Мотив 'Найкращої жіночності з найкращою мужністю' в поетичних текстах Олени Теліги
Мотив «Найкращої жіночності з найкращою мужністю» в поетичних текстах Олени Теліги
Кириленко С.П.
Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка
У статті іде мова про синкретизм національної феміністичної проблеми у художньому дискурсі Олени Теліги. Зв'язано світоглядні позиції письменниці - патріотки. Розкрито тематичну своєрідність лірики поетеси, специфічні зображення жіночих образів. Авторка вдається до реінкарнації української жіночості в умовах боротьби українців за власну націю.
Ключові слова: фемінізм, стоїцизм, нація, мужність, історіософія, дискурс.
Постановка проблеми. На сьогодні відсутні вичерпні дослідження про поетичний доробок Олени Теліги, яка у контексті діяльності «Празької школи» є однією з найпомітніших постатей. Хоча останнім часом процес вивчення творчості поетів-«пражан» набув активного розвитку, однак існує потреба більш детального дослідження художнього світовідчуття О. Теліги, провідних мотивів та образів у її поетичних текстах, бо її лірична героїня є зразком незламності сили духу та патріотичних звершень. Творчість
О. Теліги, як конкретну складову «Празької школи», вписують у рамки неоромантизму та неокласицизму. Ця поетеса - особлива постать у колі пражан, оточена у діаспорній критиці харизматичним ореолом, що визначало напрям інтерпретації її текстів у пафосному, риторичному ключі.
Аналіз актуальних досліджень. Спробу реінтерпретувати твори О. Теліги здійснив свого часу такий відомий дослідник як Ю. Шерех у статті «Без металевих слів і без зітхань даремних», де звернув увагу на неоромантичну манеру творчого характеру. У наш час серед дослідників, які займалися вивченням поетичної спадщини Олени Теліги, виділяли такі імена, як: І. Боднарук, Д. Донцов, Г. Ільєва, Н. Миронець, Г. Шевчук,
К. Штуль. Ці літературознавці з'ясовували окремі аспекти творчої манери поетеси та дослідили специфіку зображення жіночих образів у її творах.
Мета статті - подати стислий аналіз домінантних мотивів лірики поетеси, з'ясувати створення в її текстах художньої концепції мужньої жінки, яка здатна на високі духовні звершення.
Для розв'язання поставленої мети ставимо завдання:
дослідити мотив внутрішнього стоїцизму в ліриці Олени Теліги;
проаналізувати засоби характеротворення в текстах;
розглядати образ ліричної героїні, її морально-етичні домінанти
Виклад основного матеріалу. Вивчення життєпису та творчості Олени Теліги є важливим чинником самовиховання особистості. У поезіях письменниці читач не знайде історіософських мотивів
О. Ольжича, сталево загартованої строфи Є. Маланюка. Неповторність і самобутність О. Теліги в іншому. Усвідомлюючи призначення власного таланту, володіючи дивовижною, повсякчасною готовністю віддати всі сили в ім'я ідеї, Олена Теліга відчуває душу героя, шукає в ній особливі переживання власної обсервації довкілля.
Для публіцистики, як і для художнього витвору Олени Теліги характерна індивідуальна заглибленість в українські проблеми, пошуки неповторних духовних традицій. У статті «Прапори духу», «Партачі життя», «До проблеми стилю», «Книжка - духовна зброя», «Сила через радість», «Якими нас прагнете?» вона порушує проблеми національного мистецтва, естетики нового стилю, ідею національного фемінізму.
Саме в цих статтях розкривається розуміння автором образу «нової» жінки з новим еталоном жіночої активності й жіночого призначення. Йдеться про рівноправність і паритетність жіночої присутності в культурі. Так у статті «Сліпа вулиця» О. Теліга представила не лише специфічне побутування феміністичному ідей в українському культурному просторі, а й відстоює ідею національного фемінізму, опонуючи до певної міри західноєвропейський феміністичній практиці.
Художня концепція світу формувалася у письменниці через засвоєння й трансформацію традиційних романтичних уявлень і мала на меті поєднання патріотичної, національної проблематики, лицарських чеснот, войовничості, взаємодії настроїв песимізму та оптимізму. Така естетична програма випливала із сутності української національної ідеї.
Євген Маланюк добре знав Олену Телігу і писав про неї так: «Вона вся, як істота, була якимось протестом проти сірості, проти безбарвності, нудоти життя, яку роблять партачі, не лише наші, а й світові. Це була людина, яка хотіла радості, хотіла барвистості, повноти, і ще радості, і ще радості з усім королівським значенням цього слова» [1, 55]. Письменниця відродила в українській літературі жіночу сутність, створила амбівалентну, екзальтовану жінку - героїню. М. Ільницький зауважував, що: «...поезія Олени Теліги - поезія жіноча у всьому - у спонтанності почувань, граційності, не чужій легко кокетства. У власних вчинках вона прагнула бути героїнею власних віршів.» [5, 95].
р., бо саме цього року побачили світ поезії, в яких прозвучав її неповторний голос, проявилася притаманна її творчості особливість, яку літературознавці визначать як «пасіонарність любовної лірики» [7, 274].
У своїй статті «Сліпа вулиця» Олена Те ліга розмірковує про способи формування новітньої української жінки - повноправної представниці буремного ХХ століття. Коли поетеса обговорювала у листах з Наталею Лівицькою-Холодною, за що саме чоловіки люблять жінок, вона зауважувала: «Що ти пишеш, Натуся! Якби чоловіки цінили лише красу і тіло, то п-і Д. була б завжди окружена адораторами, а я б залишилася старою панною» [4, 33].
О. Теліга була не лише чарівною жінкою, яка розумілася в коханні, а й українською патріоткою, яка боролася духом і силою за свою Вітчизну. Саме це й породило той феномен, який мав назву - раціональністю любовної лірики Олени Теліги. У її поезії любовні та громадянські мотиви нерозривні. У вірші «Мужчинам» звучить тема бою, на який жінки збирають своїх чоловіків. На думку поетеси, найвища місія жінки - бути ніжною, дарувати віру в майбутнє і цим підтримувати бойовий дух.
Письменниця розуміла, що для українки - принаймні відразу, зопалу - навряд чи підійде традиційна європейська модель феміністки, їй потрібен свій фемінізм, вибудуваний передусім на твердій громадянській позиції та суголосний українській ментальності. У віршах, написаних у ХХ ст. звучить рішуча непереможна готовність підтримувати словом і ділом, іти слідом, а згодом - дорівнятися, стати пліч-о-пліч:
поетеса теліга феміністичний лірика
«Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть -
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!» [1, 20]
Описуючи чоловіків, письменниця, протиставляє різні типи, вона утверджує їх провідну роль в українському націотворенні. Саме така позиція пояснює бачення О. Теліги, якою має бути жінка. Найдоцільніше це бачення представлене у статті «Якими нас прагнете?».
О. Теліга досліджує в літературі, зокрема поезії, такі жіночі образи: жінка - рабиня і жінка- вамп [4, 301]. Є, щоправда, і третій тип - різка, енергійна, позбавлена сентименту «жінка-това- риш» [3, 308]. Квінтесенція горя, нещастя, немочі сприймається письменницею як профанація жіночого образу українки, що викликає лише одне - спротив. Оскільки жіноче буття в його повноцінному варіанті принципово нівелюється в чоловічому баченні. Олена Теліга ставить проблему незреалізованості української жінки як проблему доби. Феміністичний рух як усвідомлене прагнення позбутися повторних психологічних нашарувань минулого розвивався паралельно з процесом національного відродження, а точніше - в контексті національного.
Досліджуючи свою модель нової жінки, О. Те- ліга деконструює фольклорний жіночий дискурс,переосмислює роль жінки-дружини поруч із чоловіком-борцем. У вірші «Вечірня пісня» вона «переграє» традиційну тему виряджання на війну, яка переплітається з поезіями, мотивами новознаної пісні-плачу:
Та завтра, коли простори Проріже перша сурма - В задимлений, чорний морок Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою - Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж [7, 105]
У поезії О. Теліги відсутня модерністська роздвоєність, її приватне життя пов'язане з громадським, інтимна лірика немислима без патріотизму. Усе це синтезується як приналежне до однієї свідомості, як елементи єдиної системи координат - тут позиція поетеси до певної міри корелює з експресіоністичною.
Експресіоністична образність поезії (і есеїсти- ки) О. Теліги реалізується в означеннях гострий, хмільний, весняний - та відповідних їм образах: сонце, блискавиця, вогонь. Характерно, що функціональний потенціал цих образів повністю реалізується у віршах: природні стихії руйнують і творять нове, відроджують, наснажують; це прадавня перемога світла над темрявою («Мій чорний день...гарячим сонцем спалений»).
Парадоксальним чином смерть може виступати як кульмінація життєвого свята. Це особливо чітко висловлено у вірші «Неповторне свято»:
Єдиний день - і враз достигне жито І доп'яніють обважнілі грона Він ще не знаний, ще не пережитий Єдиний день - мого життя корона [7, 225]
У своїй творчості Олена Теліга надавала великого значення національному самоусвідомленню, наголошувала на своїй «українськості». Її ставлення до людей навіть в особливому спілкуванні визначалося тим, як людина ставиться до України. Розуміла яке значення у її житті нації мала мова.
Для поетеси ідеалом українки, який найбільше відповідав добі, й до якого вона сама намагалася наблизитися, була жінка, що «є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчини в боротьбі за життя, а головне за націю». У громадському житті, своє місце жінка повинна шукати у співпраці з чоловіками, а не створювати власний «баб'ячий світ» і замикатися в тісні феміністичні організації.
У 1932 р. Олена Теліга написала кілька творів, у яких могутньо зазвучав її новий голос. У 6-й книзі «Вісника» був опублікований неймовірний триптих: «Чужа весна», «Сонний день», «Пламінний день» [2, 19-21], у якому вона єдиний раз вживала «Найгостріше слово - Україна», до якої тягнулася її душа, що рвалася до боротьби. Вона прагнула своїм полум'яними словами запалити та повести за собою інших:
Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл,
І зриває рідних і охочих! [2, 21]
В Олени Теліги синтез «леза меча» і «срібного полину» є природним, таким, що відповідає стану її неспокійної натури. Вся творчість поетеси підводить до висновку, що шлях, який вона обрала, був для неї єдиним, і коли б вона зійшла з нього, то це була б уже не Олена Теліга.
Вольова українська героїчна жінка Олени Те- ліги, яка готова щохвилини до бурхливого бою, з послідовним бажанням «палахкотіти і запалювати інших» своєю духовною напруженістю, романтикою, повинна присвячувати «себе великій меті, керуючись цивільною відвагою у безкомпромісній боротьбі за її здійснення» [4, 301]. Власне, поєднання ідей патріотизму (українського націоналізму) й емансипації (жіночої повноправності) було характерним для модерного фемінізму загалом і творчості О. Теліги зокрема.
Висновки
Олена Теліга є зразком справжньої української жінки. Письменниця засвідчує оригінальне засвоєння досвіду неоромантизму, який набирає яскраво експресіоністичного забарвлення. Цей процес виявляється як на рівні світоглядному, так і в образній пластиці, загальній динамічності вислову, у поєднанні вітаїстичного струменя й екстатичної самопосвяти, що творить дивовижно гармонійну цілісність.
Олені Телізі вдалося збагнути головне - своє покликання. За спостереженням С. Гординського, в ній було якесь «велике відчуття жіночої великості». Олена Теліга як поетеса, як людина, як жінка - це епоха.
Список літератури
1.Теліга О. / Ред. і прим. О. Жданович. - Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА 1977; перевидання / О. Теліга. К.: Ви-во ім. О. Теліги, 1992.
2.Миронець Н. Олена Теліга: уточнення біографії // Наук. праці НБУ ім. В. І. Вернадського. Вип. 16 / НАН України. НБУ ім. В. І. Вернадського, АБУ. - К.: 2006. - С. 426-436.
.Теліга О. О краю мій...: твори, документи, біографічний нарис/ Упоряд. Н. Миронець/ О. Теліга. - К.: Ви-во ім. О. Теліги, 1999. - 496 с.
4.Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд. Н. Миронць. - 2-ге вид., випр. О. Теліга. - К.: Ви-во ім. О. Теліги, 2004. - 400 с.
5.Ільницький М. Від «Малої прози» до «Празької коли» / Микола Ільницький. - Львів, 1995. - 318 с.
.Слабошпицький М. 25 українських поетів на вигнанні / М. Слабошпицький. - К.: Ви-во «Ярославів вал», журнал «Київ». - 2012. - 277 с.