язані та невіддільні процеси.
У сучасному світі панівною формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво, а його найважливішими базовими категоріями - товар і гроші. Виникнувши в сиву давнину, гроші пройшли тривалий і складний шлях свого розвитку. Гроші належать до низки загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. Висловлювання про них е в працях Платона й Аристотеля, часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій розпочалися з розвитком капіталізму.
Незважаючи на тривалі дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної та остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження, яке умовно можна звести до двох основних загальних напрямів - раціоналістичного й еволюційного.
Починаючи з Аристотеля і до ХVI ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей отримало назву раціоналістичної концепції. Вперше цю концепцію висунув Аристотель, який у роботі «Нікомахова етика» пише: «Усе, що бере участь в обміні, має бути певним чином порівнянне. Для здійснення обміну повинна існувати якась одиниця (виміру), причому заснована на умовності».
У подальші історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування здійснювалося на честь приходу до влади коронованої особи, а вартість грошей диктував імператор. Думка про гроші як витвір домовленості переважала до кінця XVIII ст., поки вагомі досягнення археологічної науки не розвінчали її постулати. Водночас субєктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції спостерігається у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема у підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Дж. Гелбрейт розглядає гроші як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами*1. Шмецький економіст Г. Кнапп у книзі «Державна теорія грошей» назвав гроші «продуктом правопорядку». На його думку, гроші незалежно від їх металевого вмісту наділяються державою певною платіжною силою і стають законним платіжним засобом. Аналізуючи форми грошей, відомий англійській економіст Л. Харріс у фундаментальній праці «Грошова теорія» виступає прибічником саме цієї концепції: «Сам по собі доларовий білет - річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони та звичаї наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу».
1. Гроші як засіб нагромадження суспільного і особистого багатства. форми нагромадження
Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.
Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу збігу і утворять скарб. Гроші є загальним виразником багатства, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості поділяється на дві частини: для потреб розширеного відтворення і у формі скарбів. Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів. Гроші, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу, зупиняють свій рух, і їх маса визначається ширшими потребами, ніж потреби грошового обігу.
Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.
Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену мету - збереження вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь.
У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.
З розвитком товарного виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу стали надавати форми предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини - потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх власників втрат, повязаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі «пережив» багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання.
Згодом сформувалася ще одна мета нагромадження скарбу - створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової мети нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу.
Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивідендів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей для збереження вартості як моменту в процесі розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.
З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей, що її виконували. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромаджених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати гроші у вигляді запасу золота чи срібла; їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей - паперові, депозитні, електронні.
Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхувала власників нагромадження швидше їх капіталізувати, що сприяло розвиткові організованих нагромад-жень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розвязанню суперечності між збереженням вартості «в покої» у межах обороту індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення.
Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійснюється нагромадження скарбів як вартості, що перебуває в тривалому покої. Крім естетичної форми, продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота зберігаються в державних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників. Наприкінці 80-х років ХХ ст. державні запаси золота найбільш розвинутих країн з ринковою економікою становили майже 30 тис. т, запаси міжнародних валютно-кредитних установ - понад 6,5 тис., у приватній тезаврації - понад 30 тис. т.
Нагромадження золотих запасів викликає жваві дискусії серед економістів щодо його цілей та звязку з грошовим обігом. Якщо виходити з того, що нагромадження золотого скарбу є однією з функцій грошей, то неминучим буде висновок, що одну з грошових функцій золото все ще частково виконує. Отже, його демонетизація є ще неповною.
Для того щоб нейтралізувати значення цього факту, висуваються різні докази того, що нагромадження золота не повязане із вказаною функцією грошей. Зокрема, державні золоті запаси називають звичайним стратегічним резервом, ніяк не повязаним з функціонуванням грошей; нагромадження золота трактується як рух за історичною інерцією, яку обєктивно слід і можливо зупинити; нагромадження золота в приватній власності пояснюється недостатнім розвитком сучасних цивілізованих грошових відносин в окремих країнах. Має місце спроба довести, що нагромадження скарбу - це взагалі не грошова функція.
Проте вказані та подібні оцінки факту нагромадження золота в сучасних умовах не дають переконливого пояснення, чому людство за умов надзвичайної раціоналізації суспільного життя та капіталізації вартості омертвляє величезну її масу в золотих запасах і тримає поза виробничим чи особистим споживанням. Це можна, на наш погляд, пояснити тільки тим, що і тепер в окремих людей та в цілих народів, представлених їх державами, існує обєктивна потреба нагромаджувати вартість як абсолютне багатство, тобто у формі скарбу, на випадок економічних чи політичних потрясінь, як було і в минулі віки. І таке нагромадження залишається функцією грошей як особливого товару. А оскільки в цій сфері (нагромадження абсолютного багатства) є свої особливі вимоги до грошей, які можуть забезпечуватися тільки золотом, то й виконувати цю функцію продовжує золото.
Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима - золотом.
Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу нагромадження вартості дає можливість визначити механізм звязку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умо-вах виконують функцію страхування нагромаджень вартості у формі нероз-мінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність звязку золотих запасів із грошовим обігом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей звязок виявляє-ться через вплив зміни золотих запасів на нагромадження грошових знаків.
Якщо збільшується приватна тезаврація золота внаслідок продажу його інвесторам з державних фондів, то на суму покупок зменшуються їхні нагромадження в неповноцінних грошах, а отже, скорочуються резерви надходження останніх в активний оборот. І навпаки, зниження приватної тезаврації золота внаслідок скупки його державою приводить до нагромадження грошових знаків у субєктів ринку і прискореного насичення ними каналів обороту, до зростання попиту на звичайні товари.
Державні запаси золота офіційно включаються до золото-валютних резервів країни і слугують резервом світових грошей. При збільшенні цих запасів за рахунок розширення власного видобутку золота держава додатково випускає в оборот національні гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо держава збільшує свої запаси золота внаслідок позитивного платіжного балансу чи прямої закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну суму зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні.
Отже, золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового нагромадження і втратили свою роль привідних і відвідних каналів для грошового обороту, все ж вони зберігають опосередкований звязок з останнім, що свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей - нагромадження вартості.
Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у субєктів економіки внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обороту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу. Проте вказані відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж практичний характер. На практиці всі складові грошової маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг, і навпаки.
вексель гроші обіг банківський
2. Суть і характер обігу векселя
Вексель - письмове безумовне, нічим не обумовлене зобовязання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.
Вексель має наступні особливості:
абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;
безперечність, що означає обовязкову оплату векселя;
оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобовязань продавця. Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).
Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють інформацією про платоспроможність один одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими коштами.
В Радянському Союзі векселі застосовувалися у внутрішньому обороті в 1922-1930 рр. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг в середині країни, але з 1937 р. вексель використовувався у зовнішньоторговельних відносинах в результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.
Прийняття постанови Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обігу» від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг в Україні. Це мало велике народногосподарське значення, оскільки дозволило помякшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.
На даному етапі знаходяться в обігу і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету.
Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх випускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам-векселедержателям
В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали обєктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в сфері вексельного обігу.
На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованного правового поля, щодо функціонування векселів.
В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України «Про правонаступницство України», на території незалежної України діяла Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про переказний та простий векселі.
Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від 1937 року на території України скасовано.
На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний обіг в Україні, є Закон «Про цінні папери і фондову біржу», стаття 21 якого передбачає, що «порядок випуску та обігу векселів визначається відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України».
Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 року №528 «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» встановлює, що «використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи - субєкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України». В той же час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154 зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15 вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в означених нормативних актах.
Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселя. В законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначається, що «товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення». Тобто, тільки при двох операціях - випуск та погашення - вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також визначається, що «бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)» Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.
Питання про товарний характер векселя також випливає з норм українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінета Міністрів України і Національного Банку України «Про затвердження Правив виготовлення і використання вексельних бланков от 10 вересня 1992 року №528 «вексель може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних банків України». Іншими словам, вексель може бути виписан тільки після факту поставки товару (товарний характер векселя).
В законодавстві України можна виділити пять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:
. Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» «використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалистами можуть тільки юридичні особи - субєкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України».
. Сфера обігу векселів, що емітувалися резидентами України обмежується територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі України не допускаються.
. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це стосується і права підпису (авалювания векселя).
. Указом Президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.
. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.
. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу компанії до іншого.
Таким чином, в результаті невизначенності в законодавстві України існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на території України. Так суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями (наприклад, для видачі векселю обовязковий факт поставки продукції або надання послуг), а також значно обмежена кількість субєктів, що можуть приймати участь в операціях з векселями.
Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забеспеченості учасників вексельних відносин якісною інформацією. Як зазначалося вище, це означає:
надання усим учасникам вичерпних відомостей про те, що і яким чином вони можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;
впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації, регестрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продаж, інкасація, погашення тощо);
організація єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).
Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ щодо стягнення заборгованності по векселях. На Україні такий порядок не застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановленних Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселю як інструменту.
Отже, основним фактором, який стримує розвиток вексельного обігу є невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до покращення існуючої ситуації є прийняття Закона України «Про вексель». Потрібно, щоб цей закон став своєрідною «вексельною конституцією», тобто таким законом, у якому б містилося якомога більше норм прямої дії і не було тлумачень або додаткових положень, що суперечать Однаковому закону і Цивільному кодексу України.
Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного (нормативного) правового поля. Це завдання і для законодавчої, і для виконавчої влади.
. Характеристика банківської системи України
Враховуючи трансформацію української економіки та її бурхливий рух у напрямі будівництва ринкової економіки ефективна, дієва банківська система є запорукою успіху та фундаментом монетарної стабільності країни. Оскільки банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни. Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси, але й створюють умови для їх найбільш ефективного використання. Враховуючи високі темпи зростання споживчого кредитування в Україні банки стають посередником між магазинами та безпосередніми покупцями. Також через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих субєктів та населення в цілому. Сучасною тенденцією розвитку банківського сектору є поступове злиття банківського та промислового капіталу, що створює передумови для організації безперервного процесу виробництва, особливо в умовах спаду темпів росту виробництва промислових товарів в Україні в 90-х роках минулого століття.
Український банківський сектор протягом останніх років розвивається досить динамічно і превалює у фінансовому середовищі. Незважаючи на кризові події 2008 року, а також уповільнення економічних процесів в Україні, нині спостерігаються позитивні тенденції в розвитку банківського сектору. В банківській системі зафіксовані найвищі темпи приросту показників діяльності за останні пять років. Високі темпи приросту банківського кредитування і поліпшення його якісних характеристик сприяли отриманню найбільшого за обсягом прибутку за всі роки функціонування вітчизняної банківської системи та досягнення найвищого рівня рентабельності активів.
Поточний стан економіки та банківської справи дає змогу позитивно оцінити перспективи розвитку, зростання ролі та вкладу банківського сектору в економіку країни. Національний банк України, уся банківська система протягом 2008 року вирішували завдання, повязані із забезпеченням виконання найважливіших напрямів соціально-економічного розвитку країни, основних засад грошово-кредитної політики на 2008 рік.
В залежності від того, кому належать кредитні та кредитно-фінансові заклади, в країнах з ринковою економікою розрізняють:
державні кредитні та кредитно-фінансові заклади;
приватні кредитні та кредитно-фінансові заклади.
Перша група - це центральні банки, які мають монопольне право випуску банкнот, окремі комерційні банки, поштово-збережні каси, деякі заклади, які виконують спеціальні функції по кредитуванню тієї чи іншої галузі господарства.
емісійні;
комерційні;
інвестиційні;
іпотечні;
- забережні;
спеціалізовані (наприклад, торгівельні).
Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе положення та є «банками банків».
Комерційні банки являють собою банки, які здійснюють кредитування промислових, торгівельних та інших підприємств, головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді вкладів. За формою власності вони розділяються на:
а) приватні акціонерні;
б) кооперативні;
в) державні.
На початкових ступенях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але з розвитком капіталізму і особливо в епоху імперіалізму деяка частина всіх банківських ресурсів зосередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшов вираження в одержавленні деяких комерційних банків.
Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі та транспорту. Через інвестиційні банки задовільняється значна частина потреб промислових та інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї складової кредитної системи характерний для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків, інвестиційні мобілізують частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій та облігацій, а також отпримання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та інших компаній.
Іпотечні банки пропонують довгострокові ссуди під заклад нерухомості - землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів - закладних паперів, забезпеченням яких є фермери, населення, а в деяких випадках - підприємці.
Іпотечний кредит фермери часто використовують для купівлі землі.
Частково іпотечні ссуди використовуються для купівлі машин, добрива та інших засобів виробництва. Крім того, купівля землі дає цим фермерам можливість розширити своє господарство.
Спеціалізовані банківські заклади включають банки, які спеціально займаються зазначеним видом кредитування. Таким чином, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами. З січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.
Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.
Банківську систему України складають Національний банк України Державний Ощадний банк та комерційні банки, які ведуть господарську діяльність на території України.
Національний банк України створений відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законодавства України, свого Статуту, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р., а також договорів або інших угод України з іншими державами в галузі кредитно-грошових відносин.
Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та не депозитне залучення коштів; кредитування субєктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Національний банк є емісійним центром України, підзвітний Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також на випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк створює державну скарбницю України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.
Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.
Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.
Основними завданнями Національного банку України є регулювання і дотримання сталого грошового обігу в державі, здійснення заходів, спрямованих на забезпечення конвертованості гривні і розвиток валютного ринку; забезпечення спрямування кредитних ресурсів у пріоритетні галузі економіки і, насамперед, - на розвиток ринку товарів і послуг; аналіз грошово-кредитних відносин та їх прогнозування; здійснення функцій резервного банку, зберігання й управління резервними фондами грошових знаків, дорогоцінних металів і золотовалютних запасів; організація розрахунків між комерційними банками через кореспондентські розрахунки, а також інші кредитно-розрахункові операції згідно з діючим законодавством; контроль за додержанням банками, їх філіями й установами положень та економічних нормативів, встановлених відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Національний банк як субєкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.
Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд банку утворюється за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобовязань. Розмір цього фонду встановлюється і змінюється рішеннями Верховної Ради України.
Доходи Національного банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав, проведення інших операцій. Витрати Національного банку: це одержання позичок і гарантій, купівля цінних паперів, валюти, інші операції. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банк та його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплати всіх видів податків (крім земельного), зборів і державного мита.
Законодавством встановлено, що Національний банк України підзвітний Верховній Раді України, має автономний статус у системі органів виконавчої влади і не залежить від неї при вирішенні питань, що входять до компетенції центрального банку. Якщо раніше головний банк держави і вся кредитна система безпосередньо підпорядковувались уряду, то новий правовий статус банку забезпечує самостійність у проведенні банком єдиної державної грошово-кредитної політики, запобіганні неконтрольованої емісії грошей. Однак Національний банк щорічно (у квітні) подає Верховній Раді України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи держави. Верховна Рада України щорічно за поданням Національного банку затверджує розподіл його прибутку, а також основні напрями грошово-кредитної політики. В Національному банку, крім статутного фонду, утворюються резервний фонд, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань та ін.
Резервний фонд призначається для покриття можливих збитків по операціях Національного банку. Відрахування у резервний фонд проводяться за рахунок прибутку Національного банку до досягнення ним розміру статутного фонду. Якщо резервний фонд частково або повністю буде використано на покриття збитків, то відрахування у цей фонд поповнюються і проводяться до досягнення ним установленого розміру.
Слід відмітити, що для виконання своїх адміністративно-контрольних функцій Національний банк України має право видавати нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Ці акти видаються у формі постанов Правління Національного банку і є обовязковими для виконання всіма юридичними й фізичними особами. Інструкції, положення, правила нормативного характеру затверджуються постановами Правління Національного банку, які не повинні суперечити законодавству України і не мають зворотної сили.
Нормативні акти Національного банку, що регулюють правовідносини, субєктами яких є фізичні особи, підлягають державній реєстрації згідно із законодавством України. В практиці нормотворення Національного банку України можна назвати і такі види документів, як листи й телеграми, які дістали поширення, хоча не можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.
Діяльність Національного банку України спрямована насамперед на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування і розрахунків у народному господарстві України.
Банки другого рівня банківської системи - комерційні банки. Комерційний банк - це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестується;
випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій, тощо);
купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
видача доручень, гарантій та інших зобовязань за третіх осіб, які передбачають її виконання у грошовій формі;
касове виконання державного бюджету;
придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
надання консультативних та інших послуг, повязаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.
Комерційним банкам України категорично забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування. Їм забороняється використовувати свої союзи та інші обєднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
Комерційні банки виконують такі основні функції як мобілізація вільних грошових коштів і перетворення їх у капітал, кредитування підприємств, держави та населення, здійснення депозитної емісії (випуск кредитних інструментів обігу на підставі створення банком вкладів), забезпечення розрахунково-платіжного механізму, також виконання емісійно-засновницької функції, надання економічної інформації та послуг консультаційного характеру.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації комерційного банку не може бути менше:
) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;
) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро;
) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро.
Банківський капітал створюється тільки у грошовій формі.
Комерційні банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціальністю банки можуть бути ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові. В Україні існує два державних комерційних спеціалізованих банка у формі відкритих акціонерних товариств (Ощадний банк та Експортно-імпортний банк України), а решта комерційних банків є універсальними.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
1.заяву про реєстрацію банку;
.установчий договір (крім державного банку);
.статут банку;
.рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
.бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;
.інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
.бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
.відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
.копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
.нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
.копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
.відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Таким чином, найактуальнішими на сьогодні завданнями для банківської системи України є:
підтримка стабільності в грошовій сфері;
формування сприятливих умов для розвитку реального сектору економіки, продовження економічного зростання, підвищення рівня життя народу, зростання всіх інших основних макроекономічних показників;
Зареєстрована кількість банків станом на 1 січня 2008 року в державному реєстрі банків становить 193 банки, але з них, тільки 170 ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, у тому числі: 134 банки засновані у формі акціонерних товариств (з них: 91 банки - ВАТ, 43 банків - ЗАТ), 35 банків - товариства з обмеженою відповідальністю, 35 банків з іноземним капіталом, в які входять 13 банків із 100% іноземним капіталом.
На території України станом на 01.01.2008 року функціонувало 1414 філій банків, 64 представництва на території України та за кордоном. У свою чергу в Україні діє 40 представництв іноземних банків.
Протягом 2006 року 5 іноземних банків «Айзкрауклес Банк» (Латвія), Банк «Сатурн» (Росія), Амерікен Експрес Лтд (США), Ю-Бі-Ес А-Ге (Швейцарія), «Сведбанк» (Швеція) відкрили свої представництва на території України.
Слід відмітити, що банки, засновані у формі акціонерних товариств займають приблизно 56% від загальної кількості діючих банків. Серед акціонерних товариств найбільш поширені ВАТ, на долю яких припадає приблизно 68% всіх акціонерних товариств.
Також у формі ВАТ засновані 2 державні банки. Помітно збільшилась кількість банків, заснованих у формі ТОВ у період з 2004 по 2006 рік, - із 28 до 35. Кооперативних банків в Україні зараз не існує.
Особливістю у діяльності ВАТ «Державний ощадний банк України» є самостійне встановлення процентних ставок за вклади населення залежно від ставки рефінансування НБУ і ціни на комерційні кредитні ресурси. Ощадний банк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.
Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України «Про банки та банківську діяльність» Ощадний банк України набув спеціального статусу. 31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України - «Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України».
В умовах економічної кризи, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, Ощадбанк проявив гнучкість та належну керованість процесами. Завдяки розвинутій мережі установ та кваліфікованим кадрам банк успішно виконав свої зобовязання у державній приватизаційній програмі, провів обмін грошових знаків.
Враховуючи українську перспективу - масову приватизацію та розвиток малого бізнесу, Ощадбанк активно сприяє своїм клієнтам у їх діяльності як приватних власників та підприємців.
Державний Ощадний банк України - один з найбільших банків нашої країни.
Мережа його підрозділів складає 25 регіональних управлінь, 441 відділення та 7416 філій, охоплюючи всі куточки країни.
Центральний апарат банку знаходиться в м. Києві. Ощадний банк - велике підприємство, де зайнято близько 35 тис. працівників. Ощадбанк контролює значну частину ринку особистих вкладів населення, оперує більш як 90 мільйонами рахунків. Банк має тісні звязки з іноземними банками в багатьох країнах світу. Вже не один рік Ощадбанк підтримує добрі відносини з німецькими ощадкасами, які мають багаторічний досвід ощадної справи, а також Фондом міжнародного співробітництва, Комітетом TACIS Європейської Комісії. На правах членства банк входить до всесвітньо відомих організацій Visa International, Europay International.
Стратегічна мета Банку - залишаючись банком загальнонаціонального рівня, відтворити позиції стабільної, прозорої, конкурентноздатної фінансової установи, яка співпрацює як з системними державними підприємствам, так і на традиційному для банку сегменті бізнесу - роздрібному.
Висновок
Проаналізувавши вищезазначене, можна зробити деякі висновки, а саме.
. У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима - золотом.
Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу нагромадження вартості дає можливість визначити механізм звязку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страхування нагромаджень вартості у формі нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність звязку золотих запасів із грошовим обігом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей звязок виявляється через вплив зміни золотих запасів на нагромадження грошових знаків.
. Для законодавчого забезпечення вексельного обігу в Україні вже здійснено такі заходи:
розроблено низку актів, які творять необхідне правове поле для функціонування векселя як інструмента реалізації фінансово-господарських відносин;
унормовано порядок випуску та обігу векселів, що наближає застосування простих і переказних векселів в Україні до вимог і правил Женевської системи вексельного права;
створено нормативно-законодавчу базу забезпечення гарантій швидкого і реального виконання вексельних зобовязань;
нарешті, прийнято Закон України «Про обіг векселів в Україні», який нормалізує правові відносини видачі та обігу векселів і виконання вексельних зобовязань між субєктами господарювання впродовж усієї тривалості наданого кредиту.
Проте неврегульованими ще залишаються проблеми врахування індексу інфляції та мало зроблено для обмеження спроб недобросовісних боржників штучно відтягувати строки платежів. Невизначеними також є питання правового статусу державних підприємств, які перебувають у значній оперативно-господарській залежності від галузевих міністерств, та багато інших.
Застосування вексельного обігу, його складність та особливості правового регулювання потребують глибшого теоретичного обґрунтування і усвідомлення його ролі у специфічних умовах перехідної економіки України. Необхідна скоординована систематична діяльність державних законодавчих і виконавчих органів, комерційних структур, громадських асоціацій та освітніх закладів з метою розгортання загального економічного навчання. Глибоко зясувати основи вексельного обігу й вексельного права мають всі учасники господарського життя. Це тим більш важливо й тому, що Закон України «Про обіг векселів в Україні» передбачає надання векселездатності не лише юридичним особам, а й усім громадянам, котрі не обмежені у своїй правоздатності.
. Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним.
Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування субєктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.
Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.
Література
вексель гроші обіг банківський
1.Закон України «Про Національний банк України» №679-ХІV від 20.05.1999 р.
2.Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року // Відомості ВРУ від 10.10.1999. - 1999, №29, стаття 238.
3.Макеев А.В. Вексель. Практическое пособие по применению. - М.: 1997.
4.Мороз Ю.Н. Вексельное дело. - К., 1999.
5.Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д - ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.
6.Сухарський В.С. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003.
.Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. - К.:КНЕУ, 2002. - 598 с.
8.Гроші і кредит: Підручник. Затверджено МОН / Колодізєв О.М., Колесніченко В.Ф. - К., 2010. - 615 с.
9.Національні особливості вексельного обігу на Україні // Ринок капіталу. - №7 // 99.
10.Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001 р.