Рослинний світ Волинського Полісся
Вступ
волинський полісся
болото
Актуальність теми. Важливість рослин
у житті і розвитку суспільства помічена давно. Велика частка населення Землі
живе поблизу лісів, а то й у самих лісам. Вивчаючи спосіб життя людей протягом
історичного періоду і в наш час, можна побачити, що рослинний світ завжди був і
є важливим елементом в їх житті. Це і житло, і тепло, і комора харчових і
кормових продуктів, і будівельні матеріали, і хімічна сировина, і місце
відпочинку, і регулятор клімату, вологи. Знати всі ці функції рослинного світу
дуже важливо з метою їх раціонального і ефективного використання.
Волинська область - край озер,
річок, боліт і лісів. В далекі часи наша земля мала інший вигляд, ніж тепер.
Ліси були непрохідні, зарослі старезними дубами, грабами, буками, соснами.
Ніхто не рубав вікових дерев, і вони росли сотні літ, і валилися тільки під час
бурі. На їх місці виростав молодий ліс і ставав ще більшим і густішим. Через
гущавину пливли лісові потоки, порослі очеретами і водяними рослинами,
розливалися на всі сторони, творили озерця, болота і трясовини.
Об'єктом дослідження є рослинний
світ Волинського Полісся.
Предметом дослідження є його
використання, відтворення та охорона.
Метою дослідження є вивчення
сучасного стану рослинного світу Волинського Полісся.
Відповідно до мети досліджень передбачалось
виконання таких завдань:
- вивчити
сучасний стан рослинного світу регіону;
- його
поширення, відтворення, охорона та використання;
- вивчити
особливості рослинного світу в регіоні;
- опрацювати
заходи, спрямовані на поліпшення стану рослинного світу в регіоні.
Характеристика природи Волинського
Полісся
Волинська область розташована на
північному заході України, площа області складає 20.1 тис.км²
або 3% від загальної території України і межує на заході з Республікою Польща,
на півночі - з Республікою Білорусь, на сході - з Рівненською областю, на
півдні - з Львівською областю.
Поверхня області рівнинна, з
загальним похилом у північному напрямку. Максимальна висота над рівнем моря 292
м., мінімальна - 139 м. Північна частина області лежить у межах Поліської
низовини, що являє собою моренно-зандрову і терасну рівнину. В середній частині
області простягається Волинське пасмо, що складається з багатьох ізольований
горбів різної форми, південніше знаходиться денудаційна рівнина, утворена
озерно льодовиковими відкладами.
Клімат області
помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим вологим літом. Пересічна
температура січня - 4,6ºС
(абсолютний мінімум 39ºС),
а липня +18,8ºС
(абсолютний мінімум +39ºС).
Період з температурами понад +10ºС
становить 150-160 днів. Середня кількість опадів 550-640мм, середня висота
снігового покриву 11-13см.
На території Волинської області
протікає 130 річок, з них 70 - довжиною понад 10 км. У північно-західній
частині області проходить Головний Європейський вододіл, який розділяє басейни
Чорного і Балтійського морів, зокрема, басейнів Дніпра (річок Прип’ять, Стир,
Стохід, Турія) і Західного Бугу. Для річок характерне переважно снігове
живлення (60-70%). В результаті широкомасштабних осушувальних робіт значна
частина річок або їх ділянок втратили свій первісний вигляд і постають тепер у
вигляді магістральних каналів (верхів’я Прип’яті, Вижівки, Турії, Стоходу,
річок Коростинка, Копаївка, Конопелька).[3]
На території області знаходиться 220
озер загальною площею 14398 га, більшість з них карстового походження, зокрема
групи Шацьких, Згоранських озер, менше озер заплавного типу (площа 2750 га,
глибина 58,4 м), Пулемецьке (площа 1920 га, глибина 19 м), Турське (площа 1235
га, глибина 2,6 м).
В результаті проведення осушувальної
меліорації по області окремі озера, зокрема Шацької групи (Світязь, Прибич)
частково обміліли.
Болота області складають близько 350
тис.га з них торфовища 40 тис. га. Значна частина боліт 310тис.га в області
осушена протягом останніх кількох десятиліть, що негативно відобразилась на
загальному гідрологічному режимі річок, озер, лук, боліт, частковій їх
деградації, а також на зміні умов зростання рослинності і розмноження тварин, в
тому числі і занесених до Червоної книги України.
Серед зональних типів грунтів за
площею переважають дерново-підзолисті (511 тис.га), лучні (626 тис.га), менше
дернових (180 тис.га), лісостепових опідзолених (183тис.га), ще менше типових
чорноземів (72 тис.га).[11]
Територія Волинської області відноситься
до Західно-Української геоботанічної підпровінції. Лісами вкрито 656940 га
території області, що складає 31,3% території області. До головних
лісоутворюючих порід відносяться: сосна звичайна (57% від загальної площі
лісів), вільха чорна (13%), береза бородавчаста (13%), дуб черещатий (12%).
Серед лісів бори складають 22%, субори 37%, судіброви 35%, діброви - 6% вкритої
площі. Внаслідок значних об’ємів рубок головного користування проходить процес
зміни порід, причому збільшуються площі сосни, берези, зменшуються площі дуба.
В загальному, флора судинних рослин області складає 1525 видів, в тому числі
343 інтродуцентів і культиватів. На території області зростає 72 види рослин,
занесених до Червоної книги України.
Фауна хребетних області складає 387
видів, з них за класами: круглороті - 1, риби - 34, земноводні - 12, плазуни -
7, птахи - 269, ссавці - 64. На території області зустрічається 94 види тварин,
занесених до Червоної книги України.
Становлення рослинного покриву на
території Волинського Полісся
Сучасна рослинність області
формувалась у процесі тривалого історичного періоду. Окремі її елементи
знаходимо у складі теплолюбної арктотретинної флори, яку ще називають
гренландською за місцем її ймовірного походження. Тоді, у третинному періоді,
тут зростали пальма сабаль, секвойя, вільха, граб, бук, каштан, платан,
ліквідамбар, виноград, горіх.
З посиленням посушливості клімату в
кінці крейдового періоду формується нова тургайська або неморальна флора, в
якій переважають листопадні рослини - типові представники сучасних
широколистяних лісів: дуб, бук, граб, вільха, клен, липа. Помітно, що до складу
неморальної фауни входили і колишні арктотретинні види.
Одночасно з гір Східного Сибіру на
територію Європи поширились бореальні хвойні формування. У середині міоцену
вони поширились на західних рівнинах. Бореальні угрупування створювали ялина,
сосна, береза, модрина. У цих лісах зростали і арктоальпійські види: чорниця,
брусниця, верес, багно тощо. На початку плейстоцену частину бореальних
угрупувань поглинули дубові ліси, вбираючи до себе квасницю, веснівку,
грушанку, одинарник, ожину та чорницю. Але і ці неморальні рослинні угрупування
змушені були відступити на південь перед наступаючим фронтом льодовиків. Вони
піднялись у гори і частково залишились в острівних рефугіумах. Такі рефугіуми
існували не лише у Західній Європі, в Криму і на Кавказі, а й у Карпатах і
навіть на Поліссі (згадаймо рефугіум азалії понтійської на Рівненщині).[7]
У голоцені, після відступання
льодовиків, тобто 10-12 тис. років тому, на території області знову поширились
ліси. Спочатку це були острівні темнохвойні угрупування ялини, які займали
понижені ділянки рельєфу. Тепер від них залишились лише окремі острівні
локалітети ялини в Любомльському та деяких інших районах області.
Пізніше, близько 8 тис. років тому
ялинові ліси потіснили березняки і соснові бори, які рухались, навпаки, по
підвищеннях місцевого ландшафту. У той період вони складали основну рослинність
Волині. Лише в середньому голоцені з півдня на територію області стали проникати
широколистяні ліси, у першу чергу діброви та грабняки. Разом з ними
поширювались вільшаники, займаючи понижені долини річок та заболочені площі.
Флористичний аналіз Волинського
Полісся
Видовий склад сучасних судинних рослин на
території області вивчений досить детально. Територія Волинської області
відноситься до двох флористичних районів: Південнополіського і
Люблінсько-Волинсько-Малополіського (Додаток А).
За неповними підрахунками флора Волині складається з 1300 видів судинних
рослин. На Поліссі флора дещо бідніша і не перевищує 900 таксонів (Ященко,
1985). Місцева флора має багато спільного з Біловезькою пущею. Покритонасінні
становлять близько 92,4 % видового складу (Андрієнко, Шеляг-Сосонко, 1983).
Серед них переважають складноцвіті, злакові, осокові, розоцвіті, гвоздикові,
бобові, жовтецеві, ранникові, губоцвіті, зонтичні та хрестоцвіті. Представники
цих родин займають понад 54 % складу флори. На решту видів припадає близько 90
родин покритонасінних.[5]
За Є.М.Лавренком (1938) місцева
флора сформувалась переважно з трьох генетичних центрів: гумідного, аридного та
арктоальпійського. З першого розвинулись широколистяні та хвойні ліси. З
другого - степові елементи та ксерофітні рідколісся. З третього - елементи
трав'янистої альпійської рослинності. В цілому, флора Волині належить до
міграційного типу. Серед домінуючих її елементів виділяються бореальні види,
які складають близько 46 %. Разом з арктоальпійськими видами бореали сформували
хвойні ліси, луки та болота.
Степові види займають близько 18 %
складу флори. Вони посилюються на півдні, накопичуючись переважно на лесових та
карбонатних відкладах. Частково степові елементи потрапляють і до соснових
борів, підіймаючись на піщані дюни та прируслові гриви. Ці флористичні елементи
свідчать про перехідний характер місцевої флори на межі з Лісостепом.
Неморальні види складають до 16 %
флори і входять до поширених на Волині дубово-соснових, дубових та грабових
лісів. їх роль посилюється там, де бідні піщані грунти поступаються місцем
перед більш родючими опідзоленими грунтами. Спорадично трапляються інші
флористичні елементи: середньо-європейські, середземноморські, монтанні тощо.
Архегоніати налічують лише 48
судинних видів, з яких тільки 29 таксонів є аборигенними видами спорових
рослин. Решта - голонасінні. Однак останні в природі представлені лише 3
типовими видами: сосною звичайною, ялиною звичайною та ялівцем звичайним. У
садах і парках, а також серед лісових культур можна зустріти ще 16 видів.
Інтродуценти та культивати
сільськогосподарського використання складають 343 види. Тобто вони збагачують
флору приблизно на 25 %. Серед інтродуцентів чимало видів, які остаточно
натуралізувались у природних угрупуваннях: біла акація, клен ясенелистий,
пухироплідник калинолистий тощо. Інші (галінсога, ельшольція, онагра та ін.)
стали поширеними бур'янами на окультурених площах.[1]
За географічним походженням у складі
флори переважають палеарктичні та європейські види. їх близько 52,5 %. їм майже
не поступаються голарктичні види (18,9 %). Середземноморських видів лише 1,5 %,
а причорноморських - 0,9 %. Таким чином, ядро флори сформоване видами помірних
широт північної півкулі. На цьому фоні необхідно відзначити низьку ендемічність
флори області. Лише 2 види (гвоздика несправжня і молочай волинський) можна
віднести до цієї категорії, але й це умовно, адже вони трапляються і на
території сусідніх областей.
Синантропні види включають до свого
складу різні групи рослин. Сюди належить 74 види інтродуцентів, 269 видів
культиватів, а також до ЗО видів адвентивних рослин. Останні синантропами можна
рахувати лише частково.
За життєвими формами у флорі
переважають абсолютно трави. їх налічується 1233 види або понад 82 % видового
складу флори. Поруч з ними ростуть 104 види дерев, 148 - кущів, 15 -
чагарничків та напівкущиків (В.К.Терлецький та ін., 1995). За наведеним вище
переліком, до складу флори області разом з інтродуцентами та культиватами
входить 1525 видів судинних рослин, які об'єднуються у 654 роди і 142 родини.
Трав'янисті види належать переважно
до криптофітів (617 видів або 41 %) та терофітів (409 видів або 29,4 %).
Порівняно багато представлені у складі флори гідрофіти (52 види або 3,7 %), що
пов'язано з обводненістю значної частини території області.[2]
Більша частина місцевих рослин є літньозеленими (1358 видів або 89 %). Лише 58
видів є зимовозеленими. Серед них чимало реліктів давньої арктоальпійської
флори: брусниця, зимолюбка, вовчі ягоди пахучі тощо. У складі флори є 50 видів
ефемероїдів і 4 види ефемерів. Видовий склад судинних рослин має значне
господарське використання. Видів з особливими декоративними властивостями
нараховується 389. Серед лікарських рослин налічується 252 види, медоносних -
154, кормових - 138, технічних - 107. Судинні рослини присутні у складі флори з
неоднаковою частотою трапляння. Більшість із них (987 видів або 65,8 %) є
типовими для місцевої флори і зустрічаються в певних рослинних угрупованнях та
геоботанічних районах. Поодиноко трапляються близько 80 видів, які прив'язані
до вузьких екологічних ніш. Рідкісні та зникаючі види у складі флори налічують
92 види (6,1 %), з яких 52 види занесено до Червоної книги України.
Рослинний світ Волинського
Полісся. Лісова рослинність
Ліси Волині, як зазначалось вище, формувались у
післяльодовиковий період. Ще близько тисячі років тому практично вся територія
області була вкрита лісами. Назва Полісся, яку у XIII ст. наводить Іпатієвський
літопис, пояснюється наявністю вже значної кількості обезліснених площ - полів,
що з'явились на цій території внаслідок діяльності людей.
Вже з ХІ-ХІІ ст. на Київській Русі існували
межові знаки, які визначали приватні володіння лісами, про що відзначено у
законодавчих актах «Руської правди». Однак ще у XVI- XVII ст. волинські ліси
займали переважну більшість площ, наскільки це можна судити з карт відомого
інженера Г. Боплана (1650) та В. Кордта (1938). З розвитком промисловості,
розширенням орних площ волинські ліси у XVIII ст. зменшились до окремих масивів
(Генсірук, 1975), а площа лісів знизилась порівняно з початком тисячоліття у
4,5 рази (Танфільєв, 1894). Зокрема, лісистість Волині становила у 1796 р. -
43,7 %, у 1861 р. - 40,5 %, у 1887 р'. - 23,4 %, а у 1914 р. - 25,4 % (Цвєтков,
1957). Станом на 1973 рік лісистість області піднялась до 31,7 %, а за
рекомендаціями вчених (Молчанов, 1957; Генсірук, 1975) повинна становити не
менше 40 % території.
Сучасне поширення лісів характеризується
розмежованістю окремих масивів. Чисті сосняки концентруються переважно у
північній частині області. За матеріалами лісовпорядкування у 1988 р. площа
лісів на Волині становила 931,6 тис. га, з яких 695,5 тис. га припадає на
Держлісфонд. Вкрита лісом площа складає 371,3 тис. га. Проте ця площа охоплює
переважно молодняки та середньовічні насадження. Стиглих та перестиглих лісів
не більше 5 %, що свідчить про цілковите виснаження лісових ресурсів області
рубками головного користування у попередні роки. В цілому ліси області
малопродуктивні і запас деревини у стиглих насадженнях становить менше 300 куб.
м/га.[5]
Лісовий фонд області складають сосняки (224,9
тис. га), діброви (55 тис. га) та березняки (37 тис. га). Решта припадає на
вільшаники, грабняки, осичники тощо. Переважна більшість масивів належать до
ІІ-Ї групи (331,3 тис. га), які мають обмежене експлуатаційне значення.
Водорегулюючих та захисних лісів І групи в області - 97 тис. га. Запас деревини
у лісах перевищує 50 млн. куб. м. Щорічно рубками головного користування
заготовляють до 300 тис. куб. м, що не перевищує розрахункової лісосіки.
Щороку в області висаджують близько 1500 га
лісових культур і проводять сприяння природному оновленню на площі до 200 га.
Роботи по догляду за лісовими культурами охоплюють 11,3 тис. га. Однак низький
рівень екологічної свідомості населення приносить волинському лісові значні
матеріальні збитки. Зокрема, щороку в межах області трапляється близько сотні
лісових пожеж, які знищують значні площі насаджень.
Недеревна продукція лісу, зібрана в процесі орг
анізованих заготівель, визначається 1,5 тис. т дикорослих плодів та ягід, 37 т
лікарської сировини, 10 т меду тощо. Площа лісових плантацій складає 1,2 тис.
га.
Основні лісові формації мають такі характерні
риси:
Соснові ліси
Соснові ліси за видовим складом займають
проміжне становище між угрупуваннями тайги та широколистяними лісами. Вони
зростають на піщаних та супіщаних дерново-підзолистих грунтах або на торфяниках
у пониженнях рельєфу. Сюди належать сосново-лишайникові, сосново-зеленомохові,
сосново-орлякові та сосново-сфагнові групи асоціацій (Андрієнко, Шеляг-Сосонко,
1983).
Сосново-лишайникові асоціації
зустрічаються фрагментарно на підвищеннях горбів. Флористичне
ядро цих лісів становлять бореальні види з широким голарктичним ареалом,
зокрема верес звичайний, брусниця, гвоздика несправжньорозчепірена. Сосна тут
порівняно невисока (до 14 м) та розріджена. Іноді до неї домішується береза
повисла. Підлісок у цих лісах відсутній. Лишайники, зокрема кладонії та
кладіни, складають подушки та куртини сріблястих килимків. Саме ці ліси
особливо небезпечні для вогню.
Сосново-зеленомохові та
сосново-чорницево-зелено- мохові асоціації на Волині переважають. Вони
розміщуються на схилах з більш багатими та краще зволоженими грунтами.
Флористичне ядро цих лісів теж складають бореальні
види: чорниця, лохина, плаун булавовидний, ожика волосиста, грушанка
круглолиста. Деревостан сосни І-ІІ бонітету, заввишки до 26 м, повнотою
0,6-0,8. З сосною часто зустрічаються береза повисла і береза пухнаста. Іноді
можуть бути розріджені кущі підліску. Трав'янисто-чагарниковий ярус складає до
80 % проективного покриття. Тут зосереджено основні запаси чорниці та інших
ягід брусничних. Моховий покрив складає до 70 % проективного покриття і
особливо розвинений у зеленомохових асоціаціях. З мохів переважають плевроцій
Шребера та дикран зморшкуватий.[6]
Сосново-орлякові ліси зустрічаються
зрідка, але займають значні площі. Вони розміщуються на рівнинних ділянках з
дерново-підзолистими піщаними грунтами. Під наметом сосни та берези тут можна
зустріти дуба, який росте у пригніченому стані. У підліску, якщо він є, ростуть
бруслина бородавчаста, зіновить Цингера, дрік красильний, Трав'яно-чагарниковий
ярус густий. Поруч з боре- альними видами (орляк, чорниця, омовдь) зростають і
неморали (герань криваво- червона, просянка, перлівка). Тому сосново-орлякові
ліси є перехідними між сосновими та дубово-сосновими формаціями.
Сосново-сфагнові ліси
розміщені у пониженнях та на межі боліт. Вони формуються на торфяниках. Сосняки
тут IV класу бонітету, заввишки до 15 м, при повноті до 0,6. До сосни
домішується береза. Підлісок розріджений з верби сірої, верби вушкатої,
крушини. У складі трав'яно-чагарникового покриву, який має близько 90 %
покриття, поширені багно, лохина, молінія, андромеда, пухівка, журавлина.
Моховий покрив густий (до 70 % покриття) і складений з сфагнумів, місцями
рунянки.
Дубово-соснові ліси
Дубово-соснові ліси досить поширені на Волині.
Вони належать до підтайгових формацій, хоч саме у них проходить поєднання
бореальних та неморальних елементів флори. Ці ліси - двоярусні.
Сосновий ярус вищий і становить 0,3, а дубовий
під ним густіший і становить близько 0,6 повноти Під лісовим наметом досить
густий підлісок і трав'яно-чагарниковий ярус. Дубово-соснові ліси ростуть на
більш багатих гумусом супіщаних грунтах. До складу формацій входять 2 групи
асоціацій: дубово- сосново-ліщинова і дубово-сосново-крушинова.
Дубово-сосново-ліщинові ліси займають добре дреновані ділянки з свіжими
грунтами. Сосна у першому ярусі сягає 25 м заввишки, дуб у II ярусі - лише 20
м. За продуктивністю дуб також поступається сосні. Він має вторинне походження
у цих угру- пуваннях.
Поруч з дубом можуть траплятись груша,черешня. У
підліску разом із ліщиною зростають брусниця бородавчаста, зіновить руська.
Трав'яно-чагарниковий ярус з покриттям до 60 % складається з кількох десятків
видів. У ньому можуть панувати бореальні (орляк, чорниця) або неморальні (конвалія,
копитняк) види. Мохи зустрічаються спорадично, зростаючи окремими подушками або
куртинами
Дубово-сосново-крушинові асоціації займають
більш зволожені ділянки понижень та річкових долин з глибшим гумусовим шаром
грунту. Сосна у першому ярусі відзначається 1-11 класом бонітету. Дуб дещо
нижчий. До нього домішуються береза, осика, вільха чорна.
Підлісок досить густий з крушини, ліщини,
горобини, бруслини, сви- да. Нижче переважають бореальні види (веснівка
дволиста, куничник), до яких домішуються представники неморального комплексу.
Мохи не перевищують 10 % покриття.
Дубові ліси
Дубові ліси переважають у південній частині
області й мають острівний характер. Вони зростають на більш багатих
дерново-підзолистих супіщаних грунтах підвищеної карбонатності. У складі
формації зустрічаються три групи асоціацій: дубово-ліщинова, дубово-крушинова
та дубово-грабова
Дубово-ліщинова асоціація найбільш поширена.
Саме у цій групі асоціацій найкращі дубові ліси Волині, в яких дуб досягає
висоти ЗО м при діаметрі стовбурів близько 0,5 м. Поруч з головною породою
ростуть осика, клен гостролистий, липа, береза повисла. Підлісок є густим, де
переважає ліщина. Там же поширені бруслина, горобина, крушина, глід та інші
види. Можуть траплятись зарості малини і ожини нессенської. Трав'яний покрив
густий, займає до 50 % покриття. Переважають неморальні види: підмаренник,
копитняк, переліски. Поруч з ними ростуть і бореальні види: квасениця,
веснівка. У залежності від домінантів виділяють веснянкову, безщит- никову,
конвалієву, зірочникову та інші асоціації.[8]
Дубово-крушинові ліси займають більш понижені та
перезволожені ділянки. Вони менш продуктивні і дуб тут ІІІ-ІV
класу бонітету, до 20 м заввишки. До нього домішуються береза, граб, вільха
чорна, осика. Підлісок добре розвинений із зімкненістю понад 0,5. Переважає
крушина, яка іноді створює густі зарості. З нею зростають горобина, бруслина,
ожина сиза та інші види. Там, де підлісок густий, трави мають до 30 %
проективного покриття. У протилежному випадку покриття травостою збільшується
вдвічі. Переважають бореальні види: молінія, веснівка, каман або неморальні:
осока трясучковидна, безщитник, зірочник та інші види.
У південній частині області
невеликими масивами поширені дубово-грабові ліси. Вони займають бідніші грунти
на підвищеннях рельєфу. Ці ліси, як правило, двоярусні. Верхній намет
складається з дуба. Він розріджений, до 26 м заввишки, з крислатими кронами.
Тому такі діброви відзначаються періодичними врожаями жолудів. Однак
відновлення під наметом лісу за кілька років відмирає. Основним конкурентом
дуба тут виступає граб, ярус якого на 4-8 м нижчий від дубового. Підлісок
розвинений слабо. Подекуди трапляються кущі ліщини, бруслини бородавчастої та
інших видів. В цих лісах переважає розріджений трав'яний покрив, проективне покриття
якого рідко досягає 40 %. У ньому поширені копитняк, яглиця, підлісник, а також
інші неморальні види. Тут значно менше представників бореального комплексу, хоч
зустрічаються одинарник, квасениця.
Вільхові ліси
Вільхові ліси трапляються рідко. Окремі ділянки
вільшаників можна знайти у долинах річок вздовж заплав і терас з вогкими та
сирими дерновими грунтами. Деревний ярус складається з вільхи клейкої, до якої
домішуються іноді ясен, в'яз, осика, береза пухнаста. Насадження відзначаються
якістю і належать до І-ІІ класів бонітету. Підлісок розвинений і багатий
видами. Тут зростають черемха, горобина, свид, верба сіра, малина тощо. Вони
створюють густі хащі. Проективне покриття травостою сягає 70 %. Домінують
кропива, калган, жовтяниця.
Березові ліси
Березові ліси є вторинними на Волині. Вони
з'являються на місці колишніх соснових або дубово-соснових. Едифікатором таких
похідних лісів виступає береза повисла, у більш вологих умовах - береза
пухнаста. До них часто домішуються граб, осика, вільха клейка. В оптимальних
умовах зростання береза досягає 24 м заввишки і створює деревостани 1-11 класу
бонітету із зімкненістю крон до 0,8. Другий ярус виражений слабо або його немає
зовсім. У трав'яному покритті повторюються види материнських насаджень, але у
цьому випадку покриття трав зростає на 20%. Виділяють зеленомохові, орлякові,
вересові та чорницеві асоціації березових лісів. Іноді їх місце займають
куничник, орляк, тонконіг, свербіжниця.[6]
Динаміка лісової рослинності
пов'язана переважно з антропогенною діяльністю. Сюди належать не тільки рубки
головного користування, але й лісові культури та реконструкції насаджень, які
виконуються здебільшого у монокультурному спрямуванні. Щодо складу порід, то
слід відзначити інтенсивну заміну корінних насаджень на похідні.
Болотна рослинність
У північній частині області болота поширені
найбільше і подекуди займають понад 10 % території (Ратнівський, Любешівський,
Камінь-Каширський і Старовижівський райони). Північні болота належать
дооліготрофного типу і характеризуються низькою біологічною продуктивністю.
Дещо менш поширені тут мезотрофні болота. Нижче умовної лінії Турійськ - Голоби
- Колки болота обох означених типів трапляються лише фрагментарно. Із загальної
площі боліт близько 80 % площі припадає на евтрофні болота. Вони займають
пониження у долинах річок та поблизу озер, а тому відрізняються постійним
перезволоженням, багатими грунтами та високою біологічною продуктивністю.
Болота виникли у міжльодовикові періоди, коли
відкриту від криги землю вкривали рослини. Останні відмирали, оторфовувались.
Болота з'являлись і на місцях колишніх водойм, де теж накопичувались відмерлі
рештки рослин. Ці ділянки заростали мохами і. отримали постійне перезволоження.
Такі окислені грунти містять не більше 700 мг розчинних солей. Тому на них,
крім мохів, зростають лише специфічні для боліт види рослин: хвощі, осоки,
очерет, верби, берези тощо. На евтрофних болотах кислотність порівняно
незначна, а торф багатий азотом і добре розкладений.
Верхові оліготрофні болота повільно розвиваються,
проростаючи вгору щороку на 10-20 мм за рахунок маси мохів сфагнів. Евтрофні
болота наростають вгору повільніше, близько 1 мм/рік, завдяки кращому
розкладанню рослинних решток. Горизонтально болота зростають приблизно на 15 см
в радіусі щороку.[6, 8, 9]
Болота Волині вивчались досить детально. Місцеві
болота утворились на місці реліктових понижень та долин після відступання
льодовиків. Більшість місцевих річкових долин заболочені повністю або частково.
На підвищеннях їх заступають луки, чагарникові зарості та ліси. Площі окремих
боліт коливаються від 1 до 1000 га. Найбільші площі боліт знаходяться вздовж
долини річки Прип'ять. Однак ці території тепер здебільшого меліоровані.
Глибина торфу пересічно становить
1,6 м, а в окремих випадках досягає 7-13 м. Внаслідок меліоративних робіт
болота влітку можуть залишатись без води. Станом на 1995 р. було меліоровано
понад 50 % заболочених територій. Однак у господарстві використовують лише 28 %
меліорованих земель. Це здебільшого сіножаті та пасовища. Врожайність сіна на
таких площах нижча від природних лук і не перевищує 10-20 и/га.
Евтрофні болота
Евтрофні болота найбільш поширені. На них
зростають дерева вільхи клейкої та берези пухнастої, а також кущі верби сірої,
верби тритичинкової, крушини тощо. Трав'яний покрив складається переважно з
осоки високої, загостреної, гострої та ін. Поруч із ними поширені очерет,
пухівка, вовче тіло. Серед евтрофних боліт ботаніки виділяють 4 групи формацій:
лісові, чагарникові, трав'янисті та трав'яно-мохові болота.
Лісові ефтрофні болота трапляються рідко і
бувають березовими або вільховими. Деревний ярус виражений добре. Підлісок може
бути навіть відсутній. Трав'яний ярус має до 80 % покриття і складається
переважно з осок. Мохи густі, але зростають купинами. У чорновільхових
асоціаціях мохів майже немає.
Чагарникові евтрофні болота трапляються частіше,
але займають незначні площі, переважно на місці понівечених рубками або
пожежами лісів, де відновлення лісоут- ворюючих порід затрималося. Тому такі
болота мають вторинний характер. Цьому ж сприяє і запустіння меліорованих
угідь. Основні компоненти чагарникових боліт - верба сіра, тритичинкова,
п'ятитичинкова, розмаринолиста та інші. Часто вони створюють хащі, до яких
домішуються крушина, калина, черемха. Трав'яний покрив різнорідний. Це можуть
бути монодомінанти: очерет, осока висока, кропива. В іншому випадку ярус
насичений десятком-двома гігрофітних видів. Моховий покрив із сфагнів та
гіпнових мохів розвинений добре. Трав'яні болота подібні до чагарникових, але
відрізняються меншим (до 40 %) покриттям чагарників. Це типовий для Волині тип
боліт у долинах річок. Едифікаторами угрупувань виступають переважно різні види
осоки, іноді очерет, рогіз. Мохів звичайно небагато і вони трапляються
мозаїчно. До складу трав'яних боліт входять осокові, очеретяні, лепехові,
великолепешнякові та хвощеві формації.
Трав'яно-мохові болота також поширені в межах
області на других терасах річок та улоговинах. Це трав'яно-сфагнові або
трав'яно-гіпнові угрупування з високим ступенем обводнення. Трав'яний покрив
розріджений і до нього входять купинні та кореневищні види осок, пухівки,
молінія та інші види. Поодиноко трапляються дерева й кущі В результаті осушення
евтрофних боліт спочатку випадають мохи та пухівки. Розростається куничник,
тонконіг та костриця. Пізніше гігрофільні трави випадають повністю, а на їх
місці, крім зазначених вище видів, з'являються суховершки, гравілат, гірчак,
ракові шийки, м'ята. Травостій стає лучним. Однак, з роками продуктивність
травостою знижується і з руйнуванням шару торфу рослинний покрив майже повністю
деградує.[10]
Мезотрофні болота
Мезотрофні болота ще називають перехідними. Вони
займають улоговини та піщані тераси річок. Серед цих боліт виділяють лісові,
чагарникові і трав'яно-чагар- никові групи формацій. Усі вони мають у своєму
складі сфагнові мохи.
Лісові болота досить поширені в області. Серед
них переважають березово-соснові, соснові та березові формації, які
відрізняються складом деревного ярусу з сосни, берези пухнастої. Під ним
розвинений підлісок із крушини та різних видів верб. Трави, переважно осоки,
очерет і молінія досить густі та високі. Шар сфагнових мохів тут майже
суцільний.
Чагарникові болота відрізняються розрідженим
деревним наметом та заростями кущів. Трав'яно-чагарникові болота з'являються на
площах із значним ступенем обводнення. Дерев і кущів на них мало. Серед трав
переважають осоки, очерет, молінія і в залежності від домінантів виділяють
осоково-сфагнові, очеретяно-сфагнові, молініє- во-сфагнові болота.[8]
Оліготрофні болота
Оліготрофні болота - це одне із найцікавіших
утворень природи і трапляються майже виключно на Західному Поліссі. Ці болота
формуються на вододільних рівнинах і відзначаються бідним мінеральним
живленням. У пониженнях практично завжди тут присутня вода, над якою підносяться
купини трав і чагарників. Оліготрофні болота поділяються на лісові сфагнові та
просто сфагнові.
Лісові сфагнові болота відрізняються наявністю
соснового ярусу і розміщуються вздовж краю верхового болота. Деревостан з сосни
та берези - розріджений та невисокий. У підліску розростаються багно,
андромеда, численні верби. Часто трапляються зарості журавлини та лохини. Серед
трав поширені пухівка, ринхоспора, шейхце- рія та інші види. Моховий покрив -
густий та однорідний. Лісові болота складаються переважно з
сосново-чагарничково-сфагнових, сосново-чагарничково-пухівково-сфаг- нових та
сосново-пухівково-сфагнових асоціацій.
Сфагнові болота зустрічаються порівняно рідко,
іноді вони мають у своєму складі рідкостійну сосну заввишки близько 2 м. Кущів
тут теж мало, переважають верби, крушина, багно. Трав'яно-чагарничковий ярус
розвинений краще. Моховий покрив суцільний і складається з сфагнів. Серед них
купинами підіймаються пухівки, осоки та інші трави.
Руйнування оліготрофних угрупувань після
меліорації триває повільніше, але відрізняється безповоротністю процесу.
Першими зникають представники трав'яно-ча- гарничкового ярусу. Прогресують
дерева і кущі. Тоді на місці болота виростає ліс або чагарникові зарості.[8]
Лучна рослинність
Луки поширені у північних районах області, де
менше орних грунтів, і займають близько чверті всіх земельних угідь. На
підвищеннях рельєфу зберігаються суходільні материкові луки, що виникли на
місці колишніх лісів. Заплавні луки формуються у долинах річок на багатих
грунтах. У флористичному відношенні на луках переважають представники
бореальної та голарктичної рослинності. Усі луки поділяються на суходільні,
низинні та справжні заплавні.
Суходільні луки області складаються з
мезофільних, гідромезофільних крупнозлаково-різнотравних та
дрібнозлаково-різнотравних формацій. Серед перших переважають кострицеві,
пачевицеві, тонконогові асоціації. Частково до складу травостою домішуються
осоки і численні злаки. Флористичний склад таких лук багатий і може сягати 50
різних видів, переважно злаків, метеликових, складноцвітих та гвоздикових.
Дрібнозлаково-різнотравні луки займають більш
сухі та бідні грунти, а тому поступаються попереднім формаціям у продуктивності
приблизно вдвічі. Ці угруповання створюють пахуча трава, трясучка, тонконіг
разом з перстачем сріблястим, суховершками, маренкою. Видовий склад цих лук
дещо менший, але теж налічує до 40 таксонів.[4]
Найменш продуктивні суходільні формації на
пустошах і піщаних схилах. Там переважають угруповання біловуса з невисоким
трав'яним покривом і видовим складом близько 10 таксонів. На піщаних пустошах
часто трапляються ділянки була- воносця з розрідженим трав'яним покривом
монодомінантного типу.
Низинні луки займають пониження річкових долин і
поділяються на болотисті, торф'янисті та пустищні. У складі перших переважають
формації осок, тонконогу, пачевиці, лепешняків. Травостій в них дуже густий та
високий. Мохів на таких ділянках мало, але від випасання худоби їх участь у
складі угруповання збільшується.
Торф'янисті луки займають заболочені низини з
торф'яними грунтами. У цих умовах зростають злаково-торф'янисті та
осоково-торф'янисті формації з молінії, щучників, калюжниці, осок, м'яти. Мохів
тут більше, особливо в мікропониженнях.[4]
Заплавні луки утворюються в долинах річок, де
періодично відбуваються повені. Тому грунти під такими луками багаті, а сам
травостій високий. Домінують тимофіївки, костриці, куничники. Поруч з ними
зростають пачевиця, тонконіг, горошок, конюшина та інші види, У залежності від
домінантів серед заплавних лук виділяють різнотравно- злакові, злакові та
злаково-різнотравні формації. Відповідно до режиму зволоження заплавні луки
можуть бути болотистими або трав'янистими.
В цілому по Волині переважають низинні та
заплавні луки, серед яких найбільше болотистих та торф'янистих. Осушувальні
меліорації істотно змінили лучну рослинність. Змінилась їх ярусна структура і
зменшилась біологічна продуктивність. Нові фітоценози схильні до подальшої
деградації спочатку до стану дрібноосокових, а пізніше і до ситникових
угрупувань.
Прибережна і водна рослинність
Прибережні рослини займають мілководдя і мають
зануреними лише корені та нижні частини стебел. Такі угруповання створюють
значні зарості вздовж поліських річок та озер, сягаючи до глибини 2-2,5 м.
Найбільш характерними є формації очерету, куги, хвоща, рогозу, які розвиваються
переважно як монодомінантні угруповання. Поруч з ними ростуть лепеха, їжача
голівка, стрілолист та інші види. Ці зарості трав утворюють густі та пишні
хащі, оберігаючи таким чином береги від руйнуваннь.
Водна рослинність надзвичайно різноманітна. Вона
розростається у всіх водоймах. Русла багатьох річок вкривають зарості
стрілолиста, які зовнішнім виглядом дуже відрізняються від рослин цього ж виду,
які зростають на березі. На плесах і в заводях панують латаття, глечики жовті,
жабурник, рдесник, які створюють мереживо плаваючих на поверхні листків.
На мілководдях розростаються водний жовтець,
пливушник, ряска. Зарості різака вкривають поверхню води настільки, що водойма
повністю ховається під ними на весь період вегетації.
Значну загрозу водній фауні та флорі створює
адвентивний вид елодеї, яка особливо розростається у водоймах із стоячою водою
(Додаток В). Загниваючи, маса елодеї призводить не лише до задухи риби, а й до
відмирання аборигенної водної рослинності. У багатьох поліських озерах, де
відсутні придонні джерельні витоки, водні рослини, відмираючи, створюють
потужні відклади сапропелю. Внаслідок цього озера поступово міліють, заростають
і перетворюються на болота.[11]
Геоботанічне районування волинського
полісся
Останнє районування республіки, а значить і
Волині, виконано у 1977 р. групою співробітників Інституту ботаніки АН України
у складі Ю.Р.Шеляг-Сосонка, Є.М.Брадіс та Т.Л.Андрієнко. Волинська область
належить до Поліської підпровінції і лежить у західній частині
Східно-Європейської провінції Європейської широколистяної зони. Означена
підпровінція порівняно мало розорана. Природні рослинні комплекси збереглися
майже на половині її території. Саме тут розміщуються дубово-соснові та дубові
ліси, які часто переходять у чисті соснові деревостани.
Поліська підпровінція найбільш північна у складі
Східно-Європейської провінції в межах України. Вона займає Поліську низовину та
Волинську височину. У ній переважають дубово-соснові ліси, присутність яких
зумовлена піщаними водно-льодовиковими та льодовиковими відкладами. Ці ліси
поширюються далі на схід України, створюючи характерні поліські ландшафти.[7]
Більша частина підпровінції віднесена до
Ковельсько-Сарненського (Західно-Поліського) геоботанічного округу (Додаток Б).
Він складається з 5 районів, кожен з яких має свої рослинні комплекси. Зокрема,
Ратнівсько-Любешівський район простягнувся вздовж заболочених берегів р.
Прип'ять (у західній частині ці площі тепер меліоровані), що зумовлює поширення
сосново-зеленомохових, переважно чорницевих лісів. У залежності від рельєфу
терас річки розподіляються орлякові, різнотравні і навіть сухі лишайникові
асоціації. У низинах їм протистоять заболочені лохиново-рунянкові або сфагнові
угрупування. За якістю ці ліси поступаються чорницевим (відповідно IV і II
класи бонітету). На моренних та крейдових горбах зустрічаються високоякісні
дубово- соснові різнотравні угрупування І класу бонітету. Однак, їх небагато і
вони мають острівний характер поширення. У Ратнівському і Любешівському районах
існують ділянки ялинових лісів. У долинах річок і на заболочених низинах
зростають вільхові та березово-вільхові ліси з багатим різнотрав'ям. Є тут
заплавні та материкові луки, які складаються із злакових та осокових формацій.
Болота евтрофні заплавні поширені на площі 47 тис. га. Оліготрофних та
мезотрофних боліт тут не більше 2,8 тис.га.
Зарічнянсько-Висоцько-Сарненський геоботанічний
район знаходиться у східній частині області (Додаток Б). Тут наявна висока
заболоченість на пісках. Переважаюпь евтрофні болота. Однак частка оліготрофних
та мезотрофних боліт у цьому районі зростає до 25 %. Менше тут і озер, яких
особливо багато у Ратнівсько-Любешівському районі. Орних грунтів не більше 10
%. Ліси займають понад 40 % території. Це переважно сосново-чорницеві та
сосново-рунянково-сфагнові формації. Трапляються грабово-соснові та
дубово-грабово-соснові деревостани. Тут острівцями поширені й ялинові ліси.
Ковельсько-Маневицький район займає більшу
частину Волинської моренної гряди, на якій поширені різні асоціації соснових
лісів: від вересових та лишайникових до чорницево-зеленомохових і
осоково-гіпнових. Розораність грунтів сягає 50 %. Долини річок Турія, Вижівка,
Стохід багаті заплавними луками, які займають близько 40 %' площі території району.
Болота концентруються у північно-східній частині району і належать до
евтрофного типу.[7]
Турійський геоботанічний район займає
південно-західну частину підпровінції. Тут поширені більш родючі, переважно
перегнійно-карбонатні грунти. Майже половину їх розорано. Природні угрупування
збереглись порівняно мало і становлять менше 35 % площі. Більшість
дубово-соснових і грабово-дубових лісів знищена і замінилась похідними
осиковими та березовими асоціаціями. Краще зберігся великий Губинський лісовий
масив у Локачинському районі з дубових, дубово-соснових та грабово-дубово-со-
снових насаджень. Особливу цікавість викликають тут липово-дубові деревостани
(Шеляг-Сосонко, 1969). Поруч з ними трапляються березняки та вільшаники. Боліт
у районі порівняно менше. Вони евтрофні, осокові з верболозом і березою. У
долинах річок переважають повзучомітлицеві, звичайноосокові та
червонокострицеві луки. Однак вони дуже заболочені і частково зруйновані
меліораціями.
Цумансько-Костопільський геоботанГчний район має
рівнинний рельєф, створений потужними супіщаними відкладами. Залісненість
території району становить близько 40 %. Це сосново-дубові високобонітетні
ліси, під наметом яких зростають ліщина, орляк, щитник та безщитник. Є й чисті
діброви І класу бонітету. На схилах надзаплавних терас трапляються
липово-дубові деревостани. На півночі зростають чисті сосняки з чорницею і
орляком. У районі багато лук, які займають близько 15 % території. Вони
групуються у долинах річок Стир і Горинь. Серед цих лук переважають кострицеві,
мітлицеві й тонконогові формації. На піщаних пустошах трапляються рідкостійні
угруповання булавоносця, характерні для поліських районів (Лихобабіна, 1972).
Боліт мало і вони розміщені у долинах малих річок.. Болота евтрофні, осоково-
гіпнові та чорновільхові. Орних грунтів близько 35 %.
Луцько-Рівненський геоботанічний округ займає
південну частину області і знаходиться в межах Волинської височини з невисоким
горбистим рельєфом (Додаток Б). Тут поширені сірі та чорноземні опідзолені
грунти. Більша частина території розорана і лише 19 % площі становлять природні
рослинні угрупування, у тому числі 9 % припадає на ліси. Ліси займають горби і
крутосхили. Посилюється роль граба і дуба. Ліси переважно грабово-дубові,
грабові та дубово-соснові (Козій, 1963; Шеляг-Сосонко, Куковиця, 1971).
Територія округу поділяється на 3 райони (Додаток Б).
Сокальсько-Торчинський район знаходиться в
західній частині округу. Тут переважають дубово-соснові, іноді навіть чисті
соснові насадження. В них багато ліщини, маренки і квасениці. Менше
дубово-грабових і дубових лісів. Є ділянки вільшаників, які тяжіють до долин
річок. Там же багато, до 80 % площі, заплавних лук - мітлицевих, кострицевих,
осокових та щучникових. Боліт тут мало, здебільшого вони знаходяться у
верхів'ях річок. Болота - очеретяні, рогозові, хвощеві та осокові.
Барковицько-Рівненський район знаходиться у
східній частині округу (Додаток Б). Горбистість території сильно виражена.
Грунти переважно сірі та чорноземні, більш багаті. Ліси здебільшого
грабово-дубові та чисті дубові з яглицею, маренкою та ожикою в трав'яному
покриві. Луки багатші за продуктивністю та видовим складом. Часто трапляються
заболочені ділянки лук, які характерні особливо для ділянки річки Стир. На
схилах південної експозиції трапляються типові степові ділянки. Боліт мало, а
серед них переважають трав'яні та трав'яно-мохові, що йдуть вздовж річкових
долин. Є й віль- шано-очеретяні болота.[7]
Повчансько-Мізоцький геоботанічний район займає
лише незначну площу південніше долини р. Липа з розчленованим горбистим
рельєфом. Орні грунти займають близько 60 % площі. З лісів переважають
дубово-грабові та похідні грабові формації з копитняком, ожикою та яглицею. У
підліску багато ліщини та бузини чорної. Сосняки лише культурного походження.
Луки і болота подібні до відповідних типів рослинності попереднього району.
Висновки
Типові представники рослинності
Волинського Полісся є дуб, бук, граб, вільха, клен, липа, створювали ялина,
сосна, береза, модрина, чорниця, брусниця, верес, багно та ін.
Лісовий фонд області складають
сосняки (224,9 тис. га), діброви (55 тис. га) та березняки (37 тис. га). Решта
припадає на вільшаники, грабняки, осичники тощо.
Евтрофні болота найбільш поширені.
Серед евтрофних боліт ботаніки виділяють 4 групи формацій: лісові, чагарникові,
трав'янисті та трав'яно-мохові болота.
Серед мезотрофних боліт боліт
виділяють лісові, чагарникові і трав'яно-чагар- никові групи формацій. Усі вони
мають у своєму складі сфагнові мохи.
Оліготрофні болота - це одне із
найцікавіших утворень природи і трапляються майже виключно на Західному
Поліссі. Оліготрофні болота поділяються на лісові сфагнові та просто сфагнові.
Серед рідкісних, або мало поширених,
поліських видів слід вказати на язичника сибірського, виростання якого в межах
України обмежене не лише болотними і вогкими луками Волинського Полісся, на
ломикамені - болотний та зернистий. Перший вид поширений на торфовищах
Волинського Полісся, другий - на його луках. Лише в соснових лісах Волинського
Полісся виростає тисдалія голостебла, а на північному заході Полісся та у
Волинському Лісостепу на осоково-мохових болотах трапляється осока Девеллова.
На Волинському Поліссі середі лісів і чагарників виростає ожина мохнастостебла,
по берегах річок - вовчуг колючий, по суходільних луках - армерія видовжена, по
сухих вапнякових схилах - горлянка ялинковидна. Для узлісь, лісових лук
Волинського Лісостепу характерне жовтозілля Бессера, а для боліт цієї території
- меч-трава болотна.
Велику зацікавленість
викликає група видів, поширених, з одного боку, по луках, лісах, болотах
Волині, а з другого - та, що росте в передгір'ях і по гірських схилах
Українських Карпат. Це, зокрема, жовтець трансільванський, живокіст
серцевидний, апозерис смердючий, дріоптерис гірський, куничник вільненський,
сашник іржавий та ін.
За попередніми даними, флора
Волинської області налічує близько 1300 видів вищих спорових і насінних рослин,
які належать приблизно до 100 родин і понад 450 родів.
У зв'язку з різноманітністю
рослинного покриву (тут поширені ліси, луки, болота, торфовища, чагарничкові
пустища, рослини відкритих водойм, рештки остепнених лук та лучних степів)
складники флори Волинської області за біологією і екологією досить
різноманітні. Тут переважають види лісові (близько 40% флористичного складу),
лучні (близько 20%), болотні (понад 10%) та водні і прибережні (близько 10%).
Серед житєвих форм неподільне панування належить трав'яним багаторічникам
(близько 70%).
Список використаних джерел
.Атлас
Волинської області. - М.: ГУГК, 1991. - 42 с.
.Біорізноманіття,
Цуманської Пущі та питання його збереження/ Т. А. Адрієнко, М. Л. Клєстов та
ін. (під. заг. ред Т. А.Андрієнко, М. Л. Клєстов). - К.: Фітосоціологічний
центр, 2004.- 136.
.Генсірук
С.А., Іваницький С.М. Лісове господарство і формування оптимальної лісистості в
Західному Лісостепу і Поліссі. - Львів: НТШ, 1999. - 242 с.
.Генсірук
С.А., Копій Л.І., Іваницький С.М. Збереження біорізноманіття лісових екосистем
шляхом формування оптимальної лісистості в агроландшафтах України // Науковий
вісник: До 125-річчя УкрДЛТУ. - Львів: УкрДЛТУ. - 2000. - Вип.10.1. - 209с.
.Генсірук
С.А., Іваницький С.М. Формування екологічної системи природоохоронних територій
Розточчя // Матеріали міжнар. науково-практичної конф. «Розточанський збір -
2000». Том I. - Львів: Меркатор. - 2001. - 201с.
.Збереження
біорізноманіття й заповідна справа в Україні. Інформаційний бюлетень №12.
січень 2001. (Київський еколого- культурний центр охорони дикої природи СоЕС ).
.Климович
П.В. Еколого - меліоративний аналіз Волинського Полісся.-Львів: Вид. ЛДУ ім.
Ів. Франка, 2000.
.Поварніцин
В. О. Ліси Українського Поліся. - К.:1959-200 с.
.Природно
- заповідний фонд Волинської області. - Луцьк: Ініціал, 1999.
.Ткачик
В.І. Ефективність комплексного ведення лісового господарства в регіоні /
Проблеми раціонального використання соціально-економічного та
природно-ресурсного потенціалу регіону: структурна політика і трансформація.
Збірник наукових праць. Випуск V. №2./ Міносвіти України, ЛДТУ. Ред. кол.:
відп. ред. М.І.Долішній.- Луцьк: Настир’я, 1999.
.Христук
Ю.С., Іваницький С.М. Антропогенні зміни в природі // Українська енциклопедія
лісівництва. - Львів: Місіонер, 1999. - Т. 1. - 178с.
Додатки
Додаток А
Рис. Флористичне районування Волинської області
Додаток Б
Рис. Геоботанічне районування Волинської області
Додаток В
Рис.