Мусульманська правова система
Курсова робота
Мусульманська правова система
Вступ
На сьогоднішній день релігія «ісламу» є третьою після таких поширених релігійних течій, як «буддизм» і «християнство». Значний відсоток людей, які сповідують «іслам», проживають в країнах, де «іслам» є державною релігійною течією. Велика кількість мусульман також проживають на території країн, де зовсім інші філософські погляди і державні релігії, що, у свою чергу, має величезний вплив на мирний і благополучний розвиток конфесійних взаємовідносин. Релігійні звичаї і право мають спільні джерела, котрі, в кінцевому рахунку, регулюють як побутову, так і обрядову сторону життя мусульман, регламентуючи майже всі сфери суспільних взаємовідносин. Основними джерелами права для мусульман є священна книга - «Коран», «збори хадисів» - перекази про діяння і слова пророка Магомеда, його найближчих родичів, учнів і послідовників, «Іджма» - думки мусульманських богословів, а також думки і роздуми відомих і авторитетних релігійних діячів. Мусульманське право - це не тільки одна з найпоширеніших і старовинних правових систем світу, а й беззаперечна частка правової культури і правової думки. Саме тому вивчення проблем мусульманського права є досить актуальним і одним з найбільш цікавих питань науки порівняльного правознавства, яка вимагає різнобічного підходу до вивчення його скарбів. Повною мірою це відноситься і до країн ісламського світу. У наш з вами час відбуваються процеси взаємодії і інтеграції між країнами, а це, у свою чергу, означає, що інтерес до вивчення правових систем різних країн не згасає, а навпаки ще більше поширюється.
Характерними ознаками цієї правової системи є архаїчність, відсутність писаних систематизованих норм права, які багато в чому злагоджені прийняттям у наш час законів і кодексів, які виступають продуктами життєдіяльності мусульманських держав. Мусульманське право є неповторним. У мусульманській правовій системі, на відміну від європейських правових систем, релігійний аспект є основним у формуванні права мусульманських країн, у той час як в європейських країнах цей аспект виступає другорядним і не має особливого впливу на право.
Такі відомі автори, як Л. Петров та Л.Р. Сюкіяйнен та інші, висвітлювали і аналізувал дану тему у своїх дослідженнях. Слід також особливо відзначити дослідження С.Г. Буянського - одного з відомих дослідників, що займався вивченням саме мусульманської правової системи і її особливостей, а також дослідження французьких дослідників К. Жоффре-Спінози, Р. Давида, які у своїй спільній книзі «Основні правові системи сучасності» дали точну характеристику джерелам, структурі і системі мусульманського права в цілому.
Внаслідок поширюваних процесів глобалізації майже в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в мусульманському праві, взаємодія між європейськими і мусульманськими правовими системами стає все більш інтенсивною. Таким чином, слід сказати про поступове збільшення ролі ісламського права і відповідно варто уділяти ще більшу увагу вивченню цієї правової системи.
Обєктом дослідження в моїй курсовій роботі є мусульманська правова система, як система що врегульовує і керує правовими відносинами людей на території сучасних мусульманських держав.
Предметом моєї курсової роботи є діяльність і система керування цієї правової системи. Протягом усієї своєї курсової роботи я буду намагатися щонайкраще проілюструвати діяльність цієї світової правової системи.
Мета моєї курсової роботи полягає в тому, щоб показати усю багатогранність, специфічність, у деяких моментах колоритність і безумовно складність такого явища, як мусульманська правова система. У цій світовій правовій системі закріплені положення і норми, які є, в деяких випадках, незрозумілими і чужими православному світосприйняттю і розумінню речей. Найбільш характерною особливістю є те, що така мусульманська релігійна святиня, як «Коран», виступає одним із джерел усієї правової мусульманської системи, що для християн є неспецифічним явищем, адже Біблія джерелом правової системи християнського світу не являється.
Виходячи з даної теми можна поставити такі завдання:
1.Дослідити історію становлення та розвитку права мусульманських країн;
2.Дослідити джерела і визначити структуру права;
3.Дослідити функціонування даного права не тільки в країнах ісламського світу, але і в деяких країнах Європи;
4.Дослідити концепцію «священної війни» для мусульман;
5.Розглунити варіант мирного співіснування мусульманської правової системи з іншими правовими системами світу.
У даній роботі я спробую дати відповідь і обґрунтування на всі поставлені завдання.
1.Основи мусульманського права
право мусульманський
Основою всього мусульманського права, як і всієї мусульманської цивілізації і культури є священна книга для всіх віруючих мусульман - «Коран». «Коран» складається з висловлювань і настанов для останнього з пророків і посланців єдиного Бога Аллаха - Магомета. Як зазначалося раніше, «Коран» є не тільки культурною спадщиною усієї мусульманської цивілізації, але і першим з джерел права мусульманської правової системи.
Мусульманське право - шаріат <#"justify">1.2Джерела мусульманської правової системи
Першим і найголовнішим джерелом мусульманської правової системи є священна для всіх мусульман книга Коран. Зовні цей витвір мистецтва і культурна спадщина мусульман нагадує книгу, написану у віршованій формі, яка складається з 114 сур (глав). У ній містяться більше ніж 4 тисяч коротких віршованих фрагментів, ніяк не зв'язаних суцільним конструктивним задумом або єдиним початком. Самі тексти у віршованій формі датуються періодом з 610 по 631р. і уособлюють собою вчинки і ораторські проповіді пророка Магомеда, які були ним виголошені з різних причин і обставин і зібрані згодом у одному великому творі. Лише невелика їх частина торкається питань правових взаємовідносин мусульман, з іншими віруючими. Всього прповідей в Корані близько 250, у тому числі 70 строф з питань цивільного права, 30 - з питань кримінального права, 15 - з питань кримінального процесу <#"justify">1.3Структура мусульманського права
право мусульманський священний
Структура мусульманського права також має свої особливості, що випливають з природи його створення. Воно не розділяється на загальне і приватне право, як у романо-германської системі права, або на загальне і справедливосте право, як у країнах англосаксонської родини. Тут є інші принципи інтеграції, зв'язку правових норм, їх структурного поєднання. Так, можна виділити правові комплекси норм і принципів відповідно <#"justify">2.Мусульманське право в світі
Хоча іслам є наймолодшою із трьох релігій світу, він має досить широке поширення. Через сто років після смерті Магомеда (632р.), в епоху правління династії Омейядів, іслам, у результаті завоювання арабськими арміями народів інхиш країн, був поширений на північне побережжя Африки та Іспанію, а на Сході - на територію Ірану та Індії. Друга хвиля арабських завоювань у ХV ст. (підкорення Візантії, захоплення у 1453р. Константинополя), поширила іслам до Південної Європи (до сьогодні на території колишньої Югославії, в Албанії та Болгарії існують великі мусульманські общини).
Після другої світової війни деякі арабські держави мають офіційні ісламські назви (наприклад, Ісламська Республіка Іран).
В наш з вами час мусульманське право діє у багатьох країнах від Марокко у північно-західній Африці до Фіджі в Океанії (наприклад, правові системи держав як Марокко, Сирія, Алжир, Єгипет, Пакистан, Індонезія, Судан, Північна Нігерія, Сомалі, Танзанія, Кенія, Іран, Ірак та ін.).
Певний вплив мусульманського права відбувається і стосовно колишніх радянських республік Середньої Азії: Казахстану, Туркменистану, Узбекистану. Поряд з цим, просторова дія мусульманського права не ідентична географічним кордонам у світі.
2.1Функціонування мусульманської правової системи в ісламському світі
В Ірані є доволі жорстока система соціального контролю, заснована на ісламських традиціях. Закони Шаріату <#"justify">2.2Пристосування мусульманського права до сучасного світу
У 19 столітті у становищі мусульманського права відбулися великі зміни. У найрозвиненіших країнах право поступилося позиціями законодавству мусульманських країн, заснованих на моделях буржуазних країн. На початку 20 століття лише у державах Аравійського півострова і Перської затоки мусульманське право зберегло свої чинні позиції і діяло як універсальний інструмент у своєму традиційному вигляді. Правові системи найрозвиненіших арабських країн, з певними відступами стали будуватися за двома основними зразками: романо-германським (французьким) - Єгипет, Сирія, Ліван; і англо-саксонським - Ірак, Судан. За мусульманським правом тут збереглася роль регулятора шлюбно-сімейных, спадкових та інших відносин серед мусульман, що пояснювалося збереженим пережитком феодалізму і сильним впливом на свідомість громадян. Нині мусульманське право перестало бути єдиним чинним правом. Але водночас в жодній мусульманській країні воно не втратило свої позиції, як системи діючих правових норм. Винятком стала тільки Туреччина, де у 20 роки мусульманське право в усіх галузях замінили законодавством буржуазного типу, складеним з урахуванням запозиченого з західно-європейських моделей. У кінцевому результаті, напрям та глибина впливу мусульманського права на сучасні правові системи тієї чи іншої країни, обумовлені досягнутим нею рівнем економічного розвитку і рівня охорони культури. Узявши за основу масштаби застосування норм мусульманського права та ступінь його впливу на діючі законодавства, можна запропонувати таку класифікацію сучасних правових систем країн Сходу.
До першої групи належать правові системи Саудівської Аравії та Ірану, де мусульманське право продовжує застосовуватися.
До другої групи належать системи Лівії, Пакистану, Судану. Хоча сфера дії мусульманського права тут не є настільки всеосяжною як у першій групі, проте залишається досить таки суттєвою, за останні десятиліття навіть є тенденції до розширення. У Лівії в 1977 році Коран оголосили "законом суспільства" , який заміняє звичайну конституцію. В усіх цих країнах другої групи, мусульманське право без будь-яких вилучень продовжує регулювати відносини особистого статусу, зберігаються мусульманські суди. Ще одну численну групу становлять правові системи більшості арабських країн: Єгипту, Сирії, Іраку, Лівану, і навіть ряду розвинених країн Африки (Сомалі, Мавританії) та Азії (Афганістан). Їх конституційне право закріплює, зазвичай, особливі становища ісламу і мусульманського права. Так, конституції багатьох з них передбачають, що глава держави може бути тільки мусульманином, а мусульманське право є джерелом законодавства. Але з іншого боку, в деяких країнах (Ірак, Сирія) спостерігається певна демократизація мусульманско-правових положень сімейного законодавства. Проведення розвитку правових систем ряду країн у останні роки вносить суттєві корективи і до структури чинного тут мусульманського права, окремі норми й інститути якого, раніше були використані законодавством, яке запозичує західні правові моделі, знову відроджуються і починають застосовуватися на практиці.Нині Іджма розглядається як джерело пристосування фикха для потреб сучасного суспільства. Нині йде період кодифікації мусульманського права у багатьох країнах, у тому числі Пакистані, Індонезії, а в Туреччині з 1926 р. взагалі від цього відмовилися.
3.Особливості мусульманської правової системи
Система мусульманського права в першу чергу відрізняється від інших правових систем неповторністю джерел, своєрідністю, структурою, термінологією, своєрідними конституціями та нормами права. Якщо юристи європейських країн під нормою права приділяють увагу приписам конкретного історичного законодавця, то ісламські правознавці під нею розуміють правило, адресоване мусульманському суспільству Аллахом. Це правило базується не на логіці висновків, а на ірраціональних, релігійних догмах, іншими більш простішими словами - на вірі. Тому його не можна переписати або змінити, скасувати, виправити, воно безперечно і абсолютно повинно, безумовно, виконуватися усіма субєктами правовідносин. Догматична природа <#"justify">4.Концепція «війни та миру» в ісламі
Мусульманська концепція війни та миру знайшла відображення у дослідженні про Джихад. Слово <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE> «Джихад» перекладається з арабської як - старанність у питаннях віри, намагання, напруга зусиль. Помилковим і взагалі суперчним Корану і Сунні пророка, є трактування Джихаду окремими екстремістськими угруповуваннями псевдоісламського походження, а також у ряді Засобів Масової Інформації як «війна в релігійних цілях», бо війна у агресивній формі визначається взагалі неприпустимим явищем в ісламі. Джихад є однією з головних завдань мусульман. Зовнішнє трактування Джихаду зазвичай зводиться до його однозначного визначення як збройної боротьби мусульман з невірними. Пояснення даного поняття <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F> як «священна війна» в релігійних цілях не є коректним, оскільки «мусульманська ідея» вважає будь-яку війну, яку веде мусульманська громада, священною, на благо віри. Джихад в ісламському понятті являє собою боротьбу за віру, що включає дії, як військового, так і іншого характеру <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80>. Спочатку під Джихадом малася на увазі боротьба за захист та за поширення ісламу серед аравійців-язичників.
Приписи з Корану щодо Джихаду носять дуже неоднозначний характер. Коран наказує: 1) не входити з багатобожниками в конфронтацію, а намагатися долучати їх до віри мирними засобами; 2) вести з противниками ісламу війну тільки оборонного типу; 3) нападати на невірних, тільки за необхідності виключаючи «священні місяці» як одних, так і інших; 4) нападати на них постійно і в будь-який час, хоч в день, хоч в ночі. Ці постанови створюють грунт <http://ua-referat.com/%D0%93%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%82> для великої кількості тлумачень відношення ісламу до війни і миру. З плином часу концепція Джихаду поглиблюється. Будуються поняття «Джихаду серця» як боротьби з власними спокусами, «Джихаду мови», «Джихаду руки» як покарань щодо злочинців і порушників норм моралі і «Джихаду меча», пояснюється як збройна боротьба з противниками ісламської віри. Борцям за віру - муджахидам-уготовано блаженство в іншомуу світі. Джихад в ім'я морально-етичного самовдосконалення оголошується «Великим джихадом», а війна з невірними - «Малим».
Основна ідея Джихаду була генетично пов'язана з гіркою практикою набігів, широко поширеною в кочовому середовищі доісламської Аравії. У період ісламської державності Джихад став прапором завойовників. У період існування <http://ua-referat.com/%D0%86%D1%81%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> халіфату, який об'єднав різні народи, конфесії та регіони, концепція джихаду була доповнена детальною розробкою наступних понять: дар ал'-іслам - «земля ісламу» - території безроздільного панування мусульман, дар ал-харб - «земля війни» - території, що знаходилися поза мусульманського контролю, і дар ас-сул'х - «земля договору» - володіння неправовірних, на яких мусульмани будь-якої влади не мали, але користувалися свободою <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0> їхнього віросповідання. Канонічні тексти про ці землі вельми суперечливі, тому богослови тлумачили їх залежно від вимог часу.
Політика <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0> на завойованих територіях <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F>, що проводилася в епоху раннього ісламу, визначалася в основному прагматичними міркуваннями. Перед вибором «меч або іслам» ставилися тільки язичники. У той же час послідовники монотеїстичних релігій - християни <http://ua-referat.com/%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%8F%D0%BD%D0%B8> та іудеї - не стояли перед такою жорсткою альтернативою. Вони могли стати «шанованою групою», члени якої продовжували сплачувати, як і до арабських завоювань, подушну подать і при цьому зберігали своє віросповідання. Від подушної податі звільнялися ті, що прийняли іслам. Деякі мусульманські правителі не заохочували перехід нових підданих в іслам, оскільки це призводило до скорочення надходжень у державну <http://ua-referat.com/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0> скарбницю. Мусульманські теоретики протягом століть розробляли норми взаємин між мусульманами і немусульманами в період війни і в мирний час. Був складений звід правил, пов'язаних із звільненням від ведення джихаду. Від участі у війні за торжество віри звільнялися люди <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8>, які не мали необхідної екіпіровки і озброєння, видатні релігійні авторитети, ті, хто не заручився згодою батьків на участь у джихаді, боржники, які не отримали дозволу кредиторів. Правила джихаду обмежували дії муд-жахідов в таборі супротивника. Під час джихаду заборонялося вбивати жінок і неповнолітніх, якщо ті не билися проти мусульман. Деякі ранні мусульманські богослови вважали вбивство <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%B1%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE> військовополоненого актом недозволеним або, щонайменше, гідним осуду. Існує правило тимчасового заступництва, що відноситься до немусульман. Воно забезпечує недоторканність їхнього життя, свободи і майна і поширюється в основному на іноземних послів, а також на купців і тих, хто прибуває в «землі ісламу» з метою ознайомлення з мусульманським віровченням.
Звід правил, що стосуються концепції джихаду і регулюють взаємовідносини мусульман із зовнішнім світом, склав базу «ісламського міжнародного права». Суперечливі тлумачення ісламської концепції війни і миру надають можливість санкціонувати протилежні за своїм характером <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80> явища в житті мусульманських держав. У колоніальну епоху ідеї джихаду використовувалися як ідеологічного обгрунтування протидії експансії Заходу. В даний час гасло урочистості ісламу за допомогою джихаду у всесвітньому масштабі використовується лише окремими фундаменталістськими угруповуваннями екстремістського толку. На сьогоднішній день багато мусульманських ідеологів все більше віддають перевагу <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BB> значенням джихаду, не пов'язаних з війною. Джихадом називають зусилля щодо здійснення <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F> програм соціально-економічного розвитку та зміцнення національного суверенітету. Творчі мирні аспекти джихаду висуваються на перший план, коли стоїть питання про мирне вирішення конфліктів <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82>, боротьбу за роззброєння і міжнародну безпеку. Але, все ж таки, в ісламі право оголошення і ведення «священної війни», тобто війни з метою відбиття агресії та захисту свободи віросповідання, належить тільки державі! Окремі громадяни, громадські та релігійні організації таким правом не володіють.
На підставі аналізу написаної курсової роботи можна зробити наступні висновки: як система норм, що виражає у релігійній формі правову волю феодально-релігійної знаті, підтримуване теократичною мусульманською державою, мусульманське право у своїй основі склалося в епоху становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті у VII-X столітті і базується на релігії ісламу.
Мусульманське право - це єдина ісламська система соціально-нормативного регулювання усіх сфер життя населення, яка включає як власне юридичні норми, так і релігійні та моральні постулати, на основі яких і базується, а також звичаїв. Так, мусульманське право визначає молитви, які правовірний мусульманин повинен читати, пости, яких він повинен дотримуватися, милостиню, яку він повинен подавати, і паломництва, які він повинен здійснювати незалежно від свого статусу. Мусульманське право в тому чи іншому обсязі діє в багатьох країнах від західного краю Африки до тихоокеанських островів. За різними підрахунками, у світі проживає від 750 до 900 млн. чоловік, які сповідують іслам. Вони становлять більшість або значну частину населення більше ніж п'ятдесяти держав. Закон у сучасному західному розумінні як акт, виданий компетентним органом, не існує в мусульманському праві. Теоретично тільки Аллах <http://ua-referat.com/%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D1%85> має законодавчу владу, а земні правителі не володіють повноваженнями створювати право, законодавствувати взагалі. Насправді єдиним реальним джерелом мусульманського права служать праці древніх учених-юристів.
Коран - збори висловів Магомеда, складені через кілька років після його смерті, є першим джерелом мусульманського права. Він складається головним чином з положень морального характеру, які носять занадто загальний характер, щоб мати точність, конкретність і визначеність юридичних норм. Коран вчить мусульманина, наприклад, висловлювати співчуття слабким і бідним, чесно займатися підприємництвом <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE>, не пропонувати хабарі суддям, ухилятися від лихварства і азартних ігор. Проте в Корані не вказується, які правові санкції за порушення цих звітів накладаються на правопорушника. Вміщені в ньому правила стосуються в основному молитовних ритуалів, посту і паломництва. Навіть у тих випадках, коли Коран зачіпає проблеми права у власному розумінні, пов'язані, наприклад, з сімейними відносинами, він не пропонує єдиної системи загальних правил, а лише дає вирішення декількох питань, якими Магомед займався, будучи суддею.
Другим за значимістю джерелом права є Сунна - зібрання переказів про пророка Магомеда, про його буття і поведінку, свого роду підсумок тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка.
Третім джерелом мусульманського права є так звана Іджма - узгоджений висновок стародавніх правників, знавців ісламу, про обов'язки правовірного, що отримало значення юридичної істини, витягнутої з Корану або Сунни. Вважається також джерелом мусульманського права аналогія (кияс) - правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, Сунною або Іджмою, причому Іджма має куди більш важливе значення в порівнянні з іншими джерелами.
Система мусульманського права відрізняється від інших правових систем своєрідністю, неповторністю джерел, структури, термінів <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B8>, конструкцій, поняттям <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F>и норм. Якщо європейські юристи під нормою права мають на увазі припис конкретного історичного законодавця, то ісламські правознавці під нею розуміють правило, адресоване мусульманській громаді Аллахом. Це правило засноване на релігійних догмах, на вірі, тому його не можна скасувати, змінити або виправити, воно беззаперечне і абсолютне.
Змістовно норми мусульманського права також істотно відрізняються від європейських. В основі їх лежить обов'язок, борг зробити ті чи інші вчинки, що теж обумовлено їх релігійною природою.
Дана робота <http://ua-referat.com/%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0> занадто мала, щоб повністю висвітлити проблему ісламського світу. Звичайно, зараз відбувається багато такого, що аж ніяк не підвищує авторитету ісламу і шаріату, що у свою чергу не підвищує довіри і авторитету щодо мусульманського права. Моя курсова робота спеціалізується також на розясненні концепції «війни та миру» в ісламі, найбільш дискусійного питання і якнайкраще розяснює поведінку і звичаї мусульман, щодо релігійних і правових питань з цього приводу.
Той, хто бачить у шаріаті тільки насильство і жорстокість <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%96_%D0%B6%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C>, той потрапляє в пастку і сам ніби стає фанатиком ісламу зі знаком мінус, екстремістом <http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BA%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%B7%D0%BC> по відношенню до шаріату, звалюючи на нього чужі гріхи і проявляючи тим самим неповагу не тільки до шаріату, а й до мільйонів <http://ua-referat.com/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D0%B8> мусульман.
У кінцевому рахунку, сучасна роль мусульманського права залежить багато в чому від того, чи буде зроблено акцент на ті його сторони, які відповідають <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C> нашому часу, а значить, відповідають інтересам сучасної людини, відображають ідеї, близькі як мусульманам, так і іншим народам. Якщо це відбудеться, то шаріат буде належати не тільки історії, але і майбутньому.
Література
1. Аванесов Г.А. Мусульманська правова система.- М.: Академия МВД, 2011.- 500 с.
. Герцензон А.А. Уголовное право и соціологія в ісламі.- М.: Юридическая литература, 2010.- 286 с.
. Грищук В.К. Проблеми сучасної кримінальної політики України. Республіканець. - 2007. - № 6. - С. 53- 57.
. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України.- К.: Юринком Інтер, 2009.- 368 с.
. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження.- К.: Атіка, 2008.- 277 с.
. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України.- 20012.- № 8.- C. -40.
. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика в мусульманстві: теоретичні, історичні та правові проблеми. - К.: Атфка, 2012. - 332 с.
. Хавронюк М.І. До питання про термінологію мусульманства// Держава і право. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.- № 1.- К., 2013.- С. 86-73.