дослідження є мито.
Досліджували тему про мито: Петренко М.О., Полонського О.Ю., Демиденко Л.М., Каленського М.М., Данилькевич М.І., Літовченко Б.Ф.
1. Теоретичні основи формування і розвитку митної політики в Україні
Митна справа має тисячолітню історію і на всіх етапах свого розвитку була одним з атрибутів держави.
Мито виникло внаслідок зборів, якими феодали обкладали торгівців, які проїздили через їхні землі. В обмін на тканини, вино, зброю греки отримували хліб, рибу, рабів.
Слово «таможня» утворилося від тюркського «тамга», що в кочових народів Середньої Азії означало «тавро», «клеймо», - знак власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського ярма «тамгою» називали торгове мито. У Київській Русі одним із джерел доходів княжої скарбниці, поряд із платою за судочинство та штрафами, було мито.
На Русі митниці виникли у ХІІІ столітті. Поряд з портовими і прикордонними митницями існували місцеві (внутрішні) митниці на кордонах місцевих ринків та міст.
В історії державного розвитку України її перші договори з Візантією 911 і 945 років регламентують торгівлю та митну справу міждержавними нормами. Зокрема у 911 році встановлювалася данина по 12 гривень на кочет судна, правила безмитної торгівлі для київських купців тощо.
Також через міждержавні угоди регламентувалася митна справа у першому Рафальштетенському митному статуті (876, 880 років), яким уперше встановилося мито з товарів, що довозилися з Київської держави до Баварії. Але особливого значення набув другий Рафальштетенський митний статут (903-906 роки).
У ХІ-ХІІ століттях на території Русі існували такі види мита: проїзне - основне, посажне, промит, заповідь, головщина; вивізне - задні колачі, мостовщина; торгове - явка, коморне, гостинне.
У XIV-XVI століттях литовськими і польськими князями й королями конституцій і привілеїв на права й вольності регламентувалися правила торгівлі для купців та митних відносин для міст, що отримали магдебурзьке право. Зокрема у 1497 році литовський князь у жалуваній грамоті Києву звільняв від мита київських купців.
Розвиткові митного оподаткування за часів Богдана Хмельницького сприяв договір 1648 року між «Цісарем Турецьким і Військовим запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», статтею 2 якого встановлювалася заохочувальна норма для запорозьких купців, бо «Цісар звільняє їхніх купців від усяких мит і податків». Зборівський, Білоцерківський договори, а згодом «Березневі статті» Богдана Хмельницького містили норми й правила для збирачів податків. У Гадяцькому трактаті Івана Виговського митне оподаткування регулюється статтею 3, де зазначається, що звільняються від « мита, як люди лицарські» козацькі хутори, села, містечка, доми. Найпомітніше місце митне оподаткування посідає у Конституції Пилипа Орлика - «папки й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 рік), де у статті 16 регулюється зменшення митих перешкод для простолюду, порядок надходження до державної скарбниці платні за ввіз і вивіз товарів (індукта та евекта) згідно з нормами універсалів.
Торгівля давала Запорізькій Січі значні поповнення у військовий скарб, що зумовило потребу в потужному фіскальному апараті, яким стала митна служба. Головним завданням митної служби Запорізької Січі було проведення фіскальної політики з метою поповнення державного бюджету та особистого збагачення. Цим пояснюється розгалуженість системи митних зборів, що містила як мито в сучасному розумінні, так і різні торгові податі. Ця система поділяється на дві основні групи мита: проїзне (зовнішньоекономічна діяльність) і торгове (безпосередньо торгівля). У ХVІІ столітті основними видами мита були: евекта - податок за ввіз товару та індукта - збір за ввезення товару або транзит його через територію Запоріжжя. Прибутки з митниць розподілялись між козацькою верхівкою та простим населенням.
Важливим джерелом прибутків запорізьких козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки запорозьких вольностей. «Мостове» збиралося з купецтва не менше половини від митного збору під виглядом плати за перевіз військовими човнами на морі, на суші - через ріки. Збиралася також плата за забезпечення безпеки в дорозі, тобто конвоювання з метою охорони.
У ХІІІ-ХVІ століттях існували такі види мита: полавочне - за охорону товару в коморі, звальне - за зняття товару з підвод на кордоні, канторне - за переважування великої кількості солі підйомне - за підняття товару на вагу, помірне - за перемірювання сипучих товарів, пятно - за клеймування коней під час купівлі-продажу, привязне - за привязування худоби на торгах, подужне - з кількості возів, полозове - з кількості саней, побережне - за причалювання човнів до берега.
У 1724 році Катерина І видала наказ, так званий «Покровительский таможенный тариф». За цим наказом іноземні товари, які ввозили до Росії, обкладалися митом, руські купці вивозили свої товари безмитно. Це призвело до зменшення митних доходів скарбниці. Виправлення стану відбулося зі скасуванням тарифу.
Уряд, що прийшов до влади у 1917 році, скептично ставився до дореволюційної системи митних органів і до опрацювання самої концепції митної справи. Реалізація ленінської ідеї державної монополії зовнішньої торгівлі не залишала місця для широкого застосування митно-тарифної політики та митного оподаткування і зробила систему митного контролю суто допоміжним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі.
На рубежі 20 - 30-х років ХХ століття в СРСР складаються командно-бюрократичні методи управління, а в основу зовнішньої торгівлі знову, після періоду НЕПу, було покладено принцип державної монополії. В таких умовах митні органи почали поступово втрачати свої найістотніші функції - зупинили виконання фіскальної політики. Під час проведення наприкінці 80-х років ХХ століття зовнішньоекономічної діяльності реформи значній кількості підприємств та організацій було надано право самостійно здійснювати експортно-імпортні операції.
Усі податки та збори, що справляються митними органами відповідно до чинного законодавства, перераховуються до Державного бюджету України.
Митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Безпосередня реалізація митної політики покладається на митні органи України, адже діяльність митної служби України є інституційною передумовою її втілення в життя. У той же час не можна обмежувати механізм реалізації митної політики тільки з діяльністю митних органів. Формування і реалізація митної політики - складний процес, участь у якому беруть державні інституції усіх гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Крім того, розробка та реалізація заходів митної політики здійснюється за участю суб'єктів господарювання, представників громадських об'єднань, інших учасників суспільних відносин.
Існує дві форми митної політики: протекціоністська і політика вільної торгівлі.
НазваТлумаченняПротекціоністськамитна політика спрямована на створення найбільш сприятливих умов для розвитку вітчизняного виробництва та внутрішнього ринку; її основні цілі досягаються шляхом запровадження високого рівня митного обкладення на імпортовані товари.Політика вільної торгівліприпускає мінімальний рівень обкладення митом і спрямована на заохочення ввозу іноземних товарів на внутрішній ринок країни.
Митна політика є складовою внутрішньої та зовнішньої політики держави, з чим погоджується більшість науковців і практиків. Пріоритетними напрямками митної політики у внутрішньополітичній сфері є: забезпечення неухильного додержання прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів та громадян, захисту інтересів держави; модернізація митних органів України; забезпечення прозорості в діяльності органів митної служби, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення України з питань митного регулювання, зміцнення на цій основі його довіри до посадових осіб митних органів; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, протидія митним правопорушенням.
Основними напрямами митної політики у зовнішньополітичній сфері є проведення активної міжнародної політики України з метою: створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; забезпечення повноправної участі України в діяльності ВМО та інших міжнародних організаціях; участь у заходах, пов'язаних з протидією поширенню зброї, засобів її доставки, військового спорядження; поглиблення транскордонного співробітництва; адаптація законодавства України у митній сфері до законодавства Європейського Союзу.
Митна політика, виступаючи складовою внутрішньої та зовнішньої державної політики, формується та запроваджується спираючись на об'єктивний аналіз та з урахуванням внутрішньо економічних та зовнішньоекономічних факторів. У цьому сенсі митна політика фокусує в собі інтереси держави у внутрішньо економічній, зовнішньоекономічній, фінансовій, податковій, валютній, кредитній сферах.
З іншого боку, митна політика має і суб'єктивний характер, бо її принципи, мета, функції визначаються умовами розвитку конкретної держави в певний історичний період її існування, станом світової загальної та економічної ситуації. Крім того, на неї суттєво впливає політика окремих політичних сил, які мають реальну владу в державі, державні, громадські та бізнесові інституції як у середині держави, так і за її межами, одні з яких є суб'єктами, а інші - об'єктами митної політики.
Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічних інтересів держави. Економічні інтереси держави є складовою її національних інтересів - життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальних потреб суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Економічні інтереси - це об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності, пов'язані із прагненням людей до задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб. Вони виступають головною рушійною силою прогресу економіки. Узгодження особистих, колективних, суспільних та державних економічних інтересів виступає основою побудови ефективного господарського механізму, стимулює інтенсивний розвиток економіки.
Митна політика слугує засобом забезпечення національної безпеки. Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
. Мито: суть, види та порядок обчислення
Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, що стягується митними органами.
Мито - це вид митного платежу, що стягується з товарів, які перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять транзитом).
Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Субєктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій. Обєктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники.
Роль мита визначається відповідно до його функцій - фіскальної та регулювальної. У фіскальній функції мито служить для наповнення дохідної частини бюджету, однак на сучасному етапі розвитку значної ролі не відіграє. У регулювальній функції мито може слугувати для захисту або стимулювання вітчизняного виробництва.
Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
За способом нарахування застосовується такі види мита:
·адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
·специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;
·комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Відносно товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовують три види ставок мита:
·преференційні;
·пільгові;
·повні.
Преференційні - це особливі пільгові ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при встановленні якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України, їх застосовують в основному до товарів країн, що розвиваються (за винятком товарів, які входять у товарні групи від 25 до 97 позиції).
Пільгові ставки застосовуються до товарів, які мають походження з держав або, економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, які розвиваються (у межах товарних груп позицій 25-97).
Повні ставки - по інших товарах. Повним митом оподатковуються товари із, Тайваню, ЮАР, Сербії, Хорватії, Словенії.
За характером угоди застосовують вивізне і ввізне мито. На окремі товари та інші предмети може встановлюватись сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі території України. Застосовується воно в Україні з 1992 р. Спочатку вивізне мито нараховувалось на всі потенційно експортні товари. На сьогоднішній день експортне (вивізне) мито застосовується стосовно декількох товарних груп (металобрухт, жива худоба, шкіряна сировина).
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. На сьогоднішній день вчені - економісти не дійшли однозначного висновку щодо ефективності методів політики протекціонізму. Більшість з них віддають перевагу лібералізації зовнішньої торгівлі як для кожної з торгуючих країн, так і для світового господарства в цілому. Безумовно, застосування методів політики лібералізації має свої переваги і ефективне в країнах з високим рівнем розвитку техніки кваліфікації населення, стабільності валютної системи і т. ін.
Світовий досвід свідчить, що у країнах з перехідним типом економіки митні органи здатні забезпечувати від 10 до З0 відсотків всіх надходжень до державного бюджету. Україна досить активно використовує митні тарифи як інструмент економічної політики. Близько 65 відсотків надходжень до державного бюджету від зовнішньоекономічної діяльності забезпечують митні органи. Левова частина цих надходжень - мито. До 1992 р. імпортне мито надходило у відповідності до нормативних документів СРСР. З 1993 р. діють законодавчі акти України. Середня ставка імпортного мита - 30 відсотків.
Ввізне мито є диференційованим:
·до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, а також до товарів та інших предметів, що надходять з країн, що розвиваються і застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
·до решти товарів та інших предметів застосовуються повні загальні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
Треба мати на увазі, що країною походження товарів вважається та, де товари було повністю виготовлено або піддано достатній обробці чи переробці.
Повністю виготовленими у даній країні вважаються такі товари та сировина:
·корисні копалини, видобуті в межах її території або економічної зони;
·рослинна продукція, вирощена на її території;
·продукція, одержана в ній від живої худоби;
·жива худоба, вирощена на її території;
·продукція морського промислу, видобута або перероблена у Світовому океані суднами даної країні, а також орендованими суднами (зафрахтованими) нею;
·вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні;
·товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в попередніх пунктах. Переробка або обробка товарів у даній країні вважається достатньою, якщо:
·декларовані товари класифікуються в тарифній позиції іншій, ніж матеріали або вироби, що походять з "третіх країн" і були використані для їх виготовлення;
·у вартості декларованих товарів частка добавленої вартості становить
·не менш як 50 відсотків.
·Не можуть визначатися як достатня переробка товарів такі технологічні операції:
·щодо збереження товарів під час їх перебування на складах та транспортування;
·підготовка товарів до продажу і транспортування (подрібнення партії, формування відправлень, сортування та переупакування);
·прості складальні операції:
·зміщування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових.
Перехід до нових принципів регулювання зовнішньоекономічної діяльності (тарифне регулювання, ліцензування, квотування і под.) відповідно до світової практики потребує змін організації митного контролю за товарами, що знаходяться у вантажному обороті.
Якщо раніше режим і процедура пропуску товарів визначалась, виходячи з того, хто є суб'єктом зовнішньоторговельної угоди, то у даний час головний критерій - об'єкт такої угоди, тобто конкретний товар.
Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), розроблено на базі Гармонізованої системи описання і кодування товарів (ГС) та комбінованої тарифно-статистичної номенклатури Європейського економічного співтовариства (КНЄЕС), яка є основою системи заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни.
Дев'ятизначний цифровий код ТН ЗЕД складається з таких елементів: перші шість цифр означають код товару по ГС, ті самі шість цифр плюс сьомий і восьмий знаки утворюють код товару по КНЄЕС, дев'ята цифра (поки що в усіх випадках '0'), призначена для можливої деталізації в майбутньому тих чи інших товарних позицій з урахуванням інтересів України.
Правильне визначення позицій товару в номенклатурі (його класифікація) має вирішальне значення для встановлення, якому з режимів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності цей товар підлягає.
Відхилення від встановленого порядку переміщення через кордон конкретного товару шляхом його невірної класифікації і (або) вказаних невірно даних у митній декларації розглядаються митними органами як порушення, що тягнуть за собою відповідальність згідно з діючим законодавством.
В ТН ЗЕД суворо дотримується принцип однозначного віднесення товарів до класифікаційних групувань у відповідності до приміток розділів, груп, конкретних товарних позицій, а також обумовлених правил інтерпретації ТН ЗЕД, що мають юридичну силу.
Однозначне розуміння класифікаційних групувань є не тільки перевагою ТН ЗЕД, а і необхідною умовою при визначенні ставок мита та інших платежів, визначення режимів експорту-імпорту тих чи інших товарів, порівняння даних щодо зовнішньої торгівлі різних країн і проведення економіко-статистичного аналізу.
В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосуватися:
·спеціальне мито;
·антидемпінгове мито;
·компенсаційне мито.
Спеціальне мито застосовується:
·як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдавати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;
·як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як захід для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визначаються законами України;
·як захід у відповідь на дискримінаційні дії та (чи) недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.
Антидемпінгове мито застосовується у випадках:
·ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва подібних товарів в Україні;
·вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам України.
Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту на момент цього експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію України або різниці між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу.
Компенсаційне мито застосовується у випадках:
·ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробником подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації та розширенню виробництва подібних товарів в Україні;
·вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких, прямо або побічно використовувалась субсидія, якщо таке вивезення завдає або загрожує завдати шкоди державним інтересам України.
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.
Мито нараховується відповідно до ставок Єдиного митного тарифу України і сплачується в національній валюті України за поточним курсом Національного банку України, діючим на день подання вантажної митної декларації.
Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.
При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:
·транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;
·товари, що підлягають поверненню у власність держави;
·товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;
·товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України.
Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:
·у процентах до митної вартості товарів;
·у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.
Митне регулювання здійснюється на основі принципів:
.виключної юрисдикції України на її митній території;
.виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;
.законності;
.єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;
.системності;
.ефективності;
.додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.
Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари:
.заборонені до ввезення в Україну;
.заборонені до вивезення з України;
.заборонені до транзиту через митну територію України;
.щодо яких не було здійснене митне оформлення;
.які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного Кодексу та інших законів України.
До переміщення через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях забороняються культурні цінності.
За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:
.попередження;
У всіх органах, державне мито сплачується шляхом безготівкового розрахунку, митними марками або готівкою до кредитної установи. На сплату державного мита видаються квитанції за формою № 10.
. Шляхи вдосконалення митної політики України
Митна справа не є незмінним явищем і знаходиться у постійному розвитку. Нинішнього вигляду вона набула в результаті тривалого історичного розвитку від суто тривіальних форм до складної за структурою митної системи. Із соціально-економічним розвитком суспільства, розширенням міждержавних звязків ускладнювалися і державні завдання у сфері митної справи. Відповідно, змінювалися пріоритети і засоби здійснення митної політики держави.
Митна служба України створювалася на базі 25 митниць і 49 митних постів, які діяли на території України в часи колишнього Радянського Союзу. Вітчизняна митна система утверджувалася пліч-о-пліч з розбудовою державності в Україні. За десять років роботи завдяки підтримці Президента України та Уряду Державна митна служба стала міцною, ефективно діючою сучасною структурою, яка забезпечує реалізацію державної політики в сфері митної справи.
За час, що минув, побудовано розгалужену митну інфраструктуру, яка налічує 10 регіональних митниць, 41 митницю, 2 спеціалізовані митні управління, 3 навчальні заклади - Академію митної служби в Дніпропетровську і два навчальних центри підвищення кваліфікації у Києві і Хмельницькому, а також 4 спеціалізовані митні організації.
Контроль за переміщенням через кордон товарів та інших предметів здійснюють 137 митних постів, що входять до складу митниць. На митному кордоні держави діють 144 міжнародних і 35 міждержавних пунктів пропуску, а також 50 пунктів спрощеного переходу.
Колектив Держмитслужби забезпечує захист економічних інтересів країни, організацію митного оформлення і контролю на понад 8 тисячах кілометрів державного кордону, щодобовий пропуск через кордон 100 тисяч громадян, майже 20 тисяч одиниць транспортних засобів. Щодня оформлюється в середньому майже 4 тисячі вантажних митних декларацій, близько 1 мільйона тонн вантажів.
Облаштування державного кордону, розпочате десять років тому, триває і сьогодні. Адже митниця завжди була і залишається державною структурою, яка першою формує думку іноземців про державу та її громадян. За своєю суттю є своєрідним обличчям країни, її офіційними воротами. Саме належним облаштуванням кордону держава засвідчує свій рівень цивілізованості та економічної захищеності.
За десять років роботи Держмитслужба стала не тільки одним з основних виконавців законодавства з митних і зовнішньоекономічних питань, а й істотним джерелом формування доходної частини Державного бюджету України. Держмитслужба щорічно збільшує обсяг перерахувань у середньому в півтора рази. Питома вага внеску митних органів у загальний фонд бюджету за пять останніх років збільшився майже в 10 разів - з 2,8 % від усіх надходжень дохідної частини.
Зусилля керівництва, центрального апарату Держмитслужби, митних органів на місцях концентруються, насамперед на вирішенні актуальних проблем, повязаних з подальшим розвитком митної справи в державі. Одним з найважливіших напрямків у діяльності Держмитслужби є протидія контрабанді і порушенням законодавства в сфері зовнішньоекономічних звязків. Від стану справ на цьому напрямку залежить не лише економічна безпека держави й ефективність заходів митно-тарифного регулювання, а й стабілізація вітчизняного виробництва, створення сприятливих умов для його економічного зростання.
Митними органами в середньому щодня оформляється понад 170 протоколів про порушення митних правил на загальну суму майже 2,7 млн грн. Щотижня митними органами порушується 8-9 кримінальних справ загальною вартістю близько 3,6 млн грн. За минулий рік усього заведено кримінальних і адміністративних справ на загальну суму 1 млрд 56 млн грн, вилучено близько 3,3 тонни наркотиків, десятки кілограмів золота, срібла, дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів.
З метою посилення протидії незаконному ввезенню та реалізації товарів не тільки силовими, а й економічними методами в Україні розпочато побудову єдиної загальнодержавної системи контролю, що унеможливить реалізацію на внутрішньому ринку незаконно ввезених товарів. Одним з перших кроків у цій справі стало прийняття Урядом України у жовтні 2000 року Програми протидії контрабанді і реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених товарів на 2000-2001 роки, активним ініціатором розробки якої виступила Держмитслужба.
Важливою складовою загальнодержавної системи контролю є і розроблена Держмитслужбою система контролю за доставкою вантажів у митниці призначення. Цю унікальну для країн СНД систему митна служба України поетапно впроваджує, починаючи з 1999 року, з метою вирішення проблеми не доставки вантажів до митниць призначення. Система ефективно виявляє порушників діючого законодавства, які аби уникнути сплати до Держбюджету належних платежів, вдаються до так званого «утоплення» вантажів.
Система базується на попередньому оформленні субєктами зовнішньоекономічної діяльності заявки про переміщення вантажу, інформація про яке передається через відомчу мережу супутникового звязку (а це майже 250 наземних станцій). Митники не пропустять товар на територію України, перш ніж у пункті пропуску на кордоні не буде отримано повідомлення з Єдиного банку даних митної інформації про його одержувача на території України, а також про те, що одержувач заявив митним органам про очікування цього вантажу: який це товар, його кількість, вартість тощо.
Зараз системою контролю за доставкою вантажів охоплені усі види переміщень автомобільним транспортом. З уведенням такої системи в дію відбувся якісний ривок у вирішенні проблеми доставки вантажів.
Державна митна служба забезпечує виконання законодавства з митних і зовнішньоекономічних питань, веде значну законотворчу роботу. Нею був розроблений Митний кодекс України, прийнятий у 1991 році Верховною Радою України. За активної участі Держмитслужби велася робота і над прийнятим в 1992 році Законом України "Про Єдиний митний тариф".
Важливим напрямом, на якому зосереджуються зусилля Держмитслужби, є спрощення, гуманізація, прискорення процедур митного оформлення і контролю. У цьому напрямку багато зроблено і робиться. Зокрема, 22 березня 2001 року Кабінет Міністрів України прийняв розроблену Держмитслужбою постанову, відповідно до якої громадяни, які вїжджають в Україну, здійснюють лише в усній формі декларування предметів, обсяги яких не перевищують норми оподатковування чи не підлягають обовязковому декларуванню.
Введений у дію розроблений Держмитслужбою разом з Нацбанком новий порядок переміщення через кордон України валюти. Зокрема, передбачено усне декларування при переміщенні через кордон України платіжних карток банківських систем, а також іноземної валюти, якщо її сума не перевищує еквівалент 1000 доларів.
Уже протягом 5 років у деяких пунктах пропуску України діє двоканальна система митного оформлення громадян за принципом "зеленого" і "червоного" коридорів, що дозволяє законослухняним громадянам без заповнення митної декларації швидко й у спрощеному порядку проходити митний контроль. Спочатку така технологія була введена в аеропортах "Бориспіль», "Сімферополь", "Одеса", "Харків", "Дніпропетровськ", а згодом і на автопереходах "Рава-Руська", "Краковець", "Шегині", "Ягодин", "Устилуг", "Чоп".
Тим субєктам, що не мають заборгованості по зовнішньоекономічних операціях і по податках у бюджети, порушень митного і податкового законодавства, надається сприятливий режим проходження митного контролю: до товарів, переміщуваних ними при проведенні імпортних операцій, не застосовуються деякі заходи нетарифного регулювання.
Держмитслужба активно працює над проектом закону, що встановлює ставки Єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України. Адже сьогодні кожна з контрольних служб, що працюють у пунктах пропуску (митна, карантинна, державної ветеринарної медицини, екологічного контролю і т.д.), здійснює окремий розрахунок зборів за проведення відповідних видів контролю.
Прийняття згаданого законопроекту сприятиме значному прискоренню і спрощенню процедури контролю транспортних засобів, вантажів і громадян, що переміщаються через пункти пропуску. Крім того, з метою докорінного спрощення контролю в пунктах пропуску через державний кордон Держмитслужбою спільно з іншими зацікавленими відомствами ведеться робота над тим, щоб законодавчо закріпити низку відповідних заходів. Питання гуманізації, уніфікації і спрощення процедур митного контролю й оформлення товарів, що належать підприємствам, організаціям, установам усіх форм власності і громадянам, знайшли широке висвітлення в проекті Митного кодексу.
Домінантою діяльності Держмитслужби є забезпечення належного контролю за переміщенням енергоносіїв через митний кордон. З метою створення сприятливих умов для національних нафтопереробних заводів (НПЗ) у місцях надходження нафти і зливу готових нафтопродуктів установлюється зона митного контролю. Ввезена через митний кордон цієї зони нафта підлягає митному контролю й оформленню в режимі імпорту, при цьому встановлена нульова ставка мита. Вироблені на НПЗ нафтопродукти оформлюються в режимі експорту. За них повинні бути сплачені внутрішні податки - ПДВ і акцизний збір. Уся робота митників проходить безпосередньо на нафтопереробному підприємстві. Основні переваги цієї схеми контролю - рівні умови переміщення через зону митного контролю імпортованої і добутої в Україні нафти, а вироблені на заводі нафтопродукти, на відміну від безпосередньо імпортованих, переміщуються без сплати митних платежів. Це дає переваги національним нафтопереробним заводам - вони будуть більш завантажені.
Для прискорення проходження митного контролю й оформлення активно упроваджуються вантажні митні комплекси. Світовий досвід переконливо доводить, що створення вантажних митних комплексів як на кордоні, так і усередині країни, дає можливість спростити й уніфікувати процедури оформлення товарів. Комплекси мають необхідну для поглибленого огляду вантажів інфраструктуру, відповідні технічні засоби (естакади, ваги, оглядові майданчики) для здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, транспортні засоби, складські приміщення для збереження товарів, не пропущених через митний кордон України чи затриманих митницею.
Такі підприємства вже діють на кордоні України: у Закарпатті - автопорт "Чоп", на Волині - автопорт «Ягодин», у Львівській області - автопорти "Шегині", "Краковець". Досвід використання вантажних митних комплексів розповсюджений і у внутрішніх митницях - Східній, Дніпровській, Кримській регіональних, деяких інших митницях. Нині відпрацьовується законодавча база діяльності вантажних митних комплексів. Для вирішення цієї проблеми Держмитслужбою внесені відповідні положення в проект Митного кодексу України, підготовлений проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про вантажний митний комплекс (автопорт)".
З метою організації ефективнішого і раціональнішого митного оформлення залізничних вантажів Держмитслужба разом з Державною адміністрацією залізничного транспорту України працює над створенням залізничних вантажних митних комплексів. З початком роботи комплексу значно покращилися умови огляду вантажів, зменшився ризик пропуску на митну територію України не задекларованих товарів.
Тільки за півроку роботи залізничного терміналу в ньому було оглянуто й оформлено понад 3 тисячі критих вагонів. Для відпрацьовування механізмів спрощення митних процедур розпочато експеримент по митному оформленню імпортованих нафтопродуктів, що ввозяться залізничним транспортом. Вантажі, що підпадають під дію експерименту, пропускаються без оформлення попередньої акцизної декларації і, відповідно, без попередньої сплати платежів, на прикордонну залізничну станцію "Конотоп", де розміщуються на вантажному комплексі у виділеній зоні митного контролю.
Висновок
Самостійне здійснення митної справи та наявність власної митної системи є однією з засад державності. Виходячи з цього, 25 червня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні». В ньому проголошено, що митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України і вона як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Виконання масштабних завдань, що стоять перед митною службою, в повній мірі залежить від інтелектуального, професійного і культурного рівня працівників Служби. Нині колектив Митної служби майже на 90 відсотків складається з працівників, які мають базову та повну вищу освіту. Майже 20 відсотків з них мають вищу юридичну та економічну освіту. У переважній більшості працівники Служби - це високоосвічені професіонали.
Держмитслужба продовжує пошук нових ефективних методів роботи, спрямованих на захист економічних інтересів країни, боротьбу з контрабандою і митними правопорушеннями, й таких, що забезпечать гуманізацію, спрощення митних процедур.
Перед Державною митною службою України широкі перспективи розвитку, і, хоча на цьому шляху є немало труднощів, митники докладуть зусиль, аби подолати їх із честю, зробити все можливе, щоб Українська митниця займала гідне місце серед митних служб найбільш розвинутих країн світу.
Існування мита на сьогодні пояснюється не так фіскальною необхідністю, як потребою для вирівнювання інтернаціональних витрат виробництва, які виникають унаслідок конкуренції на основі національних витрат виробництва профільної продукції, що постачається на світовий ринок провідними виробниками, котрі, без сумніву, володіють перевагами насамперед в освітній та професійній підготовці кадрів, рівні техніки і технології, організації виробництва, що, у свою чергу, ще й підкріплюється значними обсягами виробництва.
Саме ці переваги дають змогу підтримувати низький рівень витрат, а відтак формувати більш низький рівень як національних (для країн виробника), так і світових цін порівняно з національними витратами та цінами на аналогічні товари, що реалізуються на національних ринках країн-імпортерів. Відповідно важливу роль відіграє ввізне мито, тоді як вивізне мито, як правило, застосовується у більшості країн до обмеженого кола продукції.
Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підтримки балансу інтересів країн світової спільноти.
митний політика оподаткування платіж
Список використаної літератури
1.Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. - К.: Центр навчальної літератури, 2010р. - 696 с.
.Дубініна А.А., Сорокіна С.В. Основи митної справи в Україні: Навчальний посібник. - К.: Професіонал, 2009р. - 360 с.
.Єгоров О. Функціональна система митно-тарифного регулювання на етапі інтеграції України до СОТ // Вісник АМСУ. - 2011р.. - №1. - С.3-12.
.4.Мельник Т.М. Зовнішня торгівля України: стан та проблеми // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010р. - №2. - С. 20-24.
.Митне регулювання / Голомовзий В.М., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю. та ін. - Львів: Львівська політехніка, 2009р. - 240 с.
.Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008р. - 394 с.
.Деміденко Л.М. Мито і митна політика в умовах глобалізації.// Фінанси України. - 2010р. - №1. - С. 63-69.
.Каленьський М.М. Роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі // Фінанси України - 2009р.- №7, С. 3-12.
.Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. Податкова система. - Львів: Новий світ , 2010р.
.Петренко М.О. Соціально-економічні наслідки застосування митних пільг в Україні// Фінанси України - 2009р. - № 8, С. 84-90.