Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності
Вступ
Дана робота присвячена темі "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності".
Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить часте вивчення піднятих питань у науковій періодиці та роботах провідних правознавців.
Тема "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності" вивчається на стику відразу декількох взаємопов'язаних дисциплін.
Питанням дослідження присвячено безліч робіт.
Актуальність цієї роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності" в сучасній правовій науці, а з іншого боку, недостатнім рівнем її вивчення у межах навчального курсу. Розгляд питань, пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.
Об'єктом даного дослідження є загальні положення науки кримінального права, видатні вчені та основні наукові школи.
Предметом дослідження є розгляд питань, сформульованих в якості завдань даного дослідження.
Метою дослідження є вивчення теми "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності" з точки зору новітніх вітчизняних досліджень з подібної проблематики.
В рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені і вирішені наступні завдання:
Позначити поняття, методи та завдання даної проблематики.
Розглянути структуру відповідних питань.
Описати спільні подібності та відмінності.
Робота має традиційну структуру і включає в себе вступ, основну частину, що складається з глав, підпунктів, висновку, переліку літературних джерел.
Джерелами інформації для написання роботи за темою "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності" були використані - базова навчальна література, фундаментальні теоретичні праці видатних науковців в розглянутій області, результати практичних досліджень відомих вітчизняних і зарубіжних авторів, статті та огляди в спеціалізованих і періодичних виданнях, присвячених тематиці "Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності", довідкова література, інші актуальні джерела інформації.
1. Поняття кримінальної відповідальності
Вітчизняне законодавство та законодавство багатьох інших держав світу не дає визначення поняття "кримінальна відповідальність" (винятком є КК Республіки Білорусь, який у ст. 44 говорить, що кримінальна відповідальність виявляється у засудженні від імені Республіки Білорусь по вироком суду особи, яка вчинила злочин, та застосування на основі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності).
Кримінальна відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, основним змістом якого виступають заходи, що застосовуються державними органами до особі у зв'язку із вчиненням ним злочину.
Кримінальна відповідальність є формою негативної реакції суспільства на протиправну поведінку і полягає у застосуванні до особи, яка вчинила злочин, фізичних, майнових і моральних позбавлень, покликаних запобігти вчиненню нових злочинів.
В теорії кримінального права багатьма авторами пропонується розглядати кримінальну відповідальність у двох аспектах: в позитивному і в негативному.
Позитивна кримінальна відповідальність зводиться до відсутності порушень заборон, встановлених кримінальним законом. Позитивна кримінальна відповідальність розуміється як "обов'язок дотримуватися вимог кримінального закону", "правові вимоги", "виконання належного", "соціальний правовий обов'язок". Правовим наслідком даного виду відповідальності є позитивна кримінально-правова оцінка поведінки особи з боку держави, у тому числі заохочення його дій. На думку прихильників теорії позитивної відповідальності, вона проявляється, наприклад, в тому, що виключається кримінальна відповідальність за злочин, який особа не вчиняла; в звільнення від відповідальності особи, добровільно відмовився від вчинення злочину і т. д.
Негативна (або ретроспективна) кримінальна відповідальність пов'язана з вчиненням особою злочину (порушенням кримінального закону) і полягає в застосовуваних державою репресивних заходів.
Розподіл кримінальної відповідальності на негативну і позитивну не є загальноприйнятим в науці кримінального права. Відзначається, що позитивна кримінальна відповідальність не має великого правового значення, оскільки "перенесення поняття відповідальності в область належного, тлумачиться не як об'єктивна реальність, а як певний психологічний процес, позбавляє її правового змісту". Г. В. Назаренко зазначає, що позитивна кримінальна відповідальність скоріше є інститутом моралі, ніж права.
Тому саме негативна кримінальна відповідальність має найбільше теоретичне і практичне значення; в більшості робіт в рамках розгляду інституту кримінальної відповідальності (у тому числі далі у цій статті) висвітлюється виключно цей її аспект.
Питання про те, що являє собою кримінальну відповідальність, є одним з найбільш спірних в кримінально-правової теорії.
Були запропоновані наступні концепції кримінальної відповідальності:
Кримінальна відповідальність є тотожною кримінальному покаранню або іншим заходам державно-примусового впливу.
Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи підлягати дії кримінального закону.
Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи зазнати позбавлення (пов'язані з покаранням і іншими юридичними заходами, накладеними на нього) як наслідок вчинення ним злочину.
Кримінальна відповідальність - це стан особи, пов'язане з поневірянь (покарання та інших заходів примусу), накладених на нього внаслідок вчинення злочину.
Кримінальна відповідальність виражається в осудженні особи від імені держави в обвинувальному вироку суду.
Кримінальна відповідальність ототожнюється з кримінальним правовідносинами, сторонами якого є держава і вчинила злочин особа.
На підставі узагальнення даних концепцій пропонується вважати кримінальну відповідальність комплексним утворенням, що включає кілька компонентів чи елементів: обов'язок особи постати перед судом за вчинення злочинного діяння та дати звіт у скоєному, осуд його самого і вчиненого ним діяння від імені держави в судовому вироку, призначене покарання або інші заходи кримінально-правового характеру, застосовані до особи, а також судимість.
Називаються також такі обов'язкові ознаки кримінальної відповідальності:
Кримінальна відповідальність заснована на нормах кримінального права, що встановлюють її підстави і межі.
Суб'єктом, що застосовують кримінальну відповідальність, є держава, яка використовує репресивні ( примусові) методи впливу.
Формальною підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду, що виноситься від імені держави.
Кримінальна відповідальність покладається на особу в особливому порядку, передбаченому нормами кримінально-процесуального права.
Кримінальна відповідальність має особистий характер.
Кримінальна відповідальність реалізується в особливому виді суспільних відносин: охоронних кримінальних правовідносинах. Щодо характеристик даного виду правовідносин у теорії кримінального права ведуться суперечки, єдиної думки немає, мабуть, ні про одне з їхніх елементів.
Об'єктом кримінальної правовідносини визнається поведінка особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, на яке виявляється вплив шляхом зміни його правового статусу. За іншими думкам, об'єктом кримінально-правового відносини є кримінальна відповідальність і заходи кримінально-правового характеру, інтереси і блага, яких позбавляється злочинець, що піддається кримінальної відповідальності і т. д.
Так, момент їх виникнення може зв'язуватися з такими юридичними фактами:
Вчинення конкретною особою діяння, яке містить ознаки злочину, передбаченого кримінальним законом.
Момент порушення кримінальної справи.
Момент притягнення особи як обвинуваченого.
Момент набрання законної сили вироком суду.
Як правило, момент виникнення кримінальної правовідносини одночасно вважається і моментом виникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин, однак деякими авторами зазначається, що юридичні факти, що є підставою виникнення кримінальної правовідносини, породжують лише обов'язок зазнати відповідальність, але сама відповідальність у цей момент ще реально не існує і виникне лише в момент вступу в законну силу вироку суду.
Суб'єктами кримінального правовідносини називаються:
Товариство в цілому і особа, яка вчинила злочинне діяння.
Обвинувачений і орган попереднього розслідування (Я.М. Брайнін).
Засуджений і суд, який виніс вирок (В.Г. Смирнов).
Держава, винний і потерпілий (який має право вимагати відновлення його порушених прав та інтересів) (І.Я. Козаченко).
Ці сторони наділені такими правами і обов'язками:
Держава (або інший суб'єкт, який виступає в інтересах суспільства) в даному правовідношенні має право і зобов'язана залучити винного до відповідальності за вчинене діяння і призначити йому покарання, застосувати інші заходи кримінально-правового впливу, або за наявності підстав звільнити його від несприятливих наслідків, пов'язаних із вчиненням злочину.
Вчинила злочинне діяння особа зобов'язана піддатися примусовому впливу з боку держави і має право на те, щоб його дії отримали правильну правову оцінку.
Припинятися кримінально-правове відношення може при звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, в силу амністії або помилування, погашення або зняття судимості, завершення виконання інших заходів кримінально-правового характеру, а також в результаті зміни кримінального законодавства, що має зворотну силу, або смерті несе відповідальність особи. Деякі автори не включають до складу кримінальної відповідальності судимість, називаючи її правовим наслідком, а не складовою частиною; в цьому випадку кримінально-правове ставлення припиняється з відбуттям особою покарання.
Функції кримінальної відповідальності. Виділяють регулятивну, превентивну, каральну, відновлювальну і виховну функції кримінальної відповідальності. Регулятивна функція спрямована на формування поведінки громадян і організацій, на визначення кордону між правомірним і злочинним. Суть превентивної функції полягає в попередженні скоєння злочинів як самою особою, яке піддається кримінальної відповідальності (приватна превенція), так і іншими учасниками суспільних відносин. Каральна функція припускає накладення на суб'єкта, який несе відповідальність, несприятливих для нього обмежень його прав і свобод. Виховна функція пов'язана з формуванням в особи переконання про неприпустимість вчинення дій, що тягнуть кримінальну відповідальність; вона тісно переплітається з превентивною. Відновлювальна функція спрямована на досягнення мети реставрації порушених злочином суспільних відносин, відновлення громадського спокою, яке було розхитані вчиненням злочину.
2. Кримінально-правова характеристика диференціації кримінальної відповідальності
Термін «диференціація», як випливає із тлумачних словників та словників синонімів, означає розподіл цілого на різні частини, форми чи ступені і має такі синоніми, як «поділ», «розділення», «розходження», «різниця», «розшарування» тощо. Отже, у контексті кримінальної відповідальності - спрощено - він може означати різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини.
Під кримінальною відповідальністю ж прийнято розуміти один із видів юридичної відповідальності, змістом якої є реакція держави і суспільства на такий юридичний факт, як вчинення злочину, або інакше - правовий наслідок вчинення злочину, що полягає в осуді особи від імені держави, як правило, поєднаному із застосуванням до неї за вироком суду специфічного державного примусу у формі покарання, яке особа зобовязана перетерпіти (відбути).
На нашу думку, кримінальна відповідальність існує і реалізується (зокрема у КК України) у таких основних формах:
) засудження із призначенням покарання (та з наступним його реальним відбуванням);
) засудження без призначення покарання, різновидом якого є засудження без призначення покарання із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;
) засудження із звільненням від покарання або його відбування.
Крім того, існують випадки, коли з дозволу закону кримінальна відповідальність взагалі не реалізується у жодній формі. Йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44-49, 97, 106 та ін.). Погоджуюсь з думкою, що «навряд чи є підстави визнавати звільнення від кримінальної відповідальності формою реалізації кримінальної відповідальності. У такому випадку не постановлюється обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у вчиненні злочину і який виражає негативну оцінку вчиненому і діячу з боку держави. У разі звільнення від кримінальної відповідальності держава з різних міркувань відмовляється від свого права піддати особу, яка вчинила злочин, осуду і, тим більше, примусу, що передбачені кримінальним законом... звільнення від кримінальної відповідальності - це форма реалізації кримінально-правових норм поза інститутом кримінальної відповідальності».
У науці кримінального права (І.М. Гальперін, П.С. Дагель, С.Г. Келіна, Л.Л. Кругліков, Т.А. Леснієвські-Костарєва та ін.) визначається, що диференціація кримінальної відповідальності являє собою зміну передбаченого кримінальним законом виду, розміру і характеру відповідальності залежно від зміни суспільної небезпеки діяння і особи, яка його вчинила, а також з урахуванням принципу гуманізму та інших обставин. Така диференціація передбачає розмежування кримінальної відповідальності за усіма значимими кримінально-правовими інститутами.
Дія та бездіяльність будь-якої людини обумовлюється її інтелектом (здатністю усвідомлювати характер своєї поведінки та передбачати наслідки, до яких вона може призвести) і волею (здатністю скеровувати свою поведінку відповідно до мети).
Особа, яка намагається досягти певної мети шляхом вчинення злочину, обирає відповідний цій меті варіант злочинної поведінки (диференціює її). Так, якщо метою особи є заволодіння чужим майном, вона діє у спосіб крадіжки, грабежу чи шахрайства тощо, а якщо не віддавати належне кому-небудь майно - у спосіб незаконного привласнення скарбу чи ухилення від сплати податків; якщо злочин особі не під силу вчинити одинаком, то вона залучає до нього інших осіб (чи сама долучається до інших), якщо особа не може розраховувати на успіх, не використавши зброю, то вона застосовує зброю, якщо особа розуміє, що додатковим наслідком вчиненого нею злочину може стати загибель людей чи інші тяжкі наслідки і незважаючи на це продовжує свою злочинну поведінку, - це також її свідомий вибір. Диференціація особою своєї злочинної поведінки обумовлює і диференціацію кримінальної відповідальності.
Таким чином, сенс диференціації кримінальної відповідальності бачу лише у тому, що вона у дзеркалі покарання обєктивно відбиває різновиди злочинної поведінки. Щодо такої поведінки, то йдеться про те, що:
у межах усього масиву кримінального законодавства (наприклад, КК України) існують злочини різного характеру і ступеня тяжкості (категорій) - від ухилення від сплати податків у значних розмірах (частина 1 ст. 212) до умисного вбивства за обтяжуючих обставин (частина 2 ст. 115 КК України);
у межах злочинів одного характеру, передбачених однією статтею Особливої частини КК України, існують злочини різного ступеня тяжкості - від простого одержання хабара (частина 1 ст. 368) до кваліфікованого (частина 2 ст. 368) й особливо кваліфікованого одержання хабара (частина 3 ст. 368);
у межах злочинів одного ступеня тяжкості (санкції відповідних статей чи частин статей абсолютно однакові), передбачених різними статтями Особливої частини КК України, існують злочини різного характеру, наприклад: державна зрада (частина 1 ст. 111), розбій з метою заволодіння бойовими речовинами (частина 3 ст. 410), ведення агресивної війни (частина 2 ст. 437);
злочин одного і того ж характеру та ступеня тяжкості, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, вчинено особами з різними особистісними характеристиками (один і той самий злочин може бути вчинено, скажімо, неповнолітнім чи дорослим, жінкою у стані вагітності чи чоловіком, інвалідом, пенсіонером чи працездатним, безробітним чи працівником, військовослужбовцем чи цивільною особою тощо). Це не повинно визнаватися порушенням конституційного принципу рівності громадян перед законом (ст. 24 Конституції України);
злочин одного і того ж характеру та ступеня тяжкості, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, вчинено за різного характеру співучасті, або за різним ступенем реалізації умислу (готування, замах, закінчений злочин), або за різних обставин, що помякшують чи обтяжують покарання.
Усі наведені ситуації мають бути враховані при реалізації кримінальної відповідальності відповідно до частини 1 статті 65 КК України (покарання призначається: 1) у межах санкції; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) з урахуванням ступеня тяжкості злочину; 4) з урахуванням особи винного; 5) з урахуванням обставин, що помякшують та обтяжують покарання).
За таких обставин кримінальний закон має (чи може) передбачати такі можливості (засоби диференціації):
) основні:
а) призначення різних (за ступенем і характером), розрахованих на різні категорії осіб, що вчинюють злочини;
б) призначення того чи іншого покарання у певних межах;
) додаткові:
а) засудження без призначення покарання;
б) засудження із звільненням від покарання або його відбування, у т.ч. засудження із застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру;
) виняткові:
а) з одного боку - повне складання призначених покарань при сукупності злочинів;
б) з другого - безумовне звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання (у звязку із закінченням строку давності, а також - стосовно окремих категорій осіб - за амністією).
Ці винятки не можуть набувати властивостей правила, оскільки тоді у виняток перетвориться принцип (у першому випадку принцип невідворотності кримінальної відповідальності, а в другому - принцип гуманізму).
Усі ці можливості (засоби диференціації) КК України передбачає.
Але, на наш погляд, КК України містить надто вже широкі можливості реалізації кримінальної відповідальності у різних формах. Так, у КК України:
) щодо основних засобів диференціації передбачено таке:
а) аж дванадцять видів покарань (статті 51 і 98). Сумнівно, що видами покарання (а не заходів безпеки) мають визнаватися, зокрема, конфіскація майна і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Законодавство інших держав передбачає відносно незначну кількість видів кримінальних покарань, як правило, від шести або й менше до десяти, при цьому частина з них є покараннями за кримінальні проступки;
б) санкції статей Особливої частини КК України передбачають сотні варіантів застосування зазначених дванадцяти видів покарань у різних поєднаннях та пропорціях, при цьому передбачено:
кілька десятків варіантів застосування штрафу - з найрізноманітнішими нижніми та верхніми межами, а також виправні роботи (які фактично являють собою штраф у розстрочку, при цьому закон забороняє застосовувати їх до багатьох категорій громадян) і службові обмеження для військовослужбовців (які також сильно нагадують штраф у розстрочку, поєднаний зі стягненнями дисциплінарного характеру, при цьому розраховані виключно на одну нечисленну категорію громадян - військовослужбовців);
шість варіантів громадських робіт (до 120, до 200, від 100 до 200, до 240, від 100 до 240 і від 150 до 240 годин);
три варіанти виправних робіт (до 1 року, до 2 років і від 1 до 2 років);
три варіанти арешту (до 3, до 6 і від 3 до 6 місяців);
сім варіантів обмеження волі (до 2, до 3, до 4, від 2 до 4, до 5, від 2 до 5, від 3 до 5 років);
тридцять дев'ять (!) варіантів позбавлення волі (на строк до 2, до 3, до 4, від 2 до 4, до 5, від 2 до 5, від 3 до 5, до 6 від 2 до 6, від 3 до 6, від 4 до 6, до 7, від 2 до 7, від 3 до 7, від 4 до 7, від 5 до 7, до 8, від 2 до 8, від 3 до 8, від 4 до 8, від 5 до 8, від 2 до 10, від 3 до 10, від 5 до 10, від 7 до 10, від 3 до 12, від 5 до 12, від 6 до 12, від 7 до 12, від 8 до 12, від 8 до 12, від 8 до 13, від 7 до 14, від 3 до 15, від 5 до 15, від 6 до 15, від 7 до 15, від 8 до 15, від 9 до 15, від 10 до 15). При цьому низка санкцій охоплює "зону дії" відразу двох або й трьох категорій злочинів (наприклад, у ч. 2 ст. 267, ч. 3 ст. 404, ч. 3 ст. 414 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі від 3 до 12 років).
Наявність такої кількості варіацій одного і того ж виду покарання та сотень різних конструкцій санкцій аж ніяк не свідчить про те, що законодавець ретельно обрахував усі можливі різновиди злочинної поведінки. Навпаки, така варіативність скоріше наштовхує на думку про безсистемність, відсутність будь-яких критеріїв поділу.
Для порівняння: законодавство багатьох зарубіжних держав визначає чіткі форми (категорії) різних видів покарань. Наприклад, згідно з КК Бельгії існує п'ять категорій позбавлення волі, коли воно призначається за злочини (на строк від 5 до 10, від 10 до 15, від 15 до 20 і від 20 до 30 років, а також довічно). Так само у КК Молдови: санкції у виді позбавлення волі є типовими і при цьому відстань між верхньою та нижньою межами цього покарання є, як правило, незначною. Йдеться, зокрема, про позбавлення волі на строки: до 2, до 3, до 5, від 2 до 5, від 2 до 7, від 3 до 7, від 3 до 10, від 5 до 8, від 5 до 10, від 5 до 15, від 7 до 10, від 7 до 15, від 8 до 15, від 10 до 20, від 12 до 20, від 16 до 25, від 20 до 25 років (отже, усього сімнадцять варіантів). У КК Естонії типовими є санкції у вигляді штрафу: розмір штрафу завжди встановлюється у межах до 100, до 200 або до 300 штрафних одиниць (усього три варіанти).
При цьому усьому за своєю конструкцією кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки у КК України не є уніфікованими. Мало того, що цих ознак у КК України усього передбачено майже три сотні (!), при цьому багато з них відрізняються термінологічно, але за змістом є однаковими. Важливіше інше - те, що одна і та сама кваліфікуюча ознака може зовсім по різному вплинути на правову долю засудженого. Одна і та сама кваліфікуюча ознака нерівномірно впливає на зміну меж санкцій в різних складах злочинів, і навпаки, законодавець необґрунтовано робить рівним вплив на зміну меж санкції тих кваліфікуючих ознак, які відображають різний рівень суспільної небезпеки вчиненого чи особи злочинця. Невиправдано широко в кримінальному законі використовуються оціночні поняття для описання кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, обставин, що обтяжують та помякшують покарання (наприклад, «особливо важливі документи», «кілька осіб», «особливо тяжкі наслідки», «національна ворожнеча чи розбрат», «особа похилого віку», «інша залежність від винного», «загальнонебезпечний спосіб», «аморальні дії потерпілого»);
) щодо додаткових засобів диференціації:
а) широко дозволяється засудження без призначення покарання:
при призначенні штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних покарань - з урахуванням попереднього увязнення (частина 5 ст. 72);
особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, - з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (частина 4 ст. 74);
у звязку із закінченням строків давності (частина 5 ст. 74);
особи, яка після вчинення злочину захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 ст. 84);
б) значну кількість різновидів має засудження із звільненням від покарання, а також засудження, поєднане із звільненням від відбування покарання:
особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (частина 2 ст. 74);
з випробуванням (статті 75-78);
неповнолітніх з випробуванням (ст. 104);
з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);
військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоровя (частина 3 ст. 84);
у звязку з амністією (ст. 86);
у звязку з помилуванням (ст. 87);
неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105).
До усього вищезазначеного можна додати передбачену КК України можливість:
а) призначення більш мякого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);
б) заміни невідбутої частини покарання більш мяким (ст. 82);
в) не поєднаного із засудженням звільнення від відбування покарання:
у звязку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);
умовно-дострокового (ст. 81);
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);
особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу (частина 1 ст. 84);
особи, яка під час відбування покарання захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 ст. 84);
неповнолітніх у звязку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 106);
неповнолітніх умовно-дострокового (ст. 107).
) щодо виняткових засобів диференціації. КК України передбачає вісім загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності: у звязку з дійовим каяттям (ст. 45); у звязку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у звязку з передачею особи на поруки (ст. 47); 4) у звязку із зміною обстановки (ст. 48); у звязку із закінченням строків давності (ст. 49); на підставі закону про амністію або акта помилування (частина 1 ст. 44, частина 2 ст. 86); у звязку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97); із застосуванням до військовослужбовця заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (частина 4 ст. 401), - і ще понад пятнадцять спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених статтями Особливої частини КК.
Звільнення від кримінальної відповідальності, особливо за злочини невеликої тяжкості, стає правилом, при тому, що не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (не постановлюється обвинувальний вирок суду, хоча особа не реабілітується), не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї будь-яких втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, і вважається такою, що не має судимості.
В ряду «злочин» - «кримінальна відповідальність» - «покарання» все частіше виявляється зайвою друга ланка: кримінальна відповідальність взагалі (у жодній формі) не реалізується у кожному сьомому випадку (а при вчиненні злочинів невеликої тяжкості - майже у кожному третьому).
Таким чином, диференціація кримінальної відповідальності призводить до забуття принципу невідворотності кримінальної відповідальності і принципу рівності громадян перед законом, поступово стирає межу між принципом справедливості (адекватності) та принципом гуманізму (милосердя) і зводить в абсолют принцип індивідуалізації покарання.
В умовах тотальної корупції в Україні передбачені кримінальним законом засоби диференціації кримінальної відповідальності, які роблять можливою найширшу судову дискрецію, є додатковим і надзвичайно потужним корупційним ризиком.
Будучи прихильниками гуманізації кримінальної відповідальності і не закликаючи до того, щоб застосовувати до усіх засуджених реальне позбавлення волі та інші суворі покарання, водночас вважаємо за необхідне невідкладно:
) скоротити передбачену КК України кількість покарань;
) сформулювати типові санкції, за яких позбавлення волі на певний строк мало б вісім, а всі інші види покарання (крім довічного позбавлення волі) - чотири ступеня; {8}
) скасувати види засудження без призначення покарання, передбачені частиною 5 ст. 72, частиною 4 ст. 74 КК України;
) скасувати такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у звязку з передачею особи на поруки (ст. 47); із застосуванням до військовослужбовця заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (частина 4 ст. 401);
) замінити такі види звільнення від кримінальної відповідальності аналогічними видами звільнення від покарання: у звязку з дійовим каяттям (ст. 45); у звязку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у звязку із зміною обстановки (ст. 48); у звязку із закінченням строків давності (ст. 49); на підставі закону про амністію або акта помилування (частина 1 ст. 44, частина 2 ст. 86); у звязку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України);
) скасувати звільнення від покарання у звязку з помилуванням. Мають залишитися лише здійснювані в порядку помилування: а) заміна засудженому довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти пяти років і б) заміна невідбутої частини позбавлення волі на певний строк більш мяким покаранням або часткове звільнення від відбування позбавлення волі на певний строк за умови відбуття засудженим більше половини призначеного строку покарання.
3. Індивідуалізація кримінальної відповідальності. Поняття і принципи
Як відомо, без індивідуального підходу до правопорушників неможлива успішна боротьба зі злочинністю. Юридичною основою для такого підходу виступає передбачена в джерелах кримінального права система заходів індивідуалізації кримінальної відповідальності, починаючи з інституту звільнення від останньої і закінчуючи комплексом норм про зняття судимості. Одна зі складових цієї системи - підсистема заходів первісної індивідуалізації кримінальної відповідальності, до якої входять інститути звільнення від такої відповідальності, звільнення від покарання і застосування покарання.
Індивідуалізація відповідальності, як і диференціація її, розглядається як принципи кримінального права, як складові такого узагальнюючого принципу як принципи справедливості. Така позиція законодавця і ряду авторів, яку ми поділяємо.
Принцип справедливості говорить:
«Покарання й інші заходи кримінально-правового характеру, який застосовується до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення і особи винного. Ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за одне і теж злочин ».
Чинний Кримінальний кодекс надає можливість індивідуалізації відповідальності особистості в кримінальному праві в наступних формах:
притягнення до кримінальної відповідальності та призначення реального кримінального покарання;
притягнення до кримінальної відповідальності, без призначення реального кримінального покарання, але із загрозою такого;
притягнення до кримінальної відповідальності із застосуванням примусовий-тільних заходів виховного впливу;
звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів громадянсько-правової відповідальності;
звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Життя завжди багатше закону. У ньому зустрічаються випадки, які є нетиповими, або ж які виражені більш чи менш інтенсивно, ніж це передбачено типовою нормою. Наприклад, вчиненою в особливо великому розмірі буде визнаватися крадіжка і на суму в 96600 грн. (станом на 2005 p.), і на кілька мільйонів гривень. Однак всі вони передбачені однією і тією ж нормою (закріпленою в ч. 5 ст. 185 КК), яка виділена з врахуванням необхідності диференціації кримінальної відповідальності за розміром викраденого. Очевидно, було б несправедливо за вказані види злочинів застосовувати однакові міри відповідальності.
Тому закон передбачає не лише диференціацію кримінальної відповідальності за типовими ознаками посягання, а й її індивідуалізацію з врахуванням ознак, притаманних для конкретного злочину. При цьому в ході визначення правових наслідків посягання відбувається врахування індивідуальних ознак конкретного діяння й особи, яка його вчинила, а не їх типових властивостей (як це має місце при диференціації відповідальності).
Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбувається способами і в межах, встановлених у КК. Спосіб індивідуалізації відповідальності - це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких в ході правозастосування враховуються особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила. Такими способами виступають:
індивідуалізація покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК;
вибір між застосуванням кримінальної відповідальності і звільненням від кримінальної відповідальності;
вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільненням від покарання.
Межі індивідуалізації відповідальності визначаються з врахуванням обраного способу такої індивідуалізації (відповідно, межами, визначеними законом для такого виду відповідальності).
У юридичній літературі, підкреслюється взаємозв'язок між диференціацією кримінальної відповідальності, її індивідуалізацією. Так, відзначається, що вони взаємопов'язані й становлять «дві сторони» кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу. При диференціації законодавець окреслює загальний контур, рамки караності, ураховує таку, що піддається типізації, ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий огляд обмежується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках обирає міру покарання, керуючись уже врахованими законодавцем в санкції характером і типовим ступенем небезпеки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного.
Викладені міркування потребують, принаймні, уточнення. Одне з них полягає в тому, що індивідуалізацію відповідальності не можна обмежувати лише обранням міри покарання. Це - лише один із можливих способів індивідуалізації, яка здійснюється шляхом використання і ряду інших інститутів Загальної частини КК. Інше ж зауваження - більш суттєве для розгляду зв'язку аналізованих явищ - стосується визнання неточною вказівки на те, що диференціація і індивідуалізація логічно «йдуть одна за одною». Вони пов'язані не прямо, між ними є опосередковуюча ланка, якою виступає кримінально-правова кваліфікація. Взаємозв'язок між цими явищами можна показати так:
Тобто, послідовно відбуваються у етапи:
спочатку законодавець диференціює відповідальність - встановлює кілька норм, які передбачають відповідальність за однорідне посягання;
на підставі диференційованих норм відбувається кваліфікація скоєного.
Без проведення кримінально-правової кваліфікації диференціація відповідальності не може бути реалізованою, вона існує лише потенційно як правова можливість, не може відбутися індивідуалізація відповідальності, оскільки, яка саме з багатьох норм підлягає застосуванню, встановлюється через проведення кваліфікації;
Зв'язок вказаних правових явищ має свій вираз ще в одному аспекті - межах огляду, які допускає законодавець для осіб, котрі здійснюють правозастосування.
Детальна диференціація відповідальності, як правило, має своїм наслідком обмеження свободи огляду при індивідуалізації відповідальності - відмову від альтернативних покарань чи обмеження їх кількості в диспозиції статті Особливої частини КК, скорочення розриву між мінімумом і максимумом покарання, більш вузькі можливості для застосування звільнення від кримінальної відповідальності.
І, навпаки, відсутність різнобічної диференціації відповідальності передбачає наявність «широких» санкцій.
В юридичній літературі часом спрощено трактують такий взаємозв'язок, не враховують в ньому роль кримінально-правової кваліфікації.
Прийнято вважати, що чим більша довіра законодавця до суддівського корпусу, тим більші межі огляду він допускає при індивідуалізації відповідальності - рідко використовує кваліфікуючі та привілеюючі ознаки складу злочину, допускає велику «вилку» між мінімумом і максимумом покарання, вводить абстрактно сформульовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності.
У той же час, законодавець може переключити на себе вирішення питань врахування ступеня суспільної небезпеки посягання через детальну диференціацію відповідальності і звуження суддівського огляду.
Висновки
кримінальний відповідальність диференціація індивідуалізація
Підводячи підсумок проведеного дослідження на тему: «Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності», зазначимо його головні результати.
Під час дослідження першого розділу було встановлено, що поняття кримінальної відповідальності трактується по різному. Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обовязок, терпить ці несприятливі наслідки. Однак, найбільш поширеним є погляд на кримінальну відповідальність як на урегульований нормами кримінального права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та терпіти передбачені законом обмеження. Також було встановлено, що кримінальна відповідальність наділена рядом ознак. Зокрема, ознаки кримінальної відповідальності: 1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин; 2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку; 3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.
Досліджуючи другий розділ було встановлено, що поняття диференціації кримінальної відповідальності означає розділення відповідальності, розчленування, розшарування на різноманітні й різні форми і ступені. У праві, коли говорять про диференціацію відповідальності, мають на увазі встановлення різних форм і видів відповідальності за правопорушення залежно від його родових і видових ознак, її посилення або пом'якшення у самому законі. Окрім цього було встановлено, що диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ознаки:
) вона здійснюється лише законодавцем і тільки в кримінальному законі;
) проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину - посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;
) полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;
) виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;
) її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину;
) передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння - встановлення кримінальної відповідальності;
) є обов'язковою для органів, які здійснюють правозастосування.
Досліджуючи питання взаємозвязку індивідуалізації з диференціацією кримінальної відповідальності, було встановлено, що вони взаємопов'язані й становлять «дві сторони» кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу. При диференціації законодавець окреслює загальний контур, рамки караності, ураховує таку, що піддається типізації, ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий погляд обмежується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках обирає міру покарання, керуючись уже врахованими законодавцем в санкції характером і типовим ступенем небезпеки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного.
В цілому зазначимо, що дана курсова робота звичайно не претендує на вичерпний аналіз питань повязаних з «Диференціацією кримінальної відповідальності та індивідуалізацією», а лише досліджує основні моменти.
Перелік використаної літератури
1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
. Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 10.02.1995 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. - Ст. 56.
. Кримiнальний кодекс України вiд 05.04.2001 // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2008. - 328с.
. Беккариа Ч.О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. B.C. Овчинского. - М.: ИНФРА-М. 2009. - 184 с.
. Берзін П.С. Київська школа кримінального права (1834-1960 рр.): історико-правове дослідження: Монографія / П.С. Берлін. - К.: КНТ, 2008. - 436 с.
. Войно-Данчишина О.Л. Вища школа України перед вимогами ХХІ століття / О.Л. Войно-Данчишина // Вища освіта України. - 2006. - № 3. - С. 109-112.
. Гамбула І.А. Особливості реформування системи вищої військової освіти відповідно до вимог болонського процесу / І.А. Гамбула // Вища освіта України. - 2006. - № 3. - С. 60-64.
. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) / А.А. Герцензон. - М.: Юрид. лит., 1970. - 286 с.
. Гончар Т.В., Стрельцов Є.Л., Чуваков О.А. Кримінальне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспиту / Т.В. Гончар, Є.Л. Стрельцов, О.А. Чуваков Харків.: «Одісей». - 2010. - 245 с.
. Євтушевський В.А. Становлення і розвиток інновацій у вищій школі / В.А. Євтушевський, Л.А. Шаповалова // Вища освіта України. - 2006. - № 2. - С. 62-66.
. Жалинский А.Э. Практикум по уголовному праву / А.Э. Жалинский, А.А. Энгельгардт ; под ред. А.Э. Жалинского. - М.: Городец, 2008. - 496с.
. Исаев М.М. Социологическая школа в уголовном праве как защитница интересов господствующих классов / М.М. Исаев // Проблемы преступности. - Харьков, 1984. - С. 107-123.
. Кримінальне право (Особлива частина): інтерактивні методи навчання: навчально-методичний посібник / [В.В. Лень, Г.Є. Болдарь, Є.О. Письменський, Ю.О. Старук, А.О. Данилевський]; відп. ред. докт. юрид. наук, проф. О.О. Дудоров. - Луганськ: РВВ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка, 2009. - 160с.
. Кримінальне право України / [П.П. Михайленко, В.В. Кузнєцов, В.П. Михайленко, Ю.В. Опалинський]. - К.: СПД Карпук С.В., 2006. - 440с.
. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта ; КНТ ; ЦуЛ, 2010. - 208 с.
. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. - 456 с.
. Кримінальне право України: навчально-методичний посібник для студентів Інституту прокуратури та слідства / Під ред. В.О. Тулякова. - Одеса. - Фенікс. - 2010. - 450 с.
. Кудрявцев В.Н. Науку уголовного права пора модернизировать / В.Н. Кудрявцев // Уголовное право. - 2006. - № 5. - С. 130-131.
. Кузнецов Н. Нужна ли модернизация уголовного права / Н.Кузнецов // Уголовное право. - 2007. - № 2. - С. 15-16.
. Курс уголовного права. Общая часть: учебник для вузов / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: Зерцало, 1999. - Т. 1: Учение о преступлении. - 592с.
. Уголовное право Украины. Общая часть: учебник / [М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.]; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - К.: Юринком Интер, 2003. - 512с.
. Уголовное право. Общая часть: учебник / [А.И. Бойцов, И.В. Волгарева, Б.В. Волженкин]; под ред. Н.М. Кропачева, Б.В. Волженкина, В.В. Орехова. - СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. - 1064 с.
. Фесенко Є.В. Деякі актуальні проблеми кримінально-правової науки (загальна частина) / Є.В. Фесенко // Часопис Академії адвокатури України. - 2010. - № 7. - С. 1-6.