Особливості консультативної роботи соціального працівника з прийомними сім’ями в умовах центру соціальних служб сім’ї та молоді

Особливості консультативної роботи соціального працівника з прийомними сім’ями в умовах центру соціальних служб сім’ї та молоді

ВСТУП

Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива - прийомна сім’я.

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас прийомні сім’ї як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Україні, які частково були загублені. Час повернутися до історичних витоків, трансформувати існуючу систему опіки і піклування від колективних форм виховання до сімейних. Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні - складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково-методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання.

З іншого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Бути прийомними батьками - складне завдання.

На сьогодні багато дослідників указують на необхідність консультування батьків з приводу виховання дітей (В.О. Сухомлинський, А.М. Макаренко, С.Т. Шацький, Н.К. Крупська, З.Г. Зайцева, В.Г. Постовий, І.П. Підласий, А.М. Холман, Д. Строган, С.Харві); подружжя з приводу сімейних конфліктів (Г. Навайтіс, Ф.К. Думко, Н. Акерман, Б. Дейтс, В. Сатір, Р.С. Шахтер, П. Редфорд, Е. Берн); дітей з правил і норм поведінки в сім’ї (Д.С. Шарфф, А.С. Макаренко, О.В. Сухомлинський та ін.).

В Україні соціальні служби почали займатися вивченням проблеми прийомної родини з здобуттям незалежності в 1991 р., і зараз можна стверджувати, що держава робить все можливе для того аби допомогти таким сім’ям матеріально.

Але вони потребують не лише цього, прийомним родинам необхідна також моральна підтримка, яку їм можу забезпечити соціальні служби займаючись консультативною діяльністю не лише на етапі створення, а й під час соціального супроводу прийомних сімей.

Вивченням особливостей соціальної роботи з прийомними сім’ями займалися такі вчені: Бевз Г.М., Кузьмінський В.А., Нескучаєва О.А., Дорошенко О., Ейдеміллєр В., Пеша І.В., Тасурова Л.І., Юратович М., Бейлес Л. Проте, питанням особливостей консультування таких сімей приділялось недостатньо уваги, тому потреба в їх конструктивному розв’язанні, розробці системи ефективного консультування прийомної родини на етапі їх створення, враховуючи всі особливості даної категорії сімей зумовили вибір теми дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження: робота Центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді з прийомними сім’ями.

Предмет дослідження: особливості проведення консультативної роботи з прийомними сім’ями на етапі їх створення.

Мета дослідження:теоретично обґрунтувати та практично розробити систему особливостей консультування прийомної родини на етапі їх створення в умовах Центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді.

Гіпотеза дослідження:припущення, що консультативна робота соціального працівника з прийомними сім’ями має свої особливості, що пов’язані:

інформаційним ознайомленням громадськості з такою формою опіки і піклування;

оцінкою потенційних прийомних батьків за результатами звернень громадян;

поглибленням знань клієнтів щодо специфіки функціонування прийомної сім’ї.

Відповідно до предмета, мети та гіпотези дослідження сформульовано такі завдання:

виділити форми опіки, які існують в сучасній Україні та дослідити психологічні особливості притаманні прийомним батькам та дітям і визначити, якими правами та обов’язками володіють прийомні батьки та діти на основі нормативно-правових документів;

вивчити особливості консультативної роботи в Центрі соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді з прийомними сім’ями та розробити систему ефективного консультування прийомної родини на етапі їх створення, враховуючи всі особливості даної категорії сімей;

дослідити думку школярів по відношенню до прийомної родини;

розробити методичні рекомендації соціальним працівникам щодо консультативної роботи з прийомними сім’ями в умовах Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація;

емпіричні: спостереження, опитування, експеримент;

методи математичної статистики: інтерпретація, кількісна та якісна обробка результатів дослідження.

База дослідження: дослідницька робота проводилась на базі Хмельницького районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Практичне значення: отримані результати даного дослідження можуть бути використані при здійснені консультативної роботи з прийомними родинами в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Апробація роботи: результати проведеного дослідження обговорювались на семінарі «Особливості роботи соціального працівника з прийомними сім’ями в умовах Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді», який проходив у Хмельницькому районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й отримав позитивну оцінку та схвальні відгуки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙОМНОЇ РОДИНИ

.1 Форми опіки та піклування над дітьми

На сучасному етапі розвитку в Україні згідно з нормативними документами виділяють такі форми опіки та піклування (усиновлення, опіка і піклування, прийомна сім’я), які може запропонувати соціальний працівник сім’ї, якщо до нього звернулася за консультацією.

Статтею 207 Сімейного Кодексу України визначено, що усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Опіка і піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей (ст. 243 Сімейного Кодексу України). Опіка встановлюється над неповнолітніми до 14 років. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком 14-18 р. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання дитини або її опікуна (піклувальника).

Опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією, виконавчими комітетами, радами народних депутатів. Безпосереднє ведення справ стосовно опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації, виконавчих комітетів, рад народних депутатів щодо осіб, які не досягли 18 років (ст. 243 Сімейного Кодексу України).

Прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства», п. 2. Положення про прийомну сім’ю (додаток А)). Прийомна родина - це явище нове для всіх країн колишнього СРСР. Це сім’я, де батьки не є професійними педагогами, не отримують за свою роботу гроші, рідні діти виховуються в однакових умовах поряд з прийомними. Загальна кількість дітей, враховуючи рідних і прийомних, не повинна перевищувати 5 осіб.

У світі розрізняють різні види прийомних сімей (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1 - Закордонний досвід формування прийомних сімей за часом перебування дитини

В Україні поки що створено тільки довготермінові сім’ї, хоча родини вихідного дня часто здійснювали вихователі дитячих будинків.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває в шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства», п. 2 Положення про дитячі будинки сімейного типу).

Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються навчально-виховні заклади, в яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від 3-х років до повноліття. Для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітації дітей, корекційно-відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів (п. 1 Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків).

Основними типами закладів є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку;дитячий будинок для дітей шкільного віку;дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільним відділенням).

Дошкільні відділення створюються для дітей дошкільного віку, які перебувають в родинних взаєминах з вихованцями закладу (їх молодшими братами і сестрами), а також для інших дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.

Для дітей, які мають фізичні або розумові вади, створюються заклади компенсуючого типу: дитячі будинки (групи) для дітей з вадами слуху, мови, дефектами інтелекту, затримкою психічного розвитку; для дітей, які часто хворіють простудними захворюваннями (санаторні) та інші; загальноосвітні школи-інтернати для розумово відсталих дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, та інші (п. п. 13, 14 Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків).

Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (І - П груп здоров’я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім’ю, проте утримання та виховання їх у сім’ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (Ш - V груп здоров’я) віком від народження до чотирьох років, а також: з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки;з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки;з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення психіки;з порушенням слуху та мови;з порушенням мови;з порушенням зору (сліпі, слабозорі); тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих (пп. 1.1., 1.2. Типового положення про будинок дитини).

Отже, в сучасних умовах розвитку українського суспільства соціальний працівник потенційним кандидатам у прийомні батьки може запропонувати вище перераховані форми опіки та піклування, щоб вони обрали, що на їхню думку їм найбільше підходить і чи дійсно вони готові до цього.

1.2 Види та функції прийомних сімей

Якщо соціальний працівник планує організовувати консультативну діяльність з прийомною родиною, то йому перш за все потрібно пояснити потенційним батькам, які види опікунських сімей існують, щоб вони могли визначитися. Після чого їх потрібно детально ознайомити з правами та обов’язками, які будуть на них покладені. Дослідженням цього питання займалися: Бевз Г.М., Прихожан А.М., Кузьмінський В.А., Некучаєва О.І. Вони сформулювали відповідно до міжнародної практики класифікацію прийомних сімей і поділили їх за такими ознаками:

вік прийомної дитини;

термін перебування дитини в прийомній сім’ї;

кількість прийомних дітей;

складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:

раннього віку (до 3-х років);

дошкільного віку (від 3 до 7 років);

молодшого шкільного віку (від 7 до 12 років);

старшого шкільного віку (від 11 до 18 років).

За ознакою термін перебування дитини в сім’ї можна виділити:

прийомні сім’ї “невідкладного влаштування” (дитина влаштовується у прийомну сім’ю негайно за наявності надзвичайних обставин. Наприклад, у випадку небезпеки для її життя і здоров’я, насилля в сім’ї тощо);

прийомна сім’я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін. Наприклад, дитина з особливими потребами розміщується у прийомну сім’ю на період відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх працездатності);

довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім’ю до досягнення нею повноліття);

перехідного поселення (досвідчена прийомна сім’я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування).

За ознакою складність випадку (стан здоров’я дитини чи юридична ситуація) прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:

з особливими потребами;

важко хворих;

ВІЛ-інфікованих;

які мають хімічні залежності;

випускників інтернатних закладів;

дітей разом з їхніми неповнолітніми матерями [4, 56-57].

Люди, які вирішили взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту або дитину позбавлену батьківського піклування повинні пам’ятати, що дитина перебуваючи в родині має лише здобути емоційну стабільність, знання про моральні правила, а й ознайомитися з іншими аспектами суспільного життя.

Прийомна родина повинна спрямовувати свої функції на задоволення не лише потреб своїх членів, а й на виконання замовлення соціального оточення. Отже функції сім’ї можуть бути як соціальні (щодо запитів соціуму) так і індивідуальні (стосовно задоволення потреб особистості).

Функції родини - це відображення системи взаємодії особи, сім’ї та суспільства і тих сфер, які пов’язані безпосередньо із задоволенням відповідних потреб її членів [48, 204].

Прийомна родина повинна адекватно реагувати на традиційно закріплені за нею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Також потрібно відмітити, що функції сім’ї мають глибоко історичне коріння, їх трактування та наповнення змінюються під впливом соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства та сім’ї [64, 36]. Суспільна та сімейна динаміка функцій проявляється в тому, що їх перерозподіл відбувається між членами сім’ї відповідно до компетенції задоволення їх потреб у сім’ї, громаді та суспільстві.

Прийомна родина, як і всі інші перш за все повинна виконувати функції (духовну, емоційну, сексуальну, соціально-економічного статусу та рекреативну та інші), які мають як суспільне так і індивідуальне значення. Для суспільства родина повинна розвивати такі якості особистості у прийомної дитини за допомогою функцій:

духовна передбачає розвиток особистості членів суспільства, акумулювання соціально-виховного потенціалу;

емоційна - емоційна стабілізація індивідів;

сексуальна - контроль за сексуальними контактами;

соціально-економічного статусу - відновлення соціальної культури, надання відповідного статусу членам родини;

рекреативна - організація раціонального відпочинку; соціальний контроль;

первинного соціального контролю - соціальний контроль за поведінкою своїх членів в різних сферах життєдіяльності

репродуктивна - біологічне відтворення суспільства;

первинної соціалізації - відновлення соціальної культури;

виховна - підтримка культурного розвитку суспільства;

економічна, господарсько-побутова - економічна підтримка власного життя та непрацездатних членів суспільства; підтримку фізичного здоров’я.

Але ці функції вливають як на індивідуальність дитини в цілому так і на особливе значення для родини загалом (таблиця 1.2.2):

Таблиця 1.2.1 - Функції, які вливають як на індивідуальність дитини в цілому так і на особливе значення для родини загалом

Важливою характеристикою функцій прийомної сім’ї є замісна опіка (замість біологічних батьків) стосовно дитини, яка влаштована до їхньої родини на повне державне утримання. Обов’язки замісної опіки змінюють діючі в сім’ї функції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюють їх соціальне значення [5, 65-69].

Прийомна родина має вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше, мати трішки більший внутрішньо-сімейний запас стресостійкості та показників здорового функціонування, дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в родині та планувати проведення свого вільного часу тощо [6, 25].

Зміни у виконанні сімейних функцій пов’язані із включенням у життя сім’ї таких чинників, як: цільове матеріальне утримання прийомної дитини;повноваження батьків та членів родини стосовно прийомної дитини; розширення своїх контактів за рахунок родичів дитини;внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компоненту.

Проте зміна звичного способу життя у виконанні своїх функцій за рахунок розширення їхнього соціального значення може призвести до неочікуваних і непередбачуваних змін, різних викривлень, як-то: гіпертрофічного сприймання своєї нової ролі, чи її недооцінки та ін.

Будь-яка ситуація буде нести стрес для сім’ї, може ініціювати включення механізмів психологічного захисту, і тим самим призвести до викривленого виконання батьками функцій замісної опіки над дітьми. Галина Бевз виділила ситуації, коли функціонування сімейної системи можуть викликати порушення:

) функціональна цінність члена родини по-різному трактується її членами;

) функція виконується спотворено чи частково;

) ігнорується поведінка одного із членів сім’ї;

) функція нав’язується члену сім’ї і не відповідає його індивідуальним або віковим особливостям;

) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкого перетворення сімейного життя: переїзд, зміна виду діяльності та ін.;

) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя з їхніми загально соціальним тлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями та ін. [4, 60-61].

Сім’я може протидіяти своїм труднощам як еволюційним (що переводить сім’ю на новий етап розвитку), так і стратегічним способом ( що утримує сім’ю на межі її попереднього досягнення). Це появляється через надмірне включення сімейних міфів, посилення або послаблення правил та традицій; формування у членів сім’ї різних залежностей (психічна, алкогольна, наркотична) та сімейних «хвороб», посилення жорстокості в розподілі сімейних ролей та включення в сімейне життя родичів; створення сімейних таємниць та коаліцій тощо [6, 27]. В різних ситуаціях, залежно від ставлення до них членів родини, будуть обиратися ті чи інші засоби вирішення та шляхи задоволення потреб членів сім’ї.

Отже виконання прийомною родиною замісної опіки над дитиною розширює соціальну сторону її функціонування, виступає підвищенням вимоги до її внутрісімейного життя про це слід пам’ятати людям, які прагнуть взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування.

1.3 Характеристика прийомних батьків та психологічні особливості дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Прийомні батьки - це реальні сім’ї, яка вбачають сенс свого життя в спілкуванні з дітьми, і це їм напевно вдається трішки краще, ніж іншим людям. Адже не кожен може постійно витримати та не втомитися від дитячого ґвалту та крику, бо в дітей постійні перепади настрою, то вони радіють, то соромлячись нових людей сидять тихенько.

Хоча дитям також в нових сім’ях не завжди все зрозуміло: тут не кричать, тут гладять по голові, коли люблять, і сердяться, коли щось не подобається. Тут можна вільно дивитися у вічі один одному і не боятися образ, хоча напевно окрики є для прийомних дітей інколи більш звичними, ніж ласкаві слова і терплячі пояснення.

Щоб витримати це прийомні батьки повинні володіти різноманітними особистісними якостями. М. Юратович та Н.Смісс (Австралія) вказали на такі якості батьків, які допомагають їм подолати непідвласні багатьом людям ситуації спілкування з дітьми:

інтерперсональні здібності (спілкування, емпатія, підтримка доброзичливих стосунків, відкритий зоровий контакт);

здатність мотивувати, стимулювати (побудова взаємостосунків на основі зацікавленості, чесності та правдивості, відповідності слів та дій, справедливості, повазі та відповідальності);

знання дітей (їх розвитку та потреб, прийняття та любов, уміння примати рішення);

здатність повторювати досвід у змінній формі (гнучкість, здатність до розумного ризику, інтерес та цікавість до нововведень) [4, 23-27].

Процес створення прийомної сім’ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі. Люди, яким вдалося успішно виконати функції замісної опіки для прийомної дитини мали відкрити перед собою сім замків «дверей власних рішень». Кожен замок був унікальним і жоден із них не можна було зламати: потрібно було знайти в своїй душі «ключик до кожного замка».

Перші двері є найскладнішими, бо вони змінюють весь «курс корабля». Дізнавшись про можливість створення прийомної сім’ї, люди приходять, щоб упевнитися, наскільки це реально і що для цього потрібно.

Перехід кандидатів у прийомні батьки на наступний етап знову вимагає від них уважного ставлення до свої бажань та помислів. Це другі двері, які примушують злякатися і задуматися над наслідками свої дій. Лише той не боїться, хто сліпо йде в перед. Чим ближче наближаються кандидати до створення прийомної сім’ї, тим більше буде зростати частка усвідомлення власних бажань та їх співставлення із реальною ситуацією та власними компетенціями.

Прийомними батьками стануть не всі, а лише ті, мотивація яких буде відповідати потребам дітей, а їх компетенція - сприятиме цьому. Проте, кожний із тих хто висловив бажання допомагати дітям, може знайти в собі місце в цьому процесі. Потрібно лише «не зачиняти двері» після того, як буде прийняте рішення [58, 23-25].

Мотиви, які виказують люди для створення прийомної сім’ї є ніби енергетичним потенціалом майбутніх зрушень для дитини. Тому до них слід уважно ставитися, щоб розібратися в своїх істинних бажаннях.

Бувають такі ситуації коли істинна мотивація не проглядається, приховується, або не приймається і відштовхується кандидатами. В основі таких мотивів можуть лежати певні травми та упередження, не вирішені проблеми. Здатність кандидатів піддавати перегляду власні мотив і готовність до їх обговорення слугує гарним підґрунтям для продовженням роботи.

Соціальному працівникові, який буде працювати з кандидатами, слід бути дуже уважним, терпляче наполегливим щодо прояснення спонук до створення прийомної родини, адже дитина, яка зазнала травм у біологічній сім’ї, не повинна знову потрапити у подібну ситуацію при її влаштуванні до прийомної.

Створення прийомної сім’ї - процес узгодження спонук батьків з потребами розвитку дітей. Соціальний працівник має знати перелік мотиві кандидатів у прийомні батьки, які можуть нести підвищення ризику для дитини. Тематика мотивів прихованих ризиків для дитини може мати такий вигляд:

відсутність власних дітей;

бажання змінити склад сім’ї;

бажання мати багато дітей;

повторення сімейної історії;

стан, коли діти покидають батьківський дім;

смерть власних дітей;

проблеми з власними дітьми;

власне важке дитинство, травми;

жертовність;

передача майстерності, сімейних цінностей;

вирішення власних проблем (житла, фінансування);

професійна самореалізація [5, 71-73].

Учасники процесу створення прийомної сім’ї мають пам’ятати, що мотиви та потреби кандидатів у прийомні батьки мають бути адекватними запитам дітей та заохочувати до набуття належних компетенцій щодо підтримки дітей, тому процес зростання свої бажань буде проходити весь час і ніколи не завершиться, бо життя - це енергія реалізації власних бажань. Щодо форми їх завершень, то вона може бути різною, і прийомна родина тут не є панацеєю, якщо бажання кандидатів у прийомні батьки спрямовані на допомогу дітям, то їх енергія спільно із кваліфікованістю соціального працівника допоможе прийняти адекватне та свідоме рішення.

ВААF (Британське агентство по усиновленню) надає такий перелік компетенцій прийомних батьків:

Виховання дітей.

Створення безпечного та підтримуючого середовища для дитини.

Здатність працювати в команді.

Особистісне зростання.

У програмі підготовки прийомних батьків PRAID, яка реалізується в багатьох країнах світу, відмічається ще одна сфера компетенції, як:

Підтримка довготривалих стосунків дитини: створення та відновлення зв’язків із біологічними батьками та родичами дитини.

Лінда Бейлес та ХетерКрейг-Олдсен (США) вважають, що прийомні батьки мають володіти 12 навичками, важливими для успішної роботи в системі замісного догляду та виховання. Це такі:

знати свою сім’ю;

ефективно спілкуватися;

усвідомлювати можливості впливу;

приймати обдумані рішення;

знати дітей;

посилювати сильні сторони і послаблювати слабкі;

підтримувати партнерські взаємостосунки;

бути компетентними в питаннях втрат, формування прихильності та прив’язаностей;

переборювати «витинанки» настрою;

уміти відновлювати зв’язки та підтримувати взаємостосунки дітей;

відновлювати почуття власної гідності;

гарантувати здоров’я та безпеку [4, 61-65].

Прийомні батьки України, які успішно виконують функції замісної опіки, виказують такі особистісні характеристики:

реальність (розуміння наявної ситуації у власній родині та ситуації розвитку дитини; адекватність надання належної турботи дитині);

надійність (здатність надавати дитині безпечне середовище для проживання та зростання; готовність захистити дитину відповідно до її інтересів; вміння долати складні життєві ситуації);

чесність (готовність відкрито обговорювати життєві цінності, свої сильні та слабкі сторони; прийняти та переосмислити минуле дитини, готовність зберегти її біологічне коріння; здатність задовольняти потреби дитини без маніпулювання);

відповідальність (готовність прийняти дитину на виховання без засудження і докорів, створити позитивну сімейну атмосферу);

гнучкість (здатність набувати нові знання та навички, готовність змінюватися);

відкритість (вміння працювати в команді разом з соціальним працівником, родичами дитини тощо; брати до уваги точку зору дитини і діяти відповідно до ситуації та рівня її розвитку; готовність прийняти допомогу інших людей);

емпатійність та співпереживання (здатність до збалансування почуттів) [15, 76-79].

Але все ж таки потрібно пам’ятати, що не всі можуть бути прийомними батьками, а ними не можуть бути особи:

які не перебувають у шлюбі;

не пройшли курс підготовки кандидатів у прийомні батьки;

визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

позбавлені батьківських прав;

колишні опікуни (піклувальники, усиновителі), позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

за станом здоров’я не здатні виконувати обов’язки по вихованню дітей (інваліди I і II групи; особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи; алкогольну та наркотичну залежності; хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви; нахили до насильства);

з якими на спільній житловій площі проживають члени сім’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства;

із середньомісячним сукупним доходом на кожного члена сім’ї (обчисленим за останні шість календарних місяців, що передували місяцю подання заяви про створення прийомної сім’ї), не меншим, ніж рівень прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), встановлений законодавством.

Отже для того, щоб стати прийомними батьками потрібне не лише бажання, а й ряд особистісних характеристик, якими повинні бути батьки. Для того щоб дитина почувала себе в безпеці та потрібною, а батьки, які вирішили взяти її на виховання та спільне проживання виконала свій обов’язок.

Прийнявши рішення взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту або дитину позбавлену батьківського піклування родині слід розуміти, що її розвиток може дещо не відповідати віку дитини.

Потрібно пам’ятати, що розвиток кожної людини має стадійний характер. Перехід від стадії до стадії - це швидкі якісні зміни всіх фундаментальних процесів організму, що співвідноситься з хронологічним віком дитини. Основними циклами розвитку є: пренатальний (від зачаття до народження); вік немовляти (0-1); дитинство: раннє (1-3 роки та 3-6 років), середнє (6-11); підлітковий вік (11-15); та юнацький (15-17); дорослість: рання, середня та пізня; смерть [Крайг].

Розвиток у кожній фазі життєвого циклу включає як біологічні, так і культурні аспекти. Біологічні процеси визначають його природу (що і коли і в який період відбувається); культурні - встановлюють соціальні рамки його розвитку та змін, зумовлених впливами середовища. Вченими визначено вікові норми досягнення дитиною певних якісних та кількісних змін, які дозволяють їй опанувати відповідним соціальним простором та почуватися в ньому комфортно, що дістало назву вікових норм компетентності дитини в основних сферах її життєдіяльності. Становлення та опанування нею навколишнього простору відбувається через научіння (вправляння, наслідування, моделювання власного досвіду).

Розвиток надає широкі компенсаторні можливості завдяки його здатності досягати очікуваних результатів різними шляхами. Проте процес розвитку має і своє «підводне каміння», яким є критичні, поворотні у розвитку, фіксовані періоди прямої взаємообумовленості процесів дозрівання та впливів середовища. Особливо це має вирішальне значення в ранньому дитинстві для:

фізичного розвитку дитини - належний догляд та харчування як забезпечення її безпосереднього виживання;

когнітивного - своєчасність надання дитині адекватних стимулів як забезпечення нормального рівня її психічного розвитку;

соціального - формування прихильності як здатності в подальшому встановлювати близькі взаємостосунки [5, 69-71].

Зразком можливих негативних впливів на розвиток дитини є близькі люди, які її оточують. Вони є гарантами фізичного, психічного та соціального становлення дитини.

Розвиток дитини-сироти може зазнавати впливів критичних подій за такими трьома напрямками:

. Нормативно-віковий - це біологічні та соціальні зміни, які зумовлюються віковими закономірностями, а саме:

вікові кризи розвитку індивіда;

сенситивні періоди, коли від збалансованості внутрішніх передумов та зовнішніх впливів середовища залежить якість подальшого розвитку дитини. Неналежний догляд за дитиною та неповноцінне харчування в ранньому віці спричиняють фізичне відставання, що в свою чергу може зумовити затримку психічного розвитку.

. Ненормативний напрямок визначає особисті події та переміни в житті конкретної людини, як-то:

особистісні рішення;

травми;

насилля;

дериваційні впливи.

. Нормативно-історичний - зміни, які зачіпають усе населення та його вікові когорти (сукупність людей, які народилися в один і той же період часу), як-то: епідемії, природні катаклізми, економічні кризи, війни.

Усі перераховані впливи переломлюються в розвитку конкретної дитини, набуваючи особливого значення. В однакових умовах ростуть різні за характером діти, формуються різноманітні інтереси та спрямування життєдіяльності людей. Але також потрібно враховувати, що розвиток дитини відбувається в процесі опанування життєвим середовищем, тобто в процесі соціалізації [58, 34-36].

Соціалізація триває все життя, допомагаючи людям досягти комфорту у спілкуванні спочатку на рівні найближчого оточення, а невдовзі - на рівні усвідомлення себе членом усього суспільства. Повноцінна соціалізація забезпечує людині розвиток самодостатності як здатності долати труднощі без сторонньої допомоги. Проблемне проходження рівнів соціалізації вносить складнощі в здатність людей до відповідальної поведінки є важливою її характеристикою.

Вчені виділяють типи відхилень від норми, які можуть спостерігатися у дітей позбавлених батьківського спілкування або діти-сироти:

) фізичні:

недуга, слабкість; втрата чи аномалія функції чи елементів структури, що утруднює якусь діяльність;

обмежена можливість чи втрата здатності внаслідок дефекту виконувати діяльність, яка вважається нормальною;

недієздатність (інвалідність) будь-який наслідок дефекту чи обмеження дієздатності, що створює соціальні перепони до виконання нормативної ролі відповідно до статево-вікового та соціального стану.

) психічні:

затримка психічного розвитку;

розумова відсталість;

порушення емоційно-вольової сфери;

порушення мови та мовлення;

обдарованість.

) педагогічні формуються внаслідок неможливості здобуття освіти:

загальної освіти;

професійної;

проявляється як шкільна дезадаптація.

) соціальні формуються внаслідок несприятливого соціального розвитку (соціопатогенез) і соціалізації як відхилення поведінки корисного, агресивного та соціально-пасивного типів. Чинниками виступають:

хімічна залежність (алкогольна, наркотична);

відсутність належних умов для соціального розвитку (бездоглядність, безпритульність, бродяжництво, проституція, правопорушення тощо) [4, 57-60].

Дослідження свідчать, що діти, які виховуються поза межами родини, в умовах сирітства чи в несприятливих психосоціальних умовах, мають великий ризик психічних порушень. Такі діти зазнають багатьох уражень, які виникають в результаті негуманного, жорстокого ставлення до них, несприятливого впливу навколишнього середовища, що позначається на їх психічного та фізичному здоров’ї, емоційному стані.

В ситуація, коли не можливо задовольнити життєві потреби дитини у них розвиваються деприваційні порушення. У дітей, які втратили належну опіку біологічних батьків, у наслідок неможливості достатньою мірою та впродовж достатнього часу задовольнити основні життєві потреби розвивається психічна депривація.

Психічна депривація розрізняється за формами життєво необхідних потреб, задоволення який позбавлена дитина. Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть одночасно зазнати декілька видів деприваційних впливів, чим і зумовлюється їх подальший розвиток, як у психофізіологічному, так і в особистісному напрямах. Такі порушення можуть стосуватися втрати різнопланового та розвивального оточення; емоційних зв’язків, перш за все з матір’ю, батьком, близькими людьми; затишку та відчуття комфорту, захищеності, довіри, відчуття постійності та доброзичливості навколишнього середовища, що потім призводить до втрати віри в себе та відмови від самореалізації.

Явище психічної депривації включає як об’єктивні чинники (умови, в яких проживає та виховується дитина), так і суб’єктивні (психічний, особистісний, соматико-фізіологічний розвиток дитини), що разом фіксується у досвіді дитини і про які ми дізнаємось з її реальних життєвих історій. Науковці виокремлюють такі види депривації, як емоційна, сенсорна, когнітивна, індивідуальна, соціальна та культурна, материнська та патернальна [31,156-159].

Причиною депривації можуть бути такі ситуації:

небажана вагітність, відмова від дитини, відсутність у ранньому віці материнської турботи, смерть батьків, фізична відсутність батька (запис батька від час реєстрації народження дитини зі слів іншої особи);

проживання дітей у сім’ях з низьким соціальним статусом та культурним рівним, в багатодітних сім’ях, де дітям не вистачає достатньої уваги та турботи батьків;

травмуюче вимушене спілкування дітей з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; жорстоке поводження батьків з дітьми, експлуатація дітей;

нехтування потребами розвитку дітей, тривале перебування дитини в сирітській установі [6, 27-33].

До травмуючих чинників належить також надзвичайно низький соціально-економічний статус сімей: наявність надмірних вимог до рівня розвитку дитини з боку батьків, які, в свою чергу, не приділяють достатньої уваги потребам дитини, що зумовлює перервний характер виховання.

Травмуючий вплив на розвиток дитини накладає також явище «повторного сирітства» - зміна форма соціально-правового статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її розміщення в інтернатну установу.

Важливою рисою, якою відрізняється «діти без сімей», є їх рання травмованість внаслідок втрати опіки біологічних батьків, нехтування потребами розвитку дітей та жорстокого поводження з ними.

Природа наділила дітей особливою якістю, яка може їх підтримати у важкі часи не достатньої турботи та витрат, - вірою, що майбутнє буде сприятливішим. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку, які пережили смерть своїх батьків можуть заперечувати її як закінчену дію. Як засвідчує терапевтична практика, гостра реакція на втрату близької людини не виникає у дитини одразу, а має віддалений термін прояву. В деяких випадках прояви горя через втрату близької людини фіксувалися у дітей через рік після трагічної події. Така особливість дітей захищає їх від стресу, допомагає пережити втрати.

Проте захисні сили дитини не безмежні. Коли у ситуації несприятливого оточення та травмуючих переживань дитина залишається без захисту й підтримки близьких їй людей, вона втрачає надію на сприятливе майбутнє, може запинитися в своєму розвитку і навіть регресувати. Надмірна травмованість дитини може порушити хід її розвитку, викликати різні емоційні та поведінкові негативні реакції, збочення у формуванні її особистості.

Реакція дитини на втрату близьких людей та її подальша адаптація до нової ситуації залежить від багатьох чинників: віку дитини на момент втрати батьківської опіки; кого саме втрачає дитина - батька чи матір; обставини, які призвели до смерті батьків; особливостей поведінки і реакція на втрату інших членів родини та їх здатності компенсувати своєю турботою гіркоту та біль дитячих втрат.

Діти, які проживають в асоціальних сім’ях, як правило, не мають такої необхідної соціальної підтримки на момент втрат та насилля і самотужки переживають ці ситуації. Тривога, смуток, депресія та агресія властиві цим дітям у достатньо високій мірі. Ці прояви є їх реакцією на втрати і сигналом про необхідність допомоги - пошук людей, якіб могли стати в їх житті близькими. Добре, якщо такими людьми для них стануть прийомні батьки системи професійного захисту дітей [58, 25-26].

Розвиток дітей, які виховувалися поза межами родини, свідчить не про вікові відхилення в розвитку особистості, а про формування принципово їхніх механізмів її активності, які, даючи можливість дитині пристосовуватися до життя в збіднених умовах проте створюють обмеження для входження її в суспільне соціальне оточення.

Так, у дітей, які знаходяться в умовах загального та тривалого утримання, Й. Лангмейр та З. Матейчек зафіксували формування таких типів депривованої особистості:

«пригнічений тип» - характерна пасивність, апатичність; такий стан ускладнює діагностику причин, що призводять саме до таких проявів у розвитку дитини, інколи це стає підставою для віднесення таких дітей до групи розумово відсталих;

«соціальні провокації» - характеризуються контрастними емоційними проявами і виникають внаслідок постійного проживання в закритих установах;

«гіперактивний тип» - поведінка характеризується легкістю вступу в контакт, різко вираженими тенденціями демонстративної поведінки, яскравою зацікавленістю всім навколишнім, що приймається самими дітьми як гра, забава;

добре «пристосовані діти» - характеризуються компенсаторною поведінкою у відповідь на відсутність соціальних потреб; такий тип розвитку проявляється в ненаситності в їжі, мастурбацією, ранніх сексуальних зв’язках, аутичних тенденція, нарцисизмі тощо [31, 160-161].

Дефіцит спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ, зумовлює розвиток неадекватності в побудові моделі подальшого спілкування: переважання захисних форм поведінки в конфліктних ситуація, що проявляється в нездатності до конструктивного розв’язання проблемних ситуацій, в агресивних спалахах, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Відсутність постійної значущої фігури, природно якою є батько або мати та безумовного прийняття дорослим дитини, тиск ситуації, необхідності постійно пристосовуватися призводить до зниження активного ставлення до життя, за якою не формуються соціально значущі цінності та орієнтири, а створюються умови для зростання конформізму - схильності уникнути прийняття самостійних рішень, пасивності, пристосовницької орієнтації до запропонованих стандартів оцінок та поведінки. Прояв таких якостей поведінки робить дітей-сиріт легкою здобиччю криміногенних структур.

У вихованців інтернатних установ дослідники описують формування особистості з недорозвиненим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, з переважання залежної та реактивної, для якої характерним є особливе психологічне утворення - дитбудинківське «ми». «Діти без батьків» поділяють світ на «свій» та «чужий». Поряд з тим відмежовуючись від «чужих» вони не позбавлені здатності використовувати їх у своїх цілях. Тож не рідко у дітей-сирі та дітей позбавлених батьківського піклування, домінують вузько - прагматичні, споживацькі мотиви спілкування [49, 356-360].

Ослабленість внутрішньої позиції, емоційна бідність, нерозвиненість прихильності, звуженість бачення перспектив, проблемність статево-рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, ситуативність мислення - це далеко не повний перелік характеристик дітей, які не мали досвіду здорових сімейних стосунків.

Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають у державних установах (інтернатах, притулках), демонструє суттєве зниження їх антропометричних показників та наявність порушень 3 груп, а саме:

адаптаційні порушення;

порушення психічного розвитку;

супутні психічні захворювання [4, 57-60].

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: соматико-вегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сімей» А. Голік об’єднує в наступні групи:

поведінкові розлади, що є найбільш представленими: агресивні, регресивні, психопатопобічні появи, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт;

психосоматичні - порушення сну; головні та серцеві болі; дескінезія жовчовивідних шляхів та тривожно-депресивні прояви, що спостерігаються виключно у соціальних сиріт і відновлюються без спеціальної терапії через один - п’ять місяців;

тривожно-депресивні - наявність короткотривалих чи пролонгованих депресивних станів у дітей, які без організації спеціальних впливів зникали через 1-5 місяців проживання в адекватних умовах опіки;

випадки швидкої адаптації, що супроводжується байдужим ставлення дітей до власної долі і надзвичайним виконанням правил поведінки. Розлади адаптації є ніби вхідними воротами в картину психічної депривації. Своєчасне їх виявлення допоможе у постановці діагнозу та побудові ефективної колекційної програми [6, 34].

Порушення психічного розвитку, до них належать такі порушення, як: ретардація, психічний інфантилізм, асинхронія, регрес та спефіцічни порушення шкільних навичок - деслексія, дисграфія та дискалькулія. Причиною їх розвитку можуть бути деприваційні чинники та чинники іншої етимології [52, 452].

Супутні психічні захворювання. Збіднення ефективної реакції, недостатній контакт з оточуючими, зменшення інтересу та ініціативи аж до адаптації, дефект абстрактного мислення, стереотипні рухи, психопатоподібні реакції - всі ці ознаки може включати як дериваційна картина, так і характеристика порушені у дитячій психіатрії. Деприваційні ознаки можуть включати весь спектр психічних порушень [31, 176].

Отже вирішивши взяти на спільне проживання ти виховання дитину-сироту слід пам’ятати, що її психічні можливості можуть не відповідати віку та бажанню батьків. Прийомна дитина перебуваючи у своїй біологічній родині не пройшла всі етапи розвитку, що потім буде надолужити досить важко, тому рішення про створення прийомної родини повинно бути досить добре обміркованим.

1.4 Права та обов’язки батьків та дітей у прийомних сім’ях, місце соціально служби та районної адміністрації в повсякденному житті родини

Розглядаючи нормативні акти щодо функціонування прийомної сім’ї та захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток Б), то можна визначити статус прийомної дитини. Якщо дитина влаштована у прийомну сім’ю, її при цьому не позбавляють статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

За прийомною дитиною зберігаються пільги та державні гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона виховується у прийомній сім’ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівня акредитації - до його закінчення.

Прийомна дитина має право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичам, якщо це передбачено планом супроводу і не заборонено рішенням суду. При цьому вона набуває права тимчасового користування житловою площею прийомних батьків. У разі продовження навчання після досягнення 18-річного віку прийомна дитина має право проживати на власній житловій площі та вести самостійне життя за умови наявності власного житла [47, 254-256].

Але при таких обставинах прийомні батьки не позбавляються статусу прийомних і продовжують брати участь у вихованні дитини до закінчення нею навчального закладу, однак вона набуває наступних прав та обов’язків:

має право знати достовірну інформацію про витрачені кошти, призначені на її утримання,

з допомогою прийомних батьків вирішує питання побутового та господарського характеру,

самостійно розпоряджається коштами, призначеними на харчування, канцелярські товари, предмети особистої гігієни,

спільно з прийомними батьками вирішує питання придбання одягу, взуття, м’якого інвентарю,

повідомляє прийомних батьків та соціального працівника соціальної служби, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї, про виникнення несприятливих обставин для самостійного проживання [15, 80-81].

Завершення перебування дитини в прийомній сім’ї може статися з наступних причин:

. Завершення терміну функціонування прийомної сім’ї (коли дитина досягає повноліття, закінчує навчання тощо).

. Одруження прийомної дитини.

. Реінтеграція - повернення прийомної дитини до рідних батьків (опікуна, піклувальника, усиновителя).

. Вихід прийомної дитини із прийомної сім’ї у зв’язку з:

виникненням у прийомній сім’ї несприятливих умов для виховання дітей (важка хвороба, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей, тощо).

особистою відмовою прийомної дитини від подальшого проживання в прийомній сім’ї.

. За умов, що передбачені угодою з місцевою владою [47, 257].

При створенні прийомної сім'ї, як батьки так і діти мають певні права та обов’язки. Прийомні батьки приймають прийомну дитину на належну їм житлову площу у квартирі та тимчасово реєструють дитину на власній житловій площі у відповідних державних органах. Реєстрація прийомної дитини на житловій площі прийомних батьків не дає права прийомним батькам ставати на облік для покращення житлових умов.

За опікунською родиною на період перебування дитини, або до закінчення договору за дільничним принципом закріплюються лікар-педіатр та терапевт. Прийомні батьки виконують свої обов’язки щодо прийомної дитини до досягнення нею повноліття, за винятком випадку одруження її до досягнення 18-річного віку [4, 12-13].

Прийомні батьки мають право:

отримувати інформацію про збереження житла та майна дитини;

погоджувати форми спілкування прийомної дитини з біологічними батьками та родичами;

звертатися до соціальної служби з питань фінансового забезпечення прийомної сім’ї;

отримувати практичну, психолого-педагогічну, юридичну та методичну допомогу у разі необхідності;

оскаржувати рішення соціальної служби стосовно прийомної сім’ї та прийомної дитини в установленому законом порядку [21].

Прийомні батьки зобов’язані:

) створити належні соціально-побутові умови для всебічного духовного та фізичного розвитку прийомної дитини, виховувати її у дусі загальноприйнятих моральних норм, готувати її до праці та самостійного життя, піклуватися про її здоров’я, духовний і фізичний розвиток;

) надавати прийомній дитині поради та відповідну інформацію щодо її професійної орієнтації;

) здійснювати підготовку дитини до самостійного життя та праці;

) забезпечити отримання дитиною повної середньої та сприяти отриманню професійної (вищої) освіти, підтримувати зв’язки з вихователями та вчителями відповідних закладів освіти, додержуватися їх порад та рекомендацій;

) організовувати дозвілля та відпочинок дитини; забезпечувати проходження прийомною дитиною комплексного медичного огляду у медичних закладах за місцем проживання, у встановленому цими закладами порядку, але не менш як 1 раз на рік;

) негайно інформувати соціального працівника чи службу у разі виникнення потреби, згідно висновку медичного закладу, у будь-якому лікуванні прийомної дитини у стаціонарному медичному закладі або необхідності оперативного втручання [6, 45-47].

Також прийомні батьки повинні надавати достовірну інформацію соціальній службі про зміну сімейних обставин:

необхідність операції прийомної дитини або одного з прийомних батьків;

тривалий від’їзд до родичів, знайомих або на оздоровлення;

виникнення конфліктних ситуацій;

зміна у стосунках біологічних дітей та прийомної дитини;

зміна дитиною дитячого садка, школи;

зміни у складі сім’ї (розлучення батьків, смерть родичів, народження дитини тощо);

надзвичайні ситуації;

втеча прийомної дитини.

) негайно повідомляти соціальну службу про виникнення у прийомній сім’ї несприятливих умов для утримання, виховання і навчання прийомної дитини; не перешкоджати прийомній дитині підтримувати особисті контакти з біологічними батьками та родичами, якщо це не суперечить інтересам дитини, передбачено планом соціального супроводу і не заборонено рішенням суду;

) заощаджувати кошти (пенсії, аліменти та інші види допомоги), які перераховуються на особовий рахунок прийомної дитини в банківській установі, лише погодивши все із адміністрацією та службою прийомні батьки використовують їх тільки для лікування прийомної дитини, придбання спеціального обладнання та інвентарю для розвитку її талантів, спеціальних допоміжних засобів для усунення вад у її фізичному розвитку;

) співпрацювати із соціальними працівниками, які здійснюють соціальний супровід прийомної сім’ї, дотримуватися їх рекомендацій та порад згідно наданих їм повноважень, надавати можливість відвідувати сім’ю; приймати участь у складанні плану супроводу та щорічного акту опису майна прийомної дитини, придбаного за рік;

) відвідувати організовані соціальною службою заходи для навчання та підвищення кваліфікації (групи взаємодопомоги, тренінги, Літня школа тощо).

) своєчасно подавати щомісячні фінансові звіти із дотриманням усіх вимог. Допускається переносити кошти з місяця на місяць, але на кінець року рахунок повинен бути зведений без залишку [47, 259].

Але перш за все прийомні батьки повинні завжди пам’ятати, що вони несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний та психічний розвиток прийомної дитини.

При створенні прийомної родини слід завжди пам’ятати про те, що за взаєминами, впливами, діями, взаємозв'язками постійно хтось буде спостерігати, це місцевий орган виконавчої влади, який вирішує питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та соціальна служба, яка здійснює соціальний супровід.

Потрібно пам’ятати, що адміністрація має право:

здійснювати нагляд за умовами проживання та виховання прийомної дитини у прийомній сім’ї;

розглядати скарги на дії прийомних батьків;

розглядати звернення дітей щодо неналежного виконання прийомними батьками (одним з них) обов’язків з виховання або щодо зловживання прийомними батьками своїми правами;

здійснювати контроль за використанням батьками коштів, що надаються на утримання дитини в прийомній сім’ї,

звернутися до суду у разі невиконання умов договорупро влаштування дитини у прийомну сім’ю прийомними батьками;

Адміністрація приймає на себе зобов’язання:

здійснювати координацію діяльності відповідних установ та організацій у місті щодо дотримання та захисту прав прийомної дитини для забезпечення умов успішної діяльності прийомних батьків щодо виконання та дотримання ними прав та обов’язків відповідно до чинного законодавства України;

закріпити за прийомною сім’єю за дільничним принципом лікаря-педіатра та терапевта, визначити коло їх додаткових посадових обов’язків щодо прийомних батьків та прийомної дитини;

забезпечити збереження житла та майна прийомної дитини за місцем його знаходження; забезпечити дотримання майнових прав прийомної дитини, в тому числі права користування житловим приміщенням. Здійснювати постійний контроль за використанням житлової площі, закріпленої за дитиною, та забезпечити неможливість приватизації та відчуження житлових приміщень, які призведуть до порушення прав та інтересів прийомної дитини;

забезпечити житлом прийомну дитину, яка виходить з прийомної сім’ї і не має власного житла; щорічно здійснювати за рахунок коштів адміністрації оздоровлення прийомної дитини шляхом її направлення у відповідні оздоровчі заклади. У випадку виникнення у прийомної дитини, згідно висновку медичного закладу, потреби у санаторно-курортному лікуванні - забезпечувати прийомну сім’ю щорічними путівками для лікування прийомної дитини у спеціалізованих санаторіях. Фінансування означених витрат здійснюється у межах обсягів видатків, передбачених у місцевому бюджеті на утримання прийомної сім’ї;

розглядати звернення біологічних батьків та родичів прийомної дитини щодо отримання в установленому порядку дозволу на спілкування з прийомною дитиною протягом періоду, на який дитину було прийнято до прийомної сім’ї; за погодженням з прийомними батьками та соціальною службою визначати форми спілкування прийомної дитини з біологічними батьками та родичами;

вживати заходи щодо захисту особистих та майнових прав прийомної дитини та вирішувати інші питання матеріального та фінансового забезпечення прийомної сім’ї [21].

Якщо прийомні батьки не згодні з рішення адміністрації стосовно прийомної сім’ї та прийомної дитини, вони можуть його оскаржити в установленому законом порядку.

Але крім цього слід пам’ятати, що безпосередньо з опікунською родиною взаємодіє соціальний працівник, який представляє інтереси соціальної служби в якій працює та обов’язково дотримується посадової інструкції (додаток В). Соціальна служба загалом має такі права при роботі з прийомною родиною:

Створювати сприятливі умови для добровільного вибору дитиною виду діяльності, не забороненого законодавством, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; її активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності.

Соціальна служба приймає на себе зобов’язання:

протягом строку дії договору про влаштування дитини у прийомну сім’ю соціальною службою здійснюється соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї, забезпечувати реалізацію заходів, спрямованих на покращення морального, психічного та фізичного стану прийомної дитини, подолання життєвих труднощів;

призначити відповідальну посадову особу соціальної служби, яка буде здійснювати соціальний супровід прийомної сім’ї, визначити коло її посадових обов’язків та повноважень за договором про влаштування дитини у прийомну сім’ю;

здійснювати поточний моніторинг за умовами проживання, виховання і розвитку дітей у прийомній сім’ї, характером взаємостосунків, проведенням дозвілля шляхом проведення відвідувань прийомної сім’ї, ознайомлення з висновками працівників відповідних медичних закладів та закладів освіти, вивчення відповідної документації щодо прийомної дитини тощо;

протягом строку договору надавати прийомній сім’ї та прийомній дитині практичну, психолого-педагогічну, юридичну та методичну допомогу, у межах своєї компетенції; контролювати заощадження коштів на особовому рахунку прийомної дитини (аліменти, пенсія, спонсорська допомога, гроші від здачі квартири прийомної дитини в оренду, інші види допомоги та надходження); сприяти отриманню дитиною повної середньої, професійної, вищої освіти відповідно до її вподобань та талантів;

здійснювати заходи по збереженню майнових та житлових прав дитини (вчасно ставити на квартирний облік у разі відсутності власного житла, здійснювати оформлення субсидії, приватизації, оренди квартири тощо);

співпрацювати з підприємствами, установами, організаціями для надання прийомній дитині фінансової, медичної, іншої допомоги у разі необхідності; представляти та захищати інтереси дитини у її відносинах з підприємствами, установами, організаціями;

організовувати періодичні (але не менш як 1 раз на 2 роки) тренінги для прийомних батьків з метою підвищення їх виховного потенціалу;

здійснювати поточний контроль на цільовим використанням коштів на утримання прийомної дитини шляхом прийняття фінансових звітів, складання щорічного опису майна прийомної дитини тощо;

організовувати профілактику аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дитини, виявлення будь-якого негативного впливу на її життя і здоров’я та запобігання такому впливу; організовувати зустрічі з біологічними родичами згідно плану соціального супроводу; проводити щорічну оцінку ефективності функціонування прийомної сім’ї [21].

Отже розглядаючи нормативні акти, які забезпечують функціонування прийомної родини та захисту прав дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток Б) було визначено права та обов’язки відповідних служб, які стежать за дотриманням прав як прийомної родини так і дитини.

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім’ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини, тому ефективне функціонування прийомної сім’ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки. Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім’ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності [6, 55].

На початковому етапі функціонування прийомної сім’ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім’ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім’ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині.

Процес надання підтримки прийомним сім’ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Учасниками супроводу прийомних сімей є:

представники органів державної влади;

соціальні працівники;

прийомні батьки та їхні діти;

прийомні діти;

біологічні батьки прийомних дітей, родичі;

залучені спеціалісти;

супервізор [39].

Учасники процесу супроводу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім’ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб сім’ї, дітей та молоді.

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім’ям та забезпечення прав прийомних дітей;

щорічний огляд функціонування сім’ї та розвитку прийомної дитини;

організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім’ям;

сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей),

організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей) [15, 85-86].

Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім’ях;

дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїзний квиток, забезпечення житлом, тощо);

організації супроводу прийомних сімей тощо.

Отже виходячи з вище зазначеного можна стверджувати, що при створенні прийомної родини потрібно детально познайомитись не лише зі своїми правами та обов’язками, а й вивчаючи нормативно-правові документи звертати увагу на ті організації, які повинні допомагати родині в скрутні моменти. Прийомні сім'ї повинні пам’ятати, що вирішивши взяти на виховання дитину, вони змінять не лише ритм свого життя, а й стануть відкритими для громадськості, коло знайомих зросте. Дитина захоче спілкуватися з біологічними батьками, які будуть стежити за життя родини. Але перш за все за опікунською сім’єю будуть спостерігати соціальна служба та районна адміністрація.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНИМИ СІМ’ЯМИ

.1 Специфіка консультування прийомних сімей соціальним працівником в Центрі соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді

Для розв’язання такої соціальної проблеми, як сирітство й бездоглядність дітей в Україні, зокрема в Хмельницькій області, Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розпочали надавати консультації прийомним батькам та дітям, яким потрібна допомога.

Консультування прийомних сімей - це спеціально організована безпосередня взаємодія в процесі спілкування соціального працівника та прийомних батьків чи вихованця, за допомогою якого у клієнта можуть бути активовані додаткові психологічні види і здібності заради пошуку нових можливостей виходу із тяжкої життєвої ситуації.

На етапі надання консультації важливим аспектом є не лише надання потрібної інформації, а й встановлення теплих взаємовідносин між працівником та клієнтом. Головним завдання консультативної діяльності - допомога прийомним сім’ям у вирішенні чи прийнятті того чи іншого рішення по подоланню особистих, міжособистісних та інформаційних проблем, які стали причиною звернення до служби.

Соціально-педагогічна робота з прийомною сім’єю як з системою передбачає роботу з кожним її членом (дорослими та дітьми), мікро - та макросередовищем, у якому здійсню свою життєдіяльність родина. Такі сім’ї мають низку труднощів, серед яких можна виділити труднощі батьків та дітей, так і позитивне для всіх членів родини, тому ці проблеми і переваги враховує під час консультування соціальний працівник.

Труднощами прийомної дитини є: неготовність ділити любов та турботу прийомних батьків з рідними дітьми, адаптація у домашніх умовах, неготовність до реалізації прав, виконання домашніх обов’язків, а прагнення тільки до турботи, любові; образи біологічних батьків протилежні прийомним, що при підтриманні контрактів з біологічними батьками сприяє неадекватній оцінці прийомних батьків, формуванню невпевненості, роздвоєності у дитини. Все це призводить до агресивної поведінки, відчуженості від прийомних батьків, конфліктам.

Але потрібно пам’ятати, що прийомна родина має свої переваги для прийомної дитини: реалізує право дитини на власну сім’ю; здійснює індивідуальний підхід до дитини; вчить сімейної поведінки, формує модель сімейного життя, сприяє подоланню тривожності, загостреної самотності; залучає дитину до визначення мети і способу життєдіяльності родини, прийняття рішень, відповідальність за свої дії, що сприяє її «дорослішанню», подоланню пасивності і споживацького підходу до дорослих; підтримує контакти з біологічними батьками, вчить їх цінувати; формує родинні зв’язки, емоційні почуття, якості сім’янина, активність, уміння будувати сімейні стосунки; формує економічні вміння (заробляти розподіляти, витрачати кошти, співвідносити потреби з можливостями).

При роботі з прийомними родинами слід пам’ятати, що труднощі можуть виникати і в прийомних батьків:

прагнення батьків механічно перенести досвід виховання рідних дітей на прийомних, які мають власний соціальний досвід, звички;

бажання досягти позитивних результатів у вихованні у найкоротший термін, хоча формування якостей, корекція стосунків - процес тривалий і стрибкоподібний;

перекладання частини відповідальності батьків за прийомну дитину на старшу рідну дитину приводить до того, що старша дитина виконує батьківську роль відповідно до прийомної, що викликає конфлікти і прагнення відстоювати позицію рівного у прийомної дитини; до того ж прийомна дитина, яка досі не вміла бути відповідальною за свої рішення, за неї все робили вихователі, знов таки одержує таку ж позицію в сім’ї, що не сприяє її особистісному розвитку;

прийомна дитина емоційно не сприймається подружжям, дітьми, що веде до конфронтації; батьки відчувають почуття провини за свою неспроможність виховувати прийомну дитину і тому прагнуть скоріше її позбутися; дитина лишається без сім’ї із почуттям образи, а батьки - незадоволеними собою і дитиною;

порівняння рідних дітей з прийомними приводить до пошуку причин проблеми у дитини, яка починає відчувати свою провину за те, що вона відрізняється від інших, а батьки полегшено перекладають відповідальність за якість стосунків на прийомну дитину;

відчуття у батьків унікальності проблем, які має прийомна сім’я, що приводить до підвищеної тривожності у стосунках з оточенням (як спілкуватися з нерідною дитиною? Як себе поводити?) [26, 129-131].

Прийомна дитина може принести такі негаразди, як:

конфлікти у родині з причин невідповідності очікувань і реальності, емоційного неприйняття дитини, недостатнього виховного потенціалу сім’ї;

брак часу на розв’язання конфліктів і проблем, труднощі у виявленні почуттів до рідної і прийомної дитини;

економічні, медичні, соціальні проблеми;

прагнення перекласти відповідальність за труднощі на іншого члена подружжя (проблеми з догляду за прийомною дитиною, її виховання, поведінку, навчання);

нерозуміння оточуючими людьми мотивів поведінки і пошуку ними корисливої мети батьків, що призводить до погіршення стосунків з ними, перегляду своєї поведінки і спілкування вдома і на вулиці між собою та іншими людьми і родиною;

спілкування з біологічними батьками і дитиною, питання сусідів ускладнюють альтруїстичну поведінку батьків, спілкування.

Для батьків прийомна родина має такі позитивні риси: дозволяє реалізувати себе як батьків і громадян, подолати самотність; вчить толерантності, уважності, турботливості до рідних і прийомних дітей; сприяє корекції сімейних стосунків, надає перспективи життєдіяльності сім’ї, сприяє вихованню рідних дітей на гуманістичних засадах.

Для рідних дітей прийомна дитина несе позитивне і негативне. До позитивних наслідків належить: уміння будувати взаємостосунки у своїй родині, виявляти толерантність, симпатію, милосердя, самостійність, терплячість; розуміння цінності сім’ї, її місця в житті людини; повага до батьків; уміння поступатися власними можливостями іншому, розподіляти свої потреби і можливості, виявляти почуття, спілкуватися, доглядати за собою та іншими тощо. До негативних наслідків можна віднести: брак часу у батьків на рідну дитину, ревнощі до прийомної дитини; несумісність звичок, емоційне неприйняття, що веде до конфлікту і конкуренції.

Розглядаючи особливості роботи соціального педагога з прийомною родиною, важливо знати не тільки які функції він виконує, а як він їх виконує. Показником якості виконання функцій є роль - «культурно-детермінована модель поведінки, що встановлено для особистості, яка займає особливе суспільне становище». Дослідники виділяють ролі соціального працівника. Особливого значення в цьому аспектів набувають латентні ролі - це ролі, які мають місце у конкретній об’єктивній реальності у прихованому, явно не визначеному вигляді, й ті, що «не розуміння професійного портрету соціального працівника» [38, 185-187]. Вони не завжди є «озвученими», але вони демонструють ставлення:

соціального працівника до проблем клієнта, державної допомоги, органів влади, які реалізують і формують соціальну політику;

суспільства і громадян до можливостей соціального працівника;

соціального працівника до своєї професії та самого себе.

Отже, вони впливають на якість реалізації соціальної політики, надання послуг громадянам. У той же час вони можуть змістити пріоритети соціальної роботи в очах громадян, що є важливим для успіху конкретної сім’ї.

Латентні ролі притаманні всім рівням діяльності соціального педагога, отже, необхідна спеціальна робота по формуванню професійної моралі соціального педагога, яка надає якості всій його діяльності, створює імідж органів державної влади і професії, має найвищою цінністю права сім'ї та її членів.

Виходячи із особливостей прийомної родини, функцій і ролей соціального педагога можна визначити особливості роботи соціального педагога з прийомними сім’ями, серед яких такі правила:

пам’ятати про те, що в родині є прийомна дитина, про те, що вона вносить у сім’ю позитивне і негативне, але діяти так, ніби це - звична родина, яка не відрізняється від інших, має такі ж проблеми; здійснюючи індивідуальну роботу з членами родини, будувати її з урахуванням цінностей та принципів етики, роз’яснюючи, при необхідності, їх членам сім’ї;

підкреслювати успіхи у сім’ї, радіти за ці успіхи, створювати ситуації успіху, залишаючись у ролі порадника, посередника на основі діалогу і співробітництва;

приділяти увагу всім членам родини, вислуховувати всіх, ураховувати погляди і побажання, скарги і образи кожного; виявляти бадьорість, висловлювати надію на краще, бути у доброму гуморі;пам’ятати про труднощі, але не говорити про них, створювати умови, щоб їх не було, попереджувати конфлікти та проблеми;

захищати права прийомної родини у суспільстві та мікросередовищі, не ставлячи собі це у винагороду, надавати послуги, виходячи з проблем сім’ї і можливостей влади, переконувати і навіювати, демонструвати приклади, інформувати, а не підтверджувати чутки, зберігати і демонструвати оптимізм; запобігати конфліктам;

не втручатися в ролі, розподілу влади, традиції та обов’язки членів сім'ї, але допомагати встановити нові, демократичні, пов’язані з появою прийомної дитини і спонукати до перегляду тих, що вже існували;

не виявляти прихильності до когось із членів родини, пам’ятаючи про ревнощі, порівняння тощо, але тримати в полі уваги не тільки стосунки членів сім'ї з прийомною дитиною, а й стосунки між звичайними, рідними членами родини; вчити симпатії, чуйності, спостережливості, уважності до всіх членів сім’ї і демонструвати це власним прикладом;

спрямовувати родину на самовизначення, розв’язання проблем власними силами, підтримувати в її зусиллях, не брати всю відповідальність на себе за її рішення та дії;

виявляти гендерну чутливість, але діяти на основі рівності; спрямовувати свою діяльність і діяльність сім’ї на формування почуття цілісності у членів родини, встановлення родинних зв’язків;

виявляти і демонструвати толерантність до прийомних і рідних дітей, прийомних і біологічних батьків, утверджувати культуру миру та взаєморозуміння, долати і попереджувати залежність між членами сім’ї;

ставитися до кожного члена родини з повагою, не зважаючи на вік і стать, не обговорювати з іншими і не оцінювати рішення кожного члена сім’ї, які стали відомі, робити це лише тоді, коли про це буде просити особа, яка це рішення прийняла;

спонукати до участі всіх у розв’язання проблеми і прийнятті рішень; не виявляти недовіри, підозри щодо розподілу батьками благ і любові між рідною і прийомною дитиною;

не вступати з родиною в обговорення діяльності органів державної влади, державних діячів та їх рішень, роз’яснювати соціальну спрямованість державної політики, спільно шукати ресурси для розв’язання проблем сім’ї;

не критикувати діячів, владу, їх рішення у присутності клієнтів; не вважати себе істиною в останній інстанції, беззаперечним авторитетом, але бути наполегливим у виконанні своїх завдань перед прийомною сім’єю;

розмежовувати межі особистісного і професійного, надавати послуги і пропонувати їх, а не чекати звернення по допомогу; спокійно реагувати на критику і здійснювати самокритику, але не обговорювати колег у присутності членів сім’ї;

пам’ятати про свої особисті інтереси і чергувати роботу і відпочинок, запобігати власній перевтомі; не зловживати владою та радитися з колегами, працювати в команді, не пригнічувати членів сім’ї [61, 85-90].

«Специфіка спілкування в процесі діяльності, - за Л.В. Барановською, - полягає в створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності. Розвиваються й утворюються нові зв’язки та стосунки між людьми. Основною ж характеристикою спілкування в залежності від розгляду його зв’язків з діяльністю є те, що спілкування - суб’єкт - суб’єктна взаємодія»[37, 358]. Все це означає діалогічність, рівноправність стосунків консультанта та клієнта, умову успішного розв’язання проблем клієнта на основі організаційної та інформаційної функції спілкування.

Консультування може здійснюватися як з усією сім’єю, так і з окремими її членами, на різних етапах розвитку родини, з урахуванням особливостей розв’язання сім’єю завдань попередніх етапів, досвіду членів сім'ї, позиції психолога. Таким чином, консультування - це взаємодія учасників цього процесу, яка відбувається за їх згодою, на основі позитивної мотивацій її учасників, усвідомленої мети - розв’язання проблем сім’ї та її членів.

Виходячи з цього, консультування - процес, тривалий за часом, має етапи; мету для кожного з учасників, способи (методи) і форму взаємодії, засоби та умови успішного здійснення. Все це дозволяє визначити соціально-педагогічне консультування прийомної сім’ї як взаємодію у спілкуванні соціального педагога і родини, спрямовану на допомогу сім’ї в реалізації її прав та прав членів сім’ї в родині. Тому консультування передбачає здійснення, в залежності від проблем сім’ї та обставин, умов її життя, виконання педагогом діагностичної, соціально-терапевтичної, профілактичної, корекційно-реабілітаційної, прогностичної функції через організацію спілкування з сім’єю. Змістом консультування є суб’єктивні проблеми прийомної сім’ї та її членів відповідно до об’єктивних проблем розвитку сім’ї за етапами, реалізації особистості в стосунках «батьки-діти», «діти-діти», «батько-мати», «сім’я-суспільство» [4, 65-68].

При проведенні консультування прийомної родини соціальному педагогу потрібно досконало володіти та знати методи консультування - це способи здійснення вербального спілкування клієнта та консультанта. На основі загальних основ педагогіки та менеджменту соціальної роботи можна виділити такі методи консультування сім’ї: регламентування, нормування, інструктування, приклад, наслідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій; експертні оцінки; рольова гра; написання сценарію рішення проблеми сім’ї [46, 39].

Регламентування в роботі консультанта - це застосування організаційних положень, необхідних для успіху консультування (час на роботу, на міркування, на зустріч). Це дисциплінує клієнта, організовує його роботу з соціальним педагогом.

Нормування - це встановлення нормативів, які є орієнтирами в роботі з сім’єю: цілі, діяльність щодо їх досягнення, угода, правила поведінки на консультаціях.

Інструктування - роз’яснення умов, обставин, перспектив роботи, наслідків проблеми, можливих труднощів, попередження можливих помилок.

Наслідування - це відображення дій і слів клієнта консультантом, так, щоб клієнт побачив себе з боку, проаналізував свої дії і слова, або відбиття клієнтом слів і дій консультанта як навчання діям щодо певної ситуації (як сказати «ні» дитині) [26, 134].

Приклад - це показ дій інших людей у подібних обставинах. Показ може бути словесним, за допомогою аудіо- та відеоапаратури, але він супроводжується описом, ситуації, якостей людини, її ресурсів і можливостей тощо.

Заохочення - це схвалення дій і міркувань клієнта з метою закріплення позитивних дій та думок. Заохочення створюють ситуацію успіху, що збільшує позитивну мотивацію до роботи з консультантом. Заохочення може бути у вигляді прийомів розуміючого слухання, схвалення, постановки у приклад іншим членам родини, символу нагороди (квітка, зірка, прапорець).

Інформування - це передача інформації клієнту без оцінок її та клієнта, без урахування особливостей клієнта, але з урахуванням особливостей його проблеми. Інформування передбачає виділення головного, посилання на нормативні документи, авторитетних осіб, свідчення інших людей.

Критика - це метод покарання, який застосовується соціальним працівником у роботі з прийомними сім’ями. Його особливостями є те, що підкреслюються, виділяються і осуджуються негативні риси, дії, слова клієнта у порівнянні опорою на позитивне в людині, підказом шляхів розв’язання проблеми [54, 78-79].

Перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій клієнта здійснюється з метою вивчення його особливостей, умов його життєдіяльності, позитивного в ньому, ставлення його до інших людей. Передбачає перегляд матеріалів, виявлення в них головного, причинно-наслідкових зв’язків разом з клієнтом, який дивиться на себе «з боку» і менш емоційно аналізує проблему усвідомлює її разом з консультантом. Отже маємо співпрацю у пошуках причини проблеми.

Написання сценаріїв розв’язання проблем - дія, яку виконує клієнт за завданням консультанта після усвідомлення проблеми. Сценарій передбачає поділ опису на доцільні дії, слова, які їх супроводжують і відповідають діям, невербальні засоби спілкування, які відповідають діям і словам у зазначених обставинах. Стратегію і тактику дії клієнт визначає з консультантом [26, 136-137].

Рольові ігри - модель реальної ситуації в цікавій формі, яка передбачає завдання для її розв’язання, розподіл ролей учасників, план роботи з моделлю. Дії і слова, емоції учасники вигадують свою, керуючись стратегією і тактикою, які запропоновані в умовах гри. Доцільною є зміна ролі члена родини у грі (батько став дитиною, дитина - матір’ю, мати - батьком). Це дозволяє побачити членам сім’ї себе як у дзеркалі, пережити на собі свої вчинки і слова, відчути недоліки тієї ролі, яку вони грають (отже і дискомфорт, бажання цього члена родини). Гра повинна закінчуватися аналізом: що відчули, про що нове дізналися, чому навчилися, як краще було б розв’язати проблему, чому щось було невдалим, які якості є необхідними для розв’язання проблеми, чому ще слід вчитись.

Метод якісних оцінок - метод дослідження, за якими знавець по даному питанню дає якісні та кількісні оцінки варіантів рішень, що пропонуються. Застосовуються тоді, коли є необхідність з кількох запропонованих варіантів обрити оптимальний, враховуючи матеріальні фінансові можливості, морально-правові та інші конкретні умови; визначити сформованість певних якостей особистості, цінності колективу тощо. Оскільки характер інформації є різним, то використовуються різні методи її обробки та аналізу: метод парних порівнянь, метод множинних порівнянь, метод ранжування альтернатив та ін. [5, 92-94].

Соціальний педагог консультуючи прийомну сім’ю повинен працювати як з дорослими, так і дітьми, що вимагає врахування їх вікових особливостей: діти більш емоційні, рухливі, мають нестійку увагу, не вміють її довго зосереджувати та розподіляти, мислять за допомогою наочності та образів. Це зумовлює незначний час на консультування дитини-сироти, використання прямих та конкретних питань, заохочень, ситуацій успіху. Спілкування на рівних. О.В. Сидоренко виділяє такі способи вербальної взаємодії дорослого з дитиною, які призводять до побудови демократичних стосунків з дітьми:

констатуючі описи;

відтворення дій і слів дитини;

використання надихаючих висловлювань;

чесні та відкриті відповіді [60, 55].

Для забезпечення позитивної мотивації та подальшого консультування використовуються такі прийоми: переносити акцент на прив’язаність і позитивну інтерпретацію цьому сприяють за Т.Ф. Алексеенко спостереження за партнером чи дитиною (з ким виникають чи назрівають конфлікти) з чіткою установкою визначення того, що в них радує, подобається, що дає задоволення і приносить відчуття щастя, що утримує разом. Відповіді на ці запитання рекомендується записувати, шукати підтвердження цим позитивним якостям в житті. Рекомендується також записувати та аналізувати негативні риси характеру і того, що дратує. Це означає перенесення уваги із зовнішньої конфліктної ситуації до аналізу конфлікту, раціонально мислення, вивчення своїх потреб, вподобань, виявлення причин загального дискомфорту, що призводить до переорієнтації в колі сімейних взаємостосунків.

Під час консультування прийомної родини повинні виконуватися такі завдання:

клієнт сам виявляє свої потреби та проблеми, дізнається про можливість розвитку своєї особистості;

коректує самооцінку клієнта до прийняття обґрунтованого рішення про розв’язання проблем і задоволення потреб;

коректує самооцінку родини на основі прийняття кожного члена як особистості, яка має власні погляди та інтереси.

Консультація розв’язує такі непрямі завдання:

усвідомлення клієнтом зв’язку між стресом і колишніми життєвими переживаннями та проблемами;

засвоєння нових моделей сприймання думок та почуттів;

розвиток нових адаптованих реакцій і стратегій подолання стресу, які можуть бути корисними не лише у період кризи, але й у майбутньому [26, 139-141].

К.С. Шендеровський зазначає, що звернення до соціального педагога по допомогу супроводжується стресом і дискомфортом людини, її тривогою. Людина мусить для себе вирішити, що для неї дійсно є проблема, яка потребує допомоги соціального працівника; допустити імовірність того, що про проблему можуть дізнатися колеги, члени сім’ї, друзі; усвідомити, що їй можливо буде потрібно поступитися своєю незалежністю і погодитися грати підлеглу роль.

Для родини звернення по консультацію означає визнання свого безсилля, неспроможності розв’язати проблему, що пригнічує ще й тим, що дорослі є безпорадними на очах дітей. Це для подружжя означає невпевненість у собі, спробу відшукати підтримку і в консультанта, і дітей (які самі безпорадні, вимагають ще більшої турботи, захисту, уваги і не можуть підтримати батьків, бо це їм не під силу). Така ситуація призводить до конфліктів, перекладу провини на інших, виправдовування себе. Консультант у цьому випадку сприймається як рятівник, якому готові підкоритися, аби він негайно розв’язав проблему. Але ж ці проблеми накопичувалися тривалий час, тому стосунки не можуть бути миттєво відновлені.

Консультація як процес педагогічного спілкування містить такі стадії:

орієнтування в довколишніх умовах, вибір об’єкта;

привернення уваги до себе за допомогою дії;

підготовка об’єкта для сприймання думок, почуттів, бачень;

передача своїх думок, почуттів бачень за допомогою мовлення, міміки та інших засобів виразності з метою змусити об’єкт зрозуміти, побачити або почути трансльоване;

момент відгуку об’єкта [58, 65-68].

На основі особливостей процесу консультування можна говорити про його форму - певним чином упорядковану структуру комунікативної діяльності соціального педагога, яка зумовлена метою, задачами, логікою та методами роботи на конкретних етапах роботи, в конкретних обставинах; характеризується особливостями способами керування, організації та співробітництва соціального працівника та прийомної родини в соціально-педагогічній діяльності. До різних видів соціально-педагогічного консультування, таким чином, можна віднести такі:

за місцем проведення: виїзне, стаціонарне, пересувне;

за кількістю учасників: групове, індивідуальне, масове;

за способами взаємодії: безпосереднє, опосередковане;

за часом: тривале, одноразове;

за мірою допомоги: надання потрібної інформації, спільний аналіз проблеми, надання порад, рекомендацій, робота за контрактом [38, 156-157].

Етапи консультування визначаються як метою роботи з прийомною родиною, так і особливостями конкретної родини, її членів. Психологи пропонують свою послідовність у роботі з особистістю, хоча різні моделі консультування мають свої особливості:

. Створення клімату, що забезпечує успіх консультацій. Треба переконати клієнта в тому, що Ви відчуваєте щирий інтерес до його проблеми: прагнете йому допомогти. Визначення проблеми, її усвідомлення клієнтом.

. Створення своєрідного «катарсису», що виникає внаслідок того, що людина вперше за тривалий час висловлюється з наболілих проблем.

. Фаза розради. Задача зводиться до заняття деструктивного ефективного фону. Клієнт повинен переоцінити свою ситуацію, зрозуміти, що вона не найтрагічніша, як йому здавалося. Здійснюється переорієнтація уваги людини на позитивні аспекти ситуації, які раніше не помічалися.

. Діагноз. Консультант повинен зрозуміти у чому причина конфлікту, з приводу якого до нього звернулися. Діагноз не повинен повідомлятися клієнту.

. Фаза освоєння, дослідження. Спираючись на свій діагноз консультант прагне допомогти клієнту самому поставити «діагноз» ситуації, до якої він потратив. У цьому процесі активними є дві сторони. Визначення цілей і завдань роботи над проблемою.

. Усвідомлення клієнтом наявних варіантів поведінки і вибір одного з них. Всі рішення людина повинна приймати сама. Тільки в цьому випадку вона буде відчувати себе відповідальною за свої вчинки і не відмовиться від прийнятого рішення при певних труднощах. Розробка плану розв’язання проблеми.

. Укріплення мотивації на виконання прийнятого рішення. Реалізація плану.

. Оцінка результатів [60, 57-58].

Консультування прийомної родини може здійснюватися структурно:

з усією родиною одразу. Метою такого збору людей є вислухати як посередник без конфліктів всіх членів родини і водночас дати їм змогу висловити свої образи і потреби без значних емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з’ясувати ставлення всіх членів сім'ї до конфлікту і до проблеми. Консультант - слухач і водночас - керівник, щоб обговорення проблеми не перейшло у ще один конфлікт;

консультування може бути індивідуальним по черзі з кожним членом родини, які не бачать і не чують один одного. Це допомагає з’ясувати особливості кожного члена сім'ї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі [61, 95].

Але займає тривалий час і не все, що сказано консультанту, можна обговорити з іншими членами сім'ї. Потрібно з’ясовувати, що можна сказати, а що - ні. Індивідуальна консультація розв’язує такі завдання:

встановлення первинного зв’язку і визначення потреб клієнта в послугах;

вивчення і з’ясування проблеми;

мотивація необхідної допомоги з боку соціального педагога;

концептуалізація проблеми;

визначення і дослідження пропонує мого рішення;

вибір напрямку стратегії;

розв’язання проблеми.

Індивідуальна консультація вимагає інтенсивного контакту між педагогами та учасниками на основі визначення один одного як рівних партнерів у спілкуванні. Такі консультації проводяться під час вивчення інтересів учасників; у гострих життєвих ситуація; коли людина і родина мають проблеми у вивченні і розв’язанні завдань свого розвитку. Такі консультації передбачають підтримку клієнта за допомогою бесід, посилання на власний досвід і, водночас, - на пошук відмінностей у подоланні труднощів з метою визнання індивідуальної цінності клієнта.

Але як і в кожному виді діяльності, надання послуг не може проходити без врахування певних принципів, дотримання, яких є запорукою успішного консультування (анонімність, конфіденційність, добровільність, гуманність, доступність, нейтральність, законності, гласності та ін.).

Соціальний працівник працюючи з прийомними сім’ями надає їм ряд консультативних послуг до яких відноситься:

економічне консультування, яка передбачає ознайомлення батьків і дитину про ту матеріальну допомогу, яку їм надає держава, а це в свою чергу передбачає дотримання своєчасності державних виплат на утримання дитини в прийомній сім’ї та пошук додаткових ресурсів для вирішення актуальних потреб дитини, підтримки її здоров’я, процесу навчання та розвитку;

психологічне консультування - це проведення комплексу заходів з реабілітації, реактивації, перенавчання та ресоціалізації прийомних дітей в прийомних сім’ях. Для цього можуть використовуватися такі форми роботи: моніторинг психічного стану та розвитку дитини, психодіагностика (базова, поточна, за запитом, по виходу дитини і з прийомної сім’ї - завершальна), психокорекція, психотерапія (робота з травмою втрати), організація та проведення тренінгів, моніторинг інтеграції дитини в прийомній сім’ї;

юридично-правове консультування спрямоване на ознайомлення з державних гарантій стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомної сім’ї, а також здійснення заходів із захисту їхніх прав та законних інтересів. Юридичне консультування здійснюється через прийомних батьків, прийомних дітей, соціальних працівників; написання запитів, листів, клопотань, звернень та інших письмових документів; роботу з нормативною базою для вивчення особливих питань, які виникають в ході поточної роботи та формування тематичних вибірок нормативних актів; підготовки та інструктажу соціальних працівників для представлення інтересів прийомних дітей; розробку нових та удосконалення існуючих договорів для врегулювання законодавчо невизначених питань; контроль за наявністю усіх необхідних документів у справах прийомних сімей тощо;

медичне консультування передбачає надання інформації, куди може звернутися прийомна родина, щоб вирішити питання охорони здоров’я прийомної дитини та й батьків зокрема.

педагогічне консультування стосується вирішення питань навчання прийомних дітей та здобуття ними освіти.

Соціальному працівнику слід пам’ятати, що основний принцип консультативної роботи з прийомних дітей та батьками є індивідуальний підхід до кожної дитини і родини загалом, це сприятиме повноцінній соціалізації, реабілітації та збереженню їх здоров’я тощо.

2.2 Думка школярів по відношенню до прийомних родин

З метою забезпечення індивідуального підходу до виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні проводиться робота щодо функціонування та удосконалення по створенню інституту прийомної родини.

Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, котрі залишилися без батьківського піклування з соціальних причин. Так наприклад в Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята - біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків внаслідок трагічних обставин. Решта 90 % - діти живих батьків, але котрі відмовились (або позбавлені державою батьківських прав) відмовилися виконувати батьківський обов’язок стосовно власних дітей.

Для того, щоб визначити ставлення суспільства до прийомної родини, я вирішив провести опитування в загальноосвітній школі, щоб виявити думку школярів по відношенню до таких родин. Нами було розроблено опитувальник (додаток Г), щоб з’ясувати не лише кількісні відомості, а й якісні. Дослідження було проведено в Хмельницькій загальноосвітній школі № 18. В результаті роботи було опитано учнів 10 - 11 класів в кількості 50 чоловік.

У ході проведення дослідження було виявлено низький рівень знань дітей, про прийомну родину, а саме: 80 % респондентів відповіло не вірно, відповіді були розмиті і нечітко визначено, що ж таке на справді прийомна родина, вони зазначили, що - це родина яка усиновила дитину і мешкає разом з нею.

Але все ж таки 20 % опитаних відповіли вірно на поставлене питання.

Мал. 2.2.1 - Розподіл відповідей на питання «Чи знаєте Ви, що таке прийомна родина?»

Визначаючи, яка форми опіки найкраща діти надали перевагу прийомним родинам 60 %, хоча дивлячись на вище поставлене питання респонденти не в достатній мірі володіють інформацією, що ж таке прийомна сім’я, усиновлення - 20 %, будинок дитини - 12 %, дитячий будинок сімейного типу - 8 %. Респонденти стверджують, що для дитини найкраще буде жити у родині, де її оточує турбота та тепло, а після 18 років вона буде дорослою і знай де місце для проживання.

Досліджувані, які обрали будинок дитини, обґрунтували це тим, що там не буде сумно та буде с ким поспілкуватися у вільний час навіть не виходячи з дому.

Мал. 2.2.2 - Розподіл відповідей на питання «Яка форма опіки на Вашу думку найкраща?»

На поставлене питання відповіді розподілилися таким чином:

% опитаних позитивно ставляться до прийомної родини, стверджують, що дитина у родині буде оточена любов’ю, турботою та буде відчувати себе потрібною у цьому житті, а це в свою чергу позитивно вплине на її подальше життя та сімейні стосунки які вона буде будувати на прикладі вже прийомної родини;

16 % стверджують, якщо дитина позбавлена батьківського піклування, то з неї не виросте нічого доброго вплине спадковість (адже вона може бачила як її батьки п’ють, палять, вживають наркотики чи щось інше), нехай краще залишається в інтернаті, можливо її там виховають, бо багато років працюють з такими дітьми і вже мають досвід роботи.

Мал. 2.2.3 - Розподіл відповідей на питання « Як Ви ставитесь до прийомної родини?»

У 58 % опитаних було виявлено знайомих, які взяли на виховання та спільне проживання хоча б одну дитину позбавлену батьківського піклування або сироту, інші 42 % - не знають про такий факт серед знайомих взагалі.

Мал. 2.2.4 - Розподіл відповідей на питання «Чи є у Вас знайомі, які взяли на виховання та спільне проживання дитину, що залишилася без батьківського піклування?»

Характеризуючи прийомних батьків респонденти майже поділилися порівну і особливу увагу звернули на такі якості, якими повинні володіти прийомні батьки:

матеріальна забезпеченість - 70 %;

емпатійність та любов - 64 %;

не пити та не бити дитину - 50 %;

відповідати за свої вчинки та дії - 34 %;

бути благополучними - 30 %;

турботливими - 30 %;

володіти моральними принципами, щоб вчити дитину - 24 %;

бути надійними - 18 %;

купувати різні речі - 18 %;

приділяти уваги проблемам дитини - 10 %;

Мал. 2.2.5 - Розподіл відповідей на питання «Якими на Вашу думку повинні бути прийомні батьки?»

У 52 % з опитаних є у класі діти з прийомної родини. На питання як вони до них відносяться більшість відповіла, що «нормально» як і до всіх. Він ні чим не відрізняється, така ж як вони дитина, якій потрібна турбота та любов батьків, а 48 % - відповіли негативно.

Мал. 2.2.6 - Розподіл відповідей на питання «У Вас в класі є діти з прийомної родини?»

На запитання «Ви б в майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину-сироту?» отримали такі результати, що представлено на малюнку 2.2.7.

Мал. 2.2.7 - Розподіл відповідей на питання «Ви б в майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину-сироту?»

В майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину сироту або позбавлену батьківського піклування, якщо:

не змогли б мати власну дитину - 80 %;

були б матеріально забезпеченими - 26 %;

мав би лише одну дитину - 12 %;

Ніколи б не взяв чужу дитину на виховання - 20 %, не утворював би прийомну родину через велику кількість власних дітей - 14 %.

На запитання «Чи повинна держава допомагати прийомним сім’ям?» респонденти дали такі відповіді:

держава на думку досліджуваних повинна допомагати:

а) матеріально - 90 %,

б) заохочувати до створення прийомних сімей - 50 %,

в) надавати пільги - 36 %,

г) морально підтримувати - 20 %.

Мал. 2.2.8 - Розподіл відповідей на питання «Чи повинна держава допомагати прийомним сім’ям?»

% опитаних стверджують, що прийомні родини потрібні суспільству, щоб виховати гідну особистість, яка зможе зробити щось корисне не лише своїм прийомним батькам, а й суспільству загалом. 12 % доводять, що людину перевиховати не можливо і не потрібно намагатися, вони нічого корисного не принесуть суспільству, нехай краще лишаються в притулку і не псують життя іншій родині.

Мал. 2.2.9 - Розподіл відповідей на питання «Чи потрібні прийомні сім’ї суспільству?»

Всі респонденти побажали всього найкращого батькам, міцного здоров’я, успіху у нелегкій справі, щоб вони любили та цінували дітей, допомогли їм вирости хорошими людьми, які принесуть користь нашій державі. Зичили терпіння у нелегкій справі, адже не кожен з може взяти в свою родину чужу дитину, яку потрібно виховувати як рідну. Залишатися такими суспільно корисними людьми та небайдужими до людського горя.

Отже за результатами проведеного опитування було виявлено, що переважна більшість респондентів позитивно налаштована по відношенню до прийомних родин. Хоча напевно в достатній мірі все ж таки не в повній мірі розуміють поняття прийомна сім’я, дещо прирівнюючи її до усиновлення (удочеріння). Підчас інтерпретації також було виявлено, що респонденти взагалі не розрізняють не те, що види прийомних сімей, а путають різні форми опіки та піклування між собою вказуючи, що це опікунська родина. Можливо саме через це і отримано такий результат.

На відповіді яка форма опіки на вашу думку найкраща, все ж таки напевно вплинула методика, там все було побудовано навколо прийомної родини, тому на нашу думку більшість дітей і обрала її. При характеристиці прийомних батьків діти приділяли увагу не лише якостям особистості (турботливі, відповідальні, люблячі), а й надавали велике значення матеріальній стороні (70 % опитаних). Що також в достатній мірі характеризує проблему нашого суспільства, лише матеріально забезпечені люди можуть взяти та виховання та спільне проживання дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування, хоча можливо вони і не будуть володіти всіма якостями особистості, які необхідні для того, щоб з сироти виховати повноцінну особистість.

Також характеризуючи відповіді можна стверджувати, що наша країна ще не в достатній мірі розвинула інститут прийомної сім’ї, адже відповіді респондентів свідчать, що вони (а загалом напевно і переважна більшість) візьмуть дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування лише тоді коли не зможуть мати власну дитину, а не через те що в них виникнуть якісь почуття, можливо навіть на сучасному етапі деякі прийомні родини створюються і через матеріальну допомогу, яка надається державою, хоча це все і контролюється соціальними службами та іншими організаціями.

Але в першу чергу все ж таки в Україні на законодавчому рівні потрібно допомагати в достатній мірі таким родинам. Також потрібно пропагувати та всіляко рекламувати різні форми опіки та піклування, зокрема і прийомні родини на державному рівні та в регіональних соціальних службах зокрема. Адже характеризуючи відповіді можна стверджувати, що діти не в достатній мірі володіють інформацією про форми опіки та піклування, які існують в Україні, 48 % на яву ніколи не бачили та не чули про прийомну родину в своєму оточенні.

Отже можна стверджувати, що її в майбутньому вони ніколи не створять, а це в свою чергу призводить до того що кількість прийомних родин, які існують на сучасному етапі розвитку суспільства не збільшиться, бо обізнаність населення з даною проблемою досить низька. Що і доводить висунута нами гіпотеза, що необізнаність громадськості щодо прийомних сімей є причиною їх невеликої кількості та незначних звернень до соціальних служб з метою створення прийомних сімей.

Тому соціальним службам та державі якнайшвидше потрібно розробити програми щодо ознайомлення громадськості з прийомними родинами, адже психологи та вчені вже в достатній мірі довели, щоб виховати повноцінного члена суспільства з дитини-сироти, краще за все було б виховувати її в родині, де дитина ознайомиться не лише з соціальними ролями, а й буде задовольняти потребу у психологічному комфорті; розвивати та отримувати духовні цінності та родинні традиції. Повноцінна родина надасть емоційну підтримку, почуття безпеки, цінності та значимості власного «Я», відчуття особистого щастя; передасть дитині моделей сімейних комунікацій та суспільної поведінки.

2.3 Розробка системи консультування опікунської родини на етапі її створення

Одним із найбільш розповсюджених видів послуг, що надають соціальні служби своїм клієнтам є консультативні послуги, тобто надання допомоги клієнту у розв’язанні його проблем через організацію консультативної діяльності соціальних працівників. Потрібно також пам’ятати, консультування прийомної родини на етапі її створення соціальний педагог поєднує з ведення документації та особової справи цієї родини.

Робота з прийомною родиною вимагає від соціального педагога особливої організації професійної консультативної діяльності, яка має ряд своїх особливостей:

. Залучення кандидатів у прийомні батьки. Зміст цього етапу консультативної діяльності передбачає інформаційне ознайомлення громадськості з такою формою опіки та піклування, як прийомна родина. Проводитьсь рекламна компанія, що проводиться за двома напрямками.

Перший напрямок забезпечує формування позитивної громадської думки щодо сімейних форм державної опіки. Він передбачає досягнення таких завдань:

підвищити обізнаність громадськості про інститут прийомної сім’ї як форму державного влаштування дітей, які позбавлені батьківської опіки;

продемонструвати позитивні сторони роботи органів опіки і піклування, центрів соціальних служб для молоді, спеціалізованих соціальних служб.

Другий напрямок спрямований на залучення кандидатів у прийомні батьки і передбачає досягнення таких завдань:

отримати достатньо звернень громадян для набору кандидатів у прийомні батьки;

надати кандидатам на початковому етапі інформацію щодо умов, за яких особи не можуть стати прийомними батьками [61, 94-95].

Зміст рекламних матеріалів має містити інформацію для потенційних кандидатів, зокрема щодо наступних етапів процесу. Особлива увага повинна бути зосереджена на достовірності інформації. Важливо, щоб кандидати з самого початку були обізнаними із завданнями, які стоять перед ними.

При цьому потрібно використовувати різні засоби проведення інформаційної кампанії. В кожному окремому випадку соціальний працівник має самостійно визначитися, які інформаційні матеріали необхідно підготувати і які засоби використовувати для проведення дієвої кампанії. Такими засобами можуть бути:

рекламні оголошення в місцевих незалежних газетах;

реклама на транспорті (автобусах, таксі, поїздах);

афішна кампанія;

реклама на місцевих радіо- та телеканалах;

написання статей, публікацій у інформаційних виданнях;

інформаційні столи на святах та інших суспільних подіях;

усне спілкування, особливо з прийомними батьками;

підготовка реальних прийомних батьків до проведення інформаційних вечорів для їхніх сусідів;

зв’язок з суспільними групами [4, 63-65].

На думку Бевз Г.М., Кузьмінського В.А. найефективнішим засобом проведення інформаційно-рекламної компанії по залученню кандидатів є проведення інформаційних вечорів із залученням прийомних батьків, тобто при консультуванні прийомних батьків щодо процесу створення родини у цьому випадку найкраще використати метод прикладу (показ вчинку інших людей у подібних обставинах).

Після того як буде проведено інформаційно-рекламну кампанію з являться звернення клієнтів по телефону за додатковою інформацією. Телефонна розмова повинна бути короткою і включати лише відповіді на поставлені питання. Якщо абонент зацікавився отриманою інформацією, йому пропонується прийти до Центру соціальних служб або відділу у справах сім’ї та молоді, де він зможе більш детально дізнатися про інститут прийомної сім’ї.

Соціальний працівник, який відповідає на звернення клієнтів, має бути підготовлений до ведення телефонного консультування, вміти налагоджувати контакт з абонентом, а також володіти мистецтвом конструктивного завершення розмови.

Часто люди телефонують лише для того, щоб їх вислухали. Побудувати вірно телефонний діалог соціальному працівнику допоможуть знання мети, завдань та процесу телефонного консультування кандидатів у прийомні батьки. Треба передбачити, що за інформацією звертатиметься велика кількість громадян, які не обов’язково є потенційними прийомними батьками.

Соціальний працівник, який приймає телефонні дзвінки від громадян, має володіти інформацією про порядок створення прийомних сімей і знати функціональні можливості інших органів державної влади і місцевого самоврядування, що турбуються про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для цього важливо мати телефонний довідник з переліком телефонів, які можуть знадобитися в процесі консультування батьків, якщо виникнуть додаткові питання, які соціальний працівник не може досконало висвітлити:

інспектора з охорони дитинства;

відділу соціального захисту населення;

служби у справах неповнолітніх;

відділу у справах сім’ї та молоді державної адміністрації;

громадської приймальні державної адміністрації;

Червоного Хреста;

банків одягу;

притулків тощо.

Особливостями ведення телефонного консультування соціального педагога потенційних батьків ґрунтується на готовності соціального працівника вислухати клієнта і відкритості спілкування. Під час розмови важливо визначити мотивацію абонента, його бачення ситуації, з’ясувати наміри та питання, з яких він/вона звертається.

Соціальному працівникові необхідно не лише надавати інформацію потенційним кандидатам у прийомні батьки, але й від них на цьому етапі отримувати інформацію, яка знадобиться у подальшій роботі, а саме:

поцікавитись звідки отримана інформація про прийомну сім’ю;

чому вона його зацікавила;

зрозуміти як абонент уявляє прийомну сім’ю;

чи знає він/вона про інші форми опіки [26, 137-139].

На завершальній стадії діалогу соціальний працівник бере на себе ініціативу конструктивно завершити розмову. Якщо у результаті діалогу стає зрозуміло, що клієнт не має обмежень щодо можливості створення прийомної сім’ї, соціальний працівник домовляється про зустріч з метою визначення подальшої співпраці. У разі, коли людина не є потенційним кандидатом у прийомні батьки і задає побічні питання, її необхідно переадресувати до спеціаліста, який займається цими проблемами, або ж тактовно та аргументовано відмовити.

Соціальний працівник в ході телефонний консультування щодо створення прийомної сім’ї формує громадську думку про інститут прийомної сім’ї, тому важливо надавати точну і достовірну інформацію. Якщо люди навіть не є потенційними кандидатами у прийомні батьки, у результаті розмови можуть стати нашими однодумцями і сприятимуть розповсюдженню наданої їм інформації.

Але при проведенні телефонного консультування соціальний працівник обов’язково реєструє особисте звернення громадян чи телефонний дзвінок у відповідному журналі. При цьому фіксується основна інформація про клієнта, яка дає можливість у подальшому підтримувати з ним контакти (прізвище, ім’я, по-батькові, вік, соціальний та сімейний стан, кількість дітей в сім’ї, причина звернення, контактний телефон). При зверненні громадян з питань створення прийомних сімей слід пояснювати етапи, які мають пройти кандидати. Важливо пам’ятати, що перше враження про прийомні сім’ї буде сформоване на основі того, що побачать або почують кандидати при зверненні.

Якщо вони потребують більше інформації, ніж вони отримали в результаті інформаційно-рекламної кампанії та звернення, необхідно негайно надіслати їм пакет інформації (протягом 2 тижнів від дня звернення). Кандидати у прийомні батьки мають бути впевнені, що вони отримали вичерпну інформацію та мають достатньо часу подумати перед тим, як написати заяву і стати на облік як потенційні прийомні батьки.

Для стимулювання процесу прийняття рішення кандидатами доцільно періодично надсилати нагадування. Інколи варто відвідувати окремих людей, які чекають інформаційної зустрічі, але не звертаються з проханням про неї.

Творча уява, толерантність і наполегливість обов’язкові умови консультативного процесу на цьому етапі набору кандидатів у прийомні батьки. Різні люди потребують різних підходів, тому необхідно випробувати декілька з них і визначити, що працює краще.

Після проведення рекламно-інформаційної кампанії, з метою зацікавлення потенційних прийомних батьків спеціалізованими соціальними службами супроводу сімейних форм опіки доцільно проводити інформаційні-консультативні зустрічі. Такі зустрічі допомагають батькам прийняти зважене рішення. Дуже важливо, щоб інформація про прийомну сім’ю як сімейну форму державної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надавалася дозовано та правдиво. На інформаційно-консультативних зустрічах, тобто при проведенні повторно консультування, якщо у потенційних прийомних батьків виникли додаткові питання надається повторно загальна інформація:

про існуючу в державі систему опіки і піклування для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

відмінність прийомної сім’ї від інших форм державної опіки (наприклад, усиновлення);

принципи функціонування й основні етапи створення прийомних сімей;

важливість соціального супроводу та співпраці із соціальним працівником;

необхідність спеціальної підготовки кандидатів у прийомні батьки [60, 56-60].

Важливою також на цьому етапі консультативної діяльності надати інформацію про фінансове забезпечення утримання вихованців прийомних сімей і звітування за використані кошти. На таких зустрічах також надається інформація про обмеження щодо створення прийомної сім’ї (наприклад, за станом здоров’я) тощо.

. Перша зустріч з претендентами у прийомні батьки є початком процесу оцінки потенційних прийомних батьків за результатами звернень громадян і виконується соціальним працівником. Перший етап оцінки відбувається у формі інтерв’ю, тобто соціальний працівник повторно надає інформацію про прийомну родину, але при цьому обов’язково повинен отримати необхідну інформацію про майбутніх батьків дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування.

Для того, щоб розмова при першій зустрічі з кандидатом була продуктивною, важливо створити довірливі стосунки. Сором’язливим слід дати можливість придивитися, освоїтися, збудженим - заспокоїтися, занепокоєним - підбадьоритися.

Під час першого інтерв’ю соціальний працівник задає запитання до кандидата у прийомні батьки (додаток Д), щоб отримати інформацію для подальшої оцінки. У свою чергу важливо, щоб і клієнт отримав чіткі відповіді на поставлені ним запитання та мав інформацію для подальших роздумів щодо висловленого ним бажання взяти на виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківської опіки. Зустріч не повинна бути тривалою. По закінченні розмови доцільно запропонувати клієнту друковану інформацію про особливості функціонування прийомної сім’ї як державної форми опіки над дітьми із контактними телефонами відповідальних осіб.

Первинна оцінка дає змогу відсіяти осіб, які шукають будь-яку роботу або навіть вигоду. Особам, які хочуть отримати «власну» дитину, слід порекомендувати усиновити дитину і з цією метою звернутися до органів опіки та піклування районних держадміністрацій та міськвиконкомів.

Зустріч з кандидатом у прийомні батьки слід завершувати пропозицією обміркувати отриману інформацію і, у випадку позитивного рішення, знову прийти до служби. Для прийняття цього рішення клієнту надається місяць. На наступну зустріч соціальний працівник запрошує подружню пару.

За підсумками першої зустрічі кандидат у прийомні батьки заповнює загальну анкету (додаток З).

. Друга зустріч з кандидатами у прийомні батьки спрямована на поглиблення знань клієнтів щодо специфіки функціонування прийомної сім’ї (додаток Д). Вона орієнтує їх на з’ясування реальних можливостей родини виховувати нерідну дитину (дітей). Під час проведення консультування на цьому етапі потрібно повідомити батьків про можливі наслідки виховання дітей в інтернатних закладах, про труднощі в розвитку таких дітей. Соціальному працівнику важливо підвести батьків до усвідомлення тих труднощів, які їх очікують при виконанні обов’язків прийомних батьків при цьому найкраще використати інструктування і по можливості перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів на яких яскраво показано ті труднощі з якими можуть зіткнутися батьки.

Також під час консультування на цьому етапі клієнтів коротко ознайомлюють з особливостями підготовки кандидатів до прийомного батьківства, визначають напрямки подальшої співпраці, інформують про перелік документів, необхідних для юридичного оформлення прийомної сім’ї, сутність та принципи соціального супроводу прийомної сім’ї. На зустрічі акцентується увага на необхідності співпраці з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. Кандидатів у прийомні батьки повідомляють, що вся надана ними інформація при консультуванні обов’язково перевірятиметься з урахуванням умов конфіденційності (права на приватне життя, не розголошення окремих даних).

Під час розмови необхідно звернути увагу на важливість інформування всіх членів сім’ї стосовно наміру батьків взяти на виховання дитину-сироту та прийняття спільного для всіх членів родини рішення про створення прийомної родини.

Соціальному працівнику обов’язково під час консультування на цьому етапі слід з’ясувати погляди кандидатів на прийомну дитину, яку вони бажають прийняти у свою сім’ю (її стать, вік, особливості тощо), обговорити наявні в родині можливості та ресурси для забезпечення нормального розвитку прийомної дитини та її соціалізації. Важливо підкреслити необхідність підтримки зв’язків прийомної дитини з біологічними родичами.

Не потрібно прискорювати рішення кандидатів про створення прийомної сім’ї поки вони не пройдуть тренінг і не буде перевірена надана інформація. На завершення розмови кандидатам у прийомні батьки пропонується заповнити спеціальну анкету кандидата у прийомні батьки (додаток З). Анкета має бути заповнена окремо чоловіком і дружиною. Кандидатам у прийомні батьки слід також порекомендувати обговорити у сімейному колі отриману під час другої зустрічі інформацію. Виконання цього завдання пропонується здійснити протягом місяця. Цей термін надається кандидатам у прийомні батьки для того, щоб спільно з іншими членами сім’ї прийняти зважене рішення про створення прийомної сім’ї, ще раз узгодити його зі всіма членами родини.

За результатами другої співбесіди, після наступного додаткового обговорення намірів створення прийомної сім’ї, кандидати пишуть заяву про взяття на облік подружжя як кандидатів у прийомні батьки на ім’я керівника соціальної служби соціального супроводу прийомних сімей.

Інформація, яку повинен отримати соціальний працівник під час консультування на другій зустрічі з кандидатом на створення прийомної сім’ї:

підтвердження рішення взяти дитину на виховання;

ставлення всіх членів родини та знайомих до рішення взяти дитину;

сприйняття необхідності співпрацювати з соціальним працівником;

сприйняття необхідності підтримувати зв’язки з біологічними родичами дитини;

проведення вільного часу, інтереси та захоплення [4, 28-31].

. Після зустрічі, якщо кандидати не змінили думку, соціальний працівник відвідує родину дома, при цьому, якщо судити про форму консультування то воно виїзне та групове (тобто проводиться одночасно з усією родиною). На даному етапі консультування потрібно не лише надавати інформацію клієнтам, а обов’язково отримати дані про сім’ю. Перший візит соціального працівника до помешкання родини кандидатів у прийомні батьки має відбутися якомога раніше. Якщо стан помешкання і навколишнє середовище не задовольняє вимогам влаштування прийомних дітей, роботу щодо подальшої оцінки слід припинити, але контакти не переривати. У випадку поліпшення умов проживання кандидат може звернутися знову і тоді роботу слід продовжити.

Основні позиції, на які необхідно звернути увагу при зборі інформації про кандидатів під час консультування:

умови життя сім’ї;

наявність місця в квартирі для поселення прийомної дитини (місце для ліжка дитини, розміщення особистих речей, стола);

територіальна доступність школи/дитсадка, медичної установи, транспорту та інших зручностей;

демонстрація членами сім’ї можливостей для влаштування дитини;

сімейні стосунки подружжя, між дітьми і батьками,

стосунки членів сім’ї із старшими дітьми, які проживають окремо [5, 71-73]. Для цього доцільно зустрітися із ними або зателефонувати і попросити прокоментували бажання своїх батьків взяти на виховання прийомних дітей. Якщо дорослі діти продовжують жити разом з батьками, ситуацію слід додатково вивчити.

Особливо важливим питанням, на що звертається увага під час візиту, є сімейні взаємостосунки, цінності членів сім’ї, сімейні реліквії та відношення до них. Ставлення батьків до проявів зрілості дітей і особливо питань сексуальності. Соціальному працівнику слід детально обговорити ці питання з кандидатами.

По завершенні візиту складається акт обстеження житлових умов сім’ї. За результатами відвідування соціальний працівник готує звіт та складає акт житлово-побутових умов для з’ясування можливостей прийомних батьків задовольнити матеріальні потреби дитини і забезпечити сприятливе середовище для їх повноцінного розвитку.

. Консультуючи прийомну родину соціальний працівник співпрацює з іншими спеціалістами, зокрема психологом. Про зустріч кандидатів з психологом домовляється соціальний працівник. Мета співбесіди - допомогти клієнтам прийняти усвідомлене рішення. Для кандидатів у прийомні батьки консультування психолога - це етап усвідомлення своїх намірів та порівняння їх із наявними можливостями. Особи, які хочуть стати прийомними батьками, мають реально оцінювати свій потенціал, щоб бути здатними надати прийомній дитині допомогу відповідно до її актуального стану і розвитку.

Основними завданнями психолога під час співбесіди є:

зрозуміти мотиваційні чинники кандидатів у прийомні батьки створити прийомну сім’ю;

допомогти потенційним прийомним батькам усвідомити причини, що спонукають їх взяти на виховання нерідну дитину;

встановити ймовірність ризику насилля над дитиною;

оцінити здатність претендентів забезпечити захист прийомної дитини;

встановити рівень відкритості/замкнутості сімейної системи претендентів у прийомні батьки;

виявити показники здорового функціонування сім’ї (здатність сім’ї вирішувати складні життєві ситуації без порушення цілісності), її мобільність;

обговорити показники стабільності шлюбу претендентів;

прояснити стиль виховання, що практикується сім’єю при вихованні дітей;

виявити мережу, що підтримує подружжя;

з’ясувати ставлення членів сім’ї до захворювань [54, 79-82].

Отримана інформація під час зустрічі детально обговорюється з кандидатами і є предметом для подальшого аналізу готовності кандидатів створити прийомну сім’ю без упереджень і проекцій із свого минулого. Психологічна оцінка спрямована на допомогу потенційним прийомним батькам в усвідомленні власних намірів та реальних можливостей надання турботи прийомній дитині.

Крім цього соціальний працівник повинен познайомитися з рекомендувачами. Це можуть бути люди, які знають кандидатів не менше п’яти років, близькі до сім’ї і згодні надати інформацію про неї. Кандидати у прийомні батьки надають соціальному працівнику контактний телефон, адресу, прізвища рекомендувачів. Соціальний працівник домовляється з рекомендувачами про зустріч. Під час консультативної бесіди слід з’ясувати деякі питання (додаток І). Бесіда з рекомендувачами не повинна носити характер допиту, а сприяти довірливій та щирій співпраці людей.

Обов’язковим завданням при консультуванні і створенні прийомної родини є перевірка достовірності інформації. Соціальний працівник, який перевірятиме інформацію повинен розуміти, що відбувається втручання у приватне життя родини і діяти відповідно до чинного законодавства.

Основне правило - дотримання конфіденційності!

Джерела отримання інформації, яка необхідна соціальному працівникові для продовження справи про прийомну родину:

освітні заклади, де навчаються діти;

друзі і знайомі;

дільничний міліціонер;

медичні працівники.

Детальну перевірку інформації доцільно проводити лише у тому разі, якщо у соціального працівника виникають сумніви щодо достовірності інформації, наданої кандидатами.

В ситуації необхідності проведення детальної перевірки необхідно визначити:

найважливіші питання, що потребують уточнення;

повноваження перевіряючих;

потребу у залученні інших фахівців [26, 138-140].

Після того як всі відомості та інформація під час консультативної діяльності була отримана кандидатами у прийомні батьки та соціальним педагогом створюється комісія фахівців з питань сімейних форм опіки на засіданні, якої вирішується чи створювати родину чи ні. До її складу входять фахівці різних спеціальностей: соціальні працівники супроводу прийомних сімей та прийомних дітей, психолог, представники служби у справах неповнолітніх, охорони здоров’я, освіти, незалежні експерти інших напрямків за потребою.

На розгляд Комісії фахівців з питань сімейних форм опіки виносяться такі питання:

встановлення доцільності продовження роботи з кандидатами та їх направлення на тренінг;

надання направлення на безкоштовне медичне обстеження;

надання висновку опікунській раді про можливість створення прийомної сім’ї;

проведення взаємного добору дітей та прийомних сімей;

схвалення оцінки та перегляд питань опіки прийомних дітей в прийомній сім’ї [58, 66-69].

Консультування прийомної родини - це специфічний вид діяльності, що передбачає роботу як з батьками так і з дітьми, тому соціальний працівник повинен налагоджувати співпрацю з усіма установами, закладами та службами району, які можуть надати достовірну інформацію про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Така співпраця забезпечує оперативність виявлення та своєчасність надання цільової допомоги.

Виявлення дітей-кандидатів у прийомну сім’ю є одним з напрямків роботи соціальної служби, що займається питаннями консультування та підготовки до створення прийомних сімей і їх соціального супроводу.

Діти позбавлені батьківського піклування можуть перебувати:

у лікарнях;

будинках дитини;

притулках;

інтернатних закладах та дитячих будинках для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

дитячих будинках змішаного типу;

власних біологічних сім’ях, умови виховання в яких не сприяють повноцінному розвитку дитини (асоціальні сім’ї);

на вулиці (діти вулиці).

При виявленні інформації про дитину, яка потребує державної опіки, соціальний працівник заповнює картку, яка містить первинну інформацію про дитину, що дозволяє визначити статус дитини та вид допомоги, якої вона потребує.

При заповненні картки слід з’ясувати:

. Первинний облік дітей, позбавлених батьківського піклування. Це означає виявити територіально-адміністративне походження дитини за місцем останньої реєстрації біологічних батьків.

. Причину бездоглядності або неможливості подальшого перебування дитини у біологічній сім’ї чи родичів [15, 81-84].

Питання про влаштування дитини у прийомну сім’ю як форму державної опіки узгоджується з органами опіки та піклування районної державної адміністрації (міськвиконкому). При з’ясуванні можливості влаштування до прийомної сім’ї, соціальний працівник проводить оцінку стану розвитку дитини, яка потребує влаштування.

Перебування дітей у складних умовах, нехтування їхніми потребами протягом тривалого часу створює загрозу для їх розвитку й адаптації у прийомних сім’ях. Досвід проживання дітей у важких життєвих умовах зовнішньо може не проявлятися, проте слід пам’ятати про його можливі негативні наслідки.

Для кожної дитини, яка влаштовується у прийомну сім’ю, існують чинники ризику, що ускладнюють її адаптацію до нових умов життя. Умовно їх можна поділити на дві групи: група - чинники, що пов’язані з біологічною сім’єю прийомної дитини та умовами її попереднього проживання;

П група - чинники, пов’язані з особливостями психічного розвитку самої дитини, отриманими внаслідок втрати опіки з боку біологічних батьків.

Кількість балів по першій та другій групі чинників, як правило, не збігається. Це свідчить, що одні і ті самі об’єктивні чинники мають різний патологічний вплив на дітей і тим самим потребують різних корекційних впливів.

Опираючись на встановлені ризики дитини, соціальний працівник визначає ресурси, якими повинні володіти прийомні батьки. Ресурси прийомної сім’ї - це запаси, засоби, можливості, які будуть задіяні з приходом до неї прийомної дитини. Це означає, що прийомна сім’я повинна мати такі характеристики, які б уможливлювали позитивне вирішення питань щодо кожного встановленого ризику дитини. Ресурс прийомної сім’ї поділяється на три основні складові: матеріальний, соціальний, психологічний [35, 49-52].

Підготовка дитини є необхідним етапом процесу консультування при влаштуванні у прийомну сім’ю. Існують такі рівні підготовки дитини:

мотиваційний;

емоційний;

когнітивний;

поведінковий [46, 39-42].

Підготовча робота з дитиною, яка влаштовується у прийомну сім’ю, проводиться на всіх рівнях. Інтенсивність роботи на тому чи іншому рівні залежить від віку дитини. Чим молодша дитина, тим більше значення має емоційний рівень підготовки. Якщо дитина старшого віку, на передній план виступає когнітивний рівень (обміркування та судження про ситуацію, що склалася).

Наприклад, робота з мотиваційною складовою передбачає консультації у психолога з дітьми про їхні майбутні очікування. Ефективним засобом роботи на цьому рівні є оформлення альбому (тобто під час консультування використовується метод творчої робити, щоб емоційно розташувати дитину до майбутньої родини), у якому дитина «розповідає» про себе та майбутню сім’ю у малюнках, фотокартках або в інший спосіб.

Альбом про себе можуть готувати діти старше 3-х років. Він складається переважно з малюнків, хоча за бажанням дитини можна зробити ліпку, аплікацію або записати розповідь. Залежно від віку дитини, її психічного стану зміст альбому буде різний. Дитині можна запропонувати (але ні в якому разі не нав’язувати думку соціального педагога, який працює з дитиною) тематику малюнків. Наприклад, «Моя сім’я», «Моя мрія», «Улюблена іграшка», «Як я житиму у прийомній сім’ї», «Моя прийомна сім’я» тощо [4, 34-35].

Так як консультування дітей має свої особливості, тому поведінковий рівень підготовки передбачає використання ігор для відображення звичної поведінки дитини та моделювання нової. У ранньому віці (від 1 до 3 років) при підготовці дитини доцільно використовувати мову казок та символічного опису ситуації.

Робота та консультування на когнітивному рівні спрямована на відображення історії життя дитини, щоб допомогти їй зрозуміти минуле та сучасне. Інтенсивність роботи на цьому рівні особливо важлива для дітей підліткового віку. За допомогою цих та інші методів дитина звикає до того, що у неї з’явиться сім’я. Це дозволяє попередити небажані випадки під час перебування у прийомній сім’ї (втечі з сім’ї, невротизації стосунків тощо).

Організація знайомства дитини і прийомних батьків є одним з важливих компонентів роботи соціального педагога. Рішення про проведення першої зустрічі прийомних батьків з дитиною приймається після проведення взаємного добору.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім’ю - наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться.

Завданням соціального працівника є виявлення таких сумнівів з метою їх обговорення з прийомними батьками та прийняття рішення взяти на виховання цю конкретну дитину. Краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них.

Організація знайомства та входження дитини в сім’ю має певні принципи та правила. Термін від першого знайомства прийомних батьків з дитиною до повного її входження у сім’ю може тривати від двох тижнів до одного місяця. Контакт батьків з дитиною налагоджується ненав’язливо, поступово.

Провести першу зустріч дитини і прийомних батьків допоможе альбом, підготовлений дитиною на попередньому етапі. Першу зустріч слід організувати у невеликому приміщенні у звичному для дитини місці. Зустріч має тривати не більше 20 хвилин. Якщо вік дитини не більше 3-4 років, то прийомні батьки частіше за все не ініціюють спілкування, ведуть себе пасивно, спостерігають за поведінкою дитини, намагаються її відчути.

З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування). Сигналом до завершення зустрічі є настання втоми у дитини.

Процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час. Батькам не слід приносити на зустрічі іграшки чи дорогі подарунки. Важливо, щоб батьки давали більше простору для ініціативи дитини. Найважливіше при організації і проведенні зустрічей, щоб між дитиною і прийомними батьками встановився контакт і взаєморозуміння без будь-яких допоміжних матеріальних засобів.

Після кількох зустрічей можна організувати спільну прогулянку прийомних батьків і дитини по звичній для неї території. Наступний крок - відвідування дитиною місця проживання прийомних батьків. При першому візиті важливо не перевантажувати дитину надмірною кількістю знайомств, а тому доцільно, щоб у помешканні були присутні лише члени сім’ї.

Останній етап перед переходом дитини у сім’ю є її прощання з попереднім місцем проживання. Дитина разом з соціальним працівником збирає свої іграшки й речі. Для процедури прощання дитині має бути відведено достатньо часу. Тому не варто підганяти дитину, а надати їй можливість завершити всі свої справи і висловити почуття до людей, яких залишає. Прийомні батьки разом з дитиною від’їжджають до нового помешкання.

Роль соціальних працівників в організації знайомства прийомних батьків з дитиною є визначальна. Соціальні працівники з питань супроводу прийомної дитини й прийомної сім’ї працюють у команді, узгоджуючи свої дії, а саме:

допомагають дитині скласти альбом про себе і своє життя;

допомагають батькам разом з біологічними дітьми скласти альбом про їхню сім’ю, звички, сімейні традиції тощо;

проводять зустрічі прийомних батьків з дитиною;

виявляють емоційні прояви й реакції дитини та прийомних батьків у процесі знайомства;

складають та узгоджують з батьками план переходу дитини у прийомну сім’ю;

надають психологічну підтримку прийомним батькам під час знайомства та налагодження контактів з дитиною, а також обговорюють особливості процесу знайомства [54, 78-81].

Але крім цього потрібно підготувати і рідних дітей до влаштування прийомної дитини. Підготувати рідних дітей до нової сімейної ситуації можуть самі батьки. Вони мають пояснити рідним дітям, які зміни відбудуться, коли у їхню сім’ю буде влаштована прийомна дитина. До цього процесу залучається й соціальний працівник.

Важливим елементом підготовки дітей до влаштування у їхню сім’ю прийомної дитини є створення альбому про свою сім’ю. У ньому діти відображають свої сподівання щодо прийомної дитини, розповідають про себе і свої інтереси тощо.

Якщо прийомну дитину планується поселити в одній кімнаті з кимсь із біологічних дітей, то корисно, щоб біологічна дитина сама упорядкувала місце для прийомної дитини, підготувала речі для неї. Це сприятиме встановленню контакту й відкритості стосунків між ними. Якщо біологічні діти задають запитання про прийомну сім’ю чи дитину, неодмінно необхідно задовольнити їхню цікавість. Дітям слід заздалегідь надавати вичерпну інформацію, враховуючи їхній вік та особливості. Потрібно зробити все, щоб прихід прийомної дитини був очікуваний.

Несподівана поява прийомної дитини може налякати біологічних дітей і викликати неприязнь. Дітям потрібно пояснити, що прихід прийомної дитини може зменшити увагу батьків до них, але не батьківську любов. Батьки повинні навчитися підтверджувати турботливе ставлення до рідних дітей своєю поведінкою.

Тому соціальному працівнику потрібно пам’ятати, що консультування прийомної сім'ї на етапі її створення - це складний та багатогранний процес, який вимагає залучення особистісних та професійних якостей особистості та обов’язково робота з іншими спеціалістами при вирішенні різноманітних питань. Передбачає при цьому використання всіх форм консультування таких як групове та індивідуальне, безпосереднє та опосередковане, а за мірою допомоги надається інформація, рекомендації, поради та інше.

При наданні консультативних послуг соціальний педагог працює як з батьками так і з дітьми використовуючи при цьому різноманітні методи та прийоми роботи, щоб залучити до співпраці клієнтів.

2.4 Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо консультативної роботи з прийомними сім’ями в умовах Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

Соціальному працівнику потрібно пам’ятати, що консультування сім’ї - це процес, тривалий за часом, має етапи; мету для кожного з учасників, способи (методи) і форму взаємодії, засоби та умови успішного здійснення. Все це дозволяє визначити соціально-педагогічне консультування прийомної сім'ї як взаємодію у спілкуванні соціального педагога і родини, спрямовану на допомогу сім'ї в реалізації її прав та прав членів сім'ї в родині.

Консультування прийомних сімей - це спеціально організована безпосередня взаємодія в процесі спілкування соціального працівника та прийомних батьків чи вихованця, за допомогою якого у клієнта можуть бути активовані додаткові психологічні здібності заради пошуку нових можливостей виходу із тяжкої життєвої ситуації.

На етапі надання консультації важливим аспектом є не лише надання потрібної інформації, але й отримання потрібної інформації від кандидатів у прийомні батьки, тому соціальний працівник не лише консультує родину, але й веде її особову справа на основі, якої буде прийняте рішення чи можна цій сім'ї давати прийомну дитину. Але також потрібно під час консультативної діяльності були встановлені теплі взаємовідносин між працівником та клієнтом. Головним завдання консультативної діяльності - допомога прийомним сім’ям у вирішенні чи прийнятті того чи іншого рішення по подоланню особистих, міжособистісних та інформаційних проблем, які стали причиною звернення до служби.

При проведенні консультування опікунської родини соціальному педагогу потрібно досконало володіти та знати методи консультування. На основі загальних основ педагогіки та менеджменту соціальної роботи можна виділити такі методи консультування сім’ї, які може використати соціальний працівник у своїй роботі: регламентування, нормування, інструктування, приклад, наслідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій; експертні оцінки; рольова гра; написання сценарію рішення проблеми сім'ї.

На основі особливостей процесу консультування прийомної родини можна говорити про його форми, які можуть використовуватися: за місцем проведення: виїзне, стаціонарне, пересувне; за кількістю учасників: групове, індивідуальне, масове; за способами взаємодії: безпосереднє, опосередковане; за часом: тривале, одноразове; за мірою допомоги: надання потрібної інформації, спільний аналіз проблеми, надання порад, рекомендацій, робота за контрактом.

Також потрібно пам’ятати, що консультування прийомної родини може здійснюватися структурно: з усією родиною одразу - метою такого збору людей є вислухати як посередник без конфліктів всіх членів родини і водночас дати їм змогу висловити свої образи і потреби без значних емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з’ясувати ставлення всіх членів сім’ї до конфлікту і до проблеми; консультування може бути індивідуальним по черзі з кожним членом родини, які не бачать і не чують один одного. Це допомагає з’ясувати особливості кожного члена сім’ї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі.

Для того, щоб визначити ставлення суспільства до прийомної родини, я вирішила провести опитування в загальноосвітній школі, щоб виявити думку школярів по відношенню до таких родин. В результаті чого було отримано негативні результати, що свідчать пронеобізнаність громадськості щодо прийомних сімей і це є причиною їх невеликої кількості та незначних звернень до соціальних служб з метою створення.

Робота з прийомною родиною вимагає від соціального педагога особливої організації професійної консультативної діяльності, яка має ряд своїх особливостей: залучення кандидатів у прийомні батьки, що передбачає інформаційне ознайомлення громадськості з такою формою опіки та піклування, як прийомна родина; перша зустріч з претендентами у прийомні батьки є початком процесу оцінки потенційних прийомних батьків за результатами звернень громадян; друга зустріч з кандидатами у прийомні батьки спрямована на поглиблення знань клієнтів щодо специфіки функціонування прийомної сім’ї, вона орієнтує їх на з’ясування реальних можливостей родини виховувати нерідну дитину (дітей).

Перший візит соціального працівника до помешкання родини кандидатів у прийомні батьки має відбутися якомога раніше, якщо стан помешкання і навколишнє середовище не задовольняє вимогам влаштування прийомних дітей, роботу щодо подальшої оцінки слід припинити, але контакти не переривати. Консультуючи прийомну родину соціальний працівник співпрацює з іншими спеціалістами, зокрема психологом. Мета співбесіди - допомогти клієнтам прийняти усвідомлене рішення. Для кандидатів у прийомні батьки бесіда з психологом - це етап усвідомлення своїх намірів та порівняння їх із наявними можливостями. Особи, які хочуть стати прийомними батьками, мають реально оцінювати свій потенціал, щоб бути здатними надати прийомній дитині допомогу відповідно до її актуального стану і розвитку.

Крім цього соціальний працівник повинен познайомитися з рекомендувачами. Це можуть бути люди, які знають кандидатів не менше п’яти років, близькі до сім’ї і згодні надати інформацію про неї. Після того як всі відомості та інформація була отримана кандидатами у прийомні батьки та соціальним педагогом створюється комісія фахівців з питань сімейних форм опіки на засіданні, якої вирішується чи створювати родину чи ні.

Важливою складовою консультування прийомної родини на етапі її створення є робота соціального педагога з дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, що вимагає особливих методів та прийомів побудови своєї інформаційної роботи.

Отже при роботі соціального педагога з прийомною родиною, слід враховувати всі особливості консультативної діяльності. Адже це складний і доволі тривалий процес, який вимагає від соціального працівника співпраці з різними людьми, знання їх психологічних особливостей, зусиль, витримки та наполегливості під час роботи.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства потрібно пам’ятати, що система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас прийомні сім’ї як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Україні, які частково були загублені. Тепер ці традиції поступово починають відновлюватися.

Потрібно пам’ятати, що родина для кожної людини, особливо дитини - невичерпне джерело любові, підтримки та відповідальності. Здорова, міцна сім’я - запорука стабільності і розвитку кожного суспільства, кожної держави та громади. Соціальні служби почали займатися вивченням проблеми прийомної родини з здобуттям незалежності України в 1991 р. На сьогодні багато дослідників займалися і займаються розробкою програм консультування сімей з метою виховання дітей (Крупська, З.Г. Зайцева, В.Г. Постовий, І.П. Підласий, А.М. Холман, Д. Строган, С.Харві); дітей з правил і норм поведінки в сім’ї (Д.С. Шарфф, А.С. Макаренко, О.В. Сухомлинський та ін.); подружжя з приводу сімейних конфліктів (В. Сатір, Ф.К. Думко, Е. Берн, Н. Акерман, Б. Дейтс, Р.С. Шахтер, П. Редфорд). Вивченням особливостей роботи з прийомними сім’ями займалися такі вчені: Бевз Г.М., Кузьмінський В.А., Нескучаєва О.А., Дорошенко О., Ейдеміллєр В., Пеша І.В., Тасурова Л.І., Юратович М., Бейлес Л.

При проведенні консультативної роботи потрібно пам’ятати, що прийомними батьками стануть не всі, а лише ті, мотивація яких буде відповідати потребам дітей, а їх компетенція - сприятиме цьому. Проте, кожний із тих хто висловив бажання допомагати дітям, може знайти в собі місце в цьому процесі. Потрібно лише «не зачиняти двері» після того, як буде прийняте рішення.

Батьки також при цьому повинні володіти рядом психологічних особистісних характеристик, щоб успішно виконують функції замісної опіки, яка допоможе їм подолати непідвласні багатьом людям ситуації спілкування з дітьми, це такі як реальність, надійність, чесність, відповідальність, гнучкість, відкритість та обов’язково емпатійність і співпереживання. Адже без цих якостей особистості прийомні батьки не зможуть виховати повноцінного члена суспільства.

Родині потрібно знати, що їм на виховання дадуть дитину, яка має свої специфічні особливості як у психічному (затримка психічного розвитку; розумова відсталість; порушення емоційно-вольової сфери; порушення мови та мовлення), фізичному (недуга, слабкість; втрата чи аномалія функції чи елементів структури, що утруднює якусь діяльність; обмежена можливість чи втрата здатності внаслідок дефекту виконувати діяльність, яка вважається нормальною; недієздатність), соціальному (хімічна залежність (алкогольна, наркотична); відсутність належних умов для соціального розвитку (бездоглядність, безпритульність, бродяжництво, проституція, правопорушення)) так і педагогічному (відсутність освіти) розвитку.

Крім цього і батьки, і діти повинні володіти знаннями про свої права та обов’язки, які вони повинні обопільно виконувати дотримуючись нормативно-правових документів, які існують в Україні. За дотриманням даних вимог спостерігає як соціальна служба так районна держадміністрація, тому опікунські родини повинні усвідомлювати, що їх життя стане відкритим для громадськості. Також при можливості вони почнуть взаємодіяти з біологічними родичами дитини, позбавленої батьківського піклування, що розширить їх зв’язки з оточуючими.

На етапі надання консультації важливим аспектом є не лише надання потрібної інформації, але й отримання потрібних відомостей від клієнтів, та обов’язково встановлення теплих взаємовідносин між працівником та кандидатами. Головним завдання консультативної діяльності - допомога прийомним сім’ям у вирішенні чи прийнятті того чи іншого рішення по подоланню особистих, міжособистісних та інформаційних проблем чи суперечностей, які стали причиною виникнення труднощів в результаті, чого вони звернення до соціальної служби.

Під час консультування соціальний працівник повинен використовувати такі методи роботи: регламентування, нормування, інструктування, приклад, наслідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій; експертні оцінки; рольова гра; написання сценарію рішення проблеми сім'ї.

Це однією особливістю консультування прийомної родини є те, що воно може здійснюватися структурно: з усією родиною одразу - метою такого збору людей є вислухати як посередник без конфліктів всіх членів родини і водночас дати їм змогу висловити свої образи і потреби без значних емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з’ясувати ставлення всіх членів сім'ї до конфлікту і до проблеми; консультування може бути індивідуальним по черзі з кожним членом родини, які не бачать і не чують один одного. Це допомагає з’ясувати особливості кожного члена сім'ї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі.

Під час дослідження в загальноосвітній школі було виявлено, що респонденти позитивно ставляться до прийомних родин, хоча дуже погано володіють знаннями про них не розрізняють форм опіки та піклування, які існують зараз в Україні. Особисто взяли б дитину лише тоді, коли не могли б мати власну або були б добре матеріально забезпечені. На перше діти в більшості випадків вони все ж таки ставили с матеріальні цінності.

З боку держави потрібна допомога як матеріальна так і моральна допомога. Всі респонденти побажали всього найкращого батькам, міцного здоров’я, успіху у нелегкій справі, щоб вони любили та цінували дітей, допомогли їм вирости хорошими людьми, які принесуть користь нашій державі. Зичили терпіння у нелегкій справі, адже не кожен з може взяти в свою родину чужу дитину, яку потрібно виховувати як рідну.

Отже в ході проведення опитування було доведено гіпотезу, що необізнаність громадян, недостатній матеріальний рівень та їх неготовність до відповідальності є результатом того що до соціальних служб з метою створення звертається невелика кількості родин з метою створення прийомної сім'ї.

Але потрібно пам’ятати, що робота з прийомною родиною вимагає від соціального педагога особливої організації професійної консультативної діяльності, яка має ряд своїх особливостей: залучення кандидатів у прийомні батьки (на цьому етапі роботи соціальний працівник використовує як безпосереднє так і опосередковане (телефонне) консультування одного з кандидатів у прийомні батьки); перша зустріч з претендентами у прийомні батьки (консультуючи на цьому етапі доцільно використати приклад, тобто залучити до співпраці досвідчених опікунських родин, які пояснять всі аспекти функціонування прийомної родини з середини); друга зустріч з кандидатами у прийомні батьки; перший візит соціального працівника до помешкання родини кандидатів (вимагає в більшій мірі збір інформації про клієнтів, умови життя, взаємостосунки в родини; при цьому використовується виїзне консультування, яке передбачає безпосередню взаємодію не лише з батьками, але й з їх біологічними дітьми та іншими родичами).

Консультуючи прийомну родину соціальний працівник повинен співпрацювати з іншими спеціалістами, зокрема психологом, який також консультує кандидатів у прийомні батьки, що ті прийняли виважене рішення. Мета співбесіди - допомогти клієнтам зрозуміти та усвідомити, які труднощі їх чекають при вихованні чужої дитини, якими психолого-педагогічними якостями вони повинні володіти, щоб впоратися з дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування. Особи, які хочуть стати прийомними батьками, мають реально оцінювати свій потенціал, щоб бути здатними надати прийомній дитині допомогу відповідно до її актуального стану і розвитку, який не завжди відповідає бажанням батьків.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім’ю - наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться.

Якщо ж емоційний зв'язок присутній потрібно враховувати, що процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час. Батькам не слід приносити на зустрічі іграшки чи дорогі подарунки. Важливо, щоб батьки давали більше простору для ініціативи дитини. Найважливіше при організації і проведенні зустрічей, щоб між дитиною і прийомними батьками встановився контакт і взаєморозуміння без будь-яких допоміжних матеріальних засобів.

Тому соціальному педагогу потрібно пам’ятати, що консультування прийомної сім’ї - це складний та багатогранний процес, який передбачає використання всіх форм та методів консультування. При наданні своїх специфічних консультативних послуг соціальний працівник працює як з батьками так і з дітьми використовуючи при цьому різноманітні методи та прийоми роботи, щоб вміло та ефективно виконати свої функції.

Таким чином соціальний педагог при роботі з прийомними сім’ями повинен бути достатньо обізнаний не лише з видами, формами та методами консультування, а й досконало володіти знаннями про психологічні особливості прийомних батьків та дітей-сиріт, щоб правильно побудувати консультативний процес. Використовуючи при цьому індивідуальний підхід до кожної родини, яка до нього звертається за допомогою.

Що і доводить висунута нами гіпотеза, щонеобізнаність громадськості щодо прийомних сімей є причиною їх невеликої кількості та незначних звернень до соціальних служб з метою створення прийомних сімей.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.    Алберти Р. Эммос М. Самоутверждающее поведение. Распрямись! Выскажись! Возрази! / пер. с англ. СПб «Академический проект», 1998. -190 с.

2.       Асанова Н.К. Психосоциальное развитие младенцев и детей, воспитывающихся в учреждениях: Метод.пособие /под ред. Н. К. Асановой. - М.: Ин-т детской психотерапии и психоанализа, 1997. - 32 с.

.        Бадьора С. Теорія і практика опікунства. - Івано-Франківськ, 2000. - 252 с.

.        Бевз Г.М. Прийомні сім’ї (оцінка створення, функціонування та розвитку). - К.: Главник, 2006. - 112 с.

.        Бевз Г.М. Сім’ї заміщувальної опіки: соціально-психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. - К. Міленіум, 2005. -вип. 9 (12). -115 с.

.        Бевз Г.М., Пеша І.В. Дитина в прийомній сім’ї: нотатки психолога. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, Агентство «Україна», 2001. - 101 с.

.        Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Логос, 2003. - 134 с.

.        Большаямедицинскаяэнциклопедия / Гл. ред. акад. А. Н. Бакулев. 2-е изд. - М.: Большая сов. энцикл., 1958. - Т. 8. - 1184 с.

.        Виноградова-Бондаренко В.Є. Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х років ХХ століття: Дис. канд. пед. Наук: 13.00.01 - К., 2001. - 221 с.

.        Волинець Л.С., Говорун Т.В., Пеша І.В., Бевз Г.М., Юрченко В.І. як навчитися поважати себе та інших. Поради психолога: Випускнику школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Український ін-т соціальних досліджень. - К., 2000. - 79 с.

.        Голик А.Н. Социальнаяпсихиатрия сирітства. - М.: Лабораторія базальних знаний, 2000. - 192 с.

.        Гуманістична психологія: Антологія: навч.посіб.длястуд. вищ. навч. закладів: У 3-х т. / упорядники й наукові редактори Р.Трач (США) в Г. Балл (Україна). - К.: Пульсари, 2001. т.1: Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст. - С. 213 - 217

.        Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социально-психологическая помощь / под ред. И.Д. Зверевой. - К.: Науковийсвіт, 2001. - 63 с.

.        Дж. Баттерворт, М. Харрис. Принципы психологи развития. - М.: «Когито-Центр», 2000. - 350 с.

.        Дитина в прийомній сім’ї: Нотатки психолога / Г. М. Бевз, І. В. Пеша - К.: Український ін-т соціальних досліджень. 2001. - 101 с.

.        Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: зб. док. - К.: “Столиця”, 1998. - Ч. 1. - 248 с.

.        Діагностичні критерії з DSM-III-R: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1994. - 272 с.

.        Діти державної опіки: проблеми, розвиток підтримка: Навчально-методичний посібник у 2 кн. // Бевз Г.М., Боришевський М.Й., Тарусова Л.І. та інші. - К.: Міленіум, 2005. - 286 с.

.        Дубровина И.В., Лисина М.И. Особеностипсихическогоразвитиядетей в семье и в домах ребенка // Возрастныеособенностипсихическогоразвитиядетейю - М., 1982. - С. 192

.        Ейдемиллер Э.Г., Добряков И.В., Никольская И.М. Семейныйдиагноз и семейнаяпсихотерапия.: Уч. пос. для врачей и психологов. - СПб.: Речь. 2003. - 336 с.

a.     Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. N 2402.

21.   Зарецкий В.К., Дубровская М.О., Ослон В.Н., Холмогорова А.Б. Пути решения проблемы сиротства в России. - М.: ООО «Вопросы психологии», 2002. - 208 с.

22.     Зінченко А. Безпритульність як соціальне явищ (до історії розв’язання проблеми) // Соціальна політика і соціальна робота. - 1998. - № 1-2. - С. 78 - 86.

.        Знайти себе: життєві історії випускників інтернатів. - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2001. - 201 с.

.        Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г. Як начати дітей з порушенням психофізичного розвитку. - К.: Ніка - центр, 2003. - 324 с.

.        Консультування сім'ї: методичні поради для консультування батьків. - Частина 2 / за ред.. В.Г. Постового. - К.: ДЦССМ, 2003. 303 с.

.        Коренєв М.М., Лебець І.С., Мойсеєнко Р.О. Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт. - Х.; К.: Веллар, 2003. - 240 с.

.        Крайц Г. Психологияразвития. - СПб.: 2000. - 992 с.

.        Лактионова Г.М. и др.. Инновационныеформыопекидетей: международный и национальный опит. - К.: Наук. світ, 2001. - 61 с.

.        Лангмейер Й., Матейчек З. Психическаядепривация в детскомвозрасте. - Прага: Авиценум, 1984. - 334 с.

.        Лангмейер Й., Матейчик З. Психическаядепривация в детском воздасте. - М.: Авиценум: Медицинскоеиздательствою - М., 1991. - 222 с.

.        Лишение родительського попечительства: Хрестоматія: Учеб. пособие для студентовпедагогическихуниверситетов и институтов / ред..-сост. В.С. Мухина. - М.: Просвещение, 1991. - 223 с.

.        Максимова Н.Ю. Роль соціального супроводу у життєвлаштуванні дітей-сиріт // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 3 (липень - вересень). - С. 27 -32.

.        Медицинскийсловарь (Oxford). /пер с англ. - М.: Вече, АСТ, 1999. - Т. 2. - С. 11.

.        Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О.О. Яременко, Н.М. Комарова, Г.М., Бевз, Л.С. Волинець та ін. - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. - 128 с.

.        Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /Н.М. Комарова, Л.С. Волинець, Н.В. Салабай, І.В. Пєша, Г.М. Бевз - К.: “Студцентр”, 1998. - 226 с.

.        Миллер С. Психология развития: методы исследования. - СПб.:Питер, 2002. - 465 с.

.        Навайтис Г. Семья в психологическом консультировании. - М.: Московський психолого-социальный институт: Воронеж: НПО «МОДЭК», 1999. - 224 с.

.        Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді “Про затвердження Програми “Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей” затвердженої від 01.10.2002 № 658.

.        Ослон В.Г., Холмогорова А.Б. Проблемысиротства в России: соціально-исторические и психологическиеаспекты//Семейнаяпсихология и психотерапия - 2001. - №1. - С. 38.

.        Особина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. - СПб.: Питер, 2000. - 288 с.

.        Павлик Н.П. Підготовка волонтерів до роботи з соціальними сиротами. Навчально-методичний посібник. - Житомир, 2004. - 72 с.

.        Пеша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). - К.: Логос, 2000. - 87с.

.        Пеша І.В., Петрочко Ж.В., Сачивець К.В., Яремко О.О. Як організувати своє життя: побутові проблеми: Випускнику шк.. - інтернат для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Український ін-т соціальних досліджень. -К.: УІСД, 2001. - 87 с.

.        Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26 квітня 2002 р. N 565

.        Прийомна сім’я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) /О.О. Яременко, Н.М. Комарова, Г.М. Бевз, Л.С. Волинець та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 78 с.

.        Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Психология сиротства. 2-е изд. - СПб.: Питер, 2005. - 400 с.

.        Психическое развитие воспитанников детского дома / под ред. И.В. Дубровиной, А.Г. Рузской; Научно-исследовательский институт общей и педагогической психологии Академии педагогических наук СРСР. - М.: Педагогика, 1990. - 264 с.

.        Психологическийсловарь /под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. - М.: Педагогика Пресс, 1999. - 440 с.

.        Психология здоровья: Учебник для вузов / под ред. С.Г. Никифорова. - СПб.: Питер , 2006. - 607 с.

.        Руководство по предупреждениюнасилия над детьми: Учеб. изд. /под.ред. Н.К. Асановой. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 512 с.

.        Самосознание и защитные механизмы личности: Хрестоматия. - Самара: Бахрамм, 2003. - 656 с.

.        Сатир В. Психотерапиясемьи. - Речь.: СПб, 2000. - 281c.

.        Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли, функции, умения. - М.: 2000 - 112 с.

.        Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників /За заг. ред. А.Й. Капської, І.М. Мінчук, С.В. Толстоухової. - К., 2000. - 260 с.

.        Соціальна робота в Україні: перші кроки / під ред. В. Полтавця. - К.: Видавничий дім «КМ Асаdеmіа», 2000. - 236 c.

.        Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування / авт. кол. Л.С. Волинець, Н.М. Комарова, О.Г. Антонова. - К.: Знання, 2000. - 275 с.

.        Соціальне становлення дитини у прийомній сім’ї: соціальний супровід: Навч.метод. посіб. /Л.С. Волинець, А.Й. Капська, Н.М. Комарова, І.В. Пєша, Г.М. Бевз, Л.В. Волинська, О.О. Яременко - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 127 с.

.        Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні/ за ред. І. М. Григи, Т.В.Семигіної. - К.: Дата Банк Україна, 2002 - 128 с.

.        Трубавіна І.М. Консультування сім'ї. Науково-методичні матеріали. Частина І. - К.: ДЦССМ, 2003. - 88 с.

.        Трубавіна І.М. Способи і форми консультування сім'ї // зб. н. пр. « Теоретичні питання освіти та виховання». - К.: КДАУ, 2002. - 281 с.

.        Целуйко В.М. Психология современной семьи: Кн. для педагогов и родителей. - М.: Гманит. изд. Центр «Владос», 2004. - 236 с.

.        Черников А. В. Интегративная модель системнойсемейнойпсихотерапевтическойдиагностики. Тематическоеприложение к журналу “Семейнаяпсихология и семейнаятерапия”. - М.: отпечатано в типографи АО «ЭКОС», 1997. - С. 89.

.        Чи зійдуться наші долі... реінтеграція батьків і дітей: перші кроки до усвідомлення проблеми/ авт. кол.: Л. С. Волинець, Т. В. Говорун, Г. І. Постолюк, Л. В. Косаревська, Л. В. Балим. - К.: Видавництво, 2002. - 104 с.

.        Энциклопедическийсловарьмедицинскийтерминов. В 3-х т. /Гл. ред. Б. В. Петровский. - М.: Большая сов. энцикл., 1982. - Т.1. - 405 c.

.        Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1996. - 344 с.

.        Яковенко В.С. Виховання та усиновлення дітей-сиріт. - Кіровоград, 1998. - 336 с.

.        Ялом И. Теория и практика групповойпсихотерапии - СПб.: Издательство «Питер» , 2000. - С. 534 - 584.

Додаток А

Положення про прийомну сім'ю

Загальна частина

. Метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сім'ї на виховання та спільне проживання.

. Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб. (Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ№ 33 від 15.01.2005; в редакції Постанови КМУ№ 107 від 06.02.2006).

Прийомні батьки - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. (Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ№ 107 від 06.02.2006).

Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім'ї.

Прийомні діти виховуються у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації - до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку. (Абзац четвертий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ№ 107 від 06.02.2006).

. У разі утворення прийомної сім'ї прийомні батьки беруть за плату прийомних дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов.

. За прийомними дітьми зберігаються пільги і державні гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Утворення прийомної сім'ї

. Рішення про утворення прийомної сім'ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) на підставі заяви сім'ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім'ю, за поданням відповідного висновку служби у справах неповнолітніх районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих комітетів міських рад про можливість утворення прийомної сім'ї за результатами проходження курсу підготовки і рекомендацією відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Зазначена сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, обов'язково інформується про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання. (Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ№ 33 від 15.01.2005; в редакції Постанови КМУ№ 107 від 06.02.2006).

Орган, який прийняв рішення про утворення прийомної сім'ї, несе відповідальність за її функціонування відповідно до законодавства.

. На підставі рішення про утворення прийомної сім'ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання (далі - договір) за формою згідно з додатком.

Дія договору припиняється у разі виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, порушення схеми антиретровірусної терапії дитини, повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, досягнення батьками пенсійного віку, за згодою сторін та з інших причин, передбачених договором. (Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 33 від 15.01.2005, N 107 від 06.02.2006).

У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування (дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, - органом опіки і піклування на підставі висновку закладу охорони здоров'я), який вживає вичерпних заходів до запобігання поверненню (влаштуванню) дітей в інтернатні заклади. (Абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 33 від 15.01.2005; в редакції Постанови КМ N 107 від 06.02.2006).

. Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання прийомних дітей здійснюють місцеві служби у справах неповнолітніх і органи опіки та піклування районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад.

. Місцеві служби у справах неповнолітніх, відділи освіти, охорони здоров'я (головні лікарі центральних районних лікарень), праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад, адміністрація закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, надають допомогу кандидатам у прийомні батьки в підборі дітей та налагодженні контактів з ними.

Влаштування дітей у прийомну сім'ю проводиться з урахуванням віку прийомних батьків та дітей, щоб на час досягнення обома прийомними батьками пенсійного віку всі прийомні діти досягли віку вибуття з прийомної сім'ї. У разі досягнення пенсійного віку одним з прийомних батьків час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін прийомна сім'я може функціонувати і після досягнення прийомними батьками пенсійного віку, але не більше ніж протягом п'яти років. (Пункт 8 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 107 від 06.02.2006).

. Обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо періодично, але не рідше ніж раз на два роки, організовують навчання для прийомних батьків з метою підвищення їх виховного потенціалу. Курс підготовки проводиться за програмою, затвердженою наказом центрального органу виконавчої влади з питань сім'ї, дітей та молоді. (Абзац пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 33 від 15.01.2005, N 107 від 06.02.2006).

Для прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, відділи у справах сім'ї, дітей та молоді разом із закладами охорони здоров'я організовують навчання з догляду за такими дітьми не рідше одного разу на рік за програмою, затвердженою Мінсім'ядітимолоддю разом з МОЗ (Пункт 9 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 33 від 15.01.2005).

.1. Соціальне супроводження прийомних сімей здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї.

Соціальне супроводження прийомної сім'ї здійснюється постійно.

Для здійснення соціального супроводження за прийомною сім'єю закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який пройшов спеціальну підготовку за програмою, затвердженою наказом центрального органу виконавчої влади з питань сім'ї, дітей та молоді. Соціальний працівник проходить навчання не рідше ніж один раз на п'ять років.

У разі відсутності за місцем проживання прийомної сім'ї центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді соціальне супроводження здійснює міський або обласний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Порядок здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї затверджується наказом центрального органу виконавчої влади з питань сім'ї, дітей та молоді і реєструється у Мін'юсті.

Спеціалісти центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді проходять курс спеціальної підготовки до роботи з прийомними сім'ями, в яких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією.

.2. Заклади охорони здоров'я організовують проходження прийомними дітьми обов'язкового медичного огляду, їх диспансерний нагляд та проведення антиретровірусної терапії дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією (за показаннями).

.3. Органи управління освітою забезпечують право на здобуття освіти прийомними дітьми, у тому числі ураженими ВІЛ-інфекцією, за формою залежно від стану їх здоров'я.

Влаштування дітей до прийомної сім'ї

. На кожну дитину, яка передається у прийомну сім'ю, органи опіки і піклування зобов'язані видати такі документи:

рішення органу опіки і піклування про направлення дитини у прийомну сім'ю;

свідоцтво про народження дитини;

висновок про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини;

довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку, наданий психолого-медико-педагогічною консультацією;

рішення органу опіки і піклування за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, про встановлення відповідного статусу такої дитини та документи, на підставі яких ухвалено таке рішення (документи про батьків або осіб, що їх замінюють:

копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей тощо;

опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження);

довідка про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи інших близьких родичів дитини;

пенсійне посвідчення на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.

. За прийомними дітьми зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям як пенсія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

. Органи опіки та піклування забезпечують збереження житла та майна прийомних дітей за місцем його знаходження і здійснюють контроль за його використанням.

З. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Прийомні батьки, їх права та обов'язки

. Прийомними батьками можуть бути працездатні особи, які перебувають у шлюбі, крім випадків, коли хоча б одна з них:

визнана в установленому порядку недієздатною або обмежено дієздатною;

позбавлена батьківських прав;

колишній опікун (піклувальник, усиновитель), позбавлений відповідних прав за неналежне виконання покладених на нього обов'язків;

за станом здоров'я не може виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства). (Абзац шостий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 33 від 15.01.2005).

Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства. (Абзац сьомий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 33 від 15.01.2005).

Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути менший ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановлений законодавством.

. Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов'язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за програмою, затвердженою Міністерством у справах молоді та спорту.

. Кандидати у прийомні батьки подають до органу, який утворює прийомну сім'ю, такі документи:

заява кандидатів у прийомні батьки про утворення прийомної сім'ї;

копії паспортів кандидатів у прийомні батьки;

довідка про склад сім'ї (форма N 3);

копія свідоцтва про шлюб;

довідка про стан здоров'я кандидатів у прийомні батьки та членів сім'ї, які проживають разом з ними (довідка про відсутність хронічних захворювань, обстеження нарколога, венеролога, психіатра);

довідка про доходи потенційної прийомної сім'ї;

довідка про проходження навчання кандидатів у прийомні батьки і рекомендація центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо включення їх у банк даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів;

письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім'ї, засвідчена нотаріально.

Кандидатури у прийомні батьки та кандидатури дітей, які передаються на виховання, погоджуються з органами опіки та піклування.

. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей та дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією.

.1. Лікувально-профілактичні заклади проводять щорічне медичне обстеження прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, у тому числі за їх бажанням на ВІЛ-інфекцію.

Матеріальне забезпечення прийомної сім'ї

. Фінансування прийомних сімей здійснюється за рахунок державного бюджету.

Розмір щомісячної державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку.

Одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення. Порядок призначення і виплати грошового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України.

. Кошти, що виділяються на утримання дітей у прийомній сім'ї, перераховуються на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий в установі банку за місцем проживання прийомної сім'ї.

. Заощаджені протягом року бюджетні кошти вилученню не підлягають і використовуються прийомними батьками для задоволення потреб прийомних дітей у наступному році.

. Раз на рік місцева служба у справах неповнолітніх готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомній сім'ї на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділку міліції. Прийомні батьки обов'язково ознайомлюються з складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах неповнолітніх.

. На час навчання прийомних дітей у професійно-технічних навчальних закладах, вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації після досягнення ними 18-річного віку кошти на їх утримання виділяються прийомним батькам з державного бюджету, якщо прийомні діти на час навчання проживають у прийомній сім'ї.

. Місцеві відділи у справах сім'ї, дітей та молоді щороку забезпечують безкоштовне оздоровлення прийомних дітей у дитячих оздоровчих закладах. (Абзац перший пункту 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 107 від 06.02.2006).

Прийомні діти, які за медичними показаннями потребують санаторно-курортного лікування, забезпечуються путівками до спеціалізованих санаторіїв органом, який прийняв рішення про утворення прийомної сім'ї. (Абзац другий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 33 від 15.01.2005).

. Інші питання матеріального та фінансового забезпечення прийомної сім'ї вирішуються органом, який прийняв рішення про її утворення.

. Прийомній сім'ї може надаватися матеріальна, фінансова та інша благодійна допомога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями, фондами, фізичними особами.

Додаток Б

Перелік нормативних актів щодо функціонування прийомної сім’ї та захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

. Конституція України.

. Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Постановою ВР № 789-12 від 27.02.91.

. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

. Кодекс України про шлюб та сім’ю.

. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402

. Закон України «Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки» від 07.03.2002 р. № 3076-III.

. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 р. № 1788-XII, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2981-III від 17.01.2002 р.

. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХП, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2887-Ш від 13.12.2001 р.

. Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 р. № 2628-Ш.

. Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000р. № 184-Ш.

. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-XIV, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III від 06.04.2000.

. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом № 652-XIV від 13.05.1999 р.

. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р. № 2789-Ш.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» від 26 квітня 2002 р. № 565.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах» від 19.06.2002 р. № 856.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності» від 27.05.2000 р. № 844.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» від 5.04.1994 р. № 226, із змінами, внесеними згідно з Постановою N 433 від 16.06.95 р.

. Постанова України «Про порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійних навчально-виховних закладів безкоштовним харчуванням і стипендією» від 18.08.1994 р. № 565, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 950 від 08.08.2001 р.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок та норми надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість» від 03.11.1997 р. № 1200 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ№ 1919 від 18.10.1999 р.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення, виплати та розмірів стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів» від 08.08.2001 р. № 950.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах» від 31 серпня 1996 р. N 1031 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 984 (984-2001-п ) від 09.08.2001).

. Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української Ради професійних спілок «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» від 11.12.1984 р. № 470.

. Постанова Верховної Ради України «Про заснування соціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей» від 24.10.2002 р.

. Указ Президента України «Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003 - 2005 роки» від 21.02.2003 року № 154

. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28.01.2000 р. № 113/2000, із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1071/2001 від 13.11.2001.

. Указ Президента України «Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки» від 25.12.2000 р. № 1376/2000.

. Указ Президента України «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти» від 12.06.1996 р. № 417/96.

. Наказ Міністерства юстиції України «Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ» № 51/5 від 17.10.2000 р. із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінюсту № 26/5 від 23.04.2001 р.

. Наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Інструкції про виготовлення і правила користування Єдиним квитком для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» № 216 від 19.06.1996 р.

. Наказ Міністерства України у справах сім’ї та молоді «Про затвердження Положення про порядок та умови надання разової матеріальної допомоги окремим категоріям дітей, молоді, жінок, сімей» № 248/7 від 22.07.1997 р.

. Наказ Міністерства праці, Мінсоцзахисту, Міносвіти, Міністерства фінансів України «Про затвердження Правил опіки та піклування»№ 04-800 від 11.03.1993р.

. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження правил реєстрації актів цивільного стану в Україні» від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Мінюсту 03.09.2002 № 80/5)

. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді «Про затвердження Програми «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» затвердженої від 01.10.2002 № 658.

Додаток В

Посадова інструкція спеціаліста соціальної роботи спеціалізованої служби супроводу сімейних форм опіки, який веде супровід прийомних батьків

прийомний сім'я опіка консультування

1. Загальні положення

.1. Основними завданнями спеціаліста соціальної роботи спеціалізованої соціальної служби супроводу сімейних форм опіки (далі - Служба) є надання соціальних послуг прийомним сім`ям.

.2. Спеціаліст Служби є посадовою особою, призначається та звільняється з посади наказом директора центру соціальних служб для молоді.

.3. Спеціаліст Служби безпосередньо підпорядкований директору ЦССМ та керівнику Служби.

.4. Спеціаліст Служби є працівником з ненормованим робочим днем.

.5. Спеціаліст у своїй діяльності керується Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Законами України, постановами та іншими актами Верховної Ради України, декретами, постановами, розпорядженнями та іншими актами Кабінету Міністрів України, наказами вищестоящих ЦССМ, розпорядчими документами міської/районної державної адміністрації та міської/районної ради, Положенням про ЦССМ та Службу.

. Кваліфікаційні вимоги та необхідний рівень знань спеціаліста Служби

.1 На посаду спеціаліста Служби призначається особа, яка має гуманітарну освіту та стаж практичної роботи з дітьми та сім`ями.

.2 Спеціаліст Служби повинен знати:

структуру і основні функції управлінь і відділів органів державної влади і органів самоврядування міста/району та області;

основні форми і методи соціальної роботи з сім`ями;

основи дитячої, вікової та сімейної психології;

Положення про ЦССМ, Службу, дану посадову інструкцію, інші нормативні документи ЦССМ.

. Права і обов'язки спеціаліста Служби

Спеціаліст має право:

.1. Визначати пріоритетні напрямки своєї діяльності з урахуванням напрямків роботи Служби, обирати форми, методи роботи і послідовність їх здійснення.

.2. Подавати керівництву Служби пропозиції щодо удосконалення, підвищення ефективності Служби.

.3. Приймати участь у навчанні та перепідготовці спеціалістів Служби.

.4. Співпрацювати з підприємствами, установами, організаціями в межах своєї компетенції

Спеціаліст Служби зобов'язаний:

.5. Виконувати свої функціональні обов'язки згідно основних завдань і функцій Служби, Положень про ЦССМ і Службу.

.6. Сумлінно виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (контрактом) та тристоронньою Угодою.

.7. Нести персональну відповідальність за:

достовірність даних, які він надає керівництву ЦССМ та Служби;

порушення трудової чи виконавчої дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку;

розголошення поза службовою необхідністю відомостей, які містяться в службових документах.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ СПЕЦІАЛІСТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ СЛУЖБИ СУПРОВОДУ СІМЕЙНИХ ФОРМ ОПІКИ, ЯКИЙ ВЕДЕ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ БАТЬКІВ

. Загальні функціональні обов'язки:

.1. Надавати інформаційні, юридичні, психологічні консультації клієнтам Служби.

.2. Представляти інтереси клієнтів Служби перед органами влади.

.3. Оцінювати і контролювати якість опіки та умови перебування дитини в прийомній сім`ї.

.4. При необхідності залучати педагогів, психологів та інших спеціалістів для надання додаткових послуг дитині або батькам.

.5. Підвищувати свою кваліфікацію, в т.ч. брати участь у навчально-методичних заходах.

.6. Вести особові справи клієнтів та іншу робочу документацію.

.7. Вести базу даних клієнтів Служби .

.8. Забезпечувати захист інформації про клієнтів і дотримання правил конфіденційності.

.9. На вимогу керівника надавати звіти про проведену роботу.

.10. Вчасно інформувати керівника про надзвичайні ситуації, які виникають в ході роботи.

.11. Дотримуватись норм професійної етики соціальної роботи.

. Залучення кандидатів в прийомні батьки

.1. Вести в місті/районі кампанію по залученню кандидатів у прийомні батьки:

поширювати друковані матеріали;

готувати інформаційні матеріали для ЗМІ;

організовувати і проводити зустрічі з громадянами для роз'яснення і популяризації опіки в прийомних сім`ях;

.2. Надавати зацікавленим особам індивідуальні та групові консультації про систему опіки в прийомних сім`ях.

. Оцінка кандидатів у прийомні батьки

.1. Проводити оцінку кандидатів у прийомні батьки:

збирати необхідну інформацію про кандидатів, в т.ч. довідки від відповідних установ;

відвідувати житло та сім`ї кандидатів в прийомні батьки;

проводити співбесіди з кандидатами у прийомні батьки, тощо.

.2. Брати участь у підготовці кандидатів, надаючи інформаційні консультації та психологічну підтримку.

.3. За потреби брати участь у проведенні тренінгів для кандидатів у прийомні батьки.

.4. Сприяти в оформленні юридичного статусу прийомних батьків.

. Соціальний супровід прийомних батьків

.1. Здійснювати соціальний супровід і надавати соціальні послуги прийомним батькам з метою їх підтримки і допомоги у виконанні покладених на них функцій, відвідуючи прийомні сім`ї не рідше ніж: протягом першого місяця від створення прийомної сім`ї ) 1 раз на тиждень; до 3 місяців - 2 рази на місяць; до 1 року ) 1 раз на місяць; довше 1 року ) 1 раз на 3 місяці.

.2. Захищати інтереси прийомних батьків перед органами влади, сприяти оформленню необхідних документів.

.3. При потребі виступати на міжвідомчих зустрічах для захисту інтересів клієнтів Служби (опікунська рада, координаційна рада з питань охорони дитинства, робочі зустрічі представників різних установ, де розглядаються питання клієнтів Служби).

.4. Сприяти налагодженню взаємодопомоги та обміну досвідом між прийомними батьками, організовувати групи зустрічей прийомних батьків.

.5. Здійснювати моніторинг стану прийомної сім`ї, рівня задоволення потреб та дотримання прав дитини, психологічного стану та соціальної адаптації прийомних батьків.

.6. Підтримувати контакти та при потребі надавати психологічну допомогу прийомним батькам протягом 1 року після виходу прийомної дитини з сім`ї.

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ СПЕЦІАЛІСТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ СЛУЖБИ СУПРОВОДУ СІМЕЙНИХ ФОРМ ОПІКИ, ЯКИЙ ВЕДЕ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

. Загальні положення

.1. Основними завданнями спеціаліста соціальної роботи спеціалізованої соціальної служби супроводу сімейних форм опіки (далі ) Служба) є надання соціальних послуг прийомним сім`ям.

.2. Спеціаліст Служби є посадовою особою, призначається та звільняється з посади наказом директора центру соціальних служб для молоді.

.3. Спеціаліст Служби безпосередньо підпорядкований директору ЦССМ та керівнику Служби.

.4. Спеціаліст Служби є працівником з ненормованим робочим днем.

.5. Спеціаліст у своїй діяльності керується Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Законами України, постановами та іншими актами Верховної Ради України, декретами, постановами, розпорядженнями та іншими актами Кабінету Міністрів України, наказами вищестоящих ЦССМ, розпорядчими документами міської/районної державної адміністрації та міської/районної ради, Положенням про ЦССМ та Службу.

. Кваліфікаційні вимоги та необхідний рівень знань спеціаліста Служби

.3 На посаду спеціаліста Служби призначається особа, яка має гуманітарну освіту та стаж практичної роботи з дітьми та сім`ями.

.4 Спеціаліст Служби повинен знати:

структуру і основні функції управлінь і відділів органів державної влади і органів самоврядування міста/району та області;

основні форми і методи соціальної роботи з сім`ями;

основи дитячої, вікової та сімейної психології;

Положення про ЦССМ, Службу, дану посадову інструкцію, інші нормативні документи ЦССМ.

3. Права і обов'язки спеціаліста Служби

Спеціаліст має право:

.1. Визначати пріоритетні напрямки своєї діяльності з урахуванням напрямків роботи Служби, обирати форми, методи роботи і послідовність їх здійснення.

.2. Подавати керівництву Служби пропозиції щодо удосконалення, підвищення ефективності Служби.

.3. Приймати участь у навчанні та перепідготовці спеціалістів Служби.

.4. Співпрацювати з підприємствами, установами, організаціями в межах своєї компетенції. Спеціаліст Служби зобов'язаний:

.5. Виконувати свої функціональні обов'язки згідно основних завдань і функцій Служби, Положень про ЦССМ і Службу.

.6. Сумлінно виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (контрактом) та тристоронньою Угодою.

.7. Нести персональну відповідальність за:

достовірність даних, які він надає керівництву ЦССМ та Служби;

порушення трудової чи виконавської дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку;

розголошення поза службовою необхідністю відомостей, які містяться в службових документах.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ СПЕЦІАЛІСТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ СЛУЖБИ СУПРОВОДУ СІМЕЙНИХ ФОРМ ОПІКИ, ЯКИЙ ВЕДЕ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

. Загальні функціональні обов'язки:

.1. Надавати інформаційні, юридичні, психологічні консультації клієнтам Служби.

.2. Представляти інтереси клієнтів Служби перед органами влади.

.3. Оцінювати і контролювати якість опіки та умови перебування дитини в прийомній сім’ї.

.4. При необхідності залучати педагогів, психологів та інших спеціалістів для надання додаткових послуг дитині або батькам.

.5. Підвищувати свою кваліфікацію, в т.ч. брати участь у навчально)методичних заходах.

.6. Вести особові справи клієнтів та іншу робочу документацію.

.7. Вести базу даних клієнтів Служби.

.8. Забезпечувати захист інформації про клієнтів і дотримання правил конфіденційності.

.9. На вимогу керівника надавати звіти про проведену роботу.

.10. Вчасно інформувати керівника про надзвичайні ситуації, які виникають в ході роботи.

.11. Дотримуватись норм професійної етики соціальної роботи.

. Оцінка і підготовка дітей

.1. Збирати інформацію про дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть і бажають бути влаштовані на виховання в прийомну сім’ю

.2. Розробляти для дитини індивідуальний перспективний план влаштування, згідно з яким рекомендувати форму опіки

.3. Психологічно і інформаційно готувати дітей до влаштування в прийомну сім’ю.

.5. Сприяти оформленню необхідних для влаштування дитини в прийомну сім’ю документів.

. Соціальний супровід

.1. Здійснювати психологічну і соціальну підтримку дитини протягом її перебування в прийомній сім`ї з метою захисту їх прав та інтересів, відвідуючи її не рідше ніж: протягом першого місяця - 1 раз на тиждень; до 3 місяців - 2 рази на місяць; до 1 року - 1 раз на місяць; довше 1 року - 1 раз на 3 місяці.

.2. Представляти інтереси дитини перед дотичними установами і закладами (школа, відділ соцзахисту, позашкільні заклади освіти та дозвілля, благодійні організації, служба у справах неповнолітніх тощо).

.3. Сприяти у оформленні пільг та допомоги, на які дитина має право за законодавством.

.4. Сприяти налагодженню зв’язків між дитиною і місцевою громадою (благодійними організаціями, позашкільними навчальним закладами, клубами дозвілля тощо).

.5. При потребі виступати на міжвідомчих зустрічах для представлення інтересів клієнтів Служби (міжвідомча комісія з підтримки сімейних форм опіки, опікунська рада, координаційна рада з питань охорони дитинства, робочі зустрічі представників різних установ, де розглядаються питання клієнтів Служби тощо).

.6. Надавати необхідні додаткові послуги дитині для її розвитку і благополуччя.

.7. Здійснювати моніторинг рівня розвитку та соціальної адаптації дитини.

.8. Здійснювати моніторинг стану дотримання прав дитини і задоволення її потреб в прийомній сім’ї.

.9. Щорічно переглядати перспективний план влаштування дитини.

.10. Забезпечувати захист прийомної дитини від усіх форм насильства в сім’ї.

.11. За необхідності, брати участь у службовому розслідуванні з метою захисту дитини.

. Реінтеграція

.1. Забезпечувати (якщо про це є відповідне рішення) зв'язки між дитиною і її біологічною сім’єю.

.2. Здійснювати моніторинг стану біологічної сім’ї дитини з огляду на можливість повернення дитини туди.

.3. Залучати дотичні соціальні служби та установи до надання допомоги біологічній сім`ї дитини з метою возз'єднання дитини з біологічною сім’єю (якщо це є можливим).

. Вихід та переведення з прийомної сім’ї

.1. Організовувати (за необхідності) вихід або переведення дитини з прийомної сім’ї.

.2. Здійснювати попередню оцінку сім’ї або закладу, куди переводиться дитина, з метою захисту прав та інтересів дитини.

.3. Сприяти оформленню необхідних для переведення дитини документів.

.4. Представляти інтереси дитини перед відповідальними особами установ та закладів, куди переводиться дитина.

.5. Підтримувати зв'язок з дитиною і при потребі надавати їй допомогу протягом 1 року після її виходу з прийомної сім’ї.

Додаток Г

Приблизний перелік питань, які соціальний працівник обговорює з кандидатом у прийомні батьки при першій зустрічі

Звідки Ви отримали інформацію про прийомну сім’ю?

Що привело Вас до думки взяти в свою сім’ю дитину, яка залишилася без батьківського піклування?

Коли Ви вперше про це подумали і як дійшли рішення прийти до Служби?

Чи знаєте Ви про інші форми державної системи опіки та піклування (усиновлення, опіка та піклування родичів, виховання в інтернатних закладах, будинках сімейного типу, притулках тощо)?

Як Ви вважаєте, яка із названих форм найбільш прийнятна для розвитку дитини? Чому?

Чи розповідали Ви про своє бажання створити прийомну сім’ю своїм родичам, друзям? Як вони до цього поставилися?

Що Ви можете розповісти про себе та свою сім’ю?

Чи достатньо Ви отримали інформації, щоб обговорити ваші наміри з близькими?

Як ви вважаєте, чи дозволяє стан Вашого здоров’я турбуватися про дитину?

Додаток Д

Перелік питань для обговорення з кандидатом у прийомні батьки під час другої зустрічі

Розкажіть про свої наміри щодо створення прийомної сім’ї.

Чи можемо ми поговорити більш докладно про можливості, які Ви маєте для проживання та виховання дитини у Вашій сім’ї? Чи достатньо у Вас місця в оселі ще для однієї дитини?

Наявність місця в квартирі для розміщення особистих речей дитини.

Чи дозволяє стан Вашого здоров’я турбуватися про дитину?

Як ставляться члени Вашої сім’ї до рішення взяти на виховання чужу дитину?

Ваші захоплення, коло інтересів?

Чи маєте Ви досить часу для догляду за дитиною? Як часто Ви подорожуєте?

Хто може Вам допомогти на випадок від’їзду чи хвороби?

Чи відомі Вам ситуації, коли люди брали на виховання біологічно нерідних дітей?

Чи готові до того, що найближче оточення не завжди зможе Вас зрозуміти і підтримати?

Чи згодні Ви з тим, що надана Вами інформація буде перевірена?

Ви згодні з тим, що соціальний працівник буде постійно Вас відвідувати?

Чи не буде заважати прийомне батьківство Вашій основній роботі?

Чи є у Вас час пройти підготовчий курс навчання (48 годин)?

Додаток Е

Перелік питань для обговорення з рекомендувачами

1. Протягом якого часу Ви знайомі з кандидатами у прийомні батьки?

. Де Ви познайомилися?

. Чи знаєте Ви батьків кандидатів?

. Який стиль виховання характерний для їх сімей?

. Чи відомі Вам інтереси і захоплення кандидатів? Як вони проводять свій вільний час?

. Чи відомі Вам наміри кандидатів взяти у сім’ю нерідну дитину?

. Чи вважаєте Ви, що кандидати будуть гарними прийомними батьками для дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування?

. Чи властиві кандидатам такі якості:

любов до дітей;

терпіння;

життєва мудрість;

доброта.

. Чи спостерігали Ви прояви насильства з боку майбутніх прийомних батьків? Як часто?

. З якими труднощами, з Вашої точки зору, можуть стикнутися кандидати при створенні прийомної сім’ї?