Ознаки торгівлі людьми

Ознаки торгівлі людьми

Ознаки торгівлі людьми

Зміст

Вступ

Розділ 1. Обєктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

.1 Обєкт даного складу злочину

.2 Обєктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

Розділ. 2. Субєктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

.1 Субєктивна сторона злочину

.2 Субєкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

.3 Кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

Висновки

Використані джерела

Вступ

Процес реформування суспільного життя України в теперішній час поєднаний із подоланням певних труднощів економічного, політичного та організаційного порядку, обумовлених перехідним етапом у розвитку країни. У свою чергу це створює сприятливий грунт для вчинення ряду злочинних діянь, які перешкоджають подальшому нормальному розвитку початих демократичних змін, становленню України як соціально орієнтованої та правової держави. При цьому слід зазначити, що сама концепція правової держави завжди повязувалася й повязується перш за все з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною такою державою.

Конституція України, яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., у розділі II вперше закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа зокрема відноситься й право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Одним із злочинних посягань, які грубо порушують це право, є торгівля людьми.

Торгівля "живим товаром" отримала на сьогодні достатньо широке розповсюдження у всьому світі. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року у світі її жертвами стає біля 4 мільонів людей, що приносить злочинцям біля 7 мільярдів доларів США щорічного прибутку. За розміром отримання доходів унаслідок здійснення злочинної діяльності торгівля людьми займає третє місце після торгівлі наркотиками та зброєю.

Особливо актуальною є вона сьогодні і для України, де в останній час торгівля людьми (особливо жінками з метою їх сексуальної експлуатації) отримала значне поширення. Так, за оперативними даними Міністерства внутрішніх справ України, кожного року її жертвами стає біля двох тисяч громадян України.

Метою даної курсової роботи є аналіз статті 149 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини. Для досягнення мети були сформульовані та вирішені наступні завдання:

·проаналізувати обєкт та ознаки обєктивної сторони складу злочину;

·дослідити ознаки субєктивної сторони та субєкт складу злочину;

·визначити ознаки кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу злочину;

·провести відмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини від суміжних складів злочинів та класифікація цього діяння за сукупністю злочинів.

Обєктом дослідження є торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини. Предметом дослідження є положення раніше діючого, а також чинного законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн; практика їх застосування; положення низки міжнародних актів, які були прийняті з питань боротьби з торгівлею людьми. Теоретичну основу дослідження склали роботи таких учених, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.Д. Гаухман, В.К. Глистін, В.В. Голіна, П.С. Дагель, В.П. Даневський, І.М. Даньшин, М.Д. Дурманов, В.В. Єсипов, А.М. Красиков, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.П. Малков, О.С. Міхлін, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, В.С. Прохоров, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, І.Я. Фойницький, М.І. Хавронюк та ін.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Відповідно до поставленої мети, конкретизованої в завданнях і сформовано структуру курсової роботи, яка складається зі вступу де, в першу чергу, обґрунтовано актуальність проведеного дослідження; основної частини, що містить чотири взаємоузгодженні і логічно поєднані розділи; висновків та списку використаних джерел.

Наприкінці роботи будуть підведені узагальнюючі підсумки проведеного дослідження.

Розділ 1. Обєктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

.1 Обєкт даного складу злочину

Торгівля людьми - одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав. Таким чином, великого значення набуває повне й відповідальне інформування суспільства про цю серйозну проблему як один із найнебезпечніших злочинів проти особистості.

Ключову роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Говорячи про організацію боротьби з торгівлею людьми, перш за все необхідно зазначити, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, у відповідності з якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми.

Уперше про торгівлю людьми як про глобальну проблему було заявлено на початку ХХ століття. Тоді ж виникла потреба напрацювання системних підходів до боротьби із цим явищем. Ряд важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з работоргівлею, було прийнято у першій половині ХХ століття.

У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, що закріпила основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає: "Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах".

Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у статті 8 міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966р.

Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 "Торгівля людьми". Стаття передбачала відповідальність за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.

У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України. Міра покарання стала жорсткішою.

У напрямі протидії заволодінню особою (викраденню або вербуванню людей) працюють декілька нормативних актів. По-перше, це Конституція України. У ній статтею 29 проголошується право на свободу та особисту недоторканність кожної людини.

По-друге, це Кримінальний кодекс України: стаття 146 Кодексу передбачає кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, стаття 447 - відповідальність за вербування найманців, а ст. 303 - відповідальність за примушування до заняття проституцією чи сутенерство. У напрямі протидії незаконному переміщенню людей (незаконній міграції) працює Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року. Статті 2 та 10 цього Закону регламентують необхідні для виїзду громадянина за кордон документи та необхідні у певних випадках дозволи. Стаття 332 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

У напрямі протидії незаконному використанню людей також діє ряд нормативних актів. Це статті 28 та 52 Конституції України, що передбачають заборону тортур, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, а також заборону насильства та експлуатації дитини.

Торгівля людьми з метою трансплантації органів і тканин по праву вважається найбільш суспільно небезпечною з усіх видів торгівлі людьми. Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (статті 46, 47) та Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 року розкривають умови та порядок застосування трансплантації органів, а також інші питання, пов'язані із трансплантацією. Але в цілому законодавство в цій сфері не можна назвати досконалим, оскільки правомірність пересадки органів і тканин чітко не визначена. Спеціальне кримінальне законодавство у сфері незаконної трансплантації органів і тканин людини відсутнє.

Серед документів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми, варто згадати Постанову №987 "Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми", прийняту Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 року з метою забезпечення законодавчої бази для здійснення допомоги потерпілим із боку державних організацій.

Розглянуті законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні яких настає кримінальна, адміністративна та цивільна відповідальність. Кримінальний кодекс України містить багато норм, що передбачають відповідальність за різні види незаконного використання чи незаконної експлуатації людини. Зокрема, передбачена відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст.169 ККУ), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 ККУ), примушування до заняття проституцією чи сутенерство (ст. 303 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 ККУ), експлуатацію дітей (ст. 150 ККУ), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ), насильницьке донорство (ст. 144 ККУ) тощо. Слід зауважити, що до законодавчої бази України належать і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Тому розглянуті вище міжнародні договори, які були ратифіковані Україною, є одночасно і міжнародним, і національним законодавством України.

лютого 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон №3316-1 "Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією", прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2006 року.

Статтю 149 Кримінального кодексу України доповнено приміткою, в якій розяснено терміни " експлуатація людини", "уразливе становище"; у назву статті 303 Кримінального кодексу України введено термін "сутенерство", визначення якого подано в частині першій до цієї статті. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставити незалежно від того, чи вчинено такі дії з використанням обману, шантажу або уразливого стану зазначених осіб чи із застосуванням або погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальний або іншій залежності (частина третя примітки до статті 149, частина друга примітки до статті 303 Кримінального кодексу України.

Надзвичайно велика увага громадськості, ЗМІ та міжнародних структур до проблем протидії торгівлі людьми стимулювали активізацію не лише правоохоронців, а й законодавця. Про це свідчить хоча б той факт, що редакція статті КК України, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми, змінювалась три рази. Останні зміни кримінального законодавства супроводжувались активним протистоянням двох основних позицій. Прибічники першої пропонували закріпити у КК України визначення торгівлі людьми, яке б дослівно відповідало визначенню, закріпленому у Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року. Прибічники другої позиції наполягали на імплементації міжнародного законодавства з урахуванням системно-структурної побудови КК України та національних традицій кримінального законодавства. Внаслідок конкуренції двох згаданих позицій народилась компромісна норма, яка цілком врахувала міжнародні зобовязання України і, разом з тим, була наближена до вітчизняних правил побудови кримінально-правових норм.

Назва статті зазнала незначних змін. Стару назву "торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини" було змінено на "торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини". Отже, новий текст закону не визнає передачу людини обовязковою ознакою цього злочину. Проблемним тут представляється той факт, що назва статті є дещо вужчою від її змісту, та не охоплює частину ознак обєктивної сторони.

Український законодавець з урахуванням спрямованості розглядуваного злочину цілком ґрунтовно відніс у 1998 р. торгівлю людьми до злочинів проти життя, здоровя, волі й гідності особи (гл. III КК 1960 р.).

У КК 2001 р. цей склад злочину розміщено у розд. III - "Злочини проти волі, честі і гідності особи". Але гл. III КК 1960 р. містила також і інші злочини проти особи (вбивство, зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень і т.д.), що викликало питання про місце торгівлі людьми в системі цих злочинних посягань. Більшість науковців відносили розглядуваний склад злочину до посягань на особисту волю громадян. Ця позиція була сприйнята законодавцем і при прийнятті КК 2001 р.

Слід підкреслити, що безпосередній обєкт торгівлі людьми визначався вченими по-різному. Так, у якості останнього в літературі були названі: фізична свобода і особиста недоторканність людини; воля і гідність особи; особиста воля; особиста свобода і т.д.

Щоб правильно визначити безпосередній обєкт торгівлі людьми, необхідно розглянути перш за все структуру суспільного відношення, на яке посягає цей злочин і якому спричиняє шкоду. Складовими елементами будь-якого суспільного відношення є: носії (субєкти) відношення; предмет, з приводу якого існують відносини, і суспільно значиму діяльність (соціальний звязок) як зміст суспільних відносин. Треба мати на увазі, що будь-яке суспільне відношення становить собою не звичайну суму складових частин, а цілісну систему утворюючих його елементів, які знаходяться між собою в тісному взаємозвязку і взаємодії. Зміна в будь-якому структурному елементі суспільного відношення неминуче тягне за собою зміну самого суспільного відношення.

Розглянемо детальніше структуру суспільного відношення, яке виступає обєктом торгівлі людьми. Головним учасником (субєктом) даного суспільного відношення є сам потерпілий, тобто особа, яку продають або щодо якої здійснюють іншу незаконну угоду, повязану з її передачею. При цьому потрібно мати на увазі, що як потерпілий особа може виступати лише в період свого життя. Іншими словами, принципового значення тут набуває визначення того початкового і кінцевого моментів у житті людини, коли вона виступає субєктом суспільного відношення, на яке посягає торгівля людьми.

Щодо обєкта злочину при вбивстві серед правознавців існує точка зору, згідно з якою початковим моментом життя слід вважати початок фізіологічних родів. Із цього моменту можливе посягання на життя людини. Не має значення, почала народжувана дитина самостійне позаутробне життя, чи ні. Із зазначеною позицією стосовно початкового моменту життя людини, вважаємо, треба погодитись.

Розглядаючи початковий момент, з якого особа виступає носієм суспільного відношення, що захищається кримінальним законом (ст. 149 КК 2001 р.), необхідно мати на увазі, що таким потрібно вважати момент, коли дитина вже відділилася від утроби матері. Тільки в цьому випадку можлива її передача як своєрідного предмета торговельної угоди.

Зауважимо, що на практиці трапляються випадки, коли вагітна жінка до початку родів дає згоду на передачу за винагороду іншим особам народжену нею дитину. У літературі пропонується кваліфікувати ці діяння як замах на злочин. З огляду на специфіку українського законодавства, вважається більш грунтовним розглядати такі випадки як приготування до злочину.

Кінцевим моментом життя людини є її біологічна смерть, тобто "коли внаслідок зупинки роботи серця наступають невідворотні процеси розпаду кліток центральної нервової системи".

Передача за винагороду трупа померлого не утворює собою торгівлю людьми. Також не утворює розглядуваний склад злочину і передача за винагороду окремих органів людини, оскільки тут субєктом охоронюваного кримінальним законом суспільного відношення виступає саме людина як цілісний носій біологічних і соціальних властивостей.

КК України 2001 р. (ст. 149) не обмежує коло осіб, які можуть виступати потерпілими від цього злочину, на відміну від законодавства Російської Федерації, яке встановлює кримінальну відповідальність лише за торгівлю неповнолітніми (ст.152 Кримінального кодексу РФ). Без будь-яких обмежень стосовно віку потерпілих передбачена відповідальність за торгівлю людьми в кримінальному законодавстві Республіки Бєларусь, ФРН, Швейцарії, Республіки Польща, Нідерландів.

Враховуючи зростаючу сьогодні в Україні тенденцію до продажу за кордон повнолітніх осіб жіночої статі для використання в секс-індустрії і осіб чоловічої статі як безоплатну робочу силу, слід вважати позицію українського законодавця щодо цього цілком ґрунтовною і практично доцільною.

Другим складовим елементом будь-якого суспільного відношення, як уже зазначалося, є його предмет, під яким мається на увазі все те, з приводу чого виникають, існують самі суспільні відносини і "що входить в коло людських потреб".

Існує точка зору, згідно з якою в розглядуваному випадку предметом суспільного відношення виступає сама людина (потерпілий). Це положення аргументується тим, що "з приводу даної особи існують суспільні відносини і вона виступає їх предметом".

Із подібним поглядом не погоджується більшість вчених. Як уже зазначалося, потерпілий від торгівлі людьми - це носій (субєкт) суспільного відношення; він не може одночасно бути і його предметом. Також, як не може бути предметом охоронюваного кримінальним законом суспільного відношення і потерпілий при вбивстві. Предметом відношення тут виступає воля як невідємне і природне право кожної людини, а не конкретна людина. Саме у звязку з цим предметом виникають і існують суспільні відносини, що захищаються в даному випадку кримінальним законом. Під волею перш за все слід розуміти можливість людини здійснювати вчинки у відповідності зі своїми свідомістю і бажанням, включаючи можливість вибору місця перебування, роду діяльності та занять, професії і т.і.

Злочинець, заволодівши потерпілим, позбавляючи його можливості вибору своєї поведінки (розпоряджатися собою), посягає перш за все на волю особи. І хоча в даному випадку потерпілий виступає в якості своєрідного "предмета" торгівельної угоди, однак це не перетворює його із субєкта суспільного відношення на його предмет.

З урахуванням викладеного є всі підстави віднести розглядуване суспільне відношення до так званих нематеріальних, оскільки предметом останнього виступає воля людини, яка не є матеріальною цінністю.

Третім обовязковим структурним елементом суспільного відношення виступає соціальний звязок, під яким, як правило, розуміють відповідну взаємодію, взаємозвязок субєктів. При цьому соціальний звязок може проявлятися ззовні в різних формах, у тому числі і в "застиглій" пасивній формі (приміром, як правовий чи соціальний статус громадян, соціальний інститут тощо).

Викладене дає підстави стверджувати, що торгівля людьми посягає насамперед на предмет суспільного відношення - волю людини. Потерпілий у результаті здійснення злочину позбавлений можливості вибору поведінки (волі) або ця можливість істотно обмежена обєктивними чинниками.

Звідси необхідно зробити висновок, що безпосереднім обєктом торгівлі людьми є суспільні відносини, які забезпечують волю людини і які завжди порушуються при здійсненні названих злочинних діянь. Підкреслимо, що додатковим обєктом тут можуть виступати також здоровя, статева свобода, честь, гідність та інші невідчуджувані права особи.

.2 Обєктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

З об'єктивної сторони цей злочин може виражатись у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача або одержання людини.

Найбільшу кількість запитань викликають перша та друга форми. Першу законодавець сформулював як "торгівля людьми", але, що саме мається на увазі під цим словосполученням закон не пояснює. Жваві наукові дискусії з цього приводу неважко передбачити вже зараз. Для розкриття означеного терміну слід звернутись до передостанньої редакції проекту статті від 21.12.2005 р., який був у Верховній Раді, але з технічних причин не розглядався. Відповідно до частини першої згаданого проекту злочинними визнавались "купівля, продаж чи здійснення іншої незаконної угоди, обєктом якої є людина". Таким чином, під торгівлею людьми законодавець розуміє купівлю-продаж людини. Крім того, підтвердженням такої позиції є попередня редакція статті 149 КК України, де злочинним визнавався "продаж людини…". Отже, перша форма обєктивної сторони складу цього злочину - торгівля людьми - це продаж (купівля) людини, що полягає у безповоротній передачі (одержанні) людини за грошову винагороду.

Розкриття змісту другої форми цього злочину прямо повязане з підходом до розкриття першої і, на наш погляд, не матиме суттєвих відмінностей від тлумачення другої форми попередньої редакції статті 149 КК України. Отже, здійснення іншої незаконної угоди, обєктом якої є людина - це надання людини в рахунок погашення боргу, в обмін на послуги матеріального характеру, дарування, передача в оренду тощо.

Проблеми викликає формулювання: "… угоди, обєктом якої є людина". Очевидно, що тут малось на увазі інше, а саме те, що людина виступає предметом угоди. Наприклад, у цивільному законодавстві (статті 638, 656, 718 ЦК України) йдеться про предмет, а не обєкт договору. Наведений в тексті статті некоректний вираз може спричинити юридичну плутанину між поняттями "предмет угоди", "обєкт злочину", "предмет злочину", та потребує відповідного корегування.

Випереджаючи критику з боку прихильників дослівного перенесення міжнародного визначення торгівлі людьми до КК України, слід зауважити, що перші дві форми хоча і не слово в слово, але все ж таки відповідають ст. 3 Протоколу, яка відносить до торгівлі людьми в тому числі й передачу або одержання людей "шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу". Отже, віднесення купівлі-продажу або іншої незаконної угоди щодо людини до торгівлі людьми є правильним та не порушує обовязку України щодо імплементації міжнародного визначення торгівлі людьми до законодавства України.

Останні чотири форми торгівлі людьми дослівно співпадають із формами, закріпленими у міжнародному визначенні торгівлі людьми. Щоправда закріплення їх у статті 149 дещо суперечить традиційним для кримінального права України канонам, відповідно до яких стадії вчинення злочину та дії співучасників описуються у Загальній частині кодексу. Разом з тим, така конструкція полегшує застосування норми та позбавляє Україну від зайвих дискусій про відповідність її законодавства міжнародному.

Вербування в літературі розкривають як "…дії, повязані з набором особи працювати чи надавати послуги на певних умовах…", або як "…запрошування, умовляння й набір за наймом людей…", "…безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір…". Як бачимо, означені визначення розкривають термін "вербування" через ще менш зрозумілий термін "набір". Тому доцільним є інший підхід до визначення цього терміну. Під вербуванням слід розуміти досягнення із людиною добровільної (шляхом запрошування, умовляння) або вимушеної (шляхом шантажу, погрози застосування насильства) домовленості на її подальшу експлуатацію, а у випадку використання обману - на вчинення певних дій щодо неї, таких як переміщення, переховування, передачу іншій особі.

Наступною формою вчинення цього злочину є переміщення людини, під яким слід розуміти дії спрямовані на зміну місця перебування людини. Найчастіше переміщення характеризується перетином кордону, але може відбуватись і всередині країни. Позитивною новелою чинної статті 149 КК України є те, що переміщення однозначно є факультативною ознакою торгівлі людьми, в той час, як стара редакція статті породжувала різні погляди на її тлумачення щодо цієї ознаки.

Під переховуванням людини слід розуміти обмеження фізичних контактів людини з іншими особами, особливо із представниками правоохоронних органів, що може проявлятись як у наданні приміщення для перебування, так і у примусовому позбавленні волі.

Передачу людини в літературі розкривають як "…вчинення винною особою (так званим "продавцем") дій, повязаних із наданням потерпілого іншій особі (так званому "покупцю") безпосередньо чи опосередковано". Одержання людини є зворотною стороною передачі та передбачає отримання контролю над людиною. Таким чином, під передачею або одержанням людини слід розуміти вчинення дій, повязаних із переходом контролю над людиною від однієї особи до іншої. Людина передається вербувальником або перевізником особі, яка буде її експлуатувати.

Відповідно до логіко-граматичного тлумачення тексту статті обов'язковою ознакою для останніх чотирьох форм цього злочину є наявність одного з наступних альтернативних способів: використання обману, шантажу чи уразливого стану, а у кваліфікованих складах, крім того - із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища. Тлумачення тексту статті відповідно до правил українського правопису не дозволяє поширювати ці способи на перші дві форми. Крім того, підтвердженням цьому є примітка 3 до ст. 149 КК України, в якій зазначається, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від наявності наведених у статті способів. Нерозповсюдження примітки на перші дві форми може означати лише одне: означені способи не є обов'язковими для торгівлі людьми або здійснення іншої незаконної угоди.

Кримінологи вважають, що обман полягає в "умисному введенні в оману іншої особи або підтримуванні вже наявної у неї оманливої уяви шляхом передачі інформації, що не відповідає дійсності або замовчування про різні факти, речі, явища і т.ін. з метою схилити цю особу до певної поведінки". Обман є одним з найпоширеніших способів вчинення торгівлі людьми. У даному випадку стосовно людини вчинюються інформаційні дії, які проявляються у психічному протиправному впливові на психіку людини. Така суспільно небезпечна поведінка спрямована на передачу людині відповідної (в даному випадку неправдивої) інформації. Шляхом обману винна особа прагне домогтися певної поведінки людини або переслідує мету викликати у неї хибні погляди стосовно обєктивних обставин (наприклад, повідомляє неправдиву інформацію щодо можливості працевлаштування за кордоном, умов праці, суми заробітку та можливості у будь-який час повернутися додому). Характерним для обману є те, що зовні все виглядає так, ніби воля особи є добровільною, але насправді ця добровільність суперечить дійсним інтересам особи.

Таким чином, під обманом зазвичай розуміють умисне введення в оману іншої особи або підтримуванні вже наявної у неї оманливої уяви шляхом передачі інформації, що не відповідає дійсності або замовчування про різні факти, речі, явища і т. ін. з метою схилити цю особу до певної поведінки. кримінальний торгівля людина злочин

Різновидом обману є зловживання довірою. Зловживання довірою полягає у "використанні особою в своїх інтересах впевненості, переконаності в її сумлінності, чесності, добропорядності іншої особи - довірителя, на шкоду останньому". Йдеться про випадки, коли під час обману використовується наявність певних стосунків довіри, які існують між винною особою та потерпілою. Ці стосунки використовуються всупереч інтересам потерпілої особи. Прикладом відносин довіри можуть виступати стосунки між родичами, близькими друзями, опікунські відносини.

Під шантажем слід розуміти психічне насильство, що полягає у погрозі розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці.

Відповідно до примітки 2 під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Відповідно до наведеного визначення, уразливий стан може бути викликаний не лише фізичними чи психічними властивостями, а і певними зовнішніми обставинами, зокрема, збігом тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. На наш погляд, в даному випадку, мова йде про дії винної особи, спрямовані на використання такого становища людини, якій "немає чого втрачати" для отримання згоди на її подальшу експлуатацію. Так, наприклад, на семінарі присвяченому питанням протидії торгівлі людьми, що проводився 16-17 лютого 2006 року, представниками Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми наводився приклад, коли злочинцями було завербовано для сексуальної експлуатації за кордоном жінку, котра не мала засобів для існування та мешкала в будинку, який був у вкрай аварійному стані, де були відключені газ, вода та електроживлення.

Так само як і способи, мета вчинення цього злочину є обовязковою ознакою субєктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та Протоколі. Крім того, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обовязковою ознакою - торгівля чи інша незаконна угода є закінченими з моменту їх вчинення, без необхідності її доведення.

Розділ. 2. Субєктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

.1 Субєктивна сторона злочину

Слід зазначити, що суб`єктивна сторона поередньої редакції ст. 149 КК була сконструйована таким чином, що для притягнення особи до відповідальності потрібно довести, що вона завідомо усвідомлювала як необхідний факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність тощо.

Складність конструкції диспозиції ч. 1 ст. 149 КК вимушувала звернути увагу на таке. У разі, якщо винний безоплатно передавав людину іншій особі, інтелектуальна ознака його умислу мала характеризуватися усвідомленням, зокрема, того, що: а) ним здійснюється незаконна передача людини іншій особі; б) така передача пов'язана з переміщенням людини через державний кордон України; в) вказана інша особа, яка отримує людину, має за мету подальшу передачу її третій особі (особам); г) у свою чергу, третя особа має використовувати жертву злочину з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

За таких обставин практичне застосування норми унеможливлювалося, оскільки мета, яка є обов'язковою ознакою злочину, у даному випадку характеризує вольову ознаку умислу не особи, яка вчинює злочин, а інших осіб, котрі виконують певні дії за межами складу цього злочину. При цьому у переважній більшості випадків винна особа фактично не може знати, з якою саме метою (продати, передати оплатно чи безоплатно або залишити у себе) жертву злочину хоче придбати друга, а тим більше третя особа у ланцюгу покупців.

За такого підходу для інтелектуальної ознаки умислу винного необхідним є усвідомлення того, що; а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка придбала жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

Практичне застосування цієї норми обмежувалося тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно було довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.

Якщо винна особа, здійснюючи продаж (іншу передачу) людини, байдуже ставилася до того, як саме ця людина буде використовуватися її покупцем в подальшому, відповідальність цієї особи за ст. 149 КК у старій редакції - виключалася (скажімо, особі байдуже, буде покупець використовувати продану йому жінку в порнобізнесі чи одружиться на ній).

У цьому випадку мову можна було вести лише про притягнення винної особи до відповідальності за незаконне позбавлення волі (ст. 146 КК).

За новою редакцією статті 149 КК суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом (винний усвідомлює, що вчиняє дії, відповідальність за які передбачена ст. 149 КК і бажає так діяти), а також, як правило, корисливим мотивом.

Мета вчинення цього злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та ніж у Протоколі. Крім того, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обов'язковою ознакою - торгівля чи інша незаконна угода є закінченими з моменту їх вчинення, без необхідності її доведення.

Злочин, передбачений ч. 3 ст. 149 КК, вчинюється із самостійною метою - для вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства.

На думку деяких вчених субєктивна сторона складу злочину торгівлі людьми не повинна містити спеціальної мети, оскільки, по-перше, на практиці її досить важко встановити, а по-друге, не виключаються випадки здійснення цього злочину з іншою, не вказаною в диспозиції ст. 149 КК України, метою, зокрема, торгівля жінкою для подальшого одруження з нею. Слід зазначити, що субєктивна сторона торгівлі людьми у більшості країн не містить спеціальної мети, на відміну від складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України. Торгівля людьми, яка повязана із переміщенням через державний кордон, у більшості законодавств цих країн є обставиною, яка обтяжує це діяння.

2.2 Субєкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку на момент вчинення злочину. Відповідно до нової редакції статті, суб'єктом є як особа, що передає людину так і особа, що її одержує. Тобто, виконавцем дій, що складають об'єктивну сторону цього злочину, є особа (особи), яка вчинює продаж або іншу сплатну передачу людини, або здійснює щодо неї будь-яку іншу незаконну угоду, пов'язану із переміщенням її через державний кордон України. При вчиненні останньої дії співвиконавцем злочину є також особа, що приймає (одержує) людину для подальшого її продажу чи іншої передачі. При вчиненні такою особою подальшого продажу чи іншої сплатної передачі людини її дії кваліфікуються як самостійний злочин за ст. 149 КК.

Субєкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК (торгівля людьми, вчинена з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності) - спеціальний. Ним є службова особа або особа, від якої потерпілий знаходився в матеріальній чи іншій залежності.

.3 Кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини

Кваліфікованими видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 149 КК України:

) щодо неповнолітнього;

) щодо кількох осіб;

) повторно;

) за попередньою змовою групою осіб;

) службовою особою з використанням службового становища;

) особою від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності;

) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства.

Частина 2 ст. 149 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, або кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або із використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

Неповнолітнім вважають фізичну особу, яка не досягла 18 років. Злочин повинен кваліфікуватися за ч. 2 ст. 149 КК, якщо продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, повязаної із законним чи незаконним переміщенням через державний кордон України, сталися до моменту досягнення нею вказаного віку.

Злочин вважається вчиненим щодо кількох осіб, якщо потерпілими є дві і більше особи, незалежно від їх віку, фізичних даних та інших ознак.

Повторним є вчинення злочину як відносно однієї і тієї ж особи, так і відносно кількох осіб у різний час.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини за попередньою змовою групою осіб передбачає участь у вчиненні злочину двох і більше осіб, де кожна особа повинна повністю або частково виконувати передбачені складом злочину дії, по іншому - бути співвиконавцем злочину.

Окрім того, усі учасники групи повинні вступити у злочинну змову за попередньою домовленістю, тобто до початку вчинення злочину. Оскільки торгівля завжди здійснюється за домовленістю принаймні двома особами: продавцем і покупцем, то для кваліфікації за цією ознакою необхідно встановити, що хоча б з однієї сторони угоди приймає участь група осіб, котрі діють за попередньою змовою. У випадку вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб із розподілом ролей, злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 149 КК із посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

Торгівля людьми із використанням службового становища передбачає, що суб`єктом злочину може бути лише службова особа, яка діє всупереч інтересам служби та із перевищенням повноважень.

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності потрібно вважати будь-яку особу, якій підлягає потерпілий. Мова може йти про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця.

Вчинення злочинних дій у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства передбачає примушення до різних видів діяльності (експлуатації), погодитися на які добровільно людина не хоче. Форми насильства при цьому можуть бути різноманітними:

фізичне насильство - обмеження волі, нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоровя або незначної втрати працездатності;

психічне насильство - реальна погроза застосуванням вказаного вище фізичного насильства.

Особливо кваліфікованими видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених частиною першою або другою ст. 149 КК України:

) щодо малолітнього;

) організованою групою;

) поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства

) якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Малолітньою вважається особа, яка на момент вчинення щодо неї злочину, передбаченого статтею 149 КК України, не досягла віку 14 років.

Поняття організованої групи дано в ч. 2 ст. 28 КК України і полягає в тому, що "злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувалися у стійке обєднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, обєднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи".

Вчинення злочинних дій, поєднаних з насильством, небезпечним для життя або здоровя потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, передбачає як фізичне, так і психічне, а також погрози застосувати це насильство, що створює реальну загрозу для життя або здоровя потерпілого чи його близьких.

Так, фізичним насильством, небезпечним для життя або здоровя потерпілого чи його близьких, є тілесні ушкодження (різною ступеню тяжкості), замах на вбивство та вбивство. Проте, до фізичного насильства для складу злочину торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини також відноситься насильство, яке реально не спричинило шкоди життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент його застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.

Психічне насильство, не безпечне для життя або здоровя потерпілого чи його близьких, при вчиненні зазначеного злочину виражається в погрозі заподіяти вказане вище фізичне насильство, у тому числі - й в погрозі вбивства. Але погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що дійсно може бути реалізована.

Тяжкими наслідками вчиненого злочину можуть бути:

смерть потерпілої особи;

самогубство;

тяжка хвороба, в тому числі психічна;

залишення потерпілого після використання в небезпечному для життя стані.

Зацікавленість становить ще одна проблема, тісно повязана з торгівлею людьми - покарання жертв торгівлі. Міжнародне законодавство дає однозначну відповідь на це питання, Протокол ООН "Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї" забороняє застосовувати до жертв будь-які види покарання.

Попередня редакція статті 149 КК України була більш поширеною для кваліфікації за сукупністю злочинів, оскільки до неї не була включена кваліфікація, щодо поєднання торгівлі людьми з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства. Нова редакція виділяє такі діяння до кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів зазначеного злочину.

Умисне вбивство потерпілого не охоплюється ст. 149 КК і має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених цією статтею та ст. 115 КК України.

Якщо йдеться про відповідальність за суміжні з торгівлею людьми злочини, то слід враховувати, що злочинні дії вчинені відносно неповнолітніх необхідно розглядати у сукупності зі ст. 304 КК України (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність), виходячи з предмету його доведення.

Окрім цього, важливе значення для відмежування від суміжних складів злочину є мета. Це повинно бути не спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника (ст. 147 КК), не для незаконного позбавлення волі (ст. 146 КК) чи незаконного поміщення до психіатричного закладу (ст. 151 КК), а з метою: експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Необхідно також враховувати, що відповідно до чинного законодавства "торгівля людьми" полягає у заволодінні особою (встановлення контролю за поведінкою останньої всупереч її волі, за допомогою примушування, обману, зловживання довірою), тоді як "звідництво для розпусти" - у посередництві (сприянні) саме добровільним статевим зносинам (ст. ст. 149 та 302 КК України).

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини можуть бути вчинені як із переміщенням потерпілого через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені діяння супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вони додатково кваліфікуються ще й за ст. 332 КК України.

У разі, якщо винний продає людину для трансплантації її органів чи тканин, що явно матиме наслідком заподіяння потерпілому смерті, то дії мають бути кваліфіковані як торгівля людьми і пособництво у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Висновки

Таким чином, нова стаття 149 КК України зазнала суттєвих змін, якими цілком враховано обовязок України щодо імплементації положень міжнародного законодавства до національного.

Назва статті зазнала незначних змін. Стару назву "торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини" було змінено на "торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини". Отже, новий текст закону не визнає передачу людини обовязковою ознакою цього злочину. Проблемним тут представляється той факт, що назва статті є дещо вужчою від її змісту, та не охоплює частину ознак обєктивної сторони.

Стаття залишилась на старому місці - у розділі ІІІ КК України. Отже, законодавець не відмовився від позиції визнання волі, честі та гідності обєктом цього злочину, незважаючи на те, що означеним цінностям далеко не завжди заподіюється шкода при вчиненні торгівлі людьми. Нажаль, обґрунтована нами позиція щодо необхідності визнання громадської моральності обєктом торгівлі людьми та відповідного перенесення цього складу злочину до розділу XII КК України не була втілена в життя при внесенні змін до КК України.

Головним безпосереднім обєктом злочину, передбаченого ст. 149 КК, є суспільні відносини, що гарантують право на свободу та особисту недоторканність особи. Окрім головного, додатковим факультативним об`єктом даного злочину можуть виступати життя і здоров`я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень.

Замість трьох у старій редакції, нова стаття містить шість форм торгівлі людьми. Отже, обєктивна сторона диспозиції норми передбачає шість альтернативних дій: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, обєктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача або одержання людини.

Так само як і способи, мета вчинення цього злочину є обовязковою ознакою субєктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та Протоколі. Крім того, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обовязковою ознакою - торгівля чи інша незаконна угода є закінченими з моменту їх вчинення, без необхідності її доведення.

Суб'єктивна сторона торгівлі людьми характеризується виною у формі прямого умислу.

Мета вчинення цього злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та ніж у Протоколі. Крім того, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обов'язковою ознакою - торгівля чи інша незаконна угода є закінченими з моменту їх вчинення, без необхідності її доведення.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку на момент вчинення злочину. Відповідно до нової редакції статті, суб'єктом є як особа, що передає людину так і особа, що її одержує.

Таким чином, оновлена норма містить багато позитивних новел, які працюватимуть на користь підвищення ефективності протидії торгівлі людьми. Разом з тим, нова стаття виявилась небездоганною з точки зору юридичної техніки, що породжуватиме певні проблеми при її застосуванні.

Використані джерела

1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

2.Кримінальний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2001. - 240с.

.Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 18, ст.101.

.Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.377.

.Закон України №3316-1 "Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією" //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 17, ст.147.

.Постанова КМУ №987 "Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми" - Законодаство "ЛІГА".

.Протокол про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (995_791), що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН від 15.11.2000 р. // http://www.un.org/russian.

.Конвенція Організації Обєднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789), прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН від 15.11.2000 р. // http://www.un.org/russian.

9.Акімов М. До питання про обєкт злочину захоплення заручників // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6. - С. 16-18.

10.Алихаджиева И. Недостатки законодательной регламентации уголовно-правовой борьбы с торговлей людьми // Уголовное право. - 2006. - № 5. - С. 4-6.

.Ахметшин Р., Гафурова Э. Момент окончания длящегося преступления (на примере захвата заложников) // Уголовное право. - 2007. - № 2. - С. 9-11.

12.Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). - Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. - 128 с.

13.Іщенко В.О. Торгівля жінками та дітьми (кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби): Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 247 с.

.Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щоріч. доп. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., 2000. - 378с.

.Козак В.А. Деякі питання стосовно аналізу ознак складу злочину, передбаченого ст. 1241 Кримінального кодексу України (торгівля людьми) // Проблеми законності. Вип. 47: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 154-158.

.Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми по новому Кримінальному кодексу України // Проблеми законності. Вип. 56: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 144-151.

.Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: деякі питання обєкта злочину // Конституція - основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2001. - С. 170-172.

.Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: проблема обєкта злочину // Проблеми законності. Вип. 52: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 193-198.

.Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: чи рухаємось у вірному напрямку? // Кримінальне право України. - № 1. - 2006. - с. 56-61.

.Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины // Проблеми законності. Вип. 43: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 145-151.

.Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: некоторые проблемы признаков состава преступления // Злочини проти особистої волі людини: Зб. мат. міжн. наук.-практ. сем. (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. - Харків: "Книжкове видавництво "Лествиця Марії", 2002. - С. 88-92.

.Кримінальне право України. Особлива частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 896 с.

.Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер; Харків: Право, 2002. - 496 с.

.Кримінальне право: Особлива частина / Відп. ред. В.І.Шакун. - К.: НАВСУ - Правові джерела, 1998. - 896с.

.Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. Ред.. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. - 1152 с.

.Лизогуб Я.Г. Відмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини від суміжних злочинів // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. - 2002. - № 2. - С. 112-121.

.Лизогуб Я.Г. Еволюційний процес міжнародно-правової боротьби з торгівлею людьми як злочином, що посягає на волю та недоторканність людини // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2000. - № 4. - С. 85-97.

.Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С.С. Яценко]. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. - 206 с.

.Лизогуб Я.Г. Норма про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: можливий спосіб її удосконалення // Український часопис міжнародного права. - 2002. - № 1. - С. 66-68.

.Лизогуб Я.Г. Особливості кримінально-правової заборони торгівлі людьми в памятках права досоціалістичного періоду: порівняльно-правовий аспект // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. - 2002. - № 4. - С. 94-105.

.Лизогуб Я.Г. Про врахування обману як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 149 КК України // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2002. - № 1. - С. 127-133.

.Лизогуб Я.Г. Стаття 124-1 Кримінального кодексу України: проблеми правової термінології та необхідність її вдосконалення // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - № 2. - С. 115-122.

.Лизогуб Я.Г., Карчевский Н.В. Группа лиц по предварительному сговору с позиций нового Уголовного кодекса Украины // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - № 4. - С. 48-52.

.Мамина Ю. Куплю младенцев // Труд. - 1999. - 27 март.

.Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. - К.: Т-во Знання, 2000. - 771с.

.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

.Обзор механизмов, средств и правоохранительных мер для борьби с торговлей людьми в Украине / С. Кривошеев, В. Куц, В. Соболев. - К.: МОМ, 2002. - 111 с.

.Орлеан А. Нова редакція статті, що передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми: аналіз складу злочину // Юридичний журнал. - 4. - 2006. - С. 21-25.

.Орлеан А.М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми. - Харків: СІМ, 2005. - 180 с.

.Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путём обмана или злоупотребления доверием. - Х.: Вища школа, 1977. - 128 с.

.Підгородинський В.М. Актуальні проблеми аналізу складу злочину торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Одеса, 2002. - Вип. 16. - С. 620 - 623.

.Романов С.Ю. Обман как способ преступной деятельности: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Х., 1998. - 199 с.

.Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность - под охраной уголовного закона. - Симферополь: Таврида, 1996. - 236с.

.Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - Харьков: Выща шк., 1988. - 198с.

.Торгівля людьми в Україні. Оцінка заходів, спрямованих на протидію. ЮНІСЕФ, ОБСЄ, АМР США, Британська Рада. Київ. 2004. - 247 с.

.Уголовное право России: Учебник для вузов в 2-х т. / Под ред. А.Н. Игнатова, Ю.А. Красикова. - М.: НОРМА - ИНФРА М, 1998. - Т.2. - 808с.

.Хавронюк М. Работоргівля в Україні: чи здатне чинне законодавство ефективно протидіяти їй ? // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 3. - С. 23-31.