Оптимізація структури угідь

Оптимізація структури угідь

Вступ

Смислове навантаження терміна «оптимізація структури землекористування», що вживається в законодавстві України, зводиться до певних заходів, здійснення яких має на меті раціональне використання земельних ресурсів та досягнення такого стану земельних відносин, який відповідав би концепції сталого розвитку - оптимальному поєднанню екологічних, економічних та соціальних інтересів при використанні, охороні та відтворенні земель для задоволення потреб не тільки сучасного, але й прийдешніх поколінь.

Об’єктом «оптимізації структури землекористування» є певна територія;

Оптимізація структури землекористування» спрямована на досягнення оптимального співвідношення земельних угідь.

У спеціальній літературі «оптимізація землекористування» розглядається як: така організація виробничого процесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча і не максимальний, але екологічно стійкий ефект при збереженні родючості ґрунтів процес встановлення такої структури земельних угідь, що буде найбільшою мірою адекватна нашим уявленням про ефективне використання земель тощо.

За відсутності усталеного трактування терміна «оптимізація землекористування» у спеціальній літературі, враховуючи вживання цього терміна як синоніма до терміна «оптимізація структури землекористування» та спрямування «оптимізації структури землекористування», визначене при аналізі чинного законодавства України, ми використовуватимемо саме термін «оптимізація структури землекористування». З метою визначення поняття «оптимізація структури землекористування» пропонуємо звернутися до положень законодавства України, що закріплюють визначення його елементів, а також положень права.

Розділ 1. Наукові основи оптимізації структури угідь

Основна складність оптимізації природного середовища полягає у єдності і протиріччі економічних та екологічних потреб. Оптимізація природи повинна проводитись за наступних умов: навколишнє природне середовище повинно бути збережене, господарський ефект від оптимізації повинен бути найвищим і задовольняти потребам людських поселень. Під оптимізацією ландшафтів розуміється науково обґрунтоване співвідношення між такими екосистемами як поля, луки, болота, водойми, ліси та ін.

Вперше проблемою оптимізації структури земель серед вітчизняних вчених почав займатися В.В. Докучаєв. Він висловив думку про необхідність певного співвідношення в землеробських регіонах між ріллею, луками, болотами, водоймами, лісом. Таке співвідношення повинно мати певні норми для кожних місцевих ґрунтово-кліматичних умов та характеру вирощуваної сільськогосподарської продукції. Докучаєв наголошував на тому, що порушення цих норм провокує деградацію ґрунтів. Основними причинами цього явища він вважав винищення лісів і западин, природного покриву луків та степів.

В Україні питання оптимізації структур земель почали вирішувати спочатку із встановлення нормативів оптимальної кількості лісів та лісистості територій. А.А. Молчанов запропонував наступні норми лісистості: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 13-20%, Полісся - 20-40%. С.А. Генсирук обґрунтував дещо вищі норми: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 16-20%, Полісся - 40% . Еволюція відношення до рекреаційних земель починалася із зміною поглядів на призначення природоохоронних територій. Погляди змінювалися під впливом зростаючого техногенного навантаження на довкілля, стрімкого залучення незайманих територій у господарське використання та екологічної дестабілізації природних систем. Природоохоронні землі почали розглядатися не тільки як засіб охорони рослин і тварин, а й як землі соціального значення для рекреаційного використання. Актуальною стала проблема визначення необхідної науково обґрунтованої площі рекреаційних, оздоровчих і природоохоронних земель.

Так склалося, що в Україні майже всі землі розглядаються крізь призму сільського господарства, тому в питанні оптимізації структури земель у більшості випадків ідеться мова про агроландшафтну оптимізацію. Такий підхід повинен бути переосмислений на користь загального земельного планування із дотриманням всіх потреб людини і екосистем. Питання збереження природних якостей земель повинно розглядатися рівнозначно як з точки зору інтересів сільського господарства, так і з необхідності збереження природного середовища та зниження антропогенного навантаження.

Питання, що розглядаються в даній роботі мають комплексне загальнодержавне значення і на них складно однозначно відповісти. Кожен отриманий результат матиме суперечності і багато похибок. Все залежить від того, яку головну ідею закладено у принципах оптимізації і організації. В залежності від цього різними дослідниками отримуються різні результати. Стратегія розвитку України повинна містити домінуючу ідею використання земельних ресурсів і відносно неї повинна реалізовуватись певна модель оптимізації.

Оптимізація землекористування повинна спиратись на ряд принципів, які є основою для його раціоналізації, зокрема:

економічна ефективність повинна бути максимальною, природні втрати - мінімальними;

необхідність розроблення системи економічних стимулів та покарань для землекористувачів за дотримання або порушення принципів раціонального землекористування;

необхідність враховувати всі можливі природні фактори разом із виробничою діяльністю людини;

створення умов для раціонального природокористування, у тому числі застосування прогресивних методів землекористування та охорони земель;

встановлення норм антропогенного навантаження на земельні ресурси та контроль за їх дотриманням;

екологічний моніторинг земельних ресурсів, що залучені у господарське використання;

підвищення ефективності використання природних ресурсів і умов одночасно із нормуванням негативного впливу на довкілля.

Досягнення екологічної рівноваги в природних ландшафтах потребує створення на території певної пропорції між землею що використовується у господарстві та обмежено використовується, а також заповідною землею на всіх рівнях: державному, регіональному і місцевому. Оптимальне використання земельних ресурсів можливе за умови реалізації ефективної регіональної політики на основі балансу загальнодержавних та регіональних інтересів. Основною задачею оптимізації землекористування на рівні регіону є створення ефективної системи ринкового типу, яка дозволить досягти не лише високих економічних показників, а й екологічної безпеки регіону. Цей процес повинен спиратися на природно-економічні, кліматичні, історичні та географічні особливості регіону. Будуючи модель землекористування для конкретного регіону, необхідно також враховувати наступні лімітуючі фактори:

недостатність сільськогосподарських угідь;

екологічний фактор території, який підлягає збереженню і відновленню;

незадовільний стан земельних ресурсів, викликаний різними причинами, основна з яких - ерозія.

Встановлено, що для досягнення екологічної рівноваги, наприклад для зони змішаних лісів, необхідно дотримуватися наступного розподілу земель (%): рілля - 24, природні пасовища - 33, ліси - 31, урбанізовані та індустріальні території - 7, інші - 5.

Вчені Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. А.Н. Соколовського запропонували вирішення проблеми оптимізації складу і структури земельного фонду через поняття ентропії. Вважається, що рілля є дестабілізуючим, а сінокоси, пасовища, ліси - стабілізуючими факторами агроландшафту. Результати досліджень дозволили сформулювати висновок про необхідність зменшення площі розораних українських земель на 10 млн. га. Аналогічні пропозиції висловлювалися й іншими дослідниками, зокрема вчені Інституту землеробства УААН запропонували зменшити ріллю на 6-7 млн. га, академік УААН В.Ф. Сайко - на 10 млн. га, а академік УААН В.М. Трегобчук - на 8-10 млн. га.

Ю.А. Махортовим на основі узагальнення досліджень з оптимізації, що проводились в Україні, було розроблено рекомендації щодо оптимізації структури земельних угідь для всіх природних зон України (табл. 1). Недоліком цих рекомендацій є те, що вони не охоплюють всіх категорій земель і стосуються оптимізації лише користування сільськогосподарськими землями. Зважаючи на те, що кожен регіон та місцевість мають власні природні умови і особливості, надані рекомендації повинні коригуватись згідно з особливостями кожної території.

Таблиця 1. Проект оптимального співвідношення земельних угідь в агроландшафтах Україні (%)

* до площі сільгоспугідь; ** до всієї земельної території; *** до площі ріллі

Згідно наведеної оптимізації структури земель, із сільськогосподарського користування повинно бути вилучено 9-12 млн. га ріллі, причому площа пасовищ і сінокосів збільшиться на 8,5-10,5 млн. га. Це дозволить зменшити розораність у державі до 35-40% та збільшити загальну лісистість до 20%, а полезахисну - до 4%. Ці зміни створять фундамент для ведення повноцінного ґрунтового охоронного землеробства в Україні та підвищення його продуктивності.

Аналіз виробників зернових культур в Україні показує, що концентрація земельних угідь підвищує ефективність виробництва. Але виробників, що концентрують великі площі поки ще дуже мало і їх кількість зростає повільно. В Україні переважають господарства з малими земельними площами, що негативно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Наприклад середні показники врожайності пшениці по Україні знаходяться на рівні 24-26 ц/га, в той час як у Європі вони в 2 рази вищі.

Висока продуктивність сільськогосподарських угідь в країнах ЄС, залежить від низки факторів, зокрема структури земельних і сільськогосподарських угідь та посівних площ. Сучасна раціональна структура землекористування здебільшого визначається розміром площ під кормовими культурами. Екологічно збалансованими вважаються аграрні землекористування, в яких частка сіножатей, пасовищ та лісових насаджень становить від 30 до 50%. В Україні природні кормові угіддя складають 19% від загальної площі сільськогосподарських земель, що є низьким показником і потребує суттєвого покращення у найближчій перспективі заради екологічної стабільності держави.

Раціоналізація використання земельних ресурсів та їхня охорона від природної та антропогенної деградації особливо важлива. Глобалізація економіки обумовлює необхідність опрацювання нової стратегії використання земельних ресурсів, зокрема в питаннях нарощування обсягів виробництва продовольства. Сьогодні глобальна економіка має більшу відкритість і в цих умовах продовольча безпека держави залежить від урожайності в агросфері і продуктивності тваринництва. Україна відстає за цими показниками від європейських держав у 2-3 рази, що обумовлює високу собівартість сільськогосподарської продукції. Це обумовлює не конкурентоспроможність української продукції не тільки на світовому ринку, а й у самій державі. Основним завданням продовольчої безпеки держави є отримання власних продуктів харчування високої якості при раціональному використанні земельних ресурсів з мінімальним збитком навколишньому середовищу. Фахівці пропонують декілька методів визначення оптимальної площі для забезпечення людини продуктами харчування. Але ця задача може вирішуватись тільки стосовно конкретного регіону, оскільки, як зазначалось вище, кожен регіон має свої особливості. Наприклад, для забезпечення однієї дорослої людини нормальним харчуванням, яке включає рослинну і тваринну їжу, потрібно від 0,5 до 2 га угідь залежно від клімату.

Загальну площу території, на якій планується здійснити оптимізацію землекористування, можна представити у вигляді наступного рівняння:

ПЗ = ПСГ + ПЛ + ПБуд + ПВ + ПБ + ПІн ,                                     (1)

де ПЗ - загальна площа земель, га; ПСГ - землі сільськогосподарського призначення; ПЛ - ліси та лісовкриті площі; ПБуд - площа забудованих земель; ПВ - землі під водою; ПБ - заболочені землі; ПІн - інші землі.

Виходячи з того, що землі сільськогосподарського призначення займають близько 71% території України, то головне значення має оптимізація саме цих земель.

Приступаючи до оптимізації землекористування, в першу чергу необхідно взяти до уваги закон максимуму, сформульований Н.Ф. Реймерсом: в даному географічному місці при існуючих природних (а частіше природно-антропогенних) умовах екосистема може продукувати біомасу і мати біологічну продуктивність не вищу, ніж це властиво найпродуктивнішим її елементам в їх ідеальному поєднанні. В роботах Ю. та Г. Одумів було показано, що максимальний урожай (а ширше еколого-соціально-економічний ефект), може бути отриманий при певному поєднанні площ, перетворених людиною, і природних екосистем. Повна освоєність території призводить до мінімуму корисної продукції, рівному 25% від можливого максимуму. Максимальний еколого-соціально-економічний ефект досягається при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем (для місця складання розрахункової моделі).

Крім того для природних зон Н.Ф. Реймерсом були розраховані оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються (табл. 2). Дотримання цих співвідношень повинно забезпечити екологічну.

Таблиця 2. Оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються, які забезпечують екологічну рівновагу (в %, по природних зонах)

Проаналізувавши результати досліджень Ю. та Г. Одумів, можна сказати, що реалізація правила максимуму еколого-соціально-економічного ефекту є основою для забезпечення сталого природокористування. Але реалізувати цю оптимізацію дуже непросто. Людство навчилось створювати природно-антропогенні екосистеми: висаджувати ліси, створювати водойми і болота (та осушувати їх), залужувати території та ін. Тобто недоторканих природних екосистем залишилось дуже мало і для оптимізації поєднання площ, згідно теорії максимального ефекту Одумів, у теперішній час прийдеться знову створювати природно-антропогенні екосистеми. Особливо це стосується України, де землі природно-заповідного фонду складають лише 0,2% . В досяжному майбутньому більш реальними до реалізації в нашій державі є рекомендації Н.Ф. Реймерса (табл. 2).

Повертаючись до формули (1), слід відзначити, що окрім площ сільськогосподарських земель під оптимізацію підпадають також забудовані землі. Але їх зменшити майже неможливо, крім того їх площа у масштабі країни незначна (4,2%) і збільшується повільно. Тому за умови контролю її зростання, можна допустити:

ПБуд = const.                                                                                 (2)

Задача оптимізації за рекомендаціями Реймерса і Одумів матиме наближено наступний вигляд (для всіх природних зон України):

ПСГ + ПБуд ® min,

ПЛ + ПВ + ПБ + ПІн ≥ 25÷50%.                                                   (3)

Для розрахунків необхідної площі сільськогосподарських земель з точки зору продовольчого забезпечення можна скористатися формулою, отриманою М.А. Суліним для визначення площі посіву товарних культур:

                                                                                       (4)

де ПТ - загальна площа ріллі необхідна для посівів товарних культур, га;

Wi - обсяги певних видів товарної продукції відповідно до плану, т;

ki - коефіцієнт, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції (k > 1);

Ui - середньозважена урожайність товарних культур з урахуванням родючості ґрунтів та інших факторів, т/га.

Формулу (2) на наш погляд можна використовувати не лише для розрахунку необхідних площ для рослинництва, а й для тваринництва. Тобто, дану формулу можна використати для розрахунку площ під кормові культури, площ пасовищ та сіножатей. Крім того за допомогою цієї формули можна розрахувати площу лісу з точки зору отримання певної кількості дикоростучої продукції. Часткове розв’язання проблем продовольчого забезпечення і екологічної рівноваги можливе за наступних умов:

загальну площу ріллі, необхідної для посівів товарних культур, потрібно мінімізувати;

коефіцієнт, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції повинен бути близьким до 1, це питання технологічного характеру;

середньозважена врожайність товарних культур з урахуванням родючості ґрунтів та інших факторів повинна бути максимальною. Максимальною врожайність, як зазначалось вище, може бути при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем. Саме цей показник є вирішальним для оптимізації землекористування, оскільки його значення може суттєво змінюватися на відміну від коефіцієнту k.

Обсяг потрібної продукції Wi визначається із необхідних умов продовольчого забезпечення. Приблизний мінімальний її обсяг для забезпечення продовольчої безпеки країни з точки зору рослинництва пропонується визначати наступним чином:

) Шляхом добутку чисельності населення на фізіологічні норми споживання певних видів продукції рослинництва (у розрахунку на 1 рік) можна визначити, який обсяг виходу товарної продукції потрібно запланувати.

) Отримане значення потрібно помножити на коефіцієнт k, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції.

Для тваринництва пропонується дещо інша методика:

) Шляхом добутку чисельності населення на фізіологічні норми споживання певних видів продукції тваринництва можна визначити, який обсяг виходу товарної продукції тваринництва потрібно запланувати.

) Шляхом добутку запланованого обсягу виходу товарної продукції тваринництва на коефіцієнт, що визначає відношення кількості певних тварин до виходу товарної продукції тваринництва, можна визначити необхідну кількість тварин.

) Добуток необхідної кількості тварин на норми їх харчування (у розрахунку на 1 рік) є шуканим Wi .

Розділ 2. Форми і види землекористувань та землеволодінь у розпорядженні сучасних сільськогосподарських підприємств

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, комунальну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею обласні, районі, та місцеві органи влади, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

         Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

         Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

         обласні, районні, міські, селищні, сільські ради - на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній власності, можуть передаватись у комунальну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду. Не можуть передаватись у комунальну і приватну власність:

         землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

         землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

         землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

         землі лісового фонду;

         землі водного фонду;

         землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і коне заводів, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

         ведення селянського (фермерського) господарства;

         ведення особистого підсобного господарства;

         будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка);

         садівництва;

         дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

         ведення фермерського селянського господарства;

         ведення особистого підсобного господарства;

         будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд;

         садівництва;

         дачного і гаражного будівництва.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися радами народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове користування - із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

На умовах оренди земля надається: громадянам України; підприємствам, установам та організаціям; громадським об'єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 5 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове - до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на відновлення договору.

Закон України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. встановлює, що використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі - орендну плату. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигляді плати за одиницю земельної площі з розрахунку за рік.

Відповідно до земельного кодексу України в Україні є певні види угідь, зокрема ми розглянемо ті які підходять до даного землекористування.

Сільськогосподарські угіддя - це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Сюди належать:

         орні землі - рілля(посіви + пар) і перелоги;

         багаторічні сільськогосподарські насадження - сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові;

         сіножаті - заливні, суходільні, заболочені, штучні;

         пасовища - степові, гірські, низинні, штучні.

До несільськогосподарських угідь відносяться слідуючі:

         ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;

         землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;

         землі під водою, ставками, ріками і озерами;

         землі непридатні до використання у сільському господарстві - болота, яри, піски, змиті солонці, гірські хребти, льодовики;

         інші землі.

Відповідно до земельного кодексу України, наведених вище даних і території даного землекористування складається експлікація земель (табл. 1) та форма 6-зем (табл. 2), тобто звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

рослинництво землеволодіння тваринництво

Таблиця 1. Експлікація земель землекористування

Експлікація земельних угідь - це пояснення умовних позначень земельних угідь, що вживаються в планах (землекористування, внутрішньогосподарського пристрою і ін.) і на картах (грунтових, агрохімічних і ін.). Експлікація земельних угідь., представлена у формі таблиці, містить числові дані загальної площі землекористування (сільськогосподарського) підприємства, змальованою на плані, і площ окремих видів угідь; у особливому рядку приводяться умовні знаки позначаючи різні елементи плану. Перед складанням експлікації земельних угідь проводять загальне по контурне обчислення площ по матеріалах наземної зйомки або аерофотознімання. Експлікація земельних угідь служить довідковим матеріалом при планеруванні і управлінні (сільськогосподарський) виробництвом; використовується як самостійний обліково-земельний документ при оформленні органами землеустрою земельних балансів.

Отже, відповідно до даного землекористування можна зробити висновок, що найбільше території землі сільськогосподарського призначення і значно менше не сількогосподарські землі, також по експлікації видно що основним угіддя є рілля (орні землі), тому можна одразу зрозуміти, що найбільш доцільним буде вирощування продукції рослинництва.

Розділ 3. Природні умови території землекористування

Дане землекористування розташоване в Лісостеповій природній зоні. В даній зоні значно поширена ерозія (водна та вітрова). Багатовікове використання ґрунтів, переважно без врахування ерозійних процесів, призвело до значного змиву і видування ґрунтів, утворення вимоїн, ярів, горбистого рельєфу, наносів піску на днищах балок і в заплавах рік, замулювання ставків, великих водойм, річок тощо.

Клімат помірно континентальний. В умовах атмосферної циркуляції територія знаходиться в зоні переважання атлантичного повітряного впливу. Вплив атмосферного повітря часто супроводжується циклонічною діяльністю. В холодний період нараховується до 30-40 циклонів, у теплий -12-15.

Середньорічна температура повітря становить 6,9 °С, найнижча вона у січні (мінус 6,0 °С), найвища - в липні (18,0 °С).

Температура повітря по місяцях, (°С)

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 15,0 °С) зафіксована в 1942 р., найвища (2,0 °С) - в 2007 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (15,4 °С) спостерігалась у 1979 р., найвища (23,4 °С) - в 1936 р.

Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 34,9 °С) зафіксовано 11 січня 1950 р., абсолютний максимум (38,1 °С) - 30 липня 1936 р. В останні 100-120 років температура повітря має тенденцію до підвищення.

Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,5 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік випадає 607 мм атмосферних опадів, найменше - у лютому, найбільше - в липні.

Середня кількість опадів, (мм)

Мінімальна річна кількість опадів (324 мм) спостерігалась у 1963 р., максимальна (1079 мм) - в 1922 р. Максимальну добову кількість опадів (95 мм) зафіксовано 11 липня 1900 р. У середньому за рік у місті спостерігається 155 днів з опадами; найменше їх (по 10-11) у квітні та вересні, найбільше (17) - у грудні. Щороку утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 79%, найменша вона у травні (69%), найбільша - у грудні (88%).

Відносна вологість повітря, (%)

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша - у грудні.

Загальна хмарність, (бали)

·              0 балів - ясно.

·              Менше 5 балів нижнього ярусу, або хмар середнього ярусу, що просвічують, або будь-яка кількість хмар верхнього ярусу - невелика хмарність.

·              Від 1-3 до 6-9 балів або 3-8 балів хмар нижнього ярусу або щільних хмар середнього ярусу - мінлива хмарність.

·              Від 8-10 до 0-3 балів хмар нижнього ярусу - хмарно з проясненнями.

·              7-10 балів хмар нижнього ярусу - хмарно.

·              10 балів хмар нижнього ярусу - похмуро.

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу і північного заходу, найменшу - з північного сходу.

Повторюваність вітру різних напрямків, (%)

Найбільша швидкість вітру - у холодну пору року, найменша - у серпні. У січні вона в середньому становить 4,7 м/с, у липні - 3,3 м/с.

Швидкість вітру по місяцях, (м/с)

Кількість днів з грозами в середньому за рік становить 17, градом - 3, снігом - 63.

Рельєф території Лісостепу різноманітний. На Правобережжі розташовані Волино-Подільська та Придніпровська височина. Їм притаманні рівнинна плоска та хвилясто-горбиста поверхні (плато), по берегах річок плато сильно розчленоване балками і ярами.

Основні ґрунтоутворюючі породи - леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних відмінностей (структура ґрунту).

Рослинність <#"865209.files/image002.gif"> 

Розрахунок поголів’я ВРХ за рахунок збору сіна конюшини:

Валовий збір сіна (конюшини) за рахунок орних площ орних земель:

від загальної площі ріллі беремо 15% на сіно (конюшину) - 205,4433

урожайність ц/га сіна (конюшини) на чорноземах становить - 80

валовий збір становитиме: 205,4433*80=16435,47

Провівши розрахунки можна зробити висновок, що в сіна залежності від площі сіножатей нам вистачить на 70 голів ВРХ а з урахування сіна конюшина на 1184 голови ВРХ.

Після даних розрахунків необхідно розташувати кормову сівозміну відповідно до площі ріллі так скласти її схему.

Таблиця 11. Розрахунок валового збору сіна

Під сівозміною розуміють науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур на території і в часі, яке супроводжується відповідною системою обробітку ґрунту, удобрення та іншими засобами окультурення ґрунту.

Враховуючи спеціалізацію господарства, структуру посівної площі, грунтово - кліматичні умови й кращі попередники у господарстві складаємо таку сівозміну:

.        Конюшина

.        Озима пшениця

.        Кукурудза на силос

.        Озиме жито

.        Кормовий буряк

.        Ячмінь + конюшина

Врожайність сільськогосподарських культур - один з найважливіших якісних показників, що характеризує рівень інтенсивності використання землі. В ній відображають результати всієї роботи господарства на протязі року.

Врожайність залежить від багатьох факторів, але основним є рівень культури землеробства, що включає в себе комплекс агрономічних і організаційно - технічних заходів направлених на підвищення родючості ґрунту.

Вивчивши види кормів та їх потребу на одну голову ВРХ, встановили види культур кормової сівозміни, визначили найкращі попередники для культур кормової сівозміни, склали сівозміну, порахували необхідну площу та її розташування на території землекористування (табл. 12).

Таблиця 12. Розрахунок необхідної площі ріллі для розташування кормової сівозміни

Отже, незважаючи на великий потенціал розвитку тваринництва, а саме наявність сприятливих природно-кліматичних, земельних, трудових ресурсів тощо, дана галузь сільського господарства перебуває в досить тяжкому стані. В умовах світової кризи вітчизняне скотарство потребує ще більш ефективного державного захисту. Тому, на нашу думку, проаналізувавши ситуацію розвитку галузі ВРХ, можна зробити висновок про негативні тенденції в розвитку скотарства: скорочення поголів’я тварин, вагоме зниження продуктивності худоби, погіршення її якісного складу. Звичайно, дані обставини спричинили погіршення якості продукції ВРХ та зменшення об’ємів виробництва, а звідси і споживання цінних продуктів харчування.

Тваринники при нерентабельному виді бізнесу розраховують на значну підтримку з боку держави. Але, як свідчить досвід досліджень, величина фінансової підтримки з боку держави не є гарантом успішності в виробництві продукції ВРХ. Тому залишається широке поле для досліджень механізмів державної підтримки розвитку тваринництва з метою відновлення потенціалу галузі та забезпечення населення продуктами харчування, а країну - стабільними міжнародними позиціями.

Розділ 8. Еколого-економічна ефективність організації структури угідь та обраного напряму господарської діяльності

Раціональне природокористування у сільському господарстві починається з організації території - створення оптимізованого агроландшафту з екологічно та економічно обґрунтованим і доцільним співвідношенням сільськогосподарських угідь, лісових насаджень, земель захисного та природоохоронного призначення.

Оптимізація землекористування територіальних утворень може бути виконана в дві стадії - екологічну та економічну. При екологічній оптимізації, на базі критеріїв деградованості в обов’язковому порядку слід запроектувати вилучення з інтенсивного використання землі, які за своїми модальними властивостями не можуть забезпечувати стійкість агроекосистем. Економічна оптимізація має на меті визначення на основі показників продуктивності ґрунтів такої структури сільськогосподарських угідь, в котрій гармонізовано будуть досягатися висока продуктивність, дохідність та рентабельність сільського господарства.

Економічна оптимізація, на відміну від екологічної, може бути виконана не за допомогою одно векторних проектних рішень, а в варіабельному полі, яке допускає пошук оптимального стану моделі земельного фонду методами нелінійного програмування. Отже, на базі екологічної та економічної оптимізації, таким чином, можна визначити сукупність територіальних умов, що забезпечують використання земель в екологобезпечному режимі з максимальним врахуванням господарських потреб.

Під екологічною оптимізацією структури земельних угідь слід розуміти комплекс заходів по знаходженню оптимального варіанту землекористування на рівні ландшафту з метою використання земель в екологобезпечному режимі. Екологічна оптимізація структури земельних угідь передбачає консервацію деградованих і малородючих ґрунтів орних земель та трансформацію деградованих лукопасовищних угідь на засадах екологічно-доцільного використання.

Економічна оптимізація структури земельних угідь має спиратися на систему показників які характеризують продуктивні, а не природно-екологічні, властивості землі.

Конкретний напрямок економічної оптимізації землекористування визначається обраним критерієм оптимальності. Цей показник є функціональною залежністю, аргументами котрої є параметри моделі структури розподілу ґрунтових відмін за сільськогосподарськими угіддями та матриця відповідних економічних показників, що характеризують господарський ефект від використання ґрунтових відмін в цих угіддях.

Критерії економічної оптимальності землекористування можна класифікувати на декілька груп:

         господарські - які характеризують стійко спрямований на отримання прибутку мотив діяльності сільськогосподарського товаровиробника;

         соціальні - які відображають стан залежності суспільства від результатів сільськогосподарського виробництва, що реалізується як потреба в продуктах харчування, необхідних для підтримання його нормального функціонування і розвитку;

         екологічні - які характеризують усвідомлену необхідність збереження і розумного використання земельних ресурсів шляхом нормування антропогенного (виробничого) навантаження.

Отже проведемо розрахунок економічної ефективності всі ціни на певні роботи, насіння добрива та ін. наведено в таблиці 13 разом із розрахунком вартості витрат на вирощування обраних культур.

Таблиця 13. Розрахунок вартості витрат на вирощування культур

Провівши розрахунок вартості витрат і дізнавшись вартість вирощування кожної культури необхідно розрахувати показник витрат виробництва на всю площу ріллі по певній культури (табл. 14).

Таблиця 14. Розрахунок середньозваженого показника витрат на вирощування культур

Отримавши всі дані необхідно розрахувати виручку та прибуток в залежності від ціни на молоко та молочні продукти та від кількості виробленої молочної продукції:

Вир=2727,27*2,5*108=736363,6

Приб=736363,6-663327,3=73035,62

Розрахувавши прибуток ми зможемо дізнатися на скільки є рентабельне наше господарство:

Рен= (Приб/Вит)*100

Рен=(73035,62/663327,3)*100=11,01

Рен - рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції;

Приб - прибуток, грн.;

Вит - витрати на утримання стада ВРХ запланованого поголів’я;

Вир - виручка.

Під екологічною оптимізацією структури земельних угідь слід розуміти комплекс заходів по знаходженню оптимального варіанту землекористування на рівні ландшафту з метою використання земель в екологобезпечному режимі. Екологічна оптимізація структури земельних угідь передбачає консервацію деградованих і малородючих ґрунтів орних земель та трансформацію деградованих лукопасовищних угідь на засадах екологічно-доцільного використання.

Тому проведемо розрахунок екологічної оптимізації угідь за таким порядком:

.        Визначимо бал антропогенного навантаження на кожне угіддя (табл. 15)

.        Розрахуємо середньозважений показник антропогенного навантаження на територію землекористування

.        Визначимо коефіцієнт екологічної стабільності конкретного угіддя (табл. 16);

.        Розрахуємо коефіцієнт екологічної стабільності території землекористування;

.        Розрахуємо індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель;

.        Розрахуємо перевищення припустимої розораності;

.        Розрахуємо коефіцієнт стійкості агроландшафтів.

Результати всіх розрахунків занесені в таблицю 15.

Таблиця 15. Розрахунок показника антропогенного навантаження на територію землекориствання

. Коефіцієнт антропогенного навантаження характеризує потужність антропогенного впливу на земельні ресурси.

Ка.н.=,

Вихідний:

Ка.н.=

Проектний:

Ка.н.=

де Ка.н. - коефіцієнт антропогенного навантаження (додаток 1),

Р - площа земель з відповідним рівнем антропогенного навантаження, га;

Б - бал відповідної площі з певним рівнем антропогенного навантаження.

Оцінка впливу співвідношення угідь на екологічну стабільність ландшафтів, яка залежить від сільськогосподарської освоєності території та характеризується коефіцієнтом екологічної стабільності території (додаток 2).

Таблиця 16. Розрахунок коефіцієнту екологічної стабільності території землекористування

. Для оцінки оптимальності співвідношення угідь землекористування розраховується коефіцієнт екологічної стабільності території землекористування. За коефіцієнтом екологічної стабільності та екологічною оцінко території (додаток 3).

Кек.ст.=

Вихідний:

Кек.ст.=

Проектний:

Кек.ст.=

де Кек.ст. - коефіцієнт екологічної стабільності території;

Кі - коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду;

Рі - площа угіддя і-го виду, га.

Отже територія екологічно нестабільна (<0,33)

. З метою диференційованої характеристики використання земельних ресурсів використовується «індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель», запропонований О.П. Канашем, який пропонує оптимізувати співвідношення з урахуванням придатності земель до використання.

Ін=

Вихідний:

Ін=

Проектний:

Ін=

де Ін - індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель;ф - площа орних земель, га;о - максимальна площа орнопридатних земель, га.

Значення припустимої розораності показує частку малопродуктивних та не продуктивних в якості ріллі земель від максимально орнопридатної площі.

. Індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель доповнюється розрахунком значення перевищення припустимої розораності. Значення припустимої розораності показує частку малопродуктивних і непридатних в якості ріллі земель від максимальної орнопридатної площі.

Ппр= (Ін-1)*100

Вихідний:

Ппр= (1,1-1)*100=10%

Проектний:

Ппр= (1-1)*100=0%

де Ін - індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель;

Ппр - перевищення допустимої розораності, %.

. Підсумкова оцінка структури угідь землекористування визначається за коефіцієнтом стійкості агроландшафтів (додаток 4).

Кса=

Вихідний:

Кса=

Проекний:

Кса=

де Кса - коефіцієнт стійкості агроландшафтів;

Рек- площа екологічно стійких угідь, га;

Рн - площа ріллі та багаторічних насаджень.

З додатку 4 та розрахунку видно, що територія найбільш уразлива (<0,3).

Результати всіх розрахунків необхідно занести в порівняльну таблицю:

Таблиця 17. Порівняльна оцінка екологічного стану угідь землекористування

Провівши економічні розрахунки можна зробити висновок, що наше підприємство є рентабельним, а прибуток перевищить витрати. Також розрахувавши екологічний стан угідь при зміні агроландшафтів видно , що екологічний стан земель зміниться, але його зміни порівняно не значні і вплив на навколишнє середовище буде не великим.

Висновок

Оптимізація співвідношення ріллі, сіножатей і пасовищ має велике значення, тому що це найдешевший спосіб регулювання еколого-економічних взаємозв’язків у природно - антропогенних відносинах, адже його порушення веде до того, що водна і вітрова ерозії руйнують не тільки родючий шар ґрунту, але завдають шкоди навколишньому середовищу.

Ерозійні процеси завдають великих збитків сільськогосподарському виробництву. Наслідком ерозії є зниження родючості ґрунтів і падіння урожайності сільськогосподарських культур.

Разом з твердим стоком виноситься значна кількість внесених мінеральних добрив, що знижує економічну ефективність їх використання.

З метою збереження родючого шару ґрунтів і запобігання економічних збитків необхідно проводити роботу по захисту земель від ерозії.

Значна частина орних земель області потенційно не стійкі до вітрової ерозії по причині легкого механічного складу ґрунтового покриву та водної ерозії розорюваних схилів. При інтенсивній обробці структура таких земель руйнується і вони більш легко піддаються ерозійним процесам, що призводить до безповоротної втрати родючого ґрунту.

Всі землі з крутизною схилів більше норми на території області переведені в природні кормові угіддя

Принциповими заходами щодо охорони земель, що здійснюються в процесі земельної реформи - є оптимізація структури угідь шляхом вилучення з інтенсивного обробітку деградованих ділянок, малопродуктивних земель, ерозійно-небезпечних ділянок з метою їх залуження, заліснення чи істотного покращання за період тимчасової консервації з подальшим поверненням до складу орних земель.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку аграрних формувань та ефективності виробництва в них вивчали такі відомі вчені, як

Для визначення спеціалізації господарства використано модель оптимізації виробничо-галузевої структури сільськогосподарського підприємства, завдання якої полягає у визначенні виробничої структури, тобто у визначенні площ,сільськогосподарських культур, поголів’я окремих видів i груп тварин тощо.

Курсова робота дає змогу відобразити чимало умов, взаємозв'язки між витратами ресурсів i результатами виробництва, збалансувати виробництво так, щоб забезпечити раціональне використання наявних ресурсів.

Список використаної літератури

1.     Баран С.І. Методи підвищення ефективності інноваційної діяльності в аграрному секторі / С.І. Баран // Науковий вісник НЛТУ України - 2009. №19 С.135-140.

2.      Державний статистичний збірникУкраїни: Україна у цифрах, Kиїв, 2012

.        Фінансова та статистична звітність ПСП ім. Довженка ( 2010-2012 роки).Lviv Polytechnic National University Institutional Repository

4.      Довідник з аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств . Урожай Київ 1974.

5.      Павленчик А.О. Формування та функціонування ринку сільськогосподарської продукції. Автореферат на здобуття ступеня к.е.н. Спеціальність 08.00.04. - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). - Львів, 2008. - 20 с.

.        Лозинська Т. Тенденції розвитку аграрного ринку в контексті державного регулювання / Т. Лозинська, Г. Пасемко // Публічне управління: теорія та практика. - 2011. - № 1(5). - С. 162-168

Додатки

Додаток 1

Рівень антропогенного навантаження земель різних категорій

Додаток 2

Екологічна стабільність земель різних категорій

Додаток 3

Екологічна оцінка території землекористування

Додаток 4

Екологічна оцінка стійкості агроландшафту