Історія про заколот при дворі арабського халіфа за участю лікаря-християнина
Історія про заколот при дворі арабського халіфа за участю лікаря-хри стиянина
Д. І. Мещерякова
У статті розглядається історія про заколот за участю лікаря- хричстиянина - Абу Галиб ібн Сафийа, який служив у халіфа. Ключові слова: Абу Галіб ібн Сафійа, Катаб ад-Дін, халіф, заколот, лікар-християнин.
Уявлення щодо глибокої інтеграції християнських інтелектуалів у світську культуру халіфату й ними ж значною мірою створене - досить поширене в науковій літературі, однак у дійсності зрозуміти ступінь цього взаємопроникнення можна, лише завдяки аналізу джерел. Тема ж становища християнства на Близькому Сході та ісламо-християнських стосунків привертала значну увагу дослідників ще з кінця ХІХ ст. Перш за все, це стосується робіт Бат-Йеор, Буліртта, Босворта, Робсона, [1-4]. Серед російських дослідників на це питання звертали свою увагу О. Большаков та І. Фільштинський [5; 6]. Цьому питанню присвячені і спеціальні дослідження. Окремим вченим і їх ролі в арабо-християнській історіографії присвячені статті К. Панченка [7]. А. Мец досліджував різні аспекти цього питання в своїй праці, присвяченій історії мусульманства [8]. Особливий інтерес викликає праця Е. Брауна з історії мусульманської медицини [9].
Метою цієї статті є аналіз життєпису лікаря-хрис- тиянина в історико-біографічному творі сирійця Ібн Абі Усайбійа (пом. у 668/1270 р.) - «Джерела звісток про розряди лікарів» («Уйун аль-ахбар фі табакат аль- атібба»). Цей твір, написаний у Дамаску 1245 р., виданий він був у Каїрі в двох томах 1882 р. Більшість з учених тут лікарі, але є й життєписи математиків, фізиків, астрономів і філософів. Це арабські, грецькі й індійські вчені, серед яких було чимало християн. Тут подані їх окремі змістовні біографії, розповіді про них в інших життєписах, приклади обміну досвідом. Вченими виявлена значна кількість біографічних нотаток про послідовників християнського віровчення. Серед згадок про християн, унікальним є повідомлення про лікаря-християнина Абу Галиба ібн Сафийу [10]. Показовим є той факт, що історія про ганебні вчинки християнина включена до твору Ібн Сіни (Авіцени) і її згадують й інші арабські автори [11-13].
Абу Галиб ібн Сафийа був відомим християнином у співтоваристві тогочасних вчених. Він був знатного походження з Вірменії, багато подорожував у пошуках знань і служив лікарем у арабського халіфа, котрий втрачав зір. Його вазир Катаб ад-Дін планував захопити халіфа в полон, а Ібн Сафийа зєднався з Ката- бом, вбачаючи в загибелі халіфа звільнення від роботи. Лікар радив халіфу лікуватися парою в лазні (ха- мамі). Катаб ад-Дін підтримував лікаря і сказав халіфу, що пар лазні допоможе йому в боротьбі з хворобою. Халіф ходив до лазні три дні на одну годину і помер на вході в лазню. Всі були засмучені і прийшли до його сина абу Мухаммеда аль-Хасана, призначили його на місце правителя і дали йому титул еміра. Також був призначений новий вазир - Асад ад-Дін абу аль-Фарадж. Ібн Сафийа як завжди залишився на посаді лікаря при дворі правителя. Він співпрацював з Катаб ад-Діном і повідомляв йому про зміни при дворі і про те, що він залишився на службі.
Одного разу правитель викликав його вночі і повідомив, що має проблеми з зором і потребує допомоги. Той відповів правителю, що йому необхідно пити міцний напій і він отримає порятунок. Напій емір пив на ніч і з часом повідомив лікаря, що після використання напою він захворів на коросту. Ібн Сафійа відповів, що від напою не може бути побічних ефектів, вони можуть бути тільки при перевищені дози ліків і правитель може боятися загибелі від меча, запевнивши його, що той мусить продовжувати приймати ліки. лікар халіфат сафийа заколот
Лікар зважився рятуватися від смерті і покинув двір халіфа, написавши Катаб ад-Діну, що він зробив і про смерть еміра. Катаб ад-Дін вирішив нахабно стати халіфом, за допомогою обману і розграбувати двір правителя. Ібн Сафийа втік з Багдада і поїхав до Сирії, в царство ан-Нафа Салах ад-Діна, але там його не прийняли. Звідти він відправився до Мосула, захворівши по дорозі. В Мосулі він розповів все Шамс ад-Діну Мухаммеду ібн аль-Хасану ібн аль-Каріму аль-Багдаді і шейхам Багдада. Султан прибув до Багдада в 500 р. і почав готуватися до війни проти хворого халіфа. Абу Абдаллах Мухаммед ібн аль-Масатзахар - султан Багдада дозволив лікарю залишитися при дворі та наказав видати йому тисячу динарів. Йому дозволили також зявитися перед правителем Багдаду і його диваном, аби він розповів свою історію. Абу Галіб ібн Са- фійа повідомив, що не перевищував повноваження, лікував згідно з правилами та не призначав як ліки нічого, крім води з ячменем, сухих фруктів, пиття з фіалок і водяних лілій. Тому він не знає, звідки взялися побічні ефекти. Вазір наказав йому покаятися перед правителями, взяти на себе відповідальність і заборонив розказувати про його участь в заколоті. Султан пробачив лікаря та наказав Катаб ад-Діну продовжувати розшукувати винуватців хвороби халіфа.
Історії про участь лікарів-християн у заколотах не були рідкістю. Так, О. Большаков повідомляв, що особистим лікарем халіфа Муавійа був християнин Абу Усал. Автор підкреслює, що це було в порядку речей, ще кілька століть медицина залишалася монополією християн. Муавійа призначив його відати хараджем хімса, що вельми обурило арабів-мусульман. Отримав він цю посаду не просто так. Муавійа послав до Абд ар-Рахмана, який захворів після повернення з чергового походу, свого лікаря-християнина Абу Усала, щоб той дав хворому отруєне пиття. В нагороду за послугу Абу Усал і отримав підвищення та звільнення від ха-раджу [5, 205-207]. Потім Ібн Усал був убитий людиною з племені махзум за підозрою в отруєнні, як було з'ясовано розслідуванням самого халіфа. Натомість єгипетська дослідниця Бат-Йеор наголошує, що користування послугами зіммі - лікарів і фармацевтів - не заохочувалося, оскільки їх завжди підозрювали в отруєнні мусульман [1, 128].
Загалом, вазір спирався на численних чиновників - катібів, які засідали в диванах. Серед них були не тільки мавалі - вчорашні вихідці з християн, але досить часто до них допускалися чиновники, які продовжували сповідувати інші релігії, зокрема християнство. Їхня культурна та інтелектуальна складові, зазвичай, були пов'язані з несторіанськими монастирськими школами Месопотамії. Всі вони трудилися з великою енергією, намагаючись якомога відповідальніше виконувати свої обов'язки, щоб догодити головному чиновнику держави - вазіру. З часом вони склали стійку соціальну групу, зі своєю професійною етикою та культурними інтересами [6, 138-140]. У наведеній історії незвичним і повчальним є той факт, що представник християнської віри, якого вазір залучив до злочину, зумів довести свою невинуватість. До того ж він залишився у статусі поважного вченого.
Біографічні словники дають цінний матеріал для дослідження багатьох сторін мусульманського суспільства. Без широкого залучення цього матеріалу, неможливе задовільне вивчення релігійного життя, освіти, вченості, історії літератури і науки, а також багатьох питань соціально-економічної та політичної історії. Систематизація й аналіз відомостей біографій залишаються важливим науковим завданням для вивчення історії країн Близького і Середнього Сходу доби середньовіччя. Доречно залучати більш широке коло джерел і проводити аналіз соціологічної, соціально- економічної, культурної, політичної складових тогочасного життя.
Отже, тема міжконфесійних відносин була і залишається актуальною не тільки як внутрішня проблема багатьох сучасних суспільств, але й як сфера конфліктності на міжцивілізаційному рівні. Причини цього, зазвичай, пов'язуються з глобалізаційними процесами, політичними і військовими колізіями. Однак важливим є розгляд не тільки сучасності, але й історії міжрелігійних відносин, зокрема аналіз витоків існуючих суперечностей та осмислення історичного досвіду їх подолання.