Резерви підвищення продуктивності праці на підприємстві
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ
1
ТЕОРЕТИЧНІ
ОСНОВИ ПРОДУКТИВНІСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
.1 Економічна сутність
продуктивності і ефективності праці
.2 Програми підвищення
продуктивності праці на підприємстві
.3
Методика визначення продуктивності праці персоналу на підприємстві
.
ОЦІНКА ПРОДУКТИВНІСТІ ПРАЦІ У ПСП ім.ШЕВЧЕНКА
2.1 Організаційно-економічна та
соціальна характеристика підприємства
.2
Аналіз господарської діяльності підприємства
2.3 Рівень забезпеченості
підприємства персоналом
.4
Оцінка системи підвищення продуктивності праці у ПСП ім.Шевченка
РОЗДІЛ
3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНІСТІ ПРАЦІ У ПСП ім.ШЕВЧЕНКА
.1
Удосконалення мотиваційного чинника підвищення продуктивності праці
.2
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
.3
Вплив виявлених резервів на показники роботи підприємства і розрахунок
економічного ефекту від запропонованих пропозицій
РОЗДІЛ
4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
.1
Нормативно-правове забезпечення охорони праці та у сфері цивільного захисту
.2
Нормативно-правове забезпечення охорони праці та у сфері цивільного захисту
ВИСНОВКИ
ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
економічна продуктивність
праця
Вихід України з економічної кризи і
вирішення стратегічних завдань щодо розвитку національної економіки, можливі за
умови значного підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства. Від
цього залежить ступінь задоволення потреб її громадян і місце в світовому
співтоваристві. В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці
великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке
виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю
часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності
за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці
на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу
виробництва й обігу товару, збільшенню маси продукції і зростанню норми
прибутку підприємства. Досягнення високих економічних результатів можливе лише
за умови ефективного використання матеріальних і трудових ресурсів на кожному
робочому місці, підприємстві, а це в свою чергу вимагає глибокої реформи
системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими
перетворювальними процесами, як реструктуризація та адаптація до міжнародних
стандартів, що і визначає актуальність теми дипломної роботи.
Проблемні питання щодо удосконалення
продуктивністі праці відображаються у працях вітчизняних і іноземних науковців:
Андрійчука В.Г., Ареф’євої О.В., Боумен К.Н., Бойчика М.І., Бутинця Ф.Ф., Болюха М.А., Бланка І.А.,
Василенка В.А., Горбоноса Ф.В., Герасимчука В.Г., Коробова М.Я., Мацибори В.І., Мец В.О.,
Осовської Г.В., Покропивного С.Ф., Цаль- Цалка Ю.С., Цигилика І.І. та інших.
Метою написання дипломної роботи є
обґрунтування теоретичних і методичних підходів та розробка практичних
рекомендацій щодо удосконалення продуктивністі праці у ПСП ім. Шевченка.
У відповідності до визначення мети в роботі сформовані
такі основні завдання, що зумовлюють подальшу її структуру:
- узагальнити економічну сутність продуктивності і ефективності праці та
її роль в економічному зростанні підприємства;
обгрунтувати методику визначення продуктивності праці на підприємстві;
дослідити програми підвищення продуктивністі праці на підприємстві;
- охарактеризувати
сучасний рівень функціонування підприємства;
проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства;
- провести оцінку сучасного стану продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка та визначити основні фактори впливу
на аналізований показник;
виявити резерви щодо підвищення продуктивності праці у підприємстві;
обгрунтувати напрями підвищення продуктивністі праці у ПСП ім. Шевченка.
Об’єктом дослідження є резерви підвищення продуктивністі
праці на підприємстві.
Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних і
прикладних проблем підвищення продуктивністі праці у ПСП ім. Шевченка .
Інформаційною базою дослідження є Закони України, Укази
Президента України, нормативні документи уряду, матеріали Головного управління
статистики в Житомирській області, матеріали за господарською діяльністю ПСП
ім. Шевченка, періодичні видання, наукові праці вітчизняних і зарубіжних
вчених-аграрників та фахівців із проблеми дослідження, матеріали особистих
спостережень автора, а також інформаційні ресурси світової мережі Internet.
Для ПСП
ім. Шевченка проблема підвищення продуктивністі
праці постає особливо
гостро, оскільки в останні роки підприємство знижує ефективність господарської
діяльності. Тому
завдання пошуку і впровадження основних напрямків щодо підвищення ефективності управління всіма виробничими
ресурсами, в тому числі і персоналом, для даного підприємства є вкрай
необхідним.
Практична спрямованість дослідження полягає у визначенні
резервів підвищення продуктивності праці ПСП ім. Шевченка на основі проведення
розрахунків. Дипломна робота має прикладний характер та рекомендації
знаходження резервів підвищення продуктивністі праці можуть бути використані
при впровадженні запропонованих стратегічних розробок на підприємстві.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ НА
ПІДПРИЕМСТВІ
1.1 Економічна сутність продуктивності і ефективності праці
Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує
ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна
економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на
виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва
найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що
тільки праця є джерелом продуктивності [22, с. 81].
Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП)
розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».
Продуктивність - це ефективність використання ресурсів -
праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва
різних товарів і надання послуг [19, с. 36]. Вона відбиває взаємозв'язок між
кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були
витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво
на різних рівнях кономічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху,
підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час
їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини,
витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає
збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно
враховувати потребу в тій чи іншій продукції на ринку, в суспільстві.
Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється та продукція, яка куплена,
а не просто вироблена.
Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її
визначенні вихідною категорією є праця.
Праця - це доцільна, свідома, організована
діяльність людей
спрямована на створення
матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих
потреб людей [16,
с. 105]. Зміст і характер праці залежать від
ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця - це доцільно спрямована діяльність
людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості. Абстрактна праця - це витрати людської енергії, частка
затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона
здійснюється.
Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту.
Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій
(відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення
і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.
Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект.
Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і
перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці
тощо. Абстрактна
праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом
затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких
здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до
підготовки працівника тощо).
Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує
рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності
працівника в трудовому процесі [27, с. 49].
Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні
й часткові ознаки праці.
Загальні ознаки праці
визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників
до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у
суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих
ознак праця може бути відчуженою і невідчуженою від процесу виробництва і його
результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною [36, с. 206].
Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування
робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від: способу здійснення - розумова й фізична; кінцевого
результату праці - продуктивна й непродуктивна; рівня складності праці - складна й проста;
рівня творчості - творча й нетворча.
Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один
одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин
у суспільстві.
З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі,
що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається
з:
• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка
використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю, машини, споруди тощо - частково).
Продуктивність праці - це
ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю
продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого
на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення
кількості продукції, виробленої за одиницю часу,
або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції [9, с. 184].
У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової
вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових
елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці
відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці.
Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та
уречевленої) праці.
Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання
характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю
витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її
продуктивність [36, с. 65].
Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними
можливостями людського організму Отже, інтенсивність праці має фізіологічні
межі, тобто не може бута необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття
нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом
робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного
функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового
трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором
продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання
фізіологічних норм людської енергії.
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз
співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо
ефективністю.
Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних
ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:
1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних
ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний
капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої
сили, природних ресурсів або капіталу [35, с. 161].
Ефективність праці - це її результативність або успішність.
Результати праці характеризуються обсягами та вартістю виробленої і
реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками
конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються
обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності
результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які
називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники
ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю). Ефективність виражається не тільки
масою прибутку, а отже, рентабельністю суспільної праці у виробничій і
інтелектуальній сфері, але й тим, у чиїх інтересах створюється прибуток та як
він розподіляється, привласнюється і використовується. І це, в свою чергу,
визначає соціально-економічну спрямованість методології кількісної оцінки
ефективності суспільної праці, перетворює її в економічну категорію [11, с.
231].
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої
сили є ефективність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує
співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та
витрат праці [11, с. 231]. Отже, ефективність праці показує співвідношення
обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої
на це праці. Тобто
зростання ефективності праці означає збільшення обсягу
вироблених благ без збільшення трудозатрат.
Оскільки ефектиність праці характеризує відношення обсягу
продукції до відповідних витрат праці, матеріалів, устаткування, енергії, а
також стосовно сумарних витрат ресурсів, то доцільно використовувати термін
«продуктивність». Як уже відмічалося вище, продуктивність праці може
розраховуватися на одиницю робочого часу чи на одного працюючого.
У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає
постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження
можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й
менших затратах праці.
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці,
який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення
продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає
в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат
минулої праці (втіленої в засобах виробництва) - збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній
одиниці продукту зменшується [23, с. 221].
Фактори продуктивності праці визначають її рівень та
пов’язані з працею, ресурсами і середовищем (рис 1.1).
Рис. 1.1. Фактори підвищення продуктивності праці
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають
рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та
техніко-технологічний стан виробництва [46, с. 111]. Рівень екстенсивного використання
праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом
робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується
робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший
робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно
продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок
екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо
протягом законодавчо встановленої
тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то
це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.
Інтенсивність праці
характеризує ступінь її
напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини,
витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі,
а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна
інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом
робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня
при реально доступній для цієї людини якості
харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.
Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності
праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися
безкінечно [9,
с. 34].
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є
техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного
прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень
екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність
праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у
значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого
населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність
праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ
меншою кількістю праці.
Загалом, усі фактори, що впливають на продуктивність праці,
можна поділити на дві групи:
група включає фактори, що діють у напрямку підвищення
продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних
умов життя працюючих.
групу становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності
праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці,
напружена соціальна обстановка.
Продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її
рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці,
обсяг випуску продукції тощо. Тому планування трудових показників починається з
планування продуктивності праці. Для розроблення плану продуктивності праці
необхідно мати план організаційно-технічних заходів, звітний і плановий баланси
робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у
звітному періоді на основі фотографії і само фотографій робочого дня, або дані
табельного обліку. Основні етапи планування такі: аналіз рівня і динаміки
продуктивності праці в попередньому періоді; виявлення резервів підвищення
виробітку в наступному періоді; визначення очікуваного рівня продуктивності
праці в поточному періоді; розроблення плану заходів щодо використання
виявлених резервів та розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на
підвищення продуктивності праці.
Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й
доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни.
Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає
підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання
стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання [23, с. 221].
1.2
Програми підвищення продуктивності праці на підприємстві
Підвищення продуктивності праці на підприємстві це частина
загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування,
організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота
ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної
трудової діяльності та витрат на цю діяльність. Основними функціями підвищення
продуктивності праці є визначення цілей та організація програми підвищення
продуктивності праці. При цьому цілями програми повинні бути: ефективне
використання людських ресурсів; мінімізація втрат виробництва та створення
ефективної системи вимірювання продуктивності праці. А кожен підхід досягнення
даних цілей охоплювати: організаційні форми підвищення продуктивності праці;
сфери підвищення продуктивності праці; засоби і методи підвищення
продуктивності праці. На рис. 1.2 наведена схема програми підвищення
продуктивності праці на підприємстві.
Підвищення продуктивності - це процес, що припускає
стратегічне й оперативне планування та постійний контроль за ефективним
використанням методів існуючої системи продуктивності праці[19, с. 90].
Програми підвищення продуктивності праці передбачають: 1)
вимір і оцінку продуктивності; 2) планування контролю і підвищення
продуктивності на підставі інформації, отриманої у процесі виміру і оцінки; 3)
вжиття заходів контролю і підвищення продуктивності; 4) вимір і оцінку впливу
цих заходів.
Відповідно до існуючої практики менеджери розробляють план
стратегічних заходів для підвищення продуктивності праці. Застосовувані ними
методи її виміру, оцінки, контролю і підвищення можуть бути ідентичними тим,
котрі використовуються в інших організаціях. Однак характер використання цих
методів та їх об'єднання в систему є унікальним у кожної організації, тому що
кожна організація має свої особливості.
Рис. 1.2. Схема програми підвищення продуктивності праці на
підприємстві
Джерело: розроблено на основі [19, с. 76].
Планування заходів підвищення продуктивності праці - складне
завдання, що не залежить від величини і структури організаційної системи. В
умовах ринкової економіки все більше працівників апарату і менеджерів різного
рівня стикаються з необхідністю розробки, впровадження і супроводження програм
у галузі продуктивності праці [27, с. 104].
Якість процесу планування на ранніх стадіях розробки програм
підвищення продуктивності праці має суттєве значення для успіху довготривалих
програм, тому до їх розробки треба підходити всебічно підготовленими і
скрупульозно. У світовій практиці програми підвищення продуктивності праці передбачають
інтеграції ряду етапів, послідовність виконання яких забезпечує формування
програми підвищення продуктивності праці.
Оскільки підхід до формування програм підвищення підвищення
продуктивності праці в основі своїй однаковий, і тільки особливості та специфіка
тієї чи іншої організації накладає свій відбиток на етапи планування, то
наведемо вісім головних послідовних етапів процесу стратегічного планування
стосовно проектування і розробки програми підвищення продуктивності праці [7,
с. 104].
Етап 1 - внутрішня стратегічна оцінка. На цьому етапі
стратегічного планування увагу треба зосередити на внутрішніх аспектах
організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому слід
відповісти на запитання: які внутрішні фактори (слабкі та сильні сторони,
проблеми, можливості і наявність інших програм) необхідно враховувати при
проектуванні, розробці та здійсненні заходів підвищення продуктивності праці?
Етап 2 - зовнішня стратегічна оцінка. Увагу треба приділити
зовнішнім умовам діяльності організаційної системи, що можуть впливати на
проектування і розробку програми. Слід відповісти на запитання: які зовнішні
фактори (тенденції, інші організаційні системи, проблеми, обмеження,
можливості, постачальники, технології, конкуренти, люди та ін.) необхідно враховувати
або включати у процес в ході проектування і розробки заходів для підвищення
продуктивності праці?
Етап 3 - формулювання передумов плану. На цьому етапі
потрібно зосередити увагу на головних передумовах плану. Із багатьох зовнішніх
і внутрішніх передумов слід відібрати найбільш суттєві і конкретні, яким
необхідно присвоїти свій номер.
Етап 4 - стратегічне планування, забезпечується узгодження
цілей або завдань програми управління продуктивністю праці [11, с. 58]. Припускається завдання у
такій постановці: виділити стратегічні (на 2-5 років) цілі та завдання, що
покликані реалізувати поставлену програму підвищення продуктивності праці. Слід
зосередити увагу на тому, щоб отримати короткі, але чіткі формулювання цілей.
На цьому етапі корисно відокремити першочергові, або «обов'язкові», цілі
(завдання) від «бажаних».
Етап 5 - розробка критеріїв результативності програми. Слід
зосередити увагу на розробці конкретних критеріїв, за якими у подальшому
оцінюватимуть програму підвищення продуктивності праці. Пропонується вказати
конкретні вимірювачі, критерії, нормативи, за якими слід оцінювати
результативність (дієвість, економічність, якість, новаторство, вигоди,
затрати) заходів для підвищення продуктивності праці. Результати
використовуються на більш пізній стадії розробки програми.
Етап 6 - планування заходів, на цьому етапі увагу потрібно
зосередити на розробці конкретних заходів, під які слід виділити ресурси у
наступному році для проектування і розробки програми підвищення продуктивності
праці. Треба зазначити, що йдеться не обов'язково про заходи, що їх слід вжити
протягом року. Це можуть бути заходи стратегічного характеру, на виконання яких
необхідно 2-5 років, але приступити до них треба в наступному році. Висувається
завдання: сформулювати і перелічити конкретні програми, заходи і плани, під які
слід виділити ресурси на наступний рік, щоб успішно розпочати здійснення
програми.
Етап 7 - планування проектів. На цьому етапі перелік
первісних (на перший рік) заходів у галузі управління продуктивністю, сформульованих
і узгоджених на етапі 6, класифікується і деталізується на конкретні заходи.
Потім розробляється проект, який включає послідовність виконання робіт, оцінку
затрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигід.
Значну частину програми на цьому етапі можна вважати завершеною [13, с. 243]. Залишається звести всі
результати планування, проаналізувати їх, об'єднати в єдиний загальний план і
залучити відповідних працівників до вирішення конкретних питань впровадження.
Етап 8 - розгляд і оцінка програми. Цей етап є продовженням
етапу 5. Мета полягає в тому, щоб звести результати, отримані від різних груп
менеджерів.
1.3 Методика визначення продуктивності праці персоналу на
підприємстві
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки
продуктивності праці в усіх сферах
економіки.
Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні
економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характезувати рівень
продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці
мають відповідати таким вимогам:
• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними,
порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у
застосуванні.
Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці,
можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні результати, що
характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки
часу, завантаженість працівників тощо. На рисунку 1.3 наведено систему
показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах.
Рис. 1.3. Система показників продуктивності праці у
сільськогосподарському підприємстві
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону,
галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й
окремого працівника [23, с. 56].
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції
до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого
або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток - це кількість виробленої продукції за
одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового
працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням
кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його
виробництво [23, с. 103]:
В = Q / Т, (1.1)
де В - виробіток;
Т - затрати робочого часу;
б - обсяг виробленої продукції.
Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю
продукції (тобто зворотна величина виробітку):
Тр = Т / Q, (1.2)
де Тр - трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати
часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте
відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі
економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального
виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості- національного доходу - за певний період до
середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального
виробництва протягом цього періоду [4, с. 62]. У сфері послуг продуктивність праці
(виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних
витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності
персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину - годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино-день - денний;
• виробіток на одного середньооблікового працівника - річний (квартальний, місячний).
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично
відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і
використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають
внутрішньозмінні простої та збитки часу. Річний
виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу
визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і
вартісний (грошовий) методи [27, с. 131].
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої
продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках,
тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування
всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих
галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні
галузі промисловості). Якщо підприємство (цех, дільниця,
бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте
відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за
допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене
застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну
продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу
незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі
продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.) [35, с. 79].
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах,
на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних
робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період
незмінних норм цей метод достатньо точно
характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки
він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду
норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів [35, с. 81]. Окрім того, досі на підприємствах
розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати
часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівняльні
у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані
нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці
є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників
обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна
вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий
дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної
продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в
галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод
застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на
територіальному рівнях [9, с. 139].
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною
продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у
тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої
(уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його
динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її
матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу
незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час
обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність
розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю
продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її
використовує.
Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту
продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції
з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріалоємністю і низькою
трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна
розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу,
структурний індекс [42, с. 70].
Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі
продукції.
Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці,
незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується шляхом зважування часткових індексів зростання виробітку на
кількість працівників у порівняльному (плановому) періоді за кожним виробом.
Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на
індекс постійного складу. структурний індекс показує, як впливають зміни
структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо
структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник
продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і
зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.
Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні
відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний
обсяг виробничої діяльності підприємства, другий - обсяг, який надходить у
народногосподарський обліг [9, с. 45]. У деяких галузях промисловості,
таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають,
використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки(НВО). Для
розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на
певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна
плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування(
вартість затрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі
матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО
в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є
те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи(повної вартості),
собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну
вартість обробки, а лише її нормативне значення [31, с. 104].
З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у
створення продукції дає показник вартості чистої продукції- новоствореної
вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом
валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо,
енергію, амортизаційні відрахування(елементи уречевленої праці):
ЧП=ОВ-МВ, або
ЧП=ЗП+ПР (1.3)
де ЧП - обсяг чистої продукції;
ОВ - обсяг валової продукції;
МВ - матеріальні витрати;
ЗП - заробітна плата з нарахуваннями на
соціальне страхування;
ПР - прибуток підприємства.
Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція
реалізується за ринковими цінами, проте зараз великий вплив чинять монопольні
ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.
У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахування
продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який
містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму
амортизаційних відрахувань [22, с. 53].
Проте використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за
значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки
прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних
результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і
відповідної величини прибутку.
Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці,
розрахований на основі показника нормативної чистої продукції.
Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому,
що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою
ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої
продукції [22,
с. 164]. Обсяг
нормативно-чистої продукції(НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу
випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику(штук, кг тощо) на
норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають
бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом
певного періоду часу.
Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати
показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці
промислово-виробничого персоналу(живої праці) на виробництво одиниці продукції
і вимірюється в людино-годинах(нормо-годинах)
Розрізняють такі види трудомісткості [9, с. 182].
Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних
робітників - як відрядників, так і почасовиків:
Тт=Тв+Тп (1.4)
де Тв- затрати праці основних робітників-відрядчиків;
Тп- затрати праці основних робітників-почасовиків.
Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці
допоміжних робітників.
Виробнича трудомісткість (Твир) - це
всі затрати праці основних і допоміжних робітників.
Твир=Тт+Тоб. (1.5)
Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати
праці керівників, спеціалістів, службовців.
Повна трудомісткість (Т)- це трудові затрати всіх категорій
промислово-виробничого персоналу:
Т=Тт+Тоб+Ту; або
Т=Тв+Тп+Тоб+Ту; або Т=Твир+Ту (1.6)
За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову
трудомісткості.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці
продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на
виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи та має значення у розрахунках
чисельності працівників.
Залежно від специфіки виробництва використовують різні
методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність
основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити
кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для
цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює
кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Враховуючи,
що установлені норми часу, як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати
потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт
перевиконання цих норм.
Для зростання продуктивності праці велике значення має забезпечення підприємств
кваліфікованими кадрами, здатними ефективно використовувати засоби виробництва,
удосконалювати технології, впроваджувати прогресивні форми організації
виробництва.
Пріоритетні шляхи підвищення
продуктивності праці в конкретному підприємстві визначаються з урахуванням
галузевих і регіональних особливостей. Правильне поєднання факторів, які
забезпечують раціональне і ефективне використання земельних угідь, засобів
виробництва і трудових ресурсів, є реальною умовою збільшення виробництва
продукції та підвищення продуктивності праці персоналу аграрного підприємства.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ У ПСП ім. Шевченка
БАРАНОВСЬКОГО РАЙОНУ
.1 Організаційно-економічна та соціальна характеристика
підприємства
ПСП ім. Шевченка розташовано в Житомирській області
Баранівського району в селі Радулин. Створено дане підприємство 7 березня 2001
року протоколом № 1 від 18 лютого 2001 р. Свідоцтво про державну реєстрацію
юридичної особи видане Барановською районною державною адміністрацією
Житомирської області. Ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності
знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.
Так як дане господарство розташоване поблизу смт. Баранівка
(відстань до районного центра 20 км), це
покращує його можливість щодо одержання додаткових матеріальних цінностей.
Наявність на ринку збуту, незначна відстань від них і наявність добрих шляхів,
зумовлюють спеціалізацію такого господарства на виробництво мало
транспортабельної продукції.
Оскільки господарство знаходиться в зоні Полісся, то для цієї
зони характерні дерново-підзолисті ґрунти, рівнинний рельєф, значну частину
якого займають сільськогосподарські угіддя, а також ставки та водоймища, клімат
помірно-континентальний, вологий з середньорічною температурою 10С, з
середньорічною кількістю опадів 600мм. Товщина снігового покриву досягає
15-20см. Глибина промерзання ґрунту становить 25-30см. Перші заморозки на
ґрунті з’являються в першій декаді
жовтня, а останні - в третій декаді квітня.
Діяльність господарства регулюється Статутом та установчим
договором. Згідно Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки, який був прийнятий
03.12.99р. КСП ім. Шевченка було реформоване в ПСП ім. Шевченка .
Організаційна структура управління ПСП ім. Шевченка є
лінійною і наведена на рис.2.1.
У ПСП ім. Шевченка відносини між робітниками і головою
правління регулюються колективним договором. Саме він являється основним
засобом захисту інтересів працівників.
В практиці господарювання ПСП ім.
Шевченка виділяє два інтегрованих напрямки - економічну і соціальну діяльність,
які забезпечують ефективне функціонування та розвиток підприємства в умовах
соціально орієнтованої ринкової економіки. Економічна діяльність включає
планування виробничо-господарської діяльності, облік витрат і виходу продукції,
систему оплати праці, фінансову діяльність та ін.
Соціальна діяльність підприємства
передбачає заходи щодо підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поліпшення
умов праці та побуту працівників. Цей напрямок діяльності передбачає також участь працівників у
прибутках або стимулювання персоналу через прибутки, що формує дієвий
мотиваційний механізм залучення колективу до високопродуктивної праці.
Соціальна діяльність підприємства належить до найважливіших факторів підвищення
ефективності виробництва, високої результативності виробничо-господарської та
комерційної діяльності.
Господарство за розмірами відноситься до середніх
підприємств, підтвердженням цього є дані табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Показники розміру ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010 у %
|
|
Валова продукція (постійних цінах 2010р.), всього, тис. грн.
|
1247,7
|
1142,6
|
1337,7
|
107,2
|
|
Товарна продукція,
тис. грн.
|
2000,2
|
4330
|
4502
|
>у 2,2 рази
|
|
Валовий дохід, тис.
грн.
|
2358
|
5204
|
5370
|
>у 2,3 рази
|
|
Площа с.-г. угідь,
га в т.ч. рілля
|
1030
|
1030
|
1030
|
100,0
|
|
Середньорічна
чисельність працюючих., осіб
|
61
|
44
|
36
|
59,0
|
|
Середньорічна
вартість ОВФ, тис. грн.
|
5525,0
|
4689,5
|
4720
|
85,4
|
|
Середньорічне
поголів’я худоби, ум. голів
|
270
|
414
|
277
|
102,6
|
За даними таблиці 2.1 видно, що ПСП ім. Шевченка відноситься
за розміром до середніх підприємств і у перспективі має намір його збільшувати.
Свідченням цьому є збільшення у 2012 р. в порівнянні з 2010 р. кількості
виробленої валової продукції (у постійних цінах 2010 р.) на
7,2 %, товарної продукції у 2,2 рази, валового доходу у 2,3 %. В той же час
спостерігається зменшення середньорічної чисельності працюючих на - 41 %.
Тобто, можна зробити висновок, що підприємство підвищує ефективність
функціонування.
Спеціалізація сільськогосподарського виробництва - це
переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції
в окремих підприємствах і регіонах (районах, областях, природно економічних
зонах).
ПСП ім. Шевченка здійснює виробництво окремих видів продукції
в галузях рослинництва і тваринництва. Розвиток цих галузей визначає виробничий
напрям господарства (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Структура товарної продукції ПСП ім. Шевченка
|
Види продукції
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
В середньому за три
роки
|
|
тис.грн
|
%
|
тис.грн
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
|
Зерно
|
0,4
|
0,02
|
2527,9
|
58,4
|
1197,0
|
28,9
|
1893,4
|
54,2
|
|
Інша продукція
рослинництва
|
1417,8
|
70,9
|
264,2
|
6,1
|
2176,3
|
52,5
|
1286,1
|
36,8
|
|
Разом по
рослинництву
|
1418,2
|
70,9
|
2852,7
|
65,9
|
3373,3
|
81,4
|
2548,1
|
73,0
|
|
М’ясо ВРХ
|
43,0
|
2,1
|
1184,5
|
27,3
|
230,4
|
5,6
|
486,0
|
13,9
|
|
Молоко
|
197,1
|
9,9
|
223,1
|
5,2
|
480,3
|
11,6
|
300,2
|
8,6
|
|
Інша продукція
тваринництва
|
3,1
|
0,2
|
9,7
|
0,2
|
31,3
|
0,8
|
14,7
|
0,4
|
|
Разом по
тваринництву
|
243,2
|
12,2
|
1417,3
|
32,7
|
742,0
|
17,9
|
800,8
|
22,9
|
|
Реалізація інших
послуг
|
338,8
|
16,9
|
59,7
|
1,4
|
27,5
|
0,7
|
142,0
|
4,1
|
|
Всього:
|
2000,2
|
100,0
|
4329,7
|
100,0
|
4502,0
|
100,0
|
3610,6
|
100,0
|
Структура товарної продукції наведена в таблиці 2.2 дає змогу
стверджувати, що ПСП ім. Шевченка має спеціалізацію рослинницьку з розвинутим
тваринництвом. Так як за 2010-2012 рр. у структурі товарної продукції галузь
рослинництва займає - 73%, а галузь тваринництва 22,9 %.
Рівень спеціалізації підтверджується також розрахунками за
нижче наведеною формулою:
(2,1)
де 
- рівень спеціалізації, 
- питома вага і-тої галузі в структурі товарної
продукції, %; 
- порядковий номер і-тої галузі в ранжованому ряду,
побудованою за спадною ознакою.
За обчисленням формули галузь рослинництва займає 41,3 %, що
підтверджує рослинницький напрям виробництва ПСП ім. Шевченка .
Основою матеріального і духовного виробництва у сільськогосподарському
виробництві є земельні ресурси. Від характеру і рівня ефективності використання
землі залежить розвиток продуктивних сил і масштаби виробництва підприємства.
Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у
різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім
добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона -
головний засіб виробництва. Розглянемо склад та структуру земельних угідь
(табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Склад і структура земельних угідь у
ПСП ім. Шевченка
|
Вид угідь
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010р., +, -
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
|
|
Загальна земельна площа
|
1030
|
100,0
|
1030
|
100,0
|
1030
|
100,0
|
-
|
|
Всього
сільськогосподарських угідь, з них:
|
1030
|
100,0
|
1030
|
1030
|
100,0
|
-
|
|
рілля
|
537,4
|
52,2
|
537
|
52,1
|
538
|
52,2
|
-
|
|
сіножаті
|
210,5
|
20,4
|
210,5
|
20,4
|
230,0
|
22,3
|
1,9
|
|
пасовища
|
282,1
|
27,4
|
282,5
|
27,5
|
262,0
|
25,5
|
-1,9
|
Як бачимо з наведеної таблиці, склад
і структура земельних угідь господарства за останні три роки не змінилася.
Площа сільськогосподарських угідь в господарстві (2012 р.) складає 1030 га,
тобто 100,0%, а це означає, що всі землі перебувають у землекористуванні. Площа
ріллі займає 52,2 % у структурі, а на сінокоси і пасовища припадає 22,3 і 25,5%
відповідно. Протягом трьох років збільшилась площа сіножатей лише на 1,9 га, що
обумовлено збільшенням поголів’я ВРХ у товаристві.
Проаналізуємо структуру посівних площ (табл. 2.4). За даними
таблиці видно, що найбільшу частку в структурі посівних площ займають зернові -
66,9%, а кормові культури - 33,1 %. Серед кормових культур найбільшу частину
посівної площі займають багаторічні трави - 18,6%, що дає можливість виробляти
дешевші корми для тваринництва.
Таблиця 2.4
Структура посівних площ у ПСП ім.
Шевченка
|
№ п/п
|
Культури
|
2010р.
|
2011 р.
|
2012р.
|
2012 р. до 2010 р., %
|
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
|
|
1
|
Зернові і зернобобові
всього в т.ч.:
|
-
|
100,0
|
457,0
|
85,1
|
360,0
|
66,9
|
-
|
|
2
|
Кормові культури всього в
т.ч.:
|
537,4
|
100,0
|
80,0
|
14,9
|
178,0
|
33,1
|
33,1
|
|
|
багаторічні трави
|
230,4
|
42,9
|
36,0
|
6,7
|
100,0
|
18,6
|
43,4
|
|
|
однорічні трави
|
307,0
|
57,1
|
44,0
|
8,2
|
78,0
|
14,5
|
25,4
|
|
Всього посівів
|
537,4
|
100,0
|
537,0
|
100,0
|
538,0
|
100,0
|
100,1
|
Також з даних розміщених в таблиці 2.4 ми бачимо деякі зміни
в площі посівів, а саме: збільшилась площа зернових і зернобобових. Тобто
господарство орієнтується на виробництво найбільш прибуткових
сільськогосподарських культур.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль
у процесі виробництва, неабияке значення має поділ їх на такі дві частини:
активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки чому
забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для
здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять
переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі
прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління
технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до
їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну)
структуру використовуваних засобів праці.
На діючому підприємстві ці роботи
починають з інвентаризації основних фондів, які використовуються з метою
виявлення старих і зношених, їх поповнення з умовою конкретної специфіки та
запланованого обсягу виробництва продукції. У випадках необхідності підвищення
потужності й продовження дієздатності основних засобів підприємство може
проводити модернізацію і реконструкцію основних фондів.
В таблиці 2.5 розглянемо структуру основних виробничих фондів
у ПСП ім. Шевченка .
В загальному обсязі основних
виробничих фондів у ПСП ім. Шевченка питома вага окремих їхніх видів протягом
2012 р. становила: будівель і споруд - 88,5 %, машин та устаткування - 8,4 %,
транспортних засобів - 3,1 %. В той же час зросла питома вага машин та
устаткування на 4,1 %,транспортних засобів - 0,1 % .
Таблиця 2.5
Структура основних виробничих фондів
у ПСП ім. Шевченка
|
Види основних
фондів
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
|
тис.грн
|
структура, %
|
тис.грн
|
структура, %
|
тис.грн
|
структура, %
|
|
Будівлі і споруди
|
4121
|
87,8
|
4210
|
89,8
|
4207
|
88,5
|
|
Машини та
устаткування
|
204
|
4,3
|
335
|
7,1
|
401
|
8,4
|
|
Транспортні засоби
|
139
|
3,0
|
136
|
3,1
|
136
|
3,1
|
|
Інші
|
227
|
|
-
|
-
|
-
|
|
|
Разом
|
4691
|
4,9
|
4688
|
100,0
|
4752
|
100,0
|
Отже, можна зробити висновок про те, що підприємство
приділяло більше уваги придбанню нового обладнання, транспортних засобів та
інших основних фондів, які необхідні для безперебійного функціонування
підприємства, в наявних виробничих приміщеннях стан яких підтримувався за
рахунок невеликих поточних ремонтів.
В таблиці 2.6 проведемо аналіз забезпеченості ПСП ім.
Шевченка виробничими ресурсами.
Таблиця 2.6
Рівень забезпеченості ПСП ім.
Шевченка виробничими ресурсами
|
Показники
|
Одиниці виміру
|
2010 р.
|
2011р.
|
2012 р.
|
2012 р у % до
2010р.
|
|
Загальна вартість
майна
|
тис.грн.
|
13202
|
13931
|
13202
|
100,0
|
|
Середня вартість
оборотних засобів
|
тис.грн
|
19061
|
21142
|
4584
|
24,0
|
|
Робочий капітал
|
тис.грн.
|
34870
|
-9262
|
-6700
|
-19,2
|
|
Середньооблікова
чисельність працівників
|
осіб.
|
61
|
44
|
36
|
59,0
|
|
Середня вартість
основних засобів
|
тис.грн.
|
5525,0
|
4689,5
|
4720,0
|
85,4
|
|
Коефіцієнт зносу
основних засобів
|
-
|
71,2
|
73,5
|
73,6
|
-
|
|
Фондоозброєність
|
тис.грн.
|
90,57
|
106,58
|
131,11
|
144,8
|
Згідно приведених даних таблиці 2.6 рівень забезпеченості
підприємства виробничими ресурсами зменшився в 2012 році порівняно з 2010
роком. Така ситуація обумовлена зношенням основних засобів на 14,6 % та
зменшенням вартості оборотних на - 76 %. Однак, показник фондоозброєності
збільшився на 44,8 %, і становить 131,11 тис. грн. Отже, підприємству необхідно
більше приділяти увагу придбанню основних засобів та їх ремонту, з метою
збільшення обсягів виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.
Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки
швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші
показники господарської діяльності підприємства - прибуток і обсяг реалізованої
продукції - безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.
Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення
для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється
трьома основними причинами. По-перше, від швидкості обертання коштів залежить
розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних
коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і
підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання. По -
друге, з оборотністю пов’язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує
собівартість одиниці продукції. По-третє, прискорення обороту на тій чи тій
стадії кругообороту коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів
на складі) змушує прискорити оборот на інших стадіях.
2.2 Аналіз господарської діяльності підприємства
Проблема підвищення ефективності виробництва є визначальним
фактор економічного і соціального розвитку ПСП ім. Шевченка.
Ефективність виробництва як економічна категорія відображає
дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності
виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного
виробництва. Ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування
засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.
Економічна ефективність сільськогосподарського
виробництва визначається на різних рівнях. Залежно від цього використовують
відповідні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і
відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки
ефективності сільськогосподарського виробництва на різних рівнях.
Тому, одним із головних показників ефективності використання
оборотних засобів є аналіз оборотності оборотних коштів, який полягає в
порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємства за звітний
період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються
тенденції поліпшення або погіршання маневрування оборотними коштами. Ця
інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців,
постачальників та інші.
Оцінено оборотність оборотних коштів підприємства за
допомогою показників зведених в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7
Аналіз оборотності оборотних коштів у ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р до 2010 р.,
%
|
|
1. Виручка від
реалізації , тис.грн
|
2000
|
4330
|
4502
|
> у 2,2 рази
|
|
2. Середній залишок
оборотних коштів, тис.грн
|
19061
|
21142
|
4584
|
24,0
|
|
3. Коефіцієнт
оборотності оборотних коштів, кількість оборотів
|
0,10
|
0,20
|
98,2
|
-
|
|
4. Тривалість
обороту, днів
|
3650
|
1825
|
3,72
|
< у 9,8 разів
|
|
5. Коефіцієнт
завантаження коштів в обороті, грн
|
9,5
|
4,88
|
101,8
|
> у 10,7 разів
|
Виходячи з наведених у таблиці даних, можна сказати, що у
звітному році коефіцієнт оборотності зріс на 0,98 пункти. Це привело до
зменшення тривалості обороту у 9,8 разів, та підвищення коефіцієнту
завантаження коштів в обороті у 10,7 разів. Така ситуація є позитивною і
свідчить про підвищення ефективності використання оборотних коштів на
підприємстві.
У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств
унаслідок їх банкрутства, одним з найважливіших показників фінансового стану є
ліквідність. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на
гроші. Ліквідність підприємства - це його спроможність перетворювати свої
активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Найліквіднішою є
готівка. Наступним за рівнем ліквідності є короткострокові інвестиції оскільки
у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.
Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки
передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш
ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку
треба їх продати.
Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти
можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається
тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Підприємство
буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові
зобов’язання. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з
коштів та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство
вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із
запасів. Аналіз ліквідності підприємства передбачає розрахунок та аналіз
основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей
підприємства виконати свої короткосрокові зобов’язання. Показники ліквідності
дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату,
а й у випадках надзвичайних ситуацій.
Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що
після погашення найбільш термінових зобов’язань залишаються зайві кошти, то
можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими
кредиторами.
Зміна показників ліквідності наведена в таблиці 2.8. Зміна
показників ліквідності, наведених в таблиці, свідчить про те, що на одну гривню
поточних зобов’язань припадає 1,29 грн. оборотних активів, це на 0,13 грн.
більше ніж в базисному році, та більше нормативу на 0,29 грн.. Тобто у
підприємства є реальна можливість покриття поточних зобов’язань за рахунок його
оборотних засобів. Підприємство має ліквідний баланс.
Таблиця 2.8
Показники ліквідності ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Норматив
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012р.
|
2012р. +, - до
|
|
|
|
|
|
2010р.
|
нормативу
|
|
Коефіцієнт покриття
|
> 1,0
|
1,16
|
1,02
|
1,29
|
0,13
|
+0,29
|
|
Коефіцієнт швидкої
ліквідності
|
> 0,5
|
0,06
|
0,02
|
0
|
- 0,06
|
-0,5
|
|
Коефіцієнт
абсолютної ліквідності
|
> 0,2
|
0,01
|
-0,012
|
-0,035
|
- 0,025
|
-0,165
|
|
Частка оборотних
засобів в активах
|
-
|
0,32
|
0,32
|
0,26
|
-0,06
|
-
|
|
Коефіцієнт
забезпеченої ліквідності
|
> 0,5
|
0,36
|
0,21
|
0,44
|
+0,08
|
-0,06
|
Значення коефіцієнта швидкої ліквідності в 2012 році
становить 0, що менше нормативу на 0,5, і це свідчить, що за рахунок грошових
коштів та очікуваних фінансових надходжень не можуть бути погашені всі поточні
зобов’язання підприємства.
Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності в 2012 році
складає -0,035 і свідчить, що підприємство неспроможне погасити поточну
заборгованість за рахунок наявних грошових коштів.
Розмір оборотних засобів становить по даному підприємству 26
% в майні підприємства. Наявність виробничих запасів підприємства характеризує
його можливість продовжувати господарську діяльність, хоча частка оборотних
активів зменшилась в 2012 році в порівнянні з 2010 роком на 6%.
Коефіцієнт забезпеченої ліквідності має тенденцію до
зростання і в 2011 році свідчить, що 44 %, боргів підприємство може погасити за
рахунок власного майна хоча він є меншим за норматив на 0,06 пунктів.
Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його
платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними
і залученими засобами. Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів
та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків,
оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу
підприємства, співвідношення довгострокових і поточних зобов’язань, достатності
забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.
Ділова активність проявляється в динамічності розвитку
підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання
ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання
завдання за основними показниками господарської діяльності. Ділова активність
підприємства характеризується абсолютними і відносними результативними
показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (табл.
2.9).
Таблиця 2.9
Показники ділової активності ПСП ім.
Шевченка, (тис.грн)
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010р.
|
|
|
|
|
+, -
|
в %
|
|
1. Дохід (виручка)
від реалізації продукції
|
2358
|
5204
|
5370
|
3012
|
> у 2,7 рази
|
|
2. Податок на
додану вартість
|
358
|
874
|
868
|
510
|
> у 2 рази
|
|
3. Чистий дохід від
реалізації
|
2000,2
|
4330
|
4502,0
|
2501,8
|
> у 2,3 рази
|
|
4. Фактичні обсяги
виробництва продукції
|
1424
|
4400
|
3012
|
1588
|
111,5
|
|
5. Валовий
фінансовий результат
|
576
|
-70
|
-
|
-576
|
-
|
|
6. Фінансовий
результат від операційної діяльності: прибуток(+), збиток(-)
|
-806
|
262
|
1954
|
2760
|
> у 2,4 рази
|
|
7. Фінансовий
результат від іншої звичайної діяльності: прибуток(+), збиток(-)
|
-802
|
-6
|
1793
|
2595
|
> у 3,2 рази
|
|
8. Чистий
фінансовий результат: прибуток(+), збиток(-)
|
-802
|
589
|
1793
|
2595
|
|
За даними таблиці видно, що протягом
останніх 3-х років (2010-2012 рр) підприємство поліпшило свою ділову
активність, про це свідчить в 2012 році в порівнянні з 2010 роком збільшення
обсягу виробництва продукції на -1588 тис.грн, чистого доходу від її реалізації
на - 2330 тис. грн., або 11,5%. В цілому на підприємстві спостерігається
тенденція до зростання прибутковості на - 2760 тис.грн, або більше як 3,2 рази,
це є результат ефективного використання всіх ресурсів підприємства, і зокрема
фінансових.
Важливими показниками, які
співвідносять витрати з доходами, є коефіцієнти окупності та покриття витрат.
Коефіцієнт окупності характеризує величину витрат, понесену підприємством для
отримання однієї гривні доходу від продажу продукції.
В таблиці 2.10 проведемо аналіз ефективності діяльності підприємства за відносними показниками.
Таблиця 2.10
Показники окупності витрат ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010 р.,
+,-
|
|
1. Рентабельність
активів майна
|
-8,7
|
0,9
|
9,4
|
18,1
|
|
2. Рентабельність
залученого капіталу
|
-2,3
|
1,0
|
8,7
|
11,0
|
|
3. Рентабельність
оборотних активів
|
-27,0
|
1,9
|
8,00
|
35,0
|
|
4. Рентабельність
власного капіталу
|
-9,8
|
6,2
|
36,3
|
46,1
|
|
5. Рентабельність
реалізованої продукції
|
11,5
|
31,2
|
24,7
|
36,2
|
|
6. Рентабельність
операційної діяльності
|
-0,6
|
3,7
|
5,8
|
6,4
|
|
7. Рентабельність
звичайної діяльності
|
-3,7
|
0,7
|
16,0
|
19,7
|
|
8. Чиста
рентабельність продажу продукції
|
-5,0
|
0,9
|
28,1
|
33,1
|
|
9. Коефіцієнт
покриття виробничих витрат
|
1,1
|
1,3
|
1,2
|
2,3
|
|
10. Рентабельність
підприємства
|
-56,3
|
13,25
|
59,5
|
115,8
|
Показники таблиці свідчать про значне покращання окупності
витрат підприємства. Зокрема, показники рентабельності активів майна
підвищилися на - 18,1 пунктів, рентабельність залученого капіталу - на 11
пунктів, рентабельність оборотних активів - на 35 пункти, рентабельність
власного капіталу - на 46,1 пункти, чистої рентабельності продажу продукції -
на 33,1 пункти. Тобто підприємство більше отримує прибутку на 1 грн. витрат
(активів, капіталу). Зростання показників рентабельності господарської
діяльності на 115,8 пунктів свідчить про наявні резерви у використанні основних
засобів, запасів, трудових ресурсів у господарській діяльності підприємства,
тобто слід більше економно відноситись до загальновиробничих витрат та
доцільності фінансових операцій.
Умови, за якими можна визначити тип фінансової стійкості
підприємства узагальнено в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11
Показники фінансової стійкості ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Норматив
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. +, - до
|
|
|
|
|
|
2010 р.
|
нормативу
|
|
Коефіцієнт автономії
|
> 0,5
|
0,25
|
0,10
|
-0,10
|
-0,35
|
-0,6
|
|
Коефіцієнт
маневреності робочого капіталу
|
за планом
|
3,09
|
22,27
|
0,72
|
-2,37
|
-
|
|
Коефіцієнт
фінансової стабільності
|
> 1,0
|
0,34
|
0,11
|
- 0,09
|
-0,43
|
- 1,09
|
|
Коефіцієнт
співвідношення залученого і власного капіталу
|
< 0,5
|
2,96
|
9,36
|
-11,24
|
-14,20
|
- 11,74
|
|
Коефіцієнт
забезпечення власними коштами
|
> 0,1
|
-1,34
|
-1,86
|
-3,15
|
+1,81
|
- 1,91
|
|
Коефіцієнт
фінансової залежності
|
< 2,0
|
3,96
|
10,36
|
-10,24
|
-14,2
|
-12,24
|
|
Коефіцієнт
маневреності власного капіталу
|
> 0,5
|
0,2
|
-0,1
|
-0,6
|
-0,8
|
- 1,1
|
За даними таблиці можна зробити висновок, що в цілому
відбулися негативні зміни у складі показників, якими характеризується фінансова
стійкість. Значення коефіцієнта автономії менша за нормативне значення і
свідчить про залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, так у
2012 році підприємство не фінансувалось за рахунок власного капіталу.
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу в 2012 році у порівнянні з 2010 роком
зменшився на 2,37 пункти, та коефіцієнт фінансової стабільності зменшився на 0,43,
і менше проти нормативу на 1,09 пунктів, та зростає частка залученого капіталу,
що призвело до значної фінансової залежності підприємство.
Фінансова залежність підприємства на
12,24 пункти переважає норматив і свідчить, що розмір боргів в шість разів більше
за допустимі норми.
У величині фінансових результатів безпосередньо
віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого суб’єкта: технологія і
організація виробництва, система внутрішнього та зовнішнього управління,
особливості діяльності. Результатом господарської діяльності є економічний її
підсумок у грошовій формі, який має два «полюси» прояву: позитивний і
негативний, тобто прибуток і збиток. Важливою й актуальною проблемою
функціонування аграрних підприємств є підвищення економічної ефективності
господарської діяльності. Ефективність виробництва - це складна економічна
категорія, в якій відображено ступінь використання механізму дії економічних
законів і виявлено найважливіший аспект діяльності підприємства - його
результативність.
Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного
поєднання і взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів,
предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче
споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей,
спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво
передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову
кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові
за величиною результати.
Вагомим джерелом підвищення
ефективності сільськогосподарського виробництва є застосування прогресивних
форм організації виробництва та відповідних методів матеріального заохочення
працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна
необхідність переведення всіх виробничих підрозділів підприємства на
господарський розрахунок, а також створення умов для ефективного використання
трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.
2.3 Рівень забезпеченості підприємства персоналом
Одним із найважливіших завдань економічного аналізу у ПСП ім.
Шевченка є контроль за правильним і ефективним використанням трудових ресурсів,
які є основою ефективної діяльності товариства. Трудові ресурси підприємства
відіграють провідну роль у розв’язанні науково-технічних, організаційних і
економічних завдань щодо досягнення поставлених результатів господарювання.
Результати господарської діяльності залежать передовсім від ефективності
використання живої праці - найбільш активного і, власне, вирішального фактора
виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх
раціональне використання, високий рівень продуктивності праці сприяють
збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання,
машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.
У ринковій економіці аналіз трудових
відносин потребує великої уваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, а
отже є конкурентною на ринку праці, що розширює межі аналітичних досліджень.
Критеріями оптимізації трудових відносин стають не лише економічні, а й
соціальні параметри.
Рівень забезпеченості підприємства робочою силою і її
раціональне використання значною мірою визначає організаційно-технічний рівень
виробництва, ступінь використання техніки та технології, предметів праці.
Важливе значення має оптимальна структура персоналу
підприємства, яка залежить від особливостей виробництва, номенклатури виробів,
спеціалізації виробництва та його масштабів. Питома вага кожної категорії працюючих
змінюється з розвитком техніки, технології, організації виробництва. Структуру
персоналу ПСП ім. Шевченка наведено у таблиці 2.12.
Таблиця 2.12
Структура персоналу ПСП ім. Шевченка
|
Категорії персоналу
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010 р.
|
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
+/-, п.с.
|
у %
|
|
Всього працівників
з них:
|
61
|
100
|
44
|
100
|
36
|
100
|
-
|
59,0
|
|
Керівники
|
1
|
1,6
|
1
|
2,3
|
1
|
2,8
|
1,2
|
100,0
|
|
Спеціалісти
|
8
|
13,1
|
6
|
13,6
|
2
|
5,5
|
-7,6
|
25,0
|
|
Робітники
|
49
|
80,3
|
35
|
79,5
|
32
|
88,9
|
8,6
|
65,3
|
|
МОП
|
3
|
5,0
|
2
|
4,6
|
1
|
2,8
|
-2,2
|
33,3
|
Дані таблиці 2.12 свідчать, що в цілому по підприємству
кількість працівників у 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зменшилася на 41 %, в
тому числі питома вага робітників у загальній чисельності працівників основної
діяльності зросла на 8,6%, в той же час зменшилась питома вага спеціалістів на
- 7,6% і молодшого обслуговуючого персоналу на - 2,2%. Це свідчить про те, що
керівництво господарства вишукує шляхи, які сприяли б підвищенню продуктивності
праці у розрахунку на одного працівника по господарству в цілому, а також на
одного працюючого по галузях..
Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного
працюючого розраховується множенням різниці між фактичною питомою вагою
робітників у загальній чисельності за 2012 р. і 2010 р. та середньою
продуктивністю праці одного працівника за звітний період :
(78,9 - 60,0) * 7036,8 : 100 = 1308,8 грн.,
а на всіх робітників (1308,8 * 19) = 24,9 тис.грн.
Отже, завдяки підвищенню питомої ваги робітників у загальній
чисельності працівників продуктивність праці одного робітника підвищилась на
1308,8 грн, а на всіх працівників на 24,9 тис.грн.
Зменшення кількості спеціалістів і молодшого обслуговуючого
персоналу - це результат нових методів керівництва, зокрема запровадження
принципу більшої оплати за активнішу роботу, тобто підвищення посадових окладів
за рахунок скорочення спеціалістів і молодшого обслуговуючого персоналу. Однак
треба обов’язково перевірити, чи не призвело зменшення кількості спеціалістів
до погіршання стану організації виробництва і трудової дисципліни, затримки
освоєння нових виробів та нових технологій.
Забезпеченість господарства працівниками масових професій
розглянемо у таблиці 2.13.
Таблиця 2.13
Забезпеченість ПСП ім. Шевченка » працівниками за посадами
|
Посади
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010 р.
|
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
+/-, п.с.
|
у %
|
|
Всього працівників
з них:
|
49
|
100,0
|
35
|
100,0
|
32
|
100,0
|
-
|
65,3
|
|
Механізатори (всього)
|
8
|
16,3
|
8
|
22,9
|
8
|
25,0
|
8,7
|
100,0
|
|
в т.ч.:
трактористи-машиністи, комбайнери
|
6 2
|
12,2 4,0
|
6 2
|
17,1 5,7
|
6 2
|
18,8 6,2
|
6,6 2,2
|
100,0 100,0
|
|
водії автомобілів
|
6
|
12,2
|
6
|
17,1
|
5
|
15,6
|
4,4
|
83,3
|
|
тваринники (всього)
|
27
|
55,1
|
21
|
60,0
|
19
|
59,4
|
3,3
|
70,4
|
|
в т.ч.: доярки
|
13
|
26,5
|
13
|
37,1
|
10
|
28,6
|
2,1
|
76,9
|
|
рослинники (всього)
|
8
|
16,4
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
За даними табл. 2.13 видно, що ПСП ім. Шевченка на 100%
забезпечено працівниками масових професій. У 2012 р. товариство зменшило
працівників по водіях на - 16,7 %, тваринниках на - 29,6%. Це говорить про те,
що у підприємстві вивільняються лишні працівники.
Кваліфікаційний рівень персоналу залежить від освіти, стажу
роботи, віку та інших параметрів, що визначає необхідність аналізу за рівнем
освіти (відповідності фактичного рівня освіти кожного працівника посаді, яку
він обіймає), віковим складом, стажем безперервної роботи. Визначається зміна у
рівні освіти, віковому складі та стажі роботи, причини цих змін; розробляються
заходи з підбору кадрів, їх підготовки та підвищення кваліфікації.
Аналіз якісного складу трудових ресурсів підприємства за їх
віком, статтю, освітою, стажем роботи можна оформити за допомогою додатку А.
Аналізуючи дані у додатку А, можна зробити висновок, що найбільша частка
працюючих на підприємстві має вік від 30 до 40 років - 30,5 %. Такий високий
відсоток працівників даних вікових груп може свідчити про те, що на
підприємстві спостерігається тенденція «омоложення» персоналу, що
підтверджується також високою питомою вагою працівників віком від 18 до 30
років - 25 %.
Характерним для підприємства є велика частка працівників
чоловічої статі - 58,3%, це обумовлено розвитком галузі молочного скотарства у
підприємстві.
Найвідповідальнішим етапом аналізу забезпеченості
підприємства робочою силою є вивчення її руху. Як відомо, склад працівників
постійно змінюється у зв’язку зі скороченням штатів, звільненням за власним
бажанням, виходом працівників на пенсію, переміщенням їх на посадах у межах
структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у
зв’язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили
спричиняє додаткові витрати на підготовку перепідготовку нових робітників,
знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, які
освоюють нові умови праці, а й тих, що звільняються і потребують певного часу
для пошуків нової роботи.
Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається
з об’єктивних причин, котрі не залежать від адміністрації підприємства, та
надмірний, який включає звільнення працівників за порушення трудової
дисципліни, прогули, через недостатньо високу кваліфікацію, у зв’язку з
рішенням судових органів тощо.
На практиці має місце і зворотне явище - недостатній оборот
робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів
підприємства. Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.
Розрахунок руху робочої сили підприємства показує (табл.
2.14), що на підприємстві коефіцієнт загального обороту знизився у базовому
періоді на 1,7 %, коефіцієнт обороту по прийому збільшився у звітному періоді
на 3,2 %.
Особливу увагу приділяють коефіцієнту плинності кадрів, тому
що плинність знижує продуктивність праці.
У ПСП ім. Шевченка коефіцієнт плинності кадрів зменшився у
2012 р. на 1,8 %, що є позитивним. Зниження коефіцієнта плинності кадрів
пов’язане зі зменшенням чисельності працівників звільнених за рішенням
адміністрації підприємства.
Таблиця 2.14
Показники руху персоналу в умовах ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Роки
|
Відхилення 2012р.
до 2010 р.
|
|
2010
|
2011
|
2012
|
+/-
|
%
|
|
Середноспискова
чисельність персоналу, чол.
|
61
|
44
|
36
|
-25
|
59,0
|
|
Коефіцієнт обороту
по прийому
|
11,0
|
14,1
|
14,2
|
+3,2
|
-
|
|
Коефіцієнт обороту
по вибуттю
|
10,9
|
10,0
|
9,2
|
- 1,7
|
-
|
|
Коефіцієнт
плинності кадрів
|
8,9
|
8,3
|
7,1
|
- 1,8
|
-
|
|
Коефіцієнт
загального обороту
|
21,8
|
24,3
|
23,5
|
+ 1,7
|
-
|
Умовою виконання виробничої програми, раціонального
використання трудових ресурсів є економне й ефективне використання робочого
часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю
відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а
також за ступенем використання фонду робочого часу. Використання робочого часу
за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня
кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал,
рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити
на підставі даних звіту з праці.
Перший показник , що характеризує тривалість робочого періоду
в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів: кількість вихідних і
святкових днів, кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток
передбачених законодавством, кількість днів непрацездатності, неявки на роботу
з дозволу адміністрації, прогули, тощо. Тривалість робочого дня (зміни)
робітника залежить від: величини нормативно встановленого робочого тижня, часу
простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку, часу інших
скорочень робочого дня, передбачених законодавством, часу понадурочної роботи,
тощо. Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від
запланованих.
Проведемо аналіз використання робочого часу у ПСП ім.
Шевченка (табл. 2.15).
Дані таблиці 2.16 свідчать, що на збільшення цілоденних втрат
робочого часу вплинули: підвищення планової величини відпусток на навчання +1
день, хвороби +5 днів, виконання громадських і державних обов’язків +0,8 дня,
простої +2 дні, прогули +1 день, невиходи з дозволу адміністрації +2 дні. Разом
11,8 дня. Цілоденні втрати робочого дня було частково компенсовано скороченням
тривалості: чергових відпусток -0,5 дня, відпусток через вагітність -2 дні.
Разом -2,8 дня.
Усього невиходів на роботу ( 11,8+(-2,8)) = 9 днів.
Належить зазначити, що розрахунок втрат робочого часу не
повністю відображає реальну картину, оскільки до розрахунку не потрапляють
втрати робочого часу тривалістю 15-20 хвилин ( а інколи й більше) з вини
робітників, які не документуються. Тому фактично завищується відпрацьований
час. Величину таких втрат визначають способом вибіркових спостережень і
опитувань робітників, фотографією робочого дня тощо.
У господарстві мають місце й приховані втрати робочого часу,
пов’язані з порушенням нормальних умов праці або з потребою додаткових затрат
праці через використання нестандартних технологій. Величину цих втрат можна
визначити за доплатними листками, що їх виписують працівникам за виконання
таких робіт, або за актами, повідомленнями, відомостями тощо.
Таблиця 2.15
Використання робочого часу у ПСП ім. Шевченка у 2012 році
|
Показники
|
На одного робітника
|
Відхилення ( +;-)
|
|
за планом
|
фактично
|
на одного робітника
|
на всіх робітників
(36 осіб)
|
|
Календарний фонд
часу, днів у т.ч.: -святкові -вихідні Кількість робочих днів
|
365 9 104 252
|
365 9 104 252
|
- - - -
|
- - -
|
|
Невиходи на роботу,
днів У т.ч. з поважних причин: -чергові відпустки -відпустки на навчання
-відпустки через вагітність і пологи -хвороби -виконання громадських
обов’язків
|
33 33 22,4 2 4 3
1,6
|
45 37,3 21,9 3 2 8
2,4
|
+12 +4,3 -0,5 +1 -2
+5 +0,8
|
+228 +81,7 -9,5 +19
-38 +95 +15,2
|
|
Втрати робочого
часу, днів У т.ч.: - простої -прогули -невиходи з дозволу адміністрації Із
них з ініціативи адміністрації - масові невиходи на роботу(страйки)
|
- - - - - - -
|
5 2 1 2 -
|
+5 +2 +1 +2 - -
|
+95 +38 +19 +38 -
-
|
219 8 1752 - -
|
210 7,7 1617 3,6
104,4
|
-9 -0,3 -135 +3,6
+104,4
|
-171 -5,7 -2565
+68,4 +1983,6
|
Втрати робочого часу у господарстві через суб’єктивні причини
(прогули, простої, додаткові відпустки з дозволу адміністрації) у розрахунку на
одного працівника становили 40,3 год, а на всіх працівників - 765,7 год. Ці
втрати можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу.
Недопущення цих втрат дало б можливість вивільнити 2 працівників.
Вплив цілоденних, внутрішньозмінних і невиробничих втрат
робочого часу на середньогодинну продуктивність праці одного працівника
розраховується множенням цих втрат на планову денну (годинну) продуктивність
праці і становить 0,312 тис.грн, а на всіх робітників 5,9 тис.грн
Отже, у зв’язку з погіршанням фактичних показників проти
планових втрачено 5928 год, що спричинило необхідність утримувати 2 фактично
зайнятих працівників і призвело до зменшення випуску продукції на 0,6 тис.грн.
Проте втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення
випуску продукції. Ці втрати можуть компенсуватися підвищенням продуктивності
праці робітників підприємства.
Ефективність праці складається під
впливом багатьох факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є
необхідною умовою визначення конкретних шляхів підвищення ефективності праці,
науково обґрунтованого управління цим процесом. Знання факторів ефективності
праці й механізму їх дії дозволяє цілеспрямовано впливати на досягнення
необхідних результатів. На рівень продуктивності праці на підприємстві
впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та
техніко-технологічпий стан виробництва.
Пріоритетні шляхи підвищення
продуктивності праці в конкретному підприємстві визначаються з урахуванням
галузевих і регіональних особливостей. Правильне поєднання факторів, які
забезпечують раціональне і ефективне використання земельних угідь, засобів
виробництва і трудових ресурсів, є реальною умовою збільшення виробництва
продукції та підвищення продуктивності праці персоналу аграрного підприємства.
Підвищення результативності трудової діяльності
персоналу підприємства зумовлює використання різних методів заохочення людей до
високопродуктивної праці, спрямованої на досягнення поставлених цілей.
2.4. Оцінка системи продуктивністі праці у ПСП ім. Шевченка
Продуктивність праці - найважливіший якісний показник
використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів
виробництва продукції.
Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках
продуктивності праці. Зростання продуктивності праці є умовою збільшення
обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими
словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або
здатність людини виробляти за одиницю часу певний обсяг продукції.
На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність
праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу
(годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1
людино-годину) - виробіток, або кількість часу, що витрачається на виготовлення
одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв’язок між
затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим
нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.
Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати
робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.
Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує
обернено пропорційний зв’язок - за зниження трудомісткості продуктивність праці
зростає, і навпаки.
У сільському господарстві України до 1990 р. склалася тенденція до
підвищення продуктивності праці. Проте воно відбувалося повільними темпами. В
наступні роки через кризові явища в економіці, істотне зниження врожайності
культур і особливо продуктивності худоби трудомісткість центнера продукції
значно зросла. За деякими її видами (приріст живої маси великої рогатої худоби,
свиней) затрати живої праці на одиницю продукції збільшилися в кілька разів.
У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її
динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.
Проведемо аналіз трудомісткості продукції у ПСП ім. Шевченка
(табл. 2.16).
Таблиця 2.16
Трудомісткість продукції ПСП ім. Шевченка
|
Види продукції
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р до 2010 р.
|
|
|
|
|
+/-
|
%
|
|
Зернові
|
1,96
|
1,64
|
1,58
|
-0,38
|
80,6
|
|
Приріст живої маси
ВРХ
|
105,1
|
108,2
|
102,3
|
-2,8
|
97,3
|
|
Молоко
|
15,8
|
15,1
|
14,6
|
-1,2
|
92,4
|
Наведені дані показують, що питома трудомісткість знизилась
по: зернових на -19,4%, приросту живої маси ВРХ на - 2,7%, молоку на - 7,6%. За
рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної
продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.
При аналізі трудомісткості центнера продукції потрібно
пам’ятати, що рівень цього показника залежить від двох величин: урожайності
культур (продуктивності тварин) і затрат живої праці на гектар посіву (голову
тварин). Зміна співвідношення цих величин веде до зміни рівня трудомісткості
виробництва.
Для кількісного визначення впливу розглянутих факторів на
трудомісткість виробництва можна скористатися індексним способом дослідження.
Загальний індекс трудомісткості розчленовується на два часткові індекси:
(2.1)
де 
і 
-
трудомісткість виробництва відповідно в базовому і звітному роках; 
і 
-
затрати живої праці на 1 га посіву культури (голову тварин); 
і 
-
врожайність культури (продуктивність тварин) у цих періодах.
За допомогою першого часткового індексу визначається кількісний вплив
на продуктивність праці затрат живої праці на гектар (голову тварин), а за
допомогою другого - врожайності культур (продуктивності тварин).
Отже, встановлено, що у ПСП ім. Шевченка на продуктивність праці, в
т.ч. у рослинництві впливають затрати живої праці на гектар на - 11,8%, а у
тваринництві на голову тварин на - 8,4%.
За умов ринкового господарювання показники продуктивності праці
використовуються для внутрішніх інформаційних потреб оперативного управління
виробництвом, а також для визначення тієї чи іншої економічної вигоди, що
очікується в майбутньому. Кожне підприємство характеризується певним рівнем
продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних
факторів.
Проведемо аналіз продуктивності праці за даними таблиці 2.17.
Таблиця 2.17
Показники продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. до 2010 р.
|
|
|
|
|
+/-
|
%
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
|
Вироблено ВП (у
постійних цінах), тис.грн
|
|
всього в т.ч. у рослинництві у тваринництві
|
1247,7 873,4 374,3
|
1142,6 171,4 971,2
|
1337,7 869,5 468,5
|
90,0 -3,9 94,2
|
107,2 99,6 125,2
|
|
Середньорічна чисельність
працюючих, чол.: всього в т.ч.: у рослинницві тваринницві
|
61 9 52
|
44 7 37
|
36 15 21
|
-25 -6 -31
|
59,0 166,7 40,4
|
|
Відпрацьовано люд-год:
всього в т.ч.: у рослинництві тваринництві
|
16800 1120 15680
|
15240 1080 14160
|
14603 960 13643
|
-2197 -160 -2037
|
86,9 85,7 87,0
|
|
Рівень продуктивності
праці, в т.ч.:
|
|
вироблено ВП у постійних
цінах на 1 середньорічного працюючого, грн. - всього в т.ч.: у рослинництві
тваринництві
|
20454,01 97044,4
7198,1
|
25968,2 24485,7
26248,6
|
37158,3 57966,7
22309,5
|
16704,3 -39077,7
15111,4
|
181,7 59,7 309,9
|
|
вироблено ВП у постійних цінах на 1 люд.-год., грн.
всього в т.ч.: у рослинництві тваринництві
|
10,84 10,00 7,76
|
8,65 10,0 7,90
|
9,15 8,83 7,33
|
-1,69 -1,17 -0,43
|
84,4 88,3 94,5
|
|
Продуктивність
праці (по оплаті праці) в т.ч.:
|
|
отримано чистого
доходу на 1 грн. зар.плати, грн
|
2,89
|
2,63
|
2,46
|
-1,65
|
59,9
|
|
отримано прибутку
на 1 грн зар.плати, грн.
|
0,58
|
0,21
|
0,06
|
-0,52
|
10,3
|
|
Продуктивність
праці середньооблікового працівника, в т.ч.:
|
|
отримано чистого
доходу на 1 середньооблікового працівника, грн
|
5745,0
|
5901,0
|
11768,4
|
+6023,4
|
204,8
|
|
отримано прибутку
від операційної діяльності на 1 середньооблікового працівника, грн
|
885,0
|
654,1
|
289,5
|
-595,5
|
32,7
|
Наведені дані в таблиці 2.18 свідчать про те, що
продуктивність праці змінилася за всіма показниками. Середня продуктивність
одного працюючого в цілому по господарству зросла на - 81,7 %, в т.ч. у галузі
рослинництва знизилась на - 40,3%, у тваринництві зросла майже у 3,1 рази.
Зростання виробництва валової продукції на одного працюючого
у ПСП ім. Шевченка на - 16704,3 грн пояснюється зростанням валового виробництва
продукції та зменшенням питомої ваги робітників у загальній чисельності
працівників основної діяльності на 17 осіб. Це говорить про те, що підприємство
спромоглося здійснити всі заходи для зростання продуктивності праці.
Для пошуку резервів зростання продуктивності праці у ПСП ім.
Шевченка потрібно визначити найважливіші фактори, які впливають на зміну
останнього, тобто із визначення річної продуктивності праці випливає, що вона
може збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зменшення (збільшення) кількості
працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під
одночасним впливом обох цих факторів.
Для обчислення приросту (зниження) річної продуктивності
праці завдяки вивільненню (надмірного утримання) працівників можна скористатися
формулою:
(2.2)
де 
- приріст (зниження) річної продуктивності праці
завдяки вивільненню працівників; 
і
- кількість працівників відповідно в звітному і
базовому періодах.
Приріст продуктивності праці завдяки вивільненню 1 працівника у ПСП ім.
Шевченка становить 5,3%.
Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності
праці визначається за формулою:
(2.3)
де 
- приріст річної продуктивності праці завдяки
збільшенню обсягу виробництва; 
і
- обсяг виробництва валової продукції відповідно в
звітному і базовому періодах.
У ПСП ім. Шевченка вплив збільшення обсягу виробництва продукції на
приріст продуктивності праці становить 28 %.
Тобто, виявлено, що підвищення продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка
можливе за рахунок вивільнення 1 працівника на - 5,3% і збільшення обсягу
виробництва продукції на - 28 %.
Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки
впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне
виконання трудового процесу.
Основною формою стимулювання працівників підприємства
є заробітна плата, яка характеризує оцінку вкладу працівника у результати
діяльності трудового колективу. Вона повинна задовольняти працівника за
абсолютною величиною і правильно співвідноситись з рівнем оплати інших
працівників підприємства. Раціональна організація оплати праці на підприємстві дає
змогу стимулювати діяльність його працівників, забезпечує
конкурентоспроможність на ринку праці і готової продукції та необхідну
рентабельність виробництву.
Основні принципи організації оплати праці
на підприємстві: заробітна плата здійснюється залежно від кількості і якості
праці; диференціація заробітної плати в залежності від кваліфікації, умов
праці і галузевих особливостей; систематичне підвищення реальної заробітної
плати, тобто перевищення темпів росту номінальної заробітної плати над
інфляцією; перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами підвищення
середньої заробітної плати.
Важливе значення в аналізі оплати
праці відіграє співвідношення темпів росту продуктивності праці в порівнянні з
ростом заробітної плати, тому що ріст продуктивності праці сприяє підвищенню
ефективності виробництва, а отже і підвищенню прибутковості підприємства.
У процесі аналізу необхідно
встановити відповідність між темпами росту середньої заробітної плати та
продуктивністю праці. Як вже відмічалось, для розширеного відтворення,
отримання необхідного прибутку та рентабельності, необхідно щоб темпи росту
продуктивності праці випереджали темпи росту його оплати. Якщо цей принцип не
дотримується, то відбуваються перевитрачання фонду заробітної плати, підвищення
собівартості продукції та, відповідно, зменшення суми прибутку.
Тому проаналізуємо темпи росту заробітної плати та
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка (табл. 2.19). Середньомісячна заробітна
плата працівника в 2012 р. порівняно з 2010 р. зросла майже у 2,7 рази, що є
позитивним для підприємства, тому що збільшується обсяг виробництва, а також
покращується добробут працівників. Але темп росту продуктивності праці нижчий
за темп росту оплати праці. Так виробіток на одного працівника в 2012 р.
зменшився на 22,8% в порівнянні з 2010 р., тобто на 2073,2 грн , хоча у
порівнянні з 2011 р. виробництво продукції на одного працівника зросло на 6,7
%, або на - 441,8 грн. Як бачимо, темп спаду продуктивності праці в 2011 р.
складає 22,8 %, а середньомісячна заробітна плата зросла на 240,7 %.
Таблиця 2.19
Темпи росту заробітної плати та продуктивності праці у ПСП
ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
Темп росту
|
2012 р.
|
Темп росту до 2010
р.
|
Темп росту до 2011
р.
|
|
1.Середньоспискова
чисельність працівників, осіб
|
61
|
44
|
72,1
|
36
|
59,0
|
81,8
|
|
2. Фонд оплати
праці, тис.грн
|
253
|
602
|
237,9
|
402
|
158,9
|
66,8
|
|
3.Середньомісячна зар.плата
працівника, грн
|
345,6
|
1140,1
|
329,9
|
930,5
|
269,2
|
81,6
|
|
4. Обсяг валової продукції,
тис.грн
|
1247,7
|
1142,6
|
91,6
|
1337,7
|
107,2
|
117,1
|
|
5. Виробіток на
одного працівника, грн/ ос.
|
20454,1
|
25968,2
|
126,9
|
37158,3
|
181,7
|
143,1
|
Дана ситуація свідчить про те, що не
дотримується тенденція опередженого росту продуктивності праці над ростом
оплати праці. Це є негативною тенденцією для підприємства. Рівень
продуктивності праці нижчий від росту оплати праці, відбувається перевитрата
фонду оплати праці, що є негативним явищем в роботі підприємства. Тобто на
підприємстві не використовуються необхідні резерви підвищення продуктивності
праці. Отже, основні причини, що зумовили низький рівень продуктивності праці у
ПСП ім. Шевченка були породжені недостатньою матеріальною заінтересованістю
працівників результатах своєї праці, повільним освоєнням нових технологій, низькою
технологічною і трудовою дисципліною і за останні роки - глибокою економічною
кризою.
РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНІСТІ ПРАЦІ У ПСП ім.
ШЕВЧЕНКА БАРАНІВСЬКОГО РАЙОНУ
3.1 Удосконалення мотиваційного
чинника підвищення продуктивності праці
Підвищення результативності трудової
діяльності персоналу підприємства зумовлює використання різних методів
заохочення людей до високопродуктивної праці, спрямованої на досягнення
поставлених цілей. Мотивація праці - одна з найважливіших функцій менеджменту,
яка стимулює працівника або групу працівників до діяльності, спрямованої на
досягнення мети підприємства через задоволення їх власних потреб.
Згідно з теорією А. Маслоу, ієрархія
потреб, що визначає поведінку людини, містить п'ять основних типів, причому
потреби вищого рівня не мотивують поведінку працівника, якщо хоча б частково не
задоволені потреби нижчого рівня.
Для формування належного ставлення до праці на
підприємстві необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю
як свідому діяльність, а це є джерелом самовдосконалення, основою професійного
та службового зростання. Тому на підприємстві повинна бути розроблена система
мотивації праці.
Система мотивації характеризує сукупність
взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив загалом досягнути індивідуальної та
спільної мети діяльності підприємства (рис. 3.1).
Система мотивації на рівні підприємства має
ґрунтуватися на певних вимогах:
- надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового
просування за критерієм результативності праці;
- відповідність рівня оплати праці з її результатами та
визнання внеску кожного працівника в загальний обсяг виробництва створення умов
і забезпечення можливостей для зростання фахової майстерності, підвищення кваліфікації
та перекваліфікації;
- створення у колективі сприятливого психологічного клімату,
атмосфери довіри й адекватних двосторонніх відносин між керівниками і
працівниками.
Рис. 3.1. Методи мотивації трудового
потенціалу у ПСП ім. Шевченка Джерело: розроблено за [32, с. 111].
Дуже важливу роль у мотивації праці відіграє
винагорода. Винагорода - все те, що
людина вважає цінним для себе. У зв'язку з тим, що розуміння цінності в людей
неоднакове, різною є оцінка та винагороди.
Основною формою стимулювання працівників підприємства
є заробітна плата, яка характеризує оцінку вкладу працівника у результати
діяльності трудового колективу. Вона повинна задовольняти працівника за
абсолютною величиною і правильно співвідноситись з рівнем оплати інших
працівників підприємства.
За своєю структурою заробітна плата неоднорідна,
кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має
певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку і взаємозумовленості
всіх її частин. Оплата праці складається з основної заробітної плати і
додаткової оплати праці, які знаходяться, приблизно, у співвідношенні: 70 % - основна заробітна плата; 30 % - додаткова. Основні принципи організації оплати
праці на підприємстві: заробітна плата здійснюється залежно від кількості і
якості праці; диференціація заробітної плати в залежності від кваліфікації,
умов праці і галузевих особливостей; систематичне підвищення реальної
заробітної плати, тобто перевищення темпів росту номінальної заробітної плати
над інфляцією; перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами
підвищення середньої заробітної плати.
Раціональна організація оплати праці
на підприємстві дає змогу стимулювати діяльність його працівників, забезпечує
конкурентоспроможність на ринку праці і готової продукції та необхідну
рентабельність виробництву. Мета раціональної організації оплати праці -
забезпечити відповідність між її величиною і трудовим вкладом працівника в
загальні результати господарської діяльності підприємства.
Важливими складовими організації
заробітної плати є її форми і системи, які встановлюються підприємствами
самостійно з дотриманням вимог, передбачених законодавством. На підприємствах використовують дві
форми оплати праці: погодинну і відрядну. Основою організації заробітної плати
на підприємствах є тарифна система, яка являє собою сукупність нормативних
документів, що регулюють основну частину заробітної плати робітників і
службовців.
Удосконалення стимулювання
високопродуктивної праці та посилення мотивації до праці трудового потенціалу
повинно здійснюватися по усіх структурних складових заробітної плати. Основними
складовими цього процесу мають бути шість факторів зображених на рисунку 3.2.
Рис. 3.2. Удосконалення структурних
складових заробітної плати у ПСП ім. Шевченка
Джерело: сформовано на основі [23, с. 117]
Однією з прогресивних форм організації заробітної плати є
запровадження так званого гнучкого тарифу. Сутність гнучких тарифних систем
полягає в тому, що в межах кожного кваліфікаційного розряду працівника або
посади службовців встановлюється певний діапазон тарифних ставок та посадових
окладів [58, c. 98-101].
Нарахування заробітної плати можливе і за відрядною та погодинною формою оплати праці за фактично відпрацьований
час, але трудовий колектив ПСП ім. Шевченка буде добросовісно відноситись до виконання своїх обов'язків,
тому і було вирішено на загальних зборах колективу оплату праці здійснювати по
відрядній системі до одержання кінцевих результатів - валового доходу (табл. 3.1). Для зростання підвищення ефективності використання трудового потенціалу велике значення має забезпечення
підприємств
Таблиця 3.1
Алгоритм нарахування оплати праці від валового доходу
у ПСП ім. Шевченка
|
Порядок розрахунку
|
Формула
|
Умовні позначення
|
|
1. Визначимо валовий дохід
за попередні 3 роки
|
ВД=ВР-МВ
|
ВД- валовий дохід за
попередні 3 роки Вр- виручка від реалізації за попередні 3 роки МВ-
матеріальні витрати за попередні 3 роки
|
2.
Визначаємо норматив оплати праці
Н-
норматив оплати праці
ФОП-
фонд оплати праці за попередні три роки
|
ВД- валовий дохід за
попередні 3 роки
|
|
|
|
3. Видача авансу на протязі
року
|
|
4. Визначаємо валовий дохід
звітний період
|
ВДзп= Врз.п.
-МВз.п.
|
ВДзп - валовий
дохід за звітний період Врз.п -виручка від реалізації продукції за
звітний період МВз.п. -матеріальні витрати за звітний період
|
|
5. Визначаємо фактичну
оплату праці від валового доходу
|
ОПв.д.= ВДз.п.
* Н
|
ОПв.д - оплата
праці від валового доходу ВДз.п.- валовий дохід за звітний період
Н- норматив оплати праці
|
6.
Визначаємо суму оплати праці, що належить до кінцевого розрахункуОПк.р. = ОПв.д. - 
Авз.п.ОПк.р. -оплата праці, що
належить до кінцевого розрахунку
ОПв.д.
- оплата праці від валового доходу
|
Авз.п.- сума авансу,виданого за звітний
період
|
|
|
7.
Визначаємо суму оплати праці на 1 грн. авансу ОПна 1 грн.ав.= 
ОПна 1 грн.ав -оплата праці на 1 грн.
авансу
ОПк.р.-
оплата праці,що належить до кінцевого розрахунку
Авз.п.
-сума авансу, виданого за звітний період
|
|
|
|
8. Здійснення кінцевого
розрахунку пропорційно авансу
|
Джерело: сформовано на основі [32, с. 123]
кваліфікованими кадрами, здатними ефективно використовувати засоби виробництва, удосконалювати технології, впроваджувати прогресивні форми
організації виробництва на основі широкого використання інновацій у
господарській практиці. Пріоритетні шляхи підвищення продуктивності праці в конкретному
підприємстві визначаються з урахуванням галузевих і регіональних особливостей.
Правильне поєднання факторів, які забезпечують раціональне і ефективне
використання земельних угідь, засобів виробництва і трудових ресурсів, є
реальною умовою збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці
персоналу аграрного підприємства. Рівень продуктивності праці формується під дією двох груп
факторів: по-перше, тих, що впливають на урожайність або продуктивність худоби,
а по-друге, таких, які змінюють затрати праці на гектар посіву чи голову худоби.
Оцінюючи людський капітал не як витрати, а як актив
підприємства, варто зауважити, що правильність рішення про прийняття на роботу
коштує дорого. Порівняно з придбанням машини, коли рішення приймається з
виробничої необхідності, повноти її завантаження й економічності, при прийнятті
на роботу нового працівника основним аргументом є спеціальні знання, які, на
жаль, з часом стають застарілими. Недостатньо уваги приділяється спроможності
кандидата в робітники його постійному навчанню, досвіду спілкування та
готовності до співпраці. Ціна, яку платять підприємства за неграмотність і
недостатню якість людського капіталу, дуже висока. Тому навчання кадрів - це не затрати, а необхідна умова
постійного вдосконалення й можливості гнучкого використання робочої сили. Саме
в такий спосіб можна досягнути гарантованої зайнятості, зниження плинності
кадрів, що забезпечить значний економічний ефект і формуватиме у працівників
бажання підвищувати ефективність роботи, не боячись звільнення. Як засвідчує
практика, продуктивність робітника, що має намір змінити місце роботи, є на 20-25 % нижчою.
3.2 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
Важливими факторами зростання
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка є: підвищення технічного рівня
сільськогосподарського виробництва, що досягається за рахунок комплексної
механізації і автоматизації, підвищення якості продукції, поліпшення
використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових,
ефективніших видів сировини тощо. Втім, все це вимагає залучення додаткових
фінансових ресурсів, які у підприємстві поки що відсутні.
Тому, для підвищення продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка, важливе значення має вишукування і
використання всіх наявних резервів. Під резервами варто розуміти ще не
використані можливості підвищення продуктивності
праці у
підприємстві за рахунок
найкращого використання всіх факторів її
зростання.
В ході дослідження встановлено, що у
ПСП ім. Шевченка не використаними резервами росту продуктивності праці є:
удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу
(зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування
у тваринництві; зміни в спеціалізації виробництва, не пов’язані з впровадженням
нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення
кількості працівників, які не виконують норми виробітку, тощо.
Зокрема, у результаті аналізу
використання фонду робочого часу у ПСП ім. Шевченка (табл. 15, стор. 47)
виявлено, що втрати робочого часу через різні суб’єктивні причини (прогули,
простої, додаткові відпустки з дозволу адміністрації) у розрахунку на одного
працівника становили 40,3 год, а на всіх працівників - 1983,6 год. Ці втрати
можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу, що
складають близько 2 % всіх трудозатрат виробничої програми підприємства. Тобто,
у ПСП ім. Шевченка є можливість підвищити рівень продуктивності праці на 2 % за
рахунок ефективнішого використання робочого часу.
Крім цього, ефективніше використання
робочого часу уможливить вивільнення деяких категорій працівників. У таблиці
3.1 проведемо плановий розрахунок чисельності працівників у ПСП ім. Шевченка. Вихідними даними при плануванні
персоналу на
2015 рік у підприємстві
є виробнича програма, норми витрат праці, баланс робочого часу (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Планова чисельність працівників ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Одиниці виміру
|
2012 р.
|
2015 р.
|
|
Виробництво валової продукції
|
тис. грн.
|
1337,7
|
2234,5
|
|
Трудомісткість продукції
|
нормо/годин
|
3
|
2,613
|
|
Товарна продукція
|
тис. грн.
|
5370,0
|
5820
|
|
Трудомісткість виробничої
програми
|
тис. нормо-годин
|
113,2
|
111,725
|
|
Корисний фонд часу робітн.
|
год.
|
1900
|
1900
|
|
Коефіцієнт виконання норм
|
|
1,1
|
1,2
|
|
Кількість
робітників-підрядників
|
Осіб
|
32
|
30
|
|
Кількість інших категорій
працівників
|
Осіб
|
4
|
4
|
|
Кількість працівників,
всього
|
Осіб
|
36
|
34
|
Джерело: власні дослідження.
Отже, у результаті поліпшення використання робочого часу у
підприємстві можна досягти скорочення цілодобових і внутрішньозмінних втрат
(простоїв, прогулів, неявок через хворобу). Так, планова кількість всіх
працівників на 2015 р. становить 34 осіб, що на 2 особи менше кількості
працівників 2012 р., що вказує на резерви підвищення продуктивності праці у
підприємстві близько 4,0 %.
Робота будь-якого підприємства неминуче пов'язана з
необхідністю комплектування штату. Добір нових працівників не тільки забезпечує
режим нормального функціонування підприємства, але і закладає фундамент
майбутнього успіху. Основну
увагу у ПСП ім. Шевченка необхідно звернути саме на питання
добору високваліфікованого персоналу середньої ланки. Адже без нього неможливо
закріпитись на ринку, а тим паче досягти завоювання більшої частки ринку.
У господарстві мають місце й приховані втрати робочого часу,
пов’язані з порушенням нормальних умов праці або з потребою додаткових затрат
праці через використання нестандартних технологій. Величина цих втрат становить
близько 8 % за доплатними листками, що їх виписують працівникам за виконання
таких робіт, або за актами, повідомленнями, відомостями тощо. Проте втрати
робочого часу не завжди призводять до зменшення випуску продукції. Ці втрати
можуть компенсуватися підвищенням продуктивності праці робітників підприємства
за певних напрямів реалізації резервів зростання продуктивності праці.
Головними напрямами реалізації резервів зростання
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка є: впровадження досягнень
науково-технічного прогресу; удосконалення організації виробництва і праці;
підвищення якості професійно кваліфікаційного рівня робочої сили; удосконалення
систем мотивації та стимулювання праці.
Усі напрями, що впливають на рівень продуктивності праці, за
характером дії можна об’єднати в три групи. До першої групи належать фактори,
що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої - скороченню затрат
живої праці, до третьої - соціальні фактори, що спонукають працівників до
ефективнішої праці.
Збільшення виробництва продукції у ПСП ім. Шевченка можна
досягти завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і
гібридів сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин,
раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази
тощо. Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як впровадження
нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і
виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й
ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але найбільш
радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її
капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва,
завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає
прибутковість підприємств. .
Серед групи факторів підвищення продуктивності праці у
господарстві особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації
працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання
кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують
свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою
зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці
капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає
для їх експлуатації кваліфікованих працівників з іншим рівнем матеріального
стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко
розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна
винагорода його очікує.
Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці
у ПСП ім. Шевченка є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і
виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про
працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації
виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єктивно оцінювати роботу
кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і
підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на
помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності
інших працівників.
На підприємстві для використання
резервів необхідно розробити план організаційно-технічних заходів, в якому
зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх
використання, витрати на них, строки проведення, а також призначити
відповідальних виконавців. А це, в свою чергу дозволить підвищити на
перспективу продуктивність праці у підприємстві
Оскільки рівень продуктивності праці
визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці,
то насамперед необхідно провести обчислення планового обсягу валової продукції
сільського господарства та відповідних затрат праці на її виробництво. Обсяг валової продукції можемо обчислити як у натуральному, так і у вартісному виразі. Так, за 5 попередніх років
господарювання у ПСП ім. Шевченка у середньому ріст виробництва валової
продукції у порівняльних цінах становить - близько 67 %. Тому, можемо
припустити, що такий темп росту валової продукції збережеться у підприємстві і
до 2015 р., зокрема у рослинництві на 68,7 %, у тваринництві на 63,9 % (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Прогноз продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2012 р.
|
2015р
|
2015 р. до 2012 р.
|
|
|
|
+/-
|
%
|
|
Вироблено ВП
всього, тис.грн всього в т.ч. у рослинництві у тваринництві
|
1337,7 869,5 468,5
|
2234,5 1466,5 768
|
896,8 597,0 299,5
|
167,0 168,7 163,9
|
|
Середньорічна чисельність
працюючих, чол.: всього в т.ч.: у рослинницві тваринницві
|
36 15 21
|
34 14 20
|
-2 -1 -1
|
94,4 93,3 95,2
|
|
Відпрацьовано люд-год:
всього в т.ч.: у рослинництві тваринництві
|
14603 960 13643
|
15000 1200 13800
|
397 240 157
|
102,7 125,0 101,1
|
|
Вироблено ВП у постійних цінах на 1 середньорічного
працюючого, грн. - всього в т.ч.: у рослинництві тваринництві
|
37158,3 57966,7
22309,5
|
43132,3 104750
38400
|
5974,0 46783,3
16090,5
|
116,1 180,7 172,1
|
|
Вироблено ВП у постійних цінах на 1 люд.-год., грн.
всього в т.ч.: у рослинництві тваринництві
|
9,15 8,83 7,33
|
14,90 12,22 15,65
|
5,75 3,39 8,32
|
162,8 138,4 213,5
|
|
Отримано чистого
доходу на 1 грн. зар.плати, грн
|
2,46
|
2,78
|
0,32
|
113,0
|
|
Отримано прибутку
на 1 грн зар.плати, грн.
|
0,06
|
0,18
|
0,12
|
> у 3 рази
|
|
Отримано чистого
доходу на 1 середньооблікового працівника, грн
|
11768,4
|
5681,6
|
148,2
|
|
Отримано прибутку
від операційної діяльності на 1 середньооблікового працівника, грн
|
289,5
|
312,8
|
23,3
|
108,0
|
Отже, у результаті використання запропонованих вище заходів у
ПСП ім. Шевченка, очікується зростання продуктивності праці за рахунок:
ефективнішого використання робочого часу близько 2 %, скорочення 2 працівників
- 8 % і матеріального стимулювання працівників - 6,1 %. Тобто, у підприємстві
до 2015 р. продуктивність праці з розрахунку на одного середньорічного
працюючого зросте на - 16,1 %, в т.ч. у рослинництві на - 80,7 %, а у
тваринництві на - 72,1 %.
3.3 Вплив виявлених резервів на
показники роботи підприємства і розрахунок економічного ефекту від впровадження
запропонованих пропозицій
Продуктивність праці - найважливіший якісний показник
використання трудових ресурсів і головний фактор зростання обсягів виробництва
продукції і в кінцевому результаті прибутковості підприємства.
ПСП ім. Шевченка характеризується
певним рівнем продуктивності праці, який може зростати під дією різноманітних
факторів. Тому, безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання
продуктивності праці.
За останні
роки (2002-2012 рр.)
у ПСП ім.
Шевченка продуктивність
праці зменшилась майже у 1,5 рази. Починаючи з 2006р. темпи зниження продуктивності
праці дещо уповільнились. Водночас необхідно відзначити, що з 2010 р. рівень продуктивності праці в
підприємстві має тенденцію до підвищення. У 2012 р. порівняно з 2010р. рівень продуктивності праці в
господарстві зріс на 81,7 %. Великими є відмінності у
рівні продуктивності праці по галузях рослинництва і тваринництва, які до того
ж посилюються. Високим рівнем продуктивності праці відзначується галузь
рослинництва, в якій виробництво валової продукції на одного працівника
становить - 57966,7 грн, і майже у два рази нижча продуктивність праці у
тваринництві - 22309,5 грн.
Динаміка продуктивності праці в
громадському тваринництві свідчить, що стрімке її зниження розпочалося з 2002
р. В цей період значно скоротилося виробництво продукції тваринництва,
зменшилось навантаження худоби на працівника, а господарстві намагалися
зберегти робочі місця на фермах. Починаючи з 2002 р.
трудомісткість виробництва продукції в основних галузях тваринництва поступово
знижується, що свідчить про підвищення продуктивності праці. У 2012 р. в порівнянні з
2010р. на одного працівника в галузі тваринництва вироблено валової продукції
більше в 3,1 рази. Проте
зменшення поголів'я на фермах зумовлює збільшення частки малопродуктивної
ручної праці, а тому негативно впливає на динаміку продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в окремих галузях ПСП ім. Шевченка формується під дією груп факторів:
по-перше, тих, що впливають на урожайність або продуктивність худоби, а
по-друге, таких, які змінюють затрати праці на гектар посіву чи голову худоби.
Прискорення темпів зростання
продуктивності праці є однією з найголовніших умов підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва. Продуктивність праці в підприємстві
формується під впливом багатьох факторів, серед яких можна виділити природні,
технічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.
Природні факторії значною мірою визначають рівень
продуктивності сільськогосподарської праці. Так, від родючості землі залежать
кінцеві результати сільськогосподарського виробництва та ефективність
використання трудових ресурсів. Звідси одна й та сама кількість праці за різних
природних умов може бути представлена більшим або меншим обсягом вироблених
продуктів.
Технічні фактори включають удосконалення техніки її
технології сільськогосподарського виробництва, зростання оснащеності
підприємства засобами виробництва і підвищення їх надійності. Ці фактори
відображають розвиток матеріально-технічної базиу ПСП ім. Шевченка на основі впровадження досягнень
науково-технічного прогресу, підвищення рівня фондоозброєності персоналу, що є
основою зростання його продуктивності. Практика передових господарств, а також
зарубіжний досвід свідчать, що фондоозброєність праці в сільському господарстві
має вдвічі перевищувати її рівень у промисловості.
Організаційно-економічні факторії - це поглиблення спеціалізації і
посилення концентрації сільськогосподарського виробництва, удосконалення
системи управління та впровадження прогресивних форм організації виробництва і
праці на підприємстві.
Соціально-економічні фактори - це поліпшення використання робочої сили на основі
вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці, підвищення
кваліфікації працівників підприємства, зміцнення трудової і технологічної
дисципліни.
Внаслідок дії тих чи інших факторів виявляються невикористані можливості
економії затрат праці і обґрунтовуються відповідні шляхи підвищення
продуктивності праці в підприємстві.
Таким чином, можна виділити такі
основні шляхи підвищення продуктивності праці персоналу аграрного підприємства:
зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин;
впровадження комплексної механізації виробництва; широке використання
інтенсивних та індустріальних технологій в рослинництві і тваринництві;
економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі
міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції; застосування
прогресивних форм організації і оплати праці.
Пріоритетні шляхи підвищення
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка визначаються з урахуванням галузевих і
регіональних особливостей. Правильне поєднання факторів, які забезпечують
раціональне і ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва і
трудових ресурсів, є підвищення продуктивності праці персоналу аграрного
підприємства і реальною умовою збільшення виробництва продукції, що значною
мірою визначає ефективність функціонування підприємства
Фінансово-економічний стан підприємства
характеризується його прибутковістю, яка визначається абсолютними і відносними
показниками. Виходячи з цього прибутковість аграрного підприємства
характеризується масою прибутку, одержаного за рік, та його розміром з
розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Прибуток підприємства
характеризує абсолютний ефект без врахування обсягу використаних для його
досягнення виробничих ресурсів. Рентабельність є важливою економічною категорією, яка
властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку і
свідчить про його прибутковість. Тому рентабельність - показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва,
який свідчить величину
прибутку господарства в результаті його діяльності. Прибуток ПСП ім. Шевченка - це реалізована частина створеного чистого доходу. Тому маса
прибутку аграрного підприємства не повністю відображає його вклад у створення
чистого доходу суспільства. Величина прибутку підприємства залежить від
кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і
фактичних цін реалізації.
Рентабельність - це відносний показник, який
характеризує рівень ефективності господарської діяльності. Він визначається
відношенням прибутку до понесених витрат або активів, які зумовили його
одержання в процесі підприємницької діяльності. Залежно від виду прибутку і
характеру ресурсів, які використані у розрахунках, рентабельність має декілька
модифікованих форм, які відображають ефективність використання цих ресурсів.
Дальший розвиток і зміцнення економіки
підприємства, вирішення багатьох соціально-економічних проблем села неможливі
без значного підвищення продуктивності праці.
Продуктивність праці є важливим показником економічної
ефективності аграрного виробництва. Тому позитивна динаміка продуктивності праці свідчить про відповідні зміни
стану економіки
господарства (табл. 3.3).
На основі докорінних змін
матеріально-технічної бази аграрного підприємства передбачається значне
підвищення продуктивності праці і зменшення частки працівників. Якщо нині це співвідношення
становить 1:6, то в перспективі очікується 1:30. Отже, збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції у підприємстві буде забезпечуватись лише за
рахунок підвищення продуктивності праці, проте досягнутий рівень і темпи її
зростання залишаються ще недостатніми.
Таблиця 3.3
Прогноз показників господарської
діяльності у ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Одиниці виміру
|
Базовий період 2012
р.
|
Прогноз До 2015 р.
|
Прогноз до базового
|
|
|
|
|
+;-
|
у %
|
|
Чистий дохід від
реалізації продукції
|
тис.грн.
|
4502
|
5630
|
1128,0
|
125,0
|
|
Собівартість
реалізованої продукції
|
тис.грн.
|
3012,0
|
3393,9
|
381,9
|
116,0
|
|
Валовий прибуток
|
тис.грн.
|
1490
|
2136,1
|
646,1
|
143,3
|
|
Прибуток від
операційної діяльності
|
тис.грн.
|
1954
|
2112,1
|
158,1
|
108,0
|
|
Чистий прибуток
(збиток)
|
тис.грн.
|
1793
|
2054,1
|
127,0
|
107,1
|
|
Ретабельність
виробництва
|
%
|
59,5
|
60,5
|
1,0
|
-
|
В результаті підвищення
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка спостерігається зростання: обсягу
чистого доходу на 1128,0 тис. грн. (або 25,0%), собівартості реалізованої
продукції на 381,9 тис.грн (або 16,0 %) і рентабельність сільськогосподарського
виробництва на 1,0 %.
Важливими показниками, які
співвідносять витрати з доходами, є коефіцієнти окупності та покриття витрат.
Коефіцієнт окупності характеризує величину витрат, понесену підприємством для
отримання однієї гривні доходу від продажу продукції.
В таблиці 3.4 проведемо аналіз ефективності діяльності ПСП ім. Шевченка за відносними показниками.
Показники таблиці свідчать про значне покращання окупності
витрат підприємства. Зокрема, показники рентабельності активів майна
підвищилися на - 0,2 пунктів, рентабельність залученого капіталу - на 0,1
пункти, а рентабельність оборотних активів та власного капіталу - на 0,2
пункти, чистої рентабельності продажу продукції - на 2,90 пункти. Тобто
підприємство більше отримує прибутку на 1 грн. витрат (активів, капіталу).
Зростання показників рентабельності господарської діяльності на 1,0 % свідчить
про наявні резерви у використанні основних засобів, запасів, трудових ресурсів
у господарській діяльності підприємства.
Таблиця 3.4
Прогноз показників окупності ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
Базовий період 2012
р.
|
Прогноз До 2015 р.
|
Прогноз +;-до
базового
|
|
1. Рентабельність
активів майна
|
9,4
|
9,60
|
0,20
|
|
2. Рентабельність
залученого капіталу
|
8,70
|
8,80
|
0,10
|
|
3. Рентабельність
оборотних активів
|
8,00
|
8,20
|
0,20
|
|
4. Рентабельність
власного капіталу
|
36,30
|
36,50
|
0,20
|
|
5. Рентабельність
реалізованої продукції
|
24,70
|
25,30
|
0,40
|
|
6. Рентабельність
операційної діяльності
|
5,80
|
6,50
|
0,70
|
|
7. Рентабельність
звичайної діяльності
|
16,0
|
16,30
|
0,30
|
|
8. Чиста
рентабельність продажу продукції
|
28,1
|
31,00
|
2,90
|
|
9. Коефіцієнт
покриття виробничих витрат
|
1,20
|
1,28
|
0,08
|
|
10. Рентабельність
підприємства
|
59,50
|
60,50
|
1,0
|
Отже, підвищення економічної
ефективності ПСП ім. Шевченка передбачає збільшення виробництва і підвищення
якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і
коштів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з
подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в
процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських
культур та продуктивності худоби. В сучасних умовах сільськогосподарське виробництво повинно
розвиватися переважно на основі інтенсифікації, що є основним напрямом підвищення
його економічної ефективності.
У системі заходів щодо зростання економічної
ефективності сільськогосподарського виробництва у ПСП ім. Шевченка чільне місце
займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської
продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне
збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і
досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою
якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва
сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки та
зберігання. За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження
виробленої продукції можна на 20-30 % підвищити рівень її споживання, що сприятиме
більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.
Підвищення економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення
спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської
кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і
агропромислових об'єднаннях порівняно з неспеціалізованими господарствами
врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби вище на 35-40
%, продуктивність праці - в 4-5 разів, а собівартість продукції менша на 25-30
%. Тому, на перспективу для ПСП ім. Шевченка необхідно розвивати
сільськогосподарське виробництво на основі різноманітних форм об’єднань
власності і видів господарювання, які вимагають створення для них рівних
економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.
Отже, одним із напрямів підвищення
ефективності сільськогосподарського виробництва є зростання продуктивності, яке
може відбуватися на основі поєднання різноманітних форм власності та видів
господарювання. При цьому необхідно створити умови, які можуть повернути
селянинові становище господаря на землі, заінтересованого в ефективному її
використанні. Докорінна перебудова економічних відносин в аграрному секторі має
узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень
науково-технічного прогресу, поліпшення умов праці та побуту сільських
трудівників.
У ПСП ім. Шевченка, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність,
нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці,
спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси
підприємства у зимові місяці використовуються на
35-40 % менше, ніж у найбільш напружений
весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для
забезпечення зайнятості персоналу підприємства та пом'якшення сезонності. Щоб розв'язати названу проблему,
необхідно вдосконалити:
- фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;
- організацію використання робочої сили, що неможливе без формування
стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення
кадрів;
- матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової
техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в
кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і
сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють
сферу прикладання кваліфікованої праці.
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА
ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА
У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ У ПСП ім.ШЕВЧЕНКА
4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці та у сфері цивільного захисту
Законодавство України про охорону
праці являє собою систему взаємопов’язаних нормативних актів, що регулюють
відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних
і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на забезпечення
здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів
України та спеціальних законодавчих актів.
Загальними законами України, що визначають основні
положення з охорони праці є Конституція України, Кодекс законів про працю
України та Закон України “Про охорону праці”. Конституція постає як основний,
головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави
суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики,
правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів
держави. Конституцією України гарантується громадянам право на належні,
безпечні і здорові умови праці (ст. 43 та 46). Конституція України закріплює
засадничі принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина,
її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визначаються
найвищою цінністю в суспільстві. А тому право та свободи людини, їх гарантії є
тим, що становить зміст і спрямованість діяльності держави [1].
Основні положення щодо реалізації вказаних прав
громадян визначає також Закон України “Про охорону праці. Він визначає основні положення щодо реалізації
конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі
трудової діяльності. Регулює за участю відповідних державних органів відносини
між власниками підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності
та видів їх діяльності або уповноваженими органами та працівником з питань
безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, а також встановлює єдиний
порядок організації охорони праці в Україні. Цей закон являється основним
законодавчим актом, регулюючим організацію охорони праці на підприємстві, норми
якого повинні виконуватись на всіх підприємствах.
Крім вищезазначених нормативних актів питання охорони
праці регулюють Закони України “Про пожежну безпеку”, “Про охорону здоров’я”,
“Про цивільну оборону”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного
благополуччя населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності, та прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів” та інші нормативні акти.
До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів
з питань охорони праці належать:
·
положення про
розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
підприємствах;
·
правила
відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим
органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з
виконанням ним трудових обов’язків;
·
положення про
державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці
підприємства;
·
положення про
порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за
порушення нормативних актів про охорону праці;
·
перелік робіт з
підвищеною небезпекою;
·
типове положення
про службу охорони праці [1].
У ПСП ім. Шевченка крім загальнодержавних актів про охорону праці користуються
також колективним договором. На підприємстві діють правила внутрішнього
трудового розпорядку, яких повинні дотримуватись робітники, а також розроблені
інструкції з охорони праці на конкретних робочих місцях.
Державна політика в галузі охорони праці передбачає
соціальний захист працівників, повного відшкодування заподіяної шкоди від
нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних
нормативів з охорони праці для підприємств всіх форм власності, установ та
організацій.
Законодавство України з охорони праці вимагає, що при
укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником, під
розписку, про умови праці на підприємстві, наявні на робочому місці, де він
буде працювати, небезпечних і шкідливих факторів, які ще не усунуто, можливі
наслідки їх впливу на здоров’я та про його права на пільги та компенсації за
роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівник має право розірвати трудовий договір за
власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці,
умови колективного договору з цих питань.
4.2 Аналіз стану охорони праці та техніки безпеки в ПСП ім.Шевченка
Згідно Закону України “Про охорону
праці”, на кожному підприємстві, незалежно від форм власності та видів їх
діяльності, керівником підприємства повинна створюватись служба охорони праці,
або призначається відповідальний працівник з охорони праці. В організації охорони праці у ПСП ім. Шевченка беруть участь директор підприємства
та головні спеціалісти.
Основним завданням організації охорони праці в даному
підприємстві є створення здорових і безпечних умов праці. Цього можна досягти
виконуючи такі види робіт:
·
навчання усіх
працюючих, перевірка їх знань та проведення широкої пропаганди охорони праці;
·
обладнання
кабінету з охорони праці та організація його ефективної роботи;
·
розробка і
виконання планів заходів з охорони праці;
·
організація та
проведення дня охорони праці на підприємстві;
·
аналіз показників
та причин виробничих травм і захворювань;
·
оперативний
контроль стану охорони праці і негайне усунення впливу шкідливих умов та
небезпек, виявлених на робочих місцях;
·
проведення
паспортизації санітарно-технічного стану виробничих приміщень, транспортних засобів,
технологічного обладнання та окремих робочих місць;
·
впровадження
заходів морального і матеріального заохочення за зразковий стан охорони праці
на робочому місці, дільниці або підприємстві;
·
забезпечення всіх
працюючих необхідними захисними засобами згідно з існуючими нормами;
·
розробка та
проведення заходів по оздоровленню працівників різних професій.
В ПСП ім. Шевченка обов’язки з охорони праці покладені на керівника
підприємства.
До обов’язків керівника з охорони праці входить:
1) розробляти інструкції, положення, інші нормативні
акти про охорону праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від
нещасних випадків та протипожежну безпеку, що діють в межах підприємства;
2) проводити ввідні та поточні (не рідше одного
разу на рік) інструктажі по техніці безпеки з працівниками господарства;
) приймати участь у формуванні фонду охорони
праці підприємства і розподілі його коштів;
) проводити розслідування нещасних випадків та
аварій;
) розглядає заяви та скарги працівників з
питань охорони праці;
) приймати участь у роботі комісії по введенню
в дію закінчених будівництвом об’єктів, відремонтованого та модернізованого
обладнання і технічному переозброєнні об’єктів.
Таблиця 4.1
Стан охорони праці в ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р. +,- до
2010 р.
|
|
Чисельність працюючих, чол.
|
61
|
44
|
36
|
-25
|
|
Кількість випадків
виробничого травматизму
|
1
|
-
|
-
|
1
|
|
Допомога по тимчасовій
непрацездатності, тис. грн.
|
2
|
-
|
-
|
-
|
В господарстві за останні три роки (2010, 2011, 2012) зареєстровано 1
випадок виробничого травматизму. Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності
становив 2,0
тис. грн у 2010р.
Роботи, пов’язані із застосуванням пестицидів,
обов’язково реєструють у спеціальному журналі, який є офіційним документом для
санітарного нагляду при виборі проб сільськогосподарської продукції, для
визначення в них залишків пестицидів і розслідування можливих випадків отруєння
людей, тварин, забруднення навколишнього середовища. У господарстві на всі
процеси, пов’язані з застосуванням пестицидів, розробляють і вивішують на
видних місцях інструкції. Усі роботи, пов’язані з застосуванням пестицидів
механізовані. Для виконання робіт, пов’язаних із шкідливим впливом на здоров’я
працівників, їх забезпечують засобами індивідуального захисту (спецодяг, спецвзуття,
захист рук).
Проаналізувавши таблицю 4.2 можна зробити висновок, що
з кожним роком затрати на охорону праці зменшуються.
Таблиця 4.2
Аналіз фінансування заходів з охорони праці в
ПСП ім. Шевченка
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012.
|
2012р. у % до 2010р.
|
|
1. Всього витрат на охорону праці, грн.
|
1525
|
1135,2
|
802,8
|
74,1
|
|
2. Витрати на 1 працівника, грн.
|
25,0
|
25,8
|
22,3
|
89,2
|
Відповідальність за безпечну
організацію виробництва і технологічних процесів, охорону водного і повітряного
басейнів, утримання будівель, споруд, приміщень, обладнання у повній
відповідності з вимогами держстандартів, правил безпеки, норм виробничої
санітарії покладено на керівника підприємства.
На підприємстві організація та проведення всієї
практичної роботи з охороною праці покладається на керівника підприємства.
Керівник підприємства своїм наказом призначає відповідальних за стан безпеки
праці, виробничої санітарії та пожежної безпеки. Вони несуть особисту
відповідальність за своєчасне, повне і чітке виконання обов’язків по організації
профілактичної роботи, відповідають за загальний стан техніки безпеки.
Велике значення мають інструкції, що надаються
новоприйнятим працівникам, під час ввідного інструктажу під розписку.
Відповідальність за спеціальні інструкції покладена на керівників цехів,
відділів, та інших підрозділів.
Безпека праці в підприємстві характеризується
невідповідністю технічних засобів, інструментів, пристроїв, технологічних
процесів вимогам і стандартам з безпеки праці, а їх часткова нестача пов’язана
із браком коштів на підприємстві. Слід зазначити, що працівники забезпечені
засобами захисту приблизно на 52%, внаслідок браку коштів та проблеми платежів,
що має місце не лише в ПСП ім. Шевченка -
а й у більшості сільських господарствах України.
Система пожежної безпеки в ПСП ім. Шевченка орієнтована на профілактику пожеж.
Система пожежної охорони забезпечується застосуванням непалених та важко
пальних речовин і матеріалів замість пожежонебезпечних, скороченням кількості
пальних речовин при їх розміщенні, ізоляцією пального середовища і т.п.
Розповсюдження пожеж попереджається: будовою
протипожежних перегород, регламентацією площ, будовою аварійного відключення
апаратів і комунікацій і т.д. Засоби гасіння пожеж повинні максимально
скорочувати розміри пожеж і забезпечити ефективне їх гасіння.
Система організаційних заходів включає в себе:
організацію пожежної охорони, дотримання порядку обслуговування об’єктів,
організацію навчання правилам пожежної безпеки на підприємстві, розробку та
реалізацію норм і правил пожежної безпеки і т.д.
ПСП ім. Шевченка протипожежне водопостачання, що є за
своєю природою штучним. Кожний цех даного підприємства має куток з
протипожежним комплектом, необхідним для швидкого гасіння пожеж.
Умови праці, що створені працівникам даного
підприємства є сприятливими. Негативними факторами, що знижують продуктивність
праці працівників, є наступні фізичні фактори: температура повітря, шум,
вологість і т.п.
Діяльність керівництва ПСП ім. Шевченка спрямована на створення високого рівня
організації виробництва та праці, свідомої трудової, виробничої і технологічної
дисципліни, почуття колективної відповідальності (особливо в рослинництві) за
виконання всіма працюючими особистих обов’язків в галузі охорони праці; заміну
застарілого обладнання та машин сучасною технікою; застосування комп’ютерів і
максимальне вивільнення людей від важкої та монотонної праці; підвищення рівня
безпеки виробничого обладнання, що знаходиться в експлуатації; оснащення
діючого основного та допоміжного обладнання сучасними технічними засобами з
метою переходу від техніки безпеки до безпечної техніки; здійснення комплексу
соціальних та санітарно-оздоровчих заходів; постійну роботу щодо підбору та
розстановки кадрів, навчання і підвищення ними кваліфікації, оволодівання і
підвищення знань в галузі охорони праці та техніки безпеки; виконання
організаційних, технічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних,
санітарно-психологічних та інших заходів.
Для поліпшення стану охорони праці в ПСП ім. Шевченка слід провести такі заходи:
1) збільшити фінансування на охорону праці;
2) створити запланований та зарегламентований в
колективному договорі фонд охорони праці в розмірі 1% від обсягів виробництва;
) забезпечити працівників засобами захисту
органів дихання при шкідливих умовах праці;
) забезпечити працівників пільговим харчуванням
та амбулаторним лікуванням;
) провести атестацію робочих місць та оформити
картки умов праці працівників;
постійно проводити інструктажі з охорони.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
У дослідженні розкрито теоретичні аспекти підвищення
продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка, здійснено аналіз даного процесу та
внесено пропозиції щодо його вдосконалення у сучасних умовах. Це дало підстави
для таких висновків:
. Рушійною силою економічного розвитку підприємства, яке
задіює всі виробничі ресурси, є люди, тобто персонал підприємства. Характерною
ознакою персоналу підприємства є здатність до праці, в процесі якої
використовуються ресурси і за одиницю часу може бути виготовлена та чи інша
продукція, або надані послуги. З огляду на це, продуктивність можна розглядати
як загальний показник, який виявляється передусім у збільшенні маси продукції,
що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості
і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу;
зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці
сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси продукції і
зростанню норми прибутку підприємства.
. Обгрунтовано, що нележне виконання персоналом економічної,
виробничої, соціальної функцій можливе за умови виважених управлінських дій.
Підвищення продуктивності праці на підприємстві це частина загального процесу
управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію,
керівництво, контроль і регулювання. Основними функціями підвищення
продуктивності праці є визначення цілей та організація програми підвищення
продуктивності праці. При цьому цілями програми повинні бути: ефективне
використання людських ресурсів; мінімізація втрат виробництва та створення
ефективної системи вимірювання продуктивності праці. А кожен підхід досягнення
даних цілей охоплювати: організаційні форми підвищення продуктивності праці;
сфери підвищення продуктивності праці; засоби і методи підвищення продуктивності
праці.
. Доведено, що підвищення продуктивності праці у підприємстві
перебуває під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, врахування яких
забезпечить підвищення результативності. Визначено показники, які
характеризують соціально-економічну ефективність даного процесу. Це, зокрема,
система показників які
можуть характезувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу
виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу).
Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і
трудомісткість.
Застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи
кінцевих результатів, враховувати проміжні результати, що характеризують затрати
живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість
працівників тощо.
4. Вивчення умов підвищення продуктивності праці у ПСП ім.
Шевченка засвідчило їх позитивний та негативний вплив на даний процес.
Результативному здійсненню заходів підвищення продуктивності праці у
підприємстві сприяє наявність природної основи формування персоналу
сільськогосподарського підприємства і його якісний склад. Негативно
позначаються на заходах підвищення продуктивності праці у ПСП ім. Шевченка
низький рівень організації виробництва й управління ним.
. Дослідження підвищення продуктивності праці у підприємстві
вказує на низький рівень його здійснення, недооцінювання даного процесу як
необхідної умови ефективного функціонування суб’єкта господарювання у ринкових
умовах. Це підтверджується, скороченням працвників, вибуття яких відбувається в
основному з причин плинності. Персонал не задоволений матеріальною складовою
мотивації праці, адже заробітна плата працівників підприємства вдвічі менша,
ніж у промисловості. Відсутність суттєвої різниці оплати персоналу з різним
рівнем освіти, кваліфікації не стимулює його покращувати освітіні
характеристики. Не реалізуються заходи з розвитку персоналу, що частково
зумовлено складним фінансовим становищем ПСП ім. Шевченка. Спостерігається
підвищення показників продуктивності праці - збільшення виробництва валової
продукції на одного працівника та зниження її трудомісткості. Проте, таке
зростання в більшій мірі зумовлено в скороченням чисельності працівників, так
як у підприємстві ще зберігається втрата робочого часу (прогули, простої, не
враховуються 20 хвилинні перекури тощо).
. Важлива роль у налагодженні ефективного підвищення
продуктивності праці праці у підприємстві належить системності, яка передбачає
взаємозв’язок організаційних і функціональних заходів управління; реагування на
зміну внітрішніх і зовнішніх чинників, спрямування на досягнення мети і цілей
підприємства.
. Вдосконалення процесу підвищення продуктивності праці у ПСП
ім. Шевченка передбачає досягнення відповідності фактичного кількісно-якісного
складу працівників нормативному за допомогою ефективного використання робочого
часу; удосконалення матеріального стимулювання через запровадження прогресивних
форм організації заробітної плати - запровадження так званого гнучкого тарифу і
здійснювати оплату праці працівників по відрядній системі до одержання
кінцевих результатів, а по закінченню господарського року від валового доходу.
. Для ефективності підвищення продуктивності праці у ПСП ім.
Шевченка слід застосувати виявлені резерви втрат робочого часу, вивільнення
зайвих працівників, підвищення рівня їх кваліфікації, що дасть можливість
отримання реального і потенційного ефекту діяльності підприємства.
9. Для поліпшення стану охорони праці
в ПСП ім. Шевченка слід провести такі заходи: збільшити фінансування на охорону
праці; створити запланований та зарегламентований в колективному договорі фонд
охорони праці в розмірі 1% від обсягів виробництва; забезпечити працівників
засобами захисту органів дихання при шкідливих умовах праці; провести атестацію
робочих місць та оформити картки умов праці працівників; постійно проводити
інструктажі з охорони.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Господарський
кодекс України: закон України від 16 січ. 2003 р. - К. : Атіка, 2003. - 208 с.
2. Про
колективні договори та угоди : закон України від 01.07.1993 р. № 3356-ХІІ із
змінами і доповненнями у 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2009.-
№ 36. - C. 36-40.
3. Про
оплату праці : закон України від 24 берез. 1995 р. № 108/95-ВР // Галицькі контракти. - 1995. - № 21. - С.
5-36.
4. Аносов
И. Стратегическое управление : пер. с англ. / И. Аносов ; под ред. Л. И.
Евенко. - М. : Экономика, 1993. - 207 с.
5. Алкличев
А. Н. Политика цен и воздействие на экономические процесы / А. Н. Алкличев // Экономист. - 1998. - № 5. - С.
7-11.
6.
Андреев В. И. Саморазвитие менеджера / В. И. Андреев. - М. : Инфра-М, 2000. -
254 с.
.
Андрушків Б. М. Основи менеджменту / Б. М. Андрушків, О. Е. Кузьмін. - Львів:
Світ, 1995. - 296 с.
.
Антикризисное управление : учебник / под ред. В. Короткова. - М. : Инфра - М,
2002. - 219 с.
.
Акулов М. Г. Економіка праці і соціально трудові відносини : навч. посібник /
М. Г. Акулов, А. В. Драбаніч, Т. В. Євась та ін. - Центр учбової літератури,
2012. - 328 с.
.
Баканов М. И. Теория економического анализа / М. И. Баканов, А. Д. Шеремет. -
М. : Финансы и статистика, 1997. - 416 с.
.
Бланк І. А. Стратегія та тактика управління фінансами / І. А. Бланк. - К. :
Київ. ІТЕМ ЛТД ; АДЕФ-Україна, 1996. - 536 с.
.
Богачев В. Ф. Стратегия малого предпринимательства / В. Ф. Богачев, В. С.
Кабаков, А. М. Ходаток. - СПб. : Изд-во «Корвус», 1995. - 224 с.
.
Боумэн К. Основы стратегического менеджмента : пер. с англ. / К. Боумэн. - М. :
Экономика, 1997. - 106 с.
.
Бреддик У. Менеджмент в организации: учеб. пособие / У. Бреди. - М. : Инфра-М,
1997. --344 с.
.
Бригхем Ю. Финансовый менеджмент : в 2-х т. / Ю. Бригхем, Л. Гапенски. - СПб. :
Экономическая школа, 1997. - 379 с.
.
Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посібник / Д. П. Богиня, О. А.
Грішнова. - К. :Знання -Прес, 2000. - 313 с.
.
Бойчик М. І. Економіка підприємства : навч. посібник / М. І. Бойчик, П. С.
Харів, М. І. Хопчан. - Львів : Сподом , 2000. - 211с.
.
Бутинець Ф. Ф. Економічний аналіз : навч. посібник / Ф. Ф. Бутинець. - Житомир
: Рута, 2003. - 680 с.
.
Буряк П. Ю. Економіка праці й соціально-економічних відносин : навч. посібник /
П. Ю. Буряк, Б. А. Карпінський, М. І. Григор’єва. - Київ : Центр навчальної
літератури, 2004. - 440 с.
.
Болюх М. А. Економічний аналіз : навч. посібник / М. А. Болюх, В. З.
Бурчевський, М. І. Горбаток ; за ред. М. Г. Чумаченка. - К. : КНЕУ, 2003. - 556
с.
.
Василенко В. А. Стратегічне управління : навч. посібник / В. А. Василенко, Т.
І. Ткаченко. - К. : КНЕУ, 1996. - 296 с.
.
Ведернікова М. Д. Нормування праці : навч. посібник / М.Д. Ведернікова, О.О.
Чернушкіна. - Львів: «Науковий світ - 2000», 2011. - 372 с.
.
Грішнова О. А. Економіка праці і соціально-трудових відносин : підручн. / О.А.
Грішнова. - Знання, 2004 - 535с.
24. Державний комітет статистики України
[Електронний ресурс] / За ред. О.Г.Осауленко. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
25.
Івахненко В. М. Курс економічного аналізу / В. М. Іваненко. - К. : КНЕУ, 2000.
- 207 с.
.
Завіновска Г. Т. Економіка праці : навч. посібник / Г. Т. Завіновска. - К. :
КНЕУ, 2000. - 188 с.
.
Инновационный менеджмент / под. ред. С. Д. Ильенковой. - М. : ЮНИТИ, 1997. -
246 с.
29.
Йеннер Т. Создание и реализация потенциала успеха как ключевая задача
стратегического менеджмента / Т. Йеннер // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 2. - С. 102-106.
.
Єсинова Н. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посібник /
Н. І. Єсинова. - К. : Кондор, 2004. - 432 с.
.
Житна І. П. Економічний аналіз діяльності підприємств: навч. посібник : пер. з
рос. / І. П. Житна, А. М. Нескреба. - К. : Вища шк., 1992. - 348 с.
.
Калина А. В. Економіка праці : навч. посіб.: - К.: МАУП, 2004 - 272 с.
. Кинг У. Стратегическое планирование : пер. с англ. / У. Кинг, Д. Клиланд ; под общ. ред. Г.
Б. Кочеткова. - М. : Экономика, 1982. - 395 с.
34.
Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств / М. Я.
Коробов. - К. : Знання, 2000. - 328 с.
.
Ковальов В. М. Економіка праці і соціально-трудових відносин : навч. посібник /
За аг. Ред. В.М. Ковальова.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 256 с.
.
Карпіщенко О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч.
посібник. - Суми.: ВТД «Університетська книга», 2006. - 264 с.
.
Луцишин Л. М. Планування діяльності підприємства : навч.- метод. посібник / Л.
М Луцишин. - Івано- Франківськ : Полум’я, 2011. - 168 с.
.
Масютин С. А. Стратегический менеджмент на российском предприятии / С. А.
Масютин, В. П. Касимов // ЭКО. - 1999. - № 10. - С. 10-13.
. Менеджмент
организации : учеб. пособие / З. П. Румянцева, Н. А. Соломатин,
Р. З. Акбердин
[и др.]. - М. : ИНФРА М., 1997. -
432 с.
40. Мескон М. Основы менеджмента / М. Мескон,
М. Альберт, Ф. Хедоури. - М. : ИНФРА-М, 1999. - 201 с.
41. Мних Є. В. Економічний аналіз на промисловому підприємстві / Є. В. Мних. - Львів : Світ , 2003. - 254 с.
. Мескон М.
Основы менеджмента : пер.с англ. / М. Мескон, М. Альберт,
Ф. Хедоури. - М. : Дело, 1992. -
361 с.
. Мец В. О. Економічний
аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства : навч. посібник
/ В. О. Мец. - К. : КНЕУ, 1999. - 132 с.
.
Мова Н. Інноваційна діяльність в Україні та напрями її розвитку / Н. Мова, В.
Хаустов // Економіка України. - 2001. - № 6. - С. 33-36.
.
Нестеров В. Стратегический
анализ и решение собственника / В. Нестеров // Экономика и жизнь. - 1997. - № 9. - С. 20-23.
46. Основы менеджмента и маркетинга / под
ред. Р. Садегорова. - Минск : Высшая шк., 1995. - 382 с.
. Осовська Г. В. Основи менеджменту : курс лекцій / Г. В. Осовська. - Житомир : ЖІТІ, 1998. - 600 с.
.
Паркинсон С. Н. Искуство управления / С. Н. Паркинсон, М. К. Рустамджи ; пер. с
англ. К. Савельева. - М. : Агенство « ФАИР», 1997. - 272 с.
.
Петров А. Н. Стратегическое планирование развития предприятия : учеб. пособие /
А. Н. Петров. - СПб. : Изд-во СПБУЭФ, 1993. - 243 с.
50.
Покропивний С. Ф. Ефективність інноваційно-інвестиційної
діяльності
/ С. Ф. Покропивний. - К. : КНЕУ, 2000. - 272 с.
.
Покропивний С. Ф. Инновационный
менеджмент в рыночной системе хозяйствования / С. Ф. Покропивний // Экономика Украины. - 1995.
- № 2. - С. 34.
.
Фінанси підприємств / під ред. А. М. Поддєрьогіна. - К. : КНЕУ, 2000. - 235 с.
.
Економіка підприємства : підручник / за заг. ред. С. Ф. Покропивного. - вид.
2-ге, перероб. та допов. - К. : КНЕУ, 2001. - 528 с.
.
Портер М. Конкуренция / М. Портер. - М. : Издательский дом «Вильямс», 2000. -
390 с.
.
Современный бизнес / Речмен Д. Дж.,
Мексон М. Х., Боуви К. Л., Хилл Дж. В. - М. : ИНФРА-М, 1995. - 164 с.
.
Росс С. Основы
корпоративных финансов / С. Росс, Р. Вестрефилд, Б. Джордано. - М. : Лаборатория базовых знаний,
2000. - 304 с.
57. Сергеев И. В. Економика
предприятий : учеб. пособие / И. В. Сергеев. - М. : Финансы та статистика, 1998. - 312 с.
58. Інструкція зі статистики заробітної
платні : наказ Мін-ва
економіки від 13.01.04
р. № 5 // Все про бух. облік. - 2004. - № 13. - С. 8-12.
59. Царенко
О. М. Економічний аналіз діяльності підприємств в АПК : навч. посібник - 2-е
вид. - Суми : Університетська книга, 2006. - 240с.
60. Чухліб
О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції /О.А. Чухліб //
Фінанси підприємств. - 2006 р. - № 2. - с. 129-137.
61. Хайєк
Ф.В. Безработица и денежная политика: Правительство как генератор «делового
цикла» // Экономические науки. / Ф.В. Хайєк.
- 2006. - № 11. - 168с.
62. Хромов
П.А. Производительность труда (теория, методология, динамика). / П.А. Хромов. -
М.: Наука, 2003. - 239 с.
Додаток А
Якісний склад трудових ресурсів ПСП
ім. Шевченка у 2012 році
|
Групи працівників
|
|
За віком, років
|
Чисель-ність праців
ників, осіб
|
Питома вага, %
|
За статтю
|
Чисель-ність праців
ників, осіб
|
Питома вага, %
|
За рівнем освіти
|
Чисель-ність праців
ників, осіб
|
Питома вага, %
|
За трудовим стажеи
|
Чисель-ність праців
ників, осіб
|
Питома вага, %
|
|
до 18
|
-
|
-
|
чоловіки
|
15
|
41,7
|
середня спеціальна
|
6
|
16,7
|
До 3
|
-
|
-
|
|
від 18 до 30
|
9
|
25,0
|
|
|
|
|
|
|
від 3 до 6
|
8
|
22,2
|
|
від 30 до 40
|
11
|
30,5
|
|
|
|
середня
|
25
|
69,4
|
від 6 до 8
|
8
|
22,2
|
|
Від 40 до 50
|
8
|
22,3
|
жінки
|
21
|
58,3
|
|
|
|
від 8 до 15
|
11
|
30,5
|
|
Від 50 до 60
|
4
|
11,1
|
|
|
|
вища
|
13,9
|
Більше 15
|
9
|
25,0
|
|
Старші 60
|
4
|
11,1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Разом
|
36
|
100
|
Разом
|
36
|
100
|
Разом
|
6
|
16,7
|
Разом
|
36
|
100
|