Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

  • Вид работы:
    Другое
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Опубликовано:
    2017-10-05
  • Размер файла:
    0
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства















НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА


О.М. ЛЯШЕНКО

1. Безпека як загальнонаукова категорія

Питання безпеки турбували людство споконвічно. Так, перші згадки про безпеку сягають у глибину тисячоліть, про що свідчать відповідні положення, зафіксовані у книзі Псалмів (4-й розділ 9-й вірш) [30, с. 620], у книзі пророка Ісаї (32-й розділ 17-й вірш) [30, с. 839], у книзі пророка Ієзекиїла (34-й розділ 27-й вірш) [30, с. 981] та в багатьох інших книгах Старого та Нового Заповітів Біблії [30].

Велике значення для розуміння сутності поняття «безпека» має його тлумачення, яке в різних мовах містить широкий спектр значень. Так, грецька містить найперші згадки про безпеку в най- ширшому розумінні. Грецькою вислів «бути у безпеці» означає «володіти ситуацією». Можна припустити, що широковідомий афоризм «хто володіє інформацією, той володіє світом» бере свій початок саме з такого тлумачення безпеки. На івриті слово «безпека» має декілька значень: asfalh - твердий, непохитний, непорушний, міцний; вїтН/иН - мир, спокій; шЬНгі/а - порятунок, позбавлення, збереження, спасіння; у переносному сенсі - достовірність, надійність, переконливість, захищеність від небезпек. Часто «безпека» ототожнюється з юдейським словом т^'о - шалом, яке означає «мир, благополуччя» [361].

Мудрі китайці надають «рухливості» тлумаченню поняття безпеки, маючи на увазі під безпекою шлях до спокою. Зокрема відомий китайський новеліст Пу Сунлин1, який писав під псевдонімом Ляо Чжай, зазначав, що безпека, як життя: вона або забезпечена, або її немає.

Матеріали вільної електронної енциклопедії Вікипедії дають такі трактування: «безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, організації, підприємства від потенційно і реально існуючих загроз або відсутність таких загроз», «безпека - це такий стан складної системи, коли дія зовнішніх і внутрішніх чинників не призводить до погіршення чи неможливості її функціонування і розвитку» [336].

На рівні буденної свідомості поняття «безпека» визначається як відсутність небезпеки, стан, при якому будь-кому або будь- чому не загрожує небезпека, є захист від загроз. Під безпекою також розуміють стан впевненості, опори в іншому субєкті або «протилежність загрозі» [163]. Тобто безпека розуміється як відсутність загрози. І це зрозуміло, оскільки, наприклад, російською морфологія слова «безопасность» виглядає дуже прозоро - «без опасностей». Так, в [187] під безпекою пропонується розуміти міру захищеності середовища існування, честі, гідності, цінностей особистості, соціальних груп, держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Похідні від «безпека» можуть варіювати від суто негативних до позитивних. Цікаво, що у словнику новітніх технологій першим за рейтингом популярності у рубриці «Економіка і бізнес» є термін «убезпека» (від англ. insurance - страховка) - гарантія одержання компенсації на випадок виникнення небажаної для застрахованого ситуації, передбаченою страховим договором [368, 175].

Сьогодні, можливо, як ніколи раніше, пильність уваги до питань безпеки є надзвичайно високою. Безпрецедентні трансформації світу, що відбуваються останнім часом, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку, водночас ставши поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки як в ієрархії потреб та інтересів людини, так і господарюючих субєктів, регіонів, держав та світу в цілому.

Перші спроби виокремлення науки про безпеку спричинені появою нових умов життєдіяльності, що формувалися в Європі, зафіксовані в наукових публікаціях, починаючи з 1989 р. [130, с. 86]. Наприкінці XX сторіччя зявився цілий ряд наукових праць, присвячених проблемі забезпечення безпеки у звязку з виниклими загрозами тероризму. Над цією проблемою працюють О. Г. Арбатов [10], О. М. Хлобустов [285], І. І. Козловський і В. О. Ніконов [135], В.І. Лутовінов й І.Н. Панін [164] та ін. Слід зазначити, що поява таких наукових праць є адекватною реакцією наукової спільноти на світові процеси і явища, повязані із загрозами тероризму. Сумнозвісним і, водночас, уже хрестоматійним прикладом реалізації загрози такого типу став терористичний акт, здійснений 11 вересня 2001 р. у США. Новий відлік часу «після 11 вересня» продовжили теракти 23 жовтня 2002 р. у Театральному центрі Москви, 11 березня 2004 р. у мадридській електричці, 1 вересня 2004 р. у школі Беслана, 7 липня 2005 р. у лондонському метрополітені, 26-29 листопада 2008 р. у Мумбаі, здійснена протягом декількох років серія те- рактів у московському метрополітені, вибухи, що пролунали у липні 2010 р. у Кампалі й Захедані.

Останні найгучніші теракти: Франція мала справу з «вовком- одинаком» Мохамедом Мерою в 2012 році. Він холоднокровно застрелив 7 людей, включно з учнями єврейської школи в Тулузі та Монтобані. Врешті хлопця застрелила поліція після 30 годин штурму. На ці злочини Меру надихнула діяльність «Аль-Каїди».

За даними дослідження Global Terrorism Index австралійсько- американського дослідницького Інституту економіки та миру кількість терористичних нападів у 2013 році склала майже 10 тисяч. Понад 80 % жертв припадають на пять країн: Ірак, Афганістан, Пакистан, Нігерію і Сирію. Ірак визнаний країною, яка найбільше постраждала від дій терористів. У 2013 році бойовики здійснили там близько 2,5 тисячі терактів, в ході яких загинули 6,4 тисячі осіб. Експерти відзначають, що, незважаючи на зростання терористичної загрози, кількість загиблих в результаті терактів значно поступається чисельності жертв рядових умисних вбивств. Так, в 2013 році у світі від рук звичайних вбивць загинули 437 тисяч осіб.

В 2013 році в 24 країнах вперше відбулися теракти, в яких загинули більше 50 осіб. Ще 75 країнам світу вдалося уникнути таких подій Україна у рейтингу країн, найбільш постраждалих від тероризму, знаходиться на 51 місці серед 162 країн. Агресія Російської Федерації проти України, активна фаза якої розпочалась у 2014 році, є глобальним геополітичним терактом.

Отже, перебіг історичних подій, що відбуваються на тлі глобальних змін біосфери та ноосфери, активно досліджуваних в [22, 64, 179, 193], робить проблему безпеки надважливою та епохальною. Перш за все, така проблема стосується людини та її життєдіяльності. Через надзвичайно велику кількість та інтенсивність загроз і небезпек сучасного світу саме докорінна потреба людини - перебувати у безпеці - є сьогодні у фокусі, оскільки за таких умов реалізація інших потреб, більш високого рівня, практично унеможливлюється. Як зазначає А. Уолферс, обєктивно безпека означає відсутність загрози основним цінностям людини, а субєктивно полягає у відсутності її острахів з приводу того, що цим цінностям справді щось загрожує. Цінності тут мають дуальний характер, виступаючи, з одного боку, підґрунтям забезпечення безпеки особи, а з іншого боку, вони є детермінантою безпеки, оскільки цінність безпеки перевершує значущість і важливість інших цінностей.

Складається враження, що сучасна людина є цілковитою жертвою обставин. Проте якщо розглядати «корінь» проблеми, то можна легко побачити, що саме життєдіяльність людини є головною причиною уразливості сучасного світу, основними характеристиками якого є взаємоповязаність та взаємозалежність, які багато в чому й визначають подальше існування світу як такого. Різка зміна свідомості, напрямів, способів та видів життєдіяльності людей, названа вченими глобальною революцією, на перший погляд, є великим кроком розвитку світового масштабу. Однак така революція має зворотний бік медалі, який свідчить про те, що людство потерпає від небезпек, отримуючи ефект «бумеранга» результатів своєї руйнівної життєдіяльності.

Так чи інакше практично будь-що у світі прямо чи опосередковано повязане з людською діяльністю, через що велике число сфер такої діяльності є природнім явищем. Кожну таку сферу вивчає певна галузь науки чи навіть декілька галузей. Отже, дослідження безпеки без урахування точки зору на неї як загально- наукову категорію позбавлені сенсу.

Деталізуємо статус безпеки як загальнонаукової категорії.

Категорією, з точки зору наукового підходу, є найбільш широке за обсягом поняття, яке не може підлягати подальшому узагальненню. На відміну від категорії, поняття є думкою, яка відбиває суттєві ознаки й характерні риси досліджуваного предмета. Поняття являє собою основний атрибутивний елемент коректного мислення. Однак це не означає, що будь-яке міркування складається з понять подібно до того, як стіна будинку складається з окремих цеглин чи виготовлених на заводі залізобетонних блоків [13, с. 47]. Обсяг поняття характеризується сукупністю знань про коло предметів, суттєві ознаки і характерні риси яких відбито в поняттях. Дефініція (лат. definitio) являє собою коротке визначення якогось поняття, яке відбиває істотні ознаки предмета чи явища. Дефініція є логічною операцією, яка дозволяє розкрити зміст поняття або установити значення певного терміна. [13, с. 49]. Термін є точним відбиттям змісту поняття, так би мовити його «імям». Так, щодо останнього, у Державному стандарті України ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» термін «безпека» (safety - англ., sicherheit - нім., securite - франц.) зафіксовано як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди [81].

За Г. О. Мінаєвим, категорія безпеки використовується як джерело гносеології та інструмент пізнання стану діяльності цілісного організму. Інакше кажучи, будь-яку систему слід розглядати з позиції чинників, під впливом яких відбувається реалізація функції безпеки [186].

Категорія завжди виступає джерелом наукових напрямів та теорій. Сьогодні безпекознавчі обрії є достатньо широкими, про що йтиметься далі. Проте процес розширення таких обріїв триває, роблячи категорію безпеки більш доступною для наукового пізнання. Сьогодні новим науковим напрямом є безпекознавство, в основу якого покладені дослідження безпечного існування антропо-соціо-культурного організму. Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекотворення, яка, безумовно, надає безпеці статус категорії. Безпекотворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності - цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів [162]. Основне завдання безпекознавства полягає у розробці методів дослідження і конструюванні систем безпеки різних типів, класів і рівнів, а провідним лейтмотивом є вивчення та викладення реалізації забезпечення безпеки в практиці безпекотворення.

З позиції безпекознавства безпека розглядається як множина елементів, взаємозвязок яких обумовлює властивості цілісності системи. Головний акцент робиться на виявленні розмаїття звязків, які мають місце як усередині досліджуваного обєкта, так і у його взаємозвязку із зовнішнім середовищем [154]. Отже, безпе- кознавчі міркування - свідоцтво того, що безпека є категорією з дуже широким спектром тлумачень та, водночас, глибоким поняттям, яке не може підлягати подальшому узагальненню, оскільки стосується сфери існування людини (нації, держави), яка міцно повязує людей не лише між собою, а й із тим навколишнім середовищем, в якому вони живуть. Таке безпекознавче мислення поширюється не лише на збереження матеріального, а й духовного, енерго-інформаційного колориту нашої планети [162].

Поряд із безпекознавством існує і такий різновид наукової ідеології як секюритологія - наука про безпеку життєдіяльності людства і людини. Свою назву секюритологія отримала від латинського слова securitas - безпека і грецького logos - слово, вчення. Мета секюритології полягає у виявленні закономірностей безпечного розвитку ноосфери, вивченні, впорядкуванні, класифікації і систематизаціі складних подій, процесів, явищ в галузі безпеки життєдіяльності людини і людства та вироблення відповідних заходів щодо їх запобігання, локалізації й усунення. Специфічною особливістю цієї науки є те, що її феномен не можна вивчати методами окремих наук або простим підсумовуванням їх методів, оскільки проблематика секюритології охоплює багато сфер людського знання (економіку, соціологію, філософію, психологію, екологію та ін.) і є результатом їх взаємодії, цілісного взаємозвязаного прояву, через що потребує створення синтезу методологій багатьох наук.

Ряд учених, які вивчають проблематику безпеки у різних сферах, збігаються у думці щодо визначення безпеки як категорії. Так, А. Кузьменко [154] вважає, що безпека - це конкретна категорія, яка має на меті захист та просування життєвих інтересів людини, суспільства, держави, він же характеризує безпеку як гармонію світу та людську симфонію в її нескінченних вимірах [154].

З точки зору прихильників теорії надійності, безпека є властивістю реальних процесів і систем (зокрема, системи «людина - місце існування»), які мають протистояти загрозам, запобігати завданню збитку від небажаних подій. На думку С. Ф. Марової, найбільш коректним є категоріальне розуміння безпеки як стану обєкта захисту, при якому дія на нього всіх потоків речовини, енергії й інформації не перевищує максимально допустимих значень [179, с. 13]. У трактуванні російських науковців А. І. Татар- кіна й В. Г. Благодатського [262, с. 17] безпека - це властивість обєкта, що дозволяє йому не допускати ситуацій, небезпечних для людей і навколишнього середовища. Крім того, безпека розглядається як властивість обєктів і систем зберігати умови взаємодії з мінімальною можливістю завдання шкоди людським, природним і матеріальним ресурсам в умовах прийнятного ризику [333, 336, 337, 338, 339, 340, 361, 375], що також підтверджує статус безпеки як загальнонаукової категорії. Графічне зображення теоретичних підвалин безпеки як загальнонаукової категорії подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Теоретичні підвалини безпеки як загальнонаукової категорії

Отже, з точки зору епістемології категорію безпеки може бути визначено і як характеристику, і як властивість, і як результат. Зважаючи на те, що будь-які наукові підвалини завжди мають статичний характер, тобто характеризують ту чи іншу категорію статично, але, водночас, з пошаною ставлячись до канонів наукових досліджень, слід заважити наступне. Безпеці будь-якого обєкта завжди притаманна рухливість, тому безпека як категорія має розглядатись не тільки в якості іманентної властивості обєкта, а і як процес, і результат. Такі метаморфози, зумовлені складністю природи безпеки та нерозривним звязком із розвитком, докладніше будуть розглянуті далі специфіковано - щодо економічної безпеки підприємства.

Однак, попри те, що на інтуїтивно-побутовому рівні кожна катастрофа чи просто небезпечна ситуація робить поняття «безпека» доволі широковживаним, у різних наукових площинах його сутність та зміст повною мірою ще не досліджені, хоча актуалізація розуміння феномену безпеки й має великий «стаж». Продовжимо розгляд теоретичних підвалин безпеки як загальнонаукової категорії, наводячи приклади тлумачення поняття безпеки у різних галузях знань науки (табл. 1.1).

Однак наявність окремих фундаментальних наукових розробок, наприклад [2, 22, 45, 63, 68, 107, 216, 223, 227, 237, 223], не дозволяє визнати категорію безпеки всебічно і вичерпно дослідженою. Так, на думку В. С. Полікарпова [223], однією з ма- ловивчених проблем сучасного наукового знання є філософські основи безпеки життєдіяльності людини і соціуму. Зокрема, автор пропонує філософську конструкцію інтегральної безпеки, в основі якої лежить тріада таких фундаментальних інститутів життєдіяльності індивіда і суспільства, як моральність, власність і влада, пронизана відповідними інформаційними потоками. Підґрунтям для таких висновків обрано філософські наукові здобутки К. М. Кантора [117], котрий вважає, що філософія безпеки, яка включає як аксіологічний, так і онтологічний аспекти, необхідна тому, що зараз в соціокультурно- му вимірюванні спостерігається глобальна криза історії [117, с. 139]. Безпека соціуму, на думку іншого філософа, М. Ю. Захарова [104], являє інтерес як філософсько-методологічна сполука категорій, в якій досліджуються природа безпеки соціуму й умови формування комплексної теорії безпеки соціальної макросистеми.

Безпека є достатньо ємною системою, яка пронизує практично всі аспекти життєдіяльності і розвитку будь-якої структури [177, с. 144]. Ознаками безпеки системи за [177] є успішність її розвитку, яка характеризується набуттям системою нових якостей в найоптимальніші терміни шляхом використання матеріальних і нематеріальних ресурсів, необхідних для формування таких якостей як безперервність процесу розвитку системи.

Формування нової управлінської парадигми припускає не тільки переосмислення сталих уявлень, а й розробку концепції безпеки, адекватної сучасним реаліям. Проте внаслідок своєї конкретно-історичної обумовленості вона може виявитися такою ж відносною і скороминущою. У звязку з цим особливої актуальності набуває дослідження фундаментальних, перш за все, соціально-філософських, підстав забезпечення безпеки. Як вважав М. Планк [218, с. 20], у науці особливо привабливим є завдання виявлення того абсолютного, яке додає відносному його справжнього сенсу.

Широта уявлень про безпеку цілком природна, оскільки, що складніше і багатше визначуваний обєкт, то більше дефініцій, які його описують. Проте таке різноманіття не завжди є тотожним розкриттю його природи [237]. Контури обєму поняття «безпека», відбиті у різних сферах діяльності, показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Контури обєму поняття «безпека»

Маємо дещо прокоментувати, що стосується визначених контурів обєму поняття «безпека», тлумачення яких наведено у глосарії (додаток. Отже, зображені контури, як видно з рис. 1.2, є незавершеними, що пояснюється постійним оновленням сфер прояву безпеки. Наприклад, знаковою подією кінця ХХ - початку ХХІ століть стали поняття інформаційної безпеки та безпеки освіти. Оскільки зараз відбувається становлення інформаційного, електронно-цифрового або «мережевого» суспільства ("E-society"), вельми актуальною стає проблема інформаційної безпеки. Поняття інформаційної безпеки залежно від його використання розглядається у декількох ракурсах. У найзагальнішому вигляді - інформаційна безпека - це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави [308, с. 38], тоді як безпека інформації - це лише захищеність інформації від випадкових чи навмисних несанкціонованих дій. Інколи інформаційну безпеку ототожнюють із процесом її забезпечення, розглядаючи її як організаційно-технічні заходи із забезпечення цілісності й конфіденційності інформації у поєднанні з її доступністю для всіх авторизованих користувачів.

На початку минулого століття Герберт Джордж Уеллс (Herbert George Wells) констатував доволі сумний, але, водночас, справедливий факт: «... Історія людства перетворюється в перегони між освітою та катастрофою». Сучасне трактування такого висловлювання, визначене фахівцями Інституту управління і безпеки (м. Москва), є таким: «Історія людства перетворилась на перегони між освітою та безпекою» [186].

Торкнемося ще деяких філософських питань. Фундаментальними є дослідження філософії безпеки М. М. Рибалкіна [237], в яких зазначається, що феномен безпеки (як і небезпеки) має подвійну природу. У своїй загальності природу безпеки складає природа речей. Тому в обєктивному сенсі безпечне тотожне збереженню природної визначеності буття, а будь-яке заперечення природи речей для них є небезпечним. У звязку з цим, в обєктивному сенсі достовірно безпечним для речі є лише те, що визначене її природою. Небезпека, у свою чергу, тотожна антиприродному визначенню. У своїй особливості феномен «безпека» (як і «небезпека») виникає й існує як форма субєктного визначення [237].

До речі, щодо субєктного визначення деяких причин гальмування розвитку філософських засад безпеки: до середини 80-х років ХХ століття у вітчизняній науці традиційно розглядалася проблема захисту завоювань соціалізму, в якій домінував, як правило, військовий аспект, через що будь-які «філософські роздуми» на тему безпеки вважалися «недоцільними».

Зважаючи на такий стан речей, методологія, яка за часів індустріальної економіки традиційно застосовувалася для підтримки безпеки різних типів і класів, майже втратила свою актуальність. Тому сьогодні, в епоху інформаційної постіндустріальної економіки (яка докорінно відрізняється від індустріальної економіки) та за часів економіки знань, нагальною потребою є перехід на новий методологічний щабель - управління безпекою. Методологія управління безпекою має пронизувати всю вертикаль її обєктів - від безпеки окремої людини до безпеки людства. Взаємозвязок і взаємозалежність обєктів безпеки показано на рис 1.3.

Рис. 1.3. Взаємозвязок і взаємозалежність обєктів безпеки

Не вдаючись до найменших подробиць щодо вибудовування взаємозвязку і взаємозалежності обєктів безпеки, показаних на рис. 1.3, повинні зауважити, що щільність та інтенсивність проявів взаємодії обєктів безпеки можуть мати не лише послідовний, а й вибірковий характер.

Стисло прокоментуємо деякі з наведених на рис. 1.3 обєктів безпеки. У цілому, сутність кожного обєкта є прозорою. Акцентуємо увагу на тому факті, що безпеку особистості не слід плутати з особистою безпекою, оскільки безпека особистості є комплексним поняттям, розуміння якого може бути розтлумачене як у часі, так і у просторі, тоді як під особистою безпекою слід розуміти створення безпечних умов перебування особи впродовж певного проміжку часу в конкретно визначеному місці, наприклад, протягом перебування на робочому місці. Безпека колективу може розумітися досить широко - від безпеки родини до безпеки трудового колективу. Часові рамки забезпечення безпеки колективу є дуже розмитими - від тривалості трудової зміни (вкрай актуально, наприклад, для трудового колективу шахтарів) до всього життя (у випадку з родиною).

Безпека діяльності як обєкт може породжувати низку термінологічних суперечок через ототожнення з поняттям безпеки бізнесу. Можливо, проведення глибокого компаративного аналізу цих двох понять має бути доцільним щодо розуміння їх сутності та розвязання термінологічних суперечок, проте зясуємо лише наступне. Безпека діяльності є характеристикою умов будь-якої людської діяльності (наукової, фінансової, творчої тощо), убезпечених від руйнівного впливу екзогенних та ендогенних чинників. Натомість бізнес (звісно, якщо не трактувати як кальку з англійської business, що означає «справа»), у не примітивному розумінні, може являти собою підприємницьку діяльність, представлену складним утворенням сукупності видів діяльності - виробничої, фінансової, організаційної та ін. Тобто безпеку бізнесу можна розглядати як «вищу форму» безпеки діяльності. Однак слід зауважити, що інколи можна зустріти дещо спрощені тлумачення безпеки бізнесу, які стосуються лише питань фізичної охорони матеріальних і нематеріальних цінностей бізнесу та особистої безпеки його власників.

Формування конфігурації взаємозвязків і взаємозалежностей обєктів безпеки завжди залежить від набору інтересів певного обєкта безпеки, які мають підлягати захисту та/або узгодженню з інтересами інших субєктів. Провідній ідеї дослідження щодо управління безпекою через узгодження інтересів будуть присвячені подальші роздуми, а поки що зупинимось на тому, що кожен обєкт безпеки слід розглядати з позицій системотворення, вивчаючи його як окрему систему безпеки, кожна з яких утворює новий, а саме - вищий щабель у вертикалі таких систем.

Сучасний стан методологічних засад забезпечення ієрархії економічної безпеки не є досконалим, але накопичення знань, поява офіційних документів та методик щодо оцінки рівня економічної безпеки, наприклад [185], свідчать про надзвичайно високу актуальність та затребуваність розвитку як галузі знань, так і прикладних аспектів забезпечення економічної безпеки.

Безпека як загальнонаукова категорія пройшла певні етапи своєї еволюції і протягом ХХ століття, зрештою, трансформувались у царину досліджень економічної безпеки. Вертикаль таких досліджень пронизує всі рівні ієрархії - від глобального до індивідуального. Важливе місце в такій вертикалі належить дослідженням економічної безпеки підприємства, популярність яких останнім часом набирає обертів. Проте, перш ніж зануритися в дослідження економічної безпеки підприємства, маємо стисло розглянути кожен щабель вертикалі економічної безпеки.

Незважаючи на те, що масштаб глобальної безпеки є надвеликим, внаслідок чого такий системотворчий вид безпеки посідає найвищий рівень у зображеній ієрархії, найціннішим щаблем такої ієрархії, попри все, залишається її найнижчий рівень - індивідуальна безпека, тобто безпека окремої людини. Відомий російський письменник та історик М. М. Карамзін вважав особисту безпеку головною метою суспільного життя [119]. І це зрозуміло, оскільки придатність застосування кожного способу забезпечення будь-якого виду безпеки має завжди зіставлятися із цінністю людського життя. Таке зауваження є незайвим через те, що ієрархія системотворчих видів безпеки є великою і складною конструкцією, якій не завжди притаманні характеристики узгодженості та стійкості.

Висновок про хиткість ієрархії системотворчих видів безпеки ілюструє й еклектичність її теоретичного підґрунтя, хронологія формування якого в узагальненому виді є такою:

40-50-ті роки Хх століття - теорія класичного реалізму14 є підґрунтям парадигми національної безпеки, поява терміну «національні інтереси, погляд на забезпечення безпеки держави шляхом захисту її національних інтересів;

60-ті роки ХХ століття - теорія плюралізму є підґрунтям парадигми регіональної безпеки, визнання того, що, окрім держав, на міжнародній арені існують інші впливові субєкти, діяльність яких15 є суттєвою щодо забезпечення регіональної і міжнародної безпеки;

70-ті роки ХХ століття - використання ідей марксизму є підґрунтям парадигми глобальної безпеки, забезпечення якої спиралося на експлуатацію слабких держав сильними шляхом контролю над корисними ресурсами;

90-ті роки Хх століття - теорія соціального конструктивізму є підґрунтям парадигми універсальної безпеки. Прихильники цієї парадигми почали порушувати питання про природу безпе- ки у світі; поглиблення досліджень у галузі безпеки, відмову від примату воєнних загроз безпеці, започаткували появу терміну «безпека людини» та висунули ідеї щодо можливого неспівпадання думок громадян країни про безпеку з думками державотворців.

Своєрідний екскурс по щаблях вертикалі безпеки здійснено у числених працях професора Г. А. Пастернак-Таранушенка [213, 214]. Головні положення екскурсу зводяться до такого. «Забезпечення безпеки України сьогодні побудоване на реагуванні на відхилення від безпечних рівнів. Тобто лише утворення аномалії спонукає до дій тих, хто займається забезпеченням безпеки. Такий метод призводить до втрати можливості своєчасного реагування, держава існує лише завдяки значній інерції. Це пасивне забезпечення безпеки. Вочевидь, така система є занадто небезпечною передусім для її основного, але найслабшого елементу - громадянина. Адже суспільство страждає у значно слабшій формі через те, що постраждала лише деяка його частина. Держава як виконавчий механізм суспільства також страждає від негараздів окремої людини менше за цю людину. Країна - поєднання території з населенням - сприймає зазначене погіршення ще з меншою чутливістю. Меншою навіть, ніж регіон, який за певних умов є відокремленою частиною країни - адже населення регіону менше населення країни за кількістю, тому негаразди окремої людини для регіону є більш болючішими» [213].

Ієрархія системотворчих видів безпеки покликана одночасно бути і продуцентом, і гарантом захисту інтересів обєктів кожного системотворчого виду безпеки. Проте захист інтересів обєктів безпеки, починаючи вже з другого рівня цієї ієрархії, може містити у собі потенційні загрози для того чи іншого обєкта безпеки внаслідок зниження рівня його самоідентифікації.

В умовах глобалізації питання самоідентифікації багатьох країн постає дуже гостро, внаслідок чого погіршується не лише стан безпеки самих країн, але й відбувається «розгойдування» систем міжнародної безпеки. З точки зору [355], система міжнародної безпеки, перш за все, означає підтримання миру [355, с. 149]. Концепція міжнародної безпеки, як її бачили І. Кант, В. Вільсон та М. Вігт, спирається на розширене тлумачення безпеки, котре означає «уникнення групування держав у ворожі табори та відмову від проведення таких ліній поділу, які б ущемляли інтереси будь-якої країни» [379, с. 12]. На відміну від оборони, така безпека спрямована проти агресивних дій країн і націлена на утворення надійніших безпекових гарантій, ніж у разі з обороною.

Сучасна архітектура безпеки, на думку О. Семенюк, характеризується з одного боку зникненням двополюсного поділу світу, із іншого - глобалізацією світових процесів. Останнє передбачає нівелювання ролі кордонів на шляху міжлюдських, інформаційних, економічних обмінів на планеті. Окрім, безумовно, позитивного впливу цих процесів на розвиток світового господарства, транспарентність кордонів відкриває також шлях вільному поширенню різного роду загроз, внаслідок чого сучасні міжнародні системи безпеки не в змозі покладатися на державні кордони як засоби стримування загроз чи локалізації їх джерел в окремих регіонах планети [242].

Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також урахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародної безпеки [189, с. 9].

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце у структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світового порядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Однією із найсучасніших та водночас найжахливіших загроз глобальній безпеці є активізація використання інформаційної зброї. Інформаційна зброя - це комплекс технічних та інших заходів, методів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника, втручання у роботу його систем управління, інформаційних мереж та комунікацій з метою знищення або модифікації даних, дезінформації, поширення інформації спеціального призначення у системах формування громадської думки і прийняття рішень, а також як сукупність засобів впливу на свідомість і психологічний стан політичних і військових структур, спецслужб і населення для протидії можливим інформаційним впливам іншої сторони [189, с. 14-15].

Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі: «Відмова від примусових економічних заходів» (резолюція IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.); «Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються» (резолюція 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1983 p.); «Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних відносинах» (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1984 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 p.). До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Міжнародна безпека розглядається Центром політичних досліджень Росії (ПИР-Центр - рос.) [334] як інтегрований показник стану сучасного світу з погляду наявності чи відсутності загроз фізичній безпеці й економічному благополуччю громадян планети. Величина цього показника відбита в iSi (international Security index - індекс міжнароної безпеки) й оцінюється з погляду масштабності загроз, тривалості їх дії і вірогідності ескалації. При обчисленні iSi враховані як військові, так і невоєнні чинники, які, зокрема, впливають і на економічну безпеку, хоча головним призначенням індексу є встановлення рівня міжнародної безпеки у військовій, політичній, економічній, екологічній сферах та враховує чинник дії недержавних суб'єктів (зокрема, терористичної діяльності). Головними характеристиками iSi є універсальність, стійкість і наочність. В індексі iSi в концентрованій формі знайшла відображення велика кількість чинників, які безпосередньо впливають на міжнародну безпеку, до числа яких належать: загроза загальної ядерної війни, кількість і інтенсивність локальних конфліктів, рівень політичних стосунків між окремими країнами і міжнародними організаціями, інтенсивність і масштаб терористичної діяльності, стабільність світової економіки і загроза з боку техногенних катастроф і епідемій [334].

Розрахунок iSi, починаючи з липня 2006 р., здійснюється на щомісячній основі. Зростання чи падіння його абсолютного значення показує, які тенденції у сфері міжнародної безпеки переважали у світі за минулий період, яка була їх спрямованість і глибина. Підсумовування названих балів дає базове значення iSi, яке показує, наскільки міжнародна ситуація, що складалася на момент оцінки, з погляду безпеки відмітна від «ідеального» стану, коли будь-які загрози відсутні взагалі [334].

У 2009 році базове значення іШі становило 3195 пунктів, в 2010-му - 3228 пунктів. У 2011 році воно дорівнювало 3284 пунктам, в 2012 році становило 3115, а в 2013-му - 3145. Нове базове значення, яке встановлюється на 2014 рік, склало 3205 пунктів, перевищивши на 60 пунктів річний показник 2013-го (із 4210 максимально можливих пунктів, які відповідають ідеальному рівню міжнародної безпеки), причому, як відзначають фахівці Центру політичних досліджень Росії, позитивно на клімат безпеки вплинула політична стабілізація в Україні, однак число негативних подій у світі суттєво стримує рівень міжнародної безпеки, не сприяючи тим самим підтриманню стійкості ієрархії систе- мотворчих видів безпеки [334]. Начебто світ ставав безпечнішим, але станом на 1 грудня 2014 року цей індекс «впав» до 2773 пунктів, проте реальність чи то якість такого індексу, як бачимо, є не- співставно небезпечнішою.

Як категорія політичної науки, безпека відображає звязок національної та міжнародної безпеки, спираючись на суспільні стосунки і суспільну свідомість, інститути суспільства і їх діяльність, які забезпечують реалізацію національних інтересів у конкретних історичних обставинах. Метою співіснування країн у глобальному просторі є узгодження їх інтересів. Навіть враховуючи неоднозначне ставлення світової спільноти до процесів глобалізації, все частіше обєднавчі ідеї країн стають не плацдармом для реалізації національних амбіцій, а полем вирішення питань зі збереження національних інтересів, через що нинішня ситуація у глобальному економічному просторі суттєво відрізняється від ситуації повоєнного світу в ХХ ст., коли країни обєднувалися заради порятунку, а не процвітання на основі домінування. Тому сучасними політологічною та геополітичною опорами міжнародної та національної безпеки слід вважати реальні субєкти - державні та недержавні організації, роль кожної з яких є зясованою, механізми взаємодії - побудованими, а міра відповідальності - визначеною. Низку головних інституцій, що опікуються питаннями міжнародної та національної безпеки деяких країн, наведено у додатку.

Так, сучасним інституційним проявом глобальної безпеки вважається Організація Обєднаних Націй (ООН). Рада Безпеки ООН несе основну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. До числа міжнародних політично-військових гарантів свободи й безпеки всіх своїх членів в Європі та Північній Америці належить НАТО. Ставлення широких верств населення до діяльності НАТО в Україні є неоднозначним, попри це в рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері реалізується низка важливих ініціатив та програм. Зокрема, важливою складовою економічного співробітництва України з НАТО є діяльність Робочої групи відкритого складу з питань економічної безпеки, у ході щорічних засідань якої обговорюється низка теоретичних і практичних питань з економічної безпеки й розглядаються концептуальні засади її забезпечення в рамках загальної безпеки держави.

В Європі головною інституцією з безпеки є Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Сучасна архітектура європейської безпеки, пройшовши тривалий шлях свого формування й розвитку, сьогодні є інтегрованою конструкцією, побудованою на різних історичних типах систем міжнародних відносин і охоплює практично будь-які сфери міжнародного життя - політичну, військову, соціальну, економічну, екологічну, інформаційну тощо. Україна є учасницею ОБСЄ з 1992 року і від того часу бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів ОБСЄ, до числа яких належать саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ. Здійснюючи таку діяльність, Україна активно співпрацює з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

До речі, цікавими та вкрай неоднозначними є питання щодо висвітлення проблем безпеки у засобах масової інформації. Популярним виданням з висвітлення питань безпеки є спеціальне щоквартальне видання Іпіегnational Security («Міжнародна безпека»), яке видається у США. Не меншу зацікавленість фахівців може викликати Щорічник SIPRI «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека», який готується Стокгольмським інститутом досліджень проблем миру (SIPRI - англ. Stockholm International Peace Research Institute18). Публікація видається з 1969 р. з метою ознайомлення фахівців і громадськості з подіями, явищами і тенденціями у сфері міжнародної безпеки, насампе-

ред - у її військово-політичних і військово-економічних аспектах. В Україні «Щорічник SIPRI» з 2000 р. розповсюджується Центром Разумкова серед урядових і парламентських структур, для центральних органів влади, провідних вузів, публічних бібліотек обсягом близько 1 000 примірників щороку. З того ж часу Український центр економічних і політичних досліджень (нині - Центр Разумкова) розпочав^ видання власного журналу «Національна безпека і оборона». Його назва досить точно відображає тематику досліджень Центру Разумкова - це політичні, економічні, соціальні, воєнні, екологічні, інформаційні та інші аспекти національної безпеки України.

Стисло характеризуючи державні інституції з питань безпеки, слід зазначити, що діяльність служб безпеки, які є державними силовими структурами, спрямована на запобігання та усунення загроз інтересам держави, народу країни, тобто має сприяти забезпеченню національної безпеки. Ідея національної безпеки є похідною від сукупності ідей національних інтересів, а, отже, передусім має забезпечувати їх захист. Приналежність кожної силової структури до певної країни, в Україні це СБУ, у Росії - ФСБ, у США - ФБР, зумовлює наявність певних відбитків щодо національних особливостей забезпечення безпеки держави.

Дослідження національної безпеки в розвинутих країнах проводяться, починаючи з 80-х років XX ст. Вагомим є внесок у розробку питань національної безпеки таких американських учених-реалістів, як X. Моргентау, Дж. Кеннан та Р. Осгоот, докладний аналіз робіт яких проведено в [79].

Донедавна, а саме до початку світової фінансової кризи, США, Великобританія, Німеччина формували свої стратегії економічної безпеки на надлишкових, перш за все, фінансових ресурсах, що давало їм змогу без загрози для реалізації економічних інтересів виокремлювати та убезпечувати зони господарювання з підвищеним рівнем економічного ризику, забезпечуючи цим умови для стратегічної, перспективної самодостатності і конкурентоспроможності.

Офіційні державні документи України визначають національну безпеку України аналогічно поширеному серед українських науковців визначенню політичної безпеки. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, яка діяла з 1996 по 2003 рр., визначала національну безпеку України як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз» [141, с. 85]. Чинний з липня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [10І, с. 3].

Головними документами, які визначають проблеми національної безпеки України, є Конституція України [138], а також Закон «Про основи національної безпеки України». Конституція України наголошує на пріоритетності забезпечення безпеки держави та в загальних рисах розподіляє повноваження у цій сфері між владними органами держави: захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (стаття 17) [138, с. 3]. У свою чергу, сучасний Закон України «Про основи національної безпеки України» із змінами і доповненнями чи не найшир- ше серед багатьох країн світу розтлумачує основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [101, с. 3].

Порівняльний аналіз Концепції національної безпеки України і Національної стратегії безпеки США є підтвердженням цієї тези. Стратегія національної безпеки США відбиває проведену американським урядом глобальну політику і спирається на унікальні ресурсні можливості Сполучених Штатів. Ця політика спрямована на протидію стратегічним загрозам пануючому положенню США у світі і носить переважно довгостроковий характер. Первісно Концепція національної безпеки України приймалася в умовах системної кризи, і тому орієнтована на збереження стійкості соціально-економічної системи країни та підтримку її конкурентоспроможності, тобто вимушено зосереджена на загрозах короткострокового плану. Звичайно, деякі типи загроз можуть бути актуальними для обох держав, але мати різну гостроту.

Існує ряд причин, через які у Концепції національної безпеки України не були відображені стратегічні напрями та шляхи забезпечення економічної безпеки. Це повязано як з обєктивною необхідністю вирішувати життєво важливі короткострокові завдання, залишаючи при цьому вирішення стратегічних завдань на наступні періоди, так і з меншим (перш за все, за тривалістю) досвідом українського екосестейту порівняно з американським. Проте, в проекті нової редакції Стратегії національної безпеки України, розробленій інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, чітко зазначені такі цілі: «мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах державного кордону, визнаного міжнародним правом; набуття нової якості економічного і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та її майбутнього як демократичної, правової, соціальної європейської держави»

Порівняння варіантів нормативно-законодавчого закріплення визначень національної безпеки робить очевидним той факт, що кожне визначення здебільшого зорієнтоване на здійснення захисних функцій державного управління, однак «захисні акценти» можуть бути розставлені по-різному. Для порівняння таких варіантів наведемо ще один приклад. Самобутнім та таким, що відбиває ментальні особливості й національний колорит, є розуміння національної безпеки Грузії, яке повязується з непохитною волею громадян цієї країни щодо затвердження демократичного суспільного устрою, державної незалежності, мирних стосунків з іншими народами, створення соціально-правової держави і вільної економіки, забезпечення загальних прав і свобод людини.

У сучасних умовах розвитку українського суспільства, за наявності економічної та політичної кризи в державі, з відчутним впливом процесів глобалізації та євроінтеграції, актуалізується проблема збереження духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації українського народу. Така самоіден- тифікація є неможливою без універсальної системи цінностей, яка спирається на вищі духовні та моральні засади. Крім того, духовні цінності, функціонуючи як специфічні сенсоутворюючі джерела існування людини та серцевина механізму самоорганізації безпеки суспільства, набувають значення важливого чинника соціально-політичної стабільності держави та стають провідними критеріями її сталого просування. Одночасно із цим держава повинна забезпечити своїм громадянам право і можливість задовольняти свої духовні потреби на умовах рівності для всіх соціальних, національних, конфесійних груп населення [293].

Закон України «Про основи національної безпеки України» чітко вказує на релігійний аспект загроз національним інтересам і національній безпеці України (ст. 7) та основні напрями державної політики щодо національної безпеки (ст. 8) [101]. Як вважають деякі вчені [293], одним із шляхів виходу людства з глобальної кризи є передусім створення духовних засад, які забезпечували б усталеність і безпеку суспільного розвитку, переорієнтацію свідомості з утилітарних, споживацьких на вищі ціннісні основи, актуалізацію екологічних імперативів і повернення до духовних витоків.

Інколи думки науковців не співпадають з офіційним тлумаченням національної безпеки. Так, професор В. А. Труханов [272] пропонує розглядати національну безпеку Росії як захист національного буття через реалізацію інтересів, цінностей і цілей. У звязку із чим, автор відзначає, що національна безпека - це не просто абстрактна наукова категорія, про сутність якої можна сперечатися до безкінечності. У геополітичних, економічних, екологічних, соціальних умовах, що склалися, національна безпека повинна стати світоглядом усього російського суспільства. Від цього залежить його виживання. Під світоглядом національної безпеки професор В. А. Труханов розуміє систему поглядів на національну безпеку і місце в ній людини, на ставлення людини і суспільства до небезпек, загроз і викликів національній безпеці, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації в загальній системі безпеки [272].

Така позиція автора є цікавою не лише з точки зору глибинного сенсу, а й із точки зору сполучної ланки між національною та індивідуальною безпекою. Безпека людини - це можливість доступу до різних видів благ та можливість вибору (альтернативи) при реалізації своїх потреб та інтересів, а також впевненість у наявності таких можливостей у майбутньому. Загрозою безпеці людини є позбавлення таких можливостей у різних формах прояву та способах дії. Так, низька якість життєзабезпечення людини та суспільства, які характеризуються як бідність або відсутність достатку, визначається не кількістю благ, а можливістю людей отримати до них доступ.

Зауважимо, що зі зрозумілих причин, зумовлених рамковими умовами виконуваного дослідження, питання індивідуальної безпеки розглядатися не будуть, тоді як локальній безпеці, розкритій через її економічну складову, присвячено подальший перебіг дослідження. Однак останнє твердження та заявлена раніше ієрархія видів безпеки потребують логічного завершення. Отже, відповідно заявленій логіці дослідження, як найважливіша сутнісна ознака локальної безпеки надалі має розглядатись безпека економічна.

2. Дефініції економічної безпеки

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки однією з головних цілей є забезпечення її економічної безпеки, досягнення якої потребує детального вивчення багатьох питань. Зокрема, до числа таких питань належать відстеження зовнішніх та викриття внутрішніх загроз; виокремлення та упорядкування економічних інтересів за рівнем пріоритетності, відповідно до якого інтереси мають узгоджуватися; діагностування стану економічної безпеки підприємства; розробка та впровадження способів забезпечення економічної безпеки тощо. Розвязання цих та інших питань є ознаками та змістовним наповненням формування наукових шкіл економічної безпеки. Однак слід визнати, що, попри актуальність та популярність питань економічної безпеки, змістовні характеристики таких наукових шкіл поки що не мають усталеної форми, тобто єдність їх форми та змісту не є гармонізованою, через що на докладний розгляд заслуговує ґенеза економічної безпеки.

Термін «ґенеза» (від грец. genesis - походження, виникнення, початок) походить від назви старозавітної біблійної Книги Буття, запозичене багатьма європейськими мовами зі старогрецької мови. Ґенезою може називатися будь-яка наукова теорія, що описує походження, виникнення, становлення, розвиток, метаморфози і загибель обєктів [342].

Формування нової парадигми управління підприємствами передбачає не тільки переосмислення усталених уявлень теоретиків менеджменту, а й розробку концептуальних засад економічної безпеки підприємств, адекватних сучасним реаліям. Однак унаслідок конкретно-історичної обумовленості мінливості умов функціонування підприємств такі засади апріорі є відносно стійкими. Саме цей факт, з одного боку, зумовлює різноманітність поглядів на економічну безпеку підприємств, а, з іншого боку, пояснює її ґенезу.

Етапи ґенези економічної безпеки можна простежити, посилаючись на базові положення теорії стадійності процесів управління, висунутої Р. Ноланом [351], який стверджує, що будь-яка система (наприклад, економічна чи соціально-економічна) або процес перебувають у постійному розвитку, який, у свою чергу, передбачає проходження ряду стадій.

Вважається, що вперше термін «економічна безпека» був ужитий 32-м президентом Сполучених Штатів Америки - Франкліном Рузвельтом, хоча проблемне коло питань щодо забезпечення економічної безпеки країни виникло значно раніше, а саме - з появою держави як такої. Перші відбитки досліджень про необхідність забезпечення економічної безпеки можна простежити в Платона [219], який зазначає, що ідеальною є та держава, де панує достаток, а не надлишок, уточнюючи, що саме поява надлишкових потреб призводить до воєн та перетворює «здорову державу» на «державу, яку лихоманить» [219, с. 372]. Концепцію Платона щодо ідеальної держави, справді, можна вважати механізмом забезпечення економічної безпеки та, водночас, інструментарієм протидії деструктивним чинникам, однак у сучасному світі існують й дещо інші, відмітні від надлишкових потреб, причини, які зумовлюють необхідність забезпечення економічної безпеки країни.

Офіційним термін «економічна безпека» став у 1985 році, коли на 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція «Міжнародна економічна безпека». Саме в цій резолюції визначено, що необхідно сприяти забезпеченню міжнародної економічної безпеки з метою соціально-економічного розвитку і прогресу кожної країни. На 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН був зроблений наступний крок - прийнята Концепція міжнародної економічної безпеки. Цю подію можна вважати знаковою не лише з точку зору започаткування офіційного розгляду питань економічної безпеки, а й із точки зору активного поширення проблематики цих питань у різні сфери діяльності та на щаблі ієрархії видів безпеки.

Так, узявши свій початок з найвищого щабля ієрархії видів безпеки, поняття економічної безпеки доволі швидко почало «спускатися» на нижчі рівні, «мігруючи» між ними та проходячи різні стадії метаморфоз своєї сутності. Хронологію зясування сутності економічної безпеки наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Хронологія зясування сутності економічної безпеки

ПеріодСутнісні ознаки економічної безпеки1934 р.Перше тлумачення економічної безпеки як сукупності умов, що надійно забезпечують національний суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток суспільства, життя та здоровя усіх його громадян.1970-1979 рр.Ототожнення із захистом комерційної таємниці підприємства.1984 р.Перше наукове обґрунтування поняття «економіка безпеки»1985 р.Термін «економічна безпека» став офіційним. Цілі забезпечення економічної безпеки задекларовано як такі, що мають слугувати цілям соціально-економічного розвитку та прогресу.1990 р.Економічна безпека розглядається як елемент захисту національних економік різних країн.1991 р.Запропоновано поняття безпеки політично-економічної діяльності.1994 р.Розгляд скрізь призму внутрішніх та зовнішніх чинників, вплив яких на економічну безпеку може бути суттєвим.1995-1999 рр.Протистояння загрозам.1997 р.Поява сукупності нових сутнісних ознак: мінімізація втрат і збереження контролю над власністю - домінанти забезпечення економічної безпеки; запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам; започаткування ресурсного підходу до забезпечення економічної безпеки.1998 р.Перші дослідження економічної безпеки як керованої системи.1999 р.Початок досліджень соціально-економічної безпеки регіону.2000 р.Захист потенціалу підприємства від економічних загроз.2000-2001 рр.Поява досліджень функціональних складових економічної безпеки.із 2002 р. до нинішнього часуЕкономічна безпека починає розглядатися як міра гармонізації інтересів підприємства з інтересами субєктів внутрішнього та зовнішнього середовищу у часі та просторі.

Надалі не можна не торкнутися питань географічного поширення досліджень економічної безпеки, стислий опис яких наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4 Географічне поширення досліджень економічної безпеки

ПоняттяКраїнаКоло питань, що розглядалисьЕкономіка безпекиВпершеу 1984 р. розтлумачено поняття економіки безпеки.Безпека політично- економічної діяльностіСШАУ 1991 р. розпочато «стикові» дослідження економіко-політичної безпеки, надалі дослідження переважно ведуться з позиції оборони, проте велика увага приділяється таким загрозам міжнародної та національної економічної безпеки, які не мають мілітаристського походження.Політична економія оборониФранціяВивчаються питання військово-економічної безпеки та національної економічної безпеки.ПольщаВченими здебільшого розглядаються питання національної економічної безпеки.РосіяДослідження національної економічної безпеки та її складових. Існують різні наукові школи економічної безпеки підприємства.Економічна безпекаКазахстанЗдебільшого проводяться дослідження національної економічної безпеки, існують окремі наукові праці з питань економічної безпеки підприємств.УкраїнаДослідження проводяться у сфері національної економічної безпеки, енергетичної безпеки, продовольчої безпеки; соціально- економічної безпеки регіону, економічної та соціально-економічної безпеки підприємств різної галузевої належності. Найбільш активними є дослідження, які проводяться в містах Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Тернопіль, Львів.

Зрозуміло, що у табл. 1.4 наведені головні географічні «епіцентри» поширення досліджень економічної безпеки. Спочатку слідом за політиками США, пізніше - за науковцями переважна більшість країн опікується питаннями національної безпеки й оборони.

Попри ґрунтовність здійснених досліджень, в економічній науці дотепер залишається дискусійним питання щодо сутності економічної безпеки. Так, переважна більшість визначень економічної безпеки, представлених у роботах провідних учених- економістів, є різними не тільки за смисловим навантаженням, а й за семантикою предмета, зокрема, найбільш часто російські вчені ототожнюють економічну безпеку із цілями її забезпечення, кризовим або таким станом економіки, що спричиняє низку негативних наслідків чи, навпаки, із захисним механізмом від тіньової економіки, корупції, «інституціональних пасток», а також дехто припускається тотожності економічної безпеки зі стійкістю розширеного відтворення.

Рис. 1.5. Ототожнення тлумачень економічної безпеки26

Окрім наведених на рис. 1.5 ототожнень, економічну безпеку інколи розглядають через цілі забезпечення конкурентоспроможності або через цілі сталого розвитку, причому рівень таких тотожностей притаманний усій вертикалі економічної безпеки, яку графічно зображено на рис. 1.6.

Розглянемо деякі трактування економічної безпеки відповідно до наведеної її вертикалі, починаючи з найвищого щабля. Якщо не розглядати глобальну економічну безпеку ідеалізовано, тобто не ототожнювати з досягненням максимальної безпеки та високого рівня життя кожної людини, незалежно від нації чи національності, з дотриманням при цьому умов фізичного та екологічного збереження світу, а розглядати таку безпеку дещо спрощено, але більш прагматично - як функцію від сукупності національних безпек країн світу, то стає зрозумілою можливість починати розгляд трактування економічної безпеки, починаючи відразу зі щабля «економічна безпека держави».

Рис. 1.6. Вертикаль економічної безпеки

Отже, одним з найпоширеніших є трактування економічної безпеки, що наводиться в електронних ресурсах [333, 336, 337, 338, 342, 361, 375], де економічна безпека розглядається як стан економіки, при якому забезпечується достатньо високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях. Економічна безпека розглядається як складова національної безпеки, її фундамент і матеріальна основа.

Під економічною безпекою розуміють сукупність умов, за яких зберігається здатність країни підтримувати конкурентоспроможність економіки, ефективно захищати національні економічні інтереси і протистояти зовнішнім економічним загрозам, повністю використовувати конкурентні переваги в міжнародному поділі праці [77]. В [І91] під економічною безпекою пропонується розглядати відновлення здатності національної економіки до самовідтворення й освоєння сучасної інноваційної моделі економічного зростання в умовах глобалізації соціально-економічних процесів та нових форм наддержавного рівня відносин.

Економічна безпека - це здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнародному рівнях. Іншими словами, економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутріш-ніх ринках, що гарантує від різного роду загроз і втрат. З цього можна зробити два висновки. По-перше, економічна безпека країни повинна забезпечуватися, насамперед, ефективністю самої економіки, тобто поряд із захисними заходами, здійснюваними державою, вона має захищати сама себе на основі високої продуктивності праці, якості продукції і т.д. По-друге, забезпечення економічної безпеки країни не є прерогативою якогось одного державного відомства, служби, вона має підтримуватися всією системою державних органів, усіма ланками і структурами економіки [377].

Відповідно до [185] економічна безпека - це такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх за-гроз і здатен задовольняти потреби особи, сімї, суспільства та держави. Складовими економічної безпеки є: макроекономічна, зовнішньоекономічна, інвестиційна, фінансова, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Складові економічної безпеки27 та їх взаємозвязок

Сутність кожної складової розкрито у глосарії (див. додаток).

Енергетична безпека являє собою такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Наразі українська економіка за показниками ефективності використання енергоресурсів поступається розвинутим країнам у 2,5-3 рази, через що нинішній рівень енергетичної безпеки України за багатьма її складовими є незадовільним. Головними причинами такого становища є: надвисока енергоємність споживання енергетичних продуктів у галузях економіки і соціальній сфері; значна частка імпорту в балансі енергоспоживання з переважною часткою імпорту з однієї країни природного газу, ядерного палива, нафти; нераціональна структура паливно-енергетичних балансів країни; зниження ефективності виробництва і транспортування енергетичних продуктів; високий рівень шкідливого впливу обєктів енергетики на навколишнє середовище тощо [91].

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сімї, особи, а також сталий економічний розвиток держави. Нині показники, які характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується мяса, молока, фруктів та ягід, риби, овочів, яєць. Упродовж більше десяти років в Україні спостерігається одноманітне жирово- вуглеводне харчування більшої частини населення. Докладні дослідження питань продовольчої безпеки, проведені автором, опубліковані в [172, 173].

Не можна не зупинитися ще на одному вельми важливому виді безпеки - екологічному. Як зазначає голова Української екологічної асоціації «Зелений світ» Ю. І. Самойленко [239], вітчизняна економічна система є вкрай екологічно несприятливою. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ - енергії, води, корисних копалин - на одиницю ВВП. Так, ресурсоміскість вихідного національного продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США - 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разу більше, ніж у Росії, у 3,5 разу більше, ніж у Польщі, у 8,3 разу вище, ніж у розвинутих країнах Європи, причому за останні 20 років енергомісткість одиниці ВВП України зросла майже вдвічі. При цьому, незважаючи на скорочення виробництва за останні десять років, відбулось збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції. Наприклад, у розрахунку на одиницю ВВП зросли у 3,6 разу обсяги скидання стічних вод комунального господарства. [239]. Таким чином, успішність розвитку національної економіки великою мірою залежить від способів та швидкості забезпечення екологічної безпеки.

Окрім того, що складові економічної безпеки перебувають у тісному взаємозвязку, взаємодії та істотно впливають одна на одну, тобто є елементами системотворення економічної безпеки (див. рис. 1.7), такі складові, як і система економічної безпеки в цілому, впливають на стан національної конкурентоспроможності. Докладні аргументи на користь цього твердження автором раніше вже були опубліковані. Наведемо деякі з них. Перед усе, рівень конкурентоспроможності країн асоціюється із рівнем ВВП в розрахунку на 1 особу. Є очевидним, що навіть за найпримітивнішим розрахунком ВВП на 1 особу конкурентоспроможність України майже впятеро нижча, ніж аналогічний показник, усереднений по 27 країнам Європейського Співтовариства, втричі - ніж конкурентоспроможність Польщі та майже вдвічі - ніж конкурентоспроможність Росії та Латвії.

Одне з найважливіших місць посідає фінансова складова економічної безпеки, динаміку основних індикаторів якої для України подано в табл. 1.5.

Однією з головних загроз як економічній безпеці держави, так і національній конкурентоспроможності є тінізації економіки. Рівень тінізації економіки є істотним індикатором стану економічної безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на «непрестижних» сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи «слабке місце» в економічній безпеці за рівнем тінізації, не може посідати провідні місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, у рейтингу корумпованості країн, складеному Transparency International, у 2010 році Україна посіла 134-е місце (поряд з Того та Зімбабве) у світовому рейтингу за індексом сприйняття корупції, що визначався у 178 країнах світу. Російська Федерація на двадцять позицій нижче України, її сусідами є Папуа- Нова Гвінея та Таджикистан. Натомість Грузія, яка шість років тому завершувала рейтинг, нині перебуває на шістдесят шостому місці. Поруч з Італією та Кубою. У 2007 році Україна посідала 118-е місце зі 180 країн світу, Росія - 143-є місце, Грузія - 79-е. Найнижчий рівень корумпованості зафіксовано у Новій Зеландії, Данії, Фінляндії (перші позиції рейтингу), найвищий - в Іраку, Мянмі та Сомалі (останні позиції рейтингу) [370].

На початку 2015 року показники Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) дають невтішні прогнози. Більше 2/3 країн рейтингу набрали менше 50 балів (зі І00). Низькі показники вказують на велике хабарництво, нестачу адекватних покарань за корупцію та існування держорганів, які не реагують на потреби громадян. Корпоративна таємниця та відмивання грошей стала головною перепоною у боротьбі з корупцією в країнах, економіка яких розвивається. Наразі антикорупційна група проводить кампанію, вимагаючи від ЄС, США та країн G20 наслідувати приклад Данії (лідера рейтингу) та створити відкриті реєстри. Такий крок дозволить дізнатися, хто насправді контролює або є бенефіціарним власником кожної компанії.

Найменш корумпованими країнами 2014 року визнані Данія (92 бали зі 100), Нова Зеландія, Фінляндія, Швеція та Норвегія. Найгірші показники - у Сомалі (8 балів), Північної Кореї (8 балів), та Південного Судану. Найпомітніші зміни у негативну сторону проявилися у Китаю, Туреччини та Анголи - показники впали на 4/5 балів. Найрізкіше пониження у рейтингу пережили Турція (-5 позицій) та Ангола, Китай, Малаві і Руанда (-4 позиції у кожної). Найбільше покращилися результати у Кот-дІвуара, Єгипта та острівної країни Сент-Вінсент і Гренадини (+5 позицій). США зайняли 17 місце, Польща - 35, Росія - 136.

Україна посіла 142 сходинку у рейтингу, між Угандою та Бангладешом, підійнявшись всього на одну позицію, порівняно з минулим роком, так і не подолавши межу «корупційної ганьби», як висловилися укладачі списку. «Незважаючи на «зміну фасаду», Україна продовжує тупцювати на місці».

В умовах становлення в Україні соціально-орієнтованої економіки особливого значення набуває соціальна безпека, яка визначається таким станом розвитку держави, при якому вона здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

У найширшому розумінні безпека соціуму - це стан, при якому є абсолютно виключеною можливість завдання шкоди потребам та інтересам субєктів соціальних відносин. Загрозою такій безпеці може бути діяльність, яка є ворожою інтересам цих субєктів і веде до системної деградації соціуму, коли відбувається заміна найкращих властивостей найгіршими в економічній, соціальній, політичній, культурній, духовній та інших сферах суспільства.

Питання соціології безпеки виникли на межі ХХ і ХХІ століть. Сучасний англійський соціолог Пітер Стрідом у книзі «Дискурс і знання» [354] відмітив, що соціологія є дискурсивною дисципліною, у свою чергу, соціологія безпеки, також маючи дискурсивний характер, зосереджена на спробах надати сенс пошукам виходу із кризового розвитку суспільства. Минуле ХХ століття визначило нові пріоритети дослідницької уваги вітчизняних і зарубіжних соціологів. Імпліцитно заданою соціологічним дискурсом стала занепокоєність соціальними питаннями кризового, небезпечного, чи більш «нормального», безпечного розвитку соціуму. Найбільшу увагу викликала структурно-функціональна парадигма розуміння соціальної безпеки як соціального партнерства.

Рис. 1.8. Умови забезпечення соціальної безпеки

Моделями безпеки соціальних систем займається М. О. Лєсков [161], який розглядає дані моделі на регіональному, галузевому та загальнодержавному рівнях і пропонує програми модернізації економічного і політичного життя для оптимізації ухвалення управлінських рішень у сфері забезпечення безпеки країни. Проблеми етичного здоровя народу як джерела індивідуальної і суспільної безпеки цікавлять академіка Міжнародної академії інформатизації В. Ганжину [58]. Через люмпенізацію населення розглядає загрози соціальній безпеці Росії доктор філософських наук В. М. Шевченко [297], соціологію національної безпеки як «нову» парадигму соціологічного знання вивчає В. І. Тепечин [263]. У науковій праці В. С. Плотнікова [220] проаналізовані історично-методологічні аспекти соціальної безпеки, котру розглянуто у вигляді системи, в якій виділені субєкти, обєкти, регулятори і детермінанти системи, створена класифікація загроз соціальній безпеці та розроблена Доктрина соціальної безпеки Росії.

Соціальне тло породжує нові, так би мовити, симбіозні види безпеки. Наприклад, інформаційно-психологічна безпека системи соціально-політичних стосунків сучасного інформаційного суспільства - це такий стан системи інформаційно-психологічних стосунків, в якому вона здатна успішно, стійко і безперервно розвиватися в умовах інтенсивної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які справляють на систему як стабілізуючу, так і деструктивну інформаційно-психологічну дію [177, с. 144-145]. Крім того, як соціально-гуманітарне явище зявилась нова галузь соціологічного знання про безпеку - соціологія безпеки, яка орієнтована на теоретичні й емпіричні дослідження проблем безпеки особи, суспільства і держави.

Проблеми соціально-політичної безпеки вивчає доктор філософських наук, професор соціології Г. Сілласте [243], в наукових працях якої розглядається сутність, структура, функції, загрози безпеці, соціологічні індикатори стану й еволюції політичної безпеки, рівні забезпечення соціально-політичної безпеки і соціальні інститути контролю, соціальна стабільність у суспільстві як необхідна умова національної безпеки.

Як свідчить історичний досвід, під час глобальних трансформаційних процесів держава повинна використовувати ефективні економічні важелі, щоб, з одного боку, забезпечувати національні економічні інтереси, сприяти розвитку інституціональних секторів ринкової економіки, забезпечуючи певний рівень національної економічної безпеки, а з іншого - орієнтуватися на досягнення «безпечного» рівня національної конкурентоспроможності. Способів досягнення такого рівня існує багато, одним з них може бути використання кваліджиметрії [330] - науки про кількісне визначення якості управління. До перспектив наукових розвідок можна віднести використання кваліджиметрії у поєднанні із крементацією (наукою про спрямовану активізацію творчого мислення), які застосовувати як комплекс забезпечення економічної безпеки країни (регіону, підприємства) для протидії застосуванню економічної зброї та підтримки і підвищення рівня національної конкурентоспроможності.

Спускаючись на наступний щабель вертикалі економічної безпеки - щабель економічної безпеки регіону, зазначимо, що рівень його вивчення є недостатнім, якщо не враховувати окремі наукові положення, викладені в [200]. Найчастіше економічна безпека регіону розглядається в контексті впливу на національну економічну безпеку. При цьому термінологічною опорою таких досліджень здебільшого є стійкість та цілісність регіонального господарського механізму, регіональні програми економічного розвитку, комплексні міжрегіональні проекти, інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів.

Швидкі трансформаційні зміни, що мали місце в Україні протягом 90-х років минулого століття, викликали досить значну деформацію регіонів, результатом чого стали різні темпи їхнього розвитку і досить високий рівень дивергенції. Процеси дивергенції можна спостерігати, використовуючи різні показники, наприклад, валовий внутрішній продукт регіону, який є узагальнюючим показником його соціально-економічного розвитку, що відображає сукупну вартість товарів та послуг, які вироблені в межах регіону за певний відрізок часу й у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості всіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти (за винятком субсидій на продукти). В Україні цей показник розраховується лише із середини 90-х років із переходом від статистики Балансу народного господарства до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків. Ще одним показником може бути валовий прибуток регіону, який характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають у результаті виробництва.

Одним з головних показників системи регіональних рахунків, яка поширює принципи системи національних рахунків на регіональний рівень, є валовий регіональний продукт (ВРП), який визначається як різниця між сумою випусків і сумою проміжного споживання в регіоні. За сутністю ВРП ідентичний прийнятому в Україні терміну «валова додана вартість». Така інтерпретація, як питома вага валового регіонального продукту в його загальній масі може слугувати цілям вимірювання дивергенції регіонів України.

Кардинально протилежним дивергенції є про процес конвергенції. Так, у дослідженнях, представлених у [92], швидкість трансформаційних змін в умовах існуючої статистичної звітності інтерпретована у вигляді коефіцієнта конвергентності, розрахованого як співвідношення між змінами темпів росту валового регіонального продукту в розрахунку на душу населення, які мали місце в регіоні протягом визначеного періоду, до змін цього ж показника в середньому по Україні. Отримані значення коефіцієнта конвергентності пропонується пояснювати таким чином: до активних регіонів належать ті, що мають коефіцієнт конвергентності > 1, до проблемних регіонів - ті, діапазон значень коефіцієнта конвергентності яких коливається від 0,75 до 1, до депресивних регіонів належать такі, чий коефіцієнт конвергентності нижче за 0,75, але вище 0,5, і, нарешті ультрадепресивними є регіони зі значенням коефіцієнта конвергентності нижче 0,5.

Автором попередньо використано підхід, запропонований у [92], результати досліджень опубліковано в [171]. Проте, зважаючи на прискорення швидкості трансформацій розвитку регіонів, надалі, для вимірювання конвергенції регіонів використано співвідношення валового регіонального продукту на душу населення у конкретному регіоні із середнім значенням цього показника по Україні протягом одного року. Така статичність показника, на перший погляд, може здаватися невиправданим спрощенням, однак, унаслідок карколомної швидкості процесів, що супроводжують розвиток регіонів, саме порівняння показників впродовж одного періоду - одного року, дає змогу отримати більш чітку картину результатів вимірювання конвергенції регіонів. При цьому шкалу пояснень отриманих значень коефіцієнта конвергентності пропонується залишити без змін. безпека економічний матеріальний благо

Економічній безпеці регіонів сьогодні загрожують не тільки правова нерозвязаність багатьох питань, неврегульованість взаємин регіонів із центральними органами виконавчої влади, руйнування науково-технічного потенціалу, відсутність чіткої системи охорони навколишнього середовища, тінізація економіки, зростання економічної злочинності, низька професійна компетенція управлінських кадрів регіональних органів управління, але і потужне використання «економічної зброї».

Нарешті розглянемо останній, найнижчій, проте найважливіший щабель вертикалі економічної безпеки. Визнання значущості економічної безпеки підприємства не викликає сумнівів. Зробимо посилання хоча б на думку одного з відомих французьких фахівців - Д. Ламберта (D. Lambert), який визначає економічну безпеку підприємств як один з елементів захисту національної безпеки [345].

Дослідимо ґенезу економічної безпеки підприємства. Спочатку поняття економічної безпеки розглядалося як забезпечення умов збереження комерційної таємниці й інших «секретів» підприємства. Такому трактуванню економічної безпеки присвячені публікації початку 90-х років, наприклад, [31,43, 207]. На перших етапах ринкових перетворень у звязку зі зміною статусу власності, самостійним виходом підприємства на зовнішній ринок, прагненням до максимізації прибутку, виробництва конкурентоспроможної продукції, реалізованому в тому числі за допомогою зменшення витрат, використання нових технологій, збереження комерційної таємниці в діяльності підприємств справді набуло актуальності. Кожне підприємство прагнуло захищати свої комерційні таємниці, інтелектуальну власність і взагалі інформацію як найцінніший товар.

Трохи пізніше взяв гору інший підхід до трактування поняття економічної безпеки підприємства. Різкий спад виробництва в цілому в країні, а головне - зміна економічних функцій держави, яка вже не була основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися набагато ширше на проблему економічної безпеки підприємств. Відповідно до цього погляду економічна безпека підприємства обумовлена впливом зовнішнього середовища, що у ринковій економіці увесь час змінюється, воно ніколи не залишається стабільним, постійним чи незмінним. Саме з позиції впливу зовнішнього середовища, захисту підприємств від його негативного впливу і розглядається економіча безпека підприємства, у тому числі й у багатьох публікаціях вітчизняних учених-економістів.

При визначенні поняття «економічна безпека» стала переважати думка, що його зміст відбиває такий стан підприємства, який забезпечує здатність протистояти несприятливим зовнішнім впливам. У цьому звязку економічна безпека підприємства стала розглядатися набагато ширше - як можливість забезпечення його сталості в різноманітних, у тому числі й у несприятливих, умовах, які складаються в зовнішньому середовищі, поза залежністю від характеру її впливу на діяльність підприємства, масштабу і характеру внутрішніх змін. Так, економічна безпека підприємства визначена як «захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також як спроможність швидко усунути різні загрози чи пристосуватись до існуючих умов, які не позначаються негативно на його діяльності». Такої ж точки зору дотримується В. Забродський, котрий визначає економічну безпеку як «кількісну і якісну характеристику властивостей фірми, що відбиває здатність «самовираження» і розвитку в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої економічної загрози» [97, с. 5]. Відповідно до точки зору В. Забродського, економічна безпека фірми визначається сукупністю чинників, які відображають незалежність, стійкість, можливості зросту, забезпечення економічних інтересів і т.д.

При такому підході до визначення сутності економічної безпеки підприємства втрачається бачення перспектив його розвитку. Такий підхід до визначення сутності економічної безпеки підприємства відрізняється синонімічністю від поняття адаптації підприємств, із чим навряд чи можна погодитися при всій близькості цих понять.

Дещо інакше розуміння економічної безпеки підприємства наведене в [260], де В. Л. Тамбовцевим економічна безпека - це стан підприємства, який визначається як імовірність небажаної зміни будь-яких якостей, параметрів належного йому майна і його зовнішнього середовища. Залежно від того, які поєднання параметрів життєдіяльності підприємства є для нього бажаними, буде змінюватись і конкретне наповнення поняття «небажані зміни». Беручи загалом, до них належать ті, що віддаляють підприємство від його бажаного стану. Наведене визначення економічної безпеки підприємства припускає і практично ґрунтується на визнанні можливості стабільності зовнішнього середовища, із чим не можна погодитись, оскільки саме мінливість зовнішнього середовища слід розглядати як її постійний стан, а її сталість упродовж деякого часу - як тимчасовий стан. Крім того, у практичній діяльності підприємств дуже важко визначити ймовірність небажаних змін, які необхідно ще чітко сформулювати.

У рамках підходу до економічної безпеки підприємства як стану, обумовленого впливом зовнішнього середовища, слід зазначити ресурсо-функціональний підхід. Автори цього підходу економічну безпеку підприємства розглядають як «стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому». У ресурсо-функціо- нальному підході в якості основних напрямків економічної безпеки підприємства розрізняють сім функціональних складових: фінансову, інтелектуальну і кадрову, техніко-технологічну, політико- правову, екологічну, інформаційну і силову.

Крім спроб визначити сутність економічної безпеки підприємства, виходячи з визнання негативного впливу зовнішнього середовища на його діяльність, існують і інші спроби. Так, є спроба розглядати економічну безпеку підприємства як систему захисту його економічних інтересів, де основну увагу приділено питанням боротьби з несумлінною конкуренцією. Слід відзначити деяку нечіткість такої спроби з вивчення економічної безпеки підприємства, оскільки незрозуміло, в який спосіб і в якій формі підприємство може здійснювати боротьбу з несумлінною конкуренцією. Однак, не применшуючи значення дій підприємства в цій боротьбі, слід зауважити, що така боротьба належить, скоріше, до прерогативи державних або регіональних органів управління.

Усі наведені підходи до визначення сутності економічної безпеки підприємства відзначаються або неповнотою, недомовленістю чи неясністю, що не дозволяє достеменно зясувати сутність економічної безпеки підприємства, або звуженим підходом, при якому втрачається бачення економічної безпеки підприємства з позиції безпекознавства. Найчастіше останнє відбувається внаслідок ототожнення або підміни поняття економічної безпеки підприємства поняттями ефективності, конкурентоспроможності, економічної стійкості тощо.

Отже, економічну безпеку підприємства можна розглядати різнобічно, зокрема, як своєчасну реакцію підприємства на зміни в зовнішньому середовищі, тобто з позиції ситуаційного підходу до управління, яким визнається важливість швидкості й адекватної реакції, котрі забезпечують адаптацію підприємства до умов його існування. Втім, економічну безпеку слід розглядати скрізь ево- люційність ситуаційного підходу до управління підприємством.

Очевидно, варто погодитися з думкою А. Михайленка, що «... прийнятного визначення економічної безпеки поки не існує» [188]. Автор наведеної точки зору пояснює свою позицію тим, що економічна безпека, перебуваючи на стику декількох наук, як і будь-яке міждисциплінарне поняття, а, отже, залежачи від ступеня розвиненості наукового апарату всіх задіяних наукових площин, поки що не має достатнього власного понятійно- категоріального апарату.

Найпопулярніші дефініції згруповані на підставі вивчення сутності економічної безпеки підприємства та результатів проведеного аналізу існуючих у сучасній економічній науці її тлумачень.

Рис. 1.9. Концепції та підходи до тлумачення економічної безпеки підприємства

Очевидно, що концепції та підходи щодо економічної безпеки підприємства перебувають у конвергентному стані. Наукові дослідження, які, зокрема, пояснюють взаємозалежність та взає- мообумовленість розвитку підприємства та його економічної безпеки, опубліковано в [166]. Висновок, отриманий унаслідок зазначених досліджень, зводиться до такого. Розвиток та економічна безпека - найважливіші характеристики підприємства як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна з них по-своєму характеризує стан підприємства.

Таке твердження є актуальним, коли підприємство розглядають як відкриту систему, що функціонує в змінюваному навколишньому середовищі.

Однак слід визнати, що виступаючи важливою характеристикою забезпечення життєдіяльності підприємства, економічна безпека, відіграючи роль охоронної функції, може негативно впливати на розвиток підприємства, стримуючи і навіть істотно гальмуючи його темпи. У цьому та деяких інших аспектах проявляється неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства.

До числа інших найважливіших аспектів слід віднести непоширення такої властивості розвитку підприємства, як ереди- тарність на економічну безпеку, оскільки залежність поточних характеристик економічної безпеки підприємства від її попередніх станів, на відміну від характеристик розвитку, може бути дуже слабкою і навіть відсутньою. Неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства посилюється при вивченні особливостей поведінки підприємств, які працюють на різних конкурентних та галузевих ринках [166].

У сучасних умовах внаслідок розгортання цілої низки подій, повязаних із процесами соціалізації, відбувається трансформація економічної безпеки підприємства в соціально-економічну. Така трансформація, насамперед, зумовлена посиленням впливу людського чинника у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства. Проявом такого впливу в зовнішньому середовищі підприємства є формування його соціальної відповідальності, а у внутрішньому - утворення соціального партнерства. Проте таке утворення супроводжується численними загрозами, які виникають або внаслідок конфлікту інтересів учасників такого процесу, або через свідомі чи напівсвідомі деструктивні їх дії тощо.

Не применшуючи значущості кожної з розглянутих концепцій безпеки - і як форми розвитку субєкта, і як форми протистояння субєкта загрозам - і притаманних кожній концепції підходів, зосередимо увагу на концепції безпеки як форми розвитку субєкта. Так, за результатами досліджень, проведених в [21] у рамках гармонізаційного підходу, економічну безпеку підприємства витлумачено як міру гармонізації в часі та просторі економічних інтересів підприємства з інтересами повязаних із ним суб'єктів зовнішнього середовища, що діють поза межами підприємства. Таке розуміння економічної безпеки підприємства не суперечить уже початим спробам визначити це поняття, оскільки також, як і всі ці спроби, виходить з визнання найголовнішого, якщо не сказати більше - визначального, впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства. Принциповою відмінністю запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства є визнання неможливості цілком захистити діяльність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища в силу того, що в цьому і ним, діяльність підприємства неможлива поза його межами. Втім справдливим є й визнання позитивного впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства.

Надалі розуміння економічної безпеки отримало подальший розвиток з позиції міри економічної свободи підприємства, яка досягається внаслідок здійснення специфічного керованого процесу протистояння загрозам, підґрунтям якого є взаємоузгодження економічних інтересів підприємства. У такий спосіб економічну безпеку було «переведено» зі статичного стану в динамічний.


Таким чином, авторською є позиція щодо економічної безпеки як міри економічної свободи підприємства, що досягається внаслідок керованого процесу взаємоузгодження економічних інтересів стейкхолдерів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, який має на меті протистояння загрозам економічній безпеці підприємства та потребує необхідних для такого протистояння ресурсів.

Виходячи із запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри його економічної свободи, маємо детальніше розглянути категорію свободи, яка є однією з універсальних характеристик людського буття, як здатність людини оволодівати умовами свого буття. Поняття свободи повязане з поняттями необхідності, залежності/незалежності, відчуження, відповідальності. Незалежність традиційно пояснюється як самостійність, відсутність залежності чи підлеглості. На рівні підприємства незалежність існувати не може, окрім як у вигляді фінансової незалежності. Самостійність - це майнова відокремленість і юридична рівність субєктів цивільних правовідносин.

У свою чергу в економіці категорію свободи нерідко протиставляють економічній залежності. Так, в [203] економічну залежність подано як дзеркальний відбиток економічної, власне ринкової, влади. Економічна залежність, яка подається як відсутність свободи дій, з погляду причинно-наслідкових звязків похідна від ринкової влади і, водночас, є її протилежністю, тоді як з позиції логіки економічна залежність має відносний характер, оскільки економічна влада одного субєкта означає економічну залежність від цієї влади іншого субєкта [203, с. 258]. У цьому контексті не можна не торкнутися

Слід зауважити, що вчені-економісти декількох століть були небайдужими до категорії економічної свободи. Так, А. Сміт [248], обґрунтувавши принципи економічної політики, який відповідає інтересам промислового капіталізму, який розвивається, розвиток економічної свободи визначав через подолання існуючих феодальних обмежень і різного роду заборон, висунутих меркантилістами. Дослідження економічної свободи в працях лауреатів Нобелівської премії М. Фрідмана (M. Friedman) і Ф. Хайєка (F. von Hayek) [281] переважно мають соціально-політичну спрямованість, аніж економічну. Значущість економічної свободи в їх дослідженнях подано стосовно свободи політичної як другорядну.

Таблиця 1.7

index yearoverall scoreproperty rightsfreedom from corruptionfiscal freedomgovernment spendingbusiness freedomlabor freedommonetary freedomtrade freedominvestment freedomFinancial freedom201449.330.021.979.137.559.849.878.786.220.030.0201346.330.023.078.229.447.649.971.084.420.030.0201246.130.024.078.229.446.251.267.784.420.030.0201145.830.022.077.332.947.150.063.285.220.030.0201046.430.025.077.941.138.757.761.282.620.030.0200948.830.027.077.039.040.552.468.184.030.040.0200851.030.028.079.043.044.453.169.982.230.050.0200751.530.026.083.653.243.652.868.477.230.050.0200654.430.022.090.275.843.153.272.977.230.050.0200555.830.023.083.078.655.055.876.276.230.050.0200453.730.024.067.577.855.0N/A74.574.430.050.0200351.130.021.067.168.155.0N/A64.074.630.050.0200248.230.015.066.158.955.0N/A58.271.050.030.0200148.530.026.063.849.655.0N/A62.370.050.030.0200047.830.028.062.341.955.0N/A63.070.050.030.0199943.730.030.063.043.055.0N/A39.353.050.030.0199840.430.030.064.451.055.0N/A0.053.050.030.0199743.550.030.061.149.155.0N/A0.066.050.030.0199640.630.030.057.747.155.0N/A0.066.050.030.0199539.930.010.061.847.155.0N/A0.055.050.050.0

Кілька авторів у своїх наукових працях обґрунтовує пряму залежність економічного зростання і добробуту суспільства від економічної свободи. Наприклад, у колективній роботі Дж. Гвартни, (J. Gwartney), Р. Холкомба (R. Holcombe) и Р. Лоусона (R. Lawson) [323, с. 163-190] виявлена й обґрунтована стійка зворотна залежність між зростанням державних витрат і збільшенням обєму ВВП. У працях О. Г. Бодрова економічна свобода розглядається як подолана необхідність, при цьому під необхідністю розуміється те, що обєктивно неминуче має відбутись [33, с. 163-190]. Думається, що такий підхід до економічної свободи може бути доречним у разі вибору способу захисту підприємства від загроз, а точніше - встановлення параметрів ресурсного забезпечення економічної безпеки підприємства.

Однак загалом питання економічної свободи підприємств слід визнати такими, що недостатньо досліджені вітчизняною економічною наукою. Зокрема, серед науковців немає єдності в поглядах на сутність цієї категорії, дослідженням бракує системності та комплексності. Окремі спроби досліджень економічної свободи підприємств здійснені російським ученим Ш. Х. Гафаро- вим [61], котрий досліджував питання взаємозвязку економічної свободи та розвитку промисловості. Проте проблематика досліджень економічної свободи підприємств видається більш ніж фундаментальною. Зокрема, розуміння сутності економічної свободи може бути ключовим положенням концептуалізації управління економічною безпекою підприємства.

Стаючи обєктом управління, економічна безпека підприємства набуває характерних ознак керованості. Однак перш ніж детально вивчати такі ознаки, слід зосередитись на характеристиках економічної безпеки підприємства як обєкта управління, оскільки йому притаманна низка особливостей.

. Економічна безпека підприємства як обєкт управління

Вивчення сутності та розгляд дефініцій економічної безпеки дають змогу зробити припущення щодо наявності певної специфіки економічної безпеки підприємства з позиції розгляду її як обєкту управління. Є декілька причин, які, власне, стосуються не стільки загального розуміння економічної безпеки підприємства, скільки її саме як обєкту управління, які уможливлюють припущення наявності такої специфіки. Зокрема, до таких причин належить, по-перше, потреба у зясуванні розуміння підприємства як обєкта управління, а, по-друге, як обєкта, який, тяжіючи до досягнення визначеного рівня економічної безпеки, потребує вибору методологічного підґрунтя та спеціального інструментарію управління такою безпекою.

Слід зазначити, що наявність потужного потенціалу знань з менеджменту може створити ілюзію прозорості першої причини, тобто розуміння підприємства як обєкта управління. Дійсно, «підприємство як обєкт менеджменту» є не просто поширеною, а й обовязковою темою багатьох навчальних посібників та підручників з менеджменту [17, 24, 44, 51, 52, 59, 85 та ін.]. Проте специфікація виконуваного дослідження потребує більш глибокого вивчення особливостей підприємства як обєкта управління, які можуть виникати на перетині різних галузей знань про підприємство. Різнобічність поглядів на обєкт управління, яким у даному разі є підприємство, є обовязковою передумовою виявлення безпекогенних чинників управління таким обєктом або, навпаки, передумовою виявлення загроз його економічній безпеці. Крім того, будь-яке підприємство є доволі складною соціально- економічною системою, досягнення певного стану економічної безпеки якого істотно залежить від можливостей узгодження тих чи інших інтересів, носіями яких є представники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства. Це положення, з одного боку, доповнює необхідність зясуванні розуміння підприємства як обєкта управління, а з іншого - торкається питання вибору теоретичного підґрунтя управління економічною безпекою підприємства, тобто зосередження на тій чи іншій економічній теорії щодо такого управління. Тому проведенню дослідження економічної безпеки як обєкта управління мають передувати деякі пояснення.

Економічна безпека не є абстрактним поняттям. На кожному щаблі вертикалі економічної безпеки - від найвищого до найнижчого - таке поняття має певне предметне поле: міждержавні відносини, державу, регіон, підприємство чи життєдіяльність людини. Кожне предметне поле має свої особливості та специфіку щодо ідентифікації його економічної безпеки. Безперечно, значущість дослідження особливостей кожного такого предметного поля в рамках проведення спеціальних досліджень щодо їх економічної безпеки не викликає сумнівів. Проте підприємство було і залишається основною структурною ланкою економіки будь- якого типу: як адміністративно-командного, так і ринкового. Дослідження самого підприємства, його істотних характеристик, складових частин, внутрішніх і зовнішніх зв'язків у контексті дослідження питань управління його економічною безпекою стає особливо актуальним.

Руйнування старої системи функціонування, створення нових основ і відкриття нових можливостей діяльності, необхідність перегляду поглядів щодо підприємства в умовах глобалізації і безліч інших чинників потребують вивчення теоретичного підґрунтя поняття «підприємство» в різних галузях знань, які перетинаються з наукою про економічну безпеку. Тому, перш ніж розглядати економічну безпеку підприємства як обєкт управління, маємо зосередитись на різнобічному розгляді власне її предметного поля, тобто підприємства.

Підприємство можна розглядати і як первинну ланку економіки, і як певну сукупність засобів виробництва, їх комплекс, і як певний колектив, який під керівництвом менеджерів здійснює випуск товарів або надає послуги, чи як обєкт права тощо.

Прокоментуємо тлумачення поняття підприємства з точки зору різних галузей знань, звісно, спираючись на те, що вже сама лінгвістична форма цього поняття поєднує в собі і майново-вартісну, і дієво-підприємницьку природу. Мова йде про те, що термін «підприємство» в російській мові вживається, як правило, у двох значеннях. Перше значення розкриває поняття підприємства як виробничої установи - це завод, фабрика, майстерня. У другому значенні під ним розуміється задумана, зроблена ким-небудь справа. Українській мові така двозначність не притаманна.

В юридичній літературі, яка розкриває царину правової галузі знань, неодноразово підкреслюється, що поняття «підприємство» має економічне походження і, насамперед, є економічною категорією. Підприємство є самостійним субєктом господарювання і права. Більше того, серед субєктів господарського права домінуюче місце належить саме такому субєктові, як підприємство. Це обумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах і послугах. З одного боку, Закон України «Про підприємства в Україні» визначає компетенцію підприємства (має права та обовязки) як господарюючого субєкта, з другого - відзначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб [102, ст. 1]. Цим підприємство істотним чином відрізняється від об'єднань підприємств (господарських обєднань), до складу яких уходять юридичні особи.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як субєкти господарського права щодо всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загально- галузевим, тобто взагалі визначає промисел (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства. Найчастіше підприємства й установи ідентифікують як організації, що виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства й держави. Вони відрізняються один від одного за змістом, результатом і метою основної діяльності.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий субєкт і субєкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове положення підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон також установлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили обєднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (на зразок домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих «тіньових» структур, і тому подібне), а з іншого - від субєктів господарського права, які не належать до основної ланки: обєднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також установлює, що підприємство - це господарюючий субєкт. Суть визначення «господарюючий субєкт» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє і реалізує свій товар з метою отримання прибутку. Як господарюючий субєкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає, що підприємства належать до комерційних, спрямована на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, обєднань громадян і тому подібне).

В Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності обєднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство [102, ст. 2].

Підприємство є самостійним господарюючим субєктом. Самостійність в ухваленні господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право за власною ініціативою ухвалювати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України» [102, ст. 27].

Врешті-решт, підприємство - це статутний господарюючий субєкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємства заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні» спеціально визначає обовязкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого субєкта майно - основні й оборотні засоби, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на правах власності, повного господарського ведення або оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як субєктом права.

У законодавстві невеликої кількості країн підприємство визнається субєктом цивільного і торгового права (наприклад, підприємство виступає в обороті як самостійний субєкт у Панамі, Коста-Ріці та деяких інших державах Латинської Америки). Значно вплинув на право країн Африки (Ангола, Мозамбік, Гвінея-бісау і ін.), що звільнилися, Торговий кодекс Португалії (ст. 230), в якому підприємство визнається господарюючим субєктом. У деяких країнах підприємство в місцевому законодавстві фігурує у двоякому сенсі. Так, у Китаї підприємство розглядається як «організаційна форма господарювання і як субєкт господарсько-підприємницької діяльності».

В основному ж в зарубіжних країнах термін «підприємство» найчастіше належить до відособленого майнового комплексу, належного підприємцю, який є обєктом права. Цей майновий комплекс належить і управляється підприємцем, індивідуальним чи обєднаним з іншими підприємцями в торгове товариство. Так, згідно закону Франції від 17 березня 1909 р. про купівлю-продаж і заставу торгових підприємств, підприємство визначається як відособлений майновий комплекс, що «належить комерсантові (фізичній особі або торговому товариству), складається з матеріальних і нематеріальних елементів, використовуваний для підприємницької діяльності, і такий, що є цілісним обєктом правовідносин».

Про підприємство як про обєкт цивільних прав ідеться в п. 1 ст. 32, п. 2 ст. 334, ст. 1178 Цивільного кодексу Російської Федерації. При цьому підприємство як об'єкт прав визнається майновим комплексом і належить до нерухомого майна. Підприємству як обєкту цивільних прав у Цивільному кодексі вперше відведена самостійна стаття. Даний кодекс детально регулює операції з підприємством як з майновим комплексом (§ 8, розділ 30, § 5, розділ 34 та ін.). Більшість виданих у Росії федеральних законів вживає термін «підприємство» як обєкт цивільних прав.

Законодавство зарубіжних країн по-різному встановлює перелік видів майна, які включаються в поняття «підприємство». Італійське законодавство охоплює все майно підприємства; французьке і бельгійське законодавство допускає встановлення іпотеки на торговий фонд - певну частину майна підприємства, що включає лише активи, за винятком нерухомості і прав вимог до третіх осіб. Німецьке і швейцарське законодавства (§ 25 ГТУ і ст. 18 ГКШ) [366] передбачають при придбанні підприємства також придбання усіх його активів і пасивів, тобто як прав вимог, так і боргів.

У США підприємством (еstabUshment) вважається розташована в одному місці, фізично відособлена установа, в якій здійснюється деяка підприємницька діяльність, надаються послуги чи виконуються виробничі операції. Фірмою або компанією називається така організація, яка складається з одного або кількох підприємств (відділень, цехів чи дільниць), розташованих в одній місцевості (районі, населеному пункті), котрі перебувають в єдиній власності або під загальним контролем. Для тих компаній, котрі мають тільки одне відділення (підприємство, цех чи дільницю), існує визначення, яке співпадає з поняттями підприємства і відділення [357].

Таким чином, з точки зору права взагалі та вітчизняного законодавства зокрема, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) та отримання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обовязки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Економічна сутність підприємства, у цілому, полягає в тому, що його діяльність має на меті одержання прибутку, а її обєктивними умовами є безперервний постійно повторюваний процес відтворення. Підприємство як феномен сучасної економіки докладно розглянуто в [221, с. 19-35].

Розглядаючи підприємство з позиції економічної галузі знань, не можна не торкнутися питань його інтегрованості до економічної системи вищого рівня - регіону та країни. З цієї точки зору окрему увагу слід приділити градотворчим підприємствам, під яким розуміється виробниче підприємство, на якому зайнята значна або навіть основна частина працюючих громадян міста чи селища, у звязку із чим воно визначальним чином впливає на зайнятість населення, на його інфраструктуру та розвязання соціальних проблем [375, 378]. У Радянському Союзі частка міст і селищ, повністю орієнтованих на обслуговування одного виробництва, становила майже 30-40 % [336].

Статус градотворчого підприємства трактується в законодавстві деяких країн СНД. Наприклад, у Російській Федерації затверджена Ухвала уряду Російської Федерації від 29 серпня 1994 р. № 1001, яка визначає градотворче підприємство як підприємство, на якому зайнято не менше 30 % від загальної кількості тих, хто працює на підприємствах міста, або хто має на своєму балансі об'єкти соціально-комунальної сфери й інженерної інфраструктури, які обслуговують не менше 30 % мешканців відповідного населеного пункту. В той же час, у федеральному Законі від 8 січня 1998 р. № 6-ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)» [278] зафіксовано, що градотворчими визнаються підприємства, чисельність працівників яких з урахуванням членів їх сімей становить не менше 50 % населення відповідного населеного пункту. Схожим чином поняття градотворчого підприємства визначається в Законі Республіки Білорусь «Про економічну неспроможність (банкрутство)» [99], яким установлено, що до градотворчо- го належить підприємство, на якому зайнято не менше 25 % від чисельності зайнятих в економіці даного населеного пункту.

У вітчизняному законодавстві питання градотворчих підприємств практично не розглядаються, натомість де-факто такі підприємства відіграють істотну роль в економіці регіонів України. Зокрема, розглядаючи економічну карту сходу України, неважко помітити тісний взаємозвязок між соціально-економічним становищем малих міст Луганщини та рівнем економічного розвитку (точніше - занепаду) градотворчих підприємств, до яких частіше належать шахти. Отже, стан економічної безпеки цих підприємств формує стан економічної безпеки міст. Дослідження даної залежності може бути корисним при докладному вивченні ієрархічних взаємозвязків вертикалі економічної безпеки. Натомість, не можна не зазначити, що останнім часом відбулися значні зміни у ролі градотворчих підприємств великих та середніх міст України, а саме: жодне з великих промислових підприємств, навіть колишніх монополістів у масштабі колишнього СРСР, сьогодні не може претендувати на статус градотворчого через певні зрушення у структурі підприємств за їх розміром. Табл. 1.9 містить інформацію про динаміку головних індикаторів фінансово- економічної безпеки України та їхні тренди.

Зважаючи на те, що кількість промислових підприємств в Україні становить переважну кількість, слід окремо розглянути розуміння таких підприємств. Так, доволі специфічно з економічної точки зору розглядає промислове підприємство А.І. Чужма- ров [291]. Акцентуючи увагу на тому, що промислове підприємство є складним інженерно-технічним комплексом, який може виступати обєктом злочинних намірів та дій, у сучасних умовах, що склалися, і тероризму, домагань кримінальних структур, недобросовісних конкурентів, рейдерів (Прим. авт.), автор також зауважує, що промислові підприємства так само є власниками технічної і комерційної інформації, інтелектуальної власності, торгової марки, несанкціоноване використання яких несе в собі загрози фінансовому становищу конкретного промислового підприємства, що не забариться позначитися на тій чи іншій складовій економічної безпеки промисловості регіону. Таке зауваження є вкрай важливим, особливо якщо мова йде про промислове підприємство чи сукупність таких підприємств, розташованих на території промислово розвинутих регіонів країни.

Таблиця 1.9 Dynamics of the main indicators of financial - economic security of Ukraine and their thresholds39

IndicatorsThresholdsThe actual value20082013Expenditure on R & D work, % of GDP211.2The inflation rate for the year, %5159.7The volume of domestic debt, % of GDPLess than 302.20.2The amount of external debt, % of GDPLess than 206.817.9Monetization, % of GDP302429The state budget deficit, % of GDPLess than 31.24.9The cost of bank loansNot more than 10 % per annum15.911.3Unemployment rate, %7.66.98.1Nominal wages dollars. USA550361,2364.62The level of the shadow economy, % of GDPLess than 302855Gross fixed capital formation, % of GDPAt least 2525.720The ratio of the rate of productivity growth and wage, timesmin 10.950.97

Як обєкт управління, який в умовах ринкових відносин і конкуренції є складною багаторівневою ієрархічною системою, підприємство слід розглядати одночасно з кількох позицій. Так, з

This information author calculated and presented at international conferenceis using www.ukrstat.gov.ua одного боку, а саме: з позиції інтегрованості до складної системи ринкових відносин, головною метою функціонування підприємства є забезпечення задоволення відповідної потреби суспільства в товарах чи послугах у довгостроковій перспективі. З іншого боку, підприємство як обєкт управління має власні цілі, серед яких забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності, збільшення ринкової вартості, формування соціально відповідальної поведінки тощо. Загалом, у межах системного підходу підприємство як обєкт управління розглядається доволі різнобічно - і як явище [160], і як процес [247], і як механізм [252], і як система логічних моделей [153], що, з одного боку, ускладнює розробку підходів до управління економічною безпекою, а з іншого - надає можливості деталізації таких підходів.

На особливу увагу в рамках вивчення економічної безпеки підприємства як обєкта управління заслуговує позиція Дж. К. Лафта, яка стосується тлумачення підприємства як соціального утворення, що має певну свободу вибору форм діяльності та являє єдину структуру, елементи якої є взаємоповязаними та функціонують задля досягнення певних цілей [160]. Таке тлумачення підприємства водночас відбиває всі його ознаки, що можуть бути істотними при вивченні економічної безпеки підприємства як обєкта управління, а саме: наявність свободи вибору, внутрішня упорядкованість (як прийнятність до керованості) та соціальне утворення.

У контексті виконуваного дослідження не можна не звернути увагу на запропонований Мишель Крозьє (М. Crozier) [149] конфліктно-ігровий підхід до організації (підприємства), розглянутий в багатьох наукових працях, виконаних на стику економічних та математичних наук. Зокрема, у рамках цього підходу М. Крозьє розглядає підприємство «як море невизначеності з острівцями визначеності» [149]. Такий підхід розкриває іманентність економічної безпеки як характеристики підприємства та, водночас, частково пояснює труднощі, повязані із керованістю економічною безпекою.

Для сучасної економіки України одним з основних чинників тих, що перешкоджають ефективному розвитку підприємств, за даними досліджень Світового банку, разом з високим рівнем податків є нестабільність, невизначеність економічного середовища бізнесу. Невизначеність, як відсутність кількісних даних щодо вірогідності настання несприятливого результату розвитку подій, викликана не стільки відсутністю необхідної інформації, скільки її надлишком і спотворенням. В Україні темпи генерування нової інформації - технологічної, нормативно-правової, економічної та ін. - набагато випереджають темпи розвитку технологій її передачі. Тому невизначеність, що виникає на цій основі, значною мірою обмежує економічну свободу підприємств, тим самим негативно впливаючи на їх економічну безпеку.

З точки зору концепції PDM (Pro-duct Data Management), тобто системи управління виробничою інформацією, як однієї з концепцій менеджменту, підприємство - це сукупність виробничих підрозділів, що повязані загальними інтересами з виготовлення виробу чи групи виробів. До складу підприємства як системи виробничої інформації, з точки зору цієї концепції, може бути включено мережу підрядників чи постачальників, залучених до процесу створення або загальної підтримки виробу [341].

Рушійною силою створення, функціонування та розвитку підприємства є діяльність, що завжди повязана з інтересами, міра узгодження яких і формує його економічну свободу, досягаючи того чи іншого рівня економічної безпеки. Словники тлумачать діяльність (англ. activity, work) як працю, дії людей у будь-який галузі, застосування праці до будь-чого; функціонування, діяння органів живого організму, організації, установи, машини і т. ін.; виявлення сили, енергії будь-чого [327, 338, 339, 343, 375].

У найбільш широкому розумінні стосовно підприємств застосовується поняття господарська діяльність, під якою розуміється будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, повязана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. У Господарському кодексі України під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [70].

Діяльність підприємства підлягає урізноманітненню за видами. У свою чергу, вид діяльності має місце тоді, коли обєднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Особливе місце серед видів діяльності посідає економічна. Національний класифікатор видів економічної діяльності тлумачить економічну діяльність як процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг [365]. Національний класифікатор також установлює правила, згідно з якими у субєктів господарювання можна розрізняти основний, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

Стосовно цілей дослідження, проведеного Ш. Х. Гафаровим [61], виділені такі укрупнені напрями діяльності, іманентні промисловим підприємствам: постачальницька; виробнича; маркетингово-збутова. Безумовно, дана укрупнена класифікація напрямів діяльності промислових підприємств носить умовний характер, оскільки підприємство має забезпечуватися робочою силою, реалізовувати інвестиційну діяльність, опановувати інновації й т. ін. Однак, попри укрупненість розглянутої класифікації, її водночас слід визнати деталізованою.

У рамках дослідження економічної безпеки як обєкта управління достатньо скористатись поділом діяльності на основну, тобто таку, яку традиційно класифікують як операційну (виробничу) діяльність, та управлінську діяльність. Такий поділ є достатнім, якщо вивчати економічну безпеку як міру економічної свободи. І в операційній, і в управлінській діяльності присутня можливість вибору, а це є підґрунтям для ідентифікації ознак економічної свободи. Зупинимось поки що лише на елементах економічної свободи операційної діяльності підприємств. Здійснення такої діяльності передбачає, що господарчі процеси мають бути перманентними для підприємства. Виходячи з цього, економічна свобода операційної діяльності спирається на такі можливості вибору напрямів діяльності підприємства, які найбільше відповідають внутрішнім та зовнішнім закономірностям його розвитку. І тут може виникати суттєвий конфлікт, етимологія якого, з одного боку, ґрунтується на суперечності закономірностей розвитку підприємства та його економічною безпеки, а з іншого - на штучній обмеженості вибору напрямів діяльності підприємства.

Діяльність як найважливіша сутнісна ознака підприємства є однією з головних причин існування поглядів на підприємство як на динамічну систему, властивостями якої є надійність, гнучкість, результативність, довготривалість та керованість. Економічна безпека підприємства як обєкт управління успадкувала майже всі властивості динамічної системи. Внаслідок високого ступеня уразливості, виняток становить така властивість як дов- готривалість. Власне, практична відсутність такої властивості, будучи сама по собі загрозою, утворює цілу низку особливостей, притаманних економічній безпеці підприємства як обєкта управління. Властивості економічної безпеки підприємства як обєкта управління наведено на рис. 1.11.

Рис. 1.11. Властивості економічної безпеки підприємства як обєкта управління

Являючи собою динамічну систему, яка трансформується з одного якісного стану в інший, підприємство не втрачає при цьому якостей цілісної системи, завдяки таким властивостям, як надійність, гнучкість, керованість та результативність. Розглядаючи економічну безпеку підприємства як обєкт управління, слід кожну із зазначених властивостей прокоментувати таким чином:

гнучкість (здатність забезпечувати певний рівень економічної безпеки підприємства шляхом використання різних способів узгодження інтересів);

результативність (здатність досягати поставлених цілей щодо управління економічною безпекою підприємства);

керованість (здатність впливати на результативність управління економічною безпекою).

Остання властивість економічної безпеки підприємства як обєкта управління - керованість - описує здатність системи до регулювання та певною мірою - до саморегулювання. Проте саморегуляція економічної безпеки підприємства є вкрай обмеженою, тоді як і регуляція може здійснюватися лише до певних меж. Частково обмеженість керованості випливає з усіченого набору її властивостей, зумовленої відсутністю такої властивості, як довготри- валість, частково - щільним перетином властивостей економічної безпеки підприємства як обєкта управління. А саме: такі властивості, як надійність і гнучкість, можуть конфліктувати, супереча- чи одна одній, негативно тим самим впливаючи на результативність та знижуючи керованість економічної безпеки підприємства. Отже, однією з головних особливостей економічної безпеки підприємства як обєкта управління є часткова керованість.

Головні причини, що зумовлюють специфічність економічної безпеки підприємства як обєкта управління, по-перше, слід шукати у сутнісних ознаках запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри економічної свободи, по-друге - у концептуальній плутанині пояснення феномена підприємства й, зрештою, по-третє - у проявах деяких чинників екзогенного походження.

Отже, по-перше, розглядаючи промислові підприємства, зазначимо, що основною формою прояву їх економічної свободи, тобто мірилом економічної безпеки, є власність як правомочність володіння ресурсами, здійснення управління, розпорядження доходами і т.д. Таким чином, основу економічної свободи промислового підприємства становить свобода прав власності (додаток). Економічна безпека таких підприємств залежить від компонентів прав власності, якими вони змогли себе забезпечити. Формування ж набору таких компонентів не є нескінченним, через що економічна свобода зазнає перших обмежень, повязаних із можливостями вибору, тим самим загрожуючи економічній безпеці підприємства.

По-друге, проходячи низку трансформацій, економічна свобода прав власності починає обумовлювати зміст процесу управління підприємствами, які виступають як об'єкти прав власності. Тому, виділяючи в окремий вигляд діяльність з управління підприємством, слід визнати, що вона також визначається відповідним набором прав власності. Якщо нехтувати деякими обставинами, то можливості вибору альтернатив управлінських рішень цілком можуть служити критерієм рівня економічної свободи даного виду діяльності. Економічна свобода управління включає свободу економічної діяльності, що є, перш за все, творчою і доцільною активністю субєкта, заснованою на порівнянні результату з проведеними витратами з метою отримання певної вигоди.

У процесі реалізації власних цілей неминуче зіткнення економічних інтересів, унаслідок чого кожне підприємство прагне нейтралізувати зусилля конкурентів і забезпечити сприятливі умови досягнення своїх цілей. Тому свобода конкуренції є одним з видів економічної свободи підприємств, оскільки конкуренція це їх природний стан і умова розвитку. Безумовно, конкуренція обмежує економічну свободу підприємств-учасників (відбувається зменшення можливостей вибору). Проте, володіючи певною економічною свободою і спираючись на таку властивість динамічної системи, як гнучкість, підприємство не тільки пристосовується до конкурентного середовища, яке постійно змінюється, але і само генерує умови конкуренції, розширюючи тим самим можливості вибору. Як наслідок - підприємство скорочує можливості вибору для конкурентів, водночас зміцнюючи рівень власної економічної безпеки.

Економічна свобода промислового підприємства включає свободу контрактів, що передбачає добровільний вибір партнерів (або відмову від партнерів) по бізнесу, рівноправя їх між собою і по відношенню до контрактних зобовязань. У звязку з цим необхідна добровільна, а не примусова участь сторін, в якому б вигляді це примушення не здійснювалося. Отже, обмеження економічної свободи виникає у разі, коли можливості вибору підприємства по напрямах його діяльності обмежені, внаслідок чого вони вимушені реагувати на різного роду загрози, що виникають як усередині підприємств, так і в зовнішньому економічному середовищі.

По-друге, проблематичність економічної безпеки як обєкт управління, як уже пояснювалося, зумовлюється концептуальною плутаниною у поясненні феномена підприємства.

Існує кілька основних концепцій, які описують причини виникнення підприємства, його діяльність, ліквідацію. Серед них: канонічна модель виробництва, еволюційна концепція, підприємницька, контрактна, інституціональна, стратегічна, технологічна та ін. Відзначимо лише, що, по-перше, кожна з них в основу ставить різні аспекти діяльності підприємства, і, по-друге, ці теоретичні «образи» у реальній дійсності мирно співіснують і виявляють себе на будь-якому підприємстві незалежно від його форми власності, галузевої приналежності, розмірів, організаційно-правової форми, ринкової орієнтації та інших класифікаційних ознак.

Мікроекономіка за основу бере технологічну концепцію підприємства і розглядає його як цілісний обєкт, що здійснює використання вихідних ресурсів і перетворення їх на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем. Підприємство є складною, динамічною, відкритою системою, функціонування якої носить імовірний характер. Здійснювані ним процеси виробництва можуть бути описані різними моделями. До числа базових звичайно відносять канонічні, кібернетичні, ієрархічні, мережеві моделі, при цьому вони можуть бути подані як у статиці, так і в динаміці. В основу мікроекономічної моделі підприємства покладено канонічну статичну модель виробництва.

Відповідно до термінів загальної теорії систем, підприємство як ринково-виробнича система має вхід, процесор і вихід. На вході підприємства - так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація і т. ін. Процесор - це трансформування факторів виробництва в готову продукцію, тобто виробничий процес. Для того щоб виробничий процес відбувся, необхідні знання про те, як найкраще поєднати фактори виробництва, якими методами здійснювати виробництво та управляти ним, тобто потрібно виконати комплекс рішень технологічного, організаційного та управлінського характеру. Вихід - це кінцеві результати виробництва: продукція, призначена для збуту. При цьому під терміном «продукція» розуміють усі блага, що є результатом виробничого процесу: вироби, роботи, послуги тощо.

Отже, підприємство одночасно виступає в ролі покупця, товаровиробника і продавця; в його функціонуванні чітко виявляється циклічність: виторг від реалізації продукції (дохід підприємства) спрямовується на відшкодування витрат на виробництво (купуються ресурси на здійснення наступного трансформаційного циклу), виплату дивідендів, розширене відтворення і т. д. Розрив у будь-якій ланці ланцюжка «ресурси - процес трансформування - результати» може відбуватися під впливом будь-яких чинників - як екзогенних, так і ендогенних. З позиції безпекозна- вства такий вплив відносять до дії загроз - відповідно екзогенних чи ендогенних. Зрозуміло, що будь-який з таких розривів не лише призводить до збоїв у роботі підприємства, а й суттєво загрожує його економічній безпеці.

В [233] усі концепції щодо функціонування підприємства, а, отже, й управління ним, поділено на три групи: технологічну, інститутиційну та підприємницьку. Існуючі теорії функціону-

вання підприємства, на жаль, висвітлюють лише окремі аспекти його діяльності, через що їх можна вважати валідними. Тому узагальнюючою має бути така інтеграційна концепція, в рамках якої підприємство виконує роль системного інтегратора різноманітних соціально-економічних процесів у часі і просторі. При цьому ключовою ланкою є інтеграція у часі, тобто забезпечення безпечного існування та розвитку підприємства. Таке теоретичне розуміння сутності підприємства потребує концептуалізації управління економічною безпекою підприємства, адекватної та такої, яка не суперечить як теперішнім, так і майбутнім умовам розвитку підприємства. Графічну інтерпретацію використання такого групування концепцій у площині управління економічною безпекою підприємства подано на рис. 1.12.

Рис. 1.12. Теоретичні засади економічної безпеки підприємства як обєкта управління

Отже, теоретичні засади управління економічною безпекою підприємства мають комплементарно-вибірковий характер, зумовлений тим, що однозначний вибір тієї чи іншої концепції щодо функціонування підприємства практично унеможливлений через існування лише короткого проміжку часу, в межах якого використовуються ті чи інші постулати економічної безпеки підприємства.

Вибір раціональних рішень щодо теоретичних засад управління економічною безпекою підприємства має спиратися на результати здійснення аналітичного процесу, які можуть не залежати від попереднього досвіду. Інакше кажучи, вибір раціональних рішень може бути не ередитарним. Структурно-логічну композицію економічної безпеки підприємства як обєкта управління подано на рис. 1.13.

Рис. 1.13. Структурно-логічна композиція економічної безпеки підприємства як обєкта управління

Відмінною рисою побудованої структурно-логічної композиції економічної безпеки підприємства як обєкта управління є поступально-зворотний рух та визначальна роль здійснення економічного вибору. Економічний вибір у традиційному розумінні - це вибір найкращого з числа альтернативних варіантів, котрий дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат, проте в контексті виконуваного дослідження таке тлумачення потребує уточнення. Зокрема, здійснення економічного вибору в управлінні економічною безпекою підприємства означає вибір найкращого з числа альтернативних варіантів узгодження інтересів підприємства за умов раціонального використання ресурсів. Здійснення економічного вибору може істотно обмежити недобросовісна конкуренція, економічна злочинність, корупція, кризові явища (як феномен), рейдерські напади тощо.

Отже, враховуючи той вельми значущий факт, що економічна безпека підприємства, виступаючи мірою економічної свободи, перебуває під впливом охарактеризованих чинників, дія яких є двогострою, слід висунути гіпотезу: економічна безпека підприємства є специфічним обєктом управління, який маємо віднести до класу частково керованих систем.

Похожие работы на - Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!