язання художньо-пластичних, виразних, технічних та психологічних завдань образотворчості в напрямах:
. Мистецтво як мова, специфіка образотворчої мови, що ґрунтується на таких вихідних поняттях, як художній образ, виражальні та зображальні образотворчі засоби, форма, колір, простір, композиція.
. Мистецтво як творчість - розвиток асоціативно-образного мислення, художньо-творчої уяви, мистецького бачення, здатності створення художнього образу та вміння його сприймати у творах мистецтва.
У системі позакласної роботи велика увага приділяється різним формам естетичного виховання. У молодих школярів виявляється велике прагнення до творчості в області образотворчого мистецтва.
Вчителям та вихователям важливо широко використовувати в цілях естетичного виховання дітей образотворче мистецтво.
І педагоги й діти розуміють: прекрасне - добрий помічник у процесі виховання дитини. Твори графічного мистецтва помагаючи пізнавати життя, і природу, розвивають не лише зорове сприйняття, але й й фантазію. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки, виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль повсякденному житті. Талант розуміти й тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а й у деяких дітей й талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперо-пластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення із образотворчим мистецтвом.
Розділ І. Графіка як вид образотворчого мистецтва
Графіка це різновид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає "пишу, дряпаю, малюю". Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найпростіший для людини спосіб відтворення побаченого - лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури. З-поміж якого, малюнок - це найдавніший вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Найтрадиційнішим різновидом графіки й досі залишається малюнок. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. Основою для малюнку слугували вологий пісок, пласке каміння, волога глина. З часом малюнки перенесли на керамічні вироби і тканини. В Давній Греції головними виразними якостями графіки були лінії і силуети (античний чорнофігурний вазопис, червонофігурний вазопис). З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі [2].
Ускладнення графіки йшло разом з винаходом нових фарб - акварелі, гуаші, пастелі, темпери. Хоча в використанні цих фарб певну роль відіграє колорит, а також можливість використання багатьох фарб, що не притаманно первісній графіці. З часом ускладнилися засоби друкованої графіки - офорт, літографія, ліногравюра тощо. Інший різновид графіки - гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, який виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі, пунктирна манера, м'який лак, суха голка, офорт, літографія. При цьому висока художня вартість віртуозно виконаних малюнків не втратилася. Це довели дорогоцінні малюнки геніїв від італійського Відродження і бароко до майстрів сучасності (малюнки Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаеля, Мікеланджело, Босха і Грюневальда, Рембрандта, архітектора Баженова, Едуарда Мане, Родена, Павла Коріна, Дмитра Жилінського, київського графіка Сергія Конончука).
Графіка об'єднує малюнок <#"center">Розділ ІІ. Значення графіки у художньому вихованні школярів
Художнє виховання та творчий розвиток учнів засобами образотворчого мистецтва, а саме графікою реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій:
чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати й бачити навколишній світло, виявлення пізнавальної активності;
асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви, створення власних образів у художньо-практичній діяльності;
поняттєво-логічне мислення; вміння визначити мітку, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;
розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень й розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку із однолітками й дорослими та відповідальності виконання творчих робіт;
сприйняття цілісної картини світу, здатність цінувати національну самобутність й культурну спадщину України як невід'ємну складову загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження собі, визначення власного місця та усвідомлення неповторності і унікальності людини [10].
В залежності від матеріальних засобів, за допомогою які конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:
) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне й дизайн), тобто такі, які розгортають свої образи в просторі;
) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво й усі що базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове й т.д.), тобто такі, образи які володіють одночасно довжиною й тривалістю, тілесністю й динамізмом.
Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів й застосовуваним типом образних знаків. У цих межах усі його види мають різновиду, що визначаються особливостями того чи іншого матеріалу й своєрідністю художньої мови, що випливає звідси.
Специфіка образотворчого мистецтва визначає й засоби естетичного виховання дітей. Вихователь зосереджує їхню увагу на оформленні альбомів.
У школі під час уроків образотворчого мистецтва здійснюється первинне знайомство із творами художників, використаних з метою характерного виховання, розвитку художнього смаку дитини й її художньо-творчих здібностей.
Свої здібності школярі активно представляють в різних видах художньої роботи.
У молодшому віці "усі діти без винятку - пристрасні художники".
Слід памятати про розвиток можливостей різних видів мистецтва. Живопис, скульптура, архітектура, допоможуть сформулювати почуття симетрії, пропорції, відчуття ліній, кольору й колориту, просторову уяву.
Формування художньо-творчих здібностей, на свій чергу потребують особливої методики. Важливо своєчасно виявити природні задатки, схильність дитини, стимулювати творчу діяльність, закріпити досягнутий успіх постійними тренуваннями. Поступово ускладнювати навики уміннями й навичками. При цьому треба памятати, що заняття малюванням лиш тоді збагачують учня естетикою, коли смердоті несуть йому радість. Важливими умовами успіху є обєктивна оцінка художньої творчості дітей [12].
Неможливо зрозуміти специфіку образотворчого мистецтва як предмета без знання того, що являє собою учень на різних етапах здобуття освіти.
У історії методики були періоди, коли основна увага зверталась на сам матеріал, а вікові особливості школярів, їхньої реакції на витвори мистецтва не враховувались.
Та на зміну цій тенденції прийшла інша - серед методистів-дослідників піднявся інтерес до особливостей сприйняття художнього образу в залежності від віку школяра. Так міцніла думка, що учень під час уроків образотворчого мистецтва є активною особою, а чи не лише обєктом, який вивчається з боку дорослих [6].
Проблемою сприйняття школярами матеріалу тепер займаються різні науки: педагогіка, психологія, соціологія, логіка. Зараз уже багато відомо про школяра, про закономірності його мистецького розвитку, про залежність рівня його культури від характеру навчання, про якісні зміни його ставлення до мистецтва в залежності від вікових змін й т.д.
За спостереженнями психологів, учень у своєму розвитку проходить ряд стадій: молодший (ранній) підлітковий вік (10-12 р.); старший (зрілий) підлітковий (13-14) й період ранньої юності (15-17). Таким чином, вікові етапи розвитку дитини майже співпадають із учнями його в певних класах:
молодший підлітковий - 5-6 класи;
старший підлітковий - 7-9 класи;
період ранньої юності - 9-10-11 класи.
Цей поділ на вікові групи багато в чому є умовним, бо розвиток особистості нерівномірний. Інтенсивність його внутрішнього зростанню залежить від різних факторів - не лише від віку, але й і від соціальних умів, побуту, психологічного клімату в сімї й школі, й звичайно, від індивідуальних особливостей [12].
У одній й тій ж віковій групі можна зустріти учнів із різними рівнями літературного розвитку: деякі випереджають своїх ровесників, інші, навпаки, відстають. Наприклад, зустрічаються часто учні 9 чи 10 кл., котрі по своїй начитаності та кругозору не піднялись вище 5 чи 6 класів.
При всій відносності вікових характеристик, усе ж таки погодимось, що в учнів одного класу й одного віку є багато спільного. Про ці загальні тенденції в учнів різних вікових груп й піде мова.
На уроках малювання у гуртках необхідно активно залучати твори народного мистецтва, графіки, вивчати прийоми розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей. Зміст графічних робіт в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі у гуртках із образотворчого мистецтва під час уроків графічного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання: про техніку виконання малюнку, про виразні прийоми. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій малюнка [4].
У підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель винен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому садку. Звідси активне залучання на уроки графічних робіт для поширення досвіду учнів за спостереженням дійсності.
Вчитель повинен вміти зєднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів із естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть з звичайними художніми предметами повинне бути приводом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів графічного мистецтва на рівні із іншими видами мистецтва [1].
Підлітковий вік - це роки, коли людина відкриває в собі нове світло переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні із молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка із навколишнім світом. Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка - він уже не дитина, але й ще не дорослий - підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями. Тому й так важко працювати із ними у гуртках. Разом із тім, що природно збудженість варто розумно використати). Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л. Виготського, творчі можливості 10-12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області образотворчого мистецтва [13].
Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають "художниками". Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять в собі світло мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, підлітки здатні тонко відчувати поетичне слово [16].
Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається лише як виняток. Відбувається також переоцінка смаків й симпатій. 10-12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні й пристрасні особистості.
Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від власних творів школярі одержують задоволення. Наприклад, діти, котрі ніколи не Ббачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі й описати чи намалювати.
Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох й сучасності. Знайомство школярів із графічним мистецтвом, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку естетичного ставлення до дійсності [15].
Висновок
Узагальнюючи усе вище сказане, необхідно підкреслити, що батьки і педагоги, повинні усвідомлювати те, що найважливіша цінність - це краса душі, чистота серця і талант любові. По-справжньому розкриваться і розцвітають усі інші таланти лише на їхній основі. Талант, вирощений на ґрунті сумніву, себелюбності, марнославства і гордині, несе зло і руйнування не лише навколишнім, але й і, зрештою, самій людині.
Заняття із образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки й можливості. Цьому слід приділити більше уваги. Потрібно тактовно пропонувати допомогу дитині, підгримувати її зацікавленість, заохочувати.
Введення в навчальну програму поширених уроків із образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим й естетично обізнаним.
Мистецтво естетики неодмінно зацікавить дітей. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думи, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти й тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а й у деяких дітей й талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні, починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення із образотворчим мистецтвом.
У ІІ розділі даної роботи ми пояснили суть графіки як виду образотворчого мистецтва із образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах, приділили увагу врахування вікових особливостей у побудові заняття образотворчого мистецтва. Також досліджували виховання школярів засобами графічного мистецтва.
Список використаної літератури
1.Кириченко М.А. Основи образотворчої грамоти. К., Вища школа 2002-190 с.
2.#"justify">графіка образотворче мистецтво учень
16.Тимофієнко В.І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття, Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ 2002. ISBN 966-96284-0-7