Передумови голодомору

  • Вид работы:
    Практическое задание
  • Предмет:
    История
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Опубликовано:
    2017-10-05
  • Размер файла:
    0
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Передумови голодомору















ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОДОМОРУ

1. Хлібозаготівлі з урожаїв 1930 і 1931 рр

Розподіл доходів у колгоспах 20-х рр. найчастіше відбувався по їдцях або за кількістю виходів на роботу. Суцільна колективізація повинна була внести в це питання істотні корективи. У ході дискусії, що розгорнулася влітку 1930 р. в Аграрному інституті Комуністичної академії, представник України С. Ужанський заявив, що вирішальним випробуванням для колгоспної системи стане осінь, коли відбудеться дільба продуктів .

Випереджаючи події, Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930 р. Про оцінку і облік праці в колгоспах висловився за впровадження нової економічної категорії під назвою трудодень . Однак тоді ця ідея не знайшла поширення.

У січні 1931 р. в Москві відбулася Всесоюзна нарада з організації праці в колгоспах. Вона порекомендувала правлінням колгоспів установлювати відрядну оцінку кожної одиниці роботи в трудоднях. Рекомендації наради лягли в основу постанови VI зїзду рад СРСР Про колгоспне будівництво (березень 1931 р.). Зїзд оголосив трудодень єдиною мірою кількісних і якісних результатів роботи у громадському господарстві й зобовязав керівників колгоспів забезпечити повсюдне запровадження відрядності. Розподіл продуктів, підкреслювалося в резолюції зїзду, мав здійснюватися за принципом хто більше і краще працює, той більше одержує, хто не працює, той нічого не одержує .

Вимальовувалася досить логічна система оплати праці, але в реальних умовах вона не спрацьовувала. Перш за все, виявилася тенденція до нарощування управлінських структур і відповідно - витрат на їх утримання за рахунок доходу від громадського гос-подарства. Вивчаючи стан організації праці в колгоспах, Наркомзем УСРР зробив такий узагальнюючий висновок: Часто при високих нормах виробітку на польових роботах та неправильних розцінках ті, хто працював у полі, виробляли набагато менше трудоднів, ніж обслуговуючий персонал.

По-друге, незважаючи на оптимістичні дані про запровадження відрядної оплати праці, які фігурують у статистичних довідниках, у більшості колгоспів панували знеосібка і зрівнялівка. ДПУ УСРР вивчило діяльність 200 колгоспів за 1931-й рік. Виявилося, що у 48% колгоспів відрядна оплата праці зовсім не застосовувалася.

По-третє, і це найголовніше: половина колективних господарств України, за свідченням С. Косіора, у 1931 р. не видала на трудодні абсолютно нічого . Отже, у половини артілей колгоспники працювали весь сільськогосподарський рік безплатно, здобуваючи собі і своїй сімї жалюгідні засоби існування тільки з невеликих присадибних ділянок. На цих ділянках можна було посадити тільки картоплю і городину. У сільській місцевості основний продукт харчування - хліб ставав величезним дефіцитом. Як це зрозуміло, дефіцит хліба був викликаний державними заготівлями.

На папері все виглядало гарно. У розясненні за підписами Я. Яковлєва і Т. Юркіна щодо запровадження в життя Примірного статуту сільськогосподарської артілі визначалися норми здавання (у формі продажу за зовсім низькими цінами) заготівельним органам зернової продукції. У зерновиробних регіонах, у тому числі в Україні, треба було здавати від чверті до третини валового збору, виходячи з розрахунку середнього врожаю, а в зерноспоживаючих регіонах - не більше однієї восьмої частини збору. Вся інша маса валового збору, - вказувалося у розясненні, - як у зернових, так і в не- зернових районах залишається у цілковитому розпорядженні колгоспів .

Проте продуктивні сили сільського господарства були підірвані кампанією розкуркулювання. Багато селян не витримували податкового тиску і відмовлялися від господарювання, залишаючи хлібозаготівельний фронт. План мусив виконуватися, і влада обтяжувала тих, хто залишався на селі, додатковими завданнями.316

Колгоспи внаслідок цього не могли розрахуватися за трудоднями, а селяни не бажали добросовісно працювати без оплати. Втрати зерна в полі ставали величезними, а різниця між видами на врожай і реальним врожаєм - разючою. Колгоспи мусили виконувати план, здаючи державі нерідко все, що мали.

Хлібозаготівельний план 1930 р. виявився гумовим. Для України його встановили в розмірі 440 млн., а у вересні збільшили до 490 млн. пудів. Керівники республіки не знали, як виконати основний план, а після збільшення геть розгубилися. На півдні зібрали ще не весь урожай, і вони розіслали телеграми усім райпарткомам від Одеси до Маріуполя: Хліб, що лежить на полях, треба врятувати за будь-яку ціну, скориставшись декількома днями гарної погоди. Оголосіть на 2-3 дні постановою РВК обовязкову громадську кампанію завозу хліба всім селом, усіма без виключення засобами, закріпіть цю кампанію рішеннями сільрад, сходів і т. ін. Норми оплати за звезення встановіть самі на місці.

ЦК КП(б)У все-таки домігся від Кремля у жовтні 1930 р. зменшення плану до 472 млн. пудів. Однак темп заготівель надав, бо в селі вже не залишалося резервів хліба. 27 січня 1931 р. політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло ситуацію в УСРР і констатувало заборгованість в обсязі 34 млн. пудів, переважно по твердих завданнях для заможних господарств. Сталін зменшив заборгованість до 25 млн. пудів і зобовязав ЦК КП(б)У оголосити лютий 1931 р. місяцем ударних хлібозаготівель, щоб цілком виконати план. На початку травня 1931 р. голова Раднаркому В. Молотов викликав С. Косіора в Москву і повідомив: план з урожаю 1930 р. повертається до попередньої цифри - 490 млн. пудів. ЦК КП(б)У змушений був оголосити нову кампанію із заготівлі минулорічного хліба з 20 травня по 15 червня 1931 р. С. Косіор і голова українського Раднаркому В. Чубар відправили в район директиву такого змісту: Добрий урожай минулого року дав можливість партії намітити хлібозаготівельний план Україні в розмірі 490 млн. пудів... Країна в липні може залишитися без хліба, якщо не буде забезпечено завершення виконання хлібозаготівель. Партійні організації України повинні зрозуміти усю грізність цієї перестороги і стати як один до роботи, у найкоротший час забезпечити виконання хлібозаготівель. Виходячи з цього, ЦК встановив найостаточніші плани для кожного району, у тому числі додаткові плани для районів, які свої попередні але мають усі можливості заготовити додат-

Найостаточніші плани виконані не були, проте після вивезення всіх запасів республіка виконала попередній варіант плану, який у лютому 1931 р. здавався недосяжним. До 1 червня 1931 р. у селянському секторі було зібрано 393 млн. пудів, а загалом по УСРР - 477 млн. пудів з урожаю 1930 р. Це становило на 167 млн. пудів більше викачаного з України хліба у 1929 р. Державні заготівельні пункти одержали по 4,7 центнери зерна з кожного гектара посівних площ - рекордний показник товарності за всі дореволюційні й порев олюційні роки .

На XVI зїзді ВКП(б) Й. Сталін заявив, що завдяки створенню колгоспного ладу в країні успішно розвязується зернова проблема . Він мав рацію лише в тому розумінні, що тепер держава могла брати собі стільки колгоспної продукції, скільки вважала за потрібне. Це стало справою техніки: прямо з колгоспних полів зерно відвозилося вантажівками машинно-транспортних станцій на державні елеватори. Те, що воно належало іншому власнику, нікого не турбувало. МТС і радгоспи вважалися загальнонародною власністю, а колгоспи були оголошені радянськими політекономами колгоспно- кооперативною формою власності. Насправді обидва поняття були мертвонародженими. В результаті комуністичних соціально-економічних перетворень народжувалася специфічна державна форма власності. Вона аніскільки не відповідала державній формі власності, яка існувала в умовах ринкової економіки. Усією власністю володіла держава-комуна, цілком контрольована більшовицькою верхівкою.

Хлібозаготівельна епопея, яка розгорталася навколо урожаю 1930 р., нагадувала перетягування канату між Москвою і Харковом. Проте на рівні окремо взятого колгоспу таке спортивне змагання оберталося трагедією. Покажемо це на прикладі колгоспу Спільна праця Іванівської сільради Гришинського району (кол. Артемів- ський округ). Колгосп був утворений у березні 1930 р. і обєднував 310 господарств (96% господарств, підпорядкованих сільраді) у 19 населених пунктах, розташованих на відстані 15-20 км. один від одного. Вся артіль була поділена на 15 бригад і мала 3 350 га орної землі, 465 робочих коней, 97 голів великої рогатої худоби і 1850318 їдців. Головував у колгоспі присланий з міста робітник-двадця- типятитисячник Ю. Чорний. У листі до Г. Петровського він писав 14 грудня 1930 р.: Проти плану хлібозаготівлі минулого (1929) року при однаковій врожайності, у цім (1930) році план дано на 300% більше. План хлібозаготівлі давався адміністративно: Приймайте, хоч не хочете. Доказувалося документально по умолотних документах, що план нереальний, що в разі його виконання колгосп залишиться на півроку незабезпеченим - як худоба, так і люди, і все-таки план не переглядався...

Разом незабезпеченість колгоспу по продовольчих культурах дорівнює 20 049 пудів та по фуражних - 17 612 пудів. А вопрос виконання плану хлібозаготівлі повністю як від РВК, так і від сільради стоїть так, щоб виконати, а дальше, мовляв, буде видно. І ще тим дужче справу заводе у заблуд тим, що не даючи віри колгоспові про вірність обліку врожаю було ухвалено на нараді сільради у присутності голови РВК т. Золотаря про перевірку всього зерна на вагу комісіями вкупі з уповноваженими РВК. І не один раз, а два рази переважено й перевірено усі документи і ніяких зловживань не знайдено. А все ж таки, завідомо зная таке катастрофічне становище нашого колгоспу, пропонують як РВК, так і сільраді недовиконання виконати. Я гадаю, що тут, мабуть, не без шкідництва. Коли виконати повністю плана, то або вивозити посівне зерно, щоб людям і худобі було що їсти, або не годувати коней та людей та виконати план. Залишено для дорослої людини на рік продовольства 7 пудів у зерні.

Колгоспникам артілі Спільна праця ще поталанило: у них залишався продовольчий запас в 7 пудів на рік (замість 16 пудів за нормами Укрзерноцентру, як згадувалося в одному з наведених вище документів). Проте немало селян вже починали голодувати. Ось зворушливий за своєю наївністю документ - постанова правління артілі ім. 238-го стрілецького полку в селі Чермалик Сар- танського району на Маріупольщині від 26 травня 1931 р.: Беручи до уваги, що на сьогодні є велика кількість голодуючих членів артілі, тому правління ухвалило увійти з клопотанням перед вищестоящими органами про відпуск продовольства на 800 їдців, що складає 85% складу артілі. Інші члени мають продовольство на 3-4 дні. Внаслідок відсутності продовольства є масове залишення членів артілі на пошуки продовольства, що загрожує зривом усіхробіт. Можна здогадатися, що вищестоящі органи аж до харківського уряду нічим не могли допомогти голодуючим маріупольським грекам...

Тим часом чекісти вже починали реєструвати прояви голодування сільського населення у багатьох регіонах Радянського Союзу, яке було наслідком нещадних хлібозаготівель. У довідці Інформаційного відділу ОДПУ за станом на 2 червня 1930 р. характеризувалися такі прояви голодування по Україні380:

Наявність продовольчих утруднень відмічається по 12 округам. Найбільш гостре становище в Артемівському, Луганському і Сталінському окр. Для задоволення 1,8 млн. бідняцьких господарств необхідно 3 млн. пудів муки. У наявності є мука тільки для задоволення 0,9 млн. господарств. Дефіцит складає 1,7 млн. пудів. На ґрунті недостачі хліба в колгоспах зареєстрований ряд фактів невиходів на польові роботи, виходи з колгоспів тощо.

Артемівський окр. В артілі Червона Україна Гришинського району біднота голодує, хліба зовсім нема. Аналогічно і в деяких інших артілях округу.

Луганський окр. В артілі ім. Леніна, яка складається майже виключно з бідняцьких господарств, відчувається гострий недохват хліба. Харчуються винятково картоплею. В с/г артілі Лугано- Станичного району відзначаються масові випадки відмови від праці на грунті голоду. 190 членів артілі харчуються сурогатами.

Сталінський окр. У колективах села Богоявленки Павловського району 20 бідняцьких господарств не мають хліба і живуть впроголодь. Члени комуни Шлях до соціалізму Велико-Янисольського району на ґрунті недохвату хліба не вийшли на роботу. Член колгоспу Добре життя заявив: Держава позабирала все і загнала в колективи, де доводиться голодувати і не бачити навіть хліба. Скоро прийде Махно, почнеться бандитизм, треба нам підтримати їх.

Старобільський окр. Члени артілі ім. Сталіна Старобільського району внаслідок недохвату продовольства відмовилися виїхати в поле для прополювання просарних культур.

Маріупольський окр. В с. Анадоль Октябрського району натовп жінок вимагав у сільради негайної видачі муки. Після ексцесу багато вийшло з колгоспу.

Бачимо, що чекістів хвилювали повязані з голодуванням три обставини: відмова працювати в громадському господарстві, вихід з колгоспу і антирадянські висловлювання. Реєструвалися випадки320 голодування бідноти, хоча після викачування хліба голод наздоганяв усі верстви селянства.

В аналогічній довідці ОДПУ про продовольчі утруднення на Північному Кавказі, в Україні, Поволжі і Криму, яка була підготовлена через місяць, стверджувалося, що голодування в УСРР поширилося на 17 округів. Чекісти стурбовано зауважили: Нерегулярна видача хліба, низька якість його, мізерні норми і висока розцінка порівняно з конвенційними хлібними цінами в останніх хлібозаготівлях стимулюють зростання негативних настроїв серед бідуючої частини бідноти і середняцтва. Зафіксовані факти, коли окремі бідняки і середняки відкрито висловлювалися за активний спротив наступній хлібозаготівельній кампанії . Тут слід звернути увагу на те, що хліб ще можна було дістати в кооперативній торгівлі, проте за дуже високими цінами (робітники купували його в державній торгівлі за низькими цінами, але по картках). Селяни обурювалися, що конвенційні ціни, за якими вони віддавали хліб державі по хлібозаготівлях, були вкрай низькими порівняно з цінами кооперативної торгівлі.

Навесні 1931 р. Укрколгоспцентр визначив види на врожай у розмірі 845 млн. пудів, тобто на 510 млн. пудів менше, ніж у попередньому році. Однак несприятливі види на врожай не вплинули на вимоги, які ставилися перед Україною. Селянському сектору (колгоспи та одноосібники) встановили план у 434 млн. пудів, тобто на 41 млн. пудів більше фактичних заготівель попереднього року. Загальний план заготівель з урожаю 1931 р. був визначений у 510 млн. пудів .

На червневому (1931 р.) пленумі ЦК КП(б)У центральне місце зайняла доповідь наркома постачання УСРР М. Майорова Про хлібозаготівельну кампанію. Майоров вказав, що треба дати чітку і ясну відповідь колгоспам і радгоспам щодо зобовязань перед державою. Розвиваючи цю думку, член ЦК П. Масленко зауважив: У минулому році жодної основи не було. Просто рахували, що такий то район повинен здати стільки-то. А на питання: чому? ніхто зрозумілої відповіді не давав. Тут його перервав С. Косіор зауваженням: І в округах на око рахували. Далі Масленко продовжив: У цьому році потрібно план будувати більш ретельно, щоб його виконати по-бойовому, щоб місцеві організації не смикали кількаразів, щоб місцеві організації були впевнені, що план остаточний і що виконання його в такий-то строк обовязкове.

У прийнятому рішенні ЦК зобовязував Наркомат постачання УСРР зібрати порайонні дані про фактичні посіви по культурах і секторах, наявність поголівя худоби, кількість населення. Ці відомості разом з цифрами контрольних обкомів повинні були допомогти у розверстці хлібозаготівельного плану. Передбачалося в кінці липня, коли повністю визначаться види на врожай, провести Всеукраїнську нараду з розверстки плану між районами і закінчити хлібоздачу до 15 листопада. Пленум ЦК вказав, що райкоми партії повинні при визначенні планів дотримуватися індивідуального підходу, тобто враховувати дійсну врожайність у кожному колгоспі, його господарську спеціалізацію тощо. Вважалося, що це забезпечить усунення минулорічних помилок: необгрунтованого зменшення планів для одних артілей і несправедливого збільшення навантаження на інші. Фактично ж такий підхід підстригав під один гребінець усі господарства. Пізніше П. Любченко зізнавався, що ЦК КП(б)У один раз змінював плани по 91 району, а двічі - по 1 району .

Червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У визначився ще з одним, так званим технологічним питанням: як організувати косовицю, обмолот і вивіз зерна з поля. Щоб зрозуміти суть проблеми, треба розглянути деякі аспекти посівної кампанії.

Заступник наркома землеробства УСРР О. Триліський у доповіді на цьому пленумі ЦК зауважив: Порівняно з минулим роком ми почали сіяти на місяць пізніше. Засів ще триває. Зокрема, на Поліссі, на Правобережжі ганебно відстають. Присутні знають рішучу директиву тов. Сталіна, щоб у цих районах забезпечити цілковите засіяння полів. На 15 червня засіяно 18 млн. гектарів. З тим, що засіяно восени, буде це 28,8 млн. Минулого року збиральна площа становила 26,7 млн. Порівняно із станом засіву 1913 р. маємо більше на 6 млн. гектарів, тобто на 25%. Цього року вже затверджено план навесні в 19 млн., а на рік - 30 млн. Ми розуміємо, що це надзвичайно напружений план. Щоб виконати його, треба не тільки розорати усі толоки, а й провести розкорчовування .

Сталінська команда зробила насилля основою своєї економічної політики. Очільникам Кремля вдалося фізичним і економічним322

терором загнати хліборобів в колгоспи, щоб вони позбавилися можливості вирішувати, чи продавати хліб державі за цінами, які влаштовували лише державу, чи залишити її без хліба. Після цього Й. Сталіну здалося, і він привселюдно це оголосив, що зернова проблема в країні розвязана. Але раптом виявилося, що на колгоспних полях катастрофічно падає врожайність. Причина була очевидною: забуряненість полів. У тезах доповіді фахівця з визначення врожайності А. Сліпанського План агротехнічних заходів до підвищення врожайності на 1931 рік зазначалося, що в УСРР через забуряненість полів у 1930 р. загинуло до 40% розрахункової величини врожаю, визначеної видами на врожай перед вистиганням зерна .

Чому колгоспи не могли впоратися з бурянами так, як це робили селяни - кожний на своєму невеликому клаптику землі? Способи боротьби з бурянами були традиційними: проведення весняної сівби у найкоротші строки, боронування озимини і ярини, механічне та ручне прополювання, своєчасний обробіток просапних культур, застосування чистих ранніх парів, зяблева оранка. Однак ці агротехнічні заходи для колгоспників виявилися непосильними. Сільське господарство потрапило у зачароване коло: щоб мати більше хліба за низької врожайності, треба було забезпечувати значні посівні площі, але при розширенні плану засіву не вистачало сил для ведення польових робіт згідно з правилами агротехніки. МТС ще не встигли розгорнути свою роботу, а матеріально-технічна база самих колгоспів була бідною. Головне ж, знову-таки, інше: небажання колгоспників працювати на державу задурно.

ЦютоловнупричинуС.Косіор наважився назвати тільки* через півтора роки, коли криза колгоспного ладу набула гострих форм. Не виступаючи відкрито проти влади, яка чекала від них самовідданої праці на колгоспних полях, українські хлібороби виявляли цілковиту відсутність трудового ентузіазму. С. Косіор говорив у жовтні 1932 р.: Чому так погано сіють у цьому році? Ви на це питання можете почути стереотипні, не дуже дотепні пояснення: погода суха, тягла нема тощо. Звичайно, були труднощі. Ми не можемо цього заперечувати. Та хіба основна причина полягає в цьому? Коріння утруднень у тому, що ми мали величезний опір сівбі з боку колгоспів, не кажучи уже про індивідуальника, і це зовсім не важко виявити в тому ж Степу. Там є колосальні масиви, що належать колгоспам, навіть радгоспам, яких протягом кількох років людська рука не торкалася. Ми ліквідуємо куркульство, земля звільняється, ми ро- зігнали рештки заможних господарств. Усе це навантаження - на колгоспи. Вони мають дуже велике навантаження, і при тому несталому стані, який був у минулому році, який є тепер, ми бачимо пряме прагнення ухилятись від того, щоб засіяти цю землю. Але ми не можемо не посіяти, тому що у нас немає хліба. При нашому рівні врожайності нас рятує збереження посівної площі. А тут прагнення, іноді відкрите, іноді приховане, а більше приховане, - полегшити собі становище шляхом скорочення посівної площі.

Не можна стверджувати, що партійні організації на селі і в районі, а також партійні органи вищих ланок не бачили небажання колгоспників та одноосібників турбуватися про стан посівів після сівби. І бачили, і старалися вплинути на несвідомих різноманітними каральними заходами. Прикладом є питання Про хід оранки на зяб, яке розглядалося на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1930 р. Мабуть, прийнята постанова була першою в практиці цього органу влади технологічною директивою. Орган, який претендував на розгляд політичних рішень, змушений був зайнятися зяблевою оранкою. Політбюро ЦК КП(б)У поставило вимогу, щоб в усіх селах та колгоспах обговорили на сходах і загальних зборах колгоспників хід зяблевої оранки та прийняли самозобовязання щодо використання для цього всього тяглового складу села. Одноосібникам ЦК КП(б)У загрожував репресіями аж до позбавлення земельного наділу та передачі землі колгоспам. Парадокс полягав у тому, що партія робила спробу навчити хліборобів тому, що вони самі чудово знали: як боротися із забуряненістю полів. Замість того, щоб регулювати відносини між державою та селянством у напрямі пробудження матеріальної заінтересованості тих, хто працював у господарстві колгоспів, держава почала втручатися у технологію виробництва.

Сільськогосподарське виробництво мало певні етапи - від сівби і обробітку посівів до збиральної кампанії. Тож повернемося до порядку денного червневого (1931 р.) пленуму ЦК КП(б)У, повязаного зі жнивами. Мова йшла про те, як організувати жнива - поелементно чи конвеєром. Якщо спочатку налягали на косовицю, то не встигали з обмолотом скошеного хліба, і валки довго лежали в полі, потрапляючи під дощі. Сподіватися на добру погоду було неможливо, тому що збільшені обсяги засіву відсували завершення посівної кампанії до кінця червня, відповідно зсуваю чи на осінні місяці строки вистигання зерна. Якщо налягали на обмолот, то не встигали з косовицею на всій площі засіву. Нескошене, але стигле зерно починало осипатися.

Нарком постачання УСРР М. Майоров вважав за необхідне підкреслити на пленумі ЦК: Успіх хлібозаготівель буде ще вирішувати збирання та здавання врожаю державі. Ми пропонуємо встановити конвеєрну систему збирання й здавання хліба. Особливо потрібно налягати на обмолот. Ви знаєте, що з обмолотом у минулому році вийшла найпотворніша картина. Досі можна побачити, як у Степу в ряді районів лежить необмолочений хліб. Він, звичайно, тепер уже загинув й ні на що не придатний. Нам потрібно цю справу так увязати, щоб тут же були збирання, обмолот і здавання хліба державі .

Цей виступ доцільно співставити з виступом голови Колгосп- центру СРСР Т. Юркіна на пленумі ЦК ВКП(б), який теж відбувся у червні 1931 р. Юркін так визначив суть проблеми: Я думаю, що в цьому році конвеєр може застосовуватися, але з розумом і головою... У минулому році ми кинулися на цей конвеєр без розуму і голови. Якщо конвеєр, так конвеєр, аж поки хліб не загине, зрізай хліб, викошуй, обмолочуй, вези хліб на зсипний пункт, а якщо інший хліб ще не обмолочений, так потім будемо молотити, коли черга підійде на конвеєрі. Ясно, що погода нас не чекала. Дощі нас не чекали. Особливо це помітно позначилося на Україні .

Справді, газета Комуніст (Харків) 5 жовтня 1930 р. надрукувала таку замітку свого кореспондента про загибель незбираного хліба на Донбасі: Ще й досі на ланах Словянського та Краматорського районів не прибрано багато пшениці та інших культур. Біля самої Краматорської валяються снопи пшениці на кількох сотнях гектарів Ясногорського колгоспу. Хліб лежить від 3 до 6 тижнів. Снопи вже почорніли, проросли. Ще не весь хліб пропав, але багато вже втрачено безповоротно. Через що все-таки загинуло багато хліба, що оцінюється на десятки тисяч карбованців? Кажуть, що винна несприятлива година. Але це неправильно. Причина тут - погана організація праці в колгоспах, брак труддисципліни. Подекуди бракувало робочих рук, але й це можна було подолати, звернувшись до краматорських та словянських підприємств, з яких тисячі робітників могли допомогти колгоспам.

Юркін і Майоров, не змовляючись, дійшли - один у Москві, а інший у Харкові - однакового висновку: попри втрати треба збе-регти конвеєрну систему жнив, за якої хліб не потрапляв у колгоспні комори, а надходив з поля безпосередньо на державні зсипні пункти. Полемізуючи з Майоровим, І. Мусульбас на пленумі ЦК КП(б)У підняв проблему осипання зерна, яку вважав надзвичайно серйозною. Його свідченню можна довіряти: Минулого року від чого ми мали найбільші втрати врожаю? Від осипання насамперед. Безвідповідальне ставлення до останніх днів перед жнивами до стану вистигання хліба на окремих ділянках призводить до того, що хліб осипається. В деяких місцях втрати озимини від цього досягали 35%. Досить поїхати по районах і побачити, які восени сходи були від цього осипання .

Здавалося, що ЦК КП(б)У спромігся узгодити протилежні позиції тих, хто висунув на перший план або втрати зерна від осипання (в деяких місцях, - як обережно висловлювався Мусульбас), або від дощу у скошених валках (у ряді районів, - як не менш обережно формулював думку Майоров). 8 червня 1931 р. місцеві органи влади одержали таку директиву за підписами С. Косіора і В. Чубаря: Щоб перешкодити повторенню втрат урожаю під час жнив, які мали місце у минулому році через те, що частина скошеного хліба довгий час лежала в полі, і з метою попередити перебої в обмолоті через несприятливу погоду - організувати у радгоспах і колгоспах скиртування хліба при обовязковій умові одночасного проведення обмолоту та відвантаження хліба .

Рекомендований у цій директиві порядок жнив було узаконено в масштабах усієї країни постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932 р. Про збиральну кампанію 1932 р.. Вирішальними заходами у боротьбі з втратами, проголошувалося у цьому документі, є проведення збирання у можливо найкоротші строки на основі використання не тільки складних, але й простіших машин та знарядь при негайному й обовязковому повсюдному скиртуванні. Своєчасно скошений і заскиртований хліб міг тривалий час зберігатися в полі, чекаючи обмолоту. Вимагалося встановити найсу- воріший облік урожаю, організувати згрібання колосків тощо. Отже, рутинні технологічні операції аж до таких, як згрібання колосків, стали темою державного законодавства. Місцевій владі ставилося в обовязок контролювати відповідність трудових процесів у колгоспах цій постанові. Сталін навряд чи передбачав, починаючи суцільну колективізацію, що йому доведеться як секретарю ЦК ВКП(б) підписувати постанови про згрібання колосків.

Документ про посівні площі і врожайність у районі, на основі якого визначався хлібозаготівельний план, підписувався першими особами керівної ланки - секретарем райпарткому, головою райвиконкому, головою районної контрольної комісії, начальником райземвідділу і начальником райвідділу ДПУ. Щоб применшити ці дані й відповідно полегшити тягар продрозверстки, немало районних працівників колективно йшли на фальсифікацію. Слід особливо відзначити ту солідарність із компартійними і радянськими працівниками, яку виявляли районні керівники ДПУ - організації, яку Кремль використовував для контролю над апаратом. Власне, районну владу здебільшого турбувало не питання про життя і смерть селян. Вона намагалася зберегти власний спокій. Перевищення критичної межі у викачуванні хліба до краю ускладнювало господарське життя району.

У кінці жовтня 1931 р. відбувся пленум ЦК ВКП(б), на якому керівники партійних комітетів регіонів доповідали про хід виконання плану хлібозаготівель. Прохання деяких керівників зменшити розверстку, бо інакше не залишиться хліба колгоспникам на їжу (С. Косіор не насмілився наслідувати їм) були проігноровані. Нарком постачання А. Мікоян повчально зауважив: Питання не в нормах, скільки залишиться на їжу і т.п., головне в тому, щоб сказати колгоспам: «у першу чергу виконай державний план, а потім задовольняй свій план» .

Незабаром після пленуму ЦК ВКП(б) хлібозаготівельні плани були дещо зменшені для деяких регіонів - але не для України. 5 грудня 1931 р. Й. Сталін і В. Молотов відправили телеграми, в яких вимагалося, щоб план був виконаний за будь-яку ціну. На колгоспи-боржники вимагалося накладати санкції - дострокове стягнення всіх кредитів, припинення обслуговування МТС, примусове вилучення наявного зерна, включаючи насіннєвий фонд

грудня політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло у присутності Г. Петровського, В. Затонського та А. Мікояна стан хлібозаготівель в Україні і визнало його незадовільним: на 1 грудня республіка виконала тільки 74% встановленого плану. В. Молотову доручалося виїхати в Харків на допомогу ЦК ВКП(б) для посилення хлібозаготівель .Стан справ в Україні загострювався з дня на день. У довідці ДПУ УСРР від 28 грудня 1931 р. Про хід хлібозаготівель на Україні особлива увага зверталася на пасивну роль радянського апарату в хлібозаготівлях. Підкреслювалося, зокрема, що в Бердянському районі, де на 20 грудня план хлібозаготівель був виконаний лише на 76,9%, уповноважений райвиконкому Ігнацевич не здійснював потрібного керівництва хлібозаготівлями, висловлюючись при цьому про нереальність плану. Уповноважений цього ж РВК Щербина у бесідах з працівниками теж заявляв: хлібозаготівлю ми не виконаємо, тому що план нереальний. Ми уже бачимо, що хліба у селян не вистачає .

Такі приклади наводилися, щоб продемонструвати опортунізм радянських представників на селі, які недооцінювали значення хлібозаготівель. Однак у цій же довідці чекісти реєстрували факти голодування хліборобів, спричинені викачкою зерна. Вказувалося, зокрема, що внаслідок незадовільного планування окремі колгоспи здали разом з товарним хлібом й ту частину, яка повинна була залишитися для розподілу за трудоднями. Значне здавання зерна зі вказаного фонду створило уже певну загрозу нехватки хліба для особистого споживання в цих колгоспах. Окремі колгоспи, певна загроза - такими були обережні терміни, якими характеризувалася ситуація у цілком секретній довідці, адресованій московському начальству. Так само обережно наводилися конкретні факти: Недохват хліба відчуває колгосп с. Танюшковки в Білолуць- кому районі (Степ). Частина колгоспників харчується сурогатами. З боку деяких колгоспників є тенденції до виїзду на виробництво (Луганщина). Ця обережність зникала лише тоді, коли наводилася пряма мова селян: Типовими реагуваннями, які відбивають невдоволення одноосібників хлібозаготівлями, є приблизно такі:

-У нас забирають останній хліб, вся політика влади спрямована на те, щоб ми залишилися голодними;

-Радянська влада абсолютно не рахується з селянством і не враховує його потреб. У нас забирають останній хліб, а ми від влади нічого не маємо;

-Радянська влада нас довела до того, що ми змушені бігти хто куди. Мабуть, політика влади веде до того, щоб зруйнувати село .

грудня 1931 р. у присутності В. Молотова політбюро ЦК КП(б)У розглянуло стан хлібозаготівель. Членам політбюро ЦК пропонувалося негайно виїхати в райони республіки й організувати виконання плану заготівель впродовж січня 1932 р. Молотов залишався в Харкові до початку 1932 р., очолюючи акції на хлібному фронті. Він керував, по суті, надзвичайною хлібозаготівельною комісією, до неформального складу якої увійшли майже всі члени і кандидати політбюро ЦК КП(б)У, керівники центральних відомств.

У розпорядженні харківського компартійно-радянського центру не було власних продовольчих ресурсів. Навіть якщо продовольство зберігалося на складах безпосередньо в Україні, ним розпоряджалися московські відомства. Український уряд завжди звертався до Комітету заготівель при Раді Праці та Оборони з принизливими проханнями про розбронювання хліба з недоторканного фонду для задоволення поточних потреб республіки. Однак це відомство проводило розбронювання маленькими порціями і з великим затягуванням, створюючи тим самим небезпечну ситуацію. 23 квітня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У змушене було звернутися безпосередньо до Сталіна з телеграмою, в якій просило прискорити справу: План постачання Донбасу, металургії, військових будов проводиться лише за рахунок розбронювання непфонду, бо ніяких інших ресурсів у нас нема.

Отже, з голодом, який поширювався по всій території України внаслідок викачки хліба, керівники республіки не могли справитися самостійно. Розуміючи це, голова ВУЦВК Г. Петровський уже в лютому 1932 р. звернувся в політбюро ЦК КП(б)У з такими пропозиціями:

1. Написати ґрунтовну записку ЦК ВКП(б) на підставі обміну думок на посівкомісії від 23 лютого у присутності секретарів обкомів і тих матеріалів, які з цього питання у нас є, про факти гострої нестачі продовольства для населення і кормів для худоби.

. Просити ЦК ВКП(б) видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні.

Посівкомісія ЦК КП(б)У збиралася 23 лютого для розгляду і прийняття до керівництва постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про збирання колгоспних насіннєвих фондів від 16 лютого 1932 р. Україна повинна була до 10 березня зібрати в посівний фонд ярих зернових культур 9 500 тис. центнерів, щоб задовольнити потреби весняної сівби. Однак всі присутні погодилися з незаперечною істиною: утворити такий фонд в умовах зимових хлібозаготівель з урожаю 1931 р. неможливо.

Невідомо, в якій формі С. Косіор довів до генсека ЦК ВКП(б) те, що пропонував Г.Петровський.*Але 6 березня український генсек звернувся до партійних комітетів республіки з повідомленням про припинення хлібозаготівельної кампанії. Усі зусилля партійних організацій повинні були зосередитися на збиранні посівматеріалу. Уповноважені з хлібозаготівель поверталися на постійне місце роботи.

Тим часом становище пограбованих владою селян безупинно погіршувалося. На Донбасі, де немало міськрад мали підпорядковані собі сільради й відповідно хлібозаготівельний план, місцева влада придумувала всілякі хитромудрощі, аби виконати його. Риковська (Єнакіївська) міськрада схвалила ідею позики під зернові культури, яка примусово поширювалася навіть серед робітничого населення, прирікаючи його на голод. У квітні 1932 р. робітник станції Де- бальцево, член КП(б)У і колишній червоний партизан Омелян Нечи- поренко написав Й. Сталіну такого листа:

Райколгоспспілка Риковського району випустила позику під зернові культури. У Дебальцевській міськраді (Риковського району) створені бригади ходили по місту, заходячи в кожний будинок, і просто пропонували - здати наявне зерно і муку, а якщо хто відмовлявся, то робили повальний обшук, починаючи з комодів, гардеробів, сундуків, виламували підлогу і т.ін., не виясняючи, хто він, робітник чи ні. Фактом служать обурливі витівки у мене особисто. За мою відсутність робили повальний обшук і знайшли 2 пуди муки, яку я одержав в кооперації, коли відїзджав на курорт. З неї 20 кг. взяли і примусовим порядком вручили моїй дружині облігації під муку. А взагалі ходили по місту і робили обшуки у ряда робітників, число яких й не порахувати. Забирали зерно, картоплю, обшуковували квартири, сараї і льохи, забирали муку, знаючи наперед, що такі дії є явно злочинними. Міськрада в особі т.Кацеля і міськпартколектив в особі т. Галіци М.М. таким обурливим проведенням кампанії з поширення зернової позики викликали велике обурення і незадоволення не тільки серед міського населення, але й серед мас на виробництві, що хворобливо відбилося і відбивається на здійсненні політики партії і Радянської влади.У розгалудженій структурі органів державної безпеки функціонувало управління, яке спеціалізувалося на аналізі економічної безпеки. У березні 1932 р. ДПУ УСРР подало на розгляд уряду аналітичну записку про організаційно-господарський стан колгоспів за підсумками 1931 р. Обєктом дослідження стали 200 колгоспів з різних регіонів України. Розглянемо деякі факти, що стосувалися колгоспів Донеччини (до цієї вибірки було взято лише 15 колгоспів регіону). Документ цікавий тим, що поряд з аналізом показників економічної діяльності у ньому присутня пряма мова селян, їхнє реагування на господарський стан колгоспу, умови життя і праці в ньому.

У Підгорівській артілі (Старобільський район) на момент обстеження залишалося 49 коней проти 81 у січні 1931 р. З наявних коней 12 були непридатні до роботи, настільки виснажені і знесилені, що їх доводилося привязувати до стійла, стояти вони вже не могли.

Колгосп Нове життя (Сталінський район) не виконав план осінньої сівби, тому що не вистачало робочої сили, 189 колгоспників пішли на заробітки. Недосів складав 297 га. Зяблева оранка була виконана на 219 гектарах при плані 1290.

Артіль ім. Ворошилова (Верхньо-Теплянський район) план осінньої сівби виконала на 66%, якість сівби була незадовільною. Зяблеву оранку провели колгоспники на площі 71 га при плані 880.

Правління колгоспу ім. РСЧА (Сталінський район) скоротило посівну площу просапних культур на 1000 га, мотивуючи це нестачею робочої сили для обробки посівів. З артілі на виробництво пішло до 200 колгоспників.

В артілі ім. Г. Петровського (Старобільський район) з 300 колгоспників самовільно вибули на Донбас 200. Своє рішення пояснювали так: Далі в колгоспі бути неможливо, хліба дають мало, а працюєш майже безплатно. Треба тікати на Донбас, поки не пізно403.

Загальний висновок з аналізу чекістів був такий: урожай 1932 р. під знаком запитання внаслідок незадовільної роботи колгоспів у попередньому році. Наведені факти підтверджували цей висновок з достатньою переконливістю. Криза колгоспного ладу розгорнулася під час його утворення.

Ще одна важлива обставина ускладнила ситуацію на селі у 1931 р.: намагання державної влади створити на селі соціаліс-тичний сектор, який взяв би на себе постачання місту не тільки хліба, але й мясо-молочної продукції. Це означало, що в артілях треба було організовувати товарні молочні ферми. Виконуючи вказівки вищого партійного керівництва, червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У поставив на порядок денний питання Про стан і розвиток тваринництва в радгоспах і колгоспах. Планувалося до кінця 1931 р. довести поголівя корів у радгоспах до 251 тис., у колгоспах - до 600 тис., у тому числі на молочних фермах - до 150 тис.

Слід звернути увагу на те, що партійне керівництво ставило на одну дошку колгоспи і радгоспи у справі створення молочних ферм. Виходило так, що колгоспи повинні були практично безплатно, мабуть, на засадах другої заповіді поставляти державним заготівельним органам мясо-молочну продукцію. Такий підхід виказував елементарну економічну неграмотність сталінської команди в Кремлі. Товарні молочні ферми в колгоспах утворювалися за рахунок усуспільнення селянської продуктивної худоби. Ще можна було сподіватися на те, що колгоспники вирощуватимуть хліб для держави в обмін на дозвіл господарювати на своїй присадибній ділянці. Але на що в Кремлі сподівалися, забираючи у селян останню корову? Адже ніхто селянам не збирався виплачувати за роботу в громадському господарстві колгоспу заробітну плату, щоб на зароблені кошти придбати молочні продукти для своїх дітей.

Зобовязуючи партійні комітети виконувати негласну сталінську директиву, червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У у вигляді критики сучасного стану речей констатував цілком незадовільне використання ініціативи передових колгоспників щодо усуспільнення продуктивної худоби, особливо молодняка. Це був недвозначний натяк на те, щоб тиснути на селянство у справі створення товарних молочних ферм. Місцева влада натяк зрозуміла. Протягом наступної половини року спроби переведення корів колгоспників у колгоспне стадо відбувалися безперервно і в різних формах.

Завдання партії полягає в тому, щоб у кожного колгоспника була своя корова, дрібна худоба, птиця. Дальше розширення й розвиток колгоспних ферм повинно йти лише шляхом вирощування332

фермами молодняка або закупівлі ними худоби... Центральний Комітет ВКП(б) пропонує всім партійним, радянським і колгоспним організаціям:

1.Припинити будь-які спроби примусового усуспільнення корів і дрібної худоби у колгоспників, а винних у порушенні директиви ЦК виключити з партії;

2.Організувати допомогу і сприяння колгоспникам, які не мають корови або дрібної худоби, у купівлі і вирощуванні молодняка для особистих потреб.

Напруження вдалося зняти, і Сталін у січні 1933 р. так оцінив цей епізод: У Радянської влади було в недавньому минулому маленьке непорозуміння з колгоспницями. Справа йшла про корів. Але тепер справа з коровою уладнана, і непорозуміння відпало. Ми добились того, що у більшості колгоспників уже є по корові на двір. Мине ще рік, два, і ви не знайдете жодного колгоспника, у якого не було б своєї корови.

Сталін виявив зайвий оптимізм, як і в оцінці великого перелому у листопаді 1929 р. Третина господарств українських колгоспників навіть у 1936 р. залишалася без корів. Звичайно, будь-який колгоспник бажав мати власну корову. Але низові державні службовці навіть під загрозою позбутися партквитка, що назавжди клало край службовій карєрі, надто неохоче віддавали усуспільнених корів. Їх можна зрозуміти, вони мусили виконувати плани з мясозаготівлі і молокопоставок. Невиконання цих зобовязань теж загрожувало карєрі.

Переходячи від подій на вершинах влади до суворої дійсності на периферії, зупинимось передусім на адресованій Г. Петровському заяві робітника шахти № 9 рудоуправління Паризька комуна Воро- шиловського району Іллі Лісицина, який проживав у селі Ящиково. З 1928 р. він працював на шахті і не був повязаний з сільським господарством. У минулому перебував у червоних партизанах, в 1919 р. був поранений і став інвалідом. Починався лист з обставин експропріації корови: І ось у жовтні 1931 р. мені було запропоновано привести свою корову, але я не повів. Мене голова сільради викликав кілька разів і загрожував мені, стукаючи об стіл кулаком, щоб я привів корову. Але я все-таки не повів, а бика їм відвів. Мене знімали з роботи, позбавляли пайку, щоб я повів корову. І ось в1931 р. 22 грудня мені довелось віддати їм корову. А я сімейний, маю сімейство 6 душ. Діти малі, найстаршому 14 років, а мене позбавляють пайка, і знімають з роботи, і так насильно взяли у мене корову.

Одразу після опублікування постанови Про примусове усуспільнення худоби І. Лісицин почав вимагати від сільради повернути корову. Сільрада передала його заяву в колгосп, а голова колгоспу не звернув на неї жодної уваги. У прокуратурі теж від нього відмахнулися. Далі він писав: Тоді моя дружина пішла і взяла свою корову, і в той же день мене з сімейством позбавили пайка і не давали кілька днів, на що я маю довідку з шахтного комітету. І мені внаслідок необхідності - або помирати з голоду, або віддати їм корову - довелось віддати. Ще через кілька днів всі колгоспники забрали своїх корів, а мені не віддають. Тоді дружина моя у травні місяці пішла і забрала свою корову другий раз, тримала цю корову до 26 червня 1932 р..

Вночі, коли І. Лісицин працював на шахті, в його будинок увірвалася міліція з понятими і забрала корову. Коли він повернувся з роботи і побачив поламані двері, то одразу поїхав у Харків в приймальню голови ВУЦВК. Там йому обіцяли, що розберуться у триденний строк, але одразу переслали скаргу до Ворошиловського райвиконкому, який не бажав реагувати. Так зявився повторний лист до Г. Петровського, який тут цитується. Він закінчився колоритним описом поведінки місцевої влади: І тут не одного мене тиранили, а багатьох. Навіть одну жінку у присутності тов. слідчого сам начальник міліції побив до синяків, коло сільради дозволив собі стріляти з нагана, кричав розійдись, тому що на цю катастрофу назбиралося багато людей. Ось як наші товариші брали добровільних корів. Якщо це законно, то тоді я не знаю, тов. Петровський, в нашій сільраді сидить вовк в овечій шкурі. Секретар Косаченко - він був власник, мав відрубну ділянку, був експертно обкладений, а в колгоспі на молочній фермі мясник, торговець мясом, і вони зараз в партії і жмуть бідноту. Вони не додержуються революційної законності, і після цього зробили свій суд і засудили мене і дружину на 6 місяців примусових робіт408.

Слід віддати належне приймальні голови ВУЦВК. Крім Вороши- лівського райвиконкому вона звернулася до міського прокурора з дорученням розслідувати справу, відновити справедливість, звернути увагу на ставлення міліції та представників влади до селян при відібранні великої рогатої худоби. 5 серпня 1932 р. міський прокурор Ворошилівська повідомив приймальню ВУЦВК, що колгосп повернув корову І. Лісицину.

Члени артілі Десятиріччя у Журавлівській сільраді Волнова- ського району у середині квітня 1932 р. звернулися до ЦК КП(б)У з такою колективною заявою: Коли ми побачили постанову ЦК ВКП(б), то почали добиватись, щоб нам корову повернули назад, як постанова гласить [від 26 березня 1932 р. - Авт.], то нам на це правління і деякі члени кажуть так: Ви куркульські агенти і куркульську газету випустили, і ми, члени артілі, прохаємо Вас, як найвищого органа - розібрати нашу заяву і дати нам напрямок, як з коровами поступити і як з тими членами поступити, що взивають куркульськими агентами і газету називають куркульською, яка була випущена 31 березня 1932 року. У цьому листі прямо не говорилося, як треба поставитися до тих членів партії, які не бажають повертати корів. Проте між рядками відчувався натяк на ту загрозу, яка містилася у постанові ЦК ВКП(б): виключення з партії. А у скарзі, яку подали в ЦК КП(б)У Колесник, Андреєв та інші, вже непідписані колгоспники артілі Більшовицький шлях Ворошилов- ського (Алчевського) району, повідомлялося:

Ми прочитали постанову ЦК партії, пішли і забрали 70 корів, а середняки побоялися брати. Тепер получається, що трьох бідняків виключили з колгоспу, за корм нам прислали папірці про уплату по 341 руб. 40 коп., з розрахунком, щоб за три дні сплатити, а якщо не сплатиш, то продадуть. Чотирьох бідняків зняли з шахти № 9 з роботи, виключили з колгоспу і говорять: їси молоко, і теж обложили по 341 руб. 40 коп..

До речі, постанова ЦК ВКП(б) від 26 березня 1932 р. утверджувала право продажу колгоспами засобів виробництва (в даному разі - молочної худоби) членам колгоспу і, відповідно, право купівлі колгоспом худоби у колгоспників. Цим самим визнавався існуючий реально факт відчуження колгоспників від зосереджених у громадському господарстві колгоспів засобів виробництва. Право купівлі- продажу означало як визнання автономності колгоспного ладу в системі командної економіки, так і визнання неможливості існування колгоспного виробництва у нетоварній формі. Від цього вже залишався один крок до відмови будувати взаємовідносини між містом і селом на засадах продрозверстки, яка стала причиноюглибокої кризи колгоспного ладу в момент його утворення. Й. Сталін не зробив цього кроку. Але з метою зменшення напруги на селі він ініціював постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 р. Про план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. і розгортання колгоспної торгівлі хлібом. У постанові визнавалося доцільним після закінчення виконання цього хлібозаготівельного плану і утворення насіннєвих фондів, тобто з 15 січня 1933 р. надати колгоспам і колгоспникам цілковиту можливість безперешкодного продажу лишків хліба на свій розсуд як на базарах і ринках, так і в своїх колгоспних лавках. Ця постанова про колгоспну торгівлю була насправді дозволом на існування вільного ринку за цінами попиту і пропонування.

Існує документ, який показує, чим керувалася сталінська команда, коли запроваджувала (тільки як декларацію, бо мова йшла про майбутній рік) колгоспну торгівлю. Це - схема промови, з якою секретар ЦК ВКП(б) Лазар Каганович мав намір виступити на засіданні політбюро ЦК КП(б)У. Його чернетки і щоденники уперше були опубліковані В. Васильєвим і Ю. Шаповалом у 2000 р. Стосовно терміну колгоспна торгівля у записнику було зазначено:

Что руководило нами при объявлении колхозной торговли

1)чтобы лучше сеяли

2)успокоить бушевавш украинск мужика

3)доходность

4)коль скоро колхозы нерентабельны, дать доходы кроме трудодней!

Зацепить за интерес, дать ему кроме общ доли, дать дополнительные источники.

Селяни могли краще сіяти (тобто сіяти, доглядати за посівами і збирати хліб) тільки за однієї умови: коли вони мусили бути впевнені, що держава задовольниться частиною вирощеного врожаю, а не привласнюватиме собі все. Ця нехитра істина вже була підтверджена відмовою В. Леніна від продрозверстки і переходом у 1921 р. на податкові відносини з селом. Тоді це означало, що після розрахунку з державою селянин міг на свій розсуд розпоряджатися частиною врожаю, яка залишалася у нього, у тому числі продавати її на вільному ринку. А колгоспна торгівля означала, що колгоспи і колгоспники могли продавати на вільному ринку все те, що у них залишалося після розрахунків з державними податково-заготівельними службами і державними МТС. Тобто колгоспи могли витрачати свій дохід на внутрішні потреби, у тому числі на розподіл між колгоспниками. Колгоспники могли продавати на ринку продукцію, яку одержували за роботу в колгоспі в наступному вигляді, а також вирощену на присадибній ділянці. В обох випадках виручка за реалізовану на ринку продукцію була не додатковим доходом (окрім трудоднів, окрім громадської частки, як твердив Каганович), а перетворенням зароблених селянами трудоднів з натуральної у грошову форму. Колгоспи, як визнавав Каганович, були нерентабельні. Він тільки не пояснював, що відсутність доходів була наслідком закупівлі державою продукції у колгоспів за символічними цінами.

Важливо було, щоб у колгоспів залишався хліб після виконання хлібозаготівельного плану. В іншому випадку вони не могли розрахуватися з колгоспниками по трудоднях. Якраз такої впевненості у колгоспників не існувало. Ніхто не знав у травні 1932 р., скільки ресурсів залишиться у колгоспів після хлібозаготівель з урожаю 1932 р., які за постановою про колгоспну торгівлю мусили тривати до 15 січня 1933 р. Всі розуміли, що постанова з відстроченим на сім місяців строком дії мати тільки пропагандистське значення.

Тим часом голод, який був наслідком зимових хлібозаготівель 1931-1932 рр. з урожаю 1931 р., поширювався в Україні мов лісова пожежа. Бездумно виконуючи вказівки Кремля щодо хлібозаготівель, компартійний, радянський і чекістський апарати були зненацька застукані їх потворними наслідками. Змушені реагувати на явище, викликане не посухою й господарською розрухою, а економічною політикою держави, яку вони самі втілювали в життя, апаратники розгубилися. Їхньою першою реакцією було применшення масштабів голоду і перекладення відповідальності за нього на лівих закрутників з низового апарату. Зокрема, С. Косіор писав Й. Сталіну 26 квітня 1932 р.: У нас є окремі випадки і навіть окремі села голодуючі, однак це тільки результат місцевого головотяпства, перекручень, особливо щодо колгоспів. Усілякі розмови про голод на Україні слід категорично відкинути.

У довідках секретно-політичного відділу ОДПУ, які складалися для ЦК ВКП(б), голод називали словосполученням продовольчі утруднення. Щодо України у довідці за січень-березень 1932 р. було сказано таке: В ряді населених пунктів УСРР [після чого в дужках зазначалися всі новоутворені області - Авт.] спостерігаються прод- утруднення і випадки голодування колгоспних сімей. Поперед-жаючи про неповноту даних, чекісти наводили кількісні параметри продутруднень - 83 випадки опухання від голоду, 6 смертей. Відносно втрат робочої худоби наводилися, мабуть, реальні дані - до 50%.

У довідці, підготовленій в липні 1932 р., чекісти характеризували український голод більш відверто. Вони нарахували про- дутруднення в 127 районах і на всій території Молдавської АСРР, Повідомлялося, що в цих районах є численні факти уживання в їжу сурогатів і падлини, опухання і смерті від голоду. У деяких районах зареєстровані випадки людоїдства і самовбивств на грунті голоду. Ці моменти негативно позначилися на темпах і якості сівби. Поширений характер прийняло зниження норми висіву на одиницю посіву .

Кремль розпочав допомогу голодуючим з 21 березня 1932 р., і це була спочатку виробнича допомога: трактори для МТС, насіння для радгоспів. 19 квітня союзні відомства уперше погодилися виділити зі своїх резервів на всю Україну 3 тис. тонн проса на харчування колгоспників. Витрачати недоторканий фонд на поточні потреби, хай навіть на рятування селян від голодної смерті, Сталін не бажав. Тим часом виявилося, що інших резервів не існувало ні в республіканському, ні в Союзному центрах. Тому у кінці квітня і на початку травня Наркомат зовнішньої торгівлі СРСР дістав розпорядження повернути з портів 15 тис. тонн кукурудзи і 2 тис. тонн пшениці Зняті з експорту кукурудза і пшениця передавалися Україні. У Китаї, Персії і Канаді Комітет заготівель закупив через НКЗТ 9,5 млн. пудів зерна. Це дало можливість припинити вивіз хліба з України в Закавказзя і перекинути 4 млн. пудів зерна з Центральної Чорноземної області в УСРР. У кінці травня за дорученням політбюро ЦК ВКП(б) до надання проддопомоги підключилися трести і обєднання союзних відомств (здебільшого розташовані в самій Україні), після чого голодуючі почали одержувати консерви, крупи, тюльку та інші продукти.

червня Сталін роздратовано написав Кагановичу: На мою думку, Україні дали більше, ніж треба. Давати хліб непотрібно і нема звідки. 23 червня політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення припинити завіз хліба в Україну.

Викликаний хлібозаготівлями голод першої половини 1932 р. поширився на всю територію Радянського Союзу. Союзний Рад- нарком виділив постраждалим регіонам 107 млн. пудів допомоги (переважно у позичковій формі), у тому числі 81 млн. пудів насіннєвої і 26 млн. - продовольчої. Україна, зокрема, одержала 9,5 млн. пудів насіннєвої і 3,6 млн. пудів продовольчої допомоги (8,8 млн. пудів колгоспам, 4,3 млн. - колгоспам). Сталін на короткий час пішов навіть на скорочення хлібного експорту і закупівлю хліба за кордоном, щоб припинити смертність від голоду. Але це було зроблено заради порятунку посівної кампанії 1932 р., а не людей.

Навряд чи можна співставляти райони один з одним і за роками. Напередодні і під час утворення Донецької області кількість районів істотно зменшилася. Деякі з них були обєднані, інші змінили кордони.

У таблиці подано остаточні, тобто скориговані в бік зменшення величини хлібозаготівельного плану. Зменшення було невелике в масштабі всієї області, і у 1931/32 р. вона не справилася з планом, хоч хлібозаготівельні органи викачали з сільського господарства майже всі наявні ресурси хліба, часом разом з насіннєвим фондом. Падіння продуктивності сільського господарства під впливом роз- куркулення і дедалі гіршої праці колгоспників у громадському господарстві відчула насамперед не держава, а самі селяни. Держава майже взяла своє, хоч прирекла селян на напівголодне існування. Натомість в 1932 р. урожаю вже не вистачило ні державі, ні селянам, і в Радянському Союзі спалахнув повномасштабний голод.340

Сталінською відповіддю на голод другої половини 1932 р. став терор голодом в основних зерновиробних регіонах країни. Наслідком терору стали голодомори.

. Доля врожаю 1932 р

Економічна криза 1931-1932 рр., яка супроводжувалася голодуванням селянства хлібовиробних регіонів, не переконала сталінську команду в Кремлі відмовитися від продрозверстки і вважати вироблену недержавними підприємствами продукцію їхньою власністю. Хлібозаготівельний план з урожаю 1932 р. формувався на попередніх засадах. Держава-комуна не бажала вступати у податкові відносини з сільськогосподарськими артілями як юридичними особами. Вона продовжувала вважати поставки хліба першою заповіддю селян.

Щоб розібратися з причинами голодування в Україні, Й. Сталін доручив В. Молотову виїхати в Харків. 25 травня 1932 р. голова уряду СРСР на чолі представницької делегації, до якої увійшли нарком постачання А. Мікоян і нарком землеробства Я. Яковлєв, виїхав в Україну. Наступного дня на засіданні політбюро ЦК КП(б)У було прийнято рішення, яке зобовязувало українську партійну організацію забезпечити посівну площу ярих культур в обсязі не менше минулорічного. Вищі керівники республіки повинні були негайно виїхати в райони для організації сівби і розподілу додаткової насіннєвої позики з фондів Комітету резервів СРСР.

Голова ВУЦВК Г. Петровський і голова Раднаркому УСРР В. Чубар домовилися після цієї поїздки написати - кожний від себе - листи Молотову і Сталіну про свої враження. Обидва листи надійшли в Кремль з однаковою датою - 10 червня 1932 р. Петровський спеціально зауважив, що лист він написав, перебуваючи в Прилуках і не показував його іншим членам політбюро ЦК КП(б)У, тому що у Харкові нікого не застав - усі були в районах. Ця ремарка засвідчила неготовність С. Косіора інформувати Кремль про справжню ситуацію в сільській місцевості УСРР.

Г. Петровський розповідав про свої враження цілком відверто. Молотов і Сталін почули від нього те, чого не було в офіційних зведеннях ОДПУ щодо продовольчих утруднень: На великих зборах по селах мене, звісно, лають на всі заставки, тітки плачуть, а трапляється й дядьки. Іноді критика становища, що склалося, заходить дуже глибоко та широко: навіщо створили штучний голод, адже в нас був урожай; навіщо засівматеріал забирали - цього не було навіть за старого режиму; чому українцям треба у тяжкихумовах їхати по хліб у нехлібні краї, а не привозять хліб сюди тощо .

У цьому листі був неприємний для керівників партії висновок: ЦК КП(б)У винен у тому, що без заперечень взявся виконувати надзвичайно перенапружений план хлібозаготівель з урожаю 1931 р. - 510 млн. пудів зернових культур. Петровський попереджав, що до нового врожаю залишається ще місяць чи півтора, і за цей час викликаний новими хлібозаготівлями голод поширюватиметься, якщо держава не надасть українському селу додаткову продовольчу допомогу. Характеризуючи стан озимини, голова ВУЦВК відзначив, що селяни висівали за зменшеною нормою і часто використовували недоброякісний посівний матеріал, тому що насіннєвий фонд майже всюди забирали в хлібозаготівлю. Залишалася зовсім незасіяною значна частина орних земель. У звязку з цим селяни очікували ще важчих хлібозаготівель з урожаю 1932 р., і Петровський погоджувався з такою думкою.

В. Чубар писав Й. Сталіну і В. Молотову без емоцій, але не применшуючи трагізму ситуації. Він вважав, що на початок червня як мінімум 100 районів потребують продовольчої допомоги. Саме через тяжке продовольче становище цих районів посівна кампанія 1932 р. проходила незадовільно. Тому він ставив питання про надання республіці допомоги в обсязі не менше 1 млн. пудів продовольчих культур. Треба, підкреслював він, відмовитися від кількісного розширення посівних площ і повернутися обличчям до якісних показників. Наприкінці листа В. Чубар попереджав, що український уряд офіційно звернеться до ЦК ВКП(б) і РНК СРСР з пропозиціями внести істотні корективи в плани хлібозаготівель .

Сталін так відреагував на пропозиції В. Чубаря і Г. Петровського в листі до Л. Кагановича від 15 червня: Перший розводить самокритику - щоб одержати з Москви нові мільйони пудів хліба, другий зображає святенника, який віддав себе в жертву директиві ЦК ВКП - щоб добитися скорочення плану хлібозаготівель. Неприйнятним є ні перше, ні друге .

Демарш В. Чубаря і Г. Петровського, так само як відсутність реакції з боку українського генсека (найгірше в цій справі - мовчання Косіора - зауважував Й. Сталін у листі до Л. Кагановича) глибоко стривожили вождя. З листів українських керівників він зрозумів тільки одне: у багатьох районах УСРР місцеві керівники,342

підстраховуючи себе, явно перестаралися з хлібозаготівлями, внаслідок чого й виник голод. У листі до Л. Кагановича і В. Молотова, які залишалися на господарстві в Москві, поки він місяцями відпочивав на південному курорті, Й. Сталін звинуватив українських керівників у тому, що вони неправильно розверстали хлібозаготівельний план з урожаю 1931 р. по районах, викликавши тим самим перенапруження в одних районах і послаблення в інших. Так само він звинуватив районну ланку управління у незнанні можливостей кожного окремого колгоспу .

Листи Й. Сталіна його найближчим соратникам мали довірчий характер, і з їх змісту можна зробити висновок про те, що він писав, як думав. Тобто його нічому не навчив досвід двох попередніх років продрозверстки. Генсек думав, що суть проблеми полягала у правильному доведенні хлібозаготівельного плану до області, району, колгоспу. Йому не спадало на думку, що селяни не бажають обмежуватися продукцією, яку вони виробляли на від ступленій їм у 1930 р. присадибній ділянці. Попри запевнення Наркомзему СРСР і Колгоспцентру про здачу державі від чверті до третини валового збору зернових у хлібовиробляючих регіонах, які були підтримані спеціальною заявою політбюро ЦК ВКП(б) від 12 квітня 1930 р., він претендував на всю продукцію, одержувану з громадського господарства колгоспів.

До 1932 р. заготівлями сільськогосподарської продукції займалися спеціалізовані радянські органи. Партійні органи здійснювали загальний контроль, діючи, як правило, через уповноважених, які відряджалися в колгоспи на певний строк. Тепер же Й. Сталін вирішив, не відмовляючись від інституту уповноважених, покласти персональну відповідальність за виконання хлібозаготівельного плану на перших осіб - керівників партійних організацій областей, країв і республік. У листах Л. Кагановичу і В. Молотову від 18 і 19 червня він наказав скликати нараду перших секретарів партійних комітетів основних регіонів країни у питаннях організації виконання хлібозаготівельного плану з урожаю 1932 р. У листі В. Молотову він заявив додатково, що з нарадою треба поспішати, щоб дістати можливість попередити повторення українських помилок у галузі хлібозаготівель .

Дискусії з приводу побудови хлібозаготівельного плану почалися у вищих колах партії у січні 1932 р. Першим цієї проблеми торк-нувся у записці Сталіну голова ЦКК ВКП(б) і нарком РСІ Я. Рудзутак. Він наполягав на тому, щоб колгоспи знали план на початку господарського року. Вони мали б усі підстави боротися за добрий урожай, переконував Я. Рудзутак Й. Сталіна, якби були впевнені, що вироблена понад державне завдання продукція залишиться в їхньому розпорядженні. Іншими словами, Я. Рудзутак пропонував у відносинах з колгоспами перейти з продрозверстки на засади продовольчого податку. У такій пропозиції не було нічого нового: так зробив В. Ленін, відмовляючись від продрозверстки у відносинах держави з доколгоспним селянством у березні 1921 р.

В іншій формі ця ідея була висунута С. Косіором у його записці Й. Сталіну від 15 березня 1932 р. Український генсек пропонував проголосити від імені союзних організацій про порядок хлібозаготівель з майбутнього урожаю, виходячи з того, що чим більшого врожаю досягне колгосп і колгоспник, тим більший фонд повинен бути виділений і розподілений на особисте споживання.

Пропозиції Я. Рутзутака і С. Косіора мали одну спільну рису, яка була принциповою: обидва вважали, що обєднані в колгосп селяни є власниками тієї продукції, яку виробляють, на відміну від робітничого класу, який виробляє продукцію, що належить державі, але одержує за свою працю заробітну плату. Якщо селяни є власниками своєї продукції, то вони зобовязані, як кожний субєкт підприємництва, ділитися з державою твердо зафіксованою часткою цієї продукції, тобто сплачувати податок. Натомість Сталін з його найближчим оточенням, незважаючи на всі реверанси щодо колгоспно-кооперативної форми власності, вважали недержавні сільськогосподарські підприємства такими, у яких держава може вилучати довільну частку виробленої продукції. Сталін вважав, що державі невигідно обмежувати претензії до колгоспів наперед визначеною цифрою. Він бажав вилучати з сільського господарства максимум продукції і турбувався тільки про те, виходячи з катастрофічного досвіду хлібозаготівель з урожаю 1931 р. в Україні, щоб навантаження на колгоспи розподілялося з урахуванням їх реальних можливостей.

У червні 1932 р. Раднарком СРСР розробив проект хлібозаготівельного плану, який тепер підлягав затвердженню на партійних конференціях. На початку липня в Харкові мала відбутися III Всеукраїнська партконференція. На її порядок денний виносилося тільки одне питання: Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів. У листі з курорту Кагановичу і Молотову Сталін 1 липня заявив, що на українську конференцію треба виїхати Кагановичу як секретарю ЦК і Молотову як голові Раднаркому. Перед ними ставилося завдання змусити партійну організацію України прийняти до виконання продиктований з Кремля заготівельний план з урожаю 1932 р. Головний удар треба спрямувати проти українських демобілізаторів, - заявив Сталін.

Перед відкриттям конференції, 6 липня 1932 р. відбулося засідання політбюро ЦК КП(б)У з участю Молотова і Кагановича. Останні зачитали прийняту в цей же день постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б), згідно з якою поставки України з урожаю 1932 р. визначалися в розмірі 356 млн. пудів. Не будучи переконаними в тому, що їм удасться схилити українських більшовиків до схвалення наперед визначеної цифри поставок, Молотов і Каганович поспішили надати їй форму партійно-урядової постанови.

Новий план хлібозаготівель зменшувався на 40 млн. пудів проти попереднього. Проте і у зменшеному вигляді він був явно непосильним для деградуючого сільського господарства республіки. Члени політбюро ЦК заявили на цьому засіданні В. Молотову і Л. Кагановичу, що недосів зернових на площі 2,2 млн. га і загибель озимини на площі 800 тис. га робить вказану центром цифру нереальною. Тому вони, включаючи завжди нерішучого українського генсека, висловилися проти плану. Тим не менш, політбюро ЦК прийняло таку коротку резолюцію: Вважати правильним встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору обсягом 356 млн. пудів і прийняти його до безумовного вико- нання.

Серед 252 делегатів конференції з вирішальним голосом 158 (62,7%) працювали секретарями сільських і районних комітетів. Вони мусили уже втретє після хлібозаготівель 1930 і 1931 рр., переконувати селян віддавати державі вирощену ними продукцію без міри. Але ці керівники добре знали, що селяни не працюватимуть на державу без оплати їхньої праці, а коли все-таки працюватимуть під примусом, то тільки так, що втрати продукції будуть величезними. А це означало, що держава забере собі весь наявний хліб, прирікаючи його виробників на голодування.В. Молотов у виступі на конференції визнав, що у ряді районів унаслідок помилок, припущених під час хлібозаготівель, утворився важкий харчовий стан. Але у цьому він звинуватив лише рай- парткоми і ЦК КП(б)У. Тепер, - говорив він, - є намагання затерти хиби роботи в сільському господарстві на Україні, зваливши негативні факти останньої хлібозаготівельної кампанії на зовнішні причини, на розмір хлібозаготівельного плану і т. ін. Треба дати рішучу відсіч цим антибільшовицьким спробам432.

Суть проблеми сталінські посланці в Харкові бачили в обсязі хлібозаготівельного плану, і тільки. Істотно зменшуючи його обсяг порівняно з попередніми двома роками, вони були щиро переконані в тому, що українські хлібороби більше не мусять мати жодних претензій до партійного керівництва. Вони не здогадувалися, подібно Я. Рудзутаку і С. Косіору, що суть справи не в кількісних показниках плану - ці показники могли б бути й більшими, ніж у 1930 і 1931 рр., - а в економічних відносинах між державою- комуною і селянством. Здійснений В. Леніним перехід від прод- розверстки до продподатку вони розглядали як відступ від комуністичного будівництва і вважали, що після обєднання сільських товаровиробників у колективні господарства можна забути про продподаток і повязану з ним вільну торгівлю за цінами попиту і пропонування. Справді, перехід до нової економічної політики був відступом від комуністичного будівництва, але вони не збиралися відступати і мали намір створити суспільство, народжене в голові основоположників революційного марксизму. В. Ленін створив для них державу-комуну, і вони були переконані в тому, що цій державі по-плечу навязати суспільству комуністичні відносини в тому вигляді, як вони були задумані К. Марксом і Ф. Енгельсом.

Всеукраїнська конференція змушена була схвалити розроблений в Кремлі план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. по селянському сектору (колгоспи і одноосібники) в розрізі областей і всієї республіки, який виглядав. хлібозаготівельний урожай голод бюджет

За встановленим порядком, розверстаний по областях, районах і селах план хлібозаготівель мусили приймати партійні організації відповідного рівня. 21 липня 1932 р. Донецька обласна партійна конференція прийняла продиктований зверху план до неухильного виконання, після чого обласні радянські організації розверстали його по районах.

Органи державної безпеки уважно відслідковували, як приймався план в низовій, тобто вирішальній ланці адміністративно- територіального поділу - сільрадах і колгоспах. 22 листопада 1932 р. голова ДПУ УСРР С. Реденс передав С. Косіору величезну за обсягом довідку під назвою Зведення фактів про правоопортуністичні настрої і протидію хлібозаготівлям з боку членів, кандидатів партії і комсомолу за час хлібозаготівельної кампанії. У довідці були зафіксовані результати спостереження за процесом прийняття плану в 407 селах 199 районів УСРР, у тому числі по 85 селах 25 районів Донецької області. Комуністи і комсомольці, які протидіяли хлібозаготівлям у серпні-листопаді 1932 р., перебували в цій області на таких посадах:

-відповідальні районні працівники - 5;

-уповноважені райпарткомів у селах - 18;

-голови сільрад - 4;

-голови і члени правління колгоспів - 19;

-секретарі партосередків - 8;

-партосередки - 9;

-партактив - 36.

Матеріали про протидію хлібозаготівлям у довідці розподілялися по місяцях. Розглянемо пряму мову представників партійного і господарського апаратів, які реагували на спущені їм завдання усерпні, тобто ще до розгортання масової хлібозаготівельної кампани .

Секретар партосередку Старо-Михайлівки (Сталінський р-н) заявив: План хлібозаготівлі, одержаний нашою сільрадою в кількості 2 500 центнерів, нереальний, і виконати його ми не зможемо. По нашій сільраді ми можемо вивезти лише 140 цнт.

Голова комуни ім. Жовтня (Маріупольський р-н) Дудков сказав: План хлібозаготівель не можна виконати. Виконавши його, ми залишимо членів комуни без продовольства і залишимося без насіння.

На нараді секретарів партосередків і голів колгоспів Словянського району завідуючий райвідділом Костяновський висловився так: У мене голова йде обертом, я не розумію, що робиться. Треба відкрито сказати, що план в 9 200 тонн безумовно нездійснимий, навіть за умови, якщо колгоспникам не залишимо хліба для харчування.

Заступник голови Старобільського райвиконкому в бесіді з деякими членами партії (які тут же поінформували чекістів) сказав: План нереальний, заберуть все. В країні нема правди, а у нас в районі тим більше. Піду з партії і буду бити молотом. План навязали, потрібне згуртування чесних людей-революціонерів для боротьби з гадами, які творять антирадянські справи з хлібозаготівлею.

Працівник Заготзерна у селищі Гришино однойменного району, комуніст Москаленко говорив: Цей рік справді буде вирішальним і вирішить все: коні здохнуть з голоду, худобу заберуть в заготівлю, хліб теж, щоб виконати план. Люди знову голодуватимуть.

У селі Трембачово (Старо-Керменчикський район) член правління колгоспу, комуніст Дергач заявив на зборах, присвячених хлібозаготівлям: Районна комісія брала всі відомості, які стосувалися плану хлібозаготівлі, зі стелі. Вона зацікавлена тільки в тому, щоб забрати хліб, а що люди залишаться голодні, це нікого не цікавить.

Голова комуни ім. Калініна (Старо-Каранський район), член партії Харченко сказав: Нас у минулому році навчили, як виконувати хлібозаготівлі, а у цьому році ми вже дурнями не будемо.Вересень 1932 р.

Голова колгоспу ім. Молотова (Макіївський район), член партії Чередниченко говорив у колі колгоспників: Наш порятунок тепер тільки в тому, що чим довше триватиме обмолот, тим довше будемо їсти свій хліб.

Жовтень 1932 р.

Керуючий Словянською райконторою Заготзерно, комуніст Турко: План хлібозаготівель виконаний не буде. Площа землі пустувала, навіть й сіна з неї не зібрали, працювати в колгоспі ніхто не хоче, замість врожаю зняли бурян. За такої обробки землі в наступному році хліба їсти не будемо.

У селі Мостки Сватівського району уповноважений райвиконкому категорично наказав голові артілі не вивозити хліб, мотивуючи тим, що хліба в артілі для вивозу нема.

У наведеному багатоголоссі виступали на перший план різні аргументи, але головним був один: хлібозаготівлі викликали голодування. Аграрна політика Кремля, як стверджували відповідальні працівники районної і сільської ланок, заводила в глухий кут: голодні селяни відмовлялися працювати. Проте Сталін сподівався переломити хід подій посиленням репресій. У листі Молотову і Сталіну від 10 червня В. Чубар попереджав: Щоб забезпечити себе на зиму краще, ніж торік, почнуться масові крадіжки хліба. Те, що спостерігається тепер - викопування посадженої картоплі, бурякових висадок, цибулі тощо - буде відтворюватися в набагато більших розмірах у період визрівання озимини, тому що фондів харчування з відпущених ресурсів пізніше, ніж до 1 липня, не вистачить. Йому вторив Г. Петровський: Допомогу треба надати ще й тому, що від голоду селяни зніматимуть недозрілий хліб, і його багато може загинути даремно. Відпрацьовуючи з перебуваючим на курорті генсеком постанову ЦК ВКП(б) про жнива 1932 р.,

Каганович зауважив, що в Україні є небезпека розкрадання хліба.

липня 1932 р. Сталін написав Кагановичу і Молотову, що законодавство про крадіжки державного, колгоспного і кооперативного майна надзвичайно ліберальне: 2-3 роки тюрми з наступною амністією через 6-8 місяців. Він пропонував прийняти закон, у якому колгоспне і кооперативне майно прирівнювалося б до державного; крадіжки майна каралися б мінімум десятьма роками увязнення, а як правило - смертною карою. Генсек підкреслив, що без таких заходів, які він сам назвав драконівськими, зміцнити колгоспний лад не вдасться .

У недатованому листі (раніше 24 липня) знаходимо інтерпретацію нового закону, яка прояснює той план інтегрування колгоспного ладу в командну економіку, що існував від зими 19291930 рр. до зими 1932-1933 рр. Кооперативна, колгоспна і державна власність проголошувалися суспільною власністю, яка ставала священною і недоторканною під охороною силових структур держави. Охорона вважалася необхідною, щоб добити й поховати не лише капіталістичні елементи, але й індивідуально-горлохватські звички, навички і традиції .

Якщо накласти ці теоретичні новації на прагнення сталінської команди реалізувати діючу програму РКП(б) 1919 р., тобто налагодити розподіл матеріальних благ серед населення без посередництва товарно-грошових відносин, то стає зрозумілою причина відмови Сталіна від побудови відносин між містом і селом на податкових засадах. Обовязок колгоспів віддавати державі зафіксовану податком частину вирощеного врожаю зернових означав визнання державою їхнього права власності на цей врожай. Теорія закону про охорону державної і колгоспно-кооперативної власності, який готувався в Кремлі, освячувала існуючу в 1930-1932 рр. практику, коли держава намагалася розпоряджатися всією виробленою колгоспниками та одноосібниками продукцією як своєю власною.

серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності. Мірою судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна обиралася вища міра соціального захисту - розстріл з конфіскацією350

майна. За помякшуючих обставин розстріл замінювався позбавленням волі на строк не менше 10 років. У народі цю постанову охрестили законом про пять колосків.

На практиці помякшуючі обставини знаходили настільки часто, що найбільш поширеним вироком стало покарання за колоски на 5 років або навіть менше. За вісім місяців дії закону (до квітня 1933 р.) в Донецькій області було засуджено 9286 селянина, з них до розстрілу 301 селянина, до увязнення на 10 років - 40.

Колишня вчителька Надія Іваненко, 1923 р. народження пережила Голодомор у селищі міського типу Крігенському Антраци- товського району. Вона розповідала, що її дядько Семен Курячий за 10 підібраних в полі колосків дістав 5 років примусових робіт. Їй на все життя врізалася в память пісенька школярів, яких використовували для цілодобової охорони полів від голодуючих селян:

У житах високих зашуміли кроки.

Хто там? То не вітер і не ховрашок.

Видно нам із вишки, як плазує нишком

Ворог ненаситний, держачи мішок.

Чи можна вважати, що Сталін був непослідовний у спробах побудувати відносини між містом і селом без посередництва товарно-грошових відносин? У березні 1930 р. він погодився на існування колгоспів в артільній формі, а у травні 1932 р. - на колгоспну торгівлю за цінами вільного ринку. Проте ці відступи робилися для заспокоєння селянства, потім держава переходила в наступ. Наступ на артілі відбувався у формі викачування наявних запасів хліба з розрахунком на те, що колгоспники прогодуються з присадибної ділянки. Була навіть зроблена короткочасна спроба усуспільнення селянських корів, тобто замах й на присадибну ділянку.

У Кремлі, однак, не врахували людського чинника. Селян можна було змусити працювати на державу в одержавлених колективних господарствах. Але їх не можна було змусити працювати ефективно.Рабська праця ніколи ефективною не була. Ось картинка з натури, виписана Петром Григоренком ще в 1930 р.

Я власними вухами чув, як секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор - недоросток, одягнений у прекрасний напрасований костюм, з виголеною до полиску, великою круглою головою - влітку 1930 року давав настанови нам, уповноваженим ЦК, які їхали на збирання урожаю: Селянин вдається до нової тактики. Він відмовляється збирати врожай. Він хоче згноїти хліб, щоб кістлявою рукою голоду задушити радянську владу. Але ворог прорахувався. Ми примусимо його самого скуштувати, що таке голод. Ваше завдання зірвати цю куркульську тактику саботажу збирання врожаю. Зібрати все до єдиного зернятка і збіжжя негайно вивозити як хлібоздачу... Я ще в молоді роки був достатньо підготовлений, щоб сприймати косіорівський інструктаж з певною мірою критицизму. Тому те, що мене чекало в селі, куди я мав прибути як уповноважений ЦК, я собі уявляв досить правильно. Але те, що я побачив, перевершило всі мої найгірші сподівання. Велике, понад 2 000 дворів степове село у гарячу пору збирання врожаю наче вимерло. Працювала одна молотарка в одну зміну (8 осіб). Решта ж трудової армії - чоловіки, жінки, підлітки - сиділи, лежали, напівлежали в холодку. Я пройшовся селом з кінця в кінець, і мені стало моторошно. Я пробував вступати в розмови. Відповідали повільно, з цілковитою байдужістю. Я намагався переконати: Хліб же у валках лежить, а подекуди ще й на пні стоїть. Ну, цей то вже осипався і пропав, а той, що у валках, він же згниє. - Ну, звісно, згниє, - з неохотою відповідали мені.

У 1930 р. таке ставлення до роботи в громадському господарстві колгоспів ще не спостерігалося повсюдно: селяни тоді були захоплені сталінською продрозверсткою зненацька. А під час кампаній 1932 р. вони вже розуміли, що держава забиратиме всю колгоспну продукцію, і тому зосереджували трудові зусилля на присадибній ділянці. Ось як описував ставлення до колгоспників в сільрадах, підпорядкованих Маріупольській міськраді, голова ЦКК КП(б)У - нарком РСІ УСРР В. Затонський у листі до С. Косіора, коли прибув до Сартани як уповноважений ЦК КП(б)У на весняну посівну кампанію 24 березня:

В усьому Сартанському районі в колгоспах офіційно зерна не видавали. Тільки муку, а з січня печений хліб, тобто фактично перевели на пайок. Корови всі усуспільнені. Городи теж припинили заводити біля хат. Вимагають у колгоспа хліба, картоплі, моркви, молока і все, що належить. Годин до 9 ранку село спить, я був у селі близько 10-тої, - уже народ не спав, але господарської ініціативи ніхто не виявляв. Формально розписані бригади, але насіння нема, ніхто й не намагається збирати: Якщо держава дасть, то ми засіємо... Досвід Сартани ще раз підкреслює, до чого призводить адміністративне опікування і пайкове утримування колгоспників, і як важливо тепер використовувати всілякі господарські стимули в колгоспах.

У липні 1932 р. заступник голови Раднаркому УСРР О. Сер- биченко інспектував у якості уповноваженого ЦК КП(б)У збиральну кампанію і стан хлібозаготівель у чотирьох районах Донецької області - Троїцькому, Сватівському, Білолуцькому та Старобіль- ському. З його рапорту в ЦК КП(б)У 25 липня вимальовувалася така картина :

Ці райони майже не відрізняються один від одного щодо збирання врожаю і боротьби зі втратами. Як правило, організація збирання в жодному з перелічених районів своєчасно не проведена і не набрала масового характеру. У багатьох місцях хліб перестоює і обсипається на корені. Підбирання колосків в жодному з районів і колгоспів не організовано. Рішення, що є у справі притягнення до збору колосків дітей, а у вільний час - жінок, ще ніде не набрало масового організованого характеру. Вважаю за потрібне відзначити: з власних спостережень я встановив, що на скошених полях втрати цього року, незважаючи на вжиті заходи, будуть більші за торішні. Про це свідчить безліч колосків, які впали, і мені особисто доводилося збирати на квадратному метрі від 30 до 50 колосків.

Звертає на себе увагу виключно велика засміченість хлібів, яка місцями просто вражає. За конкретний приклад може правити Сватівський район, де пшениця в ряді місць не була скошена, бо стан полів (засміченість овсюгом на 80%) не дає підстав одержати при збиранні більш 3-5 пудів хліба з гектара. Деякі колгоспи (села) справляють враження повної руйнації. Хати, що залишилися після виселення в різний час куркулів, й досі не використовуються і пустують. Так, село Малоолександрівка Білолуцького району, в якому було 360 дворів, являє собою таку картину: 160 дворів обєдналися в колгосп, 88 індивідуальних господарств, а решта - 112 господарств - це садиби виселених куркулів. Ці садиби розташовані на головній вулиці, яка проходить у центрі села по обидва боки і вражає безпорадним ставленням до них та невмінням ви- користати майно, що залишилося. Цей же колгосп відчуває гострий брак робочих рук.

Варто, нарешті, навести довідку Наркомзему УСРР про становище на Донбасі, датовану 2-м серпня 1932 р. :

Жнива на Артемівщині в розпалі, але більшовицької боротьби в районі не організовано. Отже, маємо в колгоспах обурливі, злочинні факти великих втрат під час жнив. В колгоспі ім. Леніна Новоолек- сандрівської сільради норми виробітку на жнивах виконують всього на 70-75%, колосків не згрібають, під час косовиці коні топчуть хліб, він висипається. В колгоспі є випадки крадіжок снопів... В артілі ім. Сталіна Луганського району збирання врожаю проводиться злочинно. На жодній косарці не пристосовано зерновловувачів. Скиртувати хліб досі не розпочинали. Керівники артілі поставилися до збереження хліба безгосподарно.

За станом на 5 жовтня 1932 р. з 23 270 колгоспів тільки 1403 виконали хлібозаготівельний план. С. Косіор направив лист в обком партії, в якому говорилося: Перша пятиденка жовтня дала нове різке зниження хлібозаготівель. У ряді областей, наприклад, у Донбасі, Дніпропетровській, Харківській утворилося зниження, яке говорить про фактичне припинення хлібозаготівель. Усе це породжує тим більшу стурбованість, є тим більше неприпустимим, що ряд областей різко знизили й темпи сівби. Обкоми повинні врахувати, що таке зниження хлібозаготівель, яке відбулося в першій пяти- денці жовтня, є абсолютно неприпустимим і ставить під загрозу не тільки мінімальні зобовязання України по вивозу, експорту, але й уже зриває план постачання хлібом наших основних промислових центрів .

За перші 9 місяців 1932 р. середньодобовий видобуток вугілля на Донбасі скоротився на 22%, а чисельність робітників у вугільній промисловості - на 17% (70 тис. осіб). Нарком важкої промисловості СРСР Г. Орджонікідзе визнав, що радянське керівництво не може достатньою мірою забезпечити продовольче постачання, і робітники почали виїздити з басейну у пошуках їжі і праці.

Провал хлібозаготівель позначався не тільки і навіть не стільки на ситуації з вугіллям. Країна вповзала в глибоку економічну кризу, ознаками якої ставав голод у багатьох регіонах і розпачливий стан платіжного балансу. Колгоспне село давало державі менше товарного хліба, ніж сільське господарство до суцільної колективізації. Честолюбна програма форсованої індустріалізації, яка базувалася на інєкціях з села, зависала в повітрі. У липні 1932 р. Сталін дав вказівку скоротити капіталовкладення в народне господарство на 500-700 млн. руб., а військовий бюджет зменшити з 7 до 5-6 млрд. руб. Коли К. Ворошилов нагадав попередні обіцянки, Сталін зауважив, що тепер інша ситуація.

Тільки важка криза змушувала сталінський уряд скорочувати видатки на священних корів бюджету - промисловість та армію. Л. Каганович писав Й. Сталіну 14 червня 1932 р., що в Москві посилено працюють над визначенням джерел, які можуть збільшити валютну виручку і зменшити наш дефіцит і утруднення. Мова вкотре йшла про виставлення на продаж творів світового мистецтва та унікальних предметів антикваріату. Але солідну валютну виручку міг дати тільки експорт хліба у великих кількостях.

жовтня 1932 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання Про перебіг осінньої засівної кампанії, збирання буряків і хлібозаготівлі. Після нього за підписом секретаря ЦК КП(б)У М. Хатаєвича в обкоми була розіслана телеграми політбюро ЦК такого змісту: Третю пятиденку жовтня заготовлено на Україні менше 3 млн. пудів хліба, або на 40% менше, ніж у другу пятиденку, підсумки якої пленум ЦК визнав ганебними. За всі останні роки Україна ще не мала у вирішальні показники пятиденок показника з таким незначним надходженням хліба. Створено безпосередню загрозу припинення постачання хлібом Донбасу, Харкова, Дніпропетровська та інших промислових центрів України. Донецький, Харківський обкоми звертаються до ЦК з проханнями про термінове завезення хліба, між тим при потрібному ході заготівель вони могли б не тільки забезпечити себе, але й дати хліб на вивіз.

Уся республіканська партійна організація в цей час уже була мобілізована на хлібозаготівлі. У села виїхали десятки тисяч партійних, радянських, профспілкових та інших працівників різних рангів, робітників з підприємств, викладачів вищих навчальних закладів тощо. Однак величезні зусилля мали низький коефіцієнт віддачі. У четвертій пятиденці жовтня з сільської місцевості надійшло тільки 3,6 млн. пудів хліба. Усього з червня до кінця жовтня з селянського сектора було одержано 132 млн. пудів зерна врожаю1932 р. На 25 жовтня було виконано тільки 39% річного плану хлібоз аготівел.

На відміну від робітників, які завжди були обєднані в багатотисячних колективах, селянство не могло виступати проти влади згуртовано. Однак у тих випадках, коли влада ігнорувала його інтереси в очевидний спосіб, воно однаково реагувало без будь-якої організації. Так було навесні 1930 р., коли влада почала заганяти селян в комуни під виглядом артілей. Так сталося у 1931-1932 рр., коли протест колгоспного селянства набув форми відмови від ефективної праці в громадському господарстві. З масовими хвилюваннями 1930 р. владі вдалося справитися не стільки збройною силою, скільки відступом від наміру комунізувати село. Але восени 1932 р. Й. Сталін не збирався змінювати систему економічних відносин між містом і селом, яка з 1930 р. існувала у вигляді продрозверстки. Відступ був рівнозначний для нього політичній смерті. Все більше членів партії, як рядових, так і керівних, справедливо повязували провал хлібозаготівель з помилковим курсом генсека в аграрному питанні.

Сталін усе ще не розумів, мабуть, що колгоспники не працюватимуть на державу без економічної компенсації. Проте він бачив масовість опору, особливо в Україні, і вважав його тим більше небезпечним, що ряд діячів російського уряду (О. Смирнов, В. Толмачов, М. Ейсмонт) під впливом наростаючої кризи почали розглядати генеральну лінію ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні як загрозливу для партії і країни.

листопада 1932 р. генсек скликав обєднане засідання политбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б), на якому поставив питання про групу О. Смирнова. Заперечуючи свою особисту відповідальність за провал хлібозаготівель, на чому загострювали увагу члени цієї групи, він назвав дві причини провалу: а) проникнення в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів з метою організації шкідництва і саботажу; б) неправильний підхід значної частини сільських комуністів до колгоспів і радгоспів. Він вимагав відмовитися від ідеалізації колгоспів та радгоспів і застосувати методи примусу, щоб викоренити елементи саботажу та антирадянських явищ. Було б нерозумно, - підкреслив генсек, - якби комуністи, виходячи з того, що колгоспи є соціалістичною формою господарства, не відповіли б на удар цих окремих колгоспників і колгоспів нищівним ударом .Сталінський сокрушительный удар уже готувався, коли вищий партійний синкліт у складі членів політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) почув від генсека ці слова. Репресії проти саботажників здійснювалися силами надзвичайних хлібозаготівельних комісій. Дві перші були утворені рішенням політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 р.: комісія на чолі з В. Молотовим, яка працювала в Україні, і комісія на чолі з Л. Кагановичем - для роботи в Північно- Кавказькому краї, 28 листопада секретар ЦК ВКП(б) П. Постишев очолив комісію по Нижньо-Волзькому краю .

Надзвичайні хлібозаготівельні комісії являли собою орган диктаторської влади Кремля, створюваний у конкретному регіоні на конкретний строк. Вибиваючи хліб, вони користувалися місцевими апаратами - партійним, чекістським і радянським. Обовязкові до виконання розпорядження оприлюднювалися від імені місцевих органів влади. Боротьбі з саботажем хлібозаготівель надавався широкий розголос за допомогою засобів масової інформації - радіо, газет, кіножурналів. Особливу увагу ЗМІ приділяли сюжетам про знахідки в колгоспах чорних комор - прихованих від державного обліку запасів хліба, а також про знайдені на селянських подвірях ями з прихованим зерном. Так влада вбивала клин між виробниками хліба, які не бажали безкоштовно віддавати державі свою продукцію, і вже голодуючими споживачами в місті.

Комісія Молотова приїхала в Харків 29 жовтня 1932 р. і на засіданні політбюро ЦК КП(б)У спільно з першими секретарями обкомів партії повідомила про згоду Кремля на скорочення хлібозаготівельного плану до 282 млн. пудів, у тому числі по селянському сектору - 261 млн. пудів (колгоспи - 224,1; одноосібники - 36,9). Зменшені плани треба було виконувати у повному обсязі і негайно.

Молотов у першу чергу зайнявся колгоспними скиртами у полі - треба було поставити їх на облік, взяти під охорону, обмолотити і вивезти зерно. У голодних і знесилених людей був свій розрахунок на хліб у полі. Зберігаючи зерно в скиртах на полі, вони не втрачали надії скористатися ним у майбутньому. Навіть на початку грудня в Донецькій області залишалися необмолоченими зернові культури з площі 150 тис. га .

Комісія Молотова звернула увагу й на те, що при обмолоті значна частина зерна йшла в солому і полову. 5 листопада вона підготувала інструкцію, яка лягла в основу постанови РНК УСРР від 12 листопада Про хиби в організації обмолоту та боротьбу з втратами врожаю зернових культур. Головна увага в ній приділялася двом заходам: по-перше, суцільній перевірці якості обмолоту та стану токів, особливо щодо збереження соломи і полови; по-друге, негайній організації переобмолоту і перевіювання полови при виявленні втрат зерна в соломі і полові більше 3%. На кожну працюючу молотарку райпарткоми повинні були виділяти спеціальних контролерів з числа працівників, мобілізованих з міста на хлібозаготівлі для організації обліку зерна і забезпечення його вивозу на заготівельні пункти .

Селяни всіляко опиралися переобмолоту, бо солома з половою були єдиним порятунком на випадок, коли вичерпаються мізерні продовольчі і фуражні запаси. Обстежуючи Старо-Каранський район, Г. Петровський зауважив у листі-рапорті С. Косіору від 15 листопада, що при обмолоті втрачається від 20 до 30% зерна . Такі великі відсотки були наслідком рятівного перелаштування молотарки руками народних умільців. Відмова від переобмолоту тільки при 3% втрат ставала справжньою катастрофою, тому що тепер не можна було розраховувати на солому і полову як на продовольчий ресурс. Тому колгоспники всіляко опиралися реалізації цієї урядової постанови. Донецький обласний відділ ДПУ УСРР заарештував жителя села Орлово-ІванівкаЧистяківського району Т. Бережного. У заведеній на нього справі говорилося: Бережний Тимофій Михайлович після обмолоту зерна висловлювався, що серед колгоспників хліб забрали на хлібозаготівлю, а нас тримають голодними, треба було красти більше і було б що їсти, а так як не працюй, а дохнуть все одно прийдеться. На зборах колгоспників, присвячених виконанню хлібозаготівельного плану, він виступив з такими словами: Ми всі голодні, якщо хліба не дасте, то пере- обмолочувати хліб не підемо.

У протоколі засідання політбюро ЦК КП(б)У від 1-5 листопада за вказівкою Молотова зявилася директива про посилення допомоги хлібозаготівлям з боку органів юстиції. Судові органи зобовязувалися поза чергою розглядати справи по хлібозаготівлях, як правило, виїзними сесіями на місці із застосуванням суворих репресій. Адміністративні органи зобовязувалися швидко проводити в життя всі заходи примусу до боржників по хлібозаготівлях. Центральна і місцева преса повинні були широко висвітлювати судові справи .

Це рішення політбюро ЦК КП(б)У знадобилося Молотову, щоб створити умови для широкого використання драконівської постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. 5 листопада Хатаєвич і Молотов надіслали секретарям обкомів КП(б)У спільну телеграму такого змісту: У повідомленнях обласних органів ОДПУ є багато відомостей про розкрадання, злочинне розбазарювання і приховування колгоспного хліба за участю і під керівництвом правлінь колгоспів, і в тому числі деяких правлінців-комуністів, які являють собою насправді куркульську агентуру, що розкладає колгоспи. Незважаючи на це, Центральному Комітету КП(б)У невідомо, що роблять обкоми для боротьби з цими явищами. Визначаючи неприпустиму бездіяльність судів і прокуратури і пасивність преси щодо відповідних конкретних фактів, ЦК КП(б)У категорично вимагає від обкомів негайних і рішучих заходів боротьби з цими явищами з обовязковим і швидким проведенням судових репресій та нещадної розправи зі злочинними елементами в правліннях колгоспів на основі відомого декрету про охорону суспільної власності, з висвітленням цих фактів у пресі, винесенням засуджуючих ці факти рішень колгоспних зборів .

Всього за серпень-листопад 1932 р. було заарештовано за розбазарювання і приховування колгоспного хліба органами ДПУ УСРР та міліції 21 197 осіб, з них у листопаді - 14 230. По Донецькій області було притягнуто до відповідальності 2 388 осіб, у тому числі за листопад - 1 492. Тобто після згаданої телеграми Хатаєвича і Молотова репресивна діяльність органів істотно активізувалася. Розглянемо найбільш яскраві епізоди по Донецькій області.

У колгоспі села Шандригіловка Краснолиманського району була заарештована група у складі восьми осіб (бригадири, табельник, завгосп, рільник). Формула звинувачення була такою: Ця група під час обмолоту хліба давала неправильні дані про урожайність, применшуючи цифри на декілька центнерів з га. Вказані особи не організували охорони хліба в полі, а це призвело до того, що колгоспники та одноосібники розікрали 1 800 пудів кукурудзи. Крімтого, 1 200 пудів кукурудзи вона роздала колгоспникам з тієї причини, що, мовляв, колгосп не зможе її зібрати, і вона все одно повинна загинути. Разом з тим, учасники групи говорили особам, яким роздавали кукурудзу, що вони дають її тому, що в іншому випадку її заберуть в рахунок виконання плану хлібозаготівель.

У колгоспі Партизан Старо-Микільського району була заарештована група у складі семи осіб на чолі з головою правління, комуністом Березіним. Тут цікава пряма мова звинувачених: Запасайтеся хлібом, беріть, хто скільки може, тому що радянська влада залишить вас голими і босими, забере весь хліб. Треба затягувати обмолот до зими, тому що інакше ми не зможемо себе забезпечити хлібом.

Як повідомляли чекісти, в артілі ім. Леніна Старо-Каранського району члени правління на чолі з головою Михайличенком затягнули обмолот хліба. До моменту арешту членів правління в колгоспі не був обмолочений хліб з площі 100 га. У звітності про наявність зерна в колгоспі 2000 пудів зерна були записані, як відходи... Михайличенко говорив, що якщо колгоспники не крастимуть хліб, то їм нічого не дадуть на вироблені трудодні. За приблизними підрахунками, в артілі розкрадено близько 2 000 пудів зерна.

В артілі 13 років Червоної армії (Старо-Каранський район) правління під виглядом відходів роздало колгоспникам зерно, придатне для здавання в хлібозаготівлю. 500 пудів зерна пішло на корм худобі. Заохочуючи, - як вказувалося в обвинувальному акті, - розкрадання і розбазарювання хліба колгоспниками, заарештовані члени правління говорили: Все одно колгосп розвалиться, беріть хліб, інакше його заберуть в хлібозаготівлю. Беріть хліб, інакше будете голодувати. Ми знаємо, що це не по закону, хліб роздаємо, тому що влада не турбується про селян.

В бюлетенях ДПУ УСРР з описом справ, порушених за розбазарювання, крадіжку і приховування від державного обліку колгоспного хліба, можна інколи натрапити на цілком кримінальні сюжети. Наприклад, такий: вкрав колгоспний хліб, продав на базарі, за виручені кошти купив два будинки в місті. Проте це були поодинокі факти. Суцільний масив інформації йшов по лінії розбазарювання (тобто роздачі селянам) і приховування хліба від заготівельників. Місцеве начальство і навіть самі селяни погоджувалися з лексикою представників влади, які називали крадіжкою привласнення виробленої продукції не тільки колгоспниками, але й одноосібниками (sic!). Адже держава фактично оголосила своєю власністю всю вироблену в сільському господарстві зернову продукцію, хоч в офіційному законодавстві фігурували такі поняття, як360

трудодень, податок, відсоток продукції, що підпадав під хлібозаготівлю у хлібовиробляючих і хлібоспоживаючих регіонах, право селян реалізувати свою продукцію в колгоспній торгівлі. Селянство не погоджувалося з узурпацією своєї праці і відмовлялося працювати на таких умовах, наражаючись на політизовані звинувачення в саботажі. Держава в особі сталінської команди не відступала від обраного курсу, конфіскувала весь хліб, який все-таки вдавалося зібрати і змушувала селян під страхом різноманітних кар напівголодними й голодними працювати в полі, готуючи урожай 1933 р.

В. Молотов перебував в Україні до 6 листопада. Цього дня він виїхав в Москву, щоб узяти участь у торжествах, присвячених 15-річчю Жовтневої революції - найбільш урочистого більшовицького свята. Повернувся він у Харків 17 листопада і перебував в Україні до 23 листопада. Перші два дні просидів у столиці УСРР, відпрацьовуючи згідно з одержаними від Сталіна інструкціями, партійно-урядові постанови харківського центру щодо посилення хлібозаготівель. Тексти документів він надіслав на узгодження в Кремль. Вони були запроваджені в життя у вигляді таємної постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада, а потім опубліковані у вигляді постанови РНК УСРР від 20 листопада під однаковою назвою - Про заходи до посилення хлібозаготівель.

У постановах висувалася вимога повністю виконати план хлібозаготівель до 1 січня і створити насіннєві фонди до 15 січня 1933 р. Заборонялося витрачання натуральних фондів, утворених в колгоспах, які не виконали хлібоздачу. Райвиконкоми були зобовязані негайно організувати перевірку цих фондів і призначити у всіх артілях осіб, відповідальних за її зберігання. По суті справи, на все засипане зерно накладався арешт. Мета цього екстраординарного заходу розкривалася в наступному пункті: надати райвиконкомам право перераховувати до фонду хлібозаготівель усі натуральні фонди колгоспів. Артілі-боржники, які видавали натуральні аванси у рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15% від фактичного обмолоту), повинні були негайно організувати повернення незаконно розданого хліба з тим, щоб спрямувати його на виконання плану. Райвиконкоми зобовязувалися організувати вилучення у колгоспів, одноосібників і робітників радгоспів хліба, що його розікрали під час косовиці, обмолоту і перевезення. Цей зловісний пункт на ділі означав, що державасанкціонує масові обшуки з негайною конфіскацією зернових запасів, бо відрізняти вкрадене зерно від будь-якого іншого ніхто не збирався.

Постанова РНК УСРР від 20 листопада 1932 р., прийнята з ініціативи Сталіна і під диктовку Молотова, містила в собі пункт 9, який мав безпосередній стосунок до організації Голодомору: До колгоспів, що припустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи у вигляді додаткового завдання з мясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здачі даним колгоспом мяса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Райвиконкоми застосовують ці штрафи з попереднього дозволу в кожному окремому випадку облвиконкомом. Розмір штрафів (у межах 15-місячної норми мясоздачі) і термін сплати цих штрафів РВК встановлює відповідно до господарського стану кожного окремого колгоспу. Накладання штрафів не звільняє колгосп від виконання повністю встановленого плану хлібозаготівель. Дозволити РВК у випадках, коли колгоспи вживають справжніх заходів для забезпечення виконання плану хлібозаготівель у встановлені терміни, ці штрафи скасовувати.

Постанова ЦК КП(б)У, прийнята двома днями раніше, починалася з розділу Про мобілізацію робітників-комуністів на хлібозаготівлі. Мобілізованих треба було спрямувати бригадами у складі 3-4 осіб в 40-50 вирішальних для заготівель районів (по 2-4 бригади на район) для роботи в селах, де куркульських саботаж і неорганізованість партійної роботи набрали найбільш гострого харак- теру. Виходячи з того, що в постанові ЦК КП(б)У текстуально повторювалися всі завдання, що покладалися на радянський апарат постановою РНК УСРР, головною метою мобілізованих з міста комуністів ставала організація обшуків селянських садиб і колгоспних комор на предмет виявлення розбазареного і прихованого від обліку хліба.

Партійна постанова повторювала пункт 9-й урядової, в якому йшлося про вилучення індивідуальної худоби колгоспників в якості натуральних штрафів, але збагачувала її таким доповненням: У колгоспах, що незадовільно виконують план хлібозаготівель, стосовно колгоспників, які мають посіви зерна на присадибних землях, повністю зарахувати все одержане ними з присадибних ділянок зерно в залік натуральної видачі по трудоднях, з вилученням лишку виданого хліба на виконання плану хлібозаготівель. Постанова містила в собі ще один важливий пункт, якого не було у значно коротшій урядовій постанові: одноосібників, які не виконували хлібоздачу (по контрактації або самозобовязанням), дозволялося штрафувати встановленням додаткових завдань не тільки на мясозаготівлях, але й по картоплі (в обсязі річної норми здачі).

Запроваджені з особистої санкції Сталіна партійно-урядові постанови від 18 і 20 листопада 1932 р. робили колгоспників відповідальними за невиконання колгоспами встановленого державою хлібозаготівельного плану. Боржники повинні були відповідати продукцією, вирощеною у присадибному господарстві. Одноосібники відповідали за нездачу зерна іншою продукцією, а конкретно - худобою в живій вазі або мясом (салом) і картоплею. Виявляти продовольчі запаси у присадибному господарстві колгоспника або в господарстві одноосібника можна було тільки обшуком.

Можна твердити, що в цих постановах містилися пункти, які вели до переростання вже пануючого у Радянському Союзі (насамперед - в Україні) голодування сільського і частини міського (незахищеного картковою системою постачання) населення у жахливий голодомор. Мова йде про натуральне штрафування господарств колгоспників та одноосібників, які розглядалися як боржники по хлібозаготівлях. Такий спосіб покарання державою боржників нічого спільного із заготівлею хліба не мав.

Переростання хлібозаготівель, здійснюваних силовими засобами, у терор голодом, який маскувався під хлібозаготівлі, відбувалося поступово. Цей процес переростання можна ретельно відстежити за період від грудня 1932 р. до лютого 1933 р. при аналізі дій хлібозаготівельників, які керувалися як вказаними постановами, так і усними інструкціями. Але треба зафіксувати найголовніший результат діяльності надзвичайної хлібозаготівельної комісії під керівництвом Молотова в УСРР: створення законодавчої основи для терору голодом.

Сталінський сокрушительный удар не міг здійснюватися тільки силами чекістів та міліції, як це було з кампанією розкуркулення. Йшлося не про верхній шар заможного селянства, а про селянство в цілому. До репресивної кампанії мусив підключитися місцевий компартійно-радянський апарат. Ті, хто погоджувався виконувати брудну роботу, залишалися на своїх місцях і користувалися разом зсімями тими привілеями у постачанні продовольства, які держава- комуна запровадила для своїх функціонерів у ситуації загального голоду. Ті, хто власною пасивністю саботував вказівки центру, мусив бути позбавлений посад, вичищений з партії і репресований.

Що могло змусити селян віддати державі прихований хліб, який рятував їх від голодної смерті (у тому разі, зрозуміло, якщо він узагалі був і його вдалося приховати)? Держава в особі Молотова і Кагановича винайшла два способи репресивного впливу на селян: натуральні штрафи і чорну дошку.

За перші два тижні після запровадження натуральних штрафів ця форма покарання застосовувалася несистематизовано. В Україні наклали штрафи на 327 колгоспів і 5 631 одноосібника. Більше половини колгоспів (180) зазнало покарання в Молдавській автономії, натомість на Чернігівщині - тільки два. В Донецькій області зазнали такого покарання 11 колгоспів. На Харківщині були оштрафовані 3 363 одноосібники, тобто істотно більше половини всієї кількості, а найменше - в Молдавській автономії - 13. Друге місце з кінця посіла Донецька область - 16 одноосібників.

Вирази чорна дошка і протилежний йому - червона дошка зявилися в перші роки радянської влади. В усякому разі, у доповіді про чергові завдання господарського будівництва на Четвертій конференції КП(б)У Й. Сталін заявив: В Донецком бассейне придется принять меры мобилизации укрывающихся в деревне углекопов, вытащить их на свет божий и заставить трудиться, ибо есть у нас, товарищи, немало таких рабочих, которые скрываются и которых нужно вытащить за волосы. Для этого понадобится черная доска, а для тех, которые сами идут на работу и готовы отдать всю свою жизнь, для тех - красная доска отличия, чтобы создать отличие между теми, которые отдают свою жизнь, от тех, которые скрываются от работ.

Стосовно досліджуваного в цій книзі періоду статус чорної дошки разом з відповідною каральною практикою неодноразово використовувався місцевими органами влади, оскільки він став звичним з часів нової економічної політики. Дослідник цієї теми Г. Папакін встановив, що на Донбасі 1 березня 1932 р. першою на чорній дошці опинилася артіль ім. Яковлєва в селі Біловодське-2 Біловодського району. 30 вересня на чорну дошку були занесені одразу пять артілей того ж Біловодського району: Заповіт Ілліча,364

Зелена долина, ім. Ворошилова, ім. Ілліча, Більшовик та Серп і молот. Покарання чорнодошкових колгоспів залежало від фантазії тих органів влади, які формулювали відповідні розпорядження. Іноді йшлося про моральне засудження тих, хто мав найменший показник виконання хлібозаготівельного плану.

По-іншому сформулював статус чорної дошки голова надзвичайної хлібозаготівельної комісії на Північному Кавказі Л. Каганович. На засіданні бюро крайкому ВКП(б) 1 листопада 1932 р. він заявив про намір поставити на чорну дошку від 3 до 5 станиць, у деяких заборонити торгівлю і провести чистку від контрреволюційних і куркульських елементів. Ідея була підхоплена в Україні. 6 грудня постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР на чорну дошку були занесені села, які тривалий час не могли розрахуватися з державою.

Коли подивитися на опубліковану 8 грудня 1932 р. в газеті Вісті ВУЦВК постанову про статус чорної дошки, то не побачимо нічого особливого: припинення кооперативної і державної торгівлі в цих селах, заборона колгоспної торгівлі, припинення кредитування і дотермінове стягнення кредитів, чистка органами РСІ кооперативних і державних апаратів, вилучення з колгоспів у цих селах організаторів зриву хлібозаготівель.

Траплялося, що місцева влада обмежувалася саме таким переліком репресивних заходів. Нерідко, однак, під тиском надзвичайних комісій в УСРР і на Північному Кавказі репресії в чорнодош- кових селах ставали нищівними, тобто, такими, яким були піддані обидва ці регіони у 1933 р. Саме через це маємо підставити датувати український Голодомор двома роками.

Сталінський сокрушительный удар, який спочатку був апробований на обмеженій кількості чорнодошкових сіл, складався з трьох елементів: конфіскації всієї їжі, заблокування позбавлених їжі селян в їх селах та інформаційної блокади. Фізична блокада населення, яке зазнало терору голодом, має документацію. Адже без письмових розпоряджень неможливо було припинити рух мільйонних мас голодуючого населення в регіоні, які не були піддані терору голодом. Письмових розпоряджень про інформаційну блокаду не існувало, але негласна заборона визнати радянський голод 19321933 рр. аж до кінця 1987 р. позбавляє необхідності шукати документи з її фіксацією. Найважливіша складова частина терору, тобто конфіскація під виглядом натуральних штрафів будь-якого продовольства теж ніколи не фіксувалася у письмовому вигляді.Засвідчують її розповіді тих, хто вижив, і спостереження іноземних громадян, які опинилися в епіцентрі подій.

Італійський посол в Москві передав 9 травня 1933 р. Б. Муссоліні текст доповіді харківського віце-консула Л. Сіркани, в якому детально описувалося становище в сільському господарстві на основі газетних повідомлень і прямого спостереження. Л. Сіркана так описував ситуацію в українському селі: Внесення цілих сіл та колективних сільськогосподарських підприємств у так звану чорну дошку тягне за собою суворі санкції, наприклад: припинення будь- якого постачання і вилучення навіть тої незначної кількості товарів, яка вже була в кооперативах; абсолютна заборона покидати межі села або сільськогосподарського підприємства; обшуки і конфіскація продуктів .

Постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР від 6 грудня 1932 р. на чорну дошку були занесені Гаврилівка Межівського і Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області. Велике село Гаврилівка вимерло повністю, Вербки - наполовину .

Услід за республіканською чорною дошкою зявилися чорні дошки в усіх областях. За даними Г. Папакіна, в Донецькій області на чорну дошку було поставлено в листопаді-грудні 1932 р. 10 сіл, 24 колгоспи і 14 сільрад (колгоспи разом з одноосібниками), а в січні-лютому - 4 села, 7 колгоспів і 2 сільради. Кількість репресованих населених пунктів різко знизилися на початку 1933 р., але тільки тому, що на чорну дошку без оголошення такого статусу була поставлена вся Україна.

B.Балицький. Він теж зберіг за собою попередню посаду, але Сталін призначив його особоуповноваженим ОДПУ по УСРР, залишивши

C.Реденса на певний час головою ДПУ УСРР.

Суміщення двох типів репресій - блокади (в чорнодошкових селах) і натурального штрафування (в його крайній, офіційно неза- документованій формі, коли крім мяса і картоплі вилучалося все наявне продовольство) відбувалося в останні місяці 1932 р. не завжди і не всюди. В усякому разі, С. Косіор не підозрював, що таке суміщення може бути здійснене, причому здійснене не з метою прискорення хлібозаготівель, а під прикриттям заготівель - як різновид терору. У листі Сталіну від 8 грудня він рапортував, що обласні партійні комітети занесли на чорну дошку до 400 сіл, але про результативність такої репресії висловлював сумнів. Навпаки, натуральні штрафи Косіор вважав більш ефективним засобом стимулювання заготівель, і підкреслив це в листі неодноразово: найбільший результат дає застосування натурштрафів, за корову і свиню тепер колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються; найбільш добрі результати з репресій дають натурштрафи і позбавлення присадибної землі.

грудня в Харкові почалося засідання політбюро ЦК КП(б)У з участю Л. Кагановича і П. Постишева, присвячене ситуації з хлібозаготівлями. Воно затягнулося, судячи з щоденника Кагановича, до четвертої години ранку. У світлі дальших подій варто зіставити між собою свідчення В. Чубаря і С. Косіора. Чубар говорив, що штрафи в натурі не стягують, вважаючи це недоліком хлібозаготівель. Косіор говорив про повальні, але малоефективні обшуки. Отже, на час наради, тобто в третій декаді грудня, натуральні штрафи і обшуки ще не поєднувалися між собою в масштабі всієї України в одну репресивну акцію.

Варто зіставити, теж у світлі дальших подій, висловлювання присутніх з приводу частки урожаю 1932 р., прихованого селянами від державного обліку. В. Балицький вказав, що за два тижні грудня обшуками було виявлено 7 тис. ям і 100 чорних комор в яких знайдено 700 тис. пудів хліба. На підставі цієї інформації треба зробити два висновки: а) селяни справді ховали від держави рештки врожаю; б) розміри виявлених запасів були настільки мізерні, що виконати план за рахунок викриття чорних комор було неможливо. С. Косіор підтвердив цей другий висновок, який просто-таки напрошувався, але М. Хатаєвич був іншої думки. Доповідаючи про результати своєї поїздки в Одеську область, яка повинна була здати для виконання плану 26 млн. пудів, він сказав, що в області залишався необмолоченим врожай з близько 200 тис. га зернових, що давало не більше 8 млн. пудів хліба. Залишок [а це до 18 млн. пудів - Авт.] доведеться збирати розкриттям ям і чорних комор, - заявив він. - Поки майже в кожному районі знайдено прихованим 2-3 тис. центнерів хліба. Але це - лише незначна частина прихованого і розкраденого Позиція М. Хатаєвича була співзвучною з лінією у хлібозаготівля, яку обрав посланець Й. Сталіна Л. Каганович: за всяку ціну знайти в Україні прихований і розкрадений хліб.

Невже М. Хатаєвич і Л. Каганович не розуміли, що план хлібозаготівель не можна виконати за рахунок розкриття ям? Звичайно, розуміли, і тому розбіжність їх суджень з судженнями таких песимістів як В. Чубар і С. Косіор, дозволяє безпомилково визначити коло тих, хто був утаємничений у сталінський задум, схований за виразом сокрушительный удар. Ніхто з тих, хто говорив, що в Україні існує підземне пшеничне місто (такий вираз пішов гуляти газетами), не вірив у те, що воно існує. Не вірив, але наполягав на тому, що треба здійснювати повальні обшуки, щоб виконати хлібозаготівельний план. Перед журналістами і кінодокументалістами вони висували тезу про селянський опір у формі приховування від державного обліку величезної частки врожаю 1932 р., а ті створювали відповідну картинку для радянської громадськості. Так формувалося інформаційне прикриття для сталінського сокрушительного удара.

Кинувши всю сільську міліцію, уповноважених з хлібозаготівель, членів комітетів незаможних селян і власну агентуру на розшуки підземних пшеничних міст, В. Балицький не досяг істотних результатів. У складеній наприкінці січня 1933 р. довідці ДПУ УСРР зазначалося, що за період від 1 грудня до 25 січня було знайдено 14 956 ям, 621 чорна комора і 1 359 інших таємних сховищ, з яких вилучено 1 718,5 тис. пудів хліба. Щоб зробити сумарну кількість зерна вагомішою, до зазначеної цифри додали й хліб, знайдений у так званих озадках (після повторного обмолоту соломи), а також вилучений у перекупників . Отже, легенда про підземне пшеничне місто залишилася легендою. А виникла вона, треба повторювати знову і знову, щоб використати хлібозаготівлі як прикриття запланованої каральної акції. Зміст сокрушительного удара, як показали події січня 1933 р., полягав у поєднанні натуральних штрафі та обшуків. Під приводом пошуків прихованого зерна у селян- саботажників вилучали все продовольство, яке вони спромоглися одержати зі своїх присадибних ділянок. Логіка Й. Сталіна була зрозумілою: не працюєш в громадському господарстві на умовах влади - не розраховуй на продовольство, одержане з присадибної ділянки; хто не працює на державу, той не їсть.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. тривали, як і в попередні роки, на початку наступного року. Однак, як бачимо з даних, які були у розпорядженні чекістів, пошуки прихованого хліба не допомогли виконати хлібозаготівельний план. Приховуючи провал, в Кремлі пішли на офіційне скорочення (уже в третій раз) хлібозаготівельного плану, а також на вилучення в селянському секторі насіннєвого фонду. Навесні 1933 р. насіннєвий фонд довелось повернути, щоб посівна кампанія стала можливою.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. по Донецькій області мали такий вигляд (в тоннах, співставляються остаточний план по селянському сектору з фактичним виконанням, а також фактичне виконання - із заготівлями з урожаю 1930 р.)481:

На початок січня 1933 р. Донецька область виконала план хлібозаготівель на 76%482. На момент офіційного припинення заготівель в Україні постановою ЦК ВКП(б) від 5 лютого 1933 р. відсоток виконання плану по Донецькій області піднявся до 83,4% (по УСРР в цілому - 83,5%). Отже, незважаючи на всі потуги, владі довелось визнати факт провалу хлібозаготівель.

Чекістам та їхній агентурі в сільській місцевості не вдалося виявити все приховане від державного обліку зерно (це засвідчують370

розповіді деяких свідків Голодомору). Тим не менш, левова пайка врятованого урожаю 1932 р. опинилася у розпорядженні держави.

Кліматичні умови 1930 і 1932 рр. були однаково сприятливими. Однак заготівельникам, незважаючи на застосування різноманітних силових засобів, вдалося придбати у Донецькій області в 1932 р. лише половину обсягу зерна порівняно із заготівлями 1930 р. Приблизно такою же була картина по Україні в цілому і по всіх інших регіонах. У розпорядженні Кремля виявилося надто мало хлібних ресурсів, щоб забезпечити експорт і повноцінне постачання міст. Велика кількість міського населення була виведена за межі карткового забезпечення і приречена на голодування. Так само влада прирекла на голодування (мова не йде поки що про Голодомор) сільське населення зерновиробляючих регіонів, тому що вилучила у нього наявні запаси хліба. Навіть Й. Сталіну з його догматичним мисленням стало зрозумілим, що систему хлібозаготівель потрібно змінювати.

Держава заготовила з українського урожаю 1932 р. 4 171,4 тис. тонн проти 7 047,1 тис. з урожаю 1931 р. Селянський сектор дав 85,6 (колгоспи - 74,3%, одноосібники - 11,3%), а радгоспи - 14,4%. Насправді, однак, заготовили істотно менше, адже від лютого до липня 1933 р. було повернуто з цього урожаю 557,7 тис. тонн насіннєвої, продовольчої і фуражної допомоги, щоб забезпечити врожай 1933 р. Отже, у розпорядженні держави залишилося 3613,7 млн. пудів, тобто 51,3% від обсягу урожаю 1931 р.

У сталінському терорі, який тривав чверть століття, видатний український історик з діаспори Іван Лисяк-Рудницький особливо виділяв період становлення колгоспного ладу. У статті Новий Переяслав, яку вперше опублікував у 1956 р. паризький польсько- мовний журнал Культура, він писав: Масовий спротив українського селянства колективізації загрожував зіванням амбітних господарських планів Й. Сталіна. Звідси особливий гнів і мстивість Й. Сталіна супроти України. З цим збігалися ресантименти російського чиновництва, обуреного українською нахабністю. Й. Сталін та очолена ним російсько-совєтська бюрократія рішили навчити хохлів розуму. Жертви, що їх Україна понесла внаслідок сталінської політики, були жахливі. Голодом виморено кілька мільйонів людських істот та поліційним терором знищено національну еліту двох формацій.Вираз навчити хохлів розуму парадоксально збігається з виразом С. Косіора у листі Й. Сталіну від 15 березня 1933 р., який став відомим історикам тільки в 1990 р. Бідкаючись, що в голодуючих районах селяни без всякого ентузіазму готуються до посівної кампанії, український генсек писав: Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз у найбільш неблагополучних районах. Та якщо добре подумати, тут нема парадоксу. Сталінська політика виховання вбивством навіть у людей з різних епох викликала схожі асоціації.


Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!