Анексія Криму, як можна вирішити конфлікт України з Росією чи можна його вирішити взагалі і якими шляхами
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Вадима Гетьмана
Кафедра міжнародного та європейського права
Реферат з міжнародного економічного права на тему:
«Анексія Криму, як можна вирішити конфлікт України з Росією чи можна його вирішити взагалі і якими шляхами?»
Київ-2013
Вступ
Це зараз найобговорюваніше питання в політиці, в соціумі і взагалі у всьому світі. Ще рік тому чи раніше, коли ми їздили відпочивати до Криму ми навіть не могли уявити, що Крим вийде з составу Українських земель. Це питання досить дискусійне і в ньому ніколи не буде одностайної думки але давайте разом спробуємо прояснити цю складну ситуацію хоча б для себе.
1. Історія приєднання Криму
Найцікавіше з подій березня - 2014 полягає в тому, що до історії передачі Криму до складу Української РСР Микита Хрущов, якому приписують цей подарунок нібито з панського плеча Києву, насправді офіційно не має ніякого відношення. Справа в тому, що подія відбувалася 19 лютого 1954, напередодні 300-річчя Переяславської Ради. А до цього часу М. Хрущов ще особисто нічого не вирішував, хоча і був першим секретарем КПРС з вересня 1953-го. Крим передавав Україні Г. Маленков, а підписував указ Президії Верховної Ради СРСР К. Ворошилов. Є ще одна дуже важлива деталь, про яку чомусь всі сьогодні сором'язливо замовчують. Що натомість Криму від України в Російську Федерацію тоді ж (протокол Президії ЦК КПРС № 49 від 25 січня 1954 р.) передали Таганрог та прикордонні до нього землі, по території рівні площі півострова у Чорному морі. До цього потрібно було б додати, що Київ отримав натомість багатьох чорноземних районів посушливу солончакову степ, без води, якогось натяку на зрошення, без електрики і енергоресурсів. Але сьогодні навряд чи хто бере це до уваги. Вигідно говорити, що М. Хрущов нібито розщедрився мало не під п'яну лавочку. Але все ж йшло зовсім не так. З цього приводу впливова американська газета The Washington Post опублікувала статтю свого журналіста Гленна Кесслера. У ній, зокрема, говориться: Путін правий, говорячи про те, що причини для передачі Криму до складу Української РСР до кінця не ясні, проте твердження про те, що вони порушували "конституційні норми" - софізм. У 1954 році Хрущов ще не володів всією повнотою влади і був змушений отримати схвалення партійної верхівки. 5 лютого 1954 з ініціативою передати Крим виступив Президія Верховної Ради РРФСР. 19 лютого 1954 Президія Верховної Ради СРСР видала відповідний указ, який 26 квітня того ж року був затверджений Верховною Радою СРСР. Крим був приєднаний до України не за " красиві очі ", а тому що інакше він не міг нормально існувати. Крим не лише географічно є продовженням України, але й економічно був пов'язаний з Україною. Росія, яка не має сухопутного зв'язку з Кримом просто нічого не могла дати Криму. Залишаючись приписаним до Росії, Крим і донині залишався б депресивним регіоном, яким він був на момент передачі. Щоб підняти Крим на нормальний соціальний і економічний рівень існування, створити в ньому сучасну інфраструктуру, його просто необхідно було пов'язати з Україною. І саме верховна рада радянської Росії вийшла з пропозицією про передачу Криму, але, як можете бачити, не безоплатно. Крим - це не тільки земля, яка може переходити туди-сюди. Крим - це створена Україною інфраструктура. Крим - це державна власність, створена за рахунок платників податків всієї України.
2. Чи можна визнати дії Російської Федерації правомірними та відповідними міжнародному праву, якщо ні, які санкції можуть бути зостасовані до Росії?
Фактом введення військових формувань на територію України Російська Федерація порушила цілий ряд принципів міжнародного права та взятих на себе міжнародних зобовязань. Дії, вчинені Російською Федерацією, дають Україні законні підстави застосувати силу для самооборони. Право на колективну самооборону закріплено в Статуті ООН. Принцип невтручання у внутрішні справи держави зафіксований у численних міжнародних правових актах:
в Статуті ООН;
в декларації про принципи міжнародного права 1970 року;
в декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи держави;
в декларації про захист незалежності та суверенітету 1965 року;
в декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держави 1981 року;
в заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ).
Порушення цього принципу є порушенням перерахованих нормативно-правових актів. Принцип незастосування сили і погрози силою в міжнародних відносинах, який закріплено Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права 1970 року, містить заборону на окупацію території іншої держави, на підбурювання щодо надання допомоги та участі у громадянській війні іншої держави. Обовязок незастосування сили поширюється на всі держави, а не тільки на держави-члени ООН. Між Україною і Росією в 1997 році було укладено угоду про статус і умови перебування Чорноморського флоту <#"justify">Три приклади
У світі існує чимало прикладів працюючих санкцій проти недемократичних режимів. Проти Ірану введено санкції, які забороняють експорт до Ірану атомної, ракетної і значної частини військової продукції, прямі іноземні інвестиції в газову, нафтову та нафтохімічну промисловість, експорт продукції нафтопереробки, контакти з банками і страховими компаніями Ірану.
Міжнародні санкції введено також і стосовно Білорусі. У «чорному списку» ЄС − 32 юридичних та 243 фізичних особи, в тому числі президент Олександр Лукашенко. Учасникам списку заборонено вїзд до країн ЄС, а європейські активи підлягають заморожуванню.
3. Чи мав Крим взагалі згідно норм міжнародного права підстави та право для відокремлення чи був референдум в Криму легітимним?
Згідно з міжнародним правом, автономна республіка Крим не має жодних правових підстав для відокремлення. І взагалі, міжнародне право передбачає таку можливість для національно-етнічних меншин лише за дуже виняткових обставин, які передбачають не лише дискримінацію певної меншини, а її переслідування, порушення щодо неї прав людини аж до геноциду. За таких умов етнічна меншина, яка компактно проживає на території однієї держави, не повинна залишатися у складі цієї держави і може скористатися правом сецесії, тобто відокремлення, але добитися цього все ще доволі важко. Міністерство закордонних справ України відреагувало на підписання договору про приєднання Криму до РФ - «Російська Федерація грубо порушила свої обов'язки і зобов'язання». «МЗС України висловлює рішучий і категоричний протест проти визнання Російською Федерацією самопроголошеної Республіки Крим як суб'єкта міжнародного права. Такі дії російської сторони не відповідають міжнародним зобов'язанням Російської Федерації щодо багатосторонніх і двосторонніх договорів, які гарантують територіальну цілісність України, недоторканність і непорушність її кордонів і невтручання у внутрішні справи нашої держави. Незалежність освіти цього була проголошена нелегітимним органом за результатами антиконституційного референдуму, проведеного з кричущими порушеннями демократичних стандартів щодо проведення референдумів, які були розроблені в рамках ОБСЄ і Ради Європи і становлять невід'ємну частину принципів і цінностей цих міжнародних організацій. Визнавши самопроголошену Республіку Крим «суверенною і незалежною державою», Російська Федерація тим самим грубо порушила свої обов'язки та зобов'язання, що випливають з факту її членства в цих міжнародних організаціях. Визнання Росією незалежності самопроголошеної Республіки Крим має одну єдину мету - створити псевдоправові підстави для анексії цієї частини території України і її інкорпорації в Російській Федерації. Однак юридичне значення цього акта в умовах неспровокованої збройної агресії Росії проти України і російської військової окупації Кримського півострова є нікчемним. Сучасне міжнародне право не визнає насильницьке приєднання державної території як правомірний спосіб її придбання. Україна і весь цивілізований світ ніколи не визнають нелегітимно проголошеної незалежності Криму і його насильницького відторгнення від території нашої держави», - йдеться в заяві міністерства.
Анексія Криму
Анексія (лат. <#"justify">5. Як врятувати Україну? Можливість та перспективи подання позову Україною до міжнародних інстанцій. Перші Українські кроки по вирішенню Української кризи
Україна і та частина світу, що підтримує нашу державу, мають простий вибір: боротися або визнати свою поразку. Очевидно, що Україна не в змозі виграти війну проти Росії у військовому відношенні. Крім того, наразі США і НАТО не готові надати будь-яку військову підтримку або захист Україні, вони обмежуються набором санкцій, які мають мало шансів стати ефективними у боротьбі з Москвою.
Призупинити членство Росії в Раді безпеки ООН - це можливо
Поразка означатиме кінець світового порядку «після холодної війни» і початок глобального безладу і невизначеності, які матимуть серйозні наслідки у глобальному вимірі. Тому потрібна мирна угода. Для досягнення укладення такої угоди в нинішніх умовах необхідно три складові: якісна підготовка попередніх переговорів, адекватний переговірник і «приваблива» переговірна пропозиція. На жаль, було недостатньо зроблено по всім цим складових, а ситуація на місцях швидко погіршилася. Україні варто було показати міць. Українська влада мала негайно розгорнуті всі українські війська на східних кордонах та адміністративній лінії. Арешти сепаратистів, у тому числі лідерів сепаратистського руху в Криму, повинні були проводитися швидко, що б допомогло представити українських силовиків як грізного противника. Втім, бездіяльність української влади створила ще більший простір для маневру Росії. Українські війська в Криму мають бути захищені і зміцнені, їх життєздатність підсилена створенням постійного звязку із центром та контролем над повітряним простором півострову. Українські військово-повітряні сили повинні бути підтримані американськими військовими, а російські війська повинні бути чітко попереджені, що у разі нападу на українські літаки, їм буде дана відсіч. Необхідно оновити підходи до дипломатичного тиску на Москву: слід припинити членство Росії у Раді Європи. Україна повинна негайно звернутися до ООН з метою проведення позачергової сесії Генеральної Асамблеї для прийняття резолюції щодо засудження актів агресії Росії та погодити введення миротворчого контингенту ООН на територію АРК. Крім того, Генеральна Асамблея ООН має розглянути способи призупинити постійне членство Росії в Раді Безпеки (РБ) ООН. Російська військова агресія стосовно України руйнує світовий порядок, і якщо Росія не хоче поважати інтереси миру, то вона повинна за це заплатити. Японія, Бразилія або Німеччина заслуговують отримати постійне місце в РБ ООН замість Росії. Це може бути одним із дуже небагатьох дипломатичних важелів, які могли б змусити Москву зупинитись. Ситуація дуже серйозна, стає зрозумілим, що потрібно змінювати правила гри, можливо переглянути всю європейську і глобальну архітектуру безпеки, у тому числі ООН, ОБСЄ та Ради Європи. Українська влада, чітко усвідомивши грузинський досвід 2008 року, повинна продовжувати не дозволяти собі бути спровокованою Росією. Проте, вона повинна дати зрозуміти Москві, що подальше проникнення на територію України не допускатиметься. Варто розуміти, що Україна не може залишатися на одинці з ворогом, тому необхідно добиватися від Заходу надання Україні членства в НАТО у разі наступного кроку Москви. Поки Кремль відчуває слабкість Заходу, він робитиме такі кроки. З метою посилення позицій не тільки України, а й світової спільноти, США та ЄС повинні надати Україні фінансові та військові ресурси для захисту. В такому випадку наступний крок Москви може стати для неї болісним і В.Путін з цим рахуватиметься.
Українська влада має навести лад в країні
Для досягнення успіхів на зовнішньополітичному напрямі слід «навести порядок вдома». Для обєднання України слід створити Уряд національної єдності для максимального представлення усіх регіонів України, водночас професійних управлінців, здатних боротися з корупцією. Потрібна лише політична воля для втілення ідеалів Майдану та успішної боротьби з агресором. Маючи такий Уряд, який зможе підтвердити ключові сигнали Угоди, підписаної 21 лютого 2014 року, російська критика і претензії у зв'язку з відсутністю легітимності нинішньої влади втратять підстави. У таких умовах Янукович не зможе повернутися в якості Президента, проте він повинен мати право на справедливий судовий розгляд в Україні або в міжнародному суді в Гаазі за злочини проти людяності та корупцію. Таким чином, відповідно до національних або міжнародних гарантій безпеки, йому повинно бути запропоновано повернутися з Росії і відповідати на звинувачення в Україні. Конституційна реформа залишається ключовим питанням для України. На жаль, комісія, створена у Верховній Раді кілька днів тому для напрацювання конституційних змін, має сумнівні повноваження. Жоден з ключових експертів з конституційного права або представник громадянського суспільства не були запрошені до її роботи. Існує підозра, що перегляд Конституції буде ґрунтуватися на звичайних для української політики схемах торгу між політичними силами. Тому громадськість всередині держави і Захід повинні тиснути на українське керівництво, щоб нова Конституція була якісною та приймалася на законних підставах. Вкрай бажано мати нову Конституцію до нових парламентських і, можливо, президентських виборів, яка допомогла б повністю перезапустити політичну систему в Україні. Прозорий конституційний процес дасть більше легітимності Уряду зараз. Уряд національної єдності повинен запропонувати поважного переговірника з Росією, можливо з колишніх президентів України, чи когось іншого, кому можна повністю довіряти, для залучення Кремля до конструктивного діалогу та пошуку виходу з ситуації. Із зміцненням української військової міці пропозиція членства у НАТО та перезавантаження українського Уряду можуть стати вдалим моментом для початку переговорів. Проте, переговірна пропозиція має бути «привабливою» для Росії, щоб упевнити росіян у тому, що, у разі відмови від такої пропозиції, вони втратять значно більше, ніж отримають від Кримської авантюри.
Взаємовигідна Угода з НАТО
У таких переговорах, перш за все, необхідно побудувати взаємні зобовязання безпеки. Тобто, сторони повинні домовитися, що у разі, якщо одна зі сторін нападе на Україну, то це буде розцінено як напад на іншу сторону. Якщо НАТО атакуватиме Україну (російська пропаганда так говорить), то Росія буде вважати це нападом на Росію. І навпаки. Україна оголосить нейтралітет, а у разі нападу, Україна перейде на сторону протилежну тій, яка атакує. Такий формат відносин створюватиме концепцію "ширшого НАТО". Обидві країни і НАТО можуть створити новий спільний формат співпраці у рамках НАТО. Це не буде звичайне повне членство, але максимально широка співпраця з реальною інтеграцією силових структур, включаючи внесення змін (розширення) до статті 5 Вашингтонського договору для обох держав. Україна не буде в односторонньому порядку вступати в НАТО, що можна розглядати як перемогу Росії. Проте, після того, що сталося, Чорноморський флот РФ повинен бути виведений з території АРК у 2017 році, як це спочатку й передбачалося, або у 2020 році, коли нова російська військово-морська база буде завершена. Це можна розглядати як перемогу для України. Інші заходи могли б включати запрошення Росії приєднатися до створення зони вільної торгівлі від Владивостоку до Лісабону що передбачає свободу пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. ЄС повинен заявити про свою відкритість не тільки Україні, але і Росії, якщо існує реальна політична воля і відповідні умови. Заявка України на набуття членства в ЄС повинна бути розглянута та розпочатий процес вступу. Росії ж може бути запропоновано приєднання до тих політик ЄС, в яких вона хотіла б брати участь. Також варто запропонувати Кремлю перезавантаження ОБСЄ, що зробить його більш життєздатним і ефективним в рамках глибокої взаємодії між Росією та Заходом. Для досягнення миру, Україна може запропонувати нові підходи до газових питань. Так, можливо варто створити газовий консорціум чи продати ГТС Росії, або здати в оренду на 50 років. Українська газова труба створює постійний головний біль як всередині країни, так і за її межами, а переваги від контролю над ГТС важко виокремити. Крім того, газовий бізнес став розсадником корупційних схем, в той час як прийняття європейського енергетичного законодавства та повністю вільний ринок енергоресурсів дозволить забути про ці проблеми. Крім того, Україна може взяти курс на децентралізацію регіонів та ширшу автономію Криму, чого й прагне Росія. Крім того, наша держава може посилити роль російської мови чи запропонувати Росії «відкрити пам'ятник Пушкіну в кожному селі». Варіантів умиротворити Москву багато, можна скласти список. У результаті Росія повинна отримати таку пропозицію, від якої не зможе відмовитися, тобто відмова від якої дискредитувала б позицію і авторитет Кремля. Беручи до уваги російські великі економічні витрати на вторгнення в Україну та зростаючі багатотисячні протести в Росії проти таких дій Кремля, може бути позитивно сприйнятим Північним сусідом, якщо, звісно, В.Путін відчуватиме його додану вартість. Однак, якщо Росія не припиняє агресію, світова спільнота повинна діяти негайно: членство України в НАТО та повна економічна і політична ізоляція Кремля стануть ознаками поразки Росії. Тоді настане час початку кінця ери правління В. Путіна.
) Україна подала позов до Конституційного суду з приводу рішення самопроголошеної Республіки Крим націоналізувати низку обєктів.
Україна оскаржить рішення самопроголошеної Республіки Крим про націоналізацію континентального шельфу півострова, а також майна підприємства «Чорноморнафтогаз» <#"justify">Використані джерела
1.<http://dailylviv.com/comment/polityka/rosiya-porushuie-mizhnarodne-pravo-i-konstytutsiyu-rf>
.<http://forbes.ua/ua/opinions/1366453-yaki-domovlenosti-porushila-rosiya-svoyimi-diyami-v-krimu>
.<http://uanews.kharkiv.ua/politics/2014/03/18/41465.html>
.<http://tyzhden.ua/News/105388>
.<http://tyzhden.ua/Politics/105290/PrintView>
.<http://newsradio.com.ua/2014_03_18/Nac-onal-zac-ju-ob-kt-v-u-Krimu-Ukra-n-varto-oskarzhuvati-v-m-zhnarodnih-sudah-advokat-2204/>
.<http://ansar.ru/rfsng/2014/03/24/48899>
.<http://travel-in-time.org/uk/mandrivki-chasom/aneksiya-v-istoriyi/>
.Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. - К. : Наук. думка, 2003
.http://tsn.ua/politika/ukrayina-vidreaguvala-na-aneksiyu-krimu-zhorstkoyu-notoyu-protestu-340578.html
.http://uainfo.org/yandex/print:page,1,295891-chto-poluchila-rossiya-vzamen-kryma-v-1954-godu.html