Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій: визначення та систематизація основних вимог
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЖЕРЄЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Кафедра державної служби та кадрової політики
РЕФЕРАТ
Формування позитивного іміджу керівників
державних інституцій: визначення та систематизація основних вимог
Київ - 2014
Зміст
Вступ
. Формування та реалізація державної іміджевої стратегії як основне задання держави
2. Імідж керівника як управлінська та соціально-психологічна категорія
. Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій
. Визначення та систематизація вимог до керівників органів влади: іміджевий аспект
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Постановка проблеми. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні впродовж трьох останніх десятиліть, внесли суттєві корективи у взаємовідносини влади і громадськості, сформували принципово нові для української дійсності форми управління, соціальні інституції та структури.
Суспільно-політичні, соціально-економічні та культурні трансформації в державі потребують налагодження такої взаємодії між інститутами державної влади та громадськістю, засадовими для якої є довіра, конструктивна співпраця, партнерство. Питання ефективності та результативності процесу взаємодії громадян і органів державної влади має визначальне значення в розбудові демократичної правової держави та громадянського суспільства. Реалізація поставлених завдань може бути забезпечена шляхом цілеспрямованого формування позитивного іміджу державної влади.
Зважаючи на той факт, що імідж може формуватися не лише цілеспрямовано, але й стихійно, безконтрольність, безсистемність іміджу розглядають як постійну загрозу його якісним характеристикам. Позитивний імідж органів державної влади є їхнім репутаційним капіталом та визначає характер взаємодії з громадськістю, його формування має бути системним і контрольованим. Тому перед органами влади стоїть важливе завдання вироблення і реалізації іміджевої стратегії.
При цьому, для здійснення управлінського впливу керівнику необхідно мати відповідні ресурси, до яких, поряд із формальними повноваженнями, що надає посада, відносяться і ресурси, які залежать від особистості керівника. На цьому впливі базується еталонна, за класифікацією М.Мескона [16], форма влади. У звязку з цим проблеми формування позитивного іміджу керівника, у якому будуть відображені та підкреслені особливі, сильні, надзвичайні та актуальні якості менеджера, є завданням з високим рівнем практичної значущості.
Увага до проблем формування іміджу керівника у нашій країні значно підсилилась наприкінці двадцятого сторіччя. Це повязано з пошуком шляхів підвищенні ефективності діяльності управлінців, активізації комунікаційних процесів, необхідністю розвязувати складні завданні, що постають перед менеджерами в ринковій системі господарювання.
Імідж керівника виступає як структурна компонента загального корпоративного іміджу організації та один з чинників перемоги у конкурентній боротьбі. Формування позитивного іміджу компанії є досить актуальним завданням для сучасних фахівців в галузі науки управління.
Життєво необхідна потреба виділити себе, свою організацію, свій продукт серед великої кількості конкурентів спонукає менеджерів свідомо та цілеспрямовано працювати над «образом» компанії в очах представників різних контактних аудиторій. Позитивний іміджу стає дедалі все більш дієвим інструментом впливу на ці аудиторії та інструментом реалізації цілей, що постають перед компанією.
Таким чином, актуальність даної теми полягає в тому, що на сьогоднішній день саме дослідження іміджу повязано з пошуком шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, з оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми. Позитивний чи негативний знак іміджу залежить від загального ставлення до керівника, яке формується внаслідок позитивного або негативного емоційного сприймання його особистості, системного уявлення про нього та від відповідності змісту іміджу очікуванням людей.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання іміджу державної влади є однією із найголовніших проблем, поставлених до розгляду фахівцями науки державного управління, серед яких С.Колосок, М Логунова, С. Серьогін, Ю.Падафет [14, 15, 18, 33] та інші. Незважаючи на усвідомлення науковцями необхідності розвязання проблем формування позитивного іміджу державної влади, на сьогодні не вироблено комплексного, системного підходу щодо методів та принципів ефективної іміджевої стратегії. Проблема пошуку механізмів ефективного стратегічного управління іміджем влади вимагає узагальнення сучасних концептуальних і теоретичних підходів.
Сутність іміджу як категорії вивчається на стику наук. Активно вивчають природу, структуру та фактори формування іміджу фахівці з менеджменту та маркетингу (наприклад, А.Андерсон, Б.Джи, П.Друкер, Т.Бурцева, В.Шкардун [40], Р.Фішер), соціологи та політологи (С.Ананьєва, А.Бінецький [4], С.Лісовський), психологи (В.Лозниця, О.Перелигіна [23], Г.Почепцов [27-29], В.Шепель). Науковою розробкою цієї проблеми займаються як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці. Значний масив наукової літератури, в якій певною мірою розглянуто імідж керівника, можна умовно згрупувати за певними напрямками.
Над розкриттям психологічних особливостей керівника, дослідженням процесів міжособистого сприймання та становлення іміджу керівника працюють як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Серед вітчизняних науковців можна назвати О. Бодальова, Р. Кричевського, Н. Любимову, Є. Соловйова, а серед зарубіжних - Л. Браун, М. Вудкока, Д. Френсіс, Д. Фрасера та інших.
Питання професійно-кваліфікаційних вимог державних службовців висвітлюється у працях відомих науковців та фахівців, а саме: С. Белорусова, О.Оболенського, В.Олуйко, І.Пантелейчук [20-22], В.Понеділко, І.Г.Сурай, В.Сороко та ін.
Не дивлячись на зростаючу кількість видань управлінського характеру щодо вимог до керівника, проблема визначення специфіки іміджу керівника державного органу влади залишається недостатньо дослідженою.
Мета та завдання. Метою представленої роботи є визначення й характеристика іміджевого аспекту вимог до керівників органів державної влади.
Дана мета обумовлює завдання дослідження, а саме:
означити роль держави у формуванні та реалізації іміджевих стратегій;
проаналізувати категорію іміджу керівнка як управлінську та соціально-психологічну категорію;
зясувати сутнісне поняття іміджу у державному управлінні, при цьому визначити фактори, що впливають на формування іміджу керівника.
охарактерезувати визначення та систематизація основних вимог до формування позитивного іміджу керівників державних інституцій;
Очікувана наукова новизна. На основі аналізу та визначення іміджевого аспекту щодо вимог керівників органів державної влади; зясування сутнісного поняття іміджу у державному управлінні, зокрема факторів, що впливають на формування іміджу керівника, очікувана наукова новизна передбачатиме: вимога керівник імідж
визначення і розвязання одного із ключових завдань, які має ставити перед собою кожна державна інституція - формування їх позитивного іміджу шляхом підвищення якості послуг, що надаються, компетентності й професіоналізму всіх працівників, організаційної культури спілкування, а також результативності вирішення соціальних проблем населення;
на основі аналізу складових елементів іміджу визначення, що державна установа розглядалась не стільки як складна система, скільки як підсистема комплексу інституцій, через які здійснюється реалізація державної влади, що дозволяє комплексно підходити до процесів створення та удосконалення іміджу управлінця, враховуючи професійні та особистісні іміджеутворюючі фактори; вимога керівник імідж
пошук шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми в умовах обмежених ресурсів, визначення та систематизація вимог до керівників органів влади з позиції іміджевого аспекту;
визначення процесу формування позитивного іміджу державної влади, що передбачає систематичну і планомірну діяльність, фокусує і консолідує зусилля державних установ, засобів масової інформації, експертного співтовариства. Як найбільш дієвий та ефективний засіб створення іміджу визначено засоби масової інформації, що підтверджують і соціологічні дослідження.
. Формування та реалізація державної іміджевої стратегії як основне задання держави
Активні процеси глобалізацї та інформатизації, що є домінантою розвитку сучасного суспільства, поставили на якісно новий рівень проблему розробки та реалізації іміджевої політики держави.
Складовим елементом такої політики є імідж державної влади. дослідник С.Серьогін зазначає, що «поняття «імідж держави, державної влади» є корпоративним уявленням громадян, яка формується в громадській думці творами мистецтва, засобами інформації та PR-технологій і інтегрується як з окремих образів державних осіб, так із оцінок діяльності гілок і органів влади, стану загальнодержавної політики та рівня її соціальної спрямованості» [33, с. 26].
На формування іміджу державної влади відчутний вплив має зовнішнє середовище, зокрема оцінювання громадськістю діяльності органів державної влади, ефективності виконання ними своїх функціональних обовязків. Відповідно ми можемо стверджувати, що імідж державних установ носить оцінний характер. Рівень оцінювання іміджу може корелюватися, змінюватися відповідно до умов суспільно-політичного, соціального - економічного та культурного розвитку суспільства.
Оцінка іміджу органів державної влади може здійснюватися за двома показниками: дія (діяльність) та поведінка. Оцінка діяльності органів державної влади визначається рівнем виконання ними своїх функціональних обовязків, а також наслідками їх функціонування для суспільства. На визначення якісних характеристик іміджу (позитивний/негативний) впливає стиль поведінки державних службовців, їхнє ставлення до представників громадськості. Варто зазначити, що ці оцінки ґрунтовані на суспільних домовленостях, значна частина яких виражена в законах і підзаконних актах, що стосуються, зокрема, діяльності органів державної влади.
Для дослідження характеру сприйняття іміджу державної влади найчастіше використовують методи емпіричної соціології та соціальної психології - опитування, інтервю, тести тощо. Так, дослідження проведені соціологічною службою Центру Разумкова серед громадян України з метою зясування їх оцінки діяльності влади засвідчили, що громадяни переважно негативно оцінюють діяльність органів державної влади, зокрема оцінка діяльності Уряду України за пятибальною шкалою отримала 2,3 бали. Дві третини опитаних респондентів (66,0%) вказують на погіршення ставлення до влади, 59,8% - на погіршення ставлення влади до громадян, 51,8% - на погіршення міжнародного іміджу України [8].
Таким чином, оцінка діяльності органів державної влади українськими громадянами знаходиться на низькому рівні, що визначає їх негативні іміджеві характеристики. Спостерігається тенденція до зниження рівня підтримки громадянами діяльності владних установ. Частка тих, хто не підтримує діяльність Верховної Ради України складає 66,6%, у той час, коли повністю підтримує її діяльність 3,6% і підтримує окремі заходи 24,4% респондентів. Також зросла частка тих, хто не підтримує діяльність Уряду України 62,6%, повністю підтримують 4,6%, підтримує окремі заходи 26,2%. [8].
Низький рівень підтримки громадян діяльності органів державної влади унеможливлює здійснення якісної державної політики, гальмує проведення реформ, сприяє деструктивним процесам у суспільстві. Вихід із ситуації можливий за рахунок вироблення та реалізації якісної державної іміджевої стратегії, розрахованої на тривалу перспективу.
У залежності від сфери теоретичних знань чи практики під «стратегією» розуміють: «найбільш загальний механізм дій, що визначає шляхи досягнення цілі», «послідовність уявлень, що веде до певного результату», «вибір ключових напрямків розвитку, що інтегрує цілі групи, партії, корпорації, міста, держави, обєднання держав» [12, 26, 6].
Державну стратегію О.Соловйов визначає як «план, що обєднує всі сфери діяльності держави, всебічно охоплює значущі аспекти того чи іншого проекту та інтегрує складові частини» [36, с. 260], як правило специфіка таких планів полягає у наявності сукупності цілей, що сприяє виявленню системного ефекту для життєво важливих сфер діяльності суспільства та держави.
Будь-яка стратегія передбачає здійснення стратегічного управління, у процесі якого реалізується концепція, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановити цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) організації та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій [39, с. 27].
Виходячи із даного твердження, ми можемо сформулювати думку, що процес розробки і реалізації концепції іміджевої стратегії має включати: стратегічний аналіз поточної ситуації; визначення місії і цілей стратегії; визначення часових рамок стратегії (довгострокова, середньострокова, короткострокова); вибір оптимальних комунікативних тактик; забезпечення зворотного звязку; оцінку результатів та при необхідності внесення коректив.
Таким чином, іміджева стратегія - це цілісна система дій органів державної влади, яка розрахована на тривалу перспективу та спрямована на реалізацію процесу формування позитивного іміджу. Досягнення цілей іміджевої стратегії передбачає розробку комплексу заходів налагодження конструктивної взаємодії із громадськістю.
Реалізація іміджевої стратегії владних установ має свої обєктивні та субєктивні особливості, врахування яких визначає міру ефективності проведених заходів. До обєктивних відносяться: проблема сприйняття іміджу, упереджене ставлення громадськості, а також трансформація іміджу, що вже сформувався. Важливого значення при розробці іміджевої стратегії набуває врахування характеристик цільових аудиторій, серед яких прихильність традиціям, тип політичної культури громадян, метальні особливості, стереотипне мислення тощо.
На особливу увагу заслуговує проблема зміни негативних стереотипів. На думку дослідника Г.Почепцова стереотипне уявлення практично не піддається змінам, тому проблема може бути вирішена шляхом створення і введення в масову свідомість нових іміджевих характеристик [28, с. 132]. Обєктивні особливості формування та реалізації іміджевої стратегії повязані із створенням державної структури, яка здійснює координацію діяльності органів державної влади, засобів масової інформації та громадськості.
Важливим засобом впровадження іміджевої стратегії є інформаційні технології, що на сучасному етапі світового розвитку проникають в усі сфери людської діяльності, здійснюють істотний вплив на формування світогляду людини, спосіб життя, систему міжособистих відносин. Інформація перетворюється на вирішальний стратегічний ресурс суспільства, тому якість життя, соціальний та економічний розвиток, система освіти визначаються мірою та повнотою використання інформаційних ресурсів.
Процес формування позитивного іміджу державної влади передбачає систематичну і планомірну діяльність, що фокусує і консолідує зусилля державних установ, засобів масової інформації, експертного співтовариства. Найбільш дієвим та ефективним засобом створення іміджу є засоби масової інформації, що підтверджують і соціологічні дослідження.
Так, опитування українських громадян засвідчили, що серед соціальних інститутів саме ЗМІ користуються найбільшою довірою (тією чи іншою мірою їм довіряють 66,3%). Періодика, радіо, телебачення, веб-ресурси в сукупності, через свою масовість, розповсюдженість, періодичність і постійну поповнюваність, володіють широкими можливостями і силою впливу на формування громадської думки. Це визначає провідну роль і місце інформаційних ресурсів у механізмі реалізації іміджевої стратегії.
Впровадження іміджевої стратегії вимагає чіткого визначення принципів і завдань. У цьому напрямку цікавим є досвід діяльності Європейської Комісії. З метою оптимізації іміджу структур ЄС її представниками була розроблена «Біла книга по комунікаційній політиці ЄС», у якій визначені такі базові принципи іміджевої стратегії [11]:
право громадян на інформацію та свободу слова;
залучення громадян в політичний процес, що передбачає їх вільний доступ до інформації, використовуючи різні засоби масової комунікації, включаючи Інтернет. Важливого значення набуває оволодіння громадянами навичками користування інформаційними ресурсами, а також врахування специфіки людей з обмеженими можливостями;
різноманітність - при вироблені іміджевої стратегії потрібно враховувати той факт, що громадяни мають різне соціальне та культурне коріння, притримуються різних політичних поглядів;
участь - право громадян відкрито висловлювати свої погляди, мати можливість діалогу із представниками влади.
Також в «Білій книзі» визначено три основних цілі іміджевої стратегії, серед яких:
удосконалення інформаційної освіти громадян - набуття ними навичок користування Інтернет, щоб мати можливість отримати повну інформацію про суспільні дискусії і приймати в них участь у режимі реального часу. Наприклад, в ЄС для підтримки освіти громадянського суспільства створені різні освітні програми, серед яких Леонардо да Вінчі, Сократ, Еразм, «Молодь в дії».
Вони надають можливість навчання і спілкування людям у всіх державах-членах ЄС.
спілкування громадян. Створення форумів для суспільної дискусії із нагальних проблем, що дозволяє зміцнити взаємну довіру, повагу і бажання співпрацювати громадян із органами державної влади. Наприклад, в рамках програми Еразм сформувалася мережа, яка обєднала близько 150 тис. студентів із різних країн. Студенти, які пройшли навчання по програмі, створили власний сайт, на якому публікують свою думку стосовно різних напрямів діяльності європейських інститутів. Спілкування молодих людей відбувається не лише в мережі Інтернет, періодично відбуваються зустрічі у форматі «круглих столів», конференцій.
взаємодія громадян і владних інститутів. Налагодження механізму зворотного звязку між громадянами та інститутами, що є необхідною передумовою розвитку демократичного суспільства. Забезпечення зворотного звязку дає можливість оцінити результати від запланованих дій та внести необхідні корективи.
. Імідж керівника як управлінська та соціально-психологічна категорія
Для здійснення управлінського впливу керівнику необхідно мати відповідні ресурси, до яких, поряд із формальними повноваженнями, що надає посада, відносяться і ресурси, які залежать від особистості керівника. На цьому впливі базується еталонна, за класифікацією М.Мескона [16], форма влади. У звязку з цим проблеми формування позитивного іміджу керівника, у якому будуть відображені та підкреслені особливі, сильні, надзвичайні та актуальні якості менеджера, є завданням з високим рівнем практичної значущості.
Імідж керівника виступає як структурна компонента загального корпоративного іміджу організації та один з чинників перемоги у конкурентній боротьбі. Формування позитивного іміджу компанії є досить актуальним завданням для сучасних фахівців в галузі науки управління. Життєво необхідна потреба виділити себе, свою організацію, свій продукт серед великої кількості конкурентів спонукає менеджерів свідомо та цілеспрямовано працювати над «образом» компанії в очах представників різних контактних аудиторій.
Позитивний іміджу стає дедалі все більш дієвим інструментом впливу на ці аудиторії та інструментом реалізації цілей, що постають перед компанією.
Імідж керівника є соціально-психологічною та управлінською категорією [2, 34, 40]. Як категорія управлінської науки імідж керівника може бути визначено як образ керівника, що склався в свідомості представників цільових контактних груп громадськості, та виконує певні функції у рамках його професійно-орієнтованої діяльності. Як соціально-психологічна категорія імідж керівника обєднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні звязки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості [2, 8].
Аналіз публікацій [1, 2, 19, 34, 40], в яких вивчається феномен іміджу керівника, дозволяє виділити такі його основні особливості, як гнучкість, цілісність, залежність від очікувань оточуючих щодо особистості керівника.
Імідж керівника має бути гнучким, виявляти певний рівень ситуативності, тобто залежності від конкретних умов, потреб, часу. Слід памятати, що взагалі «імідж - це стійке уявлення» [23] про особистість керівника, він формується на певний, достатньо тривалий час. Під гнучкістю у даному контексті слід розуміти зміну акцентів в структурі іміджу керівника у відповідності вимогам до його особистості ззовні, можливість адекватно поводитися у мінливому середовищі, зберігаючи при цьому індивідуальність.
Цілісність іміджу залежить від внутрішньої психологічної узгодженості його соціально-психологічних компонентів (емоційної спрямованості особистості, поведінкових реакцій, проявів характеру, наявних ділових якостей) та виявляється в узгодженні уявлень про цілі діяльності керівника, засоби вирішення управлінських завдань, вербальні та невербальні компоненти спілкування.
Залежність іміджу керівника від очікувань оточуючих полягає у обовязку керівника поводитися у відповідності до таких очікувань, які відповідають рольовій позиції. Очікування оточуючих не завжди усвідомлюються керівником, бо мають неформальних характер, але вони істотно впливають на його імідж. Управлінцю потрібно знати про те, які стереотипи громадської думки заважають людям адекватно оцінювати його діяльність. Менеджер часто стикається з ситуацією, коли оптимальний, з точки зору організації, вибір ставить під загрозу його власний авторитет. Найважливішою характеристикою іміджу керівника є відповідність цього іміджу корпоративній культурі. Існують досить жорсткі уявлення про те, який керівник повинен бути в організації з певним типом корпоративної культури.
Так для культури кланового типу необхідний керівник, що має образ заступника, захисника, тобто керівник, орієнтований на персонал, при цьому велика увага приділяється його харизмі. За класичним визначення М.Вебера, харизматичними якостями особистості є якості надзвичайні, надприродні або, щонайменше, специфічно особливі, не доступні іншим людям. Феномен харизми проявляється в малих та великих групах та є психологічною основою лідерського впливу. У культурі підприємницького типу оптимальним для керівника є імідж процвітаючого бізнесмена, орієнтованого на досягнення ринкових цілей. В ієрархічній культурі найбільш прийнятним буде імідж керівника як талановитого менеджера, що є ефективним координатором й організатором.
Вплив очікувань підлеглих (оточуючих) на імідж керівника підтверджує існування так званого «ідеального» іміджу, тобто усередненого уявлення підлеглих щодо образу керівника. Ідеальний імідж не може бути реалізований на практиці, він служить певним орієнтиром для проектування або удосконалення окремих складових існуючого іміджу управлінця.
Крім того, відповідність іміджу керівника очікуванням людей впливає і на загальне визначення іміджу як «позитивного» або «негативного» [34].
Імідж керівника виконує ряд функцій, серед яких можна виділити два блоки, що обєднують зовнішні та внутрішні функції.
Серед зовнішніх функцій найважливішими виступають представницька та комунікаційна функції. Ще Г.Мінцберг, описуючи ролі, що виконують керівники, наголосив на важливості функції керівника як представника при зовнішніх контактах організації [16]. Взаємозвязок «імідж керівника - імідж організації» демонструє, що імідж керівника впливає на загальний корпоративний імідж, тут спрацьовує своєрідний варіант «ефекту ореолу». Комунікаційна функція має забезпечити оптимальний обмін інформації між організацією та зовнішнім середовищем. Як критерій оптимальності виступає ступінь сприяння існуючого рівня комунікативної активності досягненню загальних цілей організації. Особливість комунікативної функції полягає у її субєктивно-психологічних характеристиках. Поняття комунікативної функції включає в себе три власне психологічних аспекти: комунікативна поведінка керівника, комунікативні явища і процеси його діяльності [1]. Підкреслюючи важливість комунікаційної функції іміджу, Г.Почепцов наголошує на тому, що імідж «це - інструмент спілкування з масовою свідомістю» [29].
Внутрішні функції іміджу менеджера складаються з номінативної, нормативної, мотиваційної та функції соціального впливу. Безумовно комунікаційна функція, яку розглянуто у складі зовнішніх, має і внутрішній аспект (у контексті внутрішніх комунікацій).
Номінативна функція виділяє керівника серед інших менеджерів, підкреслює його переваги, відмінності, диференціює особистість керівника у середовищі. Позитивний, ефективний особистісний імідж є дієвим інструментом розвитку власної карєри, тому проектування власного іміджу має для керівника і суто прагматичну мотивацію.
Нормативна функція полягає в тім, що керівник задає норми поведінки в організації, що може бути основою формування соціально-психологічного клімату. Особистісні цінності керівника та його особиста місія впливають на корпоративну культуру організації.
Мотиваційна функція іміджу базується на бажанні підлеглих бути схожими на керівника професійними чи соціальними рисами. Імідж керівника, як мотиватор діяльності підлеглих, впливає на співробітників в плані їх самовираження, емоційного стану кожного працівника та соціально-психологічного клімату колективу у цілому, причетності до роботи на фірмі з ефективним менеджментом. Особливість управлінських ролей керівника полягає в безпосередньому впливі на підлеглих, котрий має ґрунтуватися на особистому прикладі, регулярному спілкуванні, попередженні емоційної притупленості, сполученні вимогливості і демократизму, проведенні принципової лінії роботи, оптимізації власних амбіцій. Позитивний імідж управлінця постає важливим чинником більш досконалого функціонування організації [34].
Мотиваційна функція тісно взаємодіє із функцією соціального впливу іміджу, яка полягає у підвищенні ефективності управлінської діяльності керівника, який має позитивний, чітко емоційно забарвлений та активний імідж.
У загальному вигляді під соціальним впливом розуміємо процес, через який поведінка одного або кількох людей змінює стан інших людей: їх поведінку, мотивацію або ставлення до тих чи інших речей і явищ [16]. Вплив є психологічною основою лідерства. Щоб стати лідером і залишатися їм, людині мало мати потенційну владу, треба користуватися нею, постійно впливати на інших людей, проводити через них свої рішення, перетворювати інших у своїх послідовників. Вплив в процесі спілкування взаємний. Але стосовно до лідерства говорять про так званий несиметричний вплив, який виникає, коли одна людина впливає на іншого значно сильніше, причому, цей вплив має зберігатися протягом тривалого періоду часу.
Широкий спектр використання іміджу керівника, його значення в оптимізації різних видів діяльності, у тому числі, професійного, роблять необхідним свідомий підхід до його формування.
Фахівці з соціальної психології, наприклад [34], виділяють первинну та вторинну стадії формування іміджу керівника. Первинна стадія включає такі елементи: первинну інформацію про особистість, перше враження і галоефект (ефект ореолу), які є пов'язаними між собою. Елементи первинної інформації в процесі цілеспрямованого формування іміджу комплексно входять в структуру самопрезентації. Сучасні іміджмейкери пропонують наступні складові самопрезентації з точки зору особливостей реалізації: візуалізація обліку, комунікативна механіка, вербальний ефект та емоційний вплив [1]. Значення цих факторів формування іміджу зростає у разі так званого віддаленого лідерства, коли більшість підлеглих не перебуває в постійному контакті з керівником (наприклад, для топ-менеджерів великих компаній).
Вторинні фактори утворення іміджу активуються безпосередньо під час взаємодії управлінця з оточуючими (так зване лідерство «обличчя до обличчя»), відбивають характерні риси фахової та управлінської діяльності і включають такі елементи:
професійні іміджеутворюючі фактори, які залежать від фахової підготовки, досвіду (у тому числі і управлінської діяльності), професійних досягнень. Базовою складовою професійних іміджеутоврюючих факторів є стиль керівництва, який може бути доповнено такими професійними характеристиками як індивідуальний стиль прийняття рішень, стиль розвязання конфліктів, звична манера поведінки при вирішенні професійних завдань.
Основними якісними характеристиками іміджу керівника авторитарного стилю управління є: професіоналізм, лідерство, цілеспрямованість, системність мислення, здатність до полеміки. Щодо якісних характеристик іміджу демократичного керівника, то актуальними є тактовність, творчий підхід, вміння делегувати повноваження, емпатія, толерантність, ораторські здібності [2, 19].
особистісні іміджеутворюючі фактори - соціальні характеристики (соціальний статус, соціальні звязки) та особисті цінності (так звана «Я-концепція» або особиста місія);
стиль вербальної й невербальної поведінки, що виражає співвідношення екстравертності та інтравертності в особистості та власне темперамент менеджера. Основою іміджеутворюючих характеристик для керівника-інтроверта є емоційно-вольові якості (високий рівень самоконтролю, здатність прогнозувати ситуацію, забезпечувати виконання запланованого), а для екстраверта найбільш актуальними іміджеутворюючими якостями стають комунікативні (високі ораторські здібності, емоційність, образність мови) [2].
Вплив елементів первинної стадії поширюється на елементи вторинної стадії, коли ефекту ореолу продовжує впливати на загальний характер образу керівника, який складається на вторинній стадії.
. Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій
Одним із ключових завдань, які має ставити перед собою кожна державна інституція, є формування їх позитивного іміджу шляхом підвищення якості послуг, що надаються, компетентності й професіоналізму всіх працівників, організаційної культури спілкування, а також результативності вирішення соціальних проблем населення. Найбільшої уваги при формуванні іміджу державної інституції потребує створення прийнятного для суспільства іміджу керівника, бо часто саме через його образ іде сприйняття результатів діяльності цієї інституції.
Державними інституціями є державні установи, заклади або їх частини, підрозділи. До державних інституцій, безперечно, відносяться державні органи представницької, виконавчої та судової влади(включаючи їх структурні та територіальні підрозділи), а також органи внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, збройні сили, митниці, податкові органи тощо. Через усталену вбудованість у механізм держави органів місцевого самоврядування вони, разом з органами державного управління , теж мають бути віднесені до системи державних інституцій.
Крім того, державними інституціями можуть вважатися державні заклади освіти, науки, вищої школи, культури, охорони здоровя, інші державні підприємства, установи та організації, що створюються державою для реалізації її функцій в соціальній, економічній сферах та для збереження й відновлення природного середовища Таким чином, державні інституції відрізняються від інших організацій тим , що вони (залежно від виду конкретних інституцій) мають і реалізують владні повноваження щодо здійснення державного управління на центральному, регіональному і районному рівнях ; забезпечують реалізацію державної політики у певній сфері життєдіяльності суспільства; представляють спільні інтереси територіальних громад, приймаючи рішення щодо управління розвитком регіонів та районів країни; управляють територіальним розвитком сіл , селищ і міст від імені та в інтересах відповідних громад.
Незважаючи на досить широкий склад організацій , що включені до переліку державних інституцій, можна виділити також їхню спільну особливість, яка повинна враховуватись при здійсненні управління ними. Нею є приналежність кожної державної інституції до тієї чи іншої усталеної та іноді досить жорстко регламентованої системи державно-управлінських, самоврядних або галузевих інституцій. Тим не менше, наявність у державних інституцій низки важливих особливостей не заперечує можливості і необхідності застосування при здійсненні управління ними як окремими організаціями із притаманним внутрішнім та зовнішнім середовищем сучасної теорії менеджменту.
Діяльність більшості державних інституцій спрямовується на надання населенню державно-управлінських і соціальних послуг(у тому числі освіта, культура, охорона здоровя), а також на забезпечення зовнішньої безпеки країни та внутрішнього правопорядку. Ці інституції переважно утримуються за бюджетні кошти і надають свої послуги на безальтернативній основі, тож не залежать від кожного окремого споживача послуг.
Зважаючи на це, формування позитивного іміджу державних інституцій спрямовується не на надання конкурентних переваг, а на підвищення довіри населення до влади, забезпечення широкої підтримки рішень, що приймаються, створення сприятливих умов для ефективної діяльності органів влади.
На наш погляд, зміст поняття імідж досить точно розкривається через три його сутнісні характеристики, які складають неподільну єдність :
імідж являє собою певний образ ;
імідж - це образ, в основі якого лежать уявлення про обєкт, що складаються на основі його властивостей і характеристик ;
імідж є образом, який може створюватися цілеспрямовано наукових працях , що містять дослідження щодо іміджу організацій , їхнього керівництва та товару, можна зустріти думку, що будь-який або будь-чий імідж обовязково є цілеспрямовано створеним образом . Тим не менше, образ конкретної особи, представника певної професії , організації (як формальної, так і неформальної ) або місцевості, образ самої організації чи територіальної одиниці( як адміністративної, так і виділеної за географічною, історичною або іншою ознакою) не обовязково формується відповідно до поставленої мети(чітко окресленого бажаного образу), а тим більше із використанням плану (визначеного в часі та послідовності виконання переліку заходів та ще і з визначеним бюджетом).
В той же час нерозумно нехтувати можливістю цілеспрямовано впливати на те, який образ формується в суспільній свідомості , наприклад, щодо тих чи інших державних інституцій, державних службовців взагалі або представників певної сфери діяльності. Навіть окрема людина може значно більшого досягти в міжособистісному спілкуванні чи професійній карєрі якщо вчасно потурбується про свій імідж та буде здійснювати цілеспрямовані дії щодо формування потрібного образу. Причому такі дії можуть полягати не тільки у представленні у вигідному світлі наявних особистих якостей , а й у свідомому докладанні зусиль для формування бажаних якостей (підвищення рівня освіти, розширення кругозору, толерантність, вміння проголошувати промови тощо).
Треба звернути увагу ще на один важливий момент щодо тлумачення поняття імідж через його ототожнення із стереотипом. Так, М.Логунова зазначає: Імідж, виступаючи як зовнішній образ, вигляд, у найзагальнішому виразі постає саме стереотипізованим образом конкретного обєкта, що існує в масовій суспільній свідомості [15, с. 46].
У той же час, на відміну від стереотипу, що є усталеним штампом сприйняття певного обєкта, причому частіше за все досить узагальненого, імідж є більш рухливим, змінюваним і стосується більш конкретизованого обєкта. Не можна сказати, що наявність стереотипів не впливає на імідж конкретних осіб, груп людей, організацій, сіл, селищ, міст, районів, регіонів, держав або навіть частин світу (уявлення про Європу відрізняється від уявлення про Азію). Але стереотип виступає як така собі точка відліку, усталений образ, що враховується іміджі часто на підсвідомому рівні, незважаючи на те, що він змінюється в результаті отримання нової, невідповідної до наявного стереотипу, інформації про обєкт (так імідж стабільної протягом останніх десятиліть високорозвиненої Західної Європи, яка забезпечувала досить високий рівень життя людей , істотно змінився із настанням економічної кризи, що призвела до соціальних потрясінь і політичних проблем). До речі, у даному разі стереотип підтримує імідж , що знижується, бо не віриться, що сильна (згідно зі стереотипом ) Європа не подолає кризу.
Іноді, аналізуючи поняття імідж, зазначають, що для нього характерна певна спрощеність порівняно з обєктом, виразом якого він є. Тут доцільно звернути увагу на те , що спрощення обєкта більш характерно для стереотипу, бо узагальнення сприяє виділенню лише невеликої кількості спільних рис, притаманних різним людям, організаціям, маленьким або великим містам тощо, а отже, дійсно полегшує сприйняття досить складної реальності . На відміну від стереотипу, імідж конкретного сумлінного працівника з описом його старанності, посидючості, працьовитості, наполегливості і багато чого іншого іноді має значно більшого забарвлення, ніж сам працівник, який весь час дуже зайнятий лише через те, що його посередні здібності та некомпетентність вимагають надприродних зусиль для виконання усіх посадових обовязків .
З огляду на складність категорії імідж та багатогранність діяльності органу влади, І.Колосовська пропонує багаторівневу модель формування іміджу місцевої державної адміністрації, яка передбачає структурування іміджу з виділенням таких складових, як соціальний імідж (соціальні аспекти діяльності ), імідж послуги (якість і своєчасність послуг, додаткові послуги), внутрішній імідж (культура організації, соціально-психологічний клімат у колективі ), імідж керівника (зовнішність, вербальна і невербальна поведінка , вчинки, психологічні характеристики), імідж персоналу (компетентність персоналу, культура та етика персоналу, характерні риси), візуальний імідж (внутрішній дизайн приміщень, зовнішній вигляд персоналу, характерний стиль) і бізнес-імідж (дотримання етичних норм , ділова активність) [13].
Очевидно, що ця модель може бути використана і для формування позитивного іміджу будь-якої іншої державної інституції. У той же час її доцільно доповнити з урахуванням цінних здобутків підходу до виділення складових іміджу організації, запропонованого С.Колоском, що дозволили надати такі пропозиції :
у структурі іміджу державних інституцій краще виокремлювати не бізнес-імідж, який більше притаманний виробничим і торгівельним організаціям , а діловий імідж організації з тими самими складовими ;
до іміджу керівника або вищого керівництва інституції треба додати їх уявлення про ціннісні орієнтири ;
представлена в іміджі персоналу його фахова компетентність має бути структурована далі із виділенням: мобільності (швидкість і якість обслуговування); акуратності у виконанні посадових обовязків; точності виконання роботи; інформованості (готовність надати консультацію чи довідку з приводу будь-якого проблемного питання); наявності високої фахової кваліфікації та досвіду відповідної до посади роботи; культури спілкування, комунікабельності, вміння доповідати про стан справ за напрямком діяльності та виступати;соціальних та фізичних характеристик співробітників (вік, стать, сімейний стан, наявність/відсутність фізичних вад тощо);
у візуальному іміджі організації має сенс виокремити дизайн і зручність для відвідувачів приймальні керівника , обладнання кабінету, а також представити символіку організації;
соціальний імідж краще представити через уявлення широкої громадськості про соціальні цілі державної інституції та її роль в економічному, соціальному і культурному житті громадськості [14].
Крім того, імідж керівництва державної інституції доцільно доповнити компетентністю, ерудованістю, наявністю лідерських якостей, умінням брати на себе відповідальність за складні рішення, здібністю до результативного ведення переговорів, володіння ораторським мистецтвом тощо .
Ю.Падафет, виокремлюючи показники, що сприяють формуванню ставлення громадськості до державної установи, відносить до них так:
ефективність діяльності як цілісної структури, так і окремих її функціональних одиниць;
впорядкованість, згуртованість та монолітність державної організації ; рівень культури, зокрема етичні норми;
ставлення співробітників до своєї установи та її керівників; стиль взаємодії з макро- та мікросередовищем;
відображення та врахування потреб населення, менталітету громадян та історичних особливостей місцевості [18].
Аналіз зазначених у цьому переліку складових елементів іміджу показує, що державна установа в даному разі розглядалась не стільки як складна система, скільки як підсистема комплексу інституцій , через які здійснюється реалізація державної влади. Такий підхід показує доцільність урахування в процесі формування іміджу державної інституції виконання нею свого суспільного призначення (місії) щодо надання послуг відповідно до потреб населення(а не таких, що забезпечують функціонування державної машини заради неї самої), її взаємодію з іншими державними інституціями, недержавними організаціями та населенням, а також взаємодію між підрозділами інституції, доцільність внутрішньої будови, раціональність виконання покладених на неї функцій.
Крім того, треба звернути увагу на необхідність забезпечення ефективного функціонування всіх державних інституцій як з точки зору корисності самого ефекту, так і з точки зору отримання найбільшого результату з найменшими витратами бюджетних коштів. Така необхідність виникає через те, що негативне сприйняття суспільством однієї з державних інституцій, зважаючи на її убудованість у систему реалізації державної влади, переноситься на відношення людей до влади взагалі, а далі виникає недовіра та упереджене ставлення до решти державних інституцій.
За цих умов формування позитивного іміджу кожної державної інституції, що має охопити багато напрямків та складових, треба починати не з нуля, а з подолання негативного стереотипу, що склався в суспільстві.
Відзначимо ще один важливий момент: при формуванні іміджу державної інституції доцільно орієнтуватись не тільки на населення і його очікування , а й на те, якою хочуть бачити цю інституцію керівники вищих інстанцій або навіть міжнародних організацій (якщо мова іде про центральні органи влади або державні інституції, що здійснюючи свої функції виходять на міжнародний рівень). Такий підхід забезпечить більш комфортні умови діяльності державної інституції через зниження вірогідності її ліквідації або реорганізації, незмінність керівництва, виділення додаткового фінансування під програми розвитку тощо .
Значне місце серед складових іміджу державної інституції займає імідж її керівника, бо саме керівник частіше за все представляє широкому загалу та вищім інстанціям результати діяльності організації , перспективні напрямки подальшого розвитку, інформацію про кількість та якість послуг , що нею надаються, тощо.
Безпосередній вплив на імідж державної інституції справляє загальне сприйняття образу керівника (те, що і як він говорить, як при цьому тримається, його компетентність, відповідальність, організаторські здібності, а також зовнішність та постава). Крім того, здійснюючи управління організацією, керівник впливає на те , наскільки вчасно та якісно надаються послуги , як побудована система управління, чи забезпечує вона прозорість діяльності державної інституції, який персонал підбирається, тобто фактично визначає імідж державної інституції в комплексі.
При цьому слід зважати на те , що на рішення виборців (у разі виборної посади голови державної інституції) або тих посадовців, що призначали керівника, вплинув його імідж, який був сформований у результаті попередньої діяльності. Таким чином, від іміджу конкретної особи (частіше за все політичного діяча) залежить і те, чи стане вона керівником конкретної державної інституції, і те, який імідж матиме ця інституція за часів її керівництва .
Політики як важливі дійові персонажі на політичній арені постають перед громадянами здебільшого не самі по собі, а в тому образі, за допомогою якого вони мають шанс бути зрозумілими і підтриманими . Політичний імідж керівника державної інституції виступає в якості зрозумілого, доступного, а отже, досить ефективного посередника між субєктами політики і широкими масами, що дешифрує політичне повідомлення на мову масового сприйняття, мову символічну, візуальну, емоційно насичену.
Політичний імідж - це своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, яке включає різнорідні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота); комунікаційні здібності (вміння говорити і при цьому правильно жестикулювати).
При формуванні іміджу політика або державного діяча треба враховувати те, що бажаними для населення характеристиками є високий рівень загальної та політичної культури; уміння знаходити спільну мову з людьми; професійна компетентність; принциповість і чесність; порядність; наполегливість; приємна зовнішність (більшою мірою для жінок); уміння публічно виступати; переважно молодий вік; досвідченість.
Найдоцільнішою типологію політичного іміджу з точки зору його комунікативної сутності можна вважати таку : обєктивний (реальний) - ті враження про політичний субєкт, його образ, які є в аудиторії; субєктивний - уявлення самого субєкта політики про те , яким його бачить аудиторія; модельований - той образ, який створюється цілеспрямовано фахівцями в галузі політичної іміджелогії і який з часом стає оновленим реальним образом, якщо він з використанням комунікативних технологій буде ефективно донесений до аудиторії .
Слід зазначити, що найбільшого значення політичний імідж набуває під час виборів у процесі публічного змагання за місце в органах державної влади та місцевого самоврядування. Він багато в чому забезпечує перемогу на виборах політичним партіям та їх політичним лідерам, щоправда, за умови, коли той політичний продукт, який пропонується суспільству, певною мірою відповідає його інтересам й очікуванням.
Відомий фахівець у галузі паблік рилейшнз Д.Бурстін вважає, що вдалий політичний імідж має бути зрозумілим, упізнаваним, в тому числі за гаслом правдоподібним, користуватися довірою людей; яскравим і привабливим; спрощеним для сприйняття масовою аудиторією; частково невизначеним для приписування бажаних для конкретних осіб рис та з іміджевими характеристиками, поданими в дещо перебільшеній формі .
Одним з важливих етапів роботи над створенням іміджу є підбір адекватного типажу, що згідно з класифікацією Р Шварценберга подібні до класичних театральних амплуа: Рятівник Батьківщини (овіяний славою герой); Батько нації (суворий та справедливий шляхетний батько); Чарівний лідер (персонаж, що намагається не стільки переконати в правоті своїх ідей, скільки просто сподобатися); Свійський мужик (нічим не примітна людина, яка волею долі опинилася серед політичного бомонду).
В.Бебик зазначає, що основні образи, що їх намагаються створити спеціалісти з політичної реклами, - людина з народу та справжній лідер, які подібні до четвертого та першого типів попередньої класифікації [3].
Під час формування образу людина з народу політик зображується як людина, якій притаманні такі цінності, як працелюбність, турбота про сімю та патріотизм , а задля створення іміджу справжній лідер потрібно переконати громадян, що цей політик здатен узяти на себе відповідальність та бути рішучим і послідовним. Крім того, при створенні іміджу політика доцільно йому додати кілька рис характеру, які імпонуватимуть кожній з основних категорій виборців , що допоможе отримати додаткові голоси.
Як відомо, переважна більшість населення імідж певного органу влади проецирує на імідж керівника цього органу. І перш ніж визначити та систематизувати іміджеві вимоги до керівників органів влади, спробуємо окреслити загальні положення щодо вимог до керівника органу влади як державного службовця
На сучасному етапі розвитку українського суспільства визначальним критерієм оцінки діяльності органів влади стає задоволення потреб громадян в отриманні якісних публічних послуг. Державні послуги - це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед, виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями. Державні та муніципальні послуги разом можна назвати публічними послугами. Тобто публічні послуги - це всі послуги, що надаються публічним сектором, а також приватним сектором під відповідальність публічної влади та за рахунок публічних коштів.
Практика свідчить про те, що підвищення якості послуг кардинально змінює уявлення громадськості про державну службу, спосіб взаємодії державних службовців із громадськістю та спосіб організації державної служби. Слід відмітити, що в усьому світі влада все більш зосереджує увагу на сприянні соціальному та економічному розвитку через надання якісних послуг населенню. Що ж стосується України, то ефективність надання послуг громадянам на місцях, саме там, де населення безпосередньо контактує з державними інституціями, залишається досить низькою.
Як вважають науковці, зокрема, О.В.Журба, [10, с. 55], зміцнення управлінського потенціалу органів державної влади на місцевому рівні, якісний склад керівників місцевих державних адміністрацій є вкрай незадовільним. Так, близько 15% призначених голів і заступників голів райдержадміністрацій та керівників апарату обласних та міських держадміністрацій не мають досвіду роботи на керівних посадах у державному управлінні. Стільки ж голів РДА взагалі не мають жодного досвіду управлінської роботи.
Але ж для успішного виконання управлінських функцій необхідно визначити вимоги, яким повинні відповідати державні службовці. Так, українських дослідник В.О.Євдокимов у «Енциклопедії державного управління» [9, С. 95-96] зазначає, що професійно-кваліфікаційні вимоги - це необхідний рівень підготовленості фахівця для здійснення повноважень у межах обійманої посади, володіння необхідними знаннями, навичками та вміннями для ефективної праці. Вивчаючи співвідношення понять «кваліфікація» та «професіоналізм», дослідник підкреслює, що кваліфікацію набувають у процесі оволодіння індивідом знаннями, уміннями та навичками (загально трудовими та спеціальними), а професіоналізм - це певний рівень успішності виконання професійної діяльності.
На думку науковця, до професійно-кваліфікаційних вимог відносять, зокрема, такі: професійні знання; інтерес до професійної діяльності; професійні вміння та навички; задоволеність процесом роботи та її результатами; здібності творчо використовувати професійні знання та досвід; відповідність кваліфікаційного рівня за-планованій роботі; цілеспрямованість; самостійність у виконанні завдань; стабільність у віддачі; уміння орієнтуватися в реальній ситуації; організованість і зібраність; відповідальність; ініціативність; старанність у виконанні дорученого; позитивне ставлення до нового; здатність нагромаджувати та оновлювати професійний досвід; зацікавленість у службовій карєрі.
Всі вищенаведені професійно-кваліфікаційні вимоги відносяться до сучасного фахівця з державного управління. Які ж саме вимоги притаманні керівникам і чи тотожні вони з вимогами спеціалістів органів державної влади? Перш ніж відповісти на це питання, звернемося до нормативно-правової бази України.
У ст. 5 Закону України «Про державну службу » сформульовано основні вимоги етики поведінки державного службовця: сумлінно виконувати свої службові обовязки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби або негативно вплинути на репутацію державного службовця. У дослідженні, проведеному кафедрою державного будівництва Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, щодо вимог, які висувають до керівників підлеглі, що є своєрідним ідеалом керівника, респонденти головною морально-етичною якістю вважають порядність, потім (такі за важливістю): дипломатичність, ввічливість, обовязковість, надійність. Автори [32] роблять висновок, що внутрішній стан органів влади перебуває у критичному стані, коли порядність керівників не є нор-мою, а нагальною потребою, вимогою, бажанням».
І хоча стаття 3. Закону України «Про державну службу» і розглядає основні принципи державної служби, серед яких служіння народу України; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі тощо, проте, не визначено, які саме вимоги висуваються до керівників органів влади.
Згідно з наказом Голови Національного агентства України з питань державної служби» від 13 вересня 2011 № 11 «Про Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців» державний службовець повинен володіти:
знаннями з Конституції України, законів України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції», а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу;
вмінням вільно орієнтуватися в соціально-політичному просторі, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;
аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології.
Державні службовці повинні досконало володіти державною мовою. Крім того, державні службовці, які за характером своєї роботи вирішують питання, повязані з формуванням та здійсненням міждержавних звязків, повинні володіти на рівні побутового і професійного спілкування однією з іноземних мов.
При цьому обовязковими для державних службовців різних категорій є такі загальні вимоги:
для керівників органів державної влади:
знання питань економіки та вміння застосовувати їх на практиці;
для керівників структурних підрозділів органів державної влади:
вміння реалізувати плани роботи свого підрозділу, аналізувати та узагальнювати інформацію з напряму його діяльності з метою визначення досягнень цього підрозділу та заходів щодо усунення недоліків в його роботі;
здатність визначати терміни, порядок і послідовність виконання робіт.
Що стосується спеціалістів різних категорій, то вони повинні вміти реалізовувати плани діяльності свого функціонального напряму, систематизувати, обробляти, аналізувати та узагальнювати інформацію щодо своєї діяльності з метою визначення досягнень та заходів, спрямованих на усунення недоліків у цій діяльності.
Особистими вимогами для всіх держслужбовців є принциповість, рішучість і вимогливість у дотриманні чинного законодавства щодо рішення питань розбудови не-залежної України, ініціативність, особиста ввічливість, тактовність та витримка [17].
Конкуренція між різними політичними силами, що притаманна для демократичного режиму сьогодення, підвищує комплекс вимог, що стосуються керівника органу державної влади та вимагає аналізу його особистості. Покоління керівників нової сучасної генерації - реальних субєктів політики, повинно творчо підходити до ефективного вирішення завдань державного управління, поставлених новими умовами діяльності. Отже, це зумовлює необхідність мати своє «обличчя», запамятовуватися людям, а отже мати власний привабливий імідж
Слово «імідж» походить від англійської «іmage», що, у свою чергу, бере початок від латинської «іmago». Термін «імідж» - досить молодий у науці державне управління, тому він продовжує активно вивчатись, але єдиного визначення, яке задовольнило б усі точки зору дослідників, й досі немає. Слід відмітити багатозначність трактування такого складного феномену, як «імідж». Усталені наукові уявлення про імідж та його роль серед інших наукових категорій лише починають формуватися. На думку російського вченого Б.Л. Борисова, «в сучасній … мові англійське слово «image» наділяється такою ємкістю і багатозначністю, що його по праву можна віднести до категорії мультикультурних символів. Образ, мотив, роль, амплуа, маска, установа, фасад, репутація, лицедійство, прогнозоване чекання - такий неповний перелік сенсів цього поняття» [5]. Так, одні науковці розкривають його зміст як «цілеспрямоване формування образу» [32], «як утворений у масовій свідомості та той, що має характер стереотипу емоційно забарвлений образ» [31] як «набір певних якостей, які люди асоціюють з певною індивідуальністю» [41, с. 56]; «імідж-це уявлення про те, яким має бути лідер» [27, с. 5].
З проголошенням Україною незалежності, становлення і розвиток молодої науки «державне управління» набуває нового виміру через зміну вимог до державних службовців, зокрема, до керівників органів влади. З огляду на це, вивчення іміджу повязано з пошуком шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми в умовах обмежених ресурсів, визначення та систематизація вимог до керівників органів влади з позиції іміджевого аспекту, постає актуальною проблемою, що потребує вирішення.
І який саме імідж буде сформований - позитивний або негативний, залежить від загального ставлення до керівника органу влади, яке формується внаслідок позитив-ного або негативного емоційного сприймання його особистості, системного уявлення про нього та від відповідності змісту іміджу очікуванням людей.
Як зазначають автори навчального посібника [25, c. 37], «поняття «імідж» виникає тоді, коли виникає задача корекції цього образу в груповій або індивідуальній свідомості».
З точки зору утворення та функціональних особливостей, імідж є соціально-психологічною категорією. Введення поняття соціально-психологічного іміджу спонукає до вивчення саме соціально-психологічних механізмів його утворення та розвитку. Соціально-психологічний імідж керівника обєднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні звязки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості. Серед науковців існує думка, що в процесі утворення іміджу беруть участь багато факторів, одні з яких є первинними, а інші - вторинними.
Первинні фактори діють при першій зустрічі з керівником, йдуть раніше вторинних за часом і складають первинну, або перцептивну, стадію утворення іміджу. Вторинні фактори продовжують утворювати імідж при тривалій взаємодії з керівником, повязані з більш глибоким пізнанням підлеглими його особистості і складають вторинну, або діяльнісну, стадію утворення іміджу. Первинна стадія включає такі елементи: первинну інформацію про особистість (зовнішність, одяг, манери тощо), перше враження і галоефект, які є повязаними між собою. Елементи первинної інформації в процесі цілеспрямованого формування іміджу комплексно входять в структуру самопрезентації.
Стадія вторинного утворення іміджу відбиває характерні риси управлінської діяльності і включає: професійні та особистісні якості, здібно-ті, знання, уміння, навички керівника органу влади, система його спілкування та поведінки. Вплив елементів первинної стадії поширюється на елементи вторинної, діяльнісної стадії, коли характер першого враження або ефекту ореолу продовжує впливати на загальний характер образу, який складається на вторинній стадії.
Досить детально питання факторів, які впливають на процес формування іміджу, вивчала О.Петрова, але, на жаль, ці фактори мають свою специфіку - вони стосуються лише іміджу політика, і не можуть відноситися до державних службовців різних категорій органів влади [24].
Вважаємо, що на відміну від політики, у сфері державне управління факторів формування іміджу керівника органу влади значно більше і вони будуть суттєво відрізнятися. Спробуємо окреслити вищезазначені фактори:
Перцептивний (первинний) - враження від першої зустрічі з керівником органу влади, його реальні особливості, зокрема, зовнішні дані, привабливість, вік, здоровя, стиль одягу, жести, міміка, наявність або відсутність харизми, темперамент, характер тощо.
Мотиваційний - особливості мотивації керівника органу влади щодо його участі в управлінській діяльності;
Політичне позиціювання - політична позиція (або її відсутність) керівника органу влади.
Інформаційно-утворюючий - співвідношення різноманітної інформації про діяльність керівника органу державної влади, що надходить з основних каналів комунікації (ЗМІ, телебачення, Інтернет тощо); а також від каналів побічної імідж формуючої інформації (термін А.Ю. Панасюка) - інформації через треті руки (плітки, слухи, журнальні або газетні статті, висловлювання будь-яких думок про керівника органу влади авторитетною особою тощо). Другий шлях побічної імідж формуючої інформації і сприяє формуванню репутації або думки про людину задовго до впливу від безпосередніх вражень від спілкування з ним.
Ефекти сприйняття - певні психологічні особливості, у силу яких ми сприймаємо керівника або ні. Так, людина може бути блискучим фахівцем у якійсь сфері, але не може бути хорошим керівником.
Ситуативний (рухомий) - оперативно змінюється, коригується в залежності від ситуації [37] в залежності від ситуації - нові відомості, сукупність нових вражень, емоційне забарвлення ситуації можуть докорінно змінити сприйняття людини чи організації [38 , С. 221].
Діяльнісний фактор - в результаті діяльності (або бездіяльності) керівника органу державної влади;
Персоніфікований фактор. Складається з морально-етичних факторів, а саме: порядність, дипломатичність, ввічливість, обовязковість, надійність. Ці якості відзначаються в першу чергу і є основою для будь-якої оцінки керівника і створення його позитивного іміджу;
справедливість, повага до інших людей, уміння тримати своє слово, обов`язковість, доброзичливість, привітність, стриманість і урівноваженість. Ці якості без-посередньо зв`язані з морально-психологічним кліматом у колективі і визначають взаємовідносини між керівником і підлеглими;
об`єктивність, організованість, дисциплінованість;
найважливіші здібності (навички) сучасного керівника: організаторські здібності (вміння виділяти і чітко формулювати перспективні й поточні завдання; працездатність, обєктивність;
найважливіші знання керівника органу влади: професійні знання, компетентність, аналітичне мислення;
основні уміння сучасного керівника: приймати ефективні рішення, вміння ста-вити завдання підлеглим, вміння орієнтуватися в ситуації тощо.
Ментальні - врахування ментальних особливостей та соціального самопочуття мешканців певного регіону, у владній інституції якого працює керівник. Важливим є ідеалізоване уявлення про відповідного на певну посаду керівника і співвідношення ним того образу, імідж якого вже сформований.
Висновки
На сучасному етапі розвитку українського суспільства визначальним критерієм оцінки діяльності органів влади стає задоволення потреб громадян в отриманні якісних публічних послуг. Державні послуги - це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед, виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями. Державні та муніципальні послуги разом можна назвати публічними послугами. Тобто публічні послуги - це всі послуги, що надаються публічним сектором, а також приватним сектором під відповідальність публічної влади та за рахунок публічних коштів.
З проголошенням Україною незалежності, становлення і розвиток молодої науки «державне управління» набуває нового виміру через зміну вимог до державних службовців, зокрема, до керівників органів влади.
З огляду на це, вивчення іміджу повязано з пошуком шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми в умовах обмежених ресурсів, визначення та систематизація вимог до керівників органів влади з позиції іміджевого аспекту.
Процес формування позитивного іміджу державної влади передбачає систематичну і планомірну діяльність, що фокусує і консолідує зусилля державних установ, засобів масової інформації, експертного співтовариства. Найбільш дієвим та ефективним засобом створення іміджу є засоби масової інформації, що підтверджують і соціологічні дослідження.
Одним із ключових завдань, які має ставити перед собою кожна державна інституція, є формування їх позитивного іміджу шляхом підвищення якості послуг, що надаються, компетентності й професіоналізму всіх працівників, організаційної культури спілкування, а також результативності вирішення соціальних проблем населення. Найбільшої уваги при формуванні іміджу державної інституції потребує створення прийнятного для суспільства іміджу керівника, бо часто саме через його образ іде сприйняття результатів діяльності цієї інституції.
Аналіз зазначених у цьому переліку складових елементів іміджу показує, що державна установа в даному разі розглядалась не стільки як складна система, скільки як підсистема комплексу інституцій, через які здійснюється реалізація державної влади. Такий підхід показує доцільність урахування в процесі формування іміджу державної інституції виконання нею свого суспільного призначення (місії) щодо надання послуг відповідно до потреб населення(а не таких, що забезпечують функціонування державної машини заради неї самої), її взаємодію з іншими державними інституціями, недержавними організаціями та населенням, а також взаємодію між підрозділами інституції, доцільність внутрішньої будови, раціональність виконання покладених на неї функцій.
Ключовими позиціями у реалізації іміджевої стратегії по забезпеченню позитивного іміджу є налагодження конструктивної взаємодії із громадськістю, забезпечення зворотного звязку, за допомогою різних засобів масової комунікації. Механізм реалізації державної іміджевої стратегії передбачає використання сукупності тактик, серед яких аналіз ситуації, визначення базових принципів і цілей, залучення засобів масової комунікації, моніторинг ситуації, належне використання фінансових та людських ресурсів.
Отже, імідж керівника потрібно розглядати як управлінську та соціально-психологічну категорію. Це дозволяє комплексно підходити до процесів створення та удосконалення іміджу управлінця, враховуючи професійні та особистісні іміджеутворюючі фактори.
Формування позитивного іміджу державних інституцій та їх керівників є одним з важливих завдань, яке не може вирішуватись без застосування комплексного підходу, визначення головної мети та її складових, а також без свідомого повсякчасного докладання зусиль у цьому напрямку. Подальші дослідження щодо іміджу державних інституцій мають вийти на розроблення готового до запровадження у практичну діяльність органів влади механізму, що дозволить істотно впливати на підвищення їх іміджу як серед населення України , так і в світі.
Підводячи підсумок, зазначимо, що імідж є показником рівня довіри населення до органів державної влади і критерієм оцінки суспільством ефективності управлінської діяльності. З кожним роком відбувається посилення вимог до кандидатів на керівні посади до органів влади у звязку з виконанням складних і відповідальних завдань та обовязків, що покладе-ні державою на посадових осіб.
Список використаних джерел
Альтшуллер А. А. Суперменеджер: имидж и самопрезентация / А. А. Альтшуллер. - М., Феникс, 2004. - 160 с.
Андреева Ю. В. Взаимосвязь профессиональных и личных качеств имиджа руководителя. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 / Ю. В. Андреева. - Казанский государственный университет, 2002.
Бебик В. M. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: [монографія] / В. М. Бебик. - К. : МАУП, 2005. - 440 с.
Бинецкий А. Е. Паблик рилейшнз. Защита интересов и репутации бизнеса: Учебно-практическое пособие / А. Е. Бинецкий. - М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003.
Борисов Б. Л. Технологии рекламы и PR / Б. Л. Борисов. - М. : Фаир-пресс, 2001. - 624 с.
Виханский О. С. Стратегическое управление / О. С. Виханский. - М.: Экономистъ, 2006. - 292 с.
Гончарук Н. Вітчизняний досвід здійснення адміністративної реформи в Украї-ні / Н. Гончарук // Публічне управління : теорія та практика : збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. - X.: Вид-во «ДокНаукДержУпр», 2010. - № 2. - С. 11-17.
Думка громадян України про ситуацію в країні, оцінки діяльності влади, електоральної орієнтації. Підсумки 2011 року. Результати соціологічних досліджень Центру Разумкова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Енциклопедія державного управління: у 8 т. - К. : НАДУ, 2011. - Т. 6 : Державна служба. - 2011. - 524 с.
Журба О. В. Зміцнення управлінського потенціалу органів державної влади на місцевому рівні / О. В. Журба // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. - Запоріжжя : «Класичний приватний університет, 2009. - № 2. - серія Державне управління. - С. 48-58.
Имиджевая полтика ЕС: цели, базовые принципы, перспективы развития. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.alleuropa.ru/imidzhevaya-politika-es-tseli-bazovie-printsipi-perspektivi-razvitiya
Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика / У. Кинг, Д. Клиланд. - М.: Прогресс, 1982. - 399 с.
Колосовська І. І. Формування іміджу місцевих державних адміністрацій в Україні : автореф. дис. … к.держ.упр. : спец. 25.00.02 / І. І. Колосовська. - Львів, 2004. - 20 с.
Логунова М. М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності / М. Логунова. - К. : Вид-во КПІ, 2006. - 256 с.
Мескон М. Основы менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. - М., Вильямс, 2009. - 672 с.
Наказ Голови Національного агентства України з питань державної служби» від 13 вересня 2011, № 11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://kds.org.ua/blog/ dovidnik-tipovih-profesijno-kvalifikatsijnih-harakteristik-posad-derzhavnih-sluzhbovtsiv.
Падафет Ю. Г. Складові елементи процесу формування іміджу державної установи / Ю. Г. Падафет // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2003. - № 3 (18). - С. 98-105.
Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехники / А. Ю. Панасюк. - М .: Издательство «Омега-Л», 2007. - 266с.
Пантелейчук І. Формування позитивного іміджу органів державної влади : теорія, методологія, практика : [монографія] / Ірина Пантелейчук. - К. : Альтерпрес, 2011. - 316 с. Пантелейчук І. Місце та роль звязків з громадськістю у формуванні іміджу державних інституцій / Ірина Пантелейчук // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. ХРІДУ НАДУ. - 2009. - № 4 (27). - С. 40-47.
Пантелейчук І. Теоретико-методологічні засади дослідження іміджу в контексті сучасних дослідницьких підходів [Електронний ресурс] / І. Пантелейчук // Право та управління : електрон. наук. фах. вид. - 2010.- № 1. - Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/prtup/2010_1/zmist.html 2010. - Назва з екрану.
Пантелейчук І. Механізми формування та реалізації державної іміджевої стратегії [Електронний ресурс] / І. Пантелейчук // Державне управління : удосконалення та розвиток електрон. наук. фах. вид. - 2012. - № 9. - Режим доступу до журн. : http://www.dy.nayka.com.ua/
index.php?operation=8&word. - Назва з екрану.
Перелыгина Е.Б. Психология имиджа: Учебное пособие / Е.Б.Перелыгина. - М., Аспект-Пресс, 2002. - 223 с.
Политическая имиджелогия (коллективная монография) / Под общ. научн. ред Л. Г. Лаптева, Е. А. Петровой - М. : РИЦ АИМ, 2006. - 276с.
Политическая имиджелогия / Под ред. А. А. Деркача, Е. Б. Перелыгиной и др. - М. : Аспект Пресс, 2006. - 400 с.
Портер М. Конкуренция Конкуренция =On competition : [Учеб. пособие] /М. Портер . - СПб.: Вильямс, 2000. -495 с.
Почепцов Г. Имидж от фараонов до президентов / Г. Почепцов. - К. : Изд-во «АДЕФ-Украина», 1997. - 328 с.
Почепцов Г. Паблик рилейшнз для профессионалов / Г. Почепцов. - К.: Ваклер, 2005. - 640 с.
Почепцов Г. Г. Имеджелогия / Г. Почепцов. - М.: Издательство «Реал-Бук», 2007.
Про державну службу [Текст] : закон України : нормат. док. з урахуванням остан. змін в ред. станом на 28.01.2010 р. - Суми : ФОП Соколик Б. В., 2010. - 24 с.
Психологічний словник [Текст] / авт.-уклад. В. В. Синявський, О. П. Сергєєн-кова ; ред. Н. А. Побірченко. - К . : Науковий світ, 2007. - 274 с.
Савченко Б. Г. Вимоги до керівника органів державної влади та місцевого са-моврядування / Б. Г. Савченко, Ю. В. Боковикова // Держава та регіони [Текст] : на-ук.-вироб. журн. Серія: Державне управління. - Запоріжжя : Класич. приватний ун-т, 2006. - С. 107-110.
Серьогін С. М. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством / С. М. Серьогін;. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2003. - 456 с.
Скрипаченко Т. В. Соціально-психологічний імідж сучасного керівника. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 / Т. В. Скрипаченко. - Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, Київ, 2001.
Современный словарь иностранных слов: толкование, словоупотребление, словообразование, этимология [Текст] : [Около 7200 слов, 14400 словосочетаний и предложений, 1750 цитат] / Л. М. Баш [и др.]. - 4. изд., стер. - М. : Цитадель-Трейд ; М. : Рипол классик, 2003. - 959 с.
Соловьев А. И. Принятие государственных решений / А. И. Соловйов. - М.: КНОРУС, 2006. - 344с.
Федорів Т. В. Співвідношення понять «імідж» та «репутація» у державному управлінні / Т. В. Федорів // Вісник НАДУ. - 2011. - № 2. - С. 25-29.
Шарков Ф. И. Константы гудвилла: стиль, паблисити, репутация, имидж и бренд фирмы : учеб. пособие / Ф. И. Шарков. - М. : Издат.-торгов. Корпорація «Дашков и К», 2010. - 272 с.
Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: навч.посібник / З.Є. Шершньова, С.В. Оборська. - К.: КНЕУ, 1999 - 356 с.