Механізм оподаткування прибутку

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    567,83 Кб
  • Опубликовано:
    2014-10-24
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Механізм оподаткування прибутку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження механізму оподаткування прибутку

1.1 Сутність прибутку як економічної категорії

1.2 Наукові підходи до становлення оподаткування прибутку субєктів господарювання

1.3 Особливості механізму оподаткування прибутку

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Ефективність сучасного механізму оподаткування прибутку

2.1 Особливості формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток

2.2 Порівняльна оцінка фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами

2.3 Роль механізму оподаткування прибутку в ефективному функціонуванні субєктів господарювання

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Шляхи вдосконалення механізму оподаткування прибутку

3.1 Світовий досвід застосування механізму оподаткування прибутку

3.2 Проблемні аспекти оподаткування прибутку в Україні та шляхи їх вдосконалення

3.3 Вдосконалення механізму оподаткування прибутку в напрямі стимулювання інвестиційної діяльності

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сучасний стан вітчизняної економіки та формування фінансових відносин в Україні вимагає акцентованої уваги до проблем податкової політики, зокрема, до проблем функціонування механізму оподаткування прибутку підприємств, особливо в час, коли значна їх кількість перебуває у збитковому стані та жахливо не вистачає ресурсів для інвестиційно-інноваційного оновлення основних засобів та пожвавлення розвитку економіки. Від ефективності функціонування механізму оподаткування прибутку залежить не тільки наповнюваність бюджету, а і коливання рівня платоспроможності субєктів господарювання як на даному етапі, так і в перспективі.

Сучасний механізм оподаткування прибутку доцільно розглядати в розрізі його складових: економічної та організаційної. Економічна складова сприяє максимізації прибутку в результаті використання податкових пільг та інших законних способів мінімізації податкових платежів, що досягається в результаті податкового планування та оптимізації. Організаційна складова спрямована на вибір альтернативних видів сплати податків відповідно до діючих умов оподаткування, що передбачає досягнення оптимізації податків з урахуванням потреб бюджету і можливостей підприємства. Необхідність розробки фундаментальних основ формування податкового механізму в Україні обумовлюється особливостями перехідної економіки та розвитком ринкових відносин. Удосконалення механізму оподаткування прибутку є одним із важливих шляхів підвищення ефективності функціонування українських підприємств.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що реалізація пропозицій з удосконалення механізму оподаткування прибутку сприяє покращенню роботи підприємств та збільшенню надходжень до держбюджету України.

У західній фінансовій науці проблеми механізму оподаткування прибутку досліджуються досить інтенсивно. Зокрема, можна відзначити роботи таких учених, як А. Ауербах, Е. Аткінсон, Ч. Баллард, Д. Йоргенсон, Дж. Стігліц, М. Фелдстайн, А. Гарбергер.

Що стосується вітчизняних учених, то в останні роки в цій сфері фінансової науки з'явився ряд досліджень, серед яких можна відзначити роботи М. Борошок, В. Вишневського, Т. Гаркуші, А. Гречко, І. Луніної, О. Кривицької, Л. Кривенко, П. Мельника, А. Соколовської, Д. Серебрянського, В. Федосова. У цих роботах механізм оподаткування розглядається як один із важливих елементів податкової системи. У той же час є певні прогалини щодо спеціального комплексного аналізу механізму оподаткування прибутку й оцінки його впливу на ефективність функціонування українських підприємств. Необхідність подальших поглиблених досліджень у цій сфері визначила вибір теми дослідження, мету і завдання.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування науково-методичних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму оподаткування прибутку.

Для її досягнення в роботі поставлено і вирішено комплекс теоретичних, науково-методичних і практичних задач:

визначити економічну сутність прибутку як економічної категорії;

дослідити наукові підходи до становлення оподаткування прибутку субєктів господарювання;

визначити особливості механізму оподаткування прибутку;

проаналізувати особливості формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток;

дати порівняльну оцінку фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами;

визначити роль механізму оподаткування прибутку в ефективному функціонуванні субєктів господарювання;

оподаткування прибуток механізм бюджет

вивчити світовий досвід застосування механізму оподаткування прибутку;

зясувати проблемні аспекти механізму оподаткування прибутку в Україні та шляхи їх вдосконалення;

запропонувати можливі шляхи вдосконалення механізму оподаткування прибутку.

Об'єкт дослідження складає комплекс фінансово-економічних відносин, що виникають між підприємствами й органами влади в процесі оподаткування прибутку.

Предмет дослідження становить механізм оподаткування прибутку та шляхи його вдосконалення.

Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є діалектичний метод пізнання, який забезпечив аналіз явищ і процесів у їх розвитку, взаємозвязку та взаємозалежності. У процесі дослідження використано також інші загальні методи наукового пізнання, зокрема: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції - для систематизації пропозицій щодо вдосконалення механізму оподаткування прибутку; історичний метод - для дослідження наукових підходів до становлення механізму оподаткування прибутку; метод порівняльного аналізу - для оцінки фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами тощо.

Інформаційною базою дослідження слугували: законодавчі та нормативно-правові акти з питань оподаткування, статистичні матеріали, звіти Міністерства доходів і зборів, праці класиків економічної науки, вітчизняних і зарубіжних учених з проблем оподаткування, монографічна, довідкова та періодична література, розміщена в мережі Інтернет, з питань удосконалення механізму оподаткування прибутку.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження механізму оподаткування прибутку

1.1 Сутність прибутку як економічної категорії

Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.

Прибуток це система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу. Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії. [17, с.36]

Водночас прибуток це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку. Слід зазначити, що в економічній літературі існують різні концепції прибутку, немає єдиної думки щодо джерела його.

Еволюція поглядів на сутність прибутку починається з часів виникнення меркантилізму. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару. Т. Мен в праці "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства" (1664р.) висунув ідею "торговельного балансу", згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Додану вартість меркантилісти розглядали як торговий прибуток. Приріст і нагромадження капіталу вони розуміли не як результат виробничої діяльності, а як такий, що породжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею [26,c.40].

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва та зазначали, що вплив сил природи веде до зростання споживчих вартостей вище витрат виробництва. В "Еконормічній таблиці" Ф. Кене гроші - не більш ніж засіб обігу, торгівля по суті зводиться до бартерного обміну, а виробництво сільськогосподарської продукції автоматично генерує прибуток, отримання якого дозволяє перейти до наступного виробничого циклу [26, c.60]. Тобто вчений пояснює сільське господарство єдиною економічною сферою, яка виготовляє продукцію за вартістю більшою, ніж було понесено витрат на її виробництво. Тюрго А. серйозну увагу приділяє дослідженню природи походження позикового (грошового) процента, зазначаючи, що згодом той, хто позичає, втрачає прибуток, який міг би отримати, тому що ризикує своїм капіталом, а той, хто взяв позику, може використати гроші на вигідне придбання, яке може йому принести великий прибуток [26, c.62]. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є безперечно, одним із найбільш впливових чинників, що схиляють тих, хто бере позику під проценти; це одне з джерел, яке дає змогу виплачувати цей процент.А. Тюрго намагався тлумачити проблему нагромадження капіталу. Він уперше вказав на різницю між грошима і капіталом. У нього намітилось розуміння виділення прибутку як особливого виду доходу.

Найближче до розуміння змісту прибутку підійшли класики буржуазної політичної економії Т. - Р. Мальтус, В. Петті, А. Сміт, С. Сісмонді. Класична політекономія визначала прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. З виникненням у XVII ст. в Англії класичної школи політичної економії, засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про "виробниче" походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво. Виходячи з того, що робітник в процесі праці одержує не всю створену ним вартість, а лише мінімум засобів існування, Петті розглядає питання про додатковий продукт, який його власники обертають на свою користь.У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але повязував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту. Таким чином, У. Петті та його найближчі послідовники приходять до висновку, що дохід у вигляді ренти і відсотка виникає в результаті створення працею додаткового продукту. У XVIIІ ст. наслідуючи вчення У. Петті набула розвитку школа фізіократів, дослідження яких були спрямовані у сферу виробництва. Вони стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві. Основною формою доданої вартості виступає земельна рента, яку фізіократи ототожнюють з "чистим продуктом", що є результатом додаткової праці робітника. [32, с.62]

Найвидатнішим представником класичної економічної теорії XVIIІ ст. є Адам Сміт. Розглядаючи теорію прибутку А. Сміта, необхідно підкреслити, що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється у сфері обігу і фізіократів, які повязували його із сільським господарством, А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво. Крім того А. Смітом введено поняття "нова вартість", яку створюють наймані робітники та яка розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця. У своїй праці "Дослідження про природу та причини багатства народів", яка була опублікована в 1776 році А. Сміт розробив найважливіші концепції трудової теорії вартості. Він вважав, що прибуток - це продукт праці, який привласнюється власником засобів виробництва. У звязку з цим вчений відзначає, що "вартість, яку робітники додають до матеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга становить прибуток їхнього наймача на весь капітал, авансований ним у вигляді матеріалів і заробітної плати". Також А. Сміт зазначає, "що прибуток на капітал визначається вартістю застосовуваного в праці капіталу і є принципово відмінним від заробітної плати". Крім праці та прибутку, ще одним ціноутворюючим фактором, що визначає мінову вартість товару є рента. Виходячи з цього, А. Сміт приходить до висновку, що заробітна плата, рента і прибуток - це три первинні джерела будь-якого доходу і мінової вартості.

Д. Рікардо, представник класичної політичної економії XVIIІ і початку XIX ст. був прибічником та продовжувачем теорії трудової вартості А. Сміта. Як і А. Сміт Д. Рікардо стверджував, що прибуток створює лише праця. На думку Рікардо прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими частинами вартості, що створюється працею. Аналізуючи співвідношення прибутку із заробітною платою, він приходить до висновку, що зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку, і навпаки, збільшення прибутку відбувається внаслідок зниження заробітної плати. [17, с.38]

Погляди А. Сміта і Д. Рікардо стали основою створення концепції продуктивності капіталу, за якою прибуток є результатом заміни людської праці капіталом і здійснення ним таких завдань, які не можуть бути виконані людською працею. Таким чином, теорія формування прибутку А. Сміта і Д. Рікардо поклала початок теорії трудової вартості, яка на той час ще не була обґрунтована як цілісна концепція прибутку.

Надалі концепція продуктивності капіталу переростає в теорію трьох факторів виробництва - праці, капіталу і землі, основоположником якої був Ж.Б. Сей. Він стверджував, що дані фактори виробництва мають самостійне значення у створенні доходів капіталістів та землевласників. Прибуток розглядався ним як винагорода підприємця за його промислові здібності в процесі поєднання всіх факторів виробництва.

У середині XIX ст. набуває розвитку теорія додаткової вартості К. Маркса. У вигляді перетвореної форми додаткової вартості виступає прибуток, який є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності розвитку капіталістичного виробництва. Прибуток утворюється як надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері обігу. Перетворення додаткової вартості на прибуток повязане з тим, що капіталіст авансує свій капітал не лише на наймання робочої сили, а й на придбання засобів виробництва, без яких неможливі виробничий процес і створення додаткової вартості. Тому "додаткова вартість, як породження всього авансованого капіталу набуває перетвореної форми прибутку".

Таким чином, прибуток у К. Маркса є результатом експлуатації найманої праці капіталом і відношення "капіталіст-найманий працівник" складає основу відношень капіталістичного суспільства. Необхідно зазначити, що як марксистська теорія прибутку, яка базувалась на експлуатації праці капіталом, так і інші теорії "засобів виробництва" XVIIІ - XIX ст. зводились до трактування прибутку в основному як оплати кваліфікованої праці управління, тобто як різновиду заробітної плати. Інакше кажучи до ХХ ст. в економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. [26, с.45]

Відсутність вчення про походження прибутку пояснює одну особливість в трактуванні даної категорії в економічних теоріях до ХХ ст. Вона перебувала у розриві або у відсутності достатнього логічного звязку між двома важливими групами проблем - походження прибутку та його ролі в підприємницькій діяльності. Зважаючи на це, у сфері дослідження були відсутні проблеми ефективності використання та розподілу виробничих ресурсів в ринковій економіці, органічно повязані з ціллю прибутковості функціонування підприємництва. Лише в ХХ ст. починає формуватися самостійна теорія прибутку, яка включає три головні джерела його походження:

послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій;

винагороду за передбачений і непередбачений ризик;

існування монополії - обмеженої конкуренції у різних її видах.

Таким чином, суспільне визнання в той час отримала теорія прибутку Й. Шумпетера. У своїй праці "Теорія економічного розвитку" ним було розроблено теорію прибутку як результату здійснення нововведень. У науковій концепції Й. Шумпетера вперше вводяться поняття новатора, винахідника, який здійснює впровадження нових поєднань різних факторів виробництва, тобто інновацій. При цьому інновації розглядались ним як зміни в комерційній та фінансовій діяльності, тобто відкриття нових ринків збуту та освоєння нових джерел сировини, створення нового продукту, а також революційні зміни в організації та технології виробництва. Зважаючи на це, прибуток, на думку Й. Шумпетера є винагородою за підприємницьку діяльність, тобто - це "вартісний вираз того, що створює або впроваджує підприємець".

Іншу теорію прибутку розвиває Ф. Найт, який повязує походження прибутку також із підприємницькою діяльністю, але з іншим її аспектом, а саме - з фактором підприємницького ризику. У своїй теорії він виділяє два види ризику: ризик, який може бути розрахований та від якого можна застрахуватися та непередбачуваний ризик, який не підлягає розрахунку (невизначеність). На думку Найта невизначеність і прибуток - це нерозривно повязані поняття. Таким чином, відповідно до його концепції, прибуток є винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності.

Необхідно зазначити, що певна частина економістів зближують і навіть поєднують теорії походження прибутку Ф. Найта та Й. Шумпетера. Оскільки, по суті, здійснюється розподіл ризику на 2 складові: невизначений ризик та ризик від нововведень. Їх ідеї лягли в основу теорії прибутку отримавши підтримку більшості економістів. [17, с.26]

Теоретичне обґрунтування прибутку в умовах монополістичної конкуренції належить Е. Чемберлену. Він стверджував, що панування на галузевому ринку незначної кількості крупних виробників призводить до формування ринкової та цінової політики, проявом якої є завищення цін. Таким чином, при реалізації товару монополіст отримує в межах загального прибутку додаткову частину, джерелом якої виступає реалізована в ціні монополія.

В країнах з розвинутою ринковою економікою прибуток не повязують з витратами тільки живої праці. Так, П. Самуельсон визначає прибуток як "надзвичайно різносторонню категорію". Він вважає, що джерелом прибутку є дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність та впровадження технічних нововведень. До прибутку також відносяться розбіжність між очікуваним та фактичним доходом у звязку з невизначеністю (ризиком), монопольний дохід тощо.

У 1985 році французьким економістом А. Бабо у своїй праці "Прибуток" узагальнено існуючі погляди на зміст даної категорії. Він зазначає, що "прибуток являє собою різницю, відхилення, залишок" Дослідники розглядають прибуток як "дещо", що міститься у виручці від продажу. При цьому, істотні сперечання виникають при спробі встановити з яких компонентів складається це "дещо". Необхідно зазначити, що зауваження А. Бабо про сперечання дослідників вказує на те, що питання щодо джерел прибутку все ще залишається відкритим та дискусійним.

Сучасні західні економісти визначають прибуток категорією добробуту, тобто ступенем поліпшення добробуту господарюючого субєкта за даний період часу. Так, на думку Дж. Хікса "мета визначення прибутку на практиці полягає в тому, щоб дати людям уявлення про суму, яку вони можуть витратити на споживання, не стаючи біднішими. Згідно з цією ідеєю, прибуток тієї чи іншої людини слід визначати як максимальну суму, яку вона може витратити на протязі тижня за умови, що її добробут до кінця даного тижня не зменшиться порівняно з початком. На нашу думку, дане індивідуальне визначення прибутку може бути застосоване до будь-якого субєкта господарювання. [25, с.59]

Інший погляд на прибуток мають фахівці американського інституту бухгалтерів, які стверджують, що "прибуток…є величиною, яка одержується шляхом віднімання з доходів або виручки собівартості реалізованої продукції, інших витрат та збитків…". Натомість фахівці Американського інституту присяжних бухгалтерів вважають, що "чистий прибуток (чистий збиток) - це перевищення (дефіцит) доходів над витратами за звітний період…". [17, с.66]

На сучасному етапі розвитку економіки прибуток від господарської діяльності також трактується більшістю економістів як перевищення доходів над витратами.

Еволюція економічної думки засвідчує, що становлення економічної системи відбувалося поступово, у міру розвитку як економічної теорії, так і самої економіки. Поступовим і різноплановим було й визначення сутності прибутку. У додатку А наведено дефініції сутності прибутку в зарубіжних теоріях.

Якщо характеризувати роль прибутку в ринковій економіці, то, як свідчать економічні дослідження, вона є неоднозначною (Додаток Б).

Поняття прибутку в економічній системі існує у взаємозвязку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Проте прибуток не варто розглядати лише як мотиваційну силу для організації діяльності, а доцільно досліджувати як проміжну, перехідну або навіть обєднуючу ланку між такими категоріями, як інтерес і діяльність. Саме наявність певного економічного інтересу, на нашу думку, і є мотивацією до здійснення діяльності. А прибуток як один із видів отриманого фінансового результату в ході організації діяльності виступає безпосередньо джерелом забезпечення інтересів різних субєктів господарювання в умовах ринкової економіки.

Підтвердженням цього можна вважати розроблену А. Сеном концепцію розширення вибору. Учений запропонував оцінювати добробут за можливостями вести той спосіб життя, який більшість людей вважає гідним, а не за рівнем валового внутрішнього продукту на душу населення. Прибуток повинен трактуватися не як кінцева мета діяльності людини, а як засіб розширення вибору для кожної людини у сферах охорони здоровя, освіти, економічної і соціальної діяльності. [32, с.66]

Тобто сутність прибутку можна й треба розглядати як джерело задоволення інтересів, оскільки саме інтереси - це усвідомлені потреби окремих людей, соціальних верств, груп і класів, що є формою відносин економічної власності й, у свою чергу, знаходять вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях і діях щодо їх досягнення. У цьому випадку прибуток можна розглядати як позитивний фінансовий результат, досягнення якого дасть змогу забезпечити бажаний інтерес, тобто принесе певну користь.

Розглядаючи прибуток як джерело задоволення інтересів, можна аргументувати, що сутність прибутку доцільно визначати, виходячи з видів можливих інтересів. Хто і в якому прибутку зацікавлений, також визначається тим, який інтерес у того чи іншого субєкта ринкових відносин. [26, с.56]

Виділяють всі інтереси в пять основних груп, для яких і визначається по-різному функціональне призначення прибутку.

. Інтереси держави. На загальнодержавному рівні прибуткове підприємство є інструментом забезпечення фіскальної функції, тобто отриманий прибуток на підприємстві - гарантія стабільного та своєчасного надходження коштів до бюджету.

. Суспільні інтереси. Прибуткове підприємство може надавати благодійні внески, спонсорську підтримку, займатися меценатством.

. Інтереси субєкта господарювання. Прибуток можна розглядати як чинник формування суспільної оцінки, джерело капіталізації, основний фінансовий ресурс організації інвестиційної діяльності та забезпечення фінансової автономії підприємства. Саме прибуткове підприємство забезпечує високий рівень гудвілу (іміджу) підприємства на ринку. Рейтингове підприємство формує також і високий рівень інвестиційної привабливості. Капіталізація прибутку дає можливість нарощення виробничої потужності підприємства. З іншого боку, саме наявність прибутку на підприємстві й постійна його максимізація є гарантією та запорукою високого конкурентного становища й забезпечує можливість впливу на інших контрагентів.

. Економічні інтереси співвласників (засновників, акціонерів). Отриманий прибуток за результатами діяльності підприємства є головним джерелом забезпечення достатку власників капіталу. Тут варто розглядати декілька підходів. По-перше, прибуткова діяльність підприємства - гарантія своєчасної та повної виплати заробітної плати. По-друге, зростання прибутковості підприємства є для його власників гарантією подальшого ефективного розвитку через можливість підвищення продуктивності праці за рахунок купівлі за власні кошти новітніх технологій. По-третє, для акціонерів прибуток є єдиним та основним джерелом формування додаткового доходу у вигляді дивідендів. По-четверте, постійно зростаючий рівень прибутковості підприємства приводить до зростання його ринкової вартості, що, у свою чергу, відображається в збільшенні ринкової вартості акцій.

. Економічні інтереси трудового колективу. Отримання та максимізація прибутку на підприємстві для кожного працівника є джерелом фінансування додаткового доходу у вигляді матеріального заохочення поряд із гарантією своєчасності та повноти виплати основного доходу - заробітної плати. Крім гонитви за нарощенням виробничої потужності, збільшенням виробничої програми, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку підприємства. Його можна назвати соціальним гарантом. [17, с.76]

Розглядаючи прибуток і як вид фінансового результату діяльності, і як джерело задоволення інтересів різних субєктів ринкових відносин, необхідно відзначити, що наявність або відсутність його може мати як позитивний, так і негативний прояв. Так, відсутність прибутку на підприємстві може бути штучно створеною в разі наявності зацікавленої сторони стати власником інвестиційно-привабливого господарюючого субєкта. Якщо підприємство прибуткове, із зростаючою з року в рік сумою отримуваного прибутку, то його ринкова вартість, звичайно, буде високою та постійно зростаючою, порівняно з вартістю збиткового підприємства. Це може бути невигідним для бажаючих придбати прибутковий обєкт, оскільки більші капіталовкладення призводять до збільшення строку їх окупності, цим самим досягнення мети купівлі - задоволення достатку на бажаному рівні нових власників може бути відстрочене інколи навіть на невизначену перспективу.

Таким чином, можна зробити висновок, що категорії "прибуток" в економічній літературі приділяється підвищена увага, але на даний момент єдиного визначення прибутку немає, оскільки воно насамперед залежить від поставлених його користувачами цілей. Дослідивши еволюцію поглядів науковців на економічну сутність прибутку, неможна однозначно стверджувати, яка з наведених теорій є найбільш вірною, оскільки кожна з них пояснює певний важливий аспект даного питання, а узагальнення даних поглядів становить сучасну теорію прибутку, яка досі залишається незавершеною та потребує подальших досліджень.

1.2 Наукові підходи до становлення оподаткування прибутку субєктів господарювання

Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави. В культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Відомий американський учений-фінансист Едвін Селігмен виділяє сім етапів в історії розвитку податків, яким властиві такі ознаки:

переважання ідеї дару. У ранніх феодальних державах податки розглядалися як дари, подарунки самодержавцям. Невипадково в Англії в середні віки поняття "податок" і "дар" виступали практично синонімами і позначались одним словом "gift";

проведення паралелі між податком і проханням держави до народу про підтримку;

закріплення ідеї допомоги, що надається державі;

поширення ідеї про жертву, що приноситься народом в інтересах держави, при якій кожний громадянин відмовляється від коштів в інтересах суспільного блага. Так, одним із перших податків була так звана десятина. Вона виступала в ролі пожертвування і носила добровільний характер. Але таке пожертвування вже мало ознаки податку - фіксовану ставку - 10% від усіх джерел доходів, а також вносилася суворо в зазначений час;

домінування ідеї обовязку сплати податку. Перші спогади про регулярні податки, які складалися в систему, відносяться до XIII-XIV ст. до Різдва Христового. У ті часи прибутковий і подушний податки стягувалися у Персії, Китаї та Вавилоні;

поява ідеї примусу з боку держави;

виникнення ідеї певної частки або окладу, встановленої урядом незалежно від волі платника. [16, с.122]

В історичному аспекті можна виділити певну періодичність у розвитку податкової форми перерозподілу новоствореної вартості, яка детермінувалася становленням державності. Кожна з таких форм проходила свій історичний ступінь становлення та реформування. Податок на прибуток пройшов довгий шлях свого еволюційного розвитку та удосконалення і в кінцевому результаті обєднав декілька видів податку в один з метою ефективного оподаткування прибутку та уникнення подвійного оподаткування. Тому розглянемо, які ж податки передували податку на прибуток у своєму еволюційному розвитку, та проаналізуємо економічні основи їх функціонування. [25, с.136]

З усього різноманіття існуючих на той час податків, ми визначили такі, які за своєю економічною суттю повністю відповідають сучасному податку на прибуток підприємств (корпорацій):

промисловий податок;

податок на грошовий капітал;

система прибуткового податку.

Першим прототипом нинішнього податку на прибуток виступає промисловий податок, який за своєю суттю є реальним податком. Обєктом оподаткування виступає промисел, за винятком сільськогосподарського. Це податок на господарську діяльність у вигляді промислу, який мав на меті отримання прибутку. Субєктом промислового податку виступала особа, яка займалася будь-яким промислом.

Промисловий податок вперше зявився у Англії в XVII ст. та був введений для ряду професій - аукціоністів, комісіонерів, міняйл та ін. Пізніше даний податок був замінений на загальноприбутковий податок.

Те, що промисловий податок був прототипом податку на прибуток, зазначав професор І. Янжул:". под промыслом должно разуметь лишь такое занятие, которое производится с помощью капитала и которое делает доход, отчасти зависящий от затраченного капитала. В этом ограниченном смысле промысловый налог есть налог на предпринимательскую прибыль". [42, с.213]

Штейн Л. поділяє промисловий податок на 3 види:

податок на підприємства, в яких домінує капітал, як фактор доходу (Uuternehmungssteuer);

власне промисловий податок, де капітал і праця є рівнозначними факторами (Gewerbesteuer);

податок на прибуток від товарів, вироблених особистою працею без капіталу, або, іншими словами, на заробітну плату (personliche Erwerbsteuer).

Трансформація промислового податку в систему оподаткування прибутку відбулася через дві причини.

По-перше, субєкт промислового податку не завжди співпадав з його носієм, оскільки тут відбувалося перекладання податку безпосередньо на споживача. Особа, яка веде промисел, поєднувала податок зі своїми торговими операціями та перекладала податок на споживача шляхом збільшення ціни товару. "Торговець, знаючи яку суму податку він сплатить, враховував її в собівартості продукції і, підвищуючи ціну, перекладав його на покупця. Зубний лікар, який сплачує промисловий податок, приймав його до уваги та піднімав плату за лікування". Отже, через дуже просте перекладання промислового податку на заміну йому приходить прибуткове оподаткування в формі податку на прибуток, яке прямо перекладати суму сплаченого податку на споживача не може, так як оподатковується кінцевий результат діяльності - прибуток.

По-друге, в 20-х рр. ХХ ст. промисловий податок поділяється на дві частини: патентний (встановлюється у вигляді твердих ставок для визначених розрядів) та додатковий податок, який залежить від різних факторів (капіталу, обороту, прибутку). Саме таким поділом прибуткове оподаткування бере свої "начала" з промислового податку. Зовнішні ознаки промислового податку не забезпечували рівномірності обкладення, тому Західні країни розпочали переходити до нарахування промислового податку залежно від дохідності, трансформуючи його у прибутковий податок, який отримає назву податку на прибуток. [25, с.125]

Сучасна система оподаткування прибутку підприємства (в більшості випадків) включає поряд з промисловим податком і податок на грошовий капітал (наприклад, в Україні, який існує в складі податку на прибуток). Приклади запровадження цього податку прийшли з давнини. Грошові капітали оподатковувалися в загальному складі старо-германського майнового податку (Schoss) і французькому taille personnelle ще в XVI і XVII ст.

Найбільшого свого розповсюдження даний податок набуває в другій половині XVIIІ і ХІХ ст. Основною причиною його розвитку був великий дефіцит бюджету та дефіцит фінансових ресурсів господарюючих субєктів, які покривали його шляхом випуску боргових цінних паперів (в основному облігацій). Також у даний період виникло багато акціонерних компаній, різноманітних банків, які конкуруючи з державою випустили масу нових дохідних цінностей. За такими цінними паперами виплачувалися великі проценти, які держава вирішила оподатковувати. [19, с.165]

Податок на грошовий капітал поділявся на три складові:

капітал, розміщений у банку у вигляді депозиту;

капітал, вкладений у процентні державні цінні папери, цінні папери акціонерних компаній, товариств;

капітал, який розміщується у вигляді позики під векселя, розписки, заставу з метою отримання прибутку (процента).

В Англії даний податок функціонував у складі прибуткового податку і оподатковувався по шедулі "С" - доходи від пожиттєвої ренти, процентів і дивідендів. У Пруссії оподаткування грошових капіталів не відокремлювало окремого спеціального податку та входило до складу загального прибуткового податку. В Австрії з 1898 р. справлявся рентний податок у розмірі 1Ѕ до 10%. У Франції в 1872 р. був введений податок на грошовий капітал (за відсутності прибуткового податку) у розмірі 3% і в 1890 р. підвищений до 4%, за винятком державних цінних паперів, на що Леруа-Больє справедливо засуджує як "предрассудок, не имеющий разумных оснований и наносящий ущерб государству".

Леруа-Больє правильно стверджує, що при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді дивіденді, процентів з державних цінних паперів, кредитори держави будуть поставлені зовсім не в гірші умови, ніж кредитори підприємств, а навпаки. Так, вдало висловився М. Веселовський, який зазначає, що "вообще говоря проценты по государственным займам представляют такой же доход, как доход со всякого другого капитала … и в этом смысле они не заключают в себе никакой внутренней причины, которая не допускала бы включать их в общий счет доходов каждого плательщика".

Досить дискусійним є питання оподаткування дивідендів, як однієї із форм податку на грошовий капітал. Дивіденди являють собою капітал, який вкладений в активи господарюючого субєкта і підпорядковується акціонерній компанії. Фінансова наука і сьогодні не може визначитися, що робити з дивідендами, як їх оподатковувати і взагалі чи потрібно це робити. [16, с.136]

Першою формою оподаткування дивідендів виступав податок на грошовий капітал. Науковці того часу сильно дискутували щодо цього. Існує ряд тверджень, які демонструють справедливість в оподаткуванні дивідендів. Так, професор Лєбєдєв (ХІХ ст.) стверджував, що хоча дивіденди є доходом від промислового підприємства, але для акціонера це просто процент на капітал, вкладений в акції, так як більша частина акціонерів не бере ніякої участі в роботі підприємства "… да и мало им интересуется".

Існують також твердження, відповідно до яких категорично не припускається оподаткування акціонерного дивіденду. Таким противником, зокрема, є Леруа-Больє. Він наводив приклад, згідно з яким існують два рівнозначні підприємства - акціонерне і приватне. При оподаткуванні дивідендів податком на капітал перше буде нести податковий тягар у вигляді двох податків - промисловий і податок на капітал; друге ж підприємство тільки один - промисловий, що є звичайно великою несправедливістю. Науковці того часу дійшли висновку, що в разі, якщо дивіденди достатньо оподатковані промисловим податком, податком на грошовий капітал не потрібно оподатковувати. В іншому випадку дивіденди повинні оподатковуватися подвійно.

З розвитком промисловості, розширенням функцій держави змінюються і вимоги щодо системи оподаткування. На зміну реальним податкам приходять податки особисті. Отже, наступною формою податку на прибуток є загальний прибутковий податок. Професор Є. Селігман та Р. Стурм, так характеризували перехід від промислового до прибуткового оподаткування: "Но именно потому, что налог теперь является налогом более на лица, а не на вещи, он сопряжен с некоторой трудностью взимания и предполагает высокую ступень общественной нравственности и политической честности ("a definite stage of social morality and political probity"). Где эта ступень еще не достигнута, лучше держаться старой системы обложения (т.е. Ertragssteuern) …". [16, с.165]

У свою чергу Лорія виділяє дві умови введення прибуткового податку:

когда средства низших классов населения истощены, и волей-неволей капиталистам приходится брать на себя налоговое бремя;

когда накопление капиталов идет очень быстро и тогда из боязни понижения процента и развития спекуляции, а также чтобы предотвратить повышение заработной платы у рабочих и тем не усилить их участие в государственной власти, капиталисты молчаливо (tacio consensu) вводят подоходный налог".

На той час світова фінансова думка виробила такий принцип: якщо господарська діяльність не обкладається промисловим, тоді вона повинна оподатковуватися прибутковим податком. Зазначимо, що прибутковий податок мається на увазі не тільки особистий (з заробітної плати), а й підприємницький, який сплачувався з доходу чи з прибутку підприємства. [17, с.98]

Прибутковий податок це одна з найдосконаліших форм оподаткування доходів. Як зазначає професор І. Янжул,". по существу он (прибутковий податок - прим. авт.) является соединением многих налогов в один и ведет поэтому к уничтожению того разнообразия, которое обусловливается существованием налогов специальных". Прибутковий принцип оподаткування поширився у всьому цивілізованому світі в 40-50-х рр. ХІХ ст.

Поряд з власними превагами, прибутковому оподаткуванню характерно і ряд недоліків. А. Свірщевський зазначає, що проти оподаткування прибутку є два аргументи:

важкість у визначенні точної величини промислових доходів у звязку з надзвичайною легкістю ухиляння від оподаткування;

прибутковий податок перешкоджає "промышленнику и торговцу расширять произвольно пределы своей деятельности, так как он (прибутковий податок) отнимает у них часть дохода, которую они могли бы сберечь и вложить в свои предприятия". [25, с. 190]

Д. Міль також був противником прямого оподаткування, а саме прибуткового -". покрытие же всех государственных расходов прямыми налогами представляет важное неудобство еще и потому, что невозможно достигнуть справедливого распределения этих налогов. Форма прямого подоходного налога, как мы видим не годится…". Але одночасно Міль стверджує, що немає такого податку, в якому б не існувало несправедливості "так что только разнообразие налогов, может быть, взаимно сокращает эти неравенства и исправляет дело". Міль мав на увазі, що прибуткове оподаткування потрібно було розподілити на декілька видів. Історичний розвиток фіскальних теорій показав, що це так і сталося, зокрема, з прибуткового податку виведено оподаткування корпорацій. [37, с.154]

На початку створення системи прибуткового оподаткування, виділяються три її типи:

англійський або шедулярний;

німецький або глобальний;

французький, який являє собою поєднання двох перших типів.

Як зазначає П. Гензель, "в историческом развитии эти типы значительно переплелись и многое заимствовали друг у друга".

Розглянемо перші спроби впровадження прибуткового податку в практику оподаткування підприємств, основних на той час країн, де інтенсивно розвивалися теорії оподаткування та України.

Прусський прибутковий податок, який існував до 1891 р., носив характер більше податку на доходи фізичних осіб, але з 1891 р. у категорію платників прибуткового податку потрапили підприємства, власники грошових капіталів. Ці доходи підлягали оподаткуванню спеціальним прибутковим податком, встановленим промисловим оподаткуванням цього ж 1891 р. Розповсюдження податку на торгово-промислові товариства, акціонерні компанії і взагалі на всіх юридичних осіб, принесло в казну держави в перший же рік запровадження цього податку". лишних 10 милл. мар.".

У Німеччині система оподаткування прибутку в її сучасній формі зявилася після Першої світової війни, та була побудована на двох податках: податку на доходи корпорацій та податку на підприємницьку діяльність. Реформа Ерубергера трансформувала прибуткові податки окремих країн Німеччини в єдиний". имперский подоходный налог, выделил обложение юридических лиц в самостоятельный налог с корпораций". Було встановлено принцип утримання податку у джерела. Ставки податку встановлені надзвичайно високі, від 10 до 60%. Для малих підприємств з доходом до 50.000 мар. надавалися скидки. [34, с.156]

Дещо іншою організацією відрізняється прибутковий податок в Англії, який введено в кінці 1799 р. у звязку з важким фінансовим станом, зумовленим війнами в Північно-Американських колоніях і з Францією. У 1802 р. дію його призупинили, але вже в 1842 р. міністром Робертом Пілем дію цього податку відновлено під назвою Property and Income tax. Функціонував він протягом всієї історії Англії, з незначними змінами, та зарекомендував себе досить важливою частиною англійської фінансової системи. Доходи оподатковуються за принципом "у джерела" за пятьма розділами або шедулами, які позначаються буквами A, B, C, D, і E. Підприємства оподатковувалися за шедулою D - дохід від торгових, промислових і транспортних підприємств, промислових цінностей та професій.

Корпораційний податок у своїй чистій формі був введений у Великобританії тільки в 1956 р., який називався прибутковий податок з компаній. До 1956 р. вони обкладалися на рівні з фізичними особами, і, крім того, до них застосовувався додатковий 15% - й податок на прибуток.

У Франції корпораційний податок був введений після Першої світової війни. До 1927 р. чисті доходи від торгівлі і промисловості визначалися специфічно - встановлювалися особливі норми із суми обороту. З 1927 р. оподаткування проводиться на основі дійсного чистого доходу, який вказувався в спеціально поданих деклараціях, де зазначався розрахунок прибутку чи збитку. Ставки податку встановлювалися з доходів торгово-промислових підприємств на таких рівнях: при доході до 800 фр. - 22 фр. 50 с.; від 801 до 1500 фр. - 45 фр.; 1501 до 3000 - 150 фр., і т.д. Дохід, більше 50.000 фр., оподатковувався за ставкою 15%.

У США прибутковий податок розвивався досить швидкими темпами. Уперше він був уведений під час громадянської війни як надзвичайний податок, та в 1872 р. його дію призупинили. У 1894 р. дію його відновили, але майже одразу ж він був проголошений як неконституційний. Але в 1911 р. було внесено шістнадцяту поправку в конституцію і вже в 1913 р. набув чинності новий закон про прибуткове оподаткування. Він вводить (вперше!) прибутковий податок на корпорації. Ставка поділялася на дві складові: нормальна - 2% та додаткова - 4% - й податок на доходи кожної корпорації - акціонерної компанії, товариства чи страхової компанії, за винятком повних товариств. Цим же законом вводився і податок на надприбуток. З 1924 р. ставка корпораційного податку була встановлена на рівні 12,5% від доходу. [27, с.216]

У Російській імперії (у складі якої перебувала Україна) промисловий податок функціонував у формі гільдійських зборів і був встановлений у первинному вигляді маніфестом 1775 року. Їх сутність полягала в тому, що вводилися два види гільдійських податків: постійний і пропорційний. Постійний податок повинен був справлятися у вигляді плати за патентне свідоцтво, яке надавало право на виробництво та торгівлю. Пропорційний податок впроваджувався як один із перших кроків до реалізації ідеї про "податкову справедливість" і повинен був справлятися у вигляді збору, величина якого відповідала б розмірам торгово-промислових підприємств, обсягам їх торгівлі або виробництва. Деякі критерії, що використовувалися, актуальні і донині.

До 1885 р. система гільдійського оподаткування не піддавалася істотним змінам, за винятком підвищення розмірів податків. Зростаючі фінансові труднощі, особливо повязані з наслідками російсько-турецької війни 1877-1878 рр., змусили уряд надати особливу увагу розвитку системи оподаткування крупної торгівлі та промисловості, які ставали все більш важливим джерелом надходжень у державну скарбницю.

У 1883 р. міністр фінансів Н. Бунге (професор, ректор Київського університету 1859-1880 рр.) запропонував ввести додатковий 3% податок з чистого прибутку торгових і промислових підприємств, починаючи з доходів 20 тис. крб. - для 1 гільдії, а для 2 гільдії - залежно від класу місцевості. Це був перший історичний крок для впровадження першої форми оподаткування прибутку підприємств на теренах України. [37, с.126]

Проект Бунге вводив для великих підприємств, хоча і далеко не повною мірою, елементи прибуткового оподаткування, що вже практикувалося в розвинених країнах. 5 червня 1884 р. первинний законопроект трипроцентного податку, внесений міністром фінансів Н.Х. Бунге, при розгляді на засіданні Державної Ради був знехтуваний. "Зручний момент для встановлення прибуткового податку ще не наступив. При недостатньому ще розвитку освіти та загальній недовірі до нього, прибутковий податок неодмінно повинен бути податком загальним і завершальним для побудови податкової системи.".

Введення 15 січня 1885 р. Правил обкладення торгових і промислових підприємств додатковим збором (процентним і розкладним), щоправда в сильно урізаному виді законопроекту Н.Х. Бунте, означало реальне визнання суспільством існування питання про необхідність поступового впровадження прибуткового оподаткування господарської діяльності та загальної прибуткової шкали оподаткування в структуру економічного життя Росії, з метою встановлення справедливого "співвідношення норми платежів до норми платіжних сил".

З 01.01.1899 р. в Україні введено так званий "новий промисловий податок", який був розділений на дві частини - основний (плата за промислові свідоцтва) та додатковий, який справляється з:

акціонерних та інших підприємств, які публікують свої звіти, та в свою чергу поділявся на податок з капіталу і процентного збору з прибутку;

інших підприємств. [16, с.158]

Дореволюційна Україні характеризується багатим історичним досвідом в оподаткуванні прибутку, особливо в період військових дій. Майже за рік до Лютневої революції 13 травня 1916 року Рада Міністрів Росії затвердила Положення "Про встановлення тимчасового податку на приріст прибутків торгово-промислових підприємств і винагороди особистих промислових занять та про підвищення розмірів відрахувань на погашення вартості деякого майна при обчисленні прибутків, що підлягають обкладенню процентним збором". Він стягувався в таких розмірах:

з підприємств, не зобовязаних публічно звітувати про результати своєї діяльності, осіб вищої адміністрації акціонерних підприємств, індивідуальних підприємців з суми приросту прибутку або винагороди до 1000 крб. - 30%, до 15 тисяч - 41%, понад 100 тисяч - 60%;

з підприємств, зобовязаних публічно звітувати про результати своєї фінансово-господарської діяльності при відношенні прибутку до основного капіталу у розмірі 6% - ставка податку 40% суми приросту прибутку, 9,5% прибутку до вартості основного капіталу - 50% суми приросту прибутку. Граничний розмір оподаткування прибутку підприємств сягав 90%.

Отже, бурхливий розвиток товарного виробництва, фінансових послуг і навіть постійне ведення війн зумовило обєднання охарактеризованих вище податків та виділення в окрему галузь системи оподаткування прибутку підприємств, що в свою чергу дає повне право визнати, що на початку ХХ ст. зявилася нова форма оподаткування прибутку - прибуткове оподаткування корпорацій. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що оподаткування прибутку юридичних осіб є порівняно новою формою оподаткування, яка набула найбільшого поширення після першої світової війни. Основна причина його введення - великі дефіцити бюджетів внаслідок ведення воєнних дій. Корпоративний податок почав поєднувати в собі первинні форми оподаткування прибутку - це промисловий податок і податок на грошові капітали. Таке поєднання досить позитивно позначилося на розвиткові бізнесу, особливо великого.

Після введення корпоративного податку (друга половина ХХ ст.), в основному як фіскального інструмента, він почав носити суто регулюючий та стимулюючий характер щодо підприємницької діяльності. Проведений аналіз також показав, що доцільність введення даного податку не викликає сумнівів ні з фіскальної, ні з регулюючої сторони, єдина проблема, як зазначали Є. Селігман та Р. Стурм, криється в дефіциті високого ступеня суспільної моралі та політичної чесності. [16, с.97]

Вітчизняні реалії цього податку мають свої особливості і свою історію. Аналіз історичних передумов оподаткування прибутку дає можливість виділити шість етапів становлення та розвитку податку на прибуток підприємств в Україні.

Перший етап (1991-1992 рр.) - період становлення оподаткування прибутку підприємств в рамках податкової системи, яка переживала початковий етап свого розвитку з прийняттям Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ. В законі закладені основні принципи побудови системи оподаткування, які значною мірою визначали податкову політику держави в умовах перманентного зростання безробіття, гіперінфляції, недосконалості державної структури управління, відсутності власної нормативно-правової бази з питань оподаткування, орієнтації економіки країни на ринкові методи господарювання при адміністративному способі управління економікою, невідповідності податкових механізмів новим методам господарських відносин, що базувалися на приватній власності. Все це спричинило недієздатність як принципів системи оподаткування взагалі, так і принципів оподаткування прибутку зокрема.

Другий етап оподаткування прибутку (1992-1997 рр.) вимагав нового механізму справляння податку та контролю за його сплатою. Це було пов'язано, з одного боку, з широкомасштабними процесами роздержавлення і приватизації, появою значної кількості підприємств, заснованих на приватній власності, спробою узгодити власну податкову систему з податковими системами розвинених країн; з іншого - відсутністю власного досвіду в побудові системи оподаткування, механічному запозиченні її у країн з розвинутою ринковою економікою, наявністю кризових явищ в економіці. Ці фактори негативно вплинули як на розвиток податкової системи в цілому, так і на оподаткування прибутку зокрема. В податковій політиці переважали жорсткі адміністративні прийоми щодо оподаткування, наприклад, значні обмеження витрат при визначенні бази оподаткування. В цей період оподаткування прибутку характеризується частою зміною об'єкта оподаткування. Так, у 1992 р. податок справлявся з доходу; в І кварталі 1993 р. - з прибутку; починаючи з ІІ кварталу 1993 р. та у 1994 р. - з доходу; у 1995 - 1997 рр. - з прибутку.

Результатом такої політики стало значне зростання заборгованості з податку на прибуток і створення тіньового сектора економіки, що, в свою чергу, збільшило податкове навантаження на ефективні підприємства.

В цей період була створена Державна податкова служба України, яка прийняла активну участь у трактуванні законодавчих документів з оподаткування прибутку підприємств шляхом видання підзаконних нормативних актів: інструкцій, положень, листів, що призвело до ще більш незрозумілого, двозначного трактування законодавчої бази.

Податковий тиск на підприємства став одним з чинників подальшого загострення економічної кризи. Поспішні спроби виправити ситуацію коригуванням чинного законодавства з оподаткування прибутку спричинили не тільки втрату довіри платників податку до уряду, а і масове ухилення від його сплати та, як наслідок, подальше зниження фіскального ефекту податкової системи. [19, с.652]

Більшість законодавчих документів з оподаткування прибутку (доходів) змінювалась саме в цей період.

Третій етап оподаткування прибутку підприємств (19972000рр.) відзначається необхідністю зміни державних підходів у податковій політиці і формуванні нової системи оподаткування. Головною подією цього етапу стало впровадження Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР. [2] З набуттям чинності цього закону з'явилось поняття "податковий облік". Цими законодавчими документами впроваджені первинні документи, аналітичні регістри та форми звітності, які використовуються тільки в податковому обліку. Правила його ведення жорстко регламентували не тільки механізм утворення валових доходів та валових витрат, але й їх економічну сутність. Впроваджені закони ще більше поглибили прірву між реальним ринковим середовищем та державним регулюванням ринкових відносин. Залишався невирішеним ряд питань, що потребував негайного врегулювання. Зокрема, це питання адміністрування податку на прибуток; наявності норм, що перешкоджали залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій в Україну, та норм, які призводили до неоднозначного тлумачення або до ухилення від сплати податку.

Починаючи з 1997 р., в Україні змінена методологія обліку основних засобів та нематеріальних активів, їх класифікація; запроваджена нова методика нарахування амортизації; змінені норми амортизації, які не обґрунтовані жодною методикою, а встановлені адміністративним шляхом.

Нові норми амортизації використовувалися у 1997 р. з коефіцієнтом 0,7; у 1998 р. - 0,6 з метою спрямування зазначених сум до Державного бюджету України. Проте вже з І кварталу 2000 р. нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди провадилось без застосування понижуючих коефіцієнтів. [34, с.136]

Четвертий етап (кінець 2000-2004 рр.) розпочався з прийняттям Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181 [4]. Цим законом вперше була узаконена можливість "конфлікту інтересів" контролюючого органу і платника податків. Це означало, що рішення з неурегульованих питань повинні прийматися на користь платника Законом введено цілком новий тип документів - податкові роз'яснення; подовжено строки подання податкових декларацій, які залежать тепер від тривалості базового звітного податкового періоду; встановлено, що податкові органи зобов'язані прийняти податкову декларацію без попередньої перевірки, тобто їм заборонено відмовляти у прийманні декларації, яка містить від'ємне значення об'єкта оподаткування.

Значною подією цього етапу стало прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. № 349-ІУ [5], спрямованого на вдосконалення оподаткування прибутку в контексті світової практики оподаткування, в якому було змінено більшість правил податкового обліку: щодо питань оперативного та фінансового лізингу, оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами, врегулювання безнадійних (сумнівних) боргів, курсових різниць, обліку запасів з використанням методів оцінки ФІФО та ідентифікованої вартості, купівлі-продажу землі, оподаткування страхової діяльності, визначення звичайної ціни, виникнення доходів і витрат у межах бартерних операцій тощо.

Разом з тим, у 2003 р. значно ускладнено облік витрат за операціями з нерезидентами, платниками єдиного та фіксованого податку, підприємствами та організаціями, які сплачують податок на прибуток за ставками, що нижчі від передбачених ст.10 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" [3]. Відтепер валові витрати за операціями з такими особами виникали тільки за датою оприбуткування товарів, а для робіт та послуг - за датою їх одержання незалежно від наявності оплати.

Довгоочікуваними змінами стало зменшення ставки податку на прибуток з 30% до 25% та збільшення норм амортизаційних відрахувань з 1 січня 2004 р.

Крім того, затверджено нову форму декларації з податку на прибуток підприємств, яка складалася із заголовної та двох основних частин і одинадцяти додатків, з яких сім (К1-К7) подавалися щокварталу, у тому числі за рік, а чотири (Р1-Р4) - виключно за рік.

П'ятий етап (кінець 2004 - 2010 рр.) починається з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.2004 р. № 1957-ІУ. Суттєвою особливістю зазначеного етапу є щорічна зміна законодавчих норм щодо оподаткування прибутку Законами України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та "Про Державний бюджет України на 2006 рік". Унікальність цих законів полягає в тому, що ними визначалися річні фінансові показники країни та одночасно вносилися зміни та доповнення до податкових законів, у тому числі і до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [3].

Більшість змін, внесених у 2005 р., направлені на зменшення пільг (суб'єктам спеціальних та експериментальних економічних зон; підприємствам-виробникам автомобілів тощо).

Впродовж 2005-2006 рр. існував додатковий звітний період - одинадцять місяців звітного року. За результатами такого нестандартного періоду платники податків повинні були подавати декларацію і сплачувати податок на прибуток. При цьому, податок сплачувався в строки, передбачені для місячного періоду, тобто протягом 30 календарних днів, наступних за звітним періодом. Форма декларації з податку на прибуток підприємств знову була оновлена у відповідності з чинним законодавством.

Шостий етап (з 2011 р.). Особливістю цього етапу є прийняття Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ. Основна мета реформування системи оподаткування прибутку підприємств полягає у:

забезпеченні умов для структурної перебудови національної економіки, збільшення частки високотехнологічних підприємств;

стимулюванні ділової та інвестиційної активності;

стимулюванні оновлення основних засобів;

підвищенні міжнародного рейтингу податкової системи України;

скороченні витрат коштів та часу на ведення податкового обліку;

гармонізації податкового та бухгалтерського обліку. [23, с.68]

Зокрема, Податковим кодексом України:

запроваджено (до 2016 р.)"податкові канікули" для новоутворених суб'єктів господарювання-юридичних осіб, а також підприємств з оборотом до 3 млн. грн., які відповідають визначеним критеріям;

запроваджено на 10 років звільнення від оподаткування прибутку підприємств легкої промисловості (крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині); надання готельних послуг; підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості; підприємств галузі електроенергетики від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії;

запроваджено 5 методів нарахування амортизації, у тому числі прискореної, по 16 групам основних засобів, передбачених бухгалтерським обліком;

подовжено дії норм, спрямованих на стимулювання підприємств до здійснення енергозберігаючих заходів та реалізації енергоефективних проектів;

запроваджено визначення податкових зобов'язань на підставі даних бухгалтерського обліку із розрахунком податкових різниць:

а) доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів;

б) скасовано сплату авансових внесків при виплаті дивідендів для окремих суб'єктів, зокрема фізичних осіб;

в) переведено страховиків на загальні правила оподаткування прибутком;

г) удосконалено оподаткування операцій з цінними паперами, що унеможливлює використання "технічних" акцій;

д) встановлено річний період для поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновників, протягом якого така допомога не оподатковується.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства" від 28.09.2011 р. № 1213, станом на 01.01.2014 р. звітність з податку складається з декларації та 12 додатків. [8]

Отже, оподаткування прибутку пройшло тривалий час становлення. На сучасному етапі відбувається постійне реформування оподаткування прибутку та подальша його адаптація до світових тенденцій та умов ведення вітчизняного господарства. Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання чи порушення критерію його нейтральності відносно прийняття конкретних фінансово-господарських рішень на мікро- та макрорівні.

1.3 Особливості механізму оподаткування прибутку

Для оподаткування прибутку використовують відповідний механізм. Цей механізм включає спеціальні розроблені і законодавчо закріплені форми і методи оподаткування юридичних і фізичних осіб, які забезпечують економічне зростання та матеріальний добробуту громадян. При цьому до системи прямого оподаткування включаються правові, організаційні і методичні заходи, за яких забезпечується перехід частини новоствореного продукту із власності окремих платників у власність усієї держави для досягнення поставлених перед нею певних завдань і цілей.

Механізм оподаткування прибутку є одним з важливих важелів державного регулювання і визначення напрямків фінансового оздоровлення підприємств. Але перед тим як перейти до аналізу впливу механізму оподаткування прибутку на цей процес, необхідно зясувати, яким змістом повинно наповнюватися це поняття.

Податковий механізм посідає провідне місце у структурі фінансового ринку, бо він є основою оподаткування і базою для планування та прогнозування податкових надходжень. Проте різні складові податкового механізму не однаковою мірою впливають на його загальне функціонування. Серед складових податкового механізму найактивнішими є податкові важелі, які приводяться в дію через відповідні податкові методи.

Склалася ситуація, коли в теорії і практиці оподаткування існує велика кількість підходів до теоретичного визначення поняття механізму оподаткування, які не однозначно його трактують.

Необхідно сказати, що Т. Юткіна доводить двоїстий характер податкового механізму. В своїх дослідженнях вона дає наступні йому визначення:

це категоріальне утворення, в певній мірі узагальнене, яке дає уявлення про цілі і задачі податкових дій з орієнтацією на принципи наперед продуктивного функціонування;

збірка загальних правових норм і спеціальних податкових законодавчих правил, які регламентують процес оподаткування конкретної держави в певний період.

Але основним, концептуальним трактуванням поняття "механізм оподаткування" є на її думку наступним: "налоговый механизм задается как процесс реализации продуктивного потенциала системы налогообложения через ее функции" [45, с.175].

М. Кучерявенко в своїх працях, на відміну від Т. Юткіної, наголошує на більшій значимості елементів податкового механізму і ототожнює його з поняттям системи оподаткування. На його думку механізм оподаткування прибутку складається з визначеної кількості елементів [28, с.90]. Елементи він поділяє на дві групи. До першої групи відносяться так звані основні елементи - суттєві характеристики податку, без яких не можливо уявити відповідний податковий механізм: платник податку, обєкт оподаткування, ставка податку.

Наступна група елементів (додаткові) представляє необхідні характеристики податку, які розкривають специфіку конкретного податкового механізму і його використання: пільги з оподаткування, особливості обчислення обєкта, бюджет або фонд куди надходять податкові платежі, терміни і періодичність перерахування податків, тощо.

Наступний підхід до визначення поняття податкового механізму запропоновано М. Заяц:". налоговый механизм представляет собой совокупность организационно-правовых норм, методов и форм государственного управления налогообложением через систему различных надстроечных инструментов (налоговых ставок, налоговых льгот, способов налогообложения и др.) " [23, с.80].

Ще більш загальне поняття податкового механізму дає Т. Ташмурадов: "Налоговый механизм - государственная сила, определяющая экономические и правовые методы регулирования роста экономики стран, позволяющая населению творчески работать в бизнесе и предпринимательстве, предупреждающая нарушения в процессе перераспределения национального дохода, устанавливающая принципы справедливости и гуманизма на государственном и социальном уровнях" [39, с.123].

Проаналізувавши наведені вище визначення, пропонуємо більш узагальнене і повне поняття механізму оподаткування. Отже, механізм оподаткування прибутку - це обєктивно необхідний перелік взаємоповязаних елементів в процесі управління відносинами перерозподілу, які виникають внаслідок усуспільнення і перерозподілу частини створеного в процесі виробництва національного доходу. Також можна додати, що Механізм оподаткування прибутку через свої елементи (встановлений перелік податків, ставки оподаткування, податкові пільги, тощо) дає можливість досягати рівноваги між фінансовими та соціально-економічними інтересами держави в межах його основних функцій (податкове планування, податкове регулювання, та податковий контроль).

Податковий механізм використовується державою як інструментарій податкової політики для економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру та динаміку, на стан науково-технічного прогресу. Отже, податкова політика держави визначає цільову спрямованість податкового механізму. Вона має бути сформована таким чином, щоб, з одного боку, забезпечити виконання базової функції податків - фіскальної, а з іншого - сприяти реалізації регулюючої функції податків з метою посилення впливу податкового механізму на процеси відтворення. (Додаток В)

Механізм оподаткування прибутку в управленні фінансовим оздоровленням повинен орієнтуватися на досягнення стратегічних цілей та конкретних завдань їх реалізації, встановлення ієрархії цілей за строками досягнення і ефективності рішення проблем фінансового оздоровлення; вибір оптимального варіанта податкового регулювання діяльності кризових підприємств; поетапне досягнення цілей.

Тому, стає незаперечним твердження, що розробка оптимального механізму оподаткування прибутку є важливим засобом запобігання виникненню та виходу підприємств з кризового стану, який дозволить їм успішно функціонувати.

Відмітимо, що елементи механізм оподаткування прибутку є непрямою формою державної підтримки фінансового оздоровлення підприємства. Податковий механізм фінансового оздоровлення передбачає надання фінансової підтримки як на поворотній (податкові канікули, реструктуризація податкового боргу, тощо) так і на безповоротній (списання податкового боргу, надання пільг, тощо) основах.

Найвідповідальнішим моментом при створенні механізму оподаткування прибутку, який би забезпечив економічне зростання, максимізацію податкових доходів бюджету є встановлення податкових ставок. З часом, в результаті еволюції виявлялося, що важливим у цьому плані є диференціація ставок податків. Вони можуть встановлюватись, беручи за основу розмір одержаного прибутку, або на основі галузі здійснення підприємницької діяльності чи її здійснення на певній території. [19, с.165]

Отже, ефективність використання механізму оподаткування прибутку залежить від того, наскільки держава враховує внутрішню сутність податків та їх суперечливість. Змінюючи податкову політику, маніпулюючи податковим механізмом, держава одержує можливість стимулювати економічний розвиток або стримувати його.

Тому підтримка з боку держави через елементи податкового механізму процесів фінансового оздоровлення повинна орієнтується передусім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити свій фінансово-економічний розвиток, що в перспективі позитивно впливатиме на формування доходної частини бюджету та загального розвитку держави.

Податковий механізм - це область податкової теорії, що трактує це поняття як організаційно-економічної категорії, а, отже, як об'єктивно необхідний процес управління перерозподільними відносинами, що складаються при усуспільненні частини створеного у виробництві національного доходу.

Центральною ланкою податкового механізму є податкове регулювання. Податкове регулювання - система економічних заходів, оперативного втручання в хід виконання податкової частини бюджету. Зрештою податкове регулювання має збалансувати інтереси всіх суб'єктів податкових відносин - держави, господарюючих суб'єктів, населення. Метою податкового регулювання є забезпечення високих темпів розвитку економіки через стимулювання інвестиційної активності бізнесу, підвищення життєвого рівня населення.

Правове регулювання обовязкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади і управління щодо їх установлення, зміни і скасування, так і чіткістю закріплення усіх елементів податку як цілісного механізму. Законодавчі акти стосовно окремих податків і зборів мають відносно стабільну, традиційну структуру, складовими частинами якої виступають елементи правового механізму податку чи збору.

Система елементів механізму оподаткування прибутку складається з основних і додаткових елементів.

. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні ознаки податку, які дають головне уявлення про зміст податкового механізму. Основними елементами правового механізму податку і збору є такі: платник податку, обєкт оподаткування, ставка податку.

. Додаткові елементи механізму оподаткування прибутку деталізують його специфіку, як конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Так само, як основні, додаткові елементи є обовязковими і не мають факультативного характеру. [36, с.165]

Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, котрий незрозуміло куди надходить: до якого виду бюджету, до бюджету чи до цільового фонду). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму) і поділяється на такі, що:

деталізують основні або повязані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування - категорії, що прямо залежать від обєкта оподаткування);

мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, додатковими елементами правового механізму податку є такі:

податкові пільги;

-предмет, база, одиниця оподаткування;

джерело сплати податку;

методи, терміни і способи сплати податку;

особливості податкового режиму;

бюджет надходження податку;

особливості податкової звітності.

Додатковість елемента підкреслює не його необовязковість, а особливості регулювання.

Регулюючі можливості податку на прибуток виходять з його об'єкта оподаткування - прибутку. Прибуток для підприємства є багатогранною категорією, яка впливає на всі сторони підприємницької діяльності. За рахунок прибутку підприємство має можливості вкладати кошти в розширення спектру своєї господарської діяльності, тобто придбавати нові засоби праці, основні фонди, в більших об'ємах сировину, матеріали, фінансувати діяльність щодо створення інноваційних технологій та ін. Прибуток може спрямовуватись на формування резервного фонду, здійснення інвестиційної діяльності, створення додаткових соціальних гарантій працівникам, для виплати частини прибутку власникам підприємства. Але, таким чином перерозподіляється чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування. Тому, наслідком оподаткування прибутку вже будуть масштаби та обсяги здійснення описаного розподілу.

Через механізм оподаткування прибутку держава має можливість впливати на такі напрямки фінансово-господарської діяльності підприємства, як: вибір форми господарювання, вибір напрямків вкладання коштів, джерел фінансування та інвестування, швидкість оновлення матеріальної бази підприємства, порядок розподілу прибутку, розподіл матеріальних та трудових ресурсів між окремими сферами, діяльність в тіньовому секторі економіки, особливості стимулювання праці, застосування новітніх технологій та ін.

Регулювання фінансово-господарської діяльності за допомогою механізму оподаткування прибутку передбачає комплекс важелів щодо стимулювання, стримування, сприяння відтворенню об'єктивних господарських процесів. [34, с.21]

За допомогою регламентування механізму формування скоригованого доходу держава має можливість не тільки істотно скоротити чи збільшити податкове навантаження, але й сприяти вибору напряму вкладення коштів, забезпечити справедливе оподаткування та ін. Тобто, розширивши перелік доходів, що входять до валового, або звузивши число доходів, що не включаються до складу валового, при незмінних умовах формування валових витрат та амортизації може призвести до значного збільшення податкового тиску на підприємство навіть без зміни ставки оподаткування, наслідком чого є зменшення обігових коштів, які могли б вкладатись в розширення діяльності, зменшення рентабельності підприємства, внаслідок чого його власники можуть взагалі відмовитись від провадження підприємницької діяльності, знайшовши альтернативні шляхи капіталовкладення.

Також через механізм оподаткування прибутку держава може впливати на прийняття рішення про спрямування процесу розподілу прибутку на накопичення чи на виплату дивідендів. Так, якщо рівень оподаткування нерозподіленого прибутку є більш низьким, ніж рівень оподаткування розподіленого прибутку та сплаченого у вигляді дивідендів, то з точки зору власників підприємства доцільно спрямовувати більшу частину прибутку на інвестиції, в активи, резервні фонди, тобто проводити політику капіталізації прибутків. А різні податкові ставки на нерозподілений прибуток та дохід у вигляді відсотків можуть вплинути на прийняття рішень про вибір джерел фінансування господарської діяльності підприємств та порушити критерії нейтральності податку на прибуток відносно визначення шляхів фінансування.

В Україні удосконалення механізму оподаткування прибутку підприємств налічує уже багато років і загалом обґрунтований на ідеях, схвалених країнами із розвинутою ринковою системою та відносинами.

Висновки до розділу 1

Механізм оподаткування прибутку - це обєктивно необхідний перелік взаємоповязаних елементів в процесі управління відносинами перерозподілу, які виникають внаслідок усуспільнення і перерозподілу частини створеного в процесі виробництва національного доходу. Також можна додати, що механізм оподаткування прибутку через свої елементи (встановлений перелік податків, ставки оподаткування, податкові пільги, тощо) дає можливість досягати рівноваги між фінансовими та соціально-економічними інтересами держави в межах його основних функцій (податкове планування, податкове регулювання, та податковий контроль).

Податковий механізм використовується державою як інструментарій податкової політики для економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру та динаміку, на стан науково-технічного прогресу. Тому, стає незаперечним твердження, що розробка оптимального механізму оподаткування прибутку є важливим засобом запобігання виникненню та виходу підприємств з кризового стану, який дозволить їм успішно функціонувати.

Розділ 2. Ефективність сучасного механізму оподаткування прибутку

2.1 Особливості формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету.

Формування податкових надходжень бюджету повинно розглядатися не тільки як невідємна складова бюджетного процесу, а, передусім як інструмент регулювання фінансово-економічних відносин. Податкові надходження бюджету, їх формування, розподіл та використання є важливим елементом системи бюджетно-податкового регулювання економіки, значення якої посилюється в умовах трансформації економічної системи. На цій стадії економічних перетворень вплив держави на розвиток економіки набуває непрямого характеру і реалізується шляхом проведення економічної, в тому числі бюджетної та податкової політики, послідовність та виваженість якої визначають темпи економічного зростання.

Податкова політика і податковий механізм визначають роль податків у суспільстві, що тісно повязана з виконанням державою її функцій. Розмежування податкової політики та механізму оподаткування, що реально діє в країні, дає змогу зрозуміти обєктивність податків та субєктивну діяльність держави щодо цього. Слід зазначити, що цільову спрямованість податкового механізму визначає податкова політика держави. Вона має бути сформована таким чином, щоб, з одного боку, забезпечити виконання базової функції податків - фіскальної, а з іншого - сприяти реалізації регулюючої функції податків з метою посилення впливу податкового механізму на процеси відтворення. [21, c.128]

Основне призначення податкових надходжень - забезпечення бюджету країни фінансовими ресурсами з метою фінансування державних видатків. Податкові надходження формуються за рахунок мобілізації до бюджету податків, зборів та обовязкових платежів, сукупність яких утворює систему оподаткування. Обсяги податкових надходжень бюджету визначаються станом розвитку економіки країни, кількістю економічних агентів та їх активністю, які відповідно до положень національного податкового законодавства зобовязані здійснювати відрахування на користь держави, а також потребами держави щодо перерозподілу ВВП та фінансового забезпечення реалізації державних програм. (рис. 2.1)

Рис. 2.1 Динаміка щомісячних надходжень до державного бюджету України у 2008-2013 роках [15, с.68]

Проаналізувавши динаміку податкових надходжень, можемо побачити їх поступове збільшення протягом 2008-2012 років. Це свідчить про ефективність фіскальної політики в Україні та про стабілізацію економічної ситуації в країні та покращення внутрішніх умов діяльності субєктів ринку, підкріплене сприятливою зовнішньоекономічною конюнктурою.

За 2013 рік надходження до держбюджету України становили 339,180 млрд грн, що на 6,845 млрд грн, або на 1,98%, менше показника 2012 року. Загальна сума доходів зведеного бюджету України за звітний період становила 442,743 млрд грн, що на 2,711 млрд грн, або 0,61%, менше показника 2012 року. В умовах погіршення економічної динаміки в Україні відбувається скорочення податкової бази, що супроводжується зменшенням податкових надходжень до бюджету. Така тенденція призводить до недовиконання запланованого обсягу податкових надходжень до бюджету і негативно позначається на фінансуванні видаткової частини бюджету. Це зумовлює необхідність запровадження нових рішень для стабілізації системи державних фінансів. Ситуація з наповненням бюджету в 2013 р. була досить складною. За 2013 р. дохідну частину Державного бюджету України виконано на 96,6 %, падіння доходів по відношенню до попереднього року слало майже 2 %

Податкові надходження посідають провідне місце серед різних методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулювання економіки, вони є найбільш адекватним і обєктивним відображенням стану національної економіки (економічного зростання або спаду). [21, c.157]

Податок на прибуток підприємств в Україні має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. (рис.2.2)

Попри зменшення ставки податку на прибуток з 21% до 19% у звітному періоді, загальна сума надходжень податку на прибуток до державного бюджету України в 2013 році становила 54249,9 млн. гривень, що на 0.43% більше від цього показника за 2012 рік (54017,2 млн. гривень).

Рис. 2.2 Динаміка щомісячних надходжень податку на прибуток до державного бюджету України у 2008-2013 роках [15, с.92]

Аналізуючи динаміку щомісячних надходжень податку на прибуток до державного бюджету України, ми бачимо збільшення рівня рівномірності надходжень. Це повязано з запровадження сплати авансових платежів, щомісячний розмір яких розраховується як 1/12 нарахованого до сплати податку за попередній податковий рік. За результатами січня - грудня 2013 року авансом було сплачено більше 2/3 загальної суми податку на прибуток.

Це являється великим кроком на шляху до підвищення ефективності оподаткування прибутку, адже дає можливість субєктам господарювання краще планувати свої витрати на сплату податку. Також це дає стабільність та постійні надходження від податку на прибуток підприємств протягом календарного року. Сума надходжень від податку на прибуток підприємств до державного бюджету в 2013 році за рахунок збільшення надходжень від підприємств і організацій з іноземним капіталом - на 3,1 млрд. грн. та банків і страхових компаній на 1,7 млрд. грн. (рис. 2.3).

Аналізуючи дану структуру надходжень, ми можемо побачити як варіювались надходження податку на прибуток від підприємств різної форми власності.

Рис. 2.3 Надходження податку на прибуток від підприємств різних форм власності у 2008-2013 роках, складено за даними [10,11,12,13,14,15]

Так найбільша частка надходжень завжди припадала на підприємства приватної форми власності, а найменша - на банки та страхові компанії. Але в 2013 році збільшились відрахування й від фінансових установ (банків та страхових компаній) - на 1,7 млрд. грн., або більш як в 1,5 рази. Це, зокрема, відбулось через те що банківська система України відновила прибуткову діяльність, задекларувавши прибуток на рівні 1,2 млрд. грн. Водночас надходження податку з державного сектору скоротились на 1,3 млрд. грн., або на 21,7%.

В цілому, аналізуючи період з 2008 по 2013 роки, можемо побачити зменшення надходжень від приватних підприємств з 26,9 млрд. грн. в 2008 році до 24,6 млрд. грн. в 2013 році. Це свідчить про збільшення негативних аспектів в структурі механізму оподаткування прибутку, адже частка надходжень від приватних підприємств завжди є найбільшою в порівнянні з підприємствами іншої форми власності.

В структурі доходів зведеного бюджету податок на прибуток займає третє місце (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Структура доходів зведеного бюджету України за 2008-2013 роки *

Показники, млрд. грн. 2008 р2009 р2010 р2011 р2012 р2013 рВсього доходів297,5288,6314,4398,3445,5442,7Податок на додану вартість92,184,686,3130,1138,8180,8Податок з доходів фізичних осіб45,944,551,060,268,072,1Податок на прибуток підприємств47,933,040,455,155,754,2Акцизний податок (з товарів вироблених в Україні) 10,221,323,726,128,626,2Ввізне мито11,96,38,510,512,911,1Інші89,598,9104,5116.3141,598,3

*Складено за даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України // #"justify">Аналізуючи період з 2008 по 2013 роки ми бачимо суттєве зменшення надходжень в 2009 році порівняно з 2008 на 14,9 млрд. грн. або на 31%, що пояснюється економічним спадом в реальному секторі економіки в результаті кризи 2008-2009 років.

Приріст надходжень з 2009 по 2012 роки до 55,7 млрд. грн. свідчить про стабілізацію як економічної ситуації в країні, так і в реальному секторі економіки та збільшення їх дохідності. Також позитивно вплинули реформа в сфері оподаткування та прийняття Податкового кодексу України.

В 2013 році сума надходжень від податку на прибуток становила 54,2 млрд. грн., або 12,2% загальної суми надходжень. Це на 0,3% менше відповідного показника 2012 року (55,7 млрд. грн. або 12,5%). Зменшення суми надходжень від податку на прибуток в 2013 році пояснюється зниженням ставки даного податку з 21% до 19%.

Тому, аналізуючи дані статистичні показники, ми можемо зробити висновок, що податок на прибуток підприємств має дуже велике значення в наповненні державного бюджету. Але крім значного фіскального значення він має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За допомогою цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної та інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.

На наш погляд, існує декілька ефективних напрямків покращення податкової системи та податкової політики України. Досить продуктивним, може бути диференціація ставки податку на прибуток в залежності від виду діяльності, що сприятиме нагромадженню інвестиційних ресурсів підприємницькими структурами. Така диференціація дасть змогу усунути диспропорцій між реальною і фінансово-посередницькою сферами, якщо для останніх ставку податку на прибуток зробити дещо вищою за базову ставку. Разом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню активної інноваційно-інвестиційної політики.

2.2 Порівняльна оцінка фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами

На сьогодні перед кожним суб'єктом господарювання в рамках податкового планування постає питання, яку систему оподаткування обрати, щоб оптимізувати свої податкові платежі.

Малий бізнес відіграє важливу роль в умовах ринкової економіки. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а також виконують важливу соціальну роль - надають робочі місця та забезпечують джерело доходу для значної частини населення. Тому підтримка малого бізнесу, в тому числі й через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці.

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування в Україні свідчить про її позитивний вплив на малий бізнес. Вона дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю субєктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження до бюджету. За роки свого існування в Україні спрощена система довела свою ефективність з погляду стимулювання ділової активності підприємців. За цей час частка малих та мікропідприємств у країні збільшилась з 4 % до 51 % від загальної кількості зареєстрованих підприємств, а частка ВВП, створена у малому бізнесі, - з 1 % до 20 %.

Надходження єдиного податку з юридичних і фізичних осіб за січень - вересень 2008-2013 років наведено на рис. 2.4.

Рис. 2.4 Динаміка надходження єдиного податку з юридичних і фізичних осіб за січень - вересень 2008-2013 років, млн. грн. [15, с.103]

З 2008 по 2011 роки ми бачимо поступове збільшення надходжень єдиного податку, а в 2012 та 2013 роках різкі збільшення (на 1804,5 млн. грн. та 1488 млн. грн. відповідно), що пояснюється збільшенням кількості платників - юридичних осіб.

Порівнюючи загальну та спрощену системи оподаткування, можна провести паралель з переваг та недоліків (Додаток Г)

До переваг спрощеної системи можна віднести:

простота нарахування єдиного податку.

спрощене ведення обліку та відносна простота заповнення звітності.

звільнення від сплати деяких податків та обовязкових платежів.

можливість бути платником ПДВ за власним бажанням.

Але можна також побачити ряд недоліків:

обмеження по видах діяльності

обмеження по отриманому прибутку

обмеження які стосуються кількості найманих працівників.

негативні нюанси роботи фізичних осіб підприємців з юридичними особами що перебувають на загальній системі оподаткування.

розмір податку для платників першої та другої групи не залежать від результатів діяльності.

Спрощена система оподаткування - це реальна можливість заощаджувати на податках. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Єдиний податок звільняє їх платників від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

) податку на прибуток підприємств;

) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, зі сплатою податку на додану вартість;

) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Слід зауважити, що спрощена система оподаткування є альтернативною, субєкти оподаткування завжди мають можливість перейти на загальну систему. Зазначена пропозиція набуває актуальності з урахуванням того, що для субєктів, які були зареєстровані платниками єдиного податку до прийняття Податкового кодексу, на перехідний період до 2016 р. запроваджується пільгове оподаткування прибутку за пільговою ставкою 0%. Правда, до їх числа потрапили лише особи, які дотримуються чотирьох обовязкових умов:

величина річного доходу (виручки) у них не перевищує 3 млн. грн.;

середньооблікова кількість працівників - не більше 50 осіб;

розмір нарахованої за календарний місяць заробітної плати (доходу) працівника, який перебуває з платником податку в трудових відносинах, становить не менше двох мінімальних заробітних плат;

господарюючий субєкт не здійснює діяльність, яка не надає права на застосування пільги (усього 17 видів діяльності).

Таблиця 2.2.

Основні показники стану державної реєстрації субєктів господарської діяльності в Україні за 2008 - 2013 роки.

Показники (на кінець року) 200820092010201120122013Загальна кількість зареєстрованих (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) суб'єктів господарської діяльності, в тому числі: 5 715 7795 970 7796 2701076 499 9706 704 4886 805 256Кількість зареєстрованих юридичних осіб1 204 5261 252 4371 303 3601 3579 221 405 0691 498 256

*Складено за даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України // #"justify">Як видно з таблиці 2.2, протягом 2010 - 2013 років кількість діючих суб'єктів господарської діяльності залишається майже незмінною.

За останні два роки поступово відбувалось збільшення кількості юридичних осіб та зменшення фізичних осіб - підприємців. Так, у 2012 році кількість юридичних осіб збільшилася на 2,53 %, а у 2013 році - на 2,25 % і станом на 01.01.2014 становила 1 498 256 одиниць.

Податкове регулювання є одним з найбільш суттєвих факторів впливу держави на діяльність малих підприємств, адже за рахунок відсутності значного обсягу капіталу та лобіювання з боку представників уряду, саме вони мають менше всього шансів вижити в мінливих умовах ринку. Проте, саме малі підприємства виступають рушійною силою розвитку суспільного-економічних відносин, адже вони здатні забезпечити гнучкість національної економіки за рахунок можливості швидко реагувати на зміни конюнктури ринку, швидкої окупності вкладень, оперативного використання досягнень науково-технічного прогресу. Збільшення податкового навантаження малих підприємств відбулося за рахунок впровадження єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців та заборони юридичним особам, платникам податку на прибуток.

В результаті аналізу функціонування малих підприємств відповідно до вимог Податкового кодексу встановлено необхідність подальшого вдосконалення інститутів податкового регулювання, зокрема, в області взаємодії малого, середнього та великого бізнесу. За сучасних умов розвитку малих підприємств має бути розроблений ефективний механізм підтримки даних субєктів господарювання, який має ґрунтуватися на впровадженні ряду пільг в сфері оподаткування та фінансовому стимулюванні з боку держави.

Малий бізнес є невід'ємним елементом сучасної ринкової системи господарювання, без якого неможливий подальший соціально-економічний розвиток. В сучасних умовах малий бізнес зайняв міцні позиції в економіці більшості розвинених країн світу. Разом з тим, зростання національної економіки, створення конкурентного середовища та забезпечення ефективної зайнятості населення висувають на передній план проблему створення необхідних умов для підвищення підприємницької активності та інноваційного розвитку малого бізнесу.

2.3 Роль механізму оподаткування прибутку в ефективному функціонуванні субєктів господарювання

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва, що характеризує відносини, які виникають у процесі суспільного виробництва.

Для оподаткування прибутку використовують відповідний механізм. Цей механізм включає спеціальні розроблені і законодавчо закріплені форми і методи оподаткування юридичних і фізичних осіб, які забезпечують економічне зростання та матеріальний добробут громадян. При цьому до системи прямого оподаткування включаються правові, організаційні і методичні заходи, за допомогою яких забезпечується перехід частини новоствореного продукту із власності окремих платників у власність усієї держави для досягнення поставлених перед нею певних завдань і цілей.

Прибуток це об'єктивна економічна категорія, тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток це показник, який формується на мікрорівні. Прибуток відображає результати фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання і зазнає впливу багатьох чинників. У формуванні прибутку підприємств є особливості залежно від сфери їх діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин тощо. [20, c.93]

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отже, прибуток - важливий показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів та інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства загалом.

Різне значення прибутку посилюється з переходом держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право самостійно визначати напрями використання прибутку після сплати обов'язкових платежів та відрахувань. Прибуток є джерелом забезпечення як внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність підприємств основа економічного розвитку держави. [29, c.235]

Можна виділити такі загальні напрямки визначення ефективності функціонування діяльності промислових підприємств, на яку впливає механізм оподаткування прибутку:

. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної податкової стратегії управління податковими платежами. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства, які спрямовуються на сплату податків.

. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його здатності до інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією.

. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

В умовах сьогодення промислові підприємства знаходяться в збитковому стані, це в свою чергу вимагає вирішення такого питання як вдосконалення деяких елементів механізму сплати податку на прибуток, які повинні бути ефективними в існуючих умовах.

Базова ставка податку на прибуток розміром 25%, яка діяла в Україні до 1 квітня 2011 року, чинила відчутне податкове навантаження на субєктів господарювання. З прийняттям Податкового кодексу було обрано шлях поступового зменшення ставки податку на прибуток. З метою переходу від ставки 25% до 16% було розроблено перехідні положення Податкового кодексу, пунктом 10 яких визначено порядок встановлення ставок оподаткування.

Результатом проведення такої політики є збільшення коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, та збільшення надходжень до бюджету з цього податку. Але основний недолік податкової системи України залишився: її спрямування на подолання дефіциту бюджету шляхом вилучення доходів господарюючих субєктів, незважаючи на післякризовий період економіки. Це свідчить про фіскальну орієнтацію цього податку і його другорядну роль як інструменту стимулювання інвестиційно-інноваційної активності субєктів господарювання. [20, c.125]

Диспропорції в податковій системі України мають довгу історію. По суті, вона ніколи не виконувала функції інвестиційного стимулювання, а радше слугувала механізмом для створення розгалуженої тіньової економіки, непрозорих правил гри, надмірного податкового тиску для більшості, і незрозумілих преференцій для меншості. За таких умов виникають значні сумніви, що прийняті зміни у роботі Міністерства доходів і зборів приведуть до прискореного економічного зростання.

Однією з головних ознак недосконалого оподаткування є надто велика частка податку на прибуток підприємств у структурі доходів Державного бюджету України, хоча останнім часом спостерігається зменшення його питомої ваги у доходах.

Так, питома вага податку на прибуток у 2013 р. становила 54,2 млрд. грн. проти 55,7 млрд. грн. у 2012 р. Але даний показник ще не може свідчити про великий успіх державних управлінців у реформуванні податкової системи. Якщо в Україні частка податку з юридичних осіб в структурі податкових надходжень до Державного бюджету коливається в межах 15,1-20,6%, то в США аналогічний показник менший фактично утричі.

Крім цього, існує досить багато правил і обмежень. База оподаткування не є чітко окресленою і неоднозначно трактується в законодавстві. Також, немає належним чином сформульованого визначення, яке відповідає економічній суті податку на прибуток. Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. та інші науковці, узагальнюючи розвиток податку на прибуток, роблять висновки, що податок на прибуток підприємств в Україні має значне фіскальне навантаження, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. [20, с.215]

Проблемою української податкової системи є не тільки диспропорції у структурі податкових коштів, акумульованих у бюджет, а й незрозуміла і закулісна практика з надання податкових пільг окремим підприємствам. Лідером в отриманні пільг при сплаті податку на прибуток упродовж останніх років стала сфера фінансової діяльності.

Беззаперечною перевагою Податкового Кодексу України стала регламентація поняття, підстав встановлення та порядку використання податкових пільг субєктами господарювання. У той же час не було звернено уваги на ефективність надання податкових пільг. Проаналізуємо показники темпів росту втрат бюджету від надання пільг із податку на прибуток та обсяг коштів, які були трансформовані у капітальні інвестиції та спрямовані на інвестиційну діяльність.

Співвідношення тенденцій зміни показників пільгового оподаткування та обсягів капітальних інвестицій і ресурсів, що спрямовані на інновації, не демонструють взаємозалежності. У результаті розширення переліку пільг щодо оподаткування прибутку підприємств у 2011 р. збільшення втрат бюджету в порівнянні з попереднім роком відбулася майже у 7,6 разів, при цьому темп приросту обсягів капітальних інвестицій становив 38,6%, а вкладені в інновації кошти субєктів господарювання зросли на 8,4%. Така ситуація, на нашу думку, є свідченням використання вивільнених коштів не на розвиток виробництва, а на задоволення поточних матеріальних потреб. Отже, за існуючого механізму надання пільг в адмініструванні податку на прибуток не забезпечується виконання регулюючої функції податків через стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств. [29, c.123]

Тому, однією з головних завдань при застосуванні пільг в українській податковій практиці залишається здійснення контролю за їх цільовим вжитком і недопущенням використання субєктами підприємницької діяльності, яким надаються такі пільги або спрощені режими оподаткування, у схемах мінімізації сплати податків.

У звязку з цим представляється доцільним при розгляді питання щодо надання податкових пільг застосовувати принцип податкового стимулювання потенційно ефективних інвестиційних проектів, а не просто надання платниками податків права на користування податковими пільгами при здійсненні певних господарських операцій або діяльності у певних секторах національної економіки.

Також варто і подумати про реальне впровадження інвестиційного податкового кредиту, тобто тут мається на меті не арифметично збільшити величину прибутку підприємств, а стимулювати його до реінвестування в оновлення виробництва і запровадження нових технологій.

Складним елементом в системі оподаткування податком на прибуток є його ставка. Податковим кодексом України було встановлено поступове зменшення ставки податку на прибуток. Однак картину псує неприваблива українська дійсність. Зовсім не факт, що платники податків використають зекономлені кошти на інвестиційні проекти. У кращому випадку, лише третина таких додаткових прибутків піде на економіку, а решта осяде в кишенях власників. Крім того, існує ризик, що при несприятливій макроекономічній чи політичний ситуації він взагалі буде виведений з економіки країни. [20, c.215]

Одним із можливих шляхів вирішення окресленої проблеми може бути спрямоване стимулювання економіки за допомогою коштів, отриманих за рахунок оподаткування субєктів господарювання, та цільового встановлення податкових пільг. До таких прямих методів податкового стимулювання можуть бути віднесені: витрати на інвестиції (чим пріоритетніші проекти для розвитку економіки, тим вищий відсоток відрахувань); надання податкового інвестиційного кредиту; не включення до оподатковуваного прибутку коштів, які спрямовуються на науково-дослідницьку діяльність; цільові податкові пільги для підприємств, які здійснюють діяльність у депресивних районах та інші.

Схожий варіант вирішення проблеми полягає в запроваджені податкової "вилки". Тобто для тієї частини прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів, пропонується залишити ставку в розмірі 21 %, а для частини прибутку, що реінвестується в модернізацію основних фондів - знизити до 10 %. У цьому питанні слід звернутися до досвіду зарубіжних країн, зокрема США, де була запроваджено надання податкових пільг на кінцевий результат. Право на пільгу підприємці мали тоді, коли була досягнуте кінцеве творіння, і пільга надавалася автоматично згідно з чинним законодавством.

Окресливши окремі аспекти механізму оподаткування прибутку підприємств в Україні, можемо зазначити, що Податковим кодексом було прийнято дуже багато позитивних змін у напрямку активізації підприємницької діяльності юридичних осіб, зокрема інноваційної діяльності. Але багато питань ще й досі залишаються невирішеними. [29, c.130]

Поглиблює ситуацію великий відсоток тіньового сектору в Україні, а також корумпованість керівників державних органів. Для покращення ситуації, яка склалася потрібно звернутись до досвіду високорозвинених країн у сфері оподаткування та ретельно переглянути нормативно-правові акти, особливо ті, які регулюють механізм надання пільг по податку на прибуток, мається на увазі перейти до застосування принципу податкового стимулювання потенційно ефективних інвестиційних проектів, запровадження цільових пільг для підприємств, які працюють в депресивних районах, втілення в реальну дійсність інвестиційного податкового кредиту, введення податкової "вилки" для прибутку який реінвестується в модернізацію основних фондів. Забезпечення ефективності зазначених заходів вимагає визначення чітких орієнтирів та пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної економіки, оптимального поєднання інтересів як підприємств, так і держави.

Механізм оподаткування прибутку не реалізовує себе в повному обсязі через ряд існуючих проблем та недоліків, які потребують вирішення шляхом досконалого вивчення та осмислення негативних процесів та явищ, та запровадження методів і способів вирішення даних проблем. Що б надалі покращувати свої позиції, уряд країни повинен ставити перед собою стратегічні цілі, знаходити способи досягнення даних цілей, виробити чіткий план розвитку економічного зростання, на який впливає один із основних аспектів - податкова політика; вдосконалювати законодавство, здійснювати контроль за практичним його втіленням.

Висновки до розділу 2

Здійснений аналіз ефективності сучасного механізму оподаткування прибутку показав, що надходження від оподаткування прибутку мають велике значення в формуванні дохідної частини бюджету. Крім значного фіскального значення механізм оподаткування прибутку має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За його допомогою держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної та інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.

Але на сьогоднішній день в Україні залишається актуальним питання оптимізації регулятивного впливу системи оподаткування на соціально-економічний розвиток держави. Крім того, на кожному етапі становлення і розвитку національної податкової системи виникають нові проблеми,що вимагають інших підходів до процесу формування механізму оподаткування, адекватного умовам економіки, що трансформується, творчого осмислення та впровадження таких податків, які б в більшій мірі реалізували їх фіскальну та регулюючу функцію, відображали обєктивний стан економіки України.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення механізму оподаткування прибутку

3.1 Світовий досвід застосування механізму оподаткування прибутку

В Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм Європейського податкового законодавства.

На відміну від країн ЄС податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб'єктів господарювання.

Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими пробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами якої є структурні диспропорції, наявність значних обсягів тіньових оборотів, платіжна криза. [39, c.130]

Зокрема, оподаткування прибутку підприємств в Україні має певні недоліки, зокрема:

юридичних осіб (застосування спрощеної системи оподаткування), постійні зміни в податковому Законодавстві, не зацікавленість органів місцевого самоврядування в розмірах надходжень податку, і як наслідок, відсутність їх впливу на даний процес.

На нашу думку для вирішення даних питань було б доречним використати досвід оподаткування прибутку підприємств за кордоном.

В країнах з розвинутою ринковою економікою удосконалення податкової системи здійснюється шляхом наукової розробки та практичного застосування податкового менеджменту.

У Німеччині податок на прибуток корпорацій відноситься до загальних податкових надходжень федерацій і земель (50% коштів від його сплати направлено у федеральний бюджет <#"center">3.2 Проблемні аспекти оподаткування прибутку в Україні та шляхи їх вдосконалення

В Україні удосконалення механізму оподаткування прибутку підприємств налічує уже багато років і загалом обґрунтований на ідеях, схвалених країнами із розвинутою ринковою системою та відносинами.

В останні роки ефективність механізму адміністрування податку на прибуток різко знизилася. Для платників ключовою проблемою стали надмірні затрати на ведення обліку та підготовку звітності. За даними Світового банку та МФК, вони становлять 280 людино-годин, що в кілька разів більше, ніж у країнах ЄС.

У грошовому вираженні затрати корпоративного сектора на адміністрування даного податку в Україні перевищують 1 мільярд гривень. Основна причина у тому, що в Україні податковий та бухгалтерський обліки значно відрізняються.

Для визначення бази оподаткування та нарахування податку Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами в 2010 році встановив правила, відмінні від тих, що застосовуються у бухгалтерському обліку. Через методологічні розбіжності між ними бухгалтери ведуть одночасно два види обліку одного податку. [40, c.452]

Крім того, податковий облік регулярно коригує законодавець, а іноді - навіть уряд. Постійно змінюються умови включення окремих витрат та методи визначення окремих статей доходів та витрат.

Сучасний механізм оподаткування прибутку має низку істотних вад, через що не змогла стати надійним джерелом прогресивних починань незалежної держави. Проблеми справляння податку на прибуток є наслідком тих недоліків, які притаманні нинішній системі оподаткування прибутку:

значна витрата часу й коштів субєктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку й сплату податків;

неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу система адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державного бюджету й зниження частки тіньової економіки з одночасним дотриманням балансу прав податкових органів і платників податків;

нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо - і довгострокового планування;

високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;

невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності.

Отже, сучасний механізм оподаткування прибутку має низку істотних недоліків. Не дивлячись на зміни у законодавстві практика неоднакового трактування статей законів платниками та податковими органами продовжується. Недосконалість законодавства зумовлює розвиток застосування тіньових схем за допомогою різних колізій, недоробок, суперечностей та пільгових умов у податковому законодавстві. [26, c.152]

Уряд вважає, що податок на прибуток недостатньо ефективний у фіскальному сенсі. Більшість підприємств, використовуючи прогалини у законодавстві, навчилася легально мінімізувати нарахування податку на прибуток майже до нуля. Існує низка схем, застосування яких дозволяє штучно звузити базу оподаткування.

За рахунок зниження ставок податку на прибуток планується вирішення значної кількості економічних проблем, а саме:

. Сприяти покращенню фінансового стану вітчизняних підприємств, що є необхідним фактором для їхнього подальшому розвитку;

. Зменшити частки тіньової економіки в Україні;

. Стимулювати створення нових підприємств, і як наслідок - розвиток здорового конкурентного середовища.

Світовий досвід свідчить, що податок на прибуток можна використати як потужний механізм для інвестиційної діяльності та прискорення економічного розвитку. Але саме зменшення ставки оподаткування не означає, що відбудеться пожвавлення у бізнес-середовищі. Тому варто було б зробити акцент не лише на номінальне зменшення податкового навантаження, а й на інші моменти.

В умовах реформування системи оподаткування передбачено надання спеціальних пільг: запровадження на 5 років з 1 квітня 2011 р. по 1 січня 2016 р. нульової ставки податку. Вона поширюватиметься на підприємства, створені після 1 квітня 2011 р. за винятком тих, які виникнуть шляхом реорганізації, приватизації, корпоратизації. Діючі підприємства, щорічний обсяг доходів яких за останні три роки не перевищував 3 млн грн, а кількість працівників - 20 осіб, теж можуть скористатись нульовою ставкою оподаткування. Ця ж умова поширюватиметься на колишніх платників єдиного податку, якщо обсяг їхньої виручки останнього року був не більшим 1 млн грн, а кількість співробітників - менше 50 осіб. [40, c.452]

Крім того, було вирішено тимчасово звільнити від оподаткування деякі види економічної діяльності. Це стосується виробників біопалива на період до 1 січня 2015 р., газовидобувних підприємств - до 1 січня 2020 р., готельного бізнесу (для готелів, введених в експлуатацію до 1 вересня 2012 р.), підприємств легкої промисловості, електроенергетики, суднобудування, літакобудування, машинобудування для агропромислового комплексу - з 1 січня 2011 р. до 2020 р., видавничої діяльності - до 1 січня 2015 р.

У Податковому кодексі для таких підприємств поставлена умова: кошти, вивільнені від оподаткування, потрібно спрямовувати на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій.

Певна логіка у зменшенні податкового навантаження на прибуток підприємств присутня. І за оптимальних умов господарювання такі заходи могли б принести вагомий ефект. Податкові ставки зовні ніби виглядають привабливо. А з 2014 року в Україні податкове навантаження на підприємства взагалі на 1% меншим, ніж в Сінгапурі - одному з епіцентрів економічного розвитку сучасності. Однак картину псує неприваблива українська дійсність.

Вважаємо, доцільно було б використати для економічного зростання політику цільового стимулювання економіки за допомогою податків. До них належать:

прискорена амортизація;

відрахування з прибутку, що оподатковується;

витрати на інвестиції (що пріоритетніші проекти для розвитку економіки, то вищий відсоток відрахувань);

надання податкового інвестиційного кредиту;

відрахування з оподатковуваного прибутку всіх витрат, спрямованих на науково-дослідницьку діяльність;

цільові податкові пільги для підприємств, які здійснюють діяльність у депресивних районах та інші.

Унікальність таких методів полягає у тому, що держава свідомо надає підприємцю додаткові кошти з отриманого ж ним прибутку, якщо зекономлені на оподаткуванні ресурси підуть у сферу інвестиційної діяльності. Таке опосередковане фінансування з державного бюджету для бізнесу більш вигідне, ніж залучені під аналогічні цілі дорогі кредитні кошти. [26, c.125]

При використанні активних методів податкового стимулювання працює правило: держава надає пільги підприємствам тільки після здійснення ними інвестиційної діяльності. Немає факту інвестицій - немає і податкових пільг. Якщо ж бізнес воліє витрачати отриманий прибуток не на інвестиційні цілі, то з нього прийдеться сплачувати податок у повному обсязі.

Проте розвязання проблем фінансового забезпечення держави та субєктів господарювання неможливе лише на рівні прийняття нових чи вдосконалення чинних правових актів з питань оподаткування не є ефективним. Докорінно поліпшити фінансові відносини можна лише шляхом істотних макроекономічних перетворень, у тому числі й на рівні податкової системи.

Отже, до основних проблем сьогодення в оподаткуванні прибутку підприємств можна віднести те, що законодавство по податку на прибуток підприємств нестабільне, часто змінюється. На цей податок встановлена пропорційна ставка, однакова для підприємств поза залежністю від виду його діяльності. У більшості випадків цей податок виконує, головним чином, фіскальну функцію. Стимулююча функція виконується через надання пільг, яких досить багато та які недостатньо обґрунтовані. Відсутній пріоритет при надані пільг або взагалі зменшення податкового тягаря для підприємств виробничої сфери. Тому, для забезпечення вирішення даних проблем необхідно здійснити низку макроекономічних перетворень на рівні податкової системи.

3.3 Вдосконалення механізму оподаткування прибутку в напрямі стимулювання інвестиційної діяльності

Важливою характеристикою системи оподаткування прибутку є її вплив на інвестиційну поведінку підприємства. Як досконала, може розглядатися така система, яка не впливає на прийняття інвестиційних рішень, тобто така, за якої прибутковість інвестицій, здійснених з різних джерел фінансування, для інвестора не змінюється під впливом оподаткування прибутку. Відразу зазначимо, що на практиці такої ідеальної системи не існує. Досягнення подібного ідеалу вимагало б значних бюджетних витрат і в деяких випадках призвело б до появи додаткових можливостей ухилення від оподаткування. Дж.Е. Стігліц з цього приводу зазначає, що "податок на прибуток корпорацій є причиною багатьох деформацій при розподілі інвестицій та в самій їх кількості".

Податок на прибуток підприємств, як і інші податки не, є нейтральними по відношенню до інвестиційної діяльності підприємства. Хоча з 80-х років нейтральність оподаткування 13 є вагомою складовою фіскальної теорії, але, на жаль тільки теорії. На практиці ж все інакше. [36, c.28]

Ми згрупували основні напрями впливу податку на прибуток на прийняття інвестиційних рішень в три блоки, які в свою чергу є взаємозалежними (додаток Д).

На жаль, в Україні податок на прибуток функціонує скоріше як інструмент наповнення дохідної частини бюджету, тоді як стимулююча функція займає другорядні позиції.

Застосування вищезгаданих податкових інструментів в механізмі оподаткування інвестиційної діяльності мають на меті заохочення вкладення інвестицій в економіку, підвищення конкурентоспроможності субєктів економіки. Поліпшення інвестування залежить як від здійснення державою комплексу заходів, так і від готовності субєктів економіки спрямовувати додатково отримані фінансові ресурси на інвестиційні цілі.

Нами зясовано, що інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з вироблення та реалізації інвестиційних рішень, спрямованих на отримання прибутку чи іншого ефекту, залежно від цілей субєктів інвестиційної діяльності.

З метою забезпечення ефективності вкладень необхідно враховувати принципи інвестиційної діяльності, серед яких варто виділити: принцип незалежності, добровільності, рівноправності, прозорості, відповідальності, ефективності, захищеності, принцип обмеження свободи дій та адаптаційних витрат.

Спираючись на законодавство, наукові праці, досліджено, що інвестиційну діяльність класифікують на певні види в залежності від субєктів, що її здійснюють, від форм здійснення та за джерелами фінансування.

Головним джерелом інвестицій, вже довгі роки є прибуток підприємств. Проте, слід зазначити, що у сучасних умовах розвитку економіки України в цілому прибуток не відіграє належної ролі у формуванні фінансового потенціалу інвестиційної діяльності. Часто це джерело не ефективно використовується при фінансуванні інвестиційної діяльності, що повязано із низьким рівнем фінансового менеджменту. А також не слід забувати про те, що значна частка прибутку стягується до бюджету, у вигляді податку на прибуток та сплачується у вигляді дивідендів власникам, а це у свою чергу обмежує субєктів економіки у реалізації інвестицій за рахунок прибутку.

При проведенні інвестиційної політики держава має важливий інструмент економічного впливу - податкову систему. Вплив оподаткування на інвестиційну діяльність здійснюється шляхом зменшення податкових ставок та надання податкових пільг: запровадження податкових канікул, застосування інвестиційної податкової знижки, інвестиційного податкового кредиту, прискореної амортизації основного капіталу та неоподатковуваних резервів. Однак, необхідно враховувати, що використання таких інструментів має бути обґрунтованим і їх застосування сприятиме нарощуванню інвестицій, тим самим підвищуватиметься конкурентоспроможність національної економіки.

Ще одним важливим доказом концептуального характеру є те, що дискримінаційне оподаткування різних джерел фінансування інвестицій порушує ринкову рівновагу при виборі між альтернативними джерелами фінансування такої діяльності підприємства, а саме між фінансуванням шляхом емісії корпоративних прав і борговим фінансуванням, відсотки за яким, як правило, віднімаються з бази податку на прибутку (нижче ця позиція обґрунтовується детальніше).

Якщо сформульована вимога не дотримується, то це може означати нераціональне використання і так обмежених фінансових ресурсів та виникнення надлишкового податкового тягаря внаслідок вибору інвестиційних проектів не за критерієм економічної ефективності, а залежно від методів податкового планування, що в більшості випадків призводить до високого ступеня ризику збитковості інвестиційного проекту.

Рішення про джерела фінансування інвестиційних проектів приймається менеджерами компаній з урахуванням податкового законодавства. Фінансування може здійснюватися за рахунок акціонерного капіталу або залучення позикового капіталу (випуск боргових цінних паперів, отримання кредиту).

У разі фінансування інвестицій за рахунок власних коштів податкове законодавство відіграє важливу роль. Наприклад, при фінансуванні за рахунок нерозподіленого прибутку, підприємство, виконавши певні умови, може одержати суттєву пільгу. [36, c.54]

Пріоритетний напрям у цьому випадку обирається державою залежності від стратегії розвитку економіки.

Українським податковим законодавством регламентовано повне віднесення до складу виробничих витрат будь-яких витрат, повязаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами).

Існує єдине обмеження - використання залучених коштів виключно на ведення господарської діяльності. У тих випадках, коли вирахування відсотка не передбачено, фінансування позиковими коштами вимагає отримання підприємством вищої прибутковості інвестицій до оподаткування, ніж в інших випадках. Це означає, що за умови недоступності або обмеженості інших джерел фінансування рівноважний рівень інвестицій встановлюється на нижчому рівні, ніж за відсутності оподаткування. Якщо при цьому ще й норми податкової амортизації нижчі від економічної, дестимулюючий ефект може бути суттєвим.

Отже, при фінансуванні за рахунок позикових коштів у ряді випадків спостерігається істотний вплив оподаткування прибутку на необхідну доподаткову прибутковість інвестицій - у напрямі її збільшення і, відповідно, на інвестиції у напрямі їх зниження.

Але поряд з цим існує низка інших проблем. По-перше, в тих випадках, коли фірма обирає боргове фінансування нових інвестицій - з економічної точки зору це вигідніше, оскільки відсотки за користування такою позикою відносяться на виробничі витрати, але, з іншого боку зростає імовірність банкрутства фірми.

В цьому випадку слід зазначити, що оподаткування прибутку, яке стимулює боргове фінансування, породжує, як наслідок, зростання банкрутства.

По-друге, в разі стимулювання податковим законодавством залучення коштів для фінансування може виникнути проблема недостатньої капіталізації підприємств. Для зменшення витрат в податкових надходженнях від недостатньої капіталізації існують різні підходи, повязані з обмеженням вирахування відсотків. Одним з таких прикладів, в якому рекомендована гранична частка складає близько 50 %, є основи світового податкового кодексу за редакцією Хассі і Любіка. [28, c.31]

Податок на прибуток підприємств в наших умовах все ж таки не є нейтральним щодо прийняття інвестиційних рішень. Цією моделлю доведено, що при інвестуванні за рахунок збільшення акціонерного капіталу збільшується прибуток і зменшуються реальні витрати фінансування порівняно з фінансуванням за рахунок заборгованості. [36, c.91]

Вплив оподаткування прибутку на вибір форми виплати доходу власникам (акціонерам). Механізм оподаткування прибутку і дивідендів відіграє важливу роль (разом з відрахуваннями з фонду оплати праці, заробітної плати та її оподаткування) у виборі механізму розподілу прибутку: або на виплату заробітної плати чи дивідендів, або реінвестування чи взагалі прямий розподіл прибутку між власниками підприємства. [36, c.97]

Досить дискусійним у процесі розподілу чистого прибутку є питання оподаткування дивідендів як однієї із форм податку на грошовий капітал. Фінансова наука і нині не може визначитися, що робити з дивідендами, як їх оподатковувати і чи потрібно це робити взагалі. В кінці ХІХ на початку ХХ ст. видатні науковці дійшли висновку, що коли дивіденди в достатній мірі оподатковані промисловим податком, податком на грошовий капітал не слід оподатковувати. В іншому випадку дивіденди повинні оподатковуватись подвійно.

Тому, переорієнтація головної функції податку на прибуток підприємств (фіскальної) на стимулюючу, підкріплена заходами з організаційно-методичного вдосконалення адміністрування податку, дозволить без суттєвих втрат для економіки повною мірою використовувати податкові важелі державного регулювання для створення передумов економічного зростання й інвестицій - надійного фундаменту стабільних надходжень до бюджету. Це з одного боку. З іншого - посилення стимулюючої функції дасть Україні можливість скористатися конкурентними перевагами від розширення ЄС. За умови усунення суперечностей податкового законодавства Україна має реальні шанси стати серйозним субєктом податкової конкуренції на європейському просторі.

Висновки до розділу 3

Сучасний механізм оподаткування прибутку має низку істотних недоліків. Не дивлячись на зміни у законодавстві практика неоднакового трактування статей законів платниками та податковими органами продовжується. Недосконалість законодавства зумовлює розвиток застосування тіньових схем за допомогою різних колізій, недоробок, суперечностей та пільгових умов у податковому законодавстві. Проте розвязання проблем фінансового забезпечення держави та субєктів господарювання неможливе лише на рівні прийняття нових чи вдосконалення чинних правових актів з питань оподаткування не є ефективним. Докорінно поліпшити фінансові відносини можна лише шляхом істотних макроекономічних перетворень, у тому числі й на рівні податкової системи.

Світовий досвід свідчить, що податок на прибуток можна використати як потужний механізм для інвестиційної діяльності та прискорення економічного розвитку. Але саме зменшення ставки оподаткування не означає, що відбудеться пожвавлення у бізнес-середовищі. Тому варто було б зробити акцент не лише на номінальне зменшення податкового навантаження, а й на інші моменти. Поліпшення інвестування залежить як від здійснення державою комплексу заходів, так і від готовності субєктів економіки спрямовувати додатково отримані фінансові ресурси на інвестиційні цілі.

Висновки

В ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Податок на прибуток підприємств має недовгу історію в порівнянні з іншими видами обов'язкових платежів (наприклад акцизами). Відносно широко він почав застосовуватися тільки в другій половині XIX століття у зв'язку з швидким розвитком акціонерних компаній, заснованих на принципі обмеженої відповідальності.

Податок на прибуток, який стягується в Україні, має дуже велике фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Податок на прибуток підприємств, крім великого фіскального значення, має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив може здійснюватися як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його великим бюджетним значенням, внаслідок чого і застосовується єдина ставка податку на прибуток підприємств.

Важливе джерело доходів бюджету і водночас активний важіль державного регулювання соціально-економічного розвитку, інвестиційно-інноваційної активності, зовнішньо-економічної діяльності, структурних змін у виробництві, забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей. Отже ми бачимо, що оподаткування доходу юридичних осіб є одним з головних інструментів наповнення державного бюджету, а обсяг податкових надходжень з податку на прибуток підприємств є загальним індикатором стану національної економіки. Своєчасне наповнення дохідної частини зведеного бюджету України є базою розбудови економіки держави та гарантією соціального забезпечення населення. Важливу роль у цьому процесі відведено податковим надходженням як вагомому джерелу поповнення бюджету. Податок на прибуток підприємств є другим за обсягом податкових надходжень до бюджету.

Податок на прибуток є одним з найважливіших джерел фінансування загальнодержавних потреб, тому аналіз його надходжень становить основу для визначення найефективніших моделей збільшення зведеного фінансового плану держави та ефективне виконання своїх функцій. Податок на прибуток підприємств останнім часом нерідко перебуває у центрі уваги українського уряду та бізнесу. Будучи за своєю природою потужним фіскальним інструментом для стимулювання інвестицій та економічного розвитку, у наших реаліях він перетворився на поле для маніпуляції громадською думкою. Істотне зниження ставок податку на прибуток юридичних осіб стало одним з головних козирів Податкового кодексу.

Однак, докладніший аналіз показує, що відсотки вирішують далеко не все, і формальне скорочення податкового навантаження на підприємства ще не означає появу серйозних інвестиційних стимулів. Для реального стимулювання інвестиційного клімату потрібно провести значно глибші реформи та використати напрацьований світовий досвід.

За обмеження рівня рентабельності 10% у роки найвищої ділової активності бюджет мав можливість мобілізувати додатково до 30% від загального обсягу надходжень ППП. В той же час, у роки рецесії, коли економіка не може генерувати таку високу рентабельність, ефект від оподаткування рентабельності зникає. Такий механізм робить систему оподаткування чутливою та гнучкою відповідно до природних рухів економічної системи.

Для реально діючої системи має бути розроблена шкала оподаткування рентабельності, яка б передбачала прогресивне збільшення ставок при збільшенні рентабельності. Безумовно, держава не може обмежити всі підприємства до певного фіксованого рівня рентабельності, це призведе до масового відходу високорентабельних підприємств в тінь. Але враховувати рівень рентабельності при оподаткуванні прибутку дасть змогу мобілізувати додаткові надходження до бюджету та більш справедливо розподілити податковий тягар між субєктами господарювання.

Для здійснення стимулюючого впливу податку на прибуток на активізацію інвестиційної діяльності необхідно запровадити інвестиційні пільги прямої дії у вигляді інвестиційного кредиту, тобто вирахування із суми податку на прибуток певної частини інвестиційних витрат підприємства.

Для посилення регулюючого впливу податку на прибуток на економіку країни з ціллю стимулювання розширеного виробництва та модернізації доцільно інвестиційну податкову пільгу диференціювати залежно від виду обладнання та терміну його експлуатації. Механізм надання пільги повинен стимулювати інвестиції в обладнання високої вартості з довгостроковим терміном експлуатації.

У світовій практиці податок на прибуток є однією з основних частин бюджету у будь-якій країні. Підприємство є платником податку на прибуток, так як воно здійснює діяльність, яка спрямована на отримання прибутку. Прибуткове оподаткування підприємств спричиняє серйозний вплив на розвиток підприємництва, оскільки воно може як стимулювати так і дестимулювати його розвиток.

Підбиваючи підсумки дослідження можна сказати, що для України дуже важливим на сьогодні є вдосконалення податку на прибуток підприємств. Одним з кроків до такого вдосконалення було прийняття Податкового Кодексу. Проте він не вирішив всіх проблем даного податку, наступним кроком ми вбачаємо прийняття поступових змін до Кодексу, які будуть передбачати:

) скасування податкового обліку і використання бухгалтерського;

) запровадження інвестиційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для суб'єктів господарювання які інвестують кошти в суспільно важливі сфери економіки;

) підвищення стабільності і прозорості податкового законодавства;

) активне введення в дію системи електронної звітності.

Серед основних пропозицій, які слід впровадити, ми виокремили такі:

уточнення механізму визначення резидентного статусу;

розширення бази оподаткування за рахунок доходів нерезидентів, отримуваних від приросту капіталу (продаж майна та активів);

введення поняття ефективної ставки податку на прибуток підприємств;

створення додаткового податку на прибуток як інструменту коригування ставки податку;

введення поняття оціночного або умовного доходу з метою розрахунку доходу підприємств, наближеного до реального показника;

оподаткування доходів, що отримані підприємствами, зареєстрованими в офшорах, за підвищеними ставками;

упровадження теоретичної можливості перенесення збитків на минулі періоди і надання дозволу на таке перенесення за екстрених обставин;

обмеження звільнення від оподаткування дивідендів, які сплачуються нерезидентами, за рахунок введення вимоги щодо часу володіння часткою підприємства-нерезидента.

Удосконалення механізмів оподаткування передбачає, крім відпрацювання порядку обчислення і сплати окремих податків, вирішення загальних проблем податкового законодавства і податкового адміністрування. Що стосується податкового законодавства, то, крім уже розглянутих проблем, дуже важливо узгодити його з податковим законодавством країн Європейського Союзу. Україна, задекларувавши свій намір вступити до ЄС, повинна зробити дуже багато, у тому числі й у податковому законодавстві. Тут вкрай необхідно визначитись, у чому наше законодавство має повністю відповідати встановленим вимогам, а в чому мають зберегтись відмінності, які відображають наші економічні реалії та історичні традиції.

Список використаних джерел

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2756-VI // Голос України. - 04.12.2010 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. №283/97-ВР - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181 - III. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. № 349-ІУ, - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.2004 р. № 1957-ІУ. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності № 4014-17 від 01.01.2013 року - [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">. Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства" від 28.09.2011 р. № 1213 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/z1215-11

9. Аналітична записка "Щодо напрямів збільшення доходів без створення фіскальних перешкод для економічного зростання" // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: <http://www.niss.gov.ua/articles/1491/>

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2008 рік // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 24.02.2009 рік.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2009 рік // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 27.01.2010 рік.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2010 рік // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 25.02.2011 рік.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2011 рік // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 21.03.2012 рік.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2012 рік // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 25.02.2013 рік.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за січень вересень 2013 року // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 15.12.2013 рік.

. Щомісячний моніторинг основних індикаторів бюджетної системи України станом на 01.01.2014 // Зміцнення місцевої фінансової ініціативи. Інститут бюджету і соціально-економічних досліджень, - 28.01.2014 рік.

. Борошок М.С. Механізм оподаткування прибутку підприємств [Текст] / М.С. Борошок // - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://libfor.com/index. php? newsid=355 <http://libfor.com/index.php?newsid=355>

. Висока О. Є. Економічна сутність прибутку та концепції його формування [Текст] / О. Є. Висока // Наукові праці КНТУ. Економічні науки, 2010, вип. № 7.

. Галушка В.О. Шляхи використання світового досвіду державного регулювання податків у соціально-економічних умовах сучасної України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.kbuapa. kharkov.ua/e-book/db/2010-1/doc/5/06. pdf <http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2010-1/doc/5/06.pdf>

. Гаркуша Т.М. Механізм оподаткування податком на прибуток та шляхи його удосконалення [Текст] / Т.М. Гаркуша - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/12_KPSN_2013/Economics/7_135922. doc. htm <http://www.rusnauka.com/12_KPSN_2013/Economics/7_135922.doc.htm>

. Горбач М.І. Оподаткування прибутку і ефективність функціонування промислових підприємств в умовах кризи - [Електронний ресурс] - Режим доступу: <http://intkonf.org/gorbach-mi-opodatkuvannya-pributku-i-efektivnist-funktsionuvannya-promislovih-pidpriemstv-v-umovah-krizi/>

. Гречко А.В. Дослідження впливу податкової політики на економічний розвиток України [Текст] / А.В. Гречко // Дніпропетровський аграрно-економічний університет. Ефективна економіка № 12, 2013 рік.

. Зарубіжний досвід оподаткування підприємств малого бізнесу - [Електронний ресурс] - Режим доступу: <http://b-ko.com/book_96_glava_29_3.1_%D0%97%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%C3%91.html>

. Заяц Н.Е. Теория налогов: Учебник. - Мн.: БГЭУ, 2002. - 220 с.

. Злакин О.Г. Вплив оподаткування на дохідність і напрямки розвитку економіки // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. − Вип. 20.4

. Історія виникнення податку на прибуток підприємства // Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uk. wikipedia.org/wiki/pdw <http://uk.wikipedia.org/wiki/pdw>

. Кривицька О.Р. Сутність прибутку як економічної категорії: Еволюційний підхід і сучасне бачення [Текст] / О.Р. Кривицька // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. Випуск № 7, 2012 рік.

. Кривенко Л.О. Вдосконалення механізму оподаткування // ОНЕУ. Збірник студентських наукових праць. №2, Одеса - 2013.

. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. - Харьков: Консум, 2010. - 448 с.

. Мараренко Д.М. Впровадження міжнародної практики оподаткування податком на прибуток - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://naub. oa.edu.ua/2012/vprovadzhennya-mizhnarodnoji-praktyky-opodatkuvannya-podatkom-na-prybutok/ <http://naub.oa.edu.ua/2012/vprovadzhennya-mizhnarodnoji-praktyky-opodatkuvannya-podatkom-na-prybutok/>

. Мельник М., Коваленко В. Зарубіжний досвід податкового стимулювання інноваційної діяльності // М. Мельник, В. Коваленко // Формування ринкової економіки в Україні. Вип. 19 - 2012 р. С.300-307.

. Ободзінська Ю.В. Проблеми функціонування механізму оподаткування прибутку підприємств в Україні // ОНЕУ. Збірник студентських наукових праць. №2, Одеса - 2013.

. Пасько Т.О. Історичні етапи оподаткування прибутку підприємств в Україні - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://dspace.uabs.edu.ua // jspui/bitstream/123456789/260/1/pasko3. pdf <http://dspace.uabs.edu.ua//jspui/bitstream/123456789/260/1/pasko3.pdf>

. Реверчук Н.Й. Зарубіжний досвід адміністрування податків та його застосування в Україні // Науковий вісник НЛТУ України. - 2012, вип. №18. С-39.

. Рогозний С. Сучасні тенденції оподаткування прибутку в Україні [Текст] / С. Рогозний // Школа професійного бухгалтера. №8-9, 2013 р.

. Святаш С.В. Спрощена система оподаткування: недоліки та переваги - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/27_OINXXI_2011/Economics/10_92519. doc. htm <http://www.rusnauka.com/27_OINXXI_2011/Economics/10_92519.doc.htm>

. Сідельникова Л.П. Податкова система [Текст]: навч. посіб. / Л.П. Сідельникова, Н.М. Костіна. - К.: "Видавництво ЛІРА-К", 2012 - 576 с.

. Сторожко О.О. Вибір системи оподаткування в Україні для фізичних та юридичних осіб [Текст] / О.О. Сторожко // ХНЕУ, 2013 рік.

. Серебрянський Д.М. Оподаткування прибутку підприємств та його вплив на інвестиційну діяльність в ринкових умовах [Текст] / Д.М. Серебрянський // НУДПСУ, 2010 рік

. Становлення доктрини фінансової системи України: [монографія] / [Бескид Й. М, Гуцал І. С, Десятнюк О. М.]; за ред. С.І. Юрія, О.М. Десятнюк. - Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 192 с.

. Суторміна В.М. Держава-податки-бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки): [монографія] / Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. - К.: Либідь, 2009. - 328 с.

. Таранов І.М. Європейський досвід оподаткування: податкові технології Латвійської республіки // Світ фінансів. - 2009. - № 4 (13).

. Тарасова С.В. Экономическая теория благосостояния: Учеб. пособ. для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. - 239 с.

. Тимченко О.М. Податковий менеджмент: Навч. - метод, посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2010. - 150 с.

. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: Моногр. / За наук. ред.В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2012. - 432 с.

. Черник Д.К. Основы налоговой системы: Учеб. для вузов / Д.К. Черник, А.П. Починок, В.П. Морозов. - 3-є изд. перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012. - 517 с.

. Шевчук В.О., Римарська Р.Ю. Уніфікація податкових систем країн Європейського Союзу як критерій поглиблення інтеграції // Фінанси України. - 2011. - № 12.

. Швед Ю.А. Гармонізація прямого оподаткування у Європейському Союзі: сучасні тенденції / Ю.А. Швед // Наукові праці НДФІ. - 2010. - № 1 (30). - С.40-50.

. Юрій С.І., Крисоватий А.І., Кощук Т.В. Сучасні тенденції розвитку європейського оподаткування та новітня парадигма податкової політики в україні: Монограф. - Тернопіль: ТНЕУ, 2010. - 292с.

. Ташмурадов Т.Т. Международный опыт налогообложения // http // tozabek. narod.ru/nalogi-mej-opit-nalog. hlml.

. Економіка підприємства: підручник / [Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Захарчин Г.М. та ін.]; за pед. Й.М. Петровича. - [2-ге вид., випр.]. - Л.: Магнолія плюс, Видавець СПД ФО В.М. Піча, 2010. - 580 с.

. Мочерний С.В. Політична економія: [навчальний посібник] / С.В. Мочерний.Я.С. Мочерна.2-ге вид., випр. і доповн. - К.: Знання, 2009. - 684 с.

. Онисько С.М. Фінанси підприємств: [підруч. для студ. вищ. закл. освіти] / С.М. Онисько, П.М. Марич. - 2-ге вид., випр. і доповн. - Л.: Магнолія плюс, 2010. - 367 с.

. Основи економічної теорії: політеконом. аспект: підручник / [відп. ред. Г.Н. Климко]. - 4-те вид., переробл. і доповн. - К.: Знання-Прес, 2012. - 456 c.

. Фінансовий менеджмент: [навчальний посібник / за ред.Г. Г. Кірейцева]. - К.: ЦУЛ, 2011. - 496 с.

. Ткаченко А.В. Історія становлення та розвитку податкової системи України [Текст] / А.В. Ткаченко // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу №2 (22), 2013 рік.

. Унинець-Ходаківська В.П. Оподаткування в контексті новацій податкового законодавства України // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), №1 (52) - 2011. С-171

. Чернівська О.С., Паранчук С.В., Могиляк І.П. Досвід окремих країн світу в оподаткуванні прибутку підприємств // Національний університет "Львівська політехніка", 2010 р.

. Чернякова Т.М., Кирилов О.Д., Газарян С.К. Проблеми в оподаткуванні прибутку підприємств - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/34_NIEK_2010/Economics/75407. doc. htm <http://www.rusnauka.com/34_NIEK_2010/Economics/75407.doc.htm>

. Череп А.В., Андросова О.Ф. Податкова система України: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2011. - 410 с.

. Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: Учебник.2-е изд., перероб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2012. - 576 с.

. Ярошик О.І. Вплив податкового регулювання на фінансову діяльність підприємств // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. − Вип. №21.

Похожие работы на - Механізм оподаткування прибутку

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!