Теоретичні основи виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

Теоретичні основи виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

ВСТУП

Сучасний розвиток, на даному етапі педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування нових методологічних засад виховання. Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, державними національними програмами “Освіта” та “Діти України” визначено, що центром виховного впливу має стати дитина, а метою - формування соціально активної, творчої, особистості. При цьому особливої ваги набуває єдність виховних впливів упродовж всього періоду виховання особистості, починаючи з раннього дитинства.

У Концепції екологічної освіти України серед завдань дошкільного виховання визначено формування основ екологічної культури, моральної та ціннісної орієнтації особистості дитини. Відомо, що цінності є необхідною передумовою розуміння сутності самої природи і навколишнього середовища, що оточує дитину. Тому, основним предметом екологічного виховання дошкільників має стати формування суб’єктивного відображення цінності самої природи.

Для сучасних досліджень проблем екологічного виховання характерний гуманістичний підхід, згідно якого екологічні проблеми розглядаються як такі, що стосуються внутрішнього світу особистості дитини.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання. Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, вікових груп Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Пустовітом, Г. Тарасенко, Д. Струнніковою, Л. Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами.

Аналізуючи стан екологічного виховання у дошкільному закладі, дослідники зазначають, що воно переважно спрямоване на інтелектуальний розвиток і меншою мірою торкається емоційно-чуттєвої сфери особистості. Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання. Психологічний аспект досліджуваної проблеми відображений у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Вілюнаса, О. Запорожця, О. Леонтьєва, В. М’ясищева. У наукових працях Л. Артемової, А. Богуш, О. Кононко, В. Котирло, Я. Неверович, З. Плохій, Т. Поніманської, Ю. Приходько, Н. Яришевої підкреслюється особлива чутливість дошкільників до впливів довкілля, різноманітних емоційно-образних стимулів, їх емоційна реакція на безпосередні враження.

Дошкільний вік сприятливий для екологічного виховання, адже саме у цей період закладаються основи культури спілкування і поведінки дітей у природі, любов і шанобливе ставлення до природного довкілля. Особливої уваги потребують діти старшого дошкільного віку, оскільки у них починають формуватися основи наочно-дійового та наочно-образного типів мислення. Старші дошкільники здатні розуміти й усвідомлювати зв’язки навколишнього світу. Діти цього віку мають об’єктивні можливості для самостійного спілкування з природою. Емоційна чутливість, сприятлива для розвитку моральних почуттів (О. Запорожець), новоутворення у вигляді усвідомлюваних мотивів, здатних підкоряти безпосередні потяги (О. Леонтьєв), поява етичних інстанцій (Л. Виготський, Д. Ельконін) роблять дошкільний вік сенситивним для розвитку основ особистості[17 c.30].

Вивчення стану проблеми екологічного виховання у педагогічній науці продемонструвало, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу (Л. Буркова, Т. Земцова, Л. Маневцова, Л. Міщик, С. Ніколаєва, А. Федотова, Т. Христовська, І. Хайдурова). В контексті нашого дослідження особливе значення мають роботи, присвячені формуванню у дітей дошкільного віку бережливого (В. Грецова), дбайливого (М. Ібраімова, Г. Марочко, З. Плохій), свідомого (І. Комарова), ціннісного (М. Роганова) ставлення до природи.

Висновки опитувань дітей вихователями, на даному сучасному етапі свідчать, що у дітей старшого дошкільного віку є необхідні передумови формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Їм доступне розуміння різнобічних цінностей природи, вони вміють виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності, знають правила поведінки в природі, можуть оцінити свої вчинки та вчинки інших. У навчально-виховному процесі дошкільного закладу природа, переважно, використовується як засіб розумового, естетичного розвитку дітей; серед методів екологічного виховання переважають вербальні й такі, що забезпечують безпосередню взаємодію з природою. Виховання у дітей позитивного ставлення до природи в умовах дошкільного закладу майже не підтримується сім’єю[27 c.20].

Актуальність роботи - нові світоглядні орієнтири та завдання, які стоять нині перед людством, актуалізують проблему ставлення дитини до природи, корекції ціннісних орієнтацій та утвердження гуманістичних соціально-моральних позицій щодо використання природи суспільством.

Мета дослідження - обґрунтувати та експериментально перевірити особистісно орієнтовану технологію виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

У відповідності з метою і гіпотезою визначені завдання дослідження:

-    проаналізувати сутність поняття “емоційно-ціннісне ставлення до природи” та уточнити його використання стосовно дітей дошкільного віку;

-        визначити критерії сформованості емоційно-ціннісного ставлення до природи та виділити типи його прояву у дітей дошкільного віку ;

         визначити принципи та етапи технології виховання досліджуваної якості особистості;

          експериментально перевірити засоби виховного впливу згідно виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження - екологічне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - технологія виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Гіпотеза: ефективність технології виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дошкільників забезпечується дотриманням єдності впливу на інтелектуальну, емоційну та діяльнісну сфери особистості і здійснюється поетапно через розширення потреб і мотивів взаємодії з природою та формування особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

дошкільник екологічний виховання

1.1 Сутність поняття “емоційно-позитивне ставлення до природи” дітей-дошкільників

Природа активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним правилам поведінки. Природа - це невичерпне джерело, з якого діти можуть черпати предмети для спостереження, ігор, роботи. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення[30 c.22].

Досвід емоційно-ціннісного ставлення включає емоційні переживання, що відповідають потребам і системі цінностей певного суспільства, і відрізняються якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані. Психологи зазначають, що у процесі виховання ставлення до навколишньої дійсності мають значення як позитивні, так і негативні емоції. Проте саме позитивні емоції, що базуються на задоволенні, є психологічним механізмом формування активної соціальної позиції особистості (Б. Бітінас). Та лише емоційне ставлення ще не обумовлює визначеності ціннісного ставлення. Отже, у ставленні емоційний компонент є провідним. Тому особистісні ставлення характеризують ступінь інтересу, силу емоцій, бажань, виявляються у поведінці, діях і переживаннях суб’єктів, виступають рушійною силою діяльності особистості у довкіллі. Процес виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи (як складової екологічної культури особистості) складний і пов’язаний із формуванням ряду структурних компонентів особистості:

) потреб, що обумовлені функціями природного довкілля;

) емоційної готовності до усвідомлення цінностей природи;

) мотивів взаємодії з природою на основі усвідомлення цінностей природи;

) особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи.

Засади розв’язання проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку закладено ще у працях Я. Коменського, Й. Песталоцці, К. Ушинськог . Вони визначили багатогранність впливу природи на особистість дитини, що фактично відповідає системному підходу до розуміння сутності та значення природи. Теоретичні надбання педагогічної науки розвивалися вченими у подальші періоди. Протягом ХІХ - початку ХХ століття Є. Водовозова, Є. Тихеєва, О. Симонович, С. Русова та інші, активно розробляючи теорію й практику дошкільного виховання, систематично звертались до природи як засобу гармонізації внутрішнього світу дитини, її відносин із довкіллям [15 c.18].

Використання природи Є.І. Тихеєва не обмежує розумовим та естетичним розвитком дитини. Вона робить спробу обґрунтувати використання природи в естетичному розвитку дитини. «Спостерігаючи за життям рослин і тварин, - пише дослідниця, - існуючи з ними й обслуговуючи їх, дитина звертається до джерела, яке живить не тільки зовнішні відчуття і розум, але й робить добродійний вплив на розвиток високих почуттів». Є.І. Тихеєва підкреслює значення радості, яке викликає в дітей спілкування з природою - відчуття, «яке обумовлює розквіт усіх найкращих сторін дитячої душі». Слід відзначити, що вона права, вказуючи на враження дітей про природу як на джерело дитячої радості, значення якої незаперечне[29 c.32].

Республіки, була С.Ф. Русова їй завдячуємо за створення національного дитячого садка, однією з провідних ідей якого є формування дитини засобами рідної природи. У своїх працях «Теорія і практика дошкільного виховання», «Нова школа», «Дошкільне виховання» С.Ф. Русова переконливо доводить, що природознавство можна назвати першою наукою для маленьких дітей. Це джерело необхідних наукових знань, яке дисциплінує розум, привчає дитину до спостережень, до послідовних висновків. Природознавство має найкращий моральний та естетичний вплив на виховання дитини. С.Ф. Русова обґрунтовує це впливом природних об'єктів на емоції дітей їхньою доступністю. Формування духовного світу гармонійно розвиненої особистості неможливе без виховання у неї ціннісного ставлення до природного середовища. Теоретичний фундамент поняття «емоційно-ціннісне ставлення» складають, з одного боку, теорія цінностей, що розроблена у філософській літературі В. Василенко, О. Дробницьким, В. Тугаріновим, а з іншого - загальна теорія ставлень (Б. Ананьєв, О. Лазурський, В. М’ясищев та ін.), теорія емоцій (В. Вілюнас, Б. Додонов, К. Ізард, П. Симонов та ін.).

Проблема цінностей - це проблема цілісного ставлення людини до світу і до природи зокрема, а також до самої себе, проблема універсальності людського буття. Цінності сприяють перетворенню соціальних норм і ідеалів у особистісні принципи життєдіяльності (М. Каган, М. Колєсов, Б. Марков, В. Межуєв). Дослідження провідних науковців сучасності (Л. Артемової, А. Богуш , З. Борисової, Н. Виноградової, Н. Лисенко, С. Ніколаєвої, З. Плохій, Т. Поніманської, Н. Яришевої та ін.) засвідчують, що ефективними формами та методами ознайомлення з природою є ті, що забезпечують чуттєве сприймання, наочно знайомлять дітей з живою природою, дають чіткі уявлення про навколишній світ. Посилення уваги до емоційно-ціннісної сфери особистості у процесі екологічного виховання характерне для досліджень, здійснених стосовно дошкільного та молодшого шкільного віку (В. Зотова, Г. Марочко, Д. Мельник, Н. Пустовіт, Л. Різник, М. Роганової, Д. Струннікової, І. Цвєткової, Л. Шаповал). Здійснення роботи з екологічного виховання дітей потребує глибокого усвідомлення комплексу завдань, спрямованих на використання природи для їхнього всебічного розвитку[23c.218].

Тільки природа у її різномаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна віднести тільки до проявів хвороби - це прояви сенсорного голоду. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці: у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість[31 c.27] .

Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

цікавість;

допитливість;

цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;

захоплення пізнавальною діяльністю.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля. Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти або робити, вона вже спроможна сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів у процесі бачення її краси й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів. Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити в світ краси і повною мірою насолоджуватися нею. Залежно від рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами. Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей світ, поселити в її душі радість і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дитячому садку, батьків удома і вчителів у школі. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, і особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер[38 c.28].

Звідси витікає неоціненне значення природного довкілля для розвитку емоційно-естетичної сфери дітей. Виходячи з того, що якісно-змістовою характеристикою суб’єктивного ставлення є модальність, а міру відображення потреб особистості в об’єктах ставлення характеризує інтенсивність, дібрано критерії емоційно-ціннісного ставлення до природи:

- особливості сприйняття природи;

- характер емоційної реакції на красу природи;

- характер мотивів ставлення до природи та її охорони;

характер оцінки власного ставлення й ставлення інших до природних

об’єктів. Ці критерії є базовими для визначення типів емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку : - позитивно-активне емоційно-ціннісне ставлення - у дітей сформований стійкий пізнавальний інтерес до явищ природи, мають уявлення про основні об’єкти неживої природи, їх властивості та стани, значення для живих істот, людей; вміють оцінювати стан навколишнього середовища та намагаються його покращити; отримують задоволення від спілкування з природою, вміють відгукуватися на прояви прекрасного в природі, прагнуть виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності; - позитивно-пасивне емоційно-ціннісне ставлення - діти отримують задоволення від спілкування з природою, чутливі до краси природи, відгукуються на прояви прекрасного в природі; знання дітей недостатньо повні і усвідомлені, застосовуються лише за допомогою дорослого; інтерес до природи поверховий; не завжди правильно можуть оцінити своє і чуже ставлення до природи, її практичне значення; дотримуються правил поведінки у природі, але має місце розходження реальної і вербальної поведінки; несистематично виявляють турботу про живі об’єкти, але на пропозицію дорослих виконують роботу старанно і сумлінно; - нейтральне емоційно-ціннісне ставлення - знання дітей цієї групи недостатньо повні і усвідомлені; пізнавальний інтерес до природи ситуативний і нестійкий; краса природи не викликає у них позитивних емоцій, діти не мають бажання зображувати об’єкти природи; дотримуються правил і норм поведінки в природі; вміють доглядати за живими об’єктами, але роблять це лише за пропозицією дорослого; вміють оцінювати дії і вчинки інших[34 c.6];

негативне емоційно-ціннісне ставлення - цю групу складають діти, які мають поверхові екологічні знання, не вміють застосовувати їх на практиці; байдужі до краси природи, не розуміють естетичної і практичної цінності природи; не можуть оцінити своє та ставлення інших до об’єктів природи; дотримуються правил поведінки у природному середовищі лише за умови контролю з боку дорослого; не виявляють дієвої допомоги природним об’єктам. Загальне і найбільш повне уявлення про новий аспект навчання та виховання в екологічному плані дають праці сучасних дослідників: О.М. Захлєбного, І.Д. Звєрєва, І.С. Матрусова, О.П. Сідєлькового, І.Т. Суравєгіної. Враховуючи теоретичні основи сучасної комплексної екології, автори розкривають суть екологічної культури, роль і місце ДНЗ та школи у вихованні дітей. Творчим розвитком прогресивних ідей і поглядів на природу є праці сучасних учених, які працюють безпосередньо у сфері дошкільної педагогіки. Вони особливо акцентують на глибокому ознайомленні дошкільників із рослинами і тваринами рідного краю (Н.М. Кондратьєва, З.П. Плохій, А.М. Федотова, Н.Ф. Яришева). При цьому автори, підбираючи об'єкти, дотримуються краєзнавчого принципу дидактики. На їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибшому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує глибоке враження дітей від рідної природи. На сьогодні особливу увагу приділяють необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання екологічного змісту слід вирішувати в єдності із вихованням у дітей естетичного почуття. Також активно розробляються системи знань для дошкільників про взаємозв'язки живих організмів із навколишнім середовищем, про захисні пристосування тварин (Т.В. Земцова, С.М. Ніколаєва, К.Є. Фабрі). Вивчаються можливості засвоєння дітьми знань про сезонні зміни в житті рослин (Т.В. Немцова, Л.Ф. Ушецкене). Автори виділяють основні напрямки систематизації знань про природу (П.Г. Саморукова)[22 c.7].

У багатьох працях велике значення надається матеріальній базі дошкільного навчального закладу - обладнанню кімнат і куточків природи, зимових садів (Є.І. Золотова, М.М. Марковська). Питання формування в дітей дошкільного віку ставлення до природи розглядалися в дослідженнях В.Г. Грецевої, Н.М. Кондратьєвої, З.П. Плохій, І.А. Хайдурової та ін. Визначені успіхи в екологічному вихованні дітей дошкільного віку досягнуто на сьогодні у практиці дошкільних навчальних закладів в Україні. Концепція дошкільного виховання 1989 р. націлює практиків на важливість екологічного виховання, на докорінну переорієнтацію з репродуктивних методів роботи з дошкільниками на продуктивні, тобто на формування в них навичок пізнання природи, активних дій, самостійних «відкриттів» її таємниць. Саме такий підхід до питань екологічного виховання підвищує інтерес дітей, спонукає їх до діяльності. Екологічне виховання може дати бажані результати на основі комплексного підходу, з урахуванням цілісного впливу на весь розвиток дитини. Тому принципове значення має чітке визначення його місця, мети, завдань, а також очевидного результату. На основі вивчення психолого-педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми, а також у результаті аналізу накопиченого в ході дослідження фактичного матеріалу, ми розглядаємо дану проблему в педагогічному аспекті, що характеризується такими особливостями. Екологічне виховання передбачає наявність необхідних знань, поглядів і суджень.

1.2 Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників

Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров'я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. Проблеми природокористування постають сьогодні перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об'єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв'язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості[31 c.27].

Сучасний ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього. Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

Принципове значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення до природи набуває риси відповідального тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного віку до глибокої старості[3 c.87].

В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший виражає ставлення до природи як предмета матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності людини. Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища[7,86].

Соціальна відповідальність є універсальною формою зв’язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія соціальна відповідальність розглядається у взаємозв’язку з категоріями свобода і необхідність. Суб'єктивною передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності суб’єкта приймати рішення зі знанням справи; умовою і компонентом свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об'єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода волі), своїй діяльності (свобода дії) [7,54]. Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб’єктом своїх обов'язків і права вибору в конкретних умовах оптимального варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв'язків дошкільнят з різними природними об'єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв'язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов'язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.[8 c.35].

Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації[14 c.20].

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов'язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив'язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

·        Громадсько-патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.

·        Гуманістичні - виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у відношенні до живого, бажання захищати.

·        Естетичні - виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.

·        Науково - пізнавальні - виражаються у розумінні складних зв'язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.

·        Гігієнічні - виходячи з розуміння значення природи для здоров'я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.

·        Економічні - засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу[8,35].

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність знання і переживання. Засвоєння екологічних знань, звичайно, повинно супроводжуватися емоційними переживаннями дошкільника і сприяти становленню його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні переконання - це суб'єктивне відношення людей до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов'язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь - які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості[17 c.44].

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою. Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення. [36, 65].

Психологічна природа екологічних поглядів і переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні компоненти:

інтелектуальний (екологічні знання та інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно - наслідкового мислення);

внутрішню готовність (бажання, намір, потреба реалізації своєї позиції у вчинках діяльності по охороні природи.

Відповідно педагогічний навчально - виховний процес повинен бути спрямований на формування таких психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

• виховування гуманного ставлення до природи;

• формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

• розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

• включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

1.3 Структура процесу екологічного виховання дітей дошкільного віку

Аналіз процесу екологічного виховання дошкільників необхідно розпочати із з'ясування факторів, визначення змісту і характеру його вихідного складника - мети. Далі потрібно встановити стадії процесу, контури, виходячи з того, що стадія - це не довільно виділений період, а така його частина, яка певною мірою наділена структурою, функціональною специфічністю, внутрішньою цілісністю, відносною самостійністю й характеризується деяким закінченим результатом. Наприклад, у формуванні понять "овочі", "фрукти", "дикорослі рослини" слід визначити межу кожної стадії; проаналізувати, яким чином у результаті взаємодії внутрішніх складників відбувається перетворення вихідного складника в реальний результат, здійснюється перехід кількісних змін у якісні, перелив однієї стадії в іншу, який вплив реального результату попередньої стадії на внутрішні процеси і реальний результат наступної стадії. І, нарешті, потрібно з'ясувати, яким чином взаємодії реальних результатів різних стадій перетворюють вихідний компонент - мету всього інтегративного (комплексного) процесу екологічного виховання - у його реальний кінцевий результат, проаналізувати його, вказати на глибину й причини розриву результату з вихідним складником[29 c. 25].

Зміст екологічного виховання як процесу включає в себе декілька послідовних стадій, кінцевим результатом яких повинна бути особистість із сформованою екологічною культурою. Для того, щоб на практиці реалізувати дане завдання, необхідно чітко усвідомити методику роботи. Основ ними стадіями даного процесу є: І ) засвоєння дітьми екологічних знань; 2) перетворення їх в елементи переконань як основний стрижені, свідомості.

Відмінні риси екологічної свідомості - відображення, відношення та управління. Основа - чуттєво-предметна діяльність, яка забезпечується активною участю дітей у пізнавально-практичних операціях природничого змісту: ознайомлення з об'єктами живої і неживої природи, починаючи з раннього віку, часовими, причинно-наслідковими і послідовними зв'язками, взаємодією живого і неживого в природі, місцем, значенням праці,і людини та ін. на старших вікових періодах дошкільного дитинства. На цьому ґрунті вихователь отримує можливість самостійно поглиблювати зміст роботи, щоразу повніше демонструвати логіку розвитку об'єктів і явищ, їх пристосувальні можливості, особливості тощо[25 c.42].

Екологічна свідомість включає значення екологічних норм, необхідність їх виконання, почуття громадянської відповідальності за стан природи, навички природоохоронної роботи. Зрозуміло, що реалізація як першої, так і другої стадії в їх повній завершеності виходить за межі вікових можливостей дошкільного періоду, тому надалі ми будемо вживати термін "елементи" (основи). При методичному осмисленні процесу екологічного виховання необхідно з'ясувати і той факт, що злиття двох стадій на основі описаної вище їх діалектичної єдності базується на послідовній реалізації в діяльності з дітьми і такого дидактичного принципу, як органічна єдність навчання з вихованням. Адже екологічне виховання реалізується в цілісності з навчанням, а разом вони становлять процес виховання особистості. Отже, сформована в кінці раннього віку предметна діяльність є основою для оволодіння дітьми в дошкільному віці певними системами знань, засвоєння ними елементів загальної екології рослин, тварин, фізіологічної та екології охорони природи (класифікація подається на основі матеріалів Н. Чернової та О. Билової)[37 c.46].

До змісту екологічних знань вихованців входять відомості про назви об'єктів, явищ, предметів і тощо, їхні властивості, якості, способи існування, співіснування, місця поширення, значення в природі та житті людини, догляду, використання, охорони і збереження. Знання подаються елементарні, вони розкривають перед дитиною далеко не всі аспекти об'єктів і процесів, тому що розглядаються передусім ті, які здатні виробити правильне ставлення до світу природи, і закласти основи переконань. Вони різняться и обсягом. Одні з них повніше відтворюють об'єкти. їхню сутність, логіку розвитку, тобто конкретні, інші - несуть у собі лише деякі ознаки предметів та явиш і подають вузьке уявлення про них - загальні. Третім - властиві елементи перебільшення, одним словом об'єкти або явища наді лет такими ознаками, котрі їм не властиві. У результаті дошкільник отримує широкі відомості про навколишній світ, частина з яких не відповідає їх дійсному стану і є науково достовірною. Саме ці знання розглядаються як результат стихійного або свідомо спотвореного уявлення про при роду, що має і об'єктивний, і суб'єктивний характер[38 c.28].

У процесі різноманітної діяльності люди пізнавали природне довкілля, своє місце в ньому, нагромаджували факти, визначали їх походження й логіку взаємозв'язків і взаємозалежностей, своєрідність, об'єднували в групи та категорії. Знання, на яких базуються основи переконань дітей, можуть бути різні за характером. І лише фактичний матеріал є підґрунтям для теоретичних висновків і наукових ідей у майбутньому, які, у свою чергу, постійно розвиваються, змінюються в ході діалектичного процесу заміни попередніх тверджень новими, заперечення одних й утвердження інших. Узагальнювальні знання виступають центральною ланкою, тому що саме вони синтезують у собі не лише наукові ідеї або їх елементи, а й знання як оцінювання навколишнього. Особливістю наукових знань є те, що вони відтворюють закони тих дій, які відбуваються в природі й суспільстві в результаті діяльності людини. Вони вирізняються визначеністю, точністю й чіткістю[31 c.27].

У формуванні переконань важливу роль відіграє пізнавальна і практична діяльність, яка починає все глибше проникати в сутність спостережуваних явищ, пізнавати їх внутрішні зв'язки, доступні закони розвитку. У результаті свідомість 6-7-річної дитини набуває чітко виражених рис науково-понятійного осмислення дійсності, а розумові операції термінами допомагають опанувати об'єктивною реальністю світу.

Вихователю слід звернути увагу на складність процесу оволодіння малюками науковими знаннями, оскільки саме тут відбувається діалектична взаємодія різноманітних психічних явищ, до яких належить нагромадження узагальнених знань, що надходять з різних джерел від найпростіших спостережень у природі, аналізу причинно-наслідкових, часових та взаємозумовлюючих зв'язків до широких узагальнень з елементами світогляду.

Дослідження вчених (З. Боїуславська, Е. Залкіид, О. Запорожець, А. Леушина, С. Ніколасва, ІІ. Саморукова, І. Хайдурова та ін,) доводять, що для старшого дошкільника характерна здатність до все більшого узагальнення. Нa основі впровадження чуттєвого досвіду формуються перші поняття. Аналіз їх структури засвідчує близькість до науково-достовірних. Зміст понять перебуває в постійній динаміці, безперервно збагачуючись. Вивчення переконує також, що в дошкільному віці дитина може оволодіти багатьма природничими поняттями, які й створюють основу для формування екологічних знань. Ці поняття пов'язані з класифікацією рослинного і тваринного світу (дикі тварини; свійські тварини; овочі і фрукти; дерева, кущі, трави; поняття про пори року; фактори середовища) тощо. Таким чином до змісту відомостей поряд з уявленнями як їх основою Повинні входити і поняття. Перший етап означеного процесу - відтворення дітьми результатів пізнання на рівні понять узагальнювального змісту, певних закономірностей. Другий період визначає знання як розуміння сутності теоретичних положень, висловлених у формі припущень, прогнозів. Третій етап фіксує достовірність припущення, істинність і можливість його використання як способу пізнання нових явищ у дещо змінених умовах. Четвертий - передбачає трансформацію, перенесення набутих теоретичних знань у практику, - один з принципів її організації[1 c.64].

На особливу увагу заслуговує праця П.Саморукової , де виділені основні напрями систематизації знань: про сукупність рослин і тварин, які займають певну територію з характерним ландшафтом; сезонні зміни природи, узагальнення та класифікацію рослин і тварин на групи за зовнішніми ознаками, характером взаємодії із середовищем. Учена стверджує, що такі напрями систематизації дозволяють формувати міцний фундамент знань, а, як відомо, саме вони і створюють основи переконань.

Вихідна ідея: єдність навчання, виховання і розвитку (1); загальна функція (мета), цілісне формування особистості на основі виховувального і розвивального навчання (2); навчальний аспект (3); виховний аспект (4); розвивальний аспект (5); дидактичне навчання (6); як видно зі схеми, дидактична ціль заняття чи його вихідний складник.

Дидактична ціль перетворюється в реальний кінцевий результат заняття лише шляхом розв'язання низки дидактичних завдань, зміст і послідовність яких відтворює логіку і закономірність поетапного засвоєння навчального матеріалу дітьми (3; 4; 5). Виходячи з цього, заняття можна розглядати як процес вирішення педагогом і вихованцями системи дидактичних завдань. Якщо застосувати описаний вище метод аналізу процесу для аналізу заняття, то можна виділити умовно цілий ряд стадій, які в дидактиці називаються етапами. Переклад терміна з французької мови означає не що інше, як відтинок часу в розвитку будь-якого процесу[7 c.86].

Структура заняття як цілісного процесу визначається характером зв'язків етапів і залежить від їх набору, черговості здійснення та тривалості. Набір етапів, їх тривалість, послідовність супроводжується, у першу чергу, дидактичною метою заняття. Отже, дидактична мета і структура, яка нею визначається, складають основу заняття. Заняття, котрі складаються з різних етапів, об'єднаних неоднаковими способами, мають рівне функціональне призначення.

Метод навчання. У загально-дидактичному напрям і метод навчання можна характеризувати як модель взаємодії того, хто навчає, і того, хто вчиться. Основні елементи цієї діяльності: юта того, хто навчається, адекватна цілі того, хто вчить, діяльність, засоби і зміна першого під впливом взаємодії а об'єктом засвоєння; досягнення мети. Отже, метод навчання досить складна, динамічна система, невід'ємною частиною якої є ТЗН та інше обладнання занять. У ньому сфокусовано діяльність вихователя і дітей, прояви особистості кожного з них, взаємини між дорослими і дітьми в групі, що є конструктивною і комунікативною сторонами заняття[19 c .9].

Спосіб організації діяльності вихованців це певна сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених операцій педагога, спрямованих на встановлення контактних зв'язків з дітьми, що забезпечує їхню індивідуальну, колективну і фронтальну роботу на занятті. Унаслідок здійснення способів організації роботи виявляється роль особистості вихователя, характер (стиль) його спілкування з малюками, характер спілкування дітей між собою. Ці три компоненти, які вибирають усі решта, є внутрішніми складниками етапів, через їхню складну взаємодію здійснюється перетворення дидактичного завдання кожного етапу в його реальний результат. Така взаємодія забезпечує в кінцевому підсумку перехід кількісних змін у якісні та заміну одного етапу заняття іншим. Виходячи з цього реальний результат кожного наступного етапу залежить від попереднього,а виконання дидактичного завдання кожного етапу, в свою чергу, має вплив на досягнення триєдиної дидактичної мети, тому що дидактичне завдання є проміжним рубежем у досягненні мети за заняття.

Отже, для того, щоб визначити шляхи формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію трьох його основоположних елементів-змісту навчального матеріалу, методу навчання і способу організації діяльності дітей. Аналіз взаємодії цих елементів є серцевиною педагогічного аналізу заняття. Усі необхідні, взаємопов'язані, взаємозумовлені елементи у процесі взаємодії повинні взаємосприяти, взаємовідповідати, будучи в межах кожного етапу єдиним цілим. Як зауважив Ю.Бабанський, зміст навчального матеріалу не існує поза методом, який визначає характер діяльності вчителя з учнями. Водночас навчальна робота на уроці передбачає організацію, у результаті якої між учителем, учнем, класом виникає певна форма спілкування. Таким чином метод не функціонує поза змістом навчального матеріалу та форми організації. Остання не існує виокремлено, а для того, щоб забезпечити роботу над певним змістом відповідними методами[1 c.80].

Взаємодія сторін дидактичного трикутника. У ході аналізу заняття все, що відбувається під час його проведення, необхідно розглядати через призму взаємодії сторін даного дидактичного трикутника з обов'язковим урахуванням здібносте! дітей до навчання. Розглянемо можливі варіанти.

Взаємодія основних компонентів дидактичного трикутника. Вона підпорядковується дидактичному завданню, що об'єднує їх в єдину систему. Від рівня відповідності її елементів вимогам дидактичного завдання залежить наближення реального результату етапу до його дидактичного завдання.

Взаємодія змісту навчального матеріалу і методів навчання. Рівень його розкриття вихователем та засвоєння дітьми залежить від того, які методи навчання він використовував. Один і той самий зміст навчального матеріалу, що застосовує педагог разом із різними методами, дає неоднакову наповнюваність етапу заняття, різні за якістю знання дітей, тобто сальний результат[28 c.24].

Пізнавальна цінність заняття визначається не лише змістом навчального матеріалу, але й діяльністю дітей; інструментом стимулювання останньої виступають методи навчання. Вибір їх вихователем не є мимовільним актом. Вони залежать від дидактичного завдання етапу, характеру змісту навчального матеріалу. Тому методи навчання повинні відповідати пізнавальній діяльності ,бути адекватними особливостям матеріалу, спрямовуватись на його засвоєння. Взаємодія навчального матеріалу і способів організації діяльності дітей. Зміст навчального матеріалу певною мірою впливає на вибір вихователем способів організації діяльності дітей. Залежно від дидактичного завдання етапу й характеру навчального матеріалу педагог використовує різні способи організації діяльності. Застосовуючи групові форми, необхідно мати на увазі, що їх найчастіше слід використовувати в тих випадках, коли навчальний матеріал треба диференціювати за складністю змісту. Індивідуальні форми застосовують тоді, коли матеріал заняття доступний для самостійного оволодіння. Слід також урахувати, що засвоєння матеріалу безпосередньо залежить від оптимальності вибору способів організації роботи, поєднання їх, відповідності змісту навчального матеріалу обраним способам. Взаємодія методів навчання і способів організації діяльності дітей. Методи навчання вимагають відповідних способів організації діяльності.

Коло знань дітей, які мають бути сформовані в дошкільному віці, визначається такими вимогами: вони повинні забезпечувати широку орієнтацію в оточенні, тому за характером мають бути енциклопедичними (різносторонніми), скеровувати ідейну спрямованість особистості, яка формується, закладати основи переконань, забезпечувати розвиток пізнавальної діяльності, перехід до її найскладніших форм у межах дошкільного віку, науковість, доступність, наочність[35 c.20].

Учені стверджують, що емоції необхідно визначати як діяльність оцінювання надходження в мозок інформації про зовнішній і внутрішній гніт, яку відчуття і сприймання кодують у формі його суб'єктивних образів. При цьому сила емоцій може бути руйнівною, тобто зберігати свою автономність і співіснувати з думками, знаннями.

Дитина може розуміти, але не приймати "для себе" певну інформацію, знати, але не користуватися знаннями у своїх діях чи навіть пристосовуватись до обставин, діяти відповідно до них, однак внутрішньо ставитись негативно. У такому випадку вона виконує загальноприйняті вимоги, норми й правила поведінки в навколишньому та у взаємодії з природою, але знання її, не насичені позитивними емоціями, мають егоїстичну спрямованість, зумовлюють застій процесу виховання[25 c.42].

Отже, ставлення дитини до знань має вирішальне значення у формуванні її переконань у майбутньому, оскільки саме воно (ставлення) пов'язане з вибірковою й чисто суб'єктивною її активністю, акумулює у собі потреби, оцінки, інтереси, а в майбутньому - і смаки, нахили, принципи.

Процес формування системи наукових знань і здійснення на цій основі завдань екологічного виховання варто розглядати як у напрямі змісту, так і методичному, як це доведено вище.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ВИХОВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Експериментальна перевірка виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

Метою експериментального дослідження є визначення рівня екологічної вихованості дошкільників. Завдання експерименту:

) визначити критерії рівня екологічної вихованості дошкільників;

) підібрати діагностичний матеріал і устаткування;

) провести діагностику рівня екологічної вихованості дітей.

Екологічне виховання дітей дошкільного віку припускає: по-перше, формування усвідомлено-правильного відношення до природних явищ і об'єктів; по-друге, ознайомлення дітей з природою, в основі якого повинен лежати екологічний підхід, тобто опора на основоположні ідеї і поняття екології. Ці два напрями нерозривні: щоб навчити дітей правильно відноситься до світу природи, необхідно дати їм певні знання про живу і неживу природу.

Результатом сформованості екологічного виховання дітей дошкільного віку є якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, екологічного виховання і характеризується високим рівнем поведінки дітей стосовно ставлення до природного довкілля.

Експериментальна база дослідження - ДНЗ № 6 м. Полтава. Вибіркою охоплено 44 дітей старшого дошкільного віку. Дітей було поділено на 2 групи по 22 чоловіки, з яких одна визначена як контрольна, а друга - як експериментальна (див. Додаток А, Б).

Метою констатувального етапу дослідження є вивчення рівня екологічних знань дошкільників.

Відповідно до розроблених критеріїв було виділено три рівні сформованості екологічної вихованості дошкільників: високий, середній, низький.

До групи з високим рівнем були віднесені діти з активним ставленням, знаннями до природного довкілля. Вони мали високий рівень мотивації щодо природного довкілля; розуміли сутність екологічного виховання та його значення для життєдіяльності особистості; дотримувалися правил поведінки в довкіллі.

До групи з середнім рівнем були залучені діти з невисоким рівнем мотивації на екологічне виховання. Ці діти не мали цілісного розуміння сутності природного довкілля в житті кожної людини, не вміли встановлювати взаємозв’язок між компонентами екологічного життя і чинниками довкілля; не мали стійкого інтересу до вивчення питань про навколишнє середовище, а також природне довкілля.

Діти з відсутністю мотивації до екологічного довкілля віднесені до групи з низьким рівнем сформованості здорового способу життя. Вони мали фрагментарні відомості про природне довкілля, поверхово орієнтувалися у змісті екологічного життя, його компонентах; у них відсутнє усвідомлення необхідності дотримувалися правил природо-збереження.

Ураховуючи сутність поняття «екологічне виховання», його структурні компоненти та особливості, нами було розроблено контрольне завдання, для визначення рівня сформованості екологічних знань дошкільників:

Завдання. Визначення характерних особливостей представників світу тварин (проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Мета. Визначити рівень знань характерних особливостей представників світу тварин.

Устаткування. Три великі карти: перша розділена на три частини (господарський двір, ліс, пейзаж жарких країн); на другій карті зображено блакитне небо, гілки дерев і землю; на третій карті зображено небо і луг. Фігурки тварин: коня, корови, свині, кози, барана, собаки; вовка, лисиці, ведмедя, зайця, оленя, тигра, слона, жирафа, зебри. Фігурки птахів: голублячи, синиці, горобця, дятла, сороки, ворони, снігура, сови. Фігурки комах: метелика, бджоли, сонечка, бабки, мурашки, коника, мухи, комара, павука.

Інструкція до проведення. Педагог пропонує узяти першу карту, зі всіх фігурок вибрати тварин і розмістити їх на карті з урахуванням місця їх мешкання.

Педагог пропонує узяти другу карту, з фігурок, що залишилися, вибрати птахів і розмістити їх на карті на свій розсуд. Педагог пропонує узяти третю карту, з картинок, що залишилися, вибрати комах і розмістити їх на карті. Якщо на столі залишилися які-небудь фігурки, можна запропонувати дитині ще раз подумати і розмістити їх відповідно до інструкції. Запитати, за якими ознаками він розмістив тварин на картах. Після того, як дитина справилася із завданням, педагог пропонує йому вибрати два зображення тварин, три зображення птахів і три зображення комах і потім відповісти на наступні питання відповідно до вибраних картинок: «Як називається тварина (птах, комаха)? Що ти можеш розповісти про нього? Твоє відношення до них».

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина без особливих зусиль розподіляє представників тваринного світу по видах; аргументує свій вибір. Співвідносить представників фауни з місцем існування. Знає характерні ознаки. Без особливих зусиль, зв'язно і послідовно відповідає на поставлені питання. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина іноді припускається незначних помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір. В основному співвідносить представників фауни з місцем існування.

Знає характерні ознаки, але іноді допускає неточності у відповідях. На поставлені питання відповідає послідовно, але іноді відповіді бувають дуже короткими. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитина часто припускається помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір.

Не завжди співвідносить представників фауни з місцем існування. Важко назвати характерні ознаки. На поставлені питання відповідати важко, а якщо і відповідає, то в основному невірно. Не виявляє цікавості і не виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Після аналізу відповідей дітей ми дійшли такого висновку щодо сформованості у них екологічних знань (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.Показники сформованості екологічних знань у дошкільників на констатувальному етапі експерименту , %

Згідно до цієї таблиці маємо діаграми:

Експеріментальна група

Рівень екологічної вихованості дітей ЕГ до  проведення формувального експерименту

Рівень екологічної вихованості дітей КГ до проведення формувального експерименту

Контрольна група

Згідно таблиці 2.1., для 15,5 % дітей з КГ був характерний низький рівень екологічних знань, для 75,2 % - середній рівень, для 9,3 % - високий рівень, для дітей з ЕГ - 16,3 %, 75,5% і 8,2 % відповідно. Отримані результати свідчать про недостатній стан сформованості екологічного виховання дошкільників. Так, у досліджуваних немає єдиного розуміння сутності природного довкілля. Так, на завданні заняття більшість дітей (63%) припускалися незначних помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір.

Знали характерні ознаки, але іноді допускалися неточності у відповідях. На поставлені питання відповідали послідовно, але іноді відповіді бували дуже короткими. Виявляли цікавість і емоційно виражали своє відношення до тварин, птахів і комах.

Такі висновки дошкільників дещо звужують сам зміст поняття природного довкілля, його структуру, а отже обмежують інформаційне поле дітей, деформують кут зору, під яким дитина дошкільного віку розуміє необхідність дбайливого ставлення до природи, використання певних методик збереження, зміцнення та відтворення як найвищої цінності.

Такі результати свідчать про те, що більшість дошкільників не володіють необхідними знаннями, вміннями й навичками про основи екологічноговиховання і природного довкілля. Екологічні знання практично не введені в систему їхніх життєвих цінностей та настанов, не сформована потреба у відповідальному ставленні до природи. На підставі результатів констатувального експерименту була розроблена модель формування умінь і навичок природного довкілля старших дошкільників як цілісного, цілеспрямованого процесу сприяння дитині в усвідомленні нею екології та включення її до діяльності природного довкілля.

.2 Методики виховання в дошкільників позитивного ставлення до природного довкілля

Сьогодні є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників - це не тільки подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність дбайливого ставлення до її об’єктів. Дошкільникам необхідно подавати знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі. Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів розкриють дітям закономірності розвитку живого об’єкта. Обрані форми і методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних знань у дошкільників. За вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей - прищеплення бережливого ставлення до природи - важливе місце відводиться дослідницькій пошуковій роботі. «Дітям не слід відразу давати відповідь, а пропонувати самим знайти її». [10 c.26] Формувальний експеримент здійснювався в старшій віковій групі «Сонечко», яка була обрана як експериментальна.

Під час роботи на заняттях можна пропонувати дітям різноманітні завдання: розповісти про що шепоче дерево, яким вони бачать літо, зиму, весну. Дівчата й хлопчики будуть фантазували, складати невеличкі розповіді, не схожі на розповіді товаришів. Це буде сприяти розвитку розумових процесів, монологічного мовлення, комунікабельності. Готуючись до зустрічей з вихованцями, треба принести їм щось нове, цікаве - загадку, приказку, пісню або вірш. «Збережемо деревце в долині, Щоб шуміло на тугих вітрах, - Стане більше цвіту Україні, В нім зів’є своє гніздечко птах. Збережімо річку і криницю. Пізнаваймо глибше, до пуття. Відкриваймо кожну таємницю, Зберігаймо землю і життя». В зміст бесід за літературними творами варто включати запитання, за допомогою яких виявляється можлива поведінка дитини в подібних ситуаціях: “Як би ти поступив, коли б побачив кошеня, що потрапило в біду?” Діти, хоч подумки, але знаходять способи протистояти поганому, і в цьому цінність їх міркувань.

З дітьми середньої групи можна провести “Бесіду про живу і неживу природу”.

Тема: Бесіда про живу і неживу природу. Дидактична гра “Живе - неживе” (середня група)

Мета: Формувати у дітей поняття про живі і неживі об’єкти природи та про їх значення для людини, виховувати любов до природи, бережне ставлення до неї.

Обладнання: Горщики з висадженими насінинами і камінцем.

Хід заняття:

На столі два горщики. «Діти, що ми садили в горщики?» (Насіння в один горщик, а камінець - в другий). «Що змінилось у горщику, де покладено камінець?» «А що змінилось у горщику, де посаджено насіння?» (З’явилось тендітне стебельце, насінина проросла). «Чому насінина росте, а камінь - ні? Тому, що насінина жива, а камінець неживий. Все, що існує в природі, діти, поділяється на живе і неживе. Що в кімнаті живе? Що живе є надворі? Чи є в кімнаті неживі предмети? Які неживі предмети є на ділянці?» «Все живе, діти, живиться і має дитинчат. Це рослини, тварини, люди. Вода, земля, пісок, повітря - неживі». «І живу й неживу природу потрібно любити і берегти. Чи можуть рослини, тварини і люди жити без повітря? Якщо люди будуть піклуватися про природу, вона завжди буде квітучою і щедрою і всім буде добре жити».

Гра “Живе - неживе”. Коли я називатиму живий предмет, плескайте в долоні, коли неживий - не плескайте. «Сніг, чорнобривці, дощ, коза, шпак, земля, глина, морква, вода, метелик і т.д.»

Ознайомлення малят з народними традиціями.

Відтворення українського звичаю толоки - “лупая”. Учасниками цього обряду можуть бути вихователі і вихованці старшої групи садка; а молодші діти з інтересом будуть спостерігати за всім. Присутні дізнаються, що раніше основним харчовим продуктом жителів України була кукурудза. З неї випікали коржі - малаї, варили кулешу, готували й інші поживні страви. Кукурудзи сіяли багато і збирали великі урожаї, тож качани треба було вчасно облущити, щоб змолоти зерно на крупи і борошно й заготувати на зиму. Робота ця копітка і односельці допомагали один одному. Спочатку збиралися гуртом в одній хаті: обчищали качани, найкращі лишали на “косу” (до наступної сівби), окремо відкладали кукурудзяні рильця (бо вони є ліками), а потім лущили зерно. Працюючи, жінки співали, розповідали різні цікавості, ділилися секретами господарювання: яке зерно добре на посів, коли його слід кидати в землю[36 c.35]. Така толока по-справжньому може відбутися в дитячому садку - і як показ, і як реальна справа. Діти посильно допомагають дорослим, вбраним у колоритний національний одяг і, заглядаючи в очі, ловили кожне слово. По роботі ґаздиня частує присутніх кулешем, і веселі коломийки завершають “лучай”. Здавалося б, нічого особливого діти не можуть бачити. Але де б іще вони мали змогу побути серед такого розмаїття народних костюмів, де б почули, що вишивка на сорочках - це теж рідна природа, тут і звивисті ріки, і високі гори, і ласкаве сонце, і зелені ліси. Де б дізналися, що таке кукурудзяна “коса” і чому її вивішують під дахом восени, особливо там, де росте хлопчик (бо про те, що в домі є дівчинка, свідчить калина). І хто б розповідав, що кукурудзу слід висівати тоді, коли закумкали перші жаби . Працівники дитячого садка можуть вести “Щоденник природи”, за матеріалами якого можна простежити, як змінюється територія дитячого садка на протязі року, коли було висіяне те чи інше насіння, як воно проростало, цвіло і т.д. Тут же записуються розповіді дітей, коротенькі художні твори природничого змісту[26 c.29]. Але проблему виховання природолюбів не розвіяти без допомоги батьків. Такий підхід до проблеми не випадковий, адже єдність сім'ї та дитячого садка необхідна там, де життєвий досвід і наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи людських взаємин з нею. Сім'я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкової уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Вихователі, на батьківських зборах, в індивідуальних розмовах, в папках-пересувках, буклетах розповідають батькам, як вчити дітей правильно поводитися у природі, які знання їм треба давати, як виплекати стурбованість, виховати чуйність у ставленні по догляду за рослинами і тваринами. Також батьки залучаються до впорядкування території дитячого садка, висаджування дерев і кущів, догляду за мешканцями куточків природи, до проведення вікторин, природничого спрямування, збирання й оформлення довідкового матеріалу. Використовуючи різні методи і прийоми роботи з дітьми, вихователь пояснює і показує, що любов до природи - це не звичайне споглядання, відсторонене милування її красою, а й активна допомога, дбайливий догляд, розумне користування всім, чим вона багата. Треба пам’ятати і знати дітям, що природа потрібна всім людям і не тільки сьогодні, а й завжди. Природа дає свої скарби, а нам потрібно віддячити їй людською добротою і турботою. «Тільки тоді, коли діти любитимуть природу, співчутливо ставитимуться до неї, привчатимуться до праці. ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в нашому суспільстві».

Тема: Чим березень поміж братами славен (старша група)

Мета: Продовжувати знайомити дітей з причинно-наслідковими явищами в природі, зокрема, місяця березня. Навчати дітей аналізувати, систематизувати ці явища, робити узагальнення шляхом запитань, порівнянь, пригадувань. Розвивати у дітей пам'ять, логічне мислення, свідоме сприймання, довільну увагу, зв’язне мовлення. Виховувати інтерес і любов до природи, бажання берегти її і примножувати її багатства[19 c.11].

Хід заняття:

 «Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила. І на полі жайворонок, соловейко в гаї землю убрану весною вранці зустрічає». Ось і настала весна, тепла, лагідна, сонячна. Почався перший місяць весни березень. А чи знаєте, діти, чому цей місяць називається березнем? У цьому місяці тане сніг, пробуджуються від зимового сну всі рослини, пробуджуються і берези. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбурі. Кажуть, що березень на весні “плаче” Плаче від тепла, від радості, що прийшла весна. Тому і перший місяць весни називається Березнем. У березні погода буває дуже різною: то сніг, то холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: “Березень не вірний: то сміється, то плаче”.

Вихователь звертає увагу дітей на погоду. «Яка сьогодні погода? Чи гріє сонечко?» Дітям пропонується заспівати пісеньку “Вийди, вийди, сонечко”.

Виходить Сонечко - дитина старшої групи: «Я дарую вам тепло, щоб навколо все цвіло, Щоб листочки зеленіли і щоб пташечка дзвеніла, І росла травичка, розквітали квіточки, І раділи діточки». Діти і вихователі дякують Сонечку за тепло і ласку.

«А знаєте, діти, чому весною і влітку Сонечко так тепло гріє, а взимку тільки світить?». Вихователь пропонує дослідницький експеримент сонця із земною кулею (сонце - це настільна лампа, за земну кулю служить м’ячик). Вихователь разом з дітьми практично демонструє прогрівання лампочкою м’ячика, асоціюючи це сонцем і землею.

Сонечко: «Ось ви вже знаєте, як я дарую тепло, щоб навколо все цвіло, а тепер давайте пограємо в гру “Сонечко і дощик” (Рухлива гра “Сонечко і дощик”).

Вихователь: «Що ще відбувається в березні?» - пропонує дітям розглянути бруньки на гілочках вишні, ліщини, каштана. «Що сталося з бруньками на гілочках? «Чому бруньки набухли, позеленіли, скоро тріснуть, з’являться листочки». Діти порівнюють ці гілочки з гілками, які ростуть надворі. «Яка між ними різниця? Чим ще славен місяць Березень?» (Навесні з теплих країв повертаються до нас птахи). «А які птахи повертаються до нас?» (Діти відповідають, потім слухають спів птахів по грамзапису). Послухайте загадку: «У садочку біля тину я зробив йому хатину. Він навколо обкрутився, подививсь і оселився. Хто оселився в хатині?» Так, це загадка про шпака. Шпаки дуже корисні птахи. Вони поїдають дуже багато шкідливих комах, що нищать рослини. Тому люди приваблюють шпаків до садів, щоб вони охороняли сади від гусені, жуків і черв’яків. Для цього роблять шпаківні. От і ми зараз повісимо на дерево шпаківню і будемо спостерігати, коли поселяться у них шпаки.

2.3 Аналіз результатів ефективності використання технологій екологічного виховання дітей дошкільного віку

Метою контрольного етапу дослідження є аналіз і порівняння сформованості екологічного виховання у дошкільників до і після проведення спеціально розроблених завдань. Нами були розроблені завдання дітям для визначення рівня їх екологічного виховання (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2. Показники сформованості екологічних знань у дошкільників на контрольному етапі експерименту , %

Згідно таб. 2.2., для 15,5 % дітей з КГ був характерний низький рівень екологічного виховання, для 75,2 % - середній рівень, для 9,3 % - високий рівень, для дітей з ЕГ - 6 %, 38,5% і 55,5 % відповідно.

Співвідношення результатів, отриманих до і після проведеної дослідної роботи дало змогу зробити висновки щодо стійкої тенденції до підвищення рівня знань щодо екологічного довкілля, уміння екологічно доцільного поводження дітей у природному середовищі. Педагогічні розробки, зміст, форми і методи сприяли покращенню екологічного виховання дітей у результаті підвищення мотивації до покращення природного довкілля та рівня екологічних знань. Дошкільники стали уважніше ставитися до природного довкілля. Результати дослідження засвідчують, що використання системи педагогічного впливу допомагає дітям покращити ставлення до природного довкілля. Отже, проблема виховання у дітей необхідності дотримання екологічного виховання та способу життя багатоаспектна. Вона вимагає поєднання загальних та індивідуальних екологічних технологій. Цей процес охоплює впровадження нового змісту, зміну загальної стратегії управління навчальним процесом із забезпеченням умов для позитивного впливу на всі складові природи, поширення інноваційних технологій, наполегливий захист дітей від негативних впливів у сімейному і соціальному просторі.

Висновки

В ході написання курсової роботи ми дійшли таких висновків. Екологічна ситуація, що склалася, в світі, яка ставить перед людством важливе завдання - збереження екологічних умов життя в біосфері. У зв'язку з цим гостро встало питання про екологічну письменність і екологічну культуру нинішнього і майбутнього поколінь. У нинішнього покоління ці показники знаходяться на не високому рівні. Поліпшити ситуацію можна за рахунок екологічного виховання підростаючого покоління, яке повинне проводитися висококваліфікованими педагогами, озброєними крім знань, поряд ефективних методик, що дозволяють комплексно впливати на особу дитини, розвивати всі компоненти екологічної культури як якості особи в частині загальної культури людини. Проблема екологічного виховання достатньо висвітлена в роботах відомих вчених. Визначені цілі, завдання, принципи, засоби, форми і методи, а також зміст екологічного виховання. Проте систематична робота по екологічному вихованню дітей дошкільного віку ведеться слабо.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання. Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, вікових груп Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Пустовітом, Г. Тарасенко, Д. Струнніковою, Л. Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами.

Виходячи з аналізу експериментальної роботи, можна прийти до висновку, що виховання екологічної культури у дітей старшого дошкільного віку здійснюється успішно, якщо створити такі педагогічні умови:

Давати дітям систематичні екологічні знання; навчити дитину любити життя, природу, людей, себе, активно пізнавати світ. Формувати у дітей систему екологічних знань про предмети і явища природи, тобто вивчати самі предмети і явища в природі, зв'язки і відносини, які існують між ними. Розвивати моральні відчуття, формувати моральну свідомість і опановувати навиками і звичками моральної поведінки. Давати екологічні знання в умовах комплексного використання різних видів діяльності дітей в природі.

Настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її природних багатств, у психологічній готовності постійно оберігати природні цінності. Розроблені науково-методичні рекомендації можуть бути використані у масовій педагогічній практиці роботи дошкільних закладів, навчальному процесі педагогічних училищ та вищих навчальних закладів, у післядипломній підготовці та перепідготовці педагогічних кадрів, у організації спільної навчально-виховної роботи дошкільного закладу з сім’єю.

Список використаних джерел

1. Артамонова Н.В. Формирование у дошкольников представлений о природе / Н.В. Артамонова, Д.А. Панина // Коррекционная педагогика. - 2011. - № 5. - С. 80-82.

. Баенская Е.Р. Признаки эмоциональных нарушений в раннем воздасте / Е.Р. Баенская // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. - 2007. - №4. - С.64-70.

. Бондаренко О.А. Екологічна мандрівка / О.А. Бондаренко // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2013. - № 3-4. - С. 87-89.

. Бєлєнька Г. Пізнавати природу допомагають дидактичні ігри (навчання найменших) / Г. Бєлєнька // Імідж сучасного педагога. - 2010. - № 6-7. - С. 9-12.

. Виноградова Е.Ю. Формирование экологической воспитанности детей дошкольного возраста / Е.Ю. Виноградова // Дошкольная педагогика. - 2012. - № 5. - С. 9-11.

.Виноградова Н.Ф. Умственное воспитание детей в процессе ознакомления с природой : пособие для воспитателей детского сада / Наталья Федоровна Виноградова. - 2-е издательство - М.: Просвещение, 1982. - 112с.

. Воронкова Л. Дошкільне виховання в системі неперервної екологічної освіти й виховання в умовах НВК / Л. Воронкова, Р. Зінченко, Н. Полянська // Сучасна школа України. - 2011. - № 12. - С. 86-88.

. Грабійчук Н. Хай зима лютує - пташок ми підгодуєм. Тематичне заняття для середньої групи / Н. Грабійчук // Дошкільне виховання. - 2011. - № 12. - С. 22-23.

. Гузиніна В. Влітку на ставку. Комплексне заняття з ознайомлення з природою, розвитку мовлення та образотворчості для середньої групи / В. Гузиніна // Палітра педагога. - 2011. - № 3. - С. 26-27.

. Давидова А. Природа нам - як рідний дім / А. Давидова // Дитячий садок. - 2011. - № 8. - С. 9-11.

. Денисенко Т. Подорожі в природу. Інтегрований підхід до організації спостережень / Т. Денисенко // Дошкільне виховання. - 2012. - № 4. - С. 16-17.

. Дмитренко І. Організація профільної групи "У гармонії з природою" / І. Дмитренко // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2010. - № 9. - С. 52-62.

. Дитячими долоньками зберігай своє майбутнє та рідний край // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2011. - № 1. - С. 20-36.

.Дубина І.А. Світ незвичайних відкриттів / І.А. Дубина, Л.О. Малишева // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2013. - № 19-20. - С. 18-30.

. Зайцева Л.І. Теоретико-методичні засади науково-практичного оволодіння старшими дошкільниками об'єктами природно-предметного довкілля : автореферат на здобуття наукового ступеня докторара педагогічних.наук : спец. 13.00.08 "Дошкільна педагогіка" / Лариса Іванівна Зайцева ; Ін-т проблем виховання НАПН України. - К., 2013. - 37 с.

. Заповідники // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2012. - № 21-22. - С. 30-44.

. Забзеева В.А. Эколого-субкультурные практики детей дошкольного возраста / В.А. Забзеева // Дошкольное воспитание: Плюс до и после. - 2011. - № 7. - С. 3-7.

. Заярна О. Мешканці лісу / Оксана Заярна // Дитячий садок. - 2010. - № 4. - С. 9-14.

. Кабак І. Педагогічний внесок В.О. Сухомлинського у розвиток екологічного виховання дошкільників / І. Кабак // Науковий потенціал студентської молоді XXI століття: збірник наукових праць / Полтава державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Психолого-педагогічний факультет - Полтава, 2009. - Ч. 1. - С. 143-145.

. Квасініна С.В. Славна з Олі господиня / С.В. Квасініна // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2012. - № 21-22. - С. 104-110.

. Канева М.С. Экологическое воспитание дошкольников / М.С. Канева, Г.И. Чадаева // Начальная школа: Плюс до и после. - 2011. - № 7. - С. 7-10.

. Калуська Л.В. Дивокрай: вибрані дидактико-методичні матеріали для працівників дошкільних закладів. Книга 2 / Любомира Василівна Калуська. - Тернопіль : Мандрівець, 2008. - 336 с.

. Комарницька І.З. Охорона рідної природи. Комахи / І.З. Комарницька // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2013. - № 5-6. - С. 9-11.

. Лосєва І.В. Довкілля моє неповторне / І.В. Лосєва // Дошкільний навчальний заклад. - 2013. - № 3. - С. 24-42.

. Любарова В. Подорож веселкою до раю / В. Любарова // Дошкілля. - 2012. - № 4. - С. 28-30.

. Маршицька В. Від розуму до емоцій. Виховання емоційного ставлення дошкільнят до природи / В. Маршицька // Дошкілля. - 2012. - № 4. - С. 20-21.

. Майданюк А. Проводжаємо птахів у вирій. Тематично-пізнавальний цикл для старших дошкільників / А. Майданюк // Палітра педагога. - 2011. - № 5. - С. 24-27.

. Молчанова І. Технологія ознайомлення дошкільників з явищами неживої природи / І. Молчанова // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2011. - № 6. - С. 25-32.

. Носачова Т. Екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку / Т. Носачова // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2011. - № 6. - С. 13-24.

. Нестеренко М. Природа планети Земля. Посібник для старших дошкільнят / М. Нестеренко, В. Щаслива, Г. Катеринюк // Палітра педагога. - 2012. - № 5. - С. 26-27.

. Охотсьа А. Вода - найдорожчий скарб. Робота в дослідній лабораторії зі старшими дошкільнятами / А. Охотсьа // Палітра педагога. - 2011. - № 3. - С. 22-23.

. Пармьонова В.В. Цікаве природознавство / В.В. Пармьонова // Дошкільний навчальний заклад. - 2013. - № 7. - С. 24-40.

.Савінова Г.С. Використання ігрових навчальних ситуацій в екологічному вихованні дошкільнят / Г.С. Савінова // Дошкільний навчальний заклад. - 2011. - № 9. - С. 2-6.

. Ткаченко І. Весняна подорож із сонячним зайчиком. Інтегроване заняття для І молодшої групи / І. Ткаченко // Палітра педагога. - 2012. - № 2. - С. 20-22.

. Тищенко Т.І. Маленькі екологи (Гурткова робота) / Т. Тищенко // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2012. - № 21-22. - С. 65-81.

. Фокіна В. Діагностика знань дітей дошкільного віку про об'єкти і явища природи / В. Фокіна, О. Газіна // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2012. - № 7. - С. 40-46.

. Шевченко М. Прогулянка в осінь. Інтегроване заняття з природи, розвитку мовлення та математики для дітей середньої групи (на свіжому повітрі) / М. Шевченко // Палітра педагога. - 2011. - № 5. - С. 28-30.

Додатки

Додаток А

Контрольна група дітей старшого дошкільного віку «Барвінок»

Додаток Б

Експерементальна група дітей старшого дошкільного віку «Сонечко»

Додаток В

„Світ навколо нас - і я його частинка”.

Еколого - психо - педагогічний тренінг.

Заняття 1.

Вступ. Дорогі діти! Чи знаєте ви, який чудовий світ живої природи і яке добре життя в людини, яка живе в гармонії з нею (природою). Від нас із вами залежить те, щоб вода, повітря, ліс і земля залишилися чистими, справжніми джерелами існування. Ми отримуємо задоволення, коли дивимося по телевізору чудові екологічні фільми (наприклад, «Одіссеї» Ж. І. Кусто) або передачі про живу природу (наприклад, на каналі «Дискавері»). Ще більше задоволення ми отримуємо від спілкування з природою: від взаємодії з рослинами, тваринами, природними стихіями і явищами (водою, сонцем, повітрям, землею) і обов'язково з іншими людьми і самим собою, тому що ми- теж частина природи.

Вчитися екологічній грамотності - це значить знати середовище свого існування, співчувати, розуміти і діяти так, щоб не зашкодити нічому і нікому в царстві природи, берегти і збагачувати її.

Правила поведінки на заняттях

• щирість і довіра в спілкуванні;

• активна участь всіх учасників;

• говорити по черзі й тільки про себе, про свої почуття;

• якщо щось незрозуміло, запитувати тренера;

• поважати того, хто говорить, не перебивати.

Список правил можна продовжити. Кожне правило необхідно обговорити, діти можуть самі запропонувати доповнення до правил. Після голосування прийняті правила стають законом для групи.

Розминка-гра «30 секунд»

Кожній дитині дається 30 секунд, протягом яких вона може сказати все, що захоче. Основне завдання вправи: навчити уважно слухати один одного, не перебиваючи того, хто говорить.

Гра «Асоціації»

Ви пропонуєте слово - стимул і демонструєте його наочний зразок. Наприклад, слова: дерево, море, річка, ліс, повітря, людина, повінь і т.д.

Називаючи слово «дерево» - показуєте його на малюнку, малюєте на дошці, чи демонструєте на відеоматеріалі і просите дітей по черзі говорити все, що спаде на думку, доки вона дивиться на дерево.

Етюд «Квітка»

Всі діти присідають на носочки, опускають голови і уявляють себе насінинкою, з якої може вирости квітка. Отож, дітки уважно слухають та імітують пантомімою всі слова.

«Теплий промінчик упав на землю й зігрів у ній зернятко. З насіннячка виріс паросток. А з паростка виросла чудова квітка. Ніжиться квітка на сонці, підставляє теплу і світлу кожну свою пелюстку, повертаючи свою голівку слідом за сонцем».

Гра «4 стихії»

Чотири стихії - це земля, вода, повітря, вогонь. Землю ми будемо показувати так: присідаємо, опускаємо руки вниз і торкаємося підлоги (землі). Воду ми будемо показувати так: простягаємо руки вперед і плавно їх опускаємо і піднімаємо перед собою. Повітря ми будемо показувати так: виконуємо кругові рухи руками перед собою.

Хід гри:

Ви називаєте одну із стихій, а всі інші показують цю стихію руками. Кожен з дітей може бути в ролі ведучого.

Перегляд фільму про живу природу (10 хв). Обговорення того, що найбільше сподобалося.

Арт-терапевтична техніка «Фарби природи»

На аркуші паперу дітям пропонується відтворити всі кольори, які вони бачили в природі, і розмістити їх в будь-якому порядку (використовувати бажано не олівці і фломастери, а фарби і пензлик).

Після малювання кожна дитина розповідає про свій малюнок.

Ведучий:

Як ви себе почуваєте? Що вам найбільше сподобалося на занятті?

Додаток Г

Заняття 2.

Інформаційний блок. Природа надихає багатьох людей на творчість. Справжня людина береже її - не ламати гілочки на деревах і кущах, не рвати свіжі квіти, не руйнувати домівки тваринок і комах (мурашники, нірки, гнізда), не смітити у лісі, на полі, у горах, не вживати шкідливих рослин.

Завдання «Намалювати музику»

Прослухайте музичний твір П.Чайковського «Пори року» (або інший твір) із заплющеними очима. Зафіксуйте кольори і образи, які виникли у вас в уяві. Відкрийте очі і намалюйте все, що бачили на папері.

Вправа - натуралізація

Натуралізація - це схильність до зіставлення, порівняння, ідентифікації соціального і духовного життя з явищами природи, наприклад, наші мами і тата часто нас називають: «ясне сонечко»; «гарна, як квіточка»; «швидкий, як вітер».

Такі алегорії підтверджують, що люди і явища природи поєднані між собою і залежать один від одного. Наші батьки, діди і прадіди завжди з великою повагою ставилися до природи, поважали її і описували у народній творчості у вигляді приказок, прислів'їв, повірок.

Як вас називають ваші близькі?

Згадайте ласкаві слова-порівняння вас з природою.

Вправа «Поясни приказку»

Напишіть приказки на великому аркуші паперу. Прочитайте їх і зверніться до дітей, щоб вони розказали, як вони розуміють приказки. Виберіть найцікавіші для вас приказки.

. Люди раді літу, а бджоли - цвіту.

. Не нагодує земля - нагодує вода.

. Учителя і дерево пізнають плодами.

. Забув віл, як телям був.

.1 пастух б'є, що не туди йде.

. З великої хмари малий дощ буває.

. Як корова язиком злизала.

. Зник, як камінь у воду.

. Вперся, як бик (цап).

. На сонці тепло, біля матері добре.

. Сестра з сестрою - як риба з водою.

. Під лежачий камінь вода не тече.

. Тоді це буде, як у полі рак свисне.

. Сила воляча, а розум курячий.

Арт - терапевтична техніка «Земля - повітря»

Підготуйте стандартний аркуш паперу (для індивідуальної роботи A4). За допомогою дуги розділіть простір паперу на екосферу землі (внизу) і екосферу повітряного простору. Земля і повітря - найважливіші категорії життєвого середовища. Завдяки повітрю ми дихаємо - а дихаємо значить живемо, завдяки землі ми маємо їжу (яка в ній росте) та інші засоби існування. Чим чистіше повітря, тим нам легше дихати - найчистіше повітря у лісі, у горах, де ніщо його не забруднює. Чим чистіша земля, тим корисніші овочі, фрукти, пшениця, інші рослини.

Візьміть 8 кольорових фломастерів (або 8 кольорових фарб): сірого, темно-синього, зеленого, жовтогарячого, жовтого, фіолетового, коричневого, чорного. Виберіть із них ті кольори, які найбільше підходять для змістового заповнення (зафарбування) ділянки екосфери Земля. Зафарбуйте цю ділянку.

Потім з решти кольорів виберіть необхідні для змістового заповнення (зафарбування) екосфери «Повітря». Замалюйте цю ділянку.

Після виконаної роботи опишіть свої враження від роботи. Що вам в ній подобається? Спробуй пояснити, що означає кожен використаний колір у кожній екосфері.

Отриманий малюнок також можна використати як інформацію про загальний психофункціональний тонус особистості (психологічний тест Лютера).

Завершення заняття відбувається у колі:

Як ви себе почуваєте? Що вам найбільше сподобалось сьогодні на занятті? Як ви любите природу?

Додаток Д

Заняття 3.

Вступ. Пропонується розказати про найвідоміші рослини, дерева, тварини. Бажано підготувати відповідні плакати з малюнками та їх назвами. Також читаємо казку.

«Вже не гратимемося хлібом!»

Жили собі братик і сестричка, добрі діти - і слухняні, і уважні, а от шанувати хліб не вміли. Батько їх научав, мати робила зауваження, а вони все по - старому. То крихти на підлогу зметуть, то окраєць хліба після обіду залишать на столі, то у школі недоїдений бутерброд викинуть.

І трапилась якось з ними пригода: поїхали до родичів у село, пішли гуляти в ліс та й заблукали. Як стало вечоріти, відчули, що зголодніли: хотілося хоч крихітку, хоч черствого хліба, аби що-небудь у роті смакувало. Чагарі геть шлях загородили. Сіли вони на пеньок і так засумували! Вони і плакали б, та ще вдень наревілися за мамою, за татом, за хлібом, і сліз уже до вечора не стало. А таки цілий день ходіння дався взнаки. Посиділи, посиділи, та й позасинали.

І бачиться їм однаковий сон - ніби лежить на столі смачна хлібина, радіє, що скоро людей годуватиме: дорослих - після робочого дня, дітей - щоб росли швидше. А тут раптом діти, схожі на них, беруть шматочки до рота, відкусять і на столі їх лишають, нові беруть і знову надкушеними залишають. Граються так.

А як награлися, зібрали всі шматки та й у собачу миску викинули. А хлібина ледь не плаче - так її довго робили. Спочатку в полі зерно сіяли, тоді йому Господь дав ріст і воно проросло і піднялося високим колосом. Під сонечком зерно достигало, а тоді його комбайн викосив і змолотив. Потім його змололи на борошно. А тоді в пекарні розвели водою, вкинули всього потрібного: солі, яєць, дріжджів і місили, щоб сходило. Як зійшло тісто, порозкладали його в форми і в піч пектися поставили. Рум'яні хлібинки з печі виглядають, на світ просяться, вийняли їх з печі і розвезли в магазини.

І ось одну хлібину чиїсь діти поїли з молоком, інша потрапила до бабусі, і вона її з борщем поїла. А ця що потрапила до бешкетників, одразу в собачій мисці опинилася, хоч мала вона батька з роботи дочекатися. Дрімають діти, а самим соромно, аж щічки розчервонілися. Побачили, як хлібина зажурилася, і все зрозуміли. Хліб має людям силу давати, а для ігор є інші речі. І як побули день без хліба, то вже й затямили, для чого Бог хліб сотворив і людей научив його випікати.

Аж тут вигуки залунали поблизу. Стрепенулися діти зі сну, злякалися спочатку, а потім дослухалися: «Агов, Миколко, Олю! Де ви?» Це гукали їм дядько Павло з сусідами. Видно, з поля прийшов, з косовиці, та й замість вечері кинувся шукати племінників. Як закричать Миколка і Оля, як заплачуть: «Ми тут!». Ще якихось декілька хвилин, і із заростів пробрався до них дядько Павло, нагнувся, притис до грудей і аж застиг на хвилинку. А тоді: «Це ж ви, напевно, голодні! А у мене нічого немає, ось лише окраєць хліба в кишені, від обіду. Чи будете?». «Будемо, будемо!» - зраділи діти і порівну розділили шматочок.

Розминка. Закрийте всі плакати. Поділіть дітей на 3 групи. Кожна група по черзі виходить у центр і кожен її учасник протягом 30 с називає назви рослин, друга група - називає дерева, третя - тварини.

Етюд «Я- сонечко»

Ви читаєте текст, а діти відтворюють пантомімою текст і повторюють разом: «Я - маленьке сонечко. Я подібне до жовтої кулі. В мені багато тепла і світла. Я дарую своє тепло всім на землі: лісам, полям, річкам, людям. Я перетворююсь на маленький сонячний промінчик і весело стрибаю, як сонячний зайчик».

Етюд «Я-хмарка»

Ви читаєте текст, а діти повторюють його вголос і супроводжують пантомімою: «Я - велика, темна, пухнаста, легка. Мені радісно бути хмаркою я вільно пливу у синьому небі. Мої руки легкі, вони допомагають мені летіти. Я піднімаю вгору очі і наповнююся світлом. Я стаю добрішою, красивішою. Я відчуваю в собі дощ. Я можу подарувати свій дощ землі. Я видихаю дощ і прозорими крапельками падаю на землю».

Етюд «Я- листочок»

«Я - маленький листочок, позолочений осінню. Мене весело гойдає вітерець і ніби кличе за собою. І ось я відриваюся від гілочки, злітаю. Як хороше кружляти над землею! А коли я втомлююся - спущуся на неї відпочити...»

Перегляд відеофільму про живу природу (10 хв). Обговорення у колі, що найбільше сподобалося у фільмі.

Арт - терапевтична техніка «Земля - вода»

Підготуйте аркуш паперу (A4). Поділіть простір паперу на 2 ділянки за допомогою дуги. Особливістю завдання «Земля - вода» є те, що розміщення екосфер відносно дуги залишається на вибір кожної дитини, тобто «Земля» може бути і у верхній частині паперу, і у нижній.

Підготуйте 8 кольорів фарб або 8 фломастерів: сірий, темно-синій, зелений, жовтогарячий, жовтий, фіолетовий, коричневий, чорний. Виберіть спочатку ті кольори, якими ви замалюєте екосферу «Земля», а потім з решти виберіть кольори для екосфери «Вода». Замалюйте екосфери.

По закінченні малювання спробуйте пояснити, що для вас означає кожен колір і чому ви обрали таке розміщення екосфер.

Мозковий штурм

Ви запитуєте в дітей, що таке природа. Слово природа пишете на дошці. Всі відповіді дітей записуєте на дошці поряд з центральними словами.

Узагальнюєте всі відповіді, говорячи, що всі вони правильні.

Завдання «Я-рослина»

Заплющте очі і уявіть себе рослиною. Намалюйте цю рослину. А тепер розкажіть, що спільного у вас і цієї рослини. Опишіть цю рослину. Кожна дитина розповідає про себе.

Завдання «Я- тварина»

Заплющте очі і уявіть себе твариною. Намалюйте цю тварину. А тепер розкажіть, що спільного у вас і цієї твариною. Опишіть цю рослину. Кожна дитина розповідає про себе.

Завершуємо заняття «чайною церемонією».

Пропонується заварити чай з будь - яких трав і розказати дітям про ці дари природи - смачні і корисні. Пийте чай і запропонуйте дітям обмінятися враженнями від смакових відчуттів та загальним емоційним станом.

Під час прощання ми наголошуємо, що в нас усе добре або буде все добре і ми збережемо нашу природу, щоб і наші діти могли пити такі смачні натуральні чаї.

Додаток Е

Заняття 4.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НА ПРИРОДІ

Вступне слово тренера. Вам давали домашнє завдання, як поводитися на природі. А тепер ми подивимось, як ви підготувались.

Гра «Можна, не можна»

Інструкція: дітям дають сигнальні картки. Червоне - «не можна», зелене - «можна». За кожне завдання тренер дає фант. Хто отримує їх більше, той виграє.

Ви знаходитесь в оточенні всього живого, пригадайте, як слід поводитись і що можна робити та чого не можна. Я називаю дію, а ви підносите картку з «можна», «не можна».

Можна: саджати квіти, охороняти первоцвіти і рідкісні рослини, обгороджувати мурашники; спостерігати за тваринами; підгодовувати птахів; прибирати місця відпочинку в лісі, на березі річки.

Не можна: ламати гілочки дерев, кущів, обдирати кору з дерев; рвати багато квітів; вбивати тварин, ловити бабок, метеликів, птахів.

Обговорення:

Які правила я не назвала? Хто доповнить мене?

Колективна робота «Моя картина світу»

Інструкція: роботу виконують на природі. Дається аркуш ватману, олівці, природний матеріал, що нас оточує. Пропонуємо колективну роботу всієї групи за темою. (Звернути увагу, щоб не рвались гілочки! Як діти насправді поводяться на природі під час процесу роботи.)

Обговорення:

Чи сподобалось вам просто неба? Що ви виявили нового для себе під час роботи?

Робота з казкою «Сонце, соняшник та сонечко»

Засперечались якось між собою Сонечко семикрапкове та Соняшник: хто головніший - рослини чи тварини. Соняшник відстоював честь свого царства - рослинного. І його докази були досить вагомими.

Адже, що не кажи, а без рослин як їжі тварини не обходяться жодного дня. Пригадав Соняшник, що й житло своє багато тварин знаходять саме в кронах дерев та кущів, у гущавині трав, і що вони повітря для них очищують від пилу та бруду. Говорив він ще багато про що, наостанок висловивши одну дуже важливу думку, що вразила Сонечко в саме серце: «І що б ви тварини без нас, рослин, робили? Нічого. Навіть дихати не змогли б».

Сонечко від тих слів ще більше почервоніло: «А без нас ваші прекрасні великі квіти ніколи б не давали плодів. І не залишивши після себе потомства, вмерли б ви у всій своїй красі та неповторності. А навіть якби і утворювали ви плоди без нас, тварин, то хто б вам допомагав розселитися по світу? А ще ми покращуємо ґрунт, де ви ростете. А ще... А ще... А ще...».

І тривала б суперечка безкінечно довго, якби не втрутилося в неї саме Сонце. Могутнє та величне, воно лише посміхалося у відповідь на це лепетання.

Діти мої, не варто сперечатися. У кожного з вас своя роль на цій планеті. У матінки - Землі немає хороших чи поганих, корисних чи непотрібних дітей- рослин та тварин. Усі ви досить важливі й необхідні. Проте без мене, Сонця, неможливе ваше життя. Адже я просто розганяю морок ночі чи зігріваю вас.

Моє тепло та енергія не зникають даремно. Так, рослини творять із моєї енергії дива, непідвладні жодним іншим організмам на Землі. Вони з води, вуглекислого газу та мого промінчика можуть їсти те, що є їжею для всіх тварин.

Наприклад, травоїдні тварини, з'ївши травичку чи листочок, у яких за моєї допомоги утворився крохмаль або цукор, стають поживою для хижих тварин. Таким чином, хоча хижаки й не їдять трави, проте через травоїдних вони отримують деяку порцію сонячної енергії. Хижими тваринами живляться інші, аж поки самі не помруть і не підуть у землю.

Так моя енергія розподіляється між усіма живими організмами на Землі.