Правова характеристика приватного підприємства в Україні

Правова характеристика приватного підприємства в Україні

План

Вступ

Розділ 1. Правове становище приватного підприємства

1.1 Приватне підприємство: основне поняття та його правовий статус

.2 Види приватних підприємств та їх загальна характеристика

Розділ 2. Правові засади утворення приватного підприємства

2.1 Поняття державної реєстрації та її органи

2.2 Державна реєстрація субєктів підприємницької діяльності

Розділ 3. Припинення діяльності приватного підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

З переходом України до ринкової економіки в нашій державі утворилася ціла низка різноманітних, організаційно-правової форми, субєктів господарювання:

господарські організації, громадяни-підприємці та структурні одиниці господарських організацій.

Зявилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Все більшого розвитку набувають, у тому числі приватизаційними процесами, утворення приватних підприємств.

Вище викладене, зумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем у сфері господарювання приватного підприємства.

Хоча правовий статус діяльності утворення і припинення приватного підприємства, регулюється господарським законодавством, і це не можна вважати новою проблематикою, зате вона розроблена недостатнім чином. Сказане, зумовлює необхідність ретельного його вивчення та цільового аналізу.

Метою курсової роботи - є здійснення правової характеристики приватного підприємства в Україні, як субєкта підприємницької діяльності, що передбачено Господарським кодексом України (далі - ГК України) і іншими законодавчими актами та його господарсько-правові відносин у сфері суспільного виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг та виконання робіт.

У звязку з цим, робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:

1)провести всебічний аналіз субєктів підприємницької діяльності;

2)проаналізувати юридичні ознаки приватного підприємства, через призму змін, що відбулися із прийняттям нового ГК України;

)розглянути різновиди приватного підприємства;

)констатувати правовий режим утворення і припинення діяльності субєктів підприємницької діяльності;

)дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу (юридичну і історичну) та нормативно-правові акти, що охороняють і регулюють правові відносини субєктів підприємницької діяльності;

)проаналізувати судову практику щодо питань реорганізації (ліквідації) приватного підприємства і задоволення претензій кредиторів;

)виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази у досліджуваній сфері.

Предметом дослідження є правова характеристика господарських відносин, що виникають у сфері суспільного виробництва, спрямовані на виготовлення та реалізацію продукції, виконанні робіт чи наданні послуг вартісного характеру приватним підприємством - через норми господарського і цивільного законодавства, правозастосовної практики, доктринальних положень науки господарського і цивільного права.

Обєктом дослідження являються субєкти підприємницької діяльності (фізичні особи-підприємці та субєкти підприємницької діяльності із статусом юридичної особи), їхня спрямованість на утворення, реорганізацію (ліквідацію) та припинення приватної підприємницької діяльності.

Наша курсова робота базується на дослідженнях та фундаментальних положеннях, зокрема на працях В. М. Гайворонського, О. В. Дзери, В. П. Жушмана, Є. Б. Кубка та ін.

Дослідження значної кількості теоретичних джерел, публікацій, законодавчих актів, дозволяє зробити висновок про те, що проблема у сфері здійснення приватної підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями і юридичними особами всебічно не досліджена. Залишається багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи норм законодавчої бази.

Особливої актуальності дане дослідження набуває у звязку із осмисленням положень нового ГК України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Попереду велика робота із забезпеченням правильного їх розуміння, застосування і подальшого вдосконалення.

Розділ 1. Правове становище приватного підприємства

1.1 Приватне підприємство: основне поняття та його правовий статус

Найпоширенішою формою підприємництва в Україні є безпосереднє приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи субєкта господарювання (юридичної особи). Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах, тощо. Тому законодавчий інститут приватного підприємства як субєкта господарювання є центральною частиною системи Господарського права України, його правовою основою [14, с.86].

Для кращого розуміння сутності приватного підприємства слід проаналізувати чинне законодавство, що регулює різні аспекти його створення та діяльності. Так, згідно із ч.1 ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його ( їх ) праці чи з використанням найманої праці. Крім того, приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності субєкта господарювання - юридичної особи [2, с.63].

В Україні приватне підприємство здійснюється на основі:

·вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

·самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

·вільного найму підприємцем працівників;

·комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

·вільного розпорядження прибутком, який залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

·самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [10, с.121].

Така суспільно-корисна господарська діяльність приватного підприємства характеризується такими ознаки:

·ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку за власним розсудом та без будь-яких застережень;

·систематичністю приватної підприємницької діяльності, що свідчить про те, що їй має бути притаманний постійний, тобто систематичний, характер;

·власним ризиком підприємця, коли він бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності;

·метою підприємницької діяльності - одержання прибутку, що вирізняє її з посеред інших напрямків господарської діяльності [11, с.104].

Отже, по-перше, приватне підприємство є самостійним субєктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що таке підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

По-друге, закон визначає, що приватне підприємство - це субєкт господарювання. Суть визначення «субєкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий субєкт приватне підприємство здійснює виробничу, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило приватні підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток на відміну від неприбуткових організацій [15, с.92-93].

Приватне підприємство - це статутний субєкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства [3, с.268]

Приватне підприємство має необхідне для субєкта підприємницької діяльності - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління) [13, с.205].

Крім того, згідно з ч.1 ст. 128 ГК України, в Україні фізичні особи визнаються субєктами господарювання у разі здійснення ними підприємницької діяльності за умови державної реєстрації їх як підприємців без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України.

Таким чином, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця може здійснюватися у різних варіантах:

·безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється (щоправда, у останньому випадку виникає питання: а хто ж є субєктом підприємництва (господарювання) - приватне підприємство, створене громадянином чи він сам? На мою думку, громадянин, який є засновником створеного ним унітарного приватного підприємства, не є субєктом підприємництва, хоч і є згідно ч.1 ст. 2 ГК України учасником відносин у сфері господарювання);

·із залученням або без залучення найманої праці (наприклад, фізична особа може здійснювати управління заснованою нею безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом; так само вона може залучати найману працю інших осіб (працівників приватного підприємства);

·самостійно або спільно з іншими особами. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами, фізична особа-підприємець має права та обовязки відповідно:

1)засновника та/або учасника господарського товариства;

2)члена кооперативу;

)або права і обовязки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи [15, с.184-185].

Таким чином, відповідно до ст. 42 Конституції України в Україні «кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом» [1, с.13].

Державою вживаються заходи, спрямовані в основному на підтримку приватного підприємництва. Водночас уявлення про мету підприємницької діяльності лише як про одержання прибутку призводить до ототожнення приватного підприємництва зі звичайним бізнесом. Проте приватне підприємництво має характеризуватися як новий напрямок зі своїми специфічними рисами.

1.2Види приватних підприємств та їх загальна характеристика

Домінуюче місце серед субєктів господарювання, як ми вже говорили, належить приватним підприємствам - субєктам підприємницької діяльності, що створені на основі власності фізичною особою (без статусу юридичної особи) та із створенням юридичної особи.

Залежно від тих чи інших ознак, приватні підприємства поділяють на певні різновиди, а саме:

1)Приватне фермерське господарство;

2)Орендне підприємство;

)Підприємство з іноземними інвестиціями;

)Іноземне підприємство.

Приватне фермерське господарство. Як встановлено ст. 114 ГК України, приватне фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції [2, с.63].

Членами приватного фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сімї, родичі, які обєдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) [7].

Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч.1 ст. 115 ГК України визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності [2, с.63].

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є обєктом оренди.

Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки [8].

Порядок укладення договору оренди майнового комплексу та інші відносини, повязані з створенням та діяльністю орендного підприємства, регулюються ГК України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство, створене відповідно до вимог ГК України, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в обєкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в обєкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки [10, с.127].

Правовий статус і порядок діяльності підприємства з іноземними інвестиціями визначаються, крім ГК України, Законами України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. та «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. та іншими законодавчими актами.

Іноземне підприємство. Частина 1 ст. 117 ГК України визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України [9].

Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК України, Законом України «Про режим іноземного інвестування» та іншими законами.

Таким чином, вищезазначених субєктів можна розглядати як субєктів приватної підприємницької діяльності, які здійснюють господарську діяльність на праві власності, мають статус юридичної особи, що визначається ГК України, а також відокремлене майно, реалізують господарську компетенцію (сукупність прав та обовязків) і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями.

підприємницький юридичний реорганізація ліквідація

Розділ 2. Правові засади утворення приватного підприємства

.1 Поняття державної реєстрації та її органи

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують субєкти підприємницької діяльності, господарське законодавство визначає спеціальний порядок їх створення. Так, 15 травня 2003 р. був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності з 1 липня 2004 р. Тому, розглядати порядок державної реєстрації субєктів господарювання слід, виходячи із загальних положень ГК України, закріплених в ст.ст. 57-58, а також з положень зазначеного закону [12, с.173].

Державна реєстрація субєктів господарювання - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [16, с.77].

Згідно з вище вказаним законодавством, порядок проведення державної реєстрації субєктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) включає, зокрема:

·перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

·перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

·внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

·оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру [5].

Державна реєстрація субєктів господарювання проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Місцезнаходженням субєкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місце проживання одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передання засновнику у власність або користування приміщення або його частини (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, про спільну діяльність, установчий договір та ін.).

Місцем проживання громадянина вважається зареєстроване у встановленому законом порядку постійне місце його проживання або місце, де цей громадянин переважно проживає [14, с.117].

Відповідно до вище сказаного, державний реєстратор - це посадова особа, яка від імені держави та встановленому законом порядку, здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців [16, с.78].

Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

·проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

·проводить резервування найменувань юридичних осіб;

·передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені чинним законодавством, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

·формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

·здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;

·оформлює та видає виписки, довідки з єдиного державного реєстру; [5].

·проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців;

·проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями;

·звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку [5].

Таким чином, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток . Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

.2 Державна реєстрація субєктів підприємницької діяльності

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державна реєстрація субєктів підприємницької діяльності в Україні здійснюється за заявницьким принципом, що діє майже в усіх країнах світу.

Для проведення державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи, засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

)заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Реєстраційна картка - це документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Форма реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи, затверджена наказом Держкомпідприємства від 9 червня 2004 р. № 67;

2)копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках передбачених законом;

)два примірники установчих документів. ГК України визначає зміст засновницького договору, у якому засновники зобовязуються утворити субєкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю субєкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності субєкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону [15, с.105-106].

Статут субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи, повинен містити відомості про:

 його найменування;

 мету і предмет діяльності;

 розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;

 порядок розподілу прибутків і збитків;

 про органи управління і контролю, їх компетенцію;

 про умови реорганізації та ліквідації субєкта господарювання;

 інші відомості, повязані з особливостями організаційної форми субєкта підприємницької діяльності, передбачені законодавством.

Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

)документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичної особи, як субєкта підприємницької діяльності, справляється у розмірі - десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А за проведення державної реєстрації змін до установчих документів у розмірі - 30 % реєстраційного збору, встановленого за проведення державної реєстрації.

За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у звязку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені законодавством. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково предявляються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження [15, с.106].

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. При цьому, датою внесення до даного реєстру є дата державної реєстрації юридичної особи.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, як субєкта підприємницької діяльності повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації. Разом із свідоцтвом видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи [10, с.132].

Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичної особи - є документом суворої звітності, що мають облікову серію та номер. У бланку даного свідоцтва зазначаються:

·найменування юридичної особи;

·ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

·місцезнаходження юридичної особи;

·місце проведення державної реєстрації;

·дата проведення державної реєстрації;

·прізвище та ініціали державного реєстратора [5].

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати приватним підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

)заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

2)копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів;

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені законом. При цьому, якщо документи подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково предявляється паспорт.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів, про що вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо а) документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації; б) документи не відповідають вимогам ч.1 та 2 ст.8 та ч.5 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; в) документи подані не у повному обсязі.

Про залишення документів без розгляду, заявнику в день надходження документів, державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися на державну реєстрацію [12, с.174-175].

Залишення документів, які подавалися на державну реєстрацію без розгляду, не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації на підставі відомостей реєстраційної картки. Датою внесення до Єдиного державного реєстру є дата державної реєстрації підприємця.

Строк державної реєстрації підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документації. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи, як підприємця повинно бути оформлено (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації підприємця. [12, с.175].

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію зазначаються:

·імя фізичної особи - підприємця;

·ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обовязкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів4

·місце проживання фізичної особи - підприємця;

·дата проведення державної реєстрації;

·місце проведення державної реєстрації;

·прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою [5].

Після чого, державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації підприємця, зобовязаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки для взяття фізичної особи - підприємця на облік [5].

Отже, основою створення приватного підприємства і його реєстрації є комплект установчих документів встановленої форми, на основі яких дане підприємство функціонує. У випадку зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства воно підлягає перереєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації, а скасування державної реєстрації приватного підприємства припиняє його підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як правового субєкта.

Розділ 3. Припинення діяльності приватного підприємства

Припинення субєкта підприємницької діяльності - одне з юридичних понять в господарському праві. Це специфічна правова робота. До змісту поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення субєкта господарювання як субєкта права. Загальні підстави припинення діяльності приватного підприємства визначені ГК України, що встановлює також загальний процесуальний (процедурний) порядок ліквідації субєкта господарювання. У разі банкрутства субєкта підприємницької діяльності відносини припинення регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (в редакції від 30 червня 1999р.) [13, с.211].

Субєкт підприємницької діяльності припиняє свою діяльність за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів), за рішенням інших осіб-засновників чи їх правонаступників, а у випадках, передбаченим ГК України та іншими законами, - за рішенням суду.

Припинення за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення субєкта підприємницької діяльності є ініціатива власника чи уповноважених ним органів або передбачені законом чи установчими документами обставини (наприклад, у звязку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено). Мотиви ініціативи субєкта підприємницької діяльності закон не визначає. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо [11, с.114].

Примусово юридична особа припиняє свою діяльність, відповідно до судового рішення, постановленого на підставі:

·визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні даної особи, які не можна усунути;

·провадження субєктом підприємницької діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

·неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

·наявності в Єдиному Державному реєстрі запису про відсутність субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням [11, с.115].

Крім того, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

)прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

2)смерті фізичної особи-підприємця;

)постановлення судового рішення про визнання фізичної особи недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

)постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця [5].

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», субєкт підприємницької діяльності припиняється на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Частина 1 ст. 59 ГК України передбачає дві форми припинення субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи: реорганізацію і ліквідацію.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого субєкта господарювання одного або більше нових субєктів господарювання. У разі реорганізації субєкта господарювання усі його права і обовязки переходять до правонаступника (правонаступників). Загалом законодавство визначає чотири правових способи реорганізації: злиття, приєднання, поділ та перетворення. З юридичної точки зору ці способи розрізняються залежно від того, до якого субєкта права переходять всі майнові права та обовязки підприємства, що реорганізуються.

Злиття двох і більше субєктів господарювання в один означає перехід прав і обовязків кожного з них до субєкта господарювання, що виник внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає новий субєкт господарювання, а субєкти господарювання, що злилися - припиняють свою діяльність.

Приєднання одного субєкта господарювання до іншого означає, що до останнього переходять права і обовязки приєднаного субєкта господарювання. Новий субєкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає, проте субєкт господарювання, який приєднався, припиняє свою діяльність.

Поділ субєкта господарювання є створенням на базі одного існуючого субєкта господарювання двох і більше субєктів господарювання як субєктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна субєкта господарювання. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обовязки реорганізованого субєкта господарювання переходять до субєктів господарювання, творених внаслідок поділу.

Перетворення субєкта господарювання як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, приватної власності в комунальну чи державну) [15, с.117-119].

У випадку ліквідації субєкт господарювання припиняється як субєкт права без правонаступництва. Згідно з ч. 6 ст. 59 ГК України субєкт господарювання ліквідується:

·за ініціативою осіб, зазначених у частині першій ст. 59 ГК України;

·у звязку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

·у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

·у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом [15, с.119].

Слід зазначити, що Цивільний кодекс України встановлює обовязок учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію. Такий же обовязок встановлено і ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [4].

Державний реєстратор в порядку, встановленому законодавством, повинен (як правило, не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідних документів про реорганізацію або ліквідацію субєкта підприємницької діяльності) заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення субєкта підприємницької діяльності, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення субєкта підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації субєкта господарювання є датою його припинення [10, с.130].

Частина 8 ст. 59 ГК України містить норму, згідно з якою оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий курєр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням субєкта підприємницької діяльності [2, с.34].

Загальний порядок ліквідації субєкта підприємницької діяльності (ліквідаційний процес) встановлено в ст. 111 Цивільного кодексу України та ст. 60 ГК України, відповідно до якої ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна субєкта господарювання чи його ( їх ) представниками або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України. Ліквідацію субєкта підприємницької діяльності може бути покладено на орган управління субєкта, що ліквідується.

Частина 2 ст. 105 ЦК України передбачає, що комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія) призначаються за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію[10, с.131].

Ліквідаційний процес передбачає здійснення щодо субєкта підприємницької діяльності наступних заходів:

)Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію даного субєкта, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію;

2)Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію субєкта підприємницької діяльності, вміщує в тих же друкованих органах, в яких публікувалося оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановленому ГК України чи спеціальним законом строки;

)Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості субєкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію даного субєкта[15, с.120].

)Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно субєкта господарювання,який ліквідується і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Проте слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для предявлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік предявлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Саме від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу починається виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується (за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу[15, с.120].

Майнові претензії кредиторів до субєкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього субєкта, якщо інше не передбачено ГК України та іншими законами. При цьому, законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів для задоволення претензій може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону [15, с.121].

Так, залежно від підстав ліквідації субєкта господарювання встановлено два види черговості. Наприклад, якщо субєкт господарювання ліквідується у звичайному порядку, діє черговість, встановлена ст. 112 Цивільного кодексу України. Якщо субєкт оголошений банкрутом, діє черговість, визначена статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Звичайна черговість - це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Згідно з ч. 1 ст. 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

)у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2)у другу чергу задовольняються вимоги працівників, повязані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

)у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обовязкових платежів);

)у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх предявлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно [11, с.129].

Отже, припинення діяльності субєкта підприємницької діяльності, спричиняє його виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та включає в собі реорганізаційний (ліквідаційний) процес. Реорганізація приватного підприємства, що може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, які зачіпають інтереси населення території, повинна узгоджуватися з відповідною радою народних депутатів.

Висновки

Все вище наведене, підтверджує актуальність дослідженної теми. Проведений в курсовій роботі аналіз діючого законодавства, яке регулює господарські відносини у сфері створення і припинення діяльності приватного підприємства, а також вивчення наукової літератури та судової практики дозволяє зробити ряд висновків.

Становлення України як незалежної держави, входження її до СОТ (Світової Організації Торгівлі), розвиток приватного підприємництва, прийняття Верховною Радою України - Господарського кодексу України 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. та цілу низку нормативно-правових актів, що регулюють роботу субєктів підприємницької діяльності, недостатнім чином приведене до норм міжнародного права та стандартів, що склалися у світовій практиці. Особливо важливим чинником активізації приватного підприємства в умовах нинішньої ситуації, яка склалася в Україні є його державна підтримка.

■ забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх субєктів господарювання;

■ захист вітчизняного виробника;

■ сприяння підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення;

■ формування фундаментної інфраструктури підтримки та розвитку приватного підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для субєктів підприємницької діяльності;

■ встановлення системи пільг для субєктів приватного підприємництва до міжнародних стандартів;

■ запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

■ фінансово-кредитна підтримка приватного підприємництва;

Крім того, сучасний законодавець не може керуватись абстрактними ідеологічними концепціями. Він повинен добре знати реальне становище, в якому стані перебувають в Україні приватні підприємства. Шлях до змін пролягає через усвідомлення проблем, що нині постають перед державою у звязку з необхідністю подолання безробіття, ліквідації залишків адміністративно-командної системи і поєднання свобідної волі приватного підприємця з економічною необхідністю, яка відповідала б інтересам суспільства і особи.

На моє велике переконання, зміни до законодавчих актів і рух такої трансформації до європейських стандартів, дасть можливість розвитку приватному підприємству і забезпечить стрімке фінансово-економічне зростання добробуту як України в цілому, так і кожного громадянина, зокрема у сьогоднішній час економічної і політичної кризи.

Список використаних джерел

1.Конституція України. - Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. - 64 с.

2.Господарський кодекс України: Офіційний текст. - Станом на 1 вересня 2009 року. - К.: Атіка, 2009. - 188 с.

3.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини; Кол. авт.: О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 720 с.

4.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. / Відомості Верховної Ради України - 2003. - № 435.

5.Закон України « Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. / ВВР. - 2003. - № 31-32.

6.Закон України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» від 14 травня 1992 р. ( Із змінами, внесеними від 11січня 2007 р.) / ВВР, 2007, № 13.

7.Закон України « Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. / ВВР. - 2003. - № 45.

8.Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. / ВВР. - 1992. - № 30.

9.Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. / ВВР. - 1996. - № 19.

10.Віхров О. П. Господарське право. Спеціальна частина: Навч. посібник - К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. - 344 с.

11.Гайворонський В.М., Жушман В.П., Погорецька Н.В. Господарське право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. - Х.: Право, 2005. - 384 с.

12.Омелькін В. Швидка юридична допомога: Монографія. - Харків: Основа, 2006. - 256 с.

13.Хозяйственное право Украины: Учебник / Под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. - Х.: Одиссей, 2005, - 464 с.

.Щербина В.С. Субєкти господарського права: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 264 с.

.Щербина В.С. Господарське право: підручник / В. С. Щербина. - 4-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 640 с.

.Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. - 2-ге вид., стереотипне. - К.: Либідь, 2004. - 320 с.