Тріада цілей управління економічною безпекою підприємства

Галузь знань

Тлумачення

Право

Інтерес є правом, що засновується на законі, випливає з нього, схвалюється ним, хоча може бути й не закріпленим у конкретних правових нормах. Здебільшого з юридичної точки зору інтереси розглядаються як передправа, що можуть трансформуватися в суб’єктивні права, коли для цього створюються необхідні умови.

Соціологія

Реальна причина соціальних дій, що лежить в основі безпосередніх спонукань індивідів та соціальних груп, тобто їх мотивів, ідей тощо.

Психологія

1. Ставлення особи до предмета як чогось такого, що є для неї цінним, привабливим. 2. Емоційний стан індивіда, пов'язаний із здійсненням пізнавальної та спонукальної діяльності.

Економіка

1. Інтерес пов’язують з поняттями «вигода», «вибір», «максималізм», «раціональність». 2. Відповідно до класичної теорії фірми, ключовий економічний інтерес суб’єкта пов’язується із максимізацією прибутку. Поясненням є те, учасники ринкової економіки завжди розраховують на так звану «чисту» користь, тобто таку, отримання якої суттєво перевищує витрати на її досягнення.

Вид інтересу

Змістовні характеристики інтересів

Особисті економічні інтереси

Є зумовленими особистими потребами і стосунками власності й прагненням індивідів до ефективної трудової діяльності, спрямовані на збільшення і підвищення якості індивідуального людського капіталу, на зростання особистих доходів, підвищення рівня і якості життя і самореалі- зацію потенціалу своєї особи.

Колективні економічні інтереси

Зумовлене особистими і виробничими потребами членів трудових колективів - працівників підприємств прагнення до ефективної виробничий - господарській діяльності, направлене на неухильне підвищення прибутковості підприємств, забезпечення ефективного розширеного відтворення, поліпшення життя і підвищення якості людського капіталу працівників цих підприємств.

Корпоративні економічні інтереси

Є прагненням суб’єктів господарювання ефективно функціонувати в ринковій економіці, успішно конкурувати, закріпитися на ринку, отримувати прибуток, упроваджувати науково-технічні досягнення, здійснювати розширене відтворення інтенсивного ресурсозберігаючого типу.

Регіональні економічні інтереси

Зумовлене потребами населення, підприємців, трудових колективів і інших суб’єктів економіки регіонів прагнення до господарської діяльності, направлене на ефективний комплексний розвиток виробничої і невиробничої сфер регіонів, на їх самозабезпечення і підвищення рівня і якості життя населення.

Державні економічні інтереси

Зумовлене суспільними потребами, розвитком продуктивних сил і економічних стосунків прагнення державних органів і інших суб’єктів економіки до досягнення макро- економічної рівноваги, стійкого економічного зростання і направлене на збільшення національного людського капіталу, підвищення рівня і якості життя громадян країни.

Існують, звичайно й інші, більш «розгорнуті» погляди на деякі внутрішні групи зацікавлених осіб. Зокрема Г. Минцберг [348] ставиться до керівництва та найманих працівників як до внутрішньої коаліції, визначаючи при цьому шість груп впливу:

•              топ-менеджент - тобто ключові стратеги;

•              працівники - є безпосередніми виробниками продукції або надавачами послуг;

•              лінійні керівники - є координаторами діяльності виробництва;

•              аналітики - є розробниками систем планування і контролю;

•              обслуговуючий персонал - здійснює непряму підтримку виробництва;

•              ідеологія - живе сама по собі і складається з набору переконань, що розділяються людьми усередині організації [348].

Основним економічним законом управлінського імперіалізму є закон управлінської інтервенції, тобто заміщення інтересів, згідно якому інтереси управління повністю або частково заміщають інтереси праці і капіталу. Якщо виходити з критерію суспільної доцільності, то необхідно визнати, що «співтовариство» управлінців сьогодні демонструє свою неспроможність, соціальну незрілість і безвідповідальність. Низка гучних скандалів, до яких був причетний топ-менеджмент деяких корпорацій, певною мірою підірвала довіру до самої ідеї ринкової економіки. На жаль, управління, орієнтоване на власні, так звані інсайдерскі інтереси, штовхає економічну систему будь-якого типу на шлях регресу, виступаючи інколи чи не найважливішою внутрішньою загрозою економічній безпеці підприємства. Проте, конфлікт інтересів, що є наслідком дії закону управлінської інтервенції, ніколи не може зійти нанівець, його розв’язання є тимчасовим через те, що модифікування структур управління і оновлення механізмів захисту економічних інтересів підприємств завжди передбачає заміщення інтересів.

На відміну від достатньо однозначного розуміння внутрішніх груп, трактування зовнішніх груп зацікавлених осіб у науковій літературі має ширший діапазон. Наприклад, в [350] розділяють стейкхолдерів на чотири головні категорії:

•              групи впливу, що фінансують підприємство (наприклад, акціонери);

•              менеджери, які керують ними;

•              службовці, що працюють на підприємстві (принаймні, та їх частина, яка зацікавлена в досягненні цілей організації);

•              економічні партнери, до числа яких належать як покупці і постачальники, так і інші економічні суб’єкти.

Кожна з цих груп має різні параметри вимірювання діяльності, що, в свою чергу, суттєво впливає на рівень складності завдань, які ставляться перед ними в процесі управління економічною безпекою підприємства.

В [181] як зовнішні групи зацікавлених осіб виділені постачальники, підрядчики, покупці, інвестори, представники владних структур, суспільство в цілому або його окремі соціальні прошарки.

Теорія стейкхолдерів, яку докладно розглянуту в [106], стверджує, що цілі організацій повинні брати до уваги різноманітні інтереси різних сторін, які представлятимуть якийсь тип неформальної коаліції. Відносну владу різних груп впливу можна визнати ключовим положенням при оцінці економічних інтересів стейкхолдерів, тому всіх стейкхолдерів можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якого визначатиме траєкторію еволюції організації. Таке ціле в [106] називається коаліцією «впливу» або «коаліцією учасників бізнесу». Підтвердження таким висновкам, зробленим сучасними дослідниками, знаходимо й у класичній праці «Поведінкова теорія фірми», автори якої висловлюються на користь того, що цілі організації є компромісом між членами коаліції, які впливають на організацію. Вони вважають, що існують неминучі конфлікти інтересів. Наприклад, сучасні уявлення припускають, що не власники, а вище керівництво має найбільшу впливовість як в управлінні підприємством в цілому, так і в управлінні його економічною безпекою. Володіння і управління не йдуть рука об руку. Часто трапляється, що власники не відвідують щорічні загальні збори і вище керівництво має в певну свободу в переслідуванні своїх інтересів [318]. Слід зазначити, що нерідко така свобода є удаваною, а інколи - межує з криміналом

У найбільш узагальненому вигляді взаємоузгодження інтересів підприємства можна визначити як багатовимірне, а саме: горизонтальне й вертикальне взаємоузгодження інтересів внутрішніх стейкхолдерів, що має протікати на тлі перманентного взаємовзаємоузгодження економічних інтересів підприємства з актуальними для нього інтересами зовнішніх стейкхолдерів. Питання актуалізації інтересів як зовнішніх, так і внутрішніх стейкхолдерів (як, власне, й у зворотному порядку) є вкрай важливими й, загалом, можуть заслуговувати на самостійне дослідження, проте слід ще раз наголосити, що в управлінні економічною безпекою підприємства, вивчення інтересів стейкхолдерів має виключне значення і тому, щонайменше, має включати ідентифікацію і систематизацію їх дій та оцінку цілей. Як бачимо, така послідовність вивчення інтересів стейкхолдерів має зворотній характер, тобто вивчення інтересів ґрунтується на так би мовити «проявлених» діях і з’ясованих цілях, за результатами ідентифікації яких пропонується виокремлювати ті чи інші інтереси. Такий підхід до вивчення інтересів стейкхолдерів, звісно, не позбавлений недоліків, проте подолання неявності інтересів навряд чи можна здійснити, не дослідивши наочні речі, які у даному випадку доволі легко простежуються через здійснені дії.

Серед сукупності інтересів як внутрішніх, так і зовнішніх стейкхолдерів, економічні інтереси є чи не найстабільніши- ми у часі, а інколи - навіть найінертнішими, що, в свою чергу, неоднозначно впливає на процес формування взаємозв’язків між інтересами різних стейкхолдерів, а отже - і на управління економічною безпекою підприємства. Така неоднозначність продиктована наступним: з одного боку, інертність економічних інтересів, начебто, слугує на користь спрощення такого управління, проте з іншого боку, що дуже важливо для розуміння поведінки внутрішніх стейкхолдерів, така інертність перешкоджає здійсненню саме тих організаційних змін, які мають надавати необхідної гнучкості управлінню економічною безпекою підприємства. Якщо стисло поміркувати про неоднозначність інертності економічних інтересів, аналізуючи переваги та недоліки обох її сторін, можна дійти висновку про те, що перешкоджання гнучкості управління економічною безпекою підприємства є більш важким наслідком наявної неоднозначності. Крім того, будь-яке спрощення в управлінні економічною безпекою підприємства також може бути певною перешкодою, наприклад, досягненню все тієї ж гнучкості.

Торкаючись теми інертності економічних інтересів стейк- холдерів, чи, точніше кажучи, їх усталеності, слід зазначити, що зазначені характеристики можуть поширюватись виключно на сутнісні ознаки таких інтересів, тоді як кількісні ознаки економічних інтересів можуть змінюватись доволі швидко, тяжіючи при цьому виключно у бік зростання. Найпростішими прикладами, звісно, можуть бути збільшення розміру заробітної платні як кількісний вираз одного з найпопулярніших інтересів внутрішніх стейкхолдерів та збільшення доходів як кількісний вираз будь-кого із зовнішніх стейкхолдерів. Проте така начебто прозорість економічних інтересів стейкхолдерів насправді є ілюзорною, оскільки завжди є обтяженою наявністю так званого «людського» чинника або соціальною складовою.

Останнє твердження, безперечно, є вагомим аргументом на користь прискорення асиміляції досліджень економічної безпеки в площину економічної безпеки, однак важливо інше - в контексті виконуваного дослідження імперативної цілі управління економічною безпекою таке обтяження неможна проігнорувати, хоча б тому, що економічна безпека не може розглядатися лише як похідна від взаємоузгодження економічних інтересів. Інакше кажучи, досягнення імперативної цілі управління економічною безпекою є вкрай складним процесом, передусім, через наявність соціальної складової, яка, по-перше, урізноманітнює інтереси стейкхолдерів, а по-друге - збільшує не лише число взаємозв’язків між інтересами різних стейкхол- дерів, але і потребує суттєвого урізноманітнення способів взаємоузгодження таких інтересів.

Як відзначає Ш. Хеннер, професор економічного центру Університету Базеля, цілі підприємства не задані спочатку, а є результатом приведення «до спільного знаменника цілей, пов’язаних з підприємством» [283, с. 72]. При цьому професор відзначає, що великий вплив на даний процес має «розподіл влади», оскільки ті або інші групи можуть використовувати підприємство як інструмент тиску на решту частини колективу з метою реалізації своїх цілей, додаючи таким цілям статус мети самого підприємства. В управлінні економічною безпекою підприємства розгляд цих питань набуває системного характеру.

Торкаючись питань використання системного підходу в досягненні такої цілі в управлінні економічною безпекою підприємства як взаємоузгодження інтересів, слід нагадати, що ґенеза такого підходу сягнула сьогодні своєї третьої фази - комплемента- ризму в менеджменті, початком якої вважається друга половина 1980-х років. Загальновідомо, що першою була фаза започаткуван- ня й розвитку жорсткого системного підходу (середина 1950-х - середина 1970-х років), тоді як другою фаза становлення й розвитку м’якого системного підходу (середина 1970 років - теперішній час).

З метою виявлення взаємозв’язків між інтересами різних стейкхолдерів пропонується формування карт взаємоузгодження і нтересів підприємства за двома напрямками - ендогенним та екзогенним (графічне відображення підходу до побудови таких карт показано відповідно в табл. 4.3 та 4.4).

Чим більш строкатою є карта взаємоузгодження інтересів, тим більше існує загроз економічній безпеці підприємства, а отже, тим нижчим є рівень її керованості.

Таблиця 4.3

Карта ендогенного взаємоузгодження інтересів підприємства як інструмент управління його економічною безпекою

Умовні позначки:

У - інтереси узгоджено;

П - триває процес взаємоузгодження інтересів;

З - існує загроза конфлікту інтересів;

К - конфлікт інтересів;

Н - інтереси не підлягають узгодженню.

Таблиця 4.4

Карта екзогенного взаємоузгодження інтересів підприємства як інструмент управління його економічною безпекою

Умовні позначки:інтереси узгоджено;

П - триває процес взаємоузгодження інтересів;

З - існує загроза конфлікту інтересів;

К - конфлікт інтересів;

Н - інтереси не підлягають узгодженню.

Шкала рівнів керованості економічної безпеки підприємства відповідно до результатів заповнення карти.

В залежності від виявленого рівня керованості економічної безпеки за картами взаємоузгодження інтересів може бути встановлена якісна характеристика керованості економічної безпеки підприємства - міра. Матриця визначення мірі керованості економічної безпеки підприємства зображена на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Матриця визначення мірі керованості економічної безпеки підприємства

Ідеальною мірою керованості економічної безпеки підприємства, встановлюваної шляхом зіставлення результатів екзогенного та ендогенного взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, звісно, є позиція в матриці, позначена у верхньому правому куті, тобто гармонія, яка характеризує абсолютну відсутність протиріч між інтересами різних стейкхолдерів. Однак, визнаючи гармонію ідеальною мірою керованості економічної безпеки підприємства, її неможна вважати позбавленою недоліків.

По-перше, слід розуміти, що навіть така, тобто ідеальна міра, не робить економічну безпеку керованою механістично, а саме - доведеною «до автоматизму», на кшталт того як попередньо це порівнювалось з технічними системами (див. розділ 2). По-друге, досягнення ідеальної міри керованості економічної безпеки підприємства може потребувати суттєвих видатків, складання кошторису яких, в свою чергу, може супроводжуватись суттєвими труднощами і, загалом, бути площиною окремого дослідження. Й нарешті, по-третє, підтримка гармонії як ідеальної міри керованості економічної безпеки підприємства - це складний процес, результати якого безпосередньо впливають на дієвість управління економічною безпекою та можуть бути унеможливлені внаслідок наявності хоча б однієї пари інтересів, що не підлягають узгодженню.

Прийнятною та найбільш бажаною мірою керованості економічної безпеки підприємства, також встановлюваної шляхом зіставлення результатів екзогенного та ендогенного взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, є центральна позиція в матриці з відповідною назвою - золота середина, яка характеризує наявність протиріч між інтересами різних стейк- холдерів у допустимих межах. В свою чергу, така міра керованості досягається шляхом докладання суттєвих зусиль до взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, проте припускає наявність інтересів, що не підлягають узгодженню, досягнення компромісу в процесі взаємоузгодження інтересів тощо. Утримання керованості економічної безпеки підприємства також є доволі складним процесом, однак його умовна вартість значно нижча, ніж підтримка гармонії. До речі, досягнення гармонії в узгодженні інтересів може бути доцільним лише у випадку, коли питання стосується якихось інтересів, що мають виключний характер, тобто за будь-яких умов не можуть бути узгоджені шляхом досягнення хоча б найменшого компромісу. Наприклад, таким непохитним інтересом, принаймні має бути, винагорода праці персоналу, що має статус однієї з провідних конструкцій забезпечення керованості економічної безпеки підприємства та управління нею в цілому. Звісно, що при цьому персонал повинен розділяти ідеї й розуміти інтереси керівництва.

Ентропія менеджменту та штучна самодостатність є кардинально протилежними характеристиками міри керованості економічної безпеки підприємства, що характеризуються відповідно або абсолютною узгодженістю інтересів підприємства з інтересами його зовнішніх стейкхолдерів (ентропія менедженту), або абсолютною узгодженістю інтересів внутрішніх стейкхолдерів підприємства (штучна самодостатність). Обидва види міри керованості економічної безпеки підприємства можуть бути регульованими, однак, протягом певного відрізку часу, коли зафіксовано той чи інший стан керованості економічної безпеки підприємства, менеджмент підприємства має розуміти, що будь-яке зволікання може призвести до стану економічної небезпеки через те, що у першому випадку, коли спостерігається ентропія менеджменту, стан економічної безпеки підприємства цілком залежить від поведінки зовнішніх стейкхолдерів, оскільки інтереси внутрішніх стейкхол- дерів є абсолютно не узгодженими, а в іншому випадку - штучної самодостатності - стан економічної безпеки підприємства також залежить від поведінки зовнішніх стейкхолдерів, оскільки саме їх інтереси внутрішніми стейкхолдерами проігноровано. Абсолютно некерованою слід вважати какофонію, тобто ситуацію, при якій спостерігається дивергенція інтересів стейкхол- дерів підприємства.

Отже, інтереси зацікавлених груп можуть бути в тому або іншому ступені враховані або не враховані. Все залежить від розстановки сил усередині підприємства, тиск ззовні, від збігу інтересів груп з цілями, висунутими як цілі підприємства і від того, наскільки інтереси окремих груп збігаються з інтересами групи осіб, що вдягнулися владними повноваженнями, оскільки останнім легко лобіювати свої інтереси, чим решті груп. Характеризуючи організацію як складну соціальну систему, в якій взаємодіють багато соціальних груп, справедливо стверджувати, що для успішної роботи підприємства в цілому та для забезпечення його економічної безпеки зокрема необхідне взаємоузгодження інтересів всіх груп.

Розглядаючи питання взаємоузгодження інтересів як імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, не можна не торкнутися ще одного дуже важливого питання. Сучасний етап розвитку як вітчизняної, так і зарубіжної економіки характеризується активізацією інтеграційних процесів, що супроводжуються появою значного числа великих компаній. Так, якщо основними принципами діяльності фірм у 80-і рр. ХХ століття були економія, гнучкість і маневреність, то у другій половині 90-х рр. на зміну прийшли принципи розвитку, орієнтації на експансію і зростання. Вирішуючи питання про вибір стратегії, що забезпечує збільшення частки ринку, з двох альтернатив: розвивати виробництво самостійно або інтегруватися з іншими виробниками - багато суб’єктів господарювання вибрали другу альтернативу, а з форм інтеграції - операції по злиттю і поглинанню (mergers and acquisitions - M&A). Проте переваги в швидкості освоєння ринку поєднуються з численними ризиками, пов’язаними з реалізацією операцій M&A: до 2/3 їх загального числа виявляються збитковими і приводять або до продажу раніше придбаних компаній, або до ліквідації бізнесу. Одна з причин полягає в тому, що в більшості невдалих випадків не була досягнута узгодженість економічних інтересів учасників операції.

Оцінювання тенденцій та обсягів поширення процесів M& A, а, відповідно, і рейдерства, у випадку відсутності офіційної статистики є можливим за допомогою даних таких аналітичних груп як ISI Emerging Markets та M&A-Intelligence, згідно яких кількість угод вже 2007 р. у порівнянні з 2006 р. зросла більш ніж в шість разів та склала 683 угоди, а вартість - більш ніж в три, та становила в 2007 р. 15,6 млрд дол. США. За даними аналітиків обсяги рейдерства зазвичай перевищують обсяги M&A, крім того вони мають значні тенденції до збільшення в 2008-2009 рр. під впливом світової фінансово-економічної кризи, яка призводить до залучення окремих гравців M&A до рейдерських схем через певну обмеженість фінансових ресурсів. Головною тенденцією рейдерства починаючи з 2007 р. є поширення уваги від традиційно привабливих галузей, таких як фінансовий сектор, металургія, харчова промисловість та торгівля, до нових - сектор будівництва та нерухомості, теле- комунікацій та транспорту, що підсилюється їх ослабленістю під час економічної кризи.

Не зважаючи на те, що питання обґрунтування операцій M&A знаходяться в центрі уваги наукових досліджень, завдання взаємоузгодження економічних інтересів компаній в даних процесах не отримало належного освітлення. З одного боку, до найчастіше обговорюваних аспектів обґрунтування M&A відносяться питання оцінки вартості компанії, визначення ціни операції, оцінки синергетичного ефекту і ін. При цьому поза увагою дослідників, як правило, виявляється той факт, що вирішення цих питань безпосередньо пов’язане з взаємоузгодженням економічних інтересів учасників операції - підприємств, що інтегруються; в кращому разі дослідження обмежується аналізом мотивів операції і виявленням їх невідповідності у одиниць, що об'єднуються. З іншого боку, завдання взаємоузгодження економічних об’єктів є класичними і в цьому напрямі отримані достатньо серйозні результати, як по різних постановках цих завдань, так і по методах їх рішення (завдання взаємоузгодження глобального і локального оптимуму, взаємоузгодження інтересів господарюючих суб’єктів в умовах вертикальних і горизонтальних взаємодій ін.). Проте специфіка цих завдань в операціях M&A не досліджена. Дані завдання є багатоаспектними і слабострук- турованими з наявністю чинника невизначеності; вони видозмінюються залежно від конкретної ситуації, характеру операції (дружня або ворожа), стадії її реалізації. Певну частку таких завдань вирішено в [198].

Отже, економічні інтереси визначають напрям розвитку господарській діяльності, мотиви поведінки і функціонування підприємства, а також можуть спричиняти загострення стосунків учасників господарського процесу. Відстоювання інтересів, забезпечення досягнення їх цілей залежать від постановки і рішення не абстрактних, а чітко конкретизованих завдань безпеки життєдіяльності господарських систем. При цьому якщо раніше переважали захисні функції щодо підтримки безпеки, то сьогодні вони трансформувалися в найбільш технологічні процедури [83, с. 15].

На думку А. М. Доровського, на мікрорівні інтереси підприємств виступають як інтереси конкурентів. Ринкові суб’єкти можуть задовольнити свої інтереси, задовольняючи потреби партнерів, але в процесі цього задоволення вони діють як конкуренти. Протилежність їх інтересів сягає вищого ступеня відмінності - суперечності, яка, в той же час, не виключає їх збігу, й останнє, в свою чергу, виступає підставою їх взаємодії, а, отже, і передумовою утворення системності і цілісності [83, с. 14].

Дійсно, один з постулатів логіки бізнесу стверджує, що в бізнесі немає ворогів чи друзів, є тільки партнери, конкуренти й не зв’язані між собою інтересами сторонні люди. Визначають інтереси в такий спосіб: якщо вони збігаються - ви партнери; суперечать - конкуренти; не стикаються - сторонні люди. Це твердження не зовсім корелює з основами теорії потенційних конфліктів, яка стверджує, що все в світі первісно перебуває суперечливому стані і що існування світу неможливе без будь-яких суперечностей. А якщо це так, то все в світі знаходиться в постійній суперечності. Англійський філософ Т. Гоббс сформулював це як «війна всіх проти всіх».

Проте в житті все набагато складніше, оскільки немає майже нічого, що повністю відповідало б будь-яким нормам і правилам. Все умовно і відносно: і правила, і межі. І така вказана суперечність практично позбавлена «утисків часу» -, тобто перебуває поза межами часу, оскільки єдине, що залишається постійним - це зміни. Не випадково Г. А. Пастернак-Таранушенко підкреслює, що причиною є зміни світу в цілому, разом з якими змінюються і інтереси, і тому той, хто вчора був партнером, сьогодні може стати конкурентом, а завтра - ворогом. Водночас, на відміну від конфлікту інтересів, причиною якого є боротьба за будь-які ресурси, прагнення до балансу інтересів покликане привести конкуруючі сторони до порозуміння [212]. Таку думку автора не можна визнати безсумнівною, оскільки взаємодія економічних інтересів завжди воліє бути дивергентним, причому чим гострішим є таке воління, ти гострішим може бути загострення конфлікту, й, відповідно, тим віддаленішим час досягнення імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, а, отже - й сукупність цілей управління підприємством в цілому.

Сучасні дослідження утримують деякі положеня з питань зниження дивергенції економічних інтересів, наголос в яких припадає на кончу потребу в узгодженні таких інтересів серед внутрішніх стейкхолдерів підприємств. Наприклад, в [270] наведено низку рекомендацій, виконання яких дозволяє привести різноспрямовані вектори інтересів внутрішніх стейкхолдерів підприємства у відповідність до інтересів підприємства як актора ринку, чия діяльність направлена на максимізацію власного прибутку.

Автор приведених у монографії результатів дослідження дотримується тієї думки, що взаємоузгодження економічних інтересів не завжди можливо і, більш того, не завжди необхідно. Саме тому приведена в скороченому вигляді в табл. 4.5 бібліотека способів взаємоузгодження інтересів представлена у вигляді двох каталогів - конструктивних і деструктивних способів взаємоузгодження інтересів.

Кожен з приведених в бібліотеці способів взаємоузгодження інтересів може бути достатньо широко охарактеризований, водночас, назви способів достатньо красномовні для розуміння їх суті в найзагальнішому вигляді.

Таблиця 4.5

Бібліотека способів взаємоузгодження інтересів

Якщо звернутися, насамперед, до праць найвідоміших вітчизняних дослідників питань управління конфліктами інтересів в корпораціях (оскільки саме ці дослідження враховують реалії господарювання в умовах України), то на увагу, заслуговують, у першу чергу, праці А. Мендрула, З. Шершньової, В. Багацького, В. Вінник, О. Воловик та ін. Аналіз публікацій цих авторів проведено в [284]. Однак, у цих працях не розділено поняття «балансування» та «гармонізація» інтересів. Крім того, запропоновані вищезазначеними авторами класифікації конфліктів інтересів у повній мірі не відображають сутність цього явища та усе розмаїття форм його прояву у корпораціях (зокрема, в існуючих класифікаціях не проведено розподіл конфліктів інтересів за часовими характеристиками, за глибиною їх впливу на організацію, специфічними наслідками, що формуються на основі певних причин та механізмів виникнення).

Зупинимось докладніше на аргументації доцільності розрізнення понять балансу інтересів і їх гармонізації. Зокрема, балансування інтересів - це процес взаємоузгодження позицій і інтересів різних груп - учасників корпоративних взаємин, в результаті якого одна з груп поступається своїми інтересами на користь іншої. Гармонізація інтересів - це процес взаємоузгодження позицій і інтересів різних груп - учасників корпоративних взаємин, в результаті якого досягнення інтересів різних груп гармонізується в часі і просторі. Інакше кажучи, в результаті гармонізації інтересів жодна з груп не буде вимушена відмовитися від досягнення інтересу.

Проте в ряду випадку гармонізація інтересів залишається ідеальною, а, отже, недосяжною моделлю взаємоузгодження інтересів. Умовно-ідеальною можна вважати процедуру досягнення балансу інтересів, основні кроки якої детально викладені в [212]. Однак, зважаючи на те, що під імперативною метою управління економічною безпекою підприємства в рамках виконуваного дослідження розуміється взаємоузгодження інтересів, автором розроблено відповідну процедуру, яку графічно інтерпретовано на рис. 4.3.

Рис. 4.3. Процедура взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства¹¹

Отже, по-перше, стейкхолдери мають усвідомити необхідність взаємоузгодження інтересів. Процес усвідомлення є першим і, водночас, вирішальним кроком у здійснені усієї процедури, оскільки без взаємного порозуміння стейкхолдерів щодо необхідності взаємоузгодження їх інтересів подальше крокування процедурою унеможливлюється. По-друге, коли необхідність  взаємоузгодження інтересів усвідомлено, стейкхолдери мають дійти порозуміння щодо дотримання взаємних поступок. Якщо здійснення першого кроку процедури може супроводжуватися використанням переважно деструктивних способів взаємоузгодження інтересів (див. бібліотеку способів взаємоузгодження інтересів), то другий крок, не виключаючи можливості використання деструктивного способу взаємоузгодження інтересів, здебільшого має спиратися на конструктивні способи, зокрема, щонайменше, на колабораціонізм та компроміс.

По-третє, стейкхолдери знову мають дійти порозуміння, упорядковуючи інтереси у певній послідовності щодо необхідності їх взаємоузгодження. Цей крок процедури взаємоузгодження інтересів може дещо нагадувати «ходу по колу», оскільки швидко дійти такого порозуміння, як правило, стейкхолдерам буває досить важко. По-четверте, стейкхолдерами має бути обрано спосіб взаємоузгодження їх інтересів або комбінацію з кількох способів. Звісно, що комбінацію способів взаємоузгодження інтересів слід формувати в рамках одного каталогу, тобто обирати або виключно з числа конструктивних способів, або виключно з числа деструктивних способів, припускатися будь-якої «мішанини» способів не можна. По-п’яте, обраний спосіб взаємоузгодження інтересів має бути реалізований, і, нарешті, по-шосте, результати реалізації обраного способу має бути перевірено. Якщо результати реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів є позитивними, процедурою передбачається здійснення наступної ітерації, починаючи з третього кроку, тобто з взаємоузгодження тих інтересів, які за ступенем своєї значущості є наступними. Якщо результати реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів є негативними, правилами здійснення даної процедури передбачається, що спосіб взаємоузгодження інтересів має бути переобраний.

Слід акцентувати увагу на тому, що при наявності позитивних результатів реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів повернення до попередніх її кроків може бути не обов’язковим, зокрема, це може відбуватися тоді, коли число інтересів, що мають підлягати узгодженню, є невеликим, або інтереси є однотипними. Ймовірнісний характер повернення до попередніх кроків процедури графічно показано штрих пунктирною лінією. І навпаки, за наявності негативних результатів взаємоузгодження інтересів повернення до попередніх кроків процедури є обов’язковим, що графічно показано суцільною лінією.

Таким чином, підбиваючи підсумок дослідження взаємоузгодження економічних інтересів як імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, необхідно акцентувати увагу на наступних виводах. По-перше, в сучасних умовах природний конфлікт інтересів, іманентно властивий економічних суб'єктам, загострюється. По-друге, взаємоузгодження таких і нтересів, будучи вкрай складним процесом, потребує використання спеціального інструментарію, як який можуть бути запропоновані розроблені автором карти взаємоузгодження інтересів. По-третє, взаємоузгодження економічних інтересів в умовах переходу України до інноваційної моделі розвитку не завжди можливо і, більш того, не завжди необхідно, саме тому пропоновані способи взаємоузгодження економічних інтересів можуть бути як конструктивними, так і деструктивними.

Протистояння загрозам як домінуюча мета управління економічною безпекою підприємства

Відповідно до запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри його економічної свободи, яка має бути буфером убезпечення від загроз, домінуючою ціллю управління економічною безпекою підприємства є протистояння різноманітним загрозам. Проте є декілька причин, які роблять прозорість логіки такого твердження удаваною. З’ясуємо, чому це так. Перш за все, це стосується тлумачення протистояння, яке, відповідно до [202, с. 542] являє собою процес учинення опору будь-яким діям, в ході якого об’єкт зберігає стійкий стан. Отже, протистояння можна здійснювати за умов чіткого розуміння дій, щодо них слід чинити опір.

Стосовно розуміння управляння економічною безпекою підприємства такі дії асоціюються, перш за все, із загрозами. Таке поняття є активно використовуваним як в системі економічних знань, так і в практичній діяльності підприємств та управління ними. Проте в теоретичному плані, незважаючи на чисельні публікації, дослідження загроз є далекими до завершення. Можна сказати, що сьогодні, у першому десятиріччі ХХІ століття, поняття «загрози» переживає новий пік своєї популярності, але, незважаючи на це, експлікацію даного поняття поки що не можна визнати вичерпною. І це є першою причиною виникнення труднощів щодо вивчення домінуючої цілі управління економічною безпекою підприємства. Друга причина нерозривно пов’язана із першою, оскільки стосується відсутності чітко викристалізуваного розуміння загроз економічній безпеці підприємства серед сукупності загроз підприємству в цілому, його діяльності, безпеці його діяльності в цілому та окремих видів його діяльності. Існування, щонайменше, двох наведених причин перешкоджає безпосередньому переходу до вивчення протистояння загрозам як домінуючої цілі управляння економічною безпекою підприємства. Усуненню таких перешкод і присвячені наступні дослідження.

У науці існує абсолютно слушна думка, що прагматична значущість будь-якого поняття визначається, як правило, його змістом та набором ознак, які можуть бути використані як підґрунтя при виборі методів вирішення практичних задач, пов’язаних з цим поняттям. Очевидно, що забезпечення прагматизму потребує проведення спеціальних досліджень семантичного характеру, результати яких можуть бути представлені у вигляді своєрідної семантичної картини досліджуваного поняття. Зрозуміло, що такій підхід не можна визнати імперативним при проведенні будь-якого дослідження, проте необхідність упорядкування знань та вихідних положень при проведенні специфічних економічних досліджень є об’єктивною. Зокрема, такою слід визнати необхідність вивчення сутності загроз в контексті економічної та управлінської термінології.

Перші згадування про загрози в економічній літературі перших років пострадянської економіки належать академіку Л. І. Абалкіну, в наукових працях якого, наприклад в [1], розглядалися питання загроз економічній безпеці Росії. У вітчизняній та зарубіжній літературі дослідження загроз діяльності підприємства є доволі популярними, на доказ чого можна навести продемонстровану в [146] певну статистику змагань щодо кількості досліджуваних характеристик таких загроз: А. В. Кирієнко [124, с. 25] пропонує використання п’яти ознак для визначення 11 загроз діяльності підприємства, В. І. Ярочкін [311, с. 17] сім критеріїв для ідентифікації 18 загроз безпеці підприємства, таку ж кількість ознак класифікації пропонує С.П. Дубецька [84, с. 157-158] для визначення 28 різноманітних видів загроз безпеці підприємства, тоді як А. С. Соснін і П. Я. Пригунов [251, с. 83] пропонують використання дванадцяти ознак для характеристики більш як тридцяти різних видів загроз. Тринадцять критеріїв систематизації загроз безпеці підприємства пропонує Е. І. Нізенко [199, с. 78].

Однак погляди науковців щодо сутності та контексту застосування поняття загроз мають низку розбіжностей. Поняття «небезпека» та «безпека» є юридичними нормами міжнародного та національного права. При цьому поняття «загроза» щодо поняття «небезпека» має залежне значення. «Загроза» - це кінцева стадія несприятливих умов, після яких спричиняється шкода [154]. Однак окремі науковці схильні ототожнювати поняття «загроза», «небезпека» та «ризик», що пояснюється багатоаспектністю та складністю кожного з цих понять. Багато в чому таке ототожнення понять та їх плутанина породжені тлумаченням в словниках [202, 333, 337-339, 361, 375]. Окремі наукові праці утримують достатньо глибокі, проте здійснені під певним кутом зору дослідження поняття та сутності загроз, як, наприклад в [312]. Проте глибоке вивчення загроз економічній безпеці підприємства практично відсутнє.

Для того, щоб визначитися з глибиною та масштабом поняття «загрози» в рамках економічної науки, треба відповісти на серію запитань щодо сутності поняття, наявності взаємозв’язків з іншими поняттями, доцільності вставлення та методів дослідження загроз. Переважну більшість відповідей на ці та інші запитання можна отримати за умов використання підходів, що притаманні семантиці.

Семантика (або семасіологія) - (англ. semantics та франц. sémantique походить від грецького on^avxiKoç - такий, що означає, рос. - обозначающий). Загальна семан тика - це емпірична дисципліна, яка являє собою систематичну методологію з дослідження того, як люди взаємодіють зі світом, реагують на нього, реагують на власні реакції та реакції інших людей и, відповідно, яким чином вони змінюють власну поведінку. Загальну семантику було засновано Альфредом Коржибски протягом 20-х - 30-х років Хх століття. Загальна семантика і семантика є двома окремими дисциплінами, які не слід плутати [336]. Так, Альфред Коржибски визначав загальну семантику як загальну теорію оцінки фактів, стосунків, відчуттів і т. ін. не з точки зору вербальних визначень того, що люди говорять про значення слів або подій, але з точки зору того, як в дійсності відбуваються оціночні реакції слів або подій [336]. Семантику найбільш часто розглядають як розділ мовознавства та логіки, які досліджують проблеми, пов’язані зі смислом, значенням та інтерпретацією лексичних одиниць, тобто слів. В даному дослідженні використовуються фрагменти як загальної семантики, так і семантики, оскільки смисл поняття «загроза» неможливо дослідити, не апелюючи до суб’єктивних думок окремих дослідників.

Перш за все, об’єктивність виникнення загроз можна пояснити виходячи з концепції енергетичної будови світу, за якою головною причиною суперечностей у світі є дефіцит ресурсів, з одного боку, та бажання їх одержати, з іншого. Кожна зі складових світу (елемент чи система) спрямовує свої зусилля на продовження часу власного існування, обмеженого кількістю енергії, тому і бореться за збереження власної енергії та використання енергії інших складових світу на власні потреби. Оскільки вважається, що кількість енергії у світі жорстко обмежена, то поява кожної нової складової є небажаною для усіх інших. Через це нова складова світу, народжуючись, вступає у природну суперечність з усіма іншими складовими. З урахуванням цього підприємство, як одна з систем, має очікувати виникнення загроз з будь-якої іншої системи і нейтралізувати їх. Таку думку поділяє відомий дослідник економічної безпеки Г. Пастер- нак-Таранушенко [212-215]. Вчені Чиказького університету дещо інакше тлумачать загрозу, а саме - як наслідок невизначеності зовнішнього середовища. Проте обидва погляди не є суперечними та взаємовиключними, крім того, саме таке широке розуміння загрози дає право надати їй статус категорії, тобто найбільш широкого за обсягом поняття, яке не може підлягати подальшому узагальненню.

На відміну від категорії, поняття є думкою, яка відбиває суттєві ознаки й характерні риси досліджуваного предмета. Об’єм поняття характеризується сукупністю знань про коло предметів, суттєві ознаки й характерні риси яких відбито в поняттях. Термін є точним відбиттям змісту поняття, так би мовити його «ім’ям». Інтерпретацію семантики загроз щодо співвідношення категорії та сукупності понять загроз можна представити в такий спосіб: загрози (категорія) ^ загрози підприємству ^ загрози діяльності підприємства ^ загрози безпеці підприємства ^ загрози економічній безпеці підприємства (сукупність понять). Природно, що характеристики кожного поняття загроз не можна досліджувати поза вивченням внутрішніх логічних зв’язків понять «небезпека - загроза - ризик».

Традиційно, обставини, які можуть порушити стан будь-якої системи, визначають термінами «небезпека», «загроза», «ризик». Існує думка, наведена в [5], що «загроза» та «ризик» віддзеркалюють деякі актуальні у теперішньому часі події, тоді як «небезпека» вказує на ймовірні, тобто такі, що можуть не відбутися, події. Однак небезпеку не можна «відривати» від загроз та ризиків, перш за все, тому, що саме цей термін є семантичною парою терміну «безпека» (російською: «опасность - безопасность»; українською «небезпека - безпека»). Не вдаючись до тонкощів словотворення, лише констатуємо, що такі семантичні пари дають змогу пояснити зміст поняття «безпека» й усвідомити, що її досягнення неможливе без розуміння сутності небезпеки (рис. 1). Відповідно до [246], за матеріалами якого складено рис. 4.4, небезпека є одним з основних понять національної безпеки, що посідає найвище місце у щаблі безпекоген- них чинників.

Рис. 4.4. Сутність поняття «небезпека»¹³.

Як показано на рис. 4.4, сутність небезпеки може розкриватися за допомогою використання таких термінів як можливість, процес, діяльність, явище, дія. І хоча таке різноманіття термінів значною мірою ускладнює розуміння сутності небезпеки, провідним її мотивом слід вважати об’єктивно наявну, але не фатальну можливість нанесення шкоди, проте така можливість може мати ймовірнісний характер, і тому небезпеку пропонується тлумачити як джерело виникнення загрози.

В [5] загроза розглядається як чинник, вплив якого практично однозначно інтерпретується як негативний та такий, що може нанести шкоду безпеці об’єкта. Спектр використання терміну «загроза» є достатньо широким й вибір того чи іншого його тлумачення пов’язаний з концептуальними й практичними задачами. На одному полюсі знаходиться тлумачення загрози як сукупності умов й чинників, які спричиняють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави, що суттєво спрощує її розуміння. На іншому полюсі - активне тлумачення: свідомі наміри або такі негативні дії, що обов’язково мають здійснитися, призводячи до нанесення шкоди та отримання втрат. Більш детально розуміння сутності загроз наведено на рис. 4.5.

Як видно з рис. 4.5, сутність загроз розкривається за допомогою не меншої кількості термінів: ситуація, сукупність умов і факторів, процес, подія тощо. В тому числі, пояснюється загроза й через використання терміну небезпека (як, власне, й навпаки), що також ускладнює розуміння сутності обох термінів - і небезпеки, і загрози. Відправною точкою з числа наведених на рис. 2 тлумачень будемо вважати наступне розуміння загрози - це небезпека на стадії переходу із можливості у дійсність, встановлюючи тим самим такий причинно-наслідковий ланцюжок: небезпека є джерелом загрози.

Дещо складнішим є пояснення семантичних зв’язків термінів «ризик» та «небезпека» й «загроза», оскільки природа категорії «ризик» є дуальною: поняття ризику розглядається і як усвідомлена частина небезпеки (пасивний бік), і як активна дія, спрямована або на усунення небезпеки чи загрози, чи навпаки, на свідоме, (але вірогідне!) отримання шкоди, збитку тощо. Відповідно до [246] ризик (англ. risk) - це функція ймовірності реалізації певної загрози, виду і величини завданих збитків. Узагальненим є розуміння ризику як наявності невизначеності в знаннях про майбутнє, наведене в [38].

Рис. 4.5. Сутність поняття «загроза»¹⁵

Є й опосередковані позиції, притаманні поняттю ризику. Так, на думку М. Капустіна [118] оцінки ризиків мають використовуватись при оцінці безпеки будь-якого об’єкта в такий спосіб (4.1):

Р=ВхКн,                                                      (4.1)

де Р - ризики;

В - вартість предмета захисту;

Кн - імовірність прояву небезпеки .

Використовує в якості міри безпеки ризик, розглядаючи його як суму величин можливої шкоди, помноженої на її вірогідність Г. В. Коржов [142, с. 71]. При цьому автор пропонує визначати рівень економічної безпеки як добуток величини потенціалу підприємства в частині протидії загрозам на величину ризику реалізації загроз. Стисло аналізуючи такий підхід до визначення рівня економічної безпеки, маємо зауважити, що його використання може бути ускладнено, щонайменше, двома проблемами: по-перше, труднощами, які можуть виникнути при встановленні величини потенціалу підприємства в частині його протидії загрозам та, по-друге, складнощами вимірювання величини ризику реалізації загроз. Причиною виникнення обох проблем, скоріш за все, стане створення інформаційних масивів обох складових запропонованого визначення рівня економічної безпеки.

Як справедливо зазначає В. М. Ячменьова, дуже часто дослідники ототожнюють поняття «загроза» з поняттям «ризик», хоча практика спростовує це хибним твердженням. За своєю природою, «загроза» є наслідком неконтрольованого збігу обставин, умов та подій зовнішнього середовища, що сприймаються суб’єктами ринкової економіки (підприємствами) як реальність, та безвихідні обставини, які при наявності резервів ресурсів необхідно усунути, або навчитися з ними співіснувати, якщо не можна їм запобігти [312, с. 313]. Проте, в рамках виконуваного дослідження не ставиться за мету глибоке вивчення власне поняття ризику. Дане поняття розглядається лише як один з елементів експлікації понять «небезпека», «загроза», «ризик» (табл. 4.6).

Отже, наведена в табл. 4.6 експлікація понять «небезпека», «загроза», «ризик» дає можливість визначити контексти використання терміну «загроза», але для створення семантичної картини цього не достатньо, оскільки сутність поняття «загроза» неможливо вивчити поза межами системного підходу, який є універсальним інструментом наукової діяльності і тому незамінним в пізнанні будь-якої складної динамічної цілості, до числа яких, безперечно, належить загроза. Але в семантиці використовується широкий спектр дослідницьких методів - від загальнонаукових методів спостереження, моделювання та експерименту до специфічних методів, що можуть використовуватись у суміжних науках, таких як логіка, психологія. Найбільш відомим серед суто семантичних методів є метод компонентного аналізу, який у найширшому розумінні є набором процедур, в результаті використання яких слово зіставляється з його визначенням, що представляє собою той чи інший структурований набір семантичних компонентів, які задають умови застосування даного слова.

Таблиця 4.6

Експлікація понять «небезпека», «загроза», «ризик»

Виходячи з того, що набір семантичних компонентів поняття «загроза» є доволі великим та різноманітним за своєю природою, тому автором пропонується побудова семантичної картини загроз, під якою розуміється експлікація внутрішніх логічних зв’язків між поняттями «загроза», «небезпека» та «ризик». Графічну інтерпретацію семантичної картини загроз наведено на рис. 4.6.

де 1. - небезпека як джерело виникнення загрози;

2.       - загроза як наслідок небезпеки (активна небезпека);

2.1.    - понятійно-категоріальний апарат загрози;

2.1.1. - загроза як категорія;

2.1.2. - загроза як поняття;

2.1.3. - загроза як термін;

2.2.    - загроза як потенційний безпекогенний чинник, вплив якого спрямовано на порушення безпеки на:

2.2.1. - мегарівні;

2.2.2. - макрорівні;

2.2.3. - мезорівні;

.2.4.   - мікрорівні;

2.2.4.1         - загроза підприємству;

2.2.4.2         - загроза діяльності підприємства;

.2.4.3 - загроза безпеці підприємства;

.2.4.3Е - загроза економічній безпеці підприємства;

.2.4.3і - загроза іншим видам безпеки підприємства (екологічній, фізичній, кадровій тощо);

.3. - ключові компоненти загрози;

2.3.1.   - загроза як умова;

2.3.2.   - загроза як явище;

2.3.3.   - загроза як подія;

2.3.4.   - загроза як дія;

3.       - ризик;

3.1.    - ризик як усвідомлена частина загрози;

3.2.    - ризик як свідома дія, що може мати негативні наслідки та стати загрозою.

Отже, наведена в табл. 4.6 експлікація понять «небезпека», «загроза», «ризик» дає можливість визначити контексти використання терміну «загроза», але для створення семантичної картини цього не достатньо, оскільки сутність поняття «загроза» неможливо вивчити поза межами системного підходу, який є універсальним інструментом наукової діяльності і тому незамінним в пізнанні будь-якої складної динамічної цілості, до числа яких, безперечно, належить загроза. Але в семантиці використовується широкий спектр дослідницьких методів - від загальнонаукових методів спостереження, моделювання та експерименту до специфічних методів, що можуть використовуватись у суміжних науках, таких як логіка, психологія. Найбільш відомим серед суто семантичних методів є метод компонентного аналізу, який у найширшому розумінні є набором процедур, в результаті використання яких слово зіставляється з його визначенням, що представляє собою той чи інший структурований набір семантичних компонентів, які задають умови застосування даного слова. Виходячи з того, що набір семантичних компонентів поняття «загроза» є доволі великим та різноманітним за своєю природою, тому автором пропонується побудова семантичної картини загроз, під якою розуміється експлікація внутрішніх логічних зв’язків між поняттями «загроза», «небезпека» та «ризик». Графічну інтерпретацію семантичної картини загроз наведено на рис. 4.6.

Відповідно до системного підходу підприємство розглядається як відкрита динамічна система, кожен з елементів якої має певні параметри. В свою чергу, управління підприємством зводиться до інтеграції та координації таких системоутворюючих елементів. Як свідчать результати досліджень попередників, основними елементами системи управління є керована та керуюча підсистеми, вхід, процес у системі, вихід, зворотний зв’язок і зв’язок із зовнішнім середовищем. Тому доцільно припустити, що підприємству в цілому має бути притаманна ціла низка загроз, вивчення яких має бути достатньо глибоким.

Семантичне поле загроз наведено на рис. 4.7.

Слід розрізняти загрози підприємству та загрози його діяльності. Якщо серед найбільш значущих загроз у сучасній економічній науці розрізняють загрозу рейдерства та загрозу банкрутства, причини виникнення яких можуть бути як пов’язаним між собою, так і абсолютно автономними, то число та різноманіття загроз діяльності підприємства є значно більшим, ніж рейдерство та загроза банкрутства. Наприклад, це можуть бути загрози виробничій (невиробничій, торгівельній тощо) сфері діяльності підприємства, його операційній, фінансовій, маркетинговій, інноваційній, інвестиційній діяльності і т.д.

Рис. 4.7. Семантичне поле загроз

Таблиця 4.7

Систематизація загроз підприємства

Зовнішні загрози впливають на діяльність підприємства, але вони виникають в зовнішньому середовищі і здебільшого їхнє виникнення є неконтрольованим для підприємства. Внутрішні загрози виникають всередині підприємства, вони не завжди є контрольованими, але все ж таки є більш контрольованими, ніж загрози зовнішні. Критерій терміну прояви загрози відображає період часу, у якому вона може реалізуватися. Тому можна вирізнити короткострокові, середньострокові та довгострокові загрози.

Аналізувати загрози можна, застосовуючи різні аналітичні інструменти. Наприклад, застосування ієрархічного аналізу пов’язане з проблемою причинності (причинно-наслідкові зв’язки), дає змогу побудувати, наприклад, таку ієрархію загроз:

•              можливі загрози - несуттєві, але такі, що можуть мати руйнівний характер;

•              ймовірні - такі, що «матеріалізувати» та встановити як наявні, важко;

•              існуючі або наявні - такі, між дією яких та наслідками можна встановити прозорий причинний зв’язок.

Використання компонентного аналізу дає змогу інтерпретувати семантику поняття загроз стосовно діяльності підприємства. За результатами застосування компонентного аналізу у табл. 4.8 наведено експлікацію ключових компонентів поняття загроз діяльності підприємства.

В цілому експлікація зводиться до визначення таких ключових компонентів загроз діяльності підприємства як умова, явище, подія або дія. Безперечно, в разі виникнення загрози діяльності підприємству кожен її компонент заслуговує на ретельне вивчення, однак, особливу увагу слід приділяти тим загрозам діяльності підприємства, ключовим компонентом яких є дія, оскільки характер таких дій може мати вид біфуркацій, а, отже, дії, точніше протидії таким загрозам мають розроблятися з урахуванням високого рівня невизначеності наслідків поведінки таких загроз. Окрім зазначених у табл. 2 трактувань, звернемось також до [89], де в такий спосіб наголошується на дієвій компоненті загроз та значущості їх деталізації. Загрози - це будь-які дії, явища чи процеси, що можуть спричинити негативні наслідки для бізнесу (матеріальні та моральні втрати). При визначенні загроз варто зважати на такі чинники: реальність загроз; сутність причин, що породили загрози; гострота цих причин та термін їх дії; визначення сил і коштів, якими користується супротивник [89].

Експлікація ключових компонентів загроз діяльності підприємства

Таблиця 4.8

Зазначимо, що результати морфологічного аналізу переважної більшості наведених трактувань загроз наведено в монографії В. М. Ячменьової [312, с. 312-330]. Проте, на відміну від морфологічного аналізу, застосування компонентного аналізу дає змогу «препарувати» поняття загроз, одночасно з’ясовуючи її понятійно- категоріальний статус, рівень, на якому загроза виступає як безпекогенний чинник та її ключовий компонент. Застосування компонентного аналізу щодо загроз діяльності підприємства дає змогу встановити, чи є умови для її виникнення, буде загроза мати характер явища, дії чи події, й внаслідок чого здійснювати подальше сепарування, конкретизація та діагностування загрози за певними ознаками. Проведення такого аналізу є особливо важливим з огляду на те, що результати діагностування тієї чи іншої загрози залежать від того, наскільки чіткими є не тільки її основні, але й другорядні ознаки. Власне інколи, другорядні ознаки можуть бути значно важливішими за основні, зважаючи на високий рівень їх деталізації.

Дотепер через нерозвиненість наукового передбачення забезпечувати економічну безпеку підприємства намагалися виключно реактивно, тобто за фактом реалізації внутрішніх або зовнішніх загроз. Іноді били на сполох лише тоді, коли надзвичайна ситуа- ¹⁸ ція ставала реальністю, переходила у розряд некерованої, внаслідок чого починала назрівати катастрофа. Але поступово сформувалася інша система поглядів на те, як менеджерам підприємств необхідно діяти для забезпечення економічної безпеки. Зараз діяльність успішних вітчизняних підприємств майже завжди позначена активно впроваджуваною стратегією попередження загроз будь-якого походження й супроводжуючою її тактикою дій випереджального характеру, оскільки набагато розумніше, і, що важливо, дешевше передбачити появу загрози, використовуючи альтернативний управлінський інструментарій, зокрема, систему параметрів випереджального (прогнозного) оцінювання стану як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, ніж усувати їх руйнівні наслідки.

Формування ресурсного забезпечення як комплементарна мета управління економічною безпекою підприємства

Традиційно діяльність будь-якого підприємства розглядається як складний процес цілеспрямованого перетворення факторів виробництва на готову продукцію (товар, послугу). Найважливішими з таких факторів є ресурси, значущість яких у діяльності підприємства визначається роллю, яку вони відіграють для досягнення цілей підприємства. Однією з головних цілей вітчизняних підприємств на сучасному етапі розвитку економіки є забезпечення їх економічної безпеки. Досягнення такої мети потребує детального вивчення багатьох питань, зокрема, таких як сканування зовнішніх та викриття внутрішніх загроз діяльності підприємства, формування ланцюжка економічних інтересів підприємства за рівнем пріоритетності, які мають узгоджуватися як у його внутрішньому, так й у зовнішньому середовищі, діагностування стану економічної безпеки підприємства, розробка та впровадження способів забезпечення економічної безпеки підприємства тощо. Розв’язання цих та інших питань потребує наявності та інструментів використання різних ресурсів. Точніше кажучи, на підприємстві має бути сформовано ресурсне забезпечення його економічної безпеки, про підходи до якого в економічній науці наразі практично нічого невідомо.

Сучасна економічна наука багата на визначення і трактування поняття «ресурси». Сутність ресурсів розкривається в роботах вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, серед яких І. Т. Балабанов [14], С. А. Бороненкова [37], В. І. Кириленко [123], Л. Г. Окорокова [204], М. А. Комаров, А. Н. Романов [235], І. І. Мазур, В. Д. Шапіро [174] та ін. Продемонструємо основні підходи до розуміння даного поняття.

У найбільш загальному розумінні ресурси - це кошти, цінності, запаси, можливості, джерела коштів, доходів [20, 339]. З економічної точки зору ресурсами є сукупність факторів, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у процесі виробництва або надання послуг. Разом з поняттям «ресурси» в економічній літературі часто як синонім використовується поняття «фактори виробництва». Чинник - це причина, рушійна сила якого-небудь процесу, явища, що визначає його характер або окремі його риси [339]. Не заперечуючи наявності певної смислової спорідненості цих понять, маємо наголосити на різниці між поняттями «ресурси» та «фактори виробництва», яка полягає у такому. По-перше, не кожен ресурс стає фактором виробництва. По-друге, на відміну від факторів, які можуть бути виключно платними, ресурси можуть як платними, так і безплатними (принаймні - умовно безплатними). По-третє, ресурси можуть не мати конкретного власника, тоді як фактори виробництва завжди власника мають [110].

На думку Л. Г. Окорокової [204], ресурси підприємства слід розглядати як сукупність запасів, джерел, засобів і предметів праці, які є в наявності у підприємства і можуть бути мобілізованими і приведеними в дію, а також використаними для досягнення цілей підприємства. Для підприємства наявність достатньої кількості ресурсів відповідної якості означає реалізуємість його нормального функціонування відповідно до поставлених цілей.

В економічній літературі існують різні підходи щодо класифікації видів ресурсів. Так, в економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи: природні, матеріальні, трудові та фінансові [204]. Проте деякі автори, зокрема М. А. Комаров [235] додає до існуючої класифікації інформаційні ресурси. Таку авторську позицію слід визнати слушною, оскільки, по-перше, сучасна діяльність підприємств здійснюється в умовах інформаційної економки, а, по-друге, цінність інформації як ресурсу постійно зростає. А. П. Веревченко пропонує під інформаційними ресурсами розуміти всю накопичену інформацію про середовище, в якому дії підприємство, зафіксовану на матеріальних носіях або в будь-якій іншій формі, що забезпечує її передачу в часі і просторі між різними споживачами для вирішення наукових, виробничих, управлінських та інших завдань підприємства [110].

Заслуговує на увагу запропонований в [85] погляд на ресурси підприємства. Отже, в [85] до складу ресурсів підприємства віднесені персонал, капітал і виробничі фонди, нематеріальні ресурси та активи, оборотні кошти, інвестиції. Дещо інакше розглядає ресурси підприємства С. А. Бороненкова - як елемент об’єкту управління, але при цьому класифікує їх за традиціями, започаткованими в економічній теорії: засоби праці; предмети праці; трудові ресурси; фінансові ресурси [37]. І. Т. Балабанов поділяє ресурси підприємства на технічні, технологічні, трудові, просторові (територія, приміщення, комунікації), розрізняючи при цьому фінансові ресурси і фінансові можливості підприємства [14]. До складу ресурсів підприємства автор також відносить організаційну структуру управління. Такий авторський підхід слід визнати правомірним, але, уявляється, що його використання може зіштовхнутися з труднощами, пов’язаними з різнорідністю визначених кількісних та якісних класифікаційних ознак ресурсів підприємства.

В управлінні проектами поняття «ресурси» трактується дещо «тотально» - як все, що має в своєму розпорядженні проект, зокрема, трудові, фінансові і матеріально-технічні ресурси, команда проекту, час, інформація, знання і технології, які використовуються у проекті [259, 275].

За ступенем приналежності підприємству К. С. Борзенкова [35] розрізняє внутрішні ресурси, якими, власне, розпоряджається підприємство, і зовнішні ресурси, якими в конкретний момент часу підприємство ще або вже не розпоряджається. Щодо виробництва ресурси підприємства поділяють на функціонуючі та потенційні. Функціонуючі ресурси є активною частиною загальних ресурсів, використовуваних в господарському обороті. У свою чергу, потенційні ресурси - це виявлені, але ще не залучені до операційної діяльності підприємства ресурси. Л. Г. Окорокова [204] пропонує класифікувати ресурси підприємства залежно від їх альтернативної цінності в такий спосіб: загальні ресурси (альтернативна цінність даних ресурсів однакова як в межах діяльності підприємства, так і поза ними); специфічні ресурси (альтернативна цінність даних ресурсів межах діяльності підприємства є вищою, ніж поза її межами); інтерспецифічні ресурси (не мають, альтернативної цінності поза межами діяльності підприємства). Зазначимо, що виділені Л. Г. Окороковою класифікаційні ознаки ресурсів підприємства можуть мати велике значення при розробці підходів до ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

На відміну від поняття ресурсів підприємства, поняття ресурсного забезпечення підприємства не знайшло широкого розповсюдження у спеціальній науковій літературі. До найбільш традиційних та типових слід віднести розуміння ресурсного забезпечення підприємства, наведене в [111, с. 93], де ресурсне забезпечення розглядається як процес формування цілеспрямованих впливів на умови та чинники, які визначають використання ресурсів підприємства. В [375] ресурсне забезпечення діяльності підприємства зводиться до процесу закупівлі різних видів ресурсів, необхідних для його безперервної діяльності. В основу такого трактування ресурсного забезпечення діяльності підприємства покладено логістичний підхід. Власне, такий підхід є популярним серед вітчизняних і зарубіжних учених, які зробили внесок у справу розробки наукових засад управління ресурсним забезпеченням виробництва. До їх числа, передусім, належать Д. Д. Бауерсокс [20], А. Г. Кальченко [115], М. В. Кіндій [125], Т. С. Клебанова [126], Л. Г. Шемаєва [299]. Поняття ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства маємо визнати таким, яке у сучасній економічній науці практично не розглянуто.

У найбільш загальному розумінні «забезпечення» (дієслівний іменник - прим. авт.) означає сукупність дій, спрямованих на те, щоб зробити щось можливим, дієвим, здійсненним. Слід розрізняти сутність понять «забезпечення» та «забезпеченість». Так, забезпеченість є похідною від забезпечення, і, певною мірою, є його мірилом, тобто може показувати або характеризувати рівень чи ступінь забезпечення. Крім того, на відміну від забезпечення, забезпеченість має не процесний, а результатуючий характер, тобто характеризує його кінцевий або, принаймні, проміжний результат. Визначення рівня забезпеченості підприємства ресурсами може бути як окремим науковим завданням, так і щільно пов’язаним із іншими науковими завданнями, наприклад, із формуванням ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

Зазначимо, що дослідження ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства може проводитися по-різному, залежно від того, який концептуальний підхід обрано для трактування власне економічної безпеки підприємства. Трактування економічної безпеки підприємства можна згрупувати в такий спосіб: ті, що спираються на стан корпоративних ресурсів [109], та ті, що спираються на їх ефективне використання [53, 150, 151]. Але жодне із трактувань не торкається шляхів забезпечення ресурсами процедур та способів досягнення того чи іншого рівня економічної безпеки підприємства.

Відповідно до [246] забезпечення безпеки організації - це комплекс організаційно-технічних заходів (адміністративно- правових, організаційно-управлінських, спеціальних, інженерно- технічних, морально-психологічних, інформаційно-аналітичних і т.п.), спрямованих на захист життєво важливих інтересів організації від внутрішніх і зовнішніх загроз. Під забезпеченням безпеки організації тут розуміється діяльність не тільки держави, але й підприємства й кожного працівника підприємства, спрямована на захист корпоративних інтересів, їхню практичну реалізацію відповідно до політики забезпечення безпеки організації. Такий підхід слід визнати правомірним щодо ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства, але, водночас, і таким, що потребує уточнень та подальшого розвитку.

Під ресурсним забезпеченням економічної безпеки підприємства пропонується розуміти упорядковану сукупність дій щодо пошуку, вибору та використання ресурсів, а також створення адміністративно-правових, організаційно-управлінських, техніко-технологічних, морально-психологічних, інформаційно-аналітичних умов, необхідних для перебування підприємства у тому чи іншому стані економічної безпеки.

Ґрунтовне вивчення ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства потребує, передусім, формування його класифікаційних ознак (рис. 4.8).

Отже, за цілями ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства може бути стратегічним та/або тактичним. Зрозуміло, що одне не може суперечити іншому ані за формою, ані за суттю.

Рис. 4.8. Класифікаційні ознаки ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства

За формою здійснення воно має переважно внутрішній або інтегрований характер, тобто такий процес передбачає на відміну від попереднього, внутрішнього, залучення фахівців чи консультантів ззовні. Зовнішнє ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства може бути притаманне лише державним підприємствам або може частково мати місце у випадках, коли йдеться про виключну державну або іншу зовнішню допомогу підприємству у ході забезпечення його економічної безпеки.

За конфігурацією пропонується розрізняти комплексне ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства, тобто таке, яким передбачається залучення комплексу необхідних ресурсів (найбільш бажаний варіант), та поелементне, якому можна надати статус «ремонтного» або «реставраційного», тобто такого, яким передбачається додаткове залучення ресурсів, яких не вистачає до необхідної їх кількості, якості та/або комплексності.

За видами використовуваних ресурсів ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства може бути змішаним, тобто таким, що спирається як на матеріальні, так і на нематеріальні ресурси приблизно в однакових пропорціях. Домінування тих чи інших ресурсів, відповідно, породжує матеріальноорієнтоване або нематеріальноорієнтоване ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства.

За рівнем достатності таке забезпечення може бути надмірним, достатнім, обмеженим та недостатнім. Усі випадки, окрім достатнього, є такими, що мають вади. Розглядаючи рівень достатності як класифікаційну ознаку ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства, неможна проігнорувати ще один важливий момент, пов’язаний із надмірністю такого забезпечення. Зокрема, спираючись на праці професора Г. А. Пастер- нак-Таранушенко [212-215], можна провести певну аналогію між способами використання ресурсів на макрорівні та макрорівні. Необхідність проведення такої аналогії викликана існуванням задекларованого у дослідженні способу взаємоузгодження інтересів (з числа деструктивних) як економічна зброя, а саме, мова йде про тлумачення Г. А. Пастернак-Таранушенком поняття «війна»: «Війна - це надмірне, надто інтенсивне використання усіх груп ресурсів - матеріальних, фінансових, трудових і часових. Це час найбільшого напруження економіки країни та усіх ресурсів суспільства. Війна завжди призводить до виснаження економіки. Проте закінчення війни несе або докорінні зміни (розпад держави, відокремлення від неї певних частин, сплачування великих репарацій переможцю, зміна державного устрою або ладу тощо), або поступове оновлення і підйом економіки» [213]. Інакше кажучи, досліджуючи ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства, незалежно від того, якою є його класифікаційна ознака, слід пам’ятати про інтенсивність використання тієї чи іншої складової ресурсного забезпечення, оскільки сама по собі надмірна інтенсивність використання того чи іншого ресурсу може бути загрозою економічній безпеці підприємства.

За формою ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства може бути системою, процесом або функцією, за часовим горизонтом - довгостроковим, короткостроковим та оперативним, за альтернативною цінністю - загальноресурсним, специфічним, інтерспецифічним, за ефективністю - високо-, середньо-, низь- коефективним та неефективним. Запропоновані класифікаційні ознаки мають використовуватись у комплексі відповідно будь-якого ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

Різновидів конфігурацій ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства, зумовлених розмаїттям складових такого забезпечення, можна створити декілька. Чисельність таких конфігурацій, між іншого, може залежати й від інших чинників, наприклад, від способів забезпечення економічної безпеки підприємства, проте цей аспект, незважаючи на його важливість, лежить поза межами виконуваного дослідження, у форматі якого пропонується розглядати такі складові ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства: трудові ресурси; фінансові ресурси; матеріальні ресурси; організаційні ресурси; інформаційні ресурси; нематеріальні ресурси. Кожен з видів ресурсів розглядається з позиції усталених в економічній науці поглядів, тому позбавлений будь-яких пояснень чи коментарів. Натомість надалі приділено увагу підходу до оцінки ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

Отже, оцінку ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства пропонується розглядати в розрізі кількісних та якісних характеристик його складових, які таке забезпечення утворюють (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Складові ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства в розрізі кількісних та якісних ознак

Розглянемо детальніше кількісні та якісні характеристики складових ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства. Перш за все, кількісні характеристики трудових ресурсів підприємства традиційно асоціюються з такими показниками, як середньооблікова чисельність працівників. Якщо кількісні характеристики трудових ресурсів підприємства є доволі прозорими і, навіть, не новими, то з якісними характеристиками цієї складової ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства справи є дещо іншими. З приводу якості трудових ресурсів в економічній літературі тривають дискусії, починаючи з першої половини ХХ століття. Традиційно, якість трудових ресурсів підприємства визначається ступенем професійної і кваліфікаційної придатності персоналу, проте дотепер не існує єдиного розуміння якості трудових ресурсів підприємства.

Однак можна виокремити певні ознаки, що характеризують якість трудових ресурсів підприємства. До числа таких ознак належать:

• економічні ознаки (відповідність освітньо-кваліфікаційних характеристик працівника посаді, яку обіймає; кваліфікація працівника; стаж);

•              особистісні ознаки (дисциплінованість, здатність до навчання протягом життя, сумлінність, оперативність, творча активність);

•              корпоративні ознаки (престижність праці, рівень технологічного оснащення робочих місць, раціональна організація праці);

•              соціокультурні ознаки (соціальна відповідальність, соціальна активність, загальнокультурний рівень, рівень корпоративної культури).

В контексті управління економічною безпекою підприємства вкрай важливо здійснювати структуризацію трудових ресурсів, яка має лежати площині створення системи співвідношень кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів підприємства.

Кількісні ознаки фінансових ресурсів, звичайно, не можна обмежувати виключно їх фізичною наявністю, зрозуміло, що до числа таких ознак слід віднести значення чисельних коефіцієнтів, які традиційно використовуються в практиці фінансового менеджменту. Дещо менш традиційними, водночас, можуть бути підходи до якісних ознак фінансових ресурсів, досліджуваних з позиції створення важелів управління економічною безпекою підприємства. Зокрема, до числа таких ознак можуть бути віднесені доступність та вартість отримання фінансових ресурсів.

Кількісні та якісні характеристики матеріальних ресурсів є дуже прозорими, проте їх вимірювання та оцінювання в цілому та контексті управління економічною безпекою підприємства зокрема мають певні труднощі, зумовлені багатьма причинами, які можна стисло пояснити таким чином: матеріальні ресурси будь-якого підприємства, як правило, є чисельними і дуже різнорідними, через що оцінка їх властивостей суттєво ускладнюється, а отже комплексна оцінка кількісних і якісних характеристик усієї сукупності матеріальних ресурсів є практично позбавленою сенсу. Тому з метою забезпечення керованості економічної безпеки підприємства, оцінюючи кількісні та якісні характеристики матеріальних ресурсів слід зосереджуватись виключно на тих з них, які можна ідентифікувати як ключові ресурси, тобто такі, зникнення яких чи погіршення їх якості негативно впливає на економічну безпеку підприємства та його діяльність в цілому.

Організаційні ресурси підприємства також мають бути розглянуті в розрізі кількісних та якісних характеристик, причому перші можуть бути доволі легко формалізовані, шляхом, наприклад, оцінювання параметрів організаційної структури підприємства, тоді як дієвість організовування процесів на підприємстві слід оцінювати, застосовуючи якісні характеристики. Останнє стосується неефективного делегування повноважень, нераціонального використання часу управлінцями тощо. Якщо оцінювати якісні характеристики організаційних ресурсів поверхнево, то можна зупинитися на згаданих їх ознаках, однак занурення у глибину питання потребуватиме вивчення причин, через які управлінці підприємства не в змозі якісно організовувати ті чи інші процеси якісно, що є дуже копіткою справою.

Вплив людського чинника неможна не простежити й при вивченні кількісних та якісних ознак інформаційних ресурсів. В епоху економіки знань процес новелізації інформаційних ресурсів відбувається не лише із карколомною швидкістю, а й у нерозривному зв’язку з особистісними характеристиками людей, що розпоряджаються такими ресурсами. Саме тому під інформаційними слід розуміти такі ресурси, що утворені професіоналами певного фаху з сукупності корисних відомостей, яким притаманні властивості нескінченності, здатності накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, придатності для колективного використання та збереження своїх якостей у процесі використання. Виходячи саме з такого розуміння інформаційних ресурсів можна стверджувати, що їх кількісні ознаки можуть бути охарактеризовані кількістю джерел інформації та її обсягами, тоді як якісні - ознаками реальності інформації та її визначеності. Інформацію щодо якості традиційно класифікувати на реальну (буває істинною та хибною), нереальну (буває псевдореальною й ірреальною) та невизначену (її сентенції можуть бути суперечливими чи несуперечливими). Останній вид інформації є найнебезпечнішим для досягнення будь-яких цілей управління економічною безпекою підприємства, оскільки легко вводить в оману стейкхолдерів, спричиняючи плутанину цілей, посилюючи вже існуючі та породжуючи нові загрози.

До нематеріальних ресурсів належать цінності, що мають вартісну оцінку і при цьому не є фізичними об’єктами. До таких ресурсів належать об’єкти інтелектуальної власності та нематеріальні активи, тобто винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, матеріальним вираженням прав на який є документи виключного права, патенти і свідоцтва про реєстрацію. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, а також права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників, програмні продукти і бази даних. Майже усі види нематеріальних активів, крім хіба що прав на користування земельними ділянками і природними ресурсами й орендними правами, є різновидами об’єктів інтелектуальної власності. Особливої уваги серед нематеріальних ресурсів заслуговує вивчення репутації підприємства, вплив змін якої на рівень економічної безпеки в цілому та стан її керованості зокрема може бути доволі суттєвим.

Традиційно під репутацією підприємства розуміють комплекс заходів, спрямованих на збільшення його прибутку без відповідного збільшення активів, тобто таке збільшення є наслідком використання кращих управлінських здібностей, домінуючої позиції підприємства на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій тощо. Протягом останніх 20 років інтерес до репутації підприємства почав зростати з карколомною швидкістю, одним із доказів чого є існування 49 оригінальних формулювань репутації підприємства, опублікованих у наукових виданнях, що вийшли з друку лише за період з 2000 по 2003 роки. Проте різноманіття тлумачень поняття репутації підприємства здебільшого є штучним, оскільки жодне з них, на жаль, не є вичерпним. Усю сукупність тлумачень можна згрупувати в такий спосіб: загальна об’єктивна та суб’єктивно-емоційна оцінка діяльності підприємства різними цільовими аудиторіями; нематеріальний актив, що має вартісний вимір;когнітивне уявлення про можливості підприємства задовольняти потреби та вимоги зацікавлених сторін.

Репутацію підприємства в рамках даного монографічного дослідження пропонується розглядати як неліквідний нематеріальний актив довготривалого багатоцільового характеру експлуатації, що має споглядально-вартісну природу та виступає важелем і мультиплікатором взаємоузгодження інтересів підприємства в управлінні його економічною безпекою. В такому розумінні репутація підприємства представлена ендогенним та екзогенним полями, якими, відповідно, є репутаційний капітал та імідж. Репутаційний капітал, що утворює ендогенне поле репутації підприємства, має вартісний вимір, хоча визначення його загальної величини може викликати певні труднощі через необхідність використання не тільки прямих розрахунків, передбачених П(с)БО України, а й опосередкованих, наприклад, при визначеннівартості інтелектуального потенціалу менеджерів підприємства. Екзогенне поле репутації підприємства представлене іміджем, природа якого відповідає за набір її споглядальних характеристик, а отже таких, що важко піддаються формалізації.

Споглядально-вартісна природа є головною причиною труднощів, що виникають в ході дослідження репутації підприємства, оскільки через абсолютно різні підходи до вимірювання екзогенного та ендогенного полів важко отримати однорідну загальну оцінку репутації. Процедуру отримання такої оцінки також можуть ускладнювати зміни, що відбуваються у співвідношенні екзогенного та ендогенного полів репутації: як при достатньо великому репутаційному капіталі імідж підприємства може бути доволі обмеженим, так і навпаки. Крім того, обидва поля репутації підприємства перебувають під постійним «обстрілом» загроз, дія яких може бити спровокована я к зовнішніми, так і внутрішніми стейкхолдерами.

Звичайно, змістовні складові репутації підприємства заслуговують на більш докладне вивчення, але перемістимо акценти в площину наведення аргументів щодо необхідності й значущості вивчення впливу репутації підприємства на керованість його економічною безпекою. По-перше, переваги підприємств, що ґрунтуються на використанні матеріальних ресурсів, є майже вичерпаними. Можливість економити такі ресурси, використовуючи ефект масштабу, підприємства вже практично втратили. По-друге, посилення внаслідок глобалізації інтенсивності конкуренції, домінування інформаційних технологій, розширення інтелектуальних можливостей суспільства зумовлюють потребу підприємств в ідентифікації, вимірюванні (в т.ч. визначенні вартісної оцінки) та управлінні нематеріальними активами, які можуть бути джерелом надприбутків.

Розвиваючи надалі тематику дослідження ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства, маємо дослідити його найголовніші властивості, до яких, передусе, належать такі пари як «кількість - якість» та «значущість - доступність». Отже, визначимо характер ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства щодо стану кількісних та якісних ознак його складових. Однак, визначенню такого характеру має передувати важливе зауваження: кількісні та якісні ознаки складових ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства, будучи взаємопов’язаними між собою, не є взаємозамінними. Інакше кажучи, велика кількість того чи іншого ресурсу низької якості не може розглядатися як еквівалент кількості ресурсу прийнятної якості. Таке замінювання, навіть - підміна, є неможливим ані в межах одного виду ресурсу, ані, тим більше, між різними видами ресурсів. Отже, характер ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства може бути різним залежно від того, яким є стан кількісних та якісних ознак його складових (рис. 4.10).

Рис. 4.10. Матриця визначення характеру ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства залежно від стану кількісних та якісних ознак його складових

Отже, характер ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства може бути представлений «лінійкою» станів від руйнівного до перфеційного. Руйнівний характер такого забезпечення формується за умов низької якості його складових та їх недостатності за кількістю. Такий характер ресурсного забезпечення не здатен акумулювати найнижчий рівень забезпечення економічної безпеки підприємства. Зростання якості складових ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства за умов недостатньої їх кількості сприяє зміні характеру від обмежуючого до стримуючого, відмінність між якими полягає не лише в тому, що обмежуючий характер є результатом середньої якості складових за умов недостатньої їх кількості, тоді як стримуючий - результатом високої якості складових за такої ж їх кількості. Обмежуючий характер означає наявність суттєвих перешкод для забезпечення хоча б низького рівня економічної безпеки підприємства, тоді як стримуючий характер унеможливлює перехід від низького до більш високого рівня економічної безпеки підприємства.

Майже аналогічними є тенденції змін характеру ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства за умов достатньої кількості його складових та зростання їх якості, проте загальна оптимістичність тенденції, звичайно, є іншою. Зокрема, граничний характер ресурсного забезпечення (низька якість складових за достатньої їх кількості) може асоціюватися із низьким, проте усталеним рівнем економічної безпеки підприємства; усталений характер ресурсного забезпечення (середня якість складових за достатньої їх кількості) є вагомою ознакою середнього, або навіть, достатнього рівня економічної безпеки підприємства; ідеальний характер ресурсного забезпечення (висока якість складових за достатньої їх кількості) є необхідною передумовою досягнення й тривалого забезпечення високого рівня економічної безпеки підприємства, однак, слід пам’ятати, що вартість такого забезпечення може бути доволі суттєвою.

Деформуючий, надлишковий та перфекційний характери ресурсного забезпечення, сформовані відповідно внаслідок збігу низької, середньої та високої якості складових такого забезпечення за надмірної їх кількості загалом можуть бути охарактеризовані як обтяжливі як задля забезпечення певного рівня економічної безпеки підприємства, так і задля управління нею. Такий загальний висновок обґрунтовано тим, що, по-перше, надмірність ресурсів жодним чином не трансформується в їх якість, по-друге, невиправдано надмірно здорожує вартість забезпечення економічної безпеки підприємства. Суттєво знижуючи при цьому рівень її керованості.

Вивчення властивостей ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства було б неповним без розгляду таких понять як значущість складових ресурсного забезпечення та імовірність їх недоступності. Графічне зображення відповідної матриці ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства подано на рис. 4.11.

Значущість ресурсного забезпечення визначається роллю, яку відіграє та чи інша його складова для досягнення цілей економічної безпеки підприємства. Водночас доступність складових ресурсного забезпечення корелює як з їх унікальністю, так й зі складністю постачання. Досліджуючи ресурсне забезпечення економічної безпеки підприємства, доцільно скористатися підходом до пояснення доступності його складових «від зворотного», тобто встановлюючи доступність через імовірність недоступності. Таку імовірність, в свою чергу, має бути розглянуто крізь призму того,

яким є вплив підприємств-споживачів на своїх постачальників: чим суттєвішим є такий вплив, тим менше ускладнень виникає у постачанні ти чи інших складових ресурсного забезпечення.

Умовні позначки:

З - загрозливий; С - сигнальний; У - убезпечуючий.

Рис. 4.11. Матриця типів ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства за ознаками «значущість - доступність»

Нарешті встановимо вплив досліджених пар властивостей ресурсного забезпечення («кількість - якість» та «значущість - доступність») на керованість економічної безпеки підприємства (рис. 4.12).

За результатами дослідження впливу пар властивостей ресурсного забезпечення на керованість економічної безпеки підприємства можна зробити наступні висновки. Комплементарні декомпозиції видів характеру ресурсного забезпечення за ознаками «кількість - якість» в розрізі його складових та типів ресурсного забезпечення за ознаками «значущість - доступність» зумовлюють ту чи іншу міру керованості економічної безпеки підприємства. Так, декомпозиція руйнівного або деформуючого характеру (в розрізі всіх складових) та загрозливого типу ресурсного забезпечення є причиною какофонічної міри керованості економічної безпеки підприємства.

Абсолютно протилежною, тобто гармонічною мірою керованості економічної безпеки підприємства, є декомпозиція ідеального характеру та убезпечуючого типу ресурсного забезпечення. Таку міру керованості економічної безпеки підприємства як золота середина утворюють усталений характер та убезпечуючий тип ресурсного забезпечення.

Умовні позначки:

характер ресурсного забезпечення залежно від стану кількісних та якісних ознак його складових:

Р - руйнівний;                        Г - граничний;     Д - деформуючий;

О - обмежуючий;                   Ус     - усталений;         Н - надлишковий;

Ст - стримуючий;                  І - ідеальний;       П - перфекційний;

тип ресурсного забезпечення за ознаками “значущість - доступність”:

З - загрозливий; С - сигнальний; У - убезпечуючий.

Рис. 4.12. Матриця впливу ресурсного забезпечення на керованість економічної безпеки підприємства

Декомпозиція обмежуючого характеру трудових, фінансових і матеріальних складових ресурсного забезпечення, доповнених стримуючим характером організаційних, інформаційних і нематеріальних складових у поєднанні із загрозливим типом трудових, організаційних і нематеріальних складових ресурсного забезпечення, доповнених загрозливим або сигнальним типом фінансових, матеріальних та інформаційних його складових, формує ентропію менеджменту. Штучна самодостатність, як міра керованості економічної безпеки підприємства, формується як результат сукупного впливу надлишкового або перфекційного характеру трудових, фінансових і матеріальних складових ресурсного забезпечення, доповнених граничним характером організаційних, інформаційних і нематеріальних складових у поєднанні із загрозливим або сигнальним типом трудових, організаційних і нематеріальних складових ресурсного забезпечення, доповнених сигнальним типом фінансових, матеріальних та інформаційних його складових.

Досліджуючи ресурсне забезпечення та розглядаючи його як комплементарну ціль управління економічною безпекою підприємства, неможна обминути питання економія ресурсів та її впливу на керованість економічної безпеки.

Як правило, раціональна економія ресурсів здебільшого позитивно впливає на діяльність підприємства, проте якщо мова йде про керованість його економічною безпекою та, навіть, про стан його економічної безпеки в цілому, вплив економії ресурсів може спричинити уповільнення або призупинення процесів, перебіг яких безпосередньо пов’язаний із тріадою цілей управління економічно. безпекою підприємства.

Управління економічною безпекою підприємств має на меті освоєння та інтеграцію різних видів ресурсів, використання яких потребує певних витрат. З іншого боку, зрозуміло, що витрати підприємства та управління ними безпосереднім чином впливають на економічну безпеку підприємства, оскільки обмежують його прибуток, впливають на рентабельність та певним чином - на ліквідність підприємства.

Незважаючи на висвітлення проблематики управління витратами в сучасних наукових працях [7, 42, 66, 78, 121, 145, 276, 282, 287, 288], сфера управління витратами, зазвичай, не пов’язується з проблематикою економічної безпеки підприємства. Дотепер через нерозвиненість наукового передбачення забезпечувати економічну безпеку підприємства намагалися виключно реактивно, тобто за фактом реалізації внутрішніх або зовнішніх загроз. Іноді били на сполох лише тоді, коли надзвичайна ситуація ставала реальністю, переходила у розряд некерованої, внаслідок чого починала назрівати катастрофа. Але поступово сформувалася інша система поглядів на те, як менеджерам підприємств необхідно діяти для забезпечення економічної безпеки.

Сучасна діяльність успішних вітчизняних підприємств майже завжди позначена активно впроваджуваною стратегією попередження загроз будь-якого походження й супроводжуючою її тактикою дій випереджального характеру. Адже дійсно, набагато розумніше, і, що важливо, дешевше передбачити появу загрози, використовуючи альтернативний управлінський інструментарій, зокрема, систему параметрів випереджального (прогнозного) оцінювання стану як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, ніж усувати їх руйнівні наслідки. З огляду на це, розрізняють превентивні витрати (prevention cost) - витрати на розробку і реалізацію заходів щодо запобігання загроз; постви- трати (elimination cost) - витрати на ліквідацію наслідків загроз; загальні витрати (total cost) - витрати на забезпечення економічної безпеки підприємства, що є сумою превентивних і постви- трат. Однак, незважаючи на очевидність та логічнічність такого поділу витрат, його неможна не піддавати критиці. Превентивні міри покликані підвищити рівень безпеки. Практика показує, що співвідношення превентивних і поствитрат дорівнює 1:15. начебто очевидно, що роль превентивніих витра в управілінні економічною безпекою є провідною, але при цьому відкритим залишається питання, якою має бути натуральна ємність цих витрат в розрізі складових ресурсвного забезпечення економічної безпеки підприємства. Проблема полягає ще й в тому, що превентивні витрати відносяться до поточного періоду і легко піддаються оцінці; тоді як поствитрати є витратами майбутніх періодів, тобто мають ймовірний характер, оскільки залежать від частоти виникнення, інтенсивності і масштабу загроз, а також розміру понесених збитків. Крім того, інколи витрати важко однозначно кваліфікувати як превентивні, або як поствитрати. Таким чином, превентивні і поствитрати витрат важко піддаються зіставленню, через що й заслуговують на критику.

При розгляді питань управління економічною безпекою підприємства автор вважає, що підприємство має робити тільки ті витрати, які або дозволяють одержати дохід, або зменшити можливі витрати в майбутньому. Наприклад, витрати на дослідження ринку, витрати на рекламу, витрати на закупівлю нового обладнання і т.д. традиційно вважаються продуктивними, тобто здатними принести прибуток; а витрати на сплату штрафів, ліквідацію аварій і катастроф - непродуктивними, котрих варто уникати.

У загальній системі управління підприємством підсистема забезпечення економічної безпеки тісно пов'язана з підсистемою управління витратами. Можна навести численні докази цьому твердженню. З одного боку, для підтримки рівня безпеки підприємство вимушено нести певні витрати, які часто є трансакцій- ними за своєю суттю. З іншого боку, від стану витрат підприємства значною мірою залежить рівень його економічної безпеки, оскільки саме витрати обмежують прибуток підприємства, тобто джерело його подальшого розвитку.

Процес управління економічною безпекою підприємств супроводжується виникненням відповідних витрат [166, 167].

Першою й основною сферою виникнення витрат на забезпечення економічної безпеки підприємств є, перш за все, інформаційне забезпечення, тобто витрати на пошук інформації про загрози зовнішнього та внутрішнього характеру. Традиційно такі витрати відносять до категорії трансакційних. Планування заходів щодо забезпечення економічної безпеки, реалізація превентивних, пріоритетних та оперативних заходів потребують певних і в цілому передбачуваних витрат.

На відміну від цих витрат необхідні витрати на усунення наслідків реалізації загроз економічній безпеці та виправлення помилок при плануванні заходів щодо її забезпечення є практично непрогнозованими. Адже існує така закономірність: виправлення помилок, допущених на етапі планування заходів, потребує на етапах їхньої реалізації залучення додаткових коштів, які істотно перевищують витрати, що пов’язані із розробкою програм. Тому першочерговими завданнями в управлінні витратами з позицій економічної безпеки є розрахунок величини коштів, що є необхідними для забезпечення економічної безпеки підприємств при мінімально необхідних витратах, та величини коштів, що необхідні для забезпечення такої безпеки при існуючих фінансових можливостях. При цьому для вирішення найважливішого завдання - фінансування заходів, необхідних для здійснення пріоритетних заходів із забезпечення економічної безпеки, мають визначатися потенційні джерела фінансування з можливими сценаріями окупності витрат. Крім того, слід зазначити, що на кожній стадії життєвого циклу підприємства реалізація будь-яких заходів із забезпечення економічної безпеки підприємств може супроводжуватися витратами різної величини.

Зв’язок витрат із економічною безпекою підприємства не викликає сумнівів, але більший інтерес представляє зв'язок зворотній - між витратами та поточним станом економічної безпеки. Такий зв’язок пропонується розглядати у розрізі впливу окремих загроз на стан економічної безпеки підприємства та подальшого кількісного оцінювання таких загроз із використанням інформації щодо витрат підприємства.

За результатами запропонованої систематизації загроз підприємства представляється можливим вирізнити основні загрози для підприємства, що можуть виникати в сфері управління витратами. Список та класифікація таких загроз подані в табл. 4.9 [166, 167].

Після визначення характеру кожної загрози в сфері витрат, яка негативним чином може вплинути на стан економічної безпеки підприємства, представляється доцільним кількісно оцінити такі загрози з метою отримання кількісної оцінки кожної загрози та формування певної узагальнюючої оцінки економічної безпеки підприємства на підставі використання інформації про його витрати.

Запропоновані показники для кількісної оцінки кожної з виділених загроз економічній безпеці підприємства представлені в табл. 3. Слід зазначити, що для певних показників діапазон складає 0...1, а для деяких показників діапазон значень заздалегідь визначити досить складно, що ускладнює інтерпретацію отриманих оцінок та формування певного узагальнюючого показника.

Для певних показників діапазон зміни можна визначити із використанням логічних обмежень, які існують для тієї чи іншої формули, за допомогою якої визначено показник. Інші показники мають галузеву прив’язку і заздалегідь визначити діапазон їхніх значень досить важко.

Використовуючи запропоновані формули, можна отримати кількісну оцінку наслідків реалізації тієї чи іншої загрози, що виникає в сфері управління витратами підприємства і на підставі такого кількісного виразу прийняти необхідне управлінське рішення щодо протидії загрозам економічній безпеці підприємства.

Отже, те, що й витрати підприємства, й управління ними безпосередньо впливають на стан економічної безпеки підприємства, є очевидним і доведеним фактом. Зокрема, роль витрат в управлінні економічною безпекою підприємства простежується в таких діях як одержання та верифікація сукупності релевантних даних щодо загроз зовнішнього та внутрішнього характеру; оцінювання результатів реалізації управлінських функцій, що потребує як передбачуваних, так і непрогнозованих витрат, наприклад, на виправлення помилок при плануванні заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства. Дослідження ролі витрат в управлінні економічною безпекою підприємства може мати достатньо розгалужену мережу напрямів, до числа яких належать визначення величини затрат на реалізацію превентивних, пріоритетних та оперативних заходів управління економічною безпекою підприємства на різних стадіях його життєвого циклу, формування єдиного узагальнюючого показника економічної безпеки підприємства з використанням показників витрат тощо.

Таким чином, на управління економічною безпекою підприємства та міру її керованості впливають не лише кількісні і якісні ознаки ресурсного забезпечення, але й співвідношення значущості і доступності його складових. Такий вплив може бути високим, середнім або низьким, що, в свою чергу, залежить від багатьох чинників, серед яких чільне місце посідають ступінь узгодженості інтересів та суттєвість загроз економічній безпеці підприємства. Саме цей факт є причинно-наслідковою формулою компліментарності ресурсного забезпечення як однієї з цілей управління економічною безпекою підприємства. Слід зазначити, що способи досягнення такої цілі можуть бути різними. Одним зі способів може бути створення відповідної моделі, яка, окрім рівня узгодженості інтересів, кількісно-якісних ознак й співвідношення значущості і доступності складових ресурсного забезпечення та суттєвості загроз, враховувала б роль людського чинника в управлінні економічною безпекою підприємства. Останнє, зокрема, стосується «перезавантаження» мислення осіб, які мають приймати рішення щодо управління економічною безпекою підприємства, з режиму «реагування» в режим «випередження», що неможливо без формування відповідної культури такого управління.

© 2003 - 2022 «Библиофонд»

Обратная связь

Пользовательское соглашение

Политика конфиденциальности

Полная версия

Помощь по учебным работам

Консультация по курсовой работе

Консультация по дипломной работе ВКР

Консультация по реферату

Консультация по отчетам о практике