Принципи кримінального права
План
Вступ
. Поняття принципів кримінального права
. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини
. Принципи гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності
. Характеристика інших принципів кримінального права
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Тема принципи кримінального права як нам здається є досить актуальною, хоча, можливо, так і не здається на перший погляд. Як відомо то принципи - це основні засади, те, що є важливою складовою будь-якої ланки. У нашому випадку ця сама ланка і є кримінальним правом.
Безпосередньо, що принципи є різноманітними як за змістом, так і за метою. Тобто, спеціальні принципи кримінального права будуть суттєво відрізнятися від права цивільного. Але, звичайно, будуть зустрічатися й схожі принципи, так як будь-яке право спрямоване на вирішення та запобігання злочинів чи правопорушень.
На нашу думку існує така розгалуженість принципів через різноманітність правових норм. Важко не погодитися з тим, що на правосвідомість громадян впливають не тільки конкретні правові приписи, а найбільш загальні ідеї та положення, адже загальновідомо, що громадяни більше знають принципи, аніж статті у Кримінальному кодексі.
1. Поняття принципів кримінального права
Категорія "принципи права" як предмет наукового дослідження викликає велику зацікавленість стосовно себе зі сторони вчених даної галузі.
Що ж до самого походження поняття "принципи права", то воно є етимологічним (лат. Princlipium - начало, основа, першопочаток, те, що лежить в основі певної теорії, науки). З цього можна зробити висновок, що принцип виражає закономірності існування та розвитку і є,так би мовити, узагальненням найбільш загального.
Не дивно, що при ґрунтовному аналізі дефініцій, запропонованих різними авторами, зясовуючи смислове значення терміну принципи права, зустрічаємо: "основа, начало, основоположне, основне правило поведінки, закономірність, сутність, ідея тощо", які й на думку вчених перераховані слова є нічим іншим як синонімами і можуть використовуватися при визначенні категорії принципи права. Конкретність, стосовно синонімічності нам надає Пилипенко П.Д. у своїй праці "Проблеми теорії трудового права" [11, С. 49].
Солоненко О.М. зазначає:"Принципи права є тими засадничими правовими основами, стрижневими ідеями, у яких сконцентровано суть права, які визначають його зміст. За принципами права можна характеризувати правову національну систему, визначати рівень гуманності чинного законодавства, його відповідність міжнародним стандартам у сфері прав і свобод особи. Нормативне офіційне закріплення загальновизнаних принципів права є критерієм демократичності національної правової системи, її необхідною якістю та вихідним чинником правозастосовної діяльності" [14, С. 301].
Загалом розробкою та дослідженням даного питання займаються багато вчених,зокрема: Гагаріна О.Ф., Копейчикова В.В., Мурашина О.Г., Опришка В.Ф., Скурко Є.В., Сурілова О.В. та інші. З цього переліку видно, що принципи права є досить проблематичним питанням і воно безпосередньо має право на вивчення.
Різні вчені дають різне визначення поняттю принципи права. Наприклад Колодій А.М. зауважує, що принципи права є критерієм оцінки права та методологічною основою вдосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють рівень й ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують. А на думку Керимова Д.А., принципами права зазвичай вважають лише ті засадничі ідеї, які офіційно закріплені в нормах законодавства. Логічними є твердження про принцип як основоположне першоджерело, головне положення, вихідний пункт, передумова теорії, концепції, керівної ідеї, фундаментального правила поведінки. Принципи можуть виявлятися лише в змісті зазначених норм, і до них не можна відносити провідні ідеї правосвідомості, які дістали суспільне визнання й реалізовані у правовідносинах, але не були зафіксовані в нормативно-правових актах. Явич Л.С. зазначає, що не можна обмежувати формально-юридичними питаннями. Норми права - це лише одна з абстрактних форм його буття, до яких належить і правосвідомість. Конкретним виявом права, головним свідченням його існування є не вони, а правовідносини. Тому, не заперечуючи значущості втілення принципів у змісті юридичних норм та їх законодавчої фіксації, не можна залишити поза увагою їх звязки з правосвідомістю та правовідносинами.
Отже, принцип - це основне положення, від якого не повинно бути відступу і яким необхідно керуватися в практичній діяльності. А конкретніше принципи права - це провідні засади,які визначають побудову як всієї так і окремої галузі права, а також способи та методи реалізації.
кримінальний відповідальність законність гуманізм
Принцип законності є загально правовим, однак у кримінальному праві він має специфічний зміст і цілком правомірно розглядається як принцип кримінального процесу [10, С. 104]. Невипадково, КК України встановлює одним із загальних завдань кримінального судочинства забезпечення правильного застосування закону (ст. 2).
Реальний стан законності в кримінальному процесі нашої держави є далеким від ідеалу. За даними МВС України у 2011 р. слідчі органів внутрішніх справ, яких близько 13,5 тис. осіб, допустили чимало порушень вимог законності, що спричинило 5637 звернень громадян до Головного слідчого управління МВС України, з яких 128 - колективних. В основному скаржилися на тяганину і неналежне розслідування - 62,9%; неправомірні дії - 11%; необґрунтоване притягнення до відповідальності - 7,7%; незаконне затримання чи арешт - 4,3%; незаконне закриття справи - 4%; бездіяльність при перевірці заяв, повідомлень про злочини - 2,4%). Як наслідок - відносно слідчих порушено 58 кримінальних справ, з них за одержання хабара - 31 справу або 53,4%, службове підроблення - 8; зловживання владою - 3; перевищення влади - 3, службову недбалість - 2. За порушення дисципліни і законності 55 працівників слідчих підрозділів було звільнено з органів внутрішніх справ, майже ще стільки ж - позбавлено посад [13].
Отже, принцип законності можна визначити як вимогу нормативного характеру, що зобов'язує суддю, прокурора, слідчого, дізнавача, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, застосовувати, виконувати норми Конституції, кримінального та кримінального процесуального законодавства.
Що ж до принципу рівності громадян перед законом, то він є закріплений у ст. 7 Загальної Декларації прав людини: "Усі люди є рівними перед законом і мають право без усяких відмінностей на рівний захист закону" [2]. Практично таке саме визначення даного права міститься у ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "Всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону" [3]. Визначає дане право і Конвенція СНД: "Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. Користування правами, викладеними у цій Конвенції, гарантується без дискримінації за будь-якою ознакою…" (ст. 20) [4]. Слід підкреслити, що розглянутий стандарт прав людини обумовлює собою й певний обовязок. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "Кожна держава, 30 …, зобовязується поважати і забезпечувати всім особам, які перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини". Безумовно, даний обовязок поширюється й на сферу кримінальної процесуальної діяльності [9, С. 29-30]. Конституція України, також дає тлумачення цього принципу у розділі другому, зокрема у ст. 21 зазначається: "усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах". У ст. 24 говориться: "громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом". Також є рівними перед законом іноземці та особи без громадянства, підтвердження цьому є у статті 26 [1].
Принцип особистої відповідальності за наявності вини як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (у тому числі й родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК України. Наприклад, у ст. 18 прямо вказано, що субєктом злочину, тобто особою, що може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обовязково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність [5]. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що само покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину [7, С. 11-12]. Також знаходить своє тлумачення цей принцип в Конституції України. Зокрема у ст. 129 ч. 3 зазначається саме про забезпечення доведеності вини. Що ж до відповідальності, то КК України зазначає у ст. 2 частині 2: "особа є невинуватою і не може піддаватися кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку". А отже, доведеність вини є основним етапом принципу відповідальності.
Отже, розглянуті принципи є важливими та необхідними для суспільства. Також вони закріплені у Кримінальному кодексі України й звичайно підтверджені Конституцією. Ми бачимо, що усі принципи є взаємоповязаними, тобто один принцип допомагає функціонувати іншому.
. Принципи гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності
Гуманізм (з лат. людяність) - це певний світогляд у центрі якого знаходиться ідея людини як найвищої цінності. Ідейні витоки гуманізму сягають ще часів давніх Греції і Риму. Проте цінності гуманізм набув у добу Просвітництва. Нині ж гуманізм можна дослідити за допомогою його ідейних засад, таких як:
·визнання гідності і незалежності особистості головною соціальною цінністю;
·максимізація свободи вибору людини (зокрема, свободи слова і совісті, права на особисту думку і незалежне дослідження, права кожної особистості на власний спосіб життя), яка має поширюватися так далеко, наскільки це не завдає шкоди іншим. У звязку з цим гуманістична етика схвалює багатоманітність моральних поглядів і людських цінностей;
·додержання принципу, згідно з яким кожна людина заслуговує до себе людського ставлення; визнання давньої заповіді, що наказує приймати до свого середовища чужих, поважаючи їх відмінності;
·визнання інших загальнолюдських моральних стандартів, а саме: правдивості і додержання обіцянок, чесності і відвертості, доброзичливості і надійності, вірності і вдячності, неупередженості і справедливості, добросовісності і прагнення до співробітництва тощо;
·шанування таких чеснот, як здатність до творчості, самостійного вибору, мислення і поведінки, прагнення до максимальної реалізації талантів і здібностей, одержаних людиною від природи, спрямованість на засвоєння раніше невідомих їй сфер діяльності;
·гармонійне поєднання етики і розуму; віра в те, що збільшення знань дозволяє людям бути мудрішими і людянішими, а моральні норми сприяють прогресові розуму; розуміння того, що будь-які людські цінності і моральні принципи найбільш адекватно можуть бути обґрунтуванні завдяки рефлексії; пошук злагоди при наявності суперечностей шляхом розумного діалогу. кримінальний принцип законність гуманізм
На нашу думку, гуманізм є невідємною складовою кримінального права. Так, в Рішенні у справі про призначення судом більш мякого покарання Конституційний Суд України відзначив, що безпосереднім втіленням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах КК можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності у звязку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим та відшкодуванням завданих ним збитків або усуненням заподіяної шкоди (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48) [5; 20]. Що ж до принципу невідворотності кримінальної відповідальності то у фаховій правничій літературі існує думка, що принцип невідворотності покарання слід розглядати як міжгалузевий принцип, який знаходить своє відображення в нормах кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового права.
Принцип невідворотності покарання відображає зв'язок між злочином та покаранням, з його допомогою можливо простежити послідовність стадій кримінальної відповідальності. Невідворотність покарання - це істотний зв'язок етапів кримінальної відповідальності, який об'єктивно існує, повторюється, характеризуючи її поступальний розвиток. Відштовхуючись у своєму дослідженні від послідовності етапів кримінальної відповідальності, П. Фефелов зазначає, що вимогу невідворотності покарання необхідно розглядати як єдиний процес, який відображається у невідворотності кримінальної відповідальності в стадії попереднього розслідування, невідворотності визначення справедливого покарання, яке б відповідало тяжкості вчиненого злочину в стадії судового розгляду та реалізації покарання в стадії його виконання [15, С. 39-40].
Отже, принцип гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності схожі між собою. Адже принцип гуманізму є, нічим іншим, як відображенням моральності та справедливості. Відповідальність же, на нашу думку, є саме наслідком та витоком першого.
. Характеристика інших принципів кримінального права
Безумовно, мають місце існувати й інші принципи кримінального права. Проте на нашу думку вони є похідними від вищезгаданих.
Як зазначає Вереша Р.В., то важливою підставою для вирішення питання про міру покарання є,безпосередньо,його індивідуальні особливості, а саме: фізичний стан, характер, виховання,професія, спосіб життя, а також середовище у якому він перебував, характер злочинного діяння, форма вини тощо. За даними цього ж автора, зазначений принцип виявляється у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі заходи покарання щодо осіб, які вчинили тяжкі і суворо тяжкі злочини, а з другого - широко застосовує міри покарання не повязані з позбавленням волі до тих осіб, що вчинили злочини невеликої тяжкості [8, С. 20-21].
На нашу думку цей принцип є похідним від принципу законності. Адже, особа, має нести покарання тільки за вчинений нею злочин і на основі фактів, предявлених у суді, мають виноситися вердикти. А як зазначалося вище, то необхідно враховувати й індивідуальні особливості самого злочинця.
Також виділяють принцип економії кримінальної репресії. Він властивий як законодавчій, так і правозастосовній діяльності. На законодавчому рівні економія репресії полягає в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально караних відносить лише ті з них, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, завдають таким правам та інтересам істотної шкоди або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди.
Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини - ст. 12 КК) [5]. Залежно від ступеня тяжкості злочину визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми. Цей принцип виявляється і в законодавчому звуженні строків покарання за злочини невеликої та середньої тяжкості, в розширенні видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладено однакову загальну міру відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, виписаного в законі [8, С. 21].
Учені виділяють також принцип переваги обставин, що пом'якшують відповідальність. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину. Так, наприклад, при вчиненні навмисного вбивства з особливою жорстокістю, перебуваючої в стані вагітності жінки, але в стані фізіологічного афекту, скоєне кваліфікується лише як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. На нашу думку, цей принцип можна поєднати з попереднім. Адже в цьому принципі також враховуються індивідуальні обставини особи, що вчинила злочин.
Існує принцип більшої караності групового злочину. Характеризуючи його можна сказати, що за невеликим винятком всі або переважна більшість правових норм про відповідальність за навмисні злочини містять кваліфікуючу ознаку - вчинення його групою осіб або організованою групою. Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 67 КК визнає вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, яка обтяжує відповідальність винної особи [5]. Чим бі́льше злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшої кари вона заслуговує.
І останнім хотіли б дещо зазначити про принцип повного відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Цей принцип є здійсненням нової концепції кримінального закону-концепції захисту, доповнення караючої функції кримінального закону функцією захисту, поновлення порушених прав, інтересів особи. Кара за злочин може і повинна бути засобом захисту, а не тільки покарання, як це витікає із змісту ст. 50 КК [5].
Отже, згадані вище принципи можна віднести, безумовно до спеціальних. Тому що вони мають сенс лише для кримінального права і їх не можна віднести до інших наук. Кожен з принципів є важливим, і досліджується вченими. Звичайно, суспільство не стоїть на місці й постійно розвивається, а з ним змінюються й доповнюються закони, а значить будуть розвиватися й принципи, адже вже зараз вони досліджуються багатьма науковцями,як ми зазначили в розділі першому даної роботи.
Висновок
Витоки самого терміна "принцип" знаходять свій початок ще в стародавній і на нинішній час мертвій латинській мові. Як згадувалося вище, то в перекладі це слово означає начало,основа,те, що лежить в основі певної науки.
Звичайно, існує безліч розяснень щодо принципів права. І кожен учений дає своє тлумачення даному терміну. Не дарма в народі говорять: "Скільки людей, стільки й думок". Але, беззаперечно, є багато спільного між кожним поясненням. Найбільш влучним нам здалося тлумачення, яке нам надав Солоненко О.М., де він зазначив, що принципами права є ті засадничі правові основи, стрижневі ідеї, у яких сконцентровано суть права, які визначають його зміст.
Прийнято поділяти,за своєю системою,принципи права на загально правові та спеціальні (галузеві). Пояснюючи таке розмежування необхідно пояснити, що загально правовими є ті принципи, які стосуються,безпосередньо, усіх галузей права. Наприклад принцип верховенства права чи принцип законності та інші.
Що ж до спеціальних, то вони вже відносяться до конкретної галузі права. Тобто принципи кримінального права суттєво відрізняються від принципів права цивільного. Як зазначалося вище до принципів кримінального права належать принцип законності, гуманізму, особистої відповідальності за наявності вини, принцип невідворотності кримінальної відповідальності.
Саму ж різницю між принципами різних галузей права можна пояснити різницею вчинення правопорушень та покараннями передбаченими за них. Якщо брати до уваги цивільне право, то там взагалі відсутнє таке поняття як злочин.
Загалом, виникнення принципів, на нашу думку, можна охарактеризувати тим, що принципи, за своїм змістом, є більш доступними для суспільства, аніж норми, які зазначені в законі. Саме через це, на нашу думку, вони і досягли такої популярності. Адже набагато легше запамятати один принцип, аніж кілька правових норм.
Список використаних джерел
1.Конституція України від 28.06.1996 // [Електронний ресурс]- Режим доступу: #"justify">.Декларації прав людини. ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948 // [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН; від 16.12.1966 // [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">.Конвенція СНД, Конвенція, Міжнародний документ від 22.01.1993//[Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">.Кримінальний кодекс України від від 05.04.2001 // [Електронний ресурс]- Режим доступу: #"justify">.Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч ник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с
.Вереша Р.В. Кримінальне право. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - 2012 - 320 с.
.Кучинська О.П., Фулей Т.І., Бараннік Р.В. К95 Принципи кримінального провадження у світлі практики Європейського суду з прав людини: монографія / О.П. Кучинська, Т.І. Фулей, Р.В. Бараннік. - Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект- Поліграф", 2013. - 228 с.
.Пилипенко П.Д. Монографія / П.Д. Пилипенко; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів: Видавн. центр Львів. нац. ун-ту імені І. Франка, 1999. - 214 с.
.Погребняк С. Вісник Академії правових наук України, С. Погребняк// Загальні проблеми правової науки 2009 рік №4 С. 31-39 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: #"justify">.Про усунення недоліків у діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України: лист МВС України від 16.01. 2012 р №13/7-470
.Солоненко О.М. Законність, правопорядок, охорона прав, свобод і законних інтересів (місцеве самоврядування) // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Від. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - Т. ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності. - С. 301.
.Фефелов П.А. Понятие и система принципов советского уголовного права. Свердловск, 1970. С. 39-40.