Види правомірної і протиправної поведінки
Види правомірної і протиправної поведінки
Вступ
поведінка правопорушення юридичний
Зміни, які відбуваються у всіх сферах суспільного життя України, спонукають людину ревізувати свої раніш усталені уявлення про правове і протиправне. Те, що ще кілька років тому втілювало в собі правовий зміст, сьогодні трансформувалося в те, що стало „поза законом, а те, що було протиправним, перетворюється на правове. Такі коливання дають додаткові підстави вважати, що правові уявлення людини є похідними від економічних, політичних, ідеологічних та інших уподобань, котрі істотно переважають у суспільстві. Відомо, що серцевиною правової поведінки особистості є інтерналізовані нею соціальні норми; тобто, ті вимоги суспільної свідомості, що приймаються особистістю до повсякденної реалізації. Зазвичай соціальні норми визначають як соціальні еталони, встановлення модальної, обовязкової, з точки зору суспільства, поведінки, що виконують функції інтеграції, упорядкування життя груп, індивідів, суспільства. Саме обовязковий характер дотримання соціальних норм усіма членами суспільства робить ці норми правовими, або імперативами правової поведінки.
У правовій системі суспільства діяльність та вчинки людей розглядають з погляду права, яке є критерієм їх оцінки як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти являють систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, а також є формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки, яка має юридичне значення або юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єкта права є правовою: вона передбачена нормами права і має юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні чи негативні).
Найбільш широким є поняття нормативна поведінка, під якою розуміють таку поведінку людей, що регулюється будь-якими соціальними нормами, - звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та ін. Нормативна поведінка, яка регулюється нормами права, називається правовою поведінкою.
Метою даної курсової роботи є аналіз сутності та особливостей правової поведінки. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання курсової роботи: дослідити поняття та сутність правової поведінки; охарактеризувати ознаки правової поведінки; надати розгорнуту класифікацію правової поведінки; проаналізувати поняття, сутність та види правомірної поведінки; визначити сутність, ознаки та види правопорушення.
Обєктом курсової роботи є правова поведінка субєктів права.
Предметом курсової роботи є правомірна поведінка у формі дії та бездіяльності.
Фундаментальні основи теорії правової і, зокрема, правомірної поведінки розробили: О.П. Алейнікова, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, А.Я. Вишинський, М.М. Вопленко, І.А. Єсіпова, Р.Т. Жеругов, В.М. Казаков, С.М. Кожевніков, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарев, О.А. Лукашева, М.С. Малеїн, А.В. Міцкевич, Є.К. Нурпеїсов, В.В. Оксамитний, Р.К. Русинов, І.С. Самощенко. Серед інших учених, дослідження яких стосувалися проблем правової або правомірної поведінки можна назвати В.К. Бабаєва, Ж.Д. Бусурманова, А.Б. Венгерова, В.І. Гоймана, О.Ф. Граніна, Ю.І. Гревцова, В.П. Казімірчука, Д.А. Керімова, А.М. Колодія, О.Є. Лейста, Р.З. Лівшица, М.І. Матузова, Є.В. Назаренко, В.С. Нерсесянца, М.Ф. Орзіха, О.Д. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, В.М. Шафірова, Н.В. Щербакову.
Методи дослідження. Методологічна основа курсової роботи складається з методів наукового дослідження теоретичного рівня (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо), а також основних положень загальної теорії права.
Структура курсової роботи залежить від мети та сформульованих завдань. Курсова робота складається зі вступу, де в першу чергу описано актуальність обраної теми, двох взаємоповязаних розділів, висновків та списку використаних джерел.
1.Поняття, ознаки та види правової поведінки
Право - важливий інститут регламентації, розвитку й охорони суспільних відносин. Проте самі ці відносини є продуктом життєдіяльності людей, їх поведінки у суспільстві. Отже, право може регулювати суспільні відносини, лише впливаючи на поведінку конкретних людей, окремих осіб, із дій яких складаються ці відносини. Право - один з важливих інструментів управління поведінкою людей, яка є безпосереднім об'єктом правового регулювання.
Попадаючи під вплив сторони права, людина повинна співвідносити з ним свої вчинки і може відповідно виконувати його приписи. Конкретні вчинки у межах закону набувають змісту за різним ступенем активності. Правова норма виявляється в окремих ситуаціях, як можливість ухилення від будь-яких дій, так і здійснювати дії (виконувати вказані норми права). До його змісту також може входити вказівка, яка надає суб'єктові право можливості вибору тієї чи іншої дії (це використання правових норм за своїм розсудом). Вони уповноважують людину самій приймати рішення, на основі яких можуть виникати відповідні права і обов'язки.
Правова поведінка- це сукупність соціально значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки; правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення); кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.
Основні ознаки правової поведінки:
) регламентується правовими нормами. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;
) має юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту у механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права і обов'язки, реалізуються заходи відповідальності.
Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. Держава виступає гарантом правової поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку.
Певні прояви правової поведінки можуть бути юридичними фактами, тобто такими життєвими обставинами, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому разі правова поведінка розглядається як підстава зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм;
) правова поведінка виражається у формі діяння суб'єкта, тобто його дії чи бездіяльності. Думки та емоції людини не можуть регулюватися правом. Намір, бажання вчинити юридичне діяння самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу;
) поведінка має значення для суспільства, державою може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива. Соціально корисний характер правової поведінки проявляється у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства; вона сприяє нормальному процесу взаємодії між людьми. Соціально шкідлива поведінка гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки.
За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка -це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності правомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, її орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки).
Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи. Лише зовнішні обставини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон).
Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конформістською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.
Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціально корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки. Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні) .
До правомірної поведінки належить і соціально допустима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціально-шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не може таку поведінку ні забороняти, ні зобов'язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність численних громадських організацій «за інтересами», відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову природу, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення.
Розглянемо класифікацію детальніше. З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких суб'єкти здійснюють суб'єктивні права й обов'язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм. Логіка механізму правового регулювання передбачає включення до його складу правової поведінки, тобто норма права закріплює у своїй гіпотезі юридичну модель поведінки - як правомірної, так і протиправної - і таким чином виступає універсальним критерієм юридичної кваліфікації поведінки суб'єкта; юридичний факт у механізмі правового регулювання - це сама поведінка, яка є юридично значущою.
2.Правомірна поведінка та правопорушення, їх ознаки та юридичний склад
Основним різновидом правової поведінки є поведінка правомірна, тому що переважна більшість громадян і організацій у сфері права діють саме так.
Правомірна поведінка - це суспільно корисна, суспільно необхідна, бажана і допустима поведінка осіб, яка відповідає правовим нормам і гарантується державою. За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка характеризується з точки зору засобів правової регламентації.
За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка характеризується з точки зору засобів правової регламентації. З позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:
а)як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні відносини і поділяється на виконання та використання (активні форми поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;
б)як характеристика юридичного змісту правовідносин ця поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;
в)як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не зафіксованою у нормативно-правовому приписі.
Правомірна поведінка людини є неоднорідною за своїм змістом і потребує у кожному конкретному прояві за різним ступенем дії, самого існування особи, її ініціативні дії. При дотриманні норм права фіксується мінімальна активність, оскільки суб'єктам слід лише ухилятися від визначених дій.
Правомірна поведінка є соціально корисне діяння, направлене на задоволення державних і правових, суспільних і особистих інтересів, цінностей і цілей. Вона є особистою цінністю для права, тільки тому, що сама "людина, її права і свободи є вищою цінністю".
Слід погодитись із визначенням В.М. Кудрявцева, що правомірна поведінка - це поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Є видом соціальної поведінки і визначальною умовою забезпечення законності та правопорядку, прав і свобод людини і громадянина, побудови правової держави. До соціальної сторони правомірної поведінки належать такі її якості, як позитивність, свідомість, добровільність, здатність задовольняти суспільство та особисті інтереси, соціальна значущість, зовнішній вияв у вигляді дій чи бездіяльності, схвалення або допустимість з огляду на суспільні інтереси тощо. Необхідною властивістю правомірної поведінки є її прояв, підконтрольність свідомості і волі. Комплекс цих властивостей окреслює межі того масиву фактично соціальних актив поведінки людини, які потребують правового опосередкування, здатні сприймати регулюючий вплив правових засобів і регулюються правом. Тому можна уявити правомірну поведінку, як правову цінність, тоді, коли протиправна поведінка є антицінністю. Дійсно, тільки перше бажане для суспільства може приносити економічну користь, діяти також на користь розвитку особистості.
Правомірна поведінка завжди розглядається, як саме масове суспільне явище. Ніяке суспільство не змогло б функціонувати без додержання громадянами його нормативних потреб. Правомірна поведінка є з'єднуючим ланцюгом між правовою нормою і її соціальним ефектом, на досягнення якого розрахована дана норма. Вона є результатом відтворення у житті потреб режиму законності, а сукупність всіх правових дій - це втілення правового порядку у суспільстві.
Шлях людини до суспільства значною мірою характеризує те положення, наскільки вона у своїй поведінці керується почуттям відповідальності, яка проявляється у діях особистості, усвідомлювати соціальні наслідки у своїй діяльності. Відповідальність дозволяє поведінці людини взяти під контроль її власну свідомість, а таких понять, як честь, гордість і гідність - під контроль її совісті. Сучасне життя все гостріше стикається із проблемами відповідальності, користування своїми правами і свободами, скасуванням їх застосування на шкоду другим суб'єктам права. Суспільство багато чого втратило, не виховавши внутрішню і зовнішню культуру поведінки майбутньої людини.
Культура поведінки - складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу, це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у праці, побуті, спілкуванні з іншими), у яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якщо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведінки, то культура поведінки - розкриває, як саме здійснюються у поведінці вимоги моральності, яке "обличчя" поведінки людини, наскільки органічно, природно і невимушено такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.
Соціальна цінність правомірної поведінки, проявляється ще й і у тому, що вони складають органічну частину цивілізованої поведінки. Цивілізованість - це обширне поняття, яке включає багато зовнішніх проявів культури людини і суспільства.
Цивілізована правомірна поведінка - це співставлене суб'єктом права вчиняти дії не порушуючи чиїсь права, на основі впевненості у характерно-естетичних пріоритетах, суспільно-людських обов'язків - не вкради, не вбий тощо.Їх зміст залежить від того, у якій мірі людина підкоряється існуючим писаним правилам, наскільки є активним носієм поняття громадських обов'язків, розділяє і підтримує суспільні уявлення про добро і зло, справедливість і відповідальність.
Правомірна поведінка у суспільному житті проявляється багатопланово. Дії, які відповідають правовим приписам можуть класифікуватись за різними критеріями і ознаками.
Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки має дві форми - соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти, чи навпаки гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішнім вираженням, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни у соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скерувати свої вчинки.
формальної юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови та ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані у текстах правових документів.
Властивість правової поведінки впливає на стан суспільних відносин, пов'язаних не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.
Таким чином, правомірну поведінку можна визначити, як обумовлений культурно-характерний зріст і життєвий досвід у людській діяльності, у сфері соціальної дії права, заснованої на свідомому здійсненні його цілей і потреб.
Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника.
Правопорушенню властиві такі ознаки:
1) має протиправний, неправомірний характер, тобто порушує норми права;
) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини).
) виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.
) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
) є винним.
) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
Зрозуміло, що окремі правопорушення не є небезпечними для суспільства в цілому. Проте, взяті в сукупності, вони становлять суттєву небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок.
Отже, правопорушення - це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного субєкта, яке суперечить вимогам правових норм.
Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Вони дозволяють відмежовувати правопорушення від порушень інших соціальних норм і утворюють поняття «склад правопорушення».
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.
Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення або створюється загроза завдання шкоди (наприклад, життя, честь, гідність, право власності).
Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в матеріальних складах правопорушення належать: 1) діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); 2) його шкідливі наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали (наприклад, вбивство зі снайперської гвинтівки: смерть настала в результаті пострілу і попадання кулі в серце). До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя). Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.
Суб'єкт правопорушення - це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.
Необхідна ознака суб'єкта правопорушення - його деліктоздатність, тобто можливість особи, що визначається законом, відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і осудності, тобто здатності усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків, тобто вина, мотив, мета правопорушення.
Вина виражається у формі умислу чи необережності:
Умисел: Необережність: · прямий - усвідомлення особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків (наприклад, вбивство на замовлення). · непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків (терористичний акт - вчинення вибуху з метою залякування населення).· протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам (порушення правил дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому). · протиправна недбалість - усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які можна і треба було передбачити (службова недбалість, що завдала істотну шкоду охоронюваним правам та інтересам особи).
3.Види правомірної і протиправної поведінки
Правомірну поведінку можна поділити на такі види:
1) За суб'єктом правомірної поведінки: правомірна діяльність державних організацій і, зокрема, державних органів, правомірна поведінка фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), правомірна поведінка громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій) і правомірна поведінка соціальних спільностей (народу, населення певної адміністративно-територіальної одиниці).
) За сферою суспільних відносин: правомірна поведінка в економічній сфері, політичній, соціальній тощо.
) За формою зовнішнього прояву правомірної поведінки (за об'єктивною стороною):
·активна, яка полягає у вчиненні певних дій;
·пасивна, яка полягає в утриманні від вчинення певних дій.
) Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї правомірної поведінки, тобто за суб'єктивною стороною, правомірна поведінка поділяється на:
üактивну (соціально-усвідомлену) правомірну поведінку, яка базується на усвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законодавства;
üпасивну (звичаєву) правомірну поведінку, яка базується на звичці дотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується на морально-етичних засадах і підтримується ними;
üконформістську поведінку, яка базується на наслідуванні суб'єктом поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічних відносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;
üмаргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.
) За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: фізична, яка полягає у певній діяльності, та вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.
) Залежно від форми реалізації правової норми у процесі правомірної поведінки, вона поділяється на дотримання, виконання, використання і правозастосування.
Маргінальна поведінка базується на мотивах страху людини перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою. Наприклад, пасажир сплачує за проїзд тільки тому, що в громадському транспорті знаходиться контролер, який може накласти штраф за безквитковий проїзд.
Звичайна поведінка характеризується тим, що необхідність здійснення такої поведінки стала звичною, навіть не усвідомленою в усіх аспектах. Вона стає внутрішньою потребою людини. Так, водій зі стажем зупиняється на червоне світло світлофора автоматично, не замислюючись над змістом сигналу, можливими наслідками порушення його вимог. Це звичайна, але не несвідома поведінка.
С.А. Капітанська зазначає, що під поняття поведінки підпадають не тільки дії, а й утримання від вербальних і фізичних дій. Поведінка, як більш широка категорія, ніж діяльність, включає в себе й активний, і пасивний стан будь-якої особи.
Класифікація злочинів - поділ злочинів на групи, категорії, види за певним критерієм. Залежно від обєкта посягання розрізняють злочини проти держави, проти власності, проти особи, господарські, військові та інші. Якщо критерієм є форма вини, то злочини класифікуються на дві групи -умисні та необережні. Якщо за критерій береться корислива мета, то - на корисливі и некорисливі. Залежно від моменту закінчення злочини можна поділити на закінчені та незакінчені. Кожна з таких класифікацій здатна виконувати конкретні наукові та практичні завдання і має певне значення у кримінальному праві.
У чинному законодавстві України існує загальна норма, яка визначає класифікацію злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ч. 1 ст. 12 К К України).
В основу такої класифікації покладено критерії: матеріальний (характер і ступінь суспільної небезпечності) та формальний (вид і розмір покарання, передбаченого у санкції статті).
Необхідність визначення не тільки матеріального, а й формального критерію зумовлена тим, що відповідно до законів логіки будь-яка класифікація виконує свої завдання лише тоді, коли її критерій визначений чітко, однозначно.
Проступки - це усі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки суспільно шкідливі, але не є небезпечні для суспільства та його членів. Зокрема, розрізняють такі, як: конституційні; дисциплінарні; адміністративні; цивільні.
Іноді виділяють процесуальні проступки (нез'явлення свідка до суду). Кожен вид проступків посягає на конкретні, врегульовані правом суспільні відносини, має свої ознаки.
Слід зауважити, що всі види правопорушень дуже тісно пов'язані між собою і взаємозалежні. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, що призводить до беззаконності, як правило, є своєрідним стимулом підвищення суспільної небезпеки правопорушника і його діянь.
Адміністративні проступки поступово переходять у злочини, цивільні правопорушення переростають у злочин проти власності, дисциплінарні проступки - в посадові злочини.
Трапляються випадки, коли одним діянням людина скоює декілька правопорушень різних видів. Наприклад, порушення водієм автотранспорту правил вуличного руху може потягнути одночасне порушення норм кримінального, адміністративного і цивільного права.
4.Причини правопорушень
Під причинами правопорушень розуміють комплекс явищ обєктивного й субєктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку субєктів права. В юридичній літературі й сьогодні йдуть суперечки про соціальні та біологічні причини правопорушень, про сучасний розвиток антропологічної школи на генетичному рівні.
Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Причому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується й діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня і суспільства в цілому.
Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв'язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх із необхідністю. Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей; алкоголізмом і наркоманією та іншими обставинами.
Проте ніякі зовнішні обставини не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об'єктивних причин і умов формуються суб'єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах.
Отже, до суб'єктивних причин правопорушень відносять низький рівень правосвідомості і правової культури людей, асоціальні мотиви й цілі, потреби й інтереси окремих осіб. Суб'єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад, темперамент, стать, вік, риси характеру, наявність психологічних відхилень, різні фізичні недоліки та ін.
Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності її суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні і політичні кризи та ін.
До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного і технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об'єктивних і суб'єктивних причин.
Основні напрями боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища. Правоохоронні органи нашої держави ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.
Велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії. Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально-технічне забезпечення тощо.
5.Обєктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки
У теорії права виділяють наступні види правової поведінки:
- правомірна - соціально корисна поведінка, яка відповідає правовим приписам;
- правопорушення - соціально шкідлива поведінка, яка порушує вимоги норм права;
- зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, яка здійснюється в рамках правових норм;
- об'єктивно протиправна поведінка, яка не завдає шкоди, але здійснюється з порушенням правових приписів (наприклад, протиправна поведінка недієздатної особи).
Під час зловживання правом особа не порушує норму права, а діє всупереч призначенню субєктивного права. Але на практиці суду буде достатньо складно визначити нормативне підґрунтя для кваліфікації зловживання правом як правопорушення та призначити відповідну санкцію.
Можна стверджувати, що зловживання правом є особливим видом правопорушення, яке полягає у тому, що при зловживанні правом особа не порушує норму права, а діє всупереч призначенню субєктивного права. Юридичне правопорушення має наслідком юридичну відповідальність. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад правопорушення. При зловживанні правом особа діє протиправно, винно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі. Між дією та шкодою існує причинний звязок, в іншому випадку особа просто здійснюватиме своє субєктивне право, не завдаючи шкоди іншим.
Зловживання правом - це здійснення особою свого субєктивного права у невідповідності із його призначенням та із заподіянням шкоди іншим особам.
Характерними ознаками зловживання правом є:
·наявність в уповноваженої особи субєктивного права;
·зловживання правом можливе лише під час його здійснення;
·уповноважена особа під час реалізації свого субєктивного права має діяти чітко у межах закону, оскільки в іншому випадку вона вчинятиме правопорушення;
·обовязковим елементом поняття «зловживання правом» є наявність шкоди, яка заподіюється, та прямого причинно-наслідкового звязку між здійсненням субєктивного права та тими негативними наслідками, що настали, оскільки заподіяння шкоди без здійснення свого права є протиправним діянням, тобто правопорушенням, а здійснення свого права без заподіяння шкоди іншим особам - процес нормального задоволення своїх потреб у межах, визначених законом.
Розрізняють дві форми зловживання правом: шикана (дія щодо реалізації власного субєктивного права з єдиною метою заподіяти шкоду іншій особі) та дії щодо реалізації субєктивного права без наявності мети, але із фактичним заподіянням шкоди.
До обєктивно протиправного діяння такої поведінки відносяться протиправне діяння недієздатної особи та безвинні діяння, які не тягнуть за собою юридичну відповідальність і не є правопорушеннями (тобто власне протиправною поведінкою), оскільки відсутній такий важливий елемент правопорушення як суспільна шкідливість. Сьогодні теорія обєктивно протиправної поведінки потребує перегляду, розширення та уточнення
Висновки
Таким чином, діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких суб'єкти здійснюють суб'єктивні права й обов'язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм.
За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка -це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною.
Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні факти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Правова поведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і правоприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення правовідносин. Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів - подій, де відсутні воля і свідомість конкретної особи. Дотримання заборон - безпосередня форма реалізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинку є реалізованою правомірністю.
У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм.
Використані джерела
1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2.Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. М., 2003. - 458 с.
.Гусарєв С. Д. Теорія права і держави: навчальний посібник / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. Слюсаренко. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 354 с.
.Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999. - 237 с.
5.Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - 584 с.
6.Капітанська С.А. Класифікація правомірної бездіяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - Вип. 25. - С. 56-62.
.Капітанська С.А. Підстави бездіяльності у праві (теоретичний аспект) // Підприємництво, господарство і право. - № 10. - 2004. - С. 32-36.
.Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність і соціально-правова активність: аспекти співвідношення // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: Зб. наук. праць. - К. - 2003. - Вип. 2. - С. 129-137.
.Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність: проблеми юридичної кваліфікації // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: Зб. наук. праць. - К. - 2004. - Вип. 2. - С. 57-65.
.Капітанська С.А. Правомірна бездіяльність: проблеми юридичної кваліфікації // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: Зб. наук. праць. - К. - 2004. - Вип. 2. - С. 57-65.
.Капітанська С.А. Причини правомірної поведінки. // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту. - Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т, 2004. - №1. - С.47-49.
.Капітанська С.А. Роль правомірної бездіяльності у забезпеченні законності і правопорядку // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - О. - 2004. - № 3. - С. 89-95.
13.Кельман М.С. , Мурашин О.Г. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 609 с.
14.Коломійцев О.А. Окремі аспекти правової поведінки особистості // Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля / За заг. ред. проф. О.Л. Голубенка - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - С. 32-34.
15.Коломійцев О.А. Правова поведінка особистості у соціально-психологічному вимірі // Український науковий журнал. - Київ, 2005. - № 6(14). - С. 144-150.
.Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982.-287 с.
.Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2001. - 316 с.
.Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. М. - 1999. - 571 с.
.Общая теория государства и права: Академический курс. В 2-х тт. Т2: Теория права. /Отв. ред. М.Н. Марченко.- М.,1998. - 609 с.
.Общая теория права и государства: Учебник.- изд. 2-е, перераб. и дополн. /ред. В. В. Лазарев.- М.: Юристъ, 1996.- 472 с.
22.Онищенко Г. Проблема існування категорії «зловживання правом»// Юридичний журнал. − 2007. − № 2. - С. 22-27.
23.Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. М., 2001. - 421 с.
24.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2004. - 754 с.