Зобов’язальне право, основні його види, їх характеристика
Зміст
Вступ
Розділ I. 3агальна характеристика зобовязальних правовідносин
1.1 Поняття та ознаки зобовязального права
.2 Склад зобовязання
.3 Класифікація зобовязань
Розділ II. Договірні зобовязання
.1 Договір у цивільному праві
.2 Система договорів у цивільному праві
.3 Підстави виникнення та припинення договірних зобовязань
Розділ III. Недоговірні зобовязання
.1 Загальні характеристики недоговірних зобовязань
.2 Види недоговірних зобовязань
.3 Підстави виникнення та припинення недоговірних зобовязань
Висновки
Список використаних джерел
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Вступ
У системі цивільного права України інститут зобовязального права поряд з
інститутом власності посідає важливе місце.
Актуальність теми пояснюється тим, що зобовязальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у звязку з передачею майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставним придбанням майна.
Зобовязальне право - одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якого регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, повязані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобовязальне право регулює відносини, що виникають зокрема і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення при цьому згадані майнові відносини характеризуються значною різноманітністю.
В силу зобовязань одна особа (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання являє собою окремий вид цивільних правовідносин, зобовязальні правовідносини характеризуються особливими рисами, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин.
Норми, які регулюють зобовязання, складають один з найважливіших інститутів цивільного права - зобовязальне право. Система зобовязального права складається з інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобовязань, принципи виконання зобовязань, забезпечення зобовязань, зміна субєктів зобовязань, відповідальність за порушення зобовязань) та інститутів Особливої частини, до яких відносяться девятнадцять окремих видів зобовязань (купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та специфічні за змістом зобовязання, що виникають: із заподіянням шкоди, із рятуванням майна, із безпідставного збагачення та ін.
Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).
Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати: між юридичними особами, між юридичними та фізичними особами, між фізичними особами.
Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. В ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. Зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.
Оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак- мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин. Якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок- боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана - боржником.
Кожний вид зобовязань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобовязального права. Разом з тим є і загальні правила, які поширюються на усі види зобовязань. Саме вони й становлять загальні положення про зобовязання. До них належать положення про поняття і види зобовязань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобовязань, підстави виникнення та припинення.
Проблема, яка аналізується в курсовій роботі, а саме « Зобовязальне право» має велике пізнавальне й практичне значення . Адже своєчасно і правильно вирішенні питання щодо зобовязальних правовідносин, в значній мірі обумовлюють стабільність зобовязань, його функціонування.
Обєктом дослідження даної курсової роботи є зобовязальне право.
Предметом дослідження - зобовязальні правовідносини.
Мета роботи - вивчення та аналіз зобовязального права, основні його види, їх характеристика.
Враховуючи мету роботи були поставлені завдання:
. Розуміння поняття зобовязального права.
. Визначення складу зобовязань та класифікації зобовязань.
. Характеристика договірних та недоговірних зобовязань їх види.
Метод дослідження обирається залежно від мети і завдань, які було визначено. У наукознавстві визначають три види дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний. Дана курсова робота з дисципліни Цивільне право України, відноситься до теоретичного виду досліджень, яке направлене на всебічне пізнання закономірностей зобовязальних правовідносин. При написанні курсової роботи було використано загальнонауковий метод - метод аналізу, суть якого полягає в роз`єднанні цілого на складові елементи.
Дана тема розглядається у наукових працях таких науковців:
І.Б Новицький, М.М. Агарков, М.В. Гордон, О.С.Йоффе, О.О. Красавчиков.
Структура роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.
зобовязальне право договір
Розділ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВЯЗАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
.1 Поняття та ознаки зобовязального права
Зобовязальне право - це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб. Система зобовязального права поділяється на загальну та особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобовязання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття і підстави виникнення зобовязань, виконання зобовязань, відповідальність субєктів за порушення зобовязань та їх припинення). Особлива частина зобовязального права містить норми, які регулюють окремі види зобовязань (наприклад, купівлю-продаж, поставку, майновий найм, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо). Зобовязання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. [1,509] Зобовязання складається з субєктів, обєктів та змісту. Субєктами зобовязання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обовязок, що відповідає праву вимоги кредитора. Обєкти зобовязань - це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обовязки субєктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобовязання становлять права, вимоги кредитора та обовязки боржника. При цьому за змістом зобовязання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування обєктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна. Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобовязальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин: в зобовязальних правовідносинах приймають участь дві або більше визначених особи, з яких одна є управомоченою, а інша - зобовязаною, а в правовідносинах, наприклад власності власнику (управомоченій особі)протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобовязальні правовідносини належать до числа відносних, а не абсолютних; в зобовязальних правовідносинах обовязок, як правило, полягає у виконанні певних позитивних дій; зобовязальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини що виражають динаміку власності; належне виконання зобовязань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків стягується ще й пеня, штраф, неустойка.
Зобовязання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. [1, 11] Крім того, зобовязання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобовязань може бути настання або ненастання певної події. Зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. [1, 598]
Згідно з Цивільним кодексом України зобовязання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобовязання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а у разі неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобовязання, поки не доведено інше. При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив зобовязання. Зобовязання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом предявлення вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог: у разі спливу строку позовної давності; про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоровя або заподіянням смерті; про довічне утримання; в інших випадках, передбачених законом. Зобовязання припиняється: за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами; внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; якщо боржник і кредитор - одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобовязання виникає знову; угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобовязання іншим між тими ж особами. Зобовязання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках, якщо підстави, на яких зобовязання основане, змінені розпорядженням, обовязковим для обох сторін; неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає; зі смертю боржника, якщо воно нерозривно повязане з його особою, у звязку з чим не може бути виконане іншою особою; зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора; ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоровя або заподіянням смерті).
.2 Склад зобовязання
Характеризуючи поняття зобовязання, передусім слід визначити, що зобовязання - це цивільні правовідносини. Зміст будь яких цивільних правовідносин включає в себе субєктивне право ( в зобовязальних правовідносинах - це право вимоги ) і відповідний йому обовязок, або іншими словами, права та обовязки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обовязки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобовязання, є досить широким. Форми зобовязань набувають і нормальні відносини між субєктами цивільного права, які повязані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають в наслідок ненормальних, недозволенних дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна). ЦК України передбачається. [1, 509] «Зобовязанням є правовідношеня, в якому одна сторона (боржник)зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора)певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Оскільки зобовязання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобовязання. Виходячи з того, то зобовязання - це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю.
Сторонами зобовязання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. [1, 510] У зобовязаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб ( зобовязання і множинністю осіб). Зобовязання і множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін у зобовязанні можуть брати участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов`язання. Головна роль у зобовязанні належить боржникові, який зобовязаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії. Саме ці дії й становлять предмет зобовязання. Можуть бути й такі зобовязання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію з двох або декілька дій, передбаченим законом або договором. Такі зобовязання іменуються факультативними.
Зобовязання можуть виникати: а) між юридичними особами; б)між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами. Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобовязаннях за субєктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. Зобовязальні правовідносини, які регулюються нормами зобовязального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобовязань, як специфічного виду цивільних правовідносин.
Особливості зобовязання являють собою:
. Опосередкований процес переміщення майна або інших матеріальних ресурсів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобовязання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобовязань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.
. Оскільки зобовязання опосередковуються процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним субєктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобовязання відрізняються від цивільних абсолютно майнових правовідносин , передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на субєктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і обєкта цих правовідносин.
. Якщо юридичним обєктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов`язаних осіб, то у зобовязаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобовязання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передано в найом , не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного обєкта зобовязання , а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій субєктів. Так, обовязок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобовязань з точки зору характеристики юридичного обєкта. 4. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником ( володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобовязань набуває надана управомоченому субєктові можливість вимагати певної поведінки від зобовязальної особи. Саме тому в зобовязальних правовідносинах субєктивне право дістало назву права вимоги, а обовязок - боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобовязана - боржником. У деяких зобовязаннях один із субєктів виступає виключно, як кредитор, інший - виключно , як боржник. Наприклад у зобовязанні із заподіяння шкоди потерпіла особа є тільки кредитором, а заподіював шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобовязання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу , замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. У зобовязаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобовязання не створює обовязків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобовязання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобовязання. [1, 511 ]
Юридичним обєктом зобовязання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобовязальної особи. Однак характерною рисою зобовязання є те, що на перший план у зобовязанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва субєкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобовязанні можна виділити два юридичні обєкти - дії кожного учасника, які вчиняють ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобовязаний передати майно, а покупець зобов`язаний його оплатити. Таким чином, юридичними обєктами водночас виступають дії по передачі майна ( які здійснює продавець) та дії по оплаті майна ( які здійснює покупець.
Зміст зобовязальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють субєктивні права та обовязки його учасників. Особливість змісту зобовязальних правовідносин, яка виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обовязок боржника має форму боргу, як обовязку виконання вимоги кредитора. [1, 509] Залежно від співвідношення прав та обовязків зобовязання поділяються на односторонні та взаємні. Якщо одна зі сторін зобовязання лише має право, а друга - несе обовязок, таке зобовязання вважається одностороннім. У взаємних зобовязаннях кожна зі сторін має як права, так і обовязки. Якщо кожна зі сторін договору має зобовязання на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником щодо іншої сторони у тому, що вона зобов`язана вчинити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати. Оскільки зобовязання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять субєктивні права та обовязки також майнового характеру. Однак, як відзначається у літературі, зміст зобовязання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру ( або утримання від вчинення таких дій ). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій не майнового характеру. Так, І.Б. Новицький стверджував, що зміст зобовязання не обмежується правом вимагати вчинення тільки тих дій, які спрямовані на передачу, пристосування і т. п. майна або взагалі тим чи іншим чином повязані з майном (наприклад внаслідок оплатності ). Зміст зобовязання може охоплювати право вимагати вчинення будь-якої правомірної, що має важливий характер, потребує захисту та заслуговує на захист дій особи (позитивний або негативний). Особливе місце у зобовязальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобовязанні вважаються будь-які примусові заходи, що охоплюють зобовязання в разі його порушення. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні.
.3 Класифікація зобовязань
Класифікація зобовязань, як і інших правових інституцій, повязана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобовязання за різними принципами. Такі спроби робилися І. Б. Новицьким та М.М. Агаровим. Слід сказати, що підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобовязань, були суцільно повязані із особливостями майнового обороту в межах планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою - визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети. М.В. Гордон запропонував обєднаний критерій для класифікації зобовязань, який сполучав економічні і юридичні ознаки зобовязань. Цю точку зору поділяв і О.С.Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобовязань має такий вигляд: 1) зобовязання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання); 2) зобовязання з оплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення); 3) зобовязання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4) зобовязання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво); 5)зобовязання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція); 6)зобовязання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 7) зобовязання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель); 8) зобов