єкт фінансово-правового регулювання
.1 Поняття грошового обігу та грошової системи
.2 Елементи грошової системи та національна грошова одиниця
Розділ 2. Нормативне регулювання грошового обігу
2.1 Система нормативно-правового регулювання грошового обігу
.2 Роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу
Розділ 3. Організація та здійснення регулювання грошового обігу
.1 Правові основи організації обігу готівки
.2 Правові засади організації безготівкового грошового обігу
Розділ 4. Правові основи організації грошової системи України
.1 Грошова система як організаційно-правова форма грошового обігу
.2 Проблеми правового закріплення елементів та структури грошової системи
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність розгляду даної теми пояснюється тим, що у функціонуванні ринкової економіки головну роль відіграють гроші і грошовий обіг в державі. Грошовий обіг - це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Грошова система України становить собою організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством.
Проблеми теорії грошей завжди цікавили вчених як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані, що знайшло своє відображення, головним чином, в економічній літературі, яка має значний обсяг. Існуюча юридична література присвячена в основному окремим аспектам сутності та природи грошей як обєкта цивільних правовідносин, деяким правовим формам розрахунків або особливостям організації та функціонування грошової системи країни як організаційно-правової форми грошового обігу в цілому чи певним її складовим.
Практичне значення даної теми полягає у тому, що знання теми «правове регулювання грошового обігу» забезпечує системний аналіз норм чинного банківського законодавства, знання форм та систем грошового обігу та методів його регулювання.
Метою розгляду даної теми буде розкриття таких питань як система грошового обігу та її елементи, зокрема поняття грошового обігу та грошової системи, елементи грошової системи та національна грошова одиниця; нормативне регулювання грошового обігу, зокрема система нормативно-правового регулювання грошового обігу та роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу також питання про організацію та здійснення регулювання грошового обігу, зокрема питання регулювання обігу готівкових коштів та регулювання безготівкового обігу.
Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації функціонування безперервного руху грошей в економіці країни, як підґрунтя фінансової діяльності держави.
Предметом дослідження виступають норми права, що регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері організації функціонування безперервного руху грошей в економіці країни, а також теоретичні й методологічні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні.
Методи дослідження. При роботі над даною курсовою роботою використовувалася сукупність методів наукового пізнання соціально-економічних процесів і явищ. Основним серед них є діалектичний метод за допомогою якого визначалася сутність грошового обігу, як обєкту фінансово-правового регулювання у єдності його матеріального змісту та юридичної форми. Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити роль суспільних відносин, що повязані з організацією функціонування безперервного руху грошей в економіці країни при здійсненні державою фінансової діяльності, їх значущість для суспільства. Також застосовувалися методи граматичного розгляду, тлумачення та зіставлення окремих категорій та правових норм.
Розділ 1. Грошовий обіг як обєкт фінансово-правового регулювання
.1 Поняття грошового обігу та грошової системи
У юридичній і фінансово-економічній літературі можна знайти ряд визначень понять «грошовий обіг» та «грошова система».
Як вказує А.В. Демківський, у національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.
Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економіки, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.
У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозвязані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.
У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.
Базова модель грошового обігу включає в себе:
. ринки ресурсів і продуктів;
. банки;
. субєкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.
В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила). Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.
Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування [16, С. 14].
Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з обєктивних потреб забезпечення нормального товарно - грошового обігу і національно - історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.
Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:
. грошову одиницю
. види державних грошових знаків;
. масштаб цін;
. валютний курс;
. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
. регламентацію безготівкового грошового обігу;
. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;
8. державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання [26, С. 347].
.2 Елементи грошової системи та національна грошова одиниця
Основним елементом грошової системи є грошова одиниця. Ст. 99 Конституції України визначила грошову одиницю як гривню, а Закон України «Про Національний банк України» записав, що гривня складається з 100 копійок [15, С. 371].
. Грошова одиниця - це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо. Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. Назва «гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили на шиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова - точну вагу срібла чи золота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні - зливки срібла стандартної форми і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге - в період існування Української Народної Республіки (1918-1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р. [20, С. 147].
О.А. Костюченко також підкреслює, що у створенні грошової системи в Україні ключову роль відіграв Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні», яким було введено в обіг національну грошову одиницю - гривню, що забезпечила економіку національною валютою.
Для проведеної грошової реформи були характерні ряд моментів: а) курс обміну становив 100 000 карбованців за одну гривню (тобто 1,76 грн. за долар США); б) на обмін банкнот встановлено межу 100 млн. гривень; обмін банківських депозитів проводився без обмежень; в)із першого дня обміну грошей ціни на всі товари та послуги заморожувалися строком на один місяць; г)із дня уведення гривню можна було обмінювати на будь-яку іноземну валюту, а карбованець з того ж дня втрачав таку можливість; д) обмінні пункти обмежувалися чотирма державними банками та певними спеціально уповноваженими пунктами обміну валют [22, С. 172, 173].
2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.
. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 - 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.
. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально - політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається. Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу [24, С. 31, 32].
. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.
. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави і НБУ, яка реалізується через: 1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків; 2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший; 3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність».
. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції: здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України; складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний балан України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях [28, С. 322-327.].
безготівковий грошовий банк правовий
Розділ 2. Нормативне регулювання грошового обігу
.1 Система нормативно-правового регулювання грошового обігу
Система нормативно-правового регулювання грошового обігу, як і система банківського права складається з кількох рівнів. На першому рівні звичайно - норми Конституції України, на другому - законів, і на третьому розташовані підзаконні нормативно-правові акти - постанови, інструкції, положення, розпорядження, накази і ін.
Важливу роль в організації грошового обігу відіграють норми Конституції України. В ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України [1].
У ст. 100 Конституції України визначено що основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.
В Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України є гривня, а основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України [1].
Важливу роль у встановленні правової основи взаємовідносин між суб'єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». В цьому законі визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України і відповідальність суб'єктів, захист інформації при проведенні переказу грошей.
Даним законом передбачено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів [3].
Слід зазначити, що конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений в розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». В ст. 25 цього Закону визначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:
- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
- процентну політику;
- рефінансування комерційних банків;
- управління золотовалютними резервами;
- операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;
- регулювання імпорту та експорту капіталу;
- емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними [2].
Національний банк проводить суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на території України, надаючи особливе значення нормативному регулюванню готівкового грошового обігу.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637. Це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України», визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою;
Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 № 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за № 768/8089 (із змінами),
Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затв. постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 № 547 і зареєстр. у Міністерстві юстиції України 06.12.2004 за № 1549/10148,
Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації памятних монет України та сувенірної продукції, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.01.2005 № 8 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 01.02.2005 за № 124/10404 та ін.
Вони визначають єдині підходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечення схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни, встановлюють відповідальність суб'єктів господарювання за її порушення тощо.
.2 Роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу
Грошова система створюється державою в особі уповноважених органів і має нормативно-правовий характер. Ключову роль в організації та функціонуванні грошової системи держави відіграють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Національний банк України.
Ст. 2 Закону «Про Національний банк України» встановила, що НБУ є центральним банком нашої країни, особливим центральним органом державного управління.
Правовий статус НБУ винятковий: з одного боку, НБУ - орган державного управління і тільки йому надані Конституцією України і законодавством широкі повноваження щодо управління грошово-кредитною системою України, з другого боку, НБУ - юридична особа, яка має право укладати цивільно-правові угоди з державою та комерційними банками, тобто НБУ має подвійну правову природу. Управління грошово-кредитною діяльністю НБУ здійснює адміністративними методами за допомогою владних приписів та економічними методами - шляхом укладання різноманітних угод та правочинів із комерційними банками.
Адміністративні методи управління НБУ спрямовані на вдосконалення кредитно-грошових відносин, захист інтересів клієнтів усіх державних і комерційних банків, як фізичних, так і юридичних осіб [15, С. 368].
Ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» визначає його функції. Стаття 61 цього Закону встановила, як НБУ здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації вказаних у статті повноважень.
У ст. 5 Закону України «Про Національний банк» записано, що одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Хоча Національний банк України є економічно самостійним органом і сплачує до Державного бюджету суму перевищення доходів над видатками за його кошторисом, у випадках перевищення витрат над доходами дефіцит відшкодовується за рахунок Державного бюджету наступного за звітним року. Тобто держава вболіває за роботу НБУ, правда, останніми роками в законах про Державний бюджет Верховна Рада України дає завдання НБУ про відрахування визначеної суми в Державний бюджет, що не зовсім узгоджується з економічною самостійністю головного банку країни.
Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій [10, С. 118-119]. Особлива роль в здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу: виготовлення та зберігання банкнот і монет; створення резервних фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ; визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.
За Національним банком закріплено монопольне право здійснювати емісію національної валюти та організовувати її обіг. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісію) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, але й вилучення з обігу.
Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України») НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через власні розрахункові системи [19].
Розділ 3. Організація та здійснення регулювання грошового обігу
.1 Правові основи організації обігу готівки
Національний банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє собою сукупність платежів, що здійснюються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з ринковою економікою обмежена. Там основна частина розрахунків і платежів (93-95 %) здійснюється без використання готівки і лише незначна (5-7 %) - готівкою.
Чинні законодавчі й нормативні акти з питань готівкового обігу та порядок ведення касових операцій для підприємств і організацій можуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних економічних умов діяльності суб'єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому порядку нормативними документами відповідних міністерств і відомств.
Організація обороту готівкових коштів передбачає також забезпечення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, організації та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.
Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських установах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обороті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб'єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.
З метою максимального зменшення зустрічних оборотів готівки (тобто здавання коштів до каси банку й одночасно одержання їх із цих кас) суб'єктам господарювання дозволено залишати у своїх касах готівку в межах установлених лімітів, а також використовувати для необхідних господарських потреб грошовий виторг (крім виплати заробітної плати і дивідендів - доходу).
Ліміти залишку готівки в касі встановлюються суб'єктам господарювання щорічно на основі поданих ними до комерційних банків заявок-розрахунків установленої форми й за необхідності (є звернення клієнта) можуть протягом року переглядатися. У разі неподання цих розрахунків установи банків самостійно встановлюють такі ліміти суб'єктам господарювання в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [13, С. 184, 185].
Понадлімітну готівку на кінець робочого дня підприємства та організації зобов'язані здавати до кас банків для зарахування на відкриті в них поточні рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з відповідною установою банку. При цьому підприємствам та організаціям, що мають постійний грошовий виторг (а це головно підприємства, пов'язані з обслуговуванням населення), ліміти каси встановлюються залежно від термінів здавання ними виторгу:
ті, що здають його щоденно (через інкасацію та/або вечірню
касу), - у розмірах, необхідних для забезпечення нормальної роботи зранку наступного дня;
ті, що здають виторг наступного дня (у разі відсутності інкасації та вечірньої каси), - у межах середньоденного виторгу.
Для інших суб'єктів господарювання, що мають готівковий виторг (касові надходження), ліміти каси встановлюються залежно від погоджених строків здавання виторгу (надходжень) (але не рідше одного разу на п'ять днів). Так, якщо виторг здається один раз на чотири дні (за значної віддаленості підприємства від установ банку), розмір установленого ліміту має становити приблизно суму, що дорівнює середнім надходженням за чотири дні.
Якщо окремі підприємства, установи та організації (це, звичайно, бюджетні), крім коштів, отримуваних у банку на певні потреби (заробітна плата, допомоги, стипендії), не мають взагалі інших готівкових надходжень, то ліміт каси їм установлюється в межах середньоденного видатку готівки (без урахування зазначених вище видатків). Суб'єктам господарювання (крім тих, що пов'язані з обслуговуванням населення) такі ліміти можуть установлюватися, виходячи з середньоденного надходження або видатків готівки.
В окремих випадках (органам державного казначейства, торговельним підприємствам, підприємствам зв'язку) установи банків можуть установлювати загальні ліміти каси, в межах яких указані суб'єкти господарювання доводять потім ліміти каси відповідно до бюджетних організацій, які вони обслуговують, а також до підпорядкованих їм структурних підрозділів торгівлі та зв'язку.
Якщо суб'єкт господарювання має відкриті поточні рахунки в кількох установах банків, то він визначає протягом трьох робочих днів основний поточний рахунок, за місцем відкриття якого відповідною установою банку встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Про це даний суб'єкт господарювання повідомляє інші установи банків, де відкриті його додаткові поточні рахунки, надаючи їм копію заявки - розрахунку із затвердженим лімітом каси.
Одночасно зі встановленням ліміту з метою прискорення обіговості коштів і своєчасного надходження їх у каси банків визначаються терміни і порядок здавання виторгу установам банків кожному підприємству та організації за погодженням з їхніми керівниками. При цьому для підприємств та організацій, розташованих у місцевості, де є установи банку та підприємства зв'язку, виторг має здаватися, як правило, щоденно в день його надходження в їхні каси, а в місцях, де таких умов немає і суми виторгу невеликі (до двох неоподатковуваних мінімумів за день), - не рідше одного разу на п'ять днів [24 С. 54-56].
Готівкові кошти, що надходять на рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з установою банку, можуть бути здані в денні й вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного банку України, в об'єднані каси при підприємствах та організаціях для подальшого переказування у відповідні установи банків, а також підприємствам зв'язку для переказування на рахунки в установах банків. Підприємства й організації можуть зберігати понад установлені ліміти готівку для оплати праці, виплати заохочень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), премій протягом трьох робочих днів (для колективних сільгосппідприємств, підприємств залізничного транспорту, виконавчих органів сільських рад - протягом п'яти робочих днів).
З метою сприяння максимальному і своєчасному здаванню суб'єктами господарювання виторгу та дотримання ними лімітів каси комерційні банки повинні забезпечувати роботу вечірніх кас у робочі, вихідні та святкові дні.
Розрахунки і платежі юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємництва між собою можуть здійснюватися як у безготівковій формі, так і готівкою. Видавання їм готівки з їхніх власних банківських рахунків здійснюється установами банків безперешкодно, без будь-яких вимог щодо надання для цього обґрунтовуючих документів. Готівка вказаними особами може бути одержана на будь-які господарські цілі клієнта в межах коштів, що перебувають на їхніх банківських рахунках.
При здійсненні готівкових розрахунків підприємствами, установами й організаціями та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності між собою, а також з громадянами продавці зобов'язані надавати покупцям облікові розрахункові документи (податкову накладну, рахунок-фактуру, товарний або касовий чек, квитанції, акти закупівлі продукції, виконаних робіт, наданих послуг тощо), що підтверджували б здійснену платником видачу готівки за придбані товари (роботи, послуги).
У сфері торгівлі й обслуговування населення всі розрахунки з громадянами готівкою мають здійснюватися через електронно-касові апарати з виданням споживачеві касового чека. У разі несправності ЕКА та в окремих сферах підприємницької діяльності, визначених Мінекономіки України й Державною податковою адміністрацією, відповідним суб'єктам підприємницької діяльності дозволяється для обліку реалізованих товарів (робіт, послуг) та отриманих за це грошей використовувати товарно-касові книги [21, С. 203, 204].
Згідно з чинним Порядком ведення касових операцій їх оформлення здійснюється на основі єдиних типових документів (прибуткових і видаткових касових ордерів, касових книг тощо), форма яких затверджена колишнім Мінстатом України і які застосовуються на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від їхнього відомчого підпорядкування та форм власності.
Приймання готівки касами підприємств здійснюється за прибутковими касовими ордерами за підписом головного бухгалтера або особою, ним уповноваженою. Приймання грошей має підтверджуватися квитанцією з цими самими підписами, а також підписом касира, завіреним печаткою (штампом) касира.
Видавання готівки із кас підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або іншими документами (платіжними відомостями, рахунками тощо). Документи на видавання коштів підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.
Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство мусить мати касу - спеціально обладнане й ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видавання і тимчасового зберігання готівки. Уся готівка на підприємствах зберігається зазвичай у вогнетривких металевих шафах, а в окремих випадках у комбінованих і звичайних металевих шафах, які після закінчення роботи каси замикаються ключем і опечатуються сургучною печаткою касира.
З метою поліпшення схоронності готівки на підприємствах Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні окремим додатком містить рекомендації щодо забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування.
У терміни, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу в квартал, на кожному підприємстві здійснюється раптова ревізія каси з поаркушним перерахунком усіх грошей і перевіркою інших цінностей, що знаходяться в касі. Відповідальність за дотримання касової дисципліни несуть керівники підприємств, головні бухгалтери, керівники фінансових служб і касири. Передбачена також дійова система контролю за використанням готівки, виданої під звіт працівникам підприємств та організацій [5].
Видавання готівки під звіт здійснюється з кас підприємств на господарські цілі, відрядження та інші потреби. Невитрачені готівкові кошти, видані під звіт, мають бути повернуті в касу підприємства не пізніше як за 10 робочих днів з дня їх видавання. За гроші, видані під звіт на відрядження, підзвітна особа має відзвітувати протягом 10 робочих днів з дня повернення з відрядження (з дозволу керівника з поважних причин - протягом 20 робочих днів).
Установи банку мають право також одержувати від підприємств та організацій дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання коштів. Крім того, виконання положень указаних документів контролюється також органами державної податкової адміністрації, фінансовими органами, державною контрольно-ревізійною службою, органами Міністерства внутрішніх справ.
3.2 Правові засади організації безготівкового грошового обігу
Нормативне регулювання безготівкового обігу здійснюється як на підставі вже зазначених у попередньому розділі нормативно-правових актів, так і насамперед, на підставі Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наступними змінами.
Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обовязкові для виконання ними.
Слід зазначити, що збільшення застосування безготівкових розрахунків, тобто без участі грошей у формі готівки шляхом переказування грошових коштів із рахунку платника (покупця) в установі банку на рахунок одержувача (продавця), дає змогу:
·значно зменшити витрати обігу, пов'язані з готівковими розрахунками,
·звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу;
·раціонально використовувати тимчасово вільні кошти на банківських рахунках для надання кредитів суб'єктам господарювання, що потребують цього;
·істотно прискорити самі розрахунки унаслідок запровадження найновіших засобів електронного зв'язку;
·посилити контроль за виконанням договірних зобов'язань як одержувачами грошей, так і платниками [30, С. 70-72].
Отже, особливістю безготівкових розрахунків є те, що учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).
Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».
Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.
Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.
Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з главою 2 Інструкції.
Банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобовязаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку»; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності [7].
Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.
Взагалі Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.
Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції та відповідних її глав. У бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова «отримувач», так і слова «одержувач».
Якщо розрахункові документи, у яких перевірені реквізити, заповнено з порушенням вимог, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання.
Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два), з використанням електронно-обчислювальних та друкарських машин, за один раз з використанням копіювального або самокопіювального паперу.
Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/особи. Банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком спеціально обумовлених випадків. Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку [26, С. 221-223].
Розрахункові документи, оформлені своїми клієнтами, банк приймає протягом часу, визначеного в договорах банківського рахунку цих клієнтів. Розрахункові документи, оформлені клієнтами інших банків або органів державного казначейства, банк приймає протягом операційного дня.
Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обовязково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня». Якщо дата складання розрахункового документа (реєстру) збігається з датою його виконання (списання банком коштів за цим документом), то реквізит «Дата надходження» може не заповнюватися.
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення. Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. Розрахункові документи на списання коштів з рахунків платника, що надійшли до банку після операційного часу, банк може виконувати в день їх надходження, якщо це визначено договором банківського рахунку.
Якщо платіжні вимоги на примусове списання коштів надійшли до банку протягом операційного часу, але на час надходження на рахунку платника немає коштів або їх недостатньо, то банк виконує ці платіжні вимоги з урахуванням сум, що надійдуть на рахунок платника протягом операційного часу (поточні надходження). Якщо для виконання цих платіжних вимог недостатньо коштів (з урахуванням поточних надходжень), то вони виконуються частково відповідно до глави 5 Інструкції про безготівкові розрахунки.
Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі [7].
Розділ 4. Правові основи організації грошової системи України
.1 Грошова система як організаційно-правова форма грошового обігу
Особливо не вдаючись у специфіку деяких оригінальних дефініцій, слід зауважити, що грошову систему традиційно розуміють як установлену державою форму організації грошового обігу [11, С. 73; 12, С. 133]. Досліджуючи це явище О.А. Лукашев дійшов таких висновків. По-перше, властивою грошовій системі ознакою є її тип, усвідомлюваний як характер звязку між загальним еквівалентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складається стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням. По-друге, грошова система розглядається як складне економіко-правове явище, яке, з одного боку, як базисна економічна категорія є сукупністю економічних відносин, що складаються у процесі функціонування грошового обігу між його учасниками на території держави, а з іншого, будучи надбудовним явищем, - виступає державно-правовою формою організації грошового обігу, включаючи сукупність державних органів, що здійснюють управління грошовим обігом і наділені для цього відповідним правовим статусом. По-третє, визначальне значення для грошової системи держави належить історичному фактору, що зумовлює національно-правові особливості останньої, оскільки грошова система будь-якої держави є результатом історичного розвитку грошового обігу.
У цілому, приєднуючись до такої позиції, усе-таки слід зробити декілька зауважень. Необхідно уточнити критерій типізації грошових систем.
Убачається, що єдиним обєктивним критерієм виділення типів грошових систем можуть бути типи грошей, які застосовувалися в різні історичні епохи і відбивають етапи еволюції форм вартості. З огляду на наведену раніше в даній роботі позицію З.В. Атласа щодо історичних етапів еволюції грошей [9, С. 110] можна виділити й відповідні типи грошових систем: 1) товарно-лічильний; 2) товарно-ваговий; 3) метало-карбований; 4) емісійно-знаковий. Але, як свідчать історичні дані, в ході еволюції функціональних грошових форм мали місце випадки рівнобіжного обігу різних видів як товаро-грошей, так і грошових знаків. Відповідно до думки В.В. Святловського, складалися певні системи, у яких встановлювалися відповідні співвідношення між різними еквівалентами. На це ж звертали увагу й інші науковці. Таким чином, можна виділити ще один тип грошової системи, а саме - змішаний чи дифузійний [8, С. 233, 234].
Методологічне значення такої типології полягає в тому, що вона дозволяє здійснити подальшу класифікацію форм і видів грошових систем за принципом «від особливого до загального», яка обґрунтована і здійснена у подальшому З.В. Атласом у такий спосіб: «При перших двох історичних грошових типах (товарно-лічильному і товарно-ваговому) звичайно є певна система грошового обігу, але ця система ще не регламентується яким-небудь централізованим органом. Ці системи грошового обігу прості, ясні й не вимагають спеціального вивчення. З переходом до третього історичного типу грошей (метало-карбованого) у грошову систему втручається урядова влада. Остання, монополізуючи право карбування і надаючи силу законних засобів тим чи іншим ваговим металевим одиницям, тим самим замінює колишню нерегламентовану й «вільну» систему грошового обігу законодавчо регламентованою й зв'язаною системою. Отже, як самий загальний поділ грошових систем слід встановити поділ на два історично різні типи:. Вільні нерегламентовані грошові системи.
II. Законодавчо звязані й регламентовані грошові системи» [8, С. 234, 235]. Схожу точку зору щодо емісійного типу грошової системи висловила відомий зарубіжний економіст В. Сміт, виділивши побудовані на діаметрально протилежних принципах так звані «вільну і централізовану банківські системи», у межах яких здійснюється випуск банкнот [27, С. 28]. Оцінюючи наведені думки, слід відзначити, що підхід З.В. Атласа вигідно відрізняється широтою охоплення історичного матеріалу, оскільки відбиває весь спектр відомих історичних типів грошових систем; крім того, він більш точний щодо оцінки їх юридичної впорядкованості.
Грошовій системі сучасної України також властиве застосування відповідного стандарту грошових знаків, що знаходяться в обігу, що підтверджується низкою нормативних актів. Важливе місце серед них належить Постанові Президії Верховної Ради України «Про затвердження найменування і характерних ознак грошової одиниці України» від 10.12.1991 р. № 1952-XII, що встановила загальні зовнішні ознаки гривні та її купюрну будову [8, С. 237].
Факт стандартизованості вартісних еквівалентів як явище, що відбиває вимоги правових норм, свідчить про певний рівень впорядкованості грошових систем вже на найдавнішому етапі їх розвитку. Тому не можна погодитися з думкою про те, що, якщо така система не регулюється яким-небудь центральним органом, то її необхідно розглядати як «вільну нерегламентовану». Відсутність центрального впорядковуючого органу для грошової системи не означає її неорганізованості й хаотичності.
Сучасній економіці в цілому притаманна імперативна форма організації національних грошових систем. Однак, при цьому існують деякі видові відмінності в їх будові. Це стосується насамперед порядку емісії грошей.
Завдання розкриття сутності, головних засад і спрямованості такої діяльності для вдосконалювання правового регулювання фінансових відносин має величезне як загальнотеоретичне, так і практичне значення, вимагає врахування специфіки багатьох соціальних, економічних, теоретичних, політико-організаційних, матеріально-технічних і юридичних факторів, що визначили генезис сучасних грошових систем.
.2 Проблеми правового закріплення елементів та структури грошової системи
Грошові знаки є упредметненою в тому чи іншому матеріалі грошовою формою, так званою готівкою. Вони вже міцно ввійшли у повсякденне вживання і їх економічна значимість та правова природа не викликають яких-небудь серйозних сумнівів. Однак, зараз залишається гостро дискусійним питання про економічну сутність і правову природу так званих безготівкових грошей. Як справедливо відзначається в літературі, спочатку предметом грошових зобовязань вважалася тільки готівка у вигляді банкнот і монет. Однак, науково-технічний прогрес зумовив широке застосування безготівкового способу розрахунків і можливість розгляду коштів на рахунках і внесках як самостійний вид грошових знаків. Не випадково сьогодні в західній економічній науці виділяється два види грошей: перший - паперові гроші і монети; другий - чекові внески [8, C. 290, 291].
Проблема сприйняття сутності й природи безготівкових грошей стає за останні роки усе гострішою, оскільки, як вважає Е. Тоффлер, електронна форма збереження грошей і проведення банківських операцій стає практично всеосяжною, у кінцевому підсумку, касовий апарат без друкування чеків буде звязуватися з банком, миттєво переводячи гроші з рахунка покупця на рахунок продавця, звівши тим самим банківську затримку до нуля [29, С. 91]. До того ж необхідно відзначити, що така вкрай ідеалізована форма грошових знаків зводить емісійні витрати практично до нуля (ми не розглядаємо при цьому витрати на адміністрування самої платіжної системи, що, як і у випадку із сеньйоражем, покриваються за рахунок осіб, які протистоять організатору цих відносин).
Як свідчать факти, характерною рисою останніх десятиліть було безпрецедентне зростання, насамперед у розвинутих країнах Заходу і Японії, сучасних інформаційних технологій, які включають нові засоби звязку й обробки інформації, а також повязаних з цим капіталовкладень у цю галузь. За допомогою так званих кредитних карток «smart-card» переказ грошей здійснюється безпосередньо з рахунка її власника в момент зчитування номера картки через касовий апарат. Така оплата подібна чеку з миттєвою оплатою [29, С. 90, 91]. Подібна, але нерівнозначна, оскільки при загальній схожості процесу оплати застосовуються різні засоби і прийоми ідентифікації платника, а також механізми списання коштів з рахунка. Якщо у випадку з оплатою традиційним для західної економічної практики чеком операції з рахунком клієнта здійснює обслуговуючий банк, то за допомогою електронної картки чи іншого засобу здійснення електронних платежів сам власник рахунка може проводити відповідні трансакції. А це, у свою чергу, спричиняє певні юридичні наслідки, а також визначає можливі істотні розходження у правовому режимі способів здійснення платежів.
Розглядаючи електронні платіжні системи як елемент грошової системи, що розвивається, не можна обійти зауваження І.І. Кауфмана про те, що нове явище в економічному світі означає чи нову потребу, чи новий спосіб, новий засіб, нове джерело для задоволення потреб. І від того, чи будуть враховувати сутність, природу і характер електронних платіжних систем як нового явища, правові норми, що регулюють не тільки сам грошовий обіг, але й повязані з ним економічні відносини, наприклад, податкові, залежить можливість його реалізації в практиці економічних відносин, у тому числі і для цілей фінансової діяльності держави [8, С. 295].
Платіжна система не є самодостатнім явищем, оскільки її склад і структура базуються на елементах грошової системи і їх взаємозвязках, копіюють їх. Це проявляється насамперед у тому, що всі платіжні системи або використовують як грошову (розрахункову) одиницю офіційну валюту держави (legal tender), або застосовують своєрідні механізми зіставлення (порівняння) з нею власних сурогатних грошових знаків. Крім того, як правило, робота будь-якої платіжної системи ґрунтується на застосуванні традиційних способів розрахунків і будується на принципах, аналогічних тим, що покладені в підстави організації і функціонування централізованої грошової системи, де провідна роль належить контрольно-емісійному центру.
На цей час у рамках національної грошової системи можуть існувати різні за рівнем охоплення учасників, а також сутністю застосовуваних технологій платіжні системи. І коли як локальна платіжна система розглядається банк, який організує здійснення розрахункових операцій своїх клієнтів, це не викликає ні в кого будь-яких особливих сумнівів чи заперечень. Це можна обґрунтовувати як усталеною багатовіковою практикою, так і існуючими правовими приписами. Однак, коли в цій якості розглядаються альтернативні банкам чи іншим традиційним кредитно-фінансовим установам утворення, одразу виникає ряд питань і проблем юридичного характеру.
Багато в чому це повязано з особливістю природи централізованої грошової системи, яка корениться в державній монетній регалії, що не може допустити існування не ліцензованих державою форм організації розрахунків і товарообміну, якими, у більшості випадків, і є сучасні електронні платіжні системи (чи так звані системи електронної комерції). Так, відповідно до точки зору Ді Хока, екс-голови фірми Віза Інт., банківська справа не збереже своєї позиції як первинного оператора системи платежів. На його думку, банки мали захищену державою монополію в системі погашення чеків. Електронні гроші загрожують витіснити цю систему [29, С. 94]. Однак, таке витіснення може відбутися не раніше переорієнтації державних інтересів і відбиваючої їх спрямованості правових норм, які забезпечують вищевказану банківську монополію. До того ж самі банки еволюціонують відповідно до нових технічних і технологічних можливостей, пристосовуючись до змінюваних потреб як фінансового ринку в цілому, так і окремих своїх клієнтів, переходячи їх на індивідуальне банківське обслуговування, аж до надання права самостійного оперування коштами на його рахунку [8, С. 297].
Висновок
Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.
Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи: грошову одиницю (встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів); види державних грошових знаків; масштаб цін; валютний курс; порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків; регламентацію безготівкового грошового обігу; правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків; державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання
Система нормативно-правового регулювання грошового обігу, як і система банківського права складається з кількох рівнів. На першому рівні звичайно - норми Конституції України, на другому - законів, і на третьому розташовані підзаконні нормативно-правові акти - постанови, інструкції, положення, розпорядження, накази і ін.
Важливу роль в організації грошового обігу відіграють норми Конституції України. Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений в розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». Даним законом передбачено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів Ключову роль в організації та функціонуванні грошової системи держави відіграють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Національний банк України.
Національний банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє собою сукупність платежів, що здійснюються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з ринковою економікою обмежена.
Нормативне регулювання безготівкового обігу здійснюється насамперед, на підставі Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», особливістю безготівкових розрахунків є те, що учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).
На даний час залишається гостро дискусійним питання про економічну сутність і правову природу так званих безготівкових грошей. Як свідчать факти, характерною рисою останніх десятиліть було безпрецедентне зростання, насамперед у розвинутих країнах Заходу і Японії, сучасних інформаційних технологій, які включають нові засоби звязку й обробки інформації, а також повязаних з цим капіталовкладень у цю галузь.
Список використаних джерел
1.Констутуція України від 28 червня 1996 року Інфодиск: Законодавство України, Вип. 09/2010.
2.Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. в ред. від від 15 лютого 2011 р.
3.Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. в ред. від 04 листопада 2011 р.
4.Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. в ред. від 15 лютого 2011 р.
.Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637.
.Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 № 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2003 за № 768/8089.
7.Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2004 р. за № 377/8976.
8.Алісов Є.О. Проблеми правового регулювання грошового обігу в України: Дис. ...канд. юрид. наук. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2006. - 445 с.
.Атлас З.В. Деньги и кредит (при капитализме и в СССР). - М. - Л.: Госиздат, 1930. - 459 с.
.Банківське право України: Навч пос. за заг. ред. А.О. Селіванова - К.: Ін. Юре, 2000. - 384 с.
.Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А.М. - К.: Ельтон, 1993. - 328 с.
.Берлин И.С. Теория финансов: Учеб. пособие. - М.: Изд-во Приор, 2000. - 256 с.
.Васюренко О.В. Банківські операції. Навчальний посібник - 4-те вид. - К.: Знання. - 2004 - 324 с.
.Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. 344 с.
.Воронова Л.К. Фінансове право України: - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.
.Грошевий В.М. Нове у банківському законодавстві України - Харків: Еспада - 2002.
.Демківський А.В. Гроші та грошовий обіг: навчально-методичний посібник, - К.: «ГРОТ», 1999 р.
.Ефимова Л.Г., Банковское право.издательство «Бек», М., 1994 г. 285 с.
.Заверуха І.Б. Банківське право. Посібник для студентів. Львів: Астролябія, 2002 - 222 с.
.Качан О.О. Банківське право: Навчальний посібник. - К.: «Юрінком Інтер», 2000. - 288 с.
.Комаров П.І. Банківське право. Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2002 р. - 357 с.
.Костюченко О.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по проблемам банковского права. - К. Криниця, 2003 - 320 с.
.Костюченко О.А. Банківське право України. К.: А.С.К. 2003 - 928 с.
.Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник - 3-є видання, - К.: Товариство «Знання», 2001.
.Лукашев О.А. Правове регулювання грошової системи України: Дис. канд. юрид. наук. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - 200 с.
26.Операції комерційних банків / кол. авторів - 4-те вид. змін і доп. - К.: Алерта, 2004. - 500 с.
27.Смит В. Происхождение центральных банков. - Тверь: Ин-т нац. модели экономики, 1996. - 283 с.
.Сударенко О.В. Проблеми вдосконалення класифікації грошових систем // Держава і право. - 2003. - Вип. 20. - С. 322-327.
.Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Пер. с англ. В.В. Белоскоков, К.Ю., Бурмистрова, Л.М. Бурмистрова и др. - М.: Издательство АСТ, 2001.
.Шереметьєва О. Поняття і сутність правового механізму управління грошовим обігом // Право України. - 2004. - № 4. - С. 70-72.