогашення позичальником кредиту для любого з них. Безумовно, ситуація, коли позичальник не повертає кредит, спричиняє ризик відповідальності, вона виникає частіше усього в страхової компанії, оскільки суть страхування і полягає в забезпеченні повернення кредиту. Поряд з цим, при укладенні страхових договорів страховик також намагається вибрати оптимальні ризики відповідальності і захистити себе від неправомірних дій позичальника, що спричиняють неповернення кредиту, і настання страхового випадку. Тому цілком можливо виникнення ситуації, коли ризик збитку від неповернення кредиту, банку загрожує також. Все це обумовлює спільну роботу на даному етапі як банку, так і страхової компанії. Розглянемо можливі ситуації на даному етапі кредитної угоди більш детально.

Перша ситуація. Позичальник повно і своєчасно погасив кредит і належні з нього проценти. У даному випадку всі сторони задоволенні, угода закінчена успішно і які-небудь коментарі не потребуються. Банк приймає рішення про погашення кредиту і сповіщає про це страховика.

Друга ситуація. Позичкові кошти не погашаються частково або цілком по обставинах, що не залежить від позичальника, або в результаті некомпетентних і самовпевнених дій позичальника, але при відсутності з його боку прямого наміру на неповернення позичкових коштів.

Третя ситуація. Неповернення кредиту виникло в результаті хоча і завуальованого, але по суті прямого наміру позичальника на неповернення позичкових коштів. Розрізнити останні дві ситуації іноді складно, але вкрай необхідно, оскільки від цього залежить вибір методів подальшої роботи кредитора по даній кредитній угоді.

Для розмежування цих ситуацій розділимо позичальників на такі категорії:

1.   Законослухняні позичальники, що мають реальне заставне забезпечення позичкових коштів, готові виконати свої зобов'язання по кредитному договору шляхом реалізації предмета застави.

2.      Законослухняні позичальники, що не мають заставного майна, але готові працювати в напрямку погашення кредиту і виплатити штраф за невчасне його погашення.

.        Позичальники, що змінили ціль використання кредиту без згоди банку, перезаставили предмети застави, розтратили кредит і предмети застави не за призначенням. Вони штучно викликають настання банкрутства, ухиляються від контактів із банком, страховиком або іншим гарантом, намагаються ввести їх в оману.

Непогашення частини або повної суми позичкових коштів по причинах, показниках в другій ситуації, банк і страхова компанія можуть прийняти узгоджені наступні рішення: про відстрочку погашення позичкових коштів і виплату відсотків по ним зі сплатою штрафу, зафіксованих у кредитному договорі; про пролонгацію строків погашення кредиту на нові, що склалися на час заключного етапу угоди, з продовженням або без продовження строку страхового договору [29].

Слід зазначити, що пролонгація кредитів не спричиняє автоматичного продовження договору страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Банк, що прийняв самостійно таке рішення, приймає ризик неповернення кредиту на себе, тому що договір страхування втрачає силу через закінчення його терміну. У самому договорі страхування звичайно відсутні які-небудь вказівки з цього приводу, але це витікає з логіки кредитного і страхового договорів, дія яких обумовлюється першим терміном погашення наданого кредиту.

Отже, упорядкування банком додаткової угоди до кредитного договору про пролонгацію кредиту, потребує також упорядкування додаткової угоди до договору про страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Перед тим, як приймати таке рішення, кредитор і страховик повинні узгодити ряд питань, що стосуються доцільності пролонгації кредиту. Це рішення повинно супроводжуватися глибоким аналізом фінансового становища позичальника, а також вивченням таких питань: на які цілі використовувався кредит; причини невдалої угоди; де в даний час знаходяться цінності, придбані за позичкові гроші; чи можливо успішне завершення угоди з невеликими втратами Тільки при позитивних відповідях на ці питання, а також при наданні реальних, всебічних продуманих програм санації, може бути прийняте рішення про пролонгацію кредиту.

Крім того банк, страхова компанія або інший гарант, відповідальний за погашення кредиту, можуть запропонувати позичальнику свої програми санації оздоровлення. В залежності від трудомісткості розробки таких програм ці послуги їхнього ініціатора (банку, страховика, гаранта) можуть бути платними. Вирішення про прийняття або неприйняття цих послуг або самих програм позичальник приймає самостійно, але коли в нього відсутні необхідні інструменти, кошти щоб наданий кредит вивести з кризової ситуації, а він продовжує самовпевнено вимагати пролонгації кредиту, не маючи реальної можливості його погасити, це є серйозною підставою для кредитора, страховика або іншого гаранта для того, щоб не продовжувати термінів погашення кредиту, а приймати всі припустимі законом міри до його погашення і відшкодування заподіяної шкоди.

Слід зазначити, що в банка-кредитора є свої, специфічні методи санації, що він використовує незалежно від інших партнерів по кредитній угоді. Ці методи можуть застосовуватися як у відношенні санації конкретної угоди, так і кредитної діяльності банку в цілому. Особливо, коли в якості предмета заставного забезпечення погашення кредиту виступають акції, облігації, інші види цінних паперів або документи на заставу прав невиконаних боргових вимог.

До потенційних джерел погашення позички можна віднести: прибуток позичальника; засоби, надані в якості забезпечення кредиту; достатній обсяг придатних для продажу активів, що включають і власний капітал.

Можливі такі способи погашення кредитів і плати за користування ними:

1. добровільне погашення боргу позичальником після закінчення терміна користування кредитом або достроково, якщо це передбачено договором;

2. списання суми боргу з банківського рахунку позичальника на підставі термінового зобов'язання-доручення і договора позичальника з банком-кредитором, що надає останньому право на безспірне списання;

3. здійснення заліку взаємних вимог;

4. переуступка вимог;

5. інші способи розрахунків, здійснюваних з приводу кредитних відносин банку і позичальника;

Розглянемо деякі пояснення щодо кожного з можливих способів.

Добровільне погашення кредиту має місце тоді, коли позичальник сам погашає суму кредиту і проценти за користування їм.

Позичальник може покласти своє зобов’язання погасити отриманий в банку кредит і виплатити проценти по ньому на свого боржника. В результаті подібної угоди між позичальником і дебітором останній повинний направити належному позичальнику кошти безпосередньо на кореспондентський рахунок банка-кредитора. У платіжному дорученні дебітор повинний зазначити, що сума направляється їм в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, укладеному між цим банком-кредитором і позичальником [8].

Для одержання кредиту потенційний позичальник в числі інших документів оформляє так зване термінове зобов'язання-доручення на погашення кредиту відповідно до встановлених термінів. За порушення позичальником взятих на себе по кредитному договорі зобов'язань, а також при погіршенні господарсько-фінансового становища клієнта, банк може переглянути розміри кредиту, зменшити його або навіть висунути вимоги до дострокового стягнення на підставі згаданого вище зобов'язання-доручення.

Іншим документом, що дозволяє банку-кредитору списати заборгованість позичальника по кредиту, є кредитний договір у тій його частині, у якій говориться про право банку на явне списання засобів з рахунку позичальника. Передбачене в договорі право кредитора на явне списання банки реалізують тільки у випадку одержання або безпосереднього розпорядження платника на здійснення такої операції.

Якщо банк-кредитор має депозит позичальника, банк і клієнт можуть укласти договір про залік взаємних вимог. Це цілком припустимо, тому що банк є боржником позичальника по депозитному договору. Таким чином, вони мають один до одного взаємні однорідні вимоги, що можуть задовольнити шляхом їхнього заліку. Важливо тільки, щоб термін повернення кредиту і депозиту вже настав перед проведенням заліку. Якщо в позичальника є депозит в іншому банку, то він може уступити банку-кредитору своє право на одержання цього депозиту і тим самим погасити своє зобов'язання по кредитному договору. У цьому випадку між банком-кредитором і позичальником складається договір про переуступку вимоги.

Цей договір може застосуються дуже широко, оскільки передбачає перехід до банку права одержання коштів по відступленій вимозі, що може ґрунтуватися на самих різноманітних правовідносинах кредитора зі своїми контрагентами. Вартість відступленої вимоги повинна бути достатня, щоб погасити позичкову заборгованість по позичці, що підлягає поверненню. Крім переуступки індивідуальних вимог, банки використовують загальну і глобальну переуступку. (при загальній і глобальній переуступці максимальна сума боргу становить 20-40% від вартості відступлених вимог).

Погашення боргу по кредитному договору можливо за рахунок реалізації закладеного майна без звертання в суд, якщо договором застави, банку надається право самостійно без судового рішення реалізувати передане йому в заставу майна. В цих випадках у договорі заздалегідь визначається мінімальна продажна ціна або встановлюється порядок оцінки або особливий порядок реалізації цього майна при дотриманні інтересів обох сторін.

На сьогоднішній час керівники банків відмічають наростаючу тенденцію серед населення брати банківський кредит, навіть не маючи намір його повертати. Частина населення нереально оцінюють перспективи реалізації свого проекту.

Як неодноразово підтверджувала судова і адвокатська практика, часто неповернення кредитів стає можливим і законним через помилки, допущені банком при його видачі. У свою чергу, позичальник, а з ним і страховщик, гарант, якщо мають грамотних і досвідчених юристів, використовують недосконалість чинного законодавства і помилки кредитних працівників для того, щоб не повернути гроші. Покажемо це на прикладах.

Банк А видав кредит в сумі 20 тис. грн. Позичальником є фізична особа, а роль поручителя грає філія банку Б. Позичальник зникає з грошима і банк пред'являє позов до поручителя. Але фахівці останнього раптом “згадують", що керівництво їх головної контори уповноважило філіали укладати договори тільки на суму, яка не перевищує, 19 тис. грн., і надають документи, підтверджуючі ці слова. Кредитору залишається тільки жалкувати, що неуважно були проаналізовані документи поручителя.

Часто так трапляється, що банки самі мимоволі допомагають як поручителям, так і страховику ухилятися від своїх зобов'язань. Наприклад, банк видав позичальнику кредит, а з іншим клієнтом підписав договір поручительства. Через якийсь час позичальник звертається в банк з пропозицією пролонгувати кредитну угоду. Банк погоджується. Але у позичальника все одно нічого не вийшло, і він не зміг погасити кредит. Кредитор виставив позов до поручителя. Але в ході розгляду справи з'ясувалося, що поручитель не був проінформований про продовження терміну дії кредитного договору, і термін дії договору поручительства вже давно пройшов.

Дуже важливим етапом в кредитному процесі є контроль за цільовим використанням кредиту. Припустимо, що один з клієнтів взяв кредит під купівлю гаража, але використав його для оплати своїх попередніх боргів, тобто повернути банку кредит не в змозі. Кредитор звертається до страхової компанії з вимогою виплатити страхове відшкодування. Але справа в тому, що страхові виплати здійснюються у разі настання саме страхової події, в той час, як в цьому випадку, позичальник навмисно використав гроші не за призначенням. Тому банк для попередження подібних ситуацій повинен вести постійну роботу з клієнтами, перевіряти правильність використання кредитних ресурсів. Також кредитним працівникам, які видають кредит, необхідно вимагати перекладу рахунків позичальника в свій банк. Це можна зробити однією з умов надання кредиту, особливо, якщо якість застави викликає сумнів.

Ще одна проблема - це нечітке розмежування поручительства і гарантії, через що на практиці виникають велика кількість не порозумінь і помилок. Необхідно чітко усвідомити, що договір поручительства вимагає закріплення в письмовій формі. В той же час для гарантії це не обов'язкове. Але і тут існує свій нюанс. Часто гарантію плутають з гарантійним листом. Справа в тому, що останнє не є свідчення того, що угода гарантії укладена. Лист - лише пропозиція кредитору це зробити. Доказом укладення договору гарантії є письмове повідомлення банком (лист, телеграма, факс, телефонограма і т.д.) гаранту про те, що банк прийняв його умови. Також договірні відносини між банком і гарантом потрібно вважати укладеним, якщо в кредитній угоді є посилання на отримання банком гарантійного листа. Причому велику увагу потрібно приділяти правильності його оформлення. Однак нерідко банк не спасає ні поручительство, ні гарантія. Типова картина - позичальник не повертає кредит. Банк намагається з ним якось домовитися, пропонує різні варіанти звільнення боржника з “боргової ями" (це часто буває, коли позичальник давній клієнт банку). Коли, зрештою, з'ясовується, що позичальник абсолютно неплатоспроможний, банк починає пред'являти претензії до гаранта. У відповідь останню тільки розводить руками: пізно - пройшов термін для пред'явлення претензій.

Ці приклади ще раз переконують, що працівникам кредитного відділу банку необхідно враховувати всі “дрібниці", знати всі тонкощі справи, яка може бути пов'язана з кредитними відносинами.

Треба відмітити, що банківська практика свідчить про те, що здебільшого єдина та найбільш вагома причина неповернення кредитів та банкрутство банків - це невірне кредитне рішення: помилки та прорахунки працівників банків, які були допущені при розгляді кредитної заявки та наступному контролі [30].

Тому кожен банк повинен приділяти особливу увагу дотриманню всіх принципів кредитування, а також самому процесу кредитування.

3.3 Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку

Банківські контролери приділяють величезну увагу офіційній політиці, складеної Радою директорів і скрупульозно впроваджуваної менеджерами. Це особливо стосується кредитної функції банку, яка обумовлює створення банком сильної системи управління ризиками. Кредитна політика повинна включати в себе план з розміщення кредитних ресурсів банку, а також методологію, згідно з якою кредитний портфель повинен управлятися, тобто визначати, яким чином кредити виникають, обслуговуються, контролюються і повертаються. Гарна кредитна політика не повинна бути занадто обмежує. Якщо службовці вважають, що деякі пропозиції з кредитування можуть бути розглянуті, хоча і не відповідають письмовим директивам, кредитна політика повинна дозволяти виносити такі пропозиції на обговорення Ради директорів. Кредитна політика має бути досить гнучкою для того, щоб банк мав можливість швидко реагувати і пристосовуватися до нових ринкових умов і змін у структурі своїх дохідних активів .В якості основи для надійної кредитної політики повинні розглядатися наступні фактори .

Ліміт на загальну суму виданих кредитів. Ліміт на загальний кредитний портфель зазвичай виражається як відношення суми кредитного портфеля до суми депозитів, капіталу або загальній сумі активів. При встановленні даного ліміту повинні розглядатися такі фактори, як попит на кредити, коливання депозитів і кредитні ризики.

Географічні ліміти звичайно є складною проблемою. Якщо банк недостатньо добре орієнтується на своїх ринках або управління банком недостатньо професійно, географічна розпорошеність може стати причиною появи прострочених кредитів. З іншого боку, встановлення жорстких географічних лімітів також може створити проблеми , особливо якщо банк працює в регіоні з вузьконаправленої економікою. У будь-якому випадку ринок діяльності банку повинен бути чітко визначений і відповідати професіоналізму керуючих і службовців. Банківські службовці повинні бути повною мірою обізнані про географічні обмеження щодо кредитування. Дане положення найбільш важливо для новостворених банків.

Концентрація кредитів. Кредитна політика повинна стимулювати диверсифікацію кредитного портфеля і сприяти знаходженню балансу між максимальним доходом і мінімальним ризиком. Обмеження по концентрації зазвичай відноситься до максимального розміру кредитів, що видаються одному клієнту, пов'язаної групі або сектору економічної діяльності (наприклад, сільському господарству, сталеливарної або текстильної промисловості). Даний вид лімітів особливо важливий для невеликих регіональних або спеціалізованих банків. Кредитна політика також повинна вимагати, щоб ліміти по концентрації часто переглядалися і по них надавалися звіти [25, с. 32-36].

Розподіл за категоріями. Обмеження по процентному співвідношенню кредитів, що видаються комерційному сектору, сектору нерухомості, фізичним особам або іншим кредитним категоріям, є загальноприйнятою практикою. Політика щодо даних обмежень повинна дозволяти деякі відхилення від встановлених нормативів, якщо їх схвалює керівництво.

Види кредитів. Кредитна політика повинна описувати види кредитів та інших кредитних інструментів, які банк має намір надавати клієнтам, і містити директиви за спеціальними кредитами. Вибір видів кредитних інструментів повинен ґрунтуватися на досвіді службовців кредитного відділу, структурі депозитів банку і очікуваному кредитному попиті. Певні види кредитів, використання яких раніше призвело до непередбачених збитків, повинні контролюватися старшими менеджерами або не використовуватися взагалі.

Терміни кредитів. Кредитна політика повинна встановлювати максимальний термін для кожного виду кредитів, а кредити повинні видаватися з реальним графіком погашення. Планування термінів погашення повинно залежати від очікуваного джерела погашення, від призначення кредиту та від корисного терміну служби застави.

Кредитне ціноутворення. Процентні ставки по різних видах кредитів повинні бути достатніми для того, щоб покривати витрати банку на залучення ресурсів, кредитний нагляд, адміністрування (включаючи загальні накладні витрати) і можливі збитки. У той же час вони повинні забезпечувати прийнятну маржу прибутку. Ставки повинні періодично переглядатися і змінюватися відповідно до змін величини витрат або конкурентних факторів. Диференціювання процентних ставок може свідомо використовуватися для того, щоб "відлякати" або, навпаки, залучити певні категорії позичальників. Директиви по іншим суттєвим процедурам, таким як визначення комісії за зобов'язання або встановлення штрафних процентних ставок, також є елементами цінової політики .

Кредитне адміністрування часто визначається розміром банку. У невеликих банках воно зазвичай централізовано. Щоб уникнути затримок в кредитному процесі великі банки прагнуть децентралізувати управління кредитами відповідно до географічним місцем розташування, кредитними продуктами або видами клієнтів. Кредитна політика повинна встановлювати ліміти для всіх службовців, які займаються наданням кредитів. Індивідуальні обмеження можуть бути більш жорсткими, ніж зазвичай, залежно від досвіду службовця та терміну його служби в банку. Кредитні ліміти можуть бути також засновані на групових повноваженнях, великі кредити можуть зажадати згоди комітету. Повинні бути обумовлені звітні процедури і частота засідань комітету.

Процес оцінки. Кредитна політика повинна описувати розподіл відповідальності за прийняті оціночні рішення і містити офіційні, стандартні процедури оцінки, включаючи процедури з переоцінки, пов'язані з поновленнями або пролонгаціями позичок. Допустимі види переоцінок і ліміти по них повинні бути обумовлені для кожного виду кредитних інструментів. Також мають бути визначені обставини, при яких необхідна участь кваліфікованих незалежних оцінювачів. Повинні бути детально описані допустимі співвідношення суми кредиту до оціночної вартості як проекту, так і застави, а також методи оцінки з різних видів кредитних інструментів. Кредитна політика також повинна містити вимоги до авансових платежів, де це можливо [18, с. 90-101].

Максимальне співвідношення суми кредиту та ринкової вартості закладених цінних паперів. Кредитна політика повинна встановлювати додаткові резервні зобов'язання для всіх видів цінних паперів, які приймаються як застава. Ці зобов'язання мають бути співвіднесені з можливістю реалізації цінних паперів. Призначаються відповідальні і встановлюється графік періодичних переоцінок застави.

Реєстрація в облікових записах. Банк повинен реєструвати кредит, виданий їм або придбаний , у своєму балансі. Це має відбуватися, як тільки банк приймає контрактні умови кредиту. Спочатку кредит заноситься в баланс за своєю собівартістю. Ослаблення. Банк повинен визначати і визнавати ослаблення кредиту або колективно оціненої групи кредитів. Це відбувається в тих випадках, коли є ймовірність того, що банк не зможе отримати певні суми відповідно до контрактних умов кредитної угоди. Ослаблення може враховуватися через зниження балансової вартості кредиту до вартості його реалізації (за результатами оцінки) шляхом часткового списання або шляхом внесення відповідних витрат до звіту про прибутки та збитки за період, у який ослаблення відбулося.

Інкасація. Кредитна політика повинна визначати несплачені зобов'язання всіх видів і описувати, які звіти представляються правлінню по цих несплату. Дані звіти повинні містити достатньо інформації для того, щоб визначити фактор ризику, потенційні збитки і альтернативні шляхи дій. Потрібно встановити додаткові заходи по збору платежів, які повинні бути систематичними і поступово посилюватися. Необхідно також прийняти відповідні директиви , що забезпечують надання керівництву інформації по всіх випадках неотримання коштів.

Фінансова інформація. Безпечне надання кредиту залежить від повноти і точності інформації по кожному аспекту фінансового становища позичальника. Виняток може бути зроблено тільки в тому випадку, коли кредит спочатку видавався на умови, що ліквідну заставу буде використовуватися як джерело виплат. Кредитна політика повинна визначати вимоги до фінансової звітності організацій і приватних осіб - позичальників усіх категорій. Необхідні директиви з фінансової звітності, що має аудиторський висновок, що не має аудиторського висновку, проміжної фінансової звітності, за звітом про рух грошових коштів та іншим звітним документам. Політика має встановлювати процедури аналізу кредитів зовнішніми перевіряючими для періодичного коректування даних. Якщо термін погашення кредиту більше року, потрібно наказувати підготовку банківськими службовцями фінансових прогнозів на цей термін, щоб упевнитися, що позика може бути погашена позичальником. Можливі допущення при такому прогнозуванні повинні бути точно обумовлені. Всі вимоги необхідно описати так, щоб будь-яка негативна інформація , яка не відповідає кредитній політиці банку, була сформульована явним чином .

Нарешті , кредитна політика повинна доповнюватися директивами і щодо інших відділів банку. Письмові директиви і процедури , які затверджені і введені в дію в різних відділах банку, потрібно згадати в загальній кредитній політиці банку. Відсутність письмових директив, методик і процедур є великим недоліком і говорить про те, що керівництво не виконує належним чином свої обов'язки.

Доведено, що необхідною умовою оптимального формування портфеля його кредитних вкладень є визначення комплексу заходів щодо мінімізації кредитного ризику за всією сукупністю здійснюваних банком позичкових операцій, тобто за кредитним портфелем. Домінуючу роль у вітчизняній банківській практиці управління ризиком кредитного портфеля відіграє лімітування, яке полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банки можуть уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику. Комерційні банки, розробляючи власну кредитну політику і стратегію управління кредитним портфелем, можуть встановлювати свої ліміти, що виражаються як в абсолютних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках: коефіцієнтів, індексів, нормативних співвідношень.

Оптимізація процесу управління ризиком банківського кредитного портфеля повинна здійснюватися також і за допомогою диверсифікації, яка полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності, клас кредитоспроможності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Основними видами диверсифікації мають бути галузева, портфельна та географічна, за допомогою яких досягається зниження загального рівня ризику кредитного портфеля банку. Наголошено на тому, що використання даного методу з огляду на вплив зовнішніх чинників може мати лише обмежений характер і є найбільш оптимальним у поєднанні із іншими методами управління кредитним портфелем, зокрема такими як авторизація.

Авторизація є організаційно-функціональним методом управління ризиком кредитного портфеля банку, що полягає у розподілі повноважень у системі банківського менеджменту щодо прийняття рішень про видачу позичок і оцінки кредитного ризику. На практиці це означає, що управління кредитними ризиками в банківських установах має спиратися на певну організаційну структуру, яка охоплює всю банківську ієрархію та передбачає побудову структурних підрозділів банку за схемою поєднання діяльності трьох основних служб: фронт-офісу, мідл-офісу і бек-офісу.

У якості перспективного напряму оптимізації управління ризиком кредитного портфеля банку запропоновано використання такого способу управління кредитним портфелем банку як сек’юритизація активів, яку визначено як специфічний спосіб управління кредитним портфелем комерційного банку, що передбачає випуск цінних паперів, джерелом платежів за якими слугують надані банком групи однорідних кредитів. Обґрунтовано основні схеми сек’юритизації, які можуть бути використані у вітчизняній банківській практиці, а також сформульовано фактори, що визначають ефективність сек’юритизації як інструмента управління кредитним портфелем банку, а саме:

) зниження вартості кредитних ресурсів, яке досягається в першу чергу за рахунок ізолювання активів від кредитного ризику банку і переміщення активів у спеціальну юридичну особу із віддаленим ризиком банкрутства;

) поліпшення фінансових показників банку;

) диверсифікація джерел фінансування [13, с. 96].

Нарівні із сек’юритизацією активів важливе значення можуть мати кредитні деривативи як новітній інструмент управління кредитним ризиком. Вони були розроблені спеціально для того, щоб банківські установи змогли контролювати величину кредитного ризику, відокремлюючи його від активів, і передавати його стороннім інвесторам, не порушуючи взаємин банку із позичальником. Визначено, що кредитні деривативи, як і всі похідні фінансові інструменти, володіють рядом переваг у порівнянні з базовим активом, надаючи банкам більш широкі можливості у питанні передачі кредитного ризику, аніж це можуть зробити традиційні способи забезпечення повернення кредитів. Крім того, використання кредитних деривативів для диверсифікації кредитних портфелів банків дозволяє зменшити вразливість банків стосовно системних ризиків, а можливість передачі кредитного ризику третій особі дозволяє банкам страхувати кредитний портфель і уникати ризику неповернення кредиту. Вибір оптимальної стратегії управління банківським кредитним портфелем за допомогою кредитних деривативів ґрунтується на операціях із їх купівлі чи продажу, виходячи із тих завдань, які ставить перед собою комерційний банк.

ВИСНОВОК

Таким чином, банківський кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що у свою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку.

Кредитний портфель - це економічно обґрунтована й структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду. Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація й фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.

Процес аналізу якості кредитного портфелю банку включає кілька елементів, основними серед яких є:

- організація роботи із класифікації позичок по групах ризику;

ухвалення рішення про величину створюваного резерву для покриття можливих втрат по позичках;

оцінка якості кредитного портфеля на основі фінансових коефіцієнтів і сегментації кредитного портфеля, що займає важливе місце в системі оцінки фінансової стійкості банку;

розробка заходів для поліпшення якості кредитного портфеля, оптимізації його структури й забезпечення достатнього резерву на покриття збитків по позичках. Проаналізувавши кредитний портфель ЛФ АТ «Імексбанк» за різними напрямками, можна зробити висновок, що до 2010 року більшість показників кредитного портфеля мали тенденцію до зростання, але негативний вплив фінансово - економічної кризи на діяльність банку призвели до зниження цих показників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 №2121-Ш // (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2740 від 20.09.01.) // Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2002. - № 7. - зі змінами і доповненнями.

2. Закон України “Про іпотечне кредитування, операціях з консолідованим іпотечним боргом і іпотечних сетифікатах” № 979-1У від 19.06.03 // Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2003. - №.10 - С.3 - 24.

3. Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.2002 № 679 - Х1У. // Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2002. - № 7. - зі змінами і доповненнями.

4. Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 р., схвалено рішенням Ради НБУ від 14.09.08 // Вісник НБУ. - 2008. - № 10. - С. 4-7.

5. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджена постановою Правління НБУ № 435 від 19.09.04// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2004. - № 9. - зі змінами і доповненнями.

6. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.03// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2004. - № 2. - С. 4-70. - зі змінами і доповненнями.

7. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.01 // Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ» - 2009. - №.2. - зі змінами і доповненнями.

. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ №275 от 17.07.01// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ».- 2001. - №8. - зі змінами і доповненнями.

. Положення про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України, затверджене постановою Правління НБУ № 172 від 21.04..04// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2004. - № 2. - зі змінами і доповненнями.

10. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене постановою Правління НБУ № 270 від 17.06.04 //Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2004. - № 8.

11. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ №279 від 06.07.00// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ».- 2009. - № 1. - зі змінами і доповненнями.

12. Положення про процентну політику Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ № 389 від 18.08.04// Законодавчі та нормативні акти НБУ: додаток до журналу «Вісник НБУ». - 2004. - №10. - зі змінами і доповненнями.

13. Аналіз діяльності комерційного банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. /За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. A.M. Герасимовича. - Житомир: ПП «Рута», 2007. - 384 с.

. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович,

М.Д. Алєксєєнко, И.М.Парасій - Вергуненко та інші - К.: КНЕУ, 2003. - 599с.

15. Банківська справа. Учбовий посібник / Р.І. Тиркало, - Тернопіль: Карт - Бланш , 2005. - 297с.

16. Банковское дело и денежно-кредитная политика./ Долан Э. Дж., Кэмпбэлл Р., - М.: ИКЦ «ДИС», 2009 .- 203 с.

. Банківські операції: Підручник . - 2- е вид. / А.М.Мороз, М. І. Савлук та інш., - К: КНЕУ, 2005. - 476с.

. Банковский портфель. 3 - изд. / Коробова Ю.А. - М.: Соминтэк, 2005.- 487 с.

19. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2007. - 320 с.

. Заєць О.В., Житний П.Є. Банківська справа в схемах і таблицях: учбовий посібник. - Луганськ: вид. СНУ ім. В. Даля, 2009. - 407 с.

. Кредитная деятельность коммерческого банка./ Попова Г.С - М.: Бек, 2008. - 334 с.

. Кредитная политика коммерческого банка./ Панова Г.С. - М.: ИКЦ «ДИС», 2007. - 464 стр.

. Операції комерційних банків. /Р. Коцовська - 3 вид. К: Алерта, 2007. - 500с.

24. Бондаренко Л. І. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності.// Вісник НБУ. - 2009. - № 3 -

С. 31 - 33.

. Дугін І.Л. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку. // Вісник НБУ. - 2007.- № 5. - С. 32 - 36.

. Кириченко О. М., Патєрікіна Л. Г. Аплікаційний кредитний скоринг, його побудова та застосування комерційними банками України. // Банківська справа. - 2009. - № 2. - С. 23 - 30.

. Солтіс Я. Банки Украины сегодня.//Вісник НБУ.- 2007.-№7. - С. 2-6.

. Тарнай Є.К. Професійне управління кредитною діяльністю - гарантія успішного функціонування банку.// Вісник НБУ. - 2008 . - № 6. - С . 30 - 32.

. Офіційний сайт Національного банку України: http: //www. bank. gov.ua.

.Офіційний сайт ПАТ АБ «Укргазбанк»: http: //www.ukrgasbank.com.

Додаток 1

Баланс ЛФ АТ «Імексбанк»

на 01.01. 2012 року

Додаток 2

Звіт про фінансові результати

ЛФ АТ «Імексбанк»на 01.01.2012 року

Додаток 3

Баланс ЛФ АТ «Імексбанк»на 01.01.2013 року

Додаток 4

Звіт про фінансові результати ЛФ АТ «Імексбанк»

на 01.01 2013 року