Принципи і функції нормотворчого процесу
Принципи і функції нормотворчого процесу
Зміст
Вступ
. Поняття та види форм діяльності органів держави
. Нормотворчість як правова форма діяльності: поняття, структура та особливості
. Принципи і функції нормотворчого процесу
. Види нормотворчості
. Поняття та стадії нормотворчого процесу
Висновки
Використані джерела
Вступ
Перетворення принципу верховенства права у реальність, забезпечення гармонійного вираження у правових нормах обєктивних потреб суспільного розвитку є найвищою метою нормотворчості, діяльності, яка полягає у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.
Розпочатий у 90-ті роки минулого століття процес створення та удосконалення правових засад нормотворчості триває і понині, також зберігаються негативні наслідки відсутності належних механізмів нормотворчості, відповідного правового мислення перших років розбудови самостійності Української держави.
Сьогодення потребує, перш за все, ефективних та обміркованих політичних рішень, завершення розпочатих реформ. У звязку з цим правове супроводження реформування набуває особливого значення і вимагає високого професіоналізму нормопроектувальника.
На особливу увагу у нормотворчому процесі заслуговує законопроектна діяльність, в якій, з огляду на місце закону у системі нормативно-правових актів та його універсальність, вартість будь-якої помилки надзвичайно велика.
Зазначене вказує на необхідність органічного поєднання у нормотворчому процесі таких складових, як наявність виваженого політично та науково продуманого рішення стосовно розроблення законопроекту (яким можуть бути Програма діяльності Уряду, план дій щодо здійснення реформи у певній сфері суспільних відносин, концептуальні засади тощо, які засвідчують безумовну необхідність і корисність розроблення закону, а у випадку підготовки концепції навіть створюють його модель), а також високий професійний рівень безпосередньо нормопроектувальника, який буде втілювати у правові норми відповідне рішення.
Метою курсової роботи є дослідження поняття нормотворчості, її види, принципів, функцій та проблем. Для досягнення мети даної роботи були сформульовані та виконані наступні завдання:
·дослідити поняття та види форм діяльності органів держави;
·визначити поняття, структуру та особливості нормотворчості;
·проаналізувати принципи і функції нормотворчості;
·охарактеризувати види нормотворчості;
·дослідити поняття та стаді нормотворчого процесу.
Обєктом роботи є обрані суспільні відносини у сфері нормотворчої діяльності державних органів. Предметом роботи є нормотворчість органів державної влади, її сутність, принципи та форми.
Теоретичну основу роботи складають праці вчених з філософії, загальної теорії права та галузевих юридичних наук: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, І.В. Бенедик, А. Гавриляка, В.М. Горшеньов, Б.В. Дрейшев, Д.А. Керімов, Ю. Кідрук, А.М. Колодій, С.А. Комаров, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, А.В. Міцкевич, А. Нашиць, В.Ф. Опришко, І.В. Опришко, А.С. Піголкін, Є.В. Погорелов, П.М. Рабінович, Т.Н. Рахманіна, О.Ф. Скакун, Ю.О. Тихомиров, І.Б. Шахов, О. Ющик, О.Н. Ярмиш та інших науковців.
Методологічною основою роботи стали наукові принципи та методи, що забезпечують обєктивний та всебічний аналіз процесів і явищ суспільного розвитку. У роботі використано системний метод, метод порівняльного аналізу, філософські категорії загального та особливого. Використані також історичний та логічний методи.
Структура роботи обумовлена метою та завданням. Курсова робота складається зі вступу, пяти розділів, висновків та списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть зроблені висновки виконаної курсової роботи.
1. Поняття та види форм діяльності органів держави
Правова форма - це організаційна форма діяльності органів держави, їхніх посадових осіб, що, по-перше, передбачена правом і йому відповідає, по-друге, своїм результатом тягне юридично значимі наслідки для суб'єктів права.
Наявність сукупності зазначених у визначенні двох сторін організаційної форми діяльності держави служить підставою для кваліфікації її як правова форма.
Прикладом класичної правової форми діяльності держави є судочинство, якому властиві наступні ознаки правової форми: розгляд юридичної справи винятково уповноваженими на те органами держави, їхніми посадовими особами; здійснення операцій з нормами права - матеріальними, процесуальними; закріплення результатів діяльності у відповідних офіційних процесуальних документах, що мають установлену законом форму.
До структурних компонентів правової форм діяльності держави відносяться: процесуальне провадження, процесуальна стадія та процесуальний режим.
Процесуальне провадження - це головний елемент процесуальної форми, що являє собою комплекс взаємоповязаних і взаємозумовлених процесуальних дій, які: 1) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин; 2) викликають необхідність у встановленні, доведенні, обґрунтуванні усіх обставин юридичної справи, що розглядається; 3) обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення одержаних процесуальних результатів у відповідних актах-документах.
Процесуальна стадія - це динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених чинним законодавством способів, прийомів, форм, які виражають неухильне виконання процедурно-процесуальних вимог, що забезпечують послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення кінцевого процесуального результату.
Процесуальний режим - це конструкція, яка складається з принципів, що діють у процесуальній сфері, засобів і способів здійснення ефективного процесу, гарантій забезпечення оптимальних результатів процесу, та відображає якісні характеристики правових форм діяльності. Так, у правотворчій діяльності легко виявити всі основні елементи процесуальної форми з їх специфічними рисами і особливостями.
Види правових форм діяльності держави:
) установча (пов'язана з формуванням і вдосконалюванням органів держави, його структурних підрозділів);
) правотворча (пов'язана із прийняттям, зміною, скасуванням нормативно - правових актів);
) правозастосовна (пов'язана з реалізацією юридичних норм);
) інтерпретаційна (полягає у здійсненні дій і процедур щодо з'ясування і роз'яснення змісту правових норм);
) контрольна-наглядова (пов'язана з перевіркою відповідності поводження й діяльності підконтрольних суб'єктів вимогам права).
Установча діяльність - це правова форма діяльності щодо створення і припинення функціонування шляхом реорганізації або ліквідації всіх органів і структур державної влади, обєднань громадян, субєктів підприємницької діяльності, а також їх кадрового забезпечення.
Правотворча діяльність - це правова форма діяльності з розроблення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, звичаям; прийняття, офіційного оприлюднення та набрання чинності нормативно-правових актів.
Правозастосовна діяльність - це правова форма діяльності з розгляду та вирішення індивідуальних юридичних справ, яка полягає в наділенні одних субєктів правами, покладанні на інших субєктів юридичних обовязків, офіційному визнанні юридичних фактів, укладенні угод, розгляді юридичних питань про наслідки правових спорів і правопорушень та притягнення винних до юридичної відповідальності органами та посадовими особами позасудової юрисдикції.
Правосуддя - це правова форма діяльності державних органіві посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивільного та кримінального судочинства.
Контрольно-наглядова діяльність - це правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольними субєктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами.
Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності є контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, застереження, ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпорядження констатуючого порядку, тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти, а поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень.
Стадії контрольно-наглядової діяльності (наприклад, прокурорського нагляду, судового і арбітражного контролю, державного контролю інспекцій): організаційно-підготовча; встановлення фактичних обставин справи та їх аналіз; вироблення і ухвалення рішення у справі; перевірка виконання рішення.
2. Нормотворчість як правова форма діяльності: поняття, структура та особливості
Нормотворча діяльність може здійснюватися в різних формах залежно від типу правової сім'ї. Так, в країнах англо-американської правовій сім'ї основним видом виступає судова нормотворчість, внаслідок якої створюються судові прецеденти, а в романо-германському праві - нормотворчість органів законодавчої і виконавчої влади, спрямована на прийняття нормативно-правових актів.
На думку Олійника А. Ю., термін правоутворення охоплює своїм змістом процеси виникнення і функціонування права, його функціонування у фіксованих і нефіксованих (не інституціональних) формах. Також Олійник А.Ю. вказує, що в поняття правоутворення включається: формування стійких соціальних зв'язків між членами суспільства та їх об'єднаннями на підставі об'єктивних можливостей співіснування, у результаті чого між ними розподіляються взаємні права та обов'язки (не юридичного походження); ретрансляція моделей цього зв'язку в сферу правової регламентації шляхом перекладу їх на мову юридичних нормативів та надання їм загальнообов'язкового, державно-владного характеру; втілення правових принципів, правил поведінки у взаємовідносини індивідів, що надає цим зв'язкам більшої стабільності, упорядкованості та захищеності.
На думку Скакун О.Ф., правоутворення - всі форми і засоби виникнення, розвитку і зміни права, у тому числі і правотворчості, це складний і тривалий багатофакторний стихійний соціальний процес. Правоутворення відбувається за рахунок внутрішніх ресурсів суспільства через ритмічні імпульси волі і порядку, що врівноважують, доповнюють один одного й одночасно активізують у цій взаємодії рух до стану правотворчості.
Нормотворчість можна розглядати, як складову частину механізму правового регулювання, без якої не з'являться на світ норми права, спрямовані на регулювання суспільних відносин. С.С. Алексєєв, говорячи про механізм правового регулювання, відзначав, що явища правової дійсності (дії в області правотворчості, акти по реалізації юридичних норм) враховуються в правовому регулюванні, включаються в дію його механізму.
Нормотворчість не можна зводити до законотворчості, остання є виключною монополією Верховної Ради України як вищого представницького органу держави. Нормотворчу діяльність складають, як безпосередньо діяльність по розробленню, прийняттю, скасуванню підзаконних нормативно-правових актів, так і діяльність по розробленню проектів законів. Зокрема, законопроекти, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради, готуються Міністерством юстиції, іншими центральними органами виконавчої влади, а також Національним банком.
На думку А.О. Рибалкіна, нормотворчість - це нормативно впорядкована, офіційна діяльність компетентних субєктів зі створення, зміни або скасування правових норм, метою якої є конкретизація актів вищої юридичної сили.
Цікавим є питання співвідношення таких понять, як правотворчість та нормотворчість. Аналізуючи підходи до розуміння категорій правотворчість та нормотворчість слід відзначити деякі суттєві моменти. По-перше, маємо ототожнення понять "правова норма" та "нормативно-правовий акт", або, в іншому випадку, визначення першого як змісту нормативного акта, а другого як форми юридичної норми. По-друге, важливе визначення критеріїв змісту цієї діяльності або це створення, зміна та скасування правових норм, або лише створення, або створення плюс зміна, або поняття "створення" охоплює і створення змінюючих та скасовуючих норм.
Визначаючи діяльність стосовно впровадження у правову систему регуляторів суспільної поведінки - норм права, термін "правотворчість" можна застосовувати як родове поняття, охоплюючи ним такі два різновиди створення норм права, як законотворчість - створення правових норм, що набувають закріплення в актах вищої юридичної сили - законах, та нормотворчість - діяльність з прийняття правових норм на основі та відповідно до законів.
Таким чином, нормотворчість в цілому являє собою складне соціальне явище, що має управлінську природу, це також одна з можливих форм правового впливу на суспільні справи. Але, проте, це завжди діяльність управомочених суб'єктів по розробці, переробці і виданню певних нормативних актів.
У даному визначенні виділяється кілька елементів. По-перше, пізнання, вивчення й аналіз явищ і процесів, що допускають чи вимагають правової регламентації. По-друге, визначення органа чи іншого суб'єкта, управомоченої особи прийняти той чи інший правовий акт. По-третє, вибір форми передбачуваного акта. По-четверте, підготовка, прийняття чи зміна його в рамках відповідних процедур.
Усі названі елементи знаходяться між собою в органічній єдності. Випадання, яких-небудь елементів чи їхня відсутність, ослаблення їхніх внутрішніх зв'язків і залежностей робить дефектним нормотворчість в цілому. Вона погано чи з запізненням відбиває суспільні ситуації і тенденції розвитку економіки, політичної і соціальної сфери. Створюються необґрунтовані, неефективні правові акти, що негативним образом впливають на суспільні процеси і поводження людей.
3. Принципи і функції нормотворчого процесу
Правотворчість за своїм характером і кінцевим результатом ми розглядатимемо як форму державної діяльності (безпосередньої чи опосередкованої (шляхом санкціонування)), що здійснюється уповноваженими суб'єктами, виступає як певний засіб управління суспільством, відбувається в межах відповідних процедур, а її результат є показником цивілізованості і демократичності суспільства і держави.
Щодо визначення поняття "принципи правотворчості" в науковій літературі існують різні підходи. Ще О.В. Міцкевич у своїх працях писав, що втілення волі народу в законі, в загальнообов'язкових правилах суспільної поведінки - правові норми, які складають зміст правотворчої діяльності, є процесом, що здійснюється на ґрунті певних принципів, тобто в суворій відповідності з тими керівними, основоположними ідеями, які зумовлюють єдність і загальну спрямованість вказаної діяльності.
У свою чергу, В.С. Нерсесянц визначає принципи правотворчості як засадничі вимоги, яким повинна відповідати розвинута (в правовому і загально-соціальному розумінні) діяльність держави щодо встановлення норм позитивного права.
С.О. Комаров зазначає, що правотворча діяльність з необхідністю має виходити з певних принципів, основних ідей, організаційних начал, що зумовлюють сутність, найбільш характерні риси та властивості цієї діяльності. Однак, найчастіше під принципами правотворчості розуміють основоположні ідеї, реалізація яких забезпечує якість та ефективність правотворчого процесу.
Далеко не однозначними є підходи до класифікації принципів правотворчості. Серед них виділяється безліч ідей - від справді вагомих для правотворчості до незначних і, по суті, другорядних.
Досліджуючи підходи до класифікації принципів правотворчості, можна звернутись до ідей О.Ф. Скакун, яка виділяє дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи правотворчості - незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність: гуманізм, демократизм, гласність, законність, науковість, системність. До спеціальних принципів правотворчості відносять: оперативність, поєднання динамізму і стабільності, плановість, старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів, професіоналізм, техніко-юридична досконалість, урахування місцевого досвіду
Правотворча діяльність сучасних цивілізованих держав здійснюється на базі основних принципів, що представляють її ідейну та організаційну основу, визначають сутність, характерні риси і загальний напрям цієї діяльності.
Принцип демократизму означає необхідність виявляти і висловлювати в законах волю народу, його інтереси, припускає широке обговорення законопроектів представниками народу, різних соціальних верств і групами фахівців. Принцип демократизму означає врахування соціальних інтересів і можливості їхнього вираження у сфері правотворчості.
Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиції щодо зміни та покращання проектів; дає змогу встановлювати, попереджати й усувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймати всебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати чи скасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявляти нагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулювання та виробляти нові, більш досконалі рішення.
Важливе значення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесі правотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більш уважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальнення та облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальної та правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його у правотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостей безпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.
Демократизм вироблення та прийняття правових актів неможливий без гласності- відкритого характеру такої діяльності, широкої та систематичної інформації про неї. Гласність процесу нормотворчості характерна для всіх її основних стадій - заходів із підготовки проектів, попереднього обговорення проектів та прийняття правових актів, широкого інформування громадян про прийняті акти та їх реалізацію.
Принцип законності означає, що у правотворчості особливо важливим є дотримання процедури прийняття нормативно-правових актів, компетенції органу, що приймає такий акт, ієрархії правових актів та правових норм.
Науковість як принцип правотворчості передбачає необхідність наукового опрацювання найважливіших нормативно-правових актів, облік наукових даних, прогноз наслідків прийняття того чи іншого акта, використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень сучасної науки.
Принцип виконуваності відбиває необхідність враховувати при підготовці законопроекту, прийнятті закону всю повноту фінансових, кадрових, організаційних, юридичних умов, наявність яких дозволить закону чи іншому нормативно-правовому акту діяти, бути реалізованим.
Принцип системності означає суворе дотримання системи права, законодавства, побудови галузі та ін. . В Конституції України цей принцип відбивається уст. 8, яка проголошує верховенство Основного Закону в системі нормативно-правових актів, а також встановлює їх підпорядкованість один одному.
Принцип гуманізму вимагає спрямованості правотворчого акта на всебічне забезпечення і захист прав і свобод особи, на максимально повне задоволення її духовних і матеріальних потреб. Людина, її інтереси і потреби повинні бути в центрі правотворчої діяльності.
Принцип професіоналізму передбачає участь у розробці правотворчих рішень кваліфікованих фахівців відповідних галузей, що мають професійну підготовку, великий досвід роботи і достатні знання. У підготовчій діяльності важливо максимально використовувати закордонний і вітчизняний досвід, результати соціологічних й інших досліджень, різного роду доповідні записки й інші матеріали. Варто уникати поспішних, непродуманих рішень.
Технічна досконалість правових актів передбачає широке використання вироблених юридичною наукою й апробованих правотворчою практикою способів та прийомів підготовки й оформлення нормативних текстів, правил законодавчої техніки, що мають бути обов'язковими для суб'єктів безпосередньої демократії. Велика увага має приділятися формі викладення акта, розміщенню його структурних частин, стилю та мові.
Принцип використання правового досвіду передбачає, що всі щойно розроблені акти повинні спиратися на уже відомий позитивний правовий досвід держав і цивілізації в цілому. Останнім часом широко використовується світовий правотворчий досвід, все найкраще з накопиченого і досягнутого світовою юридичною думкою й юридичною практикою.
Зв'язок із практикою як принцип правотворчості виражає завдання постійно відстежувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування вже чинних правових актів, вчасно усувати існуючі прогалини, залучати все краще, що пропонується правозастосовними органами.
Функції нормотворчості - це основні напрямки діяльності компетентних органів щодо встановлення, зміни або скасування правових норм, створенню і розвитку системи законодавства та інших форм права.
До цих функцій належать:
) функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності, внаслідок чого відбувається первинне врегулювання суспільних відносин;
) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих нормативно-правових актів, що застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства, або інших проявів правової форми;
) функція заповнення прогалин у праві, яка передбачає часткове або повне усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує;
) функція кодифікації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акта.
4. Види нормотворчості
Правотворчість може бути класифікована за різними критеріями. Наприклад, залежно від способу встановлення правових норм розрізняються три способи правотворчості: 1) безпосередня діяльність уповноважених державних органів; 2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у вигляді правового звичаю або вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями); 3) безпосередня правотворчість народу, проведена у формі всенародного голосування (референдуму).
За юридичною силою та суб'єктами можна виділити п'ять основних видів правотворчості: законотворчість, підзаконна правотворчість, локальна нормотворчість місцевого самоврядування (муніципальне право), пряма безпосередня правотворчість, договірна нормотворчість.
Серед усіх видів правотворчості виділяється законотворчість, що зумовлено найвищою юридичною силою нормативно-правових актів, які ухвалюються таким шляхом. Законотворчість - це діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів. Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, відрізняється певною стабільністю, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий вищим представницьким органом законодавчої влади (парламентом) в особливому процедурному порядку.
Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення: питання конституційного ладу; принципи організації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади і самоврядування; основні права, свободи і обов'язки громадян, гарантії їх забезпечення; основні умови створення і діяльності суспільних і політичних організацій; рішення питань прийняття і зміни бюджету; оподатковування; встановлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони, міжнародних відносин тощо.
Пряма нормотворчість полягає у встановленні, а також зміні або скасуванні правових норм. Оскільки право - офіційна форма регулювання відносин, організаційне оформлення прямої правотворчості, як уявляється, є її неодмінною ознакою.
Розуміння прямої правотворчості як організаційно-правової форми діяльності колективних суб'єктів безпосереднього народовладдя важливе для визначення місця, яке вона посідає у процесі створення права. Якщо пряма правотворчість полягає в особливих організаційних формах діяльності, то звідси випливає: інші види діяльності, що перебувають за межами офіційно встановлених форм, як би тісно вони не були пов'язані, не можуть вважатися складовою частиною чи елементом прямої правотворчості.
У демократичному суспільстві формування і реалізація волі населення у правових актах, що створюються в результаті прямого правотворчого процесу, повинні мати справді демократичну основу, що забезпечується безпосередньою участю громадян у розробці та прийнятті актів. Кожний громадянин, висловлюючи свою волю, має право брати участь у цьому процесі у складі певного колективу як:
-громадянин (виборець) при проведенні всеукраїнського або місцевого референдуму;
-член територіальної громади;
-член об'єднання громадян, трудового колективу;
-учасник зборів (за місцем роботи, проживання);
-член спеціально утворюваних для розробки актів комісій;
-спеціаліст, учений, консультант із тих чи інших правових питань та ін. Участь громадян у прямому правотворчому процесі може знаходити свій прояв на всіх його стадіях: виявленні ініціативи прийняття правових актів, обговоренні та узгодженні проектів, прийнятті актів.
Правотворчість вищих представницьких органів. Головним і найбільш розповсюдженим видом правотворчості є створення законів парламентом. Ст. 75 Конституції України визначає, що Верховна Рада України (парламент) є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто лише парламент України має повноваження приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними.
Підзаконна нормотворчість. Акти підзаконної нормотворчості необхідні для забезпечення застосування закону.
До суб'єктів підзаконної нормотворчості належать: президент, уряд, міністерства, комітети, відомства, державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти безпосередньої демократії місцевого рівня та ін., які згідно із законом мають право на створення юридичних норм і нормативних актів. Основна причина існування такого виду нормотворчості полягає у складності питань, які повинні вирішуватись. Парламент не завжди достатньо компетентний, щоб приймати на свій розсуд складне технічне питання, що вимагає зусиль спеціалістів, а окрім цього, не всі складні питання сучасного суспільства повинні розглядатися парламентом.
Зрозуміло, що підзаконна нормотворчість має як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних відносять: оперативність, гнучкість і меншу формальність; компетентність відповідних органів, їх знання місцевих та інших умов, які збільшують ефективність прийнятого юридичного рішення. До негативних можна віднести закритість процесу прийняття правового рішення, складність огляду і застосування норм через велику кількість нормативних актів, відсутність контролю суспільства за правотворчою роботою бюрократії тощо.
5. Поняття та стадії нормотворчого процесу
нормотворчість підзаконний акт суспільство
В юридичній науці переважає думка, згідно з якою правотворчий процес - це порядок здійснення юридично значущих дій, що процесуально оформлені, юридично опосередковані і носять офіційний характер, з підготовки, прийняття й опублікування нормативного акта.
За науковими працями В.М. Горшеньова, І.Б. Шахова нормотворчий процес розглядається як один із видів юридичного процесу з притаманними останньому ознаками, що набувають конкретизації та специфічних рис в процесі створення, зміни або скасування правових норм.
Це організаційно оформлена діяльність держави по зведенню в закон державної волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідно до потреб нових правових норм, заміни і скасування чинних.
Будь-який процес, у тому числі правотворчий, проходить у певних формах і може бути розбитий на стадії (етапи). Говорячи про окрему стадію правотворчого процесу, визначимо її як самостійний етап процедурних дій з формування державної волі, організаційно відокремлений комплекс тісно пов'язаних між собою дій, що спрямовані на створення нормативно-правового акта.
Сукупність цих дій утворює те, що називають правотворчим процесом. Це технологія створення нормативних актів і доведення їх розпоряджень до адресатів. Сам правотворчий процес у силу його суспільно-політичного значення регулюється конституційними й іншими юридичними нормами.
У літературі зустрічається така послідовність стадій правотворчого процесу:
а) вивчення, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення потреби правової регламентації;
б) визначення виду органів, суб'єктів, правомочних приймати правові рішення, і виду правового акта;
в) ухвалення рішення про підготовку правового акта;
г) розробка концепції, ідеї, аналізу майбутнього акта;
ґ) підготовка проекту правового акта - розроблювачем, робочою групою, органом;
д) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;
е) розгляд проекту акта відповідним органом з дотриманням необхідних процедур;
ж) прийняття правового акта, його оформлення, підписання, опублікування, набуття юридичної чинності.
На думку Рибалкіна А.О., стадії нормотворчого процесу було б доцільно розділити на два етапи: перший - підготовка проекту нормативно-правового акта, другий - надання йому юридичних властивостей та впровадження у систему права. Ці два етапи виділяють за різницею змісту стадій, які вони включають в себе, та субєктів, що вправі брати участь на певних стадіях створення нормативно-правового акта.
Змістом першого етапу нормотворчого процесу є підготовка проекту нормативно-правового акта. Мета вважається досягнутою, коли проект розроблений. Змістом другого етапу є обговорення, зміна проекту, офіційне затвердження (прийняття) нормативно-правового акта, а метою - видання цього акта. Різняться між собою і субєкти означених етапів нормотворчого процесу. Якщо на етапі підготовки проекту можуть брати участь різноманітні органи, установи та організації, фахівці, громадяни, то другий етап - це виключно діяльність нормотворчого органу та осіб, котрі беруть участь у його роботі. Затвердження (прийняття акта) - прерогатива нормотворчого органу.
До етапу підготовки проекту нормативно-правового акта можна віднести такі стадії: а) прийняття рішення про необхідність розробки проекту; б) підготовка проекту; в) його обговорення та узгодження; г) доопрацювання проекту.
Другий етап складають стадії: а) внесення проекту до компетентного субєкта нормотворчості та розгляд проекту; в) прийняття нормативно-правового акта; г) офіційне доведення змісту прийнятого акта до відома адресатів.
Завершення відповідної стадії правотворчого процесу свідчить про те, що робота над створенням нормативного акта переходить на новий самостійний етап. На кожній новій стадії виникає нова якість майбутнього акта. Стадія правотворчого процесу завжди виступає етапом діяльності з підготовки і надання офіційного значення нормативному акта.
Правотворчий процес - це певний офіційний порядок здійснення юридично значущих дій. І він починається лише з того моменту, коли справа створення нормативного акта стає на правову основу, коли виникають правовідносини з приводу його підготовки та прийняття. Це обов'язок (можливість) підготувати, обговорити та погодити проект, внести його на розгляд правотворчого суб'єкта і його право розглянути проект та винести щодо нього відповідне рішення та обов'язок оприлюднити (опублікувати) прийнятий акт та ін. Правовідносини, що виникають при цьому носять як державно-правовий, так і адміністративно-правовий характер (наприклад, доручення підлеглому органу підготувати проект).
Із вищевикладеного випливає, що пропозиції (зауваження) окремих громадян щодо вдосконалення правової основи державного і громадського життя, різні думки, міркування, що висловлюються громадськістю у засобах масової інформації та інше, ще не свідчать про початок правотворчого процесу, оскільки на їх підставі не виникають процесуальні правові відносини з підготовки відповідного проекту. Подібні пропозиції, документи і матеріали складають соціально-політичні передумови та підстави для початку правотворчої діяльності.
Не можна вважати початком правотворчого процесу і виконання офіційного доручення вивчення питання про необхідність прийнятні нових правових норм у певній сфері суспільних відносин або про зміну чинних, якщо воно обмежується підготовкою не проекту, а доповідної записки, довідки чи іншого документа про необхідність прийняття відповідного акта. Такі дії не носять правотворчого характеру і не вважаються етапом створення проекту. В процесі їх здійснення виробляються лише матеріали, на підставі яких потім приймається рішення про початок роботи над ним.
Правотворчий процес розпочинається з прийняттям офіційного рішення про підготовку проекту нормативного акта. В якій би формі таке рішення не було б виражене, воно є певним юридично значимим актом, що утворює права та обов'язки. Саме цей акт владно встановлює конкретний юридичний стан, визначає межу між порушенням питання про підготовку проекту і початком його створення. Із прийняттям рішення про підготовку проекту (юридичний факт) виникає деяке правовідношення з приводу його розробки, і з цього моменту всі дії щодо створення нормативного акта якісно відрізняються від попередніх дій, що становили не процес правотворчості, а умови та підстави, які передували йому.
З огляду на особливу соціальну значущість цього виду діяльності та необхідність у гарантіях її належного здійснення, закономірною вбачається потреба у законодавчій регламентації процесу прийняття нормативно-правових актів, яка повинна знайти оформлення у законах України "Про закони та законодавчу діяльність", "Про нормативно-правові акти", "Про нормотворчу діяльність органів виконавчої влади".
Висновки
В умовах швидкого розвитку суспільних відносин в різних сферах суспільного життя виникає гостра потреба їх правового регулювання за допомогою нормативних актів. Велика кількість підзаконних актів створюється на відомчому рівні, що зумовлює необхідність детального розгляду юридичної техніки їх створення та упорядкування. Юридична техніка відомчої нормотворчості, тобто техніка створення та упорядкування відомчих підзаконних актів, забезпечує якість відомчого регулювання, а отже, безпосередньо впливає на стан суспільних відносин. Саме тому визначення поняття, особливостей використання, елементів та змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості є актуальним та необхідним.
Невдале формулювання або неточне вживання термінів, допущення суперечливих положень у законодавстві, некоректні посилання породжують зволікання, помилки й непорозуміння в юридичній практиці, заважають ефективному реформуванню всіх сфер державного і громадського життя, ускладнюють удосконалення правової системи України.
Отже, сьогодні вже не викликає сумнівів той факт, що нормотворча техніка має не тільки прикладне (допоміжне), а й істотне значення для нормотворчості. Тому цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем юридичної, нормотворчої, законодавчої техніки. Поміж тим, незважаючи на те, що окремі аспекти проблеми нормотворчої техніки привертали увагу фахівців як у галузі теорії держави і права, так і в інших юридичних науках, ще й дотепер в Україні не існує її комплексного дослідження. Так, вкрай необхідно вирішити питання, повязані із зясуванням змісту поняття нормотворчої техніки і його співвідношенням з іншими юридичними поняттями (юридична техніка, законодавча техніка, правотворча техніка тощо), ретельно дослідити її основні елементи та напрями запровадження в нормотворчу діяльність.
Використані джерела
1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2.Алданова К.Ю. Деякі питання правосуб' єктності суб'єктів права законодавчої ініціативи./ К. Алданова. // Державо і право. Юрид. і політ. науки. Вип.,47.- К.: Ін-т держави і права HAH України, 2010.-С.163-170.
3.Арзамасов Ю.Г., Певцова Е.А. Новое "указное" нормотворчество: общая характеристика результатов; тенденции развития./ Ю. Арзамасов, Е. Певцова.//Государство и право.- 2010.-№1.-С.12-20.
4.Гримасюк П.О. Делегована правотворчість як форма правової діяльності./ П. Гримасюк.// Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.44.-К., 2009.-С.101-105.
.Дзюбенко О.Л. Теоретичний аспект відомчої нормотворчості./ О. Дзюбенко.//Право і суспільство.-2009.-№4.-С.12-16.
.Дзюбенко О.Л. Теоретико-правове розуміння юридичної техніки відомчої нормотворчості / О.Л. Дзюбенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2009. - № 7. - С. 2-11.
.Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - 584 с.
.Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 609 с.
.Ковальський B.C., Козінцев Т.П. Правотворчість: теоретичні і логічні засади./ В. Ковальський, І. Козінцев.- К.: Юрінком Інтер, 2005.-192 с.
.Коростеи В. Проблеми правотворчості в Україні // Право України. - № 3. - 2004. - С. 31-36.
.Кутиркін A.A. Деякі питання покращення якості правотворчості в Україні./ А. Кутиркін.// Вісник господ.судочинства.-2009.-№6.-С.149-153.
.Михайленко О. Проблеми правотворчості і плебсології в Україні./ О. Михайленко//Вісник прокуратури.-2009.- №6 - С.55-60.
14.Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. - М.: НОРМА - ИНФРА, 1999.- 372 с.
15.Панова I.B. Правотворча діяльність виконавчої влади як правова форма реалізації державних функцій/ І.Панова// Роль та місце ОЗС у розбудові демократичної- правової держави: Матеріали наук.-практ.конф. (10 квіт.2009).- О.:Одес.держ.ун-т внутр.справ, 2009.- С.227-228.
16.Петришина М.О. Загальна характеристика нормотворчого процесу в органах місцевого самоврядування в Україні./ М. Петришина// Право Українй.-2010.-№4.-С.329-335.
17.Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г. Гончаренка. - К.: Український інформаційно-правовий центр. - 2002. - 402с.
18.Рибалкін А.О. Принципи нормотворчої діяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 1999.- № 3.- С. 276-281.
19.Рибалкін А.О. Стадії нормотворчого процесу в органах внутрішніх справ // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.- Донецьк: ДІВС, 2001.- № 2.- С. 65-72.
20.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2004. - 754 с.
21.Чаплюк О.Г. Загальні і спеціальні принципи національної правотворчості: поняття, значення та види./ О. Чаплюк// Часопис Київського ун-ту права.-2010.-№1.-С.87-93.
22.Шевченко Г. Проблеми нормотворчої діяльності субєктів нормотворення / Г. Шевченко // Юридичний журнал. - 2008. - №3. - С. 11-15.
.Ященко Р. Функції правотворчості в контексті дослідження перехідних суспільств./ Р.Ященко.// Юридична Україна.-2009.- №8.- С.34-40.
.Ященко Р.Ю. Система принципів правотворчої діяльності та їх законодавче забезпечення./ Р. Ященко.// Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.44.-К.: Ін-т держави і права HAH України, 2009.-С.249-258.