Історіографія декабристського руху в Україні
Історіографія декабристського руху в Україні
Куниця З. М.
Анотація
У статті, на основі вивченої літератури, проаналізовано історіографію проблеми декабристського руху початку XIX ст.
Ключові слова: історіографія, декабристський рух, Україна
Перші десятиліття XIX ст., зокрема рух декабристів, викликають жвавий інтерес дотепер. Адже складні процеси у світі, наростаюча загроза світового тероризму та розчарування у сучасному стані речей змушують шукати ідеали в минулому, коли люди, що належали до верхів тогочасної еліти жертвували своїм життям, щоб утвердити у суспільстві ідеали волі, братерства, рівності. Неусвідомлені пошуки тогочасною молоддю сенсу життя наповнилися певним змістом під час російсько-французької війни. Особисті переживання, повязані з військовими діями на рідній землі та духовний досвід, здобутий в умовах військового лихоліття, сприяли швидкому здобуттю соціальної зрілості «синів 1812 року». Невдовзі декабристи зробили перший крок до жаданої свободи, але зазнали поразки від царизму. Мета цієї статті зумовлена тим, що опозиційний рух першої чверті XIX ст. потребує подальшого осмислення.
Історіографія опозиційного руху означеного періоду в Російській імперії бере свій початок відразу після його розгрому. Урядове тлумачення подій від початку домінувало на історіографічному тлі, адже владі необхідно було створити таке розуміння здійсненого, яке повністю маскувало реальну небезпеку переможеного повстання. Втім, повідомлення про виступи, а згодом страта пятьох їх учасників, шокували багатьох тогочасних інтелектуалів, зокрема й О. Герцена [1]. Він став дослідником історії декабризму і послідовником революціонерів. Детально характеризував передумови руху, прослідкував закономірність та неминучість протесту проти самодержавства та кріпосного права, чітко показав різницю між палацевим переворотом і тим, що відбулося на Сенатській площі, дав яскраве формулювання історичного значення діяльності перших російських революціонерів. До речі, саме О. Герцен вперше застосував термін «декабристи».
Першими істориками руху були самі декабристи, вважаючи необхідним відобразити події для нащадків: «Про нас в історії сторінки напишуть» - говорив О. Бестужев [2], але він помилився - про них написали томи. Після того набула поширення ліберальна концепція опозиційного руху. Певним чином вона висвітлена в праці А. Пипіна «Исторические очерки. Общественое движение в Росии при Александре І» [3]. Він намагався довести, що декабристи - лише продовжувачі тих самих починань, які характерні для перших років царювання Олександра І. Помітним є тлумачення історіографії кінця XIX ст. у ранзі замовчування, що декабризм - опозиційний рух. Складається враження, що російське дворянство або було задоволене своїм становищем, або їхні погляди придушувалися царатом.
Новий поштовх до досліджень вказаної проблеми припав на перші десятиліття XX ст. У 1920-х рр. академік С. Єфремов [4] сформулював оригінальні теорії українського масонства та декабризму, суть яких зводилася до визнання впливу українських традицій та культури на формування світогляду багатьох членів таємних товариств, що діяли в Україні. Він також одним із перших поставив питання про місце опозиційного руху в історії України, намагаючись повязати його з наступними рухами, зокрема масонством. Так, значну роль відводив Малоросійському товариству В. Лукашевича, яке мало зносини з російськими та польськими політичними організаціями, а, крім цього, сприяв обєднанню київських опозиційних кіл з однодумцями на Лівобережжі та полтавською ложею «Любов до істини».
Упродовж 1930-х рр. вітчизняні історики намагалися обєктивно висвітлювати історію цього руху, але поступове підпорядкування радянської історичної науки партійній доктрині більшовиків, відповідно, окреслювало її предмет та проблематику. Однак не дивлячись на це, вказана проблема стала центральною в працях багатьох вчених. Найвідомішим же радянським дослідником декабристського руху є М. Нечкіна [5-6], праці якої є ґрунтовними напрацюваннями з історії громадянської опозиції російському царизму. В них викладені відомості про опозиційних рух, широко висвітлено питання організаційного зміцнення таємних товариств, формування світогляду їхніх членів, підготовка і проведенням збройних виступів, хід слідства й суд над декабристами. Зокрема вчена дійшла висновку про залежність громадянської свідомості офіцерської молоді від «російських обставин», що виявилося у впливі соціального гніту, подій в Європі та закордонних походах російської армії. Однак значно менше уваги вона приділяла опозиційному руху в Україні, вважаючи його другорядним.
Натомість монографія М. Дружиніна [7] присвячена питанням еволюції поглядів представників опозиції в 1816-1825 рр. Він вважає, що масони та декабристи пройшли складний шлях ідеологічного розвитку: від розпливчастих революційних поглядів - до вироблення конституційних проектів, які відбивали республіканський світогляд. Загалом, дослідник дотримується правильної думки, що в таємних товариствах не було повного порозуміння в поглядах на базові програмні завдання. Питання про органи революційної влади було одним з найважливіших у політичній діяльності членів опозиційних організацій. З виходом у світ праць Г. Семенової [8], розробка питання значно просунулася вперед. Дослідниця простежила еволюцію поглядів дворянських революціонерів на роль та значення тимчасового уряду після перемоги збройного повстання. Безперечно, слід з нею погодитися, що найважливішими завданнями, які б постали перед ними у разі перемоги, були: скасування кріпацтва, зрівнювання прав усіх станів, запровадження громадських свобод та ін. Однак втілити в життя всі ці заходи в короткий проміжок часу неможливо. Конкретизації дослідження важливих аспектів дворянської ідеології становлення й розвитку світогляду дворянських революціонерів сприяла характеристика створених ними програмних документів, їхнього ставлення до буржуазних інститутів країн Західної Європи. Це дало змогу спростувати висновки деяких учених, які вважали, що історія декабризму закінчилася на Сенатській площі.
У свою чергу, М. Лисенко досить змістовно проаналізував політичні програми, воєнні плани збройного виступу, розроблені членами Південного товариства і Товариства обєднаних словян [9]. У монографії «Повстання Чернігівського полку» [10] автором проаналізовано підготовку до виступу, привід, розгортання подій та розгром повстання. Із досліджень, присвячених цій проблемі, необхідно насамперед відзначити книгу Т. Бакуніна [11], який ретельно охарактеризував причини поширення нових західноєвропейських інтелектуальних та політичних течій, що створило сприятливе підґрунтя для виникнення в першій чверті XIX ст. таємних опозиційних товариств - масонських лож. У праці висвітлено загальні проблеми діяльності опозиційних організацій, їхнє ставлення до самодержавства. Прогресивні погляди декабристів відбилися в їхніх програмних документах. Над одним з таких аспектів - аграрним - працював зокрема М. Савичев [12], дослідивши низку питань, які розкривають процес формування світогляду «перших благовісників свободи».
Теорії українського декабризму завершеного вигляду надав Г. Сергієнко [13-14]. Він акцентував увагу на тому, що Україна стала одним із головних осередків декабристського руху, адже тут у XIX ст. ще жили волелюбні козацькі традиції. Особливу увагу дослідник приділив виявленню впливу декабристів на розвиток революційного руху в Україні. Зібрані факти засвідчили вплив повстання на селян, інтелігенцію, студентство. Отже, за радянської доби опозиційний рух і повстання декабристів, були своєрідним стартовим пунктом історії від якого починався відлік революційної боротьби. Така оцінка виглядала дещо спрощеною, адже не враховувала національного та соціального складу декабристського середовища, індивідуальних і групових інтересів його представників.
На початку 1990-х рр. інтерес до проблеми опозиційного руху в Україні початку XIX ст. суттєво впав, що було зумовлено як обєктивними (поява нових дослідницьких проблем), так і субєктивними (небажання вивчати революційні рухи) чинниками. Останнім часом вчені почали частіше звертатися до боротьби опозиціонерів. Одні вбачають у ній початок революційного визвольного руху - закінчення ери палацевих переворотів, інші - першу масонську змову, але всі погоджуються, що опозиційний рух з кульмінаційним моментом повстання декабристів був рубіжним для Російської імперії.
Серед відомих учених України, протягом усього життя досліджує актуальні проблеми декабристського руху Г. Казьмирчук [15-16]. Разом з Р. Вавренюком, він створив зокрема першу наукову бібліографію декабриста Є. Оболенського. Ряд статей був написаний спільно з А. Сілкіним, брав також участь у підготовці довідника «Декабристи на Україні». На початку 1990-х рр., коли деякі дослідники поквапилися відмовитися від власних праць, Григорій Дмитрович залишився одним з небагатьох в Україні, хто продовжував декабристознавчу тематику, але вже на нових теоретичних засадах. Відхід провідних учених (М. Нечкіної, М. Лисенка) та небажання молоді поповнювати ряди науковців, створили передумови виникнення прогалин у вітчизняному декабристознавстві. Заповнити їх були покликані узагальнюючі праці Г. Казьмирчука, в яких комплексно розглядається процес нагромадження знань про декабризм у радянську добу. В одному з перших таких досліджень, яке хронологічно охоплює період 1917-1993 рр., на основі аналізу документів, наукової та публіцистичної літератури про «благовісників свободи», розкривається сучасний стан декабристознавства. Автор з жалем констатує, що, маючи вагому історіографічну базу, яка дає змогу створювати наукові праці на високому теоретико-методологічному рівні, сучасні дослідники не користуються нею. Натомість усе частіше зявляються праці про декабристів публіцистичного характеру, що робить їх більш читабельними, проте менш науковими.
Вивчення життєвого шляху провідних декабристознавців України - це ще один важливий напрям наукових студій Г Казьмирчука. Разом з А. Сілкіним, ним було проаналізовано декабристознавчий доробок М. Довнар-Запольського. Загалом Г. Казьмирчук - фундатор потужної декабристознавчої школи. Сам історик визначає її як науково-духовне обєднання спеціалістів різних поколінь, які досліджують актуальні проблеми декабристознавства, на основі документів, а також методів та принципів історіографії.
Питанню поширення масонства в Україні присвячено монографію О. Крижанівської [17], яка прослідкувала національний склад найвідоміших масонських організацій - «Зєднаних словян», «Понт Евксинтський», «Трьох царств природи», «Любов до істини», «Малоросійського товариства». Проблему повстання Чернігівського полку дослідила О. Кіянська [18]. Нею введені до наукового обігу документальні матеріали, які в радянську добу ігнорувалися. На їх основі, вона довела, що це повстання не було підготовлене та мало не зрозумілі для більшості цілі. Відмітила, що у повстанні виявилися основні риси психології «російських якобінців» та протиріччя, притаманні руху декабристів загалом.
Отже, опозиційний рух першої чверті XIX ст. - історичне явище, яке потребує подальшого осмислення й кожне нове покоління буде вбачати в ньому ті риси, які йому імпонуватимуть. Головне не ідеалізувати, а критично осмислювати минуле, заради майбутнього. Для нас, очевидців аналогічних подій початку XXI ст., має бути зрозумілим, що будь-яка революція є насиллям над особистістю і тільки шляхом демократичних перетворень, в яких бере участь не обмежена група ідеалістів, а все суспільство, можливі поступальний розвиток та якісні зміни. радянський декабрист ліберальний
Література
1.Пипер Л. Мировоззрение Герцена: Историко-философский очерк. - М.; Л., 1935.
.Пыпин А.Н. Общественное движение в России при Алексанре I. - СПб., 2001.
.Єфремов С. Про масонство в Україні // Урок української. - 1999. - № 23.
.Нечкина М.В. Декабристы. - М., 1988.
.Нечкина М.В. Восстание декабристов. - М.; Л., 1968. - Т. 1.
.Дружинин Н.М. Революционное движение в России в XIX в.: Избранные труды. - М., 1985.
.Семенова А.В. Родина Капністів і рух декабристів // Укр. іст. журн. (далі - УІЖ). - 1990. - № 4.
.Лисенко М.М. Декабристський рух на Україні. - К., 1954.
10.Лисенко М.М. Повстання Чернігівського полку. - К., 1968.
11.Бакунина Т.А. Знаменитые русские массоны. Вольные каменщики. - М., 1991.
12.Савичев Н.П. Первые благовестители свободы (О деятельности декабристов на Украине). - К., 1990.
13.Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. 1826-1850. - К., 1971.
.Сергіенко Г.Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. - К., 1975.