Бюджетна система

  • Вид работы:
    Учебное пособие
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    338,44 Кб
  • Опубликовано:
    2013-04-19
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Бюджетна система














БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

Навчальний посібник у допомогу студентам 4 - го курсу

заочної форми навчання за фахом 7.050104

для підготовки контрольних робіт і здач для іспиту

ТЕМА 1. Сутність, призначення, роль і розвиток бюджету держави

.1 Основні ознаки розвитку і становлення національної бюджетної системи України

Державний бюджет України має досить давню історію становлення і розвиток. Вона веде свій початок з XVІ сторіччя, коли запорізьке козацтво придбало самостійну державність і налагодило дипломатичні відносини з країнами Європи. Була створена загальна військова скарбниця, у яку надходили доходи від рибних промислів, скотарства і полювання. Витрати передбачалися на військове спорядження козацького війська, будівництво і зміцнення монастирів, фінансування установ для старих воїнів, дипломатичних місій і т.п.

Після возз'єднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі атрибути державності, у тому числі самостійність ведення фінансового господарства. На початку 20-х років XVІІ сторіччя уряд царської Росії почав стягувати значні суми засобів у своє розпорядження. Можна вважати, що з цього періоду, що тривав 280 років, Україна була змушена вносити на нестатки метрополії чверть свого національного доходу.

Був період, датований 1918-1922 роками, коли робилися спроби створити власну бюджетну систему. Спочатку таку спробу намагалася здійснити Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд, що намагалвся опанувати бюджетним процесом, але ці спроби по різних причинах не мали успіху. Про повну державну незалежність і разом з тим про власний бюджет питання не ставили ні ті, ні інші.

З утворенням Союзу РСР починається новий етап у розвитку бюджетної системи Української РСР.

Назвемо його першим етапом.

У колишньому СРСР, куди входила й Україна, існувала своєрідна бюджетна система. У її склад входили: загальносоюзний, 15 державних бюджетів союзних республік, у їхньому складі були 50,9 тис. місцевих бюджетів, у тому числі 20 бюджетів автономних республік, 145 крайових, обласних і окружних, 2,0 тис. міських, 3,7 тис. районних, 3,8 тис. селищних і 41,1 тис. сільських бюджетів.

Побудова і функціонування бюджетної системи СРСР повинне було відбуватися відповідно до принципів, що були відображені в Конституції СРСР.

Однак у процесі реалізації основ бюджетної політики їхнє застосування не завжди відповідало змістові. У Конституції Української РСР, прийнятої 20 квітня 1978 р., було записано, що Українська РСР - суверенна радянська соціалістична держава і кожна: "Союзна республіка є суверенною радянською державою ..." На практиці всі п'ятнадцять союзних республік права на економічну самостійність і бюджетну автономність не мали, а входили в єдину бюджетну систему.

Державний бюджет Української РСР був складового єдиного Державного бюджету СРСР.

Усі республіки не мали економічної, фінансової, бюджетної самостійності. Україна також відповідно втратила право на розробку і здійснення фінансово - бюджетної політики відносно формування, мобілізації і використання державних засобів. В Україні, як і в кожній союзній республіці, відбилася реалізація бюджетної політики Союзу РСР.

Вона щорічно була донором в організації бюджетного процесу СРСР.

Фінансування бюджету СРСР відбувалося не завжди в інтересах республік і окремих територій. Це стало основною причиною створення на території України неструктурованого, розбалансованого господарського комплексу (в основному військового) і неефективно діючої бюджетної системи.

Зміст бюджетного законодавства СРСР можна умовно звести до такого висновку: єдність і повна централізація бюджетної системи; централізація права на підготовку податкового законодавства; регламентація витрат. Усе це перебувало у віданні союзних органів. Включення бюджетів союзних республік до складу єдиного державного бюджету, твердження зведеного бюджету Верховними органами Союзу цілком позбавило Україну фінансової самостійності.

До головних ознак бюджетної системи СРСР належать:

> стабільність фінансового законодавства (бюджетного, податкового, валютного), довгодіюча незмінність законодавчих нормативних актів;

> обов'язкове прийняття бюджету до початку нового фінансового року;

Державний бюджет Української РСР розроблявся Радою депутатів Української РСР на основі планів економічного розвитку Союзу РСР, Української РСР і Державного бюджету СРСР.

Він затверджувався Верховною Радою Української РСР на основі доповіді Глави Ради Міністрів Української РСР і висновків Бюджетної й інших постійних комісій Верховної Ради Української РСР.

Другий етап розвитку і формування національної бюджетної системи охоплює період з 1991 по 2001 р.

Після прийняття Декларації про незалежність Української РСР був прийнятий Закон Української РСР "Про економічну самостійність" від 3 серпня 1990 р. У цьому важливому законі в статті І передбачалося забезпечення економічної самостійності Української РСР як необхідної умови державного суверенітету України. У ньому підкреслювалося, що Українська РСР самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України, здійснює керування економічними процесами, фінансово-бюджетну, цінову, інвестиційну, науково-технічну і зовнішньоекономічну політику. У статті 5 цього Закону зазначено, що Українська РСР має власну фінансову систему. Фінансові ресурси республіки складаються з засобів республіканського бюджету, бюджетів місцевих Рад, засобів органів місцевого самоврядування, позабюджетних надходжень і інших фінансових ресурсів.

Формування дохідної бази республіканського і місцевого бюджетів ґрунтується на податковій політиці, що визначається законодавством України.

Реалізація фінансово-економічної самостійності почалася шляхом формування національного правового поля. Важливими законодавчими актами для України в період її становлення, були Закони:

Ø  "Про бюджетну систему Української РСР" від 5 грудня 1990 р.;

Ø  "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р.;

Ø  "Про державну податкову службу в Україні" від 5 грудня 1990 р.

Ø  "Про місцеві Ради народних депутатів і міське регіональне самоврядування" від 7 грудня 1990 р.;

Ø  "Про республіканський бюджет Української РСР на 1991 рік" від 30 січня 1991 р. і деякі інші.

З першого років незалежності бюджетна система України стала одним з головних атрибутів державності. Відбувалося поступове реформування бюджетних відносин України і розвиток міжбюджетного регулювання.

Бюджетна система поступово удосконалювалася і наповнялася новим економічним змістом. Однак за своєю формою побудови вона залишилася незмінною всі десять років підряд. Побудова, структура і система керування бюджетними засобами залишилися за формою організації такими, які були в часи Союзу РСР. Про це свідчить і прийнята нова редакція Закону України "Про бюджетну систему України" від 28 квітня 1995 року. Відповідно до цього закону бюджетна система складалася з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Сукупність усіх зазначених бюджетів складала зведений бюджет України (схема 2).

На практиці існували зведений бюджет України, зведений бюджети областей і районів, що поєднували підвідомчі місцеві бюджети.

У такий спосіб в Україні збереглася практика формування і регулювання бюджетів на зразок бюджетної системи Союзу РСР практично до 2001 року з використанням адміністративних форм і методів керування бюджетними ресурсами.

Тому виникли серйозні проблеми і недоліки бюджетної системи в період з 1991-2001 р. в основному такі:

відсутність концепції і стратегії розвитку бюджетної системи і реформування бюджетного процесу;

Зведений бюджет України (схема 2).


         неврегульованість правових питань і відсутність діючого законодавчого поля щодо організації і функціювання бюджетних відносин;

         високий рівень централізації;

         низький рівень фінансово-бюджетного планування, невідповідність між зобов'язаннями, витратами і джерелами фінансування;

         хаотичним, непослідовне і непередбачене планами розвиток системи міжбюджетного фінансування;

         відсутність стимулів до підвищення обсягів власних надходжень;

         передумови до нагромадження бюджетної заборгованості;

         розподіл фінансових ресурсів за принципом "від досягнутого";

         прогресивний і неупереджений ріст податкової заборгованості;

         відсутність належного рівня фінансово-бюджетної культури і відповідальності учасників бюджетного процесу.

Через недосконалість бюджетного законодавства постійно відбуваються зміни бюджетних правових норм і правил бюджетного регулювання. Відсутність стабільності і постійні зміни правил бюджетного процесу стали початком формування незбалансованих бюджетів.

Починаючи з 1994 р. відбувається процес формування міжбюджетної заборгованості, як результат і наслідок неузгоджених фінансово-бюджетних рішень. Її обсяг до введення Бюджетного кодексу досяг понад 2 млрд. грн.

Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України як основного Закону України стало основою для удосконалювання принципів побудови бюджетної системи, розвитку міжбюджетних відносин і здійснення бюджетної реформи Україні.

Україна як суверенна і незалежна держава по Конституції є унітарною країною. Систему адміністративно-територіального пристрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Адміністративно-територіальний розподіл України ґрунтується на початках єдності і цілісності державної території, об'єднання, централізація і децентралізація в здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів.

Державний устрій і адміністративно-територіальний розподіл України є основою для формування бюджетного пристрою.

Бюджетний пристрій є складового державного устрою і направленно на організацію і забезпечення виконання загальнодержавних функцій. Воно передбачає формування національної бюджетної системи з метою організації бюджетного процесу щодо забезпечення регулювання і контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Таким чином, другий етап завершився формуванням основ і принципів побудови національної бюджетної системи і почався наступний етап реформування - третій.

Третій етап, почався і середини 2001 року і продовжується дотепер.

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система повинна будуватися на засадах справедливого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Для забезпечення повноцінного виконання статей 92, 95, 132, 142, 143 Конституції України Верховна Рада України 21 червня 2001 року прийняла Бюджетний Кодекс України.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна система України складається з державного бюджету і місцевих бюджетів. Вона побудована з урахуванням економічних відносин, державного і територіального пристрою й урегульована нормами права (схема 3).

Загальні ознаки розвитку національної бюджетної системи можна підтвердити тим, що:

початі реформи щодо зміни структури, принципів, побудови і наповнення новим змістом бюджетної системи України. Почалася адаптація національного бюджетного законодавства до законодавства ЄС на шляху інтеграції України в європейське співтовариство;

спрощено побудови бюджетної системи, що відповідним чином сприяє впровадженню прозорого, стабільного і відповідального механізму регулювання потоків бюджетних засобів і саморегулюючих форм і методів удосконалення міжбюджетних відносин.

         впроваджені прямі міжбюджетні відносини між державним і 686 місцевими бюджетами, що сприяють підвищенню контролю і відповідальності за формування і виконання усіх бюджетів;

Схема 3. Бюджетна система України відповідно до Бюджетного кодексу.

686 місцевих бюджетів функціонують на єдиних початках, принципах, підходах як єдині ланки бюджетної системи.

Таким чином, з прийняттям Бюджетного кодексу відбувається ліквідація централізованої, адміністративно-командної непрозорої бюджетної системи і налагоджуються відносини між її ланками, народжується нова ідеологія побудови мыжбюджетних відносин. Визначаються нові прямі відносини Державного бюджету з обласними бюджетами і бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами міст Києва, Севастополя і міст обласного значення, а також бюджетами районів. Ці відносини будуються на єдиних початках, підходах і принципах побудови бюджетної системи. Такі відносини закріплені в Законі України "Про Державний бюджет України на 2002 -2007 роки".

Бюджетна система нині побудована відповідно до адміністративно-територіального розподілу України. До складу бюджетної системи входять бюджети адміністративно-територіальних об'єднань як окрема ланка бюджетної системи так і як фінансовий план відповідної території.

Усі бюджети - входять до складу бюджетної системи - у процесі виконання положень і основ Бюджетного кодексу мають відповідну самостійність і направлені на реалізацію єдиної загальнодержавної фінансової політики.

Основна мета і задача бюджетної системи складається в створенні діючих і однакових умов для всіх учасників бюджетного процесу при формуванні бюджетних відносин, забезпечення єдиних підходів і принципів формування і виконання місцевих бюджетів з метою збалансованого розвитку відповідні території, а також правових норм і механізмів стимулюючий приріст доходів і економію витрат при підвищеному рівні ефективності (результативності) використання бюджетних засобів в інтересах всіх і кожного.

З прийняттям Бюджетного кодексу бюджетна система наповнилася новим змістом, він стає головним фактором впливу на розвиток економічних процесів, є важливим інструментом державного регулювання суспільно-економічних інтересів. У Бюджетному кодексі визначений склад бюджетного законодавства, що упорядковує систему нормативно-правових актів по організації і здійсненню бюджетних відносин між усіма ланками бюджетної системи і спрямовано на здійснення контролю за надходженням бюджетних засобів і їхнім використанням.

Формування нових основ і принципів побудови національної бюджетної системи є головною задачею сучасного етапу розвитку бюджетної реформи.

Бюджетні реформи в Україні можна назвати частково прогресивними. Однак їхній успіх залежить від часу підготовки і якісних змін у нормативно-правових актах.

Бюджетні реформи повинні бути побудовані на засадах європейської інтеграції, що є головною метою і задачею наступних фінансово-бюджетних реформ у побудові бюджетної системи і розвитку міжбюджетних відносин. Разом з тим, не можна в цій ситуації відмовитись від інтеграції з північними сусідами.

Основні напрямки і проблеми, які необхідно вирішити при здійсненні бюджетної реформи полягають у слідуючому:

Удосконалення і забезпечення ефективного фінансового прогнозування і бюджетного планування, здійснення прямого взаємозв'язку макроекономічного прогнозування і бюджетного планування.

Забезпечення поточного і перспективного планування, з використанням реальних бюджетних показників як основи фінансово-економічної передбачуваності.

Визначення і розмежування функцій органів державної влади в бюджетному процесі, а також фінансових органів, що здійснюють керування фінансово-бюджетною системою, правового й організаційного визначення природи і функцій фінансових органів.

Приведення у відповідність з конституційним законодавством зобов'язань держави щодо надання управлінських, суспільних, і державних послуг громадянам. Але тільки по фінансових можливостях держави, без популізму.

Визначення соціально-економічних пріоритетів і пріоритетів бюджетного фінансування, концентрації бюджетних засобів по найбільш важливим соціально-економічним програмам.

Удосконалення і правове закріплення організації бюджетного процесу і бюджетних процедур як на державному, так і на рівні органів місцевого самоврядування.

Законодавче врегулювання касового виконання бюджетів.

1.2 Бюджет як економічна категорія

Фінансова система більшої частини держав світу включає чотири сфери:

. Фінанси суб'єктів господарювання (мікрорівень);

. Державні фінанси (макрорівень);

. Міжнародні фінанси (світове господарство);

. Фінансовий ринок (забезпечення середовища).

Бюджет держав-складова ланка державних фінансів (рис.1):

Ланки


Фінанси державного сектора

Цільові фонди

Державний кредит

Фінанси підприемства

Бюджет Країни

Рівні

Фінанси муніципаль-ного господар-ства

Загально-державні фінанси

Загально державний бюджет

Загально-державні фонди

Державні займи



Державний бюджет

Місцеві бюджети

Регіональні фонди

Місцеві займи

Рис. 1. Система державних фінансів

Бюджет держави є головною ланкою державних фінансів. Суть його розкривається в призначенні фінансового забезпечення виконання державою його функції: економічної, соціальної, управлінської і оборонної.

Специфічними ознаками даних відносин є:

. Перерозподільний характер - бюджет виконує функції перерозподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними шарами населення, при використанні державних позик.

. Всеохоплюючий характер - ними охоплені всі юридичні і фізичні особи.

. Законодавче регулювання - здійснюється по трьох напрямках:

загальним законом "Бюджетним кодексом";

законами, що регламентують наповнення доходами і фінансування витрат з бюджету;

прийняття щорічного закону (рішення) про бюджет на наступний бюджетний рік. Роль і місце бюджету в суспільстві визначається фінансовою моделлю країни.

З погляду послідовності розподілу ВВП існує 2 варіанти:

. В умовах ринкової економіки;

. У границях адміністративної економіки.

У ринковій економіці створений ВВП спочатку поділяється між його виробниками. Робітники та службовці одержують заробітну плату, підприємці - прибуток. Після цього здійснюється формування бюджету шляхом оподатковування доходів юридичних і фізичних осіб. При адміністративній економіці держава спочатку централізує в бюджеті необхідну частину ВВП, а залишок поділяє між його виробниками.

За рівнем централізації ВВП у бюджеті умовно виділяють 3 моделі:

. американська (25-30%);

. західноєвропейська (30-40%);

.скандинавська (50-60%).

Бюджет як економічна категорія характеризує рух грошових потоків між державою і юридичними і фізичними особами. Цим відносинам характерний спірний характер. Є 2 способи рішення фінансових протиріч:

. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП і його централізація в бюджеті. Критерії оптимальності - забезпечення економічного росту і встановлення соціальної гармонії в суспільстві. З одного боку, бюджет не повинний підривати фінансову базу юридичних і фізичних осіб, з іншого, - створювати утриманські настрої в суспільстві.

. Збільшення ВВП - основний показник, що характеризує економіку країни. Економічний розвиток дає можливість забезпечити постійне зростання доходів усіх суб'єктів фінансових відносин. Одночасно з цим, оскільки потреби держави відносно стабільні, то у випадку збільшення ВВП його відносна частина може бути більше, ніж потрібно.

1.3 Характеристика основних показників бюджету

З цього погляду бюджет являє собою розпис доходів і витрат держави, що затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону.

Витрати на економічну діяльність держави визначаються 2 факторами:

) масштабами державного сектора економіки;

) економічною політикою держави (чому віддається перевага - бюджетному фінансуванню або податковому регулюванню).

Рівень соціальних витрат визначається фінансовою моделлю суспільства. Доходи бюджету характеризують податкову політику держави.

В Україні бюджет як фінансовий план має визначені відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки в нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів витрат "чистого" бюджету (без цільових фондів). Разом з тим включення цих фондів у бюджет обумовлено двома причинами:

. Доданням їм законодавчої сили;

. Необхідністю здійснення державного контролю за засобами цих фондів.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

) Рівновага доходів і витрат;

) Бюджетний надлишок - перевищення доходів над нормативними витратами (профицит);

) Бюджетний дефіцит - перевищення витрат над постійними доходами (податкові доходи бюджету). При наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей). Причиною бюджетного дефіциту є необхідність витрачати значно більше, ніж це дозволяють фінансові можливості бюджету. Теоретично уникнути дефіцит дуже просто - скоротити витрати або збільшити податки. Але на практиці, як правило, це процес дуже складний, а іноді і неможливий.

1.4 Роль бюджету у фінансово-кредитному механізмі

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю

фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем:

) фінансове забезпечення;

) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється в таких чотирьох видах:

) самофінансування - покриття витрат за рахунок власних коштів;

) кредитування - покриття витрат за рахунок позикових засобів, це як регулююча форма фінансового забезпечення;

) акціонерний капітал - це форма колективного капіталу, що дає можливість концентрувати великі ресурси й одержати високі доходи;

) бюджетні асигнування - форма державного фінансового забезпечення, що з одного боку, вона є підлеглою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності), з іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін. Наприклад, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції або субсидії населенню за комунальні послуги. При визначених історичних умовах бюджетні асигнування відіграють важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного регулювання.

Фінансове регулювання зв'язане з податковою системою і його регулюючою функцією, а також з бюджетним субсидуванням. Особлива роль належить бюджетному вирівнюванню.

ТЕМА 2. Бюджет як основний фінансовий план держави

.1 Сутність бюджетного планування

Бюджетне планування є складового загальнодержавного економічного планування. Рівень його організації, наукова обґрунтованість планованих показників бюджету, їхня збалансованість в основному визначають економічний і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і держави в цілому.

Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних і методичних заходів щодо визначення доходів і витрат бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу.

Юридична база в бюджетному плануванні - досить відповідальний процес, тому вона має свої "правила", основою яких є нормативна база. Розглянемо окремі з цих юридичних актів.

) Конституція. У ній позначені основні підходи до фінансових, у тому числі і бюджетних питаннях, зазначені окремі контрольні терміни їхнього рішення. Так, проект бюджету повинен бути поданий Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради до 15 вересня.

) Бюджетний кодекс України. У цьому юридичному акті значна увага приділена процесам планування, зокрема дається перелік повноважень Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів і інших органів виконавчої влади державного і місцевого рівнів, передбачена відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Чітко позначені терміни всіх чотирьох стадій бюджетного процесу на державному і місцевому рівнях, визначений механізм проходження проекту Закону про Державний бюджет, а також порядок твердження місцевих бюджетів.

) Закони України. Окремі питання планування бюджетів урегульовані відповідними законами. Так, з 26 квітня 2000 р. ввійшов у дію Закон України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку", де передбачені механізми розробки цих програм, що повинні бути основою для річних бюджетів.

Конкретні повноваження державних органів, що мають відношення до планування, передбачені законами, що регулюють їхню діяльність.

У Бюджетному кодексі передбачена відповідна процедура експертизи законів, що впливають на дохідну і видаткову частину бюджетів.

Кожен законопроект, внесений у Верховній Раді України, протягом семи днів подається в Комітет Верховної Ради України з питань бюджету для проведення експертизи щодо його впливу на дохідну і/або видаткову частину бюджетів і виконання Закону про Державний бюджет України в поточний бюджетний період.

Протягом двох тижнів, якщо Верховна Рада України не визначилась з іншим терміном, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету забезпечує підготовку експертного висновку щодо впливу відповідного законопроекту на дохідну або видаткову частину бюджетів.До проектів законів, вступ у силу яких у поточний або наступний бюджетний періоди призведе до збільшення витрат або зменшенню доходів бюджету, суб'єктом законодавчої ініціативи доповнюються пропозиції про витрати, які варто скоротити, і/або пропозиції про джерела додаткових доходів для покриття збільшення витрат. Жодне з таких змін не повинно призвести до збільшення державного боргу і державних гарантій, розмір яких установлено Законом про Державний бюджет України.

При цьому:

законопроекти, що згідно з експертним висновком і рішенням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету не впливають на дохідну або видаткову частину бюджетів, вносяться в порядок денних пленарних засідань Верховної Ради України для їхнього розгляду в загальному порядку, установленому Регламентом Верховної Ради України;

законопроекти, що відповідно до експертного висновку і відповідному рішенню Комітету Верховної Ради України з питань бюджетів впливають на дохідну або видаткову частину бюджетів, протягом трьох днів передаються Міністерству фінансів України для експертного висновку щодо вартісної величини впливу законопроектів на дохідну або видаткову частину бюджетів і для пропозицій щодо доцільності їхнього прийняття, можливості і терміну вступу їх у дію. Міністерство фінансів України в двотижневий термін готує експертний висновок і пропозиції до законопроектів і передає Комітетові Верховної Ради України з питань бюджету для підготовки висновків щодо доцільності їхнього прийняття Верховної Ради України і термінів вступу їх у дію.

Прийняття Законів України, що впливають на формування дохідної і видаткової частини бюджетів, повинні бути опубліковані до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому випадку норми відповідних законів, що впливають на формування дохідної і/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду наступного за планованим.

) Пропозиції Верховної Ради України щодо основних напрямків бюджетної політики. Верховні Рада розробляє відповідні пропозиції, де відображена позиція депутатських груп і фракцій по основним питанням бюджетної політики, що розробляється Кабінетом Міністрів України.

) Укази Президента. Вони регламентують окремі поточні питання, що складають державну цінність і повинні підтримуватися державою.

) Щорічне звертання Президента України до Верховної Ради. Це конституційне право Президента України, і вперше його звертання було присвячено бюджетним питанням: "Про основні напрямки бюджетної політики на наступний рік."

) Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів. Цими актами регламентуються механізми бюджетних процесів.

) Інші акти державних і місцевих органів влади. Це можуть бути правила складання і виконання бюджетів, бюджетна класифікація, інструкції міністерств і відомств, бюджетні регламенти, що затверджуються органами місцевого самоврядування.

) Державні програми економічного і соціального розвитку. Основними програмами є:

І. Проект прогнозу економічного і соціального розвитку на 2007 - 2012 р.;

ІІ. Стратегія економічної і соціальної політики на 2007-2012 р.;

ІІІ. Основні напрямки соціальної політики на період до 2012 р.;

ІV. Галузеві програми;. Програми міжнародного співробітництва.

На загальнодержавному рівні в бюджетного планування беруть участь міжнародні фінансові інститути, закордонні консультанти, наукові установи України, Кабінет Міністрів України, усі міністерства і відомства, що відповідають комітети Верховної Ради України, окремі депутати і громадські організації.

На місцевому рівні відповідну участь приймають структурні підрозділи органів законодавчої і виконавчої влади, депутати, наукові і суспільні діячі.

2.2 Задачі, принципи і методи бюджетного планування

Бюджетне планування має свої задачі і повинне ґрунтуватися на відповідних принципах і методах.

Задачі бюджетного планування:

) забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

) виявляти реальні джерела надходжень в усіх напрямках і всіх платниках податків і зборів на всіх бюджетних рівнях;

) ефективно розподіляти по напрямках і між регіонами бюджетні витрати;

) сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних засобів галузями народного господарства;

) забезпечувати мінімальний рівень соціальних потреб;

) створити необхідні соціальні резерви, що використовуються на планові і позапланові заходи;

) передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

) принципи бюджетного планування:

) наукова обґрунтованість;

) оптимальна збалансованість між рівнем оподатковування суб'єктів - платників податків і рівнем соціальних виплат;

) визначення реального взаємозв'язку між прогнозованими і поточними бюджетними планами

) директивний, контрольований характер бюджетних виплат;

) єдність загальнодержавного і місцевого бюджетів;

) наявність відповідних бюджетних резервів;

) демократичність.

Методи бюджетного планування:

Метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, що були досягнуті в попередній період, що коректуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, що відбивають зміни, що передбачаються в планований період.

Нормативний метод. За основу беруться нормативи, що регламентують види надходжень і витрат. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства і фізичних осіб. Цей метод дає можливість цілком виявити бюджетні резерви і сприяє їхній економії.

Балансовий метод. В допомогу цьому методу вдається досягти відповідності між джерелами надходжень і джерелами витрат по видах і регіонам. Цей метод дозволяє встановити взаємозв'язок з загальною кількістю фінансових ресурсів у державі по міністерствах, регіонах, відомствах і відповідних потребах, що можуть бути забезпечені.

Предметно-цільовий метод. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку, дає можливість виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм.

2.3 Етапи бюджетного планування і прогнозування

Бюджетне планування на загальнодержавному рівні здійснюється в два етапи - зведене й адресне планування.

Рис. 3. Етапи бюджетного планування на загальнодержавному рівні.

На першому етапі, що називається зведеним бюджетним плануванням, визначаються основні напрямки організації роботи з наповнення бюджету і способи мобілізації бюджетних ресурсів, на макроекономічному рівні.

На цьому етапі здійснюються комплексні економічні розрахунки по показниках внутрішнього валового продукту, національного доходу, визначається рівень бюджетних надходжень, мінімальний рівень соціальних потреб і т.д.

На другому етапі проводиться адресне бюджетне планування, ціль якого - установити конкретні зв'язки з іншими фінансовими планами держави.

Мінімально необхідні витрати розраховуються по єдиних або групових мінімальних соціальних і фінансових нормах і нормативам, встановленим вищими нормами виконавчої влади на основі діючих законодавчих актів, при цьому враховується індекс інфляції в межах фінансових можливостей держави і відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Для повного обліку усіх фінансових ресурсів, а також визначення середньої фінансової забезпеченості Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальний зведений баланс фінансових ресурсів, дані якого можуть бути враховані при визначенні розмірів міжбюджетних трансфертів.

Кабінет Міністрів України доводить до відома виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя такі показники:

проектні нормативи (відсотків) відрахувань від регулюючих доходів і суми контингентів цих доходів;

розміри дотацій і субвенцій, що передбачаються видавати з Державного бюджету України на фінансування бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і

Рис. 4. Складового бюджетного прогнозування.

Аналогічні показники направляють виконавчі органи влади вищого рівня безпосередньо в Ради народних депутатів і їхні виконавчі органи влади нижчого рівня в терміни, які б забезпечували твердження бюджетів на початку бюджетного року.

Бюджетне прогнозування. Під бюджетним прогнозуванням розуміють визначення основних показників бюджету в перспективі. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрямки розвитку й основні цілі, що повинні бути досягнуті.

Крім того,однієї зі складового бюджетного планування є бюджетне регулювання. Бюджетне регулювання регламентує межбюджетные потоки. Ці потоки можуть рухатися в двох напрямках - як від бюджетів нижчого рівня до вищих, так і навпаки. В економічній літературі вживається значна кількість потоків, що пояснюють ці процеси - трансферти, дотації, субсидії, субвенції. Після прийняття Бюджетного кодексу ці потоки одержали чітке юридичне визначення (представлені в главах Бюджетного кодексу).


2.4 Бюджетна класифікація як один з напрямків складання проекту бюджетів різних рівнів

Застосування бюджетної класифікації передбачено Бюджетним кодексом.

Бюджетна класифікація України застосовується для контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних засобів проведення необхідного аналізу по статтях доходів, а також організаційних, функціональних і економічних витрат, забезпечення загальнодержавного і міжнародного порівняння бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і витрат, також для забезпечення взаємозв'язку між функціональним призначенням і економічним характером витрат бюджету Міністр Фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також її зміни й інформує про це в обов'язковому порядку Верховна Рада України.

.Розглянемо можливі напрямки застосування бюджетної класифікації це:

"        Розробка індивідуальних зведених кошторисів витрат для бюджетних установ. Складання проекту бюджетів різних рівнів.

"        Взаємозв'язок Державних планів економічного і соціального розвитку країни, а також фінансових планів міністерств і відомств із бюджетом

. Розглянемо процес виконання бюджету за допомогою класифікації:

"        Класифікація сприяє организации роботи в кожнім фінансовому органі, міністерстві, об'єднанні з забезпеченням доходів у бюджет і витрат.

"        Дає можливість враховувати надходження доходів і фінансування витрат відповідно з затвердженим бюджетним розпорядком.

Малюнок 4 Бюджетна класифікація як один з напрямків складання проекту бюджетів різних рівнів.

"        Дає можливість складати звіти про виконання бюджету, зведені звіти по областях, адміністративно - територіальними одиницями і по Державному бюджеті в цілому.

.Аналізуючи бюджет за допомогою класифікації можна визначити:

"        Надходження доходів по кожнім виді фінансування.

"        Визначити фінансування витрат по конкретних напрямках.

"        Визначити відхилення від планових показників.

"        Кошторисні витрати по родинних організаціях.

. Після статистичної обробки бюджетних показників можна визначити:

"        Динамікові тенденції показників.

"        Розробку прогнозів розвитку бюджетних процесів.

Класифікація, як витрат, так і доходів бюджетів сприяє:

"        організації роботи в кожнім фінансовому органі, міністерстві, об'єднанні з забезпеченням доходів у бюджет і витрат.

"        дає можливість враховувати надходження доходів і фінансування витрат відповідно з затвердженим бюджетним розпорядком.

"        дає можливість складати звіти про виконання бюджету, зведені звіти по областях, адміністративно - територіальними одиницями і по Державному бюджеті в цілому.

2.5 Планування складових бюджетів - загального і спеціального фондів

При плануванні державного і місцевого бюджетів необхідно відрізняти загальний і спеціальний фонди. Розподіл бюджету на фонди визначається Законом "Про Державний бюджет України". Джерелом формування спеціального фонду визначаються винятково законами України.

Підставою для рішення визначеної ради про утворення спеціального фонду в складі місцевого бюджету може бути тільки закон "Про Державний бюджет України" на черговий рік.

Передача засобів з основного в спеціальний фонд бюджету дозволяється тільки в рамках бюджетних призначень шляхом внесення змін у Закон "Про Державний бюджет України " або рішенням відповідної ради. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в рамках засобів, що надійшли в цей фонд конкретним цільовим призначенням.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування й інших бюджетних організацій не допускається.

Бюджетним кодексом визначені частини загального і спеціального фондів.

Схема складового бюджету можна наочно побачити в мал. 7 у якому , загальний фонд вбирає в себе всі доходи бюджету, крім тих, котрі призначені для зарахування в спеціальний фонд, а також усі витрати бюджету за рахунок надходжень у загальний фонд, сюди ж входить фінансування загального фонду бюджету.

У Спеціальний фонд входять бюджетні призначення на витрати за рахунок конкретно визначених джерел надходжень, а також гранти або подарунки (у вартісному вираженні), отримані розпорядниками бюджетних засобів на конкретну мету, а також різниця між доходами і витратами.

Мал. 7 Схема становлячих бюджету

ТЕМА 3. Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

.1 Характеристика стану бюджету

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, той його стан визначає фінансове благополуччя держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і витрат, перевищенням доходів над витратами (профицит) або, навпаки, витратами - над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і витрат.

Перевищення доходів над витратами означає економічну і фінансову стабільність у державі. Самим складним явищем є бюджетний дефіцит, що властивий бюджетам більшості країн світу, у тому числі і високорозвиненим.

Сьогодні в ряді країн світу дефіцит бюджету складає від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотки. Нині спостерігається тенденція по стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому показнику 3-5 відсотків. Розмір бюджетного дефіциту, що перевищує 3 відсотки валового національного продукту, приводить до зниження інвестиційної активності, розвиткові великої інфляції.

.2 Причини бюджетного дефіциту і його вплив на розвиток економіки

Існують і більш глибокі причини бюджетного дефіциту, властивій будь-якій державі, у якому витрати бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що визначають дефіцит бюджету, є:

структурна розбалансованість економіки, несвоєчасна і неефективна політика структурних перетворень;

збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації від держави;

неефективний механізм оподатковування суб'єктів господарювання;

значний обсяг тіньової економіки;

невідповідність фінансових можливостей держави - структурі бюджетних витрат;

нецільове і неефективне використання бюджетних засобів;

утрати, розбазарювання продукції, що випускається, крадіжки, приписки і багато чого іншого, усі те, що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язкова буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Розрізняють поняття:

стійкий дефіцит бюджету, що існує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачених подій і обставинами.

Виділяють три складові частини бюджетного дефіциту:

фактичний бюджетний дефіцит,

структурний бюджетний дефіцит,

циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім проявом розбалансування дохідної і видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими.

Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, витрати бюджету і дефіцит за визначений період.

Структурний дефіцит - це дефіцит при умовах повного використання потенційних виробничих ресурсів.

Циклічний дефіцит - це результат недонадходження бюджетних доходів у наслідок циклічних перепадів в економіці. У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

3.3 Джерела фінансування дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит не може мати однозначної оцінки, тому що існують різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит підрозділяється на відкритий і схований:

відкритий - офіційно визнаний у законі про бюджет;

схований - державою офіційно не визнається. У чому суть схованого дефіциту? Це завищення планових обсягів доходів, включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Схований дефіцит - більш негативне явище, чим відкритий.

З причин виникнення бюджетний дефіцит буває змушеним і свідомим.

Змушений є наслідком низького рівня ВВП. Обумовлений недоліком фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держави - воно намагається знизити рівень оподатковування для стимулювання економіки. У той же час недолік ресурсів держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідно для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для цінних паперів установлюється мінімальний рівень процентних ставок при їхній максимальній надійності, за допомогою цінних паперів держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

По напрямках дефіцитного фінансування розрізняють активні і пасивний бюджетний дефіцити.

Активний дефіцит - це напрямок засобів на інвестиції в економіку, що сприяє збільшенню ВВП.

Пасивний дефіцит - це покриття поточних витрат.

Джерелами покриття дефіциту виступають:

. Державні позики;

. Грошова емісія.

Використання державних позик вимагає:

нарахування тимчасово вільних засобів у кредиторів держави;

довіра з боку кредиторів до держави;

зацікавленість кредиторів роздобути високі гарантії повернення боргу і зручної для кредитора процентної політики;

наявність реальних доходів від використання позикових засобів, що дають можливість повернути борг і виплатити відсотки.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

. Додаткові податкові надходження, що одержує держава, завдяки збільшенню ВВП, на основі інвестування позикових засобів;

. Збільшення рівня оподатковування;

. Зменшення витрат бюджету;

. Випуск нових позик.

Грошова емісія: може використовуватися тільки у випадку твердого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відносини бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2-3%. У випадку використання грошової емісії основним фактором дефіциту є напрямок цих засобів - в інвестиції або на поточні витрати. Якщо засоби направляються в інвестиції, то це дає можливість одержати визначений дохід, що, у свою чергу, амортизує ріст інфляції. У випадку використання засобів на поточні витрати інфляція стає необоротною.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету.

Конкретні заходи держави в цьому напрямку можуть бути різними, але в результаті усі вони зводяться до створення можливостей зростання доходів і скорочення витрат бюджету. З цією метою необхідно:

) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

) підсилити відповідальність суб'єктів господарювання і їхніх керівників, зокрема особисте майнове і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом і державними позабюджетними фондами;

) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

) забезпечити фінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

) ввести твердий режим економії бюджетних засобів;

) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

) ввести науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і витрат бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

ТЕМА 4. Бюджетний пристрій і побудова бюджетної системи України

.1 Структура бюджету й основи бюджетного ладу

Бюджетний пристрій - це організація і принципи будівництва бюджетної системи, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи і його структура.

Структура бюджету розглядається в горизонтальному і вертикальному розрізах.

У горизонтальному вона характеризується складом доходів і витрат, а також їх питомий вагомий.

У вертикальному структура бюджету розглядається по рівнях державної влади і керування і характеризується взаємозалежними поняттями "бюджетний лад" і "бюджетна система".

Бюджетна система відбиває сукупність усіх видів бюджетів, що створюються в даній країні відповідно її бюджетному ладові.

Бюджетний лад визначає, яким образом здійснюється будівництво бюджетної системи.

Бюджетний лад ґрунтується на таких трьох принципах:

) Види бюджетів, що створюються в даній країні;

) Принципи побудови бюджетної системи;

) Принципи розмежування форм взаємин між бюджетами.

Можливі 3 варіанти видів бюджетів:

) створення єдиного бюджету для всієї країни;

) створення окремих регіональних бюджетів;

) створення на кожнім рівні адміністративного розподілу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

Як перший, так і другий варіанти мають істотні недоліки й у нашій країні не знайшли застосування.

По третьому варіанті виділяються:

центральні бюджети (державні);

місцеві бюджети.

До центральних бюджетів належать централізований бюджет країни (в Україні - Державний бюджет) і центральний бюджет федеративних утворень (в Україні це бюджет Автономної Республіки Крим).

Місцеві бюджети розрізняються по рівнях адміністративного розподілу і поділяються на:

централізовані, відповідно до відповідної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські).

децентралізовані (міських, сільських, селищних і районні в містах).

.2 Бюджетна система України

Бюджетна система в Україні до 2001 року була визначена Законом України "Про бюджетну систему України". Його друга редакція була прийнята в 1995 році. Перша редакція Закону, прийнята в 1991 році одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, що є одним з атрибутів держави. І тільки в 2001 році був прийнятий бюджетний кодекс згідно якого.

Бюджетна система України включає:

Державний бюджет;

Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

Місцеві бюджети.

Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного розподілу:

обласні;

міські (міст місцевого і районного підпорядкування з районним розподілом);

бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного розподілу);

сіл;

районів у містах.

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно-територіальний розподіл даної держави. При цьому створення бюджетів здійснюється при наявності відповідного органа керування. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть створюватися єдині для декількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет на трохи сел.

У такий спосіб:

. Бюджетна система - це сукупність бюджетів усіх рівнів, що регулюється правовими нормами і формується на єдиних принципах згідно державного устрою й адміністративно - територіального розподілу України.

Існують правові умови бюджетної системи, тобто нормативно - правовими актами, що регулюють бюджетні відносини України; Бюджетний кодекс; Закон "Про Державний бюджет на щороку " і інші закони, крім того бюджетні відносини регулюють: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади; рішення органів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів самоврядування і т.д., усі ці рішення приймаються відповідно до бюджетного кодексу. Величезну роль в оцінці бюджету, як у фінансовому плані грає cводный бюджет України.

Зведений бюджет України - це сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України. Зведений бюджет використовується для аналізу прогнозування соціально-економічного розвитку держави.

У зведений бюджет входить:

державний;

обласний;

бюджет АР Крим;

бюджет м. Києва і Севастополя.

Крім того, існують вільні бюджети областей, у які входять зведений обласний бюджет, зведений бюджет районів і зведений бюджет міст обласного значення.

У зведений бюджет районів входить:

районний бюджет;

бюджет міст районного підпорядкування;

сільський бюджет.

Зведений бюджет міст обласного підпорядкування поєднує:

міський бюджет;

бюджет районів міста.

Державному бюджетові України належить ведуче місце в бюджетній системі.

Через нього здійснюються фінансові витрати на :

соціальну сферу;

економіку;

науку;

керування і виконання інших функцій держави;

перерозподіл частини фінансових ресурсів держави між АР Крим, областями і містами.

Усі бюджети зведеного бюджету України мають самостійний характер.

Самостійність усіх рівнів забезпечуються наявністю власних джерел доходів і правом визначення напрямку використання засобів відповідно до існуючого законодавства.

4.3 Принципи бюджетної системи

Бюджетний Кодекс дає повну характеристику принципам бюджетної системи, вони складаються з 11 пунктів:

. Принцип єдності.

Він означає наявність єдиного розрахунку доходів і витрат кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдиною грошовою системою і соціально-економічною політикою.

. Принцип збалансованості - це право на здійснення витрат бюджету, що повинні відповідати обсягові надходжень у бюджет на відповідний бюджетний період.

. Принцип самостійності. Державний бюджет і місцеві бюджети є самостійними. Державний бюджет не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів самоврядування. Точно також обласні органи самоврядування не відповідають за бюджетні зобов'язання один одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність підтверджується закріпленими доходами.

. Принцип повноти бюджету - складається у відображенні в бюджеті всіх надходжень і витрат бюджету.

. Принципи обґрунтованості - формування бюджету реальних макро показниках економіки.

. Принцип ефективності - при складанні і виконанні бюджету, всі учасники бюджетного процесу повинні одержати максимальний результат при використанні визначеного бюджетом обсягу засобів.

. Принцип виділення субсидії - розподіл витрат між бюджетами ґрунтуються на максимальну допомогу безпосереднього споживача бюджетних засобів.

. Принцип цільового використання бюджетних засобів - усі засоби повинні використовуватися згідно бюджетного призначення.

. Принцип справедливості - бюджетна система будується на основі справедливості при розподілі багатства між громадянами і територіальною громадою.

. Принцип прозорості - державний і місцевий бюджети затверджувалися привселюдно і доводилися до зведення відповідної територіальної общинної.

. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник процесу несе відповідальність за свою діяльність або бездіяльність на кожній ділянці бюджетного процесу.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок при якому здійснюється складання, розгляд і твердження бюджетів усіх рівнів, контроль за виконанням бюджетів, твердження звітів про виконання бюджетів.

ТЕМА 5. Міжбюджетні відносини і система бюджетного вирівнювання

.1 Система бюджетного вирівнювання

Система бюджетного вирівнювання це щомісячні перерозподілення загальнодержавних централізованих фінансів між різними ланками бюджетної системи, з метою збалансувати бюджети на рівні необхідного для ліквідації активного дефіциту і для виконання місцевими органами їхніх функцій.

Бюджетне вирівнювання здійснюється вищими органами. Перерозподіл доходів у процесі бюджетного вирівнювання проводять з обліком соціального, демографічного, природного, екологічного, економічного стану відповідної адміністративної території, з метою подолання нерівності між бюджетами різних рівнів.

Дотація - (dotatіo - від лат. "дарунок") це повна сума коштів , що виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня в бюджет нижчого рівня.

Субвенція - сума коштів, що виділяється з бюджету вищого рівня в бюджет нижчого і має цільове призначення як правило для здійснення фінансових заходів на спільній основі. У випадку порушення цільового використання цих засобів - підлягає поверненню.

Субсидія (subsіdіum - від лат. "допомога", "підтримка") - сума засобів, що виділяється з бюджету вищого рівня в нижчий, підлягає поверненню у випадку порушення цільового використання.

Відмінність субвенції від субсидії полягає в тому, що субвенція передбачає виділення засобів у бюджет нижчого рівня з вищого рівня для здійснення спільного фінансування заходів. А субсидія припускає фінансування недостачі засобів місцевого бюджету вищестоящим бюджетом.

Вилучення засобів з бюджету - явище, зворотної дотації, тобто передача засобів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня в бюджет вищого рівня.

Бюджетні позички - надання засобів з бюджетів вищого рівня в бюджети нижчого рівня на покриття тимчасового касового розриву (невідповідність у часі фінансування витрат і надходження доходів). Бюджетні позички мають такі ознаки:

безпроцентний характер;

погашення позичок до закінчення бюджетного року.

Позички видаються органами влади або керування тільки безпосередньо підлеглим їм органам.

Взаємні розрахунки - передача засобів з одного бюджету в іншій у зв'язку з перерозподілом між ними доходів або витрат після твердження бюджетів. При такому перерозподілі виникає надлишок засобів в одному бюджеті і недолік (у такому ж розмірі) в іншому.

По характері взаємин між бюджетами: вони можуть бути договірними або обов'язковими. По напрямках проведення взаємні розрахунки розподіляють на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаєморозрахунки. Субсидування і бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення засобів і взаємні розрахунки - в обов'язковому порядку.

Межбюджетные трансферти. Україна відповідно до Конституції є унітарною державою, але так історично склалося, що рівень економічного розвитку областей різний. Для постійного соціального забезпечення необхідно використовувати механізм перерозподілу між доходами і витратами областей через Державний бюджет. Така ж ситуація існує й у середині самих областей між її окремими містами і районами.

У Бюджетному кодексі України передбачений соціальний механізм міжбюджетних трансфертів, що, у свою чергу, базуються на фінансових нормативах бюджетного забезпечення і відповідних коефіцієнтів, що коригують.

Фінансовий норматив бюджетного забезпечення використовується для поділу загального обсягу фінансових ресурсів, що направляються на реалізацію бюджетних програм, на кількість жителів або споживачів соціальних послуг.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що направляється на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між різними видами витрат, що відповідають пріоритетам бюджетної політики держави.

При розрахунку фінансового нормативу бюджетного забезпечення може передбачатися визначений обсяг не розподілених витрат, що поєднує витрати на ті призначення, установлення нормативів на які не є доцільним.

5.2 Коефіцієнти фінансових нормативів, що коригують, бюджетного забезпечення

Фінансові нормативи бюджетного забезпечення для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відхилення у вартості надання соціальних послуг у залежності від:

кількості населення і споживачів соціальних послуг;

соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних і інших особливостей (з моменту їхнього визначення) адміністративно- територіальних одиниць.

Коефіцієнти, що коригують, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Види межбюджетных трансфертів передбачені ст. 96 Бюджетного кодексу.

Розглянемо окремі міжбюджетні трансферти.

Трансферти, які виділяються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевих бюджетів:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономній Республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міста Києва й Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення;

Мал.8. Схема міжбюджетних трансфертів.

) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

) субвенція на компенсацію втрат доходу бюджетів місцевого
 саморегулювання на виконання власних повноважень
 внаслідок виділення пільг, установлених державою;

) субвенція на виконання інвестиційних процесів;

) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання й субвенцій окремо для бюджету Автономної республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міста Києва й Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення й районних бюджетів, а також коштів, які передаються в Державний бюджет України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для видачі й одержання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Дотації вирівнювання бюджетів міст Києва й Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного підпорядкування й районних бюджетів.

Дотації вирівнювання бюджетам міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування й районних бюджетів визначається як перевищення обсягу витрат, перелік яких визначений Бюджетним кодексом і які розраховуються з використанням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості й коефіцієнтів, що корригируют:

0 для кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування - для бюджетів міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим і місць обласного підпорядкування;

1 для доходів, певними частиною другої ст. 66 Бюджетного кодексу, - для районних бюджетів.

Поділ обсягу міжбюджетних трансфертів згідно з Бюджетним кодексом і Законом «Про Державний бюджет України» між бюджетами міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування й районних бюджетів, визначається на основі формули.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, певних бюджетним кодексом, затверджується Кабінетом Міністрів України й повинна враховувати такі параметри:

1)   фінансові нормативи бюджетної забезпеченості й коефіцієнти, що корригируют, до них;

2)   кількість жителів і кількість споживачів соціальних послуг;

3)   індекс відносної податкової здатності певного міста або району;

4)   прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим і міст обласного підпорядкування й прогноз доходів, певних Бюджетним кодексом, - для районних бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання.

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається з використанням індексу відносної податкової здатності бюджету міста або району основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три основних бюджетних періоди.

Індекс відносної податкової здатності є коефіцієнтом, що визначає рівень податкової здатності адміністративної територіальної одиниці в порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні розраховуючи на одиного жителя.

Для визначення індексу відносної платоспроможності кошик доходів місцевого самоврядування збільшується на суму втрат у доходах, які виникли внаслідок видачі пільг платникам податків відповідно до рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідні ради.

Індекси відносної податкової здатності відповідних бюджетів не можуть змінюватися й переглядатися частіше, ніж раз у три роки.

Коефіцієнт вирівнювання використається для розрахованого по формулі обсягу дотації вирівнювання й визначається в рамках від 0,60 до 1. При цьому загальний обсяг коштів, на який зменшується сума дотацій вирівнювання, є тотожним загальному обсягу коштів, які передаються в Державний бюджет України з місцевих бюджетів у випадку використання коефіцієнтів вирівнювання.

5.3 Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами й субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів

Місцевий (міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної республіки Крим і міст обласного підпорядкування) і районних рад можуть передбачатися у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, сіл, міст районного підпорядкування і їхніх об'єднань, а також кошти, які передаються із цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні ради можуть передбачатися у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1)   субвенції на підтримку об'єктів загального використання або ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів загального користування;

2)   субвенції на виконання власних повноважень територіальних правлінь сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань;

3)   субвенції на виконання інвестиційних проектів;

4)   інші субвенції.

Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва й Севастополя з їхнім подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на умовах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування й передбачають фінансову участь бюджету одержувача субвенції в здійсненні програми або проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг витрат на підтримку бюджетних установ за три останніх бюджетних періоди менше ніж обсяг, згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на одержання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Основні вимоги надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок і умови їхнього надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається Законом про Державний бюджет України.

Порядок надання міжбюджетних трансфертів.

Дотація вирівнювання й субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам міст Києва й Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим і міст обласного підпорядкування й районних бюджетів. Перерахування коштів, які передаються в Державний бюджет України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва й Севастополя, бюджетів міст республіканського підпорядкування, районних і обласних бюджетів, забезпечується наступними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання й субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, які передаються в Державний бюджет України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України й повинні забезпечити своєчасність, рівномірність, гарантованість повноту перерахування трансфертів.

ТЕМА 6. Бюджетний процес і його учасники

6.1 Сутність бюджетного процесу

Формування Державного й місцевого бюджетів досить складний і тривалий процес. У закордонних державах існує практика складання бюджетів у перспективі на 3 - 5 років з відповідними уточненнями на конкретний рік. Росія з 2007 року формує державний і місцеві бюджети з перспективою на три роки.

У бюджетному процесі України бере участь велика кількість - наукових установ, закордонних і вітчизняних фахівців, державних органів всіх рівнів, політичних партій і цивільних об'єднань. Під час складання бюджету виявляються недоліки минулих років, ураховується прогноз соціального й економічного розвитку нашої країни, здійснюється пошук найбільш раціональних шляхів використання досить обмежених фінансових ресурсів.

В останні роки активізується робота зі складання бюджету на регіональному рівні. Регіони й адміністративно-територіальні одиниці більш вимогливо підходять до рішення своїх фінансових проблем і відповідно відстоюють свої інтереси перед вищими органами влади. Підсилюється активність цивільних організацій профспілок, політичних партій, інших об'єднань громадян, які через своїх представників в органах законодавчої й виконавчої влади відстоюють інтереси трудящих. Все це свідоцтво розширення демократичних принципів у нашому суспільстві.

Прийнятий Верховною Радою Бюджетний кодекс України, що у повному обсязі набув чинності з 1 січня 2002 року, створює сприятливі умови для подальшої демократизації нашого суспільства. Бюджетний процес є своєрідним вимірником, дзеркалом і індикатором ступеня зрілості нашого суспільства, однак у ньому відображається рівень інтелекту, здатність законодавчої й виконавчої влади всіх рівнів задовольнити потреби населення нашої країни.

Прийняття Бюджетногого кодексу - важлива віха в реформуванні міжбюджетних відносин. Кодекс досить чітко врегулював безліч проблем, пов'язаних з бюджетним процесом. У Бюджетному кодексі дане визначення терміна «бюджетний процес»: це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їхнім виконанням і контролем за їхнім формуванням і використанням бюджетів. Все це в комплексі й становить бюджетну систему України.

Прийняття інших нормативних актів по бюджету, розробка чіткого механізму збору й витрати бюджетних коштів, розмежування бюджетних повноважень між рівнями бюджетної системи, створення ефективного бюджетного контролю й пошук шляхів додаткових бюджетних надходжень - це основні фактори, які повинні бути реалізовані в найближчому часі вдосконалювання бюджетної системи.

6.2 Учасники бюджетного процесу

Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, що передбачає їхньої функції, повноваження й відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конституцією України й інших правових актів.

Розглянемо найбільш значимі повноваження основних учасників бюджетного процесу.

Президент України:

·        Підписує Закон про Державний бюджет України на (бюджетний) рік.

·        У випадку незгоди із прийнятим Верховною Радою Законом про Державний Бюджет, накладає вето.

·        Вносить у встановленому чинним законодавством порядку зміни й доповнення в державний бюджет.

·        Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, які стосуються бюджетного процесу.

·        Видає розпорядження, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.

Верховна Рада України:

·        Розробляє пропозиції до проекту Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період по конкретних макроекономічних показниках, які певні Бюджетним кодексом.

·        Приймає постанову про затвердження або прийняття до відома основних напрямків бюджетної політики.

·        Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.

·        Затверджує Закон про Державний бюджет України.

·        Вносить зміни й доповнення в Закон про Державний бюджет України

·        Розглядає й ухвалює рішення щодо виконанні Закону про Державний бюджет України.

Комітет Верховної Ради з питань бюджету:

Бере участь практично у всіх стадіях бюджетного процесу, а саме:

·        розглядає й вносить пропозиції відповідно до основних напрямків бюджетної політики;

·        бере участь у підготовці, розгляді, уточненні й узагальненні пропозицій, представлених на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді;

·        розглядає звіт про проведення таємних витрат;

·        аналізує ситуації, пов'язані з перевиконанням дохідної частини Державного бюджету;

·        готовить доповідь, з яким виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджету й вносить пропозиції.

Розрахункова палата:

·        Здійснює зовнішній контроль і аудит фінансової й господарської діяльності бюджетних організацій у галузі контролю за використанням коштів Державного бюджету.

·        По закінченню бюджетного року готовить висновки по використанню
 коштів Державного бюджету.

·        Здійснює контроль за проведенням таємних видатків, готовить доповідь із яким виступає Голова Розрахункової палати, - про виконання Державного бюджету.

Кабінет Міністрів України:

·        Надає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період.

·        Розробляє проект Закону про Державний бюджет.

·        Допрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого й другого читання у Верховній Раді.

·        Ухвалює рішення щодо виділенні коштів з резервного фонду Державного бюджету.

·        Забезпечує виконання Державного бюджету України.

·        Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді.

·        Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів відповідних рад положення й показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті).

Міністерство фінансів:

·        Встановлює єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань.

·        Розробляє й представляє головним розпорядникам бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних питань.

·        Проводить аналіз бюджетного питання, поданого головним розпорядником бюджетних коштів на будь-якій стадії бюджетного процесу.

·        Визначає основні організаційно-методичні способи бюджетного планування, які використаються для підготовки бюджетних питань, і розробляє пропозиції для проекту Державного бюджету.

·        У період підготовки пропозицій по проекті Державного бюджету розглядає й застосовує способи по усуненню розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

·        Подає проект Закону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України.

·        Допрацьовує проект Державного бюджету після першого й другого читання у Верховній Раді України.

·        Здійснює загальну організацію й керування виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу.

·        Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує й контролює схему, по якій виконується Державний бюджет України.

·        Здійснює прогнозування й аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року.

·        Встановлює факт перевиконання дохідної частини бюджету.

·        При істотному невиконанні (більше чим 15 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесення змін у Закон про Державний бюджет.

·        Здійснює контроль (разом з Розрахунковою палатою) за проведенням таємних видатків.

·        Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів, відповідальних рад особливості складання розрахунків у проектах бюджетів на наступний бюджетний період.

·        Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показники зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету.

Державне казначейство:

·        Визначає (за згодою з Міністрів фінансів) єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань країни.

·        Здійснює операції з коштами державного бюджету й місцевих бюджетів.

·        Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

·        Контролює бюджетні повноваження при розрахунку нарахувань, прийняття зобов'язань і проведення платежів.

·        Веде бухгалтерський облік і становить звітність про виконання Державного й місцевого бюджетів.

·        Здійснює безперечне списання коштів з рахунків згідно порядку, установленим Бюджетним кодексом і іншими юридичними актами.

Розпорядники бюджетних коштів:

·        На основі плану своєї діяльності розробляють проекти кошторисів і бюджетні питання й подають їхньому Міністерству фінансів або місцевому фінансовому органу.

·        Одержують бюджетні призначення й доводять у встановленому
 порядку розпорядникам нижчого рівня.

·        Головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня.

·        Головні розпорядники контролюють хід виконання кошторисів і
 аналізують ефективність виконання бюджетних коштів розпорядниками нижчого рівня.

Національний банк України:

Подає у Верховну Раду й Кабінет Міністрів:

·        проект основних коштів грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік;

·        проект кошторисів доходів і витрат НБУ на наступний бюджетний рік.

Державні органи місцевого рівня:

·        Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджету.

·        Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад, доводять до відома проектів бюджетів районним державним адміністраціям

·        У містах Києві й Севастополі, подають відповідно до районним або місцевим фінансовим органам пропозиції по показниках проектів відповідних бюджетів, певних з урахуванням вимог Бюджетного кодексу.

·        Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації й виконавчі органи рад готовлять проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

·        Верховна Рада АРК і відповідні ради затверджують бюджети й звіти про їхнє виконання.

·        Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.

6.3 Стадії бюджетного процесу на загальнодержавному рівні

Перелік стадій бюджетного процесу, конкретні учасники, механізм виконання робіт, контрольні терміни певні Бюджетним кодексом України.

Розглянемо окремі складові стадій детальніше.

6.3.1 Складання проекту бюджету

Проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік визначається пропозиціями Кабінету Міністрів відносно:

·        граничного розміру дефіциту (профицита) Державного бюджету України у відсотках до прогнозованого річного обсягу внутрішнього валового продукту;

·        частини прогнозованого річного обсягу внутрішнього валового продукту, що перерозподіляється через сведеный бюджет України;

·        граничного обсягу державного боргу і його структури;

·        обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України й коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

·        основної частини капітальних вкладень у видатках Держбюджету;

·        пріоритетних напрямків капітальних вкладень;

·        взаємини Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступний бюджетний період;

·        зміни в законодавстві, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

·        перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

·        захищених статей видатків бюджету;

·        обґрунтування необхідності розподілу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період з позначенням показників:

·      обсягу внутрішнього валового продукту,

·        індексів споживчих і загальних цін,

·        прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік і наприкінці року,

·        прогнозованого рівня безробіття.

Разом із проектом Закону про Державний бюджет України, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, подаються:

) Пояснювальна записка до проекту Закону про Державний бюджет України, що повинна включати:

а) інформацію про економічний стан держави й основні прогнозні макропоказники економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;

б) оцінку надходження доходів і інших коштів, які пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами видатків бюджету;

в) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України й проекту Закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередні, поточні, наступні бюджетні періоди відповідно класифікації видатків бюджету;

г) інформацію щодо використання пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період, якщо вони були затверджені Верховною Радою України відповідно до Бюджетному кодексу;

д) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємин;

е) інформацію щодо обсягів державного боргу, у тому числі по типу й боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів і умов позик;

ж) прогноз основних макропоказників економічного й соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України по основних видах доходів, видатків і фінансування на наступні три бюджетних періоди.

з) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України й місцевих бюджетів) відповідно до бюджетній класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України.

и) перелік пільг щодо податків, зборів (інших обов'язкових платежів) з розрахунком втрат доходів бюджету від їхнього застосування.

к) показники видатків Державного бюджету України, необхідні на наступні бюджетні періоди для закінчення програм, які включені в проект Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом більше одного бюджетного періоду.

л) відомості й структура фінансових зобов'язань із державного боргу й державних гарантій на поточний і наступні бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов'язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу.

м) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під якими можуть даватися гарантії Кабінету Міністрів України.

н) доповідь про хід виконання Державного бюджету України в поточний бюджетний період.

о) проекти кошторисів всіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно закону.

п) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів по проекту Державного бюджету України (подаються в Комітет Верховної Ради України з питань бюджету).

Законом про Державний бюджет України визначаються:

·        загальна сума доходів і загальна сума видатків (з поділом на загальний і спеціальний фонди, а також з поділом видатків на поточні й капітальні);

·        граничний обсяг річного дефіциту (профицита) Державного бюджету України в наступний бюджетний період і державний борг на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відповідно до Бюджетному кодексу;

·        бюджетні призначення головним розпорядником коштів Державного бюджету України по бюджетній класифікації;

· доходи бюджету по бюджетній класифікації;

·        бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

·        додаткові положення, які регламентують процес виконання бюджету.

·        Видатки проекту Закону про Державний бюджет України по головних розпорядниках бюджетних коштів повинні бути деталізовані по підрозділах функціональної класифікації (програмної класифікації, якщо проект бюджету складений по програмно-цільовому методу).

6.3.2 Розгляд і прийняття Закону про Державний бюджет

За результатами обговорення проекту Закону про Державний бюджет України Верховна Рада України може прийняти обґрунтоване рішення про його відхилення у випадку невідповідності його Бюджетному кодексу й Основним напрямкам бюджетної політики на наступний бюджетний період.

У випадку відхилення проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тижневий строк із дня вступу в дію рішення про відхилення подати проект Закону про Державний бюджет України на повторний розгляд з поясненням внесених змін, пов'язаних з відповідним рішенням Верховної Ради України. Міністр фінансів України повторно подає проект Закону про Державний бюджет України не пізніше трьох днів після його повторної подачі у Верховну Раду України.

При розгляді проекту Закону про Державний бюджет України в другому читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій щодо змін проекту Закону про Державний бюджет України не розглядаються. Розглядаються висновки Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту Закону про Державний бюджет України в другому читанні, у тому числі щодо використання Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту Закону про Державний бюджет України до другого читання.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не вступив у дію Закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати видатки Державного бюджету України відповідно до Бюджетному кодексу з такими обмеженнями:

1)   видатки Державного бюджету України можуть здійснюватися тільки на меті, які визначені в Законі про Державний бюджет України на наступний бюджетний період і одночасно передбачені в проекті Закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України у Верховну Раду України;

2)   щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, позначених Законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених Бюджетним кодексом;

3)   до прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, зв'язаних введенням військового або надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

6.3.3 Виконання бюджету

Стадіями виконання Державного бюджету України по видатках визначаються:

1)   установлення бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розкладу;

2)      затвердження кошторисів розпорядниками бюджетних коштів;

)        взяття бюджетних зобов'язань;

)        одержання товарів, робіт і послуг;

)        здійснення платежів;

)        використання товарів, робіт і послуг для виконання бюджетних програм.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у випадку:

- наявності відповідного бюджетного зобов'язання для оплати в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

наявність у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Зміни в Законі про Державний бюджет України можуть вноситися у випадках появи відхилення оцінки прогнозів надходжень у бюджет від прогнозу, використаного при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету й в інших випадках зміни, передбачених Бюджетним кодексом. Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, установленим Державним бюджетом України.

6.3.4 Підготовка й розгляд звіту про виконання бюджету

Бюджетним кодексом передбачена місячна, квартальна й річна звітність.

Квартальна звітність про виконання Державного бюджету України включає такі частини:

1)   звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2)   звіт про рух грошових коштів;

3)   звіт про виконання Державного бюджету України;

4)   інформацію про стан державного боргу;

5)   зведені показники звітів про виконання бюджетів;

6)   звіт про кредити й операції, які ставляться до державних гарантійних зобов'язань.

Річний звіт про виконання Закону про Державний бюджет України включає такі частини:

1)     звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2)      звіт про рух грошових коштів;

)        звіт про виконання Державного бюджету України;

)        інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

)        звіт про бюджетну заборгованість;

)        звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

)        інформацію про стан державного боргу;

)        звіт про кредити й операції, які ставляться до державних гарантійних зобов'язань;

)        інформацію про виконання місцевих бюджетів;

)        іншу інформацію, певну Кабінетом Міністрів України необхідної для пояснення звіту;

)        зведені показники звітів про виконання бюджетів.

6.4 Стадії бюджетного процесу на місцевому рівні

Перелік стадій, конкретні учасники, проходження інформації й строки стадій позначені Бюджетним кодексом України.

Розглянемо окремі стадії детальніше.

6.4.1 Складання проекту бюджету

Перед складанням проекту бюджету проводиться значна аналітична робота всіма учасниками бюджетного процесу по аналізу виконання поточного бюджету, ураховуються потенційні можливості регіону або адміністративно-територіальної одиниці.

Разом із проектом рішення про місцевий бюджет до нього необхідно подавати:

) пояснювальну записку до проекту рішення, що повинна містити:

а)      інформацію про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці й прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту місцевого бюджету;

б)      оцінку надходжень доходів з урахуванням втрат доходів у результаті наданих відповідною радою податкових пільг;

в)      пояснення до основних положень проекту рішень про місцевий бюджет, включаючи аналіз запропонованих обсягів видатків на здійснення функцій і програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний і наступний бюджетний періоди відповідно до класифікації видатків бюджету;

г)       обґрунтування особливостей меж бюджетних взаємин (для районних, місцевих з районним поділом, місцевих, які поєднують бюджети села, селища, міста районного підпорядкування) і надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів (для бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва й Севастополя, обласних бюджетів);

д) інформацію про погашення заборгованості Автономної Республіки Крим і місцеве самоврядування, обсягів і умов позик;

2)   прогнозування показників відповідно бюджету по основних видах доходів, видатків і фінансування на наступні три бюджетних періоди;

3)   проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що поєднує бюджети села, селища, міста районного підпорядкування;

4)   показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, врахованих у бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше одного бюджетного періоду;

5)   перерахування інвестиційних програм на наступний бюджетний період і на наступні три бюджетних періоди;

6)   інформацію про хід виконання відповідного бюджету в поточний бюджетний період;

7)   пояснення головних розподільників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються в бюджетну комісію відповідної ради);

8)   інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або виконавчий орган відповідної ради.

6.4.2 Розгляд і прийняття рішень

При ухваленні рішення про місцевий бюджет визначається:

v  загальна сума доходів і видатків (з поділом на загальний і спеціальний фонди), а також з поділом видатків на поточні й капітальні;

v  граничний обсяг річного дефіциту (профицита) місцевого бюджету в наступний бюджетний період і заборгованості Автономної Республіки Крим або місцеве самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду;

v  повноваження щодо надання гарантій Автономної Республіки Крим і місцеве самоврядування, а також розміри цих гарантій з урахуванням положень Бюджетного кодексу;

v  бюджетні призначення головним розпорядникам коштів по бюджетній класифікації;

v  доходи бюджету по бюджетній класифікації;

v  бюджетні призначення меж бюджетних трансфертів;

v  додаткові положення, які регламентують процес використання бюджету;

v  перелік захищених статей місцевого бюджету визначається відповідно до Бюджетному кодексу.

6.4.3 Виконання бюджету

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету по доходах здійснює прогнозування й аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори (обов'язкові платежі) і інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий у територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунок органів зборів. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи зізнаються зарахованими в дохід місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий у територіальному органі Державного казначейства України.

Після введення в чинність Закону про Державний бюджет України органом державної влади і їхніх посадових осіб забороняється приймати рішення, які призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

Тема 7. Система доходів бюджету

.1 Характеристика доходів державного бюджету

Державні доходи - це грошові взаємини, які складаються між державою й фізичними особами в процесі витягу й акумуляції частини вартості ВВП у загальнодержавний фонд ( бюджет) з метою їхнього подальшого використання цих коштів, тобто для виконання державою своїх функцій.

Таким чином, об'єктом цих взаємин є валовий внутрішній продукт (ВВП).

Склад доходів державного бюджету визначається бюджетним Кодексом України й законом України про державний бюджет на майбутній рік.

Починаючи з 2000 року, державний бюджет розділений на дві складові частини - загальний фонд і спеціальний фонд.

Загальний фонд включає всі доходи бюджету крім тих, які призначені для зарахування в спеціальний фонд, як правило загальний фонд наповнюється за рахунок надходження податків і інших платежів.

Спеціальний фонд бюджету включає бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно певних джерел надходжень, гранди або подарунки (з розрахунком вартості), отримані розпорядниками бюджетних коштів на конкретні цілі.

Бюджетна класифікація України застосовується для проведення контролю фінансової діяльності органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу доходів і видатків.

Бюджетна класифікація складається із чотирьох розділів:

)класифікація доходів бюджету;

)класифікація видатків (у тому числі кредитування без обліку погашення) бюджету;

)класифікація фінансування бюджету;

)класифікація державного боргу.

Перший розділ - це класификация «Доходів бюджету» визначає структуру доходів бюджету й складається з:

v  податкових надходжень;

v  неподаткових надходжень;

v  доходів від операцій з капіталом;

v  офіційних трансфертів;

v  державних цільових фондів.

Другий розділ визначає класифікацію видатків бюджету, вона складається з функціональної, відомчої й економічної структури.

Функціональна структура складається з 24 розділів і відповідає основним напрямкам державної діяльності по всіх галузях.

Економічна структура характеризує видатки державних і місцевих бюджетів на капітальні й поточні витрати. Відомча структура визначає видатки відомств, міністерств, керувань.

Третій розділ «Фінансування бюджету» позначає обсяг внутрішнього й зовнішнього фінансування бюджету.

Четвертий розділ класифікує державний борг як структури внутрішнього й зовнішнього боргу.

7.2 Методи й джерела формування доходів бюджету

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації коштів:

·   перший метод: це пряме вилучення доходів з державного сектора.

·   другий: одержання доходів від державних угідь, майна й послуг.

·   третій: перерозподіл доходів серед юридичних і фізичних осіб за допомогою податків (податковий метод).

·   четвертий: залучення позичок, кредитів.

Перший метод формування доходів бюджету.

У державному секторі сама держава здійснює підприємницьку діяльність і як підприємець, воно має право на одержання підприємницького доходу - прибутку. Але певні права на цей прибуток має й колектив підприємства. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається в бюджет. При цьому у взаєминах державних підприємств із бюджетом може використатися як пряме вилучення доходів ( шляхом платежів і прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних підставах.

В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, держава вилучає лише податки, у той час як в умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів у бюджет.

В Україні нині надходження від державного сектора незначні. Це пояснюється двома причинами:

·   перша причина: держава, як правило, працює в непривабливі для приватного бізнесу сферах діяльності.

·   друга причина: діяльність державних підприємств носить, як правило, неприбутковий характер, і вона спрямована на виробництво необхідних регіону певних товарів або послуг, а не на одержання прибутку.

Сутність другого методу полягає в тому, що доходи від державних угідь, майна й послуг формуються залежно від обсягів власності держави. Всі вгіддя, надра, корисні копалини належать державі, а виходить, і доходами від їхнього використання є платежі за ресурси, а саме: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за використання надр при видобутку корисних копалин. Разом з тим надходження від державної власності в Україні мінімальні й становлять близько 2 відсотків від загального обсягу надходжень у бюджет.

Третій метод, податковий метод, він формує доходи в бюджет, а через них перерозподіляє доходи юридичних і фізичних осіб. Причому пряме вилучення доходів у державному секторі може здійснюватися тільки на підставі законів.

І четвертий, позичковий метод, що формує доходи в бюджет на поворотній основі. Як правило, основу бюджету становлять податки (95-98 %), а позички лише 2-5%.

Крім реальних доходів бюджету, які формуються на основі перерахованих вище методів, держава може використати для виконання бюджету емісійний дохід. Але в період емісії інфляція збільшує грошову масу, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється, що й призводить до економічної кризи в країні.

·   створений валовий внутрішній продукт (ВВП)

·   національне багатство (накопичені матеріальні цінності й розвідані природні ресурси). Національне багатство повинне використатися тоді, коли не вистачає ВВП або є певний надлишок природних ресурсів.

Що стосується зовнішніх джерел формування доходів бюджету, то вони можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватися на основі таких методів як:

·   прямий перерозподіл (наприклад, репарація);

·   міжнародний кредит;

·   оподатковування експортно-імпортної діяльності (митні платежі);

·   валютне регулювання (відхилення встановленого курсу валют від реального їхнього співвідношення);

·   ціновий механізм (у світі склався певний масштаб цін на товари, що призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів, деяким державам не вигідно провадити ряд товарів і вони охоче їх купують в інших країнах, де виробництво цих товарів обходиться дешевше).

7.3 Склад і структура доходів бюджету України

Система доходів бюджету України відображає методи їхнього формування. Вони характеризуються такими надходженнями:

- Податкові надходження:

а) прямі податки

- податок на прибуток підприємства;

-прибутковий податок із громадян;

-земельний податок (плата за землю);

-податок із власників транспортних засобів;

-податок на промисел;

б) непрямі податки (непрямі)

- податок на додану вартість

- акцизний збір;

- мито;

в) платежі за спеціальне використання природних ресурсів

- лісовий податок;

- плата за воду;

- плата за корисні копалини;

г) платежі за державні послуги, рентні й компенсаційні платежі;

- державне мито;

- рентні платежі за нафту й газ, що добувають в Україні;

- відрахування на геолого-розвідувальні роботи;

- інші надходження;

д) місцеві податки й збори.

Неподаткові надходження й збори:

- від приватизації майна державних підприємств;

- від реалізації державних матеріальних резервів;

- від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів і інші

Внески в цільові фонди

(щорічно стягуються):

- збір на обов'язкове страхування на випадок безробіття (фонд обов'язкового державного страхування в Україні на випадок безробіття);

- платежі до фонду соціального захисту інвалідів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- надходження й збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і втримування автомобільних доріг загального користування;

- інші фонди.

Доходи від операцій з капіталом.

Ця група доходів охоплює:

·   надходження від продажу основного капіталу (спорудження, устаткування, літаки, безхазяйне житло, дорогоцінні метали й камені);

·   надходження від продажу державних запасів товарів ( стратегічних матеріалів, зерна й т.д.);

- надходження від продажу землі й нематеріальних активів;

податки на фінансові операції й операції з капіталом.

Офіційні трансферти.

Ця група доходів містить у собі безкоштовні й безповоротні платежі, отримані від інших органів державного керування, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), інші надходження.

Використовуючи постійні зміни законодавчої бази, можливі уточнення в класифікації доходів бюджету.

За умовами формування державні доходи можуть бути :

а) безповоротні - це власні доходи держави й доходи, які надходять від інших суб'єктів бюджетних відносин;

б) поворотні - це державні позики, за користування якими потрібна плата й позики в повному обсязі й повинні бути повернуті в призначений угодою строк.

За рівнем централізації державні доходи діляться:

) централізовані - які концентруються в держбюджеті й інших цільових фондах;

) децентралізовані - які використаються по місцю їхнього створення на держпідприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток і амортизація).

ТЕМА № 8. Система видатків бюджету

.1 Сутність видатків Державного бюджету

Видатки Державного бюджету - це видатки держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою його функцій. Ці видатки визначають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів по напрямках певних законами.

Напрямки використання бюджетних видатків обумовлені сукупністю факторів, основними з яких є:

·   Утримування державних установ;

·   Рівнем розвитку регіонів держави;

·   Взаємозв'язок видатків із загального державного бюджету з видатками місцевих бюджетів;

·   Формами надання бюджетних коштів;

·   Інші фактори, які можуть мати важливе значення залежно від конкретної економічної й політичної ситуації в державі.

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування.

Під бюджетним фінансуванням мають на увазі певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах. Розглянемо їх.

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету використається механізм секвестру, коли пропорційно надходженням зменшуються видатки. Однак існують так звані захищені статті.

Офіційне призначення захищених статей передбачено ст.55 Бюджетного кодексу. Захищеними статтями видатків бюджету визначаються статті видатків Державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні зменшення затверджених бюджетних призначень.

Захищені статті видатків Державного Бюджету України. У ст.30 Закону про Державний Бюджет України передбачений такий їхній перелік:

1)   Оплата праці працівників бюджетних установ.

2)   Нарахування на заробітну плату.

3)   Придбання медикаментів і перев'язних матеріалів.

4)   Забезпечення продуктами харчування.

5)   Виплата відсотків по госдолгу.

6)   Трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом і соціальним забезпеченням ( у тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян).

7)   Трансферти місцевим бюджетам

8)   Будівництво житла для військовослужбовців і забезпечення інвалідів протезами.

8.2 Принципи, форми й методи бюджетного фінансування

Принципи бюджетного фінансування в цільовому характері бюджетних асигнувань складаються із чотирьох напрямків.

Бюджетні асигнування повинні використатися винятково по призначенню. Установам доводять спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрямки використання бюджетних коштів.

Одержання максимального ефекту при мінімумі видатків. Це досягається при оптимальному фінансуванні напрямків як економічного, так і соціального характеру.

Безповоротність бюджетних асигнувань.

Безкоштовність бюджетних асигнувань. За використанням бюджетних коштів, які згідно законодавства порядку або кошториси надаються установ надаються організаціям але відсотки не виплачуються.

Використають такі форми бюджетного фінансування як:

) Фінансування по системі «бюджет-нетто-бюджет». Ця форма характеризується наданням бюджетних коштів на строго обмежений перелік видатків, затверджений у бюджеті.

) Фінансування по системі «бюджет-брутто-бюджет». Використається для підприємств, установ, які повністю фінансуються з бюджету. За цією формою фінансування бюджетні асигнування виділяються на всі види видатків, які забезпечують як поточну діяльність, так і розширене виробництво, незалежно від специфіки підприємств установ.

Методи бюджетного фінансування:

) Пряме бюджетне фінансування. Сутність цього методу укладається у видачі бюджетних асигнувань, які забезпечуються певними джерелами надходження.

) Трансферти. У випадку не забезпечення необхідних видатків певними джерелами надходжень або недоліку цих джерел на регіональному рівні використаються дотації й субвенції.

) Бюджетні кредити. Вони займають проміжне положення між безповоротним бюджетним фінансуванням і кредитами комерційних банків. Відмінність від бюджетного безповоротного й меншого відсотка комерційних банків фінансування укладається в тім, що цей вид кредиту дається на умовах повернення, або укладається в тім, що цей вид кредиту дається з умовою повернення, або взагалі без відсотків, або за пільгові відсотки, які набагато менше відсотків, які використають комерційні банки. Видача такого виду кредиту виконується на основі розпорядження Кабінету Міністрів України.

8.3 Склад видатків Державного бюджету

Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законодавчими й нормативними актами - Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

Починаючи з 2000 року в Державному Бюджеті, у його видатковій частині передбачаються два фонди - загальний і спеціальний.

У ст.30 Бюджетного кодексу передбачено, що видатки Державного Бюджету включають бюджетні призначення, установлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією державних програм.

У Бюджетному кодексі передбачене чітке розмежування повноважень, а також механізм делегування повноважень між рівнями бюджетної системи.

Міжбюджетні трансферти - це відносини між державою, Автономною республікою Крим і місцеве самоврядування для забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України й законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Ст.82 Бюджетного кодексу передбачає види видатків на здійснення повноважень, якими передбачене фінансування з Державного Бюджету. Це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету незалежного судочинства, а також інші передбачені цим кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній республіці Крим і місцеве самоврядування.

Держава може передавати Раді міністрів Автономній республіці Крим або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків тільки за умовами відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їхньої частини, а також трансфертів і Державного Бюджету України.

У ст. 87 перераховані державні програми, які фінансуються з Державного Бюджету.

До видатків, які фінансуються з Державного бюджету ставляться видатки на:

1)   державне керування;

·   законодавчу владу;

·   виконавчу владу;

·   Президента України;

2)   судову владу;

3)   міжнародну діяльність;

4)   фундаментальні й прикладні дослідження й розвитку науково-технічного прогресу державного значення, міжнародні наукові й інформаційні зв'язки державного значення;

5)   національну оборону;

6)   правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;

7)   утворення;

·   спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

·   загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

8)   охорону здоров'я;

9)   соціальний захист і соціальне забезпечення;

·   державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцем рядового сержантського й старшинського складу термінової служби й членам їхніх родин, пенсії військовослужбовцем і особам керівного й рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, передбачені іншими пенсійними програмами.)

·   державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям, компенсації на медикаменти; програма протезування; програми й заходи соціального захисту інвалідів, у тому числі програми й заходу Фонду України соціального розвитку інвалідів, відшкодування збитків, нанесених громадянам; заходу, пов'язані з поверненням в Україну кримсько-татарського народу й осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; річна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни).

·   Державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які маю статус українців;

·   Державні програми й заходи щодо дітей, молоді, жінок, родин;

·   Державна підтримка молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів щодо дітей, молоді, жінок, родин;

·   Державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10)культуру й мистецтво;

11)державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, видавництва, інформаційних агентств;

12)фізичну культуру й спорт;

13)державні програми підтримки регіонального розвитку й пріоритетних галузей економіки;

14)програми реставрації пам'ятників архітектури державного значення;

15)державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій і інформатики,

16)державні інвестиційні програми;

17)державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, запобігання й ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихій;

18)створення й поповнення запасів і резервів;

19)обслуговування державного боргу;

20)проведення виборів і референдумів;

21)інші програми, які мають винятково державне значення.

Фінансування окремих програм економічного й соціального напрямків по місцю реалізації цих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.

8.4 Видатки місцевих бюджетів їхня сутність, склад і окремі їхні напрямки

.4.1 Сутність видатків місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що й доходи місцевих бюджетів. Так, ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає розподіл видатків місцевих бюджетів на дві частини - видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 р. у видатковій частині передбачені два фонди - загальний фонд і спеціальний фонд. Їхнє призначення аналогічне відповідним фондам у Державному бюджеті.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації відповідно до мети і обсягів, які затверджуються відповідними радами. Сільської, селищної, міської, районної ради в містах (у випадку їхнього створення) і їхні виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрямку їхнього використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потребі територіальних громад, їхній розмір і цільовий напрямок визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними районними й обласними бюджетами.

8.4.2 Склад видатків

Видатки місцевих бюджетів передбачені ст. 70 Бюджетного кодексу. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, які пов’язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Розглянемо окремі рівні.

Видатки, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування і їхніх об'єднань і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Це видатки на:

) утримання органів місцевого самоврядування;

) утворення;

) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну й стаціонарну допомогу;

) утримання сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек.

Видатки, які здійснюються з районних бюджетів і бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування й ураховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Вони охоплюють видатки на:

) державне керування;

) утворення;

) охорона здоров'я;

) соціальний захист і соціальне забезпечення;

) державні, культурно-освітні й театрально-видовищні установи;

) державні програми розвитку фізичної культури й спорту.

До видатків, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, ставляться видатки на:

) місцеву пожежну охорону;

) позашкільне утворення;

) програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, родини;

) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства й благоустрою населених пунктів;

) заходу з організації порятунку на воді;

) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

) транспорт, дорожнє господарство;

) інші програми.

Передача видатків на здійснення повноважень передбачена ст. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку по видатках включає:

) погашення основної суми боргу;

) капітальні вкладення;

) внески органів влади в статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів - складова частина спеціального фонду місцевих бюджетів.

Для непередбачених видатків може бути сформований резервний фонд, що не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення й використання Рада міністрів АРК і виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про видатки коштів відповідного бюджету.

8.4.3 Окремі напрямки видатків

Специфічність напрямків видатків залежить від таких факторів:

• рівня місцевого бюджету;

• особливостей інфраструктури;

• фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

• участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

• необхідності рішення актуальних місцевих проблем;

• інші (природоохоронні, зайнятість населення й т.п.).

Плановий обсяг місцевих бюджетів на 2001 р. понад 17 млрд грн, при плані на 2000 р. - 12,5 млрд грн. Це становить 33,8 % від обсягу видаткової частини зведеного бюджету або 36 % від загального фонду бюджету за умови, якщо забезпечити порівняння структури бюджетів за 2000 і 2001 рр.

Бюджет 2001 р. має ту особливість, що вперше застосований формульний підхід при розмежуванні видатків і визначенні трансфертів для міст обласного підпорядкування й районів.

Розглянемо підходи й розрахунки, які стосуються окремих напрямків видатків. Розрахунковий обсяг видатків загального фонду бюджету адміністративно-територіальної одиниці (Vi), що враховується для визначення трансфертів, береться як сума розрахункових показників по основних функціях цих бюджетів:

= Vyi + Vzi + Voi + Vsi + VRi + Vpri + Vfi + Vbi + Vwi + Vpi + VRui + Vrui + Vdi + Vzadi + Vhi

де Vyi - розрахунковий обсяг видатків на втримання органів керування;- розрахунковий обсяг видатків на охорону здоров'я;- розрахунковий обсяг видатків на утворення;- розрахунковий обсяг видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення;- розрахунковий обсяг видатків на культуру й мистецтво;- розрахунковий обсяг видатків на втримання засобів масової інформації;- розрахунковий обсяг видатків на фізичну культуру й спорт;- розрахунковий обсяг видатків на капітальний ремонт житлового фонду й благоустрій;- розрахунковий обсяг видатків на втримання об'єктів соціальної сфери підприємств, які передаються до комунальної власності;рі - розрахунковий обсяг видатків на правоохоронну діяльність;- розрахунковий обсяг видатків на капітальні вкладення;- розрахунковий обсяг видатків на організацію порятунку на воді;- розрахунковий обсяг видатків на інші заходи;- розрахунковий обсяг видатків на погашення заборгованості із заробітної плати й інших соціальних виплат;- розрахунковий обсяг видатків на нерозподілений резерв коштів місцевих бюджетів.

В 2002 р. були внести певні зміни в окремі формули, а саме:

. Формули фінансування області охорони здоров'я в кожному окремо взятому регіоні можуть бути змінені й нині визначаються виходячи з коефіцієнта поширення захворюваності серед населення регіону.

. Формульна методика розрахунків видатків житлово-комунального господарства на сегоднешний день скасований, а область буде фінансуватися за рахунок плати за землю (75 %) і місцевих податків і зборів.

. Позашкільне утворення виведене з формул і буде втримуватися за рахунок власних надходжень місцевих бюджетів.

Фінансування утворення. Розрахунковий обсяг видатків на утворення визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на утворення, розрахункового нормативу видатків на одного учня з наведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.

Розрахунок обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети на утворення визначається по формулі:

= Ho * ( Uo * Kob + Uf * Kf + Ut * Kt + Uz + Us * Ks + Ud * Kd + Uc * Kc + Up * Kp) + Vark

де Нo - розрахунковий норматив видатків на утворення на один учня.= 508,25 грн;- розрахунковий обсяг видатків на охорону здоров'я;

Кob - коефіцієнт коректування загальобласних (загальнореспубліканських в Автономній Республіці Крим) видатків на підвищення кваліфікації й підготовку кадрів (крім робочих кадрів Автономної Республіки Крим) та інші заходи загальобласного (загальнореспубліканського в Автономній Республіці Крим) значення на загальну освіту. Кob = 0,059;- учні загальноосвітніх шкіл-інтернатів з посиленою військово-фізичною підготовкою;

Кf - коефіцієнт приведення учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів з посиленою військово-фізичною підготовкою до учнів загальноосвітніх шкіл. Кf = 7,0;- вихованці загальноосвітніх шкіл-інтернатів без вихованців шкіл-інтернатів з посиленою військово-фізичною підготовкою;

Кt - коефіцієнт приведення вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів до учнів загальноосвітніх шкіл. Кt = 5,0;- учні загальноосвітніх шкіл-інтернатів, які приходять на навчання;- вихованці спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку;

Кs - коефіцієнт приведення вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку до учнів загальноосвітніх шкіл. Ks = 6,6;- учні спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку, до учнів, які приходять на навчання;

Кd - коефіцієнт приведення учнів, які приходять на навчання до спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку до учнів загальноосвітніх шкіл. Кd = 2,5;вихованці дитячих будинків (за умовами, певним у доповненні № 5 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік");

Кс - коефіцієнт приведення вихованців дитячих будинків до учнів загальноосвітньої школи. Кс = 10,0;- вихованці шкіл-інтернатів для дітей-сиріт

Кр - коефіцієнт приведення вихованців шкіл-інтернатів для дітей -сиріт до учнів загальноосвітніх шкіл. Кр = 9,0;- видатки на підготовку робочих кадрів і втримання вищих навчальних закладів.

Фінансування соціального захисту й соціального забезпечення. Обсяг видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення визначається виходячи з обсягів ресурсів бюджету на ці мети й контингенту одержувача соціальних послуг за такою формулою:

Vsi = Vs1i + Vs2i + Vs3i + Vs4i + Vs5i + Vs6i + Vs7i + Vs8i + Vs9i + Vs10i + Vs11i + Vs12i + Vs13i

де Vsli - розрахунковий обсяг видатків на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати твердого палива (субсидії);i - розрахунковий обсяг видатків на пільги ветеранам війни й праці;i - розрахунковий обсяг видатків рятуйте! з дітьми;i - розрахунковий обсяг видатків на втримання домів-інтернатів для людей похилого віку й інвалідів, домів-інтернатів для дітей-інвалідів, а також на навчання й трудовий устрій інвалідів;i - розрахунковий обсяг видатків на втримання притулків для неповнолітніх;i - розрахунковий обсяг видатків на втримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги вдома;i - розрахунковий обсяг видатків на адресну соціальну допомогу малозабезпеченим родинам;i - розрахунковий обсяг видатків на реалізацію програм і заходів, які стосуються родини, жінок, молоді й дітей;i - розрахунковий обсяг видатків на обробку інформації з нарахування й виплати пенсій і допомоги;i - розрахунковий обсяг видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;i - розрахунковий обсяг видатків рятуйте! догляду за інвалідом І або II групи внаслідок психічного розладу;i - розрахунковий обсяг видатків на виплати реабілітованим громадянам;i - розрахунковий обсяг видатків на інші державні програми соціального захисту населення.

Фінансування культури й мистецтва. Розрахунковий обсяг видатків на фінансування культури й мистецтва (Vri) визначається виходячи із чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці й норми (середнього розміру) видатків на один жителя, що визначається як середній розмір загальних видатків відповідних бюджетів, затверджених місцевими радами на 2006р. на один жителя, і коректується на прогнозний обсяг ресурсів бюджету, які направляються на зазначені програми в 2007 р.

Для бюджету Автономної Республіки Крим і обласний бюджет розрахунковий обсяг видатків на фінансування культури й мистецтва визначається по формулі:

= Hrob * Ni

де Hrob - норма видатків на фінансування культури й мистецтва бюджету Автономної Республіки Крим і обласний бюджет розраховуючи на один жителя. Нrob = 1,797 грн;- чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня 2007 р.

Для бюджету міст Києва й Севастополя розрахунковий обсяг видатків на фінансування культури й мистецтва визначається по формулі

= H rryiu(seu) * Ni

де H rryiu(seu) - норма видатків на фінансування культури й мистецтва для міст Києва й Севастополя. H rryiu(seu) = 5,855 грн. Hrseu=6,036 грн;- чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня 2007 р.

Для бюджету міста республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування й району розрахунковий обсяг видатків на культуру й мистецтво визначається по формулі

= HRm(r) * Ni + VRgi

де HRm(r) - норма (середній розмір) видатків на фінансування культури й мистецтва міста республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування або району розраховуючи на 1 жителя. HRm = 3,208 грн, НRr = 4,58 грн;обсяг додаткових видатків бюджету адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входять населені пункти, які мають статус гірських і видатки яких визначаються по окремому розрахунку.

Фінансування фізичної культури й спорту. Розрахунковий обсяг видатків на фінансування фізичної культури й спорту (Vf) визначається з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці й питомої ваги зазначених видатків бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети, бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування й районів у загальній сумі видатків на фінансування фізичної культури й спорту всіх місцевих бюджетів за узагальненим даними місцевих бюджетів.

Розрахунковий обсяг видатків на фінансування фізичної культури й спорту бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міст Києва й Севастополя визначається по формулі

= Vfu * Kf / Nu * Ni + Vfpi

де Vfu - прогнозний обсяг видатків на фінансування фізичної культури й спорту всіх місцевих бюджетів на 2007 р. Vfu = 64 012,4 тис. грн;

Кf - частка видатків бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети від загального обсягу видатків на ці мети всіх місцевих бюджетів. Кf = 0,4. Для бюджетів міст Києва й Севастополя Kf= 1;и - чисельність наявного населення України на 1 січня 2007 р.;- чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня 2007 р.;- обсяг видатків на фінансування дитячо-юнатських спортивних шкіл.

Фінансування правоохоронної діяльності. Розрахунковий обсяг видатків на правоохоронну діяльність (Уpi) визначається для зведеного бюджету Автономної Республіки Крим, бюджету області, міст Києва й Севастополя по формулі:

= Vpi1 + Vpi2 + Vpi3

де Vpi1 - розрахунковий обсяг видатків на втримання підрозділів дорожньо-патрульної служби й дорожнього нагляду, приймальників-розподільників для неповнолітніх, спеціальних приймальників-розподільників і адресно-довідкових бюро;рі2 - розрахунковий обсяг видатків на втримання професійної пожежної охорони;- розрахунковий обсяг видатків на втримання спеціальних монтажно-експлуатаційних підрозділів.

Розрахунковий обсяг видатків на втримання підрозділів дорожньо-патрульної служби й дорожнього нагляду, приймальників-розподільників для неповнолітніх, спеціальних приймальників-розподільників і адресно-довідкових бюро визначається по формулі:

= Vpu1 / Nu * Ni

де Vpu1 - загальний обсяг видатків на втримання зазначених вище підрозділів для всіх місцевих бюджетів. Vpu1= 26 192,9 тис. грн;- чисельність наявного населення України на 1 січня 2007 р.;- чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня 2007 р.

8.5 Таємні видатки й резервний фонд видатків

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких - забезпечення національної безпеки. Вони включаються в Держбюджет України без деталізації. Звіти про проведення таємних витрат розглядаються комітетами Верховної влади України з питань бюджету, законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з організованою злочинністю й корупцією, з питань національної безпеки й оборони. Окремі звіти про проведення таємних видатків розглядається Верховною Радою України на закритому засіданні.

У держбюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, які не мають постійно характеру й не могли бути передбачені при складанні проекту Бюджету .

Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 відсотка обсягів видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів щомісяця звітує перед Верховною Радою України про використання коштів резервного фонду України.

ТЕМА 9. Видатки бюджету на економічну діяльність і науку

9.1 Склад видатків на розвиток економіки

Сьогодні основним інструментом, за допомогою якого держава впливає на розвиток економіки, є бюджет, бюджетна й податкова системи.

Бюджет може благоприятствовать як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет і податкова система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними з факторів, які дестабілізували соціально-економічну ситуацію в Україні, і, по суті, гальмували реальну ринкову трансформацію економіки.

Нові умови господарювання вимагають змін напрямків вкладень бюджетних коштів.

Зменшення обсягів бюджетного фінансування видатків в економіку викликане тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також послідовного виконання програми приватизація державної власності.

У ринковій економіці напрямок коштів Державного бюджету в народне господарство відіграє істотну роль, оскільки,

по-перше, функціонування державного сектора економіки вимагає розробки державних інвестиційних програм;

по-друге, для стабілізації економіки й розвитку підприємництва необхідна ефективна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій і т.д.

Необхідність видатків на розвиток економіки обумовлена:

-        структурною перебудовою економіки;

-        державним регулюванням темпів і пропорцій економічного розвитку;

         значною часткою державної власності;

         фінансовою підтримкою великих господарських комплексів: топливно-енергетичного, аграрно-промислового, металургійного;

         державною підтримкою наукомістких і технологічно складних, виробництв;

         конверсією оборонного комплексу;

         капітальними вкладеннями в соціальну сферу.

Видатки на розвиток народне господарство направляються на фінансування:

галузей інфраструктури;

ріоритетних (стратегічних) галузей;

биткових галузей;

сільського господарства;

-        галузей, які вимагають великих фінансових вкладень і мають значний строк окупності;

-        охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

         попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха;

         зовнішньоекономічної діяльності.

По функціональній класифікації видатків бюджетів до видатків на народне господарство ставляться:

-        видатки на житлово-комунальне господарство;

-        видатки на промисловість і енергетику:

а) видатки на промислово-енергетичний комплекс (видобуток вугілля, державне регулювання цін на різні види палива, виробництво й постачання електроенергії й т.д.);

б) видатки на конверсію й розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів;

в) видатки на відтворення мінерально-сировинної бази, геологорозвідувальні роботи, які фінансуються за рахунок відрахувань добувних підприємств, роботи з вивчення газоносности, сукупний видобуток золота й т.п.;

г) видатки на інші галузі промисловості.

-        видатки на будівництво:

а) на будівництво (капітальні вкладення, компенсація банкам різниці процентних ставок по цільових кредитах індивідуальним сільським забудовникам, надання пільгових кредитів членам житлово-будівельних кооперативів, погашення відсотків по кредитуванню довгостроковими пільговими кредитами на будівництво житла для молодих родин і інших незахищених категорій громадян і т.д.);

б) на архітектуру (реставрація пам'яток архітектури, типове проектування й інше).

-        видатки на сільське господарство, лісове господарство й полювання, рибне господарство:

а) фінансування земельних ресурсів;

б) на водне господарство;

в) на сільськогосподарське виробництво;

г) на проведення пільгової політики в галузі цін і доходів в сільськогосподарському виробництві;

д) на фінансування бюджетних установ агропромислового комплексу й т.д.

-        видатки на транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації й інформатику:

а) на залізничний транспорт (компенсація за пільговий проїзд, державне регулювання цін на послуги метрополітену, державну адміністрацію залізничного транспорту "Укрзалізниця" і т.п.);

б) на автомобільний транспорт (державне регулювання цін на послуги місцевого автомобільного транспорту);

в) на ввіз задушливий транспорт (державне авіапідприємство "Україна");

г) на трубопровідний транспорт;

д) на інші види транспорту;

е) на дорожнє господарство;

ж) на зв'язок (утримування спец об'єктів, компенсація збитків об'єднанню "Укрпошта" та інше);

з) на інформатику й т.д.

-        видатки на інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю (фінансування Державної космічної програми, утримування Національного центра керування й випробування космічних коштів, фінансування Державної програми "Гідрографія", керування в галузі стандартизації, видатки на створення фондового ринку й т.п.);

-        видатки на фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (державні капітальні вкладення, витрати на забезпечення робіт у зоні відчуження, будівництво житла для потерпілих і т.д.);

         видатки на охорону навколишнього природного середовища і ядерну безпеку (на охорону й раціональне використання водних ресурсів, земель, створення захисних лісових і полезахисних лісосмуг, на утримання місцевих природоохоронних органів і т.д.);

         видатки на попередження й ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

9.2 Фінансова підтримка суб'єктів народного господарства

Порядок надання фінансової підтримки державним підприємствам і підприємницьким структурам, у майні яких частка державної власності перевищує 50%, визначається Кабінетом Міністрів і Національним банком, які затверджують Положення про надання підтримки з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі.


Фінансова підтримка надається на затверджені проекти використання коштів, бізнес-плани й проекти санації підприємств.

Державна підтримка економічних суб'єктів може здійснюватися у формах:

-        безпосередньої фінансової підтримки;

-        опосередкованої фінансової підтримки.

Безпосередня фінансова підтримка спрямована на збільшення фінансових ресурсів у суб'єктів народного господарства.

Опосередкована фінансова підтримка суб'єктів народного господарства спрямована на зменшення потреб у фінансових ресурсах.

Безпосередня фінансова підтримка має дві форми прояву: пряма фінансова підтримка економічного суб'єкту; непряма фінансова підтримка, що здійснює вплив на інших суб'єктів, з якими співробітничає економічний суб'єкт.















Безпосередня фінансова підтримка надається відповідно до рішень Кабінету Міністрів України на поворотній або безповоротній основі з метою попередження банкрутства, поновлення платоспро-можності, підвищення конкуренто-спроможності про-дукції, оздоровлення фінансового стану підприємств.

Державне фінансування інвестицій в основні об'єкти економічного й соціального розвитку відповідно до бюджетної класифікації видатків включається в групу видатків на будівництво й архітектуру.

Державне інвестування здійснюється органами влади й керування України, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування за рахунок:

-        коштів Державного й місцевого бюджетів;

-        позабюджетних фондів;

         позикових коштів.

Однією з основних проблем, пов'язаних з бюджетним фінансуванням інвестицій, є необхідність чіткого визначення й розподілу сфери фінансування Державного й місцевого бюджетів.

Бюджетний кодекс визначає, що за рахунок Державного бюджету України здійснюються:

-        державні програми підтримки регіонального розвитку й пріоритетних галузей економіки;

-        державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій і інформатики;

         державні інвестиційні проекти (тобто фінансуються ті видатки, які мають вирішальне значення для економіки України).

На рівні місцевих органів влади здійснюються видатки щодо підтримки комунальної власності й фінансування інвестиційних проектів місцевого значення за рахунок трансфертів з Державного бюджету, а саме:

-        місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства й благоустрою населених пунктів;

-        фінансування будівництва, реконструкції, ремонту й утримуванню доріг місцевого значення;

         виконання інвестиційних проектів за рахунок субвенцій.

Державні дотації - це форма бюджетного фінансування, що застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій, установ, які надають послуги або провадять необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну реалізації у зв'язку з певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеженням рівня цін).

Пряме субсидування - форма урядових виплат виробникам або споживачам з відповідним відображенням у бюджеті (виробник збуває свій товар по більше низькій ціні завдяки здійсненню прямого субсидування).

Субсидії можуть виділятися окремим підприємствам або цілим галузям, але найбільш діючим способом регулювання є субсидування пріоритетної галузі індустрії. Так, найбільше широко відомим прикладом такого субсидування стала ініціатива створення авіаційної індустрії світового класу в Європі. Багато європейських підприємств одержали субсидії на покриття стартових витрат.

Фінансову підтримку у вигляді бюджетної позики надає Міністерство фінансів на договірній основі. Бюджетні позики надаються державним підприємствам і тим, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюються вони з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі, під затверджені проекти використання коштів.

Умовами договору позики передбачають:

-        обсяги позики:

-        строки надання позики;

         цільове використання;

         заходу щодо забезпечення її своєчасного повернення;

         відповідальність сторін за порушення умов договору;

         розміри й порядок сплати відсотків.

Опосередкована фінансова підтримка економічних суб'єктів має дві форми прояву:

-        пряма опосередкована фінансова підтримка;

-        непряма опосередкована фінансова підтримка.








Державна кредитна підтримка надається по таких напрямках:

-        для заходів, пов'язаних зі здійсненням програм санації й структурної перебудови;

         для нарощування обсягів випуску й реалізації продукції;

         для нарощування обсягів випуску й реалізації продукції державними й іншими підприємствами, у майні яких частка державної власності перевищує 50%;

-        для закупівлі товарів українських виробників з подальшою їхньою реалізацією споживачам.

Мобільність кредиту дає можливість у короткий термін здійснити переорієнтацію виробництва, направити його на рішення інтересів регіону й держави.

Для використання кредиту як важеля фінансової підтримки підприємства необхідно:

-        надання державних гарантій під кредити, спрямовані в малий бізнес, підприємствам тих галузей, яким надані пріоритети в державних програмах;

-        надання пільг або звільнення від оподаткування прибутку комерційних банків, отриманої від розміщення кредитів у сфери, визначений державними програмами як пріоритетні;

         законодавче встановлення пільгових кредитів, які направляються на інвестування виробництва.

Фінансова підтримка у вигляді пільгового оподатковування здійснюється по таких напрямках:

-        надання відстрочки по сплаті податків і обов'язкових платежів;

-        реструктуризація й списання податкової заборгованості;

-        звільнення від оподатковування галузей економіки або окремих підприємств.

Пільгове оподатковування має ряд негативних наслідків:

-        порушуються принципи нейтральності й справедливості оподатковування;

         нерівномірний податковий тиск приводить до необґрунтованого перерозподілу фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання;

         зростає тіньовий сектор економіки у зв'язку зі стараннями економічно суб'єктів зменшити податковий тиск і необґрунтований перерозподіл фінансових ресурсів.

По строку надання фінансова підтримка може бути:

короткострокової (строком до одного року);

- довгострокової (2-5 років).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається:

-        якщо збитки, нанесені підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених чинним законодавством про обов'язкове страхування;

- якщо відшкодування збитків окремим підприємствам, які через умови господарювання, установлені законодавством, не покривають витрат на виробництво товарів, що може привести до їхнього банкрутства;

У всіх інших випадках фінансова підтримка надається винятково на поворотній основі.

Критерії відбору підприємств для надання фінансової підтримки:

-        потенційна прибутковість;

-        наявність ринків збуту на продукцію підприємств в Україні й за її межами;

         конкурентоспроможність продукції,

         фінансовий стан підприємства на момент розгляду й у перспективі;

         відповідність продукції, що випускається, державним пріоритетам.

9.3 Роль бюджету в здійсненні інвестиційних програм

Однією з головних функцій держави в ринковій економіці є сприяння стратегії економічного розвитку народного господарства.

Формуючи інститути розвитку, які стимулюють впровадження новітніх технологій і здійснення інноваційної діяльності, держава створює умови для інвестиційної активності й економічного підйому.

Функціонування підприємств всіх форм власності вимагає проведення ефективної державної інвестиційної політики, що повинна забезпечити:

-        чітку систему фінансування;

-        одержання максимального прибутку на вкладені кошти;

         скорочення витрат по залученню інвестицій;

         стратегічне планування;

         фінансову підтримку проектів;

         забезпечення інформацією про новітні технології й створення сприятливого інвестиційного клімату;

         спостереження за інвестиційною діяльністю і її оцінкою;

-        надання інвестиційних кредитів - як державних, так і міжнародних.

Згідно статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. №15бо-хп (зі змінами й доповненнями) інвестиціями зізнаються всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

-        кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

         спонукуване й нерухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності);

-        майнові права, які випливають із авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності,

         сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших напрямків, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

         права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права;

         інші цінності.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій називається інвестиційною діяльністю.

До об'єктів інвестиційної діяльності відносять:

-        будь-яке майно, у тому числі основні фонди оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства;

-        цінні папери;

         цільові грошові вклади;

         науково-технічну продукцію;

         інтелектуальні цінності;

         інші об'єкти власності;

         майнові права.

Відповідно до вищевказаного Закону інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

-        інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, співдружностями й товариствами, а також суспільними й релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективної власності; державного інвестування, здійснюваного органами державної влади України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів;

-        іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами й державами;

         спільного інвестування, здійснюваного громадянами і юридичними особами України, а також іноземних держав.

Серед видів інвестиційної діяльності Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає наступні:

) Капітальні вкладення - форма інвестиційної діяльності у відтворення основних фондів і на приріст матеріально - виробничих запасів.

) Інноваційна діяльність - форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу, що включає:

-        випуск і поширення принципово нових видів техніки й технологій;

-        прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

-        реалізацію довгострокових науково-технічних програм з більшими строками окупності витрат;

-        фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних чинностей;

         розробку й впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного стану.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

-        власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань заощаджень громадян і т.д.);

-        позикових фінансових коштів інвестора (облігаційних позик, банківських і бюджетних кредитів);

         притягнутих фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових і інших внесків громадян і юридичних осіб);

-        бюджетних інвестиційних асигнувань;

-        безкоштовних і благодійних внесків, пожертви організації, підприємств і громадян.

Інвестиції - це вкладення капталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді.

Сутність інвестицій визначається тим, що - з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу з метою нагромадження (обсяг інвестиційних ресурсів), тобто потенційний інвестиційний попит, з іншого - інвестиції виступають у формі витрат, які визначають приріст вартості факторів виробництва, тобто реалізований інвестиційний попит.

Інвестиції - це складний економічний процес руху капіталу в різних формах (грошовій, реальный, прямій, непрямий і т.д.). Процес інвестування можна представити у вигляді потоку витрат, які призначені для росту або поновлення реального капіталу. Таким чином, інвестиції по економічному втримуванню - це форма реалізації процесу нагромадження, що проявляється як закономірний процес вкладень у суспільне відтворення накопиченої й невикористаної частки доходу за певний період господарської діяльності.

По об'єкту вкладення капіталу інвестиції діляться на реальні й фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення коштів в основний капітал і в приріст виробничих запасів.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти (цінні папери, депозити й т.п.).

По ознаці мети інвестування фінансові інвестиції діляться на стратегічні й портфельні.

Стратегічні фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в контрольний пакет акцій з метою здійснення стратегічного керування компанією.

Портфельні фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в частку паю об'єкта інвестування, що має як мета приріст суми вкладеного капіталу або одержання поточного доходу.

За функціональною структурою інвестиції розділяють на валові інвестиції, чисті інвестиції й амортизацію.

Валові інвестиції - вкладення коштів у відтворення діючих виробничих фондів (які визначаються величиною амортизаційних відрахувань) і в їхнє розширення.

Чисті інвестиції - вкладення коштів у створення нових виробничих фондів (тобто в розширення виробництва).

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

До складу державних капітальних вкладень входять:

-        будівельно-монтажні роботи;

-        проектно-пошукові роботи;

         геолого-розвідувальні роботи;

         придбання устаткування й інвентарю;

         інші капітальні роботи

По джерелах фінансування державні капітальні вкладення діляться на централізовані й децентралізовані.

Централізовані капітальні вкладення мають такі джерела фінансування:

кошти Державного бюджету;

кошти місцевих бюджетів;

-        державні цільові фонди (інвестиційний, інноваційний і інші);

-        державні позики.        

Децентралізовані капітальні вкладення фінансуються за рахунок:

-        власних коштів державних підприємств (амортизаційних відрахувань і чистого прибутку);

-        коштів міністерств і відомств;

         позики комерційних банків;

         емісії акцій і т.д.

По формах відтворення державні капітальні вкладення діляться на:

нове будівництво;

-        розширене виробництво;

-        реконструкцію;

         технічне переоснащення.

Видатки на фінансування капітальних вкладень здійснюються з бюджету розвитку відповідних бюджетів у межах затверджених сум через розпорядників коштів у міру надходження доходів. За умови невиконання дохідної частини відповідного бюджету видатки на капітальні вкладення фінансуються по залишковому принципі.

Приватні інвестиції направляються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дасть можливість одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрямки розвитку виробництва через бюджет або довгострокові кредити.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної політики.

Сутність державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в наступному:

-        керуванні державними інвестиціями;

-        регулюванні умов інвестиційної діяльності;

         контролі за її здійсненням всіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності.

Керування державними інвестиціями здійснюють державні й місцеві органи влади й керування. Сюди включають планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою наступних важелів:

-        системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподатковування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитися диференціальний податок на інвестиції;

-        проведення кредитної й амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування;

         надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенції, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

         державних норм і стандартів;

         антимонопольних заходів;

         роздержавлення й приватизації власності;

         визначення умов користування землею, водою й іншими природними ресурсами;

         політики ціноутворення;

         проведення експертизи інвестиційних проектів;

         інших заходів.

Однією з форм державних інвестицій є державне замовлення виконання робіт у капітальному будівництві. Державне замовлення розміщається, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій. Прийняття в експлуатацію об'єктів державного замовлення проводиться в порядку, обумовленому Кабінетом Міністрів України.

Проекти цільових комплексних інвестиційних програм розробляються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України при участі зацікавлених державних органів, і подаються на затвердження Верховній Раді України в складі основних напрямків економічного й соціального розвитку. Верховна Рада України затверджує в складі основних напрямків економічного й соціального розвитку обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів Державного бюджету.

9.4 Фінансова підтримка малого бізнесу

Державна підтримка малого бізнесу на етапі ринкових перетворень є одним з пріоритетних напрямків у процесі формування економічної політики.

Малий бізнес як особливий сектор ринкового господарства забезпечує:

-     створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

-        ліквідацію існуючих диспропорцій і дефіциту на ринку товарів і послуг;

-        швидку окупність витрат;

         створення нових робочих місць;

         сприяє ослабленню монополізму в економіці. Причини виживання малого бізнесу у світі:

         більшим корпораціям невигідно розоряти малий бізнес, якщо він не становить прямої погрози для їхньої діяльності;

         малі фірми, як правило, вибирають такі сфери діяльності, які не вимагають масового виробництва й більших витрат;

         малий бізнес є привабливим для людини це: (високі доходи, незалежність, задоволення від роботи);

         підтримка малого бізнесу з боку держави.

Традиційно малий бізнес розглядається як символ національної заповзятливості, сприяє розвитку малого бізнесу й антимонопольне законодавство).

У промислово розвинених країнах на малий бізнес доводиться до 90% всіх підприємств, 30% працюючих і до 40-60% ВВП.

В Україні більше 151,4 тис. малих підприємств, 9% від загальної кількості працюючих, питома вага продукції малих підприємств становить понад 10% ВВП.

Більшість малих підприємств в Україні зареєстровані як промислові, але основні доходи одержують від торговельно-посередницької діяльності. Це тривожне явище.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється такими органами й фондами:

-        Державним комітетом з питань регуляторної політики й підприємництва;

-        Центральними й місцевими органами виконавчої влади;

         Органами місцевого самоврядування;

         Українським фондом підтримки підприємництва;

         Українським державним фондом підтримки селянських (фермерських) господарств;

         Державною інноваційною компанією.

Місцеві органи державної влади, і органи місцевого самоврядування повинні самостійно визначити пріоритетні напрямки державної підтримки підприємництва відповідно до законодавства, залучати до підприємницької діяльності соціально незахищені верстви населення, ухвалювати рішення щодо виділенні коштів з бюджету для підтримки малого підприємництва, сприяти діяльності об'єднань підприємців по розвитку малого бізнесу.

Державна підтримка малого підприємництва повинна здійснюватися по таких напрямках:

-        удосконалення нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва; формування інфраструктури розвитку малого підприємництва;

-        впровадження спрощеної системи оподатковування, обліку й звітності;

         фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

         фінансова підтримка інноваційних проектів;

         створення бізнес - інкубаторів, бізнес - центрів, консультаційних і інформаційних систем;

         удосконалення системи підготовки й перепідготовки кадрів;

         створення сприятливих умов для залучення до здійснення підприємницької діяльності соціально незахищених верств населення - жінок, молоді, звільнених у запас військовослужбовців, безробітних і т.д.

Державна підтримка малого бізнесу в Україні здійснюється у вигляді:

-        фінансової підтримки (фінансової допомоги);

-        кредитної підтримки;

         реалізації комплексної програми розвитку підприємництва в Україні.

Фінансова й кредитна підтримка малого бізнесу здійснюється на загальнодержавному рівні через Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональними фондами підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду підтримки підприємництва й регіональних фондів формуються за рахунок:

-        бюджетних коштів;

-        доходів від власної діяльності;

         добровільних внесків фізичних і юридичних осіб;

         коштів, отриманих від приватизації державної власності;

         інших коштів.

Зазначені фонди не є комерційними організаціями й не мають на меті одержання прибутку.

Інвестиції Фонду в малий бізнес здійснюються у формі:

-        фінансової допомоги;

-        спільної діяльності на умовах повернення коштів з одержанням відповідних відсотків або дивідендів.

Непряма підтримка малого підприємництва може здійснюватися у формах:

пільгового кредитування;

пільгового оподатковування;

-        прискореної амортизації;

-        сприяння розвитку лізингових відносин;

         страхування малого підприємництва й т.д.

Головними напрямками підтримки малого бізнесу повинні стати система податкових пільг і надання пільгових кредитів.

Пільги в оподатковуванні малих підприємств доцільно встановити по таких напрямках:

-        зменшення податку на прибуток малих підприємств;

         істотне зниження ставок оподатковування частин прибутку, яка йде на розширене відтворення;

         відстрочка сплати податків;

         введення спрощеної системи оподатковування;

         використання податкового кредиту й т.д.

На сьогодні пільгові кредити суб'єктам малого підприємництва в основному надає Фонд підтримки малого бізнесу без установлення вимог щодо ефективного їхнього використання й наявності ризику їхнього повернення. Тому доцільно було б надавати пільгові кредити за умови, що обсяг виробництва по головному напрямку діяльності становить 60-70% його загального обсягу.

Комерційні банки в сучасних умовах не зацікавлені в наданні пільгових кредитів малим підприємствам. Для анулювання політики комерційних банків щодо надання позик малим підприємствам під ризиковані капіталовкладення доцільно було б практикувати зниження на 50% ставки оподаткування прибутку банку, отриманої від операцій кредитування малого бізнесу.

Кредитування малого бізнесу висуває на перший план проблеми гарантій і страхування малих підприємств, зокрема державними органами й галузевими організаціями.

Важливим напрямком розвитку матеріально-технічної бази малого бізнесу як основи зростання виробництва може стати відповідна державна політика прискореної амортизації.

Прискорена амортизація надзвичайно важлива для малих підприємств, яким необхідно часто міняти технологію або напрямок діяльності внаслідок коливання ринкової кон'юнктури. Через високу залежність від зміни умов господарювання малий бізнес зацікавлений у швидкому відновленні свого встаткування.

Одним з новітніх явищ в українській економіці стало впровадження лізингових операцій. Лізинг - це різновид довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі й погашається клієнтом на виплат. На сьогодні лізинг є однією з найпоширеніших форм кредитування малого бізнесу на Заході. За договором лізингу мале підприємництво одержує необхідне устаткування, що може стати його власністю по закінченні терміну дії контракту.

9.5 Про пріоритетні напрямки фінансування розвитку науки

У сучасних умовах наука стає безпосередньо виробничою чинністю, головною умовою розвитку науково-технічного прогресу й на його основі ріст ефективності суспільного виробництва.

Науково-дослідні організації загальнонаукового профілю перебувають у віданні НАН України й займаються розробкою теоретичних проблем, які мають загальнодержавне значення. До галузевого належать науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські й технологічні організації, підлеглі різним міністерствам і відомствам, які займаються розробкою проблем прикладного характеру.

Організаційні й економічні принципи, на які ґрунтується науково-технічна політика, закріплені в Законі України "Про наукову й науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 року. Відповідно до цього закону держава забезпечує фінансування й пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм.

Закон України "Про пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки" від 11 липня 2001 року визначає правові, фінансові й організаційні основи цілісної системи формування й реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки в Україні. Такі напрямки формуються на п'ять років на підставі прогнозу розвитку науки й техніки і є складовою прогнозу економічного й соціального розвитку України на середньо-терміновий період.

Реалізація пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки здійснюється через систему державних наукових і науково-технічних програм, а також державне замовлення на науково-технічну продукцію.

Формування переліку державних наукових і науково-технічних програм забезпечується спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері наукової й науково-технічної діяльності.

Пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки і їхня обґрунтованість подаються Кабінетом Міністрів України у Верховну Раду України кожні п'ять років до першого березня останнього року дії попередніх пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки.

Кабінет Міністрів України на підставі затверджених Верховною Радою України пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки організовує розробку державних наукових і науково-технічних програм у порядку, певному законодавством України.

Державні наукові й науково-технічні програми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Обсяг коштів на фінансування державних наукових і науково-технічних програм по пріоритетних напрямках науки й техніки затверджується законом про Державний бюджет України на наступний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються законом про Державний бюджет України окремо по кожному пріоритетному напрямку розвитку науки й техніки.

Визначаються такі пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки на період до 2010 року:

-        фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природних, суспільних і гуманітарних наук;

-        формування демографічної політики, розвиток людського потенціалу, цивільного суспільства;

         збереження навколишнього середовища;

         нові біотехнології, діагностика й методи лікування найпоширеніших захворювань;

         нові комп'ютерні кошти й технології інформатизації суспільства;

         новітні технології й ресурсозберігаючі технології в енергетику, промисловості й агропромисловому комплексі;

         нові матеріали.

Верховна Рада України як суб'єкт державної науково-технічної політики:

-        визначає основні цілі, напрямки, принципи державної науково-технічної політики й правові основи функціонування науково-технічної сфери;

-        встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень і розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності;

         затверджує пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки, перелік національних науково-технічних програм і обсяги фінансування по кожнійій з них на весь строк виконання із щорічним уточненням у бюджеті;

         створює систему кредитно-фінансових, податкових і митних регуляторів у науково-технічній сфері.

Науково-технічну політику здійснює Уряд України. До його компетенції належить:

-        здійснення в межах, певних відповідними законодавчими актами, функцій розподілу коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень, Державного інноваційного фонду й інших державних фондів;

-        визначення порядку формування й використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності;

         створення на основі чинного законодавства економічних, правових і організаційних механізмів, які стимулюють діяльність підприємств, об'єднань і організацій щодо прискорення науково-технічного прогресу;

         організація розробки національних і державних науково-технічних програм, формування органів керування й механізму реалізації програм, контроль за їхнім виконанням;

         організація й координація заходів щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності;

         висновок міжурядових угод, договорів про співробітництво в науково-технічній сфері, координація діяльності підприємств, установ і організацій України в сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Самоврядними науковими організаціями, які мають державну підтримку є Національна академія наук України й Українська академія аграрних наук. Кошти на їхню діяльність щороку визначаються в бюджеті. Ці організації залучаються до проведення фундаментальних досліджень, розробка й реалізації науково-технічної політики, експертизи важливих наукових і народногосподарських проектів.

Фінансування наукових і науково-технічних робіт здійснюються як за рахунок місцевого так і Державного бюджету.

Як свідчать дані статистики в загальному обсязі фінансування науки переважають позабюджетні джерела, частка яких в 1996 році становила 67,2 відсотки, в 1997 році - 64,6 відсотка, в 1998 році - 72,2 відсотки, в 1999 році - 68,9 відсотка, в 2000 році - 63,9 відсотка, в 2001 році - 65,7 відсотка, в 2005 році - 58,8 відсотка. Серед позабюджетних джерел фінансування науки основними є кошти замовників України й кошти замовників іноземних держав.

Фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у зв'язку зі складним фінансовим становищем у державі недостатній і не відповідає нижній границі частки на фінансування науки у валовому внутрішньому продукті, встановленої Законами фінансування науково-технічної сфери в державі". Питома вага обсягу фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у ВВП представляла: в 1996 році - 0,47 відсотка, в 1997 році - 0,5 відсотка, в 1998 році - 0,38 відсотка, в 2005-2006 роках він залишається на низькому рівні.

Держава використає фінансово-кредитні й податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності через такі заходи:

-        створення інноваційних фондів, сприяння організації й діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, систем страхування науково-технічної діяльності;

-        здійснення пільгового оподатковування й кредитування, прискореної амортизації основних фондів підприємств, об'єднань і організацій, які провадять роботи із пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу, а також направляють кошти до інноваційних фондів.

Держава встановлює такі податкові пільги для суб'єктів науково-технічної діяльності:

-        державні навчально-виховні установи, наукові установи й організації, які втримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, звільняються від оподатковування податком на прибуток доходів, отриманих у вигляді: коштів від власності, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, пасивних доходів.

-        з валового доходу платників податків на прибуток підприємств виключаються кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній, якщо жоден з їхніх засновників (учасників, акціонерів) і пов'язаних з ними осіб які не володіють більше як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній і якщо такі інвестиційні фонди й компанії протягом 10 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менше як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій.

Разом з тим, з валового доходу вилучаються кошти, які надаються платникові податків з Державного інноваційного фонду на поворотній основі для здійснення інноваційних проектів, у порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Установлено пільговий порядок оподатковування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру. Прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, обкладається податками в розмірі 50 відсотків від діючої ставки.

Науково-дослідні організації, які втримуються за рахунок бюджетних коштів, становлять єдиний кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Доходи цих організацій формуються за рахунок бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Обсяг бюджетних асигнувань визначається залежно від обсягів роботи, виробничих показників, бюджетних норм, нормативів, тарифів і т.п. Обсяг позабюджетних коштів залежать від результатів не основної діяльності й надання платних послуг.

Розмір видатків для кожної наукової установи визначається відповідно до плану науково-дослідних робіт і відображається в кошторисі по категоріях видатків економічної класифікації. Найбільшу частку за кошторисами більшості науково-дослідних організацій представляють видатку на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи зі структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для цієї категорії наукових установ і діючої схеми посадових окладів.

Видатку, безпосередньо пов'язані з виконанням науково-дослідних робіт, створенням дослідницьких зразків приладів і машин, механізмів, придбанням предметів і встаткування, інвентарю, матеріалів для наукових цілей, плануються по категоріях видатків. Ці видатки розраховують, виходячи із середніх видатків, які склалися за минулі роки, з урахуванням факторів, які можуть вплинути на їхню величину в плановому періоді.

По інших статтях кошторису видатки плануються у тому ж порядку, як і в інших бюджетних установах.

ТЕМА 10. Видатки бюджету на соціальний захист населення й соціальну сферу

.1 Соціальний захист населення й механізм її реалізації

У ринковій соціально - орієнтаційній моделі економіки підвищується роль соціальної функції держави. Уряд і державу відповідають за надання громадянам соціального захисту й забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник дії політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування й програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує державу окремим верствам населення, а також при певних економічних умовах всім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й ін.)

Форми й методи соціального захисту населення повинні забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна оцінка мінімуму життєвих коштів, необхідних для підтримки життєдіяльності й поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо певним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії й стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, утворення й ін.

Державні соціальні стандарти й нормативи формуються, установлюються й затверджуються в порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є її адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які в ній бідують і в певних розмірах.

Соціально - економічні гарантії - це метод забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.


Нормативи споживання - розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання й деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення - певна кількість предметів довгострокового користування, що перебуває в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею установ утворення, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування й ін.

Нормативи доходу - розмір доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

Нормативи раціонального споживання - рівень споживання товарів і послуг поточного й довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання - соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний по нормах соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи - нормативи, обумовлені на підставі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

-        граничну норму оплати послуг на утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

-        показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування й зв'язку належать:

-        норми забезпечення транспортом загального користування;

-        показники якості транспортного обслуговування;

         норми забезпечення населення послугами зв'язку;

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я включають:

-        список і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

         показники якості надання медичної допомоги;

-        нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними коштами;

         нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я та ін.

До державних спеціальних нормативів у сфері освіти належать:

-        перелік і обсяг послуг, надаваний державними й комунальними установами дошкільного, загальсереднього, професійно-технічного й вищого утворення;

         нормативи максимальної наповнюваності класів, груп;

-        нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

         нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і ін.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є показником цивілізованості країни.

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1)      Держава повинна гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання в підприємницьку діяльність.

2)      Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, що вона не може, довірити кожному громадянинові самостійно:

а) придбання загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я й розвитку фізичної культури та ін.

3)      Держава повинне сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе й своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати і їхня індексація;

д) пільги в оподатковуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці й реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка й виконання Державного й місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних суспільств відносно надання соціальних гарантій на законодавчо визнаному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, становить фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку тільки розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати й не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

-        Державний бюджет;

-        кошти місцевих бюджетів;

         страхові фонди;

         Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

         Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

-        Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

-        Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

-        Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій

Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

-        визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

-        Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

· адресного выборочного предоставления социальной помощи;

· осуществление компенсационных выплат незащищенным слоям населения и др.

-        Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

· среднедушевого совокупного дохода, который дает право на помощь;

· целевой денежной помощи в соответствии к изменениям индекса потребительских цен.

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.

10.2 Система соціальних гарантій населення

Нагадаємо, що головна мета соціально - економічних гарантій - це забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів для всіх верств населення, виділимо два головних напрямки соціальних гарантій: Пенсійне забезпечення й государственнаую допомога родинам з дітьми. Наочно це можна показати на схемі, що нижче приводить:


Пенсійне забезпечення має такі основні форми:

·        трудова пенсія за віком;

·        соціальна пенсія.

Щомісячна пенсія за віком, що призначається державою в рамках солідарної системи пенсійного забезпечення, є сумою двох складових: соціальної й трудової пенсії.

Соціальна пенсія призначається для забезпечення певного (мінімального на сьогодні) рівня життя, її величина є однаковою для кожного пенсіонера.

Розмір трудової пенсії повинен визначатися минулим трудовим внеском пенсіонера в розвиток економіки країни й бути пропорційним величині цього внеску.

Згідно Указу Президента України від 13 квітня 1998 року «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні» передбачене поступове розмежування джерел виплат пенсій, призначених по різних пенсійних програмах:

v  для трудових пенсій - страхові збори (внески) у Пенсійний фонд;

v  для державних пенсій військовослужбовцем, державним що служить, ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів - коштів

Державного бюджету;

v  для соціальних пенсій - коштів Державного й місцевого бюджетів;

v  для пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - коштів Фонду Чорнобиля;

v  для виплати пенсій за період до настання пенсійного віку відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» - коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

v  добровольные й обов'язкові збори (внески) юридичних і фізичних осіб у недержавні пенсійні фонди (у випадках, передбачених законодавством)- доходи цих фондів використаються для виплати пенсій у межах накопичувальної системи загальнообов'язкового державного й недержавного пенсійного страхування.

В основу існуючої в країні системи пенсійного забезпечення покладений принцип солідарності поколінь, коли частина доходу нинішніх працівників витрачається на виплату пенсій нинішнім пенсіонерам, причому, допускається, що й у майбутньому, коли сьогоднішні громадяни працездатного віку стануть пенсіонерами, їх будуть містити наступні покоління працюючих.

Сьогодні Україна завершила перехід від однорівневої солідарної моделі пенсійного забезпечення до змішаного трьохрівневої системи пенсійного забезпечення:

Перший рівень - державна страхова пенсійна система, заснована на принципах солідарної взаємодопомоги й особистої відповідальності працівників за власний стан пенсійного забезпечення. Вона базується на заощадженні певних страхових пенсійних внесків.

Другий рівень - обов'язкова накопичувальна система з фіксованим розміром відрахування із заробітної плати. Для керування цією ланкою будуть створені пенсійні фонди у вигляді акціонерних товариств, заснованих більшими інвестиційними й страховими компаніями, профспілковими об'єднаннями.

Третій рівень - добровільне пенсійне страхування, засноване на створенні індивідуальних пенсійних рахунків у недержавному й комерційному страховому фондах.

Перераховані страхові системи доповнюються наданням соціальних пенсій за рахунок Державного бюджету малозахищенним верствам населення.

Головне завдання Пенсійної реформи - підвищити ефективність пенсійної системи на основі персоніфікації страхових внесків і підсилити залежність пенсії від виробничого стажу, величини заробітної плати, величини й тривалості сплати пенсійних внесків.

Нова пенсійна система викликана активізувати мотивацію праці, здійснювати в повному обсязі страхові пенсійні внески, підсилити контроль за правильністю нарахування пенсій з урахуванням трудового стажу, заробітної плати й ін.

10.2.1 Соціальна допомога молодим родинам при одержанні житла

Призначення допомоги здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1352 від 03 грудня 1997 р. “Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики”.

Право на одержання кредиту строком до 30 років мають молоді родини й самотні молоді громадяни, які відповідно до законодавства зізнаються такими, які вимагають поліпшення житлових умов, а саме:

-        молода родина, у якій вік чоловіка або дружини не перевищує 28 років;

-        неповна родина, у якій мати(батько) віком до 28 років винятково має неповнолітніх дітей;

         самотні молоді люди, вік яких не перевищує 28 років.

Надання кредиту здійснюється по таких умовах:

-        знаходження відповідних осіб у черзі на одержання житла по місцю реєстрації постійного місця проживання (прописки);

-        проживання в сільських населених пунктах і знаходження на роботі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності, що переробляють і обслуговують підприємствах агропромислового комплексу, які функціонують у сільській місцевості, установах і організаціях соціальної сфери села ( за умовами відсутності власного житла);

         внесення на рахунок 5% вартості житла.

Кредит надається банком у розмірі 95% вартості будівництва по ставці 3% річних. Молодим родинам або самотнім молодим громадянам, які мають 1 дитини, надається безпроцентний кредит, тим, хто має двох дітей, погашається 25% суми наданого кредиту, а особам, що мають трьох дітей - 50% суми виданого кредиту. Передбачена також інші пільги.

Сума кредиту розраховується виходячи з норми 21м2 загальної площі на одного члена родини й додатково 10 м2 на родину, а вартість кредиту 7м2 загальної площі не повинна перевищувати певної середньостатистичної ціни регіону.

.2.2 Соціальна допомога родинам з дітьми

Ця допомога здійснюється відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державну допомогу родинам з дітьми”. Цей закон вступає в дію з 1 січня 2002 р. У ст.4 передбачене, що видатки здійснюються за рахунок коштів Державного Бюджету України у вигляді субвенцій у місцеві бюджети. Відповідно до цього закону визначаються такі види державної допомоги:

-        допомога у зв'язку з вагітністю й родами;

-        одноразова допомога при народженні дитини;

         допомога по догляду за дитиною до досягненні їм трирічного віку;

         допомога на дітей, які перебувають під опікою або піклуванням.

Підставою для призначення допомоги є оформлені документи, а її розмір установлюється на підставі доходів родини й прожиткового мінімуму. Так, допомога у зв'язку з вагітністю й родами надається в розмірі 100% середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття) жінці, але не менше 25% від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб з розрахунку на місяць.

Пільги, що стосуються оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку.

Перераховані послуги забезпечують адресну соціальну підтримку найменш захищеним родинам і громадянам в умовах підвищення частини погашення населенням собівартості послуг житлово-комунального господарства, транспорту, зв'язку.

Пільги в оплаті житлово-комунальних послуг здійснюються у вигляді житлових субсидій.

Житлові субсидії - це грошова форма допомоги родинам в оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:

-        утримуванні житла;

-        оплаті холодного й гарячого водопостачання;

         оплаті газопостачання;

         оплаті електроенергії;

         придбанні зрідженого газу;

         придбання твердого й грубного палива й ін.

По програмі житлових субсидій право рятуйте! будь-яка родина, якщо видатки на житло, комунальні послуги й паливо в межах установлених норм користування й споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу.

Родина, якій призначена житлова субсидія, платить за житлово-комунальні послуги 20% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 20% її річного сукупного доходу.

Якщо родина, що проживає в житловому приміщенні, складається з пенсіонерів, які не працюють, інших непрацездатних громадян і дітей і середньомісячний сукупний дохід на один жителя приміщення не перевищує вартісної величини границі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15% їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 15% їх річного сукупного доходу.

Джерелом погашення видатків за житлово-комунальні субсидії є Державний і місцевий бюджети.

.2.3 Індексація грошових доходів населення

Індексації згідно Законодавства підлягають такі грошові доходи населення:

-        державні пенсії;

-        різні види соціальної допомоги (родинам з дітьми, по безробіттю та ін.)

Індексація - це встановлений законодавством України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм підвищення цін на споживчі товари й послуги.

Індексація грошових доходів проводиться у випадку, якщо індекс споживчих цін перевищив заздалегідь певну величину, що є границею індексації, що прийняв Верховну Раду України.

Розрахунок індексу споживчих цін здійснюють органи державної статистики.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані в гривнях на території України, якщо вони не носять разовий характер (пенсії, соціальна допомога, заробітна плата, стипендії й ін.).

Індексації не підлягають грошові доходи від власності:

-        доходи від цінних паперів (крім державних);

-        доходи від здачі в оренду нерухомого майна;

         доходи від ведення фермерського й підсобного господарства;

         доходи від підприємницької діяльності.

Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості границі малозабезпеченості.

Дохід в обсязі величини вартості межі малозабезпеченості індексується повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості границі малозабезпеченості, то його частина в межах подвоєної його величини індексується в розмірі 80%. Наступна частина доходу в межах потрійної величини границі малозабезпеченості індексується в розмірі 70%.

Частина грошового доходу, що перевищує троєкратну величину границі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Для індексації грошових доходів населення використається індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари й послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету.

Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органами державної статистики у святи зі зміною цін.

Джерела фінансування індексації грошових доходів населення:

-        підприємства, об'єднання й організації, які перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок і в межах госпрозрахункового доходу.

-        організації й установи, які фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповідних бюджетів;

         суспільні об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

         пенсії, соціальна допомога, допомога з безробіття індексуються за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності й Фонду обов'язкового державного страхування на випадок безробіття.

         стипендії індексуються за рахунок відповідних бюджетів.

Законом про індексації встановлюється, що при рівні інфляції 6% перераховані вище доходи повинні індексуватися.

10.2.4 Державне регулювання цін

У зв'язку підвищенням видатків на виробництво окремих товарів і послуг з метою підтримки виробництва й споживання на належному рівні, держава відповідно до політики цін може здійснювати цінове регулювання у вигляді дотацій по таких напрямках:

-        дотації на окремі види товарів і послуг, коли собівартість продукції вище фіксованого рівня цін (газ, тверде паливо, медикаменти, будівельні матеріали для індивідуального житлового будівництва й молодіжних комплексів);

-        дотації житлово-комунальному господарству (на воду, паливопостачання та ін.);

         дотації міському транспорту (метрополітену, автомобільному);

         дотації авіаційному транспорту;

         дотації залізничному транспорту й ін.

Розмір дотації розраховується на одиницю продукції, або як різниця між ціною й собівартістю продукції й послуг.

Джерелами фінансування цінових дотацій виступають:

-        Державний бюджет;

-        місцеві бюджети.

10.3 Організація фінансового забезпечення соціальної, культурно - освітньої сфер

Метою діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Сьогодні в Україні в галузях соціальної сфери використається до 30% фондів фінансових ресурсів країни.

Джерелами фінансування соціальної сфери є:

-        Державний бюджет;

-        місцеві бюджети;

         власні доходи установ і організацій соціальної сфери (самофінансування).

Виділення коштів з бюджету на утримання соціальної сфери здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного надання коштів на утримання установ, які перебувають на повнім фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів - кошторисів видатків.

Визначення обсягів фінансування базується на:

1)      показниках, які характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-мережні показники);

2)      нормативах видатків з розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно - мережні показники діляться на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профіль діяльності бюджетної установи (наприклад, кількість студентів у вузі);

б) загальні показники, які технічно характеризують будова бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура й ін.).

Виробничі показники діляться на:

-        вихідні показники, які характеризують бюджетна установа на даний період часу;

-        похідні, які визначаються по певних нормах (наприклад, кількість учнів і норма граничної наповнюваності класів).

Фінансові відносини в соціальній сфері регулюються економічними нормативами, які відображають можливості держави по задоволенню соціальних потреб відповідно до планів соціального розвитку.

Норматив - це обов'язкова норма, встановлена правовими актами вищих органів державної влади й керування й не підлягає зміні.

Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник плану соціального розвитку (або розраховуючи на один жителя, учня, одна установа, наприклад: ставка заробітної плати, розмір стипендії, відрахування в цільові фонди).

Позначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5 років.

Фінансова норма - це науково обґрунтований розмір видатків фінансових ресурсів на різні види діяльності установ розраховуючи на відповідну одиницю. Ця форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів.

Одним з важливих завдань поліпшення використання ресурсів, які виділяються на утримання соціально-культурних установ, є впровадження госпрозрахункових форм фінансування, зокрема, самофінансування.

Склад видатків і основи кошторисного фінансування на соціальну сферу включають:

·        Фінансування утворення:

- Загальноосвітні школи;

Школи-інтернати:

Дитячі дошкільні установи;

Професійно-технічні училища (ПТУ);

Установи післядипломного утворення;

·   Фінансування охорони здоров'я:

- Медичні установи (поліклініки, лікарні, госпіталі);

Санітарно-епідеміологічна служба;

Інші медичні установи;

·   Фінансування культури:

- Театри;

Музеї;

Бібліотеки;

Клуби;

Заповідники;

·   Фінансування засобів масової інформації:

- Телебачення й радіомовлення;

Преса, видавництво;

Інші;

·   Фінансування фізичної культури й спорту.

Всі бюджетні організації так чи інакше связані з процесом кошторисного фінансування, що охоплює соціально-культурну сферу, науку, керування, армію. Сутність кошторисного фінансування укладається у виділенні бюджетних асигнувань на підставі спеціального розрахункового документа - кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на :

Кошторис - це плановий документ, у якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл.

Види кошторисів:

·   Індивідуальна - для кожної бюджетної установи;

·   Зведена - по групі однорідних установ (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи й т.п.);

·   На централізовані заходи, проведені відповідними органами керування;

·   Загальна - обсяги фінансування для окремого органа керування (наприклад, загальний кошторис відділу утворення району включає : зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школам-інтернатам, дитячим дошкільним закладам і на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків:

Код А.

Поточні витрати 1000

1. Видатки на товари й послуги, 1100

У т.ч.:

·   Оплата праці працівників бюджетних установ 1110

·   Нарахування на заробітну плату 1120

·   Придбання предметів і матеріалів, з них: 1130

·   Медикаменти й перев'язні кошти 1132

·   Продукти харчування 1133

·   Видатки на відрядження 1140

·   Оплата послуг з утримування бюджетних установ, з них:

·   Оплата транспортних послуг на утримання власних 1150 транспортних засобів         1151

·   Послуги зв'язку 1156

·   Оплата комунальних послуг і енергоносіїв, з них 1160

·   Оплата теплопостачання 1161

·   Оплата водопостачання й водоотведения 1162

·   Оплата електроенергії 1163

·        Оплата природного газу 1164

·   Дослідження й розробки, державні програми 1170

2. Субсидії й поточні трансферні платежі, у т.ч.: 1300

·   Трансферти населенню 1340

Б. Капітальні видатки, у т.ч.: 2000

·   Придбання основного капіталу 2100

Придбання встаткування й предметів довгострокового користування        2110

·   Капітальний ремонт         2130

·   Придбання землі й нематеріальних активів 2300

·   Капітальні трансферти 2400

У процесі складання кошторису всі видатки можуть розділятися на 2 групи. До першої групи належать видатки на оплату праці, планування яких здійснюється, виходячи зі специфіки окремих галузей соціальної сфери. Інші видатки плануються за стандартною методикою, що виходить із обсягів закупівлі товарів і послуг і діючих цін і тарифів.

Кошторис видатків бюджетних установ

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним плановим документом, що визначає розмір, цільовий напрямок і поквартальний поділ бюджетних коштів, які використаються на утримання установи відповідно до бюджетних призначень протягом бюджетного року.

Бюджетне призначення - це повноваження, що дане головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні й тимчасові обмеження й дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству й місцевим фінансовим органам надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на узяття бюджетного зобов'язання й здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання - яке - або здійснене згідно бюджетного асигнування розміщення замовлення, складання договору, придбання товару, послуги або здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду. Бюджетна установа для забезпечення своєї діяльності становить індивідуальний кошторис і план асигнувань по кожній виконаній функції.

Розпорядниками коштів бюджету є керівники установ, яким дане право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними коштами відповідно до асигнувань, установленим у кошторисах і планах асигнувань.

По обсязі наданих прав розпорядники бюджетних коштів діляться на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1)      розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функціями, певними нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2)      розробляє на підставі плану робіт проект кошторису й бюджетних запитів, подає їхньому Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу;

)        одержує бюджетні призначення шляхом їхнього затвердження в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет, знайомить у встановленому порядку розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) з відомостями про обсяги асигнувань, забезпечує керування бюджетними асигнуваннями;

)        затверджує кошторису розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

)        здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, одержувані розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня й одержувачами бюджетних коштів, і витратою ними бюджетних коштів;

)        одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня й одержувачів бюджетних коштів, і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Кошторис видатків становлять згідно з формами, розробленими Міністерством фінансів України для окремих типів установ.

Кошторис складається із трьох частин.

У першій - вказується:

)        назва й адреса установи;

)        бюджет, з якого здійснюється фінансування;

)        зведені видатки по статтях кошторису.

У другій частині - оперативно - мережні показники установи.

У третій частині - розрахунки по окремих статтях.

Для всіх бюджетних установ установлений єдиний перелік статей по видатках.

Кошторис бюджетної установи включає такі статті:

-        заробітна плата;

-        нарахування на заробітну плату;

         канцелярські й господарські видатки;

         відрядження й службові поїздки;

         видатки навчальні, на виробничу практику учнів;

         науково-дослідні роботи;

         придбання книг для бібліотек;

         стипендії;

         видатки на харчування;

         придбання медикаментів і перев'язних коштів;

         придбання встаткування й інвентарю;

         капітальний ремонт будов і споруджень;

         інші видатки.

Розмір видатків по кошторисах розраховують самі установи й організації на основі контингентів цих установ:

по школах - кількість учнів;

по Вузах - кількість студентів;

по лікарнях - кількість місць-ліжко-місць.

У практиці планування бюджетної установи використають:

-        матеріальні норми (наприклад: кількість палива для опалення 1м3 приміщення, електроенергії на 1м2 площі, набір продуктів харчування на один хворого);

-        фінансові норми (вартість харчування одного хворого в день);

         бюджетні норми (якщо бюджет - єдине джерело фінансування, те фінансова норма є одночасно й бюджетної).

Норма видатків - це розмір видатків на розрахункову одиницю.

Матеріальні норми (натуральні норми) визначають витрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю в натуральному вираженні.

Матеріальні норми диференціюються по видах бюджетних установ.

Фінансова норма - це грошове вираження матеріальної норми, певне на підставі державних цін.

Бюджетна норма відображає ту частину видатків на соціально - культурні заходи, що покривається за рахунок бюджетних коштів.

По методу побудови фінансові норми діляться на індивідуальні, комбіновані й укрупнені.

Індивідуальні норми застосовуються при складанні кошторису окремої установи й відображають витрати по окремих видах видатків на розрахункову одиницю (наприклад, денна норма харчування на 1 учня й ін.) Ці норми використаються при складанні індивідуальних кошторисів доходів і видатків.

Комбіновані норми - показують суму витрат всіх видатків у рамках однієї статті або декількох статей (наприклад, норма всіх видатків по статті “Оплата комунальних послуг і енергоносіїв” - на 1 клас у школі. Ця норма поєднує видатки на оплату теплопостачання, водопостачання, оплату електроенергії й природного газу).

Комбіновані норми використаються при зведеному плануванні.

Укрупнені норми поєднують всі видатки, пов'язані з фінансуванням усього бюджетної установи (наприклад, клубу або музею), або суму всіх видатків на одну розрахункову одиницю (наприклад, сума видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі-інтернаті).

Фінансування утворення.

Фінансування утворення займає головне місце в расходох місцевого бюджету.         Основну частину видатків місцевого бюджету на утворення становить фінансування загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів фінансування шкіл лежать два показники:

·   Вихідний - кількість учнів;

·   Похідний - кількість класів.

Ці показники відображаються на дві дати: 1 січня й 1 вересня планового бюджетного року.

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуванням повного переходу учнів із класу в клас.

Наприклад, кількість учнів 2-х класів на 1 вересня рівняється кількості учнів 1-х класів на 1 січня. Кількість учнів 1-х класів на 1 вересня поточного року встановлюється на основі перепису дітей у районі функціонування школи. Кількість учнів 10-х класів визначається з урахуванням надходження в ПТУ й коледжі випускників 9-х класів.

Кількість класів визначається на кожне число, виходячи з нормативів наповнення одного класу. Вони встановлені на такому рівні:

·   1-9 класи - 35 учнів;

·   10-11 класи - 25 учнів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним , крім показників на 1 січня й 1 вересня, розраховуються середньорічні показники по такій формулі:

            ДО01 х 8   ДО08 х 4

ДО =                +

                   12                 12

Система зарплати вчителів складається з 3 складових:

·   оплати навчальних годин;

·   доплати за перевірку зошитів;

·   додаткові доплати.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, що визначається по такій формулі:

бюджет фінансовий видаток держава

             С х Кч

Оч = --------------- ,

             Нч

Де: С - ставка зарплати вчителі. Установлюється залежно від утворення ( середнє, середнє спеціальне , неповне вище, вище) і кваліфікаційних категорій ( учитель, вчитель-методист, заслужений учитель, народний учитель);

Кч - кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

Нч - норма педагогічного навантаження вчителі на тиждень (1-4 класи - 20 годин, 5-11 класи - 18 годин);

Доплата за перевірку зошитів установлена для вчителів початкової школи й старших класів по таких предметах: мова й література, математика, іноземна мова. Сума доплати визначається по формулі:

         Нт х Кч

Від = ------------- ,

              Нч

Де: Від - оплата за перевірку зошитів по всіх предметах;

Нт - норматив оплати за перевірку зошитів по одному предмету.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, досвідченими майстернями й ділянками, ведення позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок зарплати вчителів здійснюється в спеціальному документі - тарифікаційному списку, у рядках якого відображаються дані по кожному вчителі. У графах показуються основні відомості й розрахунок зарплати:

·   утворення, № диплома;

·   кваліфікаційна категорія;

·   предмет;

·   навчальне навантаження на тиждень у розрізі 3 груп класів (1-4, 5-9, 10-11);

·   сума оплати педагогічного навантаження й доплати за перевірку зошитів по кожному класі;

·   додаткові доплати ( по кожному виді).

Підсумкова графи - загальна сума зарплати за місяць. У тарифікаційному списку підсумки підбиваються по рядку (зарплата кожного вчителя) і графам ( обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати й сумарна зарплата).

Керівники шкіл одержують зарплату, що складається з 2 частин, - ставки директора або завуча й оплати педагогічної роботи. При цьому для них установлені обмеження - максимальний обсяг їхнього педагогічного навантаження не повинен перевищувати 2/3 від нормативу ( тобто 12 годин).

Основним напрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складає з 3 елементів:

·   педагогічного персоналу;

·   адміністративно-управлінського персоналу;

·   обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

·   кількість педагогічних ставок;

·   середньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка - це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативу педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку й визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, ураховується розподіл класів на групи по окремих предметах - праця, фізкультура, двох іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів - за січень- серпень і вересень-грудень. Це пов'язане з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, міняється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок на 1 січня й на 8 місяців ( у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня множиться на середню ставку зарплати положенням на 1 січня й на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом множення середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативі доплат:

·   за класне керівництво - середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

·   за керівництво кабінетами - кількість кабінетів на норматив доплат;

·   за проведення позакласної фізкультурної роботи - залежно від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу шкіл складається із зарплати:

·   директори;

·   заступників;

·   організаторів масової роботи;

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників - від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом множення кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Нарахування на зарплату включають відрахування в Пенсійний фонд - 32 %, Фонд соціального страхування - 4% , Фонд зайнятості - 1,5%.

Фінансування дошкільних установ відрізняється від фінансування шкіл.У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць множиться на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більше розповсюджене - 12-годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи із чисельності дітей у дитячій установі.

Оплата відпускних.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення коштів на заміщення працівників, що перебувають у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної чисельності днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а в бюджет. Вся сума витрат по кошторисі фінансується з бюджету.

Система фінансування вищого утворення в Україні зараз включає дві групи установ:

·   І-ІІ рівнів акредитації - коледжі, технікуми, інститути;

·   ІІІ-ІV рівнів акредитації - інститути, університети, академії.

Фінансування вищого утворення здійснюється за рахунок двох джерел:

·   Бюджет;

·   Платне навчання.

Фонд заробітної плати вищих навчальних закладів містить п'ять елементів:

·        Профессорско-преподавательский склад;

·        Адміністративно-управлінський склад;

·        Учбово-допоміжний персонал;

·        Обслуговуючий персонал;

·        Фонд погодинної оплати викладачів (сумісники)

Фонд зарплати профессорско-преподавательского складу визначається шляхом множення кількості посад на середню ставку. Кількість посад установлюється по нормативі кількості студентів на викладачів, диференційований по формах навчання (очне, вечірнє, заочне). Зарплата викладачів залежить від посади (асистент, старший викладач, доцент, професор, экстернатура), наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук) і вченого звання (доцент, професор).

Фонд погодинної оплати праці викладачів розраховується по нормативі (1-2%) до фонду зарплати профессорско-преподавательского складу й використається для оплати праці притягнутих для викладання фахівців народного господарства й наукових установ.

Фонд зарплати адміністративного, учбово-допоміжного й обслуговуючого персоналу визначається на підставі штатного розкладу вищого навчального закладу, які затверджується ректором.

Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я має свої специфічні, воно ґрунтується на таких показниках:

·   По стаціонарі - кількість ліжок і ліжко-днів;

·   По поліклініках - кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризується кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу й фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи із чисельності жителів населеного пункту й показника госпіталізації розраховуючи на рік. Кількість ліжко-днів - це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік у рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників установлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі й небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, ренгенокабвнети), за роботу у вихідні й святкові дні й нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії й стаж роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені залежно від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-ванниця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні й святкові дні й нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи - 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється сполучати обов'язку медсестри й санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу встановлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару й поліклініки:

·   По стаціонарі - виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15-30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне й т.д.); ураховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

·   У поліклініці - на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців у встановлених нормативів прийому на один лікаря; у поліклініці також передбачається посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонарі, виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів, у свою чергу, установлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, диференційованим у розрізі відділень, і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом розподілу річного балансу часу в годинниках (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри в рік. Крім того, ураховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за важкохворими й посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер установлюється по нормативах відповідно кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно середньому медперсоналу. Відмінність укладається в тім, що норматив кількості ліжок на один пост трохи більше. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється по типовим штатним розклади.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних установ можуть бути доходи, що надходять від підприємств, організацій і установ по укладених договорах на проведення медичного обслуговування їхніх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок і ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

У страховій медицині об'єктом медичного страхування виступає здоров'я громадян. На відміну від особистого страхування, де також об'єктом страхування може бути здоров'я громадян, страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді платежу за лікування в медичній установі. Існують 2 форми медичного страхування: обов'язкове й добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов'язковим страхуванням, додаткові -добровільним.

Страхувальником може бути держава (обов'язкове страхування) і недержавні страхові компанії, страхувальниками виступають держава (за рахунок бюджету); роботодавці й громадяни - за рахунок своїх коштів.

Фінансування культурно-просвітніх установ.

Фінансування культурно-просвітніх установ здійснюється як бюджетним фінансуванням так і за рахунок платних послуг.

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність, як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядку фінансуються ті установи культури, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші й послуги яких повинні мати доступний характер, - бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци й будинки культури в цей час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самооплатність і одержання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, відносно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розраховане по встановлених нормативах бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу бібліотек установлюється по типовим штатним розклади.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-фахівців визначається по нормативах музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу - по типових штатних розкладах. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок установленої вхідної плати.

Клуби, палаци й будинку культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету й отриманих доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується лише заробітна плата. Штатний розклад розробляється окремо для кожної установи залежно від того, які кружки, секції в ньому функціонують.

Порядок фінансування установ соціального забезпечення.

Фінансування установ соціального забезпечення укладається в надання фінансового забезпечення або допомоги тим громадянам, які внаслідок об'єктивних причин не можуть мати достатніх власних доходів або не перебувають на чиємусь содержании.

У систему соціального забезпечення входять:

·        Будинки-інтернати для старих і інвалідів;

·        Притулки для неповнолітніх;

·        Дитячі установи-інтернати (для дітей з різними відхиленнями в здоров'я).

Фінансування зазначених установ здійснюється по кошторисах. В основі складання кошторисів лежать показники кількості ліжок і ліжко-днів (аналогічно фінансуванню установ охорони здоров'я.).

ТЕМА 11. Видатки бюджету на оборону, керування й на обслуговування державного боргу

.1 Видатки на оборону

Фінансування оборони залежить від прийнятої в державі військової доктрини.

Існують три основні її типи:

1. Повна відмова від військових видатків (Андорра, Монако, Австрія).

2. Створення могутньої військової супердержави (США, Англія, Німеччина, Франція).

3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності (Україна, Казахстан і т.д.).

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на підставі 3-го принципу. Більша частина видатків у нашій країні фінансується з Держбюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримування військових комісаріатів.

Видатки на національну оборону включають:

·   Утримування Збройних Сил;

·   Закупівлю озброєння й військової техніки;

·   Капітальне будівництво;

·   Науково-дослідні роботи;

·   Інші видатки.

Утримування армійських частин здійснюється на підставі кошторису. Основні статті видатків кошторису - це видатки на грошове втримування військовослужбовців і заробітної плати вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового втримування солдата або ставку офіцера. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т.д.). Розмір грошового втримування залежить від двох факторів - посади й військового звання. Крім того, установлюється надбавка за вислугу років. Важливе місць у кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців - харчування, обмундирування, видатки на проведення бойової підготовки (навчання, стрілянини, польоти).

Фінансування на придбання озброєння й військової техніки визначається потребам, пов'язаними з постійною заміною техніки й озброєння у зв'язку із закінченням строків їхньої експлуатації й моральним старінням.

В умовах реформування Збройних сил України при формуванні оборонного бюджету виникають певні труднощі. І тут рятуйте! прийти закордонний досвід.

Відомо, що одним з факторів, що визначає оборонні видатки країни, є рівень військової погрози й безпеки, адже існує чимало політичних, економічних, територіальних і інших державних розбіжностей. Зберігаються й значні запаси ядерного й іншого видів зброї, чимало держав містить численні збройні сили. Існує більша ймовірність затяжних соціально-політичних криз і виникнення гострих конфліктів, які вирішуються лише збройним шляхом. Особливо боротьба з тероризмом. Виходячи із цього, можна зробити висновок про можливості військової погрози для України. Тому необхідно науково обґрунтувати заходи щодо забезпечення військової безпеки на такому рівні, який би, з одного боку, відповідав обороноздатності держави, а із другого, не мав потребу в значних фінансових і матеріальних ресурсах.

Для забезпечення необхідного рівня військової безпеки України потрібно мати певні фінансові ресурси, які повинні враховуватися й визначатися законодавчим шляхом у відповідних оборонних бюджетах.

Зазначене питання неодноразово розглядали у своїх наукових працях такі досвідчені науковці в області військової сфери, як Б. Андресюк, В. Романенко та інші.

Таким чином, обсяг оборонного бюджету визначається рівнем безпеки, залежить від ступеня оснащеності й підготовленості військ і законодавче затверджений у Військовій доктрині держави. На етапах формування оборонного бюджету й визначення видатків на оборону, а також перерозподілу коштів необхідно врахувати рівень військової безпеки, що досягається за рахунок фінансово-економічного стану армії, а також відносин з іншими країнами.

Із цього видно, що стратегічна мета діяльності армії більшою мірою буде направлятися не на підготовку до ведення війни, а на запобігання її. Фінансове забезпечення армії нині залежати від збалансованості всіх складових фінансового механізму й структури військ, які буде зорієнтовані на швидке реагування й стримування ймовірного агресора, ефективне врегулювання розбіжностей на початкових стадіях конфліктів.

Слід зазначити, що оборонний бюджет України - це сукупність економічних відносин щодо розподілу й перерозподілу державних коштів, пов'язаних з формуванням цільових фінансових ресурсів і їхнім подальшим використанням на потреби військ. Зрозуміло, що існування нашої армії цілком залежить від обсягів її фінансування".

Військово-економічну й нормативно-правову основу формування оборонного бюджету України представляють закони України; укази Президента України; постанови Верховної Ради й Кабінету Міністрів України з питань оборони; накази й вказівки міністерств економіки й фінансів України про порядок і строки складання проектів державного бюджету; накази, директиви й вказівки Міністерства оборони України по фінансово-економічних питаннях; штати, які визначають склад, організаційну структуру, чисельність особового складу й кількість основної зброї й військової техніки; норми витрати коштів і матеріальних коштів, ціни й тарифи за наданими платними послугами; плани бойової й гуманітарної підготовки; господарської, навчальної, наукової й виробничої діяльності військ; забезпеченість військ майном і матеріалами; аналіз витрати коштів за поточний і минулий роки.

Оборонний бюджет специфічний по своєю структурою і є важливою складовою державного бюджету. Так, на 2005 і 2006 року на утримання армії передбачене близько 6,0 і 7,0 млрд. грн., тобто 5,2 і 5,1 % всіх видатків, передбачених у державному бюджеті на ці роки, які становлять 114,1 і 137,1 млрд. грн. Хоча військовими була визначена потреба на ці роки в 7,1 і 9,1 млрд грн, а, як бачимо, незабезпечення мінімальних оборонних потреб становить 17 % і 24 % до призначеної суми, тобто ситуація така ж сама. як і в минулі роки. Однак фактичні оборонні видатки минулих років завжди були базою для прийняття закону про державний бюджет на наступний рік, а Уряд України бере за основу "видатки на оборону попереднього років", у такий спосіб узаканивая рік у рік необґрунтоване недофінансування військових.

Оборонний бюджет складається із планових і позапланових видатків. Планові видатки спрямовані на утримання військових формувань і представляють основну частку оборонного бюджету.

Позапланові видатки пов'язані з гонкою озброєнь, ліквідацією непередбачених наслідків, погашенням державного боргу за імпортовані озброєння й військову техніку, пенсію. Структура оборонного бюджету України за 1997-2005 року приводиться у Таблиці 1.

Таблиця 1.

Структура оборонного бюджету України в 1997-2005 роках

Рік

Обсяг оборонного бюджету, млрд грн

Утримування військового складу, %

Закупівля озброєння, %

НДДКР,%

Бойова підготовка, %

1997

1,7

83,20

13,24

2,03

1,53

199

1,4

67,38

10,23

1,61

20,78

1999

1,6

85,30

3,28

5,55

2000

2,2

81,84

3,25

4,33

10,58

2001

2,7

83,40

4,70

2,50

9,40

2002

3,4

82,60

4,50

1,50

11,40

2003

4,3

83,00

6,40

2,40

8,20

2004

4,9

80,3

7,1

2,9

9,7

2005

5,9

81,5

5,9

0,6

12,0

Джерело: складено за розрахунками Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Зрозуміло, що такий розподіл оборонних коштів не буде сприяти подальшому реформуванню армії. Хоча на утримання особового складу направляється понад 80 % коштів, але і їх не вистачає.

Оборонний бюджет по своєю структурою представляє сведную кошторис Міністерства оборони, що є основним правовим документом - головним військовим фінансовим планом, і визначає обсяг асигнувань за рахунок загального й спеціального фондів для потреб армії.

У кошторисі приводиться характеристика планових і позапланових оборонних видатків, які плануються на наступний рік, окремо по кожному коді програмної класифікації видатків з 2101010 "Керівництво й військове керування Збройних сил України" по 2111040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо передачі житлового фонду й об'єктів соціально-культурної сфери Міністерства оборони України в комунальну власність".

Зведений кошторис після узгодження її з начальником Генерального штабу Збройних сил України затверджується міністром оборони України.

Нині в армії застосовують перелік витрат по кошторисі Міністерства оборони. Безперечно, така класифікація має важливе військово-економічне значення, тому що не тільки забезпечує строго цільове призначення й використання коштів на оборону, а й конкретизує їх і полегшує здійснення фінансового контролю по їхній витраті й спрощує аналіз визначення потреб і видатків, а також оцінку фінансово-господарської діяльності військ. Однак використання сьогодні застарілого Переліку зразка 1990 року ускладнює роботу військових фінансистів через невідповідність вимогам часу. Класифікатор видатків постійно уточнюється й щороку приходить до військ вказівками Департаменту фінансів Міністерства оборони України, які не в повному обсязі відповідає реаліям фінансово-господарської діяльності щодо віднесення певних видатків у розрізі статей кошторису. Особливо актуально це для обліку заборгованості й перенесення її на новий бюджетний рік. Також необхідно вказати, що діюча класифікація в розрізі КПКВ і КЕКВ недостатньо відображає нинішню специфіку діяльності військ, тому потрібно неї переглянути. Помітимо, що з виданням нової класифікації витрат кошторисом видатків Міністерства оборони України були виправлені зазначені недоліки. Це дає можливість чітко розподілити видатки по прог-рамам видатків; призначити відповідальні департаменти, інші органи центрального апарата МО України; упорядкувати статті видатків, визначити перелік діючих видів видатків щодо кожної статті.

На наш погляд, впровадження нової програмної класифікації видатків оборонного бюджету, безперечно, принесе користь шляхом удосконалення системи не тільки формування, а і його виконання; переходу до середньострокового й довгострокового планування бюджетних коштів на оборону, що дасть можливість погоджувати річні й перспективні плани реформування армії; чітке визначення функцій розпорядників бюджетних коштів, цілей програм і критеріїв їхньої оцінки.Характерною рисою фінансового планування нині повинне бути посилення соціальної спрямованості планів, відмова від залишкового принципу фінансування Збройних сил України.

Необхідно помітити, що формування оборонного бюджету може здійснюватися на основі таких принципів: оптимального об'єднання бюджетних і власних джерел, дотримання режиму економії й здійснення контролю за використанням коштів, а також плановості, цільового напрямку асигнувань, їхньої безповоротності й безоплатності, ефективного використання коштів, фінансування в міру виконання планів. Таке трактування пов'язане з тим, що видатку на оборону визначаються Урядом України на відповідний рік і затверджуються Президентом України.

Зрозуміло, що принцип об'єднання державних і власних джерел фінансування має велике значення, особливо сьогодні, коли грошей на утримання військ не вистачає. Одним з найважливіших принципів дотримання режиму економії є не тільки раціональне формуванні кошторису, особливо по оплаті особового складу військ, але й економія грошей при витраті оборонних коштів. Цей принцип більше виявляється на стадії виконання оборонного бюджету, тобто фактичного використання коштів.

Принцип здійснення контролю дає можливість викрити й відсторонити недоліки й помилки в реалізації механізму фінансового забезпечення.

У реаліях нинішньої міжнародної обстановки формування оборонного бюджету здобуває особливу гостроту. Він складається відповідно до вимог Уряду України з урахуванням ряду факторів, які впливають на його обсяг. До цих факторів належать економічні можливості держави, міжнародні відносини, розвиток науково-технічного прогресу (НТП), підвищення добробуту населення й ін., все це ефективно й раціонально коректують оборонний бюджет.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів дуже актуальним є питання визначення економічних факторів, які впливають на обсяг оборонного бюджету. Точне й науково обґрунтоване визначення цих факторів, міри їхнього впливу на оборонний бюджет дає можливість доцільніше й ефективніше використати кошти в умовах економічних перетворень. Проте, скласти реальний оборонний бюджет неможливо без виходу нашої держави зі скрутного економічного становища, відновлення вітчизняного виробництва на основі відновлення технологій і залучення високопрофесіональних фахівців. Головним у цьому є подальший розвиток фінансової стабілізації й ріст прибутків, які можливі лише на основі реальних доходів і видатків державного бюджету. Особливо важливе значення для формування оборонного бюджету має те, що, насамперед, піднімається питання економічної стабілізації національного виробництва і його подальшого розвитку, зміцнення фінансово-економічного стану суб'єктів фінансово-господарської діяльності.

Зрозуміло, що ступінь забезпечення соціально-економічних потреб військових безпосередньо впливає на загальний рівень обороноздатності країни. У свою чергу, розмір видатків на утримання військ впливає на економічний стан держави. При цьому потрібно пам'ятати, що надмірні оборонні видатки стають тягарем для розвитку економіки України.

Обсяг оборонного бюджету України за останнє десятиліття в процентному й грошовому вираженні від ВВП, а також частку оборонних видатків на один жителя країни й військовослужбовців наведений в таблиці 2.

Таблиця 2.

Обсяг оборонного бюджету України в 1997-2006 рік

Рік

Обсяг ВВП, млрд.грн

Виділено на оборону,млрд..грн

% до ВВП

Видатки на одного жителя, грн

Видатки на одного в/службовця, грн

1997

91,5

1,74

1,9

35

4350

1998

101,3

1,42

1,4

27

3737

1999

129,8

1,56

1,2

31

4457

2000

176,5

2,2

1,3

50

7700

2001

202,1

3,03

1,5

62

10100

2002

247

3,36

1,36

68

11200

2003

240

4.28

1,78

87

15286

2004

289,7

4,92

1,7

101

17571

2005

434,0

5,9

1,36

123

21450

2006

514,0

6.95

1,35

146

26930

Джерело: складене по розрахунками Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Звичайно, за останні роки в Україні впроваджений ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансування армії з переходом на контрактну основу комплектування. Так, у державному бюджеті на 2006 рік частка оборонного бюджету хоча й затверджена на равне 2005 року в розмірі 1,35 % від запланованого ВВП, але в грошовому вираженні збільшилася на 16 %, тобто на Й млрд грн і становить 6,95 млрд грн. Разом з тим, таке підвищення розміру оборонного бюджету не може виправити стан справ і вирішити проблеми військових. Відомо, що оборонний бюджет на 2005 і 2006 року становить 83 % і 76 % відповідно від мінімальної потреби військ (7,1 і 9,1 млрд. грн.). Помітимо, що фінансування втримування особового складу й інших потреб залишилося на рівні минулих років. Це негативно впливає на рівень матеріального забезпечення, інтенсивність бойової підготовки й реалізацію военно- технічних програм.

Необхідно помітити, що сучасна боєздатність військ досягається краще за рахунок свідомості військових, чим завдяки матеріальній зацікавленості й соціальній захищеності. Хоча грошове забезпечення солдата-контрактника першого року служби останнім часом збільшене до 320 грн., проте, відсутність будь-яких перспектив на посилення соціального захисту не збільшує кількості бажаючих служити в армії й бути при цьому постійно готовим до ризику. Як позитивний факт відзначимо, що в травні 2007 року уряд нарешті - те значно підвищило зарплату військовослужбовцем. Відомо, що основним джерелом формування оборонного бюджету є ВВП, тому при нинішньому його обсязі очікувати росту фінансових ресурсів на потреби армії не доводиться. Обсяг ВВП на 2005 рік склав 434,0 млрд. грн. і на 2006 рік 514 млрд. грн. і відповідно виділення коштів військовим визначають рівень оборонного бюджету й обмежують виконання завдання збройними силами.

Як раніше відзначалося, в 2000 році Президент України поставив завдання звернути увагу на фінансове забезпечення армії. Цього ж року був прийнятий Закон України "Про Збройні сили України", що передбачає виділення коштів не менше як 3 % від ВВП. На жаль, вимоги закону дотепер залишаються на папері. Розбіжності в поглядах на Державну програму реформування збройних сил виникають ще й через те, що немає належного зв'язку між Урядом України й керівництвом армії, який би забезпечив погодженість формування й визначення обсягу оборонного бюджету відповідно до структури й завданням збройних сил. Для рішення цих питань, на наш погляд, необхідно провести дослідження й уточнити завдання армії під час її реформування, а також напрямків збільшення обсягу оборонного бюджету.

Зрозуміло, що підйом рівня життя населення опосередковано впливає на обсяг оборонного бюджету. Крім того, кошти, які надходять у державний бюджет від нарахувань і відрахувань із заробітної плати, збільшують його дохідну частину, що за певних умов може сприяти збільшенню асигнувань на оборону.

Необхідність підйому життєвого рівня населення не останній фактор, що впливає на обсяг державного бюджету й зрештою на рівень оборонного бюджету.

Особливої ваги при визначенні асигнувань на оборону, на наш погляд, здобувають міжнародні відносини. За впровадженням сучасного озброєння Україна повинна стежити постійно й при любыых змінах у світі, агресивними діями щодо її, негайно й адекватно реагувати на їхнім збільшенням або зменшенням видатків на оборону.

На сучасному етапі реформування армії обсяг оборонного бюджету також визначається прискоренням науково-технічного прогресу, а саме дійсною революцією в модернізації військової техніки й удосконаленні озброєння й коштів збройної боротьби. Разом з тим обмеженість оборонного бюджету не дає можливості підвищувати боєздатність військ відповідно до вимог сучасного науково-технічного прогресу й потреб по защитрубежей країни.

Особливо це позначається сьогодні, у період перебудови й розвитку Збройних сил України. Вплив науково-технічного прогресу (НТП) на обсяг оборонних видатків, на нашу думку, має велике значення, оскільки видатки на бойову підготовку й матеріально-технічне забезпечення військ є надійним грошовим мірилом бойового стану армії. Відомо, що жодна країна у світі, що цінує життя свого солдата, на бойовій підготовці не заощаджує.

Фінансування видатків на впровадження у військах досягнень НТП є найактуальнейшей проблемою для української армії. Світова практика свідчить, що у випадку відсутності щорічної заміни 4-5 % парку озброєння, збройні сили будуть деградувати. Для України цей показник безпеки вкрай важливий, оскільки мізерні обсяги закупівлі військової техніки й озброєнь не відповідають дійсним потребам.

Поки що фінансово-економічні обмеження не дають можливості Україні забезпечувати якісну бойову підготовку й необхідну характеристику озброєнь, оскільки структура й чисельність армії базується переважно на пострадянських стереотипах.

Вибір складних сучасних систем зброї й військової техніки здійснюється по перспективних планах відповідно до прогнозних показників розвитку Збройних сил України. Тому ще на етапі розробки цих планів стає можливим здійснення впливу на ефективне використання оборонних ресурсів, включення фінансування цих заходів в оборонний бюджет. Крім того, у процес формування оборонного бюджету необхідно впроваджувати наукові методи, із застосуванням і обов'язковим дотриманням прогнозних показників, а взагалі потрібно переходити від річного до довгострокового фінансового планування.

За роки незалежності процес формування й виконання оборонного бюджету випробував значних змін. Вони були викликані спішною необхідністю, насамперед змінами в чинному законодавстві, прагненням до постійного вдосконалення й відповідності вимогам світових стандартів.

На наш погляд, важливим кроком у розвитку формування оборонного бюджету України стало впровадження програмного, цільового підходу в бюджетному процесі України, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 747 від 29 квітня 2002 року, а також впровадження бюджетних паспортів. Цією постановою визначена завдання щодо застосування принципів середньострокового планування при формуванні державного бюджету й створення передумов для програмно-цільового планування.

Відомо, що сьогодні в Україні, з огляду на досвід Франції, Німеччини, Фінляндії й інших країн, відбувається перехід до системи складання оборонного бюджету по програмно-цільових методах, які включають такі етапи: процес стратегічного планування (визначається потреба в коштах на основі аналізу); формування програм і їхнє фінансове узгодження; затвердження оборонного бюджету.

Відповідно до міжнародних стандартів і закордонній практиці планування бюджету за програмно-цільовим методом - це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм і розподілу ресурсів, а також оцінки результатів виконання бюджету. Це дасть можливість цілком відмовитися від функціонально-ресурсного методу складання оборонного бюджету, успадкованого від колишнього Радянського Союзу.

Дані, на основі яких визначають потреби військ у коштах на плановий період, не тільки є базою для фінансового планування, вони є підставою для майбутньої витрати коштів.

Таким чином, оборонний бюджет не можна розробляти без стратегічного планування, без розуміння суті військової стратегії. При визначенні обсягу видатків на утримання й експлуатацію озброєнь необхідно враховувати всі можливі варіанти забезпечення обороноздатності, з урахуванням економічних можливостей і фактору первинності озброєння й військової техніки.

На сучасному етапі реформування армії необхідно переглянути систему оборонного планування з урахуванням завдань і функцій Збройних сил України, остаточно визначити структуру й чисельність військ. Для цього необхідно створити спеціальну комісію, яка б ретельно займалася питаннями реформування військ і активізувала й підбивала підсумки за кожним етапом, про які б доповідала особисто Президентові України,

З метою впорядкування всіх питань, пов'язаних з організацією оборонного планування, в Україні потрібно розробити й подати для прийняття Верховною Радою закон «Про оборонне планування».

11.2 Видатки на керування

На Україні до видатків бюджету на керування ставляться три напрямки фінансування:

·   Державне керування;

·   міжнародна діяльність;

·   правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

Державне керування включає:

·   фінансування функціонування державної влади;

·   фінансування функціонування виконавчої влади:

·   утримування Президента України і його апарата;

·   утримування фінансових і фіскальних органів;

·   фінансування загального планування й статистичних служб;

·   інші видатки на загальнодержавне керування.

Міжнародна діяльність включає :

·   фінансування заходів щодо міжнародного співробітництва;

·   фінансування заходів і реалізація міжнародних договорів;

·   фінансування міжнародних культурних, спортивних, наукових і інформаційних зв'язків.

Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави включає :

·   утримування органів внутрішніх справ (МВС)

·   внутрішніх військ;

·   судів;

·   прокуратури;

·   поправних-кримінальних-виправних систем (в'язниці, колонії);

·   прикордонних військ;

·   митних органів;

·   Службу безпеки України (СБУ);

·   Професійно-пожежної охорони;

·   Головні керування урядового зв'язку;

·   Інших правоохоронних органів.

Фінансування органів керування здійснюється по кошторисі. В основі фінансування лежить штатний розклад. Чисельність персоналу й ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання й експлуатацію автотранспорту й телеграфний^-телеграфні-поштово-телеграфні видатки.

11.3 Сутність, фактори й форми державного кредиту

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, які мобілізуються за його рахунок, проходять через бюджет. В окремих випадках з його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення або під цільові проекти.

Державний кредит може виступати у двох формах:

-        ощадна справа;

- державні позики.

Ощадна справа ставиться до державного кредиту, якщо притягнуті кошти направляються в доходи бюджету. Разом з тим ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційній основі, а мобілізовані ними кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може направлятися на придбання державних цінних паперів.

Державні позики є основною формою державного кредиту. По правовому оформленню розрізняють:

-        державні позики, надавані на підставі договорів;

-        державні позики забезпечені випуском цінних паперів.

Договорами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів - облігаціями й казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, по якому у встановлений термін вертається борг і виплачується дохід у формі відсотка або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Казначейські зобов'язання (векселя) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів провадиться у формі відсотків.

Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейськими нотами), облігаціями - середньо- і довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх розділяють на внутрішні (надаються юридичними й фізичними особами даної країни й зовнішні (надходять ззовні - від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).

По строках погашення заборгованості розрізняють кредити:

·   короткострокові (строк погашення до 1 року);

- середньострокові ( від 1 до 5 років);

·   довгострокові (понад 5 років).

По характері виплати доходів державні позики діляться на :

·   процентні;

·   виграшні;

·   дисконтні (з нульовим купоном).

По процентних позиках дохід установлюється у вигляді позикового відсотка. При цьому може встановлюватися як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто изменяющаяся в залежності від різних факторів, насамперед попиту та пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може провадитися щорічно, 1 раз у стать року, щокварталу. У виграшних позиках виплата доходів провадиться на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються йз знижкою, а погашаються по номінальній вартості. Зазначена різниця формує дохід кредитора.

Державний кредит є сукупністю різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення благополучних умов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Розмаїтість форм дозволяє максимально враховувати різнобічні інтереси юридичних і фізичних осіб.

Залучення позик повинне мати в основі 2 фактори:

·   мінімізацію вартості позики;

·   установлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, в - перших, за рахунок процентної політики, в - других, за рахунок умов випуску й погашення. Процентна політика відображає при цьому 2 протилежних фактору: мінімізацію вартості позики й максимализацию його привабливості, що, у свою чергу, залежить від досить високого відсотка. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найбільш низький відсоток, що виступає свого роду індикатором цього ринку.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості або фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, повинне бути досить для максимализациии надходжень від державних позик, а з іншого боку - не повинен мати місце їхній надлишок, що може привести до падіння курсової ціни.

11.4 Державний борг і видатки на його обслуговування

Використання державою у своїй фінансовій політиці притягнутих коштів на кредитній основі приводить до формування державного боргу й необхідності чіткої системи керування їм.

Державний борг - це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, зовнішній і внутрішній довгі.

Поточний борг - це сума заборгованості, що підлягає погашенню цього року разом з покладеним до виплати в цей період відсотками із всіх випущених на даний момент позик.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості й відсотків, які повинні бути виплачені по позиках.

Внутрішній борг - це заборгованість кредиторам усередині даної держави;

Зовнішній борг - заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Керування державним боргом складається в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це ставиться як до поточного, так і до капітального боргу. Відносно до поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела погашення.

У керуванні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність по внутрішніх позиках забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність по зовнішніх позиках залежить, насамперед від валютних надходжень.

При недостатній платоспроможності держави можуть застосовуватися такі способи корекції політики позик:

·   конверсія;

- консолідація;

·   уніфікація;

·   обмін по регресивному співвідношенню;

·   відстрочка погашення;

·   анулювання.

Конверсія державного боргу - це зміна прибутковості позик. Вона відбувається в результаті зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня дисконтної ставки центрального банку) або погіршення фінансового стану держави, коли останнє не в змозі виплачувати передбачений дохід.

Консолідація - це перенесення зобов'язань по раніше випущеній позиці на новий займ із метою продовження строку позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої (або попередніх) позик на нові. В окремих випадках може застосовуватися й скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання декількох позик в один займ. Вона спрощує керування державним боргом і може проводитися як окремо, так і разом з консолідацією.

Обмін по регресивному співвідношенню облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це небажана міра, оскільки це не що інше, як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому в даний період виплата доходів не провадиться.

Анулювання боргів означає повна відмова держави від своєї заборгованості. Але це не може розглядатися як припустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання їм своїх боргів і забезпечення їхнього повного погашення у встановлений термін.

ТЕМА 12. Державні цільові фонди

.1 Загальна характеристика цільових фондів

Державні цільові фонди - це форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, притягнутих державою для суспільних потреб з певних джерел, які мають цільові призначення.

Державні цільові фонди розділяють на:

·   соціальні;

·   економічні;

До найважливіших соціальних фондів в Україні належать:

·   Пенсійний фонд;

·   Фонд Чорнобиля;

·   Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

·   Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

·   Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

До економічних фондів належать:

·   Державний дорожній фонд України (у складі Державного бюджету України);

·   Державний фонд охорони навколишнього природного середовища та інші;

Державні цільові фонди - це сукупність фондів коштів, які перебувають у розпорядженні центральних і місцевих органів влади.

Шляхи утворення державних цільових фондів:

·   відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, які мають першорядне значення для країни в цей момент;

·   формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення винятково на конкретні цілі в таких випадках:

·   якщо законом передбачене покриття витрат з конкретно певного джерела надходжень;

·   у випадку одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранта або дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету.

Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють відповідно до законів.

Передача коштів з рахунку загального фонду на рахунки цільових фондів бюджету дозволяється тільки відповідно до бюджетних призначень.

Керування коштами державних цільових фондів є автономним щодо бюджетів. Керівництво цих фондів самостійно визначає напрямку витрати коштів відповідно законодавству.

Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення на інші мети не використаються.

По суті перераховані фонди є новою складовою частиною фінансів України, що перебуває в стадії становлення.

12.2 Пенсійний фонд

Протягом останніх 40 років показники співвідношення кількості населення пенсійного й працездатного віку погіршилися (з 0,227 - в1959р., до 0,405 - в 1997 р.., і в перспективі до 0,561 - 2026р.). На сьогодні в Україні налічується близько 14,5 млн. пенсіонерів, у т.ч. 2 млн. інвалідів.

У цілому їхня частка в загальній кількості населення досягає 20%. До 1992 р. середня пенсія за віком в 1,7 рази перевищувала мінімальну зарплату, що відповідало прожитковому мінімуму населення.

На сьогодні середня пенсія становить 30-40% від прожиткового мінімуму.

Для забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення» в 1992 р. був створений Пенсійний фонд України як самостійна фінансова структура.

Кошти фонду не входять у Державний бюджет і не можуть бути використані на інші мети, крім виплати пенсій і допомоги.

Правовий відносини в сфері пенсійного страхування базуються на конституції України й регулюються:

·   Кодексом законів про працю України;

·   Законом України «Про пенсійне забезпечення» з 5.11.91року № 1788-ХП;

·   Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 28.02.1991 року № 796-ХІІ;

·   Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року (400/97-ВР);

·   Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплатою пенсій» з 31.08.1998 року й інших законодавчих актів.

Завдання пенсійного фонду

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

·   забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно законам України;

·   збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплати допомоги;

·   розширене відтворення коштів пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

·   участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів і інших категорій населення в страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;

·   організація міжнародного співробітництва в сфері пенсійного забезпечення;

·   контроль за своєчасним надходженням страхових внесків у цей фонд;

·   контроль за правильною витратою коштів фонду;

·   участь у підготовці пропозицій для державних програм соціального розвитку;

·   участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на вдосконалення системи пенсійного забезпечення й прядка підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і т.п.

Джерела надходжень у Пенсійний фонд

Бюджет фонду формується за рахунок:

·   податків на обов'язкове державне пенсійне страхування;

·   коштів Державного бюджету на виплату окремих видів пенсій;

·   відрахувань органами місцевого бюджету відсотків від суми фіксованого податку (10%), від суми коштів отриманих від продажу спеціальних торгових патентів (17%);

·   перерахувань відділеннями Державного казначейства України 42% від суми єдиного податку, 68% від суми фіксованого сільськогосподарського податку;

·   суми відсотків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду;

·   додаткових і спеціальних податків;

·   добровільних внесків підприємств, організацій, населення;

·   інших надходжень.

Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є податок на обов'язкове державне пенсійне страхування. Платниками збору є:

1. Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхнього об'єднання, бюджетні, суспільні та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використають працю найманих робітників.

2. Філії, відділення підприємств, які не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій території.

3. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використають працю найманих робітників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяльністю, пов'язаної з одержанням доходу.

4. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і фізичні особи, які виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів, у тому числі члени творчих союзів, творчі працівники, які не є членами творчих союзів і т.п.

Об'єктом оподатковування для платників першої й другої груп є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати й інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі. До цих витрат не ставляться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) відповідно до гражданско-правоыми договорів на виплату доходів у вигляді дивидендів, відсотків і т.п., а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної зарплати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зокрема пенсійний збір не нараховується на такі види виплат:

·   вихідна допомога у випадку припинення трудового договору;

·   компенсації за невикористану відпустку;

·   добові за відрядження в межах норм, установлених законодавством і виплат замість добових;

·   заробітна плата за дні роботи без винагороди за роботу, що перераховується в бюджет або на благодійні цілі;

·   суми відшкодування шкоди, нанесеного працівникові каліцтвом або іншими ушкодженнями;

·   здоров'я, що пов'язане з виконанням трудових обов'язків;

·   стипендії студентам, аспірантам і іншим особам, які вчаться з відривом від виробництва;

·   державні стипендії видатним діячам науки, утворення й культури;

·   державні премії в галузі науки й техніки, Державні іменні премії, які присуджуються НАН України й галузевих академій наук;

·   інші виплати відповідно до законодавства.

Об'єктом оподатковування для платників збору третьої групи є сума оподатковуваного доходу, а для четвертої групи - сукупний оподатковуваний дохід, обчислені відповідно із закодательством.

Диференціація ставок збору на обов'язкове пенсійне страхування відповідно суб'єктам оподатковування наведена в додатку 12.

З метою забезпечення погашення заборгованості по виплаті пенсій, збільшення надходжень у Пенсійний фонд Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості по виплаті пенсій» від 31 серпня 1998 року й відповідно до Закону України «Про обов'язкове» Державному пенсійному страхуванні      з вересня 1999 тимчасово, до повного погашення заборгованості по виплаті пенсій введений збір з окремих видів господарських операцій, а саме:

·   з операцій купівлі - продажу валют;

·   з продажу ювелірних виробів;

·   з операцій відчуження легкових автомобілів;

·   з операцій придбання нерухомого майна;

·   з надання будь-яких послуг стільникового рухливого зв'язку;

·   з вироблених або імпортованих в Україну тютюнових виробів.

Суб'єкти оподатковування й ставки збору в Пенсійний фонд України по цих видах господарських операцій наведені в додатку 12.

Напрямки використання Пенсійного фонду

Основними напрямками використання коштів Пенсійного фонду є:

·   виплати пенсій;

а) за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам);

б) по інвалідності;

в) у випадку втрати годувальника;

г) за вислугу років;

д) соціальних і інших пенсій відповідно до законодавства;

·   виплати допомоги по догляду за дитиною й щомісячної допомоги на кожну дитину по досягненню їм віку, установленого чинним законодавством;

·   підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і збільшенням заробітної плати;

·   реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей і інших категорій населення;

·   забезпечення поточної діяльності й утримування органів управління Фонду;

·   відтворення коштів Фонду;

·   організація роз'яснювальної роботи серед населення й здійснення інших заходів відповідно завданням Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на розрахункових рахунках в установах банків і вилученню не підлягають. Органи керування Пенсійного фонду втримуються за рахунок Державного бюджету.

Відповідно до законодавства забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду в нецільових призначеннях, у тому числі на кредитні операції, надання позик.

У випадку відсутності заборгованості по виплатах пенсій тимчасово вільні кошти можуть бути використані на придбання коштовних державних паперів.

Податок на обов'язкове державне пенсійне страхування платиться одночасно з одержанням коштів на оплату роботи в установах банків.

У випадку недостатності в платників податку коштів на оплату роботи й сплату податку в повному обсязі, видача коштів на оплату роботи й сплата податку здійснюється в пропорційних розмірах.

Суми вчасно не сплаченого податку на обов'язкове пенсійне страхування вважаються простроченою заборгованістю (недоїмкою) і вираховуються з нарахуванням пені, що нараховується на суми заборгованості за кожний день прострочення платежу з розрахунку 120% річних від дисконтної ставки НБУ, що діяла на період існування недоїмки.

Суми збору, донараховані під час перевірок органами державної податкової служби й органами контрольно - ревізійної служби, і фінансових санкцій перераховуються в Пенсійний фонд у повному обсязі без напрямку їх на розвиток матеріально - технічної бази цих органів, а суми штрафів платяться на рахунки відповідних органів Пенсійного фонду України.

12.3 Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності

Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності здійснює керування загальнодержавним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням передбачає:

·   матеріальне забезпечення громадян у зв'язку із втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом родини), вагітності й пологів, догляду за малолітньою дитиною;

·   часткову компенсацію витрат, пов'язаних з народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів його родини;

·   надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування із-за тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим їм органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням базуються на Конституції України й регулюються:

·   Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР);

·   Кодексом законів про працю в Україні;

·   Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 р. №2240-ІІІ;

·   Законом України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” від 11.02.2001 р. №2213-ІІІ.

Ціль створення фонду - забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленим народженням і похованням, і інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення й соціальних послуг, види яких передбачені законом, надання й контроль за цільовим використанням коштів.

Кошти фонду направляються на виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю й родами, народженням дитини й доглядом за дитиною до досягнення їм трирічного віку, а також на поховання.

Фонд ставиться до цільових позабюджетних страхових фондів.

Зазначений фонд є самостійною некомерційною самокерованою організацією.

лютого 2001 року Верховною Радою був прийнятий Закон «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного страхування» (№ 2213-ІІІ). Цей Закон визначив сучасний порядок стягнення й використання збору у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленим народженням і похованням.

Джерела надходжень до Фонду соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності

До джерел надходжень до Фонду соціального страхування через тимчасову втрату працездатності належать:

·   страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;

·   благодійні внески підприємств, установ, організацій і фізичних осіб;

·   асигнування з Державного бюджету України;

·   прибуток, отриманий від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитному рахунку;

·   нарахування пені у випадках несплати страхових внесків у встановлений строк, штрафів і інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників і посадових осіб.

Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утвориться резерв страхових коштів у сумі, необхідної для фінансування всіх видів матеріального забезпечення розраховуючи на місяць. У випадку невикористання коштів фонду цього року вони переходять на наступний фінансовий рік.

Всі юридичні й фізичні особи, які вносять відрахування в цей фонд, зобов'язані реєструватися як страхувальники за місцем свого перебування у відділеннях Фонду.

Стархові внески на загальнообов'язкове державне страхування платяться по тарифах, установленим Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного страхування» від 11 січня 2001 року №2213-ІІІ. Суб'єкти, об'єкти й розміри страхових внесків до Фонду соціального стархования через тимчасову втрату працездатності приводяться в Додатку 13.

Страхувальник - роботодавець відповідає за відхилення від реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати й неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, які платять застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порядок використання кошти. У випадку: виявлення порушень страхувальник платить суму до нарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф і пеню.

За порушення строку реєстрації страхувальника як платника страхових внесків або несвоєчасність їхньої сплати штраф накладається в розмірі 50% суми належних до сплати страхових внесків за весь період, що минув від дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися.

За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі 100% заниженої суми заробітної плати, на яку відповідно закону нараховуються страхові, внески, а у випадку повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.

За порушення порядку витрати страхових коштів накладається штраф у розмірі 50% належної до сплати суми страхових внесків.

Пеня обчислюється виходячи з 120% дисконтної ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати нарахованої на повну суму недоїмки (без обліку штрафів) за весь її строк. Не сплачені в строк страхові внески, штраф і пеня стягуються в дохід Фонду в безперечному порядку.

Строк давнини у випадку стягнення страхових внесків, штрафу й пені, передбачених законом, не застосовується.

Напрямок використання Фонду соціального страхування по тимчасової втрати працездатності

Основними напрямками використання Фонду соціального страхування по тимчасової втрати працездатності є:

·        виплата застрахованим особам:

допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомоги у зв'язку з вагітністю й родами;

допомоги у зв'язку з народженням дитини;

допомоги у зв'язку з доглядом за дитиною по досягненню трирічного віку;

допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних і осіб, які вмерли від нещасного випадку на виробництві);

·        фінансування санаторно-курортного лікування й відпочинку трудящих, їхніх дітей, і членів родин, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання послуг по позашкільній роботі.

·        утворення резерву страхових коштів розраховуючи на місяць (на 2002 рік - 15 календарних днів) для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб.

Кошти фонду можуть витрачатися страхувальниками лише відповідно до їхнього цільовим призначенням у встановленому порядку.

Страхувальники не мають права припиняти виплату допомоги навіть у тих випадках, якщо суми нарахованих внесків і інших платежів до Фонду соціального страхування по тимчасової втрати працездатності не покривають фактичних витрат на виплату допомоги.

Контроль за правильністю нарахування, своєчасністю й повнотою перерахування й надходження збору, інших платежів до Фонду, а також за цільовою витратою коштів здійснюють страхувальники, профспілкові організації й органи Фонду соціального страхування по тимчасової втрати працездатності.

12.4 Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створений для керування страхуванням на випадок безробіття, проведення збору й акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальних послуг.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самокеруючою організацією.

Діяльність фонду регулюється:

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР); Законом України «Про зайнятість населення 803-12»; Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (від 02.03.2000р. № 1533-Ш); Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» (від 11.01.2001 № 2213-Ш).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система права, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин і надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, хто проходить альтернативну (невоєнну) службу, працює неповниний робочий день або неповний робочий тиждень і на інших підставах, передбачених законодавством про роботу.

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, з настанням якого в застрахованої особи (члена його родини, іншої особи) виникає право на одержання матеріального забезпечення на випадок безробіття й надання соціальних послуг.

Матеріальне забезпечення здійснюється в таких формах:

·        допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

·        допомога по частковому безробіттю;

·        матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

·        матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітній і непрацездатній особам, які перебувають на його втримуванні;

·        допомога на поховання у випадку смерті безробітного або особи, що перебуває на його втримуванні.

Соціальні послуги, які здійснюються за Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» мають такі види:

·        професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації й профорієнтація;

·        пошук підходящої роботи й сприяння в працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних суспільних робіт для безробітних;

·        інформаційні й консультаційні послуги, пов'язані із працевлаштуванням.

Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб і надання їм відповідних соціальних послуг Фондом загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття. Всі застраховані особи є членами Фонду.

Ціль створення фонду - сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створення нових робочих місць та інше.

Джерела формування Фонду загально-обов'язкового державного страхування на випадок безробіття

Джерелами формування фонду виступають:

·        асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

·        страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, які платяться на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

·        суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установам, організаціям і фізичним особам за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків і використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно законодавству на посадових осіб і громадян за такі порушення;

·        прибуток отримана від тимчасових вільних коштів, у тому числі резервів Фонду, на депозитному рахунку;

·        благодійні внески суспільних об'єднань, підприємств, організацій громадян, закордонних фірм;

·        кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

·        інші кошти.

Нормативи обов'язкових відрахувань до фонду встановлює Верховна Рада України щороку при затвердженні бюджету.

Напрямку використання Фонду

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створюється на державному й місцевому рівнях.

На державному рівні основними напрямками використання Фонду є:

·        розвиток центрів підготовки, навчання й профорієнтації вивільнюваних працівників;

·        проведення наукових досліджень із проблем рівноваги ринку роботи й зайнятості населення;

·        надання допомоги державним і місцевим центрам зайнятості;

·        відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з достроковим виходом на пенсію осіб відповідно до Закону України "Про зайнятість населення";

·        фінансування витрат на утримання й забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду і її робочих органів, керування Фондом;

·        створення резерву коштів Фонду;

·        утримування інформаційно-обчислювальних центрів, поліграфічної бази Фонду;

·        створення гуртожитків і тимчасового житла для осіб без певного місця проживання;

·        та інше.

На місцевому рівні основними напрямками використання Фонду є:

·        професійна орієнтація населення, професійне навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню;

·        виплата допомоги по безробіттю, матеріальній допомозі по безробіттю;

·        надання безпроцентної позики безробітним для заняття підприємницькою діяльністю;

·        виплата допомоги на поховання у випадку смерті безробітного або особи, що перебувало на його втримуванні;

·        дотація роботодавцеві на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

·        організація додаткових робочих місць в областях народного господарства;

·        інші витрати, пов'язані із соціальним захистом прав громадян держави на роботу.

Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться в першочерговому порядку.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду виходить резерв коштів Фонду, що не можуть перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю з розрахунку на місяць (на 2002 рік цей резерв установлюється з розрахунку на15 календарних днів відповідно до закону від 17.01.2002).

Резерв коштів Фонду зберігається на спеціальному рахунку в уповноваженому банку України.

Роботодавці й застраховані особи платять страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. У випадку недостачі в роботодавців коштів на виплату заробітної плати й сплату страхових внесків у повному обсязі, нарахування їх на заробітну плату й перерахування страхових внесків до Фонду проводиться в пропорційних сумах.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік.

Структуру суб'єктів, об'єктів і розміри страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття представлений у Додатку 14.

Роботодавець відповідає за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків у виконавчій дирекції Фонду за місцем перебування, несвоєчасність сплати й неповну сплату страхових внесків, у тому числі тих, які платять застраховані особи через рахунки роботодавців в обсязі донарахованих сум внесків (недоїмки), штрафів і пені.

Штраф накладається в розмірі схованої суми виплат, на які нараховуються страхові внески, а у випадку повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.

Пеня обчислюється виходячи з 120% дисконтної ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки.

Не сплачені в строк страхові внески, пеня й штраф стягуються в дохід Фонду зі страхувальника в безперечному порядку.

12.5 Фонд соціального страхованияот нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях

Страхування від нещасних випадків і професійних захворювань є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист по охороні життя й здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності.

Завданням страхування від нещасного випадку є:

·        проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань і інших випадків погрози здоров'ю застрахованими, викликаними умовами роботи;

·        відновлення здоров'я й працездатності, потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

·        відшкодування матеріального й морального збитку застрахованим і членам їхніх родин.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) некомерційна самокеруюча організація. Керування Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються об'єднаннями профспілок і роботодавців, які мають статус всеукраїнських (від кожної сторони по 15 чоловік).

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду виступають керування в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення, які є юридичними особами.

Діяльність Фонду регулюється:

·        Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/986Р);

·        Кодексом законів про працю України (322-08);

·        Законом України "Про охорону праці" (2694-12);

Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях, які послужили причиною втрати працездатності" (1105-14).

Джерела надходжень до Фонду соціального страхування від нещасних випадків

Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить збір і акумуляцію страхових внесків, має автономну, незалежну систему фінансування.

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок:

·        Внесків роботодавців:

o   для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва;

o   для бюджетних установ і організацій - з асигнувань, виділених на їхнє втримування й забезпечення;

·     капіталізованих платежів, які надійшли від випадків ліквідації страхувальників;

·        прибутку, отриманої від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

·        кошти, отримані від стягнення відповідно законодавству штрафів і пені з підприємств, а також штрафів і пені із працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів по охороні праці;

·        добровільних внесків і інших надходжень, одержання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасних випадків.

Кошти Фонду включаються до складу Державного бюджету, використаються винятково по їхньому прямому призначенню й зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, певних Кабінетом Міністрів України, або спеціального банку, що обслуговує фонди соціального страхування.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесене підприємство, знижки на нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності, неналежний стан охорони праці) або надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності й неналежний стан охорони праці).

Страхові тарифи, диференційовані по групах галузей економіки (видам робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, установлюються Законом.

Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:

фінансування заходів, спрямованих на рішення завдань Фонду;

резерви коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

покриття витрат Фонду, пов'язаних зі здійсненням соціального страхування від нещасних випадків.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

·        для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на оплату основної й додаткової заробітної плати та інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються відповідно Закону України "Про оплату праці", підмети оподаткуванню із громадян;

·        для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Розрахунок розміру страхового внеску для будь-якого підприємства ведеться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхувальник здійснює страховий внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків у порядку й у строки, які визначаються страхувальником.

Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використаються для коректування (зменшення) суми внесків страхувальників.

Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу.

Суми надбавок до страхових тарифів і штрафів сплачуються страхувальником із суми прибутку й ставляться на валові витрати виробництва; для бюджетних установ і організацій - з коштів на утримання страхувальника.

 

Напрямки використання Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Створення резервів коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування


Проведення профілактичних мір, спрямованих на запобігання нещасних випадків на виробництві



Основні напрямки використання Фонду соціального страхування від нещасних випадків



Відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їхніх родин шляхом здійснення соціальних виплат з Фонду


Відновлення здоров'я й працездатності потерпілих від нещасних випадків


Соціальні послуги й виплати, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. У випадку настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

) вчасно й у повному обсязі відшкодувати збиток, заподіяний працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у випадку його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його втримуванні:

а) допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановленню інвалідності;

б) одноразова допомога у випадку часткової або повної втрати працездатності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму у випадку часткової або повної втрати працездатності або смерті потерпілого;

г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійному захворюванні;

д) пенсію у зв'язку із втратою годувальника, що вмер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійному захворюванні;

е) грошову суму за моральний збиток при наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

ж) допомога дитині відповідно законодавству.

) організувати похорони померлого, відшкодувати вартість пов'язаних із цим ритуальних послуг відповідно до місцевим умовам;

) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої допомоги потерпілому в результаті нещасного випадку, швидкої допомоги в результаті необхідності його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

) організувати цілеспрямоване й ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на довгостроковій основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

) організувати потерпілому разом з відповідними службами охорони здоров'я по призначенню лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально-організованої медичної допомоги;

) застосувати всі необхідні методи для підтримки, підняття й відновлення працездатності потерпілого;

) забезпечити згідно медичного висновку домашній догляд за потерпілими, допомога у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, що проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

) відповідно до висновку лікувально-консультаційної комісії проводити навчання й перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірних умовах в інших закладах переучування інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або завдання моральних збитків потерпілий не може виконувати колишню роботу; працевлаштувати осіб зі зниженою працездатністю;

) організувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування або з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту випущеної продукції, за рахунок Фонду;

) у випадку невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу в рішенні соціально-побутових питань за їхній рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду і її регіональних керувань - за рахунок Фонду;

) виплачувати залучення інвалідів до участі в суспільному житті.

Усі види перерахованих соціальних послуг і виплат надаються застрахованому й особам, які перебувають на його втримуванні незалежно від того, зареєстроване підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних чи випадків ні.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює так само допомогу, спрямовану на запобігання нещасних випадків, ліквідації погрози здоров'ю працівників, викликаної умовами праці, у тому числі:

) надає страховальщикам необхідні консультації, сприяє реалізації ефективної системи керування охороною праці;

) бере участь:

у розробці центральними органами виконавчої влади національної й галузевої програм поліпшення стану безпеки, умов праці й виробничого середовища і їхньої реалізації;

у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

в організації розробки й випуску коштів індивідуального захисту працівників;

у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони й медицини праці;

) веде пропаганду безпечних і нешкідливих умов праці, організує створення тематичних кінофільмів, радіо- і тілі передач, видає й поширює нормативні акти, підручники, журнали, іншу спеціальну літературу, плакати, пам'ятки й інше з питань соціального страхування від нещасного випадку й охорони праці. З метою виконання цих функцій Фонд соціального страхування від нещасного випадку організує своє видавництво з обмеженою поліграфічною базою;

) бере участь у розробці законодавчих та інших нормативніх актів про охорону праці;

) вивчає й поширює позитивний досвід створення безпечних і нешкідливих умов виробництва;

) дає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу, для роз'яснення особливо гострих проблем охорони праці;

) виконує інші профілактичні роботи.

Всі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим і особам, які перебувають на їхньому втримуванні, а також всі види профілактичних заходів, супроводжуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національної, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці й виробничого середовища, планами наукових досягнень у медицині й охороні праці, вивчення й підвищення кваліфікації відповідних фахівців з питань охорони праці, організації розробки й виробництва коштів індивідуального й колективного захисту працівників, розробка, видання, поширення нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно завданням страхування від нещасних випадків.

12.6 Фонд Чорнобиля

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення (Фонд Чорнобиля) було організовано відповідно до постанови Верховної Ради України №2006-ХП від 20 грудня 1991 р.

Подальшу реформу Фонду було визначено Законом України «Про формування, порядок надходження й використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення» від 10 лютого 2000 р. №1445-ІІІ, Постановою КМУ «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення» №987 від 20.06.2000 р. та іншими законодавчими актами.

Розпорядником коштів виступає: Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій і в умовах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Кошти Фонду витрачаються винятково на фінансування методів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення.

Надходження до Фонду Чорнобиля зараховуються до складу коштів Державного бюджету України на спеціальний рахунок, що утворить Фонд. (На сьогодні спеціального збору до Фонду Чорнобиля немає).

Погашення заборгованості, що утворилася на 1 січня 1999 р. по зборі до Фонду, здійснюється платниками збору відповідно до Закону України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення (386/97 ВР)» і Указу Президента України від 18.06.1998 р. №656/98 «Про встановлення ставки збору до Фонду по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціальної захисту населення». Після повного погашення заборгованості Закон України «Про формування Фонду по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення» (Відомості ВСУ, 1997 №6 ст. 229) втрачає зміст.

Порядок формування дохідної частини й напрямки використання Фонду визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік.

Кошти, зосереджені у Фонді Чорнобиля використаються на:

фінансування Чорнобильського центра із проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології КМУ;

фінансування державних капітальних заощаджень, передбачених Чорнобильською будівельною програмою;

забезпечення житлом переселенців з радіоактивно забруднених територій і поліпшення житлових умов громадян, занесених у категорію 1 потерпілих (самостійне переселення);

оплату витрат на фінансування цільових Чорнобильських програм (система радіоактивного контролю, реабілітація й поховання радіоактивних відходів, екологічне оздоровлення територій і інше);

оплату робіт і досягнень, пов'язаних з науковим забезпеченням робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

здійснення виплат на медичне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (на придбання медикаментів, реактивів, у тому числі для проведення операцій на серці, мозку, пересадженні органів, протезуванні, лікування онкологічних хворих і інше);

оплату рахунків щодо виплат на оздоровлення громадян, які постраждали в наслідку Чорнобильської катастрофи (одержання путівок пільговими категоріями громадян і інше);

фінансування видатку на виплату компенсацій і подання пільг;

-        фінансування виплат на соціальне страхування;

- фінансування виплат, пов'язаних з наданням пільг по пенсійному забезпеченню й допомозі (кошти перераховуються централізовано в Пенсійний Фонд);

- фінансування інших виплат на проведення робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Допомога й компенсація виплачуються громадянам на підставі документів, які підтверджують статус потерпілих і письмової заяви.

Контроль за цільовим використанням коштів Фонду здійснюється Міністерством з надзвичайних ситуацій, Мінфіном, Державним казначейством і Головним контрольно-ревізійним керуванням, міністерствами й іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і обласними, Київської й Севастопольської міськими адміністраціями в рамках їхньої компетенції.

12.7 Державний фонд охорони навколишнього природного середовища

Для концентрації коштів з метою цільового фінансування природоохоронних і ресурсосохраняющих заходів, а також для зменшення впливу забруднення навколишнього середовища на здоров'я населення в 1991 році був створений Державний фонд охорони навколишнього природного середовища.

Правовою основою функціонування Фонду є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р. №12б4, Постанова КМУ «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища й стягнення цього збору» від 07.05.1998 р. №643, Постанова КМУ «Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» від 15.02.2002 р. №181.

Головним розпорядником коштів Фонду є Міністерство екології й природних ресурсів в особі його міністра.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища є складовій державного бюджету України.

Фонд діє на державному, обласному й місцевому рівнях.

Джерела надходжень у Державний фонд охорони навколишнього природного середовища

До джерел надходжень Фонду належать:

-        збір за забруднення навколишнього природного середовища;

-        штрафи за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища;

         добровільні внески й пожертвування підприємств, організацій, громадян;

         інші кошти, певні законодавством.

Основним джерелом надходжень є збір за забруднення навколишнього природного середовища, що встановлюється за:

·        викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення;

·        викиди забруднюючих речовин у водні й підземні обрії;

·        розміщення відходів у навколишнім природному середовищі.

Ставки збору встановлюються урядом Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування на підставі лімітів відходів і викидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, а також нормативів оплати за них.

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення встановлюються Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України у формі видачі дозволів на викиди й скидання строком на 5 років.

Об'єктами розрахунку збору є:

-        обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, і обсяги відходів, які розміщаються в спеціально відведені для цього об'єктах для стаціонарних джерел забруднення;

-        обсяги фактично спожитих видів палива, завдяки використанню яких створюються забруднюючі речовини - для пересувних джерел забруднення.

Нормативи збору встановлюються Кабінетом Міністрів України як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин і розміщення відходів.

За викиди пересувними джерелами забруднення нормативи збору встановлюються залежно від виду палива й транспорту.

За понадлімітні обсяги викидів, скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів збір нараховується й виплачується в п'ятикратному розмірі.

Сума збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення нараховуються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року як добуток затверджених лімітів, фактичних обсягів викидів, на норматив збору, що коректує коефіцієнт.

Загальна сума збору визначається як сума збору в границях ліміту й понадлімітні викиди, з огляду на названі фактори.

Збори за забруднення природного навколишнього середовища підприємства (крім розташованих у місцях загальнодержавного значення) перераховуються в таких розмірах

-        20% - у місцеві фонди охорони природного навколишнього середовища, які створюються в складі бюджетів місцевих рад (сіло, селище, місто) на окремі рахунки;

-        50% - у місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, які створюються в складі бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних рад на окремі рахунки;

         30% - у Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, що створюється в складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Підприємства, розташовані в місті Києві й Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища перераховуються в таких розмірах:

·        70% - у місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, які створюються в складі місцевих бюджетів місцевих рад, на окремі рахунки;

·        30% - у Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, що створюється в складі Державного бюджету України, на окремі рахунки.

Напрямки використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища

Основними напрямками використання Фонду є:

-        фінансування природоохоронних заходів;

-        фінансування ресурсосохраняющих заходів;

         забезпечення екологічної безпеки.

Кошти Фонду використаються в границях бюджетних програм певних законодавством, згідно з кошторисами доходів і видатків, які затверджуються Міністерством екології й природних ресурсів за згодою з Мінфіном. Перерахування природоохоронних заходів у границях бюджетних програм Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України по поданню Міністерства екології й природних ресурсів.

Під час формування бюджетних програм, які фінансуються за рахунок коштів Фонду, пріоритет віддається природоохоронним і ресурсосберегающим заходам, певним законами України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України й спрямовані на запобігання, зменшення й усунення забруднення навколишнього природного середовища.

Включення природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів до бюджетних програм відбувається за критеріями, певним Міністерством екології й природних ресурсів за згодою з Мінфіном і Мінекономіки.

% коштів Фонду можуть резервуватися для здійснення непередбачених випадків, пов'язаних із природоохоронною діяльністю, які не носять постійного характеру й не могли бути передбачені під час складання проекту Державного бюджету України.

Витрати Фонду й касове виконання Державного бюджету України по видатках Фонду проводяться в границях надходження в нього коштів у встановленому законодавством порядку.

Забороняється використання коштів Фонду на заходи, не включені в затверджений Кабінетом Міністрів України перелік видів діяльності, які належать до природоохоронних заходів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Семеиіхін И. М. Економічні можливості держави як фактор формування оборонного бюджету України // Теорії мікро-макроекономіки. - 36. наук. робіт. - К.: Знання України. - 2003. - Вип. З. - С. 140-145.

2. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік".

. Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

. Закон України №2019 "Про Збройні сили України" // Відомості

. Верховної Ради України. - № 48.-С. 990-9%.


Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!