Інноваційний потенціал промисловості України

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    30,76 Кб
  • Опубликовано:
    2014-02-20
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Інноваційний потенціал промисловості України

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет фінансів та банківської справи

Кафедра фінансових ринків






КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ "ІНВЕСТУВАННЯ"













Ірпінь - 2012

Зміст

Вступ

1. Основні теоретичні аспекти інноваційного потенціалу промисловості

2. Сучасний стан інноваційного потенціалу промисловості України

3. Проблема впровадження інновацій на підприємствах та шляхи їх вирішення

Висновки

Використана література

Додатки

Вступ

Реформування економіки України зумовлює необхідність вирішення проблемних питань, серед яких одне з важливих місць відводиться підвищенню технічного і технологічного рівня промислового потенціалу її регіонів. Від його якості безпосередньо залежить рівень конкурентоспроможності продукції національних товаровиробників та розширення як внутрішніх, так і зовнішніх ринків її збуту.

На сьогоднішній день для промисловості характерна модель експортоорієнтованого розвитку з переважанням слабо диверсифікованого низькотехнологічного виробництва. Можливостей вирішення цих проблем за допомогою традиційних економічних методів, як показує практика, вже недостатньо, а тому необхідні інноваційні підходи, які допоможуть комплексно їх розвязати. Саме модернізація є основним етапом переходу української промисловості на інноваційний шлях розвитку. У звязку з цим необхідне всебічне її стимулювання та обгрунтування пріоритетних напрямів здійснення.

В українській промисловій і науковій сфері поширене твердження, що Україна володіє значним науково-технічним та інноваційним потенціалом, що з ряду причин не реалізується. Однією з причин сформованої ситуації, що склалася в інноваційній сфері, є відсутність достатнього досвіду використання потенціалу в ринкових умовах. Аналіз стану промисловості та галузевої науки, виконаний у даній роботі, дає можливість стверджувати як про наявність інноваційного потенціалу, так й про існування потреби у його використанні, що дозволяє стверджувати про необхідність удосконалення механізмів та інструментів застосування цього потенціалу й актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Розвиток сучасної економіки стає більш залежним від ефективного генерування, розповсюдження та застосування інновацій. Проте однієї з основних теоретичних передумов є той факт, що економічне зростання носить хвилеподібний та циклічний характер - у різних теоріях представлений як довгохвильова динаміка, коливальна динаміка, концепція циклів, концепція криз. Ці проблеми набули широкого висвітлення в працях відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Амоша О.І., Буркинський Б.В., Геєць В.М., Глазьєв С.Ю., Грузнов І.І., Лапко О.О., Чухно А., Яковець Ю., Яковлєв А.І., Кларк Х., Коваль С., Кондратьєв М., Менш Г., Солоу Р., Твіст Б., Форрестер Дж. та інші. У ході еволюції інноваційні концепції економічного розвитку виробили теоретичне представлення економічних процесів на основі циклічних змін, виявили роль інновацій як джерел зростання і причин порушення економічної рівноваги і сформували основи для прогнозування реальних процесів. З цих позицій введення в теорію і практику поняття "інноваційний потенціал" (ІП) не змінює сутності більшості концепцій (інноваційної теорії Шумпетера Й., теорії нагромадження в капітальному секторі Форрестера Дж., неокласичної теорії макроекономічного зросту Солоу Р., теорії рівноважного зросту Хікса С., теорії ефективного зросту Шарпа У., теорії довгострокового розвитку Глазьєва С., концепції великих циклів Кондратьєва М.).

Отже, сучасний стан інноваційної сфери України свідчить про зростання ролі окремих суб`єктів господарської діяльності. Важливість їхньої орієнтації на інноваційний тип розвитку робить актуальним саме проблему використання їхнього інноваційного потенціалу. Ефективне вирішення цієї проблеми передбачає саме формування адаптованого механізму, який має містити інструменти для ефективного використання інноваційного потенціалу на макро-, мезо - та мікрорівнях, що й зумовило актуальність і вибір теми дослідження.

Метою даного дослідження є спроба визначення сутності інноваційного потенціалу промисловості, огляд сучасного стану його, а також знаходження шляхів вирішення проблем впровадження інновацій на підприємствах.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні аспекти формування ефективного механізму використання інноваційного потенціалу в промисловості на макро-, мезо - і мікрорівнях. Обєктом дослідження є інноваційні процеси в промисловості України в умовах динаміки ринкових змін вітчизняної економіки.

1. Основні теоретичні аспекти інноваційного потенціалу промисловості

Основу стійкого економічного зростання може забезпечити інноваційний розвиток України, який сприяє поступовому наближенню життєвого рівня нашої країни до рівня економічно розвинених країн. Таким чином, визначається його роль і місце в забезпеченні стратегічних задач і інтересів держави.

Для сучасної України питання розвитку інноваційного потенціалу на макро - і мікроекономічному рівнях стають все більш актуальними. Це обумовлено головним чином розумінням позитивної ролі інновацій для виходу країни з складної економічної ситуації.

Сучасний стан національної економіки свідчить про недостатність темпів її зростання, що не забезпечує подальшого економічного розвитку. Однією з причин подібних тенденцій є зменшення впливу інноваційних процесів на результативність діяльності економіки в цілому й підприємств як її окремих складових. При цьому значна увага приділяється насамперед вирішенню поточних завдань, повязаних із розробленням і впровадженням новацій, у той час як відсутність обґрунтованих стратегічних планів дозволяє створити передумови подальшого динамічного розвитку лише в деяких аспектах господарської діяльності.

Поняття "інноваційний потенціал" є досить новим для сучасних умов. У найбільш широкому розумінні ним користуються в природничих науках, де він означає наявні можливостей, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети або системи цілей. Така змістовність поняття дозволила поширити його й на господарську діяльність, у тому числі інноваційні процеси, що дало можливість ототожнити його з єдністю трьох компонентів - наявних ресурсів, можливостей підприємства як соціально-економічної системи здійснювати господарську діяльність, а також здібностей окремого члена цього колективу щодо ефективного виконання своїх обовязків і досягнення цілей підприємства.

Слід зазначити, що в економічних джерелах існують різні підходи до тлумачення поняття"інноваційний потенціал". Зокрема, інноваційний потенціал розглядається як:

сукупність ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності;

сукупність активів, що використовуються в інноваційній діяльності;

можливості підприємства, що визначають обсяги, терміни, кількість і якість його інноваційної діяльності;

здатність підприємства проявляти інноваційну активність;

міра готовності підприємства до здійснення інноваційної діяльності;

складна динамічна система, що здійснює інноваційну діяльність;

характеристика потоку нововведень;

складова інтелектуального потенціалу;

певна структура його складових;

одна з трьох складових інноваційного простору.

Окремі науковці намагаються обєднати кілька підходів, деталізувати їх, а також наголошують на цільових характеристиках інноваційного потенціалу. Вважаємо, що інноваційний потенціал підприємства - це його внутрішня властивість, як носія штучного походження, проявлятися певним чином відносно зовнішнього середовища.

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Для інноваційної діяльності української промисловості характерна низька віддача. Це підтверджується перш за все малою часткою інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції. Одним з головних завдань в розвитку інноваційної діяльності є сприяння формуванню прогресивної організаційної структури виробництва і сучасних технологічних устроїв, як бази економічного зростання, модернізації і розвитку науково-технічного потенціалу. Проте посилення виробничо-технологічного потенціалу підприємств шляхом оновлення основних фондів є необхідним, але недостатнім напрямом стимулювання інноваційного розвитку підприємств. Інноваційний розвиток - це не тільки сам по собі інноваційний процес, але й розвиток системи чинників і умов, необхідних для його здійснення, йдеться про інноваційний потенціал.

Питанням формування інноваційного потенціалу підприємства в економічній літературі приділяється досить багато уваги. Серед вітчизняних і зарубіжних авторів, проблематика робіт які стосуються даних питань, слід зазначити Василенко В.О., Гриньова А.В., Кокуріна Д.І., Косолапову О.В., Краснокутську Н.В., Ілляшенка С.М., Поршнева О.Г., Румянцеву З.П., Саломатіну Н.О., Трифілову О.О., Шахмарова Є.Д., Шматько В.Г. та інших.

Однак, подальшого дослідження потребує комплекс питань, повязаних з оцінкою інноваційного потенціалу підприємств. Практично не розробленою залишається методологія моніторингу і реалізації інноваційного потенціалу, що ускладнює процес управління інноваційною діяльністю на промисловому підприємстві.

Величина інноваційного потенціалу є параметром, що дозволяє підприємству оцінити можливості інноваційної діяльності і визначити стратегію інноваційного розвитку. Від стану інноваційного потенціалу залежать управлінські рішення по вибору і реалізації інноваційної стратегії.

Використання інноваційного потенціалу як обєкта управління дозволяє формувати плани, організаційні форми і проекти застосування різних інноваційних ресурсів з включенням їх в програми розвитку, підтримувати оптимальний баланс системи інноваційних ресурсів, збільшувати можливості використання фінансових ресурсів в інновації і знизити ризик використання інновацій.

Поняття інноваційного потенціалу виступає концептуальним віддзеркаленням розвитку інноваційних процесів, воно розгорталося і уточнювалося в результаті теоретичних, методологічних і емпіричних досліджень і отримало розвиток з початку 80-х років XX століття. Останнім часом це поняття знаходить все більше розповсюдження, зявляються самостійні дослідження, присвячені аналізу різних підходів до цього визначення. Виділимо чотири найпоширеніші з них.

Перший підхід. Багато авторів концентрують свої зусилля на вивченні окремих аспектів інноваційного потенціалу. Тому в літературі часто представлені його специфічні визначення, які слабо співвідносяться між собою і часто ототожнюються з поняттями наукового, інтелектуального, творчого і науково-технічного потенціалів. Такий підхід, нам представляється необґрунтованим та вимагає корегування з урахуванням специфіки і особливостей розвитку інноваційних процесів.

Другий підхід може бути умовно позначений як ресурсний. В даному випадку інноваційний потенціал розглядається як впорядкована сукупність ресурсів, що забезпечує здійснення інноваційної діяльності субєктом ринку. На наш погляд, використання такого підходу при дослідженні потенціалу не є повним, оскільки в різних умовах господарські ресурси можуть бути використані по-різному, і зрештою вони не є гарантією однакових економічних результатів, а значить, і не служать зіставною характеристикою інноваційного розвитку.

Разом з тим використання ресурсного підходу має свої позитивні сторони, оскільки він дозволяє дати оцінку поточної ситуації розвитку інноваційних процесів (виділити сильні і слабкі сторони).

Третій підхід тісно повязаний з ресурсними характеристиками потенціалу і представляє собою сукупність можливостей використання продуктивної сили ресурсу. Тобто з точки зору змістовної функції тут йдеться про використані іневикористані (приховані) ресурсні можливості, що можуть бути задіяні для досягнення кінцевих цілей економічних субєктів. З точки зору структурної характеристики інноваційний потенціал - це сукупність науково-технічних, технологічних, інфраструктурних, фінансових, правових та інших можливостей, що забезпечують сприйняття і реалізацію нововведень, тобто отримання інновацій.

Четвертий підхід. В ньому по суті акумулюються вищерозглянуті позиції і інноваційний потенціал розглядається як міра здатності і готовності економічного субєкта здійснювати інноваційну діяльність. При цьому під здатністю розуміється наявність і збалансованість структури компонентів потенціалу, а під готовністю - достатність рівня розвитку потенціалу для формування інноваційної активної економіки.

Саме даний підхід представляється нам найобґрунтованішим і дозволяє сформулювати наступні методологічні положення до оцінки інноваційного потенціалу промислового підприємства: структурно інноваційний потенціал може бути розглянутий як з точки зору ресурсної компоненти, яка характеризує можливості окремих ресурсів для здійснення інноваційної діяльності на підприємстві, так і з точки зору результативної компоненти, яка відображає результат використання ресурсних можливостей, характеризуючи досягнутий рівень інноваційного потенціалу. Відповідно, для оцінки фактичного стану інноваційного потенціалу необхідна сукупність показників, що відображають його ресурсний і результативний компоненти. Тим самим буде визначена здатність підприємства до здійснення інноваційної діяльності.

Потрібно проводити оцінку стану промислового підприємства за наступним рядом критеріїв, що характеризують його інноваційний потенціал.

До таких розділів можуть бути віднесені:

Оцінка виробничо-технологічного потенціалу підприємства

Оцінка кадрового потенціалу

Оцінка фінансового стану підприємства

Оцінка інформаційного потенціалу підприємства

Науково-технічний потенціал підприємства

Оцінка управлінсько-організаційного потенціалу підприємства

Оцінка споживчого сегменту потенціалу підприємства

Перші чотири з вказаних відносяться до блоку ресурсів інноваційного потенціалу, від їхнього кількісного і якісного складу залежить функціонування системи інноваційного потенціалу. Науково-технічний потенціал тісно повязаний з ресурсним блоком, оскільки поява винаходів, інновацій, інноваційних програм на підприємстві неможлива без взаємодії людей, устаткування і технологій, фінансових ресурсів, а також інформації.

На наш погляд, центральними компонентами інноваційного потенціалу є його управлінська і організаційна ланка. Саме від правильних, своєчасних управлінських рішень залежить, чи будуть розкриті можливості підприємства по створенню конкурентоздатної продукції.

До структури інноваційного потенціалу внесений і споживчий сегмент, який залежить від управлінської і організаційної ланок і де оцінюється, наскільки дана інновація потрібна споживачу, і чи буде вона мати можливість подальшого розповсюдження і використання.

Методичні рекомендації до оцінки інноваційного потенціалу промислового підприємства наведені нижче.

. Виробничо-технологічний потенціал включає: вживані технології і їх тип; стан основних виробничих фондів; технологічне обслуговування; компютерні системи; устаткування і матеріали; систему якості, - і оцінюється по ряду показників:

вартість та ступінь зносу основних виробничих фондів підприємства;

коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів;

фондовіддача; матеріаломісткість, коефіцієнт оновлення продукції; частка експорту нової продукції в загальному обсязі товарної продукції;

продуктивність праці; коефіцієнт підвищення кваліфікації персоналу;

коефіцієнт підвищення професійних вимог.

. Фінансовий потенціал оцінюється з використанням показників:

річний приріст витрат на НДДКР і освоєння нововведень зі всіх джерел фінансування;

коефіцієнт платоспроможності, фінансування, забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнт маневреності власного капіталу.

. Науково-технічний потенціал включає винаходи, товарні знаки, промислові зразки, ноу - хау; інновації, які можуть бути запропоновані до використання; інноваційні програми підприємства.

Величину науково-технічного сегмента доцільно визначати як кількість інновацій, які фактично можуть бути використані підприємством в сферу практичного застосування.

Для оцінки науково-технічного потенціалу рекомендується використовувати наступні показники:

обєм інноваційної продукції; питома вага інноваційної продукції в загальному обємі виробництва %;

кількість отриманих патентів; винаходи, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау;

. Організаційний потенціал включає організацію процесів планування, систему проектно - конструкторських, інноваційних підприємств, з якими співпрацює підприємство.

. Управлінський потенціал включає сучасні форми управління інноваційною діяльністю; оптимальні організаційну структуру і систему менеджменту; систему стратегічного і тактичного планування, методи і порядок контролю.

. Споживчий сегмент інноваційного потенціалу є одним з найважливіших його компонентів. Саме в ньому оцінюється, наскільки дана інновація потрібна споживачу, і чи буде вона мати можливість подальшого розповсюдження і використання. Оцінка проводиться за допомогою наступних показників:

обєм реалізації інноваційної продукції у вартісному виразі і асортименті підприємства; аналіз попиту на інновацію; взаємодія підприємства з постачальниками сировини, підприємствами-розробниками інновацій, споживачами продукції.

Інноваційний потенціал будь-якого промислового підприємства залежить від специфіки і масштабів його діяльності, а ступінь використання потенціалу визначають інноваційні можливості і сприйнятливість підприємства до нововведень.

Як бачимо, оцінка інноваційного потенціалу дозволяє, перш за все, проаналізувати фінансову стійкість підприємства до інноваційного розвитку. Визначення на цій основі типу інноваційного потенціалу дозволяє проконтролювати правильність вибраного напрямку інноваційного розвитку з позицій сучасного і подальшого фінансового стану підприємства. Сформований метод може стати змістовною основою формування стратегії інноваційного розвитку і ефективної комерціалізації нових технологій.

Таким чином, запропонована методика дозволяє всесторонньо оцінити інноваційний потенціал промислового підприємства, дозволяє дати більш чітке уявлення про його інноваційні можливості, сильні та слабкі сторони, на підставі чого можуть бути розроблені пропозиції по формуванню інноваційного потенціалу, необхідного для подальшого розвитку підприємства.

2. Сучасний стан інноваційного потенціалу промисловості України

Можливості, тривалість, конкретні шляхи переходу національної економіки до інноваційної моделі розвитку залежать від наявного у країні інноваційного потенціалу, зокрема: мережі наукових організацій; обсягу фінансування наукової і науково-технічної діяльності; рівня інноваційної активності промислових підприємств та динаміки виробництва інноваційної продукції; наявності платоспроможного попиту на інноваційну продукцію.

Основними проблемами, що ускладнюють розвиток інновацій в Україні, є фактичне спрямування державної політики на закріплення моделі економіки, яка ґрунтується на низькотехнологічних укладах, та слабкий розвиток ринкових інституцій.

Основними напрямами економічної політики в сучасних умовах господарювання є розбудова секторальної ринкової економіки, що базується на інноваційно-інвестиційній моделі, останніх здобутках науково-технічного прогресу.

Необхідною умовою виконання цих завдань повинне стати повне усвідомлення та неухильне здійснення виваженої інноваційно-інвестиційної політики держави.

Необхідно зазначити, що донедавна в економічній науці виділялися переважно тільки два типи економічного розвитку: екстенсивний, який характеризується винятково кількісним приростом усіх елементів продуктивних сил і факторів виробництва, а також незмінним рівнем технологічного й технічного розвитку (економічне зростання досягається за рахунок збільшення обсягів інвестицій у традиційну техніку, а кількісні зміни обсягів продукції, що випускається, не супроводжуються якісними технічними й технологічними змінами) та інтенсивний, який характеризується якісними змінами в рівні розвитку продуктивних сил і факторів виробництва, відновленням основних фондів, підвищенням кваліфікації персоналу, підвищенням ефективності господарської діяльності.

В економічній літературі отримала широке поширення ідея виділення третього типу економічного розвитку - інноваційного, який повинен стати логічним продовженням інтенсивного типу розвитку. Інноваційна модель розвитку повинна базуватися на безупинно здійснюваній сукупності прогресивних і якісно нових змін. У роботі М. Портера "Стратегія конкуренції" обґрунтовано вплив на формування конкурентоспроможності таких пяти основних факторів, як: наука й технології, капітал, якісна робоча сила, інфраструктура й інформація, причому науці й технологіям М. Портер надає першорядного значення.

Більшість науковців поділяють таку думку, визначаючи, що саме перевагою даного фактора, який забезпечує підвищення конкурентоспроможності в умовах економічних відносин, що глобалізуються, викликана різка активізація інноваційного процесу. Наукові дослідження, результат яких втілюється в реальних інноваціях, є потужним стимулом розвитку економічної системи, а в умовах сучасних ринкових перетворень виступають як основа формування конкурентних переваг.

В Україні науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають у тому, що:

темпи розвитку й структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на новітні технології з боку економіки;

пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій;

у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.

Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на вирішення проблем інноваційного розвитку інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, у тому числі у сфері інтелектуальної праці.

Причинами виникнення проблем є:

скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери. Загальний обсяг видатків на наукові дослідження й розробки як частка ВВП (наукоємність ВВП) протягом 2000-2010 рр. в Україні зменшився з 1,16 % до 0,95 % (у тому числі з держбюджету - до 0,41 %). Водночас у ЄС показник наукоємності ВВП у середньому становить 1,9 %, у Фінляндії й Швеції - 3,7 %, США й Німеччині - 2,7 %;

неефективність системи бюджетного фінансування української науки;

система не налаштована на одержання кінцевого прикладного результату;

кошти розпорошуються між головними розпорядниками бюджетних коштів, науковими структурами, частина з яких працює неефективно;

державні замовники науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), на додаток до конкурсного добору, вимушені застосовувати процедуру конкурсних торгів при здійсненні закупівель за держані кошти;

відсутність економічних стимулів у субєктів господарської діяльності здійснювати технологічну модернізацію шляхом запровадження нових науково-технічних розробок.

Науково-технологічний потенціал промисловості України є низьким, що негативно впливає на посткризове відновлення промислового сектору.

Активна інноваційна діяльність промислових підприємств сприяє реалізації науково-технологічного потенціалу промисловості, що проявляється в наступному: підвищенні конкурентоспроможності продукції, що виробляється промисловими підприємствами на основі використання нових або значно поліпшених способів виробництва, повязаних із застосуванням новітніх технологій, зокрема ресурсо - та енергоощадних, удосконаленого виробничого устаткування; поліпшенні фінансових результатів від діяльності промислових підприємств шляхом збільшення надходжень від реалізації продукції, що є новою або значно поліпшеною за своїми властивостями або способом використання; сприянні оновленню та повнішому використанню виробничих потужностей і технологічної бази промислового комплексу держави, що дозволить оптимізувати виробничі процеси, прискорити технологічну модернізацію промисловості та забезпечити розвиток галузевої реструктуризації промислового сектору України.

Варто звернути увагу на той факт, що ступінь зносу основних засобів за регіонами зростає і в 2010 році досяг більше 70%.

Рівень інноваційної активності промислових підприємств в Україні у 2009 р. залишався низьким і становив 12,8% або 1 411 підприємств, а в 2011 - 16,2%. Аналіз розподілу субєктів господарювання за напрямами проведених інновацій показав, що більшість їх здійснювала витрати на придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та інші капітальні витрати, повязані з упровадженням інновацій. Тоді як придбання нових технологій здійснювало лише 0,8% від усіх промислових підприємств в Україні або 90 од., дослідження і розроблення проводило 2,9 % промислових підприємств або 324 господарюючих субєкта.

Загальна кількість промислових підприємств в Україні, що впроваджували інновації, протягом 2004-2009 рр. збільшилася на 23,2% (з 958 до 1 180). Однак процеси впровадження інновацій у промисловості України характеризувалися відсутністю суттєвих позитивних зрушень (рис.1). У 2004-2009 рр. спостерігалося скорочення впровадження нових технологічних процесів на 32,5%, і незначне збільшення кількості найменувань освоєних виробництв інноваційної продукції (на 8,5%).

іноваційний потенціал промисловість україна

Таблиця 1. Інноваційна активність підприємств.

Питома вага підприємств, що займалися інноваціямиЗагальна сума витратУ тому числі за напрямамиДослід-ження і розробкиу тому числіПридбання інших зовнішніх знаньПідготовка виробництва для впровадження інноваційПридбання машин обладнання та програмного забезпеченняІнші витративнутрішні НДРзовнішні НДР%млн. грн. 200018,01760,2266,2ХХ72,8163,91074,5182,72200116,51979,4171,4ХХ125,0183,81249,4249,82200218,03018,3270,1ХХ149,7325,21865,6407,72200315,13059,8312,9ХХ95,9527,31873,7250,02200413,74534,6445,3ХХ143,5808,52717,5419,82200511,95751,6612,3ХХ243,4991,73149,6754,62200611,26160,0992,9ХХ159,5954,73489,2563,72200714,210850,9986,5793,6192,9328,4Х7471,12064,92200813,01994,21243,6958,8284,8421,8Х7664,82664,02200912,87949,9846,7633,3213,4115,9Х4974,72012,62201013,88045,5996,4818,5177,9141,6Х5051,71855,82201116,314333,91079,9833,3246,6324,7Х10489,12440,2

У 2011 році інноваційною діяльністю у промисловості займалися 16,2 % загальної кількості обстежених підприємств. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 65 %. Бюджетні кошти отримали лише кілька підприємств, обсяг яких становив 1,7 % загального фінансування, кошти вітчизняних та іноземних інвесторів - 19 %, кредити - 11,8 %.

Структурний аналіз запровадження інновацій у промисловому секторі показав, що найактивнішим цей процес був на підприємствах машинобудування, харчової, хімічної та нафтохімічної промисловості.

Запровадження інновацій промисловими підприємствами України шляхом застосування нових технологічних процесів на виробництві найбільш активно відбувалося у переробній промисловості. Так, у 2004-2009 рр. в середньому 97,5 % загальної кількості цих процесів у промисловому комплексі належало переробній промисловості. У добувній промисловості, яка на сьогодні потребує реформування та оновлення, впровадження нових технологічних процесів протягом 2004-2009 рр. у середньому становило лише 1% від загальної кількості впровадження цих процесів у промисловості.

Найбільшу кількість нових технологічних процесів у переробній промисловості протягом 2004-2009 рр. впроваджено у машинобудуванні. Розмір частки підприємств машинобудування за кількістю впроваджених технологічних процесів у загальній кількості цих процесів у промисловості в середньому становив 64,5% за 2004-2009 рр. Однак у високотехнологічній галузі промисловості (у виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування) показник впровадження нових технологічних процесів був досить низьким. Середній розмір частки таких підприємств у впровадженні нових технологічних процесів був на рівні 10,4% і в період 2004-2009 рр. зазнав скорочення. Упровадження нових технологічних процесів у харчовій промисловості протягом 2004-2009 рр. характеризувалося різнополюсними тенденціями - поряд із збільшенням кількості впроваджених нових технологічних процесів у галузі відбувалися процеси скорочення впровадження інновацій. Найбільшу кількість нових технологічних процесів протягом досліджуваного періоду було використано в 2007 р. - 210 найменувань, найменшу - у 2006 р. - 79 найменувань.

У хімічній та нафтохімічній промисловості у 2009 р. спостерігалося різке падіння кількості впроваджених нових технологічних процесів проти 2004 р. - на 37,1%. 2007-2008 рр. позначилися щорічним збільшенням таких процесів у промисловості, зокрема у 2007 р. - на 20,5%, у 2008 р. - на 8,2%. У хімічному виробництві, до якого входить високотехнологічна галузь промисловості - фармацевтика, на кінець 2010 р. кількість запроваджених нових технологічних процесів майже вдвічі була меншою за рівень 2004 р. У металургійній промисловості кількість запроваджених технологічних процесів була незначною і в середньому частка підприємств цієї галузі в загальному обсязі промисловості України становила лише 5%. Враховуючи, що продукція цієї галузі є вагомою статтею експорту, важливим є оновлення виробництва галузі на основі активного впровадження інновацій та підвищення рівня конкурентоспроможності її продукції.

Близько 99% найменувань інноваційних видів продукції протягом 2004-2010 рр. освоювалось у переробній промисловості України. Найбільша кількість найменувань інноваційних видів продукції вироблялась у машинобудуванні (у середньому 43,4%), у харчовій промисловості (19,5%), хімічній та нафтохімічній промисловості (12,4%).12

Основними проблемами підвищення інноваційної активності промислових підприємств України та підвищення рівня впровадження інновацій є дефіцит коштів на придбання новітніх технологій, застаріле обладнання, на якому неможливо здійснювати впровадження новітніх технологій та виробництво нових видів інноваційної продукції, брак фахівців, які б мали досвід і спеціальні навички, необхідні для впровадження інновацій на виробництві та реалізації інноваційної продукції.

Виходячи з вищезазначеного, проблеми інноваційного розвитку економіки України знайшли своє відображення в Звіті конкурентоспроможності 2010-2011 рр. (далі Звіт), підготовленого Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) за рівнем оснащення новими технологіями (технологічної готовності) Україна залишається в сегменті потенційних загроз, змістившись на 3 позиції вниз та займаючи 89 місце відповідно.

Найбільш критичними відставаннями України є: залучення іноземних інвесторів у передачу нових технологій; відсутність новітніх технологій та їх впровадження.

За оцінкою інноваційної діяльності, Україна залишається в сегменті потенційних загроз, втративши лише 1 позицію у рейтингу. При цьому вдалося зберегти позитивну оцінку існуючої технологічної бази, необхідної для інноваційного розвитку. Найбільш критичним є скорочення як державного, так і приватного фінансування розвитку передових технологій. У результаті розрив між країнами-лідерами ЄС та Україною за рівнем іноваційності становить більше ніж 5 разів (Україна - 13%, Німеччина - 69%).

Складне регуляторне становище, повязане з започаткуванням бізнесу, а також значне податкове навантаження, на фоні інших країн східноєвропейського регіону роблять Україну непривабливою для надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Порівняно з іншими країнами обсяги ПІІ на душу населення є найнижчими в регіоні. Це негативно вплинуло на рейтинг України в регуляторній і інвестиційних сферах на товарному ринку.

Загальний рейтинг очолила Швейцарія та Швеція. Сполучені Штати Америки, які тривалий час залишалися лідером рейтингу, посіли четверте місце. До десятки кращих (як і у Звіті 2009/2010) увійшли Сінгапур, Німеччина, Японія, Фінляндія, Нідерланди, Данія та Канада.

Порівняно з попереднім Звітом за 2009-2010 роки місце України у рейтингу погіршилося на 7 позицій - з 82 (серед 133 країн) до 89 місця (серед 139 країн). Умовно серед попереднього складу країн-учасниць ГІК 2009/2010 Україна посіла 87 місце, тобто погіршила своє місце на 5 позицій. Серед країн СНГ позаду України залишились лише Грузія (93 місце) та Вірменія (98 місце).

Тому, можна зробити висновок, що в Україні науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Науково-технологічний потенціал промисловості України є низьким, що негативно впливає на посткризове відновлення промислового сектору. Зріс ступінь зносу основних засобів виробництва, рівень інноваційної активності підприємств знизився, процеси впровадження інновацій у промисловості України характеризувалися відсутністю суттєвих позитивних зрушень, спостерігалося скорочення впровадження нових технологічних процесів. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є до сих пір власні кошти підприємств.

Основними проблемами підвищення інноваційної активності промислових підприємств України та підвищення рівня впровадження інновацій є дефіцит коштів на придбання новітніх технологій, застаріле обладнання, на якому неможливо здійснювати впровадження новітніх технологій та виробництво нових видів інноваційної продукції, брак фахівців, низьке залучення іноземних інвесторів. Однак, Україна за оцінкою інноваційної діяльності все ще не втратила хороші позиції.

3. Проблема впровадження інновацій на підприємствах та шляхи їх вирішення

Економічний розвиток підприємств прямо повязаний зі здатністю виробляти конкурентоспроможну продукцію. Існує два шляхи підвищення конкурентоздатності: підвищення якості і зниження цін. Останній варіант веде до зниження рентабельності виробництва і нездатний задовольняти зростаючі потреби споживачів. Найбільш раціональним є удосконалення економічних, технічних і інших показників виробленої продукції, перехід на інноваційний шлях розвитку. Проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення в контексті проведення ринкових реформ в Україні та підвищення ефективності господарювання. Досвід економічного розвитку підтверджує, що розширене відтворення здійснюється завдяки інноваціям. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню стійкого економічного зростання, зменшенню безробіття та підвищенню добробуту народу.

Впровадження ефективних інноваційних технологій дозволяє, з одного боку, підприємству отримати суттєві переваги: покращити конкурентну позицію, фінансовий стан, підвищити виробничий та кадровий потенціал тощо, а з іншого - вимагає значного витрачання часу та ресурсів щоб забезпечити необхідну ефективність інноваційних заходів. Специфіка інновацій - високий ступінь ризику та невизначеності майбутніх параметрів господарської системи - має знайти відображення в методах оцінки їх ефективності.

Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню розвитку інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є ключовим вектором економічної стратегії. Основні проблеми та запропоновані шляхи їх вирішення наведені в таблиці (див. Додаток А).

Дослідження щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2011 р. інноваційною діяльністю у промисловості України займалося близько 12% від їх загальної кількості, тоді як у 2002 р. - близько 15%, а в 2000 р. питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила 18%. Для порівняння у США, Японії, Німеччині й Франції частка інноваційних підприємств становить 70-80% від їх загальної кількості

Про низьку інноваційну активність підприємств свідчать показники обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні. У загальному обсязі промислової продукції лише 3,8% мають ознаки інновацій (в Євросоюзі - 75%). Крім цього, спостерігається безупинне зниження рівня наукомісткості вітчизняної продукції.

Як наслідок, вітчизняна продукція стає дедалі менш конкурентоспроможною, а в експорті збільшується частка мінеральної сировини і продукції первинної переробки. Відмічається тенденція щодо скорочення кількості підприємств, що займалися впровадженням нововведень на промислових підприємствах протягом 2001-2011 рр. Зокрема, у 2011 р. промисловими підприємствами України було освоєно виробництво 2408 видів нової продукції, що у девять разів менше показника 2002 р., коли було створено 22847 видів інноваційної продукції.

Протягом 2006-2011 рр. відбулося збільшення питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації, проте частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції знизилася на 2,9%.

Основні фактори, які стримують розвиток інноваційної діяльності підприємств, насамперед, були вартісні, а саме: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств). Майже однаковою мірою заважали впроваджувати передові промислові технології такі чинники, як великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%).7

Аналіз проблем інноваційної діяльності в країні вимагає активізації інноваційних процесів у промисловому виробництві, чому повинні сприяти такі фактори, як подолання нестачі власних коштів і розширення можливості залучення додаткових фінансових ресурсів. Інноваційна діяльність потребує кардинальних змін у динаміку бюджетного фінансування. Також одним з ведучих напрямків має стати пільгове кредитування банками такої діяльності. Можливим шляхом виходу зі сформованої ситуації може бути залучення акціонерного капіталу і формування ринку цінних паперів, здатних активізувати інвестування прогресивних технологій за допомогою випуску акцій юридично оформленими інвестиційними компаніями, що займаються розробкою тих проектів, що пройшли ретельну експертизу і забезпечать у майбутньому повернення вкладень. Реалізація цих заходів одночасно зменшить ризик інвестування в інновації.

Основним барєром для впровадження інновацій на сучасних вітчизняних підприємствах є недосконала нормативно-правова база держави, перш за все - недоліки у податковому, митному та антимонопольному регулюванні інноваційної діяльності, необхідність посилення захисту прав інтелектуальної власності тощо. Усунення проблем такого характеру вимагає відповідної реакції органів державної влади у формі підтримки та захисту на законодавчому рівні інноваційної діяльності вітчизняних субєктів господарювання, наприклад, шляхом надання відповідних податкових пільг, здійснення відповідних грошових виплат тощо.

Крім цього, суттєвими проблемами загальнонаціонального масштабу є недоліки в державній політиці, які безпосередньо повязані із нераціональністю побудови законодавчої бази країни та полягають, насамперед, у відсутності стимулювання з боку держави проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Найбільш гостро ця проблема постала в Україні у часи розпаду СРСР, коли різко скоротилось державне фінансування діяльності науково-дослідних установ та організацій, знизилась активність держави щодо стимулювання проведення наукових досліджень, відкриттів та розробок. Безперечно, за роки незалежності неодноразово здійснювалися спроби відродити вітчизняний науковий потенціал, однак, оскільки ці заходи мали часто несистематичний, фрагментарний та непослідовний характер, суттєвих зрушень так і не відбулось. Наслідком даної проблеми є відсутність розвиненого вітчизняного ринку інноваційних продуктів, що зумовлено перш за все імпортом розробок на початкових стадіях інноваційного процесу та неможливістю їх реалізації на національному ринку. Важливість подолання даної проблеми лише підсилюється на тлі світового науково-технічного прогресу. Заходи із її вирішення можуть проводитись у формі прийняття компетентними органами державної влади відповідних цільових комплексних програм, які носитимуть довгостроковий характер, передбачатимуть достатнє фінансове забезпечення та стосуватимуться, в першу чергу, стимулювання розвитку НДДКР у пріоритетних галузях національного господарства.

Нині в Україні на порядку денному стоїть питання розробки та запровадження механізму надання пільг таким підприємствам, ними можуть бути: встановлення податкових канікул, надання дослідницького податкового кредиту з правом вилучати з оподатковуваного доходу поточні витрати на дослідні та впроваджувальні роботи, надання пільг зі сплати податку на додану вартість.

Для розвитку і стимулювання інноваційної діяльності необхідно в законодавчому порядку передбачити залучення коштів на розвиток централізованої, регіональних та відомчих інноваційних інфраструктур (створення Державного інноваційного фонду, фінансово-кредитних компаній, венчурних фондів і т.д.). Інфраструктура інноваційного процесу в рамках підприємств, наукових установ і інших суб'єктів повинна забезпечувати проходження інновації всіх етапів інноваційного циклу від розробки до впровадження. З метою забезпечення оперативної концентрації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів в оптимальному напрямку структура елементів інноваційної інфраструктури повинна базуватися на великій кількості бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів. Доцільним є тісне співробітництво підприємств з органами місцевого самоврядування. Регіональні програми інноваційного розвитку мають забезпечити за рахунок коштів місцевих бюджетів розвиток комунальних інформаційних мереж, освоєння інноваційних технологій енергозбереження та обліку витрат ресурсів. Однією із форм реалізації підтримки впровадження нововведень у промисловості країни може стати створення центрів інноваційної діяльності на базі ведучих вищих навчальних закладів і науково-дослідних організацій.

Важливим фактором для аналізу інноваційної діяльності є визначення джерел коштів, залучених на інноваційні цілі підприємств. Аналізуючи динаміку інвестицій на впровадження нововведень, слід відмітити тенденцію до щорічного збільшення витрат на інновації у 2005-2008 рр., коли витрати досягли найвищого показника - 11,9 млрд. грн. Проте, у 2011 р. обсяг фінансування інноваційної діяльності в промисловості зменшився на 67% та становив 8,0 млрд. грн.

Дослідження та розробки становлять приблизно 10-12% від вказаної суми (996,4 млн. грн. у 2011 р.), а збільшення відбувається за рахунок придбання засобів виробництва, виготовлених за кордоном. Зокрема, у 2011 р. на придбання машин, обладнання та зовнішніх НДР було витрачено 5,3 млрд. грн., що становить 67 % від загальної суми витрат на нововведення. Всі ці витрати створюють додаткове фінансове навантаження для підприємств. Наприклад, джерелом фінансування технологічних інновацій у 2011 р., згідно з даними Державного комітету статистики, на 59% були власні кошти підприємств.

У 2007 р. частка власних коштів підприємств у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності становила 73,7 %, а у 2005 р. - 87,7 %. Позитивною тенденцією у 2009 р., в порівнянні з 2008 р., стало різке збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів (майже в 13 разів, або на 1397,5 млн. грн.). Проте частка коштів, виділених державних бюджетом на вказані цілі у 2011 р., становила лише 1,1%. Отже, тенденції інноваційної діяльності останніх років засвідчують про наявність значних проблем та низький рівень розвитку інноваційної діяльності в Україні, що, в свою чергу, негативно відображається на конкурентоздатності продукції та розвитку економіки в цілому.

Серед основних проблем, які стримують інноваційну діяльність в Україні, можна виділити декілька. По-перше - недосконала система нормативно-методологічного забезпечення та державної підтримки. Тривалий період інноваційному законодавству України була властива певна фрагментарність та непослідовність. Нині в Україні діє 14 законів, понад 50 підзаконних актів, виданих Кабінетом Міністрів України, а також понад 100 правових актів відомчого характеру, які регулюють питання інноваційної діяльності підприємств. Разом з тим, більшість механізмів державної фінансової підтримки та податкового стимулювання, передбаченого цими актами, не можуть бути застосовані в повному обсязі. Відсутність системного підходу та єдиної науково-технологічної та інноваційної політики не компенсується збільшенням кількості і законодавчих і нормативно-правових актів, численними змінами та доповненнями до них. Адже, як свідчить досвід, чим частіше змінюються правові норми, тим гірше вони виконуються. Наступним кроком має бути забезпечення державної підтримки інноваційного підприємництва. У рамках цього напряму необхідно створити привабливий інвестиційний клімат та механізми і стимули для підвищення зацікавленості у впровадженні нововведень, а саме: забезпечити стабільне правове регулювання і стимулювання інноваційного розвитку всіх сфер економіки, а також захисту інтересів учасників інноваційної діяльності; - відновити кредитування основних галузей економіки України; - стимулювати створення ефективних форм кооперації і формування організаційно-економічних структур, які б забезпечили інтеграцію освіти, науки і виробництва при здійсненні інноваційної діяльності (технопарків); - розробити систему мотивацій для національного та іноземного інвестора, в тому числі за рахунок податкових пільг. Проблема конкурентоспроможності підприємств повинна вирішуватися на всіх рівнях управління економікою, тому передумовою вирішення проблем інноваційного розвитку є формування інвестиційної привабливості самого підприємства.

Для здійснення ефективної інноваційної діяльності підприємства необхідно визначити резерви збільшення інноваційної активності і забезпечити їх використання. Реалізація резервів потребує поступової заміни застарілого обладнання, введення нових технологій, підготовки кадрів. Реалізація проектів з модернізації і реконструкції виробництва потребує чіткого уявлення про стан підприємства та ринку в цілому, фінансової та маркетингової організації інноваційної діяльності. З цього випливає інша проблема, що гальмує розвиток інноваційної діяльності, а саме: недостатнє інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень, яке б охоплювало сукупність первинних і зведених даних, організацію збереження накопиченої інформації, способи її подання та методи перетворень, правила організації банку даних, методики кодування та пошуку інформації. Разом з тим, правильні управлінські рішення та відповідні висновки можна зробити лише на основі обстежень за принципом суцільного безперервного обліку. Тому при розробці інформаційного забезпечення, потрібно враховувати систему показників для визначення економічної ефективності інновацій, показники бізнес-планів та внутрішні інформаційні потреби. Дане питання особливо актуальне в сфері АПК, де система інформаційного забезпечення інноваційної діяльності підприємств практично відсутня.

Юридичні особи всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання подають форми звітності щодо інноваційної діяльності: 6-нт (ліцензії)"Звіт про продаж ліцензій на обєкти інтелектуальної власності" (річна); 2/5-нт (термінова)"Звіт про виконання державного контракту з питань науки та технологій" (квартальна); 1-інновація "Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства" (річна), 2-пром (інновація)"Звіт про інноваційну активність підприємств" (квартальна, термінова) та інші. У цих звітах наводиться інформація про витрати на технологічні інновації, джерела їх фінансування, результати інноваційної діяльності, обсяг реалізованої продукції, кількість впроваджених інноваційних видів продукції та ін. Дані форми звітності складаються промисловими підприємствами, тому нині немає чіткого аналізу інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Відсутні статистичні дані щодо впровадження інновацій в АПК, що унеможливлює оцінку сучасного стану інноваційної діяльності в аграрній сфері. Крім того, складання цих форм за даними бухгалтерського обліку є проблематичним. Для оперативного управління потрібна інформація за менші часові періоди. Все це спонукає до систематизованого формування бази даних з різноманітних питань інноваційної діяльності.

В обліку інформація про доходи, витрати, собівартість продукції та фінансові результати від інноваційної діяльності не відображається в систематизованому вигляді. Не розроблені структура і зміст аналітичного обліку, відсутня окрема внутрішня звітність, яка б надавала в систематизованому вигляді інформацію для управління інноваціями. Все це не дозволяє аналізувати інноваційні процеси, їх пріоритетні напрями та розробляти ефективні заходи з розвитку інноваційної діяльності. При цьому необхідно, щоб споживач отримував необхідну інформацію з мінімальними витратами на її підготовку. У стандартах бухгалтерського обліку немає ґрунтовного пояснення аспектів обліку витрат та його організації саме у інноваційній діяльності. Тому формування відповідної теоретико-методологічної бази обліку інновацій є нагальною потребою.

Крім вище зазначених проблем можна ще згадати і про наступні:

·Високі відсоткові ставки по кредитах;

·Відсутність інформації про впровадження інноваційних технологій;

·Малий досвід інноваційної діяльності;

·Значна суперечність законодавства, що регламентує інноваційний процес в Україні;

·Бюрократія на державному рівні;

·Відсутність реальної державної підтримки;

·Масова еміграція кваліфікованої робочої сили;

·Відсутність механізму трансферу технологій;

·Недосконалість методики з оцінки ефективності інноваційних проектів;

·Нерозвиненість інститутів венчурного бізнесу.

Крім цього, однією з не менш важливих проблем є нераціональне використання наявних ресурсів підприємства.

Для забезпечення ефективного процесу впровадження інновацій потрібно забезпечити здійснення таких завдань:

·оцінювання світових тенденцій науково-технічного розвитку;

·розроблення стратегії інноваційної політики і механізмів її здійснення;

·формування стратегічних цілей інноваційної діяльності;

·розроблення планів та програм інноваційних проектів;

·розроблення організаційно-виробничої структури управління інноваційною діяльністю;

·планування організації інноваційного процесу;

·спостереження (контроль) за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності; підготовка відповідного персоналу для здійснення інновацій.

Тому для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Слід зазначити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, котрі використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 - 60-х років.

Вирішення проблем інноваційного шляху розвитку підприємницьких структур можливе через удосконалення законодавчої бази, сприяння фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку підприємств з боку держави та органів місцевого самоврядування, формування централізованої, регіональної та відомчої інфраструктур підтримки інновацій у промисловості, забезпечення науково-технічної діяльності кваліфікованими кадрами, що послужить істотним поштовхом для підняття економіки України.

Висновки

Оцінка інноваційного потенціалу дозволяє, перш за все, проаналізувати фінансову стійкість підприємства до інноваційного розвитку. Визначення на цій основі типу інноваційного потенціалу дозволяє проконтролювати правильність вибраного напрямку інноваційного розвитку з позицій сучасного і подальшого фінансового стану підприємства. Сформований метод може стати змістовною основою формування стратегії інноваційного розвитку і ефективної комерціалізації нових технологій.

Запропонована методика дозволяє всесторонньо оцінити інноваційний потенціал промислового підприємства, дозволяє дати більш чітке уявлення про його інноваційні можливості, сильні та слабкі сторони, на підставі чого можуть бути розроблені пропозиції по формуванню інноваційного потенціалу, необхідного для подальшого розвитку підприємства.

Основними проблемами, що ускладнюють розвиток інновацій в Україні, є фактичне спрямування державної політики на закріплення моделі економіки, яка ґрунтується на низькотехнологічних укладах, та слабкий розвиток ринкових інституцій.

Науково-технологічний потенціал промисловості України є низьким, що негативно впливає на посткризове відновлення промислового сектору. Зріс ступінь зносу основних засобів виробництва, рівень інноваційної активності підприємств знизився, процеси впровадження інновацій у промисловості України характеризувалися відсутністю суттєвих позитивних зрушень, спостерігалося скорочення впровадження нових технологічних процесів. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є до сих пір власні кошти підприємств.

Основними проблемами підвищення інноваційної активності промислових підприємств України та підвищення рівня впровадження інновацій є дефіцит коштів на придбання новітніх технологій, застаріле обладнання, на якому неможливо здійснювати впровадження новітніх технологій та виробництво нових видів інноваційної продукції, брак фахівців, низьке залучення іноземних інвесторів. Однак, Україна за оцінкою інноваційної діяльності все ще не втратила хороші позиції.

Тому для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Слід зазначити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, котрі використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 - 60-х років.

В результаті проведеного дослідження виділено ряд факторів, що гальмують розвиток інноваційної діяльності підприємств. Серед основних проблем її активізації виділяється відсутність державної підтримки, незадовільна податкова система та, як результат, відсутність мотивації щодо вдосконалення нових технологій, значна зношеність обладнання та застаріла матеріально-технічна база, дефіцит фінансових ресурсів і слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій.

Відмічається також недосконалість та недостатність інформаційного забезпечення інноваційної діяльності аграрних підприємств. Відсутність чіткої методології формування облікової інформації та впорядкованої системи внутрішньої звітності щодо інноваційної діяльності підприємств стає перешкоджати ефективному управлінню інноваційними процесами.

Вирішення проблем інноваційного шляху розвитку підприємницьких структур можливе через удосконалення законодавчої бази, сприяння фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку підприємств з боку держави та органів місцевого самоврядування, формування централізованої, регіональної та відомчої інфраструктур підтримки інновацій у промисловості, забезпечення науково-технічної діяльності кваліфікованими кадрами, що послужить істотним поштовхом для підняття економіки України.

Використана література

1.Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. - 2005. - №6. - С.28-34.

2.Андрушків Б.М. Інноваційна діяльність підприємств та організацій як метод стабілізації економіки регіонів України / Б.М. Андрушків, Н.Б. Кирич, О.Б. Погайдак // Вісн. економ. науки України. - 2009. - №1 (15). - С.23-25.

3.Бажал Ю.М. Розвиток національної інноваційної системи як складової українського інформаційного суспільства [Електронний ресурс] / Ю.М. Бажал. - Режим доступу: #"center">Додатки

Додаток А

№Проблеми впровадження інноваційШляхи вирішення проблем впровадження інновацій1. Нестача власних фінансових ресурсів і довгострокових кредитів від комерційних банків. - Залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвесторів; Подання проектів підприємства на державні та інші гранти; Використання нерозподіленого прибутку від підприємницької інноваційної діяльності; Використання амортизаційних відрахувань, у тому числі за рахунок прискореної амортизації; Використання накопичень у вигляді доходів від інвестицій у цінні папери та акції; Використання доходів від продажу патентів, ліцензій та інших прав на обєкти інноваційної діяльності; Формування (участь у) регіональних інноваційних кластерів. 2. Недостатня кваліфікація працівників, кадрова проблема - Сприяння підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів усфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності; Впровадження на державному рівні нових освітніх програм, підвищення їх якості і конкурентоспроможності на основі нових інформаційних технологій, оновити структуру і зміст вищої освіти в напрямку вивчення питань інноваційної діяльності, а саме: державного регулювання інноваційної діяльності, стратегічного менеджменту, інноваційного маркетингу, технологічного аудиту, фінансування інновацій; Участь працівників у ярмарках, конференціях, тощо, які стосуються напрямку діяльності підприємства. 3. Недостатнє інформаційне забезпечення про інноваційну діяльність вітчизняних та закордонних підприємств. - Інформаційно-аналітичне забезпечення інноваційної діяльності з боку держави; Створення спеціального підрозділу (або посадової одиниці) на підприємстві, який би займався моніторингом ситуації з приводу розробки і впровадження інновацій як на вітчизняних підприємствах, так і за кордоном; Проведення маркетингового дослідження з метою створення дослідних і серійних зразків нової (удосконаленої) техніки або технології. 4. Скасування податкових і митних пільг для субєктів інноваційної діяльності, відсутність гарантій для інвестора. - Податкове регулювання і стимулювання інноваційної діяльності на рівні держави; Антимонопольне регулювання і забезпечення конкурентоспроможності у сфері інноваційної діяльності. 5. Занижена стимулююча роль оплати за працю. - Заохочення розвитку творчих здібностей працівників підприємства; Інвестиції в людський капітал, які повинні здійснюватись як підприємницьким сектором, так і державою; Соціальне і медичне страхування працівників з бокупідприємців; Створення спеціальних фондів для преміювання за розроблення, освоєння і випуск нової продукції; Стимулювання за результатами збалансованої системи показників, що передбачає формування сукупності показників, які відображають результативність діяльності вищих менеджерів, відповідальних за різні функціональні сфери підприємства. Ці показники стосуються фінансів, клієнтів, внутрішніх процесів і персоналу, за якими розробляються критерії оцінювання ефективності. 6. Низький рівень довіри до інноваційної продукції загалом - Популяризація інноваційної продукції серед цільової аудиторії через рекламу, засоби масової інформації, тощо.

Похожие работы на - Інноваційний потенціал промисловості України

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!