Аналіз системи економічних відносин між господарюючими суб'єктами

Аналіз системи економічних відносин між господарюючими суб'єктами

Вступ

Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. Їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід - економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, - це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Об'єктом досліджень у мікроекономіці є мікросистема

Мікросистема - це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами. Аналізувати мікросистему можна у трьох аспектах:

) через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини;

) з приводу чого ці відносини складаються;

) який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать: Домогосподарства. Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, які ведуть спільне господарство, забезпечує економіку ресурсами і використовує зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. На ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства - це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

Підприємства (фірми)

Підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку.

Держава

У мікроекономіці вона розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного життя. При дослідженні мікросистеми потрібно абстрагуватися від того, що держава - власник значної кількості підприємств, що вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішою для мікроекономіки є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є фактори виробництва (ресурси) та його результати. Факторами виробництва є:

. Праця ціленаправлена діяльність людини, що видозмінює природну речовину, з метою надати їй необхідної для задоволення потреб людини форми.

. Капітал - всі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах.

. Природні ресурси, до яких належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом "земля".

. Підприємницькі здібності - це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, свідомо йти на ризик, на організацію виробничого процесу з метою отримання прибутку.

Тема 1. Аналіз взаємодії попиту і пропозиції в умовах існування на ринку декількох продавців і покупців

Основним завданням є дослідження попит та пропозицію, а також зробити аналіз їх взаємодій.

На товарному ринку є три продавця і три покупця. За умовами задачі нам відомі функції пропозиції по ціні продавців:

Q^s₁= 2P-10; Q^s₂=P-16; Q^s₃= 5,5P-30

i функції попиту по ціні покупців:

Q^D₁=35-0,8P ; Q^D₂=8-0,5P; Q^D₃=15-3P.

У першому завданні нам потрібно визначити ціну рівноваги і обсяг угоди кожного учасника торгівлі. Для цього необхідно знайти мінімальну ціну, нижче якої продавець не буде продавати:

P-10=0 P-16=0 5,5P-30=0

P=5 P=16 Р=5,4

А також максимальну ціну для покупців, тобто таку, вище якої не купуватимуть:

-0,8P =0 8-0,5P =0 15-3P=0

P=43,75 P=16 P=5

На основі цього ми отримаємо три інтервали:

[5;5,4) Q^s = 2P-10

[5,4;16) Q^s = 7,5Р-40

[16;∞) Q^s = 8,5Р-56

Знаходимо значення обсягу на цих інтервалах:

[5;5,4) Q^s = 2×5-10=0 (0;5)

Q^s =2×5,4-10=0,8 (5,4;0,8)

[5,4;16) Q^s =7,5×16-40=80 (16;80)

[16;∞) Q^s =8,5×18-56 =97 (18;97)

Ринковий попит - це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту складається з кривих індивідуального попиту споживачів.

Отже, збільшення кількості споживачів на ринку товарів завжди буде зміщувати криву попиту вправо, і навпаки.

Ринковий попит, як і індивідуальний, залежить від ціни конкретного товару, ціни на альтернативний та доповнюючі товари, рівня доходів і купівельної спроможності окремих споживачів, характеру особистих потреб залежно від соціальних, національних умов і суспільних цінностей [1].

Аналогічно виконаємо дії для функції попиту:

[43,7;∞) Q^D =0

[16;43,7) Q^D =35-0,8P

[5;16) Q^D =43-1,3Р

[0;5) Q^D =58-1,7Р

[16;43,7) Q^D =35-0,8×16=22,2 (16;43,7)

Q^D =35-0,8×43,7=0 (43,7;0)

[5;16) Q^D =43-1,3×5=36,5 (5;36,5)

[0;5) Q^D =58-1,7×0=58 (0;58)

Якщо ж ціна змінилася (р₁=6,2 ,р₂=12), то зміна величини пропозиції буде такою:

Q^s₁₌ 7,5×6,2-40=6,5

Q^s₂₌ 7,5×12-40=46,4

Звідси Q₁- Q₂=39,9

Зміна ціни зміняться (р₁=2,2, р₂=10) для попиту призведе до:

Q^D₁ =43-1,3×2,2=40,2

Q^D₂ =43-1,3×10 =30

Звідси Q₁- Q₂ =10,2

Виписуємо всі ціни, що утворилися на ринку (попиту та пропозиції): 0; 5; 5,4; 16; 43, 75

Р=5

Q^s =2×5-10=0 надлишок (у розмірі 49,5)

Q^D =58-1,7×5=49,5

Р=5,4

Q^s =7,5×5,4-40=0,5 надлишок (у розмірі 34,48)

Q^D =43-1,3×5,4=35,98

Р=16

Q^s =8,5×16-56=80 дефіцит (у розмірі 77,8)

Q^D =43-1,3×16=2,2

Q^s =8,5×43,7-56=315,45 дефіцит (у розмірі 315,45)

Q^s =0

Вони переткнуться в таких інтервалах:

Для споживача: Ре [5;16); Q^D =43-1,3Р

Для виробника:Ре [5,4;16); Q^s =7,5Р-40

Щоб знайти Ре необхідно прирівняти рівняння попиту та пропозиції,які належать даному проміжку.

-1,3Р=7,5Р-40

-8,8Р=0

Ре=9,4.

Шукаємо обсяг угоди кожного учасника,для цього підставляємо Р_е в рівняння кожного учасника.

Q^s₁= 29,4-10=8,8;

Q^s₂=9,4-16=-6,6;

Q^s₃= 5,5×9,4-30=21,7;

^S в цілому у нас буде дорівнювати 23,9

Q^D₁=35-0,8×9,4=27,48 ;

Q^D₂=8-0,5×9,4=3,3;

Q^D₃=15-3×9,4=-13,2.

Звідси Q^D =17,58

Відобразимо ціну рівноваги і обсяг угоди кожного учасника тогрівлі графічно.

Надлишок споживача - додаткова економія, яку отримують ті споживачі, які могли б купувати товар дорожче, але купують за ринковою ціною. Надлишок виробника - додатковий дохід, який отримують ті виробники, що готові були продавати товар дешевше, але продають його за ринковою ціною[2].

Функції попиту і пропозиції кожна окремо характеризують свою сторону ринку певного товару. Щоб зрозуміти, як діє ринок в цілому і як при цьому установлюються ціни і кількість товару, що купується,потрібно розглянути взаємодію попиту і пропозиції. Для цього необхідно сумістити криві попиту і пропозиції на одному графіку. В наслідок цього отримаємо так звану антифрикційну ринкову модель балансу попиту і пропозиції. Вона показує, що із всіх можливих обсягів продаж і закупок товару за різними цінами існує тільки одна ціна, за якої наміри споживачів і виробників співпадають. Це і є рівноважна ринкова ціна яка визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції, а відповідний цій цілі обсяг попиту і пропозиції є рівноважним, тобто вся вироблена продукція може бути закуплена споживачами.

Криві попиту і пропозиції (кожна окремо) ділять ринковий простір на дві протилежні частини. Всі точки, які лежать вище кривої попиту, є недосяжними для споживачів, тому що у них немає коштів для того щоб придбати цю кількість продукції за даної ціни. Точки, які лежать нижчекривої попиту, характеризують простір, у якому споживачі не повністю використовують для придбання товарів наявні в них кошти. Отже крива попиту характеризує ту ситуацію, коли кошти споживачів повністю використовуються для придбання благ, а отже, споживачі в найбільшій мірі задовольняють свої потреби. Всі точки, які лежать нижче кривої пропозиції, характеризують ринковий простір, для якого виробництво є збитковим. Точки, які лежать вище кривої пропозиції, завжди є бажаними для виробників, оскільки вони не тільки повертають всі свої витрати, але і отримують значний прибуток.

Отже, в результаті взаємодії попиту і пропозиції утворюється рівноважна ціна і рівноважна кількість.

У мікроекономіці застосовується багато різних показників еластичності в залежності від чинників, що викликають зміну досліджуваного явища - попиту, пропозиції чи виробництва.

Стосовно попиту розрізняють наступні види еластичності:

-  еластичність попиту за ціною

-       перехресну еластичність попиту

-       еластичність попиту за доходом

Еластичність попиту за ціною - це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару:

.

Оскільки відсоткова зміна змінної є абсолютною зміною змінної, поділеної на початковий рівень змінної, то еластичність попиту за ціною можна також визначити за формулою:

- зміна кількості питаємої продукції;

першопочаткова кількість продукції;

зміна ціни;

початкова ціна.

Розрізняють наступні випадки цінової еластичності попиту.

Попит еластичний, якщо , тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту.

Попит нееластичний, коли , тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту.

Попит з одиничною еластичністю має місце, коли , тобто однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту.

Абсолютно еластичний попит має місце, коли , і означає, що споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною. Найменше зростання ціни зменшує попит до нуля, а будь-яке зниження ціни веде до безмежного його зростання. Крива попиту є горизонтальною лінією.

Абсолютно нееластичний попит має місце, коли , і означає, що покупці зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред’являється на одну й ту саму кількість товару. Крива пропозиції має вигляд вертикальної лінії [8].

Робимо розрахунку еластичності:

1. [5; 5,4)

=5 =0

=5,4 =0,8

==0

 = 0, отже маємо нульову еластичність пропозиції

.[5.4;16)

=5,4 =0,8

=16 =80

==49,5

 >1,отже пропозиція є еластичною

. [16;∞)

=16 =80

=18=97

==0

 = 0, отже маємо нульову еластичність пропозиції

Тепер розрахуємо цінову еластичність попиту:

=0 =58

=5=36,5

Е^D ==-0,37

 < 1,отже попит нееластичний

=5 =36,5

=16=22,2

Е^D ==-5,64

 < 1,отже попит нееластичний

=16 =22,2

Е^D ==-1,73

 < 1,отже попит нееластичний

Порівнявши криву ринкового попиту і криві індивідуального попиту, що її складають, можна зробити висновок, що крива ринкового попиту є більш пологою. Це означає, що ринковий попит завжди є більш еластичним, ніж попит кожного із споживачів.

Рис. 1.5 Графіки індивідуального попиту (1-3) та графік ринкового попиту (4)

Обумовлено це тим, що крива ринкового попиту утворюється шляхом горизонтального суміщення кривих індивідуального попиту. Розглядаючи процес додавання у графічному вигляді, ми використовуємо лише одну ціну (Р=2), тобто P₁=P₂=P₃=P_ринк., а обсяг ринкового попиту дорівнює сумі обсягів індивідуальних попитів - Q_ринк.= Q₁+Q₂+Q₃; 43,6 = 27,6+7+9. Таким чином значення по осі Х залишається незмінним, а значення по осі У збільшується, що робить графік більш пологим.

Найпростішою динамічною моделлю є “павутиноподібна” модель. Вона показує формування рівноваги у галузі з фіксованим виробництвом, коли виробники не можуть змінити об’єми виробництва,бо прийняли рішення про виробництво на основі існуючих в попередньому році цін. Ця модель одна із класичних економіко-математичних моделей, що дозволяє досліджувати стійкість цін та обсягів товарів на ринку, який описується традиційними кривими попиту та пропозиції при наявності запізнення в часі (лага) одного з процесів. Етапи встановлення рівноважної ціни на ній набувають форму спіралі, яка разом з лініями попиту і пропозиції нагадує павутину. Павутиноподібна модель покликана показати як саме виробник встановлює рівноважну ціну.

Кожне розвинуте суспільство з ринковою економікою базується на регулюванні економіки засобами змішаного типу розумного поєднання ринкових відносин і державного управління. Тому в умовах ринкової економіки України найбільш прийнятною вважається необхідність доповнення ринкового саморегулювання цілеспрямованим регулюючим впливом держави на процес ринкового ціноутворення.

Державне регулювання цін - це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення. Особливе значення в державному регулюванні ціноутворенням має антимонопольне регулювання, яке передбачає вживання різних заходів у разі порушення підприємством державної дисципліни цін, а саме:

дискримінація щодо інших підприємців;

відмова надавати знижки окремим клієнтам;

встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що неприйнятні для споживачів [3].

Якщо держава втручається в процес ринкового ціноутворення, встановлюючи максимальну чи мінімальну ціну, то змінюються обсяги виробництва і споживання, що призводить до надлишку (якщо Q^S > Q^D) або до дефіциту (якщо Q^D > Q^S).

Якщо встановити ціну Р=1,6, то:

Q^s = 2×1,6-10 = -6,8

Q^D =58-1,7×1,6 = 55,28

^D > Q^S, отже на ринку виникне дефіцит. А оскільки обсяг пропозиції від’ємний, то це значить, що жодна з фірм не згодна працювати за даної ціни.

Якщо встановити ціну Р=15, то:

Q^s = 8,5×15-56 = 71,5

Q^D =35-0,8×15 = 23

Q^S > Q^D, отже на ринку утвориться надлишок.

Взагалі держава може впливати на процес ринкового ціноутворення шляхом встановлення:

    державних фіксованих цін (тарифів);

-        граничних рівнів цін (тарифів) чи граничних відхилень від державних фіксованих цін (тарифів).

         надання субсидій;

         встановлення додатку на додану вартість;

         встановлення цін на підказцизні товари.

Методи встановлення цін і ціноутворення є важливим елементом для успішної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Для установлення вдалої , правильної ціни підприємцям необхідно враховувати як економічний стан країни, так і власне положення в ньому,необхідно мати уявлення, який попит існує на товар, як держава впливає на ціноутворення і багато інших факторів.

Тема 2. Побудова моделі поведінки споживача, що формує попит за певних переваг і наявного бюджету

Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження - це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Бюджетне обмеження споживача формують його дохід і ціни на товари та послуги. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого” [6].

В момент рівноваги покупець отримує максимальну корисність,умовою рівноваги є рівність

 = ,

де MU_x, MU_y - гранична корисність відповідно одного товару і другого.

За даними задачі

U=(х+5)×(у+1), звідси Рх+45= 9,4х+6у

,4х+45=9,4х+6у

Математично гранична корисність блага є похідною функції загальної корисності від кількості цього блага: MU_x = (U_x)’ та MU_y = (U_y)’. Згідно цієї умови:

MU_x=у+1

MU_y=х+5

Згідно умови рівноваги маємо:

,4х+45=9,4х+6у;

=;

54,4=9,4х+6у;

у+6=9,4х+47;

у+9,4-54,4=0;

у-9,4х-41;

,8х-13,4=0

х=0,71

Щоб визначити, яку комбінацію благ покупець придбає за наявного бюджету, необхідно підставити одержане значення Х у рівняння бюджетного обмеження:

у+9,4×0,71-54,4=0

6у-47,726=0

у=7,95

Отже, комбінація благ, що дає споживачеві максимум корисності, відображується точкою Е₁(0,71;7,95). Оскільки ця точка належить кривій байдужості, на якій знаходиться покупець в момент рівноваги, то координати точки задовольняють рівняння цієї кривої байдужості:

U = (х +5)×(у + 1)=(0,71 + 5)×(7,95 + 1)=51,1

При збільшені ціни товару:

,6+45=11,6+6у;

=;

,6=11,6х+6у;

у-11,6-52=0;

у+11,6х-56,6=0;

у-11,6х-52=0;

,2х-4,6=0

Х=0,2

попит пропозиція ринок споживач

Підставляємо одержане значення Х у рівняння бюджетного обмеження:

6у+11,6×0,2-56,6=0

У=9,05

Отже, комбінація благ буде (0,2;9,05)

Крива байдужості - це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача)[4].

Види кривих байдужості:

-  Абсолютні замінники. Функція корисності для таких товарів має вигляд: U(x,y) = x+y, гранична норма заміни MRS xy = const.

-       Цілком взаємодоповнюючі товари. Функція корисності для таких товарів має вигляд: U(x,y) = min{x,y}, гранична норма заміни MRS xy = 0.

-       Нейтральні товари. Функція корисності для них має вигляд: U(x,y)= x, гранична норма заміни MRSxy = 0.

-       Більшість товарів є неповними замінниками; їх криві байдужості є монотонно спадними. Функція корисності для таких товарів має вигляд U(x,y)=хα*у, 0<α<1. При цьому, чим ближча α до 1, тим споживач більше схильний до споживання блага х порівняно з благом у. гранична норма заміни вздовж кривої байдужості зменшується і дорівнює MRSxy = , при якому U= const. На рис.6 відображений приклад кривої байдужості [5].

Рис. 6 Крива байдужості

Визначити перехресну еластичність попиту на товар У при зміні ціни на товар Х.

Рівняння нової кривої байдужості буде мати вигляд:

(х +5)×(у + 1)=52,26

Загальний ефект заміни ціни може бути розділений на два окремих ефекти: ефект доходу та ефект заміщення.

,6+45=11,6х+6у;

(х+5)×(у+1)=51,1;

,6х+6у-56,6=0;

Ху+х+5у-46,1=0;

у=56,6-11,6у

У=-

х×(9,4-1,9х)+х+5×(9,4-1,9х)-46,1=0

,8+9,3х-0,9=0

D=8,53

=2,3

Підставивши значення Х у рівняння У-  знаходимо значення У:

У- =9,41

Отже координати точки Е3 (2,3;9,41). Знаючи координати точки Е3 ми можемо знайти ефект заміни та ефект доходу:

Ефект заміщення це різниця Е3-Е1.

Ефект заміщення (х)=2,3-0,71=1,5;

Ефект заміщення (у)=9,41-7,95=1,46;

Ефект доходу це різниця Е2-Е3.

Ефект доходу (х)=0,2-2,3=-2,1;

Ефект доходу (у)=9,05-9,41=-0,36;

Ефект загальний (х)=1,59-2,1=-0,51;

Ефект загальний (у)=1,46-0,36=1,1.

Побудуємо лінії бюджетних обмежень за формулами до і після підвищення ціни товару х.

54,4=9,4х+6у 56,6=11,6х+6у

у=54,4 6у=56,6

у=9,06 у=9,43

х=5,78 х=4,88

На даних лініях бюджетного обмежень відповідно будуть знаходитись рівноважні набори (0,71; 7,95) та (0,2; 9,05) і (2,3; 9,41), знайдені при обчислені перехресної еластичності. Отже за даних умов показати графічно реакцію споживача на збільшення ціни товару х можна наступним чином:

I₃ знаходиться паралельно до I₂, а I₁ виступає дотичною для U₀. Точка Е₃ - розбиває загальний ефект на ефекти доходу та заміщення. Відрізок Е₂ Е₁ показує загальний ефект, Е₂ Е₃ показує ефект заміщення, а Е₁ Е₃ - ефект доходу.

За умовами задачі нам потрібно побудувати криву ”ціна-споживання ”, якщо ціна товару У не змінюється, а ціна товару Х зменшується на 10 %. А також потрібно визначити взаємозв’язок між товарами Х та У.

За умовою задачі нам відомо, що

І = Р_х×х + Р_у×у, тому:

Р=9,4

Р=9,4×0,9=8,46

Р=8,46×0,9=7,614

56,6=8,46х+6у;

 =;

у+8,46-56,6=0;

у-8,46х-36,3=0;

,92х-20,3=0

Х=1,2

56,6=8,46×1,2+6у

,6-10,2-6у=0

У=9,23

Для I₂ набором є (1,2; 9,23). Тепер знайдемо набір для I₃ аналогічно для знаходження I_2.

,6=7,614х+6у;

= ;

у+7,6х-56,6=0;

у-7,6х-32,07=0;

,2х-24,53=0

Х=1,6

56,6=7,614×1,6+6у

,42-6у=0

У=7,40

Для I₃ набором є (1,6; 7,40)

Тема 3. Вибір оптимальної комбінації виробничих ресурсів при заданих цінах на них і технології. Формування витрат на виробництво блага

Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Або виробнича функція показує результати використання альтернативних технологічно ефективних способів виробництва.

Виробнича функція - це функція, незалежні змінні якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленої продукції [ 9 ].

На регіональному ринку кондитерських виробів фірми, що діють за встановленою рівноважною ціною і представляють весь обсяг пропозиції галузі, випускають продукцію згідно технології, яка характеризується виробничою функцією класу Кобба-Дугласа:

Q = B * K^c * L^d,

де К - кількість використаного капіталу;

L - кількість найманої праці.

У даній ситуації виробнича функція матиме вигляд:

Q =5×

Щоб визначити комбінацію ресурсів, яка мінімізує витрати виробництва даної фірми, запишемо умову мінімізації витрат:

TP = Q =5×. Звідси знайдемо MP_L та MP_K:

MP_L = TP ̍(L) =5×=1,5×

MP_k = TP ̍(K) =5×0,7×

Підставимо отримані значення в умову мінімізації витрат:

 =

22,5= 35

22,5 = ×

4,53

31,56

Ми отримали комбінацію ресурсів, яка мінімізує витрати виробництва даної фірми. Щоб визначити оптимальний для неї обсяг випуску за наявного бюджету ТС, складемо систему рівнянь з рівняння кривої ізокванти в точці рівноваги (31,5K=6L) та рівняння ізокости (TC = P_L * L + P_K* K):

270=15L×10K;

,56;

= 78,75 K

K= 3,04

31,5×3,04=6L

,76=6

Q =5×× = 5×2,17×2,29 = 24,85

Отже, оптимальний обсяг випуску продукції за наявного бюджету ТС дорівнює 24,85.

Виробнича функція показує повний продукт (total product, TP) - обсяги виробництва за одиницю часу. На його базі можна розрахувати показник середньої продуктивності праці. Середня продуктивність (average product of labor, AP_L) характеризує обсяг випуску продукції, який приходиться на одиницю споживаної праці. Для розрахунку скористаємося формулою:

AP_L =  =  = 1,56

Таким чином ми знайшли середню продуктивність праці при знаходженні фірми в стані рівноваги.

Якщо брати до уваги довгостроковий період, то це період часу, який є достатнім для того, щоб можна було внести зміни в усі фактори виробництва. Тобто у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції , довгострокові середні витрати - витрати на одиницю продукції та довгострокові граничні витрати , тобто приріст сукупних витрат.

Щоб знайти граничні витрати фірми в довгостроковому періоді, скористаємося рівнянням кривої ізокванти 31,5L = 6K.

Звідси L=

K=

Підставимо у виробничу функцію:

1. Q = 15××

Q = ×L

Q = 0,96L=

1. Q = 5 ×(

Q = 5×()×K

Q = 8,2K=

Підставимо отримані дані в рівняння сукупних витрат, похідна від якого і являє собою граничні витрати фірми в довгостроковому періоді.

TC = P_L × L + P_K × K

270 = 15L+10K

270 = 15×+10× = 16,82Q = TC `(Q) = 16,82

У випадку, якщо капітал зафіксовано на рівні К^*, що становить у нашому випадку 110, рівняння сукупних витрат виробництва ТС = 15L + 10К набуде вигляду:

ТС = 15L + 10К

Виразимо кількість найманої праці L:

L^d =

L^0,3 =

L =

MC = (15L+950) = 15L =

- рівняння граничних витрат виробництва даної фірми, якщо капітал зафіксовано на рівні К^* (95).

Карта кривих байдужості Карта ізоквант

Карта кривих байдужості - це ряд, сукупність кривих байдужості, кожній із яких відповідає різний рівень корисності певного товару. Така карта характеризує переваги споживачів [4].

Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції. Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді, якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним [5].

Співставивши дані графіки, можна проаналізувати їхній ізоморфізм. Він полягає у тому, що криві не перетинаються, мають від’ємний нахил і опуклі до початку координат.

Отже, карта ізоквант аналогічна карті кривих байдужості, але кожна ізокванта відповідає певному обсягові виробництва, тоді як криві байдужості характеризують лише різний якісний рівень корисності: більше, менше, а їх цифрові позначення є суто умовними.

Гранична норма технічної субституції праці капіталом, або гранична норма технологічного заміщення (ГНТЗ) є тією величиною, на яку може бути заміщено капітал, якщо додатково використовувати одну одиницю праці за фіксованого фізичного обсягу виробництва. Вона аналогічна граничній нормі заміщення одного блага іншим із теорії споживання. Гранична норма технологічного заміщення завжди вважається додатною величиною. В математичному плані

MRS_xy = -  ,

або, якщо знаходиться гранична норма заміщення в точці кривої байдужості

MRS_xy

Оскільки ізокванти мають ввігнуту донизу форму - гранична норма технологічного заміщення скорочується по мірі зміщення впродовж ізокванти зверху вниз.

Умова вибору оптимальної комбінації ресурсів виробництва для мінімізації витрат виробника за наявної технології і заданих цінах ресурсів має наступний вигляд:

Це означає, що виробник мінімізує витрати в тому випадку, коли кожна додаткова залучена одиниця ресурсів (фактор виробництва) має однакову граничну продуктивність на одиницю витрат.

Графічно виробничу функцію двох змінних параметрів (праця, капітал) подають у вигляді ізоквант. Ізокванта - це лінія, що характеризує однаковий випуск продукції за різного співвідношення використання виробничих ресурсів. Ізокванти можуть мати лінійну конфігурацію:

Лінійна ізокванта

2. Ізокванта леонтьєвського типу - ізокванта, що передбачає використання чітко фіксованого співвідношення виробничих ресурсів: К_А і Ч_А; К_Б і Ч_Б; К_В і Ч_В і т.д.

Ізокванта леонтьєвського типу

3. Ламана ізокванта описує випадок наявності лише кількох методів виробництва, що повною мірою відповідає дійсності. На рисунку 3.5 наведено різні способи виробництва (технології: Т₁, Т₂, Т₃), що характеризуються різними поєднаннями праці і капіталу (Т₁ O L₁, K₁; Т₂ O L₂, K₂; Т₃ O L₃, K₃). Нахил променя показує пропорцію застосування ресурсів (технологія Т₁ капіталоінтенсивніша за Т₂). Ізокванта подібної конфігурації використовується в лінійному програмуванні (метод економічного аналізу, розроблений нобелівськими лауреатами Т. Купмансом і Л. Канторовичем).

Ламана ізокванта

4. Непереривна ізокванта - ізокванта, що припускає можливість безупинної, але не повної замінності ресурсів у визначених межах, за якими заміщення одного фактору виробництва іншим технічно неможливо.

Непереривна ізокванта

Середній, граничний і загальний продукти праці залежать від величини застосованого фірмою капіталу.

Загальний продукт (ТР) - це кількість продукції, яка може бути вироблена на підставі наявної кількості ресурсів. При збільшенні застосованого фірмою капіталу збільшиться і обсяг випуску продукції, який і визначається як загальний продукт.

Середній продукт капіталу (АР_К) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю капіталу.

АР_{К =}

Граничний продукт капіталу (МР_К) показує, на скільки збільшується обсяг виробництва (загальний продукт) при збільшенні кількості капіталу на одиницю.

МР_К =  або МР_К =

Закон спадної граничної продуктивності (сформульований англійським економістом Давидом Рікардо ще на початку XIX ст.) - принцип, який свідчить, що при збільшенні одного і незмінності всіх інших видів витрат, буде досягнута точка, за якою граничний фізичний продукт змінних витрат почне скорочуватися. Він ґрунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничим фактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній завжди зростає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу випуску.

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів) будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продукт спочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля.

Причина ефекту спадної продуктивності достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприклад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість устаткування - виробничим площам тощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу зменшується [10].

Віддача від масштабу - це результат впливу на випуск продукції зміни обох виробничих факторів. Ефект масштабу - це є економія від зростання масштабу (обсягу) виробництва внаслідок зниження довгострокових середніх витрат. В залежності від співвідношення темпів зростання використання ресурсів і темпів зростання обсягів виробництва виділяють три типи ефекту масштабу: позитивний, нейтральний та негативний.

За позитивного ефекту масштабу темпи зростання обсягів виробництва випереджують темпи зростання використання ресурсів, тобто еластичність випуску від використання ресурсів більша за одиницю.

У другому випадку ми маємо постійний ефект масштабу, темпи зростання обсягів виробництва співпадають з темпами зростання використання ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів дорівнює одиниці.

У третьому випадку темпи зростання обсягів виробництва відстають від темпів зростання використання ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів менше одиниці, ми маємо негативний ефект масштабу.

У виробничій функції Кобба-Дугласа

Q = B * K^c * L^d

коефіцієнт с - коефіцієнт еластичності за працею,

а коефіцієнт d - коефіцієнт еластичності за капіталом.

За умовою дано,що с =0,5 та d = 0,3. Щоб дізнатися ефект масштабу, ми додаємо степеневі показники 0,5+0,3 = 0,8. Відповідно ефект масштабу моєї функції є негативним (спадним).

Проілюструємо дану ситуацію за допомогою функцій середніх витрат і за допомогою ізоквант:

Ілюстрація нейтрального ефекту масштабу за допомогою функції середніх витрат

Криві довгострокових і короткострокових витрат мають V-подібний характер. Але в короткостроковому періоді це пов’язано з законом спадної віддачі від ресурсу, а у довгостроковому - з дією ефекту масштабу виробництва.

Короткостроковий період - це період часу, занадто короткий для зміни виробничих потужностей, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені. У короткостроковому періоді усі витрати розподіляються на змінні та постійні. Довгостроковий - це період часу, який є достатнім для того, щоб можна було внести зміни в усі фактори виробництва. Тобто у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. На короткостроковому відрізку часу підприємство зможе змінити тільки інтенсивність використання виробничих потужностей, на довгостроковому - змінити саму потужність підприємства.

Довгостроковий період характеризується всією картою ізоквант. У довгостроковий період змінюються обсяги використання обох ресурсів, тому стадії виробництва будуть характеризувати всю множину ізоквант [7].

Висновок

У ході написання даної роботи були теоретично розглянуті та на конкретних прикладах з’ясовані такі основні поняття мікроекономіки, як попит, пропозиція, рівноважна ціна, взаємодія попиту та пропозиції, поведінка споживача, модель споживання за обмеженого бюджету.

Під пропозицією розуміють ту кількість товарів (або послуг), яку бажають і можуть поставити на ринок або надати споживачам виробники за кожної даної ціни. Ту також, як і у випадку попиту, враховується як бажання, так і можливості виробництва. Знову ж таки, пропозиція відноситься до конкретного періоду часу і до конкретних умов, які можна віднести до цінових і нецінових факторів пропозиції.

Функції попиту і пропозиції кожна окремо характеризують свою сторону ринку певного товару. Щоб зрозуміти, як діє ринок в цілому, і як при цьому установлюються ціни і кількість товару, що купується, потрібно розглянути взаємодію попиту і пропозиції. Для цього необхідно сумістити криві попиту і пропозиції, внаслідок цього отримаємо так звану антифрикційну ринкову модель балансу попиту і пропозиції. Вона показує, що із всіх можливих обсягів продажу і закупок товару за різними цінами існує тільки одна ціна, за якої наміри споживачів і виробників співпадають. Це і є рівноважна ринкова ціна, яка визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції, а відповідний цій цілі обсяг попиту і пропозиції є рівноважним, тобто вся вироблена продукція може бути закуплена споживачами.

Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження - це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Для узагальнення інформації про технологічно ефективний спосіб виробництва, доступний для даних умов, користуються поняттям виробничої функції - це функція, незалежні змінні якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленої продукції.

Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Або виробнича функція показує результати використання альтернативних технологічно ефективних способів виробництва. Ефект масштабу - це є економія від зростання масштабу (обсягу) виробництва внаслідок зниження довгострокових середніх витрат. За позитивного ефекту масштабу темпи зростання обсягів виробництва випереджують темпи зростання використання ресурсів, тобто еластичність випуску від використання ресурсів більша за одиницю. Постійний ефект масштабу, темпи зростання обсягів виробництва співпадають з темпами зростання використання ресурсів. У третьому випадку темпи зростання обсягів виробництва відстають від темпів зростання використання ресурсів.

Отже, можна зробити висновок, що в умовах конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів , що впливають на ціну

Список використаної літератури:

1. Ринковий попит [Електронний ресурс]

2.      Надлишок споживача і надлишок виробника [Електронний ресурс]

.        Державне регулювання ціноутворення [Електронний ресурс]

.        Крива байдужості [Електронний ресурс]

.        Ізокванта [Електронний ресурс]

.        Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ: Учебник. - М.: «ИНФРА», 2004

7. Сломан Дж. Экономикс. Экспресс-курс. 5-е изд. - СПб.: «Питер», 2007. - 608с.

8. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі / Навчальний посібник. - К.: «Ельга», 2003. - 368 с.

.   Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с 14-го англ. изд. - М.: «Республика», 1992.

10. Вініченко І.І., Дацій Н.В., Корецька С.О. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2005. - 272с.