Концептуальне поєднання англійського стилю та японського світобачення у жіночому костюмі

Концептуальне поєднання англійського стилю та японського світобачення у жіночому костюмі

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Дослідницька частина

.1 Поява англійського стилю та його розвиток у жіночому костюмі

.2 Дослідження японського традиційного костюму у контексті побуту та світосприйняття

.3 Концептуальне поєднання двох різнобічних культур

Розділ 2. Вибір моделі

.1 Опис зовнішнього вигляду

.2 Ескіз моделі

Розділ 3. Обладнання, що застосовується

Розділ 4. Технологічна частина

.1 Конфекційна картка

.2 Специфікація деталей крою

.3 Розробка технологічної послідовності виготовлення швейного виробу

Розділ 5. Охорона праці

.1 Можливі шкідливі і небезпечні фактори при виготовленні виробу

Висновки

Використана література

ВСТУП

Сучасний стан розвитку легкої промисловості в Україні знаходиться на впевненому рівні, прямує за новими технологіями та тенденціями більш розвинених країн, та країн, що мають високу культуру та традиції моди: Франція, Італія, Іспанія, США, Англія. А також переймають досвід таких країн як Китай, Корея, Японія, які мають високорозвинені технології виготовлення одягу у промисловості. З кожним роком кількість фабрик зростає, спеціалісти мають можливість, навчаючись, доторкнутися до актуальних інструментів моди та технологій. Ми бачимо, що сучасні дизайнери мають можливість та рівень виходити на міжнародний рівень та бути актуальними в більш розвинених країнах.

Основні напрями моди у сучасному світі добре охарактеризувала благодійна інформаційна організація TED: «Мода не має авторського права і це дозволяє їй безкінечно копіювати та переймати один в одного різні форми та деталі, змінюючись кожен сезон, не зупиняючись на одному». Кожен сезон ми очікуємо покази культових домів моди, таки як VALENTINO, CHANEL, YEVES SAN LORAN, D&G, ARMANI, GUCCI, GIVENCHI, GESS, DIOR, McQUEEN, BURBERY, LACOSTE, CARDEN, GF FERE та інші, які тільки завойовують першість. Вони є іконою стилю та моди, які диктують іншим, що є актуальним. Основні конструктивні лінії є незмінними, змінюється лише акцент на ту чи іншу лінію, чи елемент або деталь.

На сьогоднішній день текстильна промисловість може запропонувати гігантський вибір тканин, які постійно вдосконалюються як естетично, так і їх властивості, і, звісно, є актуальними. Про вибір та актуальність кольорових рішень у сучасному світі приведу цитату Джорджа Кавальскі, нью-йоркського дизайнера: «Колір - це те, що мене спонукає до створення. Це один з елементів в якому я знаходжу натхнення. Тому, я постійно шукаю нові кольори та поєднання, я вивчаю його». Також завжди є актуальним класичний стиль, до якого завжди повертаються люди та черпають натхнення дизайнери одягу.

Розвиток технології в Україні привів до того, що у досить великих концернах ми можемо побачити таку організацію праці: одяг повністю виконується машинами, людина посягає місце керівника, який контролює процес. Приміром таких технологій є такі організації, що облаштували своє виробництво в Україні, як MANGO, ZARA, BENETTON та наш співвітчизник Воронін. Перші перевели часткове виробництво одягу до України, і це дає змогу переймати досвід, навчатися та розширювати кордони легкої промисловості, Воронін, самостійно вдосконалював своє виробництво, і результат - висока якість з, порівняно, низькою ціною. Починаючи з роботи дизайнера, яка проводиться вже в електронному форматі, згодом асоціюється з усіма етапами та процесами виготовлення одягу; програма дозволяє згодом кроїти лазером у настилі; механічно передає деталі по робітниках, які в свою чергу теж мають спеціальні машини та засоби для виконання конкретної операції та вузла. Все це дає змогу робити якість одягу - високою, з низькою собівартістю, що згодом приводить до загального підвищення рівня життя населення.

Новітні технології дозволяють робити одяг більш доступним для населення. Звісно, завжди існуватиме пошив за індивідуальним замовленням, та виготовлення одягу класу LUXURY (який повністю виготовляється у ручну), але основну частину одягу все ж таки купує населення середнього достатку. На зараз в Україні одяг дорожчий аніж у Європі або США, що пов’язано з високим розвитком технологій в останніх. Тому розвиток не тільки техніки але й нова система роботи людини з людиною та людини з технікою, нова система організації роботи виробництва - це новий рубіж, на який вже постала наша країна, заради покращення життя людей.

Приступаючи до вибору теми свого дипломного проекту я керувалася думкою про те, як поєднати речі, які зазвичай здаються настільки далекими, що їх сумісництво здається неможливим. Таке дослідження зазвичай досить цікаве, тому що воно дозволяє поглиблюватися у цікавий матеріал та знаходити інформацію, факти, деталі, про які пересічні люди не мають згадки. Така інформація дозволяє краще зрозуміти, знайти логічну лінію того, що на перший погляд здається дивакуватим, незвичайним, незручним, кумедним, одним словом те, що захоплює але залишається незрозумілим. «Дослідження поєднання культури Японії та англійського стилю» - таку тему я вибрала. У ній я досліджувала окремо культуру Японії з точки зору розвитку костюму: його коріння, розвиток у тій місцевості, побуті. Загалом я хотіла розглянути, яким чином сталося так, що японці мають саме такий одяг, а не інший. Чому вони використовували саме такі форми, таку тканину, чому вони його одягали таким чином, а не іншим. Перед початком дослідження у мене було багато питань щодо їх костюму. Якщо ми занурюємося у надра часу, то зможемо побачити велике різноманіття форм та видів костюму і кожна країна має свої власні символи та способи вираження свого буття через оздоблення, крій, силует, композицію одягу, який у свою чергу пов’язаний з усіма подіями, які відбувалися у той чи інший час історії або праісторії. Що до одягу Японії, то ми можемо назвати, що традиційне кімоно на сьогоднішній день є традиційним та церемоніальним одягом, люди вже не використовують його у повсякденному житті. А якщо ми візьмемо тему англійського стилю, то ми побачимо, що він створився досить нещодавно, це стиль актуальний та досить поширений, більш того, він є класичним стилем, а отже, закріпив свої форми у вічності історії.

Англійський стиль був цікавим для мене тим, що він досить поширений. Кожна людина у своєму гардеробі має хоча б один, а в деяких випадках і цілі набори піджаків та одежі в англійському стилі. Ця одежа є універсальною. Класичний костюм є елементом кожної події як свята, так і повсякденного життя. У вивченні цих двох вибраних напрямках я знайшла багато чого спільного, такі риси, які є непомітними на перший погляд. Моєю ціллю було поєднання цих двох напрямів, поєднання двох думок. Знаходження компромісу та одвічних якостей, цінностей людини та речей, що супроводжують кожного на протязі усього життя.

Розділ 1. Дослідницька робота

.1 Поява англійського стилю та його розвиток у жіночому костюмі

Розглянемо, як змінювався чоловічий костюм в Англії до появи, відомого та поширеного на сьогоднішній день англійського стилю.

Почнемо з раннього середньовіччя, у цей період був популярний костюм, який складався з 1-2 тунік та плащу. Верхня туніка широка, без рукавів або з короткими широкими рукавами. У період пізнього середньовіччя довга та широка одежа змінюється на більш прилеглу. Конструктивними елементами, які створюють прилягання в одязі є виточки та відрізна лінія талії. У епоху відродження в англійській одежі ми можемо побачити небувалу розкіш, яка викликана широким розвитком міжнародних зв’язків Англії. Чоловічий костюм - дублет з невеликим відкладним коміром, короткі та широкі штани з буфами, панчохи та туфлі. Верхній одяг - вільних форм.

Англійський національний художній смак з вираженим почуттям міри, простотою, лініями та формами, які поєднують добротність, практичність і красу, тільки починає зароджуватися. У XVII-XVIII ст. чоловіки носять каптан. Для нього характерним є складний крій з великою кількістю розрізаних вертикальних ліній, які створювали прилеглий силует. Поли каптану щільно сходяться в стик, закриваючись на навісну застібку. Рукава поступово розширюються донизу і закінчуються великими відворотами. Оскільки перука закриває плечі - вони здавалися вузькими, комір робився досить маленьким або взагалі був відсутнім, при цьому поли каптану по всій довжині оздоблювалися шнурами, петлицями, вишивкою, галунами, аплікаціями; таким чином оздоблювалися клапани карманів, відвороти рукавів, фалди на спині. У Англії, де верхова їзда була загальнообов’язковим заняттям аристократії, ще з XVII ст. поли каптану прикріплялися назад. Протягом XVIII ст.. цей прийом настільки став звичним, що до кінця століття з’явилася нова одежа - фрак. Характерно те, що, народившись з каптана для полювання з двома рядами ґудзиків, фрак був двобортним, сильно прилягав до тіла, відкритий спереду та з відворотами. Так як фрак носили застібнутим, то, звісно, що камзол-веста, що, до того часу, перетворився в жилет, був невидимим. Відвороти фраку - служили предметом змагання фантазій кравців, вони змінюють контури і розміри їх з неймовірною швидкістю. Навіть жилет почали робити з відворотами.

Ділові англійці подарували світу праобраз сучасного пальто-редингот. Це притулений каптан, з довгими полами та декількома комірами, котрі можна піднімати в непогоду, прикриваючи лице.

В кінці XVIII ст.. у промисловій Англії остаточно переміг англійській національний стиль у костюмі. Діловитість та комфортність англійських форм, які відповідає новому стилю життя буржуа, забезпечили Англії положення законодавця мод, які збереглися до наших днів.

На початку XIX ст.. чоловічий костюм стає все більш стриманим. Фрак все ж зберігає своє панування. Він виконаний строго у талію, щільно прилягає в області грудей та розходиться на стегнах. Верхній одяг - редингот - шиється по фігурі та стає частиною повсякденного костюму. У моду входять та отримують подальший розвиток сюртуки. У чоловічому костюмі особливу увагу приділяють кравецькому мистецтву - конструктивному рішенню та високому виконавчому мистецтву. Лінія плеча в чоловічому і в жіночому одязі - поката. Особливу увагу уділяють деталям(формі лацканів) та оздобленню. Лацкани могли виконуватися з іншого матеріалу, часто з бархату, атласу. Сюртук, брюки, жилет виготовляли з не однотонних тканин. Особливу увагу приділяли жилету. Його робили з узорчастої шовкової тканини, білого піке у кольорову полосу або бархату. У чоловічому костюмі панував чорний колір.

Чим менше зайвих деталей у чоловічому костюмі, тим більше уваги приділяли дрібницям, здатними підкреслити елегантність. Міркою елегантності була краватка. Кожна краватка представляла собою полосу тканини або складену по діагоналі хустку. Широка частина обмотувалась навколо шиї таким чином, що кінці коміра були ледве видні у підборіддя, кінці краватки спереду зав’язувались у бант. До таких елегантних елементів також відносилася капелюх - дуже високий, з вузькими, відігнутими по боках полями.

Подальший розвиток моди привів до наступних змін у чоловічому костюмі. Міра притуленості та форма одягу стали більш вільними, верхній одяг нагадує сучасне пальто, піднімається, але не значно, лінія плеча, заокруглюється лінія лацкану, змінюються застібки в одязі, довжина та ширина брюк, укорочується сюртук. Перевагу займають вироби з двобортною застібкою. Зміни в одязі привели до укорочення висоти циліндра. Оздоблення лацканів, карманів, манжет залишається традиційною - атлас, бархат, хутро. Чоловічий одяг виготовляється з простих вовняних тканин; особливу увагу як і раніше приділяється досконалості крою та обробці. Єдиним оздобленням у чоловічому костюмі залишається шпилька на краватці та кишеньковий годинник на ланцюжку.

У Англії, законодавицями чоловічої моди, на протязі всього ХІХ ст.. є аристократична верхівка - «денді», котра вносить корективи в моду, придає вишуканості костюму, знаходить модні аксесуари. Особливу увагу приділяли рукавицям. У чоловічому костюмі вони відіграють не меншу роль, ніж у жіночому. Таку ж роль у костюмі елегантного чоловіка відігравала капелюх та палиця.

Мода 1879-1890 рр. - це мода великих міст. В цей же час для виходу у місто надягають пальто на хутрі, сюртук. У своїй основі костюм незначно змінився конструктивно та в оздобленні, змінювалися тканина та деталі. Після 1975 р. установився той тип чоловічого костюму, яким ми бачимо його сьогодні, брюки та жилет, найчастіше з однієї й той же добротної тканини. Лінія талії розташована на природному місці, вище піднімається лінія плеча. Лінія бокових швів зміщається до спинки; формуються основи жіночого костюму (класичного) схожий на чоловічий - жакет, плаття, плащ від дощу та пильник, стверджується мода на сурові, чіткі лінії в костюмі, досконалість та простоту. До кінця століття чоловічий костюм мало змінюється, вдосконалюється крій, мистецтво кравця. Прилягання одягу створюється за рахунок конструктивних рішень - трьох шовної спинки, а також зміщеного на спинку плечового шва. У жіночу моду все більше входять елементи чоловічого костюму. Отже, до кінця XIX - поч. ХХ ст.. проходить подальший розвиток та утвердження англійського стилю у чоловічому костюмі, а також у жіночому.

Чоловіча мода на протязі ХХ ст.. стабілізувалася, стандартизувалася та не переживала особливих змін. Амплітуда коливання чоловічою моди не відходила за рамки змін ширини лацканів та брюк, довжини піджака і пальто; тільки крій лінії плеча, фалди та ґудзики по спинці сюртуків казали про зв'язок та любов до форм ХІХ ст. Асортимент чоловічого одягу стабілізується та не переживає особливих змін.

На відміну від чоловічого одягу, жіночий - потерпає від революції. Основною іконою жіночого стилю у ХХ ст. та по сьогодення стає мадемуазель Габріель Шанель. Вона внесла великий вклад у розвиток мистецтва костюму, в утвердження елементів класики у жіночому костюмі. Її ім’я стало легендою, синонімом елегантності та шику. Відповідь такого успіху дає сама модельєр: «Я не люблю, коли кажуть про моду Шанель. Шанель - це перш за все стиль. Мода виходить з моди, а стиль - ніколи». Після закінчення війни вона почала проповідувати простоту. Її сила в строгій чистоті, в неповторному шику. Ніхто крім неї не може реалізувати «розкішну простоту», незважаючи на нескладність моделей - вони безкінечно складні в імітації. Вона була противником тимчасової моди, цілю всього її життя було створення міжнародного стилю, не підвладного капризам моди. Вона вбачала класику у всьому: у формі, способі демонстрації моди, навіть у музиці, якщо вона використовувалася для дефіле. І це їй майже вдалося.

У відношенні до жіночого костюму - вона взяла з Англії м’який твід, особливу англійську практичність, любов до комфорту та боязкість бути перевантаженим одягом. За Шанель, елегантність означає вміння відігнати зайве: зайву нижню спідницю, ґудзик, зайвий міліметр у проймі. Це етика.

Отже, ми розглянули формування англійського стилю, який сьогодні відомий всім як класичний стиль, якому характерне підкреслена строгість та елегантність форм, мінімум деталей. Декор у такому випадку майже відсутній. Все складається раціонально та відповідно призначенню. Пропорції костюму класичного стилю відповідають природнім пропорціям людської фігури. Основні конструктивні лінії форми одягу проходять у місцях природного ділення фігури: лінія талії в одязі співпадає з природнім положенням талії фігури, лінія пройми проходить у місці з’єднання руки та плеча, лінія горловини - у місці з’єднання шиї з тулубом. До одягу класичного стилю відносяться пальто, плаття, піджаки (жакети) напівприлеглого силуету, яка отримала назву «одяг англійського стилю», «одяг-редингот». Таку одежу можуть носити і чоловіки, і жінки будь-якого віку, тіло будови, у такому одязі добре кожному. У цьому випадку одежа напівприлеглого силуету модна при будь яких направленнях моди.

1.2 Дослідження японського традиційного костюму у контексті побуту та світосприйняття

Мистецтво Японії - цілий світ предметів й образів, багатогранний, незвичайний. У традиційному японському побуті, практично без меблів, вертикальні свитки і спеціальні ніші з букетами квітів - створюють гармонічну атмосферу, завжди, якимось чином, відображають сезон року, настрій хазяїв. Кожна річ живе власною красою і в співвідношенні з іншими предметами у домівці, сумісно створюють художній ансамбль. Незважаючи на це, японці завжди були поціновувачами не тільки елегантності, але й строгості форм і у лініях малюнку, і в складках одягу. Звідси прагнення до природного та природи, на котру вони орієнтувались як на вищий образ краси.

Незважаючи на вплив китайської культури, японська архітектура, а особливо житло та його інтер’єр дуже самобутні. Житло японця невелике та невисоке, легко трансформується за допомогою ширм, кожна с котрих, вкрита розписами та представляє собою унікальне мистецтво. Саме завдяки ширмам, що збереглися зі сценами із життя побуту ми можемо повніше представити побут та атмосферу, костюми японців епохи Середньовіччя.

Особливими видами японського мистецтва є японські сади, чайна церемонія та мистецтво аранжування квітів - ікебана. У них вкладений особливий сенс, вміння спостерігати, творити, співвідносити та зливатися з природою, навколишнім світом та космосом. Назви розписів ширм: «Любування кленами на горі Токао», «Цвітуче дерево сливи», «Кипарис», «Яструб на сосні» та ін. - кажуть про те, що проблеми буття, ідей, пов’язаних з високою духовною сферою, з пошуком абсолютної істини - завжди були для японців актуальні.

У стародавній Японії природа розумілась як живе створіння, одухотворена та відчуваюча. Кожен камінь, вигнуте дерево, річка - здавалися наповнені духом, божеством - Камі. З цим пов’язано також особливе відношення до матеріалу, постійне піклування художника про те, аби виявити природні якості глини, дерева,бронзи, шовку, відкрити властиву кожному матеріалу власну красу.

Простий побут японців завжди був оточений гарними дрібницями. Шовковий свиток з пейзажем та висловлюваннями в поєднанні з ікебаною в токонаме («ніша краси»), яка була у кожному традиційному домі; циновки, кераміка, вироби прикладного мистецтва, виконані у чорній, червоній та позолоченій лакових техніках та багато іншого, що вражає європейців і на сьогодні.

Класичний період розвитку японського мистецтва майже повністю приходиться на епоху феодалізму, яка стала в Японії, як і для багатьох країн Сходу, часом створення національного мистецтва (VII- середина XIX ст.). Японія - маленька країна з незвичайними природними умовами - морськими приливами, землетрусами, складним рельєфом і т.п. для японського мистецтва характерна мініатюрність: у малому бачити велике. Складний, багатогранний зв'язок малюнку, форми і матеріалу характерне як для орнаментації тканини, використовуваних у національному костюмі, так для японського костюму у цілому.

Японці відносяться до монголоїдної раси. Вони мають жовтувату шкіру, чорне жорстке густе волосся, невеликий, в порівнянні з європейцями, зріст та декілька своєрідну тіло будову. У період розквіту середньовічної Японії (Хейан) склався ідеал краси, котрий, змінюючись у століттях, зберіг основне поняття японців про красу. Багатошарові об’ємі одежі, приховуючи фігуру, та вибілене обличчя були характерні як для чоловіків, так і для жінок - цього потребував придворний етикет. Тип жіночої краси складався під впливом особливостей побуту, етикету та естетичних уявлень японців. Вони завжди приклонялися перед білолицими дамами (це актуально і в сьогодення), тому японські знатні дами сильно білили лиця. Товстий шар білил робив їх обличчя схожими на маски. Але в умовах побуту японців це виправдано, так як в невисоких приміщеннях з напівтемрявою біле лице, обрамлене чорним волоссям та зм’якшене слабим освітленням, на фоні кольорових ширм та деталей інтер’єру виглядало не різко без життєво, а світлим, ніжним (акварельна розмитість).

Ідеал краси жіночого обличчя змінювався за течією століть. На портретах XVII-XVIII ст. ми бачимо білолицих японок з овальним обличчям, з носом довгуватої форми, дуже маленьким червоним ротом та дуже маленькими вузькими очима. Різні пози вказують на гнучкість стану та кокетливість дам. Легкий, летючий шовк одежі підкреслює це, розвивається, падаючи та розстеляючись по підлозі шлейфом. Японські жінки мають своєрідну тіло будову. У них витягнутий торс та декілька короткуваті, у порівнянні з європейцями ноги. При такій фігурі та багатошарових одежах японки ніколи не виділяли талію, а підперезували одежу високо, значно вище талії. Пояс обі, широкий та об’ємний, обернений навколо тіла, ще більше розширював фігуру та робив її прямою. Жінка у такій одежі та традиційному взутті гета ходила маленькими кроками та виглядала достатньо граціозно. До того ж небувалу жіночність та при чарування їй придавало декольте на спині, яке оголяло спину та гнучку шию, волосся з котрої підбирали уверх та укладали на темені у вигляді високої композиції, нагадуючи бант, квітку і т.п. жінки у Японії не робили декольте, але показу спини та шиї придавали велике значення. На багатьох японських зображеннях жінки показані зі спини або у напівоберті. Багатошаровий одяг робив тіло масивним, а голову маленькою, особливо у чоловіків. Це вважалося красивим. У жінок вважалося гарним мати маленькі кисті рук та стопи ніг.

Є історичні відомості про те, що у ІІІ ст.. японські ткачики вміли робити парчу. Парча розшита пурпурними нитками, багатокольоровий шовк і газ використовували на виготовлення одягу імператорів та придворних. Шовк прийшов у Японію з сусіднього високорозвиненого Китаю, де його виробництвом займалися зі стародавніх часів. У період Нара (VII ст..) у Японії найдорожчим вважався привозний штоф - дуже щільна шовкова візерунчата тканина, після нього був вишитий пурпур та парча. Розширення контактів з Китаєм та Кореєю дозволило покращити та розширити випуск візерунчастої парчі, газу, різних шовкових матеріалів, а також наладити виробництво батику, набивних та трафаретних тканин, фарбованих у техніці юхата, коли стягнуті частини тканини не зафарбовуються. Особливу популярність набула парча крупно візерунчаста з квітами, розетками, вінків у поєднанні з різноманітними сюжетами. Часто на шовкових тканинах відображалися пейзажні мотиви. Ці тканини використовувалися для виготовлення дорогого одягу. Повсякденний одяг шили з грубого шовку, напівшовку і текстилю з пеньки. У період Хейан, який вважається «японським рококо», зв’язки з Китаєм слабшають, що позитивно впливає на японській культурі.

Японський національний костюм історично розвивався на протязі півтора тисячоліття. У стародавній Японії поясним одягом були: хакама - у чоловіків, і мо - у жінок. За зовнішнім виглядом нагадує доволі широку та довгу, до щиколотки, спідницю. Передня та задня частини, пришиті до двох окремих поясів з довгими зав’язками, у русі утворюють як би розрізи; з центру, як правило, - зустрічна складка. На передньому полотнищі симетрично по бокам закладені по три односторонні складки, поступово розширяючись до низу. Японський костюм з естетичної точки зору представляє подвійну сутність: він не повторює форми тіла, а являє собою як би декорацію; форма, колір, орнамент костюма скривають пропорції фігури. І тільки одежа селянина говорить про співвідношення її з пропорціями тіла. Традиційним одягом народу була куртка хаори, котру носили разом з хакама.

Хаорі - розмашна одежа з вільно спадаючими полами, без запаху, утримуються у вільному положенні. Повсякденні хаорі, зазвичай, темних кольорів, часто у полосу, святково-церемоніальні - з чорного шовку з білими гербами. Конструкція - тунікоподібна, з широкими рукавами, вшитими в прямі пройми.

Починаючи з XVI ст.. усі чоловіки почали носити косоде - одяг, який згодом перетвориться у кімоно. Косоде - широкий, прямого крою халат з невеликими коміром та вузькими рукавами; спочатку він використовувався як натільна одежа, а з XVI ст.. - як верхній одяг.

Національним одягом японців є кімоно. Слово кімоно, широко використовується в Японії в XVII-XIX ст., веде своє походження від слова «кіру моно» - «річ, що надягається». Воно відноситься до всього одягу, і нарядним, святковим, і повсякденному, і робочому. У кінці ХІХ ст.. воно стало назвою тільки основного виду японського плечового одягу. Нерідко слово «кімоно» використовується як синонім слова європейського слова «одяг». Покрій японського плаття відрізняється класичною простотою та майже однаковий у чоловіків та жінок. Існувало лише два розміри кімоно - дорослий та дитячий. Кімоно кроїться за продольними лініями: продольні шви відповідають ниті основи, поперечні - утку. Стан кімоно складається з двох полотнищ, перекинутих через плечі та з’єднані по спинці на лінії середини. По боках полотнища зшиті зі спинкою так, що у верхній частині стану від плечового згину залишені для рукавів прямі пройми. Рукав вшивається таким чином аби плечовий шов стану співпадав зі згином на рукаві. Рукав складається удвоє по утку та зашивається унизу. По внутрішньому шву залишається зверху у рукава отвір для рук. До переднього зрізу обох пілочок пришиваються клиноподібні полоси тканини, розширюючи їх. Запах кімоно - на праву сторону. У жіночих кімоно, на відміну від чоловічих під пахова частина пройми та рукава ніколи повністю не зшивається.

В залежності від пори року розрізняють кімоно трьох видів: літні, без підкладки - хітое; для прохолодної пори на цільній зверху до низу підкладці - аваре; зимові, в котрому окрім верху та підкладки робиться прокладка з шовку-сирцю або вати - косоде (шовкове) або вата-іре (бабовняні). У холодну пору року японці надягають декілька утеплених ватою кімоно - один на одне.

Послідовність одягання окремих частин японського національного костюму таке: спочатку стегна обмотуються білою тканиною, згодом надягається світлий, щільно прилеглий халат - дзюрбан, на нього надягається сітаті - шерстяний халат, а потім - кімоно. Куртка хаорі надягається поверх кімоно та закріплюється на грудях бантом. Кімоно тримає пояс - обі. Японки зазвичай не носять дорогоцінних прикрас, їх замінює бант, котрим зав’язується обі. Зазвичай бант розміщений на спинці вище талії і виглядає як величезний метелик, котрий сів на кімоно. Обі - найдорожча частина костюму у японок. Церемонія пов’язування обі складна, а загальна кількість поясів, намотуваних на талію японки, досить часто досягала семи. Чоловічі обі - більш вузькі, з тонкої мало візерунчастої тканини. У складках обі японці прячуть безліч маленьких предметів, а що не вміщається у склади пояса, кладуть у широкі мішкоподібні рукава. У чоловіків найдорожчою частиною костюму є нижній халат. Заможні чоловіки замовляли його з найякісніших та найдорожчих матеріалів з ручним розписом, який нагадував цілі картини. Можливо саме ця частина була дуже важливою для чоловіків, тому що кожен ходив у місця розваг.

Незважаючи на однотипну форму та конструкцію у кімоно величезна кількість орнаментації, відображаючи призначення костюму, ранг людини, пору року та навіть настрій людини. У підборі кольорів на тканині ми відчуваємо тонкий та стриманий смак. У розписах панують мотиви пори року - цвітуча вишня, багряні листя клену, бамбук, сосна і т.п. чоловічі кімоно, зазвичай, однокольорові та строгі.

.3 Концептуальне поєднання двох різнобічних культур

У своєму дослідженні я намагалася побачили спільне між двома культурами, які знаходяться на протилежних кінцях світу. Та виявити одвічне, те що не змінюється під впливом часу, моди та побуту.

Отже, розглянемо спершу, що одна нація належить до монголоїдної, інша - до європейської. Рельєф країни також досить різний, побут суттєво відрізняється. Японці у своїх ідеалах тяготіть до природи, до спостереження, до пізнання тонкощів та сутнісних властивостей матеріалу. Англійці - стають промисловою країною, для них важливий комфорт та добротність виробів, діловий стиль. У японців своєрідна культура з церемоніями та віруваннями культу. Англійці - люди, для яких важливий порядок та простота, країна підприємств, бізнесу, вони безцеремонні. Традиційний одяг Японії скриває форми тіла, видозмінює. Англійський - на противагу, у своєму костюмі мають конструктивні лінії, які співпадають з природними лініями тіла.

На перший погляд - досить різні люди. Але розглянемо спільні риси цих культур через призму одягу. Елегантність та простота - перше, що спадає на думку після проведення дослідження. Дійсно, Англія пройшла еволюцію від складного до простого (зауважте, не спрощеного), для них є важливо чіткість ліній, відсутність зайвого та увага до деталей, які є тими елементами, що роблять простоту складною. Японці дуже важливу роль приділяють простоті форм навіть сам крій кімоно - прямокутники; однакові як для чоловіків, так і для жінок, одного розміру, запах у обох на праву сторону; відсутність дорогоцінних прикрас; те, що робить одяг неповторним - увага до деталей: багатошаровість, пояс обі, складки та звісно - малюнок кімоно. Законодавцями мод у одних є аристократія, у інших - імператори та придворні, тобто вищий шар населення. Результатом розвитку протягом сторіч стає така універсальна форма, яка дозволяє залишити найголовніше, не полишаючи естетичні якості костюму. Також можна зауважити, що обидві нації, схильні до багатошаровості у одязі: у одних - декілька кімоно, у інших - сорочка, жилет, піджак.

У нашому дослідженні ми прийшли до одвічних цінностей: простота, чистота ліній, якість матеріалу та невідривний зв'язок одягу з побутом та навколишнім середовищем.

У своїй дипломній роботі я вирішила поєднати ці дві культури наглядно. Взявши класичний жіночий жакет у англійському стилі, сам по собі він є відображенням англійської культури, але також є відображенням і японської. Тему диплому обрала тому що, як ми розглядали у дослідженні японського костюму, кімоно у перекладі означає «одяг», кімоно одягали і на свята і на кожен день у будь-яку пору року, його вдягали і дорослі і діти. Піджак або жіночий жакет - є також універсальним одягом - для чоловіків і жінок, для дітей та підлітків, для будь-якого віку. Сьогодні японці носять піджак і також називають його «кімоно» (в сенсі - одежа). Піджак став символом універсального, міжнародного одягу. Також я додала такі елементи, які зроблять мій жакет індивідуальним, але не порушуючи загальний стиль та концепцію (це прорізні кишені розміщені під більшим нахилом ніж зазвичай та заокруглені поли пілочок, що є актуальним та відповідає сьогоднішнім тенденціям моди). У японській традиції, як ми розглянули, у чоловічому костюмі важливий нижній халат, тобто підкладковий, вони приділяли йому особливу увагу, це дуже цікава особливість японської культури, оскільки, зазвичай приділяють увагу зовнішньому вигляду одежі, але ця країна вбачає глибоку ідею того, що всередині, те, що зазвичай не видно повинно бути кращим, ніж зовнішнє. Це кардинально інший, порівняно з європейськими країнами, погляд на сприйняття себе та навколишнього середовища, світосприйняття. Хоча ми знаємо, що підкладці виробу приділяють достатньо велике значення, все ж таки японці вбачають в цьому філософський сенс костюму. Ми не беремо до уваги важливий для жінок елемент одягу, пояс обі, оскільки він не є універсальним одягом у сучасному світі. Тому у своїй дипломній роботі велике значення приділяю підкладці виробу, її оздобленню. Додавши замість класичного коміру - комір стійку з заокругленими кінцями - надає одягу відтінок орієнтального впливу. А застібки зроблені зі шнурків нагадують нам, про співпрацю та переймання досвіду, оскільки японці почали розвивати свою культуру опираючись на китайський досвід та традиції, а згодом перетворилися у самобутню націю.

англійський японський жіночий жакет

Розділ 2. Вибір моделі

.1 Опис зовнішнього вигляду моделі

Жакет жіночий

Жакет жіночий класичний на підкладці, напівприлеглого силуету, виготовлений з костюмної тканини. На пілочках оброблені дві нагрудні виточки та прорізні кишені з листочкою з вшивними кінцями. По пілочках та спинці оброблені рельєфні шви, що виходять з пройм. Застібка центральна однобортна, оброблена на одну петлю та ґудзик. Спинка зі швом по середині в якому оброблена шлиця. Горловина оброблена коміром стійкою та лацканами. Кінці лацканів мають загострену форму, а кінці стійки - заокруглену. Рукава вшивні, двошовні, довгі. У ліктьовому шві оброблена шлиця на чотири петлі та ґудзика. Низ рукавів та низ виробу оброблений швом упідгин з пришитою підкладкою.

Спідниця жіноча, на підкладці, завужена до низу, виготовлена з костюмної тканини. На передньому та задньому полотнищі оброблені рельєфні шви. Середня частина заднього полотнища зі швом по середині, в якому оброблена застібка на потайну тасьму «блискавку» та шлиця. Верхній зріз оброблений підкрійною обшивкою. Нижній зріз спідниці оброблений швом упідгин з пришитою підкладкою.

2.2 Ескіз моделі

Розділ 3. Обладнання, що застосовується

.1 Характеристика обладнання, що застосовується при виготовленні швейних виробів

Таблиця 3.1

Розділ 4. Технологічна частина

.1 Конфекційна картка

Модель: жакет жіночий на підкладці; спідниця

Розмір: 46, Повнотна група: ІІ, Вікова група: молодіжна

Таблиця 4.1

4.2 Специфікація деталей крою

Таблиця 4.2

4.3 Розробка технологічної послідовності виготовлення швейного виробу

Виготовлення жіночого жакету:

1. Перевірка деталей крою

. Дублювання деталей

. Обробка дрібних деталей

.1. Обробка коміра-стійки

. Обробка пілочок

.1 Обробка виточок

.2 Обробка рельєфних швів

.3 ВТО пілочок

.4 Обробка кишень

. Обробка спинки

.1 Обробка середнього шва

.2 Обробка шлиці

.3 Обробка рельєфних швів спинки

. Обробка плечових швів

. З’єднання коміра з горловиною

. Обробка рукавів

. З’єднання рукавів з проймою

. Обробка підкладки

. З’єднання підкладки з виробом

. Кінцева обробка виробу

Виготовлення жіночої спідниці:

. Дублювання деталей

. Обробка дрібних деталей

.1 З’єднання передньої та задніх підкрійних обшивок

. Обробка передньої половинки

.1 З’єднання рельєфних швів

.2 ВТО передньої половинки

. Обробка задньої половинки

.1 Вшивання потайної тасьми «блискавки»

.2 З’єднання середнього шву задньої половинки

.3 Обробка шлиці у середньому шві задньої половинки

.4 З’єднання рельєфних швів задньої половинки

.5 ВТО задньої половинки

. З’єднання бічних зрізів спідниці

. З’єднання виробу з підкрійною обшивкою

. Обробка підкладки

. З’єднання виробу з підкладкою

. Кінцева обробка виробу

Розділ 5. Охорона праці

5.1 Можливі шкідливі і небезпечні фактори при виготовленні виробу

Для виготовлення швейного виробу я дотримувалася правил охорони праці та правил безпеки. Робоче місце нічого не нагромаджувало: не було крою, напівфабрикатів чи готових виробів. Процесу, у яких використовувались преси, дублювання, парові камери були організовані в окремих приміщеннях або в ізольованих ділянках, були обладнані системами загально проточної вентиляції, а місця з парою - витяжними установками.

Виробництво було забезпечено подачею води: для загально-гігієнічних та господарських потреб, до виробничо-технічних потреб у відповідності до технологічних процесів та задля потреб пожежної безпеки.

На території виробництва були розміщені сигналізації, що попереджали про небезпеку, а також були наявні попереджуючі знаки та написи з яскравими малюнками, задля забезпечення виконання правил техніки безпеки.

Під час виконання технологічних процесів у швейному виробництві необхідно брати до уваги небезпечні та шкідливі виробничі фактори, які можуть впливати на працівників, відповідно до вимог ГОСТ 12.0.003-74 «ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация» (далі - ГОСТ 12.0.003-74).

На виробництві шкідливі речовини не перевищували 34% від обсягу робочої зони. Основними джерелами шуму й вібрації на швацькому підприємстві не повинен перевищувати значень встановлених в ДСТУ 12.1.003-89 «Шуми. Загальні вимоги безпеки». Рівень звуку для підприємства не перевищував 80 дБ, за ДСТУ 12.1.003-89. Нормування вібрації ведеться відповідно до ДСТУ 12.1.012-78. Вид вібрації на швацькому підприємстві - технічний. Методи і засоби захисту від вібрацій були стандартизовані за ДСТУ 26568-85. Уданому випадку - місцева вібрація, яка передається від швейної машини на руки швачки. За способом передачі на людину, вібрація є локальною. Час впливу вібрації не перевищувала щодня понад 65 % робочого дня. Захист від шуму: покриття стін звукоізолюючими матеріалами, кожухи на агрегати, а проти вібрації - гумові килимки.

Було розміщене достатнє освітлення, аби не знижувалася активність працівника, не з'являлась млявість та не було навантаження на зір, яке викликає перевтому. На швацькому підприємстві було встановлено бічне одностороннє природне висвітлення. Штучне освітлення робочого місця: люмінесцентні лампи; для місцевого висвітлення на робочому столі - світильники з прямим світлом.

Робоча місце - місце безпосереднього виконання технологічних операцій. Він був організований таким чином, щоб забезпечувався максимальний комфорт та безпека роботи працівника. Робоче місце включає у собі: стіл зі встановленим у ньому устаткуванням, інструменти, пристосування, стілець, зону зберігання напівфабрикату до і після здійснення операції.

Для оптимальної роботи сидячи потрібно: суворо дотримуватися відповідності висоти столу й стільця відповідно антропометричних даних працюючого; забезпечити необхідну відстань між робочою поверхнею столу й сидінням. Для зменшення напруги м'язів нижніх кінцівок швачок мотористок рекомендується використовувати підставку для ніг. Передній край педалі швейної машини повинен бути у розхилі 220 мм від людини, кут нахилу педалі - під кутом 20 градусів. Відстань між машинами була 1 м, а площа праці на 1 людину 6м². Для зняття м'язового напруження працівника при випростаному і трохи зігнутому положенні корпусу - у стільця мусить бути спинка.

Перед початком робіт швачка повинна застебнути свій одяг, прибрати волосся під головного убору, перевірити надійність кріплення, переконатися у справності машини та пускової педалі, перевірити наявність і справність огороджень.

Виготовлення швейних виробів супроводжується появою волокнистого займистого пилу, тому такі приміщення характеризуються як пожежонебезпечні та відносяться до V. Такі приміщення повинні бути устатковані пристроєм зовнішнього пожежного водогону з розташованими труб з водою на відстані трохи більше ніж 150 метрів і щонайменше 5 м від стін будинку. У середині приміщення також повинен бути пожежний водогін, з розташуванням пожежних кранів на відстані 1,35 м від рівня людини, вони повинні бути у непомітних, але водночас доступних місцях. На складах можна застосовувати автоматичні системи пінного чи газового гасіння. З первинних засобів пожежогасіння застосовуються вогнегасники вуглекислотні та пінні вогнегасники типу ОХВП-10. Вуглекислотні вогнегасники застосовують для гасіння електричних установок, які перебувають під напругою до 1000 Вт.

Речовини для змазування машин зберігаються у спеціально відведених місцях у металевій тарі. Відходи від виробництва збираються не менше ніж 1 раз за зміну у спеціальні ящики. У разі пожежі усе обладнання, включно системи вентиляції - відключають. Згідно правил безпеки відстань від робочого місця до виходу чи драбини визначається та установлюється залежно від категорії небезпечності виробництва, а також ступеню вогнестійкості будинку.

Експлуатація електроустановок, електричних станцій і підстанцій та електричних мереж повинна проводитись з дотриманням вимог електробезпеки відповідно до вимог НАПБ А.01.001-2004, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 09.01.98, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.02.98 за №93/2533 (далі - НПАОП 40.1-1.21-98), ГОСТ 12.1.045-84 «ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на робочих местах и требования к проведению контроля», ГОСТ 12.2.007.1-75 «ССБТ. Машины электрические вращающиеся. Требования безопасности», ДСН 3.3.6.096-02, експлуатаційної документації та цих Правил.

Електропроводка та арматура силової та освітлювальної мережі у виробничих приміщеннях надійно ізолюються і захищаються від впливу високої температури, механічних пошкоджень і хімічної дії згідно з вимогами НАПБ А.01.001-2004.

Електрообладнання повинне мати надійне захисне заземлення (занулення). Стан ізоляції та надійність заземлення щороку та після капітального ремонту потрібно перевіряти контрольно-вимірювальними приладами та скласти протокол або акт про відповідність стану ізоляції та заземлення. Електроприлади й електрообладнання, установлені на обладнанні (машинах) та ізольовані від його станини, повинні мати самостійне занулення, заземлення. У разі порушення або несправності заземлення електричні установки слід негайно вимкнути і вжити заходів до відновлення заземлення. Обладнання, під час роботи якого можливе утворення статичної електрики повинно мати пристрій, який виключає можливість її накопичення. Захист від статичної електрики необхідно проводити відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів.

Очищення електрообладнання від пилу необхідно здійснювати за графіком, але не рідше одного разу на місяць, а в запилених приміщеннях щотижня відповідно до вимог НПАОП 40.1-1.21.98 та НАПБ А.01.001-2004.

Для пошиття та виконання волого теплової обробки використовуються такі правила безпеки, які ми розглянемо нижче. Для зниження монотонності праці, організація процесу пошиття виробів на конвеєрах повинна відповідати вимогам чинного законодавства. На операціях прасування і пресування необхідно проводити зволожування виробів водою розпилювачами. Робочі місця повинні бути обладнанні витяжними пристроями. Під час операцій обрізки деталей швейних виробів необхідно використовувати пристрої для збирання обрізків. Контроль і регулювання процесів волого-теплової обробки повинні виконуватись за допомогою приладів (термометри, манометри) і підтримуватись автоматично. Пошиття виробів з матеріалів і тканин (спеціальних тканини та ін.) з використанням клеїв та інших речовин, які є джерелами виділення в повітря хімічних речовин та пилу, повинно виконуватись на робочих місцях, обладнаних системами місцевої витяжної вентиляції згідно з ДСН 3.3.6.042-99.

Виготовлення швейних виробів включає у себе використання ручних робіт, які виконувалися згідно таких правил безпеки. Необхідно приступати до виконання робіт у спеціальному одязі. Волосся підібрати під головний убір. Перевірити своє робоче місце, переконатися, що воно повністю відповідає безпечним умовам праці. Перевірити справність робочого інструменту. Зберігати інструменти і пристосування у спеціально відведеному місці. Зламані голки, вільні бобіни та відходи тканини не кидати на підлогу, а складати у призначеному для цього місці. При виконанні усіх швейних робіт користуватися наперстком. Передавати голку вперед вушком. Не користуватися іржавою, тупою голкою. Передавати ножиці вперед кільцями. Тримати леза ножиць закритими. Якщо працівниця отримала травму, опік або з'явилися ознаки професійного отруєння - вона негайно зверталася за медичною допомогою.

При виконанні машинних робіт було використано такі правила техніки безпеки. При невмілому і неуважному ставленні до роботи на зшивних і спеціальних машинах працюючий зазнає сам та ті, хто поруч, небезпеки (проколи пальців машинною голкою, попадання осколків ґудзиків і голок в очі). Перед початком роботи необхідно перевірити справність машини, а у разі виявлення неполадок викликати механіка. Забороняється працювати без гумового килимка на металевій педалі. При виконанні робіт на спеціальній краєобметувальній машині пальці рук необхідно тримати на краю платформи машини. Щоб уникнути травм, роботу на швейній машині потрібно починати плавним натисканням на педаль. Щоб волосся не потрапило до машини та запобігти удару ниткопритягувача, не варто нахилятися дуже низько до машини. Нитки та клаптики, що випадково потрапили до привідного механізму, діставати тільки при вимкненому електродвигуні. Не гальмувати рукою махове колесо машини, щоб уникнути травмування рук. Не доторкатися до голки, не відривати і не знімати детальні й запобіжні пристосування на ходу машини. Спрацьовані та зламані голки не кидати на підлогу, а складати у визначене місце. Перед тим, як залишити своє робоче місце, необхідно вимкнути машину. Неправильне розташування рук під час роботи на швейній машині може призвести до проколювання пальців голкою і травмування рук частинами машини, що рухаються. Змащувати, чистити машину, міняти голку, надівати ремінь на шків машини, втягувати верхню і нижню нитки необхідно тільки при вимкненому електродвигуні, знявши ноги з педалі. Забороняється класти ножиці та інші предмети біля частин машини, що рухаються. Не працювати без взуття, щоб уникнути травмування ніг. Стежити за чистотою свого робочого місця, не розкидати нитки, булавки, бобіни й інші предмети, зберігати їх у призначеному для цього місці.

Знаючи та дотримуючись правил техніки безпеки можна уникнути травмування, зберегти час, та життя. Правила безпеки та охорони праці забезпечують не тільки уникнення травматизму людини, збереження справності обладнання, а краще організовують робоче місце, ефективність праці. Як результат - ми можемо спостерігати за великими фабриками, де працює велика кількість людей та наявний достатній обсяг різноманітних машин. Дотримуючись правил безпеки можна організувати достатньо великі підприємства, які будуть безпечні як і для працівників, так і для навколишнього середовища та людей.

ВИСНОВОК

У процесі дослідження теми англійського стилю та японської культури я дізналася багато цікавого та корисного, що допоможе мені у майбутньому при роботі з одягом: його розробкою, моделюванням та виготовленням. Це дослідження надихнуло мене до створення синтезованого стилю та втілення його у виріб, який є актуальним на сьогоднішній день, а також має відношення своїми елементами та моделлю до стародавніх традицій та світобачення.

При виготовленні виробу я познайомилася з новітніми технологіями швейного виробництва, а також навчилася їх використовувати та виготовила одяг згідно стандартів. Я навчилася підбирати машини до матеріалів, щоб забезпечити найвищу якість виробу. У майбутньому ці знання допоможуть мені організувати виробництво та виготовляти швейні вироби високої якості за помірною ціною. Цей дипломний проект допоміг мені навчитися поєднати високий концептуальний задум, його розробку, ідею. Поєднати з новітніми технологіями його створення, втілення задуму на рівні виробництва згідно стандартів та правил безпеки. Також вивчаючи правила безпеки я знаю як забезпечити технічну безпеку підприємства та безпеку праці при виготовленні виробів. Завдяки використанню правил безпеки я на зараз можу представити свій дипломний проект.

Знання та навики які я набула при підготовці та створенні дипломного проекту допоможуть мені стати високоякісним працівником та повноцінною частиною суспільства, бо таким чином зможу створювати якісні речі, які необхідні для людей повсякденно. Зможу виготовляти вироби з безпекою для себе та навколишнього середовища й людей. Легка промисловість є невід’ємною частиною економіки України та усього світу, а правильні знання та навички, постійне вдосконалювання, слідування за новітніми технологіями допоможе суспільству та країні у цілому підвищити рівень життя, вдосконалити естетичне світобачення людей та гармонію людей у цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.   «История моды с XVIII по XX век. Коллекция инстетута костюма Киото», Тасчен 2003 р.;

2.      Амирова Э.К., «Конструирование одежды», М-2005 р.;

.        Блейз А., «История в костюмах от фараона до денди», М-2002 р.;

.        Будур Н., «История костюма», М-2002 р.;

.        Бузов Б.А., «Материаловедение в производстве изделий легкой промышленности», М-2004 р.;

.        Захаржевская Р.В., «История костюма», М-2005 р.;

.        Каминская Н.М., «История костюма», М-1977 р.;

.        Киреева Е.В. «История костюма. Европейские костюмы от античности до ХХ века», М-1970 р.;

.        Комиссаржевский Ф., «История костюма», М-2005 р.;

.        Конопальцева Н.М., Рогов П.И. «Конструирование и изготовление одежды из различных материалов. Часть 1», М-2007 р.;

.        Конопальцева Н.М., Рогов П.И. «Конструирование и изготовление одежды из различных материалов. Часть 2», М-2007 р.;

.        Лазур К.Р. «Швейне матеріалознавство», Львів-2003 р.;

.        М. Мюллер и сын, «Ателье. Сборник 2001 - Эдипресс-конлига», М-2002 р.;

.        Пармон Ф.Н., «Композиция костюма», М-1997 р.;

.        Плаксина Э.Б., «История костюма. Стили и направления», М-2004 р.;

.        Савоцкий М.А., Амирова Э.К., «Материаловедение швейного производства», М-2001 р.;

.        Силаева М.А., «Пошив изделий по индивидуальним заказам», М-2003 р.;

.        Сухарева О.А., «История среднеазиатского костюма», М-1982 р.;

19. Эдрих М., «Загадочная Коко Шанель», М-2001 р.;