Дослідження процедури ліквідації підприємства в разі визнання його банкрутом

Дослідження процедури ліквідації підприємства в разі визнання його банкрутом

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА В РАЗІ ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

.1 Теоретико-організаційні аспекти банкрутства підприємства

.2 Основні фактори банкрутства та причини ліквідації підприємства

.3 Нормативно-правове забезпечення процедури ліквідації підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ЗБАНКРУТІЛОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ППРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «БАВАРІЯ»

.1 Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАК ЗТ «Баварія»

.2 Основні етапи ліквідації підприємства

.3 Черговість задоволення вимог кредиторів, та наслідки ліквідації підприємства

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА В РАЗІ ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

.1 Проблеми процедури ліквідації збанкрутілих підприємств в Україні на сучасному етапі

.2 Зарубіжний досвід процедури ліквідації збанкрутілих підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

До недавнього часу для більшості субєктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому сьогодні тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих субєктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих субєктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство). Тому обрана тема курсової роботи є актуальною.

Метою даної курсової роботи є дослідження процедури ліквідації підприємства, в разі визнання його банкрутом.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

-дослідити теоретико-організаційні аспекти банкрутства підприємства;

-проаналізувати основні фактори банкрутства та причини ліквідації підприємства;

дослідити основні етапи ліквідації підприємства;

проаналізувати черговість задоволення вимог кредиторів;

вивчити наслідки ліквідації та форми реалізації майна збанкрутілого підприємства;

-дослідити зарубіжний досвід та проблеми ліквідації підприємств в Україні на сучасному етапі.

Обєктом курсової роботи є фінансово-господарська діяльність досліджуваного підприємства, яке опинилось на межі банкрутства.

Предмет курсової роботи - особливості здійснення ліквідаційної процедури.

Головними актуальними питаннями, які будуть розглянуті в даній курсовій роботі, є формування механізму банкрутства в Україні, його головні аспекти та проблеми, причини та процедури ліквідації збанкрутілих субєктів господарювання.

Платоспроможність і фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство є фінансово стійким та платоспроможним, воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю в залученні інвестицій, в отримані кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Успішне підприємство не вступає в конфлікт з державою і суспільством, тому що вчасно сплачує податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по ним. Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежне від несподіваних ринкових коливань і тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

Дана курсова робота складається з трьох розділів, де розкриваються теоретичні засади процедури ліквідації підприємства в разі визнання його банкрутом, аналізується процедура ліквідації збанкрутілого підприємства, а також досліджуються напрями вдосконалення процедури ліквідації підприємства в разі визнання його банкрутом.

Проблемами ліквідації збанкрутілих підприємств займались такі вчені: Малига В., Пашков В., Повар П.О., Галенко О.М., Крикун В.Б., Андрущак Є.М., Тітов М.І., та інші.

Отже, за своєю суттю, ліквідація підприємств є невідємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства вибувають з так званої гри. Це новий для нащої держави процес, який контролює діяльність підприємств на ринку, які є платоспроможними та рентабельними.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА В РАЗІ ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

1.1 Теоретико-організаційні аспекти банкрутства підприємства

Світова практика банкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, які випускають незатребувану продукцію, цілком виправдана. Використання процедури банкрутства як прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого, який, власне, ініціює цю процедуру, є не українським ноу-хау тіньової приватизації, а одним із легітимних інструментів «вільного ринку».

Щоправда, на Заході застосовувати такі схеми стає дедалі складніше, а законодавство Євросоюзу взагалі розцінює таку процедуру як практично неможливу, сприяючи фінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи умови для «прозорого» переходу їх у руки інвестора-санатора. Україна теж має законодавство про банкрутство, але воно поки що не лише допускає «тіньову приватизацію», а й ставить права кредитора вище прав трудового колективу, інвестора, держави та підприємства-боржника.

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет i позабюджетні фонди.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк предявлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом. Україна впродовж останніх років здійснює перехід від планово-розподільної, командно-адміністративної економіки до суспільства з вільним ринком. Всяке підприємство, що здійснює комерційну діяльність, вступає у відносини з податковими органами, банками, іншими підприємствами. В процесі цих відносин у підприємства виникають зобов'язання, які можуть привести до того, що підприємство стане боржником.[2, c. 34]

Під банкрутством підприємства розуміють неможливість виконання ним своїх фінансових зобовязань. Зобовязання підприємства можна класифікувати так:

зобовязання перед фіскальною системою щодо податків, пені та штрафів, зобовязання перед бюджетом і позабюджетними цільовими фондами, тобто ті зобовязання, які необхідно оплачувати в установленому законом порядку;

зобовязання перед фінансово-кредитною системою (банки, інші фінансові організації), що випливають із укладеної кредитної угоди - повернення кредитів, позик, сплата відсотків за користування ними;

зобовязання перед кредиторами за поставлену сировину, матеріали, товари або послуги згідно з укладеною угодою;

внутрішні зобовязання перед акціонерами і власними працівниками щодо оплати праці, виплати дивідендів, виплат за трудовими угодами, виконання умов колективного договору тощо.

Одним із перших сигналів банкрутства є неплатоспроможність підприємства. З фінансового погляду неплатоспроможність підприємства означає, що підприємство:

поглинає ресурси або засоби кредиторів (постачальників, банків, власних працівників, акціонерів), їх товари, гроші та послуги;

формує недоплати з податків та інших обовязкових платежів.

Банкрутство є наслідком розвитку кризового фінансового стану, коли підприємство проходить шлях від епізодичної до стійкої (хронічної) неплатоспроможності. [6, c. 57]

Передумовою банкрутства є тривалий нестабільний стан фінансів підприємства, неефективне їх використання.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів - зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації роботи самого підприємства). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів є гарантією не лише виживання, але і розквіту.

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:

розмір і структура потреб населення;

рівень доходів і накопичень населення, а отже і його купівельна спроможність;

політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність;

рівень культури, тобто звички і норми споживання;

міжнародна конкуренція.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним для нашої країни останнім часом.

Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національного масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці, кризових ситуацій і банкрутства

Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і є результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:

філософія підприємства;

принципи його діяльності;

ресурси і їх використання;

якість і рівень застосування маркетингу.

До 90 % невдач невеликих американських фірм повязано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю обєктивним умовам, що склалися. Невдачі підприємств України також повязані з впливом цих факторів. [5, c. 48]

Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є наступні:

різке збільшення рівня витрат виробництва і збуту товарів в звязку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;

відсутність стимулів праці у персоналу підприємства;

виникнення збитків підприємства у звязку з незадовільною організацією роботи з ринком, не конкурентоздатністю товарів.

Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні - 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах. [12, c. 63]

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні наступних основних принципів:

встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх субєктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств;

надання боржникам, що виконують свої зобовязання, можливості поновити свою діяльність;

створення системи заходів для відродження бізнесу;

створення механізму регулювання фінансових справ фірм боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно);

створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

Отже, банкрутство - це невідємний процес, з яким стикаються низькорентабельні підприємства, це стимул до боротьби підприємств за споживачів продукції та пошуку нових ринків збуту готової продукції.

1.2 Основні фактори банкрутства та причини ліквідації підприємства

банкрутство ліквідація кредитор правовий

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 - внутрішніми. [14, c. 51]

Щоб процеси банкрутства господарюючих субєктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.

Зокрема, за законодавством було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття господарським судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.

В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між субєктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних господарських судів щодо оголошення боржників банкрутами . Кількість порушених справ за останні роки зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом - в 3,7 рази. Через основний недолік законодавства - обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів - ліквідаційні комісії були вимушені подавати господарським судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи. [17, c. 43]

Отже, як бачимо законодавство, яке було покликане впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворилось на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі:

) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення;

) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати. [8, c. 26]

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Господарський суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені господарським судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Після проведення інвентаризації і оцінки майна ліквідатор розпочинає його продаж на відкритих торгах. Через засоби масової інформації він оповіщає про порядок продажу майна банкрута, складу, умовах та строках придбання майна. У випадку надходження двох і більше пропозицій відносно придбання майна ліквідатор організовує конкурс (аукціон). Кошти, отримані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно їх черговості: вимоги, забезпечені заставою, вихідні допомоги звільненим, витрати арбітражної процедури, обовязки перед працівниками (зокрема, заборгованість із заробітної плати), податкова заборгованість, претензії кредиторів, не забезпечені заставою, повернення внесків колективу до статутного фонду, решта вимог.

Ліквідатор виконує свої обовязки до моменту завершення процедури ліквідації, що підтверджується визначенням господарського суду, яке є підставою для виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. З цього моменту всі вимоги кредиторів вважаються погашеними. Юридична особа як субєкт права і підприємство як майновий комплекс припиняють свої існування.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

1.3 Нормативно-правове забезпечення процедури ліквідації підприємства

Процес ліквідації підприємства, відповідно до українського законодавства, являє собою ряд послідовних дій - прийняття рішення про ліквідацію, призначення ліквідаційної комісії, встановлення порядку і строків проведення ліквідації, а також строку для подання претензій кредиторів, який не може бути меншим ніж два місяці з моменту оголошення про ліквідацію, проведення власне ліквідаційної процедури, розподіл залишків майна серед засновників підприємства, закриття рахунків в банку та зняття з обліку в державних органах, скасування державної реєстрації підприємства органом державної реєстрації, виключення підприємства з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. [16, c. 72]

Під час ліквідації підприємства створюється колегіальний або одноособовий орган (відповідно, ліквідаційна комісія чи ліквідатор), який і проводить ліквідацію субєкта господарювання. Зазначимо, що українське законодавство не закріплює за ліквідаційною комісією статусу юридичної особи. Отже, формально оскаржити рішення ліквідаційної комісії неможливо. Цю правову прогалину заповнило розяснення Господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334. Згідно з положеннями цього документа, якщо кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила його вимогу до підприємства, що ліквідується, то він має право до моменту виключення останнього з державного реєстру України звернутися до нього з позовом.

Інші нормативно-правові акти не достатньо чітко й повно регламентують порядок здійснення ліквідації підприємства. До того ж, Закон України Про господарські товариства від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII містить чітку вимогу до змісту установчих документів господарського товариства, які обовязково мають визначати порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Статути підприємств, діяльність яких, щонайменше, має сумнівний характер, в більшості випадків лише в загальних рисах характеризує порядок здійснення процедури ліквідації і відсилає до чинного законодавства. Тому потрібно перевіряти положення установчих документів контрагентів щодо ліквідації. Ступінь чіткості й послідовності викладу відповідних положень може свідчити про порядність вашого контрагента, або навпаки, - про її відсутність. В останньому випадку це є підставою для розірвання ділових стосунків.

Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ «Про власність», Земельному кодексу, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-ХII, та іншим законам економічного блоку. Законодавством було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття господарським судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.

В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між субєктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до господарських судів щодо оголошення боржників банкрутами.

Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства", від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України. Додаткові роз'яснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України. [15, c. 29]

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ЗБАНКРУТІЛОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ППРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «БАВАРІЯ»

2.1 Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАК ЗТ «Баварія»

Пивоварна акціонерна компанія закритого типу "Баварія" зареєстрована у 1994 році. Сьогодні український ринок перенасичений різноманітним асортиментом пива та мінеральної води, що випускаються великими пивними компаніями, які інвестуються із закордону. Тому нашому підприємству, особливо в період кризи, тяжко було зберегти свої позиції на ринку. Боротися за лідерство під силу лише крупним виробникам, що гарантують високу якість. Для ПАК ЗТ "Баварія" це стало зависоким барєром.

Порівнюючи структуру змін в активах та пасивах, можливо зробити висновок про те, через які джерела поповнювалось майно і в які активи це майно було вкладене. [2, c. 21]

На балансі підприємства станом на 01.01.2013 р. знаходились власні основні засоби виробничого призначення вартістю 9382,6 тис. грн. До їх складу входили: земельна ділянка 8996,2 тис. грн., будiвлi та споруди (в т.ч. житлові будинки) - 202,1 тис. грн., машини та обладнання - 158,4 тис. грн., транспортні засоби - 19,5 тис. грн., інструменти, прилади, інвентар, меблі та інше - 0,9 тис. грн.

Станом на 01.01.2013 р. знос основних засобів становив 325,3 тис. грн.

За справедливу вартість прийнята залишкова вартість основних засобів. Остання iнвентаризацiя основних засобів проводилась на 01.12.2012 р. Нестач не виявлено.

Станом на 01.01.13 р. виробничі запаси складали 11,1 тис. грн. як і за попередній період.

Статутний капітал складав 3834,2 тис. грн.

Додатковий капітал у розмiрi 9243,5 тис. грн. - це фонд iндексацiї балансової вартостi основних засобів, незавершеного будівництва - 1621,6 грн.; оцінка землі - 6135,1 тис. грн.; інший вкладений капітал - 428,6 тис. грн.

Непокриті збитки минулих років збільшились на 278,9 тис. грн., i на звітну дату становлять 6153,2 тис. грн.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги зросла за період 2011-2013 роки на 20,7% року і склали на кінець 2013 року 7792,5 тис. грн.

Матерiальнi витрати, витрати на оплату працi, вiдрахування на соцiальнi заходи, амортизацiя, iншi операцiйнi витрати склали 207 тис. грн. за 2011 р, 232 тис. грн.. за 2012 р. та 184,6 тис. грн. за 2013 р. (податки та обов'язковi платежi, послуги банку, аудиту, теплоенергiя, послуги стороннiх органiзацiй, ремонт ОЗ) не були перекритi iншими операцiйними доходами - 114,4 тис. грн. за 2011 р., 68,5 тис. грн. - 2012 р. та 66,3 тис. грн. - 2013р.(доходи вiд здачi в оренду основних засобiв).

Фiнансовий результат вiд операцiйної дiяльностi - збиток в розмiрi 214,9 тис. грн. за 2011 рік, 102,7 тис. грн. за 2012 рік та 131,1 тис. грн. у 2013 році. [2, c. 19]

. Аналіз змін чистих доходів та чистого прибутку (збитку)

Для визначення реального економічного стану досліджуваного підприємства, доцільно проаналізувати ліквідність та платоспроможність підприємства.

Кпокр=(оборотні активи + витрати майб.періодів)/(поточні зобовязання + доходи майб. періодів) = (6214,6 + 0,2531)/ (7736,9 + 1,7202) = 0,4.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Кшвидк.лікв=(оборотні активи - запаси + витрати майб. періодів)/(поточні зобовязання + доходи майбутніх періодів) = (6214,6-11,1-0,2531) / (7736,9+1,7202) = 0,45

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.

Кабс.лікв.= грошові кошти та їх еквів./ поточні зобовязання + доходи майбутніх періодів = 12,9/ (7736,9 + 1,7202) = 0,05

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахуванням здійсненої оцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобовязань (Додаток 1).

Загальний коефіцієнт покриття є важливим показником платоспроможності, він показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобовязань.

Загальний коефіцієнт платоспроможності на підприємстві менший за одиницю, тобто підприємство має неліквідний баланс.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності свідчить про те, який процент поточних зобовязань підприємство може негайно погасити. З 2011 до 2013 року цей коефіцієнт зменшився на 0,03 і є значно меншим ніж визначений норматив. [12, c. 26]

Про низький задовільний стан платоспроможності підприємства свідчить коефіцієнт швидкої ліквідності, який на кінець 2013 року складав 0,49 проти 0,45 у 2011 році. Даний коефіцієнт нижчий від встановленого нормативу.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на шість місяців:

Квідн.=(Кпк + 6/Т(Кпк - Кпп))/Кпнр,

Де Кпк, Кпп - значення коефіцієнта покриття на кінець і початок звітного періоду;

Кпнр - нормативне значення коефіцієнта покриття;

- період відновлення платоспроможності в місяцях;

Т - звітний період у місяцях.

Період 2011-2012р. Квідн . = (0,41+6/12(0,41-0,4))/0,5=0,83.

Період 2012-2013р. Квідн . = (0,409+6/12(0,409-0,41))/0,5=0,819.

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобовязань підприємства і характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладенні у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за наступними показниками (Додаток 2):

Кавтономії = власний капітал/ вартість майна підпр. = 6805,7/14625,4 = 0,47 (за 2011р.)

Кфін. стаб. = власний капітал / позиковий капітал = 6805,7/ 7733,75 = 0,88

Кфін. залежності = валюта балансу / власний капітал = 14632,26/6805,7= 2,15

Загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування. Якщо коефіцієнт є меншим за практично встановлений 0,5, як це є у нашому випадку, необхідно проаналізувати раціональність і доцільність використання прибутку протягом звітних періодів та його розподілу за напрямками використання. [19, c. 41]

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку залученого майна в активах підприємства. У здійснені господарської діяльності підприємство використовувало велику частку залученого капіталу. За звітні періоди ця частка зросла на 4 пункти і становить на 2013 р. 57 % від загальної суми капіталу.

Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталів у всіх періодах більше одиниці і зріс на 0,21 у 2013 р. порівняно з 2011 р., це означає, що підприємство втратило фінансову стабільність і автономність. На період 2013 р. підприємство на 1 грн. власних коштів залучало 1,35 грн. позичкових.

Переваги нарощування господарської діяльності зникли у підприємства, адже у структурі капіталу занадто висока частка боргів. Велика кількість боргів посилила ризик і підвищила потенційну загрозу неплатоспроможності.

Динаміка коефіцієнта фінансової стабільності підприємства свідчить про значне погіршення фінансового стану підприємства, цей коефіцієнт на 0,12 у 2011 р. та на 0,26 у 2013 р. нижчий за його нормативне значення.

Найбільш поширеним методом оцінки ймовірності банкрутства підприємства є Z-модель Е.Альтмана на основі пяти факторів:

= 1,2Коб + 1,4 Кнп + 3,3Кр + 0,6Кп + 1,0Кв,

Де Коб - частка оборотних засобів у активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів підприємства; Кнп - рентабельність активів, обчислена як відношення нерозподіленого прибутку звітного року й минулих років до загальної суми активів; Кр - рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції; Кп - коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу; Кв - видача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів. [28, c. 18]

Зводимо дані для оцінки можливості банкрутства (Додаток 3).

На підставі розрахунків робимо висновок, що підприємство має незадовільну структуру балансу. Дане підприємство - банкрут.

2.2 Основні етапи ліквідації підприємства

Власники підприємства прийняли рішення про його ліквідацію (припинення). Законодавством визначено лише мінімальний термін такої процедури - менше ніж за два місяці ліквідувати підприємство не вдасться (ст.60 ГКУ ). банкрутство підприємство ліквідація кредитор

Процедура ліквідації розпочинається із прийняття рішення про ліквідацію. Для різних юридичних осіб існує різний порядок прийняття такого рішення. Найбільш поширеною організаційно - правовою формою юридичних осіб є господарське товариство і однією з підстав для ліквідації є рішення вищого органу товариства.

Для акціонерного товариства таким органом є загальні збори акціонерів, а рішення оформляється протоколом. Рішення приймається не менше 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, а збори визнаються правомочними, якщо в них прийняли участь акціонери, що мають не менше 60% голосів. [3, c. 26]

Для ТОВ таким органом є збори учасників. Рішення приймається простою більшістю голосів і оформляється протоколом зборів учасників.

Уразі ліквідації приватного або дочірнього підприємства рішення приймає його власник.

Після прийняття рішення про його ліквідацію негайно письмово у довільній формі повідомлено про це орган, що здійснив державну реєстрацію для внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису. Для цього заявник подав державному реєстратору нотаріально засвідчену копію рішення засновників щодо припинення юридичної особи, а також документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття рішення про ліквідацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації - газети Голос України, Урядовий курєр, Бюлетень державної реєстрації. ( У нашому випадку - це «Урядовий курєр»).

Повідомлення про ліквідацію, що опубліковано, містить таку інформацію:

відомості про юридичну особу (ПАК ЗТ «Баварія», м. Рівне, 34100.)

підстави для прийняття рішення щодо припинення ліквідації ( за власним бажанням).

місце і дату внесення запису до ЄДР про прийняття рішення щодо припинення

дату призначення та відомості про ліквідаційну комісію чи ліквідатора

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, яка припиняється. [2, c. 44]

Щодо строку заявлення вимог, то він не може бути меншим за два місяці з дня опублікування повідомлення. Тому в повідомленні потрібно зазначати, що претензії кредиторів приймаються протягом двох місяців за адресою підприємства.

З моменту призначення власниками (учасниками або органом, що прийняв рішення про ліквідацію) ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія може виступати в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Ліквідатором призначено голову правління - Ігнатенко М.С. Основне завдaння ліквідаційної комісії - завершення діяльності підприємства з найменшою шкодою як для його засновників , так і для його контрагентів.

Зняття з обліку в податкових органах

Голова ліквідаційної комісії подав до податкової такі документи :

заяву про припинення за формою 8-ОПП

оригінал довідки за формою 4-ОПП (про взяття на облік)

копію розпорядчого документа про ліквідацію

копію розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії

У 10-денний термін після подачі заяви подається перший ліквідаційний баланс, після закінчення строку заявлення кредиторами вимог складається проміжний ліквідаційний баланс. Після завершення всіх розрахунків складається ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи. [19, c. 47]

На підставі заяви 8-ОПП податковою приймається рішення про проведення позапланової виїзної перевірки, яка може тривати до одного місяця. Після цього підписано обхідний лист, а це два десятка підписів. Після чого отримано довідку за формою №22-ОПП про відсутність заборгованості, яка діє два місяці. За цей час завершено всі процедури в державного реєстратора.

Зняття з обліку в державних фондах

У Пенсійному фонді, фондах соціального страхування (ФСС) перевірні процедури займають менше часу, ніж в податкової.

Для зняття з обліку ліквідаційній комісії в 10-денний термін з дня прийняття рішення подано до зазначених фондів відповідну заяву. Передбачено такі максимальні строки проведення перевірок :

Пенсійний фонд - 10 днів

ФСС від нещасного випадку - 15 днів

ФСС з непрацездатності - 15 днів

ФСС на випадок безробіття - 10 днів.

Після проведеної перевірки і за відсутності заборгованості фонди видають довідки про зняття підприємства з свого обліку. [27, c. 35]

Закриття рахунків

Усі поточні рахунки в установах банку закриваються, крім одного для проведення ліквідаційної процедури. А цей один рахунок закривається не пізніше дати складання акту перевірки податковою інспекцією.

Також отримано довідку із архівної установи про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню.

Внесення запису про припинення

Для внесення до ЄДР запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ліквідаційна комісія після закінчення процедури ліквідації повинна подала державному реєстратору такі документи :

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

оригінал установчих документів;

акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості;

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів без розгляду, у триденний строк вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Дата цього запису означає повну ліквідацію юридичної особи.

Знищення печатки

При ліквідації підприємства керівництво здало в органи внутрішніх справ печатки і штампи підприємства для знищення. Для одержання квитанції про знищення подано відповідне клопотання, печатки і штампи, їх відбитки у двох примірниках і документи про оплату послуг. [1, c. 24]

Знищення печаток було останнім етапом ліквідації підприємства.

2.3 Черговість задоволення вимог кредиторів, та наслідки ліквідації підприємства

З метою ліквідації даного збанкрутілого підприємства, учасниками акціонерної компанії було укладено наступне рішення:

Рішення

Про ліквідацію ПАК ЗТ «Баварія»

З метою ефективного використання майна акціонерної компанії, враховуючи збитковість та недоцільність подальшого функціонування ПАК ЗТ «Баварія» відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні", Статуту ПАК ЗТ «Баварія», прийнято рішення:

. Ліквідувати ПАК ЗТ «Баварія»

. Затвердити ліквідаційну комісію в складі, що додається. Ліквідаційній комісії у двомісячний термін провести у встановленому порядку організаційні заходи по ліквідації підприємства:

.1. Попередити працівників підприємства про наступне вивільнення в зв'язку з ліквідацією підприємства.

.2. Повідомити державну службу зайнятості про вивільнення працівників підприємства в зв'язку з його ліквідацією.

.3. Повідомити в офіційній пресі у м. Рівне про ліквідацію ПАК ЗТ «Баварія», про порядок та строк заяви претензій кредиторами.

.4. Провести інвентаризацію, оцінку наявного майна підприємства, складання ліквідаційного балансу підприємства на дату його ліквідації у формі річного звіту.

.5. Провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості акціонерної компанії та виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства; розрахуватися з кредиторами.

.6. Повідомити органи державної статистики про ліквідацію підприємства.

.7. Здійснити всі інші організаційні заходи для завершення ліквідації акціонерної компанії.

. Надати право першого підпису за банківським рахунком підприємства Голові ліквідаційної комісії.

. Встановити, що ліквідаційна комісія здійснює керівництво діяльністю підприємства на період до завершення його ліквідації.

. Контроль за виконанням наказу покласти на голову правління Ігнатенко М.С.

Склад ліквідаційної комісії з ліквідації ПАК ЗТ «Баварія»:

Ігнатенко М.С. - голова ліквідаційної комісії, голова правління ПАК ЗТ «Баварія»;

Простак О.І. - головний інженер-технолог ПАК ЗТ «Баварія»;

Соколова К. С. - головний бухгалтер ПАК ЗТ «Баварія»;

Наконечна М. В. - головний юрисконсульт ПАК ЗТ «Баварія»

Гуріна Т.О. - головний спеціаліст виробничого процесу ПАК ЗТ «Баварія». [1, c. 27]

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів та акціонерів задовольняються у такій черговості:

у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

у другу чергу - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

у третю чергу - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

у четверту чергу - виплати нарахованих, але не виплачених дивідендів за привілейованими акціями;

у п'яту чергу - виплати за привілейованими акціями, які підлягають викупу відповідно до статті 68 ЗУ «Про акціонерні товариства» 2008р №50-51;

у шосту чергу - виплати ліквідаційної вартості привілейованих акцій;

у сьому чергу - виплати за простими акціями, які підлягають викупу;

у восьму чергу - розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій;

у дев'яту чергу - всі інші вимоги. [7, c. 28]

Так як ПАК ЗТ «Баварія» розраховувалась зі своїми кредиторами за рахунок продажу майна, кошти були розподілені відповідно до черги пропорційно сумам вимог кожного кредитора цієї черги.

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника;

по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; так як пропозицій надійшло декілька, то був проведений конкурс.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації [11, с. 232]. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначила послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА В РАЗІ ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

3.1 Проблеми процедури ліквідації збанкрутілих підприємств в Україні на сучасному етапі

Згідно діючого законодавства і існуючої практики ведення бізнесу в Україні набагато простіше відкрити бізнес , ніж звернути його. Головним критерієм при виборі оптимального шляху ліквідації підприємства являються причини, що спонукають власників до закриття фірми.

Сьогоднішня фінансово-економічна ситуація в Україні змушує багатьох підприємців замислитися про згортання свого бізнесу. Такий шлях справді в багатьох випадках є найкращим виходом із ситуації. Проте ліквідація юридичної особи в Україні практично завжди більш трудомісткий і ризикований процес, ніж її створення. Юридичних фірм, які пропонують «швидке і комфортне вирішення всіх ваших проблем», досить багато, їхню рекламу нескладно знайти як в Інтернеті, так і в пресі. Проте перш ніж удаватися до їхніх послуг, слід чітко уявляти, за якими алгоритмами і схемами збираються ліквідувати певне підприємство.

За час діяльності підприємства, як правило, накопичується солідний багаж кредиторських заборгованостей, проблем у податковому і бухгалтерському обліку. Іноді він уже просто не сумісний ні з подальшим успішним бізнесом, ні зі спокійною і швидкою його ліквідацією. Спроби діяти самостійно, без залучення фахівців, часто закінчуються багаторічним виснажливим ходіннями по кабінетах чиновників, величезними грошовими витратами та нервовими зривами. Найважче при ліквідації підприємства домогтися зняття з обліку в податковій інспекції та соціальних фондах. Якщо «за життя» підприємство мало великі обороти, податківці навряд чи відпустять його з миром - вони вважають, що підприємець у будь-якому разі має «на прощання» заплатити. Попередньо податківці, провівши поверховий огляд і зробивши висновок про обороти компанії, заявляють власникові свої побажання про розмір санкцій, які хотіли б нарахувати. Якщо власник не погоджується, перевірка може стати більш глибокою і прискіпливою. Досить часто на законослухняному підприємстві їм не вдасться знайти хоч якихось серйозних порушень. Однак податківцям нічого не варто затягти терміни перевірки на рік, а то й півтора.

Якщо підприємець цінує свій час і здоровя, то єдиний вихід - удатися до послуг юристів. У принципі фахівці охоче допоможуть йому вибрати й оптимальний шлях ліквідації підприємства, але перед цим бізнесменові слід для себе вирішити низку принципових питань, оскільки головним критерієм при виборі схеми згортання бізнесу є причини, які спонукали власників закрити фірму. Саме від них залежить вибір форми і схеми процесу ліквідації. Сьогодні юридичні фірми пропонують кілька варіантів ліквідації юридичних осіб. [14, c. 65]

На практиці є непоодинокими випадки, коли підприємство було засновано власниками, зареєстровано державною адміністрацією, але у відповідних органах та фондах на облік не поставлено, рахунки в банках не відкриті, строк, передбачений для постановляння на облік, не сплинув. Після цього власники із своїх міркувань прийняли рішення про ліквідацію. Орган реєстрації вимагав здійснення відповідних дій, які б підтверджували проведення ліквідаційних заходів, тобто зняття підприємства з обліку у відповідних органах та фондах.

На цілком слушне зауваження, що підприємство на облік не ставало, відповідь була - тоді станьте на облік і відразу зніміться з обліку, порядок є порядок. З метою уникнення такої колізії, за клопотанням ліквідатора, господарський суд в ухвалі про ліквідацію банкрута може зазначити про необхідність зняття з обліку та виключення з реєстру без деяких наявних документів чи за відсутності печаток та штампів (при цьому ліквідатор публікує оголошення про їх недійсність), крім того, ухвала має вказувати на зобовязання цих органів здійснити певні дії (див. пункти 9.3, 9.8 Розяснення ВАСУ №02-5/422 від 10 грудня 1996 р. Про судове рішення). Таким чином, у разі її невиконання у добровільному порядку, у ліквідатора буде можливість предявити її для примусового виконання відповідно до Закону України Про виконавче провадження до державної виконавчої служби, за місцем знаходження органу, який не виконує її вимоги.

Для врегулювання на законодавчому рівні проблем, що виникають при скасуванні державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за рішенням суду (господарського суду), Держпідприємництвом України розроблено проект Закону України Про внесення змін та доповнень до деяких законів України. Цим законопроектом запропоновано врегулювати порядок створення та повноваження ліквідаційної комісії, відповідальність її членів за невиконання своїх функцій або за нанесення збитків юридичній особі в процесі її ліквідації. Також запропоновано встановлення спрощеної процедури ліквідації в судовому порядку для тих суб'єктів підприємницької діяльності, які не здійснюють своєї діяльності та не звітують перед відповідними державними органами.

Через недосконалість існуючих методик визначення масштабів кризового стану окремих підприємств виробники підсвідомо намагалися фінансово реанімувати свої підприємства, практикували елементи стабілізації за рахунок внутрішніх джерел, санації. Підприємців лякала процедура банкрутства і вони бажали оголосити про власну самоліквідацію. Безумовно, добровільна ліквідація має низку переваг: по-перше, ліквідаційна комісія самостійно управляє реалізацією майна та поверненням боргів; по-друге, в ситуації, коли підприємство визнає борги, порушення справи про банкрутство судом - майже неймовірне.

Якщо субєкт господарювання брав участь у незаконних схемах отримання прибутку, то його добровільна ліквідація може викликати увагу з боку правоохоронних органів, ретельної перевірки, що призведе до виявлення порушень законодавства. Крім того, якщо субєкт створювався із порушенням (наприклад, за фіктивним и паспортами), то такого субєкта іноді взагалі неможливо добровільно ліквідувати, адже засновники не поставлять підписи під відповідними документами. Крім того, до причин, що впливають на вибір між добровільною та примусовою ліквідацією, можна віднести наявність боргів перед державою та кредиторами з боку субєкта.

На практиці не завжди можна з достовiрнiстю встановити пiдприємницький характер дiяльностi юридичної особи. Цьому перешкоджають низький рiвень правової культури установчих документiв багатьох субєктiв господарювання, загальний стан нашого господарського законодавства. Враховуючи це, президія Господарського суду України в розясненнi «Про деякi питания практики застосування закону України «Про банкрутство» визначала, що у разi, коли в установчих документах юридичної особи чiтко не зазначений змiст дiяльностi, господарський суд повинен враховувати положения чинного законодавства про те, що державна реєстрацiя субєктiв пiдприємницької дiяльностi проводиться вiдповiдно до вимог ст. 8 Закону України «Про пiдприємництво», ст.6 Закону «Про пiдприємства в Українi» та п.1 статтi Положення про мiсцеву державну адмiнiстрацiю. Данi про державну реєстрацiю повiдомляються органам державно статистики, якi, згiдно зi ст.12 Закону України «Про державну статистику», встановлюють коди i ведуть Державний реєстр звiтних (статистичних) одиниць України, серед яких є i субєкти пiдприємницької дiяльностi.

Слід зазначити, що в Україні не рідкість факти, коли керівництво підприємства приймає рішення про застосування процедури ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство. Самоліквідація є виправданим заходом, якщо підприємство має рентабельне дочірнє підприємство, виключається за таких умов ризик виконання процедури ліквідації без урахування інтересів прибуткового дочірнього підприємства. Питання про включення такого підприємства до ліквідаційної маси вирішується ліквідаційною комісією. За наявності факту розділу підприємства, внаслідок чого хоча б одне з виділених виробництв є прибутковим, то у головного підприємства є можливість перевести активи на цей підрозділ. При банкрутстві розділ визнається недійсним.

Існують також проблеми у ліквідації сільськогосподарських підприємств. Однією з умов ліквідації сільськогосподарського підприємства на добровільних засадах є задоволення у повному обсязі кредиторів такого підприємства у повному обсязі. Відповідно до ст.37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо при добровільній ліквідації недержавного сільгосппідприємства буде встановлена його неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, підприємство повинне звернутися у місячний термін до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Невиконання цих вимог тягне відмову у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи в ЄДР. Вважаючи, що переважна більшість сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності не мають ліквідного майна або мають майно низьколіквідне, вони фактично позбавлені можливості ліквідуватись у добровільному порядку. [18, c. 72]

При ліквідації підприємства, його керівники стикаються з проблемою звільнення та працевлаштування звільнених підлеглих. Адже законом передбачене обовязкове працевлаштування (деякі категорії працівників, які звільняються в звязку з ліквідацією підприємства, підлягають обовязковому працевлаштуванню) в окремих випадках. Ще є такі барєри як:

виплата вихідної допомоги (у випадку звільнення працівників у звязку з ліквідацією підприємства кожному працівнику має виплачуватися вихідна допомога, розмір допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП має бути не менше середньомісячного заробітку працівника);

термін дії колективного договору (у випадку ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації);

остаточний розрахунок із працівниками (у ст. 116 КЗпП передбачено, що ліквідоване підприємство повинне провести остаточні розрахунки із працівниками в день звільнення кожного з них).

Часто проблема полягає в суперечливості, коли податкові органи, незважаючи на специфіку своєї роботи, мають на меті як стратегічний крок - збереження субєкта підприємницької діяльності (платника податків), який у подальшому забезпечуватиме наповнення державної казни, так i тактичний - ліквідацію субєкта підприємництва, забезпечуючи тим самим часткове зменшення загальної суми податкового боргу платників податків перед бюджетами усіх рівнів України.

Тобто виправлення ситуації щодо зазначеної проблеми залежить від ефективності координації зусиль органів виконавчої та судової влади в реалізації спільної із субєктами підприємницької діяльності проблеми. I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності податкових та арбітражних керуючих.

3.2 Зарубіжний досвід процедури ліквідації збанкрутілих підприємств

Під час процесу трансформації у Східній Німеччині ліквідація нежиттєздатних підприємств відбувалась на ранній стадії приватизаційного процесу. Так, наприклад, проведення приватизації Тройханданштальтом, агенцією, на яку було покладено здійснення приватизації, відбувалось так.

Спочатку всі східнонімецькі підприємства були корпоратизовані. Відповідальність за підприємства перейшла до розділених за галузями директоратів. Вони прийняли права і обовязки 100%-ного акціонера.

Тройханданштальтом була запроваджена перевірка придатності життєздатних підприємств для санації та ліквідації нежиттєздатних підприємств. Тройханданштальт була організована таким чином, що її галузеві директорати мали завдання стабілізувати свої підприємства і підготувати їхню приватизацію в рамках корпоративного управління. Для цього великі фірми та комбінати повинні були бути розукрупнені (розділені), що давало можливість зробити їх придатними для приватизації і продати.

Паралельно до цього підприємства оцінювались на їх життєздатність незалежним штабом, так званою Керівною комісією, що складалася з експертів та економічних ревізорів. Ці експерти оцінювали і рецензували розроблені підприємствами концепції розвитку, давали поради щодо реструктуризації і визначали ступінь придатності до санації. [27, c. 244]

Фірми, які оцінювалися цими експертами як нежиттєздатні або не придатні до санації, повинні були бути передані з галузевого директорату в директорат Абвіклюнг.

Директорат Абвіклюнг мав завдання виявити найпридатніший спосіб для закриття, тобто через ліквідацію або через банкрутство, та провести ліквідацію й остаточне закриття підприємства.

Продемонстрований підхід Тройханданштальту привів під час трансформаційного процесу в Східній Німеччині до таких результатів.

На початку Тройханданштальт прийняв у своє розпорядження близько 8000 підприємств. Через розукрупнення і розділення їх кількість збільшилась до 12000.

Через приватизацію близько 2/3 підприємств відійшло інвесторам, які завдяки політиці Тройханданштальту при можливості продати одному інвесторові могли справляти і справжній підприємницький вплив - Corporate Governance. Вони відкрили доступ до відомих їм ринків і ноу-хау, а також інвестицій. Проте їм треба було провести справжню, стратегічну реструктуризацію.

Майже 30%, тобто загалом 3700 підприємств, повинні були бути зараховані до нежиттєздатних. Вони перейшли на ранній стадії до відділу Абвіклюнг для ліквідації. Це було болісною процедурою, але таким чином вдалося уникнути тривалого животіння через безглузді спроби санації, здійснені правлінням, та запобігти витратам економічно важливих ресурсів. [24, c. 116]

Ліквідатори мали завдання реалізувати активи та закрити підприємства. Але все таки велика увага була приділена спробам виділення і збереження придатних до санації частин підприємств. Таким чином було збережено 30% від початкової кількості робочих місць на цих підприємствах.

Отже, німецький досвід ліквідації нежиттєздатних підприємств показує:

центральна перевірка життєздатності підприємств ідентифікувала на ранній стадії нежиттєздатні підприємства і таким чином заощадила багато ресурсів;

ліквідація замість справи про банкрутство дозволила Тройханданштальту залишитись господарем процесу і забезпечити народно-господарські інтереси, зокрема порятунок життєздатних частин підприємств;

через часткову санацію/часткову приватизацію при ліквідації було збережено близько 30% робочих місць всіх ліквідованих підприємств;

позитивним ефектом впливу на діяльність галузевих директоратів можна вважати те, що загроза передачі підприємства у Абвіклюнг примушувала правління підприємств та галузеві директорати особливо зосередитися на санації.

У західних країнах основна ідея законодавства про неплатоспроможність полягає в тому, що неплатоспроможне, але функціонуюче підприємство доцільніше зберегти цілком, ніж розпродавати його частинами. [21, c. 166]

Підприємство, неплатоспроможне з фінансового погляду, не в змозі розплатитися з усіма боргами. Проте воно може бути достатньо сучасним технічним і технологічним комплексом із кваліфікованим персоналом і розвиненою соціальною інфраструктурою. У разі розпродажу частинами вартість устаткування й інфраструктури зменшується, страждає також державний бюджет.

Французьке законодавство про неплатоспроможність є прикладом макроекономічного підходу до проблеми. Це підтверджується назвою Закону «Про фінансове оздоровлення підприємств». У Франції за фінансовим станом підприємств постійно спостерігає регіональна Рада директорів і суди. Французька юридична практика ведення справ про неплатоспроможність спрямована на застосування превентивних заходів. Якщо у підприємства зявляються ознаки дефолту, то суд пропонує кредиторам і боржникам починати переговори. Президент Торговельного трибуналу може призначити спеціального представника для їх проведення. Кредитори звичайно погоджуються на переговори, хоча вони можуть обмежити їхні права. У разі відмови від переговорів та відкриття судової процедури кредитори можуть втратити великі суми.

Законодавство про регулювання неплатоспроможності в США як пріоритетні також розглядає макроекономічні проблеми. Кодекс США про банкрутство передбачає систему реорганізації підприємства-боржника з метою його збереження. При цьому акціонери підприємства-боржника отримують деяке відшкодування, знижку в боргах, у кредиторів виникає можливість узяти під свій контроль підприємство. У юридичній літературі зазначається, що ця схема малоефективна.

Американська система характеризується такими основними рисами:

можливістю для заінтересованих осіб (боржника і кредитора) почати реструктуризацію активів корпорації;

можливістю для менеджерів боржника залишатися менеджерами корпорації тривалий час для «розмякшення» прав кредиторів (поділ кредиторів на класи, нейтралізація кредиторів, які мають специфічні мотивації усунення боржника як конкурента, та ін.);

акціонери і кредитори змушені приймати рішення щодо продовження діяльності підприємства;

затягуванням реструктуризаційного процесу, за якого кредитор не може впливати на тривалість і результат процедур;

здійсненням «мякої» (тобто поступової, пільгової) реструктуризації активів, вигідної як для боржника, так і для кредитора. Кредитор при цьому може передбачати зміну своїх прав. Незважаючи на складність, система виявилася прийнятною для американської економіки. [23, c. 78]

У Великобританії неплатоспроможність регулюється Законом «Про неплатоспроможність», а також відповідними положеннями Закону «Про компанії» (з доповненнями) і Закону «Про банки». Неплатоспроможність розуміється як становище компанії, за якого вона не може платити за своїми зобовязаннями (боргами) у встановлені терміни, а також якщо її зобовязання перевищують вартість активів. Поняття «банкрутство» застосовується тільки до фізичних осіб.

В англійському законодавстві, як і у французькому й американському, основним пріоритетом є збереження компанії. Закон передбачає реорганізацію неплатоспроможної компанії або її ліквідацію. У Великобританії велике значення надається адмініструванню. Це означає, що управління справами неплатоспроможної компанії передається спеціально призначеному адміністратору. До його повноважень входять поточне управління, всебічний аналіз діяльності компанії, вироблення режиму реорганізації і можливого продажу. Процедура адміністрування звичайно застосовується до великих компаній. Для більшості компаній використовується процедура управління майном боржника. Права менеджера такі ж широкі, як і адміністратора. Для врегулювання неплатоспроможності застосовуються також різні види транснаціональних угод між боржником і кредитором.

У тих випадках, коли програма реорганізації неефективна або не може відновити платоспроможності боржника, починаються ліквідаційні процедури.

У Німеччині на перше місце поставлена ліквідація підприємства боржника. У юридичній літературі зазначається, що метою закону є врятування активів підприємства, що дасть змогу ефективно їх використовувати. Фірми, що не змогли устояти в ринкової конкуренції, рятувати немає сенсу, «під час урегулювання боргів мікроекономічна раціональність не повинна підмінятися макроекономічною метою».

Справа про неплатоспроможність починається з відкриття конкурсного виробництва, призначення конкурсного менеджера, котрий повинен прийняти рішення або про можливість функціонування підприємства, або про його ліквідацію. Щодо майна підприємства боржника застосовується спеціальний режим, що називається «створенням конкурсної маси». До складу цього майна входить усе наявне майно на момент відкриття конкурсного виробництва і придбане нове майно у процесі цього виробництва. У конкурсному виробництві беруть участь кредитори. На зборах кредиторів подається звіт конкурсного менеджера, на підставі якого ухвалюються рішення про подальші дії: 1) ліквідувати підприємство; 2) дозволити підприємству тимчасово функціонувати; 3) уповноважити менеджера підготувати конкурсний план, тобто план відновлення платоспроможності. [25, c. 46]

У випадку, коли підприємство ліквідується за рішенням суду, провадиться реалізація майна, так званої «конкурсної маси». Збори кредиторів скликаються для прийняття рішень про розподіл отриманих сум і задоволення вимог кредиторів, установлюється черговість погашення вимог. Отже, з досвіду Східної Німеччини та інших східноєвропейських країн визначаються такі тези, які слід обговорити в рамках продовження трансформаційного процесу в Україні:

державні підприємства колишніх планових економік повинні бути реструктуризовані для досягнення конкурентоздатності;

в Україні також будуть визначені підприємства, для яких виходом є лише ліквідація;

лише досконалий закон про банкрутство вирішить проблему необхідної реструктуризації промисловості - але якщо він дійсно впроваджується і використовується;

рішуче використання закону про банкрутство і загроза порушення справи про банкрутство можуть все таки служити засобом змусити підприємства та їхні правління добитись успіху, забезпечити Corporate Governance, звільнити підприємства від боргів і примусити вже приватизовані підприємства, що не мають успіху, провести реструктуризацію;

необхідними є тверда позиція, добра освіта і суворий нагляд керуючих конкурсною масою через суди або центральну установу, що складається з відповідних фахівців;

для досягнення стрімкої і ефективної реструктуризації ще не приватизованої промисловості корисним для України буде підхід, подібний до Східної Німеччини, а саме централізована оцінка життєздатності підприємств експертами за допомогою систематичного аналізу на зразок впровадженого Тройханданштальтом. Таким чином вже при корпоративному управлінні вплив на підприємства та їх правління для організації і проведення заходів по реструктуризації міг би бути більшим. Врешті-решт на ранній стадії могла б відбутись ідентифікація нежиттєздатних підприємств і розпочатись їхня ліквідація;

такий підхід послужив би підготовці і формуванню ланки кваліфікованих, незалежних керуючих конкурсною масою.

Висновки

Ліквідація підприємств є невідємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства вибувають з так званої гри. Це новий для нашої держави процес, який контролює діяльність підприємств на ринку, які є платоспроможними та рентабельними.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб - це інвестори, позичальники, постачальники, наймані працівники, які зацікавлені у передбаченні можливого банкрутства підприємства. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії фінансових ускладнень.

У даній курсовій роботі було розглянуто основні фактори банкрутства та причини ліквідації підприємства, проаналізовано фінансово-господарську діяльність збиткового підприємства «Баварія», яке не витримало тиск великих конкурентів та економічної кризи.

Фiнансовий результат вiд операцiйної дiяльностi - збиток в розмiрi 202,9 тис. грн. за 2011 рік, 91,7 тис. грн. за 2012 рік та 116,1 тис. грн. у 2013 році.

Отже, підприємства в Україні ліквідуються у випадках:

визнання його банкрутом;

якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

якщо рішенням суду будуть визнанні недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України.

Сьогоднішня фінансово-економічна ситуація в Україні змушує багатьох підприємців замислитися про згортання свого бізнесу. Такий шлях справді в багатьох випадках є найкращим виходом із ситуації. Проте ліквідація юридичної особи в Україні практично завжди більш трудомісткий і ризикований процес, ніж її створення. Юридичних фірм, які пропонують «швидке і комфортне вирішення всіх ваших проблем», досить багато, їхню рекламу нескладно знайти як в Інтернеті, так і в пресі. Проте перш ніж удаватися до їхніх послуг, слід чітко уявляти, за якими алгоритмами і схемами збираються ліквідувати певне підприємство.

В Україні, багато власників підприємств, при їх ліквідації стикаються з рядом проблем. Так, на практиці є непоодинокими випадки, коли підприємство було засновано власниками, зареєстровано державною адміністрацією, але у відповідних органах та фондах на облік не поставлено, рахунки в банках не відкриті, строк, передбачений для постановляння на облік, не сплинув. Після цього власники із своїх міркувань прийняли рішення про ліквідацію. Орган реєстрації вимагав здійснення відповідних дій, які б підтверджували проведення ліквідаційних заходів, тобто зняття підприємства з обліку у відповідних органах та фондах.

Слід зазначити, що в Україні не рідкість факти, коли керівництво підприємства приймає рішення про застосування процедури ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство. Самоліквідація є виправданим заходом, якщо підприємство має рентабельне дочірнє підприємство, виключається за таких умов ризик виконання процедури ліквідації без урахування інтересів прибуткового дочірнього підприємства.

У західних країнах основна ідея законодавства про неплатоспроможність полягає в тому, що неплатоспроможне, але функціонуюче підприємство доцільніше зберегти цілком, ніж розпродавати його частинами. В англійському законодавстві, як і у французькому й американському, основним пріоритетом є збереження компанії. Закон передбачає реорганізацію неплатоспроможної компанії або її ліквідацію. У Великобританії велике значення надається адмініструванню. Це означає, що управління справами неплатоспроможної компанії передається спеціально призначеному адміністратору. Отже, економічна криза в Україні змусила велику кількість підприємців згорнути свій бізнес, ліквідуючи нерентабельні підприємства. Складний процес ліквідації, незацікавленість податкових структур у ліквідації, низький рівень масово-розяснювальної роботи, а як наслідок - необізнаність власників збанкрутілих підприємств в особливостях процедури ліквідації виступають барєрами у системі ліквідації підприємств-банкрутів.

Список використаних джерел

1. Банкрутство як підстава ліквідації акціонерних товариств // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - №4

2. Бланк Н.А. Основи фінансового менеджменту. К., Ніка-Центр, 2009.

. Ліквідація підприємства : спеціальний випуск.// Вісник ДПСУ. - 2011 - №37-38.

. Економічний аналіз: Навч. Посібник / М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, -2009.

. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За ред. М.І. Молдованова. К., Техніка, 2011.

. Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

. Закон України Про страхування від 7.03.1996 №85/96-ВР.

. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. - Х.: Фактор, 2012.

. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2009.

. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Дн-к. - 2008.

. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз субєктів господарювання.: Монографія. - К.:КНЕУ, 2011.

. Ліквідація і реорганізація підприємства//№12(186). Енциклопедія бухгалтера і економіста. Харків: 2010 - 246.

. Методичні рекомендації по виявленню ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій по приховування банкрутства, фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 р. № 10.

. Особливості реорганізації функцій господарського суду при здійсненні ліквідаційної процедури // Вісник господарського судочинства. 2013 - №42.

. Розподіл майна між учасниками при ліквідації підприємства // Вісник господарського судочинства. - 2013. - №11.

. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Львів, ЛБІ НБУ, 2009.

. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. К., 2009.

. «Порядок проведення досудової санації державних підприємств», затверджений постановою КМУ від 17.03.2003р. № 515.

. Розподіл майна між учасниками при ліквідації підприємства // Фінанси України №6 - 2010.

. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 04.06.04 р. №04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

. Санація і банкрутство // Ліквідація комерційних банків за умов їх неплатоспроможності. - 2012. - №1

. Славюк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Луцьк, Вежа, 2009.

. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. К., 2010.

. Титов М. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. Х., Консул, 2009.

. Формування ринкових відносин в Україні // Вирішення проблем у процесі ліквідації та санації підприємств. - 2010. - №6

. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./ А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. - К.: КНЕУ, 2009.

. Шляхи подолання колізій // Санація та банкрутство. - 2013. - №1

Додаток 1

Показники ліквідності підприємства

Показники2011р.2012р.Відхилення2013р.Відхилення1. Загальний коефіцієнт покриття (платоспроможності) (> 1)0.400.410.010.409-0.0012. Коефіцієнт швидкої ліквідності( > 0.5)0.450.470.020.490.023. Коефіцієнт незалежної ліквідності (> 0.5)0.230.22-0.010.21-0.014. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (> 0.2)0.050.045-0.010.043-0.0025. Частка оборотних активів в загальній сумі активів (за планом)0.430.450.020.460.016. Частка виробничих запасів в оборотних активах (>0.5)0.00180.00160.000.0015-0.0001u

Додаток 2

Показники фінансової стійкості підприємства

Показники20112012Відхілення2013Відхілення1. Коеф. Автономії0.470.44-0.030.42-0.022. Маневреність робочого капіталу-1.169-1.17-0.001-1.10.073. Коеф. фінансової залежності2.152.280.132.360.084. Коеф. маневреності власного капіталу-0.22-0.23-0.01-0.26-0.035. Коеф. концентрації залученого капіталу0.530.560.030.570.019. Коеф. поточних зобовязань1101010. Коеф. співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування)1.141.260.121.350.0911. Коеф. забезпечення власними коштами-0.26-0.240.02-0.25-0.0112. Коеф. фінансової стабільності0.880.79-0.090.74-0.05

Додаток 3

Можливість банкрутства

Показники201120122013Частка оборотних засобів у активах (Коб)0.430.450.46Рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком (Кнп)0,150,0080,004Рентабельність активів, обчіслена за прибутком від реалізації продукції (Кр)0.0090.0040.001Коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу (Кп)0.80.810.809Віддача всіх активів (Кв)0.010.0040.001Z- показник ймовірності банкрутства1,251,051,047Оцінка можливості банкрутстваДуже високаДуже високаДуже висока